Харківський національний університет

внутрішніх справ

Проценко Ігор Олексійович

УДК 347.441.26 (477)

Види забезпечення належного виконання

зобов’язань у цивільному праві України:

єдність та диференціація

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Шишка Роман Богданович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільного права і процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Майданник Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент Сібільов Михайло Миколайович, Харківський гуманітарний інститут, завідувач кафедри цивільного та господарського права

Захист відбудеться „23” червня 2007 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02. Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, буд. 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27, корпус 1.

Автореферат розісланий „ 20 „ травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми дослідження зумовлена зростаючим значенням та появою нових зобов’язань, зокрема договірних, як юридичної форми правового зв’язку між боржником та кредитором та необхідністю його стабілізації, забезпечення належного виконання зобов’язань. Проблема належного виконання зобов’язань відноситься до вічних проблем, що розв’язуються засобами як цивільного, так і публічного права. Наразі вона, окрім традиційних причин, зумовлюється різними підходами до неї у національному праві, праві інших країн та міжнародному праві, зростанням значення уніфікованих правил, спеціальними конструкціями юридичної особи, принципів зобов’язального права, що спричиняє неузгодженості у правозастосувальній та судовій практиці.

Тож проблема не у встановленні зобов’язань, а в їх належному виконанні. Його антипод – неналежне виконання, спричинене недоліками та непослідовністю цивільного законодавства та доктрини, де проведені інколи полярні погляди, недосконалістю судової системи, нездатністю виконавчої служби виконати рішення суду. На тлі неповаги до закону та взятих на себе зобов’язань ці фактори спричиняють складнощі із самодостатністю та стабільністю приватноправового регулювання суспільних відносин. Зокрема, виникла потреба приведення всіх видів забезпечення виконання зобов’язань, і, перш за все, договірних, у науково обґрунтовану систему на основі нових теоретичних положень та підходів.

Практичне застосування видів забезпечення виконання зобов’язань загострилось тим, що єдина його матерія зобов’язального права на догоду суб’єктивізму та потребі досягнення політичного компромісу розірвана між цивільним та господарським законодавствами, які до того ж засновані на різних концептуальних підходах. Перше побудовано на засадах правочину, друге – зобов’язання. Потреба інтеграції України в СОТ зумовлює необхідність пристати на одну, а саме цивілістичну концепцію регулювання ринкових відносин. Якщо вступ України в СОТ, ЄС чи ЄЕП потребує врегулювання ринкових відносин на одних і достатньо прозорих правилах і формах, особливо договорі як універсальній правовій формі товарообороту, то ми повинні адаптувати своє законодавство до стабільних правових порядків. До того поява нових зобов’язань, зокрема у віртуальних інформаційних мережах, потребує й нових підходів до забезпечення їхнього виконання.

Фундаментальні дослідження способів забезпечення виконання зобов’язань проводилися у різний час багатьма ученими, з яких слід виділити М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Т.В. Боднар, О.І. Гелевого, Б.М. Гонгало, А.Г. Діденка, М.М. Дякович, Л.В. Ємельянову, О.С. Іоффе, Р.А. Камалітдінову, В.С. Констянтинова, А.В. Латинцева, В.В.Луця, Д.І. Мейєра, Л.О. Новосьолову, К.П. Победоносцева, О.П.Печеного, І.Й. Пучковську, С.В. Сарбаша, М.М. Сібільова, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Є.О.Харитонова, Р.Б. Шишку, Т.С. Шкрум та інших. Після таких знаних у науці цивільного права авторитетів посягання нами на зазначену проблематику та тему видаються досить зухвалими. Проте нас виправдовує загострення проблеми внаслідок дуалізму приватного права України, штучного розриву єдиного приватного характеру зобов’язання та намагань адмініструвати господарські зобов’язання і, на кінець, поява нових видів зобов’язань у побутовій та приватній сферах і сформоване власне бачення проблеми та намагання якимось чином її розв’язати.

Отже, вибір теми дисертаційного дослідження спричинений потребою наукового обґрунтування нових тенденцій розвитку інститутів забезпечення виконання зобов’язань, встановлення їх системи, необхідністю розв’язати суперечності та неузгодженості, популяризувати нові види, консолідувати правозастосувальну практику на основі виважених рекомендацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена 3 вересня 2004 р. та уточнена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 19 вересня 2006 р. на виконання напрямків досліджень Комплексного плану МВС України, Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000–2005 рр. та перспективного плану дії МВС України у сфері Європейської інтеграції та співробітництва з Європейським Союзом (наказ МВС України від 30.12.2002р.)

