КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТОЛЯРОВА Анна Анатоліївна

УДК 811.14’06:81’42:81’276.6:34

КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ВИМІРИ

ОВОГРЕЦЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

(на матеріалі кримінального, кримінально-процесуального кодексів Греції

та інших юридичних текстів)

Спеціальність 10.02.14 – класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

(новогрецька мова)

ВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Клименко Ніна Федорівна,

професор кафедри елліністики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

академік АН ВШ України

Пономарів Олександр Данилович,

професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент

Глущенко Ліна Михайлівна,

доцент кафедри класичної філології Львівського

національного університету імені Івана Франка

МОН України

Захист відбудеться 22.02.2008 р. о ------_13 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10).

Автореферат розісланий 20.01. 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Гнатюк Л.П.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану роботу присвячено дослідженню комунікативно-прагматичних вимірів новогрецьких законодавчих текстів шляхом аналізу реалізації їхньої прагматичної спрямованості на морфологічному, лексичному, синтаксичному та текстовому рівнях.

Тексти офіційно-ділового стилю, до яких належать зокрема законодавчі та процесуальні документи, досить тривалий час перебувають у фокусі уваги лінгвістичної науки, проте до останнього часу їхні властивості розглядалися здебільшого ізольовано від екстралінгвістичної дійсності або з мінімальним її урахуванням, про що свідчать праці російських учених, зокрема А.Ушакова, А.Піголкіна, та інших зарубіжних дослідників, серед яких П.Мімін, Ж.Сурью, П.Лера, Л.Раймондіс, Е.Макаай, М.Бордо та ін.

Із формуванням у лінгвістиці комунікативно-прагматичної дослідницької парадигми як частини загальнонаукового антропологічного підходу перед мовознавцями з‘явилися нові дослідницькі перспективи та постали нові завдання. У світлі комунікативно-прагматичного підходу мова розуміється не як інструмент здійснення певної зовнішньої по відношенню до неї діяльності, а як особливий вид діяльності – вербальна діяльність, що зумовлюється цілями невербальної діяльності. З позицій такого підходу тексти законів сприймаються одночасно як основна одиниця, посередник, процес та результат комунікації, що відбувається між законодавцем та громадянами певної держави. Здійснення законодавцем впливу на волю і свідомість громадян та досягнення у такий спосіб регулювального впливу на суспільство в цілому можливе лише за умови успішності такої комунікації, яка залежить не лише від мовної, а передусім від комунікативної компетенції законодавця, його здатності ретельно добирати мовні засоби і найоптимальнішим чином будувати повідомлення, враховуючи мету комунікації та специфіку адресата. Саме ці вміння адресанта є головною передумовою успішної реалізації поставленої ним прагматичної мети у перебігу комунікації. З огляду на це стилістичні особливості законодавчих текстів на всіх мовних рівнях, їхню композиційну будову ми розглядаємо як прагматично зумовлені. Вони становлять результат впливу позамовних чинників, в першу чергу таких, як адресант, адресат, пресупозиція, широкий соціокультурний контекст, комунікативно-прагматична настанова.

Про те, що сьогодні тексти юридичних документів продовжують залишатися об‘єктом пильної уваги дослідників, свідчать виконані упродовж останніх двадцяти років дисертації та видані монографії, в тому числі в Україні (С.Максимов, В.Круковський, М.Власенко, Е.Дерді) та в Росії (І.Грязін, Т.Губаєва, Н.Власенко, С.Андрющенко, А.Пиж, А.Телешев). Інтерес до юридичної мови зумовлено передусім намаганням зрозуміти сам феномен права як основного регулятора життя сучасного суспільства.

Актуальність дисертації на загальнолінгвістичному рівні зумовлено передусім антропоцентризмом сучасних лінгвістичних досліджень, який у комунікативно-прагматичній парадигмі забезпечено в першу чергу принципом діяльності, тобто розумінням мови як живого організму, представленого численними мовленнєвими продуктами у відповідних актах комунікації. Сучасні

2

лінгвістичні дослідження фокусують увагу на функціонуванні мови і принципах добору комунікантами мовних засобів залежно від мети комунікації. В межах елліністики актуальність нашого дослідження визначається тим, що ані в грецькій, ані у вітчизняній елліністиці дотепер не було спроб дослідження новогрецьких законодавчих текстів у світлі комунікативно-прагматичної дослідницької парадигми. Вивчення новогрецьких текстів офіційно-ділового стилю викликає тим більший інтерес, якщо врахувати, що аж до середини 80-х років ХХ ст. законодавство в Греції обслуговувалося архаїзованим різновидом книжної літературної мови – так званою катаревусою. Оскільки її залишки та вплив все ще відчутні в сучасному офіційно-діловому стилі спілкування, в тому числі й у його законодавчому підстилі, актуальним виявляється вивчення ступеня присутності ознак катаревуси в сучасних законодавчих текстах та визначення того, сприяє чи, навпаки, перешкоджає їхня наявність досягненню прагматичної мети законодавчої комунікації.

Зв‘язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у межах розробки комплексної наукової теми кафедри елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Україно-грецькі мовні зв‘язки”, яка є частиною наукової теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів”, затвердженої Міністерством освіти і науки України, та розробляється науковцями Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом доктора філол. наук, проф. О.І.Чередниченка.

