КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАПАКІН АРТЕМ ГЕОРГІЙОВИЧ

УДК 94(438+477)“1917/1918”

ФОРМУВАННЯ ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬК В УКРАЇНІ у 1917–1918 рр.

спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ЯРОВИЙ Валерій Іванович,

завідувач кафедри історії слов’ян

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

БУРАВЧЕНКОВ Анатолій Олександрович,

професор кафедри гуманітарних дисциплін

Інституту туризму Федерації

профспілок України

кандидат історичних наук, доцент

САВЧЕНКО Григорій Петрович,

доцент кафедри новітньої історії України

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 14 січня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 12 грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Г. М. Казакевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (417 найменувань) та п’яти додатків. Обсяг основного тексту – 192 с., загальний обсяг – 257 с.

Актуальність теми дослідження. Історія збройних сил Польщі є невід’ємною складовою історії польської держави та її народу. Збройні сили – найбільш важлива військова організація держави, яка забезпечує захист державних інтересів, захищає її від зовнішньої загрози і є гарантом незалежності країни. В історії польських збройних сил одне з важливих місць посідає період Першої світової війни 1914–1918 рр., коли позбавлений власної державності польський народ прагнув створити армію, за допомогою якої можна було б завоювати незалежність. Наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. в ході створення польської армії на території колишньої Російської держави було започатковано формування польських військових частин в Україні (“Польських військ в Україні”). Питання виникнення та формування польських збройних сил у російській армії під час Першої світової війни є однією з найважливіших проблем в історії становлення польської державності новітнього часу.

Актуальність теми обумовлюється тим фактом, що історія створення польських військових формувань у російській армії, у тому числі тих, що під час Першої світової війни перебували на території України, залишається недостатньо вивченою сторінкою історії Польщі. Навіть після падіння наприкінці 1980-х рр. комуністичного режиму в Польщі проблема створення польських військових частин в Україні залишається недослідженою. Актуальними в історії Польщі залишаються також українсько-польські стосунки та військові конфлікти. Тому сьогодні досвід українсько-польських стосунків, набутий у період 1917–1918 рр., зокрема під час створення і перебування Польських військ на території Української Народної Республіки (УНР) та Української Держави (УД), дає можливість поглибити розвиток взаємин між двома народами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження пов’язана з проблематикою, що розробляється кафедрою історії слов’ян історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація виконана у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету “Історія української державності нової та новітньої доби” (№ БФ 046-01).

Хронологічні межі дослідження визначені періодом від початку формування польських військових частин російської армії в Україні у листопаді 1917 р. до їх ліквідації у червні 1918 р. У дисертації також висвітлюються важливі аспекти проблеми, пов’язані з процесом створення перших польських національних частин у складі російській армії впродовж 1914–1917 рр., які стали основою для створення таких формувань на території України.

Географічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють терени Правобережжя Наддніпрянської України, що від грудня 1917 р. належало до території Української Народної Республіки, а з квітня 1918 р. – до Української Держави. У підрозділах дисертації, присвячених початковому періоду створення польських військових формувань у складі російської армії у 1914–1917 рр., висвітлюється також питання формування польських частин на інших землях колишньої Російської імперії.

Об’єктом дослідження є військові частини, створювані у 1917–1918 рр. з поляків – військовослужбовців російської армії на Південно-Західному та Румунському фронтах, які формувалися як частини Польських військ в Україні.

Предметом дослідження виступає процес формування польських національних частин в Україні.

Метою дисертації є з’ясування процесу створення і формування польських військових формувань в Україні у 1917–1918 рр.

Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідження:

проаналізувати джерельну базу дослідження та стан вітчизняної та зарубіжної історіографії проблеми;

дослідити перебіг створення польських національних частин у складі російської армії (1914–1917 рр.), а потім – в якості частин самостійних Польських військ в Росії (1917–1918 рр.);

простежити хід виділення військовослужбовців-поляків у національні частини на Румунському та Південно-Західному фронтах, утворення з них 2-го та 3-го Польських корпусів, що увійшли до складу Польських військ в Україні;

розкрити ступінь самостійності польських збройних формувань в Україні та незалежності від попереднього російського командування;

проаналізувати переговори між командуванням польських військових частин в Україні та українською владою і командуванням німецьких військ в Україні, що повинні були внормувати умови перебування Польських військ на території УНР та УД;

розглянути причини, перебіг та наслідки конфліктів польських частин з українським населенням, неприязні щодо них з боку населення, влади та австро-німецького командування;

виявити основні причини та простежити хід роззброєння 2-го і 3-го Польських корпусів та польських частин Одеського військового округу впродовж квітня – червня 1918 р.;

дослідити значення польських військових формувань в Україні для боротьби польського народу за незалежність своєї країни та розбудову польських збройних сил;

Методи дослідження. Методологічні засади дослідження засновані на наукових принципах історизму, об’єктивності та достовірності у висвітленні історичних подій. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: проблемно-історичний, хронологічний, історико-порівняльний.

