ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Ніколаєва Віра Анатоліївна

УДК 811.161.1’42:821.161.1-1.09

КОНЦЕПТ “ПЕТЕРБУРГ” У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОЛЕКТІ

ОСИПА МАНДЕЛЬШТАМА І ОЛЕКСАНДРА КУШНЕРА

10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російського мовознавства та комунікативних технологій Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Зайцева Ірина Павлівна,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри російського мовознавства

та комунікативних технологій.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лучик Алла Анатоліївна,

Національний університет“

Києво-Могилянська академія”,

професор кафедри загального і слов’янського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Міронова Тетяна Анатоліївна,

Східноукраїнський національний

університет ім. В. Даля,

декан факультету масових комунікацій.

Захист відбудеться 16 січня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.05 при Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, , ауд. .

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розіслано 14 грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зв’язок світосприйняття та мови обґрунтував В. фон Гумбольдт, чия концепція про співвідношення об’єктивної дійсності, мислення й мови згодом трансформувалась у вчення про мовну картину світу. Ідея Гумбольдта про концептуалізацію світу людиною залежно від особливостей її мови знайшла відбиття в роботах зарубіжних (А. Вежбицька, Й.Л. Вайсгербер, Е. Сепір, Б. Уорф), а також українських і російських лінгвістів, які розробляють різноманітні аспекти масштабної теми “картина світу в мові” (І.О. Голубовська, О.О. Корнілов, Н.О. Красавський, Л.А. Лисиченко, Т.В. Радзієвська, Н.І. Сукаленко, Г.М. Яворська, О.С. Яковлєва та ін.).

Однією зі стрижневих категорій при вивченні картини світу є “концепт” як її невід’ємна складова. Сьогодні цей термін не має однозначного тлумачення. У сучасній лінгвістиці сформувалися два основні напрямки у вивченні концепту: когнітивний (С.А. Жаботинська, О.О. Залевська, В.Л. Іващенко, О.О. Селіванова, І.А. Стернін, Р.М. Фрумкіна, Л.О. Чернейко та ін.), у межах якого дослідники вивчають становлення концепту, категоризацію світу людиною, способи збереження досвіду в пам’яті людини, тобто акцентується увага на пізнавальній сутності концепту, і культурологічний (С.Г. Воркачов, В.І. Карасик, В.В. Колесов, В.І. Кононенко, Д.С. Лихачов, Ю.С. Степанов та ін.), у якому на першому плані – роль мовного знака в національній культурі.

Статусу культурного концепту в мовній картині світу часто набувають власні імена, особливо значущі для історії та культури тієї або іншої країни. Концепти топонімів у різноманітних типах дискурсу (публіцистичному, художньому) були предметом аналізу: “Європа” (Я.В. Прихода), “Америка” (О.А. Гришина, О.А. Урусова), “Україна” (Х.П. Дацишин, Т.А. Космеда, Н.І. Ніколенко), “Росія” (В.А. Маслова, О.Г. Орлова, М.В. Цвєткова), “Китай” (І.А. Мартьянова), “Франція” (О.А. Вороніна), “Крим” (М.О. Новикова), “Київ” (Л.І. Шевченко), “Лондон” (А.В. Соснін), “Москва” (Г.П. Корчевська, В.А. Маслова) та ін. Концепт “Петербург” у російській мовній картині світу на матеріалі розмовного мовлення містян-петербуржців описано в дисертаційному дослідженні О.К. Кириченко. З позицій аксіологічної прагмалінгвістики розглядає “Петербург” як бінарний концепт Т.А. Космеда.

Сучасні українські дослідження в галузі індивідуально-авторського стилю письменника тісно пов’язані з вивченням процесів концептуалізації світу та їх мовного втілення в художніх творах (Ю.С. Лазебник, А.К. Мойсієнко, Л.О. Пустовіт, Л.М. Синельникова, Н.В. Слухай (Молотаєва), Л.О. Ставицька, І.І. Степанченко та ін.).

Актуальність теми дисертаційного дослідження пояснюється необхідністю вивчення мови художніх творів в аспекті лінгвокогнітивної поетики та доцільністю дослідження концепту як багатовимірного ментального утворення. Виявлення семантики концепту “Петербург” як елемента російської мовної та художньої картин світу Осипа Мандельштама й Олександра Кушнера, зокрема в аспекті зіставлення їх поетичних ідіолектів, дозволяє схарактеризувати лінгвістичні механізми вторинної, авторської категоризаціїї дійсності та дослідити мовні ознаки об’єктивації концепту “Петербург” у російській мові та художній творчості поетів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної теми наукового дослідження “Базові концепти в мовній картині світу” (номер державної реєстрації 0103U004995), що розробляється на кафедрі російського мовознавства та комунікативних технологій Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол № від .02.2007 р.).

Метою дисертаційної роботи є виявлення змісту концепту “Петербург”, що відтворює специфіку російського менталітету, і функціонально-естетичної значущості досліджуваного концепту в поетичній мові Осипа Мандельштама та Олександра Кушнера.

