ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Перунова Олена Миколаївна
УДК 347.965.43
ПРОЦЕСУАЛЬНІ АКТИ-ДОКУМЕНТИ
З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Кройтор Володимир Андрійович,
Харківський національний університет внутрішніх справ,
начальник кафедри цивільного права та процесу.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Ромовська Зорислава Василівна,
Академія адвокатури України,
професор кафедри цивільного, господарського права та процесу;
кандидат юридичних наук, доцент
Мамницький Валерій Юрійович,
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого,
доцент кафедри цивільного процесу.
Захист відбудеться “22” червня 2007 року о “14.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64. 700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розіслано “ 22 ” травня 2007 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед тим, що з прийняттям Конституції в Україні та утвердженням верховенства права виникла гостра потреба у проведенні судово-правової реформи. Її зміст зводиться не лише до реформування судової системи, але й до реформування, перш за все, всього того застарілого цивільного процесуального законодавства, яке не відповідає сучасним соціально-економічним реаліям держави. Важливим правовим інструментом у забезпеченні дієвості і ефективності цивільного судочинства є, зокрема, й подальше удосконалення змісту і форми процесуальних актів-документів з цивільних справ.
У зв’язку з цим вважаємо, що ефективне використання цивільних процесуальних актів-документів на всіх етапах цивільного судочинства з додержанням норм прийнятого Верховною Радою України 18 березня 2004 р. ЦПК України (далі – ЦПК 2004 р.) на сучасному етапі повинно сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вивчення спрямованої практичної діяльності по складанню, використанню та застосуванню багатогранної кількості процесуальних актів-документів з цивільних справ викликало необхідність приділити особливу увагу загальному теоретичному поняттю процесуальних актів-документів, їх значенню, персональній формі і змісту кожного з них, оскільки вони набувають функціонального значення під час процесуального оформлення кожної процесуальної дії суду та інших суб’єктів цивільного процесу.
Актуальність вибору дослідження обумовлена ще й тим, що низка наукових праць з даної тематики була створена ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріла для тлумачення чинної нормативно-правової бази. Так, окремі питання досліджувались О. Р. Куніциним в його монографії ,,Зразки судових документів” (1987 р.); О. С. Соловйовим в його монографії ,,Процесуальні документи з цивільних справ” (1974 р.) та Т. В. Альшевським і І. К. Піскарьовим у їхній монографії ,,Зразки судових документів з кримінальних і цивільних справ”. Останні дослідження вчених теж не висвітлюють певною мірою всіх проблем нашої теми дослідження, а торкаються лише певних питань цієї тематики. Так, слід віднести до цих досліджень дисертацію М. М. Ясинка ,,Принципи усності, безпосередності та безперервності у цивільному судочинстві” (2004 р.) та дисертацію О. М. Шиманович ,,Судові постанови у цивільному процесі України (2005 р.). У національній процесуальній науці тема процесуальних актів-документів певною мірою висвітлювалась, як правило, у навчальних посібниках з цивільного процесу і не містила в собі комплексного дослідження форми і змісту кожного з процесуальних актів-документів, їх значення для цивільного судочинства.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається також тим, що ЦПК 2004 р. сьогодні змінив не тільки підходи до концепції цивільного процесуального законодавства, але й закріпив нові, не відомі раніше, інститути цивільного процесуального права (заочне провадження, судовий наказ), змінив порядок оскарження рішень суду. З цивільного процесуального законодавства виключено більшість норм про виконання судових рішень. Разом з тим дискусійними залишаються багато теоретичних проблем цивільного процесу. Особливо це стосується загального поняття процесуальних актів-документів, їх ознак, значення цивільних процесуальних актів-документів у цивільних справах. Відповідно до прийнятого ЦПК 2004 р. потребують нового розуміння та осмислення форма і зміст кожного з цивільних процесуальних актів-документів з цивільних справ. Отже, цими обставинами і зумовлений вибір теми наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконано згідно з Тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 рр., затвердженою Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р.; основними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 – 2005 рр., затвердженими вченою радою Національного університету внутрішніх справ від 05.01.2001 р. (протокол № 4).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення загального поняття процесуальних актів-документів, їх окремих видів, форми та змісту кожного документа і на цій основі вирішення низки спірних питань, що виникли у теорії цивільного процесуального права та практиці застосування правових норм, розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо шляхів подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства. Для досягнення поставленої мети належить вирішити наступні задачі: визначити сутність документування та вимоги до самого юридичного документа; розкрити (процесуальні) категорії ,,зміст і ,,форма; сформулювати поняття письмової процесуальної форми процесуального акта-документа; уточнити поняття процесуального акта-документа з цивільних справ; визначити характерні ознаки процесуальних актів-документів з цивільних справ; внести пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства, а саме кожного розглядуваного у дисертаційному дослідженні процесуального акта-документа, який використовується у цивільному судочинстві; визначити перспективи та основні напрямки розвитку цивільного процесуального законодавства, що визначають форму і зміст кожного акта-документа.