Наукова новизна полягає у розробленні теми, яка ще не була достатньо висвітлена в історіографії. На широкій джерельній базі вперше було здійснено дослідження історії утворення польських військових формувань російської армії в Україні під час Першої світової війни. В рамках дослідження було виділено основні етапи процесу створення цих військових частин, простежено історію їх перебування на території Української Народної Республіки та Української Держави. Джерелознавчий аспект новизни полягає у тому, що до наукового обігу введено велику кількість нових документів, що дозволяють заповнити прогалини у історії формування Польських військ в Україні у 1917–1918 рр. На підставі архівних документів досліджено маловідомі аспекти початкового етапу процесу створення польських військових формувань в Україні та Бессарабії. В рамках дослідження проаналізовано відносини між польським військовим командуванням та українською владою, а також австро-німецьким військовим командуванням в Україні. У процесі дослідження було відкрито нові факти з історії боротьби польського народу за національну незалежність та відбудову власної армії.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати дослідження дозволяють використати їх у подальшій розробці історії Польщі, України та Росії, при написанні узагальнюючих праць з історії Польщі, її збройних сил, історії України та окремих її місцевостей, історії російської армії, а також будуть корисні спеціальним галузям історичної науки – військовій історії, уніформістиці, зброєзнавству. Дані дослідження можуть бути використані при розробці відповідних спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження викладені автором у доповідях і повідомленнях на наступних конференціях: 10-й Щорічній науковій конференції НаУКМА “Україна: людина, суспільство, природа” (Київ, 2004), міжнародній науковій конференції “Поляки на Півдні України” (Одеса, 2006), міжнародній науковій конференції “Над Дніпром, Віслою і Рейном. Німеччина, Польща і Україна в системі міжнародних і міжнаціональних відносин Центральної і Східної Європи (XV–XX ст.)” (Київ, 2006), міжнародній науковій конференції “Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” (Дніпропетровськ, 2006), всеукраїнській науково-практичній конференції “Державне управління і місцеве самоврядування: пріоритети і перспективи” (Київ, 2007).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у трьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 2,2 друкованих аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан наукової розробки проблеми Польських військ в Україні у працях вітчизняних та іноземних дослідників, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” подано огляд наукових робіт, присвячених польським військовим формуванням в Україні у 1917–1918 рр., проведено класифікацію історіографії.

Поставлена у дослідженні проблема не знайшла гідного відображення у вітчизняній історіографії, причому як у сучасній, так і у радянській та діаспорній. У радянській історіографії тема польських військових формувань в Україні спеціально не вивчалася; згадки про них можна зустріти лише у працях, присвячених революційним процесам у армії, польським “революційним” формуванням та участі польських інтернаціоналістів у встановленні радянської влади в Україні Голуб П. А. Польские революционные войска в России в 1917–1920 годах // Вопросы истории. – 1958. – № 3. – С. 44–63; Френкин М. С. Революционное движение на Румынском фронте. 1917 г. – март 1918 г. Солдаты 8-й армии Румынского фронта в борьбе за мир и власть Советов. – М, 1965; Калениченко П. М. Брати по класу – брати по зброї. Участь польських інтернаціоналістів у боротьбі за владу Рад на Україні. 1917–1920 рр. – К., 1973. . Загальний огляд польських військових формувань у Росії та Україні дано В. Дашкевичем, що має описовий характер Дашкевич В. О польской вооруженной силе в России за время с 1 июня 1917 г. по 1 июня 1918 года // Военно-исторический сборник. Труды военно-исторической комиссии. – М., 1920. – Вып. 4. – С. 173–180. . Українська історіографія теж небагато уваги приділяє проблемі Польських військ в Україні. На увагу дослідника заслуговують статті, присвячені різним аспектам проблеми Руккас А. О. Створення польських національних частин на Румунському фронті (листопад 1917 р. – березень 1918 р.) // Над Дніпром і Віслою. Матеріали міжнародної наукової конференції “Україна і Польща у визвольних змаганнях ХІХ – початку ХХ ст.” – К., 2004. – С. 18–36; Савченко Г. Польські військові формування як чинник розгортання українського військового руху в російській армії (березень – травень 1917 р.) // Етнічна історія народів Європи. – 2001. – Вип. 8. – С. 85–89; Савченко Г. Польські військові формування у Києві у 1917 році // Pamiкtnik Kijowski. T. 6. Polacy w Kijowie. – Kijуw, 2002. – S. 214–223. .

