ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ПЕТРУШКЕВИЧ Марія Стефанівна

УДК 264

Особливості вияву комунікаційної функції релігії

у християнських конфесіях

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕТАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету „Острозька академія”.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

КРАЛЮК ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри релігієзнавства

Національного університету „Острозька академія”

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

ВИГОВСЬКИЙ ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ,

завідувач кафедри філософії і політології

Хмельницького університету управління та права

кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник

БАБІЙ МИХАЙЛО ЮХИМОВИЧ,

старший науковий співробітник

Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедр а теорії та історії культури філософського факультету

Захист відбудеться „19” жовтня 2007 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.163.03 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий „18” вересня 2007 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Бучма О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан культури, який характеризується феноменами глобалізації та постмодерних рефлексій, викликав до життя явище масовості, яке у гуманітарній сфері, зокрема у науці, літературі, мистецтві, релігії виявляється через феномен комунікації. Ці процеси є актуальними і у християнстві як одній із світових релігій. Будучи явищем масовим та загальнокультурним, християнство постійно змінюється під впливом часу. Актуальність обраної теми пояснюється трансформацією комунікаційної системи християнства під впливом різноманітних комунікаційних технологій, виникнення нових засобів передачі інформації, формування нових поглядів на оточуючий світ та суспільство. Зараз у більшості християнських церков з’являються нові тенденції у комунікації, які проявляються у повній свободі, театралізації літургії з використанням у ній музики, співу; спілкування віруючих та зібрання спільнот відбуваються часто не у традиційних, а в довільних формах. Зміст проповіді присвячується переважно безпосереднім проблемам життя; до релігійної комунікації залучаються віруючі, що ведуть альтернативний християнству спосіб життя. Якщо раніше релігійна комунікація ґрунтувалася на вертикалі “людина – Бог”, то зараз безпосереднє спілкування з Богом відійшло на другий план, а домінувати, у протестантизмі та католицизмі, почала горизонталь “людина – людина – Бог”, релігійна комунікація все більше стає соціальною. Однією із причин такої ситуації є те, що церква в індустріальному суспільстві починає активно використовувати можливості радіо, телебачення та Інтернету для своєї комунікації. Інтенсифікація комунікаційних процесів у сучасній культурі вимагає того, що, незважаючи на традиційний консерватизм у цій сфері, християнська церква намагається використовувати адекватні сучасній ситуації способи та засоби комунікації. Привертає увагу обставина, що у сучасному світі джерелами інформації про різні віросповідні особливості конфесій є, насамперед, мас-медіа, релігійна література та зустрічі з місіонерами, одночасно поступово втрачається роль традиційних храмових форм релігійної комунікації.

У зв’язку із таким становищем християнства у сучасному світі гостро постає проблема специфіки його комунікаційної функції. У сучасній соціокультурній ситуації актуальність теми пов’язана із: сучасним семіотичним поглядом на існування людини у світі і вивченням релігії як семіотичної системи; проблемою використання новітніх комунікаційних технологій у християнстві; можливістю за допомогою висвітлення комунікаційної функції релігії адаптувати християнство до сучасних соціокультурних вимог. Це зумовлює необхідність комплексного розгляду християнської комунікаційної системи через аналіз різних наукових ідей пов’язаних з окремими елементами цієї системи.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дослідження виконано у межах науково-дослідницької роботи кафедри релігієзнавства гуманітарного факультету Національного університету “Острозька академія”, зокрема теми “ Проблеми релігії у контексті розвитку культури та освіти”, що затверджена Вченою радою Національного університету “Острозька академія” 7 жовтня 2003 року (протокол № 3).

Об’єктом дисертаційного дослідження є християнські конфесії.

Предмет дослідження становить теоретичний аналіз, специфіка та особливості комунікаційної функції релігії у християнських конфесіях: православ’ї, католицизмі та протестантизмі.

Мета дисертаційного дослідження: на основі порівняння різних видів комунікації, які використовуються у християнських комунікаційних системах, розкрити місце та роль комунікаційної функції релігії у християнських конфесіях. Мета дисертації випливає з її актуальності і реалізується через вирішення окремих дослідницьких завдань, які зводяться до необхідності:

• аналізу філософського, теологічного та релігієзнавчого осмислення комунікаційної функції релігії у християнстві; пояснення суті досліджуваного явища; визначення місця комунікаційної функції релігії у системі функціональності релігії, її зв’язку з основними та додатковими функціями;

• з’ясування сутності та співвідношення вербальної та невербальної комунікаційних систем у християнстві; дослідження та характеристики елементів зазначених систем: мови, Біблії, проповіді, молитви, ікони, храму та ін.;

• аналізу вертикального та горизонтального зрізів у християнському релігійному спілкуванні;

• характеристики психологічних особливостей передачі релігійної інформації; осмислення архетипного підґрунтя релігійної комунікації у християнських конфесіях;

• дослідження сучасного стану комунікаційної системи християнства та впливу новітніх мас-медіа на особливості релігійної комунікації у протестантизмі, католицизмі та православ’ї.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на загальних та спеціальних методах наукового пізнання в галузі гуманітарних та суспільних наук. Воно проводиться на стику різних галузей гуманітарних наук, зокрема філософії, психології релігії, культурології та соціології релігії. Характер дослідження обумовлює зверненням до загальних і конкретно-наукових методів релігієзнавчого дослідження. Конкретні методи можна поділити на теоретичні та практичні. До теоретичних методів належать методи аналізу, синтезу, узагальнення та системно-структурний; а до практичних – проблемний та компаративний методи.