Згідно із заявленою метою в роботі розв’язуються такі завдання:– 

виявити мовні та культурно-історичні зв’язки концепту “Петербург”, що визначають його семантику в російській мовній картині світу;– 

встановити асоціативний шар концепту “Петербург” у сучасній мовній свідомості носіїв російської мови; – 

визначити експліцитні та імпліцитні мовні засоби індивідуально-авторської репрезентації концепту “Петербург” у ліричних текстах О. Мандельштама й О. Кушнера;– 

встановити функціональну роль колоративів у вербалізації інформації про концепт “Петербург” у творчості О. Мандельштама й О. Кушнера та виявити особливості мовного оформлення колоративів у петербурзьких текстах цих поетів.

Об’єктом дослідження є індивідуальний стиль О. Мандельштама та О. Кушнера як художньо-мовний простір функціонування концепту “Петербург”.

Предметом дисертаційної роботи виступають лінгвістичні (власне мовні, композиційні, семантичні, стилістичні), когнітивні та функціональні особливості концепту “Петербург” як елемента російської мовної картини світу та художньої творчості О. Мандельштама і О. Кушнера.

Матеріалом дослідження стала поезія петербурзької тематики О. Мандельштама (поетичні збірки “Камень”, 1913, “Trіstіa”, 1922 тощо) і О. Кушнера (починаючи з першої друкованої книги поезії “Первое впечатление”, 1962, та закінчуючи останньою виданою збіркою “Холодный май”, 2005).

Вибір творів для зіставлення концептів “Петербург” у ліричній творчості О. Мандельштама й О. Кушнера зумовлений кількома причинами. Основна з них – спільність однієї з ключових тем у творчості поетів: зображення в поезіях Мандельштама й Кушнера Петрополя – Санкт-Петербурга – Петербурга – Петрограда – Ленінграда. Окрім цього, при виборі індивідуальних стилів для порівняльного аналізу враховувалась і початкова подібність поетичних поглядів ліриків: акмеїзм О. Мандельштама на початку ХХ століття й неоакмеїзм О. Кушнера 1960-х рр.

Характер завдань роботи, а також досліджуваний матеріал зумовили комплексний підхід до вибору необхідних методів, які включають: описовий, що поєднує важливі для нас лінгвістичні прийоми – лінгвістичне спостереження, класифікацію й систематизацію; дефініційно-компонентного аналізу – для переважно синхронного опису мінімальних семантичних складових ядра концепту “Петербург” у російській мовній картині світу; асоціативно-концептуального аналізу – для виявлення домінантних смислів петербурзького тексту О. Мандельштама й О. Кушнера; психолінгвістичного експерименту – для експлікації асоціативного шару концепту “Петербург”. Крім того, застосовувалися порівняльний аналіз виявлених форм і прийомів вираження концепту “Петербург” та окремі елементи контекстуального й кількісного аналізу мовних одиниць.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається комплексним і багатоаспектним підходом до вивчення концепту “Петербург”, який уперше досліджується в зіставному аспекті на матеріалі поетичної творчості Осипа Мандельштама й Олександра Кушнера. У процесі визначення текстів петербурзької тематики у поезії Мандельштама і Кушнера було виділено лінгвістичні індикатори, які є маркерами концепту “Петербург” у творах досліджуваних поетів. Уперше систематизовано та схарактеризовано типи лексичних одиниць на позначення кольору в петербурзьких текстах О. Мандельштама й О. Кушнера.

Теоретична значущість дослідження полягає в подальшому розвитку ідей концептології, що дозволяють доповнити номенклатуру принципів характеристики поетичного слова в руслі актуальних ідей лінгвістичної поетики. Представлені в роботі методика й результати проведеного цілісного аналізу особливостей мовної репрезентації концепту “Петербург” у національній мовній картині світу та поезії О. Мандельштама й О. Кушнера можуть стати початковим етапом у вивченні процесів вербалізації поетичного світосприйняття, відображеного в художніх картинах світу різних авторів, для моделювання структури та опису інших концептів.

Практичне застосування результати дослідження знайдуть у сфері викладання різних лінгвістичних курсів вищої школи, у яких розглядаються актуальні напрями сучасного мовознавства; у читанні спецкурсів і спецсемінарів з проблем лінгвопоетики в цілому й окремих авторських ідіолектів; у викладанні дисциплін загальнофілологічної природи, у яких об’єктом є російська література Срібного століття та другої половини ХХ століття.

Апробація роботи. Результати дослідження були представлені на VII Міжнародних читаннях “Місце й роль Володимира Даля в слов’янській культурі” (Луганськ, 2003); Х Кримських Міжнародних читаннях “Творчість І.Л. Сельвінського й розвиток російської ліричної поезії” (Сімферополь, 2004); V Міжнародному семінарі “Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта” (Луганськ, 2004); II Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики” (Горлівка, 2005); Міжнародній науковій конференції “Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006); III Міжнародній науково-практичній конференції “Мова та культура: проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики” (Горлівка, 2007); Міжнародних форумах “Дні слов’янської писемності й культури” (Луганськ, 2004 – II, 2005 – III, 2006 – IV, 2007 – V); Міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених Європейському дню мов (Луганськ, 2004 – I, 2005 – II, 2006 – III, 2007 – IV); Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005); V Міжрегіональній конференції молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (Горлівка, 2007); на Днях науки кафедри російського мовознавства та комунікативних технологій Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2002 – ).