Об’єктом дослідження є правовідносини з приводу закріплення процесуальної форми і змісту цивільних актів-документів, існування яких спричиняє певні процесуальні дії, що позначаються на результаті судової справи.
Предметом дослідження є система правових норм, що закріплюють вимоги до складання окремих процесуальних актів-документів з цивільних справ; проблеми, що виникають у зв’язку з тлумаченням та застосуванні окремих цивільних процесуальних норм; судова практика.
Методи дослідження. Під час проведення дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами конкретно-історичного, порівняльно-правового, формально-догматичного та теоретико-прогностичного аналізу. За допомогою діалектичного методу із системно-структурним підходом досліджується формування та розвиток форми і змісту процесуальних актів-документів з цивільних справ. Конкретно-історичний метод дозволив дослідити вимоги до складання процесуальних актів-документів з цивільних справ, починаючи зі Статуту цивільного судочинства 1864 р. та закінчуючи положеннями ЦПК 2004 р. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження різних позицій щодо загального поняття процесуальних актів-документів з цивільних справ, для дослідження форми і змісту кожного такого акта-документа. Формально-догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм вітчизняного законодавства, а теоретико-прогностичний – розробити пропозиції щодо їх удосконалення. За допомогою формально-логічного методу узагальнити досліджувану інформацію шляхом тлумачення цивільно-процесуальних норм та юридичних явищ, стало можливим дати більш повну характеристику процесуальних актів-документів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що виконана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням процесуальної форми і змісту цивільних актів-документів з часу прийняття ЦПК 2004 р. У результаті проведеного дослідження отримано такі основні наукові результати:
вперше:
_сформульовано поняття письмової процесуальної форми процесуального акта-документа _це встановлений законом порядок оформлення процесуальних дій, який регулює вимоги до складу реквізитів, послідовності їх викладення і розташування у документі, вимоги до змісту його тексту, а також наслідки недодержання даного порядку;
_розроблено перелік загальних ознак процесуального акта-документа: має офіційний характер; має спосіб вираження і закріплення (технічний, машинописний, письмовий); не має єдиної письмової процесуальної форми і змісту документа, все залежить від значення конкретного процесуального акта-документа (функціонального призначення); письмова форма і зміст процесуального акта-документа знаходяться у цілісній залежності одне від одного; письмова процесуальна форма акта-документа суворо зумовлена діями учасників цивільного процесу і закріплена у законі;
_обґрунтовано значення процесуального акта-документа, яке виявляється у функціональному призначенні, за яким процесуальні акти-документи різняться між собою;
_доведено доцільність вважати журнал судового засідання новим процесуальним документом у цивільному судочинстві;
_доведено необхідність введення у цивільно-процесуальний закон статті, котра б містила орієнтовний перелік заяв, які можна подавати під час розгляду цивільної справи;
_обґрунтовано необхідність викладати ухвали суду на рівні з судовими рішеннями чітким машинописним текстом і постановляти заключні ухвали ім’ям України;
_обґрунтовано позицію, що окремі ухвали мають відокремлений характер від інших ухвал суду, роль окремих ухвал суду розкривається в їх ефективності, своєчасності, зумовленості і виховному значенні;
_доведено, що процесуальна форма і зміст виконавчого листа повинні відповідати процесуальному законодавству і законодавству про виконавче провадження з зазначенням одних і тих самих реквізитів, які притаманні цьому процесуальному документу;
- визначено необхідність законодавчої норми щодо детального закріплення процесуальної форми і змісту виконавчого листа, способу та порядку його виконання;
удосконалено:
_структуру судового рішення за рахунок обґрунтування доцільності обов’язкової присутності мотивів у судовому рішенні (недоліки в їх викладенні обмежують можливість оскарження рішення суду (неясність доводів суду);
_процесуальний порядок оскарження у частині подання апеляційних скарг і апеляційних заяв не через суди першої інстанції, а безпосередньо до апеляційного суду;
- статтю 326 ЦПК України 2004 р. положенням: ,,перелік письмових матеріалів, що додаються до цивільної справи, повинен бути завірений канцелярією суду”;
подальшого розвитку набули:
_поняття ,,процесуальний акт-документ шляхом поєднання у визначенні ознак юридичного документа та процесуального акта-документа – це система судових актів, які мають правовий (офіційний) характер, які закріплюють процесуальні дії суду й інших суб’єктів процесу на кожній стадії цивільного процесу, за своїм функціональним призначенням з дотриманням процесуальної форми і змісту виступають гарантом законності і правопорядку у суспільстві, стоять на захисті громадських інтересів і прав громадян, а також процесуальної діяльності судів та є проявом волі держави;
_класифікація процесуальних актів-документів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного процесуального законодавства, у судовій та іншій діяльності щодо захисту прав фізичних та юридичних осіб. Положення дисертації можуть бути використані при розробці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного процесу, а також для викладення спеціального курсу зі ,,Складання процесуальних актів-документів з цивільних справ”.
