ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Павлова Наталя Валеріївна

УДК 343.98

ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВА,

ПОВ’ЯЗАНОГО З ВІДЧУЖЕННЯМ ПРИВАТНОГО ЖИТЛА

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі криміналістики, судової медицини та психіатрії Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Макаренко Євген Іванович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ,

директор навчально-наукового інституту.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Волобуєв Анатолій Федотович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри криміналістики, судової медицини та

психіатрії;

кандидат юридичних наук, доцент

Одерій Олексій Володимирович,

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету

внутрішніх справ, начальник кафедри криміналістки.

Провідна установа: Київський національний університет

внутрішніх справ, кафедра криміналістики, МВС України, м. Київ.

Захист відбудеться 25 квітня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 16 березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Литвинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З прийняттям у 1996 році нової Конституції України у законодавчому порядку було закріплено право приватної власності на таку непересічну для людини цінність, як житло (ст. Конституції). Сьогодні кількість і вартість приватного житла законодавцем не обмежуються і, відповідно до ст. Житлового кодексу України, власник житла має право на свій власний розсуд його відчужувати, тобто продавати, дарувати, заповідати, укладати інші угоди, не заборонені законом. Водночас, чимало таких угод укладається через обман та зловживання довірою, що завдає шкоди нормальному функціонуванню обігу житла та майновим інтересам громадян і порушує встановлений порядок здійснення правочинів.

За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, у 1999 році правоохоронними органами було зареєстровано 17693 шахрайств, у 2000 р. – 16050, у 2001 р. – 16516, у 2002 р. – 15192, у 2003 р. – 16027, у 2004 р. – 15233, у 2005 р. – 18331, у 2006 – 16160, серед яких найбільшу складність у розслідуванні представляють кримінальні справи за фактами шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла. Так, узагальнення судово-слідчої практики показало, що 62,5% кримінальних справ по злочинах вказаної категорії зупиняється за різними підставами, 2,5% – закрито за ст. КПК України і лише 35% направляється для судового розгляду. Чимало кримінально-караних діянь взагалі підлягає цивільно-правовій оцінці, а кримінальні справи за фактом шахрайства не порушуються. Це пояснюється низкою чинників, якими є: недосконалість чинного законодавства у сфері житлових правовідносин, відсутність у більшості слідчих досвіду розслідування шахрайств, учинених у сфері житла; використання шахраями при вчиненні злочину цивільно-правових угод, що надає шахрайству вигляду цивільно-правових спорів; відсутність фундаментальних наукових досліджень щодо розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла.

Загальним питанням розслідування шахрайства в різні періоди були присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних криміналістів, як: І.В. Александров, С.І. Анненков, І.О. Антонов, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, М.М. Букаєв, А.Ф. Волобуєв, І.О. Возгрін, В.І. Гаєнко, І.Ф. Герасимов, Ю.Ф. Карелов, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, О.Н. Колесниченко, В.Д. Ларичев, В.Г. Лукашевич, А.Д. Маргуновський, Т.А. Пазинич, М.В. Салтевський, В.Ю. Шепітько та інші. Названі автори зробили чималий внесок у теорію і практику боротьби зі злочинами вказаної категорії, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Однак у більшості праць питання розслідування шахрайств, учинених у сфері житла, розглядаються фрагментарно, у межах загальних видів шахрайств.

Деякі вчені, зокрема В.В. Альошин, Д.В. Астаф’єв та О.В. Шаров охоплюють досить широкий спектр проблем розслідування шахрайств у сфері житлових правовідносин, але вказані праці виконані російськими авторами, а тому чимало висловлених ними положень певною мірою втрачають свою актуальність через відмінності у законодавстві та особливості суспільних правовідносин, які воно регулює. Водночас, вітчизняних наукових праць, присвячених методиці розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, на сьогодні немає, що зумовлює пробіли і суттєві труднощі процесу доказування та встановлення об’єктивної істини у кримінальних справах досліджуваної категорії. Названі обставини обумовили вибір теми і формулювання завдань цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає Тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004 – 2009 роки, затвердженої Наказом МВС України від 05.07.2004 р. № , Програмі реформування в системі МВС України наукової та науково-технічної діяльності у сфері боротьби із злочинністю, затвердженої Наказом МВС України від 15 травня 2003 року № (п. .3). Тема дослідження зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України, а його проведення включене до Плану науково-дослідницьких робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (затверджено рішенням Вченої ради університету 31 січня 2005 р., протокол № ).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягала у визначенні особливостей криміналістичної характеристики шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла, формулюванні теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо їх розслідування. Для її досягнення були визначені такі взаємопов’язані завдання:

– визначити криміналістично значущі особливості обігу приватного житла;