Стан розробки даної теми у російській історіографії також є незадовільним. Серед праць емігрантських істориків виділяється лише дослідження М. Френкіна Френкин М. Русская армия и революция 1917–1918. – Мюнхен, 1978. , серед сучасних – науково-популярна книга А. Дерябіна Дерябин А. И. Гражданская война в России. 1917–1922: Национальные армии. – М., 2000. , що приділяють значну увагу проблемі польських військових формувань, зокрема на території УНР та УД.

У польській історіографії проблема польських військових формувань колишньої російської армії є більш досліджена: перші праці з даної проблеми були написані у міжвоєнний період Bergel R. Dzieje II Korpusu polskiego. – Warszawa, 1921; Bagiсski H. Wojsko Polskie na Wschodzie. 1914–1920. – Warszawa, 1921; Lipiсski W. Walka zbrojna o niepodlegіoњж Polski, 1905–1918. – Warszawa, 1931; Waњkow-Wyszomirski W. Na zakrкtach historii. Rzecz o III Korpusie Wojsk Polskich na Wschodzie. – Katowice, 1938. . Вони були написані переважно колишніми солдатами цих формувань, тому подані у них відомості майже завжди є тенденційними. Після Другої світової війни та встановлення “народного” режиму в Польщі сталася кардинальна зміна в польській історіографії. Тому в працях польських істориків (Л. Ґросфельда, М. Вжосека) опис подій 1917–1918 рр. супроводжувався оцінками у світлі марксистського розуміння історії. Після 1989 р. у Польщі з’явилося лише кілька праць з історії Польських військ в Україні та окремих аспектів проблеми Kozіowski W. Artyleria II Korpusu Polskiego (listopad 1917 – maj 1918) // Acta Universitas Lodziensis. Folia Historica. – 1991. – Z. 43. – S. 23–56; Wrzosek M. Polski czyn zbrojny podczas pierwszej wojny њwiatowej 1914–1918. – Warszawa, 1990; Wrzosek M. Wojskowa misja peіnomocnika Rady Regencyjnej Wіadysіawa Raczkiewicza w 1918 roku // Polska i Polacy. Studia z dziejуw polskiej myњli i kultury politycznej XIX i XX wieku. Ksiкga pami№tkowa dedykowana profesorowi Romanowi Wapiсskiemu. – Gdaсsk, 2001; Miodowski A. Zwi№zki wojskowych Polakуw w Rosji (1917–1918). – Biaіystok, 2004. . Отже, існуючі праці з історії польських військових формувань в Україні у 1917–1918 рр. написані порівняно давно і за інших історичних умов, що не дозволяли максимально об’єктивно висвітлити проблему, і не відповідають вимогам сучасної історичної науки. Це спричиняє надзвичайну актуальність поставленої у даній дисертації проблеми та необхідність ведення досліджень з цієї теми у подальшому.

р.

Підрозділ 1.2. “Джерела дослідження” присвячено аналізу джерельної бази дисертаційного дослідження, подано класифікацію джерел та загальну характеристику основних груп. Джерела поділено на архівні, друковані, нарративні, періодичні видання.

Неопубліковані документи представлені у архівах України, Росії та Польщі. Вони включають накази вищого командування, командування окремих військових частин російської армії та Польських військ в Україні, організацій, що керували процесом утворення польських військових формувань в Україні, рапорти командувачів польських військових частин, дані розвідки, листування, телеграми. Ці документи представлені насамперед матеріалами фонду 1787 “Польські легіони в Україні” Державного архіву Київської області, раніше невідомими дослідникам. Висвітленню перебування Польських військ на українській території допомагають документи державних інституцій УНР та УД, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України у м. Києві: Військового міністерства УНР (ф. , ф. 1075), Міністерства закордонних справ УНР 1917–1918 рр. (ф. ), Штабу Одеського військового округу (ф. ) та Подільського губерніального старости (ф. 1793). Інша велика частина неопублікованих документів, використаних у дисертації, взята з Центрального військового архіву, м. Варшава (Республіка Польща): фонди Штабу 1-ї стрілецької дивізії 1-го Польського корпусу (І.122.15), 2-го Польського корпусу (І.122.71), Легкої бригади 3-го Польського корпусу (І.122.72), Полку шеволежерів 3-го Польського корпусу (І.122.73), 1-го броньового автомобільного загону 3-го Польського корпусу (І.122.75), Польського шпиталю в Вінниці (І.122.76), Польського етапного пункту в Бердичеві (І.122.77), Польських військових частин Одеського округу (І.122.95), Головного польського військового комітету (І.122.99), Об’єднань військових поляків (І.122.100), Польського загону в Києві (І.122.105), Вербувально-агітаційної організації (І.122.107), Тимчасової військової комісії Польського королівства (І.160.1), Військово-історичного бюро (І.341.1), та Архіву Актів Нових, м. Варшава (Республіка Польща): фонд Цивільного кабінету Регентської ради. Велике значення для досліджуваної теми мають також документи з Російського військово-історичного архіву, м. Москва (Російська Федерація), а саме матеріали фондів Представника Головного польського військового комітету та 1-го Польського корпусу при Штабі Головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту (ф. ), Штабу Головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту (ф. ), Помічника Головнокомандувача арміями Румунського фронту (ф. ), Штабу VI армії (ф. ), Штабу VII армії (ф. 2129), Штабу VIII армії (ф. 2134), Штабу Особливої армії (ф. ), Польського корпусу (ф. ), 29-го (ф. ), 33-го (ф. ) та 34-го армійських корпусів (ф. 2246), 2-ї піхотної дивізії (ф. 2332), 1-ї Польської стрілецької дивізії (ф. ), Польського уланського полку (ф. ), Польського запасного полку (ф. ) та 104-ї бригади державного ополчення (ф. ).

