НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПІНЧУК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

УДК 343. 14:343.344] (477)

ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ І СУДОВИЙ РО

ПОВОДЖЕННЯ З ВОГНЕПАЛЬНОЮ ЗБРОЄЮ,

БОЙОВИМИ ПРИПАСАМИ

І ВИБУХОВИМИ РЕЧОВИНАМИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес

та криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Грошевий Юрій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Стахівський Сергій Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального процесу;

кандидат юридичних наук, доцент Гмирко Валерій Петрович, Академія митної служби України, декан юридичного факультету.

Захист відбудеться 4 грудня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 30 жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ст. 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. У зв’язку з цим на сучасному етапі державотворення особливої актуальності набуває проблема кримінально-правової боротьби з незаконним обігом вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин і предметів, оскільки зазначене явище становить серйозну загрозу суспільній безпеці.

Злочини, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, сприяють загостренню криміногенної ситуації в державі, бо часто створюють умови для вчинення тяжких насильницьких злочинів (убивств, розбоїв), організації злочинних та терористичних груп, інших злочинних об’єднань, захоплення заручників, бандитизму, терористичних актів, тобто таких злочинів, які відрізняються від неозброєних діянь підвищеним ступенем небезпеки, зухвалістю та жорстокістю і негативно впливають на стан громадської безпеки. Тому цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем правового впливу на відносини у таких сферах, як громадська безпека і викрадення або інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами.

Як свідчить практика, значна кількість злочинів учинюється з використанням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та речовин. Так, 2006 р. з незаконного обігу було вилучено 4568 одиниць вогнепальної зброї, 7223 вибухових пристрої, вчинено 354 злочини з використанням вогнепальної зброї та 42 – із застосуванням вибухових речовин і вибухових пристроїв; у січні-вересні 2007 р. вилучено з незаконного обігу 2233 одиниці вогнепальної зброї, учинено 108 злочинів з використанням вогнепальної зброї, зареєстровано 13 вибухів із застосуванням вибухових речовин.

Проблеми кримінальної відповідальності за незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами розглядались багатьма науковцями. Ці питання висвітлювали у своїх роботах відомі дослідники, зокрема П.П. Андрушко, В.В. Башилов, Ю.В. Баулін, І.І. Бікєєв, П.Д. Білечук, Р.Л. Козаченко, В.С. Комісаров, Д.А. Корецький, Н.Ф. Кузнєцова, А.П. Литвин, В.Д. Малков, П.С. Матишевський, О.Є. Михальчук, С.А. Невський, М.І. Панов, М.С. Пестун, В.І. Рибачук, В.П. Тихий та інші. Разом з тим у наукових працях системно не досліджувались питання щодо правових особливостей предмета доказування і судового розгляду справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами й вибуховими речовинами.

Хоча проблемі дослідження предмета доказування та його структурі в теорії кримінального процесу приділяло увагу широке коло науковців: В.І.Банін, А.Р. Бєлкін, М.В. Даєв, А.Я. Дубинський, В.П. Гмирко, О.О. Ейсман, В.С. Зеленецький, Л.Д.Кокорев, Н.П.Кузнецов, П.А. Лупинська, М.М. Міхеєнко, І.Б. Михайловська, В.В. Молдаван, В.Т. Нор, В.А. Попелюшко, Н.В. Сібільова, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, В.Ю Шепітько та багато інших, проте в науковій літературі недостатньо вивченими залишаються питання, присвячені саме особливостям предмета та процесу доказування, а також судового розгляду по справах зазначеної категорії, що у подальшому може негативно позначитись на відправленні судочинства.

Зазначені обставини зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 28.12.2000 р.). Дисертаційне дослідження виконано згідно з комплексною цільовою програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Проблеми вдосконалення, організації та діяльності суду і правоохоронних органів” (номер державної реєстрації 0106и002293).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в комплексному аналізі найістотніших проблем предмета та структури предмета доказування, процесу доказування, особливостей судового розгляду в зазначеній категорії кримінальних справ. Передумовами формулювання такої мети стали сучасні проблеми, які виникають при доказуванні й судовому розгляді справ, пов’язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

- визначити стан наукової розробки предмета та процесу доказування і судового розгляду справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;

- уточнити понятійний апарат, необхідний для даного дослідження;

- проаналізувати особливості доказування та практики судового розгляду по зазначеній категорії справ;

- на основі проведеного дослідження розробити наукові рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і практики доказування та судового розгляду даної категорії кримінальних справ.