– виявити та класифікувати способи вчинення шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла;

– визначити особливості об’єкту та предмету зазначеного злочину, часу та місця його вчинення;

– з’ясувати та систематизувати ознаки особи шахрая та потерпілого у справах щодо шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла;

– визначити особливості порушення кримінальної справи стосовно шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла;

– виділити типові слідчі ситуації, що складаються на різних етапах розслідування зазначених шахрайств та розробити алгоритми їх вирішення;

– розкрити особливості проведення окремих слідчих дій, зокрема обшуку, виїмки, слідчого огляду документів, допитів (потерпілого, свідків, підозрюваного, обвинуваченого), призначення експертиз і сформулювати відповідні рекомендації.

Об’єктом дослідження є злочинна діяльність у сфері обігу приватного житла, а також діяльність правоохоронних органів щодо розслідування шахрайств у названій сфері та відносини, що складаються при цьому.

Предметом дослідження виступають елементи механізму шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла, а також організаційно-тактичні засоби, прийоми і методи, що застосовуються під час їх розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, у рамках якого всі явища досліджено у взаємозв’язку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, а також спеціальні методи, зокрема: методи логіки (індукції, дедукції, аналогії, аналізу, синтезу тощо) дозволили визначити особливості розслідування шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла, виділити основні елементи криміналістичної характеристики названого шахрайства, розробити криміналістичні класифікації способів його вчинення, а також потерпілих, свідків, злочинців, виділити типові слідчі ситуації та відповідні ним алгоритми розслідування, сформулювати висновки тощо; системно-структурний метод використовувався при розгляді різновидів способів вчинення шахрайства у сфері приватного житла та їх класифікації, розробленні типових слідчих ситуацій, тактичних завдань та засобів їх вирішення тощо; порівняльно-правовий метод дозволив проаналізувати положення кримінально-процесуального, цивільного та житлового законодавства, постанови Пленуму Верховного Суду України, наукові публікації тощо; історико-правовий метод застосовувався для розкриття генезису шахрайства у сфері приватного житла; статистичні методи використано в процесі збору, обробки та аналізу інформації, отриманої в Департаменті інформаційних технологій, під час вивчення матеріалів кримінальних справ; соціологічні методи використано при зборі додаткової інформації про механізм вчинення шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла та особливості їх розслідування.

Правову основу дослідження складають Конституція України, Закони України, чинне кримінально-процесуальне, цивільне та житлове законодавство, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти тощо.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали результати аналізу 160 кримінальних справ щодо шахрайств у сфері приватного житла, які вчинялися на території Київської, Дніпропетровської та Донецької областей за період з 1999 по 2006 рік; матеріали анкетування 200 працівників органів дізнання та досудового слідства, що проводилося у 24 областях України та в Автономній Республіці Крим протягом 2003-2005 років; статистичні матеріали Департаменту інформаційних технологій МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні дослідженням, в якому на підставі вивчення слідчої практики та криміналістичної теорії комплексно та цілісно розглянуті положення розслідування шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла. При цьому було отримано такі результати, які мають певний ступінь новизни:

– вперше визначені криміналістично значущі особливості обігу приватного житла в Україні, на підставі чого встановлено фактори, що сприяють вчиненню шахрайств;

– вперше обґрунтовано, що для шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, важливим криміналістичним елементом є не лише предмет злочинного посягання, а й об’єкт;

– вперше сформульовано положення про те, що на відміну від інших різновидів, шахрайства у сфері обігу житла “розтягнуті” у часі та просторі;

– одержали подальший розвиток положення щодо способів вчинення шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла, удосконалено їх класифікацію;

– одержали подальший розвиток положення щодо криміналістичної характеристики шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, у частині таких її елементів, як особа злочинця та особа потерпілого;

– одержали подальший розвиток положення щодо особливостей перевірки заяв та повідомлень про шахрайства у сфері приватного житла на стадії порушення кримінальної справи;

– одержали подальший розвиток положення щодо типових слідчих ситуацій, що складаються на початковому та подальшому етапах розслідування шахрайств у сфері приватного житла;

– удосконалено алгоритми дій слідчого відповідно до типових слідчих ситуацій у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла, що полягають у використанні комплексів слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів;

