Дисертацією є рукопис
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
Попов Костянтин Леонідович
УДК 343.72:343.988
ЖЕРТВА ШАХРАЙСТВА:
ВІКТИМОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Костенко Олександр Миколайович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
завідувач відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Туляков В'ячеслав Олексійович,
Одеська національна юридична академія,
проректор з міжнародних зв'язків
кандидат юридичних наук
Берзін Павло Сергійович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
асистент кафедри кримінального права і кримінології
Захист відбудеться "05" листопада 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий "04" жовтня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук Кучеренко І.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. З давніх часів і до наших днів обман та насильство вважаються найпоширенішими способами вчинення злочину. Сьогодні, враховуючи сучасну картину злочинності у світі, можна стверджувати, що обман все більше переважує насильство, і хоча зазначені тенденції почали вимальовуватися ще у позаминулому сторіччі, але лише на початку третього тисячоліття їхні прояви стали найбільш яскравими.
Підвищення швидкості товарообігу за наявності різних форм власності та своєрідної свободи економічної діяльності суттєво розширює сферу можливого застосування шахрайського обману. Не в останню чергу прояви шахрайства стають можливими завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, новітніх інформаційніх технологій. Як наслідок, специфіка боротьби з шахрайством на сучасному етапі характеризується не лише його зростаючими кількісними показниками, але й прискореним оновленням його типових форм, підвищенням суспільної небезпечності таких злочинів.
На жаль, доводиться констатувати, що правоохоронні органи та й держава в цілому поки що не можуть протиставити ефективні засоби протидії новітнім технологіям шахрайства, яке до того ж є досить гнучким, оперативно реагує на коливання і труднощі у соціальному та економічному житті держави, враховує зміни, пристосовуючись і використовуючи їх.
Низька ефективність традиційних кримінально-правових методів боротьби з шахрайськими проявами і обумовлює необхідність розробки та втілення у практику альтернативних засобів впливу на це негативне соціальне явище.
Одним з найперспективніших засобів протидії злочинності стає сьогодні використання досягнень сучасної віктимологічної науки. Проте, практика правозастосування свідчить, що значення віктимологічної інформації у справі запобігання корисливим злочинам часто недооцінюється правозастосовувачами, майже не ведеться облік і аналіз даних, які стосуються жертв цих злочинів. Звертає на себе увагу також і та обставина, що й у наукових розробках як вітчизняні, так і зарубіжні вчені зосереджуються на віктимологічних дослідженнях, насамперед, злочинів проти особи (особливо насильницької злочинності), в той час як корисливі злочини (і шахрайство, зокрема) нерідко залишаються поза увагою науковців, хоча мають свою специфіку. Тому є багато підстав вважати дослідження віктимологічних проблем шахрайства актуальними і необхідними, особливо в аспекті подальшого розвитку кримінологічної науки та профілактики цих злочинів.
Серед важливих передумов віктимологічного дослідження шахрайства є безпосередня участь жертви у незаконному одержанні майнових благ злочинцем, тобто, так звана "посередницька" діяльність жертви шахрайства. А отже, знаючи типові види поведінки жертв шахрайства, особистісні характеристики, схожі риси, однорідні чинники, що сприяють віктимізації, можна істотно, на думку автора, зменшити ризик постраждати від цього злочину, а подекуди, і зовсім його нейтралізувати. Детальне віктимологічне дослідження шахрайства допоможе також з'ясувати причини негативної поведінки його жертв, яка, сприяючи віктимізації, є і однією з причин підвищеної латентності шахрайства.
Таким чином, розробка в якості дисертаційної роботи зазначеної вище теми допоможе певною мірою заповнити існуючі прогалини у кримінологічній науці, висвітлити нові, не реалізовані ще можливості для пізнання причин та умов вчинення шахрайства, сприятиме створенню ефективніших засобів запобігання таким злочинам, усуненню або нейтралізації їх негативних наслідків.
Дослідження кримінально-правових і кримінологічних аспектів шахрайства здійснені у працях Г.М. Анісімова, П.С. Берзіна, Г.М. Борзенкова, О.І. Гурова, П.М. Коваленка, М.Й. Коржанського, О.В. Лисодєда, П.С. Матишевського, В.Р. Мойсика, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, С.Ю. Романова, О.В. Рудзітіса, Р.А. Сабітова, О.В. Смаглюка, І.Я. Фойницького та інших. Напрацювання науковців у галузі віктимології складають, зокрема, роботи Ю.М. Антоняна, Л.В. Багрій-Шахматова, В.В. Вандишева, Т.В. Варчук, В.В. Василевича, Г. Гентига, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.П. Закалюка, Ю.Л. Заросинського, А.Ф. Зелінського, Ю.Ф. Іванова, В.П. Коновалова, С.С. Косенко, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.В. Кулакової, І.Г. Куца, В.С. Мінської, Є.М. Моісеєва, О.М. Мойсюка, Г.І. Піщенка, В.Я. Рибальської, Д.В. Рівмана, А.Л. Ситковського, В.О. Тулякова, Л.В. Франка, В.Є Христенка, Г.Й. Шнайдера, О.Ю. Юрченко та деяких інших. Хоча у багатьох зі вказаних праць висвітлювались окремі питання характеристики жертв шахрайства, разом з тим, віктимологічні проблеми шахрайства детально на монографічному рівні досі не досліджувались вітчизняною кримінологічною наукою.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри господарського та кримінального права Національного технічного університету України "КПІ" за темою "Проблеми забезпечення захисту прав громадян України в сучасних умовах".