Опубліковані джерела представлені збірками штатів військових частин, списками офіцерів та генералів, виданими під час Першої світової війни, збірками документів, присвячених російській армії Дело генерала Л. Г. Корнилова. Материалы Чрезвычайной комиссии по расследованию дела о бывшем Верховном главнокомандующем генерале Л. Г. Корнилове и его соучастниках. Август 1917 г. – июнь 1918 г. В 2-х томах. – Т. 1. Чрезвычайная комиссия по расследованию дела о бывшем Верховном главнокомандующем генерале Л. Г. Корнилове и его соучастниках. Август 1917 г. – июнь 1918 г. Сборник документов и материалов. Под ред. Г. Н. Севостьянова. – М., 2003; Россия в мировой войне 1914–1918 года (в цифрах). – М., 1925. , революційним рухам та боротьбі за встановлення радянської влади Борьба за Советскую власть на Белгородщине. Март 1917 г. – март 1919 г. Сборник документов и материалов. – Белгород, 1967; Революционное движение в русской армии. 27 февраля – 24 октября 1917 года. Сборник документов (под ред. Л. С. Гапоненко). – М., 1968; Гражданская война на Украине. 1918–1920. Сборник документов и материалов в трёх томах, четырёх книгах. Т. 1, кн. 1. Освободительная война украинского народа против немецко-австрийских оккупантов. Разгром буржуазно-националистической Директории. / Ред. И. К. Рыбалка. – К., 1967. , радянсько-польським стосункам Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. 1. Февраль 1917 г. – ноябрь 1918 г. – М., 1963; Dokumenty i materiaіy do historii stosunkуw polsko-radzieckich. T. . Marzec 1917 – listopad 1918. – Warszawa, 1962; Materiaіy archiwalne do historii stosunkуw polsko-radzieckich / Pod red. N.№siorowskiej. T. . Marzec 1917 – listopad 1918. Warszawa, 1957. , а також опублікованими документами з історії польських військових організацій та частин в Україні Кулик А., Пташинський П. До історії збройної спілки української буржуазії та польських поміщиків для боротьби проти пролетарської революції // Архів Радянської України. – 1932. – № –6. – С. 184–236; Ковальчук М. Відносини української влади з польськими військовими на Правобережжі (1918 р.). Свідчення військового міністра УНР О. Жуковського // Військово-історичний альманах. – 2006. – Число 1 (12). – С. 108–113; Polacy na Ukrainie. Zbiуr dokumentуw. Cz. 1: lata 1917–1939. Pod red. S. Stкpnia i O. Rublowa. T. IV. – Przemyњl, 2004. . Надзвичайну цінність мають опубліковані польським дослідником М. Вжосеком документи з польських архівів.

Нарративні джерела представлені неопублікованими та опублікованими спогадами. До перших належать спогади безпосередніх учасників подій 1917–1918 рр.: М. Удовиченка (з Державного архіву Російської Федерації, м. Москва), О. Осинського, В. Романовського та В. Дзєржикрай-Стокальського (з Центрального військового архіву, м. Варшава). До опублікованих мемуарів, використаних у дисертації, належать спогади Є. де Геннінґ-Міхаеліса, Ю. Довбур-Мусницького, А. Ковнацького, а також мемуари П. Скоропадського, В. Петріва, Т. Хохлова, М. Дунін-Козіцької та ін.

Важливу інформацію почерпнуто з тогочасних періодичних видань: польських газет “Polskie Siіy Zbrojne”, “Їoіnierz Polski”, “Wiadomoњci Tygodniowe”, “Okolnik”, “Wiadomoњci Wojskowe”, “Niezawisіoњж”, “Sprawa Polska”, “Їycie Polskie”, “Lud Boїy” та українських “Нова Рада”, “Одесский листок” та “Винницкое эхо”.

Наявний обсяг джерел, попри неповну збереженість документації Польських військ в Україні та певну однобічність опублікованих джерел, є всеж достатнім для висвітлення проблеми створення польських військових формувань в Україні у 1917–1918 рр.