Метою роботи є комплексне дослідження комунікативно-прагматичних особливостей новогрецьких законодавчих текстів шляхом вивчення засобів створення їхньої зв‘язності й цілісності, аналізу системи мовних засобів усіх рівнів та принципів їхнього найоптимальнішого застосування адресантом законодавчого повідомлення, що дозволяє йому досягти поставленої прагматичної мети. Мета роботи зумовлює необхідність вирішення низки конкретних завдань: –

дослідити текст як процес, посередник і основну одиницю комунікації та визначити його основні прагматичні компоненти; –

визначити характерні особливості текстів законодавчого підстилю офіційно-ділового стилю; –

сформулювати основні ознаки юридичного терміна та виявити співвідношення однослівних термінів та термінологічних словосполучень у новогрецьких законодавчих текстах;–

проаналізувати сучасну грецьку юридичну термінологію з точки зору її походження, виявити питому вагу запозичень та визначити основні мови-донори;–

розглянути випадки паралельного функціонування димотичних і катаревусних термінів на позначення тих самих юридичних понять та їхні комунікативно-прагматичні наслідки;–

дослідити морфологічні, словотвірні, лексичні, синтаксичні та композиційно-структурні особливості новогрецького законодавчого тексту як функцію від комунікативно-прагматичних намірів законодавця; –

визначити ступінь прояву ознак катаревуси на всіх мовних рівнях сучасних законодавчих текстів, порівнявши останні з текстами сучасних процесуальних

3

документів, та дати оцінку впливу катаревуси на успішність комунікації “законодавець – громадяни”.

Об‘єктом дослідження виступають тексти офіційно-ділового стилю новогрецьких законодавчих документів.

Предметом роботи є аналіз засобів реалізації адресантом прагматичної мети комунікації в новогрецьких законодавчих текстах.

Основним матеріалом дослідження правлять тексти чинних кримінального та кримінально-процесуального кодексів Греції (у подальшому КК та КПК відповідно) димотикою загальним обсягом близько 600 сторінок. Водночас з метою рельєфнішого висвітлення окремих питань, пов‘язаних здебільшого з визначенням ступеня впливу катаревуси на мову аналізованих кодексів, та задля доведення нерівномірності цього впливу на мову законодавчих та процесуальних документів, а також на мову різних жанрів законодавчих текстів було додатково досліджено оригінальні тексти означених кодексів катаревусою загальним обсягом близько 500 сторінок, 200 сторінок текстів спеціальних кримінальних законів (у подальшому СКЗ) димотикою, які не становлять частину кримінального кодексу та не мають відповідників катаревусою, та 200 сторінок текстів процесуальних документів, а саме судових рішень з кримінальних та цивільних справ, складених димотикою упродовж останніх десяти років. Загальний обсяг проаналізованого матеріалу становить близько 1500 сторінок.

Для розв‘язання поставлених у дисертації завдань використано комплекс традиційних методів лінгвістичного аналізу: описовий метод, що слугував планомірній інвентаризації досліджуваних одиниць; метод порівняння та зіставлення аналізованих явищ (особливо у частині, що стосується взаємодії книжної та розмовної мови в законодавчому підстилі); елементи кількісного аналізу для вивчення функціонування мовних одиниць різних рівнів у досліджуваному матеріалі; елементи компонентного аналізу застосовано здебільшого при перекладі грецької юридичної термінології українською мовою.

Наукову новизну роботи зумовлено тим, що в ній уперше в грецькій та вітчизняній елліністиці здійснено комплексний лінгвістичний аналіз новогрецьких законодавчих текстів з комунікативно-прагматичних позицій; визначено і проаналізовано основні засоби новогрецької мови, оптимальне використання яких автором законодавчого тексту дозволяє йому досягати поставлених прагматичних цілей. У роботі розглянуто специфіку офіційно-ділового стилю, обґрунтовано доцільність його подальшого поділу на підстилі відповідно до конкретних функціональних сфер та запропоновано класифікацію юридичних підстилів офіційно-ділового стилю; проведено аналіз морфологічних, синтаксичних та композиційних особливостей текстів законодавчих документів, досліджено специфіку словотворення, проблему запозичень у новогрецькій юридичній термінології та особливості юридичного терміновживання в законодавчих текстах у комунікативно-прагматичному аспекті; здійснено систематичне дослідження закономірностей прояву архаїзованого різновиду новогрецької мови – катаревуси – на всіх рівнях мови сучасних законодавчих документів та виявлено відмінності у ступені цього прояву в кодексах та спеціальних законах, а також у законодавчих та процесуальних документах. Це дало змогу дати оцінку наслідкам диглосії в

4

офіційно-діловому стилі сучасної грецької мови. Результати проведеного дослідження становлять внесок у розвиток сучасної елліністики, зокрема у стилістику та грецьку комунікативну лінгвістику, в теорію мовознавства.

