Поезія Б.-І.Антонича – це національно-релігійна картина світу, реконструйована на базі творчого сприйняття української міфології та міфопоетики Кобзаря.

Отже, його міфотворчість – це не популярний у ХХ ст. інтелектуалізм, зрозумілий вузькому колу обраних і відірваний від національного ґрунту, а цілісний поетичний світ, побудований на базі переосмислення традиційної культури українського народу, спроможної розвиватися та збагачуватись і надалі.

Шляхом відстеження у традиційній українській міфології контекстуальних синонімів до антоничівських та шевченківських епітетів нам вдалося проінтерпретувати ті антоничівські образи та закономірності їх поєднання, які з позицій модерністичної непояснюваності та архетипової ірраціональності спонтанного вияву досі вважалися незрозумілими.

Розмежування фольклорних жанрів, які лягли в основу шевченківської й антоничівської поетичної концепції взаємопроникнення хтонічних і космогонічних міфів, призводить до поглибленого розуміння образів екстатичних світил і птахів-деміургів Б.-І.Антонича та образів віщих світил і птахів деміургів, протиставлених зловісним птахам-руйнівникам Т.Шевченка. Якщо Б.-І.Антонич спирався на українські космогонічні колядки, веснянки, весільні пісні, слов’янську та індо-арійську міфологічну традицію, то Т.Шевченко пізнавав космогонію з пізніх історичних, значно християнізованих жанрів фольклору: історичних легенд, дум та історичних пісень. Думи дивовижним чином поєднали народну етику і християнську мораль, зберегли той архаїчний космологічний світогляд, який і засвоїв Т.Шевченко. На історичних легендах і переказах позначився
Південно-Східний дуалістичний світогляд, відбитий у “Кобзарі” непослідовно: лише в сенсі одвічного протистояння добра і зла, а не в розмежуванні духовного і матеріального, небесного і земного аспектів цілісної світобудови. Свою пророчу місію Т.Шевченко вбачав у тому, щоб показати українському народові шляхи до повного освоєння буття, подарувати йому стійку віру в можливість визволення.

Праукраїнська тріадична і тричастинна вертикальна модель світобудови споріднює міфологічні концепції Б.-І.Антонича і Т.Шевченка. Вертикальним осердям триєдиного часопростору в міфопоетиці Кобзаря виступають архетипові образи дуба, явора, калини, гір та схилів, льоху, могили. У моменти, визначальні для історичної долі України чи особистої долі закоханих світила в поезії Т.Шевченка займають центральну позицію – “серед неба”. Таке центральне розташування на прадереві мають і антоничівські світила; про символічне причастя народу від їхньої життєвої сили співається в колядках. Б.-І.Антонич у своїй міфопоетиці розвиває і поєднує дві основні ідеї найбільших українських релігійних свят: безкровне причастя від творчої енергії світил та причастя від творчої сакральної енергії рослин, зокрема від прадерева. Таким чином, у міфопоетичній концепції світобудови Б.-І.Антонича вшанування астральної тріади сполучене із землепоклонськими мотивами.

Духовним відповідником Антоничевих первісних вод, серед яких виросло світове дерево, в міфопоетиці Кобзаря виступають сакралізовані простори козацьких степів (у степових регіонах першопростір колядок – поле, степ, а не море). Море у міфопоетичній концепції Т.Шевченка символізує людство, але часом виступає засобом витворення образу величного національного світу, засобом вираження козацької героїки (“Дніпр широкий – море”). Ріки ж у “Кобзарі” символізують нації та їхнє буття.

Якщо міфодійсність Б.-І.Антонича пливка, ніби рухається по воді (бо зберігає пам’ять про ідеальний першопочаток), то шевченківський міфопростір стрімко долається його героями. Антоничівський світотворчий цикл буття, який є поетичною реконструкцією народної есхатології, співзвучний із шевченківськими образами світотворчого та руйнівного вогню і прадуба Гетьманщини. Т.Шевченко мотив спалення землі сонцем, а Б.-І.Антонич мотив затоплення землі водою ставлять у залежність від моральних діянь людини і людства. І якщо Т.Шевченко проповідує відновлення національної та особистої гідності як запоруку продовження буття світу, то Б.-І.Антонич виходить із позицій, що моральність людини виявляється в уважному ставленні до свого довкілля, в любові до всього живого і до своїх національних традицій.

Після ретельного вивчення творчості обох поетів приходимо до висновку, що апокаліптичні мотиви і в Кобзаря, і в Б.-І.Антонича звучать на рівні перестороги.

Антоничеве язичницьке сприйняття світу одухотвореним не драматизує співіснування з християнським монотеїзмом, а додає найчарівніших барв, найвишуканіших ароматів його поезії, як і українському народному мистецтву. Адже національне мистецтво має релігійні витоки.