– одержали подальший розвиток положення щодо особливостей проведення окремих слідчих дій у справах досліджуваної категорії, зокрема: обшуку, виїмки, слідчого огляду документів, допитів та призначення експертиз.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висвітлені в роботі положення та рекомендації можуть використовуватися у практичній діяльності ОВС з метою удосконалення практики розслідування шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла (акт впровадження СУ УМВС України в Дніпропетровській області від 29.03.2005 р., акт впровадження УБОЗ УМВС України в Дніпропетровській області від 07.04.20005 р.); у навчальному процесі при викладанні дисципліни “Криміналістика”, під час підготовки навчально-методичних матеріалів для курсантів, студентів, слухачів факультету заочного навчання та курсів підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 24.05.04 р. ).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, на міжкафедральних засіданнях і дістали позитивну оцінку. Окремі положення дисертації були оприлюднені на таких міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми профілактики злочинності органами і підрозділами громадської безпеки: міжнародний та вітчизняний досвід” (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2004 р.), “Актуальні проблеми удосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, 28 травня 2004 р.), “Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства” (м. Луганськ, 7-8 жовтня 2005 р.), “Застосування кримінального законодавства органами внутрішніх справ: проблеми теорії і практики” (м. Дніпропетровськ, 17 травня 2005 р.), “Актуальні проблеми кримінального процесу” (м. Дніпропетровськ, 26 травня 2006 р.), “Захист прав людини: національний та міжнародний досвід” (м. Дніпропетровськ, 6 грудня 2006 р.). Окремі наукові висновки та рекомендації щодо профілактики злочинів, вчинених у сфері приватного житла, висвітлювалися під час проведення автором циклу радіопередач на телерадіокомпанії “Альфа” у м. Дніпропетровську.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у восьми наукових статтях, із яких 6 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи – 224 сторінки, із яких 176 – основний текст, 19 – список використаних джерел (223 найменування), 29 – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначається мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, його новизна, методологічні та теоретичні основи, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено види апробації дисертації.

Розділ 1 “Криміналістична характеристика шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Криміналістично значущі особливості обігу приватного житла в Україні. Стан розробленості проблеми щодо розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла” дисертант, аналізуючи особливості обігу приватного житла, зазначає, що законодавче закріплення можливості відчужувати на власний розсуд житло його власником обумовило збільшення кількості укладених угод. Разом з тим, це сприяло виникненню низки процесів, які стали причиною криміногенних проявів у сфері приватного житла. Базуючись на матеріалах практики та анкетування, визначено фактори, що сприяють вчиненню шахрайств у зазначеній сфері, які автор поділяє на чотири групи: 1) правові: недосконалість норм, які регламентують порядок укладення угод щодо житла; колізійність кримінально-правових та цивільно-правових норм; 2) економічні: незабезпеченість населення житлом та його висока вартість; високі податки від укладених угод; 3) психологічні: неготовність населення до ефективного захисту від незаконних дій під час укладення угод щодо житла; правова необізнаність населення щодо порядку здійснення правочинів з житлом; 4) організаційні: низький рівень розкриття шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла; тяганина у діяльності окремих установ під час вирішення питань стосовно прав та інтересів громадян щодо відчуження житла; недостатній контроль з боку правоохоронних органів за соціально незахищеними громадянами, які мають у власності житло; неналежне ставлення до своїх обов’язків осіб, які ведуть оформлення документів і реєстрацію під час відчуження житла; відсутність централізованого банку даних щодо сучасних форм та видів шахрайства у сфері житла та ін.

Дисертант доходить висновку, що за сучасних умов криміногенна ситуація у сфері обігу приватного житла характеризується низкою ознак: 1) високим рівнем групових посягань на приватне житло (43,7 % таких злочинів вчиняється у складі двох-трьох осіб, 32,5 % – у складі більше трьох осіб); 2) поширеністю вчинення шахрайства у сфері приватного житла під виглядом законних правочинів (18,7%); 3) великою кількістю протиправних заволодінь житлом, що належить соціально не захищеним та юридично необізнаним громадянам (у 31,2% випадків особа, яка зазнала шкоди від шахрайства, зловживала спиртними напоями або наркотичними засобами, у 50% – була у віці понад 50 років, у 36,2% – не мала родичів); 4) заподіянням шкоди в особливо крупних розмірах через велику вартість житла; 5) активним використанням підроблених документів, печаток, штампів організацій чи установ, які уповноважені здійснювати правочини, пов’язані з нерухомістю,5%); 6) високим рівнем корумпованості державних службовців, які здійснюють правочини щодо житла (такий факт просліджується у 22,5% кримінальних справ); 7) різноманітністю та пристосуванням до змін в економіці, політиці тощо способів протиправного заволодіння приватним житлом; 8) поєднанням шахрайського заволодіння приватним житлом з іншими складами злочинів.

