ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ПРИЙМАК Інна Володимирівна

УДК 821. 161. 2’’ 18/ 19’’ – 3. 09 Л. Ян.

ТВОРЧІСТЬ ЛЮБОВІ ЯНОВСЬКОЇ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10. 01. 01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття

наукового ступеня кандидата філологічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Насмінчук Галина Йосипівна

Кам’янець-Подільський державний університет,

доцент кафедри історії української

літератури та компаративістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Погребенник Володимир Федорович

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри української літератури

кандидат філологічних наук, ст. наук. співробітник

Легкий Микола Зіновійович

Львівське відділення Інституту літератури

НАН України ім. Т. Г. Шевченка,

завідувач відділу франкознавства

Захист відбудеться "7" червня 2007 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35. 051. 13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "5" травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Гарасим Я. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У вітчизняному літературознавстві початку ХХІ ст. актуальним залишається ґрунтовне вивчення історії українського письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст. – одного з найвизначніших і найпотужніших періодів розвитку української літератури. Глибокі системні дослідження О. Гнідан, Ю. Кузнецова, І. Денисюка, С. Павличко, С. Хороба, Н. Шумило та ін. дозволяють по-новому осмислити тенденції і характер літературного процесу періоду fin de siecle. Поштовхом до внутрішнього оновлення мистецтва слова, до пошуків нових літературних форм була криза народницької ідеології наприкінці ХІХ ст. У наукових працях наголошується на модернізації класичного реалізму в зв’язку із зародженням модернізму на національному ґрунті. Н. Шумило зазначає, що в Україні модернізм не склався в естетичну систему на зразок західноєвропейської, а мав своє оригінальне вирішення, зумовлене хвилею національного відродження.

Невідкладним завданням сучасної літературознавчої науки є реставрація цілісної панорами літературного процесу, з урахуванням марґінальних, напівзабутих письменників, серед яких опинилася і Любов Яновська (1861 – 1933). Літературний доробок письменниці (псевдоніми – Ф. Екуртаже, Омелько Реп’ях) – оригінальне і своєрідне явище. Перу Л. Яновської належить велика кількість оповідань, повістей, романів, драматичних творів. У перші два десятиріччя ХХ ст. вони друкувалися на сторінках відомих українських часописів і альманахів, виходили окремо. Здавалося, її вагомий набуток мав би стати широковідомим в Україні, проте письменниця, яка останні десять років була прикута важкою хворобою до ліжка, залишилася малознаною за життя і майже забутою по смерті. Л. Яновську поховано в Києві на Байковому кладовищі, але наприкінці 70-х рр. ХХ ст. пам’ятник було знесено і в її могилі зроблено нове захоронення.

Проза і драматургія письменниці відповідають світоглядним настановам та ідейно-стильовим параметрам української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., водночас її твори є самобутніми й оригінальними, на що вказувала вже тогочасна критика в особі Д. Антоновича, О. Грушевського, С. Єфремова, В. Леонтовича, І. Личка, Софії Русової. У радянські часи творчість Л. Яновської не вилучалася з літературного обігу, але дещо спрощена інтерпретація її літературного доробку як однозначно реалістичного ставала на заваді різнобічного наукового осмислення цієї постаті. Певні зрушення у справі об’єктивного поцінування її художньої спадщини спостерігаємо в останні десятиліття. Маємо на увазі книжку дослідниці з діаспори К. Янківської, дисертацію Л. Волощук, а також залучення окремих фрагментів творчої біографії письменниці до фактичного матеріалу статей і монографій (І. Денисюк, Ю. Кузнецов, Н. Шумило, Л. Демська-Будзуляк). Сукупним результатом цих праць став комплексний – із сучасних позицій – підхід до багатогранної письменницької постаті, відтак у розвідках останніх років Л. Яновська атестується не як письменник-побутописець, а як представник новітньої психологічної школи. Однак ще бракує детального текстуального аналізу творів, дослідження індивідуального внеску письменниці у велику прозу, у розвиток модернізму в українській літературі. Поза увагою науковців залишилася значна кількість автографів Л. Яновської, які зберігаються у відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Врахування цього масиву дасть змогу створити більш повне й автентичне уявлення про творчість письменниці.

Доцільність системного дослідження літературної спадщини Л. Яновської зумовлена необхідністю розширення уявлень про “другорядних” письменників порогу сторіч, зокрема у співдії традицій і новаторства, особливостей становлення модернізму на національному ґрунті. Таким чином, актуальність реферованого дослідження визначається необхідністю поліфонічного, багатовимірного вивчення творчості письменників різної величини у широкому контексті національної культури, потребою повнішого й адекватнішого історико-літературного відтворення літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також відсутністю фундаментальних праць, де б розглядалися проблемно-тематичні, жанрово-композиційні, образотворчі особливості творів Л. Яновської.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження “Проблема традицій і новаторства в літературі: компаративні аспекти”, над яким працює колектив кафедри історії української літератури і компаративістики Кам'янець-Подільського державного університету

Мета роботи – дати завершене історико-літературне дослідження прози і драматургії Л. Яновської, її цілеспрямованої участі у літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

– визначення ідейно-тематичного комплексу, жанрово-композиційних особливостей прози Л. Яновської та виявлення на цій основі “реалістично-народницького” дискурсу її епіки;

– з’ясування проблематики, ідейно-тематичних домінант, характеру конфлікту й особливостей драматургічної техніки Л. Яновської;

– висвітлення специфіки образного мислення письменниці на перетині “традиціоналізм – модерні віяння”, декодування елементів модерністського письма у її творчості;

– простеження творчої еволюції, естетичного саморуху Л. Яновської–епіка і драматурга у зв’язку з розвитком української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.;

– визначення місця творчості письменниці у літературному процесі зазначеного періоду, розкриття значущості її індивідуального художнього внеску в “олітературнення” ідеалів свободи і поступу людства.

