ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Поденко Антон Володимирович

УДК:159.928.23–053.6

Розвиток організаторських здібностей особистості в підлітковому віці

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Хомуленко Тамара Борисівна,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри

практичної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Солодухова Ольга Георгіївна,

Слов’янський державний педагогічний

університет МОН України,

завідувач кафедри психології;

кандидат психологічних наук,

Зарицька Валентина Василівна

Гуманітарний університет „Запорізький інститут

державного та муніципального управління”,

доцент кафедри практичної психології.

Провідна установа: Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника МОН України,

м. Івано-Франківськ, кафедра загальної

та експериментальної психології.

Захист відбудеться 19 травня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 6; ауд. 451

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розіслано 16 квітня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. П.Крейдун 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У зв’язку з тим, що сучасне суспільство характеризується як суспільство ризику, воно ставить особливі вимоги до якості організації діяльності та відповідно до здібностей особистості, яка здійснює цю діяльність. Тому різноманітні напрямки науки намагаються запропонувати сучасний погляд на організаторську діяльність та формування здібностей до неї. Засади даної проблематики можна віднайти в історії філософії, праксеології, тектології, менеджменті. Психологічні підходи до вирішення зазначеної проблематики коріняться в загальнопсихологічній теорії діяльності, в організаційній психології та психологічній теорії організаторських здібностей. У більшості зазначених галузей науки проблематика організаторських здібностей розглядалась радше побіжно, а не виступаючи власне предметом дослідження.

Організаторські здібності як предмет психологічного дослідження були вперше виділені в працях Л. І. Уманського та його наукової школи (С. В. Саричев, О. С. Чернишов та ін.). Дослідженням організаторських здібностей займались вчені, які працювали в галузі психології управління: Т. Ю. Базаров, Н. В. Бахарова, А. Д. Карнишев, Б. Б. Косов, Р. Л. Кричевський, Н. Д. Левітов, В. Ф. Рубахін, А. В. Філіпов, А. У. Хараш, Р. Х. Шакуров, А. Г. Шмельов. Комплексне вивчення проблеми організаторських здібностей як динамічної системи здійснювалося психологами в рамках системного чи діяльнісного підходів: І. П. Волков, В. В. Давидов, Ю. Н. Ємельянов, Ю. Д. Красовський, Є. С. Кузьмін, В. С. Лазарєв, С. Д. Неверкович, А. Л. Свенцицький, А. А. Тюков.

У сучасній вітчизняній психології розробляються наступні проблеми організаційної психології: психологічна готовність до управлінської діяльності (Л. М. Карамушка), індивідуально-психологічні риси менеджера освіти (Н. Л. Коломінський), соціально-психологічна регуляція організаційної діяльності (В. П. Казміренко, В. В. Третьяченко, Ю. М. Швалб).

Але проблема організаторських здібностей, в контексті вікової та педагогічної психології, тривалий час не була предметом спеціального дослідження. Вона не на пряму, а побічно була присутня в різноманітних наукових роботах з питань онтогенезу особистості. В дослідженнях вікових особливостей розвитку особистості підлітка підкреслюється, що провідною відмінністю цього віку є прагнення до самоствердження. А успішність реалізації цього прагнення в підлітковому віці знаходиться в залежності від здатності до організації діяльності та взаємовідносин, в яких здійснюється самоствердження, і здатності до самоорганізації, що обумовлює успішний поступ самоствердження. Крім того, розширення кола спілкування з дорослими у підлітків сприяє засвоєнню різноманітних соціальних функцій, а отже, і організаторських здібностей. Орієнтування у складній диференційованій спільноті однолітків і спрямування її у потрібному для особистості підлітка напрямку вимагає від нього відповідного рівня організаторських здібностей. У зв’язку з цим постає проблема визначення специфіки розвитку і цілеспрямованого формування організаторських здібностей у підлітків, що враховує особливості цього вікового періоду. Розв’язанню даної проблеми і було присвячено наше дисертаційне дослідження. При цьому ми намагалися розв’язати таку суперечність, як: між вимогами сучасного суспільства до якості організації діяльності та відповідних цьому здібностей особистості, з одного боку, та відсутністю успішно впроваджених в шкільну практику ефективних розвивальних технологій, які сприяли б підготовці підростаючого покоління до відповідності цим вимогам.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною науково-дослідною темою, яка виконується кафедрами психології та практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди: „Виявлення психологічних характеристик пізнавальної активності школярів і студентів” (номер держреєстрації теми 01.87.0.7122д) і координується Міністерством освіти і науки України. Тема розвиває положення Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття).

Об’єкт дослідження: розвиток особистості підлітка.

Предмет дослідження: психологічні особливості та засоби розвитку організаторських здібностей підлітків.

Мета дослідження: визначення вікових особливостей і шляхів формування організаторських здібностей у підлітковому віці.

У ході реалізації мети дослідження розв’язувались такі завдання:

1. Визначити теоретичні засади аналізу структури організаторських здібностей у підлітковому віці.

2. Узагальнити дослідження вікових особливостей особистості в підлітковому віці у контексті розвитку організаторських здібностей.

3. Розробити комплекс методів дослідження організаторських здібностей у підлітків.

4. З'ясувати зв’язок між рівнем розвитку організаторських здібностей та розвитком особистісних рис підлітка, пов’язаних з ними.

5. Визначити структуру організаторських здібностей у підлітковому віці.

6. Створити та апробувати розвивальну програму з формування організаторських здібностей особистості підлітка.