Мета і завдання дослідження. Автор поставив за мету виявити віктимні властивості жертви шахрайства, розкрити закономірності віктимізації жертв цього злочину та визначити шляхи її запобігання. В процесі досягнення зазначеної мети було вирішено ряд таких завдань:
- проаналізовано стан розвитку віктимологічної науки, її вихідних положень, основних понять, на основі чого внесені відповідні пропозиції щодо їх вдосконалення;
- досліджено природу шахрайства, зокрема, за допомогою з'ясування його найсуттєвіших кримінально-правових, кримінологічних та соціально-психологічних особливостей;
- на цій основі запропоновано вдосконалити визначення кримінально караного шахрайства;
- подано комплексну характеристику жертв шахрайства, досліджені їх демографічні, соціально-психологічні властивості та особливості поведінки;
- розроблено типологію жертв шахрайства;
- з'ясовані можливі соціально-економічні, соціально-культурні, психологічні та інші причини і умови віктимізації при шахрайстві;
- проаналізовані віктимологічні особливості здійснення шахрайського обману, з'ясовано роль жертви у механізмі шахрайства та оцінені наслідки шахрайства для жертви;
- виходячи з одержаних результатів дослідження, запропоновані шляхи вдосконалення віктимологічної профілактики шахрайства.
Об'єктом дослідження є особистість жертви шахрайства.
Предметом дослідження виступає поведінка жертви шахрайства, її роль у механізмі вчинення цього злочину.
Методи дослідження. За допомогою формально-юридичного методу з використанням правил формальної логіки та синтаксису у дослідженні аналізується кримінально-правове визначення шахрайства, з'ясовується зміст поняття обману та зловживання довір'ям, а також досліджуються основні поняття віктимологічної науки. За допомогою історичного методу у роботі проаналізовані історичні аспекти встановлення кримінальної відповідальності за шахрайство та особливості захисту інтересів жертв злочинів на різних етапах розвитку законодавства. Порівняльно-правовий метод у дослідженні застосовано з метою порівняння використовуваних у різних країнах підходів щодо законодавчого забезпечення віктимологічної політики, а також нормативного регулювання кримінальної відповідальності за шахрайство. Використання статистичного методу дозволило проаналізувати дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року, державної статистичної звітності та віктимологічних опитувань населення і на цій основі зробити висновки щодо демографічних характеристик жертв шахрайства та закономірностей віктимізації стосовно нього. З метою отримання емпіричної віктимологічної інформації із застосуванням конкретно-соціологічних методів автором були досліджені матеріали 220 кримінальних справ про шахрайство, розглянутих місцевими судами м. Києва у 1995-2002 роках.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням віктимологічних проблем шахрайства. У дисертаційному дослідженні:
- подається нове визначення понять: віктимності, як обумовленої біологічними, психологічними особливостями і соціальним статусом здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе; віктимізації, як процесу набуття, розвитку і реалізації здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе;
- доведено, що ймовірність постраждати від шахрайства є найбільш високою для молодих працездатних осіб віком 25-40 років незалежно від статі, непрацюючих громадян, сільських жителів, підприємців, а при певних видах шахрайства також для громадян похилого віку і неповнолітніх;
- обґрунтовується висновок, що основними соціально-психологічними факторами підвищення віктимності при шахрайстві є: зумовлена відсутністю необхідних знань (правових, економічних, кримінологічних) нездатність особи адекватно оцінити дійсний зміст складної ситуації, невміння рефлексувати (саморефлексувати) у віктимогенній ситуації, перевага у механізмі мотивації "приємності" очікувань над "реальністю" загроз, дисбаланс персоніфікованого і неперсоніфікованого довір'я, схильність до ризику;
- розроблена типологія жертв шахрайства, відповідно до якої з урахуванням соціальної нормативності поведінки жертви, її обачності (критичності), наявності мотиваційних домінант у її свідомості були виділені типи "жертв-обманщиків", "раціонально-корисливих", "зацікавлено-необачних", "жертв довір'я" та "нейтральних" жертв;
- запропонована двохкомпонентна структура віктимності особи стосовно шахрайства, яка включає: 1) соціальний компонент, який охоплює підструктуру спрямованості (потребо-мотиваційний комплекс; ціннісно-нормативні орієнтації), підструктуру досвіду (знання, вміння, звички) та особливості характеру особи; 2) біологічний компонент, який визначається біологічними і психофізіологічними властивостями особи. Виявлено основні психічні фактори, які використовуються шахраєм: матеріальна зацікавленість жертви (а не корисливість, як часто вважають); споживацькі інтереси; так звані "благородні спонукання" (пов'язані із співчуттям, бажанням допомогти, щедрістю тощо); особисті почуття (прихильність, симпатія, інтимні почуття тощо); особистісні властивості (корисливість, жадібність, навіюваність, довірливість, цікавість, самовпевненість тощо);
- обгрунтовується висновок, що потенційна жертва при вчиненні щодо неї шахрайства нерідко набуває властивостей нестійко врівноваженої системи, що дозволяє шахраю, маніпулюючи певними "каналізуючими факторами" (елементами конкретної життєвої ситуації), порушувати таку рівновагу, спрямовуючи поведінку жертви у вигідному йому напрямі;
- виявлено наявність прямо пропорційної залежності між віктимологічною обізнаністю жертви і рівнем злочинного професіоналізму шахрая;
- додатково обгрунтовується пропозиція про створення Фонду відшкодування шкоди жертвам злочинів. При вирішенні питань відшкодування шкоди у разі негативної поведінки жертви пропонується використання критеріїв схожих із тими, які вироблені практикою з цивільних спорів для визначення розміру відповідальності сторін у випадку змішаної вини;
- обгрунтовано пропозицію щодо підвищення ефективності профілактики шахрайства шляхом включення віктимологічного захисту до кола важливих потреб держави, суспільства і особи, забезпечення найширшого доступу до віктимологічної інформації та орієнтування заходів віктимологічного запобігання не лише на конкретну особу (потенційну жертву), але й на її найближче соціальне оточення;
- обгрунтовується доцільність викладення ч. 1 ст. 190 КК України у наступній редакції: "Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, поєднаного зі зловживанням довірою або без такого (шахрайство)".