Об’єктом дослідження постає ідейно-тематична своєрідність творчості Л. Яновської в її зв’язках з ідейно-художніми процесами української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Предметом дослідження є генеза прозової і драматургічної спадщини Л. Яновської з погляду особливостей індивідуального стилю її творчості.

Матеріалом дослідження стали видання творів Л. Яновської різних років, рукописна спадщина письменниці та її сучасників, що зберігається у відділі рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, в архівах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України.

Науково-методологічною основою дисертації слугують літературно-критичні праці О. Білецького, Т. Гундорової, І. Денисюка, М. Євшана, С. Єфремова, І. Франка, а також дослідження з історії української літератури В. Агеєвої, О. Гнідан, Н. Зборовської, Н. Калениченко, С. Кіраля, Ю. Кузнецова, С. Павличко, Ф. і В. Погребенників, М. Ткачука, С. Хороба, Н. Шумило та інших; фундаментальні роботи у галузі філософії та культорології М. Бахтіна, Н. Михайлівської, З. Фройда, А. Шопенгауера, К.-Г. Юнґа.

Відповідно до завдань дослідження застосовано такі дослідницькі методи: біографічний, культурно-історичний, а також прийоми герменевтичного і контекстуального методів.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного дослідження творчого доробку Л. Яновської. У дисертації проведено системний аналіз літературної спадщини письменниці як ідейно-естетичної цілісності, з’ясовано ідейно-тематичну специфіку та жанрово-композиційну структуру її прозових і драматичних творів, проаналізовано взаємодію традиційних і модерних компонентів художньої прози і драматургії, досліджено й уведено до літературознавчого обігу низку матеріалів рукописної спадщини письменниці, схарактеризовано особливості естетичних поглядів Л. Яновської. Уперше творчість письменниці розглянуто в літературному контексті доби як синкретична стильова модель, у якій є ознаки реалізму, неореалізму та елементи імпресіонізму, символізму. У роботі зібрано й систематизовано літературно-критичний матеріал, осмислено різноаспектні оцінки творчості Л. Яновської.

Теоретичне значення дослідження. Результати та висновки дисертації мають вагу для подальшого теоретичного осмислення важливих літературознавчих проблем, пов’язаних із вивченням особливостей літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст., для формування нових поглядів на творчість Л. Яновської та її внесок в українську літературу.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у лекціях з історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., у спецкурсах та спецсемінарах, для написання курсових, дипломних і маґістерських робіт, у створенні навчальних посібників та підручників з історії української літератури для вищих навчальних закладів, у шкільній практиці на уроках позакласного читання, під час вивчення літератури рідного краю.

Апробація роботи. Основні результати дослідження висвітлено в доповідях на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи” (Київ, НАУ, 2005); І Всеукраїнській науково-практичній конференціії “Актуальні проблеми філології і перекладознавства” (Хмельницький, ХНУ, 2005); Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історії і теорії української літератури” (Львів, ЛНУ, 2005); VIІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, НАУ 2006); Міжнародному науковому конґресі “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (до 150-річчя від дня народження) (Львів, ЛНУ, 2006); Міжнародному науковому симпозіумі “Візуалізація образу дитини в літературі” (Львів, ЛНУ, 2007); ІІІ Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, ХНУ, 2007).

Публікації. Зміст роботи викладено у 7 публікаціях, з них 4 – у фахових наукових виданнях ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (203 позиції). Загальний обсяг дисертації – 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його методологічну основу і конкретні методи аналізу, схарактеризовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну, окреслено теоретичну цінність і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Генеза творчості. Ідейно-тематична специфіка малої прози Л. Яновської” висвітлюється громадсько-культурна та політична ситуація в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., розкриваються історичні та історико-літературні передумови становлення творчості письменниці. У цей період відбувався розпад старих суспільних зв’язків, водночас створювалися передумови формування нових відносин. Відчутною ставала тенденція до ідейно-естетичних видозмін у літературно-мистецькому процесі. Характерною рисою розвитку красного письменства цього часу є складний синтез різних літературних течій. То був час, коли українські літератори почали органічно вписуватися в загальноєвропейський контекст.