У роботі надається аналіз стану розробленості проблеми щодо розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Автор зауважує, що праці російських вчених, які висловлюють положення щодо розслідування шахрайств у сфері нерухомості, певною мірою втрачають свою актуальність через відмінності у законодавстві та суспільних відносинах, які воно регулює, а існуючі українські методики охоплюють лише проблеми розслідування загальних видів шахрайств. У зв’язку з цим, автор доходить висновку, що в Україні й дотепер немає наукових праць, присвячених методиці розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, що зумовлює необхідність формування нових основ методики розслідування злочинів даної категорії.

У підрозділі 1.2. “Об’єкт та предмет шахрайства у сфері приватного житла. Місце та час його вчинення” дисертант обґрунтовує думку, що для криміналістичної характеристики шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, неодмінним структурним елементом є не лише предмет злочинного посягання, а й об’єкт. Автор вважає, що предметом зазначеного злочину є приватне житло. Водночас, спеціальний правовий режим обігу житла полягає в обов’язковому закріпленні певних речових прав на нього. Не володіючи правом на житло, особа не може повною мірою ним розпоряджатися та укладати щодо нього угоди, у тому числі й незаконні. Між тим, саме по собі право на житло не може бути викрадено, оскільки не є матеріальною категорією і його не можна оцінювати у грошовому еквіваленті, адже грошову вартість має тільки житло. Таким чином, автор доходить висновку, що об’єктом зазначеного шахрайства є право на житло, а предметом злочинного посягання, вчиненого у сфері приватного житла, може бути тільки житло, право на яке незаконно придбається. Предметом шахрайства також можуть бути і грошові кошти, але за умов, що шахрай незаконно заволодів ними, не отримавши при цьому права власності на приватне житло.

Базуючись на наукових працях О.В. Шарова, О.В. Лисодєда, Д.В. Астаф’єва та матеріалах кримінальних справ, автор дійшов висновку, що з предметом злочину даної категорії тісно пов’язана його географія, тобто шахрайство є супутником переважно індустріально розвинутих міст. Зокрема, у 81,2% випадків предметом зазначеного злочину є житло, розташоване у великому місті – мегаполісі, з великою кількістю населення та розвинутою інфраструктурою, що зумовлює високу його вартість. Водночас у сільській місцевості чи районному центрі житло стає предметом шахрайства відповідно у 3,7% та 15% випадків.

Проаналізувавши кримінальні справи, дисертант акцентує увагу на специфіці встановлення даних щодо місця, початку і закінчення шахрайства у сфері приватного житла, його тривалості у часі. Автор доходить висновку, що у 86,2% випадків процес незаконного заволодіння шахраями правом на житло розтягнутий у просторі та часі, зокрема, дії шахраїв можуть починатися в одному місці, а закінчуватися через деякий час в іншому. При цьому кожна з таких дій складає послідовність із кінцевою їх метою – заволодіти правом на житло чи грошима від його продажу. Дана обставина зумовлена складним механізмом здійснення правочину щодо житла, що містить різноманітні типові дії. Дисертант зазначає, що дії шахраїв, спрямовані на незаконне заволодіння приватним житлом, можуть вчинятися на будь-якому етапі здійснення правочину. Зокрема, вони починаються з підробки та збирання у різних місцях (бюро технічної інвентаризації, відділі громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, органах опіки та піклування тощо) документів, необхідних для укладення угоди, продовжуються нотаріальним посвідченням договору та його державною реєстрацією, а закінчуються безпосереднім заволодінням житлом і правом на нього. Встановлення під час розслідування шахрайства у сфері приватного житла всіх місць, пов’язаних з підготовкою та вчиненням даного злочину, дозволяє отримати важливу інформацію про час укладення угоди, сторони правочину, житло, щодо якого здійснювався правочин та ін. Ця інформація, в основному, міститься у Реєстрі нотаріальних дій та Державному реєстрі правочинів. Певною закономірністю зазначених шахрайств є їх вчинення переважно в літні (32,5%) та осінні (35%) часи, що зумовлено підвищеним попитом на житло саме в ці періоди. При цьому, автор звертає увагу на те, що через необхідність укладення угод відповідно до режиму роботи установ, які проводять цивільно-правові операції щодо нерухомості, зазначені злочини завжди вчиняються у будні.