Висновки і рекомендації можуть бути використані при підготовці нормативно-правових актів, які будуть розроблятися для подальшого удосконалення цивільного процесуального законодавства, а також використовуватися у практичній роботі під час розгляду та вирішення судами цивільних справ.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження проведено на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, де неодноразово відбувалося його обговорення та рецензування. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участю автора у науково-практичних конференціях: ,,Проблеми цивільного права України, присвячена пам’яті проф. О.А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2002 р.); ,,Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ” (м. Харків, 21 травня 2003 р.); ,,Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 23 квітня 2004 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в семи наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження і складається з вступу, чотирьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (134 найменування). Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, розглядається ступінь розробленості проблеми, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначається об’єкт та предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, окреслюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення, апробація і впровадження результатів дослідження.
Розділ 1 ,,Поняття, значення та види процесуальних актів-документів з цивільних справ” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. ,,Поняття і значення процесуальних актів-документів з цивільних справ” досліджується значення процесуальних актів-документів з цивільних справ, а також визначається поняття процесуальних актів-документів. Так, аналізуючи наукові дослідження щодо процесу документування у цивільному процесі, автор дійшов висновку, що це регламентований процес запису інформації на папері чи іншому технічному носієві, реалізація якого забезпечує йому юридичну силу, здійснюється за певними правилами, встановленими правовими актами. Це дозволяє вважати документом зафіксовану на матеріальному носієві інформацію з реквізитами, що має юридичну силу.
Діяльність суду базується, зокрема, на роботі з процесуальними документами (актами). У своїй діяльності суди керуються не тільки великою кількістю документів, що надходять до суду, а й самі укладають різноманітні документи, які набувають письмової процесуальної форми і змісту згідно з затвердженими у цивільному процесуальному законодавстві нормами права.
Розглянуто такі категорії матеріалістичної діалектики, як ,,зміст” і ,,форма”. Без аналізу цих категорій у їх певному викладенні до зазначеного правового явища, яке закріплюється притаманним саме йому процесуальним актом-документом, неможливо пізнати ступінь їх необхідності та обумовленості, соціальну сутність і цінність, призначення і перспективи розвитку цивільних процесуальних актів-документів. Аналіз зазначеного та проаналізовані погляди вчених на процесуальну форму і зміст спрямували автора на визначення поняття письмової процесуальної форми акта-документа це встановлений законом порядок оформлення процесуальних дій, який регулює вимоги до складу реквізитів, послідовності їх викладення і розташування у документі, вимоги до змісту його тексту, а також наслідки недодержання даного порядку.
У роботі обґрунтовано доцільність сформованих загальних ознак процесуального акта-документа: має офіційний характер; має спосіб вираження і закріплення (технічний, машинописний, письмовий); не має єдиної письмової процесуальної форми і змісту документа, все залежить від значення конкретного процесуального акта-документа (функціонального призначення); письмова форма і зміст процесуального акта-документа знаходяться у цілісній залежності; зміст процесуального акта-документа залежить від норми, яка застосовується у певній стадії цивільного процесу; письмові процесуальні форми актів-документів суворо зумовлені діями учасників процесу і закріплені у законі. Узагальнення цих шістьох ознак процесуального акта-документа дало можливість визначити поняття цивільного процесуального акта-документа.