У першому підрозділі “Кристалізація естетично-світоглядних позицій Л. Яновської у зв’язку з літературно-мистецькими пошуками доби” зосереджено увагу на входженні письменниці в літературу, формуванні її ідейно-естетичних поглядів. Вона походила з родини Білозерських, у якій шанувалися народні традиції і літературний хист. Тому цілком закономірно, що, стаючи до літературної праці, Л. Яновська прагнула гідно продовжити родинну традицію. Творчість письменниці формувалася під великим впливом українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. (особливо помітним був вплив Б. Грінченка), громадсько-політичної роботи, культурно-освітньої праці, історичних процесів в Україні. Л. Яновська розпочала літературну діяльність у річищі традицій 70 – 80-х років, фактично з побутового оповідання, опановуючи теми, достатньо апробовані нашим письменством. Надалі вона еволюціонує, і твори початку ХХ ст. засвідчують перехід від традиційних форм письма до новітнього дискурсу, що, поза всякими сумнівами, спричинює зародження українського модернізму. Певний вплив на природу її творів мали такі мистецькі течії, як натуралізм, імпресіонізм, екзистенціоналізм, а подекуди – й символізм і неореалізм. У розвитку Л. Яновської-епіка і драматурга виокремлюються два періоди: ранній (1897 – 1905) і зрілий, до якого належать твори, написані після 1905 року: саме цього року вона переїздить до Києва і видає друком збірку “Дрібні оповідання”. Творчий стиль Л. Яновської – це своєрідний симбіоз натуралістичних і неонародницьких постулатів, поєднаних зі спробами психологічного аналізу та емоційно-оцінних характеристик героїв. У своїх оповіданнях вона моделює дійсність через призму психічних переживань людини, за рахунок чого поглиблюється розкриття людської психології на різному соціальному матеріалі, посилюється філософічність в оцінці зображуваного. Творчість письменниці органічно пов’язана з літературними тенденціями доби; у ритмі літературних напрямів і течій, творчо переосмислених та індивідуалізованих, формується індивідуальний авторський стиль.

У підрозділі “Ранні оповідання письменниці: здобутки і втрати” визначаються домінанти світобачення Л. Яновської, які зумовлюють превалювання у її творчості традиційної селянської теми. Ранні оповідання, витримані у кращих традиціях реалістичної літератури, засвідчили появу на літературному обрії нової самобутньої письменниці. У перших спробах домінують описовість, ясність і простота форми, хронологічний виклад подій, що визначальне для традиційної народницько-етнографічної літератури. Не відступаючи від суспільного детермінування свого героя, авторка робить перші кроки у напрямі екзистенційного моделювання його внутрішнього світу (“Смерть Макарихи”, “За високим тином”). В оповіданні “Смерть Макарихи” вона зуміла розширити тематичні межі сповідальної прози, досягти щемкої ліро-трагедійності. Філософська першооснова цього твору зводиться до проблеми обов’язку живих перед мертвими. Є у доробку письменниці і суто етнографічні замальовки із селянського життя (“Зарік Горпини”, “Як Лепестина карасіру добувала”). Написані у ключі розповідної манери І. Нечуя-Левицького, сповнені доброзичливого гумору, живої розмовної мови, вони органічно вписані у контекст народного оповідання.

Надалі письменниця поступово відходить від традицій “старої” школи. Її проза, як і більшість творів кінця ХІХ – початку ХХ ст., характеризується взаємопроникненням рис реалістичного канону і модерних нововведень. Трагічні події, буденні клопоти, непорозуміння між людьми, життєві труднощі – теми, які найбільше цікавили письменницю і найчастіше ставали предметом зображення. У центрі мистецьких зацікавлень Л. Яновської – складний, почасти суперечливий мікрокосм почуттів і помислів людини, де внутрішній діалог може переростати у полілог з оточенням. Неодновимірне ставлення авторки до селянина виявляє себе в тому, що вона показує, як у душі людини не припиняється одвічна боротьба двох полярних начал: добра і зла, світла і темряви (оповідання “Доля”, “Як вони її почепили”).

У творах Л. Яновської раннього періоду багато етнографічних подробиць, побутових описів. Понад те, очевидні спроби зануритися у внутрішній стан героїв, відтворити їхні почуття і переживання, показати соціальну зумовленість душевного складу своїх героїв – Оксани (“Злодійка Оксана”), Тетяни (“Смерть Макарихи”), Микити (“За високим тином”). Письменниця вдається до таких прийомів психологізації, як авторське психологічне зображення, психологізований пейзаж, внутрішній монолог. Однак часто такий психологічний підхід не повністю реалізований: надмірне захоплення побутово-етнографічними подробицями подекуди стає на заваді психологічній мотивації вчинків і дій героїв. Оповідання Л. Яновської 1897 – 1905 рр. позначені впливом неонародницьких концепцій, що виявляється, зокрема, у відсутності ідеалізації героїв, у підкреслено реалістичній манері письма. У них домінують описовість, ясність і простота форми, хронологічний виклад подій, що властиво для традиційної етнографічно-реалістичної літератури. Перехідний же характер творів до манери сучаснішої виявляється у сповідальній стильовій манері, динамічності наративної манери, влучному використанні деталей. Реалізмоцентризм письменниці позначений впливом поетики натуралізму.

Дослідження тематичної поліфонії малої прози Л. Яновської початку ХХ ст. в однойменному підрозділі дозволяє стверджувати, що оповідання письменниці початку ХХ ст. не заперечили її раннього етапу, а навпаки – стали органічним продовженням і доповненням, засвідчили талант і самобутність авторки.