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації пропонуються зміни до кримінального закону, спрямовані на підвищення ефективності його практичного застосування. Отримана автором в результаті дослідження інформація стосовно жертв шахрайства може бути використана для організації віктимологічної профілактики шахрайства на різних її рівнях, при розробці комплексних програм боротьби з шахрайством. Запропонована автором типологія жертв шахрайства сприятиме оптимальному вибору методів індивідуальної профілактичної роботи з різними категоріями потенційних жертв. Врахування типологічних особливостей жертв сприятиме більш ефективному здійсненню правової, психологічної допомоги постраждалим від шахрайства. Автором розроблені конкретні практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики шахрайства, забезпечення справедливого відшкодування заподіяної злочином шкоди. Результати дослідження можуть використовуватись при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних розробок з курсу "Кримінологія" для студентів юридичних вузів і факультетів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки, сформульовані у дисертації, доповідались: на Міжнародній науково-практичній конференції "Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів" (28-29 квітня 2004 р., м. Київ), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні" (28-29 квітня 2005 р., м. Острог).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у чотирьох публікаціях у фахових виданнях та двох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатку. Обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких 22 сторінки займає список використаних джерел (276 найменувань) і 4 сторінки – додаток.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт та предмет; характеризуються методи дослідження, розкривається наукова новизна основних положень, сформульованих у роботі; оцінюється практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості щодо їх апробації.
Перший розділ дисертації "Теоретичні основи віктимологічного дослідження шахрайства" присвячений аналізу змісту основних понять і категорій, які використовує віктимологічна наука, а також висвітленню основних питань кримінально-правової і кримінологічної характеристики шахрайства.
У першому підрозділі під назвою "Характеристика основних понять віктимологічної науки" досліджується зміст таких основних понять віктимології як "жертва", "віктимність", "віктимізація", "вина жертви". Обгрунтовується пропозиція використовувати при дослідженні віктимологічних аспектів злочинності термін "жертва" або "постраждалий", а не категорію "потерпілий". Під жертвою пропонується розуміти фізичну особу, якій злочином безпосередньо заподіяно фізичної, майнової чи моральної шкоди. Віктимізацію, на думку автора, потрібно розглядати як процес набуття, розвитку і реалізації здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе.
У роботі обгрунтовується, що віктимність – це обумовлена біологічними, психологічними особливостями і соціальним статусом здатність особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе. Ця здатність завжди потенційна, тобто, віктимність конкретної особи може залишитися нереалізованою. Автор робить висновок про доцільність використання у віктимологічній теорії поняття "винна негативна поведінка" жертви замість поняття "вина" жертви.
У другому підрозділі "Природа та способи вчинення шахрайства" зауважується, що незважаючи на розмаїття проявів шахрайства, їх об'єднує специфічний спосіб посягання на власність – обман.
Спосіб шахрайства визначає його сутність, що полягає у заволодінні майном жертви, яка перебуваючи в омані, викликаній діями шахрая, добровільно передає йому своє майно. Автор обгрунтовує позицію, що шахрайський обман, спотворюючи дійсну волю власника, становить основу шахрайства. Сутністю обману, на думку автора, є дезінформування жертви, рефлексивне управління суб'єктом злочину процесом прийняття жертвою певних рішень. При шахрайстві використовується також зловживання довір'ям жертви, яке тісно переплітається з обманом. Аналізуючи сутність зловживання довір'ям, автор приходить до висновку, що зловживання довір'ям не може бути самостійним способом шахрайства і використовується лише в поєднанні з обманом.
З метою конкретизації визначення кримінально караного шахрайства ч. 1 ст. 190 КК України пропонується викласти в такій редакції: "Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, поєднаного зі зловживанням довір'ям або без такого (шахрайство)".
У роботі наведено стислу кримінологічну характеристику шахрайства, зроблену за результатами проведеного автором дослідження матеріалів кримінальних справ.