Методологічну і теоретичну базу склали:

- загальні засади теорії організації, які розвивались в класичній філософії (Ф. Бекон, Г. Гегель, Д. Локк, М. Монтень, Платон, Сократ, Г. Спенсер, Й. Фіхте, Г. Шелінг, Д. Юм); у праксеології (Т. Котарбінський, Т. Пщоловський); у тектології (О. О. Богданов); у теорії управління та теорії систем (Р. Акофф, Л. фон Берталанфі, І. В. Блауберг, Д. М. Гвішиані, Е. Б. Кондільяк, В. Н. Садовський, А. І. Уйомов, Е. Г. Юдін та ін.);

- загальнопсихологічна теорія здібностей (В. Д. Небиліцин, В. М. Русалов, Б. М. Теплов, В. Д. Шадриков) та теорія організаторських здібностей (С. В. Саричев, Л. І. Уманський, О. С. Чернишов);

- дослідження вікових особливостей розвитку особистості підлітка (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, А. В. Петровський, Д. І. Фельдштейн, Д. Б. Ельконін, та ін) та навчальної діяльності школярів (В. В. Давидов, О. К. Дусавицький, С. Д. Максименко та ін.);

- дослідження активних методів соціально-психологічного навчання стосовно розвитку особистості (О. Г. Солодухова, К. Фопель, Т. С. Яценко та ін.).

Наукова новизна полягає в тому, що:

- вперше визначено позитивний зв’язок між рівнем розвитку організаторських здібностей підлітків і рівнем їх соціального інтелекту, особливостями саморегуляції та комунікативної сфери темпераменту, альтруїстичним стилем спілкування;

- розширено уявлення про психологічні особливості підліткового віку, як сензитивного до розвитку організаторських здібностей;

- розширено уявлення про шляхи та засоби цілеспрямованого формування здібностей через створення програми розвитку організаторських здібностей у підлітків, яка включає функціональний, операційний, діяльнісний та інформаційний етапи;

- дістала подальшого розвитку психологічна теорія організаторських здібностей в аспектах визначення їх вікових особливостей у підлітковому віці;

- дістало подальшого розвитку методичне забезпечення діагностики вікових особливостей організаторських здібностей через створення адекватного їх структурі комплексу методів дослідження, який передбачає діагностику соціального інтелекту, комунікативної сфери темпераменту, стилю спілкування, толерантності до невизначеності, мотивації досягнення та уникнення невдач, стилю та рівня саморегуляції.

Теоретична значущість полягає в систематизації понятійного апарату з теорії організаторських здібностей, визначенні структури організаторських здібностей у підлітків, виявленні особливостей особистості підлітків з високим рівнем організаторських здібностей, визначенні шляхів та системи засобів розвитку організаторських здібностей у підлітків. Результати роботи є внеском у вивчення вікових особливостей підліткового віку.

Практична значущість полягає у доборі комплексу методів дослідження організаторських здібностей та в створенні розвивальної програми формування організаторських здібностей, які можуть бути застосовані в роботі шкільного психолога. Результати дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу „Вікова психологія” для студентів, що навчаються за спеціальністю „Психологія”.

Для реалізації мети і завдань дослідження нами застосовувались такі методи, як: бесіда, опитування, констатуючий і контрольний експеримент, метод експертних оцінок, методи математичної статистики.

Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних положень, використанням комплексу методів дослідження, адекватних його меті, предмету та завданням, репрезентативності вибірки досліджуваних, статистичною значущістю експериментальних даних. Обробка кількісних експериментальних даних проводилась з використанням коефіцієнту кореляції Пірсона (rp), факторного аналізу із застосуванням методу головних компонентів з наступним Varimax-обертанням, U  критерію Манна-Уітні. Всі розрахунки були виконані за допомогою пакету статистичних програм SPSS 13.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Матеріали дослідження були апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції „Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку”, VI Костюківські читання (м. Київ, 2003); Міжнародній конференції „Молода наука Харківщини – 2004” (м. Харків, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Школа молодих учених з педагогіки та психології” (м. Харків, 2004); 2-й міжвузівській науково-практичній конференції „Соціально-гуманітарні проблеми в діяльності МНС України” (м. Харків, 2004); 1-й Міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій заснуванню факультету психології та соціології ХНПУ імені Г.С.Сковороди „Сучасні напрямки розвитку харківської наукової школи психології” (м. Харків, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Психологічні засади здорового способу життя студентської молоді” (м. Чернігів, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Шляхи використання інноваційного потенціалу прикладної психології” (м. Харків, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Психологічні проблеми технічної творчості” (м. Артемівськ, 2006); Міжнародній науково-методичній конференції „Соціально-психологічні технології управління персоналом” (м. Харків, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Ґенеза буття особистості” (м. Київ, 2006). З проблеми дослідження автор неодноразово виступав на педагогічних конференціях перед учителями загальноосвітніх шкіл.

Упровадження результатів здійснювалось в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №139 м. Харкова (довідка № 170 від 06.04.2006) та загальноосвітній школі №140 м. Харкова (довідка №162 від 11.04.2006).

Публікації. Зміст та результати роботи відображено у 6 статтях, серед яких 5 опубліковано у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 201 найменування, додатків. Обсяг основного тексту складає 157 сторінок. Робота містить 2 таблиці, 14 рисунків та 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів; наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження у практику; викладена структура роботи.