У подальшій творчості Л. Яновська не залишає селянську тему, самобутньо поєднуючи традиційне і новаторське. Рисами психологічного реалізму позначене оповідання “Горе”, в основі якого – традиційний побутовий конфлікт, поданий проте з позицій “нового” письма. Відштовхуючись від побутового опису, від факту, авторка поривається до широких філософських узагальнень. У “Горі” через виняткову, межову ситуацію (трагічна смерть єдиної доньки) розкрито внутрішній світ героїні. Цей твір можна класифікувати як “новелу акції” (І. Денисюк). Драматичний конфлікт між героєм й “антигероєм” (батьками Катрі та її свекрухою) у Л. Яновської закінчується гострим пуантом. Зображуючи життя селян, письменниця не тільки порушує питання соціальної справедливості, а й розглядає його “крізь призму чуття і серця” (І. Франко). Цікавим із погляду вибору сюжету і розвитку подій видається оповідання “Правда”. На перший погляд, в основу оповіді покладено суто побутовий конфлікт – несправедливий розподіл громадою сінокосу. Проте, на відміну від літератури критичного реалізму, де основу конфлікту становлять передусім соціальні чинники, Л. Яновська інтерпретує побутовий конфлікт по-іншому – екзистенційно. У цьому творі вона викриває підступність громади, яка вважалася виявом демократичності українського суспільства, сильною стороною життя села.

В ідейно-тематичній парадигмі малої прози важливе місце займає “дитяча” тема, популярна в українській літературі періоду fin de siecle. Межу віків дослідники не випадково називають “золотою добою” лектури для дітей, підкреслючи виняткову роль у її становленні журналу “Дзвінок”. Випуски часопису були творчим імпульсом майже для всіх тогочасних письменників. Дитячі твори І. Франка, В. Винниченка, М. Коцюбинського, С. Черкасенка, що з’явилися у різні роки, відразу стали хрестоматійними. Справжніми перлинами дитячої літератури є оповідання Л. Яновської “Івась”, “Наглядноє обученіє”, “Опука”, в яких акумульовані дидактичні засади, засновані на принципах гуманізму.

Однією з ознак нової поетики є прагнення до настроєвості, передачі за допомогою фарб і музики розмаїтої гами відчуттів, емоцій, переживань. Література ХХ ст. менше оповідає, а більше малює, озвучує, дає відчути. Органічно входить у складники ліризованої прози нарис Л. Яновської “Метелик”, що за ідейно-тематичними ознаками дуже близький до однойменного твору Лесі Українки. Втім, письменниця не копіює Лесю Українку, хоч і тяжіє до її поетики.

Характерною рисою української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. є широке коло дійових осіб: це вже не тільки селяни, а й робітники, міщани, інтелігенція. Низка творів, особливо тих, де зображується життя інтелігенції, засвідчують загальну тенденцію до поглиблення психологізму та драматизації художнього твору, прагнення до стислості й ліричності, об’єктивізації викладу, відтворення особливої організації духовного світу героя. Письменниця моделює складні стани людської душі: страх, переживання, невідповідність внутрішнього стану зовнішнім обставинам. Н. Шумило зазначає, що на початку ХХ ст. у творчості Л. Яновської провідним мотивом стає “дисгармонія у взаєминах людини з людиною, із світом, із самим собою” ** Шумило Н. Під знаком національної самобутності: українська художня проза та літературна критика кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Задруга, 2003. – С.17..

В урбаністичних оповіданнях Л. Яновська змалювала переважно міщанське середовище (“Рукавички”, “Серед темної ночі”). Через співвідношення чинників тріади “людина – сім’я – суспільство” виявляється осмислення буття в оповіданні “Рукавички”. У ньому письменниця зачіпає морально-етичні, психологічні проблеми, реалізуючи кращі традиції жанру психологічної

новели, де окрема деталь стає центром, навколо якого розгортаються події. Вагоме місце у творчості Л. Яновської посідає проблема митця і його місця в суспільстві, яка порушується в оповіданнях “Свято”, “Два дні з життя”,

Тематика малої прози письменниці багата і розмаїта, центрована першочергово довкруг морально-етичних і психологічних проблем; менше уваги вона приділяє суспільно-політичним колізіям. Помітний вплив на художній метод письменниці поетики імпресіонізму. Імпресіоністичний характер творів виявився у фрагментарній характеристиці персонажів, у ліризованих настроєвих описах природи, в епізодичній конструкції фабули (“День її іменин”, “Чужий”). Дослідження внутрішнього світу, переживань людини викликає еволюцію письменниці у формах відображення дійсності. У більшості оповідань другого періоду творчості Л. Яновської сюжет стає внутрішнім, а в характері вислову простежується нахил до лаконічності.