У другому розділі "Особистість жертви шахрайства" подається детальна характеристика соціально-демографічних ознак жертв шахрайства, аналізуються соціально-психологічні складові віктимності при шахрайстві.
Перший підрозділ цього розділу "Соціально-демографічна характеристика жертв шахрайства" присвячений дослідженню таких соціально-демографічних ознак жертв шахрайства як вік, стать, сімейний стан, соціальне становище, рід занять, освітній рівень, місце проживання, національність.
За даними дослідження серед жертв шахрайства жінки становили 51,3%, чоловіки – 48,7%. Але, це співвідношення не є однаковим для різних видів шахрайства. Звертає на себе увагу певний зв'язок між розподілом жертв за статтю і розміром заподіяної злочином шкоди. Якщо від злочинів, якими було заподіяно шкоду в сумі до 500 грн., чоловіки постраждали у 40-42% випадків, то жінки серед жертв становили 58-60%. У випадках, коли завдана шкода перевищувала 500 грн., чоловіків серед жертв було 58%, жінок – 42%. Жінки-шахраї вибирають в якості своїх жертв переважно осіб жіночої статі (67%), а при скоєнні злочину чоловіками серед жертв переважають особи чоловічої статі (55%). За результатами проведеного дослідженння у роботі окреслюється соціально-демографічний портрет жертви шахрайства – чоловіка і жінки.
В залежності від віку жертви шахрайства розподілились таким чином: частка жертв віком до 18 років склала 7%, особи віком від 18 до 25 років у загальній кількості становили 19,6%, 26 – 30 років – 14,4%; 31 – 35 років – 11,6%; 36 – 40 років – 14%; 41 – 45 років – 10%; 46 – 50 років – 6,7%; 51 – 55 років – 5%; 56 – 60 років – 4,7%; більше 60 років – 7%.
При порівнянні цих показників з віковою структурою населення м. Києва, було виявлено, що частка жертв шахрайства віком до 40 років серед усіх жертв значно перевищує частку людей цього віку серед усього населення. У співвідношенні відповідних груп жертв і населення, за віком старших 40 років, спостерігалися протилежні тенденції. На думку автора, зазначені закономірності пов'язані зі специфікою шахрайства, характеризуючою ознакою якого є використання активності жертви у різних сферах суспільного життя. Оскільки громадяни віком до 40 років являють собою найактивніший у соціальному та економічному аспекті прошарок населення, тому вони найчастіше і страждають від шахрайства.
У роботі зауважується, що психологічну складову віктимності неповнолітніх осіб істотно посилюють такі характерні саме для цього віку риси, як цікавість, довірливість, навіюваність, нездатність швидко орієнтуватись у складних життєвих ситуаціях та приймати оптимальні рішення, малий життєвий досвід, залежність від оточення.
Результати дослідження свідчать, що осіб пенсійного віку серед жертв шахрайства набагато менше, ніж працездатних громадян. Проте, зібрані автором дані дозволяють зробити висновок, що існує висока ймовірність для літніх людей постраждати від окремих видів шахрайського обману, насамперед тих, які засновані на використанні специфічних рис похилого віку (вад зору, слуху, уваги, пам'яті, а також недостатнього матеріального забезпечення пенсіонерів, їх соціальної незахищеності, одинокості, а подекуди, і підвищеної довірливості). Разом з тим, певна соціальна (економічна, трудова тощо) ізольованість літніх людей, як правило, перешкоджає реалізації їх віктимності. Тому в більшості подібних випадків шахраї самі "шукають" своїх жертв, розраховуючи використати зазначені віктимні особливості похилого віку.
За соціальним статусом серед жертв шахрайства найчисельнішу групу становлять службовці (близько 37%), безробітні громадяни складають 20,5%. Значну частку становлять також кваліфіковані робітники - 13,4% (чоловіки – 79%, жінки – 21%), студенти і учні - 12% (в переважній більшості чоловічої статі), пенсіонери - 8,5% (дві третини – жінки), близько 4% складають приватні підприємці (з них жінки – 28,5%). Значна кількість непрацюючих громадян серед жертв зумовлена, на думку автора, наявністю у структурі мотивації цих осіб такого домінуючого мотиву як пошук джерел життєзабезпечення. Як наслідок, одночасно зі зменшенням соціальної захищеності у таких осіб підвищується рівень допустимого ризику, знижується їх обережність (обачність), що обумовлює швидку віктимізацію.
Важливою характеризуючою ознакою жертв шахрайства є їх освітній рівень. Не мали середньої освіти 8% жертв, середню освіту отримали 28%, середню-спеціальну – 26%, незакінчену вищу – 5%, і вищу – 31% (в тому числі чоловіки – 44,5%, жінки – 55,5%), в інших випадках рівень освіти жертв шахрайства встановити не вдалося.
Серед жертв шахрайства абсолютну більшість (92,5%) становили мешканці міст, сільських жителів було відповідно 7,5%. Звертає на себе увагу досить висока частка сільського населення серед жертв, незважаючи на те, що всі випадки шахрайства, які досліджувались, вчинялись в умовах міста. Серед головних чинників підвищення віктимності сільських жителів, на думку автора, є: їх непоінформованість про специфіку міської злочинності в цілому, і шахрайства, зокрема, його найпоширеніші прояви; більш низький рівень правової обізнаності, а також недостатня адаптація до умов міського життя.