Другий розділ “Створення польських військових частин у складі російської армії у 1914–1917 рр.” присвячено проблемі формування перших польських національних військових частин у складі російської армії у період Першої світової війни.

У підрозділі 2.1. “Перший Польський леґіон” досліджено причини, передумови та початок процесу створення перших польських підрозділів у російській армії, що були об’єднані у 1-й Польський леґіон.

Польща була позбавленою власної держави і армії з кінця XVIII ст., і початок Першої світової війни у 1914 р. призвів до появи у польських політиків надії на їх відбудову. Проросійські сили, серед них польська націонал-демократія (ендеція), були прихильниками створення польської армії під російським контролем, що боролася б за незалежність Польщі від Німеччини та Австро-Угорщини. Поширенню таких думок сприяла між іншим відозва Верховного головнокомандувача Миколи Миколайовича до поляків, видана 1 серпня (ст. ст.) 1914 р. Однак російське командування не давало згоди на утворення окремих польських національних частин. Лише дворянинові В. Остої-Горчинському вдалося дістати згоду російського Верховного головнокомандувача на формування “польського леґіону” у складі російської армії.

Вже в березні 1915 р. 1-й Польський леґіон (названий у історіографії за місцем формування Пулавським), що складався з батальйону піхоти і ескадрону уланів, вирушив на фронт. На фронті польські солдати з гідністю виконали покладений на них обов’язок, що збільшило довіру до нього з боку командування і призвело до розширення масштабу формування.

У підрозділі 2.2. “Утворення Польської стрілецької бригади та дивізії” простежено створення у 1915–1917 рр. на підставі Польського леґіону бригади і дивізії.

Після виведення 1-го Польського леґіону з фронту в вересні 1915 р. відбувається створення на його базі Польської стрілецької бригади. За кілька місяців було створено 4 піхотні батальйони, саперну роту та уланський дивізіон, що дозволило командуванню вже у березні 1916 р. відправити бригаду на фронт. У цей час Царство Польське було окуповане військами Центральних держав, монархи яких декретом від 5 листопада 1916 р. оголосили про створення контрольованої ними держави – Польського королівства, якому дозволялося мати власну армію – Польські Сили Збройні (Польський вермахт). Тому російське військове командування повинно було дати згоду на створення більшого польського військового з’єднання. Прихильниками збільшення масштабу створення польських частин виступили Польський національний комітет та Головнокомандувач армій Південно-Західного фронту генерал О. Брусилов. У результаті у лютому 1917 р. було розпочато розгорнення Польської стрілецької бригади до дивізії.

Лютнева революція 1917 р. привела до влади у Росії прихильників принципу самовизначення народів, що дозволило полякам надати своїм військовим формуванням справжнього національного характеру, який виражався у поширенні польської мови, національної символіки тощо. У травні 1917 р. дивізія у складі 4-х стрілецьких полків, інженерної роти та уланського полку вирушила на фронт і взяла участь у літньому наступі 1917 р. армій Південно-Західного фронту в Галичині. Після цього дивізію було виведено у запілля Західного фронту, де стає основою для більшого з’єднання.

У підрозділі 2.3. “Формування Першого польського корпусу” з’ясовано умови створення Польського стрілецького корпусу, що розумівся його організаторами як з’єднання незалежної польської армії в Росії.

У 1917 р. значно активізувався рух польських військовиків у російській армії, в результаті чого на середину року майже при кожній військовій частині було створено Об’єднання військових поляків. 26 травня – 9 червня їх делегати провели у Петрограді 1-й Загальний з’їзд військових поляків, де було обрано Головний польський військовий комітет – орган керівництва процесом створення польської армії. Завдяки цьому російське командування дозволило сформувати на теренах Західного фронту Польський стрілецький корпус. На з’їзді також відбувся відкол прихильників лівих політичних течій, які противилися створенню польських збройних сил. Ліві захопили контроль у Польському запасному полку в Бєлгороді, солдати якого відмовилися коритися наказам командування Польського корпусу і невдовзі проголосили утворення 1-го польського революційного полку. Об’єднання двох течій польського військового руху так і не відбулося, що дуже перешкоджало створенню боєздатних польських військ.