Твори, написані у 1905-1919 рр., засвідчують еволюцію художнього мислення. Оповідання позначені відходом від побутописання, етнографічного народництва на користь посилення уваги до філософсько-етичних, психологічних проблем, до індивідуалізації характерів. Прикметною особливістю малої прози письменниці стає її тематичне збагачення, зокрема за рахунок відтворення буднів маргінальних верств суспільства (“Каржан”), обстоювання жіночої гідності (“Два дні з життя”, “Свято”), зображення гострих суспільно-політичних подій (“Серед ночі”, “День її іменин”). Уведення засобів імпресіонізму, елементів символізму в реалістичне письмо – промовисто засвідчує відчуття основних прикмет часу. Новаторські тенденції простежені й у художньо-мовних особливостях Л. Яновської-епіка. Вона відмовляється від розлогих пейзажно-портретних описів, натомість її проза відзначається настроєвістю, ліризмом, психологізацією.

У другому розділі – “Поетика повістєвої та романної прози Любові Яновської” – з’ясовано константні риси поетики великої прози Л. Яновської, яку вона почала писати одночасно з оповіданнями. Як свідчить архів, письменниця створила чимало повістей і романів, проте лише три з них (“Городянка”, “Мій роман”, “Тайна нашої принцеси”) побачили світ. Решта залишилася в робочих рукописах.

У підрозділі “Ідейно-тематичні домінанти великої прози Л. Яновської” зазначено, що у перший період літературної діяльності письменниця спорадично працювала у жанрі великої прози. З-під її пера у цей час виходить дебютна повість “Городянка”, опублікована “Киевской стариной” 1901 року, а за тематикою та художньо-виражальними властивостями до неї наближаються неопубліковані твори “Винниця”, “Крила”, “Дійсний господар”.

“Городянка” написана у ключі реалістично-побутового письма. Аж ніяк не нова в українській і світовій літературі тема гіркої долі жінки-селянки, яка може бути потрактована як ілюстрація неонародницького світобачення. Авторка, порушуючи важливі соціальні проблеми, що характерно для її творчості початку ХХ ст., робить перші спроби розв’язати їх шляхом поглибленого психологізму, зображення внутрішнього стану персонажів, їхніх роздумів. Однак ці спроби мають епізодичний характер, вони не є визначальними у відтворенні та розв’язанні конфлікту. Повість “Городянка” безперечно має своє пізнавальне значення, засвідчує неабиякі творчі потенції Л. Яновської, у ній відстежено тенденції до пошуку нових прийомів моделювання дійсності, розширення тематики, і твір постає своєрідним містком до нового етапу її творчості. Новий кут зору стосовно традиційної селянської теми пропонує письменниця у неопублікованих романах “Крила” і “Дійсний господар”, де досліджено зміни, які сталися на селі після революції 1905 року. Саме цими творами Л. Яновська долучається до процесу оновлення української прози кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Активно працює Л. Яновська у жанрі повісті й роману в другий період творчості (1905 – 1919). Відійшовши від побутописання і народницьких традицій, вона пробує себе у розкритті гострих соціально-політичних та морально-психологічних колізій епохи. Її дедалі більше приваблює філософське осмислення “вічних питань” людського буття. Особливе місце у творчості письменниці посідає проблема щастя. Багатоплановим є недрукований роман “Гасло”, який зберігся у чернетках. У ньому Л. Яновська реалістично, з поглибленим психологічним аналізом, показує різні грані життя, його поліфонізм. Вона порушує такі проблеми, колізії і конфлікти, які тільки почали означуватися в дійсності та українській літературі. Зображуючи українське суспільство напередодні революційних змін, у час соціальних катаклізмів, письменниця відтворює настрої того нового громадського середовища, яке сформувалось після революції 1905 – 1907 рр. Роман “Гасло” характеризується широким спектром ідейно-тематичних колізій: суспільне і приватне життя, боротьба класів і любовні взаємини, протиріччя світоглядів і національні питання. У цьому творі пейзажних описів небагато, але вони надзвичайно дієві. Авторка проектує пейзажі на психіку героїв, досягаючи тим самим цікавих ефектів. Відтворення складного історичного часу, драматизму подій поєднані з розкриттям трагічного становища героїв роману. Художнім осмисленням філософських категорій абсурдності існування, страждання, смерті Л. Яновська, як і більшість представників української інтелігенції початку ХХ ст. (О. Маковей, М. Левицький, Л. Старицька-Черняхівська, В. Леонтович, Грицько Григоренко), декларувала свою прихильність до поступального розвитку людства, відтак бачила майбутнє не у стихійних, революційних заворушеннях, а в еволюційних процесах. Не вдаючись до створення широких панорамних картин, глибоких соціальних узагальнень, авторка показує, як революційні події відбилися на звичайних людях. Свою письменницьку увагу вона зосередила на трагедії “маленької” людини. Напередодні погромів, коли в повітрі віяло духом антисемітизму, письменниця порушила єврейське питання (“Брати”, “Гасло”). Надаючи проблемі українсько-єврейських відносин суспільно-політичного звучання, Л. Яновська разом із тим робить спроби перенести її у площину загальнолюдських стосунків. У контексті твору “Брати” проблема міжнаціональних відносин розкривається за допомогою любовно-психологічної колізії.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. помітно зростає творча активність жінок-літераторів. В українському літературознавстві дедалі частіше застосовуються ґендерний підхід до літератури та прийоми феміністичної критики. Тому в другому підрозділі досліджується ґендерний аспект опублікованої і рукописної спадщини Л. Яновської. Вона цікавиться як життям звичайної жінки, своєї сучасниці, ідеалом якої є просте, родинне щастя, так і долею жінок, наділених творчим даром, креативних. У повістях і романах Л. Яновської об’єктом художнього аналізу є питання призначення жінки, її соціальної і творчої реалізації (“Мій роман”, “Історія її серця”, “Тайна нашої принцеси”, “Барвінок”). Серед більшості жіночих образів письменниці помітні риси автобіографізму. Певною мірою таку поглиблену увагу до ґендерної ситуації спричиняли обставини особистого життя письменниці, яка постійно змушена була робити вибір між творчістю і родиною. Роман “Історія її серця”, що залишився незавершеним, за задумом письменниці мав бути автобіографічним. Твір – “монографія долі” охоплював значний період життя героїні, починаючи від шкільних років. “Історія її серця” написана з дотриманням основних рис романної форми: послідовність подій, провідна і другорядна лінії сюжету, що, переплітаючись, сприяють поглибленому розкриттю головного образу. “Історія її серця” – автобіографічний роман із ознаками психологічного. У неопублікованій повісті “Барвінок” Л. Яновська висвітлила тему реалізації жінкою своїх творчих можливостей. Трагедію митця вона розкрила у повісті “Тайна нашої принцеси”, яка побачила світ 1931 року, більше як через двадцять років після написання.