У другому підрозділі "Соціально-психологічна характеристика жертв шахрайства" досліджуються основні соціально-психологічні властивості жертв шахрайства: переконання, знання, інтереси, соціальні орієнтації; вміння, навички; звички, стереотипи поведінки, установки.
Автор звертає увагу, що жертви шахрайства віктимізуються в умовах значних соціально-економічних, політичних, культурних трансформацій у житті українського суспільства, які певним чином позначаються на перебігу віктимізації.
В якості основних орієнтирів у соціально-психологічному дослідженні жертви шахрайства було використано: наявність і характер домінуючих інтересів; критичність (обачність) жертви; її поінформованість (зокрема, кримінологічна (віктимологічна)), життєвий досвід; правова освіченість і культура; ставлення жертви до тіньових економічних відносин; особливості виявлення довір'я, притаманні жертви; ставлення жертви до ризику.
В результаті дослідження з'ясовано, що сильний домінуючій інтерес (майновий або інший) у мотивації потенційної жертви сприяє реалізації злочинного наміру, дозволяючи шахраю успішно маніпулювати її поведінкою, використовуючи відповідні домінанти.
Як свідчать досліджені автором матеріали кримінальних справ, переважна більшість жертв шахрайства під час вчинення злочину поводили себе некритично, що дозволяє зробити висновок про знижену обачність (критичність) особи як один з головних компонентів її віктимності при шахрайстві. В роботі зазначається, що засвоєння необхідного обсягу знань (економічних, психологічних, кримінологічних (віктимологічних), правових), сприяючи правильній оцінці особою елементів різних життєвих ситуацій є ефективним засобом протидії віктимізації.
Одержані автором дані свідчать, що здійснення багатьох шахрайств стає можливим лише завдяки готовності потенційних жертв споживати продукцію тіньового сектору економіки, брати участь у неформальній зайнятості, а іноді й у відверто протизаконній діяльності. Основними чинниками віктимізації жертв шахрайства через розповсюдження "тіньової" активності громадян є низький рівень їх правосвідомості, правовий нігілізм, морально-психологічна нестійкість, вади соціального виховання, а також сформовані внаслідок цього негативні звички, що обумовлюють відповідний спосіб життя. Дослідження показало, що для більшості жертв шахрайства не є характерною антисоціальна орієнтація, хоча вони і допускали певні порушення нормативних вимог, особливо, коли подібні порушення були пов'язані з отриманням зиску.
Автор зауважує, що віктимізації при шахрайстві сприяють не лише негативні моральні якості жертви (корисливість, жадібність, прагнення до швидкого збагачення тощо), але й необачні прояви її "благородних" спонукань (співчуття, бажання допомогти, щедрості, жалості тощо).
Важливим соціально-психологічним компонентом віктимності при шахрайстві є порушення балансу між довір'ям персоніфікованим, яке виникає у процесі взаємодії між конкретними людьми, та довір'ям, яке асоціюється з певними соціальними інститутами, організаціями. Невпевненість у ефективності останніх часто викликає неадекватні форми виявлення довір'я у міжособистісних стосунках.
Результати дослідження свідчать, що існує прямо пропорційна залежність між ескалацією об'єктивного і суб'єктивного ризику та активізацією віктимізаційних процесів при шахрайстві.
Використовуючи в якості критеріїв типологізації соціальну нормативність поведінки жертви, її обачність (критичність), наявність мотиваційних домінант у її свідомості, автор виділив типи "жертв-обманщиків", "раціонально-корисливих", "зацікавлено-необачних", "жертв довір'я" та "нейтральних" жертв.
У третьому підрозділі "Структура індивідуальної віктимності особи при шахрайстві", синтезувавши соціально-демографічні, соціально-психологічні та психофізіологічні ознаки жертв шахрайства, автор запропонував двохкомпонентну структуру віктимності особи при шахрайстві, яка включає: 1) соціальний компонент, що охоплює підструктуру спрямованості (потребо-мотиваційний комплекс; ціннісно-нормативні орієнтації), підструктуру досвіду (знання, вміння, звички) та особливості характеру особи; 2) біологічний компонент, який визначається біологічними і психофізіологічними властивостями особи. Відмічається також залежність характеристик віктимності особи від виконуваної нею соціальної ролі, яка може обумовлювати значну частину компонентів віктимності.
Третій розділ дисертації "Жертва у механізмі шахрайства та віктимологічна профілактика шахрайства" присвячений з'ясуванню ролі жертви при здійсненні шахрайського обману, дослідженню у віктимологічному аспекті особистості шахрая і ситуації вчинення злочину, а також питанням відшкодування шкоди жертві і віктимологічної профілактики шахрайства.
У першому підрозділі "Жертва і ситуація при шахрайстві" автор, зокрема, обгрунтовує положення, що шахрайство вчиняється в умовах функціонування складної системи "жертва – злочинець", яка сама перебуває у сфері дії активного зовнішнього оточення (мікро- і макросоціального, фізичного тощо).