Автор не погоджується з точкою зору Ю.А. Попової, яка вважає, що процесуальний акт-документ – це лише сукупність судових актів, які закріплюють процесуальні дії суду й інших суб’єктів процесу в зв’язку з порушенням, розглядом і вирішенням цивільних справ, постанов та інших судових рішень, ухвал, а також у зв’язку з їх переглядом. На підставі проведеного аналізу загальних ознак процесуального акта-документа, функціонального його призначення для кожної стадії цивільного процесу автор визначає, що процесуальні акти-документи у цивільному судочинстві – це система судових актів, які мають правовий (офіційний) характер, закріплюють процесуальні дії суду й інших суб’єктів процесу на кожній стадії цивільного процесу, за своїм функціональним призначенням з дотриманням процесуальної форми і змісту виступають гарантом законності і правопорядку у суспільстві, стоять на захисті громадських інтересів і прав громадян, а також процесуальної діяльності судів та є проявом волі держави.
Функція загалом є відображенням визначених якостей самого функціонуючого об’єкта, його природи, яку вона виявляє у взаємодії предметів одного з іншим, крім того, функція є спрямуванням активності певного об’єкта. Автор робить висновок, що коли взяти за функціональний об’єкт будь-який процесуальний акт-документ, то його функція дії відображається у його процесуальній формі та змісті (якостях), які впливають на активність об’єкта, у даному випадку на цивільну справу (її рух). Призначення кожного процесуального акта-документа для кожної стадії цивільного процесу різноманітне, тому різноманітні і вимоги, які висуваються до них, а отже, і значення (результат діяльності) цих процесуальних актів-документів є різноманітним. Зокрема, значення цих актів-документів виявляється у здійсненні процесуальних дій (функціональному призначенні), для яких вони були створені шляхом перетворення й історичного розвитку і є закріпленими у сучасному ЦПК України.
У підрозділі 1.2 ,,Види процесуальних актів-документів з цивільних справ” проводиться поділ процесуальних актів-документів на види. Так, проаналізувавши процесуальну форму і зміст процесуальних актів-документів, автор класифікує процесуальні акти-документи у двох напрямках: перший – за ознаками видової класифікації процесуальних актів-документів з цивільних справ; другий – за функціональним призначенням процесуального акта-документа.
Видова класифікація, здійснюється в такій залежності: а) від суб’єкта процесу: цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві; б) від стадії цивільного процесу: будь-яка стадія цивільного процесу, крім процесуальної мети, характеризується своїм специфічним змістом, колом суб’єктів процесуальної діяльності, особливим процесуально-документальним оформленням; в) залежно від виду судочинства – це зумовлений характером і специфікою матеріального права чи інтересу, що захищається законом, процесуальний порядок порушення, розгляду та вирішення певної категорії цивільних справ.
Класифікація за функціональним призначенням: а) правозахисні процесуальні акти-документи (позовна заява, заява; заяви з окремих питань), їх структура вказують на те, що всі вони є волевиявленням осіб, які беруть участь у справі, і являють собою вимоги чи прохання, звернення до суду; б) правозастосовчі процесуальні акти-документи, в яких фіксуються індивідуальні конкретні правові приписи, тобто визначається результат розгляду цивільної справи по суті, або визначається прийняття скарги та порушення цивільної справи чи відмова в цьому; в) процесуальні акти-документи в стадії перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції визначають можливість перевірки законності судових рішень у судах другої і вищої інстанцій та є гарантією захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб і держави; г) процесуальні акти-документи в стадіях провадження у зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами. Ці процесуальні акти-документи мають своє функціональне значення згідно з так званими винятковими і нововиявленими обставинами; д) процесуальні акти-документи у стадії виконання судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації захисту цивільних справ. Загальне значення цих документів, насамперед, залежить від значення самого виконавчого провадження; е) допоміжні процесуальні акти-документи (ухвали суду про забезпечення позову, про призначення судової експертизи тощо); є) проміжні (ухвали про зупинення провадження у справі); ж) інформаційні (журнал судового засідання).
Велика увага приділяється розгляду інформаційних процесуальних актів-документів, а саме журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії. Розглядається історичний і розвиток фіксування цивільного процесу починаючи зі Статуту цивільного судочинства 1864 р. до ЦПК 2004 р. Автор вважає, що журнал судового засідання є новим процесуальним документом у цивільному процесі, оскільки є носієм інформації і допомагає подальшому розгляду справи у судах вищої інстанції, а також сприяє ознайомленню осіб, які беруть участь у справі, з матеріалами справи і у випадку неповноти і неправильності запису судового засідання можливості подати до суду письмові зауваження.
