ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ОЛЬХОВСЬКА Наталія Семенівна

УДК 811.112.2’42

ПРАГМАТИКО-КОМУНІКАТИВНІ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДРАМАТУРГІЧНИХ ТЕКСТІВ

ТОМАСА БЕРНГАРДА

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПІХТОВНІКОВА Лідія Сергіївна,

професор кафедри німецької філології

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

НАУМЕНКО Анатолій Максимович,

завідувач кафедри теорії та практики перекладу

і німецької філології

Миколаївського державного

гуманітарного університету імені Петра Могили

кандидат філологічних наук, доцент

ЧЕРКАШИН Сергій Володимирович,

доцент кафедри іноземних мов № 1

Національної юридичної академії

України імені Ярослава Мудрого

Захист відбудеться „11” червня 2007 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий „10” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д. філол. н. Мартинюк А.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню прагматики й стилю драматургічних текстів Томаса Бернгарда, визначенню лінгвістичного статусу німецького драматургічного тексту як системи взаємопов’язаних прагматичних, комунікативних, стилістичних та когнітивних параметрів.

Інформаційна та лінгвостилістична реалізація прагматико-комунікативних аспектів особливо рельєфно проявляється в драматургічних текстах. Прагматичний аспект мовленнєвої діяльності персонажів має пріоритетне значення, відбиваючи загальні закономірності сценічного мовлення та драматургічного тексту.

Існує порівняно невеликий корпус вітчизняних досліджень драматургічного тексту, присвячених аналізу його мовних особливостей (А.Г. Бакланова, І.В. Гальперин, М.М. Горюнова, Ю.М. Лотман, Л.В. Солощук, В.Є. Халізєв), стилістичних і лінгвопоетичних характеристик (Н.В. Возненко, В.І. Волошук, А.М. Науменко, Л.С. Піхтовнікова), вивченню прагматики драматургічного тексту (Л.Р. Безугла, В.І. Лагутін, В.Я. Мізецька) та його інформативних параметрів (Дж. Касті, І.І. Ревзін). Дослідження інформаційної структури драматургічного тексту сягає витоками фундаментальних теорій інформатики. Концепція інформаційної архітектоніки застосована до художнього тексту взагалі (А. Моль) та до поетичного тексту байки зокрема (Л.С. Піхтовнікова).

Втім дотепер відсутні системні дослідження драматургічного тексту, що синтезують найбільш важливі лінгвістичні аспекти: прагматичний, комунікативний, інформативний, лінгвостилістичний та когнітивний. Невизначеними залишаються питання прагматико-комунікативних, інформативних, стилістичних та когнітивних параметрів, які характеризують драматургічний текст, у взаємозв’язку та системній взаємообумовленості. Вивчення лінгвостилістичних і прагматико-комунікативних особливостей драматургічного тексту вимагає комплексного підходу, що поєднує нові концепції з уже відомими.

Актуальність дисертації визначається її відповідністю комунікативно-функціональній спрямованості сучасної лінгвістики та важливістю всебічного аналізу текстів; підвищеною увагою до вивчення мовленнєвої діяльності комунікантів у різних типах текстів; формуванням парадигми дослідження художніх, зокрема драматургічних текстів, яка здатна поєднати лінгвостилістичний, комунікативно-прагматичний, інформаційний та когнітологічний аналіз. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю в найбільш повному відображенні в лінгвістиці системних характеристик драматургії як соціально-культурного феномену, що відіграє важливу роль у створенні мовної картини світу сучасного німецькомовного соціуму. Актуальність роботи визначається також відсутністю системних лінгвістичних досліджень драматургічних текстів Томаса Бернгарда. Отже, науковим завданням роботи є визначення лінгвістичного статусу драматургічного тексту, зокрема в п’єсах Т. Бернгарда, як системи взаємопов’язаних прагматичних, комунікативних, стилістичних та когнітивних параметрів.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в рамках наукової бюджетної теми „Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов”, номер державної реєстрації 0106U002233.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні прагматико-комунікативних, лінгвостилістичних, інформаційних та когнітивних характеристик драматургічних текстів Т. Бернгарда.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних конкретних завдань:

· дослідження загальних прагматичних і стильових характеристик сценічного мовлення та їх конкретної реалізації в текстах п’єс Т. Бернгарда;

· уточнення природи мовного конвенціоналізму в драматургічному тексті та описання його прояву в текстах п’єс Т. Бернгарда;

· вивчення інформативності драматургічного тексту, способів насичення інформацією текстів п’єс Т. Бернгарда та розподілу інформативності в драматургічних текстах Т. Бернгарда за композиційними рівнями;

· аналіз мовних засобів експресії в текстах п’єс Т. Бернгарда;

· розкриття когнітивних характеристик комунікативної діяльності персонажів у текстах драм Т. Бернгарда;

· визначення лінгвістичного статусу реляційного потенціалу персонажа, зв’язку реляційного потенціалу з концептами у драматургічному тексті;

· установлення зв’язку між реляційним потенціалом персонажа, мовленнєвим статусом комуніканта та груповою мовленнєвою взаємодією персонажів (ескіз аудиторії).

Об’єктом дослідження в даній дисертації є драматургічні тексти Томаса Бернгарда.

Предмет дослідження – комунікативно-прагматичні, стилістичні, інформаційні та когнітивні характеристики драматургічних текстів Томаса Бернгарда.