Теоретична значущість дисертації полягає у запровадженні в лінгвістику нових наукових фактів функціонування диглосії, поясненні існування і взаємовпливів двох функціональних різновидів новогрецької мови. Зроблено внесок у розбудову сучасної елліністики завдяки детальному дослідженню проявів архаїзованої книжної мови в двох підстилях офіційно-ділового стилю сучасної мови – законодавчому та процесуальному, порівнянню та поясненню причин відмінностей у ступені прояву ознак книжності в кожному з них. Висвітлення своєрідності становлення сучасної грецької юридичної термінології відкриває нові ракурси бачення запозичень в умовах диглосії. Розкрито роль книжної літературної мови у становленні літературної мови на народній основі, показано, що в юридичній димотиці катаревуса перешкоджає припливу іноземної лексики до сфери права і збагачує власною термінологією.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів дослідження в укладанні новогрецько-українського та українсько-новогрецького словників юридичної термінології, вузькогалузевих перекладних словників термінологічної лексики, таких, як новогрецько-український та українсько-новогрецький словники термінології кримінального права; в написанні посібників та підручників з новогрецької мови для студентів юридичних факультетів, у викладанні курсу стилістики та спецкурсів “Особливості перекладу юридичних текстів”, “Ділове новогрецьке мовлення”.

На захист винесено такі положення:

1. Текст нормативного акту становить одиницю комунікації, що відбувається між законодавцем, з одного боку, та гілками влади і громадянами певної держави, з іншого боку. Кожний закон або кодекс являє собою один мовленнєвий акт у цьому нескінченному діалозі, що здійснюється з метою повідомлення представникам влади, які дії дозволено законом, а які ні, проінструктувати їх щодо того, як вони мають діяти у випадку порушення членами суспільства правових норм, та одночасно поінформувати громадян про чинні в державі норми і вплинути на їхню поведінку задля досягнення нормального функціонування суспільства. Будова законодавчого тексту та добір автором відповідних засобів з-поміж тих, що має у своєму розпорядженні мовна система, зумовлені комунікативною інтенцією автора, прагматичною пресупозицією, яка охоплює передусім припущення адресанта щодо обізнаності адресата з предметом, що становить тему повідомлення, та глобальною просторово-часовою ситуацією, що в ній здійснюється законодавча комунікація.

2. Неоднорідність офіційно-ділового стилю, зумовлена тим, що він обслуговує значну кількість сфер суспільних відносин, порушує проблему виділення і класифікації його підстилів. Серед останніх доцільно виокремити групу юридичних підстилів, які обслуговують основні види комунікації в сфері права – законодавчу діяльність, юридичну практику та теорію права. До провідних ознак законодавчого підстилю належать регулювально-імперативний характер, документальність,

5

стабільність, стислість, чіткість, логічність викладу змісту, дещо дискретний вигляд текстів через організацію матеріалу відносно автономними в семантичному плані блоками, чільне місце серед яких належить статті. Жанру кодексу властива оповідальна форма викладу, її більша, порівняно з нормативними актами поточного законодавства, доступність та підвищена узагальненість формулювань.

3. Провідною рисою юридичних підстилів на рівні лексики є частотне вживання юридичної термінології. З огляду на те, що сучасні грецькі юридичні терміни сформувалися за часів, коли сфера права в Греції обслуговувалася виключно катаревусою, яка, з одного боку, часто вдавалася до запозичень з попередніх станів мови, а з іншого, до непрямих запозичень з іноземних мов, дослідження комунікативно-прагматичних особливостей новогрецьких законодавчих текстів вимагає здійснення етимологічного аналізу наявних у них термінів для того, щоб визначити, як їхнє вживання впливає на успішність комунікації “законодавець – пересічний громадянин”.

4. Дослідження прагматичної спрямованості новогрецьких законодавчих текстів вимагає аналізу її реалізації на всіх мовних рівнях – морфологічному, лексичному, синтаксичному, а також урахування сучасного стану новогрецької мови, якому властива взаємодія літературної димотики з катаревусою.

5. Здійснення перекладу КК та КПК димотикою в середині 80-х р.р. ХХ ст. стало великим кроком уперед на шляху до підвищення ефективності комунікації “законодавець – громадяни”, проте одночасно порушило проблему оцінки його якості та зокрема вдалості й послідовності відтворення димотикою юридичних термінів.

6. Специфіка зв‘язності новогрецьких законодавчих текстів відбиває прагнення автора до максимальної ефективності комунікації та полягає у забезпеченні підвищеної автономності їхніх структурних одиниць, що полегшує орієнтування адресатів у текстах законів та забезпечує зручність цитування їхніх положень.

Апробація основних положень і результатів дисертаційного дослідження проводилася на міжнародних наукових конференціях “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 12 квітня 2005 р.), “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 11 жовтня 2005 р.), на Міжнародній науковій конференції до 75-річчя доктора філологічних наук професора Станіслава Володимировича Семчинського (Київ, 17-18 травня 2006 р.), на Наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора Івана Васильовича Шаровольського (Київ, 3 жовтня 2006 р.), на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 11 квітня 2007 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток еллінізму в Україні у XVIII-XXI ст.” (Маріуполь, 21-23 травня 2007 р.) та на Міжнародній науковій конференції “Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (Київ, 24 жовтня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у чотирьох виконаних одноосібно статтях, опублікованих у фахових виданнях України, та тезах

6

доповіді на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток еллінізму в Україні у XVIII-XXI ст.” (Маріуполь, 2007 р.).