У підрозділі 1.3. “Способи вчинення шахрайства та слідова картина” дисертант, проаналізувавши існуючи погляди щодо способу вчинення злочину, поділяє думки І.Ф. Герасимова, Г.Г. Зуйкова, Є.І. Макаренка, М.В. Салтевського та інших вчених, які вважають, що зазначений криміналістичний елемент характеризується наявністю системи взаємопов’язаних дій щодо підготовки, вчинення та приховування слідів злочину, охоплених єдиним задумом. Базуючись на наукових працях, матеріалах практики та анкетування, у дисертації розглядаються дії з підготовки, вчинення та приховування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Автор звертає увагу, що дії шахраїв завжди заздалегідь розподілені й узгоджені поміж собою та виконуються з великою точністю. Стадія підготовки до злочину даної категорії у багатьох випадках має складний структурований характер і містить наступні етапи: 1) підшукування об’єкта злочинного посягання та збирання інформації щодо нього та його власника: а) через вивчення оголошень у засобах масової інформації про продаж та оренду житла; б) через спілкування зі знайомими власника житла та його родичами; в) через спілкування з працівниками житлово-експлуатаційних установ, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб тощо; 2) підшукування співучасників злочину, включаючи осіб, які мають відношення до здійснення правочинів щодо відчуження житла; 3) планування злочинної операції; 4) вибір способу заволодіння правом на житло; 5) входження в довіру до власника житла; 6) підробка документів або пошук осіб, які володіють навичками підробки документів, необхідних для укладення угоди; 7) придбання справжніх документів шляхом обману власника житла, викрадення або знаходження як загублених.

Крім того, дисертантом наводиться узагальнена класифікація дій щодо вчинення шахрайства у сфері приватного житла, залежно від певних обставин, а саме: 1) залежно від стадії відчуження житла; 2) за видом відчуження; 3) за кількістю об’єктів шахрайства; 4) за кількістю суб’єктів, які беруть участь у шахрайстві; 5) за рівнем підготовки шахраїв; 6) за стосунками між шахраєм і потерпілим; 7) за об’єктивною стороною шахрайства; 8) за змістом вчинюваних шахрайських дій. Разом з тим, спираючись на вивчення кримінальних справ, автор зазначає, що, залежно від змісту вчинюваних дій, найбільш поширеними способами є: оренда житла з подальшим продажем особою, яка не є його власником (37,5%); використання фіктивної посередницької фірми та фіктивної нотаріальної контори (12,5%); пропозиція обміну меншої житлової площі на більшу з доплатою або відмова надати потерпілому інше житло (11,2%); введення в оману власника житла з приводу змісту угоди (11,2%); у 7,5% випадків шахраї привласнюють гроші без виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу житла; у 5% випадків відбувається неодноразовий продаж житла; продаж житла без узгодження з членами сім’ї, які мають право власності на нього, також складає 5%; продаж житла, яке має юридичні обмеження або невиконані зобов'язання, складає 3,7%; стільки ж відсотків припадає на шахрайство, вчинене таким способом, як продаж житла за неіснуючою адресою. Такі способи, як визнання угоди недійсною та привласнення грошей, отримання грошей до оформлення документів, сбір застави та шахрайство при розрахунках у своїй сукупності складають 2,5% від загальної кількості вчинених шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла.

Надалі дисертант наголошує на недоцільності виділення способу приховування як самостійного елемента криміналістичної характеристики досліджуваного шахрайства, мотивуючи це тим, що дії з підготовки, вчинення та приховування зазначеного злочину спрямовані на досягнення кінцевого результату, що охоплюється єдиною метою – заволодіння житлом та правом на нього. На підставі вивчення кримінальних справ автор виділяє наступні дії з приховування, що відбувалися після вчинення злочину, але обов’язково охоплювалися єдиним задумом: 1) подальше здійснення правочинів стосовно незаконно придбаного житла (80%); 2) знищення предметів, документів та інших засобів учинення злочину (27,5%); 3) отримання шляхом обману розписки від власника житла про повний розрахунок з ним з метою приховування зазначеного факту (22,5%); 4) давання заздалегідь неправдивих показань та замовчування певних фактів тощо.

Говорячи про комплекс типових слідів, які відображають характер злочину, дисертант зазначає, що вони завжди відбиваються в різного роду документах, пов’язаних з оформленням угоди щодо відчуження житла. Це пояснюється обов’язковою письмовою формою здійснення правочинів щодо відчуження житла, їх нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією. Велику цінність мають і сліди-предмети: залишені злочинцем записи; рекламні оголошення; печатки і штампи, за допомогою яких підроблялися документи; незаповнені бланки документів, необхідних для укладення угод; викрадені та підроблені документи громадян тощо. Щодо ідеальних слідів у вигляді уявного образу шахрая, то вони найчастіше формуються у потерпілих, оскільки останні контактують зі злочинцем упродовж тривалого часу.