Матеріалом дослідження слугують тексти 26 п’єс Томаса Бернгарда загальним обсягом 1734 сторінки.

Теоретико-методологічну базу дисертації становлять лінгвістичні концепції художнього тексту, в яких домінують: концепція експресивності драматургічного мовлення; концепція текстових категорій, зокрема інформативності драматургічного тексту; теорія мовленнєвих актів, теорія інформативів; теорія мовної концептуалізації світу.

Методи дослідження. Використано методи лінгвопрагматичного і лінгвостилістичного аналізу: структурно-семантичний для дослідження макросинтаксису драматургічного тексту, системно-структурний для виявлення взаємозв’язків елементів різних рівнів драматургічного тексту, контекстуальний для встановлення співвідношень між контекстом і мовленнєвими актами, композиційно-стилістичний для виокремлення стильових рис та вивчення композиційних рівнів, інформаційний для визначення структурної інформації драматургічного тексту та засобів насичення текстів інформацією, лінгвостилістичної інтерпретації тексту для виявлення текстових концептів.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше для дослідження драматургічного тексту застосовано інтеграційний підхід у поєднанні прагматичного, інформаційного, лінгвостилістичного (у тому числі композиційно-стилістичного) і когнітивного методів аналізу. Уперше композиційно-стилістичну структуру драматургічного тексту проаналізовано з інформаційної точки зору, а саме з використанням концепції інформаційної архітектоніки. Уперше виявлено мовні засоби та авторські прийоми насичення драматургічних текстів Т. Бернгарда інформацією; винайдено джерела мовного конвенціоналізму в драматургічному тексті та вивчено його реалізацію в стильовому просторі текстів п’єс Т. Бернгарда; встановлено загальні характеристики комунікативної діяльності, мовленнєвого статусу, реляційного потенціалу персонажів; розкрито механізми утворення текстових концептів.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Стильова структура драматургічних текстів Т. Бернгарда реалізується в наборі стильових рис, які утворюють ієрархічну систему. Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є текстотвірною як головний фактор утворення єдиного стильового простору драматургічних текстів Т. Бернгарда. Базовими характеристиками єдиного стильового простору драматургічних текстів Т. Бернгарда є загальне прагнення персонажів до монологічного мовлення з розірваним смислом, численних повторів у мовленні, вживання еліпсисів та умовчання, наявність в одному монолозі кількох непов’язаних тем. У межах єдиного стильового простору реалізується мовний конвенціоналізм драматургічних текстів Т. Бернгарда як набір загальних правил комунікативної діяльності персонажів.

2. Художня інформація в драматургічних текстах Т. Бернгарда є надлишковою на всіх композиційно-стилістичних рівнях тексту. Смисл кожного рівня реалізується повністю лише на більш високому рівні, що відповідає концепції інформаційної архітектоніки. На формальному рівні в текстах п’єс Т. Бернгарда інформація є хаотичною: усередині реплік персонажів відсутнє членування на тематичні блоки, присутні численні повтори, акціям не відповідають реакції, переважає імпліцитна інформації, яку на формальному композиційному рівні неможливо усвідомити. Когнітивний дефіцит (неповна реалізація інформації) на даному рівні поєднується з її надлишковістю. На формально-змістовому рівні інформація набуває якісно нової властивості, стає структурованою „інформацією про інформацію”, тобто відображає структуру зв’язків між персонажами та їх діями. На змістовому рівні текст п’єси сприймається як ціле (фабула і сюжет); головну роль у цьому виконує „інформація про інформацію” формально-змістового рівня. На образному рівні інформація отримує потенційну надлишковість, нерівнозначну власному значенню окремих слів, елементів мовлення.

3. Насичення текстів п’єс Т. Бернгарда інформацією відбувається за допомогою логічних засобів, просторово-часових зсувів, ментальних засобів, асоціативів та інформативів. Інформативи насичують текст інформацією і сприяють самоорганізації інформації й смислу. Завдяки інформативам у драматургічному тексті вибудовуються ланцюги реплік персонажів або великі монологи одного персонажа, в яких відображено інтенції автора: викладення теми, зображення характеру вербального спілкування персонажів та їх комунікативних стратегій.

4. Кожен персонаж у драматургічному тексті має свій реляційний потенціал, який означає міру участі персонажа в комунікативній діяльності. Визначення цієї міри відбувається за часом, обсягом та інформативністю висловлень на певну тему в залежності від інтенцій мовця і контексту. Лінгвістичний статус реляційного потенціалу є сукупністю мовленнєвих актів персонажа драми, що відібрані з загального масиву його мовленнєвих актів за однією з ознак комунікативної діяльності. Реляційний потенціал персонажа втілює концепти драматургічного тексту, впливає на його інформативність та експресивність, корелює з мовленнєвим статусом комуніканта.

5. Текстові концепти в п’єсах Т. Бернгарда „професіоналізм”, „домінування”, „святенництво” та інші створені за допомогою мовленнєвих стратегій персонажів. Ці стратегії полягають у відборі та запровадженні до реляційного потенціалу персонажа лексичних засобів, модальних висловлень, а також у здійсненні контролю над співрозмовником.