Б.-І.Антонич повніше, ніж Т.Шевченко відтворив українську міфологію, що пояснюється свідомою установкою поета на реконструювання первісного світогляду та реаліями Лемківщини, де найбільше збереглося давнє язичництво – в обрядовій поезії, образотворчому мистецтві, традиціях і ритуалах. Порівняння спільних принципів міфотворення в Б.-І.Антонича і Т.Шевченка дає змогу ствердити, що Антонич освоював у своїй поезії загальнонаціональний міф, а не локальний, лемківський. Орієнтуючись на всеукраїнського читача, він, в умовах Галичини, самостійно опанував українську літературну мову. Отже, митець розумів історичну цілісність свого народу, попри те, що шматували споконвічну Україну на кілька держав.

Поезію Антонича і Шевченка споріднюють наступні принципи міфотворення: схрещення земного і небесного в гармонійній єдності, а не протиставлення, взаємопроникнення хтонічних і космогонічних міфів як загроза буттю і водночас як запорука його оновлення, стимул до утвердження, принцип кола, за яким у початку є кінець (бо все, що рухається до кінця, має таку ж потугу повернути до початку).

Міф першопочатків і кінця є наскрізним стрижнем міфопоетичних концепцій світобудови Б.-І.Антонича і Т.Шевченка; він вибудовується за зразками космогонії та есхатології. Поняття першопочатку в обох поетів виявляється ширшим за космогонію.

Встановлюючи способи трансформації хтонічних і космогонічних міфів, можна чітко простежити за основними принципами авторського національного міфотворення обох поетів.

Зв’язки трьох сфер світобудови в міфопоетиці Б.-І.Антонича простежуються на таких рівнях: взаємозамінності і взаємопереходу чуттєвих вражень, кругообігу метаморфоз, який охоплює всі три частини вертикалі світового дерева. Концепція цілісного буття в міфопоетиці Т.Шевченка виражається у взаємопереході метафоричних образів та у взаємозамінності архетипових образів.

Таким чином, в міфопоетичних концепціях Б.-І.Антонича і Т.Шевченка відображене дорефлексивне сприйняття нерозчленованого буття. Тріадна модель світобудови у поезії
Б.-І.Антонича чітко виражена вертикальними архетиповими образами, проте триєдиний часопростір відбитий і в архетипових образах горизонталі.

Оскільки будь-яка давня міфологія – це національна картина світу, то міфосвіт Антонича – це народні уявлення, пропущені крізь призму індивідуального сприйняття і вражень поета. Мета його авторського міфотворення – відновлення первісної гармонії між людиною та світом.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях:

1. Пономаренко О.Б. Образ української Мадонни (“Катерина” у скарбниці світової художньої культури) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – №1. – С.178-180. (0,2 др.арк.).

2. Пономаренко О.Б. Астральна символіка в поезії Б.-І.Антонича (децентралізовані образи світил) // Слово і час. – 2004. – №5(527). – С.30-37. (0,68 др.арк.).

3. Пономаренко О.Б. Централізовані образи світил в поезії Богдана-Ігора Антонича (До 95-річчя від дня народження) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – №4. – С.185-192. (0,73 др.арк.).

4. Пономаренко О.Б. Образ Сонця в поезії Б.-І.Антонича і Т.Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів) // Українська мова і література в школі. – 2004. – №2(35). – С.51-56. (0,63 др.арк.).

5. Пономаренко О.Б. Народнопоетична символіка і традиційний побут на малюнку Тараса Шевченка “Селянська родина” // Народна творчість та етнографія. – 2004. –№3. – С.50-53. (0,27 др.арк.).

6. Пономаренко О.Б. Оновлюючи світ і душу (Архетипи вогню й води в міфопоетиці Тараса Шевченка) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №9-10. – С.164-173. (0,86 др.арк.).

Додаткові публікації:

1. Пономаренко О.Б. Мотиви колядок, щедрівок та веснянок у поезії
Б.-І.Антонича // Українська мова і література в школі. – 2005. – №7(48)
– С.46-55. (1,31 др.арк.).

2. Пономаренко О.Б. Модель світу в міфологічному світогляді (Частина 1) // Колега. – №2(10). – 2003. – С.17-20. (0,31 др.арк.).

3. Пономаренко О.Б. Модель світу в міфологічному світогляді (Частина 2) // Колега. – №3(10). – 2003. – С.25-29. (0,35 др.арк.).

4. Пономаренко О.Б. Шевченків шедевр у Львові // Літературна Україна.
– №29-30. – 2003. (0,05 др.арк.).

АНОТАЦІЯ

Пономаренко О.Б. Національний міфосвіт поезії Б.-І.Антонича: аспект художнього образу-символу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної академії наук, Київ, 2007р.

Дисертація є комплексним дослідженням поезії Б.-І.Антонича як міфосвіту. В роботі шляхом генетично-типологічного порівняння міфопоетики Б.-І.Антонича і Т.Шевченка окреслено спільні риси й унікальні відмінності їхнього образотворення.

На структурно-функціональному рівні вичленено і проаналізовано основні конституенти міфопоетики Б.-І.Антонича і Т.Шевченка. Досліджено, як поєднання християнської та язичницької символіки в межах одного образу, цілого твору, циклу, збірки у Б.-І.Антонича і в Т.Шевченка випромінює нескінченні грані усе нових змістів. У роботі аргументується думка, що архетипові образи Б.-І.Антонича і Т.Шевченка закорінені в українській культурі і є конкретною функціональною реалізацією архетипів колективного підсвідомого (універсально-постійних начал психіки людства).