Результати дослідження свідчать, що при шахрайстві суб'єктивне відображення ситуації у свідомості жертви, як правило, не відповідає об'єктивному її змісту (реальному значенню подій), дозволяючи шахраю маніпулювати діями жертви за допомогою втручання у її суб'єктивний образ ситуації. При цьому ступінь "креативності" жертви у ситуації вчинення шахрайства варіюється, починаючи від використання шахраєм "зручного випадку", повністю створеного жертвою, до випадків, коли до вдало розставлених "тенет" шахрая може потрапити практично будь-яка людина незалежно від її активності у створенні ситуації.
Із застосуванням теорії так званих "каналізуючих факторів" було проаналізовано поведінку жертви шахрайства в процесі віктимізаційної взаємодії зі злочинцем. В результаті зроблено висновок, що потенційна жертва при вчиненні шахрайства нерідко набуває ознак нестійко врівноваженої системи. Присутні в механізмі мотивації жертви спонукаючі (бажання збагатитись, зекономити, вирішити інші проблеми тощо) та стримуючі (обережність, сумління, недовіра тощо) сили, перебуваючи протягом певного періоду у рівновазі, характеризуються високим рівнем внутрішньої напруженості, що дозволяє шахраю, маніпулюючи певними "каналізуючими" факторами (елементами ситуації), порушувати існуючу рівновагу, спрямовуючи в такий спосіб поведінку жертви у вигідному йому напрямі.
Другий підрозділ "Характеристика особистості шахрая (віктимологічний аспект)" присвячено аналізу основних віктимологічних особливостей суб'єкта шахрайства.
У роботі зазначається, що віктимологічні характеристики "професійних" і "побутових" шахраїв дещо відрізняються, оскільки перші використовують у своїй діяльності спеціально розроблені, ретельно обмірковані схеми, набуті навички, а другі покладаються переважно на свої особистісні якості, сприятливу ситуацію та вразливість жертви.
В результаті дослідження виявлено закономірність: чим вищою є "віктимологічна кваліфікація" потенційної жертви тим більш професійним має бути злочинець, щоб досягти успіху, і навпаки, "наївна" людина може постраждати навіть від дій "шахраїв-дилетантів".
У третьому підрозділі "Віктимність у механізмі шахрайського обману" проаналізована роль жертви у здійсненні шахрайського обману.
Автор зауважує, що при виборі жертви шахрайського обману злочинець може керуватись як зовнішніми ознаками жертви (наприклад, стать, вік, дорогий одяг, професійні ознаки тощо), так і внутрішніми, заздалегідь йому відомими (певні інтереси, схильності, погляди, переконання тощо).
Дані, отримані в результаті проведеного дослідження, свідчать, що у 73% випадків будь-які попередні стосунки між жертвою і суб'єктом злочину були відсутніми, у 14% відповідні стосунки були добрими, а у 13% – нейтральними. У роботі обгрунтовується висновок, що розмір зиску шахрая залежить від рівня довірчості його стосунків з майбутньою жертвою.
Аналіз особливостей взаємодії жертви та злочинця вказує на те, що шахрайство характеризується високим рівнем конфліктності, але конфліктності своєрідної, яка жертвою, як правило, не усвідомлюється. При цьому більше переваг у рефлексії при конфліктній взаємодії злочинця з жертвою саме на боці шахрая.
Дослідження віктимологічних особливостей шахрайського обману дозволило виявити так звані "мішені" маніпулятивного впливу (психічні структури, на які здійснюється вплив шахраєм), головними серед яких є: матеріальна зацікавленість жертви (а не корисливість, як часто вважають); споживацькі інтереси (придбання товарів, отримання послуг, відновлення здоров'я, соціальне забезпечення тощо); так звані "благородні спонукання" (співчуття, бажання допомогти, щедрість тощо); особисті почуття (прихильність, симпатія, інтимні почуття тощо); особистісні властивості (корисливість, жадібність, навіюваність, довірливість, честолюбство, самовпевненість, цікавість тощо).
Автор обгрунтовує висновок, що розширення кола джерел та обсягу інформації, яка використовуватиметься при прийнятті важливих рішень, співставлення даних, отриманих з різних джерел, дозволить особі уникнути заподіяння шкоди від шахрайського обману.
У четвертому підрозділі "Наслідки шахрайства для жертви" зауважується, що серед негативних наслідків шахрайства на перший план виступає шкода, заподіяна злочином жертві. Узагальнений аналіз результатів дослідження свідчить, що у 90% випадків шахрайства постраждалі оцінили заподіяну їм злочином шкоду як значну, але повністю вона відшкодовувалась лише у 38% випадків. Це спонукає підтримати давно висловлювану пропозицію про створення Фонду відшкодування шкоди жертвам злочинів. При вирішенні питань відшкодування шкоди в разі негативної поведінки жертви пропонується застосовувати критерії схожі з тими, що вироблені практикою з цивільних спорів для визначення розміру відповідальності сторін у випадку змішаної вини (тобто, можливе зменшення розміру відшкодування жертві).
Одержані автором дані дозволяють зробити висновок, що наслідком шахрайства стає фрустрація, невпевненість, дискомфорт жертви, іноді, гнів, "нарікання на себе". Це нерідко спричиняє неповідомлення про вчинені злочини, прояви самосуду, помсти з боку жертв своїм кривдникам, "кримінальне зараження" жертв тощо. Тому автор наголошує, що психологічна підтримка необхідна не лише жертвам насильницької злочинності, але й постраждалим від шахрайства.