Розділ 2 ,,Заяви осіб, які беруть участь у справі” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 ,,Позовна заява, заява у цивільному судочинстві” досліджується процесуальна форма і зміст позовної заяви, заяви. Автор розглядає питання, пов’язані зі складанням, оформленням, подачею до суду першої інстанції позовної заяви, заяви. Зокрема, автором досліджується історичний розвиток процесуальної форми і змісту позовної заяви, проаналізовані етапи розвитку процесуального законодавства і удосконалення самого поняття позову.
Автор стверджує, що додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви є однією з обов’язкових вимог цивільно-процесуального законодавства, що забезпечує прийняття суддею заяви та відкриття ним провадження у справі. Належне оформлення позовної заяви як за формою, так і за змістом служить, перш за все, інтересам позивача. Дотримання позивачем вимог, які пред’являються до позовної заяви, дуже важливе для процесуальної діяльності, оскільки форма і зміст позовної заяви є одним з елементів процесуального режиму, дотримання якого необхідне для своєчасного і безперешкодного розгляду заявленого позову.
Автором досліджено та встановлено, що під час підготовки і складання заяв слід враховувати процесуальні особливості справ окремого провадження, а саме: предмет, підстави і зміст таких заяв мають відповідати як загальним вимогам щодо форми і змісту заяви, так і нормам окремого провадження, які зазначені у законодавстві. Кожна категорія справ окремого провадження характеризується різним змістом вимог і реквізитів, які притаманні саме цій заяві. Багатогранність категорій справ окремого провадження унеможливлює виведення типової норми, яка б містила в собі процесуальну форму і зміст заяви до суду в порядку окремого провадження.
У підрозділі 2.2 ,,Заяви з окремих питань, що виникають в ході розгляду цивільної справи” досліджуються основні види заяв, що виникають в ході розгляду цивільної справи.
Аналізуючи види звернення до суду у процесі судового розгляду, а саме клопотання, відводи, усні і письмові пояснення, заперечення, письмові зауваження, автор підкреслює, що сучасне цивільне законодавство трансформує ці форми звернення до суду у відповідних процесуальних формах заяв, які виникають у ході розгляду цивільної справи, але норми, яка б зазначала перелік цих заяв, законодавство не передбачає, як не зазначає процесуальну форму і зміст цих заяв (заява про відвід; заява про призначення експертизи і т.ін.).
Зроблено висновок, що кожна з заяв, яка виникає у ході розгляду цивільної справи, повинна розглядатися судом з додержанням загальних правил, хоча вони мають певні відмінності у своїй меті (змістові). Це дає можливість припускати, що процесуальний зміст цих заяв є різним між собою, а отже, процесуальна форма і зміст цих заяв є різними.
Розділ 3 ,,Рішення суду першої інстанції” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 ,,Поняття та види рішень суду першої інстанції у цивільному судочинстві” розкривається поняття рішень суду та проводиться класифікація судових рішень першої інстанції.
Основним функціональним правом і обов’язком суду першої інстанції визначено винесення судових рішень. Усяке рішення суду є правозастосовчим актом. Постановляючи їх суди керуються відповідними нормами матеріального і процесуального права. Розглядаючи і вирішуючи кожну цивільну справу, кожне питання, яке виникає у ході розгляду і вирішення цивільної справи (а якщо виникає потреба, _і в ході його перевірки і виконання), суд застосовує юридичні норми і тим самим втілює свою волю у відповідних рішеннях. Залежно від вирішення питання суд першої інстанції приймає рішення у формі рішень суду, ухвал суду.
Проаналізувавши сутність рішень суду, ухвал суду, автор робить висновок, що рішення і ухвали суду першої інстанції мають певну процесуальну форму і зміст, які є визначеними у законі і від яких залежить значення того чи іншого процесуального акта-документа у цивільному процесі.
Значення рішень і ухвал суду першої інстанції може бути реалізовано лише тоді, коли вони зможуть виконати завдання цивільного судочинства, коли вони будуть правомірними, а це, зрештою, залежить від виконання судом усіх вимог, встановлених законом.
У підрозділі 3.2 ,,Рішення суду у цивільному судочинстві” розглядається судове рішення як правозастосовчий акт судової влади у розгляді та вирішенні цивільних справ, а також як вид процесуального акта-документа у цивільному судочинстві (заочний розгляд справи, наказне провадження).
Проаналізувавши погляди вчених щодо процесуальної форми і змісту судового рішення, автор доходить висновку, що судове рішення є підсумковим процесуальним актом-документом, де форма і зміст складають нерозривну єдність, у якій зміст у кожному своєму прояві відіграє визначальну роль. Судове рішення як процесуальний акт-документ є тою формою, у якій викладається судове рішення як акт правосуддя.