У розв’язанні ґендерних питань Л. Яновська продовжила традиції української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Новаторські шукання приводять письменницю до створення надзвичайно об’ємного образу нової жінки, який вона творила поетапно, під різним кутом зору, і він, випливаючи з різних структур і форм, став узагальненням її особистої жіночої позиції, ментальності: Катерина Михайлівна (“Мій роман”), Людмила (“Історія її серця”). Філософська основа творів полягає у моделюванні авторкою екзистенційних ситуацій самотності, окремішності героїнь. Для посилення психологізації розповіді Л. Яновська вдавалася до прийомів екстравертного (міміка і жести персонажа) та інтравертного (внутрішнє мовлення героїв) психологізму. Проблему переосмислення ґендерних ролей у суспільстві письменниця пов’язала з цілим комплексом морально-етичних чинників.

Плідною виявилася творча діяльність Л. Яновської у жанрі драматургії, невипадково упродовж певного часу її п’єси були в репертуарі багатьох театрів України. Третій розділ – “Драматургія Любові Яновської: традиції і новації” – присвячено дослідженню провідної жанрової природи драматичних творів.

У підрозділі “Оновлення українського театру на межі століть і мистецькі пошуки Л. Яновської” зазначено: творчість письменниці формувалася в переломний для української літератури і театру період, коли змінювалося саме розуміння ролі театру, розширювалася тематика, творилися нові естетичні концепції, внаслідок чого оновлювалися художньо-мистецькі засоби і прийоми. У практиці Л. Яновської можна простежити основні тенденції розвитку та модернізації української драматургії початку ХХ ст. Як драматург вона розвивала традиції корифеїв – М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, П. Саксаганського, пишучи спочатку традиційні соціально-побутові драми і комедії, які були основою українського театру, а пізніше осмислюючи у новаторських формах важливі психологічні й філософські проблеми буття. Еволюція її драматургії на жанровому рівні виявилася, зокрема, в тому, що письменниця пройшла шлях від соціально-побутової драми (чи мелодрами) до драми психологічної, соціально-філософської.

Характери і конфлікти у драмах і комедіях письменниці є предметом дослідження у окремому підрозділі. Сучасне літературознавство розглядає проблему драматичного конфлікту різнобічно як “явище поліфункціональне” (С. Хороб)** Хороб С. Українська драматургія: крізь виміри часу (Теоретичні та історико-літературні аспекти драми). – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. – С. 27. .

Для реалістичної естетики Л. Яновської властиве подієве розгортання конфлікту, коли характери дійових осіб розкриваються через дії та вчинки, натомість внутрішньопсихологічний конфлікт відсутній (“На Зелений Клин”, “Олена”, “Повернувся із Сибіру”). У драмах другого періоду творчості (“Людське щастя”, “Без віри”) ми зустрічаємо лише поодинокі явища функціонування такої форми конфліктів у вигляді внутрішніх монологів.

Сюжетно-фабульна база драм Л. Яновської, як продемонстровано у процесі аналізу конкретних творів, виявляється певною мірою спільною з основою її прози. Так, етнографічно-побутовий конфлікт є основою кількох драм початкового періоду творчості (“Відьми”, “На сіножаті”, “Поводир”). Соціально-побутове спрямування мають п’єси “На Зелений Клин”, “Сирота”. У драматургії Л. Яновської відсутній типово мелодраматичний конфлікт. Авторка прагне повернути мелодраматичний сюжет у русло психологічної драми, хоча не завжди їй це вдається: на заваді поглибленої психологізації характерів, за спостереженням Я. Мамонтова, подекуди ставала відверта авторська тенденційність. При мелодраматичному характері інтриги п’єс “Олена”, “Повернувся із Сибіру” конфлікт спрямовано тут у соціально-психологічне русло. Психологізовані монологи героїв, філософські роздуми про суть життя, авторські відступи, виходячи на перший план, уповільнюють драматичну дію, ліризу0ють її, роблять мелодраматичний елемент менш помітним. Л. Яновська, витворюючи свій індивідуальний стиль, еволюціонувала до