При вирішенні окремих дослідницьких завдань: характеристиці складових частин християнської комунікаційної системи, визначенні особливостей комунікації у конфесіях, висвітленні вертикального та горизонтального зрізів комунікації – використовувався метод аналізу. Метод синтезу застосовувався при виокремленні загальних напрямків у функціонуванні комунікаційної функції релігії; системно-структурний метод – при виокремленні конфесійних інваріантів передачі релігійної інформації; історичний метод – для аналізу розвитку загальнохристиянських та конфесійних комунікаційних елементів. Прийом узагальнення застосований для висвітлення модерних виявів комунікаційної функції релігії у сучасному християнстві. Компаративний метод – для порівняння та співставлення елементів комунікаційної функції релігії у християнських конфесіях. У процесі аналізу особливостей комунікаційної системи у християнських конфесіях було дотримано дослідницьких принципів об’єктивності, конкретності та світоглядного плюралізму, які є традиційними для вітчизняної релігієзнавчої школи.

Наукова новизна дослідження. У дисертації доводиться існування взаємозв’язку між розвитком релігійної комунікації та розвитком християнських конфесій загалом. У наслідок такого взаємозв’язку релігійна комунікація займає чільне місце у прогресивному розвитку католицизму, протестантизму та православ’я. Важливість значення комунікаційної функції релігії прослідкована через проведений цілісний аналіз, який дає можливість констатувати, що християнство має діалогічну суть, а комунікаційна функція – це один із елементів вияву діалогічної суті релігії, що сприяє постійному зв’язку духовних та фізичних основ людського існування. У дисертації, через комунікаційну функцію релігії, розкривається взаємозв’язок канонічного та новаційного, що відображає, з одного боку, сталість християнства, а з іншого – демонструє його динаміку.

Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження феномену комунікаційної системи християнства дозволило сформулювати низку теоретичних положень, наукова новизна яких полягає у тому, що:

• суть комунікаційної функції релігії полягає у обміні релігійною інформацією; орієнтації на спілкування віруючих між собою та з божеством; прояві діалогічності релігії як такої. Комунікаційна функція релігії є частиною загальної функціональної системи, вона нерозривно пов’язана з основними (світоглядна, компенсаційна, регулятивна та ін.) та додатковими (культуроформуюча, культурозберігаюча та ін.) функціями; через цей зв’язок оптимально розкривається дія комунікаційної функції релігії як у індивідуальній, так і у суспільній сферах;

• християнські конфесії активно користуються невербальною комунікаційною системою, що містить такі складові, як: іконографія, храм, музика та спів, символіка кольору та одягу. Невербальна комунікаційна система чітко характеризує конфесійні особливості у християнстві; вона наочно демонструє поєднання свідомого та несвідомого, сакрального та профанного у християнській комунікації;

• вербальна комунікаційна система є класичним підґрунтям християнського канону; вербальна комунікація належить до раціональної сфери культурної діяльності;

• вертикальна комунікація у християнських конфесіях спрямована на розуміння власного Я через спілкування з абсолютом; вона постає у двох видах: колективна та індивідуальна і відбувається через культову діяльність. Горизонтальна комунікація можлива тоді, коли є взаєморозуміння, у віруючих збігаються переконання про цінності;

• у підґрунті християнської комунікації лежить несвідоме, що проявляється через культурні архетипи, які знаходяться в основі вербальної та невербальної комунікаційних систем, горизонтального та вертикального спілкування у всіх християнських конфесіях;

• через комунікаційну функцію релігії простежуються домінуючі риси протестантизму, православ’я та католицизму; на сучасному етапі відмінності у комунікаційних системах конфесій полягають у тому, що під впливом мас-медіа протестантська комунікаційна система повністю адаптувалася до масових та глобалізаційних процесів у сучасному християнстві. Комунікаційна система католицизму, яка у класичному варіанті зближується із православною, набуває ознак відкритості, демократичності та масовості, характерних для протестантської комунікації. Православна церква проводить модифікацію культу, переосмислює ставлення до мас-медіа у канонічній комунікації. Новітні мас-медіа впливають на конфесійні комунікаційні системи і через них сприяють трансформації християнських конфесій.

Теоретичне значення дисертації полягає у з’ясуванні змісту комунікаційної функції релігії у християнських конфесіях. Отримані результати дають можливість охарактеризувати християнську комунікаційну систему у зрізі теорії комунікації; розглянути різноманітні трансформації під час формування сучасних комунікаційних систем християнських конфесій. Новий підхід до порівняння християнських конфесій дає можливість проводити аналіз можливих напрямків модернізації християнських церков через комунікаційну призму, що розширює теоретичну та методологічну базу філософсько-релігієзнавчого та порівняльно-історичного аналізу християнських конфесій.