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є встановлення загальних ознак інститутів забезпечення виконання зобов’язань, дослідження функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань та цивільно-правовою відповідальністю. Вказана мета зумовлює і постановку взаємозв'язаних задач: виявлення детермінантів розвитку способів забезпечення виконання зобов’язань і основних тенденцій їх розвитку в умовах становлення ринку та глобалізації економіки; теоретична розробка систематизаційних критеріїв на тлі сучасного стану систематики зобов’язань; встановлення функціонального зв'язку між основними інститутами забезпечення виконання зобов’язань та пошук шляхів підвищення їх ефективності в механізмі забезпечення прав людини; встановлення соціальної цінності видів забезпечення зобов’язань.

Об’єктом дослідження є зобов’язальні відносини, що виникають при використанні інститутів забезпечення належного виконання зобов’язань.

Предметом дослідження стали окремі види та механізм забезпечення виконання зобов’язань, цивільне і, зокрема, зобов’язальне право, вітчизняна та зарубіжна цивілістична доктрина, правозастосувальна та судова практика.

Методи дослідження засновані на основних положеннях діалектики, і використовувалися в роботі відповідно до її задач. Зокрема використано нормативно-догматичний (приватно-науковий) метод. Науковий аналіз фундаментальних правових понять та інститутів проведено на основі юридичного світогляду в його історичному розвитку. З позиції юридичного світогляду види забезпечення належного виконання зобов’язань розглядаються в руслі прогресуючої еволюції.

У дисертації використано методологію, що дозволило використовувати "ідею права" як ідеальну засаду чинного права, зокрема зобов’язального. Разом з тим окремі положення в роботі розглядаються з позиції юридичного позитивізму, оскільки передбачені види забезпечення належного виконання зобов’язань черпають свою чинність в законі. Ці способи в дисертації досліджені з позиції правового плюралізму й інституціоналізму.

У роботі широко використовувалися праці вітчизняних і зарубіжних авторів у галузях права, економіки, теорії управління, філософії, соціології, психології, що стосуються до проблематики дисертаційного дослідження. При цьому застосовувалися історичний, логічний, конкретно-соціологічний, дослідно-експериментальний методи дослідження, аналіз і узагальнення практики. Застосовано інші методологічні засоби для виявлення зв'язку видів забезпечення належного виконання зобов’язань з основними інститутами зобов’язального права.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є одним із спеціальних приватноправових монографічних досліджень системи способів забезпечення виконання зобов’язань. Теоретична база дослідження дозволила сформулювати і обґрунтувати ряд наукових положень, що відзначаються пріоритетом та новизною в розвитку науки вітчизняного цивільного права, зокрема:

1. Вперше обґрунтовано домінуючий цивільно-правовий напрям адаптації інститутів забезпечення належного виконання зобов’язань в цивільному законодавстві України до вимог законодавства ЄС відповідно до сучасних тенденцій універсалізації зобов’язального права, рекомендацій і досягнень національної правової науки.

2. Доведено, що становлення та розвиток видів забезпечення належного виконання зобов’язань та набуття ними певної взаємозалежності і системного характеру синхронізувалося з розвитком економічних відносин та контрактного (договірного) права.

3. Вперше встановлено, що позитивне цивільне право попри принцип рівності виділяє привілейоване становище окремих учасників цивільного обороту та захищає їхні права та охоронювані законом інтереси більш надійно ніж інших. Відповідно виділено привілейований вид зобов’язань, котрі забезпечені видами належного виконання зобов’язань більш повно ніж інші.

4. Доведено, що види забезпечення належного виконання зобов’язань мають сутнісні ознаки: 1) безпосередньо передбачені нормами права; 2) залежать від механізму та природи основного зобов’язання; 3) спрямовані на гарантування виконання існуючого та дійсного зобов’язання; 4) обумовлені реаліями економічного та соціального характеру, значною вірогідністю невиконання основного зобов’язання боржником; 5) спрямовані на зміцнення зобов’язань та забезпечення інтересів кредитора; 6) спонукають боржника до належного виконання зобов’язання через можливість застосування додаткових негативних наслідків у вигляді обтяження майна та неможливості його використання за своєю волею чи володіння ним, суттєвого зростання витрат за зобов’язанням чи можливими втратами у майбутньому; 7) синхронізовані з особливостями окремих видів зобов’язань чи навіть безпосередньо вмонтовані у їхній механізм.

5. Розроблено авторське поняття „види забезпечення належного виконання зобов’язань” – передбачені нормами чинного законодавства і застосовані сторонами зобов’язання додаткові обтяжуючі інститути цивільного права, що спонукають боржників до належного виконання зобов’язань шляхом можливості застосування до них чи третіх осіб у зобов’язанні визначених сторонами зобов’язання чи законом заходів майнового впливу. У зв’язку з тим запропоновано його закріпити на рівні норми-дефініції у ч.1 ст.546 ЦК України.

6. Вперше запропоновано ввести в практику та легалізувати новий спеціальний вид забезпечення належного виконання зобов’язань – блокування операцій за рахунок коштів, що знаходяться на електронній картці чи електронному гаманці. Блокуванням є прийняте на вимогу власника картки або судом на вимогу інших осіб, що мають підтверджені вимоги до власника, припинення емітентом картки акцептування платежів.