Структура роботи. Мета та завдання дослідження зумовили структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних наукових та лексикографічних джерел, списку аналізованих матеріалів, додатка. Загальний обсяг дисертації становить 268 сторінок, з них 199 сторінок – основного тексту. Список використаних джерел охоплює 265 позицій, з них 244 – різномовні науково-критичні праці, 12 – довідкова література і 9 – джерела ілюстративного матеріалу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність для сучасного мовознавства та зокрема для елліністики, визначено об‘єкт та предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі “Законодавчий текст з позицій комунікативно-прагматичного підходу” здійснено критичний огляд існуючих поглядів на сутність комунікації, визначено її основні компоненти та способи здійснення. Розглянуто текст як базову одиницю комунікації та визначено його головні прагматичні компоненти. Одночасно проаналізовано природу функціонального стилю, визначено причини неоднорідності офіційно-ділового стилю, запропоновано класифікацію юридичних підстилів офіційно-ділового стилю та сформульовано основні домінанти законодавчого підстилю.

Незважаючи на комунікативну орієнтацію сучасних лінгвістичних досліджень поняття комунікації й досі не має єдиного загальноприйнятого визначення. У нашому дослідженні ми розуміємо комунікацію як акцію спілкування у різноманітних процесах спілкування за допомогою знаків (мовних і немовних), що слугує меті передавання інформації незалежно від способу та намірів. Комунікація “законодавець-держава” та одночасно “законодавець-громадяни”, оскільки в сучасних демократичних суспільствах кожен громадянин має право бути обізнаним із законодавством своєї держави, здійснюється за допомогою текстів нормативних актів. З огляду на це кожен закон або кодекс являє собою один мовленнєвий акт законодавця в його нескінченному діалозі з гілками влади та громадянами. У зв‘язку з цим моделлю, що найвдаліше ілюструє фрагмент комунікації, який нас цікавить, є лінійна модель Р.Якобсона, адже вона унаочнює один з мовленнєвих актів законодавця, звернений до представників держави та громадян з метою поінформувати їх та вплинути на їхню поведінку.

Незважаючи на свою вже досить тривалу історію, лінгвістична прагматика й досі не має чітко окреслених контурів, а вчені по-різному тлумачать рівень вивчення прагматики. Ми розглядаємо прагматичні особливості новогрецького законодавчого тексту на прикладі чинних законодавчих документів – КК, КПК та СКЗ Греції – на всіх мовних рівнях, а також вивчаємо засоби створення їхньої цілісності та зв‘язності як функцію від комунікативної інтенції законодавця. Будучи безпосередньо зацікавленим у досягненні поставленої комунікативної мети, адресант у міру своїх можливостей (мовної та комунікативної компетенції),

7

враховуючи фонові знання адресата та ситуацію спілкування, намагається найоптимальнішим чином побудувати своє повідомлення задля забезпечення максимальної ефективності комунікації. У такому розумінні кола досліджень прагматики ми спираємося на виділені Н.Арутюновою групи прагматичних аспектів, пов‘язаних з основними компонентами комунікації: суб‘єктом мовлення, адресатом, їхніми стосунками та ситуацією спілкування. Тому основними прагматичними складниками законодавчого тексту ми вважаємо: 1) комунікативну інтенцію автора, що матеріалізується в тексті у його прагматичній настанові; 2) співвідношення позицій адресанта та адресата; 3) прагматичну пресупозицію, що охоплює в першу чергу припущення автора повідомлення щодо рівня обізнаності адресата з його темою, а також мовну, комунікативну компетенції учасників комунікації і безпосередню ситуацію спілкування, та 4) контекст, під яким ми розуміємо глобальну просторово-часову ситуацію, в якій здійснюється комунікація. У випадку законодавчої комунікації, що здійснюється через посередництво сучасних грецьких законодавчих документів, нею виступає територія Греції у період, протягом якого означені документи є чинними.

У вирішенні проблеми співвідношення позицій учасників комунікації ми виходимо з тези про однакову важливість ролей адресанта-законодавця і адресатів, якими є не лише представники влади, а й громадяни – всі (у випадку кодексів) або певні їхні категорії (якщо йдеться про акти поточного законодавства, в тому числі й СКЗ), оскільки будь-який мовленнєвий акт обов‘язково розрахований на певну модель адресата та вимагає від адресанта врахування його специфіки, якщо він зацікавлений в успішності здійснюваної комунікації. Комунікативну інтенцію ми вважаємо центральним текстотворчим чинником, адже вона реалізується в усіх її аспектах та ланках, і визначає його загальну прагматичну спрямованість (настанову). В свою чергу, прагматичну настанову текстів кримінального законодавства визначено метою комунікації, яка полягає, з одного боку, в інформуванні представників судової влади про те, які вчинки мають нею переслідуватися (норми КК і СКЗ), та їхньому інструктуванні щодо порядку здійснення кримінального переслідування (норми КПК), а з іншого боку – інформуванні та впливі на свідомість громадян (усіх, якщо йдеться про кодекси, та окремих їх категорій у випадку СКЗ та інших актів поточного законодавства).

У розумінні стилю ми спираємося на визначення, дане В.Виноградовим та уточнене М.Кожиною. Проблему співвідношення стилю та жанру в роботі вирішено на основі теорії жанрів М.Бахтіна, з огляду на що жанр ми розуміємо як триєдність змісту, стилю та композиції висловлювань, причому стиль реалізується в них у вигляді одного зі своїх підстилів. У межах офіційно-ділового стилю ми виділяємо три юридичні підстилі: 1) законодавчий; 2) теорії права; 3) процесуальний. Законодавчому підстилю належить чільне місце серед інших юридичних підстилів, і він, будучи первинним щодо решти підстилів, чинить на них помітний вплив, визначаючи їхні базові риси.