У першому розділі „Теоретичний аналіз наукових досліджень організаторських здібностей у контексті розвитку особистості підлітка” проаналізовано проблему організаторських здібностей у контексті досліджень розвитку особистості підлітка, визначено наукові підходи до дослідження змісту та напрямків розвитку здібностей до організаторської діяльності, виокремлено психолого-педагогічні засади дослідження лідерства як феномену в розвитку особистості.

Зазначається, що загальнотеоретичні засади організації розвивались у різних галузях науки, а саме: в класичній філософії в контексті методології та гносеології діяльності; в праксеології, в контексті визначення та розв’язання проблем ефективності та організації діяльності; в тектології, в контексті визначення загальних характеристик та різноманітності процесів і форм організації; в теорії управління та теорії систем у контексті визначення організації як процесу управління системою.

Виявлено, що поряд із теорією організації, теорією систем та теорією управління не прямо, а побічно проблема організаторської діяльності та здібностей розглядається в класичному менеджменті, психологічних теоріях діяльності та в організаційній психології. В результаті дифініція “здібний організатор” в психології розглядається в трьох напрямках: особистість як керівник, особистість як організатор, особистість як лідер.

Визначено, що в характеристиці людини з високим рівнем організаторських здібностей в якості провідної виокремлюють здатність лідирувати в організації процесу. Саме тому, особливо в психології, організаторські здібності розглядаються переважно в контексті досліджень феномену лідерства. В науці існує кілька напрямків, які займаються розробкою проблематики лідерства. До них належать біологізаторський напрямок, пов’язаний з виокремленням специфічних рис особистості, притаманних лідеру від народження. Поряд із цим психологічна теорія рис подає систему якостей особистості лідера-організатора, які включають як спадкові, так і набутті у ході життя. Напрямок, який втілений у так званій ситуативній теорії лідерства, робить акцент на тому, що вияв особистості як лідера зумовлений переважно ситуаціями, які вимагають організаторської активності. Напрямок, який втілений в теорії відносин, основний акцент робить на тому, що прояв особистості лідера зумовлений особливостями групи, взаємовідносинами в ній.

Констатується, що поняття організаторських здібностей побічно розглядалося в контексті загальнопсихологічних досліджень здібностей. Крім того, вимоги до успішного здійснення та організації діяльності також містять в собі низку характеристик організаторських здібностей. На нашу думку, найбільш всеохоплюючою концепцією організаторських здібностей є концепція Л. І. Уманського, в якій до специфічних якостей особистості здібного організатора віднесені організаторське чуття (психологічна вибірковість, практично-психологічний розум, психологічний такт), здатність до емоційно-вольового впливу (суспільна енергійність, вимогливість, критичність), схильність до організаторської діяльності (потреба в організаторській роботі, самостійне включення в роботу, задоволеність у процесі організаторської діяльності тощо).

В традиційній вітчизняній психології підлітковий вік визначається як один із ключових етапів розвитку особистості школяра (Л. С.ВиготськийД. Б. ЕльконінА. В. Петровський, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, Д. І. Фельдштейн). Даний віковий період характеризується одними авторами як кризовий і тому, основними в його характеристиці являється визначення провідних суперечностей та шляхів їх подолання. В якості провідної суперечності підліткового віку визначають суперечність між прагненням до самоствердження та відсутність достатніх зовнішніх та внутрішніх можливостей до реалізації цього прагнення. Відповідно до цього існують роботи присвячені доведенню існування даної суперечності, визначення різних варіантів особистісної динаміки розв’язання даної суперечності, пошуку шляхів та апробації засобів запобігання ускладнень, які може спричинити дана суперечність. Щодо зазначеного, слід відмітити, що успішність реалізації прагнення до самоствердження в підлітковому віці виявляється значною мірою залежним від таких двох здатностей: це, по-перше, здатність до організації діяльності, в якій має здійснюватись самоствердження, та здатності до самоорганізації, яка здатна обумовити успішний поступ самоствердження.

Крім вищезазначеного, в ряді підручників з вікової психології у відношенні до підліткового віку про кризу мовиться лише в контексті адаптаційних складностей особистості при переході від молодшої до середньої та від середньої до старшої школи. Тобто криза пов’язується лише з початковим та завершальним етапом підліткового вікового періоду. Тут слід відмітити, що ефективність перебігу адаптації особистості до нових умов навчання також залежить від здатності до організації та самоорганізації (В. В. Зарицька). Але нам хотілося би відмітити те, що в ряді підручників сам психологічний зміст підліткового вікового періоду характеризується за тією ж логічною схемою, як і інші стабільні вікові періоди. В характеристиці стабільних вікових періодів виділяється соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та основні психічні новоутворення. Щодо підліткового віку, то він характеризується наступним.

Соціальна ситуація розвитку. Соціальна ситуація розвитку є тим оптимальним оточенням, яке забезпечує успішний розвиток особистості. Вона охоплює прошарок спілкування із світом дорослих, в якому виділяються близькі дорослі та дорослі, що є представниками суспільства та носіями певних соціальних функцій по відношенню до дитини. Та прошарок спілкування із світом однолітків. Щодо підлітків, то спілкування з дорослими змінюється в бік збільшення тієї категорії дорослих, які є носіями соціальних функцій по відношенню до підлітків. Спілкування з такою категорією дорослих сприяє засвоєнню різноманітних соціальних функцій, а від так і засвоєнню різноманітних організаційних умінь. Той прошарок соціальної ситуації розвитку підлітків, який стосується спілкування з однолітками, характеризується більшою диференціацією у порівнянні з попереднім віковим періодом, тобто виділяються різноманітні групи спілкування: друзі, групи за інтересами, групи симпатії та антипатії, статусні групи тощо. Крім того, виявляється, що саме в підлітковому віці спілкування з однолітками стає визначальним фактором у самооцінці, яка є компонентом самоусвідомлення та самоорганізації.