7. Вперше вказується, що інститут збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням (ст. 535 ЦК України) можна віднести до спеціального виду забезпечення виконання грошових зобов’язань. Це стосується й процентів за користування чужими грошовими коштами, що їх повинен сплачувати боржник відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України.

8. Види забезпечення виконання зобов’язань систематизовано за їхнім місцем у системі цивільного законодавства на чотири групи:

- загальні цивілістичні – неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток, притримання (ч. 1 ст. 546 ЦКУ);

- спеціальні, що передбачені окремими галузями законодавства;

- інституційні – закріплені на рівні окремих інститутів цивільного права;

- двоякого призначення, котрі можуть мати самостійне значення, а можуть слугувати забезпеченню іншого зобов’язання;

9. Запропоновано критерії та відповідні види забезпечення належного виконання зобов’язань: за рівнем регулювання – основні цивілістичні, що передбачені ЦК України, та спеціальні, що передбачені в інших актах цивільного законодавства; за підставою встановлення – законні, встановлені безпосередньо законом; договірні, що виникли на підставі договору; судові – встановлені рішенням суду; адміністративні – встановлені та не опротестовані в установленому порядку постановою уповноваженого державного органу (наприклад, податкової інспекції); за призначенням – універсальні, що застосовуються для всіх зобов’язань, та чисто зобов’язально-правового спрямування, що можуть бути використані лише для забезпечення виконання зобов’язань. У свою чергу, другі запропоновано поділити на види забезпечення виконання договірних зобов’язань та виконання охоронних зобов’язань, зокрема деліктних.

10. Доведено, що законна неустойка повинна бути тільки у грошах; що стосується договірної, то за розсудом сторін може бути встановлено все, що не заборонено законом. У зв’язку з тим обґрунтовано, що в ст. 551 ЦК України слід вказати, що законна неустойка визначається тільки у грошовій сумі, зокрема абз. 2 ч. 1 цієї статті подати у редакції: „При встановленні неустойки законом чи іншим актом цивільного законодавства вона визначається тільки у грошовій сумі”.

11. Запропоновано розрізняти неустойку імперативно законну, яка застосовується незалежно від вимог кредиторів, та диспозитивно законну, котра застосовується, якщо за домовленістю сторін зобов’язання умови норм позитивного права не змінені. Побіжно доведено, що від виняткової неустойки варто відмовитися.

12. Вперше на доктринальному рівні виділено два види поруки: 1) порука у її історично-звичаєвому розумінні – поруку поручителя перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку; 2) кваліфікована порука як різновид фінансових послуг. У зв’язку з наведеним вбачаємо доцільним у ч.1 ст. 553 ЦК слово-займенник „ свого” замінити на „його”.

13. Вперше запропоновано виділяти часткову поруку, відповідно до якої співпоручителі в разі невиконання боржником його зобов’язання відповідають у взятій ними договором частці, та солідарну поруку, за якої кредитор вправі заявити вимоги про виконання зобов’язання як до всіх співпоручителів одночасно чи у певній послідовності, так і до одного з них, на свій вибір, у повному обсязі.

14. Виявлено прояви значення класифікації способів забезпечення виконання зобов’язань, підстав їхнього виникнення, визначення їхнього змісту, тлумачення, визначення механізму та доцільності застосування.

15. Розроблено критерії оцінки вибору видів забезпечення виконання зобов’язань: вид самого зобов’язання, імперативи чинного законодавства, правове становища боржника, можливість врахування його бездоганної ділової репутації.

16.Розроблено пропозиції щодо зміни до чинного законодавства (див. додаток (с. 178).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є внеском в систематизацію видів забезпечення належного виконання зобов’язань і можуть бути використані у нормотворчій діяльності для внесення змін та доповнень в ЦК та інші законодавчі акти у сфері зобов’язального та, зокрема, договірного права; у правозастосовчій діяльності для вишколу фахівців з зобов’язального права та розв’язання вузьких проблем договірної та судової практики; в навчальному процесі для викладання курсів зобов’язального права, усунення пересікання навчальних програм із цивільного права, господарського права та підприємницького права, недопущення дублювання програмного та навчального забезпечення; для вдосконалення підготовки навчальних видань; подальшого наукового пошуку оптимальних та ефективних інститутів забезпечення належного виконання зобов’язань.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, де вона декілька разів обговорювалась, а отримані результати використовувались при читанні курсу „Цивільне та сімейне право” студентам Національного економічного університету (м. Київ).

Основні положення і висновки висловлювалися в тезах і доповідях, у виступах: на 1 Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу”, м. Хмельницький, науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвяченій пам’яті О.А.Пушкіна, Харків, 21 травня 2004 р. та 21 травня 2005 р., 27 травня 2006 р., на Всеукраїнській науковій конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”, Острог, 28–29 квітня 2005р., Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання”, м. Хмельницький, 21–22 жовтня 2005 р., у круглому столі „Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві та процесі”, м. Харків, 16 грудня 2005 р., на ІV-й Міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність”, м. Одеса 19–20 травня 2006 р., Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „П’яті осінні юридичні читання”, м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.; у круглому столі „Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи”, м. Харків, 16 грудня 2006 р.