Об’єктом дисертаційного дослідження є виявлення особливостей застосування кримінально-процесуального закону при доказуванні та судовому розгляді справ, пов’язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

Предметом дисертаційного дослідження, з одного боку, є склади злочинів, передбачених статтями 262, 263, 410 КК України, а з другого – процесуальні особливості доказування, судового розгляду, а також особливості матеріально-правових та процесуальних підстав прийняття судових рішень в результаті розгляду зазначених справ.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Методи дослідження застосовувались залежно від поставленої в роботі мети та завдань дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи та діалектичний метод пізнання правових явищ. Історичний метод дозволив показати генезис проблеми, динаміку кримінально-правової та кримінологічної характеристики злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, та необхідність її подальшого наукового дослідження. Одним з провідних є метод системно-структурного аналізу, який дає змогу виявити внутрішню будову кримінально-правової кваліфікації зазначених злочинів та особливості предмета доказування, досудового слідства й судового розгляду по даній категорії справ, взаємозв’язок та взаємозумовленість її елементів, обсяг і зміст відповідних понять, а також місце кваліфікації серед інших понять та правових категорій. Цей метод дозволяє вивчити специфіку застосування зазначених вище статей КК України для визначення структури предмета доказування та особливостей судового розгляду. Метод функціонального аналізу сприяє формуванню уявлення про кримінально-правову характеристику цієї категорії злочинів як поліфункціональну діяльність, яка має виходи на різноманітні проблеми, показує її різнопланове значення і центральну роль у процесі правозастосування. Догматичний аналіз дозволив уточнити понятійний апарат, що використовувався в роботі при дослідженні особливостей предмета доказування та судового розгляду. Зазначені та інші методи наукового дослідження використовувалися у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародні норми з питань обігу зброї, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство України і деяких зарубіжних країн.

Емпіричну базу дисертації становлять відомості, одержані під час вивчення близько 400 кримінальних справ, розглянутих Верховним Судом України, які були обговорені на розширеному засіданні Військової судової колегії, а також результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України.

Наукова новизна дисертації. Наукова новизна полягає в тому, що дана наукова праця є першим в Україні дисертаційним дослідженням загальнотеоретичних та практичних аспектів специфіки предмета доказування та особливостей судового розгляду справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. У результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано наукові положення та висновки, запропоновані особисто здобувачем, які виносяться на захист. Основні з них наступні:

- уперше визначено предмет доказування в справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, виявлено особливості його дослідження; уточнено поняття предмета доказування по кримінальних справах як наявність чи відсутність передбаченого суспільно небезпечного діяння, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення;

- виявлено особливості об’єктивної та суб’єктивної сторони досліджуваного складу злочину як елементів предмета доказування в справах даної категорії;

- уточнено зміст процесу доказування у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;

- з метою забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності дослідження обставин зазначених злочинів уперше обґрунтовується доцільність розділити зброю на два основних види, а саме: 1) зброя з невисоким ступенем уражаючої здатності; 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами і т. п.), що зумовлює специфіку предмета доказування в справах даної категорії;

- запропоновано процесуальний порядок залучення осіб при провадженні слідчих дій, які мають спеціальні знання та визначено їх процесуальне положення;

- сформульовано нове визначення допустимості доказів як такої їх властивості, що визначає їх правову придатність для використання в кримінальному процесі як аргументів у доказуванні по кримінальній справі. На цій підставі виявлено особливості допустимості та належності доказів у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими пристроями, визначено специфіку їх оцінки;

- запропоновано структуру процесу доказування в справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, на підставі чого встановлено особливості проведення слідчих дій як в досудовому, так і в судовому провадженні (допит обвинуваченого, підсудного, свідка, експерта, спеціаліста та інших);

- уточнено обов’язкові елементи і зміст протоколів огляду та умови зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових пристроїв;

- виявлено значимість принципу змагальності, який складає зміст кримінально-процесуальної діяльності, у зв’язку з чим запропоновано додаткові гарантії захисту прав потерпілих;