Слід відмітити, що орієнтування в складній диференційованій спільноті однолітків, а подекуди і спрямування її в потрібному для особистості напрямку, вимагає від школяра відповідного рівня організаторських здібностей. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку підлітка, фактично можна фіксувати стосовно розвитку організаційних здібностей таку подвійну суперечність – з одного боку, між складною структурою соціальної ситуації розвитку і вимогами, які вона ставить до організаторських здібностей особистості підлітка та недостатнім рівнем організаторських умінь у підлітків. З іншого боку, складна будова соціальної ситуації розвитку та її вимоги до особистості підлітка можуть спричинити активізацію в даному віці розвитку саме організаторських здібностей.

Провідна діяльність. Провідна діяльність є тим оптимальним видом активності, який спричиняє успішний розвиток основних психічних новоутворень у підлітків. Щодо визначення провідного виду діяльності в даному віці, в психологічній науці немає єдиної позиції. У віковій періодизації за Д. Б. Ельконіним, це інтимно-особистісне спілкування. В роботах провідного російського спеціаліста з психології підлітків Д. І. Фельдштейна – це суспільно-корисна діяльність. В провідних підручниках підкреслюють значущість для школярів усіх вікових груп навчальної діяльності, як провідної. Навчальна діяльність, як провідна для підлітків, відрізняється від такої у молодших школярів, по-перше: зміною у мотивації через збільшення відсотку та урізноманітнення соціальної мотивації, а по-друге : збільшенням вимог до організації і самоорганізації навчальної діяльності. Якщо ж розглядати в якості провідної діяльності підлітка інтимно-особистісне спілкування, то його якість напряму залежить від організаційних здібностей підлітка, а суспільно-корисна діяльність взагалі неможлива від таких.

Основні психічні новоутворення. Основні психічні новоутворення в підлітковому віці дослідники пов’язують зі змінами у розвитку особистості та в пізнавальній сфері. Початок підліткового віку пов’язується зі спеціалізацією пізнавальних здібностей. Тобто, пізнавальні здібності починають більш активно проявлятись та розвиватись у тих сферах знань чи діяльності, з якими пов’язані індивідуальні здібності школяра (гуманітарні, природничі, математичні, організаторські тощо). З перелічених категорій здібностей організаторські не досліджувались як втілення певного етапу спеціалізації пізнавальних здібностей. Хоча учні, які здатні проявляти високий рівень оперативного, самостійного мислення на теренах організації будь-якого соціально-психологічного процесу чи діяльності, без сумніву мають високий рівень соціального інтелекту. І, саме завдяки специфіці соціальної ситуації розвитку в підлітковому віці, соціальний інтелект набуває більших темпів у своєму розвитку та якісно нового змісту.

Узагальнення наукових підходів дало можливість встановити, що на ранніх етапах онтогенезу, до молодшого шкільного періоду включно, виявляється підготовча, так звана латентна фаза у розвитку організаторських здібностей, яка зумовлена більшою мірою природними схильностями. Підлітковий вік – це такий період у розвитку організаторських здібностей, у якому накопичується необхідна і достатня кількість середовищних впливів, що зумовлюють їх активний вияв. У результаті цих міркувань можна припустити, що підлітковий вік є сензитивним періодом для розвитку організаторських здібностей.

У другому розділі „Емпіричне дослідження розвитку організаторських здібностей особистості в підлітковому віці” представлено аналіз методів психодіагностики організаторських здібностей в науково-психологічних дослідженнях, запропоновано обґрунтування та характеристику комплексу методів дослідження рівня розвитку організаторських здібностей у підлітків, подано результати дослідження рівня розвитку організаторських здібностей особистості в підлітковому віці. Вибірка досліджуваних була представлена учнями 9-х класів середніх загальноосвітніх шкіл м. Харкова кількістю 150 осіб (93 – хлопці, 57 – дівчата) віком 14-15 років.

У результаті теоретичного аналізу було визначено, що серед методів психодіагностики організаторських здібностей в науково-психологічних дослідженнях виокремлюють такі напрямки, як: комунікативний, мотиваційний, діяльнісний, когнітивний, рефлексивний. Комунікативний напрямок психодіагностики організаторських здібностей відрізняється тим, що виділяє в них в якості провідного комунікативний компонент, тобто компонент, пов’язаний з міжособистісними стосунками. Мотиваційний напрямок базується на зумовленості організаторських здібностей прагненнями володіти ресурсами влади, спрямованістю на успішний результат та самореалізацію. Діяльнісний напрямок спирається на діагностику організаторських здібностей як інтегральної якості суб’єкта діяльності за результатами управлінської діяльності чи через визначення міри готовності до управлінської діяльності. До когнітивного напрямку можна віднести діагностику гнучкості, креативності, дивергентності мислення особистості організатора, як провідної його якості та здатності приймати рішення. Саморегуляція є особливістю, яка відноситься представниками рефлексивного напрямку до ключової характеристики організаторських здібностей.