До провідних рис законодавчого підстилю належать передусім регулювально-імперативний характер, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація структури тексту та високий рівень її формалізації. Відсутність авторства законодавчого тексту зумовлює й відсутність

8

емоційності, а також індивідуальної авторської манери. На лексичному рівні поряд із юридичною термінологією широко використовується загальновживана та суспільно-політична лексика. На синтаксичному рівні для законодавчого підстилю характерне використання довгих речень, ускладнених однорідними членами та підрядними реченнями. Незважаючи на це зміст законодавчого тексту не губиться завдяки абзацному членуванню та рубрикації з суворо уніфікованим використанням цифр та літер. Кодекс містить базове законодавство держави з певної галузі права, яке має бути більш-менш зрозуміле кожному пересічному громадянину, з огляду на що він вирізняється з-поміж інших законодавчих жанрів підвищеною загальністю формулювань та водночас більшою доступністю викладу.

У другому розділі “Проблема визначення терміна і становлення сучасної грецької юридичної термінології” здійснено огляд підходів до визначення поняття терміна та виявлено критерії віднесення лексичних одиниць до юридичних термінів, які становлять суттєву частину лексичного складу новогрецьких законодавчих текстів; окреслено історію та специфіку формування сучасної грецької юридичної термінології, проведено етимологічний аналіз термінології, що міститься у КК та КПК і досліджено, як відбився на її етимологічному складі переклад кодексів димотикою у середині 80-х р.р. ХХ ст. Оскільки сучасна грецька юридична термінологія почала формуватися у 20-х р.р. ХІХ ст., значну увагу в розділі приділено аналізу стану грецької мови на межі ХVІІІ – ХІХ ст., її специфіки, пов‘язаної з проблемою диглосії, та взаємодії її функціонально-стильових різновидів – книжної катаревуси і розмовної димотики – з іншими мовами, передусім із французькою, яка аж до середини ХХ ст. залишалася основним донором неологізмів в інші мови світу.

Юридичні терміни становлять один з провідних чинників, що формує юридичний текст, тому вивчення комунікативно-прагматичних особливостей новогрецьких законодавчих текстів передбачає дослідження юридичної термінології як їхнього важливого текстотворчого чинника. У нашому дослідженні проблему визначення терміна ми вирішуємо в руслі функціонального підходу, представленого в працях Г.Винокура, Б.Головіна, Р.Кобрина, Р.Піотровського, який базується на визнанні терміна не особливим словом, а лише словом в особливій функції, що полягає у вираженні спеціального професійного поняття. Зі структурної точки зору до термінів ми відносимо не лише слова (іменники, дієслова, прикметники й прислівники), а й словосполучення.

Оскільки сучасна грецька юридична термінологія формувалася за епохи, коли у сфері права та державного управління панувала катаревуса, було докладно досліджено властивості катаревуси, пов‘язані з її пуристичною природою та ворожим ставленням до прямого впливу інших мов. Це виявилося необхідним для пояснення того, чому незважаючи на те, що сучасна грецька правнича система багато чого запозичила з європейської – передусім французької та німецької, в сучасній юридичній термінології практично не представлені запозичення й інтернаціоналізми в класичному значенні цього слова.

Для проведення етимологічного аналізу було складено корпус термінів, що містяться в текстах чинних КК та КПК, який нараховує 440 слів та 676 (тобто у 1,54 рази більше) словосполучень. До нього увійшли терміни та термінологічні

9

словосполучення, які було визнано нами юридичними. Перегляд етимологічних коментарів до досліджуваних термінів, поданих у “Словнику новогрецької мови” за редакцією Г. Бамбінйотиса та “Словнику новогрецького койне”, виданого Фондом Маноліса Тріандафіллідиса, показує, що ці терміни можна умовно поділити на дві групи. Першу утворюють слова давнішого походження (давньогрецькі – дЯкз, дйбйфзфЮт, дЯкбйп, нпмпиеуЯб, Эгклзмб тощо; післякласичні – брЭлбуз, дйкбйпдпуЯб, хреобЯсеуз тощо; середньовічні – бсмпдйьфзфб, йкбнпрпЯзуз, хресЬурйуз тощо), які, згідно з нашими підрахунками, становлять близько 80% від усієї кількості одиниць у корпусі. Натомість до другої групи, що містить близько 20% від загальної кількості термінів, належать неологізми, переважну більшість яких було утворено у 19-ому ст. з морфологічних елементів давньогрецької мови – брпжзмЯщуз, дхуцЮмзуз, ецефеЯп, жщпклпрЮ, йбфспдйкбуфЮт, рспбнЬксйуз тощо.