Практичне значення дисертації. Основні положення дисертації, матеріали та висновки можуть бути використані при викладанні релігієзнавчих дисциплін, а також у курсах з філософії, культурології, теорії комунікації, психології та історії релігії, спецкурсів на гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів. Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані широким колом фахівців, які займаються комунікаційними проблемами релігієзнавства, а також прислужитися при вирішенні питань міжконфесійної взаємодії, інтегрування канонічного християнства у сучасну соціокультурну ситуацію представниками мас-медіа, різних церковних інстанцій та держслужбовцями.

Особистий внесок здобувача полягає у порівнянні та характеристиці складових елементів комунікаційних систем католицизму, православ’я та протестантизму. Дисертація є самостійною та оригінальною науковою роботою автора. Її основні положення та висновки мають наукову новизну, позначені системністю та цілісністю висвітлення, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: “ІІ Харківські філософські студентські читання” (Харків, 2005), “Україна та об’єднана Європа: християнське коріння та перспективи” (Львів, 2005), “Дні науки Національного університету “Острозька академія” (Острог, 2005, 2006), “Релігія і суспільство: нові преференції” (Чернівці, 2006), “Творча спадщина Івана Огієнка в контексті сучасного розвитку гуманітарних наук” (Київ, 2007). Результати дослідження використовувалися дисертанткою при розробці курсу “Релігія і суспільна комунікація” у Національному університеті “Острозька академія”.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях у фахових наукових виданнях, а також у п’яти тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, відповідно до мети та завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі зроблений аналіз джерельної бази дослідження, сучасного стану наукової літератури з висвітлення комунікаційної функції у християнстві, акцентована увага на авторитетних ідеях вітчизняних та зарубіжних дослідників. У другому розділі охарактеризовано специфіку релігійної комунікації у християнстві, проведена дефініція основних ключових понять, що дають можливість у теоретичному зрізі висвітлити особливості невербальної та вербальної комунікації в християнських конфесіях, простежити вплив мас-медіа на особливості комунікаційних систем, розкрити зв’язок масової комунікації із проблемами оновлення релігійного спілкування. Логічним завершенням суті комунікаційної функції у християнстві стало обґрунтування архетипного підґрунтя релігійної комунікації. У третьому розділі конкретизуються загальні уявлення про комунікаційну функцію, характеризуються особливості комунікаційних систем православ’я, католицизму та протестантизму, їх відмінності та подібні елементи. У висновках узагальнено дослідницькі напрацювання, концептуалізовано їх розуміння та актуальність.

Список використаних джерел та літератури складає 329 позицій. Повний обсяг дисертації становить 233 сторінки, з них 207 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обумовлюється актуальність теми, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються методологічні підходи, науково-теоретичне та практичне значення дисертації, ступінь її апробованості та новизна отриманих результатів.

У першому розділі “Висвітлення проблеми комунікаційної функції релігії у науковій літературі” розглядається стан вивчення теми у науковій літературі, простежуються основні напрямки розгляду проблем комунікації у релігійній сфері, окреслюються складові елементи християнської релігійної комунікації. Констатується, що питання комунікаційної системи у християнстві досить широке. Воно включає в себе цілу низку складових. Увесь об’єм використовуваної літературної бази дисертантка умовно ділить на декілька груп. Питання, пов’язані із теорією комунікації розглядаються у дослідженнях Р. Балкара, П. Берка, С. Виготського, У. Еко, М. Маклюена, Н. Мечковської, Г. Почепцова, Р. Якобсона та ін. Іншу групу становлять богословські твори Василія Великого, Іоана Дамаскіна, І. Огієнка, Псевдо-Діонісія Аеропагіта, Максима Сповідника, Ст. Ярмуся та ін.

Методологічно важливим у розробці теми стало звернення до філософських ідей М. Бубера, Ж. Бодріяра, О. Больнова, Р. Бультмана, М. Еліаде, Р. Рікьора, М. Хайдегера, Ю. Хабермаса, К. Ясперса, які допомогли усвідомити значення спілкування, діалогу та комунікації загалом для людини та проаналізувати особливості змін комунікаційних систем православ’я, протестантизму та католицизму під впливом різних соціокультурних ситуацій.

З’ясовано, що важливе місце займають дослідження вітчизняних релігієзнавців, які становлять основу для розуміння особливостей християнських ціннісних орієнтацій (М. Бабій, В. Бодак, Л. Виговський, С. Головащенко, А. Колодний, П. Кралюк, А. Річинський, О. Саган, С. Слобідський, Л. Филипович, П. Яроцький та ін.) та роботи, що характеризують феномен мови та слова у християнській комунікаційній системі (Т. Біленко, І. Богачевська, А. Колодний, Є. Дулуман, О. Саган). З проблемою мови пов’язані питання лінгвістичної відносності, яке розглядають Е. Сепір та В. фон Гумбольдт; питання мови літургії (Т. Горбаченко, Н. Мечковська, І. Огієнко); питання лексики в релігії.