Основні положення дослідження викладено у 12 публікаціях, з яких 10 – у наукових виданнях, що входять до затвердженого ВАК України списку наукових спеціалізованих видань.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів і окремо винесених висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основної частини роботи складає 162 сторінки, загальний обсяг – 218 сторінок. Список джерел нараховує 373 найменування. У додатку А подано структуру концепту “Петербург”, його асоціативне поле та образний шар. У додатку Б у вигляді таблиці оформлено соціологічну характеристику учасників психолінгвістичного експерименту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з’ясовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету, завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і матеріал роботи, розкрито наукову новизну, її теоретичне значення та практичне застосування, окреслено методи дослідження.

У першому розділі “Концепт у системі мови й просторі художнього мовлення” у світлі антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики аналітично узагальнено основні аспекти, у яких досліджуються поняття “картина світу” (наївна, мовна, концептуальна), “концепт”; установлено ядерну частину концепту “Петербург”, визначено його асоціативно-семантичне поле; виявлено обсяг текстів О. Мандельштама та О. Кушнера петербурзької тематики.

Наївна картина світу, що відображає світобачення народу, являє собою первинну концептуалізацію світу як один із найбільш важливих процесів пізнавальної діяльності людини. Мовна картина світу відображає в мові концептуальну картину світу та мовні способи репрезентації знань про неї. Художня картина світу окремого художника містить водночас і національну специфіку світобачення поета, й індивідуально-авторське світовідчуття, а ідіолект у такому випадку є основою для визначення індивідуалізованої мовної картини світу.

При описі концепту релевантною визнається теорія полевої структури (С.Г. Воркачов, В.В. Левицький, З.Д. Попова, Ю.С. Степанов, І.А. Стернін та ін.), у якій виділяється ядро й периферія. У ядрі концепту зосереджені основні факти про реалію, що позначена певною лексемою, та відомості, необхідні для ідентифікації, співвіднесення слова з предметом дійсності. У периферійній частині міститься вся інша інформація (індивідуальні, асоціативні, оказіональні семи).

У цілому методика аналізу концепту “Петербург” має такий вигляд:–

ядро концепту складають дефініції з тлумачних та енциклопедичних словників, зокрема географічних і топонімічних;–

приядерна зона формується з дериватів та на основі етимології слів-топонімів і семантики, що з нею пов’язана; – 

ближня периферія представлена такими відомостями: асоціативними, поданими у словникових статтях “Русского ассоциативного словаря”, та реакціями на слова-стимули, отриманими в результаті проведеного психолінгвістичного експерименту, а також образними перифрастичними назвами міста; –

дальня периферія виявляється через відображений у поетичній свідомості авторів опис Мандельштамом і Кушнером реалій міста. Поети оперують усіма відомими назвами об’єктів петербурзької архітектури, які у свідомості російських людей переросли споконвічну сутність і функції архітектурних споруд та стали не тільки містобудівними й художніми домінантами міста, але і його емблемами (“Адмиралтейство”, “Дворцовая площадь” (“Императорский виссон…”), “На площадь выбежав, свободен…”; “О здание Главного штаба!..”, “Площадь искусств”, “А в Мойке, рядом с замком Инженерным…”).

З метою виявлення асоціативного поля концепту “Петербург” та специфіки вербального вираження образів міста (Ленинград, Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург) було проведено психолігвістичний експеримент серед студентів Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2006 – рр.).

У ході експерименту було встановлено семантичні універсалії стимулів. Для стимулів Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург семантичною універсалією стало поняття город (82, 68, 25, 32 реакцій відповідно). Для стимулу Ленинград найбільш частотною реакцією була асоціація Ленин (61), а реакція город – друга за чисельністю група (26). Серед асоціацій на слово-стимул з’являлися інші слова-стимули, наприклад, на слово Петербург однією з реакцій є лексема Ленинград (16).

Невелику групу реакцій складають асоціати особистісного характеру. До них, у першу чергу, належать прямі згадування респондентами своїх відчуттів та переживань (Ленинград>город моей мечты; Петербург>хочу поехать; я его никогда не увижу; Петроград>вот бы там побывать; я его не знаю; Питер>я чувствую себя комфортно; Санкт-Петербург>город, в котором мечтаю жить; не была там й под.) та часте згадування у відповідях людей, які пов’язані у свідомості мовців з аналізованою назвою, включаючи посилання на того, хто говорив (Ленинград>мои родственники; бабушка; подруга; поездка отца; Петербург>сестра; Питер>одноклассницы Аня и Соня та ін.).

Той факт, що переважна більшість респондентів жодного разу не була в Петербурзі, може пояснити кілька характерних тенденцій: серед слів-реакцій практично не фіксуються назви архітектурних пам’ятників, ансамблів міста; мало названо якісних прикметників, які б відображали сприйняття міста учасниками експерименту, їх ставлення до слова-стимулу; серед отриманих у ході експерименту вербальних реакцій не знайдено асоціатів експресивного характеру (оказіоналізмів, слів з демінутивними суфіксами тощо).

У другому розділі “Індивідуально-авторське осмислення концепту “Петербург” у творчості Осипа Мандельштама й Олександра Кушнера” концепт “Петербург” розглянуто в сукупності його імпліцитних та експліцитних мовних реалізацій у поетичних текстах О. Мандельштама та О. Кушнера; проведено зіставний аналіз виявлених форм об’єктивації концепту “Петербург” у художніх картинах світу поетів, установлено спільні й відмінні засоби мовного вираження концепту “Петербург” у петербурзьких текстах Мандельштама й Кушнера.