6. Експресивність драматургічних текстів Т. Бернгарда, що знаходить вираження в межах мовного конвенціоналізму, проявляється на різних мовних рівнях: лексичному, синтаксичному, надфразової єдності. Мовлення персонажів містить прошарок лексики, експресивної за наміром комуніканта, та контекстно-експресивний прошарок лексики, що стає таким за рахунок модального забарвлення, переважно негативного. Експресивність текстів п’єс Т. Бернгарда створюється композитами, зокрема неологічними композитами, та субстантивацією дієслів, які позначають діяльність і зміну стану персонажа.

На синтаксичному рівні мовленню персонажів Т. Бернгарда притаманні буквальні й варійовані повтори, скорочені синтаксичні структури. Зі стильової точки зору повтори реалізуються як повторні номінації, а з синтаксичної – як монологічний і діалогічний антиеліпсиси. У текстах п’єс Т. Бернгарда характерними є синтаксичні дисоціації в мовленні персонажів, ізольовані речення, зміна порядку слів у реченні, розриви структури мовлення (зупинки) у підрядних реченнях.

На рівні надфразової єдності експресивність виражена поліфонією тем у репліках персонажів Т. Бернгарда, яка утворює в текстах п’єс парадигматичні зв’язки за рахунок синтагматичних. Парадигматичні зв’язки реалізуються анафорами й катафорами, що створюють структуру надфразової єдності.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження німецькомовного драматургічного тексту Т. Бернгарда є внеском у розвиток лінгво- і прагмастилістики, зокрема в лінгвістичну та прагматичну теорію драматургічних текстів. Комплексний аналіз, проведений в дисертаційному дослідженні, сприяє обґрунтуванню єдності драматургічного тексту як прагмастилістичної, інформаційної, комунікативної та когнітивної структури. Отримані результати також поглиблюють знання про драматургічний текст як семантичну модель – аналогію головного та підрядного речення в синтаксисі.

Практична цінність роботи обумовлена тим, що її теоретичні положення й емпіричні результати можуть бути використані в лекційних курсах зі стилістики німецької мови (розділи „Стиль та його моделювання в комунікативно-мовленнєвій діяльності”, „Художній стиль”, „Мовні засоби образності та експресивності”), у спецкурсах з прагматики (розділи „Прагматика художнього мовлення”, „Художній текст у прагматико-комунікативному аспекті”), теорії драматургічного тексту та драматургічного дискурсу, при вивченні питань теорії й практики інтерпретації текстів, у подальших наукових дослідженнях студентів та аспірантів.

Особистий внесок автора полягає в тому, що в дослідженні виявлено, описано, систематизовано і проаналізовано об’ємний, складний і недосліджений матеріал, що дозволило встановити прагматичні, комунікативні, стилістичні та когнітивні характеристики драматургічних текстів Т. Бернгарда, визначити мовні механізми їх організації та функціонування. Внеском дисертантки є також залучення до дослідження драматургічного тексту робіт з інформатики, які раніше лише фрагментарно застосовувалися до художніх текстів і драматургії.

Апробацію результатів дисертації здійснено на засіданнях кафедри німецької філології Мелітопольського державного педагогічного університету і кафедри німецької філології ХНУ імені В.Н. Каразіна та в доповідях на науково-практичних конференціях Мелітопольського державного педагогічного університету (2001-2006 рр.), на міжнародних конференціях „Динаміка міжнародних досліджень” (Дніпропетровськ, 2004), „Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики” (Харків, 2004), „Когнітивні та дискурсивні структури германських мов у соціокультурному просторі комунікації” (Київ, 2005), „Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, 2005); на міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції „Нові виміри сучасного світу” (Мелітополь, 2005); на ХІІІ Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики „Мова і світ” (Ялта, 2006).

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено в 10 публікаціях автора (7 статтях без співавторів, 5 з яких у фахових виданнях України, і 3 тезах доповідей на всеукраїнських і міжнародних конференціях).

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, бібліографії, списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації – 202 сторінки, з яких 180 сторінок – основний текст. Бібліографія містить 250 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу налічує 26 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. „Стильова та мовленнєво-актова структура драматургії Томаса Бернгарда”. Огляд численних досліджень текстів п’єс Т. Бернгарда дає підстави стверджувати, що вони охоплюють психологічні, філософські, соціологічні, літературознавчі й лінгвістичні аспекти, але жодне з них не є системним. Окремі розробки не пов’язують інформаційні, лінгвопрагматичні, когнітивні й лінгвостилістичні чинники драматургічних текстів (далі – ДТ) Т. Бернгарда та не мають на меті спробу інтегрувати саме ці чинники в єдину систему.

ДТ, при всьому їх розмаїтті, мають ряд загальних ознак, якими є: вираження прагматичних цілей автора переважно через мовленнєві й позамовні дії персонажів, простота й зрозумілість контексту, наявність індивідуальних стилів мовлення персонажів і загального стильового простору п’єси, сконструйованого автором відповідно до його інтенцій.

Домінування в ДТ виразної полістильової структури відсуває на другий план стильову присутність автора. Протилежна ситуація є характерною для драматургів модерністського напрямку, що створюють тексти в традиціях „потоку свідомості”; саме ці традиції й успадкувала драматургія Т. Бернгарда.

Об’єктивна оцінка стилю художнього тексту є можливою за стильовими рисами, які реалізуються на всіх текстових рівнях. Через стильові риси ДТ проявляються як загальні ознаки цього типу тексту, так і часткові ознаки, що залежить від інтенцій автора та його приналежності до певного художнього напрямку.