Розглянуто історичний розвиток процесуальної форми і змісту судового рішення починаючи зі Статуту цивільного судочинства 1864 р. до ЦПК 2004 р.. Це дає змогу зробити висновок, що на всіх історичних етапах розвитку процесуального законодавства законодавець удосконалював норми, які регулювали зміст судового рішення, порядок його оформлення. Судове рішення як процесуальний документ є найважливішою формою акта правосуддя, вдосконалення якого спричиняє лише позитивний вплив на громадянина та законність і обґрунтованість судового рішення.
Автор розкриває письмову форму судового рішення і вважає, що спосіб виготовлення тексту являє собою зміст письмового волевиявлення суду, тому текст цього процесуального акта-документа повинен відповідати усім вимогам щодо письмової процесуальної форми і змісту судового рішення.
Аналізуючи вимогу законності судового рішення, зроблено висновок, що законність судового рішення цілком залежить від правильного виявлення правової норми, яку суд застосовує у судовому рішенні. Процес відшукування правової норми повинен починатися для суду з моменту вирішення судом питання про право на подання позову, причому початковими даними будуть обставини, які є у позові. Без застосування правильної правової норми немає правосуддя. З урахуванням викладеного доцільно і логічно було б доповнити ст. 119 ЦПК 2004 р. положенням про обов’язок позивача вказувати на правову норму, що є підставою порушення справи у його спорі. Відповідно до таких вимог судового рішення, як повнота, визначеність, чіткість та точність, то вони давно знайшли своє закріплення в інституті судового рішення, але досі не є закріпленими у ЦПК України, хоча мають велике значення для змісту судового рішення. Автор вважає, що в наслідок фундаментального закріплення інституту судового рішення необхідно доповнити ст. 213 ЦПК 2004 р. такими вимогами, як повнота, визначеність, чіткість і точність.
Розглядаючи заочний розгляд справи, автором наголошується, що головними вимогами закону є те, що відповідач повинен бути належним чином повідомлений про час і місце судового засідання; відповідач не з’явився до суду без поважних причин або від нього надійшло повідомлення про причини неявки; позивач згоден на заочний розгляд і вирішення справи; позивачем не змінені предмет, підстави позову та розмір позовних вимог. Але вивчення судової практики свідчить про те , що було б доцільно питання про з’ясування поважності-неповажності причин неявки відповідача у заочному провадженні вилучити і обрати принцип кількості неявок (2-3) при належному повідомленні відповідача. Тільки неявка повідомленого відповідача при вислуханій думці позивача дає суду можливість винести заочне рішення.
Аналіз виникнення наказного провадження, яке обумовлено потребою судової практики у зв’язку з недоцільністю використання складної цивільно-процесуальної форми позовного провадження при розгляді і вирішенні ряду безспірних вимог, дає підстави зробити висновок, що судовий наказ за своєю юридичною природою є провадженням, оскільки його зміст являє собою сукупність, послідовність здійснення дій, які зазначені у ЦПК 2004 р. Крім цього, судовий наказ є і судочинством, оскільки в ньому активно бере участь суд, який здійснює владні повноваження щодо порушення, розвитку провадження і вирішення заявлених вимог. Тобто судовий наказ нарівні з іншими процесуальними актами-документами являє собою реалізацію у цивільній процесуальній формі судової влади.
Судовий наказ відрізняється від судового рішення своєю юридичною силою і змістом. Рішення не може бути скасовано судом, який його постановив. Судовий наказ може бути відмінений тим самим суддею, який його постановив, за заявою боржника про скасування судового рішення (ст.106 ЦПК 2004 р.). Після скасування наказу вимоги заявника можуть бути розглянуті у порядку позовного провадження. Судове рішення складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, судовий наказ _тільки із вступної і резолютивної частин. Їх схожість у тому, що ці два процесуальних акти-документи завершують провадження у справі.
У підрозділі 3.3 ,,Ухвали суду першої інстанції у цивільному судочинстві” досліджується класифікація ухвал суду першої інстанції, розглядається процесуальна форма і зміст ухвал суду першої інстанції, приділяється увага окремій ухвалі. Так, аналізуючи позиції науковців, чинне цивільне законодавство, автором здійснено поділ ухвал суду першої інстанції за суб’єктами, які виносять ухвалу: одноособові – виносяться суддею одноособово, головним чином з питань руху справи; колегіальні – виносяться судом при колегіальному розгляді справи з питань руху чи закінчення справи без винесення рішення; за формою: протокольні – заносяться до протоколу судового засідання (наприклад, при викладенні розгляду справи _у журнал судового засідання; у вигляді окремого процесуального акта-документа (наприклад, про припинення провадження у справі); за змістом: підготовчі – в них вирішуються питання підготовки справи; з питань, що виникли при розгляді справи; заключні – ухвали, що завершують розгляд справи; з приводу винесення рішення; окремі ухвали – про виявлення в ході розгляду справи порушення закону, і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення особами чи органами.