Для розуміння поетики О. Мандельштама суттєвє значення має осмислення його власної концепції культури, яку можна звести до двох аспектів. По-перше, ця концепція зумовлюється певною сумою уявлень, властивих науці, насамперед – філософії. По-друге, О. Мандельштам у пошуках закономірностей сучасного життя показує своє розуміння історії й культури, визначальним і системоутворювальним принципом якого є поняття “архітектура”. Найважливішим поняттям, що пов’язує поезію й культуру, для Мандельштама є еллінізм. Античність з’являється в образній картині світу поета як ідеальний спосіб буття.

Петербург О. Мандельштама періоду поетики “Камня” – це концентроване вираження імперської ідеї й кам’яного як основного структурного принципу мандельштамівської архітектури й культури в цілому. У поетиці О. Мандельштама цього періоду в описі Петербурга непоодинокі випадки вживання високої, книжної та архаїчної лексики (порфира, власяница, правовед тощо). Це зумовлено самим підходом до предмета опису: Петербург з’являється як метонімічний образ усієї царської Росії, як символ колишнього правління царя-самодержця.

У другій збірці О. Мандельштама (“Trіstіa”, 1922) приборканою стихією, на відміну від першої книги, стає не будівля (реальне, фізичне втілення каменю) і не архітектура в цілому, а місто, на арені якого розгортається боротьба культури, цивілізації, суворо організованого порядку (Петербург) та історії, часу, вигадливої стихії (Нева). Особливе значення у творчості поета має античний образ підземного царства, потойбічного світу. У поезії “В Петрополе прозрачном мы умрем…” (1916) тема загибелі міста, мотив призрачности/прозрачности, що тісно пов’язані в збірці “Trіstіa” з уявленнями про порубіжність Петербурга з царством мертвих, звучать трохи інакше: місто є своєрідним дублікатом царства мертвих, а “потойбічний” епітет прозрачный характеризує царство Персефони, богині царства мертвих: “Богиня моря, грозная Афина, Сними могучий каменный шелом. В Петрополе прозрачном мы умрем, –/ Здесь царствуешь не ты, а Прозерпина”.

У петербурзькому тексті О. Мандельштама (до 1920 року) місто (Петрополь) постає як місце локалізації та загибелі різних історичних епох (“крах прежнего петербургского жилья”). Почуття вселюдської трагедії, що набуває космічних, усесвітніх обрисів, найбільшого розвитку досягає в поезії “На страшной высоте блуждающий огонь...” (1918), написаній у дні німецького наступу на Петроград. Тут з особливою виразністю звучать трагічні мотиви, розвиваючи раніше окреслені у вірші “Мне холодно. Прозрачная весна...” взаємозалежні мотиви смерті та холодної весни, при цьому мотив смерті в розвитку ліричного сюжету перетворюється на мотив неминучої загибелі міста.

Із 1920-х років у творчості О. Мандельштама превалює “радянський” аспект в описі улюбленого міста. У поезії “В Петербурге мы сойдемся снова...” (1920) місто (Петроград) назване своїм колишнім ім’ям – Петербургом, але епітет советский указує на реальний, історичний час.

Ці складники є не тільки елементами індивідуально-авторського осмислення концепту “Петербург”, але й чітко характеризують різні світоглядні етапи в житті й творчості О. Мандельштама, які дослідники (М.Л. Гаспаров, Л.Я. Гінзбург, Л.Г. Кіхней) називають поетиками.

Особливість кожного етапу ліричної творчості О. Кушнера (1960-ті, 1970-ті, 1980-ті рр.; сучасний етап) можна екстраполювати на специфічні риси власне його петербурзького тексту. Місто у свідомості поета, змінюючись від десятиліття до десятиліття, еволюціонуючи від збірки до збірки, набуває тих неповторних характеристик, які й становлять сутність унікального світобачення художника слова.

У книгах 1960-х років місто репрезентовано в усій своїй парадній красі, місце дії – історичний центр Петербурга: фамільярно названа Петропавловка, Зимовий палац і будинок Головного штабу, що завершує чудовий ансамбль Двірцевої площі, Адміралтейство, метонімічно позначене через граненый шпиль парадный, площа Мистецтв; серед названих водних об’єктів – ріки Нева, Фонтанка, Черная речка, Кронверка, Екатерингофка, Мойка, Большая Невка. Ліричний герой Олександра Кушнера в просторі петербурзького тексту схильний до метафізичних розмірковувань на вічні теми. Це типовий житель міста, ленінградець, “городской обычный житель” (“Фотография”), для якого прогулянки одним із найкрасивіших міст світу – звичайна, буденна справа. У творах цього періоду міфологема води як грізної стихії, такої, що лякає й таїть небезпеку, набуває в петербурзькому тексті особливого статусу й утілюється в центральному вірші збірника “Ночной дозор” (1966) – “Два наводненья”. В Олександра Кушнера зримо простежуються два полюси взаємин з Петербургом: у цілому це звичайне радянське середньостатистичне місто, без есхатологічних пророцтв і високих призначень (“О здание Главного штаба!..”, “Приятель жил на набережной. Дом...” ), але інколи воно перетворюється на місце перебування дивних гостей, куди зрідка можуть завітати вищі сили (“Весна”).