У текстах п’єс Т. Бернгарда складова „драматичність” на нижчих рівнях конкретизується в таких стильових рисах, як „діалогічність/монологічність”, „стислість/розгорнутість”, „стильова тональність від автора”, „мовленнєво-стильова інтегрованість” та ін. Цим стильовим рисам нижчих рівнів відповідають визначені ознаки ДТ.

„Мовленнєво-стильова інтегрованість” є системотвірною для авторського стильового простору і є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів (ДМП); у цій стильовій рисі найповніше виражаються прагматичні цілі ДТ.

У текстах п’єс Т. Бернгарда мовленнєво-стильова інтегрованість проявляється в загальній тенденції персонажів до висловлення мало пов’язаних між собою уривків думок, численних повторів, опорних слів замість цілих фраз; тобто, в мовленнєвому акті (далі – МА) часто присутні несформовані думки, що нерідко передаються, наприклад, мовленнєвими фігурами умовчання, еліпсисами. Синтагматичний зв’язок у середині реплік і між ними – слабкий, але за рахунок цього є добре вираженою „смислова далекодія” – парадигматичний зв’язок між МА.

Архітектоніка текстів п’єс Т. Бернгарда також передає розірваність думок, роз’єднаність персонажів: репліки подано короткими рядками майже без розділових знаків, частими є повтори фрагментів мовлення навіть у різних персонажів, авторські репліки зазвичай скупі й нерідко подаються в дужках як окремі вкраплення в мовлення персонажів.

Найбільш придатною для лінгвопрагматичного описання ДТ є теорія МА, оскільки цей тип тексту ґрунтується переважно на мовленні персонажів. Важлива роль належить дослідженню того, як проявляється в текстах драматурга іллокуція і перлокутивні ефекти МА, яка їх залежність від текстового конвенціоналізму. Оцінка ролі екстралінгвістичних факторів конвенціоналізму і співвідношення мовних та екстралінгвістичних факторів у ДТ походить із концепцій Г. Фреге і В.П. Руднєва.

У репліках ДТ усі імена не мають реальних денотатів, оскільки є вигадкою автора. Тому є непотрібним дотримання екстралінгвістичних умов істинності, що є необхідними для МА повсякденної реальності. У художніх текстах досить лише вказати аналог екстралінгвістичних факторів та аналоги денотатів художніх висловлень.

Поняття про непрямий контекст (у найпростішому випадку – це підрядне речення) ототожнюється в певному смислі з художнім висловленням. У такому випадку денотатом останнього є звичайне висловлення нормальної мовленнєвої діяльності. Корелятом головного речення є заголовок та все інше, що служить введенню до смислу того, що відбувається (тема тексту): список діючих осіб, авторські ремарки, епіграфи та ін. У „головному реченні” містяться всі аналоги екстралінгвістичних факторів мовленнєвої діяльності персонажів.

Оскільки в непрямому контексті його денотат є неактуальним, то цей контекст спирається, в основному, на мовні конвенції або загальний стильовий простір драми. Через стиль найбільш ефективно проявляються імпліцитно також іллокуції й перлокуції.

Відповідно до поглядів сучасної лінгвопрагматики контекст і МА – поняття, що взаємно доповнюють один одне, а їх конкретна взаємодія є головним завданням лінгвопрагматики.

Висловлення з характеристикою „напрямок на адресата” можуть бути спрямованими на глядача (у Т. Бернгарда – вкрай рідко) і на персонажів п’єси. Серед останніх зустрічаються спрямовані на інших персонажів, на себе (аутоадресні) й безадресні. Безадресні часто зустрічаються саме в ДТ „потоку свідомості”, традиції якого наслідує Т. Бернгард.

За комунікативною інтенцією висловлення можуть бути монофункціональними та поліфункціональними. Класифікацію монофункціональних висловлень наведено в схемі підрозділу 1.5, причому нижній рядок схеми фактично збігається за назвами з типовими різновидами іллокутивної сили.

При описанні перлокутивних ефектів варто розрізняти власне перлокутивний ефект, запланований адресантом МА та перлокутивний наслідок МА (неінтендований вплив). У текстах п’єс Т. Бернгарда безадресні й аутоадресні репліки не створюють ніякого перлокутивного ефекту. Присутній він також далеко не в кожній адресній репліці, а якщо й є, то, як правило, карикатурний та обумовлений поліфункціональністю висловлення з несумісними комунікативними установками. У цілому, в ДТ Т. Бернгарда перлокутивні ефекти слабкі, що свідчить про певну комунікативну установку мовленнєвої діяльності, яка передає атмосферу роз’єднаності персонажів, атомарності „потоку свідомості”.

Щодо співвідношення МА та контексту в п’єсах Т. Бернгарда, можна стверджувати, що незважаючи на перевагу в текстах авторського стилю, помітним є індивідуальний стиль персонажів, а у фіналі кожної п’єси для передачі більш детальної інформації про персонажів і відображення кульмінації драми МА набувають більшої довжини та динаміки.