Публікації: Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення в 12 наукових статтях та повідомленнях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, найбільш цікавою емпіричною базою і складається зі вступу, трьох розділів, що включають cім підрозділів та закінчуються висновками, загального висновку, додатку та списку використаної літератури зі 220 найменувань. Повний обсяг рукопису становить 199 сторінок, з них 176 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність проведеного дослідження, вказується його зв’язок із відповідними науковими програмами й планами, мета та завдання, методична та теоретична основа, основні отримані дисертантом результати, напрямки їхнього можливого використання, відомості про їх апробацію та структуру роботи.

У Розділі 1 „Становлення видів забезпечення належного виконання зобов’язань у цивільному праві”, що складається із трьох підрозділів, досліджуються чинники та процеси становлення позитивного регулювання видів належного забезпечення виконання зобов’язань, аналізуються опорні категорії, розробляється теоретична посилка для подальшого їхнього дослідження.

Підрозділ 1.1. „Визначення проблематики дослідження та його напрямків” присвячено встановленню причин звернення до зазначеної проблематики та аналізу досягнень попередників. Дисертант виходить з того, що вона є вічною і актуалізується під впливом економічних, технологічних, соціальних та правових чинників. Розширення видів забезпечення виконання зобов’язань та формалізація дуалізму приватного правила спричинили ще й проблеми термінологічної розбіжності, напрацювання достатнього досвіду застосування нових конструкцій, встановлення особливостей прояву стосовно певних видів зобов’язань, пересікання деяких з них, а також неефективності виконання зобов’язань нездатності виконати своє призначення наявних видів його забезпечення та відсутності науково обґрунтованої системи забезпечення виконання зобов’язань. У зв’язку з тим аналізуються концептуальні положення роботи Т.В.Боднар та інших цивілістів, що присвячували свої дослідження видам забезпечення виконання зобов’язань. Встановлено, що не всі з вказаних видів забезпечення виконання зобов’язань можуть стосуватися всіх зобов’язань; не всі зобов’язання мають визначально забезпечуватися у своєму виконанні однаково. Відправними постулатами дослідження автор визнав існування основного та додаткового (акцесорного) зобов’язання і належне виконання зобов’язання є об’єктивно необхідним для охорони суб’єктивних прав осіб, стабілізації цивільних відносин взагалі, як елементу забезпечення стабільності у суспільстві та товарообороту, як економічної категорії зокрема. Наприкінці запропоновано відмовитися від ч.3 ст. 509 ЦК України.

Підрозділ 1.2. „Розвиток видів забезпечення належного виконання зобов’язання” є історико-соціальним екскурсом становлення забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві від романістики до сучасного стану національного цивільного законодавства. Система правових засобів забезпечення зобов’язань у римському праві включала завдаток, неустойку, поруку та заставу, котрі застосувались для стабілізації контрактів. Вони мали не загальний, а скоріше спеціальний характер і застосовувались відповідно до особливостей того чи іншого основного зобов’язання. Дисертант стверджує що становлення самих видів забезпечення належного виконання зобов’язань та набуття ними певної взаємозалежності і системного характеру синхронізувалося з розвитком контрактного права.

Ідея появи інститутів забезпечення виконання зобов’язань завдячує потребі в надійних способах забезпечення виконання зобов’язань, які б дозволяли уникнути втрат від об’єктивного чи суб’єктивного невиконання зобов’язань, гарантували інтереси кредитора від випадковостей різного характеру. Рецепція римського права західною та східною гілками розвитку, у тому числі видів забезпечення виконання зобов’язань, у подальшому збагатились під впливом економічних та соціальних процесів, становлення самого цивільного права як універсального засобу регулювання товарообороту та забезпечення недоторканності власності. Проведений екскурс становлення інститутів забезпечення виконання зобов’язань свідчить про сприйняття цивілізованими країнами основних надбань римського приватного права, подальшу їхню модифікацію національними правовими системами відповідно до особливостей права та практики.

Підрозділ 1.3. „Поняття видів забезпечення належного виконання зобов'язань” присвячено семантичному та юридичному аналізу існуючих легальних та доктринальних понять, виявленню раціональних ознак та привнесених штучно конструкцій, формуванню власної корпус-модельної дефініції. Відзначено, що належність виконання оцінюється у системі чинного цивільного законодавства, де основне відведено саме ЦК України, а потім іншим актам цивільного законодавства, а за їхньої відсутності – звичаям ділового обороту або інших вимог. Тож виконання зобов’язання – складне правове явище, що має матеріальний та процесуальний боки: перший – фактичні дії боржника, другий – юридичне оформлення факту виконання та оцінки дотримання його умов.