У п'ятому підрозділі "Віктимологічна профілактика шахрайства" запропоновано низку організаційно-правових, економічних, інформаційно-виховних та технічних заходів віктимологічного запобігання шахрайству.
У організаційно-правовій сфері пропонується встановити законодавчі гарантії дотримання прав жертви (відшкодування заподіяної їй шкоди, процесуальних аспектів взаємодії з правоохоронними органами тощо); законодавчо передбачити заходи, спрямовані на обмеження використання громадянами готівкових коштів у великих розмірах за рахунок розширення сфери безготівкових розрахунків; удосконалити здійснення готівкових платежів з обов'язковим документальним засвідченням (квитанціями, чеками тощо).
Автор вважає актуальним створення спеціалізованих організацій (державних, громадських, приватних), серед функцій яких має бути віктимологічне "зондування" криміногенної обстановки, проведення заходів віктимологічної профілактики. Проте, враховуючи існуючі реалії, доцільно на початкових етапах розподілити згадані функції серед вже існуючих інституцій. Ефективним засобом віктимологічної профілактики автор вважає ініціювання громадської активності з урахуванням і узагальненням вже набутого вітчизняного та зарубіжного досвіду.
У роботі наголошується на необхідності створення у фінансово-кредитних, торгівельних установах служб віктимологічної безпеки, широкого використання відповідних технічних засобів.
Автор зазначає, що віктимологічну допомогу можуть надавати працівники соціальних служб (для молоді, громадян похилого віку, алко- і наркозалежних, інвалідів, малозабезпечених тощо), які поряд з виконанням своїх основних завдань могли б проводити цільову віктимологічну роботу з відповідними категоріями населення. У дисертації наголошується на доцільності посилення ролі навчально-виховних, навчальних закладів при здійсненні заходів віктимологічної профілактики.
Координування віктимологічної профілактичної діяльності автор пропонує покласти на відповідні підрозділи правоохоронних органів. При цьому для з'ясування криміногенної ситуації в регіоні необхідно орієнтуватись не лише на показники зареєстрованої злочинності, а й на інформацію, отриману з інших джерел. Одним з показників роботи правоохоронців повинен бути також обсяг проведеної ними віктимологічної профілактичної роботи.
Важливе місце в системі заходів віктимологічної профілактики шахрайства має зайняти інформаційно-виховна робота з населенням, що проводитиметься не лише з метою спрямування поведінки громадян у правове русло, але й для пропаганди моральності, роз'яснення змісту норм чинного законодавства: порядку укладання цивільно-правових угод, інформування про їх типові умови, відповідальність за їх порушення, про способи забезпечення виконання зобов'язань; пропагування серед громадян передбачених законом засобів захисту їх прав та інтересів. Для того щоб моральні і правові норми стали регулятором поведінки людини важливо включити їх вимоги у систему реальних життєвих відносин громадян з метою набуття ними відповідного досвіду.
Для того, щоб віктимологічна інформація якнайглибше проникала у свідомість громадян і формувала у них відповідні антивіктимні установки, автор пропонує "наближувати" зміст повідомлюваних відомостей до інтересів осіб, яким вони адресовані. Інформування має бути не загальним (абстрактним), а конкретним (на прикладі реальних життєвих ситуацій). Дуже ретельно слід будувати інформаційні кампанії на телебаченні (цільові програми з профілактики шахрайства, віктимологічна реклама тощо), у друкованих ЗМІ, серед користувачів електронних мереж, абонентів мобільного зв'язку тощо. Автор вважає профілактично корисними конкретні поради у вигляді пам'яток, посібників, розрахованих на запобігання конкретним видам шахрайства (кредитно-фінансовим, з платіжними картками, при операціях з нерухомістю тощо). Ефективність запобігання шахрайству буде залежати від того, наскільки віктимологічне інформування сприйматиметься населенням, досягатиме безпосереднього оточення конкретних осіб.
У роботі акцентується, що обираючи методи віктимологічної профілактики, необхідно оцінювати особу (або групу) з точки зору її можливої віктимізації, особистісних якостей, які можуть зумовити її віктимність, зовнішніх факторів, що впливають на цю особу, характеру шахрайства, від якого вона може постраждати. Зокрема, з власниками коштовного майна доцільно проводити індивідуальні віктимологічні бесіди; якщо це малолітні чи неповнолітні – включати віктимологічну пропаганду у навчальний процес; стосовно зайнятих у найвіктимогенніших щодо шахрайства сферах діяльності – здійснювати групові віктимологічні тренінги; для відвідувачів різноманітних установ – організовувати наглядне (плакати, листівки тощо) віктимологічне інформування. Некритичних потенційних жертв інформування має спонукати до більш обережного ставлення до випадкових, а в деяких випадках і постійних знайомих.
Автор приходить до загального висновку – лише особиста зацікавленість громадян у вирішенні проблем власної кримінологічної безпеки, заснована на притаманному усім людям інстинкті самозбереження і прагненні до самозахисту, у поєднанні з раціональним плануванням віктимологічної превенції злочинності може стати істотною перешкодою поширенню шахрайства в Україні.