При більш глибокому розгляді співвідношення МА та контексту є одним з головних завдань дослідження лінгвопрагматики. Текст (сукупність МА) і контекст можна розглядати як взаємне доповнення в тому сенсі, що вони разом створюють драматургічний дискурс. З точки зору самоорганізації дискурсу текст і контекст у процесі його створення взаємно моделюють один одного, збагачуючи тим самим дискурс. При цьому вираження інтенцій автора в сучасних ДТ, зокрема, в п’єсах Т. Бернгарда, відбувається зазвичай не як підсумок наприкінці тексту, а „голографічно”, тобто будь-який досить об’ємний фрагмент тексту висловлює цю інтенцію з тим або іншим ступенем прозорості.

Розділ 2. „Прагмастилістичне забезпечення інформативності в драматургічних текстах Томаса Бернгарда”. Розробка категорії інформативності тексту здійснювалася широко відомими філологами, а також іншими фахівцями, оскільки дана категорія є загальною для цілого ряду наук. Дослідження інформативності тексту далекі від завершення, але існує деяка наступність підходів, що не виключає, а передбачає їх творче розмаїття.

Загальною рисою в підходах різних авторів є те, що ними рівною мірою, незважаючи на різні акценти, визнаються інформативними як семантика тексту, так і його форма (структура, композиція).

В основу наших досліджень покладено концепцію інформативності як розмаїтості всередині певної єдності (тотожності) за У. Ешбі, а також теорію інформаційної архітектоніки А. Моля, згідно з якою, на кожному композиційному рівні художнього тексту є надмірність повідомлень, що повністю набуває сенсу, сприймається адресатом лише на більш високому композиційному рівні. Композиція тексту, яка є невід’ємною частиною стилю, містить можливість семантичної компенсації (надмірно) оригінальної інформації одного композиційного рівня на іншому вищому композиційному рівні.

У текстах п’єс Т. Бернгарда розглянуто прояв інформативності на формальному, формально-змістовому, змістовому та образному композиційному рівнях. На формальному рівні відзначена хаотичність інформації в тексті, наявність розривів змісту, безліч імпліцитної інформації і т.д. Є надлишок інформації, що сполучається з когнітивним дефіцитом.

На формально-змістовому рівні спостерігається аналогічна картина, однак інформація в тексті набуває нової якості, стає „інформацією про інформацію”.

Актуальна інформація, яка міститься в мовленні персонажів, виражається, за Кларком-Карлсоном інформативами, m-намірами та іншими МА. У текстах п’єс можна виявити дотримання або порушення персонажами канонічності розмов, принципу відповідальності. Повний облік інформативів, висловлених персонажами, порушень канонічності й принципу відповідальності в розмовах призводить до виявлення структури зв’язків у тексті п’єси між персонажами, їх діями та відносинами. Іншими словами, до усвідомлення структурної інформації тексту, що відіграє роль „інформації про інформацію”.

На змістовому рівні текст п’єси сприймається як ціле. Головну роль в цьому відіграє його структурна інформація („інформація про інформацію”). На змістовому рівні також підтверджується справедливість концепції інформаційної архітектоніки А. Моля: наявність надлишкової інформації, асимілювання інформації попередніх рівнів.

На образному рівні інформаційна суть створення художніх мікро- і макрообразів полягає в доборі автором об’єктів з імпліцитних рядів, які складаються зі споріднених мікро- і макрообразів. При цьому можна стверджувати, що чим більшим є семантичний обсяг створеного образу, чим більше в ньому потенційних додатків, тим більш ґрунтовно актуальна словесна інформація „йде в тінь”, тобто не сприймається читачем буквально. Звідси випливає природа надлишкової інформації на образному рівні: вона є потенційною.

Насичення інформацією художніх текстів може зводитися до компресії інформації на архітектонічну одиницю тексту, до кодування, до переходу актуальної інформації в потенційну і т.д. Прийоми насичення інформацією текстів п’єс Т. Бернгарда умовно розподілено на такі класи:

1) логічні засоби: гротескна логіка персонажів і так звані „правильні силогізми”.

Приклад гротескної логіки:

Frau Kant: Ernst Ludwigs Schwester / ist tot / schreibt ihr Mann

Kant (zu Ernst Ludwig): Sei froh / auf Hoher See / keine Moglichkeit / fur eine Begrabnisbesuch / Wie alt war deine Schwester (з п’єси „Іммануїл Кант”)

Приклад „правильного силогізму”:

Caribaldi: ... Ist die Haube zu weit / rutscht sie ihm herunter / ... Dann sieht er nichts / und ein Mi?ton ist da / sofort ist ein Mi?ton da / Ist ein Mi?ton da / wei? ich / ihm ist die Haube heruntergerutscht (з п’єси „Сила звички”)

2) просторово-часові засоби;

3) ментальні засоби;

4) асоціативні засоби: тропи, гра слів і так звані „силогізми в траві”;

Приклади з п’єси „Лицедій”.