Новий етап творчості характеризується змінами у світогляді поета, серед яких, зокрема, визнання того, що життя не вміщується в межі системи. У поетиці петербурзького тексту 1970-х рр. знаходить своє продовження й мотив сну, при цьому поєднуючись із “трамвайною” темою. У вірші О. Кушнера “Сон” трамвай спочатку їде звичним містом – Ленінградом (“Я ли свой не знаю город?..”), потім кудись повертає й починає кружляти та блукати: “мост, канал, большого сада Темень, мост, канал опять”. Герою здається, що “это чья-то шутка, ловушка” чи “причуда”: “Ничего не понимаю!”. Те, що поет бачить за вікном, лякає його, йому стає моторошно: “Этот сад меня пугает,Этот мост не так мелькает,И вода не так бежит,И трамвайный бег бесстрастныйПриобрел уклон опасный,И рука моя дрожит”.

Поезія “Возвращение в город” своєю назвою викликає в пам’яті вірш О. Мандельштама “Ленинград” (“Я вернулся в мой город, знакомый до слез...”), але тональність кушнерівського твору зовсім інша. Для ліричного героя О. Кушнера повернення в місто у вересні після проведеного на дачі літа – це пора приємних щоденних справ: зателефонувати друзям, відповісти на листи, “не все распутать узелки – / Хоть на половину!”, і, що найголовніше, місто для ліричного героя О. Кушнера – це місце, де твориться поезія, якій Ленінград необхідний як повітря, їй потрібна міська напруга – “напряженье”: “Тогда, тогда-то вот, тогда Ворвутся в двери как беда,Сомнут, закружат / Стихи...”

Починаючи з книги віршів “Таврический сад” (1984), поет вступає в період творчої зрілості. Для нього місто – це Ленінград, але з давньою, темною та кривавою історією, що дає про себе знати навіть у радянському Ленінграді. Петербург/Ленінград О. Кушнера, так само як і Петербург О. Мандельштама, асоціюється з Римом. “В жестком Риме” було “точно так, как и в Ленинграде”, – стверджує автор у вірші “Если камешки на две кучки спорных...”. Як відомо, Казанський собор був збудований за зразком собору св. Петра в Римі архітектором А.Н. Вороніхіним (1759 – ), який утвердив у Росії класичний стиль в архітектурі. Описуючи собор, обидва поети згадують про величну вигнуту колонаду: “Колоннада изогнута, как в Риме Здесь цветут у Казанского собора Трагедийные розы в жирном гриме” (О. Кушнер).

Характерними прийомами в описі міського пейзажу є уособлення, персоніфікація, за допомогою яких явища природи постають в образі людини (антропоморфізм), додаючи зображуваному людської зовнішності (липы с мальчишеской коротковатой стрижкой; рослые фонари; простоволосая, неприбранная река; слепой лик реки), наділяючи неживе здатністю до людських дій (гуляет ветер; деревья бьет сырая дрожь; дыханье Невы) чи якостями, властивими людині (свирепость ветра). Уособлення виражається в текстах О. Кушнера різними мовними засобами, серед яких найпоширенішими є прикметникові (угрюмая река), іменникові, що містять приховані порівняння (тополь – дитя всех улиц и широт), дієслівні метафори (ветер выл; волны скачут; дождь запнется; камни красуются; тополь мчит), а також особові форми дієслова – дієприкметник (вздыбленный остров; на берегу реки, державшей путь к столице; судороги, бегущие по воде) і дієприслівник (въется снег, в равномерном мельканье норовя завязать разговор о шитье).

Окрім топіки, тобто опису Петербурга, його соборів, площ, річок, у віршах О. Мандельштама та О. Кушнера виявляються менш очевидні тематичні переплетення:–

смерть, остання путь (в О. Мандельштама: “Помоги, Господь, эту ночь прожить...”; у О. Кушнера: “Сон”);–

загальні принципи опису (наприклад, у зображенні Казанського собору та втіленні образу заблудившегося трамвая М. Гумільова у відбитті світобачення обох поетів);–

сюжетні переклики, пов’язані і зі спільністю теми, і з інтертекстуальністю як властивістю тексту;–

одні й ті самі герої петербурзького тексту: Ф. Тютчев, О. Фет, які в О. Мандельштама позначені імпліцитно, опосередковано – за допомогою алюзій, ремінісценцій, а в О. Кушнера – це герої його поезій (“На скользком кладбище, один...”, “Свежеет к вечеру Нева...”);–

уподібнення Петербурга Риму (пор.: у О. Мандельштама: “– Я потеряла нежную камею...”, “На площадь выбежав, свободен...”); у О. Кушнера: “Если камешки на две кучки спорных...”).

Незважаючи на те, що обсяг петербурзького тексту Кушнера кількісно перевищує петербурзький текст О. Мандельштама, глибина й метафізичність концепту “Петербург” у Мандельштама набагато перевершує концепт О. Кушнера.

Результати спостережень дають змогу дійти висновку, що індивідуально-авторське переосмислення феномена Петербурга в поетичній творчості відбувається через трансформацію стереотипних образів мовної свідомості в руслі унікального поетичного світобачення художника слова. Вторинна концептуалізація дійсності авторською свідомістю відбувається на основі тих значень, що закріплені наївно-мовною картиною світу, тобто первинною категоризацією знань про світ.

Як фрагмент російської мовної картини світу культурний концепт “Петербург” з’являється в різних варіантах, одним з яких є художня картина світу акмеїстів/неоакмеїстів.