Відповідно до психологічної характеристики особистості організатора комплекс методів дослідження організаторських здібностей має включати: методи, які дають можливості визначити прояви організаторських здібностей у поведінці у відповідних організаційних ситуаціях; методи, які досліджують особливості особистості організатора, що розвивається; та методи дослідження організованості групи, в якій діє лідер-організатор. Відповідно до зазначених груп нами були запропоновані такі методики.

Перша група включала методику експертної оцінки організаторських здібностей за параметрами Л. І. Уманського (практично-психологічний розум; психологічна вибірковість; психологічний такт; суспільна енергійність; вимогливість до інших; критичність; схильність до організаторської діяльності; індивідуальні відмінності в організаторських здібностях) та методику діагностики проявів організаторських здібностей в експериментальній ситуації “Арка” (С. В Саричев і О. С. Чернишов

Друга група включала такі методики вивчення рис особистості, які дають можливість дослідити її інтелектуальні особливості (методика “Діагностика соціального інтелекту” Дж. Гілфорда, М. Саллівена), формально-динамічні особливості в комунікативній сфері („Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності” В. М. Русалова), стилі спілкування (методика „Спрямованість особистості в спілкуванні” С. Л. Братченка), особливості саморегуляції (методика „Стильова саморегуляція поведінки людини” В. І. Моросанової, Є. М. Коноз), такі провідні мотиви організатора, як ставлення до ситуації невизначеності (методика К. Стоїчевої „Толерантність до невизначеності”), мотивація до успіху (методика „Мотивація до успіху” Т. Елерса) та мотивація уникнення невдач (методика „Мотивація уникнення невдач” Т. Елерса).

Третя група методик діагностики організаторських здібностей має завершувати діагностичний комплекс. Але дана група не була включена до нашого дослідження у зв’язку з тим, що в працях представників школи Л. І. Уманського вже зазначався прямий зв’язок між рівнем організованості групи та якісним зростанням лідерів-організаторів у ній.

Кількісна обробка результатів констатуючого дослідження показала, що досліджувані, які мають високий рівень організаторських здібностей, складають незначний відсоток (23%) від загальної кількості досліджуваних. Вони відрізняються високою мірою прояву здатності об’єднувати членів групи для виконання загальної справи; здатністю розподіляти обов’язки кожного, контролювати та стимулювати їх виконання; розумінням інших та можливістю бути зрозумілим іншими; авторитетністю та ініціативністю; роллю організатора (тобто того, кому можна доручити розв’язання організаторських задач). У переважної кількості підлітків (59%) помірно виражені деякі якості організатора, тобто належать до середнього рівня розвитку організаторських здібностей.

Кореляційний аналіз (див. табл. ) показав, що існує позитивний зв’язок між рівнем організаторських здібностей (за результатами експертного опитування) та загальним рівнем комунікативної активності, загальним рівнем соціального інтелекту, рівнем таких особливостей саморегуляції, як програмування і моделювання і переважаючою альтруїстичною спрямованістю особистості.

Таблиця 1

Показники кореляційних зв’язків між результатами методик психодіагностичного комплексу організаторських здібностей

0,05 = 0,160

0,01 = 0,210

Зв’язок між показниками | Значення коефіцієнту кореляції Пірсона (rp) | Значення р | Комунікативна активність - стороння оцінка організаторських здібностей | 0,250 | <0,01Моделювання - стороння оцінка організаторських здібностей | 0,171 | <0,05Програмування - стороння оцінка організаторських здібностей | 0,193 | <0,05Пізнання поведінки (соціальний інтелект) - стороння оцінка організаторських здібностей | 0,299 | <0,01Альтруїстична спрямованість спілкування - стороння оцінка організаторських здібностей | 0,236 | <0,01

Дані кореляційного аналізу були доповнені даними факторного аналізу, застосування якого зумовлене наступними міркуваннями. Групові матриці даних дозволяють виокремити меншу кількість факторів порівняно з індивідуальними, оскільки факторами можуть стати тільки ті засади категоризації, які є інваріантними відносно всієї вибірки досліджуваних.

Обробка даних проводилася методом головних компонент з наступним Varimax-обертанням за допомогою пакету статистичних програм SPSS 13. Для визначення числа факторів використовувався критерій відсівання Р. Кеттела. Було виокремлено п’ять відносно незалежних, ортогональних факторів, які пояснюють 54,1% варіацій значень за шкалами. До кожного фактору ввійшли від 3 до 7 показників з різним факторним навантаженням і показниками кореляції не менш 0,5 і не більш -0,5. Факторна вага відображає кореляцію вектора, який відповідає тій чи іншій шкалі і виділеного фактору. Крім того, вона демонструє, наскільки виражений в даній шкалі зміст, який описує фактор. Знак факторного навантаження показує не змістовну характеристику, а те, до якого полюсу фактора належить та чи інша шкала.

Таблиця 2

Факторна матриця: структура організаторських здібностей підлітків

Показники | Фактори | I | II | III | IV | V | Комунікативна ергійність0,755 | Комунікативна пластичність0,714 | Комунікативна швидкість0,617 | Комунікативна емоційність | 0,846 | Інтелектуальна активність | 0,527 | Комунікативна активність0,917 | Загальна активність0,676 | Загальна емоційність | 0,781 | Загальна адаптивність0,636 | -0,579 | Планування | 0,607 | Оцінка результатів | 0,638 | Гнучкість саморегуляції0,534 | Загальний рівень саморегуляції | 0,738 | Розуміння емоцій учасників комунікацій | 0,630 | Пізнання трансформацій вербальної поведінки | 0,803 | Розуміння логіки розвитку взаємодії | 0,511 | Пізнання поведінки | 0,785 | Стороння оцінка організаторських здібностей | 0,554

Авторитарна спрямованість спілкування | -0,725Діалогічна спрямованість спілкування | 0,679Маніпулятивна спрямованість спілкування | -0,576Соціально-перцептивні здібності | 0,783 | Орієнтація на рольову поведінку | 0,907 | Факторне навантаження4,6404,6153,3343,2402,595Процент загальної дисперсії | 13,613,69,89,57,6

Зупинимось на характеристиці кожного фактору (див. табл. .)