Наразі намітилось принаймні два підходи до вирішення цих проблем: універсальний, що засновується на широкому підході до охорони та захисту прав учасників цивільних відносин та спеціальний за двома напрямками: споживацький, заснований на чинному законодавстві України про захист прав споживачів і стосується договірних зобов’язань перед споживачем та господарський, – заснований на нормах ЦК та господарського законодавства.

Законодавець встановив ще й спеціальні види стимулювання боржника до виконання зобов’язань. Види забезпечення належного виконання зобов'язань відображають приватний та державний інтереси щодо забезпечення стабільності цивільно-правових відносин та охоронюваних законом інтересів кредиторів.

Відзначається термінологічний різнобій у тлумаченні чим забезпечується виконання зобов’язань: „способи”, „спеціальні міри”, „додаткові заохочувальні заходи”, „правові механізми”, „засоби або способи”, „загально забезпечувальні заходи”, „форми” тощо, що спричиняє складнощі у правозастосуванні є, само по собі, показовим і неприпустимим. Відзначається, що попри різне термінологічне навантаження в принципі в доктрині права щодо основного призначення механізму забезпечення виконання зобов’язань прослідковується єдність. Для визначення поняття виділені його сутнісні ознаки: 1) вони безпосередньо передбачені нормами права; 2) обумовлені реаліями економічного характеру, нездатністю саморегулятивного механізму основного зобов’язання; 3) спрямовані на гарантування виконання основного зобов’язання боржником; 4) забезпечують лише наявні дійсні вимоги; 5) спрямовані на зміцнення зобов’язань та надання їм більшої вірності для отримання задоволення кредитором: 6) спонукають боржника належно виконати зобов’язання через можливість застосування негативних наслідків у вигляді обтяження майна та неможливості його використовувати за своєю волею чи володіти. З урахування наведеного дисертант вважає, що забезпечення належного виконання зобов’язань – передбачені нормами чинного законодавства та застосовані сторонами зобов’язання додаткові обтяжуючі інститути цивільного права, що спонукають боржників до належного виконання їхніх юридичних обов’язків шляхом можливості застосування до них чи третіх осіб у зобов’язанні визначених сторонами зобов’язання чи законом мір майнового впливу.

У Розділ 2 „Характеристика видів забезпечення належного виконання зобов’язань”, що складається із двох підрозділів. Дисертант виходить з того, що передбачені ЦК види забезпечення виконання зобов’язань різні за підставами виникнення, ступенем впливу на боржника, засобами досягнення мети, наслідками для кредитора та інших учасників забезпечувального зобов’язання. Кожен із видів чи навіть їхніх різновидів – предмет окремого дисертаційного дослідження. Але є цікавим їхня загальна функціональна системна характеристика.

Підрозділ 2.1. „Речові види забезпечення належного виконання зобов’язань” присвячено аналізу чотирьох видів забезпечення належного виконання зобов’язань.

Стосовно неустойки вказується, що вона застосовується в договірних, особливо грошових та строкових (сукцесивних) зобов’язаннях, має подвійний характер та спричинені цим складнощі внутрішнього та зовнішнього спрямування: складно розрізнити де власне є неустойка як вид забезпечення виконання зобов’язання, а де як наслідок невиконання зобов’язання? До того в ЦК інших країн зв’язують неустойку лише з грошима і не визначають її предмети розширено. На погляд автора наразі немає достатніх підстав у народному господарстві України застосовувати елементи натурального обміну за рахунок розширення предмету неустойки та пропонує вказати у п.2 ч.1 ст. 551 ЦК України: „При встановленні неустойки законом чи іншим актом цивільного законодавства вона визначається тільки у грошовій сумі”.

Неустойка розглядається в декількох аспектах: 1) власне як неустойка; 2) як санкція за учинене цивільне, чи власне господарське правопорушення. Різнобій зумовлює й різні підходи до правової природи неустойки, що спричиняє потребу визначення доцільності та обґрунтованості. Одне, коли неустойка – вид забезпечення зобов’язання (ст.549 ЦК), інше, коли – наслідок неналежного виконання зобов’язання (ст.611 ЦК) та вид цивільно-правової відповідальності. Запропоновано розрізняти неустойку імперативно законну та диспозитивно законну.

Неустойка характеризується рисами: 1) вид забезпечення виконання зобов’язання; 2) санкція норми права; 3) відсотки на неустойку не нараховуються; кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання; 4) сплата (передача) неустойки не звільняє боржника від виконання обов'язку в натурі; 6) сплата (передача) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання збитків.

Обґрунтовано відмову від виключної неустойки як рудимента надання переваг одному із учасників цивільних правовідносин. Встановлено, що умовна неустойка за своїм походженням може бути тільки договірною.