Використання колоративної лексики в поетичній творчості О. Мандельштама та О. Кушнера відрізняється розмаїтістю; конструкції зі значенням кольору характеризуються специфікою своєї системної організації та своєрідністю граматичного вираження (прикметники на позначення кольору: желтый, зеленый, красный, серый, черный; прикметники, що розвивають колірні переносні значення: золотой, кирпичный, лимонный, шоколадный; іменники на позначення предметності та речовинності зі стійкою колірною ознакою: желтизна, желчь, зелень, изумруд).

Тенденції в доборі та переважанні колоративів у петербурзьких текстах досліджуваних авторів певною мірою пояснюються екстралінгвальними чинниками, які в цьому дослідженні відіграють далеко не останню роль, оскільки розглядається поетичне бачення існуючого в об’єктивній реальності “предмета” (міста, його архітектурних споруд), що у повсякденній дійсності характеризується певним набором очевидних ознак. До таких, наприклад, належать і колірні характеристики будинків, споруд, соборів та інших архітектурних будівель.

В О. Кушнера, на відміну від О. Мандельштама, майже всі означення використовуються лише для “прямої” характеристики предмета, без метафоричного переосмислення його властивостей. Тут слід говорити про так звану нетропеїчну, селективну образність, зумовлену відповідністю мовних одиниць авторському естетичному завданню, їхньою художньою вмотивованістю й цілеспрямованістю у складі цілого.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження.

1. У дисертаціїї виявлено мовні засоби експлікації концепту “Петербург” у російській мовній картині світу: встановлено його ядерну, інваріантну частину, асоціативно-семантичне поле в сучасній мовній свідомості та образно-перифрастичний шар в індивідуально-авторських картинах світу двох російських поетів, які репрезентують різні епохи в історії розвитку російської літератури. Отримані щодо концепту “Петербург” результати можуть знайти застосування в більш широкому контексті – у дослідженні принципів категоризації та концептуалізації людською свідомістю різноманітних предметів і явищ навколишньої дійсності. Концепт “Петербург”, вербалізований різними мовними засобами сучасної російської мови, містить у собі як “наївні”, так і наукові свідчення про відповідний денотат у реальній дійсності, є багаторівневою структурованою одиницею мислення в діалектичній єдності понятійного, ціннісного та образного компонентів значення.

2. Проведений психолінгвістичний експеримент серед носіїв російської мови як рідної для з’ясування асоціативного шару концепту “Петербург” у сучасній мовній свідомості дозволяє говорити про синдром семантичного спустошення, що виявляється насамперед у втраті словом особистісних смислів. Проте отримані під час широкого опитування свідчення розглядаються як цінне джерело інформації, що дозволяє встановити об’єктивно існуючі в сучасній мовній свідомості зв’язки та відношення слів. У свідомості середньостатистичного носія російської мови розуміння концепту “Петербург” поєднує в собі весь комплекс уявлень, понять, знань, асоціацій і емоційних переживань, що супроводжують аналізовану лексему й передають мовні особливості кожного мовця як мовної особистості з різним ступенем володіння мовою.

3. Виконане в дисертаційній роботі комплексне дослідження концепту “Петербург” у сучасній російській мовній картині світу показало, що відповідний концепт існує у свідомості носіїв російської мови як складне ментальне утворення, що конденсує різнопланові уявлення про досліджуваний феномен. Ці твердження репрезентуються різними мовними засобами: окремими лексемами (город, Ленинград, Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург, столица), словосполученнями (вторая столица России, культурная столица, северная столица), пареміями (Москва создана веками, Питер – миллионами; Питер женится, Москва замуж идет; Хорош город Питер, да бока повытер), кліше (колыбель Великого Октября, Невская столица, Петровская столица), метафоричними висловами (новый Рим, русская Венеция, Северная Пальмира) тощо.

Характерною рисою культурного концепту “Петербург” можна вважати те, що його варіативна частина є більш широкою, багатшою за ядерну інваріантну частину. Таким чином, розширення значеннєвого змісту концепту “Петербург” полягає в актуалізації образного та ціннісного компонентів концепту.

4. Еволюція творчого шляху О. Мандельштама виразно позначилася на особливостях його художньої мови й образної системи, що й формують, по суті, поняття поетичного ідіолекту як особливого принципу добору й творчого використання загальномовних засобів. Для ранньої творчості О. Мандельштамаперіоду збірки “Камень”) є характерним прагнення до класичної чіткості та гармонійності. Поезії цього часу вирізняє простота, легкість, прозорість, що досягається акмеїстичним прагненням автора до лаконічності у використанні поетичних тропів, прості рими (“Дев полуночных отвага...”, 1913). Раннім творам О. Мандельштама властиві любов до точних і стислих характеристик, викінченість, що підкреслюється афористичністю завершальних рядків (“На площадь выбежав, свободен...”, 1914). До книги “Камень” входять вірші, у яких О. Мандельштам створює узагальнену, “синтетичну” картину дійсності за допомогою точних, іноді несподіваних деталей (“Петербургские строфы”, 1913). Властива акмеїстам у цілому виразна, зрима предметність різних речей наповнюється в Мандельштама символічним змістом. У поезії змальовуються не самі предмети та явища, а їхнє суб’єктивне сприйняття художником (“Дворцовая площадь” (“Императорский виссон...”), 1913). Предмети, зображені поетом, стають частиною його духовного світу, вони “дематеріалізуються”, при цьому конкретне стає абстрактним (“Адмиралтейство”, 1913).