Надзвичайно важливими при розгляді комунікаційної функції релігії, її суті є наукові доробки українських релігієзнавців М. Бабія та Л. Виговського. М. Бабій, розглядаючи функціональність релігії, виводить її як сутнісну характеристику. У своїх дослідженнях він розкриває поліфункціональність релігії, виділяє та характеризує основні її функції, говорить про рівні вияву функціональності релігії. Л. Виговський у монографії “Функціональність релігії: природа і вияви” досліджує систему функціональності релігії та рівні її суспільного вияву, а також її еволюцію. Значну увагу дослідник приділяє розгляду взаємозв’язку та специфіки функціонування основних структурних елементів релігійного комплексу у житті суспільства. Зокрема він виділяє чотири системи функціональності релігії: світоглядно-сенсотвірну, ціннісно-регулятивну, соціально-організаційну та комунікативно-трансляційну.

Методологічно важливе значення для розуміння причин та наслідків спілкування віруючих між собою та з Богом становлять розробки Ю. Макселона про специфіку розвитку групи; В. Бодак про психологічні зміни в колективі та діалогічність свідомості. При розгляді місця архетипів у системі християнської комунікації дисертантка акцентує увагу на дослідженнях К. Г. Юнга. Питання архетипів торкаються також Д. Зільберман, Є. Мелетинський, С. Кримський, М. Хайдегер.

Розглядаючи складові невербальної комунікаційної системи у християнстві можна виділити подієву комунікацію (П. Берк, В. Борисенко, Р. Гвардіні, А. Павленко), жести, графічні засоби, фонаційну комунікацію (П. Сопер), світлове оформлення (С. Аверінцев, В. Бодак, М. Соловій), колір (В. Бичков, Псевдо-Діонісій Аеропагіт, М. Спіллейн), одяг (М. Соловій та ін.), музику (Максим Сповідник, П. Флоренський), ікону та храм (Д. Антонович, В. Бичков, Я. Креховецький, В. Лазарєв, Д. Степовик, Л. Успенський та ін.). Автор наголошує, що суттєвий інтерес, у світлі масових комунікаційних технологій, представляє теорія Г. М. Маклюена, який першим звернув увагу на роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості незалежно від змісту повідомлення.

Особливості релігійної комунікації у християнстві опосередковано висвітлюються у цілій низці сучасних дисертаційних робіт українських науковців. А. Жаловага звертає увагу на антропологічні основи сучасного проповідування у християнських конфесіях на території України; проблему антропологічної суті релігійних відносин піднімає О. Бучма. Проблему писемності у вітчизняній релігійній сфері розглядають Т. Горбаченко, С. Піддубна. Розгляду конкретних протестантських конфесій присвячені роботи В. Титаренко, Ю. Решетнікова, П. Яроцького.

Робиться висновок, що охарактеризовану наукову літературу доцільно систематизувати за критеріями. По-перше, це критерій розподілу літератури за сферою наукових пріоритетів, по-друге, це критерій систематизації за формою комунікаційної системи, по-третє, це систематизація за комунікаційними феноменами пов’язаними із сучасним станом релігійної комунікації у християнстві. Проте, попри розмаїття праць присвячених різним аспектам втілення комунікаційної функції у християнських конфесіях, відзначається відсутність досліджень, в яких би на основі осмислення вітчизняної релігійно-філософської традиції здійснювався аналіз особливостей вияву комунікаційної функції у католицизмі, протестантизмі та православ’ї.

У другому розділі “Комунікаційна функція релігії: християнський контекст” розглядається поняття функції релігії, аналізується змістове наповнення комунікаційної функції релігії, висвітлюються особливості невербальної та вербальної комунікації, сучасний стан комунікаційної системи християнства та вплив мас-медіа на неї, характеризується архетипне підґрунтя релігійної комунікації.

У параграфі ІІ.1 “Специфіка релігійної комунікації у християнстві” зазначається, що комунікаційну функцію релігії можна охарактеризувати через розгляд таких феноменів, як: релігійна комунікація, вербальна та невербальна комунікація, синтетична та масова комунікація, вертикальна та горизонтальна комунікація, діалогічна та екзистенційна комунікація. Комунікаційна функція розглядається у комплексі усієї функціональності християнства. Вона знаходиться у зв’язку із світоглядною функцією, тому релігійний світогляд суттєво впливає на комунікаційні процеси, оскільки задає зміст та форми спілкування віруючих людей, у конфесійному плані є цензором інформації, яка розповсюджується у релігійному середовищі. Ще однією функцією з якою нерозривно пов’язана комунікаційна є компенсаційна функція, яка постає як процес зняття в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечнос-тей і проблем людського буття. Комунікаційна функція пов’язана із регулятивною. Усі складові комунікаційної функції релігії нерозривно пов’язані із такими допоміжними соціальними функціями як культуроформуюча та культурозберігаюча, адже релігія є невід’ємною частиною загальнолюдської культури.