Охарактеризовано завдаток і відзначено, що його конструкція зумовлена потребами: привести його у відповідність з міжнародними стандартами; надати різноманіття стосовно предмету та особливостей правового становища сторін; сутттєво розширити позитивне регулювання; пропагувати застосування завдатку між учасниками товарообігу. Звертається увага на те, що термін „завдаток” використовується і в інших значеннях, що не властиві його ознакам і запропоновано у ч.8 і ч.11 ст. 19 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і інших актах виключити слово „завдаток”.

Конструкція застави у позитивному праві використана для забезпечення майнових та особливо грошових зобов’язань. Дисертант виділив трьохланкову систему регуювання відносин із застави: загальна – на основі ЦК України: спеціальна – за згаданими вище законами та окрема – на підставі інших спеціальних актів приватного та публічного права. Відповідно у них проявляються загальні, спеціальні та окремі ознаки.

Інститут притримання майна в новому ЦК України є новелою. До його ознак дисертант відніс: наявність основного простроченого виконанням; законне походження; зв’язаність із строковими зобов’язаннями; допустимість застосування лише в оплатних зобов’язаннях; односторонність прийняття рішення кредитором про притримання майна за наявності достатніх для цього підстав; неможливість застосування до особи, яка правомірно утримує майно засобів примусу; зв’язок притримуваного майна із предметом зобов’язання.

Підрозділ 2.2. „Особові види забезпечення належного виконання зобов’язань” присвячено аналізу поруки та гарантії.

Вказується, що порука зайняла друге місце після неустойки серед видів забезпечення виконання зобов’язань. Відносини між боржником та поручителем переважно засновані на їхній взаємодовірі та на домовленості між ними. Виділено два види поруки: 1) порука у її історично-звичаєвому розумінні – поручительство поручителя перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку; 2) порука як різновид фінансових послуг.

Порука – умовний правочин, за яким поручитель відповідає перед кредитором лише в разі порушення зобов'язання боржником та неможливості стягнути з нього борг.

Стосовно гарантії вказано, що вона може розглядатися як кваліфікована порука. В новому ЦК України гарантія набула самостійного значення та змісту і гармонізована з призначенням гарантії у сталих правових порядках. Фактично вона стала новим, не відомим раніше інститутом забезпечення виконання зобов’язання та видом фінансових послуг. Нова конструкція гарантії надала їй рис, притаманних її моделі в рекомендаціях Міжнародної торговельної палати (ІСС), зокрема в Уніфікованих правилах для гарантій на вимогу (1992 р.).

Гарантія розглядається як тристороннє зобов’язання, за яким гарант зобов’язаний сплатити на підставі заявленої в установленому порядку вимоги бенефіціарові-кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму, без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються цієї вимоги. Запропоновано легалізувати ряд різновидів гарантії.

У Розділі 3 „Теоретичні та практичні аспекти використання видів забезпечення виконання зобов’язань як системного утворення” як центрального сформована авторська система видів забезпечення виконання зобов’язань та визначені можливі напрямки її застосування. Зокрема при виборі видів забезпечення та усунені їхнього дублювання.

Підрозділ 3.1. „Єдність та диференціація видів забезпечення належного виконання зобов’язань” є наслідком інших та у загальному виді вирішує проблему систематизації видів забезпечення виконання зобов’язань. Встановлено, що диференціація видів забезпечення належного виконання зобов’язань корениться у системності зобов’язального права, яке містить різні за своїм предметом та правовим становищем сторін зобов’язання, зумовлює потребу вишукування притаманних їхній специфіці видів та підвидів. Автор серед складних зобов’язань виділив привелійовані зобов’язання - такі, у яких встановлені певні привілеї для однієї із сторін за специфікою їхнього правового становища чи правовим режимом предмету правовідносин і потребують посиленого забезпечення їхнього виконання. Для забезпечення грошових зобов’язань запропоновано легалізувати новий вид їх забезпечення – блокування операцій за рахунок коштів, що знаходяться на електронній картці чи електронному гаманці. Під блокуванням необхідно вважати прийняте на вимогу власника картки або судом на вимогу інших осіб, що мають підтверджені вимоги до власника, припинення емітентом картки акцептування платежів.

На підставі аналізу чинного законодавства виділено чотири групи видів забезпечення виконання зобов’язань: 1) загально цивілістичні - неустойка, порука, гарантія, застава, притриманням, завдаток (ч. ст. 546 ЦКУ); 2) спеціальні, що передбачені окремими галузями законодавства; 3) інституційні – на рівні окремих інститутів цивільного права; 4) подвійного призначення, що можуть мати самостійне значення, а можуть слугувати забезпеченню іншого зобов’язання. За правовою природою та підставою вони поділені на правочинні та законні види забезпечення виконання зобов’язання.