- наводяться додаткові аргументи, що вирок — це акт застосування права, який не утворює нових норм права, а лише включає в себе рішення про застосування правової норми до конкретного випадку і є результатом тлумачення судами норм права, на підставі яких вирішується дана кримінальна справа. Виявлено особливості описово-мотивувальної частини вироку при викладенні правових та фактичних мотивів прийнятого судом рішення;

- визначено, що обґрунтованість вироку означає встановлення з достовірністю не лише події злочину, а й винності обвинуваченого, вона також включає в себе призначення справедливої міри покарання, яка відповідає ступеню суспільної небезпечності злочину та особи, яка його вчинила;

- доводиться доцільність передбачити таку підставу закриття кримінальної справи та винесення виправдувального вироку, як недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину. Наводиться правова та гносеологічна характеристика підстав постановлення процесуальних рішень та виявлена їх специфіка у справах досліджуваної категорії.

Практичне значення одержаних результатів полягає у такому:

- у науково-дослідній галузі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані як методологічна основа при вирішенні питань, пов’язаних із предметом та процесом доказування у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, вибуховими речовинами та вибуховими пристроями;

- у правотворчості запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства;

- у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні кримінального та кримінально-процесуального законодавства в слідчо-прокурорській та судовій практиці, що регламентує судовий розгляд та доказування в справах зазначеної категорії;

- у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу кримінально-процесуального права, окремі положення – курсу криміналістики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення” (Харків 25-26 жовтня 2001 р.), “Проблеми відповідальності за злочини, що становлять загрозу громадській безпеці за новим Кримінальним кодексом України” (1-2 жовтня 2002 р., м. Харків), “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим кримінальним кодексом України” (1-2 жовтня 2003 р., м. Харків), “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (Харків, 22-23 квітня 2004 р.), “Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення” (1-2 грудня 2005 р., м. Харків), “Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту” (22-23 лютого 2006 р.; м. Харків), “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (7-8 квітня 2006 р., Львів), “Питання удосконалення законодавства України у сфері боротьби зі злочинністю” (15 травня 2007 р., м. Харків), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, на яких вона була обговорена, схвалена і рекомендована до захисту.

Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації опубліковані в шести статтях у фахових наукових виданнях, а також в семи тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена завданнями і логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 203 сторінки, з них основного тексту – 180 сторінок. Список використаних джерел містить 340 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та зв'язок з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна й теоретична основи, виділяються положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення висновків, що містяться в ній, апробація результатів дослідження.

Розділ 1. “Предмет доказування у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинам” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Загальна характеристика структури предмета доказування у кримінальних справах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” присвячений дослідженню предмета доказування, змісту обставин, що входять до нього, встановленню його місця в теорії судових доказів. На підставі аналізу висловлених в наукових працях точок зору щодо поняття і змісту предмета доказування розглядається сутність і значення останнього в кримінальних справах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

Автор зазначає, що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета та засіб її досягнення. Неправильне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж унеможливлять визначення елементів предмета в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що в кінцевому результаті призведе до однобічності, неповноти чи необ’єктивності досудового слідства та судового розгляду. У свою чергу необґрунтоване розширення меж доказування зумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що взагалі не стосуються вчинення злочину.

Дисертант акцентує увагу на тому, що структура предмета доказування в конкретній справі у кримінальному процесі визначається нормами матеріального кримінального права, а, отже, обставини предмета доказування – кримінально-правові факти. Основним змістом предмета доказування завжди є склад злочину. Елементами предмета доказування є фактичні обставини, що мають безпосередній зв’язок з нормами кримінального права.

Зважаючи на різні погляди науковців, робиться висновок, що предмет доказування – це передбачена законодавством сукупність обставин, які підлягають обов’язковому встановленню в кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. Повна кримінально-правова кваліфікація є одним з елементів правомірності рішень, що приймаються в справі, і в цій якості виступає одним з елементів захисту прав та законних інтересів особистості.

Для ефективного вирішення завдань кримінального судочинства пропонується включити до предмета доказування обставини, що мають кримінально-правове значення: кримінально-правова кваліфікація, визначення справедливої міри покарання.

У підрозділі 1.2. “Об'єкт і об'єктивна сторона злочину як елементи структури предмета доказування у злочинах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” досліджується сутність і основні ознаки об’єкта та об’єктивної сторони злочину як елементів структури предмета доказування в справах зазначеної категорії. Аналізується значимість таких елементів предмета доказування в справах даної категорії, як місце, час, спосіб учинення злочинних посягань.