У підрозділі 1.4. “Особа шахрая та потерпілого” розглядаються криміналістично значущі властивості особи шахрая стосовно його соціально-демографічних (освітній рівень, професія, наявність судимості в минулому тощо), біологічних (стать, вік особи, її фізичні властивості та ін.) та морально-психологічних ознак (емоційний та вольовий стан, зловживання наркотичними засобами, спиртними напоями тощо). На основі емпіричних досліджень дисертант доходить висновку, що переважною більшістю (60%) шахрайство у сфері приватного житла вчиняють особи, які мають вищу освіту, достатні знання в галузі здійснення правочинів щодо нерухомості, добре орієнтуються в економічних та юридичних питаннях, легко вступають у контакт із людьми. 72,5% злочинців зазначеної категорії – особи чоловічої статі, вік 55% складає 26-45 років. Акцентується увага, що кількість шахрайств у сфері приватного житла, вчинених особою, яка має судимість, складає лише 7,5%. Чимало зазначених шахрайств вчиняється службовими особами, підприємцями, посередниками. При цьому підкреслюється, що кількість працюючих шахраїв перевищує кількість непрацюючих, яких лише 42,5%. Дисертантом зазначається і той факт, що 88,7% осіб, які вчинили зазначене шахрайство, за місцем проживання та роботи характеризуються позитивно, лише у 16,2% випадків вони зловживають наркотичними засобами чи спиртними напоями. Результати узагальнення кримінальних справ засвідчили, що більшість шахрайств у сфері приватного житла вчиняються групою. Так, 43,7% шахрайств учиняються двома-трьома особами, у 32,5% випадків – у складі більше трьох осіб.

Проаналізувавши висловлені В.С. Бурдановою, В.М. Биковим, Є.Є. Центровим та іншими вченими думки щодо криміналістичної віктимології, дисертант констатує, що всі вони одностайні щодо застосування злочинцями обману, залежно від особистісних властивостей жертви. Спираючись на емпіричні дані, автор також доходить висновку, що результат злочинних дій нерідко залежить від волі та свідомості потерпілого, який під час укладення угоди щодо відчуження житла сам проявляє корисну зацікавленість, прагнення задовольнити свої потреби всупереч установленим правилам. Ці обставини негайно використовуються шахраями для досягнення злочинної мети. Проведене дослідження дозволило автору виділити ознаки, найбільш характерні для потерпілого від шахрайства у сфері приватного житла, а саме: недостатні знання порядку здійснення правочинів щодо відчуження житла, легковір’я, довірливість таких осіб. Пік віктимності потерпілих від шахрайства припадає на осіб віком більше 45 років (50%). Водночас, підвищена віктимність властива жінкам (63,7%). Освітній рівень потерпілих не можна вважати високим, оскільки лише 23,7% має вищу освіту. Як правило, потерпілими від шахрайства у сфері приватного житла є особи, які зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, такі, що мають психічні вади, самотні особи похилого віку. Дисертант зауважує, що у 33,7% випадків під час укладення угоди щодо житла постраждалий знаходиться у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, що пояснюється легким входженням у довіру до особи у такому стані.

Розділ 2. “Особливості порушення кримінальної справи щодо шахрайств у сфері приватного житла та алгоритми дій слідчого у типових слідчих ситуаціях розслідування таких злочинів” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1.“Перевірка заяв та повідомлень про злочин та прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи” зазначається, що підстави прийняття рішення про порушення (відмову в порушенні) кримінальної справи щодо шахрайства у сфері житла мають специфіку, зумовлену способами вчинення таких злочинів, процедурою здійснення правочину щодо житла та наявністю певної інформації. Спираючись на матеріали практики, дисертант зазначає, що у 80% випадків приводами до порушення кримінальної справи щодо зазначених шахрайств є заяви окремих громадян. Разом з тим підкреслюється, що потерпілі, надаючи заяву до ОВС, нерідко помиляються з приводу порушення їх законних прав у ході укладення угод, а поверхневий розгляд таких заяв призводить до необґрунтованого порушення кримінальної справи. Автор переконаний, що вирішити питання про наявність у діяннях певної особи ознак шахрайства, чи навпаки – дійти висновку, що мав місце цивільно-правовий делікт, можна лише проведенням перевірки заяв та повідомлень щодо події злочину. Наголошується на необхідності проведення такої перевірки у напряму встановлення умислу в особи під час укладення угоди щодо житла. На підставі викладеного дисертант визначає основні перевірочні заходи щодо встановлення спрямованості умислу: 1) перевірка в особи права власності на житло; 2) перевірка в особи права на здійснення угоди щодо відчуження житла; 3) перевірка факту звернення запідозреної особи до юридичних та фізичних осіб з питань щодо оформлення документів стосовно відчуження житла; 4) перевірка факту щодо підробки документів, які використовувалися під час укладення угоди тощо. Крім того, у роботі пропонується порядок здійснення названих заходів, залежно від способу вчинення зазначеного шахрайства.