Перший фактор пояснює 13,6 % загальної дисперсії і має факторне навантаження 4,64. До нього увійшли такі показники: комунікативна активність (0,917), комунікативна ергійність (0,755), комунікативна пластичність (0,714), загальна активність (0,676), загальна адаптивність (0,636), комунікативна швидкість (0,617), гнучкість саморегуляції (0,534). Відповідно до змісту перелічених показників цей фактор був названий нами “Темперамент”. Якості, що ввійшли до нього, можна віднести до структурного компоненту організаторських здібностей, який відповідає за їх формально-динамічні характеристики.

Другий фактор пояснює 13,6 % загальної дисперсії і має факторне навантаження 4,615. До нього увійшли такі показники: орієнтація на рольову поведінку (0,907), пізнання трансформацій вербальної поведінки (0,803), пізнання поведінки (0,785), соціально-перцептивні здібності (0,783), стороння оцінка організаторських здібностей (0,554), розуміння логіки розвитку взаємодії (0,511). Відповідно до змісту перелічених показників цей фактор був названий нами “Взаєморозуміння”. Характеристики, які ввійшли до нього, можуть бути віднесені до структурного компоненту організаторських здібностей, який відповідає за їх соціально-інтелектуальні характеристики.

Третій фактор пояснює 9,8 % загальної дисперсії і має факторне навантаження 3,334. До нього увійшли такі показники: комунікативна емоційність (0,846), загальна емоційність (0,781), розуміння емоцій учасників комунікацій (0,630), загальна адаптивність (-0,579). Відповідно до змісту перелічених показників цей фактор був названий нами “Емоційність”. Якості, які ввійшли до цього фактору, можуть бути віднесені до структурного компоненту організаторських здібностей, який відповідає за їх емоційні та адаптивні характеристики.

Четвертий фактор пояснює 9,8 % загальної дисперсії і має факторне навантаження 3,240. До нього увійшли такі показники: загальний рівень саморегуляції поведінки та діяльності (0,738), оцінка результатів поведінки та діяльності (0,638), планування поведінки та діяльності (0,607), інтелектуальна активність (0,527). Відповідно до змісту перелічених показників цей фактор був названий нами “Саморегуляція”. Якості, які ввійшли до цього фактору, можна віднести до структурного компоненту організаторських здібностей, який відповідає за їх регулятивні характеристики.

П’ятий фактор пояснює 7,6 % загальної дисперсії і має факторне навантаження 2,595. До нього увійшли такі показники: авторитарна спрямованість спілкування (-0,725), діалогічна спрямованість спілкування (0,679), маніпулятивна спрямованість спілкування (-0,576). Відповідно до змісту перелічених показників цей фактор був названий нами “Спрямованість спілкування”. Якості, які ввійшли до цього фактору, можуть бути віднесені до структурного компоненту організаторських здібностей, який відповідає за їх комунікативно-стильові характеристики.

Це дало можливість зробити висновок про те, що до структури організаторських здібностей підлітків можуть бути віднесені формально-динамічні, соціально-інтелектуальні, емоційно-адаптивні, регулятивні та комунікативно-стильові характеристики.

У третьому розділі „Шляхи та засоби формування організаторських здібностей як чиннику розвитку особистості підлітка” здійснено теоретичне обґрунтування розвивальної програми присвяченої формуванню організаторських здібностей у підлітків, охарактеризовано структуру та зміст розвивальної програми, проаналізовано її результати.

В якості основних механізмів впливу розвивальної програми були методи активного соціально-психологічного навчання (за Т. С. Яценко). Після того, як в психологію було введено поняття контексту, з’явилась нова можливість для теоретичного осмислення розвивальних технологій. Цілеспрямована дія суб’єкта, яка здійснюється поза контекстом його життєвої ситуації, є абстрактною і може мати сенс лише на певному етапі формування. До методів контекстного навчання відносяться ділові ігри закритого (імітаційні) і відкритого типу (інноваційні, організаційно-діяльнісні, проективні), а також соціально-психологічні тренінги.

Для ігрових методів характерним є наявність таких основних компонентів:

· ситуаційний компонент – задає контекст, в якому розгортається ігрова діяльність, спрямована на аналіз запропонованої ситуації та подолання виявлених у ній проблем в умовах ігрового моделювання;

· рольовий компонент – задає ролі (для закритих ігор) чи забезпечує реалізацію позицій (для відкритих ігор) учасників з метою розвитку їх здатності до ефективної взаємодії з іншими.