Автором обґрунтовано, що всі ухвали суду за різними ознаками мають відповідну процесуальну форму та зміст і складають нерозривну єдність. Розвиток форми і змісту ухвал суду першої інстанції залежить від історичних змін цього процесуального акта-документа на різних етапах процесуального законодавства.
Обґрунтовано позицію, що заключні ухвали необхідно постановляти ім’ям України, оскільки згідно зі ст. 206 ЦПК 2004 р. в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Це положення затвердить важливість цього процесуального акта-документа як для суду, так і для осіб, які беруть участь у справі.
Аналізуючи судову практику, автор робить висновок, що не завжди цей процесуальний акт-документ містить в собі достатньо мотивовану частину, що є одним з порушень умов законності ухвали. Мотивувальна ухвала містить в собі факти, на підставі яких вона винесена, проаналізовані докази, вказано застосування юридичної норми. Якщо ухвала недостатньо мотивована, неохайно оформлена, якщо в ній поверхово викладені обставини справи, то тим більш ймовірно, що її буде оскаржено. Правова цінність мотивувальної частини ухвали суду визначається тим, що у ній суд підбиває підсумок розгляду питань з цивільної справи.
Розглядаючи ухвали суду першої інстанції, автор приділяє деяку увагу ролі окремих ухвал у попередженні правопорушень. Класифікувати окремі ухвали, на думку автора, необхідно згідно з суб’єктом, який їх постановив, і самим змістом правопорушень. Автор вважає, що окрема ухвала має відмінний характер від інших ухвал суду. Роль окремих ухвал розкривається в їх ефективності, своєчасності, безумовності і виховному значенні. Всі ці категорії проявляють себе у майбутньому і мають позитивний вплив на суспільство, тим самим виправдовуючи існування окремої ухвали у цивільному законодавстві.
Розділ 4 ,,Процесуальні акти-документи в стадії перевірки законності й обґрунтованості судових рішень та в процесі виконання судових рішень” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 ,,Процесуальні акти-документи в апеляційному провадженні” присвячується аналізу процесуальної форми і змісту процесуальних актів-документів в апеляційному провадженні.
Аналізуючи праці науковців відносно процесуальної форми і змісту апеляційної скарги, автор робить висновок, що загальнотеоретичні аспекти процесуальної форми і змісту апеляційної скарги є досить новими поняттями в юридичній літературі, і формування їх продовжується дотепер. Додержання процесуальної форми і змісту апеляційної скарги є однією з обов’язкових вимог цивільно-процесуального законодавства, що забезпечує подальший розгляд справи судами другої інстанції.
Автор робить ряд висновків відносно письмової процесуальної форми апеляційної скарги: викладення апеляційної скарги як письмовим, так і машинописним способами; викладення апеляційної скарги згідно зі ст. 7 ЦПК 2004 р. державною мовою; текст апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження має бути написаний грамотно, без орфографічних помилок з дотриманням стилістики офіційних документів.
Апеляційна скарга може містити нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи, і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли можливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами. Однак додаткові докази можуть бути подані в апеляційний суд і під час розгляду справи в апеляційному порядку, що може привести до порушення строків розгляду справи. Доцільно вказувати час подання нових доказів. У випадку порушення цього обов’язку суд апеляційної інстанції має право відмовити у вивченні нових доказів, що значно зменшить строки перегляду судової справи та справить позитивний вплив на дотримання процесуальної дисципліни.
Розглядається процесуальна форма і зміст апеляційної ухвали і рішення апеляційного суду. Законодавство не зазначає, в якій саме письмовій формі повинні викладатися ці процесуальні акти-документи, тому автор вважає, що апеляційна ухвала та апеляційне рішення належить викладати чітким машинописним текстом, що полегшить роботу вищестоящого суду, а також осіб, які беруть участь у справі, під час ознайомлення з цим процесуальним актом-документом.
Науковець розглядає зміст апеляційної ухвали та апеляційного рішення суду, який складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.