1-й Польський корпус, що на кінець 1917 р. нараховував 18,5 тис. осіб, складався з 3-х стрілецьких дивізій (по 4 полки в кожній), Рицарського леґіону, 2-х артилерійських бригад, дивізіону кінної артилерії, дивізіону важкої артилерії, мортирного артилерійського дивізіону, уланського полку (тривало утворення 3-х полків кінноти) та ін. допоміжних і технічних підрозділів. Після жовтневого перевороту 1917 р. в Петрограді та спроб більшовиків роззброїти частини корпусу, його командувач генерал Ю. Довбур-Мусницький концентрує 1-й Польський корпус навколо фортеці Бобруйськ у Білорусі. Підписання Брест-Литовського мирного договору та введення у березні 1918 р. до Білорусі німецьких військ поставило корпус у складні умови існування. Задля запобігання роззброєння Польського корпусу Ю. Довбур-Мусницький пішов на підписання угоди з німецьким командуванням, що визнавала частини корпусу за нейтральні і віддавала їм територію між Могильовом, Речицею та Слуцьком. Важливою подією для Польських військ в Росії було прийняття частинами 1-го Польського корпусу присяги на вірність єдиної на той час влади в Польщі – Регентській раді маріонеткового Польського королівства. Однак навіть це не змогло врятувати корпус від роззброєння, що відбулося 20 травня 1918 р. через небажання командування німецької армії мати у себе в запіллі вороже налаштовані війська.

Розділ 3 “Польські військові формування на Південно-Західному та Румунському фронтах” висвітлює передумови, причини, умови та перебіг створення польських національних частин у російській армії на Південно-Західному та Румунському фронтах, що пізніше об’єдналися у два корпуси, які склали Польські війська в Україні.

У підрозділі 3.1. “Питання утворення польських військ в Україні та діяльність Об’єднань військових поляків Південно-Західного та Румунського фронтів” виявлено проблеми, що виникли при формуванні польських національних частин на українській території.

Хоча проекти утворення польських військових частин на українській території існували ще у липні 1917 р., російське командування довго не давало на це згоди. Коли ж після жовтневого перевороту в Петрограді 1917 р. проблема зникла, руйнівні процеси в армії досягли такого розмаху, що створення боєздатних польських військових частин стало проблематичним через більшовицьку агітацію. Місцеві Об’єднання військових поляків теж не дуже активно підтримували ідею створення польських військ. Однак основною проблемою при створенні польських частин в Україні була неприхильність до проявів польської військової сили з боку українського населення. Багате на конфлікти минуле українсько-польських стосунків, переважання поляків серед великих землевласників на Правобережжі, мала чисельність українських національних формувань спричинили пряму неприязнь українців до Польських військ в Україні. Отже, формування польських частин в Україні відбувалося зовсім у інших умовах, ніж утворення 1-го Польського корпусу в Білорусі, набуло скромніших масштабів і не могло призвести до створення боєздатних і чисельних військових сил.

Підрозділ 3.2. “Формування 2-го польського корпусу на Румунському фронті” присвячений процесу створення польських національних частин на теренах України та Бессарабії, де розміщувалися російські війська Румунського фронту.

Об’єднання військових поляків, що діяли в частинах та з’єднаннях фронту, проявляли достатню активність у справі утворення польських збройних сил. Командування фронту підтримувало ідею створення національних військових частин, бажаючи за їх рахунок збільшити боєздатність армій. Тому створення польських формувань на фронті, що розпочалося у листопаді 1917 р. шляхом полонізації (заміни непольського особового складу поляками і перейменування військових частин), приносило певні результати. На початку січня 1918 р. було сформовано 2-й Польський корпус у складі неповних 2-х стрілецьких дивізій, артилерійської бригади, двох уланських полків та ін. підрозділів. Однак через розпад російської армії, що на початку 1918 р. досяг апогею, протидію створенню польських частин з боку більшовиків, що поступово захоплювали владу в з’єднаннях і частинах фронту, та їхню агітацію серед польських солдатів чисельність 2-го Польського корпусу залишалася низькою, становлячи 4,3 тис. чол.

У підрозділі 3.3. “Утворення польських національних частин на Південно-Західному фронті” аналізується процес формування польських частин на Правобережжі України, де перебували армії Південно-Західного фронту.

Хоча чисельність польських солдатів на Південно-Західному фронті була значною, утворення там частин Польських військ зіштовхнулося з більшими проблемами, ніж на інших фронтах. По-перше, активність польських військових організацій тут була низькою, по-друге, створення польських частин було розпочато лише у грудні 1917 р., а до цього часу солдати-поляки поповнювали склад польських національних частин на інших фронтах, а по-третє, процесу створенню Польських військ перешкоджала складна політична ситуація: розпад армії та боротьба за владу в Україні. Тому процес створення польських військових частин на Південно-Західному фронті, що відбувався головним чином шляхом концентрації демобілізованих солдатів на етапних пунктах, розкиданих по значній території, приніс незначні результати: до лютого 1918 р. було сформовано лише один кавалерійський полк, близько полку піхоти й артилерійський дивізіон.

У підрозділі 3.4. “2-й та 3-й Польські корпуси напередодні введення до України військ Німеччини та Австро-Угорщини” висвітлюються події лютого – березня 1918 р., що передували введенню на територію України військових сил Німеччини та Австро-Угорщини.