Петербург часів поетики книги “Trіstіa” – антично-поетичний акрополь, що перетворюється на царство Прозерпини. Після 1920-х рр. домінантним образом у сприйнятті й описі міста, яке автор усе ще називає “Петербург”, стає радянський колорит, а блаженное, бессмысленное слово (тобто культура), за яке молиться в ночи советской поет, може стати для нього останньою надією на порятунок.

Картина світу, що існує у творчості О. Мандельштама, досить суттєво відрізняється від так званої реальної мовної картини, причому колоративам тут належить важлива роль. З одного боку, це зумовлено тими властивостями, яких набуває будь-яке слово в поетичному мовленні: одночасною включеністю як мінімум до двох значеннєвих шарів тексту, актуалізацією здатності формувати як семантичні, так і асоціативні нарощення. З іншого – у такому підході до використання словесного матеріалу виявляється й авторське світобачення.

5. Концепт “Петербург” у творчості Олександра Кушнера також не позбавлений двоїстості, амбівалентності. В авторській картині світу місто постає то як радянське, звичайне місто Ленінград, яким поет любить блукати, розмірковуючи про сенс буття, то як містичний, загадковий Петербург із трьохсотлітньою історією, повною нерозгаданих таємниць. Незважаючи на те, що петербурзький текст О. Кушнера за кількісними параметрами (діапазоном віршів, що входять до петербурзького тексту) перевищує мандельштамівський, це не збіднює вигляд міста, з такою метафізичною глибиною описаний у поезії О. Мандельштама.

Місто в петербурзькому тексті Олександра Кушнера зображено за допомогою неяскравих фарб, півтонів, блідих відтінків. Группа слів на позначення кольорів, які мають сему “тьмяність”, “блідість”, у 3,5 рази більше від тих, які вказують на яскравість чи світло.

Колірна палітра міста в петербурзьких текстах обох авторів багато в чому повторює традицію: желтый, зеленый, черный. З одного боку, це зумовлено екстралінгвальними чинниками: неодноразово зазначалося, що Петербург вражає буянням жовтого кольору адміністративних споруд (Адміралтейство, Головний штаб, Сенат і Синод), палаців (Таврійський, Шереметьєвський, Юсуповський тощо); садово-паркові ансамблі, повсюдно розташовані в місті, можуть бути причиною “появи” стійкого в петербурзькому тексті колоратива зелений тощо. З іншого – названі показники кольорів беруть свій початок від літературної традиції, усталеної творами ХІХ століття: символічне значення желтого як застрашливого, трагічного кольору походить від петербурзьких творів Ф. Достоєвського, піком відображення подібного сприйняття можна вважати поезію Срібного століття, де зазначений колоратив набуває гіперболічних розмірів як символ розлуки, лиха, смерті (І. Анненський, О. Блок, М. Цвєтаєва та ін.). Головна відмінність колоративів, що функціонують у петербурзькому тексті О. Кушнера, від формально аналогічних у петербурзькому тексті О. Мандельштама полягає в тому, що вони є прикладом мовного втілення нетропеїчної образності, характерною рисою якої є відповідність естетичному завданню мовних одиниць, що використовуються автором.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях:

1. “Гендерные” характеристики топонимов в художественной системе О. Мандельштама // Наук. зап. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер. “Філол. науки”. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – Вип.– Т. . – С. .

2. Языковая личность поэта сквозь призму цветовой палитры (на материале творчества О.Э. Мандельштама)Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2004. – № (80). – С. .

3. О полярности оценок Петербурга в петербургском текстеВісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2005. – № 2 (82). – С. .

4. Концептуализация понятия “Петербург” в творчестве О. МандельштамаНаук. зап. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер. “Філол. науки”. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – Вип.– С. 186-192.

5. Интерпретирование поэтического творчества О. Мандельштама: актуальные аспекты // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2005. – № (95). – Ч.– С. .

6. “Последний бытописатель Петербурга” (к вопросу о петербургском и московском текстах О. Мандельштама)Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2006. – № ). – С. .

7. “О времени и о себе”: общее в мировосприятии О. Мандельштама и А. КушнераТеоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб.Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2006. – Вып. ХIV. – Ч. 2. – С. -71.

8. Мифологический компонент концепта “Петербург” в творчестве О. МандельштамаСхідносло’вянська філологія: Зб. наук. пр. – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. – Вип. 10. Літературознавство. – С. 90-95.

9. Концепт “Петербург” в стихотворении О. Мандельштама “На страшной высоте блуждающий огонь...” (1918)Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2006. – № ). – Ч.– С. -150.

10. Стихотворение О. Мандельштама “Ленинград” (“Я вернулся в мой город, знакомый до слез…”): история жизни, история городаВісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філол. науки. – 2007. – № (136). – Ч.– С. -140.

11. Концепт Петербурга в творчестве В.И. ДаляМесто и роль Владимира Даля в славянской культуре. Седьмые междунар. Далевские чтения, посвящённые 202-летию со дня рождения В.И. Даля и году России в Украине. – Луганск: Изд-во Восточноукр. нац. ун-та имени Владимира Даля, 2003. – С. -91.