Комунікаційна функція релігії визначається, як один із елементів вияву діалогічної суті релігії, що сприяє постійному зв’язку духовних та фізичних основ людського існування, стосується усіх сфер обміну релігійною інформацією, містить орієнтацію на вертикальний та горизонтальний зрізи релігійної комунікації. Комунікаційна функція опредмечується через релігійну комунікацію. Вона становить цілісну систему в основі якої лежать комунікаційні зв’язки на ґрунті релігійного світогляду, догматичних переконань та культової практики. Вона допомагає постійно підтримувати та, за необхідності, відтворювати релігійні зв’язки віруючих між собою, між мирянами та духовенством, між віруючими та Богом; спрямована першочергово на підтримання релігійних переконань людини. У дисертації наголошується, що релігійна комунікація – це спілкування між віруючими у межах конфесії та міжконфесійні комунікаційні зв’язки, це засіб усвідомлення та відтворення ідентичності та цілісності людини у релігійній площині. Релігійна комунікація має свою структуру, вона включає різні процеси взаємодії – спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін, засвоєння інформації, зміцнення зв’язків – між окремими віруючими, між віруючими і релігійною громадою, релігійною інституцією, духовенством, між релігійними організаціями різного віросповідання. Релігійна комунікація є одночасно явищем загально універсальним та індивідуально специфічним для кожної конкретної релігійної системи.

У параграфі ІІ.1 з’ясовано, що: 1) елементи комунікаційної системи релігії утворюють цілісну комунікаційну систему християнства, яка почала розгалужуватися та набувати специфічних рис з використанням книгодрукування та розвитком ЗМІ; 2) для того, щоб форми комунікації взаємодіяли, а передача інформації відбувалася без деформацій необхідне обов’язкове розуміння специфіки комунікаційних систем християнських конфесій, тобто здатність декодувати специфічну релігійну інформацію; 3) вертикальна комунікація спрямована на розуміння власного Я через спілкування з Богом; 4) горизонтальна комунікація можлива тоді, коли є взаєморозуміння, збігаються переконання про цінності; 5) обряд/культова практика знаходяться у центрі як вертикальної, так і горизонтальної комунікації. Вони неможливі без любові, взаємності, діалогу. Діалогічна та екзистенційна комунікація є проявом справжньої християнської комунікації, що ґрунтується на християнській любові.

У параграфі ІІ.2 “Невербальна комунікація в християнських конфесіях” звертається увага на те, що важливість невербальної системи зумовлена специфікою сприйняття людини, тому, під час релігійного комунікаційного акту, віруючий будь-якої християнської конфесії значну увагу приділяє паралінгвістичній комунікації: міміці, жестикуляції, зовнішньому вигляду проповідника чи священика і найчастіше аналізує отриману інформацію несвідомо. Невербальна комунікація первинна по відношенню до вербальної, вона адекватніше передає емоції, настрої, їй схильні більше довіряти; у християнських конфесіях вона є устандартненою. Основні види жестової комунікації використовуються у християнських сакральних дійствах; символіка жестикуляції є комунікаційним підґрунтям літургії/меси/релігійних зборів. Використання графічних засобів полегшує комунікацію, робить її зрозумілою, але одночасно і надто спрощеною, ними користуються переважно у протестантській комунікаційній системі. Комунікаційні особливості символіки постаті та тіла полягають у виробленні специфічного естетичного канону спрямованого на відмову від тілесності. Із тілесністю пов’язані комунікаційні особливості одягу: у священнослужителів він символічний, у мирян – лише святковий; на символіку одягу впливають національно-культурні традиції.

На основі здійсненого дослідження констатується, що для католицької та православної гілок християнства особливе значення у візуальній комунікації приділяється символіці храму. У храмовій комунікації домінує архітектурний знак, зміна таких знаків (стилів архітектури) призводить до зміни комунікаційної системи та релігії загалом. Символіка дає можливість до видимого розрізнення комунікаційних систем християнських конфесій. Зв’язком із символічним характеризується ікона, вона спрямована на заміну вербальної інформації, а коли така необхідність відпадає потреба у заміні поступово зникає. У дисертації наголошено, що для усіх гілок християнства особливості використання символіки кольору у релігійній комунікації залежать від двох основних чинників: релігійного смислового навантаження та звернення до психологічних основ сприйняття окремого кольору. Психологічні особливості сприйняття віруючого, такі як спрямованість на подієвість, активно впливають на комунікаційні системи християнських конфесій, подієвість зумовлює підтримання елементів комунікаційної системи. Подієва комунікація лежить у площині ритуалу, канонічною подієвою комунікацією є літургія. Вона пов’язана із феноменом гри: характеризується обмеженим простором та часом, дотриманням правил.

У параграфі ІІ.3 “Вербальна комунікація в християнстві” вихідним пунктом розмірковувань стала думка про те, що оскільки християнство є релігією Писання, то канонічна комунікація знаходиться у зрізі вербальної. Вербальна комунікація зорієнтована на рівень світобачення, яке ґрунтується на мовних структурах. Мова постає глобальним засобом вербальної комунікації, вона проявляється через мовлення: усне та письмове. У зрізі вербальної комунікації постає проблема зв’язку між людьми та Богом під час комунікаційного акту, вона вирішується через монологічність, діалогічність чи автокомунікацію.

До усної традиції вербальної комунікації належить молитва, сповідь та проповідь. Специфіка молитовної комунікації залежить від того чи вона є індивідуальною, а чи колективною; канонічною чи неканонічною. Суть феномену сповіді полягає у тому, що через вербалізацію вона допомагає очищенню. Проповідь опредмечується у поясненні Біблії, вона виходить за межі ортодоксального, канонічного. Відповідно до історичного поступу біблійної герменевтики акцентовано увагу на трьох підходах до розуміння феномена Біблії: традиційному, історичному, екзистенційному. Дослідниця наголошує, що письмова комунікаційна традиція визначає канон релігійної комунікації, забезпечує її стійкість. Завдяки писаним текстам конфесії можуть розповсюджувати свій вплив на великі території.

Релігійна комунікаційна система вбирає у себе світські елементи незалежно від своєї конфесійної спрямованості. Це пов’язано із двома моментами. По-перше, релігійна комунікація призначається не лише віруючим певної конфесії, а й широкому загалу людей, зацікавлених у такій комунікації; по-друге, релігійна комунікація постійно перебуває у нерозривному зв’язку із історичними, культурними, соціальними та іншими реаліями. Такий зв’язок сприяє постійній актуальності релігійної комунікації, що проявляється як на досвідному, так і на апріорному рівні культурних архетипів.

У параграфі ІІ.4 “Вплив мас-медіа на релігійну комунікацію в християнських конфесіях” з’ясовано, що у системі християнської комунікації існує залежність її особливостей від засобів передачі інформації, у багатьох випадках сам засіб стає інформацією. Відповідно, засоби передачі інформації впливають на особливості комунікації (М. Маклюен). Особливе місце вони займають, коли починає домінувати поняття масової комунікації, яка зорієнтована на велику аудиторію. Засобами передачі релігійної інформації є релігійна періодика, кіно, радіо, телебачення, телематичні медіа, зокрема Інтернет. Всі вони характеризуються орієнтацією на широку аудиторію, мають публічний характер та суспільну регуляцію діяльності. Робиться висновок, що різноманіття ЗМК не завжди сприяє якісному забезпеченню спілкування між віруючими, акцентується увага на проблемі руйнування, спрощення міжособистісної комунікації, виникненні почуття відчуження та страху у віруючих, у наслідок включення в релігійну комунікаційну систему нових потужних засобів передачі інформації. Під впливом мас-медіа сучасне християнство поступово переходить від візуальної до аудіальної орієнтації, що сприяє зміні міжособистісної комунікації. Технологічні зміни непомітно впливаючи на моделі сприйняття віруючого, створюють нове емоційне середовище для здійснення комунікаційної функції релігії.

Звертається увага на книгодрукування, яке стало вищою фазою алфавітної культури, що призвела до відлучення віруючого від родового та колективного світовідчуття. Завдяки книгодрукуванню відбулася помітна зміна культурних цінностей, зокрема, у сприйнятті тексту. Із поширенням друку приходить візуальна організація сприйняття інформації. Таким чином, вся історія християнської церкви постає зміною провідних засобів комунікації і, відповідно, типів сприйняття. Між головним способом комунікації – друкарством і сенсорною моделлю особистості та організацією християнських конфесійних систем існує пряма залежність (М. Маклюен).

У параграфі ІІ.5 “Архетипне підґрунтя релігійної комунікації” звернено увагу на те, що християнська комунікаційна система специфічна архетипами, які по-різному проявляються у православ’ї, католицизмі та протестантизмі. Найактивнішу роль у православній комунікації відіграють архетипи храму, вічного учня, обрядовості та імітативності, ідеалізації старовини. У католицизмі ці архетипи лежать у підґрунті комунікації, проте, архетип матері (К. Г. Юнг) тут домінує над іншими, це проявляється у культі Діви Марії з використанням відповідних елементів. У протестантських напрямках згадані архетипи менше впливають на комунікаційну систему, така ситуація пов’язана із раціоналізацією та домінуванням свідомої частки психіки у протестантській комунікації, проте, автор не говорить про абсолютну відсутність архетипного підґрунтя у протестантизмі (присутність архетипів едукативності та немовляти). Для того, щоб можна було усвідомлено скористатися архетипами християнська комунікаційна система вимагає цілої низки специфічних когнітивних можливостей. Дуже важливим для кожного віруючого є не лише видиме безпосереднє чи опосередковане спілкування, а й містичний, не зрозумілий на перший погляд елемент, який робить таке спілкування дійсно якісно вартісним. Лише цілісна сукупність комунікаційної системи може на належному рівні забезпечити зв’язок між Богом та людиною. І архетипи тут посідають одне з провідних місць. Вони постають підґрунтям, за допомогою якого можна об’єднати свідомі прагнення віруючого до контакту з Богом та несвідому іманентну потребу у цьому.

У третьому розділі “Характеристика релігійної комунікації у християнських конфесіях” робиться детальний аналіз комунікаційних систем православ’я, католицизму та протестантизму; описуються їх складові; акцентується увага на подібних та відмінних елементах зазначених комунікаційних систем.

У параграфі ІІІ.1 “Комунікаційна функція релігії у православ’ї” розкрито проблему мови богослужінь та богослужбових текстів, їх сакральності. На сучасному етапі проблема вирішується на користь національних мов (Т. Горбаченко, Т. Коць, І. Огієнко, Н. Пуряєва, О. Саган, О. Тодор та ін.). Акцентування уваги на цій проблемі зумовлене тим, що мова впливає на світоглядні основи віри та значною мірою визначає нюанси комунікаційних систем православних церков.

Природна емоційність православних сприяє поширенню світських мотивів у комунікаційній системі. Елементами емоційної масової подієвої комунікації у православ’ї є паломництво до святих місць, хресні ходи. З емоційністю пов’язаний церковний спів, у якому, на відміну від інших конфесій, слово домінує над мелодією. У вербальному зрізі особливу увагу привертає молитва, яка усвідомлюється як постійна дія; вона пов’язана із комунікаційними системами живопису та архітектури. Звертається увага на те, що у сучасному православ’ї молитва менше пов’язана із повсякденним життям ніж у протестантизмі, більше приналежна до культу.

Православна іконографія є невід’ємним елементом релігійної комунікації. Вона пов’язує літургію, молитву та храмовий комплекс; вона є провідником на шляху спілкування людини з Богом, вертикальної комунікації, є повноправним учасником горизонтальної комунікаційної системи, оскільки через символіку допомагає спілкуванню між віруючими. Православна обрядовість адресується не до розуму людини, а до її почуттів, що не потребує спеціальної підготовки, навчання для передачі та отримання релігійної інформації. Переважає колективна обрядовість, яка у сучасній церкві прагне до спрощення. Хоча у православній комунікації переважають традиційні риси, але вимоги часу сприяють поступовій модернізації православного культу (А. Колодний). Така модернізація відбувається повільно, оскільки встановлений комунікаційний канон вважається довершеним, перевіреним і його зміна може призвести до руйнування вже встановлених комунікаційних зв’язків віруючих між собою та з Богом. Хоча, зазначається, що останнім часом православна комунікаційна система все активніше наповнюється новітніми засобами комунікації, особливо інтенсивно розвивається преса (в Україні це: “Голос Православ’я”, “Київські єпархіальні відомості” та ін.), радіо (радіопередачі “Євангельська духовність і сьогодення”, “Святительське слово” та ін.), Інтернет.

Параграф ІІІ.2 “Характеристика комунікаційної функції у католицизмі” присвячений опису специфічних особливостей комунікаційної функції релігії у католицизмі. До них належать: 1) індивідуалізм як характеристика ідеалізованої комунікації у центрі із папою римським; 2) у богослужінні комунікаційна система ґрунтується на логіці; основне завдання – розказати про Бога, пояснити його суть. Специфічним елементом комунікаційної системи є образ Діви Марії; 3) важливим чинником у розвитку комунікаційної функції релігії у минулому та на сучасному етапі постають чернечі ордени; 4) звернення уваги на механізми ефективної комунікації, навчання; 5) комунікаційне навантаження ікони менше ніж у православній комунікаційній системі, тут вона не має літургійного значення; 6) специфічною є система пов’язана із документами, які пояснюють місце та значення ЗМІ у сучасній католицькій комунікації.

Католицька комунікаційна система знаходиться між православною та протестантською, користується елементами як однієї, так і іншої. З православною системою її споріднює невербальний елемент – використання ікон, символіка храму та одягу священиків (хоча ці елементи мають суто власне смислове навантаження, яке часто не співпадає із православним); подієвий елемент – паломництво, маріологічні дні та ін. До того ж, у сучасній католицькій системі дуже велика увага приділяється молоді, її інтересам, навіть у дечому комунікація прилаштовується під потреби молоді; у той час як православна комунікаційна система залишається переважно надто ортодоксальною по відношенню до новацій та молоді, надає перевагу усталеним зразкам спілкування. Спорідненість із протестантською комунікаційною системою проявляється у активному використанні ЗМІ для виконання комунікаційної функції релігії, створенні власних інформаційних організацій на зразок світських (Міжнародної католицької організації кінематографії, Міжнародної спілки католицької преси та ін.), користування радіо, телебаченням, пресою (на 2006 р. Католицька церква в Україні мала 13 офіційних періодичних видань та 26 офіційних видань УГКЦ), Інтернетом. Такі тенденції у сучасному католицизмі сприяють технізації літургії та культу загалом.

У параграфі ІІІ.3 “Специфіка комунікаційної функції у протестантизмі” наголошується, що офіційно домінуючою складовою протестантської комунікації є Біблія, а відповідно і її інтерпретації, пояснення, коментарі, проповіді. Специфічним є відносно суб’єктивне тлумачення Біблії у порівнянні із комунікаційними системами інших конфесій. До вербальної складової належить також молитва, тут ритуальний бік відходить на другий план, перевага надається імпровізації, що є виявом інтимного звернення до Бога; при цьому не заперечується колективний характер моління. Оскільки протестантська церква до мінімуму скоротила релігійну обрядовість, фактично відмовилася від ікон та храмових споруд, то значний пласт невербальної комунікаційної системи пов’язаний із проповіддю, молитовними зборами та друкованою книгою. Звертається увага на те, що протестантизм постає релігією автономної людини з індивідуалізованою комунікаційною системою, яка є результатом поширення книгодрукування; тут яскраво прослідковується тенденція взаємозв’язку засобів передачі інформації та їх впливу на формування особливостей конфесійної релігійності.

Сьогодні протестанти для активного спілкування, діалогу звертаються до сучасних, світських форм культури (молодіжні і дитячі табори (АВАНА, “Глорія” та ін.), конференції, концерти; у періодичній літературі кросворди, постери, дитячі фото; теле- радіопередачі, Інтернет та ін.), але майже повністю відкидають комунікаційне корін-ня, традиції й канони, з яких вони виросли. Робиться висновок, що використовуваний тип комунікації у протестантизмі – соціально-етичний. Він не покликаний розв’язувати схолас-тичні питання й умоглядні теологічні проблеми, а націлений на розв’язання особистісного внутрішнього конфлікту людини й суспільства, створення нових, що відповідають Єван-гелію, зв’язків з оточуючими людьми. Відносини з Богом – на-слідок дій і стосунків з людьми. В цьому принципова відмін-ність протестантської комунікаційної системи, оскільки в католицизмі і православ’ї сто-сунки між людьми – наслідок комунікації людей з Богом.

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження:

1) Християнська культура постає орієнтованою як на автокомунікаційні, так і на комунікаційні процеси, постає водночас і культурою усного мовлення, і культурою книги. Однією з функцій християнства є комунікаційна функція. Вона полягає у створенні умов для спілкування віруючих у рамках релігійної спільноти. Релігійна комунікація – це процес взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, передачі, обміну, засвоєння релігійної інформації, укріплення зв’язків між віруючими. Комунікаційна функція релігії – це один із елементів вияву діалогічної суті релігії, що сприяє постійному зв’язку духовних та фізичних основ людського існування, стосується усіх сфер обміну релігійною інформацією, містить орієнтацію на вертикальний та горизонтальний зрізи релігійної комунікації, вона опредмечується через релігійну комунікацію. У християнстві вона постає цілісною системою передачі сакральної та профанної інформації за допомогою невербальних, вербальних та синтетичних засобів.

2) Філософська суть комунікаційної функції релігії полягає у можливості за її допомогою простежити духовні трансформації у житті віруючого, його потреби, прагнення, світогляд; описати діалогічну та екзистенційну ситуації. Для віруючого, у значній мірі домінуючим є богословське навантаження релігійної комунікації. Людина спілкується, щоб досягти контакту з Богом, через слово, дію опредметнити свої релігійні пориви і отримати відповідь. У такому смислі християнська комунікація – це таїнство, до якого потрібно духовно готуватися.

3) Суттєвою рисою вербальної системи християнства є існування письмової релігійної традиції. Християнство є релігією Писання. Завдяки писемності релігійна думка незмінно переказується як в часі, так і в просторі. Писемність, на відміну від мови, стала штучним засобом комунікації, опосередкованим і здеперсоналізованим. Звертаючись до друкованих засобів передачі інформації був зроблений висновок про те, що доступність друкованої книги сприяла трансформації релігійної обрядовості й практик.

4) До психологічних характеристик комунікаційної системи християнства відносяться особливості спілкування віруючих між собою, спілкування з духовенством, безпосередній діалог з божеством, обмін інформацією у релігійній групі, під час ритуальних дій, декодування релігійної символіки, психологічні особливості проповіді та молитви та ін. Від психологічної ситуації залежить якість та особливості передачі релігійної інформації. До психологічних особливостей належить несвідоме, зокрема архетипи.

5) Мас-медіа спричиняють значний вплив на конфесійні комунікаційні системи християнства, цей вплив у конфесіях не однозначний. Найяскравіше він виявляється у протестантизмі та католицизмі; православна церква досить помірковано використовує сучасні засоби передачі інформації. Мас-медіа дозволяють пришвидшити обмін релігійною інформацією, збільшити аудиторію, розширити ареал християнської комунікації. Але інтенсивне використання ЗМІ стає причиною десакралізації релігійного слова, руйнування канонічних особливостей християнського спілкування, виникнення у віруючих відчуття розгубленості, своєрідної духовної кризи.

6) Філософсько-релігієзнавчим підґрунтям православної комунікації є проблема мови, яка впливає майже на всі її складові. Конструктивною основою синтезу, що сприяє виконанню комунікаційної функції у православ’ї, на матеріально-духовному рівні є архітектура храму. Вона створює особливий багатомірний простір, який становить основу синтезу комунікаційних елементів.

7) В основі сучасної комунікаційної системи католицизму лежить власна позиція бачення мети і завдань суспільного спілкування. Католицька церква оцінює пози-тивний бік діяльності медіа.

8) Підґрунтям протестантської комунікаційної системи є оригінальне прочитання та тлумачення Біблії, пріоритет комунікації через спільноту/громаду. Одним із домінуючих елементів є проповідь, якій властиво спиратися на досягнення сучасної науки, на приклади із суспільного життя.

9) Зміна релігійної комунікації впливає на особливості релігійних систем і хоча в основі конфесійної комунікації у християнстві знаходяться відмінні соціокультурні підвалини, проте смисловою основою протягом усього розвитку християнської комунікації залишається спілкування віруючих з Богом.

Отже, суть комунікаційної функції релігії, з однієї сторони, полягає у можливості впливати на зміну структури християнських конфесій під час використання специфічних засобів передачі інформації, а з іншої, через комунікаційну функцію релігії віруючий опредмечує свої релігійні почуття, реалізує зв’язок з одновірцями та божеством.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ЗНАЙШЛИ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Кузьмин М. С. Архетипне підґрунтя релігійної комунікації у християнстві // Актуальні проблеми духовності. Збірка наукових праць. Випуск 6. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. –