психологізму, відходила від традиційного натуралізму і наближалася до психологічного реалізму. Переорієнтація на кут зору героїні визначила проблематику і поетику драм “Огненний змій”, “Четверта аксіома”: в них постають портрети сучасниць, паралелі до яких знаходимо у В. Винниченка, Л. Старицької-Черняхівської. Мелодраматичний конфлікт у драматургії Л. Яновської є перехідною ланкою до становлення “нової” драми. Джерелом подвійного конфлікту в її п’єсах, який виявляється на зовнішньому і внутрішньому текстових рівнях, стають дисгармонія душевних переживань із зовнішніми подразниками, зіткнення сподівань із реальністю, драма краху ілюзій.

Проблема стосунків інтелігенції і народу у драмі “Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває (Лісова квітка)” набуває соціально-психологічних аспектів. Соціальний конфлікт п’єси увиразнено міжособистісними конфліктами (Орися й Андрій). У своїй творчості письменниця звертається до теми руйнування звичного укладу життя, спричиненого революційними подіями. Герої Л. Яновської уловлюють критичність, межовість доби. У п’єсах “В передрозсвітньому тумані”, “Жертви” вона створила постаті людей, які більшою чи меншою мірою причетні до соціальних катаклізмів. Її вабило дослідження внутрішнього життя героїв у тісному взаємозв’язку із зовнішніми обставинами. Філософські суперечності щастя і нещастя, віри і розуму, дисгармонійності стосунків між людьми окреслюють коло художньо-екзистенційних проблем п’єс “Без віри”, “Людське щастя”. Філософічність узагальнень Л. Яновської-драматурга проявляється в тому, що кожен із її персонажів перетворюється на репрезентанта певної філософської концепції, яку він намагається втілити в життя. Вона створює такі психоемоційні ситуації, у яких більш повно проявляє себе герой (маємо на увазі ситуацію вибору для посилення драматизму, антитетичні стосунки персонажів на основі світоглядного розходження, ідейного непорозуміння).

У драматургії Л. Яновської представлено різні типи конфліктів: етнографічно-побутовий, соціально-побутовий, соціально-психологічний, мелодраматичний, який трансформувався у психологічний, філософсько-психологічний, соціально-філософський.

Проблемі з’ясування інноваційних ознак творчості Л. Яновської-драматурга присвячено третій підрозділ останнього розділу дисертації. Перехідний характер п’єс Л. Яновської виявлено у поєднанні традиційного для реалізму психологічного дослідження особистості із філософсько-інтелектуальними узагальненнями, зверненням до багатоманітної символіки. У драматичній творчості виразно проступають дві тенденції: епізація та ліризація драматичного тексту. Прологи, зачини, дієгетизація подій, введення до тексту наратора засвідчують тенденцію зростання питомої ваги оповідності. Для ширшого відтворення внутрішнього стану персонажів Л. Яновська культивувала розгорнуті монологи, відповідні жанру “ліричної сцени”, що у процесі виголошення ставало джерелом і способом реалізації драматичної дії.

У художній системі драматургії Л. Яновської помітне “схрещення” традиційного реалізму із натуралізмом, символізмом. П’єса “Жертви” має загалом реалістичне спрямування, але символічним є образ дівчини “в жовтому платочку”, яка виступає своєрідним каталізатором подій, активізує пробудження суспільної свідомості героїв.

Як представника філософсько-інтелектуальної течії у реалістичній літературі, її цікавлять складні внутрішні процеси людської душі. Головними для письменниці стають моральні проблеми, а основним драматургічним засобом – дискусії персонажів навколо різних моральних категорій. П’єсою “Noli me tangere” Л. Яновська долучається до розв’язання проблеми духовної свободи особистості.

Літературна діяльність авторки у жанрі драматургії формувалася і розвивалася як пошук нового, відштовхування від традицій початку ХХ ст.

Дисертація закінчується висновками, у яких узагальнено основні результати дослідження творчої спадщини Л. Яновської. З’ясовано своєрідність ідейно-художніх особливостей творів письменниці. На манері її письма позначилися різні стильові чинники, що загалом характеризують літературу кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У розвитку прози та драматургії Л. Яновської розрізняємо два періоди: з 1897 – по 1905 рр. і з 1905 – по 1919 рр. Твори першого періоду виконані в рамках усталеного реалістичного письма, притаманного українській літературі ХІХ ст., конфлікт має переважно соціально-побутове вирішення, поєднує соціологічний та психологічний напрями обсервації. Тому в літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л. Яновська постає насамперед традиціоналістом, але для переборення етнографічного реалізму вона використовує елементи поетики натуралізму, які знаходимо у фактографічних описах життя селян, побуту, умов праці, зовнішності героїв.