1)Bruscon: Wenn wir einen weiblichen Darsteller beschaftigen / beschaftigen wir sozusagen Theaterhemmschuh

2)Bruscon: Ein talentierter Schauspieler / ist so selten wie ein Arschloch

3)Bruscon: Vor den Schweinen / Im Dorf jedes geistige Produkt / mu? man vor den Schweinen werfen

4)Bruscon: Du Handwerksidiot (Репліка Брюскона синові)

5)Bruscon (zu Sarah): Hat sie noch Husten die Mutter

Sarah: Sie hustet noch / sie hat auch in ihrem Text gehustet

Bruscon: Das dachte ich mir / da? den Text verhustet / hat sie denn die Antihustenpillen nicht genommen

Sarah: Doch

Bruscon: Warum hustet sie dann / Ein so schoner Text / eine solche herrliche Passage / und sie verhustet alles / Aber wir durfen der Gewohnlichkeit / nicht entgegenkommen

У наведеному діалозі реалізується логіка „силогізму в траві”:

Гарний текст псують буденності

Хвора дружина кашляє зіпсувала(прокашляла) весь текст

Звідси за логікою такого силогізму випливає: дружина = буденність.

5) імпліцитність мовлення персонажів (інформативи). Наведемо приклад з тексту п’єси „Іммануїл Кант”:

Kant (zu Ernst Ludwig): Diese Schiffskoche sind hinterhalig / es gibt nichts Hinterhaltigeres / als die Schiffkoche / Auf Hocher See mu? man sich in acht nehmen / vor der Kost / die die Schiffskoche kochen

Frau Kant: Aber du hast doch gestern / mit dem Schiffkoch gesprochen / mit dem Chefkoch

У цьому класичному, відповідно до теорії Кларка-Карлсона, інформативі адресатом є Е. Людвіг, а слухачкою – пані Кант. Але інформатив дає повне уявлення і їй, про що йде мова, й дозволяє їй також підключитися до розмови.

Існує істотна різниця в компресії інформації за допомогою „правильних силогізмів” і „силогізмів у траві”. Останні, на відміну від перших, здатні утворювати підтекст.

Інформативи не лише насичують текст інформацією, а й сприяють самоорганізації інформації й змісту. Інформативи створюють способи генерації інформації в мовленні персонажів, і зокрема, спосіб, властивий ДТ „потоку свідомості”, до яких належать тексти п’єс Т. Бернгарда.

Прийоми й засоби (1-5), насичення інформацією тексту, є основними (у всякому разі, у Т. Бернгарда), але цей перелік може бути продовжений.

Дослідження ДТ було б неповним без урахування інформаційної взаємодії автора, персонажів і глядачів. У виставі автор драми надає глядачам і персонажам різні інформаційні статуси. Завжди існує чітке розгалуження ролей для всіх учасників вистави. Схематично це розгалуження зображується театральним фреймом. Дане поняття рівною мірою належить інформатиці й когнітології.

Межі рольового фрейму учасників вистави досить чіткі, але їх можна подолати у відношенні інформаційної взаємодії. Більшість МА персонажів є інформативами з іллокуцією, що спрямована на глядача. Отже, всі учасники комунікативного акту (вистави) поєднані автором драми в єдиному інформаційному просторі.

Розділ 3. „Мовні засоби експресивності в текстах п’єс Томаса Бернгарда”. Експресивність у тексті з’являється при вираженні адресантом свого відношення до об’єкта опису. Експресивність проявляється на всіх мовних рівнях тексту. У цій роботі досліджено прояв експресивності на рівні лексики, синтаксису та надфразової єдності (далі – НФЄ).

У текстах п’єс Т. Бернгарда присутній як прошарок навмисно експресивної лексики, так і прошарок, що набуває експресивності в контексті. Перший з зазначених прошарків відносно малий, однак надзвичайно насичений корпоративною лексикою. Загальна бідність лексики персонажів і зловживання корпоративною лексикою – один зі способів показати суто функціональні стосунки між діючими особами, сатирично підкреслити їх незначимість як професіоналів. Приклад із п’єси „Іммануїл Кант”:

Kant: Alle moglichen Stufen / der Exzentrizitat / von den Planeten / bis zu den Kometen

Приклад з п’єси „Сила звички”:

Caribaldi (Nimmt das Ferraracello und streicht einen tiefen langen Ton): Horst du / das ist es / Ja / das ist es / Crescendo / wenn ich Crescendo sage / Decrescendo / sage ich Decrescendo / Hast du verstanden / nichts berechtigt zur Nachlassigkeit / Casals

Порівняно невеликий обсяг образного мовлення персонажів містить і навмисно експресивний прошарок лексики, і контекстно-експресивний. Останній стає таким багато в чому за рахунок модального забарвлення, переважно негативного.

Персонажі Т. Бернгарда часто використовують лексику в денотативному значенні. Це пов’язано з однією з вимог сценічного мовлення (безпосередність, природність експресії), і зокрема, з особливостями вираження експресії в текстах „потоку свідомості”.

Експресивність проявляється не лише в лексичному значенні слова, але й через його структуру, тобто створюється на морфемному рівні. Т. Бернгард часто вдається до вживання композитів (складних слів), у тому числі неологічних композитів, які є ознакою мовленнєвих примх та механічного, неадекватного мислення. Наприклад: meine Vorteilskappe, Lyoneffekt, Wasserkopfspiegel, Theaterhemmschuh, Theaterkerkerhaft та ін.

Неологічні композити також являються комічним засобом створення дистанції між комунікантами, різновиди якої можна охарактеризувати як „риторику безцеремонності”, багатозначність (мовленнєва незграбність) та мовленнєві жарти.

Певну роль в експресивності текстів п’єс відіграє субстантивація дієслів, які позначають діяльність і зміни стану персонажу. Текстам п’єс Т. Бернгарда також характерні синтаксичні дисоціації в мовлені персонажів, ізольовані речення, зміна порядку слів у реченні, розриви мовлення (зупинки) у підрядних реченнях.