У підрозділі 2.2. “Алгоритми дій слідчого у типових слідчих ситуаціях початкового та подальшого етапів розслідування” аналізом думок науковців (А.Ф. Волобуєва Г.Ю. Жирного, В.В. Тіщенка, В.Ю. Шепітька та інших) дисертант доходить висновку, що правильний вибір засобів слідчої діяльності, спрямованих на вирішення певних завдань, залежить від слідчих ситуацій. Спираючись на емпіричні дані, автор робить висновок, що на початковому етапі розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, можуть скластися наступні типові слідчі ситуації. 1) шахрай відомий, є достатні фактичні дані, що свідчать про вчинення злочину саме ним. За таких обставин основним завданням слідчого є збір незаперечних доказів винності особи, що підозрюється у вчиненні шахрайства у сфері житла, достатніх для притягнення її як обвинуваченої; 2) шахрай відомий, але його злочинні дії завуальовані під виглядом законних правочинів. Складність такої слідчої ситуації полягає в тім, що ззовні створюється видимість сумлінної угоди, хоча злочинець і мав намір вчинити шахрайство. За наявності проблеми розмежування шахрайства від цивільно-правового делікту основним тактичним завданням розслідування є встановлення наміру злочинця, спрямованого на незаконне заволодіння правом на житло, та доведення факту виникнення в особи злочинного наміру заздалегідь; 3) шахрай відомий, але він переховується від слідства та суду. У зв’язку з тим, що є наявні дані про особу шахрая, всі зусилля слідства повинні бути спрямовані на встановлення місця перебування останнього та швидке його затримання; 4) шахрай невідомий. Основний напрямок розслідування визначається необхідністю закріплення матеріальних слідів, розшуку особи, яка вчинила злочин, виявлення можливих співучасників, встановлення інших епізодів злочинної діяльності тощо.

Проаналізувавши існуючи погляди щодо етапів розслідування та визначення їх меж, автор поділяє позицію І.Ф. Герасимова, А.Ф. Волобуєва та інших вчених, які вважають подальшим етапом розслідування проміжок, який охоплює слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, що проводяться після пред’явлення особі обвинувачення до складання обвинувального висновку. На підставі аналізу думок науковців, а також результатів проведених досліджень, робиться висновок, що слідчі ситуації подальшого етапу розслідування шахрайства у сфері приватного житла зумовлюються позицією обвинуваченого на досудовому слідстві, що полягає у визнанні чи запереченні ним своєї вини. Обрання вказаним учасником кримінального процесу іншої позиції тягне за собою і зміну слідчої ситуації.

Автор пропонує алгоритми дій відповідно до визначених типових слідчих ситуацій, що передбачають комплекс і послідовність проведення слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів. При цьому, в роботі наголошується на важливості взаємодії слідчого з органами та установами Міністерства юстиції, відділом громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, працівниками житлово-експлуатаційних установ та ін. Успішне вирішення задач розслідування шахрайства у сфері приватного житла досягається правильною та своєчасною взаємодією слідчого з працівниками оперативних підрозділів, спеціалістами, ДІТ, УВП та ін.

Розділ 3. “Особливості провадження окремих слідчих дій під час розслідування шахрайства, вчиненого у сфері приватного житла” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Провадження окремих слідчих дій для вилучення інформації з речових джерел” дисертант, базуючись на позиції М.В. Салтевського щодо класифікації слідчих дій за джерелами отримання фактичних даних, зазначає, що під час розслідування шахрайства у сфері приватного житла в системі слідчих дій для одержання інформації з речових джерел відігріють важливу роль та мають певну специфіку виїмка, обшук та слідчий огляд документів. Спираючись на матеріали практики, автор доходить висновку, що специфіка провадження виїмки у справах зазначеної категорії зумовлена необхідністю вилучення великої кількості документів, що знаходяться в різних місцях та оформлюються рядом осіб у різні часові періоди. Враховуючи великий обсяг документів, що підлягають виїмці, дисертант пропонує поділити їх на групи, беручи за основу місцезнаходження установ, де вилучаються документи. До першої групи відносяться документи, доказове значення яких пов’язано з їх змістовною частиною, що вилучаються за місцем знаходження певних установ. До другої групи віднесено документи – речові докази, що були засобом вчинення злочину.

Разом з тим, дисертант підкреслює, що перелік документів, які підлягають вилученню під час розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, залежить від особливостей угоди, її умов, способу вчинення злочину, а також слідчої ситуації.