У другий період творчості (1905–1919) Л. Яновська основну увагу приділила відтворенню індивідуального внутрішнього світу людини. Гострі суспільні колізії початку ХХ ст. письменниця зобразила з позицій неореалістичного письма (“Крила”, “Гасло”, “Брати”), а також “психологічного натуралізму” (“Івась”, “Історія її серця”). Стильовою домінантою творчих пошуків Л. Яновської, поза реалістичною традицією, є елементи імпресіонізму (“Чужий”, “Лист до господарки”), символізму (“Свято”, “Жертви”). Таким чином, художній стиль Л. Яновської, як і багатьох письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст., базується на синкретизмі напрямів і становить симбіоз реалізму з елементами натуралізму, неореалізму, символізму, імпресіонізму.

Психологію героїв Любов Яновська досліджує шляхом залучення інтравертної та екстравертної типів зображення, що виявилося у наданні описам довкілля (пейзаж, екстер’єр), психологізації, підвищенні уваги до живого мовлення персонажів – діалогічного або монологічного, збільшенні питомої ваги внутрішнього мовлення, використанні художніх можливостей сновидінь, розмежуванні напівтонів настрою, нюансуванні психічних реакцій.

Вагоме місце у літературній діяльності письменниці посіла “жіноча” тема, представлена широкомасштабно. Проблему переосмислення ґендерних ролей у суспільстві авторка розглядала через комплекс морально-етичних чинників.

Л. Яновська збагатила зображення “маленької людини”, її герої – особистості, захоплені моральною, філософською чи соціальною ідеєю. Філософізм драматургії і прози Л. Яновської полягає в усвідомленні нею важливих питань пошуку сенсу буття, осмислення життя і смерті, співвідношення матерії й духу, категорій віри і безвір’я, оптимізму й розчарування. Філософсько-естетичне з’ясування людської екзистенції (“Людське щастя”, “Noli me tangere”) спонукало письменницю до соціальних і психологічних досліджень життя української інтелігенції межі століть. 

Композиція прозових і драматичних творів струнка, здебільшого традиційна, її характеризує пряма часова послідовність, причинно-наслідкові зв’язки імпліцитно присутні в тексті або прозоро проступають у підтексті.

Мовні особливості прози Л. Яновської виразно засвідчують різні художні стратегії її літературної спадщини. У творах раннього періоду творчості маємо розповідь, домінування зовнішніх подій, що подано як об’єктивна реальність. У другий період Л. Яновська психологічно глибше мотивує вчинки персонажів, чергує “заглядання в душу” і розповідь про подію. Арсенал засобів образотворення здебільшого традиційний – портрет, авторська характеристика, психологічне зображення. Літературна спадщина письменниці в епічних видах представлена оповіданням, нарисом, етюдом, повістю, романом; у драматургії – жанровими різновидами мелодрами, соціально-побутової, філософсько-соціальної, психологічної драми, етюду, жарту, фарсу, трагедії.

Ознайомлення із літературною спадщиною Л. Яновської дає підстави говорити про неї як про оригінальну художницю слова. Всебічне дослідження її творчого доробку важливе для цілісного і комплесного вивчення літературного процесу в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Риси психологізму в малій прозі Л. Яновської // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. 7 – 8 квітня 2004 року. – Вип. 3. – Кам’янець- Подільський, 2004. – Т. 2. – С. 66 – 69.

2. Любов Яновська: психолого-філософські аспекти малої прози // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць. – Вип. 10. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. – С. 209 – 220.

3. Дитячі оповідання Любові Яновської: рух поетики і проблематики // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Серія: філологічні науки. – Вип. 11. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – Т. 2. – С. 143 – 149.

4. Любов Яновська: штрихи до портрета (до 145-річчя від дня народження ) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 10. – С. 11–13.

5. Жіноче письмо Любові Яновської: у пошуках ідеалу внутрішньої гармонії // Актуальні проблеми філології і перекладознавства. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Хмельницький, 2005 – С. 218 – 220.

6. Особливості художнього конфлікту в драмі Любові Яновської “Без віри” // Матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця”. – К., 2006. – Т. 1. – С. 283 – 285.

7. “Мій роман” Л. Яновської: гендерні аспекти твору // Актуальні проблеми філології і перекладознавства/ Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Хмельницький, 2007 – С. 142 – 144.

АНОТАЦІЯ

Приймак І. В. Творчість Любові Яновської у літературному процесі кі-нця XIX – початку XX століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.

У дисертації досліджено творчість Л. Яновської у зв'язку з естетико-філософськими реаліями її доби, розкрито її участь в розвитку українського літературного процесу кінця XIX – початку XX століття. З’ясовано еволюцію світоглядних, філософських та естетичних поглядів Л. Яновської. У роботі аналітично досліджуються літературно-мистецькі по-шуки письменниці у прозі та драматургії, відзначаються такі особливості художнього стилю, як психологізм і філософізм. Встановлено, що в літературному процесі Л. Яновська виступає як традиціоналіст, її письменницька спадщина базується на традиціях реалізму. Водночас прикметною ознакою художнього стилю Л. Яновської є супутні компоненти – імпресіонізм, символізм, неореалізм.

Ключові слова: Л. Яновська, жанр, проблематика, стиль, психологізм, ре-алізм, натуралізм, імпресіонізм, символізм, неореалізм.

АННОТАЦИЯ

Приймак И. В. Творчество Любови Яновской в литературном процессе конца ХІХ – начала ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по