Структура розвивальної програми з розвитку організаторських здібностей включала такі етапи роботи з підлітками: функціональний, операційний та діяльнісний. Основні завдання функціонального етапу мають передбачати актуалізацію формально-динамічних та формально-програмних якостей індивідуальності та базальних комунікативних потреб. Спрямованість операційного етапу відповідно до особливостей функціонування організаторських здібностей та їх будови має передбачати систему прийомів організації взаємодії в спільній діяльності, здатностей, які лежать в основі взаєморозуміння, та прийомів самоорганізації. Реалізація діяльнісного етапу розвивальної програми передбачала актуалізацію організаторських здібностей в умовах реальної діяльності. На даному етапі виконувались завдання на розвиток організаторської мотивації, на здійснення організаторської діяльності в лабораторних умовах, на здійснення організаторської діяльності в умовах навчальної діяльності, на здіснення організаторської діяльності в умовах громадської та інших видів діяльності. Поряд з етапами роботи з підлітками розвивальна програма містила так званий інформаційний етап, який передбачає роботу з педагогами та психологами школи. Метою його був розвиток психологічної поінформованості. Дана мета реалізовувалась через розвиток обізнаності в психологічних питаннях організаторських здібностей, в питаннях вікових особливостей особистості підлітка та особливостях організаційної культури школи.

В контрольному дослідженні нами застосовувались наступні методики: “Діагностика соціального інтелекту” Дж. Гілфорда, М. Саллівена (методика№3); “Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності” В. М. Русалова (№4); “Спрямованість особистості у спілкуванні” С. Л. Братченка (№5); “Стильова саморегуляція поведінки людини” В. І. Моросанової, Є. М. Коноз (№6); “Толерантність до невизначеності” (№7); “Мотивація до успіху” Т. Елерса (№8); “Мотивація уникнення невдач” Т. Елерса (№9). Значущість відмінностей між контрольною та експериментальною групами після розвивальної програми перевірялась за допомогою критерію Манна-Уітні. За рядом перевірених нами показників кількість інверсій виявилось менше, ніж максимальне число інверсій, при якому відмінності між групами спостережень можна вважати значущими з рівнем значущості р=0,05. Отже, відмінності між групами значущі на рівні р=0,05 (методики №3,6,9), р=0,01 (методика №5).

Таблиця 3

Показники рівня розвитку соціального інтелекту, саморегуляції та мотивації уникнення невдач у досліджуваних контрольної та експериментальної груп

Рівень розвитку | Контрольна група | Експериментальна група

Соціального інтелекту | Саморегуляції | Мотив. уник-нення невдач | Соціального інтелекту | Саморегуляції | Мотив. уник-нення невдач

% | % | % | % | % | %

Низький | 16 | 16 | 20 | 8 | 8 | 52

Середній | 64 | 72 | 56 | 44 | 48 | 40

Високий | 20 | 12 | 24 | 48 | 44 | 8

Примітка: 1 – авторитарний; 2 – діалогічний; 3 – маніпулятивний; 4 – індиферентний; 5  конформний; 6 – альтруїстичний

Рис. 1 Розподіл стилів спілкування у підлітків контрольної та експериментальної груп

Узагальнення якісного та кількісного аналізу дає можливість стверджувати наступне:

1. Контрольне дослідження результатів розвивальної програми показало її ефективність щодо впливу на розвиток особливостей особистості, які пов’язані з організаторськими здібностями.

2. Застосування розвивальної програми з розвитку організаторських здібностей спричиняє: - зростання рівня соціального інтелекту; - зростання рівня саморегуляції; - збільшення кількості підлітків з альтруїстичним стилем спілкування; - зменшення кількості підлітків з індиферентним і авторитарним стилем спілкування; - зменшення кількості підлітків з мотивацією уникнення невдач.

3. Застосування розвивальної програми спричинило вплив на ті особливості особистості, які за результатами кореляційного і факторного аналізу виявились істотними компонентами структури організаторських здібностей.

Дані результати підтвердили успішність застосування розвивальної програми, побудованої на основі уявлення про структуру організаторських здібностей у підлітків.

ВИСНОВКИ

Підсумок проведеного теоретичного аналізу, одержані в дослідженні експериментальні дані дозволили сформулювати наступні висновки.

1. Проблема визначення структури та шляхів розвитку організаторських здібностей розглядалась не прямо, а побіжно, в теоріях організації та управління, в психологічних теоріях діяльності, в організаційній психології. В результаті явище здібного організатора в психології розглядається в трьох напрямках: особистість як керівник, особистість як організатор, особистість як лідер. У характеристиці людини з високим рівнем організаторських здібностей в якості провідної виокремлюють здатність лідирувати в організації процесу. Становлення такої здатності вважається зумовленим рисами особистості, ситуацією і стосунками в групі. Модель структури організаторських здібностей особистості Л. І. Уманського, яка включає організаторське чуття, здатність до емоційно-вольового впливу та схильність до організації діяльності, є евристично плідною для визначення шляхів розвитку та вікової динаміки організаторських здібностей.

2. В дослідженнях, присвячених психодіагностиці організаторських здібностей виокремлюються такі напрямки: комунікативний, мотиваційний, діяльнісний, когнітивний, рефлексивний. Кожен із зазначених напрямків відображає окремі групи якостей, пов’язаних з організаторськими здібностями. Але комплексний підхід передбачає врахування цілісної психологічної характеристики особистості організатора. Така характеристика має передбачати застосування методів, які дають можливості визначити прояви організаторських здібностей у поведінці у відповідних організаційних ситуаціях; методів, які досліджують риси особистості організатора, що розвивається; методів дослідження організованості групи, в якій діє лідер-організатор. Інтегральний підхід успішно реалізовується за допомогою такої методики, як методика експертної оцінки організаторських здібностей, заснованої на параметрах, виокремлених Л. І. Уманським. Вона є надійним та зручним засобом, який можна рекомендувати до застосування при вивченні організаторських здібностей підлітків. Поряд з методикою експертної оцінки організаторських здібностей діагностично продуктивними є методики діагностики формально-динамічних якостей індивідуальності, соціального інтелекту, особливостей стилю саморегуляції поведінки та діяльності, мотивації досягнень та уникнення невдач, толерантності до невизначеності та стилю спілкування.