Переважну більшість термінів давнішого походження становлять слова, які було переосмислено вченими задля того, щоб вони могли обслуговувати сучасну їм юридичну дійсність, причому 15% з них зазнали семантичних змін саме під впливом інших мов – здебільшого французької, що означає, що вони становлять семантичні кальки та семантичні запозичення з цих мов. Так, давньогрецьке бнфйрсьущрпт, що означало “той, хто стоїть навпроти”, отримало в новітні часи юридичне значення “представник” під впливом французького reprйsentant, а бнбЯсеуз, що в давньогрецькій означало “збирання докупи тіл загиблих”, набуло під впливом французького cassation значення “касація”. Згідно з нашими підрахунками, близько 40% термінів-неологізмів становлять структурно-семантичні кальки з інших мов, передусім французької (бнбдспмйкьт – rйtroactif, дхуцЮмзуз – diffamation тощо) та німецької (йдйпкфзуЯб – Eigenbesitz, йдйпфелЮт – eigennutzig тощо), а також латини (бхфпдйкбЯщт – ipso jure, дедйкбумЭнп – res judicata тощо). Відповідно, більше половини, а саме близько 55% новогрецьких юридичних термінів-слів утворилися під зовнішнім впливом.

Переклад грецького законодавства димотикою в середині 80-х р.р. ХХ ст. практично не позначився на етимологічному складі відповідної термінології, оскільки перекладачі свідомо запозичили з катаревуси усталену терміносистему, морфологічно пристосувавши її до норм димотики. Саме тому в димотичних текстах кодексів немає на даний момент ані термінів, що становлять штучні конструкти на базі елементів димотики, ані термінів, що становлять прямі запозичення з інших мов. Отже, катаревуса відіграла в юридичній димотиці роль своєрідного шлагбаума, оскільки здійснене з неї запозичення юридичної термінології перекрило, принаймні на деякий час, шлях запозиченням з інших мов. Саме завдяки цьому в сучасній термінології не збільшилася присутність прямих іноземних запозичень, незважаючи на те, що димотика, на відміну від катаревуси, не чинить спротиву прямому зовнішньому впливу.

У третьому розділі “Мовленнєва реалізація прагматичної спрямованості у новогрецьких законодавчих текстах” докладно вивчено засоби реалізації прагматичної спрямованості законодавчих текстів на морфологічному, лексичному та синтаксичному рівнях, а також розглянуто специфіку забезпечення їхньої зв‘язності й цілісності. Особливу увагу було приділено вивченню проявів катаревуси на кожному з мовних рівнів та оцінюванню її впливу на успішність

10

досягнення законодавцем своєї прагматичної мети. Для рельєфнішого висвітлення проблеми ознак книжності в сучасних законодавчих текстах було проведено порівняльний аналіз ступеня прояву ознак катаревуси, з одного боку, у двох різних жанрах законодавчих документів – кодексах та СКЗ, а з іншого – виявлено різницю, що спостерігається в цьому плані між законодавчим та процесуальним підстилями офіційно-ділового стилю новогрецької мови, і пояснено її причини.

На морфологічному рівні характерною ознакою новогрецьких законодавчих текстів є висока частотність іменників унаслідок широкого вживання юридичної термінології, в якій переважають іменники, передусім віддієслівні (бнЬксйуз, екдЯкбуз, рспцхлЬкйуз, дхуцЮмзуз тощо), подільних дієслівно-іменних конструкцій (дйеоЬгщ бнЬксйуз, дйенесгю/енесгю Эсехнб тощо), а також специфічних засобів створення формально-граматичної зв‘язності законодавчих текстів, у яких задля досягнення відносної автономності статей широко використовується лексична когезія у вигляді повтору тих самих слів або вживання гіперонімів, а також анафоричного повтору. До інших рис підстилю належить обмеженість уживання якісних та переважання відносних прикметників і прислівників, оскільки в кодексах спостерігаємо номінацію фактів без їхньої оцінки (брбллбкфйкьт, йуьвйпт, рпйнйкьт, рбсЬнпмпт, фелеуЯдйкпт, хрбЯфйпт). Чи не найхарактернішою ознакою новогрецьких законодавчих текстів є досить широке використання дієприкметників, у тому числі й таких їхніх форм, що в димотиці перебувають на периферії та не визнаються офіційною граматикою. До останніх належать активні дієприкметники теперішнього часу та активні й пасивні аористові дієприкметники, які вживаються передусім у випадках, коли вони є субстантивованими або становлять частину термінологічних словосполучень: еккблюн, есзмпдйкЮубт, жзмйщиеЯт; кбфзгпспэуб бсчЮ, ухмрбседсеэпнфет дйкбуфЭт.

Законодавчим текстам властиве частотне використання дієслів дійсного способу, з огляду на що вони здаються дескриптивними, а не нормативними, хоча чинність їхніх норм визначається перформативною рамковою фразою з дієсловом у першій особі множини. Панівною часовою формою є форма теперішнього часу. Саме у ній стоять присудки головних речень складнопідрядних речень, чим підкреслюється чинність норм, що містяться у законодавчих документах, у кожний момент, коли до них звертається адресат. Водночас питома вага форм теперішнього часу в КПК та СКЗ перевищує її питому вагу в КК, оскільки у КК часто робляться уточнення, зокрема щодо обставин вчинення діянь, що вимагає використання у підрядних реченнях й інших часових форм.