12. “Цветовое” осмысление Петербурга в идиостилях А. Блока и О. Мандельштама (к разработке методики концептуального анализа)Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики: Матеріали II міжнар. наук.-практ. конф.: У  т. – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. – Т.– С. .

АНОТАЦІЯ

Ніколаєва В.А. Концепт “Петербург” у поетичному ідіолекті Осипа Мандельштама і Олександра Кушнера. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 – російська мова. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків, 2007.

У дисертації аналізуються лінгвістичні засоби об’єктивації концепту “Петербург” у російській мовній картині світу та в поетичній творчості Осипа Мандельштама та Олександра Кушнера.

Концепт “Петербург” найчастіше репрезентується як у російській мовній картині світу, так і в петербурзьких текстах аналізованих авторів власним ім’ям – одним зі своїх історичних імен або найменуванням різних реалій міста: річок, вулиць, площ, каналів, мостів тощо. Зазначений перелік лексем створює ядро концепту.

Вторинні найменування вербалізуються в російській мовній картині світу та в досліджуваних текстах переважно перифрастичними сполученнями, що репрезентують периферійні шари концепту.

Ключові слова: картина світу, концепт, поетичний ідіолект, концептуальний аналіз, власна назва, структура концепту, психолінгвістичний експеримент.

АННОТАЦИЯ

Николаева В.А. Концепт “Петербург” в поэтическом идиолекте Осипа Мандельштама и Александра Кушнера. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 – русский язык. – Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. – Харьков, 2007.

В диссертации исследуются лингвистические средства объективации концепта “Петербург” в русской языковой картине мира, а также индивидуально-авторские коннотации данного концепта в художественных картинах мира Осипа Мандельштама и Александра Кушнера, воплощенных в поэтическом идиолекте.

В результате исследования было установлено, что концепт “Петербург” имеет полевое строение. Составными элементами его структуры являются ядерный и периферийный слои.

Исследуемый концепт “Петербург” чаще всего репрезентирован как в русской языковой картине мира, так и в текстах анализируемых авторов именем собственным (астионимом): либо одним из своих исторических имен (Санкт-Петербург, Петроград, Питер, Ленинград) – наиболее декларативный, эксплицитный способ обозначения, либо наименованиями различных реалий города: рек (Нева, Фонтанка, Екатерингофка), улиц, площадей (Дворцовая), каналов, мостов и т. д. Указанный перечень лексем образует ядро концепта. Понятийный компонент концепта “Петербург” раскрывается в словарных статьях энциклопедических и специальных (в данном случае – географических) словарей, представляющих некоторый фрагмент научной/концептуальной картины мира. В концептуальной картине мира исследуемый концепт имеет четкую дефиницию, которая дает достаточно полное представление о соответствующем явлении. В сознании среднестатистического носителя русского языка понимание концепта “Петербург” совмещает в себе весь комплекс представлений, понятий, знаний, ассоциаций и эмоционально-чувственных переживаний, которые сопровождают анализируемую лексему и отражают речевые особенности каждого говорящего как языковой личности с разной степенью владения языком.

Приядерная зона состоит из дериватов и этимологической семантики. Ближняя периферия представлена сведениями следующих типов: ассоциативными, полученными из словарных статей “Русского ассоциативного словаря” и в результате проведенного психолингвистического эксперимента, а также образными, перифрастическими названиями города, характеризующими различные стороны существования города в разные исторические периоды. Дальняя периферия выявляется через преломленное в поэтическом сознании автора описание Мандельштамом и Кушнером реалий города. Периферийная часть (ассоциативные и образные представления) составляет интерпретационное поле концепта.

Как фрагмент русской языковой картины мира культурный концепт “Петербург” предстает в различных вариантах, одним из которых является художественная картина мира акмеистов/неоакмеистов.

Первичная концептуализация мира человеком, опосредованная языком, закреплена в языковой картине мира и отражает как научные, так и “наивные” представления о мире. Проведенное исследование позволяет утверждать, что концепт “Петербург” в поэтическом идиолекте как О. Мандельштама, так и А. Кушнера не существует вне сложившегося и устоявшегося широкого культурного и литературного контекста.

Результаты наших наблюдений показывают, что индивидуально-авторское переосмысление феномена Петербурга в поэтическом творчестве происходит через трансформацию стереотипных образов языкового сознания в русле уникального поэтического мировидения художника слова. Вторичная концептуализация действительности авторским сознанием происходит на основе тех значений, которые отражены и закреплены наивно-языковой картиной мира, то есть первичной категоризацией знаний о мире.

Вторичные наименования вербализуются в петербургском тексте О. Мандельштама и А. Кушнера преимущественно перифрастическими сочетаниями и репрезентируют периферийные слои концепта. Характерной чертой культурного концепта “Петербург” можно считать то, что его вариативная, периферийная часть оказывается обширнее, богаче ядерной инвариантной части. Таким образом, расширение смыслового объема концепта “Петербург” состоит в актуализации образного и ценностного компонентов концепта.

Ключевые слова: картина мира, концепт, поэтический идиолект, концептуальный анализ, имя собственное, структура концепта, психолингвистический эксперимент.

SUMMARY

NikolayevaThe Concept “Petersburg” in Osip Mandelshtam’s and Alexander Kushner’s Poetic Idiolect. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philology, speciality 10.02.02 – Russian Language. – Kharkiv G.S. Scovoroda National Pedagogical University. – Kharkiv, 2007.

The author of