Особливу увагу приділено визначенню поняття “обіг зброї”, під яким слід розуміти виробництво зброї, торгівлю зброєю, продаж, колекціонування, експонування, зберігання, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію держави і вивезення її за межі держави.

Дається авторське визначення поняття зброї як пристроїв, приладів і предметів, які спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і не мають іншого виробничого чи господарсько-побутового призначення; основні частини зброї – це прилади, що визначають її функціональне призначення, підлягають клеймуванню та нумеруванню на виробництві; вогнепальна зброя – це зброя, призначена для ураження цілі на відстані метальним снарядом, що приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду пороху чи іншої речовини. При цьому зазначається, що для кримінальної відповідальності найбільше значення повинен мати саме критерій ступеня уражаючої здатності зброї, а отже, її небезпеки.

Критично аналізуючи норми чинного законодавства, доводиться, що кримінальний закон повинен класифікувати зброю і диференціювати кримінальну відповідальність за незаконні діяння саме за ознакою уражаючої здатності, а не за критерієм виду сили, що лежить в основі дії порохового та іншого заряду у вогнепальній зброї, або за критерієм суб’єкта володіння.

У зв’язку з цим пропонується у кримінально-правових цілях розділити зброю на два основних види з відповідною градацією покарання: 1) зброя з невисоким ступенем уражаючої здатності; 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами тощо).

У підрозділі 1.3. “Суб'єктивна сторона як елемент предмета доказування у кримінальних справах, пов'язаних з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” зроблено висновок, що встановлення суб’єктивної сторони є завершальним етапом у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками. По-третє, зміст суб’єктивної сторони суттєво впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб’єкта і тим самим на призначення покарання.

Суб’єктивна сторона у злочинах, передбачених статтями 262-264 КК України, характеризується умисною (статті 262, 263 КК України) та необережною (ст. 264 КК України) формою вини.

Злочини, передбачені ст. 263 КК України, можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Оскільки всі вони мають формальний склад, то зміст прямого умислу за ст. 263 КК України полягає в тому, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер носіння, зберігання, виготовлення та збуту зброї, бойових припасів та вибухових речовин і бажає діяти саме таким чином.

Далі в підрозділі зазначається, що для характеристики суб’єктивної сторони даних злочинів важливе значення має з’ясування їх мотивів і мети.

Підкреслено, що юридичними ознаками, які характеризують суб’єкт злочину, є тільки фізична осудна особа, яка досягла того віку, з якого за даний вид злочину за законом можлива кримінальна відповідальність.

Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 263 КК України, може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. На наш погляд, вік притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових пристроїв необхідно зменшити до 14 років. У сучасний період підлітки в такому віці цілком усвідомлюють суспільну небезпеку поводження зі зброєю, цінність володіння нею. Інформація про вбивства, захоплення заручників, продаж зброї стала звичайною. Питання щодо добра і зла відносно зброї є очевидним і для дитини.

Розділ 2. “Особливості доказування у суді по кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Поняття, структура і процесуальні способи збирання доказів у кримінальному процесі” присвячений дослідженню поняття, структури і процесуальним способам збирання доказів у кримінальному судочинстві.

Підкреслюється, що доказування у кримінальній справі полягає в збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці й відповідній оцінці та отриманні таким чином висновків по справі. Процес доказування, врегульований нормами КПК України, проводиться в установленому законом порядку і його результати закріплюються уповноваженими на це законом особами.

У процесі дослідження автор дійшов висновку, що у структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи.

Встановлено, що закріплення доказової інформації, зокрема матеріальних слідів злочинів, у встановленому законом порядку являє собою інформаційний процес – перенесення доказової інформації зі слідів злочину до матеріалів кримінальної справи. Збирання доказів супроводжується перетворенням форми одержаної інформації, що спричиняє втрату певної її частини й у деяких випадках може знизити адекватність її відбиття.

Оперативно-розшукова діяльність розглядається автором як різновид процесуального пізнання, що має ґрунтуватися на принципах кримінального судочинства, і може провадитися тільки в тих формах і порядку, які передбачені чинним законодавством.

Досліджуючи окремі проблеми доказів у кримінальному процесі, дисертант підтримує думку, що акт ревізії слід вважати джерелом доказів.