Широке вживання форм пасивного стану дієслова зумовлено передусім прагненням законодавця до безособовості, загальності та об‘єктивності. Концентрація пасивних форм у Загальній частині КК та початковій частині СКЗ суттєво перевищує їхню концентрацію у Спеціальній частині КК та завершальних статтях СКЗ. Це пояснюється тим, що в Загальній частині КК постулюються основні принципи дії кримінального права, а в початковій частині СКЗ – принципи здійснення певного роду діяльності, що ним регулюється, з огляду на що підметами речень у них виступають, як правило, терміни на позначення абстрактних юридичних понять. Це й зумовлює переважання форм пасивного стану в дієсловах-присудках.

11

Вплив катаревуси на морфологічні особливості димотичних текстів КК та КПК проявився передусім у непослідовному дотриманні перекладачами норм димотичної морфології, зокрема, у непослідовному відтворенні закінчень родового відмінка однини іменників жіночого роду на -уз, -оз, -шз (бнбЯсеузт – бнесЭуещт, хрьиеузт – хрпиЭуещт тощо); ваганні у виборі між визнаними та відкинутими офіційною граматикою димотики формами дієприкметників (кбфбдйкбуиеЯт –кбфбдйкбумЭнпт, ухллзциеЯт – ухллбмвбньменпт), а також у випадках контамінації морфологічних норм димотики і катаревуси, результатом чого стало конструювання змішаних форм (рпхлеЯ замість рпхлЬ). З іншого боку, бажання перекладачів уникнути щонайменших ознак книжності призвело до невиправданих перегинів у бік просторічної димотики та до конструювання штучних словоформ за правилами офіційної граматики (брпдейгмЭнпт, дйбгсбммЭнпт, дпумЭнпт, енЭсгзуе, рбсЬггейле тощо).

На відміну від перекладених кодексів, тексти СКЗ, складені димотикою, вирізняються набагато більшою послідовністю у дотриманні морфологічних норм димотики. З іншого боку, в текстах СКЗ, особливо останніх років, спостерігається тенденція до інтенсифікації уживання периферійних для димотики дієприкметників, коли не йдеться про термінологію, а також катаревусних форм дієслів в аористі та незавершеному минулому часі (парататикосі) пасивного стану, яких упродовж 80-х та першої половини 90-х років ХХ ст. свідомо уникали (бредеЯчизубн, брецЬниз, еоедьиз, здэнбфп). Усе це свідчить про те, що деякі форми, викреслені офіційною граматикою у вирі димотичного пуризму на початку 80-х років, поступово повертаються, доводячи штучність поділу мовних форм на димотичні і катаревусні та марність намагань будь-що звільнити писемні стилі сучасної літературної димотики від останніх.

Переважна більшість новогрецьких юридичних термінів є похідними, оскільки юридична терміносистема надає перевагу вмотивованим та етимологічно прозорим одиницям. У грецькій юридичній термінології переважають афіксальні похідні, композити та терміни, утворені внаслідок конверсії. Незважаючи на те, що ці терміни було утворено за часів панування катаревуси, їхня словотвірна структура не демонструє суттєвих відмінностей від структури загальновживаних димотичних слів, адже моделі, за якими вони були сформовані, залишаються в більшій чи меншій мірі продуктивними і в димотиці. Саме завдяки цьому вони досить легко вписалися в літературну димотику, не виділяються архаїчністю в сучасних законодавчих текстах та не чинять негативного впливу на успішність законодавчої комунікації.

Особливості вживання юридичних термінів у досліджуваних текстах пов‘язані, по-перше, зі специфікою комунікативного завдання, яке ставить перед собою адресант законодавчого тексту, а по-друге – з перекладом кодексів димотикою. Так, терміни-іменники на позначення злочинів трапляються лише у назвах статей КК та СКЗ, тоді як у текстах самих статей вони практично відсутні. Це пов‘язано з тим, що в Особливій частині КК та кінцевих статтях текстів СКЗ сутність злочинів описується дієсловами, що найоптимальнішим чином забезпечує точність опису. По-друге, в текстах КК та СКЗ термінологічно означено далеко не всі злочини, ознаки яких описуються, що свідчить про надання законодавцем

12

пріоритету точному означенню сутності явища над його термінологічним називанням, оскільки терміни на позначення злочинів часто позначають і побутове, і юридичне поняття. Вони служать лише для називання статей, забезпечуючи легше орієнтування адресата в тексті. У разі необхідності посилання в них на злочини, передбачені іншими статтями, замість назви злочину, як правило, зазначається номер відповідної статті: “Прпйпт ... дйбрсЬоей ... егклЮмбфб фщн Ьсисщн 207 кбй 209 фймщсеЯфбй ме цхлЬкйуз” (ст.211 КК). У Загальній частині КК та у КПК відсутні багато термінів на позначення певних юридичних принципів та понять, що часто трапляються в теоретичній літературі та процесуальних документах. Це зумовлено загальним характером базового законодавства, в якому без зайвого теоретизування мають бути розкриті основні механізми національної правничої системи. Іншою помітною рисою КК, КПК та СКЗ є відсутність означень злочинців за скоєними ними злочинами, оскільки, з одного боку, вони не вписуються у загальну формулу побудови статей, у яких йдеться про злочини, а з іншого боку – порушують принцип політичної коректності. Єдиною можливою формулою, що допускається в законодавчих документах, є “винний у діяннях, передбачених статтею Х” (п хрбЯфйпт фщн рсЬоещн фпх Ьсиспх Ч).