Підрозділ 4.2 ,,Процесуальні акти-документи в касаційному провадженні” присвячений аналізу процесуальної форми і змісту процесуальних актів-документів у касаційному провадженні.
Аналізуючи касаційне провадження, автор приділяє велику увагу поданню касаційної скарги, її процесуальній формі і змісту. Відзначено, що додержання процесуальної форми і змісту касаційної скарги є однією з обов’язкових вимог цивільно-процесуального законодавства, що забезпечує прийняття суддею-доповідачем скарги та перегляд судових рішень у касаційному порядку.
Автором проаналізовано наукові дослідження щодо процесуальної форми і змісту касаційної скарги, її історичний розвиток. Наведено докази, що дослідження форми не може проводитись у відриві від її змісту. Загальнотеоретичні аспекти процесуальної форми і змісту касаційної скарги є досить новими поняттями в юридичній літературі і оформлення їх продовжується дотепер.
Досліджується об’єкт касаційного оскарження. ЦПК 2004 р. дещо змінив підходи до об’єкта касації. Згідно з ним в суді касаційної інстанції можна буде оскаржити лише рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. На думку автора, таке викладення об’єкта касаційного оскарження тільки ускладнює цю норму цивільного процесу (ст.324 ЦПК 2004 р.), а також робить форму звернення до касаційного суду суб’єктів права касаційного оскарження незрозумілим. Оскільки поняття перегляду процесуальних актів-документів вищестоящим судом і так є зрозумілим для усіх суб’єктів оскарження, виділення ухвал, які можна переглядати, якщо вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі, автор вважає недоцільним, оскільки завданням суду касаційної інстанції є перевірка законності судових рішень, які набули чинності, та виправлення судових помилок. Рішення або ухвала касаційного суду повинні, перш за все, бути справедливими для осіб касаційного провадження.
Автором також розглядається форма викладення касаційної скарги, яка може подаватися як у письмовому, так і в машинописному тексті; вона повинна викладатися державною мовою. Також детально проаналізовано процесуальний зміст касаційної скарги (ст.326 ЦПК 2004 р.), який, на її думку, згідно з чинним законодавством має певні недоліки, а саме: відсутні такі елементи, як зазначення поштового індексу, номера засобів зв’язку особи, яка подає скаргу, а також це відноситься і до осіб, які беруть участь у справі.
Автором також розглядається касаційна ухвала та касаційне рішення. Касаційна ухвала та рішення суду касаційної інстанції складаються з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
У підрозділі 4.3 ,,Процесуальні акти-документи в процесі виконання судових рішень” розглядається виконавче провадження, поняття виконавчих документів, розкривається процесуальна форма і зміст виконавчого листа як найрозповсюдженішого і найважливішого для виконавчої стадії документа.
Аналізуючи виконавче провадження, автор робить висновок, що виконавче провадження неможливо розглядати тільки в рамках цивільного процесуального права, але й позбавляти впливу на виконавче провадження буде недоцільно. Виконавче провадження ще недостатньо визначено юридичною наукою як окрема галузь, оскільки є певні функції цивільних судів загальної юрисдикції, які мають безпосередній вплив на виконавче провадження.
Аналізуючи наукові дослідження щодо процесуальної форми і змісту виконавчого листа, автор доходить висновку, що процесуальна форма і зміст виконавчого листа повинні відповідати законодавству цивільного процесу і виконавчого провадження з зазначенням одних і тих же реквізитів, які притаманні цьому процесуальному акту-документу.
Розглядається історичний розвиток виконавчого листа починаючи зі Статуту цивільного судочинства 1864 р. до теперішнього часу, в ході чого автор дійшов висновку, що на різних етапах розвитку процесуального законодавства законодавець не міг визначитися в оформленні й остаточному затвердженні цього процесуального акта-документа у ЦПК, тим самим постійно звертаючись до виконавчого провадження минулих років, яке досі не сформулювалось як окрема галузь. Оскільки стадія цивільного провадження невідривно зв’язана з виконавчим провадженням, автор вважає за потрібне включити у ЦПК 2004 р. статтю, яка б містила в собі процесуальну форму і зміст виконавчого листа.
Розглядаючи три форми виконавчого листа, які використовуються на території України, автор вважає, що всі ці форми повинні виготовлятися друкарським способом, централізовано, на спеціальному бланку, оскільки до зовнішнього виду цього процесуального документа теж пред’являються певні вимоги, що роблять текст виконавчого листа більш зрозумілим для осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні.
Аналізуючи зміст виконавчого листа, вказується на