3. Підлітки з високим рівнем організаторських здібностей відрізняються високою мірою прояву здатності об’єднувати членів групи для виконання загальної справи; здатністю розподіляти обов’язки кожного, контролювати та стимулювати їх виконання; розумінням інших та можливістю бути зрозумілим іншими; авторитетністю та ініціативністю; роллю організатора. Переважна більшість підлітків помірно володіють деякими якостями організатора, тобто відносяться до середнього рівня розвитку організаторських здібностей.

4. Структура організаторських здібностей підлітків включає п’ять факторів, які об’єднують формально-динамічні, соціально-інтелектуальні, емоційно-адаптивні, регулятивні та комунікативно-стильові характеристики. Серед особливостей особистості, які пов’язані з високим рівнем розвитку організаторських здібностей, у підлітка виокремлюються такі: високий загальний рівень комунікативної активності, високий загальний рівень соціального інтелекту, високий рівень таких особливостей саморегуляції, як програмування і моделювання, переважаюча альтруїстична спрямованість особистості в спілкуванні.

5. Структура розвивальної програми з формування організаторських здібностей має включати функціональний, операційний, діяльнісний та інформаційний етапи. Основні завдання функціонального етапу повинні передбачати актуалізацію формально-динамічних та формально-програмних якостей індивідуальності та базальних комунікативних потреб. Мета операційного етапу відповідно до особливостей функціонування організаторських здібностей та їх будови мусить передбачати реалізацію системи прийомів організації взаємодії у спільній діяльності, комплекс здібностей, які лежать в основі взаєморозуміння та прийомів самоорганізації. Для реалізації діяльнісного етапу необхідно запропонувати учасникам розвивальної програми серію завдань, які моделюють реальну організаторську діяльність. Тому поєднання зовнішньої та внутрішньої регуляції організаторської діяльності виявляється можливим після того, як сформовані операційні механізми організаторських здібностей та після того, як підліток стає суб’єктом реальної організаторської діяльності. Інформаційний етап передбачає розвиток психологічної поінформованості педагогів та психологів школи.

6. Підлітковий вік - це той віковій період, який є сензитивним для розвитку таких особливостей особистості та до формування таких умінь, які належать до структури організаторських здібностей. Це підтверджується успішністю застосування розвивальної програми, побудованої на основі уявлення про структуру організаторських здібностей у підлітків.

Проведене нами дослідження не вичерпує всіх питань вивчення та розвитку організаторських здібностей. Перспективу нашого дослідження складатиме визначення особливостей розвитку організаторських здібностей школярів різних вікових груп.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Поденко А. В., Хомуленко Т. Б. Генезис організаторських здібностей у школярів // Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку: Матеріали VІ Костюківских читань. Т.3. - К.:Міленіум,2003. - С.67-72.

2. Поденко А. В. Лідер-організатор, як сучасна науково-психологічна проблема (Спроба генетичного підходу)// Вісник ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ,2003. –Вип.11. – С. .

3. Поденко А. В. Особливості соціального інтелекту як засіб психологічної характеристики організаторських здібностей// Соціально-гуманітарні проблеми в діяльності органів та підрозділів МНС України / Матеріали науково-практичної конференції 23 грудня 2004 р.- Харків: АЦЗУ, 2004.-С.33-35.

4. Поденко А. В. Соціально-психологічна характеристика організаторських здібностей у студентів // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 31. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць у 3-х т. – Чернігів : ЧДПУ, 2005. - №31. – Т. 3. – С.5-8.

5. Поденко А. В. Засоби психодіагностики організаторських здібностей у підлітків//Вісник Харк. нац. ун-ту. Серія: Психологія. – 2006. - №740.  С. .

6. Поденко А. В. Розвиток організаторських здібностей підлітків в умовах тренінгу // Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди. Психологія. – Харків: ХНПУ, 2006. – Вип. 20. – С. 155 – 162.

АНОТАЦІЯ

Поденко А. В. Розвиток організаторських здібностей особистості в підлітковому віці. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2007.

Дисертація присвячена аналізу структури організаторських здібностей особистості в підлітковому віці та визначенню особливостей і засобів їхнього розвитку.

В роботі класифікуються наукові підходи та методи дослідження організаторських здібностей особистості в підлітковому віці, визначаються вікові можливості підліткового віку щодо розвитку організаторських здібностей. За допомогою факторного аналізу визначено структуру організаторських здібностей, яка включає формально-динамічні, соціально-інтелектуальні, емоційно-адаптивні, регулятивні та комунікативно-стильові характеристики. Запропоновано комплекс методів психодіагностики організаторських здібностей та відповідна розвивальна програма. Робиться висновок про те, що підлітковий вік є сензитивним періодом для розвитку організаторських здібностей.

Ключові слова: підлітковий вік, організаторські здібності, структура організаторських здібностей, сензитивний період розвитку, факторний аналіз, розвивальна програма.

АННОТАЦИЯ

Поденко А.В. Развитие организаторских способностей личности в подростковом возрасте. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности