Павліха Наталія Володимирівна

УДК 332.12(477)

Організаційно-інституційні засади
сталого просторового розвитку регіону:
теорія, методологія, механізми

Спеціальність: 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил
і регіональна економіка

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Долішній Мар’ян Іванович,
Інститут регіональних досліджень НАН України

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Буркинський Борис Володимирович,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор

доктор економічних наук, професор
Бистряков Ігор Костянтинович,
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,
завідувач відділу просторового розвитку та земельних відносин

доктор економічних наук, доцент
Шевчук Любов Теодорівна,
Інститут регіональних досліджень НАН України,
завідувач відділу територіальних суспільних систем

Захист відбудеться “25” жовтня 2007 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026 м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026 м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий “21” вересня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Світова спільнота сьогодні освоює глобальний ресурс шляхом використання моделі сталого просторового розвитку. Її проект постійно доповнюється відповідними механізмами й технологіями реалізації, що задекларовано в Містобудівельній Хартії Співдружності Незалежних Держав (Женева, 1997 р.), “Перспективах Європейського просторового розвитку” (Потсдам, 1999 р.) та “Керівних принципах сталого просторового розвитку Європейського континенту” (Ганновер, 2000 р.).

Виходячи з того, що Україна має унікальне стратегічне положення, її національні інтереси у сфері досягнення перспектив сталого просторового розвитку є визначальними. Україна ідеологічно приєдналася до процесів його забезпечення. Їх успішне здійснення виступає умовою поліпшення якості життя населення як головного пріоритету реалізації національних інтересів країни. Курс України на інноваційну модель економічного зростання передбачає необхідність здійснення наукового обґрунтування проблем сталого просторового розвитку регіонів. Зростання актуальності цього питання пов’язане ще й з необхідністю спрямування України на запровадження європейських стандартів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Проте слід звернути увагу на недостатню дієвість в сучасних умовах ідеології сталого просторового розвитку в Україні, про що засвідчують міжрегіональні диспропорції. Це обумовлює потребу конструювання системи переходу до сталого просторового розвитку регіонів, втілення в життя якої можливе на основі розробки та реалізації наукових підвалин управління даним процесом.

На результати дослідження справили значний вплив фундаментальні роботи таких науковців, як: П. Бєлєнького, Ю. Білоконя, І. Бистрякова, Є. Бойка, Б. Буркинського, М. Габреля, В. Гейця, З. Герасимчук, М. Голубця, Л. Гринів, Б. Данилишина, М. Долішнього, В. Євдокименка, С. Злупка, В. Кравціва, Е. Лібанової, М. Мальського, А. Мельник, В. Мікловди, Н. Мікули, С. Ниммік, В. Нудельмана, В. Павлова, В. Пили, С. Пирожкова, С. Писаренко, Я. Побурка, Л. Семів, Д. Стеченка, О. Фурдичка, С. Харічкова, М. Чумаченка, Л. Шевчук.

Доцільно підкреслити, що у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі розкрито різнопланові питання щодо теоретичних основ та узагальнення досвіду просторового облаштування територіальних систем різного рівня, обґрунтовано підходи до розв’язання проблем регіонального розвитку. Проте, існуючі наукові розробки не охоплюють всього комплексу методологічних завдань щодо повномасштабного залучення регіонів в загальну схему облаштування території країни, які необхідно вирішити на основі забезпечення їх сталого просторового розвитку.

Методологія управління сталим просторовим розвитком регіону перебуває поки що на етапі формування понятійного апарату, виявлення факторів та формування принципів, створення концепцій. Досі не розроблено цілісної моделі сталого просторового розвитку регіонів України та не визначено відповідної державної політики. В зв’язку з цим розробка організаційно-інституційних засад сталого просторового розвитку регіонів країни є важливим кроком у просуванні відповідної стратегії.

Керуючись вищевикладеними положеннями, сформульовані мета, об’єкт, предмет та основні завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках досліджень, здійснених відділом проблем управління комплексним соціально-економічним розвитком регіону Інституту регіональних досліджень НАН України та Тернопільського державного економічного університету спільно з Волинським державним університетом імені Лесі Українки відповідно до державної тематики науково-дослідних робіт: “Розробка теоретико-методологічних засад регіональної політики просторового розвитку в умовах європейської інтеграції”, “Регіональні системи: організаційно-економічні механізми їх формування і розвитку в умовах соціально-орієнтованої політики”.

Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з низкою науково-дослідних робіт, що виконувалися в Інституті регіональних досліджень НАН України, серед яких “Теоретичні основи регіональної політики” (№ держреєстрації 0197U002572), “Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки” (№ держреєстрації 0100U002572), “Моделі регіональної соціально-економічної політики: концептуальні підходи до формування та методи реалізації” (№ держреєстрації 0102U000425). Окремі ідеї й положення дослідження стали внеском в ці теми.

Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямкам затверджених загальнодержавних і галузевих законодавчих й нормативних актів і програм.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування нового наукового напрямку розвитку продуктивних сил і регіональної економіки, основою якого є проведення розробки теоретико-методологічних засад і механізмів організаційного та інституційного забезпечення сталого просторового розвитку регіону в умовах євроінтеграції, що базується на міждисциплінарному підході.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання наступних завдань:

- сформулювати суть сталого розвитку у просторовому вимірі;

- з’ясувати проблеми детермінації ідеї сталого просторового розвитку регіонів;

- дослідити еволюцію теорії сталого просторового розвитку;

- визначити сутність просторових систем в світлі концепції сталого розвитку;

- проаналізувати зарубіжний досвід та виявити сучасні тенденції сталого просторового розвитку регіонів в контексті міжнародної інтеграції;

- визначити критерії сталого просторового розвитку регіону;

- розробити концептуальні засади управління сталим просторовим розвитком регіону;

- обгрунтувати нову систему принципів формування опорного каркасу просторових систем та просторового планування їх сталого розвитку;

- визначити місце та роль соціально-економічних та ресурсно-екологічних підойм сталого просторового розвитку регіону;

- розкрити механізм державного регулювання процесів сталого просторового розвитку;

- розробити процедуру регіонального управління та діагностики сталого просторового розвитку;

- розробити наукові засади моніторингу сталого просторового розвитку регіону.

Об’єктом дослідження є сталий розвиток просторових систем регіонального рівня.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та методичні основи сталого просторового розвитку регіону, механізми управління цим процесом.

Методи дослідження. Теоретичним підґрунтям роботи є фундаментальні положення економічної теорії, теорії систем та системного аналізу, синергетики, інституційного підходу, класичних і сучасних теорій сталого розвитку, щодо управління регіональним розвитком, міжнародної економіки та міжнародної інтеграції, стратегічного і проектного управління тощо.

Основою методологічного апарату є комплексний та системний підходи, які розглядають процеси забезпечення сталого просторового розвитку регіону (на мезорівні) у діалектичній єдності з державною регіональною політикою. У процесі дослідження застосовувались загальноприйняті в економічній науці методи вивчення: абстрактно-логічний, системно-структурний, розрахунково-конструктивний, порівняльного та факторного аналізу, економіко-статистичні методи (середніх і відносних величин, спостереження, графічний, картографічний, індексний, багатовимірного аналізу), що дозволяють дослідити просторові системи регіону, процеси в їх межах та між ними, адекватно оцінювати існуючі суперечності, виявляти деструктивні тенденції та причинно-наслідкові зв’язки, критерії, підойми та чинники сталого просторового розвитку; а також методи прогнозування та програмного управління з метою вибору цільових орієнтирів управління сталим просторовим розвитком, вдосконалення його організаційного та інституційного забезпечення.

Інформаційною базою дослідження послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії розвитку просторових систем, питання управління сталим просторовим розвитком регіонів, законодавчі акти Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, звіти Міністерства статистики, інших міністерств та відомств України, рішення (декларації) міжнародних форумів, матеріали Інституту регіональних досліджень НАН України, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів і особистий внесок автора полягають у розробці організаційних та інституційних засад сталого просторового розвитку регіону. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

- запропоновано трактування сталого просторового розвитку як динамічного процесу забезпечення ефективної ієрархічної взаємодії соціальних, економічних, екологічних, інноваційних, інформаційних елементів (підсистем) простору життєдіяльності людей для повного та доступного для всіх верств нинішнього та майбутнього поколінь людей задоволення їхніх різноманітних потреб;

- визначено критерії сталого просторового розвитку регіону, які представлені показниками екстенсивного та інтенсивного просторового розвитку;

- розроблено концептуальні засади управління сталим просторовим розвитком регіону як сукупності інституцій та інструментів, спрямованих на одночасне досягнення підвищення рівня життя населення, раціонального використання регіонального простору, регулювання природокористування та охорони довкілля;

удосконалено:

- державне регулювання процесів сталого просторового розвитку країни, до яких відносяться пряме державне управління та опосередкований вплив на ринкові відносини через кредитно-грошову політику, та обґрунтовано необхідність формування інноваційно-інвестиційних механізмів щодо забезпечення зайнятості та зростання добробуту населення, створення об’єктивних умов проведення приватизаційних процесів, розвитку активної структурної політики, управління інвестиційними потоками, оздоровлення фінансів та переходу до обґрунтованої антиінфляційної політики, а також зовнішньоекономічних завдань розвитку, виходячи з національних інтересів країни;

- механізм стимулювання та мотивації сталого розвитку просторових систем та підходи до підвищення конкурентоспроможності регіону, серед яких особливе місце належить активізації інвестиційної діяльності, підвищенню інвестиційної привабливості регіону та вдосконаленню міжбюджетних відносин просторових систем;

- методичні підходи до діагностики та програмно-цільового забезпечення облаштування регіонального простору, розробки та реалізації державних програм використання та охорони природно-ресурсного потенціалу та екологічної реабілітації регіонів в якості пріоритету у контексті забезпечення сталого просторового розвитку країни;

дістало подальший розвиток:

- сучасна гіпотеза, теоретичні положення і концепції сталого розвитку у просторовому вимірі, що дозволило переглянути раніше продекларовані теоретичні засади та розкрити суть понять “сталий просторовий розвиток”, “простір життєдіяльності”, “регіональний простір”, які на основі міждисциплінарного підходу формують категоріальний апарат теорії сталого просторового розвитку регіону;

- поняття просторової системи з позиції розкриття об’єкта дослідження процесів сталого просторового розвитку регіону та визначено динамічність як її узагальнюючу властивість;

- визначення критеріїв сталого розвитку просторових систем, серед яких розвинуто поняття якості життя населення на основі уніфікованих показників, до яких віднесено відтворення населення, його добробут, якість соціальної сфери та довкілля;

- зміст функцій управління сталим розвитком просторової системи, а саме: просторового планування як процесу встановлення цілей її розвитку і вибору оптимального шляху їх досягнення; просторової організації як комплексу заходів структурно-функціональної організації та адміністративно-територіального впорядкування просторової системи, спрямованих на забезпечення населення необхідним рівнем послуг та збалансованого її розвитку; просторового регулювання, яке передбачає виконання аналізу та координації процесів реалізації проектних рішень з питань сталого розвитку просторової системи; моніторингу стану їх розвитку як системи спостережень, оцінки та контролю за процесами і явищами; мотивації, що охоплює розробку та використання відповідних стимулів;

- наукове обґрунтування методології управління проектами сталого просторового розвитку; її застосування дозволяє перейти від традиційної адміністративної моделі управління до нової системи просторового менеджменту, де центральним елементом стає орієнтація на досягнення результату – підвищення ефективності на всіх рівнях управління, усунення міжрегіональних диспропорцій, поліпшення якості життя населення;

- розробка організаційної системи управління сталим просторовим розвитком, яка включає стратегічний, проектний та оперативний рівні; визначено переваги її використання в порівнянні з діючою організаційною структурою управління соціально-економічним розвитком регіону, насамперед забезпечення міждисциплінарного підходу до здійснення процесу управління його сталим просторовим розвитком;

- сутність та механізми інноваційного забезпечення екобезпечного розвитку просторових систем як ресурсно-екологічний чинник сталого просторового розвитку регіону, активізація чого сприяє одночасному отриманню рівноцінних соціальних, економічних та екологічних ефектів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати теоретико-методологічних досліджень знайшли впровадження у вирішенні питань формування та реалізації політики соціально-економічного та екобезпечного розвитку у Волинській області. Зокрема, вони враховані при розробці схеми планування території Волинської області, Стратегії соціально-економічного розвитку Волинської області в період 2004?2015 роки, формуванні регіональних програм соціально-економічного розвитку Волинської області, регіональної стратегії сталого природокористування у Волинській області, проекту програми раціонального використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу Волинської області.

Практична значимість розробки і впровадження механізмів сталого просторового розвитку регіону підтверджується довідками органів державного і регіонального управління: головного управління економіки Волинської обласної державної адміністрації (№ 1257/02-11 від 25.10.2006); управління містобудування, архітектури та житлового господарства (№ 976/1.9 від 25.10.2006); Державного управління екології та природних ресурсів у Волинській області (№ 01-13-01/2811 від 25.10.2006).

Теоретико-методичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для прийняття практичних рішень керівниками і спеціалістами, органами державного та регіонального управління, місцевого самоврядування для опрацювання моделей сталого просторового розвитку регіонів в умовах євроінтеграції та деталізації стратегічних планів.

Автором у співавторстві розроблено та впроваджено у навчальний процес п’ять навчальних посібників. Матеріали досліджень використовуються в навчальних курсах “Регіональна економіка”, “Розміщення продуктивних сил”, “Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини”, “Геоекономіка”, “Міжнародні економічні відносини” при підготовці фахівців у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, Волинському інституту імені В. Липинського МАУП.

Теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції дисертації можуть бути матеріалом для подальших наукових досліджень і дискусій з проблем забезпечення сталого просторового розвитку регіону.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації пройшли апробацію на 35 міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, серед яких – “Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах” (Київ, 2007 р.); “Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку” (Київ, 2007 р.); “Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні” (Київ, 2006 р.); “Корпоративне управління в Україні: менеджмент, фінанси, аудит: матеріали” (Рівне, 2006 р.); “Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 2005 р.); “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2005 р.); “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 2005 р.); “Регіони України: їх можливості та перспективи розвитку” (Київ, 2004 р.); “Проблеми регіонального відтворення” (Санкт-Петербург, Російська Федерація, 2004 р.); “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття” (Луцьк, 2004 р.); “Україна на шляху до Європейського Союзу: прогнозування та реалізація політики пріоритетів в інноваційно-інвестиційній та соціально-трудовій сферах” (Хмельницький, 2004 р.); “Економічні проблеми розвитку промислового виробництва” (Одеса, 2004 р.); “Європа без кордонів” (Рукі, Республіка Польща, 2004 р.); “Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України” (Львів, 2003 р.); “Економічний розвиток регіонів в контексті міжнародної інтеграції” (Феодосія, 2003 р.); “Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України” (Чернівці, 2003 р.); “Роль регіонів у забезпеченні сталого розвитку національної економіки країни” (Чернівці, 2003 р.); “Сучасні технології в менеджменті” (Харків, 2003 р.); “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2003 р.); “Сучасні технології виробництва в розвитку економічної інтеграції та підприємництва” (Хмельницький, 2003 р.); “Стратегія розвитку вітчизняних підприємств” (Тернопіль, 2003 р.); “Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів України” (Донецьк, 2002 р.); “Екологічний менеджмент у загальній системі управління” (Суми, 2001 р.) та інші.

Публікація результатів дослідження. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 95 друкованих роботах, серед яких: 3 монографії (одна особиста), 57 статті у вітчизняних фахових наукових виданнях, 27 публікації у інших виданнях, 5 навчальних посібники, 2 науково-аналітичних видання, 1 препринт.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 491 сторінки в комп’ютерному наборі. Дисертація містить 9 таблиць, 29 рисунків, 22 додатки. Список використаних літературних джерел включає 409 найменувань.

Основний зміст дисертації

В першому розділі роботи “Теоретичні основи сталого просторового розвитку” розкрито суть та значення сталого розвитку у просторовому вимірі, висвітлено еволюцію теорії сталого просторового розвитку, виявлено динаміку та фактори сталого розвитку просторових систем, окреслено інтеграційні процеси цього розвитку та зарубіжний досвід з питань його забезпечення.

Детермінація ідеї сталого розвитку у просторовому вимірі веде до перегляду раніше продекларованих теоретичних засад з цього приводу. Автор, беручи до уваги існуюче теоретичне надбання, ставить і розв’язує завдання розробки теоретико-методологічних підходів до вирішення проблеми забезпечення сталого просторового розвитку регіону. З позиції системності і комплекс-ності всебічно розглянуто дію просторового чинника як особливого ресурсу соціально-економіч-ного зростання та досягнення екологічної рівноваги. В зв’язку з цим на основі міждисциплінар-ного підходу внесено певний вклад в удосконалення та формування нового понятійно-термінологічного апарату теорії сталого просторового розвитку регіону (так, зокрема, розглянуто зміст понять “сталий просторовий розвиток”, “простір життєдіяльності”, “регіональний простір”).

Поняття “сталого просторового розвитку” пропонується розглядати як динамічний процес забезпечення ефективної ієрархічної взаємодії та зміни концентрації функцій соціальних, економічних, екологічних, інноваційних, інформаційних елементів (підсистем) простору життєдіяльності людей для повного та доступного для всіх верств нинішнього та майбутнього поколінь людей задоволення їхніх різноманітних потреб в межах певного формату простору, до різновидів якого можна віднести локальний, мікро-, мезо-, макрорегіональний простори.

Дослідження історичних аспектів еволюції теорії сталого просторового розвитку дозволило автору виявити її міждисциплінарний характер (рис. 1). Так, інтеграція географічних, екологічних, соціологічних та економічних знань стали базою формування геоекономіки, соціоекономіки, регіональної економіки, регіонології, які виходять на такі сучасні поняття, як “просторовість”, “просторовий порядок”, “просторова економіка”, “просторовий розвиток”.

Ефективність досягнення сталого просторового розвитку кожного ієрархічного рівня простору залежить від процесів взаємодії комплексу елементів (підсистем), які в сукупності та динаміці представляють просторову систему. Під нею автор пропонує розуміти просторову взаємодію елементів соціального, природного, виробничого, інфраструктурного та інституційного характерів, які цілеспрямовано функціонують в реальному просторі у визначених масштабах, розмірах та пропорціях. Об’єднання окремих елементів у просторову систему здійснюється на основі зв’язків між ними: вертикальних, горизонтальних, функціональних, часових. Ці системоутворюючі зв’язки формують регіональний простір.

Рис. 1. Міждисциплінарний характер проблем старого просторового розвитку

Характерними рисами просторової системи визначено складність, цілісність, стійкість, емерджентність, динамічність, гомеостазис, керованість. На думку автора, узагальнюючою властивістю просторових систем виступає динамічність, яка стосується процесів і характеру змін підсистем, до яких віднесено розселення, соціальну, економічну, природно-ресурсну, екологічну, інформаційну, адміністративно-правову, а також зв’язків та відмінностей між ними в часі. Важливим динамічним станом просторової системи визначено розвиток, який представляє собою прогресивні якісні зміни її структури.

В основу формування оптимальної моделі забезпечення сталого розвитку просторових систем в короткостроковому та довгостроковому періодах пропонується покласти оцінку динамічних факторів розвитку: геополітичних, демографічних, ресурсних, соціальних, економічних, інвестиційних, інноваційних, транспортних, інформаційних, екологічних, інституційних, структурних тощо. В дисертації в якості об’єкта дослідження динаміки стану розвитку просторових систем обрано такі фактори, як розселення, соціально-економічні процеси, природокористування та екологічну безпеку. У процесі просторово-часового функціонування вони узгоджуються, „адаптуються” один до одного. В результаті цього утворюються інтегровані системи різного таксономічного рівня, які складаються з наступних основних ланцюгів (векторів): розселення, матеріального виробництва, виробничої інфраструктури, соціальної інфраструктури, управління, охорони і відтворення природних ресурсів.

Ефективність використання факторів сталого розвитку просторових систем залежить від їх внутрішнього і зовнішнього середовища. До умов, які сприяють цьому розвитку, відносяться природно-ресурсний, соціальний та економічний потенціали, належність до транскордонних територій, інженерно-транспортна інфраструктура міжнародного та загальнодержавного значення. Стримуючими умовами розвитку виступають соціальні диспропорції, ліміт споживання ресурсів, стан і кон’юнктура ринкового середовища, інноваційно-інвестиційний клімат, екологічні обмеження. Врахування цих умов дозволяє визначити, з одного боку, проблемні ареали та можливі соціально-економічні та екологічні конфлікти просторової системи, з іншого, - потенційні точки та вектори забезпечення її сталого розвитку.

Глобалізація процесів суспільного розвитку створює умови для міжнародної інтеграції інтересів щодо досягнення перспектив сталого просторового розвитку. Саме комплексне використання просторового потенціалу у часі дозволяє прийти до якісно нового виміру результативності функціонування державних утворень, яке представляє собою сталий просторовий розвиток як окремих країн, так і її регіонів. В якості відправної позиції інтеграційних процесів сталого розвитку просторових систем в дисертації розкрито зміст спільних програмних документів, які прийняті в процесі еволюційних змін та перегляду самої ідеї сталого розвитку від її виникнення до відпрацювання механізмів реалізації в просторі. Автором акцентується увага на дієвості механізмів реалізації транскордонного співробітництва країн Європейського Союзу, до яких відносяться процеси формування єврорегіонів, розробки та реалізації спільних міжнародних програм та проектів сталого просторового розвитку.

Автор акцентує увагу на тому, що процеси, пов’язані з розвитком регіонів України, є специфічними і неповторними. В той же час їм притаманні певні універсальні риси, які проявилися, можливо з іншою інтенсивністю, в багатьох країнах світу. Саме на пошук компромісу між необхідністю підвищення економічної ефективності функціонування, дотримання соціальної справедливості та забезпечення екологічної безпеки спрямоване дослідження зарубіжного досвіду щодо вирішення проблеми досягнення перспектив сталого просторового розвитку регіонів України.

У другому розділі роботи “Методологічні аспекти управління сталим розвитком просторових систем” окреслено критерії сталого просторового розвитку регіону, розроблено концептуальні засади управління цим процесом, особливості формування опорного каркасу просторових систем та просторового планування, запропоновано методологію проектного управління сталим просторовим розвитком.

Регіон являє собою, з одного боку, складну просторову систему, а з другого – підсистему ще більш глобальної системи. В основі його сталого просторового розвитку лежать три складові: соціальна спрямованість, сталість, пропорційність. Ці складові повинні бути якісно вираженими та кількісно взаємопов’язаними характеристиками стану просторових систем. Це обумовило визначення базових критеріїв сталого просторового розвитку регіону, що має важливе значення при розробці та реалізації концептуальних засад управління цим процесом.

Критерії сталого просторового розвитку регіону представлені системою показників, які складаються з двох блоків: показників просторового розвитку, що діляться на дві групи – екстенсивного та інтенсивного розвитку, та показників просторового розвитку, які засвідчують, що цей розвиток є сталим. Показниками екстенсивного просторового розвитку визначено показники, які відображають зростання тих чи інших соціально-економічних систем в просторі за рахунок залучення додаткових природних, трудових, матеріальних та інших ресурсів. Показниками інтенсивного просторового розвитку автором називаються показники, які засвідчують про зростання щільності функцій на одиницю площі, чи зростання щільності об’єктів, явищ, фінансових потоків тощо на одиницю площі. Узагальнюючим критерієм сталого просторового розвитку регіону виступає, на думку автора, досягнення належного рівня якості життя населення, що представляє собою комплексну характеристику ступеня задоволення матеріальних та духовних потреб населення, сформованих умов життєдіяльності та вільного розвитку окремої особи і суспільства в цілому. Він визначається демографічними, соціально-економічними, інфраструктурними, природно-екологічними параметрами, що використані автором в процесі порівняльного аналізу якості життя населення в регіонах України.

Результати виконаних досліджень свідчать про значну регіональну диференціацію рівня якості життя населення, що покладено в основу групування регіонів України за цим показником, а саме: найліпший, відносно високий, високий, середній, низький та обмежений ступінь якості життя. Саме вони характеризують наявні передумови забезпечення перспектив сталого просторового розвитку. Базою для класифікації ступенів якості життя населення в регіонах України послужили не європейські стандарти, а відповідний існуючий рівень якості життя населення регіонів України.

Головним пріоритетом реалізації національних інтересів країни виступає поліпшення якості життя населення, що пов’язане з необхідністю реалізації курсу України на запровадження європейських стандартів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Саме на досягнення цього спрямована сучасна регіональна політика держави, напрямком якої виступає управління сталим розвитком просторових систем, визначення чого сформульовано в дисертації вперше. Автор розглядає управління сталим розвитком просторових систем як діяльність суб’єктів управління щодо просторової конкретизації та реалізації стратегії збалансованого соціально-економічного та екобезпечного розвитку відповідної просторової системи. Воно здійснюється шляхом застосування складної системи заходів та інструментів, які спрямовані на одночасне досягнення підвищення рівня життя населення, раціонального використання регіонального простору, регулювання природокористування та охорони довкілля.

Сформульовано основні принципи управління сталим розвитком просторових систем: збереження та захист цілісності просторової системи, подолання регіональних відмінностей та забезпечення високого рівня якості життя населення в усіх регіонах країни, активізацію урбанізаційних процесів та поліпшення відносин між містом та селом, принцип просторової доступності, забезпечення безпечного функціонування прикордонного простору країни, раціональне використання природних ресурсів та охорона довкілля, дотримання енергетичної безпеки, збереження національно-культурної спадщини, розширення можливостей доступу до інформації та знань.

Визначено функції управління сталим розвитком просторових систем (рис. 2). Ними виступають просторове планування, просторова організація, просторове регулювання, моніторинг та мотивація.

Просторове планування – це процес встановлення цілей розвитку просторової системи і вибору оптимального шляху їх досягнення. Просторова організація передбачає комплекс заходів структурно-функціональної організації та адміністративно-територіального впорядкування просторової системи, спрямованих на забезпечення населення необхідним рівнем послуг та збалансованого її розвитку. Просторове регулювання забезпечує аналіз та координацію, моніторинг – спостереження, оцінку та контроль, мотивація – розробку та використання стимулів сталого просторового розвитку.

До пріоритетних завдань управління сталим розвитком просторових систем віднесено визначення опорного каркасу за ієрархічною системою (каркаси загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів). Опорний каркас територій визначається як просторове поєднання центрів (інфраструктурних вузлів) соціального, господарського, культурно-освітнього життя та за допомоги векторів (ліній) розвитку (передусім транспортних та телекомунікаційних магістралей). Результати проведеного дослідження про суттєві регіональні відмінності якості довкілля доводять на необхідності врахування екологічної компоненти в процесі визначення опорного каркасу просторових систем.

Рис. 2. Схема реалізації концепції управління сталим просторовим розвитком регіону

В роботі розкрито значення просторового планування у вирішенні проблем досягнення перспектив сталого просторового розвитку. Важливими етапами процесу планування автором називаються прогнозування та індикативне планування. Акцентується увага на ролі програмно-цільового управління як активного методу в реалізації стратегічних цілей сталого просторового розвитку регіону. Здійснення просторового планування в Україні знаходить своє відображення в національних та регіональних програмах, а саме: Генеральній схемі планування території України, схемах планування територій АР Крим, адміністративних областей, районів; генеральних планах населених пунктів. Вони мають бути покладені в основу розробки стратегій регіонального розвитку та направлені на оптимізацію співвідношення розвитку просторових систем різних рівнів, повинні визначати місце кожної з них в загальному просторі країни, забезпечувати підготовку проектних рішень щодо ефективного використання їх потенціалу.

Реалізація концептуальних положень управління сталим розвитком просторових систем повинна базуватися на ідеї конструювання просторово-територіальної моделі, організації збалансованої взаємодії природної та соціально-економічної її підсистем та їх регулювання, що доцільно втілити в життя на основі використання теорії управління проектами. Воно вимагає розробки такого комплексу механізмів, який дозволяє пов’язати рівень загальнодержавного планування з рівнями функціонування регіонів та діяльності підприємницьких структур, повну реалізацію потенціальних можливостей програм та проектів міжрегіональної інтеграції. Вивчення досвіду зарубіжних країн показало доцільність застосування науково обґрунтованої методології проектного управління розвитком просторових систем (рис. 3), що є найбільш радикальним підходом до розробки та втілення в життя масштабних проектів (таких, зокрема, як стратегій регіонального розвитку), координації цілей та інтересів суб’єктів, залучених до реалізації загальнодержавних завдань.

Рис. 3. Проектне управління сталим просторовим розвитком

У третьому розділі роботи “Соціально-економічні підойми сталого просторового розвитку регіону” досліджено процеси відтворення та підвищення добробуту населення, структурної трансформації та зайнятості населення, інфраструктурного облаштування просторових систем, інвестування як домінанти сталого просторового розвитку, транскордонного співробітництва і міжрегіональної інтеграції.

До основних динамічних чинників сталого розвитку просторових систем віднесено розселення, що залежить від демографічної ситуації. В роботі зазначається, що у системі може утворитись такий стан природного відтворення населення, для якого є низька народжуваність, високий рівень смертності і відповідно низький природний приріст. Результати проведених автором досліджень показують міжрегіональну диференціацію демографічних показників. Її існування породжено низкою факторів – природно-географічних, історичних, економічних, зокрема: різним рівнем розвитку господарської та соціальної інфраструктури; відмінностями в структурі виробництва, рівні та якості життя населення; регіональними тенденціями розвитку ринку праці; динамікою міграційних процесів тощо. Це є свідченням необхідності вдосконалення на загальнонаціональному та регіональному рівнях демографічної політики, яка за своєю суттю є соціальною і має враховувати особливості відтворення людського потенціалу.

Серед соціально-економічних чинників сталого розвитку просторових систем визначено добробут населення, що характеризує рівень його життя та має певні регіональні відмінності. Враховуючи всі негативи у процесах відтворення населення та підвищення його добробуту, на думку автора, управління сталим просторовим розвитком регіону передбачає запровадження соціально орієнтованого механізму, націленого на планування основних сторін життєдіяльності населення – перерозподілу суспільного продукту, демовідтворення, зайнятості та охорони праці, соціального захисту, соціальної безпеки, інфраструктурного забезпечення тощо.

Досягнення перспектив сталого просторового розвитку залежить від динаміки економічних процесів. Доведено, що завдяки структурній трансформації господарського комплексу як соціально-економічної підойми сталого розвитку просторових систем змінюються галузеві і функціональні пріоритети господарської діяльності, відбуваються кардинальні зрушення в ефективності використання ресурсів. Відповідно до потреб структурної трансформації господарського комплексу країни та її регіонів і формування соціально орієнтованої економіки окреслюються основні напрямки розвитку трудового потенціалу, які спрямовані на процеси модернізації у сфері зайнятості, а саме: забезпечення ефективної зайнятості, прогресивних зрушень у її галузевій структурі, підтримка мобільності робочої сили; зменшення прихованого безробіття, запобігання масовому та довготривалому безробіттю, створення сприятливого середовища для розвитку малого та середнього підприємництва, збалансування пропозиції робочої сили з потребою в ній.

Важливою ознакою рівня якості життя населення та соціально-економічною підоймою сталого просторового розвитку регіону є інфраструктурне облаштування просторових систем. Його економічна роль проявляється в розширеному відтворенні населення, в тому числі робочої сили, підвищенні продуктивності праці, а соціальна ? у поліпшенні умов життя і праці всіх соціальних груп, збільшенні вільного часу, всебічному і гармонійному розвитку членів суспільства.

Забезпеченню єдиного рівня якості життя слугує стимулювання процесів сталого просторового розвитку регіону. Засобом подолання регіональних відмінностей встановлено підвищення конкурентоспроможності регіонального простору, що забезпечує високу якість життя населення, створює можливості реалізації наявного просторового потенціалу, визначає його місце та роль у національному просторі. Особливе місце при цьому належить інвестиційній діяльності та підвищенню інвестиційної привабливості регіону. В дисертації окреслено коло проблем забезпечення стимулювання та мотивації сталого просторового розвитку регіонів, серед яких – визначення фінансового потенціалу просторової структури, що залежить від факторів, пов’язаних із невизначеністю макроекономічної ситуації, недоліками в організації управління, недосконалістю методик фінансового прогнозування та планування. Це обумовило визначення наступних завдань з реформування управління фінансами на місцевому рівні: програмний підхід до формування проекту бюджету; багатоваріантність формування бюджету; оперативна інформаційна взаємодія місцевих фінансових органів Державного казначейства, ДПА, Держмитслужби, ГоловКРУ. Їх виконання передбачає стандартизацію бюджетного процесу на основі АІС “Держбюджет” та введення загальнодержавної інформаційної системи адміністрування бюджетів.

Однією із соціально-економічних підойм сталого просторового розвитку регіону визнано транскордонне співробітництво і міжрегіональну інтеграцію та окреслено завдання активізації цих процесів: створення та зміцнення єдиного соціально-економічного простору; забезпечення правових та організаційних основ державності; відносне вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіонів; пріоритетний розвиток регіонів, що мають особливе стратегічне значення для держави; максимальне використання ресурсних особливостей регіонів; забезпечення екологічної безпеки і т. д.

У четвертому розділі роботи “Ресурсно-екологічні чинники сталого просторового розвитку регіону” висвітлено питання формування регіональної стратегії сталого природокористування, забезпечення ландшафтного різноманіття та функціонального зонування регіонального простору, запровадження екобезпечних інноваційних рішень тощо.

Зазначено, що ресурсно-екологічні чинники сталого розвитку просторових систем представляють, передусім, безпеку життєдіяльності населення. Стале природокористування та досягнення екологічної безпеки виступають невід’ємною частиною процесу суспільного розвитку держави, здоров’я та добробуту людей. Воно забезпечує збереження та збагачення природних ресурсів, що дозолить не лише підтримати баланс екологічних систем, але й досягти привабливості регіонів, підвищити їх рекреаційну цінність та якість життя в цілому. Досягнення цієї мети залежить від вміння органів державного і регіонального управління та місцевого самоврядування правильно визначити напрями освоєння наявного природно-ресурсного потенціалу та охорони довкілля.

З огляду на те, що однією з ключових проблем досягнення перспектив сталого просторового розвитку виступає визначення та дотримання оптимального рівня навантаження на екологічну компоненту, автором доведено необхідність розробки та реалізації регіональної стратегії сталого природокористування. Вона орієнтована на забезпечення збалансованого розвитку всіх сфер життєдіяльності на основі оптимізації ресурсно-екологічних чинників розвитку та виваженого розподілу ресурсів для комплексного рішення й запобігання появи нових соціальних, економічних та екологічних проблем.

В якості ресурсно-екологічних чинників сталого просторового розвитку регіону в дисертації називаються структура ландшафту та ландшафтного різноманіття, функціональне зонування регіонального простору. Автор розглядає ландшафт як просторове поєднання, що охоплює системи різного ступеня складності (систему розселення та територіальну структуру населених пунктів, історико-культурну систему, екологічно-безпечну систему, систему обслуговування, оздоровчо-рекреаційну систему, еколого-будівельне районування території і т. п.), яким характерні визначена ієрархічність та спільність (єдність простору, взаємозв’язок та цілісність функцій). Основою забезпечення сталого розвитку просторової системи, її еволюційного стану та потенційної стійкості визнано ландшафтне різноманіття, сукупність елементів якого формує екологічну мережу, яка окреслена в роботі як єдина просторова система. Воно є унікальним за складом та масштабами, відіграє інтегруюче значення для вибору й розробки підходів щодо розв’язання проблеми сталого просторового розвитку регіону. Тому вектор державної політики потребує спрямованості в бік розв’язання ландшафтних проблем регіонів України.

З метою створення повноцінного життєвого середовища та сприятливих можливостей сталого просторового розвитку регіону, забезпечення ефективного використання його ресурсного потенціалу за умов збереження природної, історичної та культурної самобутності, на підставі результатів оцінки природних та антропогенних чинників за видами та режимами переважного використання здійснюється функціональне зонування регіонального простору. В роботі охарактеризовано зони урбанізації, переважно сільського господарства, національної екологічної мережі, радіаційного забруднення та запропоновано напрями їх використання.

Екологічна безпека є однією з найважливіших динамічних характеристик сталого просторового розвитку. Вона забезпечує запобігання порушень дисгармонії та сталості в регіоні, особливо природничого та виробничого характерів. Диспропорції у взаємодії соціально-економічних і ресурсно-екологічних елементів ускладнюють соціо-економіко-екологічну ситуацію в регіоні. З огляду на це існує потреба запровадження екобезпечних інноваційних рішень, що являє собою розробку та реалізацію комплексу заходів організаційно-технічного, соціально-економічного характеру, правового регулювання та інших, які спрямовані на збереження і відтворення довкілля, а також забезпечення належної якості життя в процесі функціонування національногосподарських, культурно-побутових та інших об’єктів і структур. В роботі визначено мету запровадження екобезпечних інноваційних рішень, що полягає в досягненні за допомогою різноманітних нововведень певного рівня екологічної безпеки. Це є можливим лише у разі проведення доцільної науково-технічної, соціально-економічної та екологічної політики. Реальним напрямком забезпечення сталого просторового розвитку України є екологічна орієнтація структурної перебудови промислових підприємств, яка безпосередньо пов’язана із запровадженням на підприємствах екобезпечних інновацій.

У п’ятому розділі роботи “Вдосконалення організаційного та інституційного забезпечення сталого просторового розвитку регіону” розглянуто механізми державного регулювання, управління, діагностики, моделювання, програмування і моніторингу сталого просторового розвитку регіону.

В дисертації визначено два напрями державного регулювання в умовах ринкової економіки, а саме пряме державне управління та опосередкований вплив на ринкові відносини через кредитно-грошову політику. Його ефективність визначається високим рівнем життя населення, стабілізацією економічної та екологічної безпеки. Державне регулювання процесів сталого просторового розвитку країни потребує формування інноваційно-інвестиційних механізмів щодо забезпечення зайнятості та зростання добробуту населення, переведення приватизаційних процесів в природній режим на основі реальних ринкових цін, економічного блокування спаду та початку пожвавлення промислового виробництва, розвитку активної структурної політики, управління інвестиційними потоками, оздоровлення фінансів та переходу до науково обґрунтованої антиінфляційної політики; зовнішньоекономічних завдань розвитку, виходячи з національних інтересів України.

Дієвим засобом вдосконалення регіонального управління відзначено розробку та впровадження організаційної системи управління сталим просторовим розвитком. Автор зазначає, що у вітчизняній регіоналістиці ще в недостатній мірі висвітлені теоретико-методологічні та прикладні аспекти формування і використання такої системи. У переважній більшості досліджень превалює статичний підхід, який полягає в констатації факту наявності відповідних структур управління та наголосі лише на визнанні необхідності їх використання в системі управління сталим розвитком просторових систем. Доречними для застосування в цьому контексті є теоретико-методологічні напрацювання зарубіжних вчених щодо розробки організаційних структур проектного управління на стратегічному, проектному та оперативному рівнях забезпечення сталого просторового розвитку (рис. 4).

Загальнодержавні пріоритети сталого просторового розвитку повинні знайти своє відображення в системах розселення, розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури регіонів країни. Однак державні органи влади практично не відстежують ефективність управлінських рішень, що знижує ступінь досягнення завдань регіональної політики. Це обумовлює необхідність проведення діагностики, в процесі чого автор пропонує використовувати такі методи, як проектний, порівняльний та системний аналіз, економіко-географічного дослідження, балансовий, картографічний, варіантний, соціологічних досліджень, економіко-математичні, передусім кластерний аналіз, SWOT-аналіз, аналіз стратегічних позицій регіону та формування портфелю стратегічних зон розвитку тощо.

Важливим засобом управління сталим просторовим розвитком доведено