Підрозділ 3.2. „Вибір видів забезпечення належного виконання зобов’язань” має прикладне значення і присвячений використанню розробок дисертанта на практиці вибору видів забезпечення належного виконання зобов’язань, уникнення їхнього дублювання та пересікання. Дисертант вказує, що види забезпечення зобов’язань синхронізовані із підставами їхнього виникнення. Відстоюється, що інститут збільшення суми, що сплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням можна віднести до спеціального способу забезпечення грошових зобов’язань.

У ВИСНОВКАХ констатується:

1. Становлення видів забезпечення належного виконання зобов’язань відбувалося під впливом економічних чинників та наявності різноманітних ризиків невиконання взятих боржником зобов’язань, можливого настання внаслідок цього негативних наслідків для кредиторів (втрат майнового характеру).

2.Законодавство про забезпечення належного виконання зобов’язань універсалізується внаслідок вимог стандартів щодо забезпечення прав людини, глобалізації економіки та розвитку міжнародного торгівельного обміну. Українське зобов’язальне право універсалізується під впливом концепції адаптації національного законодавства в двох взаємопов’язаних напрямках: потреб єдності цивільного законодавства країн СНД та адаптації до європейського спрямування його розвитку.

3. Види забезпечення належного виконання зобов’язання – основний напрям правової охорони інтересів кредиторів, спрямований на запобігання порушенню обов’язків боржниками під загрозою застосування негативних наслідків переважно майнового характеру.

4. Попри тенденції до універсалізації законодавства та практики його застосування стосовно видів забезпечення виконання зобов’язань у доктрині права об’єктивно склався різнобій у термінології та тлумаченні основних інститутів забезпечення виконання зобов’язань, що потребує єдності.

5. Ознаками видів забезпечення виконання зобов’язань є: 1) визначеність нормами права; 2) обумовленість реаліями економічного та соціального характеру; 3) потреба стабілізації основного зобов’язання та необхідністю гарантувати його виконання; 4) характер дійсної вимоги та її зміцнення і надання більшої вірності; 5) спонукають боржника до належного виконати зобов’язання; 6) синхронізовані із особливостями окремих видів зобов’язань безпосередньо вмонтовані у їхній механізм; 7) створюють здебільшого нове забезпечувальне зобов’язання.

6. Наявні у чинному законодавстві види забезпечення виконання зобов’язань утворюють правовий механізм як систему матеріально-правових та процесуально-правових норм, що забезпечують належне виконання боржником зобов’язання. На її розвиток впливають поява нових зобов’язань, їх удосконалення, потреби правозастосувальної практики.

7. За юридичною характеристикою передбачені у ч.1 ст. 546 ЦК види забезпечення виконання зобов’язань є акцесорними, Виключення складає гарантія.

8. Наразі чинне законодавство України внаслідок формалізованого дуалізму приватного права містить ряд суперечностей, які не допустимі і повинні бути усунені. Кожен з видів чи навіть різновидів окремих видів забезпечення належного виконання зобов’язань, наприклад застава – предмет окремого дисертаційного дослідження, але наразі є цікавою й їхня загальна функціональна характеристика.

9. В умовах розширеного грошового обігу переводити товарооборот на натуральну основу – крок назад, синдромом бартеризації. Нема достатніх підстав у народному господарстві України застосовувати елементи натурального обміну. Відповідно слід відмовитися від широкого тлумачення предмету неустойки.

10. У цивільному праві неустойка розглядається в декількох аспектах: 1) власне як неустойка; 2) як санкція за учинене цивільне правопорушення. Моментом переходу неустойки у санкцію норми права є допущене невиконання чи неналежне виконання зобов’язання та заявлення позову про притягнення порушника до відповідальності.

11. Штрафна неустойка є основною і найбільш повно гарантує майнові інтереси кредитора, Тож вона повинна бути основною – інші, застосовуватися лише за домовленістю сторін, якщо законом не встановлено заборон.

12. Види забезпечення належного виконання зобов’язань доцільно поділити на чотири групи: загально цивілістичні; спеціальні (галузеві); інституційні; подвійного призначення.

13. При виборі видів забезпечення виконання зобов’язань слід притримуватися імперативів чинного законодавства, рекомендацій правничої науки.

У додатку містяться пропозиції удосконалення чинного законодавства.

Список опублікованих за темою дисертації праць:

1. Проценко І.О. Класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. О.А.Пушкіна, Харків, 21 травня 2005 р. – Х.: НУВС, 2005. –С.189-192;

2. Проценко І.О. Окремі способи забезпечення виконання зобов’язань //Цивільне право України: У 6-ти т. Т.У. Кн.1. Загальні положення зобов’язального права /Р.Б. Шишка, Л.В. Красицька, В.В. Сергієнко, О.І. Смотров, Є.О. Мічурін, О.Р.Шишка; За ред. Р.Б.Шишки. –Х.: Еспада. 2005. –С.97 -121. (Разом з Р.Б.Шишкою).

3. Проценко І.О. Способи забезпечення виконання зобов’язань //Молодь у юридичній науці : Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року) У 3-х частинах: Частина друга: „Приватно-правові науки”.- Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права. 2005. -С. 277-279.

