Інститут вищої освіти

Академії педагогічних наук України

ПУЧКОВ Олександр Олександрович

УДК .156.(477)

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР БЕЗПЕКИ

СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі військово-гуманітарних дисциплін Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник: | доктор філософських наук, професор

Ананьїн Валерій Опанасович,

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУУ “КПІ”, Міністерство освіти та науки України,

завідуючий кафедрою військово-гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Шевченко Олексій Костянтинович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України,

радник.

кандидат філософських наук, доцент

Дзюба Микола Тимофійович,

Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри інформаційно-психологічного протиборства.

Захист відбудеться 27 вересня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, , 9-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України, 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, .

Автореферат розіслано “25” серпня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний світ характеризується розмаїттям гострих протиріч, які в свою чергу мають найрізноманітніший характер. Зміни, які відбулися у світі протягом останнього десятиліття ХХ сторіччя, серйозно вплинули на статус України. Україна стала суверенною державою перехідного типу із глибокими трансформаційними процесами у всіх сферах її життя. Особливу важливість набула проблема національної безпеки, без вирішення якої неможливе успішне існування України як суверенної держави.

Питання національної безпеки і стабільності розвитку держави є важливим компонентом суверенного розвитку України, нагальною потребою суспільства та кожної людини. На сьогодні, мабуть, немає більш вживаного слова, ніж слово “безпека”. І це зрозуміло, тому що світ, у якому ми живемо, стає дедалі більш ризикованим та небезпечним.

Сучасний етап розвитку людства характеризується процесами, які свідчать про наявність у ньому глибоких кризових явищ. Незважаючи на факт різкого зменшення у світі класичних війн між державами, насильства, пов’язаного з використанням зброї, на світовій арені не поменшало. У світі з’явилися цілі регіони, що стали класифікуватися як конфліктно небезпечні. З кінця 90-х років ХХ сторіччя набуло глобального характеру таке явище як тероризм. За оцінками експертів, що займаються проблемами тероризму, у цей час у різних країнах світу нараховується майже 100 великих терористичних організацій, діяльність яких спрямована на підготовку терористичних актів. Ситуація, що склалася, ускладнюється зростанням так званих глобальних проблем: екологічної, сировинної, демографічної, продовольчої тощо. На думку деяких дослідників, людство постало перед реальною альтернативою: рішуче змінити парадигму діяльності або знищити себе та біосферу. Глобальна катастрофа, що насувається, вимагає критичного перегляду підвалин сучасного світогляду загалом і багатьох наукових термінів зокрема. До категорій, що потребують подальшого комплексного осмислення, належить і термін “безпека”. Традиційно впродовж значного часу безпека означала уникання перспективи стати жертвою озброєного насильства ззовні і була пов’язана з такою соціальною інституцією як держава.

У 50-ті роки XX сторіччя у науковий світ вводиться поняття “національна безпека”, яке на сьогодні найчастіше вживається у соціальній філософії, політичній науці та теорії міжнародних відносин. Незважаючи на досвід кількох десятиріч у дослідженні проблеми національної безпеки, багато її аспектів вимагають подальшого вивчення. В науковому та політичному світі під впливом сучасної дійсності постійно уточнюється сам зміст поняття національної безпеки.

В сучасному світі, наповненому насильством, проблема безпеки є актуальною не тільки для кожної людини, держави, але й для світу в цілому. Тому успішне розв’язання проблеми безпеки в сучасному її розумінні вимагає подальшого теоретичного дослідження. Отримані при цьому результати вкрай необхідні для кожної конкретної країни, що створює або вдосконалює власну систему безпеки. Особливо це важливо для країн перехідного типу.

Специфіка побудови системи безпеки зумовлена цілою низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників. До таких чинників, що справляють істотний вплив на безпеку країни (особи, держави, суспільства), слід віднести етнічний (етнонаціональний) чинник.

У сучасному світі, за підрахунками вчених, чисельність етнічних груп досягає десяти тисяч. Всі ці народи мешкають у державах, загальна кількість яких становить понад 200. Цілком природно, що більшість держав є поліетнічними; за таких умов роль етнонаціонального чинника в механізмі безпеки є надзвичайно важливою.

Багато західних та вітчизняних вчених вважають XX – ХХІ сторіччя епохою національного відродження, що реалізує на практиці національну ідею. У практичному плані реалізація національної ідеї пов’язана в першу чергу зі створенням національної держави. У зв’язку з цим досить обґрунтованою виглядає думка відомих західних фахівців з політичної географії та етнографії С. Коена, Ф. Єва та інших про те, що у XXI сторіччі відбудуться серйозні зміни на політичній карті світу.

Таким чином, актуальність роботи полягає в дослідженні безпеки сучасного перехідного поліетнічного українського суспільства у контексті глобалізаційних процесів сучасного світу. Аналіз сучасних процесів у цьому явищі має важливе значення і для побудови національної безпеки поліетнічного українського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових досліджень кафедри військово-гуманітарних дисциплін Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУУ “КПІ”, а також науково-дослідної роботи, яка ведеться на спеціальному факультеті СБУ ВІТІ НТУУ “КПІ” (Шифр “Безпека”, реєстраційний № 119 від 30.12.2004 року). Отримані результати знайшли відображення у проміжних звітах з науково-дослідницьких робіт.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема безпеки здавна привертала увагу дослідників, оскільки обов’язковою умовою сталого розвитку будь-якого соціального організму (в тому числі й суспільства) є його стійкість до негативних, зовнішніх впливів, а також внутрішня соціальна стабільність.