У мовленні персонажів Т. Бернгарда присутні буквальні й варійовані повтори, редукційні синтаксичні структури (ізольовані речення, перестановчі структури, еліпсиси, антиеліпсиси, нерозчленовані висловлення).

Чисельні буквальні повтори в мовленні персонажів зі стилістичної точки зору можуть бути розглянутими як повторна номінація, а з погляду синтаксису – як антиеліпсис. Розглянуто синтаксичні та інші функції монологічного й діалогічного антиеліпсису. Приклади з п’єси „Сила звички”:

1)Caribaldi: Du frierst ja mein Kind / Morgen sind wir in Augsburg / morgen Augsburg / Du mu?t die Ubung machen / verstehst du / die Ubung / Komm her / mach die Ubung / dann wird dir warm

Саме інформативною є частина цієї репліки – про Аугсбург; тричі повторюється про вправу, яка, ніби то, зігріє замерзлу онучку.

Репліка Приборкувача про тигра Макса:

2)Man darf ihn nicht / aus den Augen lassen / Morgen in Augsburg / neue Bandagen / verstehst du / Max sagen / ruhig Max sagen / und ihn nicht aus den Augen lassen / Hypnose / verstehst du / Mein Onkel / hat fur Hypnose / nichts ubrig / Die Tiere gehorchen mir / umgekehrt / gehorche ich den Tieren / verstehst du / Hypnose

Тут двічі повторюється варіація „очей спускати не можна”, „очей з нього не спускати” (у значенні – він небезпечний), і паралельно з цим тричі повторюється „гіпноз” як протиставлення небезпеці.

Головна функція надфразового мовного рівня – забезпечення зв’язності тексту. Разом із цією функцією реалізуються й інші функції, наприклад, інформативність та експресивність тексту.

Одна з необхідних ознак НФЄ – наявність у тексті так званих ненасичених речень, в яких відсутній відносно завершений смисл при їх самостійному вживанні. У ДТ Т. Бернгарда їх велика кількість. Зв’язок між окремими ненасиченими реченнями здійснюється, в основному, за допомогою анафоричних залежностей, рідше – катафоричних.

Реплікам персонажів Т. Бернгарда притаманна велика кількість тем, тобто наявність в одній репліці декількох незв’язаних мікротем. Ці мікротеми, які виражено в основному ненасиченими реченнями й повторами лексики та фразеології, мають у тексті парадигматичний зв’язок (за рахунок синтагматичного), реалізований анафорами та катафорами, що є в свою чергу вираженням сильної концентрації персонажів на своїх оцінках і відносинах, тобто є, певним чином, вираженням експресії.

З огляду на подану в розділі 3 і висновках характеристику мовлення головних персонажів можна стверджувати, що це – характеристики всього тексту п’єс Т. Бернгарда, а основний спосіб текстотворення п’єс – парадигматичний.

Розділ 4. „Загальна характеристика комунікативної діяльності персонажів у текстах п’єс Томаса Бернгарда”. На основі проведених досліджень встановлено, що масив мовлення персонажів п’єс Т. Бернгарда є досить неоднорідним та асиметричним. Це твердження можна уточнити за допомогою поняття „реляційного потенціалу” (далі – РП). Дане поняття означає міру участі персонажа в комунікативній діяльності, а визначення цієї міри може відбуватися за обсягом висловлень персонажа в тексті, за інформативністю, за здатністю індивіда до іронії, професійних висловлень та інше – залежно від інтенцій контексту.

Поняття „реляційний потенціал персонажа” (далі – РПП) дозволяє „розшарувати” комунікативну діяльність персонажа на підвиди та виявити, які концепти в художньому тексті реалізує персонаж за допомогою свого РП (наприклад, концепти „професіоналізм”, „святенництво”, „домінування” та ін.).

Концепт „професіоналізм”, як й інші текстові концепти в п’єсах Т. Бернгарда, створюється відбором усіх мовленнєвих засобів і відображенням їх у РП головних персонажів. „Професіоналізм” виражено, насамперед, численним використанням корпоративної лексики. Перевага останньої у висловленнях персонажів надає даному концепту сатиричного відтінку. Цьому ж сприяють численні висловлення персонажів щодо великих власних професійні здібностей та досягнень. Приклад із п’єси „Рятівник людства”:

Weltverbesserer: In der Schatulle ist meine Kette / Heute will ich sie umhangen / Heute ist ein gro?er Tag / Die Kette / gibt mir mehr Wurde

У даному фрагменті монологу Рятівника його концепцію професіоналізму доведено до того краю, коли професіоналізм ототожнюється з величчю унікального й єдиного у світі майстра, здатного генерувати ідеї, що рятують людство.