Слідчі дії розглядаються як регламентовані нормами кримінально-процесуального права, що здійснюються в межах кримінального процесу уповноваженими на те суб’єктами, а також забезпечення процесуальними засобами, які спрямовані на збирання, дослідження та перевірку доказів.

У підрозділі 2.2. “Допустимість джерел доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” досліджуються типові помилки, що припускаються органами досудового слідства та судом при визначенні таких нормативних особливостей доказів, як їх належність та допустимість; звертається увага на те, що однією з причин цього є відсутність законодавчого закріплення належності та допустимості доказів.

На підставі проведеного дослідження обґрунтовано необхідність у новому КПК України закріпити норму про належність доказів і викласти відповідну статтю у такій редакції: “Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування по кримінальній справі, які за своїм змістом перебувають у зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню.

Сторона обвинувачення та захисник мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження обвинувачення або його спростування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування”.

У роботі наводяться додаткові аргументи, що органи слідства та суд в ході досудового слідства та судового розгляду мають право виключати докази, якщо вони суперечать вимогам закону.

Також пропонується в новому КПК України закріпити поняття допустимості доказів і викласти відповідну норму в наступній редакції: “Допустимість кримінально-процесуальних доказів означає правову придатність для використання їх у кримінальному процесі як аргументів у доказуванні по кримінальній справі. Кримінально-процесуальні докази є допустимими, якщо вони отримані належним суб’єктом, правомочним проводити процесуальні дії по збиранню фактичних даних; являють собою належні процесуальні джерела відомостей, які становлять зміст доказів; отримані в результаті належних процесуальних дій; якщо був дотриманий належний порядок проведення процесуальних дій, які використовуються як засоби отримання доказів. Допустимість доказів визначається законністю їх джерела, умов і способів їх одержання.

Докази, отримані з порушенням норм КПК України, є недопустимими. Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини або з такими порушеннями КПК України, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення.

Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватись для підтвердження обвинувачення. Не можуть бути доказами повідомлені свідком, потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними особами відомості, джерело яких невідоме або його неможливо перевірити”.

У зв’язку з цим відстоюється позиція, що прокурор при затвердженні обвинувального висновку, судді при попередньому розгляді справи та в судовому розгляді за наявності до того підстав мають право визнати досліджувані докази недопустимими.

Підрозділ 2.3. “Особливості збирання і перевірки доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” присвячений дослідженню особливостей збирання і перевірки доказів у кримінальних справах зазначеної категорії.

Автор наводить додаткові аргументи, що жоден з доказів не має попередньо визначеної юридичної сили і не має переваги в порівнянні з іншим. Усі зібрані по кримінальній справі докази оцінюються в їх сукупності, на підставі чого робиться висновок щодо їх достатності для прийняття правильного процесуального рішення по кримінальній справі.

У дисертації зроблено висновок, що при розслідуванні цієї категорії справ велике значення має кваліфікований огляд місця події, який може бути проведений лише при дотриманні певних умов: своєчасності проведення огляду; детальності огляду; точної фіксації результатів огляду. При огляді місця події вирішують такі завдання: виявлення вогнепальної зброї, набоїв, їх частин та слідів пострілу на різних предметах; фіксація місця розташування виявлених речових доказів; фіксація стану та характеру виявлених речових доказів.

Виявляється специфіка огляду зброї і боєприпасів, які вилучаються при обшуку, що зумовлює необхідність зазначати тип та вид зброї, систему, марку, номер, розміри, кількість, клеймо виробника. При описі зброї і боєприпасів у протоколі обшуку може вказуватись калібр. При описі боєприпасів у протоколі обшуку необхідно звертати увагу на клейма на донних частинах патронних гільз.

Автором запропоновано визначення спеціальних знань як особливих не загальновідомих у судочинстві наукових, технічних і практичних знань, набутих у результаті професійного навчання, або навичок, отриманих у процесі роботи за певною спеціальністю особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду в з’ясуванні обставин справи або давання висновків з питань, для вирішення яких потрібне їх використання.

Проведене дослідження дає підстави для висновку, що доцільно розширити права уповноважених органів вимагати проведення ревізії на стадії порушення кримінальної справи. Необхідно закріпити в законі право слідчого вимагати проведення не лише ревізій, а й інших обстежень діяльності підприємств, організацій, установ.