4. Проценко І.О. Інтереси при забезпеченні виконання зобовязання // Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві та процесі: Матеріали круглого столу, 16 грудня 2005 р. –Х.: ХНУВС, 2006. - С. 87- 89.

5. Проценко І.О. Забезпечення виконання зобов’язань у римському праві та його бачення на сучасному етапі //Римське право і сучасність: Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції (19-20 травня 2006 р.) м. Одеса /Одеська національна юридична академія; Хмельницький університет управління та права / Укл. Гончаренко В.О., Еннан Р.Є. –Одеса: Фенікс, 2006, -с.135-137.

6. Проценко І.О. Забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. О.А.Пушкіна, Харків, 27 травня 2006 р. –Х.: НУВС, 2006. –С.107-109.

7. Проценко І.О. Ще раз про неустойку в сучасному зобов’язальному праві. // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих учених „П’яті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 року, м. Хмельницький): У 5-ти частинах: Частина третя: „Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право.” Підтом 2. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права. 2006. –С.88-90.

8. Проценко І.О. Конструкція способів забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві //Вісник Національного університету внутрішніх справ, 2006. –Вип.33. –С.330-337.

9. Проценко І.О. Сучасні дослідження проблеми забезпечення виконання зобов’язань //Південноукраїнський правничий часопис. - №1.- 2006. –С.110-114.

10. Проценко І.О. Оптимізація системи способів забезпечення виконання зобов’язань // Безпека та право. - 2006. Т.5 - №2, -С. 119-122.

11. Проценко І.О. Оптимізація системи способів забезпечення виконання зобов’язань //Вісник Запорізького юридичного інституту – 2005. - №3. -С. 199-206.

12. Проценко І.О. Критерій вибору видів забезпечення виконання зобов’язань // Вісник прокуратури. - № 12 (66). – грудень 2006. – С.70-72.

АНОТАЦІЇ

Проценко І.О. Види забезпечення належного виконання зобов’язань у цивільному праві України: єдність та диференціація. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ. Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню видів забезпечення належного виконання зобов’язань у цивільному праві. Відправним є тези про існування основного та додаткового зобов’язання і їх належне виконання зобов’язання.

Встановлено, що ідея появи досліджуваних інститутів завдячує потребі в надійному виконанні зобов’язань, гарантуванні інтересів кредитора. Вона у подальшому збагатилось під впливом економічних та соціальних процесів, становлення самого цивільного права як універсального засобу регулювання товарообороту та забезпечення недоторканності власності. Термінологічний різнобій у тлумаченні чим забезпечується виконання зобов’язань спричиняє складнощі у правозастосуванні і є неприпустимим. Дисертант вважає що забезпечення належного виконання зобов’язань – передбачені нормами чинного законодавства та застосовані сторонами зобов’язання додаткові обтяжуючі інститути цивільного права, що спонукають боржників до належного виконання їхніх юридичних обов’язків шляхом можливості застосування до них чи третіх осіб у зобов’язанні визначених сторонами зобов’язання чи законом мір майнового впливу. Передбачені ЦК види забезпечення виконання зобов’язань різні за підставами виникнення, ступенем впливу на боржника, засобами досягнення мети, наслідками для кредитора та інших учасників забезпечувального зобов’язання. Автор виділив чотири групи видів забезпечення виконання зобов’язань: 1) загально цивілістичні; 2) спеціальні (галузеві); 3) інституційні; 4) подвійного призначення.

Види забезпечення зобов’язань синхронізовані із підставами їхнього виникнення.

Ключові слова: зобов’язання, забезпечення виконання зобов’язань, види зобов’язання, види (способи) забезпечення належного виконання зобов’язань, неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання.

Проценко И.О. Виды обеспечения надлежащего исполнения обязательств в гражданском праве Украины: единство и дифференциация. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел. Харьков, 2007.

Диссертация посвящена исследованию видов обеспечения надлежащего исполнения обязательств в гражданском праве. Отправными для исследования стали тезисы о существовании основного и дополнительного обязательства и объективной необходимости их надлежащего исполнения.

Установлено, что идея появления исследуемых институтов предопределена потребностями стабилизации товарооборота, особенно в надлежащем исполнении обязательств, гарантированости интересов кредитора. Впоследствии она обогатилась под воздействием экономических и социальных процессов, становления самого гражданского права как универсального средства регулирования товарооборота и обеспечения неприкосновенности собственности. Обращено внимание на существование терминологических разногласий в толковании чем обеспечивается исполнение обязательств, что вызывает сложности в правоприменении, а при наличии формализованного дуализма частного права приводит к противоположным решениям по однотипным делам, что является недопустимым. Диссертант считает, что обеспечение надлежащего исполнения обязательств – предусмотренные нормами действующего законодательства и примененные его сторонами дополнительные институты гражданского права, понуждающие