Створення концепту „домінування” персонажа відбувається як традиційними засобами (повчальність висловлень, риторика наказів, принизливі характеристики оточення), так і більш витонченими. Це – контроль характеру й змісту спілкування, контроль іллокуцій співрозмовника, модальні конструкції з імперативами та ін. Приклади з п’єси „Президент”:

1)Prasidentin (ruft): Sie haben kein recht / den Schleier zu tragen/ Sie haben kein Recht dazu / kein Recht / Nehmen Sie den Schleier herunter / herunter den Schleier herunter / ab / (Frau Frolich nimmt den Schleier ab) / Sie mussen Ihr wahres Gesicht tragen Frau Frolich

2)Prasidentin: Schwarz / Sie sind schwarz gekleidet / Frau Frolich / Ziehen Sie sofort Ihr schwarzes Kleid aus / Sie nicht / Sie nicht Frau Frolich / Sie haben kein Recht / schwarz gekleidet sein / ziehn Sie sofort Ihr schwarzes Kleid aus

Ситуація боротьби персонажів за домінування відображається в їх певних мовленнєвих стратегіях, в яких переважає викриття один одного в недоліках і пороках. У цілому концепт „домінування” представлено в текстах п’єс Т. Бернгарда як досить сильне пригнічення мовленнєвої активності другорядних персонажів, їх РП за рахунок „роздутого” та беззмістовного РП домінуючих персонажів.

Створення концепту „святенництво” у висловленнях персонажів полягає в ствердженні одним і тим самим персонажем діаметрально протилежних цінностей, моральних оцінок. Дані твердження в складі РП персонажа подані не підряд, а розкидані в тексті, створюючи парадигматичну єдність; саме це й втілює концепт. Приклад із п’єси „Рятівник людства”:

Weltverbesserer: Wir treiben / alles auf die Spitze / rucksichtslos / wir wollen diejenigen / die uns peinigen / vernichten / aber wir vernichten sie nicht sofort / wir machen einen langwierigen Proze? / aus diesem Vernichtungswillen / Es gehort sich nicht / es schickt sich nicht / Aber wir zwingen ja niemanden / bei uns zu bleiben / Die Leute ketten sich an uns / und deshalb peinigen wir sie / sie trachten danach / uns zu vernichten / wir sind ihr Opfer / Wir stellen eine Falle / und lochen unser Opfer hinein / und bezeichnen diesen Vorgang als Vergnugen / Aber wer sagt da? nicht wir / den kurzeren ziehen

Визначено лінгвістичний статус РП, описано різновиди РП у ДТ Т. Бернгарда та концепти, що утворюються в текстах за допомогою РП. РПП, формуючи концепти, підвищує інформативність та експресивність художнього тексту. Взагалі, РПП відбиває когнітивний аспект ДТ (текстові концепти), соціолінгвістику драми (вербалізовані соціальні ролі персонажів, їх статус), а також дозволяє робити висновки щодо характеру розшарування масиву драматургічного мовлення персонажів за концептами.

Визначення мовленнєвого статусу комуніканта спирається на схему комунікативної діяльності персонажів. Виявити мовленнєвий статус можна за допомогою „паспорта”, що складається з ряду питань і коментарів. По мірі заповнення для кожного персонажа його „паспорта” виникають підстави для розробки „ескізу аудиторії” тієї або іншої п’єси. У розділі наведено „ескізи аудиторій” чотирьох п’єс Т. Бернгарда, які мають так звані зоряні, кільцеві, трикутні та ієрархічні схеми, що відповідають конфігураціям спілкування в соціальній психології. Отже, комунікативна діяльність персонажів адекватно відображає побутові комунікативні ситуації, незважаючи на карикатурність їх зображення.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено дослідження прагматичних, стилістичних, інформаційних й когнітивних аспектів драматургічних текстів Томаса Бернгарда. З точки зору лінгвістики художній текст є системним поєднанням інформаційних, прагматичних, стилістичних і когнітивних аспектів. Розроблена парадигма вивчення кожного з них дозволяє також виявити їх системні зв’язки та взаємний вплив, також визначити механізми текстотворення.

ДТ, при всій їх розмаїтості, мають певні загальні ознаки, що випливають із специфіки сценічного мовлення і сценічних дій. Інтенції автора ДТ виражаються переважно через мовленнєві та позамовні дії персонажів, які, у свою чергу, повинні бути досить простими й зрозумілими для глядача. Для виразності й неповторності кожного персонажа автор надає йому індивідуальний стиль мовлення, а для реалізації своїх інтенцій – створює загальний стильовий простір тексту п’єси. Саме така полістильова структура, а також загальний стиль автора – найбільш пізнаванні глядачем фактори.

У роботі описано прояв стилю ДТ у вигляді стильових рис. Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є текстотвірною для авторського стильового простору. Феноменологічний опис цього простору є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів. Зазначена стильова риса найповніше виражає загальні характеристики комунікативної діяльності персонажів Т. Бернгарда, обумовленої їх „потоком свідомості”.

Введення мовного конвенціоналізму в ДТ є можливим завдяки тому, що змістове актуальне членування тексту п’єси (тема, рема) синтаксично аналогічне членуванню на головне та підрядне речення. Непрямий контекст ДТ (рема п’єси) ототожнюється з масивом художніх висловлень. Оскільки цей масив не має реального денотата (усе вигадано автором ДТ), він спирається, в основному, на мовні конвенції, породжені стильовим простором драми.

Прагматичний аспект ДТ Т. Бернгарда проявляється у співвідношенні МА та контексту. Відповідно до сучасних уявлень лінгвопрагматики контекст перебуває в стані додатковості до МА. Встановлено зв’язок масиву висловлень персонажів Т. Бернгарда за характеристиками „спрямованість на адресата” й за прагматичною заданістю (монофункціональні, поліфункціональні)