Здобувач доводить, що використання при доказуванні у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами отриманих відомостей в результаті оперативно-розшукових дій – об’єктивна необхідність, оскільки спостерігається все більше розповсюдження злочинів, які вчиняються злочинними угрупуваннями, ретельно плануються і готуються, конспіруються, що робить їх розслідування ускладненим.

Розділ 3. “Судовий розгляд кримінальних справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Загальні положення судового розгляду справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” досліджується місце та роль судового розгляду при встановленні обставин, які входять до предмета доказування досліджуваної категорії кримінальних справ, підкреслюється, що значимість діяльності суду у формуванні правомірних висновків у справі зумовлена, у першу чергу, дотриманням принципів кримінального судочинства.

Особлива увага автором приділена такому принципу, як змагальність, оскільки одним з головних питань будь-якого судочинства є питання щодо визначення методу правового регулювання. Це пов’язано з проблемою „господаря процесу”, тобто питання про те, хто вправі приймати рішення з найбільш важливих питань.

Пасивна роль суду в процесі доказування і встановлення істини суперечить вимогам закону щодо постановлення вироку, який повинен бути законним і обґрунтованим. Це означає, що в основу вироку мусять бути покладені докази, розглянуті в судовому засіданні з дотриманням закону; ці докази мають бути достатніми для дослідження обставин справи, а висновки суду – відповідати дослідженим доказам.

Дисертант критично ставиться до ідеї зменшення повноваження суду щодо всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи і надання йому лише права отримання доказів за клопотанням сторін. Такий підхід ставить під сумнів і руйнує положення щодо незалежності суддів і підкорення їх виключно закону, оскільки суд встановлює істину по справі залежно від якості і кількості доказів, зібраних сторонами в односторонньому порядку для захисту інтересів кожної сторони. Якщо виходити з незалежності судової влади, то незалежним може бути тільки суд, який має активні повноваження по встановленню дійсної картини вчиненого злочину. У судді на підставі матеріалів справи може сформуватися зовсім інша версія ніж у сторони обвинувачення чи захисту. Але при цьому за таких умов суд не матиме права вплинути на це, оскільки сторони можуть і не заявляти ніяких клопотань.

Здобувачем наводяться додаткові аргументи щодо збереження за судом дискреційних повноважень. Зазначається, що за судом необхідно зберегти повноваження щодо активного дослідження доказів, наданих сторонами, забезпечити суду право за власною ініціативою проводити певні слідчі дії, пов’язані з перевіркою достовірності й належності доказів (наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту), які характеризують особу підсудного, потрібних для правильної кваліфікації злочину і призначення покарання. При цьому на суд не повинні покладатися обов’язки щодо збирання додаткових доказів винуватості підсудного, усування прогалин досудового слідства.

У підрозділ 3.2. “Особливості судового слідства у справах про викрадення вогнепальної зброї та іншого незаконного поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами” розглянуто особливості судового слідства по цій категорії кримінальних справ.

Зазначається, що оскільки в дослідженні доказів беруть участь сторони обвинувачення та захисту, то суд і сторони мають можливість із самого початку зорієнтуватись у доказовому матеріалі, визначити, наскільки обґрунтована і підтверджена доказами обрана слідством версія, у чому сильні та слабкі сторони обвинувачення, які є незрозумілі, спірні питання, на з’ясування яких потрібно звернути особливу увагу, і яким способом їх можна встановити.

Наголошується на суттєвій різниці процесуальних умов судового слідства. На відміну від доволі обмеженої гласності на стадії досудового слідства, судовий розгляд відбувається відкрито, публічно, навіть коли справу вирішують у закритому засіданні. Для судового розгляду характерним є поділ процесуальних функцій – обвинувачення, захист. Суб’єкти, що здійснюють кожну з них, мають свої безпосередні завдання, і кожен із них по-своєму буде використовувати відповідні прийоми і методи. У дисертації наводяться додаткові аргументи на користь розширення змагальних засад у діяльності суду першої інстанції.

Підрозділ 3.3. “Постановления вироку у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами” присвячений кримінально-процесуальним проблемам постановлення вироку у справах зазначеної категорії.

Ураховуючи досягнення в науці кримінально-процесуального права, автор констатує, що вирок – це акт застосування права, який не утворює нових норм права, а лише включає в себе рішення про застосування правової норми до конкретного випадку, а саме є результатом тлумачення судами норм права, на підставі яких вирішується дана кримінальна справа. Здобувачем виявлені особливості описово-мотивувальної частини вироку при викладенні правових та фактичних мотивів прийнятого судом рішення.