Підписання Українською Народною Республікою Брестського миру 27 січня (9 лютого) 1918 р. поставило польські військові формування в Україні у складне становище. Створені саме для боротьби з арміями Центральних держав, Польські війська не могли залишатися на зайнятих ними теренах, тому логіка подій диктувала необхідність виходу за межі України, однак фізичної можливості на це не було через неповну сформованість частин, їх слабке технічне оснащення, відсутність централізації у командуванні тощо. Становище Польських військ в Україні ускладнило також приєднання до 2-го Польського корпусу ІІ Бригади Польських леґіонів зі складу австро-угорської армії, що в ніч на 19 лютого 1918 р. всупереч наказам перейшли лінію фронту. Через відсутність прямих наказів командування частина польських формувань після введення військ Австро-Угорщини та Німеччини залишалася на місці (польські військові частини Південно-Західного фронту та Одеського військового округу), а частина (2-й Польський корпус з ІІ Бригадою леґіонів та загоном з Південно-Західного фронту, що приєдналися до корпусу) вирушила на схід, плануючи вийти поза німецьку зону військової присутності. Водночас було проведено часткову концентрацію польських військових частин на Правобережжі України, створено Штаб Польських військ в Україні (Антоніни).

У четвертому розділі “Польські збройні формування в Україні у березні – червні 1918 р.” аналізуються структура та символіка Польських військ в Україні, їх формування у кінцевий період існування (березень – червень 1918), переговори з українською владою та австро-німецьким командуванням в Україні, причини та перебіг їх поступової ліквідації.

Підрозділ 4.1. “Структура та символіка польських частин в Україні” присвячено аналізу організаційної структури, озброєння, відзнак та уніформ Польських військ в Україні, спроб відображення у цих формах національної самобутності польських військовиків.

З самого початку формування Польських військ в Україні їх організатори намагалися надати цим частинам рис національного війська. Хоча етнічний склад частин був неодноманітним, йому надавали виразно польського характеру вихованням солдата, дисципліною, зовнішнім виглядом тощо. Організаційна структура Польських військ засновувалась на відповідних російських штатах, пристосованих відповідно до нагальних потреб військового часу та наявної кількості військового майна і солдатів. Цим, зокрема, пояснюється наявність у Польських військах великої кількості кавалерійських підрозділів і частин. На озброєнні польських формувань перебували головним чином російська зброя і техніка, проте були також й іноземні зразки.

Для солдатів, офіцерів та генералів Польських військ в Україні було введено традиційні польські військові звання, засновані, однак, на російській системі відповідності посадам. Уніформи польських військових формувань були одним з найважливіших показників їх національного характеру. Вони включали поєднання національних кольорів (срібного та малинового), емблем (орел), традиційних елементів вбрання (кашкети “рогатівки”, “мацеївки”), спільних і для інших польських військових формувань, зокрема, Польських леґіонів Ю. Пілсудського. Для Польських військ було вироблено самобутню військову форму, що виражала національний характер формувань і помітно відрізнялася від уніформ інших армій. Одночасно окремі елементи одностроїв (англійські погони, відзнаки звання тощо) свідчили про зовнішньополітичні пріоритети поляків – союзницьке щодо країн Антанти становище Польських військ.

Підрозділ 4.2. “Врегулювання умов перебування Польських військ в Україні” висвітлює переговорний процес між командуванням польських формувань та українською владою і австро-німецьким командуванням, що мав призвести до внормування умов перебування Польських військ в УНР та УД.

Наступ більшовиків на територію УНР унеможливив врегулювання умов перебування польських частин, а введення до УНР військ Австро-Угорщини та Німеччини призвело до того, що польські військовики були вимушені вести переговори щодо долі своїх формувань з німецьким військовим командуванням. Переговори за участю української влади тривали упродовж березня 1918 р. і призвели до підписання “Умов перебування Польських військ в Україні”. Однак у квітні 1918 р. через недотримання умов угоди обома сторонами та відверте бажання німецького командування та української влади ліквідувати польські частини переговорний процес поновився. Зміна влади в Україні (прихід до влади П. Скоропадського) та посилення впливу німецького командування на політику в УД припинили переговорний процес. Польські військові формування в Україні були поставлені перед фактом їх швидкого роззброєння, тому здійснили заходи щодо забезпечення свого існування: відбулося підпорядкування частин єдиному командуванню, здійснено концентрацію частин 3-го корпусу, а частини 2-го корпусу рухалися на схід з метою вийти поза німецьку зону присутності.

У підрозділі 4.3. “Ліквідація 2-го і 3-го Польських корпусів” з’ясовано долю Польських військ в Україні в кінцевий період їх існування (кінець квітня – червень 1918).