Решта властивостей уживання термінології в законодавчих текстах пов‘язана з її перекладом димотикою. В однослівних термінах це стосується передусім субстантивованих непоширених у димотиці дієприкметників. Непослідовність у перекладі таких дієприкметників (жзмйщиеЯт залишено без змін, тоді як ухллзциеЯт перетворено на ухллбмвбньменпт), а також непослідовне відтворення упродовж тексту кожного кодексу того самого терміна-дієприкметника (жзмйщиеЯт та водночас жзмйщмЭнпт або навіть екеЯнпт рпх жзмйюизке тощо) перешкоджає успішному сприйняттю пересічним громадянином, особливо молодшого покоління, змісту правових норм.

На рівні синтаксису словосполучення тексти КК та КПК димотикою також виявляють непослідовність у відтворенні синтаксичних властивостей димотики; було збережено деякі словосполучення з яскраво вираженими рисами синтаксису катаревуси (ухггенеЯт ео бгчйуфеЯбт/ ео бЯмбфпт, кби’Эойн дсЬуфзт); протягом одного тексту трапляються катаревусні та димотичні варіанти тих саме термінологічних словосполучень (хрьфспрпт егклзмбфЯбт та кби’хрпфспрЮн егклзмбфЯбт, кбфЬ ухнЮиейб дсЬуфзт та кби’Эоз дсЬуфзт); неоднаково відтворюються димотикою подібні за синтаксичною структурою термінологічні словосполучення (кби’элзн бсмпдйьфзфб, але фпрйкЮ бсмпдйьфзфб замість кбфЬ фьрпн бсмпдйьфзфб). Тексти СКЗ в цьому плані вирізняються більшою послідовністю. Водночас, на відміну від димотичних текстів кодексів, у СКЗ останніх років почастішали випадки вживання словосполучень-штампів, організованих за катаревусним синтаксисом (Энекб емрпдЯщн, месЯмнз фпх УхмвпхлЯпх, рлзуЯпн фпх фьрпх фЭлеузт), що свідчить про те, що у носіїв грецької мови, в тому числі й у законодавця, поступово зникає страх порушити штучно звужені офіційною граматикою межі димотики.

Розгляд синтаксису речення новогрецького законодавчого тексту виявляє цілком закономірну для офіційно-ділового стилю перевагу складнопідрядних речень. Згідно з нашими підрахунками провідне місце в текстах кодексів посідають означальні речення (67,5 від загальної кількості підрядних), а друге і третє

13

належать умовним (20,4та підрядним часу (9,7Порівняння димотичних текстів кодексів з їхніми катаревусними прототипами показало, що більшості підрядних означальних речень у них вдавалося уникати завдяки широкому вживанню дієприкметників та дієприкметникових зворотів. Переобтяженість сучасних текстів кодексів великою кількістю підрядних означальних не лише позбавляє їх стрункості та збільшує на 10% їхній обсяг, а й ускладнює їхнє сприймання. Удавання до підрядності для передачі димотикою терміна або термінологічного словосполучення веде до розмивання змісту терміна (жзмйщиеЯт – екеЯнпт рпх жзмйюизке), особливо у разі непослідовних трансформацій упродовж одного тексту. На відміну від кодексів, у текстах СКЗ останніх років спостерігається ширше вживання дієприкметників з метою уникнення підрядності. В результаті структура текстів СКЗ останніх років відзначається більшою стрункістю, що сприяє їхньому легшому сприйманню.

Основними текстовими категоріями ми вважаємо цілісність та зв‘язність. Першу ми розуміємо як категорію, що досягається передусім комунікативною інтенцією адресанта, яка втілюється в прагматичній настанові тексту, та темою законодавчого повідомлення. Натомість другу ми розглядаємо як триєдність стилістичної гомогенності текстів, їхньої композиційно-структурної та формально-граматичної єдності. Структура текстів кодексів та СКЗ дозволяє віднести їх до текстів-колоній (термін М.Хоуея), провідною рисою яких є підвищена смислова самостійність їхніх одиниць, якими в законах виступають статті. Дискретність текстів законів забезпечує легше орієнтування адресата в тексті, який звертається до нього не з метою прочитання від початку до кінця, а лише для ознайомлення з нормами, що регулюють якийсь конкретний випадок, а також полегшує цитування цих норм представниками влади у відповідних документах. На формально-граматичному рівні відносна самостійність статей досягається передусім лексичною когезією у вигляді повтору тих самих слів, їхніх синонімів, гіперонімів, анафоричних повторів тощо.

Композиційно-структурна зв‘язність законодавчого тексту доповнюється параграфічними та графічними засобами. До перших ми відносимо абзацний поділ тексту та його рубрикацію з використанням нумерації. У текстах КК, КПК та СКЗ використовуються чотири типи нумерації: словесна, латинська, арабська та грецька, використання яких є суворо ієрархічним. Параграфічні засоби доповнюються графічними – передусім шрифтовим виділенням маркерів структурних одиниць, їхніх назв та номерів. Абзацний поділ тексту, його рубрикація з використанням цифр та літер, шрифтове виділення – усе це допомагає адресатам законодавчого повідомлення швидко відшукати положення, що містять норми, які регулюють випадки, що їх цікавлять, а багатоярусна нумерація полегшує посилання на них.

Порівняння мови чинних КК, КПК та СКЗ з мовою