Обґрунтованість вироку означає, що встановлена з достовірністю не лише подія злочину і винність обвинуваченого, вона також включає в себе призначення справедливої міри покарання, яка відповідає ступеню суспільної небезпечності злочину і особи, яка його вчинила.

Наводяться додаткові аргументи, що з метою запобігання обвинувальному підходу при розгляді кримінальних справ у проекті КПК України доцільно передбачити таку підставу закриття кримінальної справи та винесення виправдувального вироку, як недоведення участі підсудного у вчиненні злочину.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні предмета та структури доказування, збирання доказів у виявленні особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами.

1. Наголошується, що предмет доказування – це передбачена законодавством сукупність обставин, які підлягають дослідженню та обов’язковому встановленню по кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення та постановлення законного, обґрунтованого, справедливого вироку.

2. На підставі проведеного дослідження встановлено, що при розгляді судами вказаної категорії справ для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування всіх обставин злочину особливо велике значення має саме виявлення джерел викрадення, придбання, виготовлення зброї та бойових припасів, встановлення мети і мотивів винних осіб, що дозволить у майбутньому запобігти вчиненню зазначеної категорії злочинів.

3. Наведено додаткові аргументи на користь положення, що об’єкт злочину необхідно розглядати у двох площинах: а) як нормативно-правову категорію, оскільки злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону; б) як благо, яке охороняється цією нормою (правове благо) і якому злочин спричиняє шкоду. Це має принципове значення для визначення структури процесуальної діяльності в справах даної категорії.

4. Наголошується на доцільності розділення зброї на два основних види, а саме: 1) зброя з невисоким ступенем уражаючої здатності; 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами і т. п.), що зумовлює специфіку предмета доказування в справах даної категорії.

5. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування запропоновано в Законі України “Про зброю” дати таке визначення вогнепальної зброї: “Зброя – це пристрої, прилади і предмети, які спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і не мають іншого виробничого чи господарсько-побутового призначення; основні частини зброї – це прилади, що визначають її функціональне призначення, підлягають клеймуванню та нумеруванню на виробництві; вогнепальна зброя – це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі метальним снарядом, що приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду пороху чи іншої речовини”.

6. Представлено аргументи на користь того, що в Законі України “Про зброю” необхідно закріпити, що під незаконним поводженням зі зброєю та основними її частинами слід розуміти виробництво зброї, торгівлю зброєю, продаж, колекціонування, експонування, облік, збереження, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію держави і вивезення її за межі держави.

7. У роботі обґрунтовується положення, що при розслідуванні справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами та вибуховими пристроями необхідно достовірно встановити: а) спосіб злочину; б) місце та обстановку; в) час учинення злочину; г) знаряддя та засоби, що були предметом злочинного посягання; ґ) предмет посягання; д) особу злочинця або осіб, що входять до складу злочинних угрупувань; е) скласти характеристику юридичних та фізичних осіб, яким зазначеним вище складом злочину заподіяно майнової чи моральної шкоди; є) сліди злочину (у широкому розумінні).

8. Здобувачем наведені додаткові аргументи, що мотиви злочинної поведінки включають їх мету. Їх різноманітність і специфіка, в основному, зумовлені характером предметів розглядуваних злочинів. Особливість досліджуваної категорії злочинів – множинність цілей, які може ставити перед собою винний, коли вчиняє діяння, пов’язане з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Як правило, особа не лише має намір досягти основної мети – одержати ці предмети, а при збуті чи передачі – звільнитися чи позбавитися їх, а й переслідує інші цілі, для здійснення яких вчиняє дії, передбачені ст. 263 КК України. При цьому основна мета виступає як кінцева мета, яка, зазвичай, пов’язується з використанням зброї, бойових припасів або вибухових речовин.

9. Дисертантом доводиться необхідність зменшення віку притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 263 КК України до 14 років.

10. Здобувач погоджується з думкою, що доказування в кримінальному процесі являє собою два взаємопов’язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як процесуальна діяльність по збиранню, аналізу, перевірці доказів і, з другого – обґрунтування процесуальних висновків по справах зазначеної категорії.

У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи. Представлено додаткові аргументи, що оперативно-розшукова діяльність має розглядатись