Встановлено, що компонування Б.-І.Антоничем поетичного матеріалу за циклами і збірками відтворює один завершений світотворчий цикл у вічному плині буття.

Доведено, що засвоєння шевченківських принципів міфотворення дозволило Б.-І.Антоничу на широкому тлі світової міфології яскравіше окреслити і повніше реконструювати українську міфологічну картину світу.

Ключові слова: міф, міфопоетика, міфосвіт, національна міфологічна картина світу, архетип, образ-символ, архетиповий образ, міфологема, першообраз.

АННОТАЦИЯ

Пономаренко О.Б. Национальный мифопоэтический мир Б.-И.Антоныча: аспект художественного образа-символа. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. Институт литературы им. Т.Г.Шевченко Национальной академии наук, Киев, 2007.

Диссертация является комплексным исследованием мифопоэтической концепции мира Б.-И.Антоныча, восходящей истоками к украинскому фольклору и к поэзии Т.Шевченко. В работе путем генетического и типологического исследования определены общие черты и уникальные отличия
образно-символических систем поэзии Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко.

На структурно-функциональном уровне выделены и проанализированы основные конструктивные элементы мифопоэтики Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко.

Тщательно исследованы пути синтеза языческой и христианской символики в пределах одного образа, целого поэтического произведения, цикла, сборника Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко. Доказано, что подобный синтез, производимый на образно-символическом уровне, излучает почти безграничное множество новых и новых содержаний благодаря заложенному в мифах богатству смысловых оттенков.

Впервые выявлен единящий мифопоэтику Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко некровавый украинский языческий культ астральной триады, соотносящийся через архетип мирового дерева с культом родной земли, с её идеальным образом.

С точек зрения христианской мифологии и языческой космогонии проанализированы образы носителей света в “Кобзаре” и в поэтическом творчестве Б.-И.Антоныча. Ключевые символические образы мифопоэтики Б.-И.Антоныча рассмотрены в контексте украинского обрядного фольклора и соотнесены с шевченковскими образами правдоискателей в смысле их вселенского значения.

Изучается универсальный мотив метаморфоз в поэзии Б.-И.Антоныча как средство воссоздания целостности мифопоэтической модели мира, запечатленной в украинской культурной традиции. Акцентируется на том, что в мифопоэтике Т.Шевченко целостный национальный образ мира строится посредством осмысления духовных связей с родной средой, преимущественно с формами и стихийными явлениями природы, как родственных.

Разъясняется, каким образом мироощущение творческой личности преобладает над мировоззрением как строгой последовательной системой логических правил и позволяет мифопоэтическим картинам Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко образовывать сверхъэпохальное единство национального искусства.

В работе приводятся аргументы того, что истоки архетипных образов Б.-И.Антоныча и Т.Шевченко восходят к традиционной украинской культуре и являются конкретной функциональной реализацией архетипов коллективного бессознательного.

Установлено, что стихи Б.-И.Антоныча оформлены и распределены по циклам и сборникам самим автором согласно его концепции одного полного и законченного цикла развития мироздания в нескончаемом потоке бытия.

Доказано, что благодаря овладению шевченковскими принципами мифотворчества Б.-И.Антоныч сумел на фоне широкой панорамы мировой мифологии более ярко очертить и более полно реконструировать украинскую мифологическую картину мира.

Ключевые слова: миф, мифопоэтика, мифопоэтический мир, национальная мифологическая картина мира, архетип, образ-символ, архетипный образ, мифологема, первообраз.

ANNOTATION

Ponomarenko O.B. The ukrainian image of mythological poetical universe of Bohdan Igor Antonych: aspect of fiction image symbol. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in the philology by specialty 10.01.01. – Ukrainian literature. – T.Shevchenko’s institute of literature of Ukrainian National Academy of Science. – Kyiv, 2007. уear.

The dissertation is a complex research and development of B.-I.Antonych’s poetry as a universe of myths. Common and individual characteristics of B.-I.Antonych and T.Shevchenko poetic of myth by genetical and typological comparativistic approach are definited in the investigation.

The essential consistents of the poetic of myth of B.-I.Antonych and T.Shevchenko are detailed and analysed on the structural and functional level.

Researched, that combination of pagan and christian symbols in the measure of one image, whole poem or verse, collection of poetry of B.-I.Antonych as well as T.Shevchenko generate a quite of few new meanings.

Revealed, that archetypical images of B.-I.Antonych and T.Shevchenko have sources in Ukrainian traditional culture and are a concrete functional realizations of universal human mind’s archetypes.

Investigated, that Antonych’s author’s poetry composition in circles and collections recreated one completed world creation circle in eternal existence.

It is proved, that impression Shevchenko’s principles of mythmaking allowed to
B.-I.Antonych in the worldwide mythological outlook to feature (to describe, to determinate) more brightly and to reconstruct more capful Ukrainian mythological image (picture) of universe.

Key words: traditional mythology, archetype, archetypical image, image-symbol, poetic of myth, national picture of the universe, pagan and christian symbols.