У висновках викладаються основні результати дисертаційного дослідження теоретичного та прикладного характеру, формулюються пропозиції з удосконалення національного кримінального законодавства, подаються загальні рекомендації з віктимологічної профілактики шахрайства, окреслюються перспективи подальшого віктимологічного дослідження шахрайства, зокрема:
1. Пропонується нове визначення віктимності як обумовленої біологічними, психологічними особливостями та соціальним статусом здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе. Віктимізацію пропонується розглядати як процес набуття, розвитку і реалізації здатності особи сприяти вчиненню злочину стосовно себе.
2. Обгрунтовується позиція, що сутність шахрайства полягає у шахрайському обмані жертви з метою заволодіння її майном, і пропонується викласти ч. 1 ст. 190 КК України в такій редакції: "Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, поєднаного зі зловживанням довір'ям або без такого (шахрайство)".
3. З урахуванням соціально-психологічних особливостей жертв шахрайства виділено типи "жертв-обманщиків", "раціонально-корисливих", "зацікавлено-необачних", "жертв довір'я" та "нейтральних" жертв. Запропоновано двохкомпонентну структуру віктимності особи стосовно шахрайства, яка включає соціальний (соціально детермінований) та біологічний компоненти.
4. Зроблено висновок, що потенційна жертва при вчиненні шахрайства нерідко набуває ознак нестійко врівноваженої системи, що дозволяє шахраю, маніпулюючи певними каналізуючими факторами (елементами конкретної життєвої ситуації), порушувати цю рівновагу, спрямовуючи поведінку жертви у вигідному йому напрямі. Виявлена наявність прямо пропорційної залежності між "віктимологічною кваліфікацією" потенційної жертви і кримінальним професіоналізмом шахрая. Встановлюються основні психічні фактори, які використовуються шахраєм.
5. Підтримується пропозиція про створення Фонду відшкодування шкоди жертвам злочинів і наголошується на необхідності психологічної підтримки у поводженні з жертвами шахрайства.
6. Формулюються основні завдання віктимологічної профілактики шахрайства: 1) підвищення критичності (обачності) особи у власних діях (особливо майнового характеру); 2) розширення кримінологічної (віктимологічної), психологічної, економічної поінформованості, збагачення життєвого досвіду громадян навичками безпечної поведінки у складних, нестандартних ситуаціях; поширення правових знань і підвищення рівня правової культури; 3) звуження сфери проявів тіньової економічної діяльності, запобігання розповсюдженню принципів "подвійної моралі"; 4) гармонізація відносин у сфері персоніфікованого і неперсоніфікованого довір'я; 5) зниження рівня об'єктивного і суб'єктивного ризику.
7. Обгрунтовується доцільність диференціювання заходів віктимологічної профілактики на всіх рівнях з урахуванням різновиду шахрайства, способу його вчинення, характеристик суб'єкта злочину, типів жертв, особливостей їх поведінки, способу життя та обставин можливої віктимізації. Абсолютна захищеність людини від шахрайства недосяжна, тому у питаннях віктимологічної профілактики доцільніше орієнтуватись на оволодіння навичками віктимологічного захисту, коли людина буде здатною критично оцінювати свою поведінку і передбачати такі оптимальні кроки, які б зводили ризик віктимізації до мінімуму.
Список опублікованих праць за темою дисертації
1. Попов К.Л. Поняття "віктимність" у сучасній віктимології // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 23. – К.: І-нт держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 515-519.
2. Попов К.Л. Зловживання довір'ям при шахрайстві: віктимологічний аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 128-132.
3. Попов К.Л. Перспективи розвитку протидії злочинним проявам // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Фенікс, 2004. – Вип. 20. – С. 279-285.
4. Попов К.Л. Віктимогенне значення тіньової економічної діяльності // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: ПП "Фенікс", 2005. – Вип. 26. – С. 360-366.
5. Попов К.Л. Питання соціально-демографічної характеристики потерпілих від шахрайства // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів: Міжнародна наук.-практ. конф. (Київ, 28-29 квітня 2004 р.): Зб. наук. праць. В 2 ч. – К.: Національна академія управління, 2004. – Ч. 2. – С. 516-520.
6. Попов К. Комплексна структура віктимності особи щодо шахрайства // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської наук.-практ. конф. (28-29 квітня 2005 р.). – Острог: правничий факультет Національного університету "Острозька академія", 2005. – С. 348-349.
Попов К.Л. Жертва шахрайства: віктимологічне дослідження. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2007.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню віктимологічних проблем шахрайства. За результатами дослідження формулюються нові теоретичні положення, уточнюється зміст основних віктимологічних категорій та подається нове бачення законодавчого визначення шахрайства як обманного заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Важливим результатом дослідження стало виявлення соціально-демографічних груп населення, найбільш підвладних ризику постраждати від шахрайства. У дисертаційній роботі змодельована двохкомпонентна структура віктимності особи стосовно шахрайства, подається типологія жертв цього злочину, встановлені основні "мішені" маніпулятивного впливу, застосовуваного шахраєм. Дисертація містить пропозиції щодо вдосконалення механізму відшкодування майнової шкоди, заподіяної жертвам шахрайства, обгрунтовується необхідність психологічної підтримки у поводженні з постраждалими від шахрайського обману. В якості основного результату дослідження пропонується низка організаційно-правових, економічних, інформаційно-виховних