Надалі в роботі розглядаються особливості обшуку у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, обґрунтовується необхідність ретельної підготовки до його проведення. Визначаючи об’єкти обшуку, дисертант пропонує поділити їх на групи, залежно від тактичних завдань, а саме: 1) встановлення факту виготовлення шахраєм підроблених документів, що використовувалися у ході вчинення ним злочину; 2) встановлення факту вчинення шахрайства у сфері житла особою, яка застосовувала засоби маскування; 3) встановлення факту наявності злочинних зв’язків з представниками влади та особами, які оформлюють документи щодо відчуження житла; 4) встановлення факту укладення угоди певною особою; 5) встановлення взаємин між шахраєм та потерпілим.

Дисертант також зупиняється на питанні щодо важливості огляду документів, вилучених під час виїмки та обшуку. Він зазначає, що особливості огляду у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла полягають в тому, що під час його проведення можна отримати відомості про обставини, умови укладеного договору, осіб, які його уклали, місце та час вчинення злочину, а також можливі ознаки підробки. Особливу увагу автор приділяє порядку огляду договору купівлі-продажу. Як свідчать результати узагальнення слідчої практики, такий документ підлягав вилученню та огляду у 82,5% кримінальних справ щодо зазначеного шахрайства.

У підрозділі 3.2. “Провадження окремих слідчих дій для отримання інформації з особистісних джерел” автор, базуючись на думках вчених (В.П. Бахіна, В.К. Весельського, В.С. Кузьмічова, Є.Д. Лук’янчикова, В.Г. Лукашевича, В.О. Коновалової, М.І. Порубова, В.Ю. Шепітька та інших) і матеріалах практики, наголошує на важливому значенні допиту, що є найпоширенішою слідчою дією для одержання інформації з особистісних джерел і проводиться у 100% кримінальних справ. Виходячи з викладеного, дисертант акцентує увагу на проблемах підготовки та проведення допиту потерпілих, свідків, підозрюваних (обвинувачених) у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла, визначає предмет допиту вказаних учасників кримінального процесу, формулює рекомендації щодо застосування найбільш доцільних тактичних прийомів допиту.

Аналіз думок науковців, вивчення кримінальних справ дозволили дійти висновку, що специфіка допиту потерпілого зумовлена його предметом, способом вчинення шахрайства та слідчою ситуацією, що може бути як конфліктною, так і безконфліктною. Дисертант доходить висновку, що предмет допиту потерпілого у справах щодо шахрайства у сфері житла залежить від приналежності допитуваного до певної групи учасників цивільно-правових відносин (покупець житла (набувач) чи продавець (відчужувач). Відповідно до цього пропонується перелік питань, що мають бути з’ясовані. Водночас, специфіка допиту свідків визначається їх відношенням до розслідуваної події та залежністю від тих чи інших осіб. За цими критеріями пропонується диференціювати свідків на п’ять груп. Автор переконаний, що розподіл свідків у такий спосіб є доцільним у тактичних цілях, оскільки врахування під час допиту особливостей кожної групи сприяє вибору правильної лінії поведінки слідчого та визначенню кола обставин, які підлягають встановленню. Відповідно автор подає типовий перелік питань, які можуть бути з’ясовані у кожної групи.

Дисертант також розглядає особливості проведення допиту підозрюваного (обвинуваченого) у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла. Особливості цієї слідчої дії визначаються роллю тієї чи іншої особи у розслідуваній події, кількістю її учасників, слідчою ситуацією тощо. Відповідно автор подає типовий перелік питань, які можуть бути з’ясовані у підозрюваного (обвинуваченого) та пропонує найбільш доцільні прийоми тактичного впливу.

Підрозділ 3.3. “Провадження окремих слідчих дій для одержання інформації зі змішаних джерел” присвячений проблемам підготовки та призначення почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи документів, які проводяться у 95%, відповідно у 77,5% кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Автор наголошує на необхідності проведення таких експертиз, мотивуючи це тим, що вчинення шахрайств із житлом пов’язане з використанням шахраями низки документів, дослідження яких надає можливість встановити: спосіб їх виготовлення, наявність внесених до їх змісту змін, факти виконання рукописних текстів або підписів певними особами та з’ясування інших фактів, що мають значення для встановлення істини. Особлива увага приділяється процедурі збирання матеріалів для проведення почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи документів. Базуючись на наукових працях, матеріалах кримінальних справ та анкетування, автор також визначає сукупність причин, через які ускладнюється провадження зазначених експертиз у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, а саме: 1) необхідність дослідження коротких текстів та підписів, що потребує надання на вирішення почеркознавчої експертизи великої кількості зразків для порівняльного дослідження, а це не завжди є можливим на практиці; 2) неможливість відбору в особи експериментальних зразків її почерку та підпису без її згоди; 3) поширеність виконання текстів та підписів у документах з імітацією почерку іншої особи; 4) потреба у наданні для порівняльного дослідження офіційних бланків з різноманітних установ тощо. На підставі викладеного