Після припинення переговорного процесу австро-німецьке військове командування і українська влада вирішили роззброїти польські військові формування в Україні. Першим на вимогу австро-угорського командування 20 квітня 1918 р. було роззброєно польський загін у Одесі. 2-й Польський корпус, що наприкінці квітня 1918 р. зупинився в районі Канева, було оточено німецькими військами і після битви 12 травня 1918 р. роззброєно. Солдати корпусу потрапили до німецького полону. Частини 3-го Польського корпусу (об’єднані у Легку бригаду 3-го Польського корпусу), що перебував на Поділлі, вступили у конфлікт з місцевим селянством, тому, попри зичливе ставлення до них австро-угорських військ, не могли довго залишатися на українській території. Після виставлення ультиматуму австро-угорського командування 10 червня 1918 р. Легка бригада склала зброю. Солдати цього з’єднання отримали змогу повернутися додому чи продовжити службу в інших військових формуваннях.

Після роззброєння корпусів на українській території було утворено підпільну польську Вербувально-агітаційну організацію, що висилала солдатів до інших польських військових формувань, які у червні – грудні 1918 р. утворювалися у Мурманську, Архангельську, Кубані, Сибіру тощо. Солдати утворених там частин отримали змогу повернутися до Польщі лише у 1919–1920 рр.

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки:–

Проаналізовано стан історіографії проблеми. Доведено, що поставлена проблема не знайшла належного висвітлення в українській історіографії, причому як у радянській та діаспорній, так і в сучасній. На сучасному етапі тема перебуває у забутті і у польській історіографії. Це спричиняє необхідність вивчення поставленої у дисертації проблеми. Джерельна база дослідження, попри неповну збереженість документації Польських військ в Україні, дозволяє заповнити прогалини в їх історії та належним чином висвітлити проблему створення польських військових формувань в Україні.–

Досліджено процес формування польських військових частин у російській армії з 1914 по 1918 рр. Характерною рисою перших польських формувань у імператорській армії був їх обмежений національний характер, що не дозволяв їм перерости у частини польської армії при боці Росії. Лише після Лютневої революції 1917 р. розпочалося створення самостійних Польських військ, яке здійснювалося під керівництвом Головного польського військового комітету – представництва польських солдатів російської армії. Після більшовицького перевороту 1917 р. в Петрограді та позбавлення російського командування влади над армією Польські війська на території колишньої Російської імперії стали цілком незалежними національними формуваннями.–

Простежено хід створення польських національних формувань в Україні, що відбувалося трьома шляхами: націоналізації (полонізації) частин діючої армії, виділення поляків у власні формування та збирання демобілізованих солдатів на етапно-концентраційних пунктах. Перший спосіб був характерний для ділянки Румунського фронту, де процес відбувався за підтримки російського командування, і був найбільш плідним. Другий спосіб був притаманний усім фронтам та теж приносив позитивні результати. Третій спосіб, що застосовувався на ділянці Південно-Західного фронту, був найменш ефективним. Однак через низку факторів військового, політичного і психологічного характеру чисельність створених в Україні польських збройних формувань була низькою.–

Розкрито ступінь самостійності польських військових формувань в Україні. З’ясовано, що внаслідок позбавлення російського командування влади над польськими військовими формуваннями в Україні та створення польськими військовими власних органів влади над військом (Головний польський військовий комітет, Головна рада польських збройних сил) і власного вищого командування (Інспекторат польських збройних сил в Україні, Головне командування Польських військ в Україні) польські військові частини перестали бути формуваннями російської армії, ставши частиною Польських військ на Сході – фактично польських збройних сил у еміграції. Окремі аспекти формування польських корпусів в Україні (національний склад, ідеологічне виховання солдатів, польські звання, національні елементи уніформи) також свідчать про виразний національний характер польських військових частин, утворених у 1917–1918 рр. на території УНР та УД.–

Проаналізовано перебіг переговорів між командуванням Польських військ в Україні та українською владою і німецьким командуванням в Україні. Доведено, що підписана за результатами переговорів щодо забезпечення умов перебування Польських військ в Україні угода між урядом УНР і командуванням Польських військ в Україні (4 квітня 1918 р.) відповідала інтересам сторін, проте не могла бути виконана через бажання німецького командування та української влади роззброїти польські корпуси в Україні, що поставило польські військові формування в складні умови існування.–

Розглянуто перебіг конфліктів польських частин з українським населенням. Встановлено, що причиною конфлікту, що розгорівся навесні 1918 р. між польськими військовими та українським селянством, була складна продовольча ситуація у війську та на селі, невнормоване становище Польських військ на українській території, а також багате на збройні конфлікти минуле українсько-польських взаємин. Внаслідок конфлікту відбулося загострення українсько-польських стосунків на Правобережжі України та неприязні до польських формувань з боку української влади.–

Виявлено основні причини ліквідації Польських військ в Україні: небоєздатність та мала чисельність цих формувань; неприязнь до них українського населення, влади та австро-німецького командування; неможливість виходу з території України через розпорошеність та слабку організацію польських військових формувань; неможливість повернення до Польщі через окупацію її теренів Німеччиною