Вчені з різних боків підходили до вивчення безпеки як соціального явища. Ті, хто стояв біля джерел дослідження цієї проблеми, відомі мислителі минулого Платон, Арістотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Ш.-Л. Монтеск’є та інші пов’язували безпеку в першу чергу зі здатністю держави протистояти зовнішньої загрозі. Та вже з того часу були закладені підвалини парадигми, згідно з якою гарантія безпеки в першу чергу забезпечується військовими засобами, а головною інституцією, яка захищається, є держава. Такий погляд склався під впливом самого процесу історичного розвитку. Історія людського суспільства – це низка збройних конфліктів, що не припиняються, а навпаки, стають дедалі кровопролитнішими в міру того, як з’являються досконаліші знаряддя знищення. Держава у війні завжди відігравала вирішальну роль. Логіка воєнно-силового мислення, що склалася упродовж довгих років, породила тисячі збройних конфліктів, які забрали життя мільйонів людей.

Активно проблема безпеки в сучасному розумінні почала досліджуватися з 50-х років минулого сторіччя. Вперше оформлені в концептуально-теоретичному плані головні ідеї сучасного розуміння безпеки були сформульовані вченими і політиками США. В наступні роки національна безпека перетворилася на одну з широко розповсюджених базових категорій, що використовується в соціально-політичних науках. Великий внесок у вивчення проблеми безпеки зробили західні дослідники Є. Азар, У. Бек, С. Браун, Б. Броуді, З. Бжезінський, А. Віньянс, Р. Коен, Д. Кауффман, У. Ліппман, Б. Максуні, Г. Моргентау, Ч. Мур та інші. У працях цих вчених були викладені головні підходи до визначення поняття “національна безпека”, з’ясований зв’язок національної безпеки із системою базисних цінностей суспільства.

У вітчизняній науці поняття “національна безпека” почало використовуватися лише на початку 90-х років. Наскільки актуально у західній соціально-філософській науці досліджувалася проблема національної безпеки, настільки у вітчизняній науці приділялася увага оборонному воєнному потенціалу.

Політична ситуація у світі, що змінилася, сприяла коригуванню підходів дослідників, до проблеми національної безпеки. Вона стала розглядатися ширше, всебічніше й не так мілітарно. З такої позиції досліджуються проблеми національної безпеки в працях О. Бур’янова, О. Возженікова, В. Манілова, М. Гацько, О. Прохожева, С. Ніканорова, М. Рибалкіна, В. Лєвашова, І. Жінкіна, Р. Яновської, Р. Явчуновської, О. Капто, М. Савіна, В. Іванова, Г. Осіпова, Л. Шершньова та інших.

В Україні у 90 ті роки з’являються праці, автори яких, спираючися на дослідження зарубіжних вчених, розробляють теоретичні положення та власну концептуальну модель національної безпеки України (О. Бєлов, О. Бодрук, О. Дєргачов, В. Горбулін, О. Гончаренко, О. Данільян, В. Картавцев, Є. Кравець, Є. Лісіцин, Є. Марчук, М. Мельник, Г. Почепцов, С. Пірожков, С. Шергін та інші). Вони, зокрема, спробували дослідити національну безпеку, визначити, з яких національних інтересів та пріоритетів України вона повинна будуватися, місце та роль у ній власне воєнної сили, в тому числі збройних сил. У працях В. Баранівського, М. Дзюби, Г. Костенка, О. Косєвцова, В. Кохна, В. Радецького, В. Мандрагелі, М. Требіна та низки інших авторів були розглянуті воєнні аспекти проблеми забезпечення національної безпеки України. Певні результати були досягнуті в дослідженні соціально-економічних та екологічних аспектів національної безпеки України (В. Горлинський, С. Грабовський, В. Кириленко, В. Крисаченко, І. Малашенко, В. Мунтіян та інші). Разом з тим залишилося ще багато й нерозв’язаних проблем. Однією з них є визначення впливу етнічних відносин у перехідному суспільстві на його соціальну стабільність та стійкість щодо негативних впливів ззовні.

Теоретичні питання розвитку націй та етнічних відносин у суспільстві, проблеми етнонаціональної політики знайшли своє відображення у працях Р. Абдулатіпова, Є. Баграмова, О. Бєлькова, Л. Болтенкової, Ю. Вілкова, Ф. Горовського, Н. Гусейнова, Ж. Голотвіна, І. Грошева, Л. Дробіжевої, А. Здравомислова, С. Калтахчяна, М. Куліченка, І. Кона, В. Панібудьласки, Ю. Римаренка, М. Мороза, О. Майбороди, Є. Тадевосяна, В. Тішкова, В. Ткаченка, М. Хмари, О. Холмогорова, Б. Шувалова та інших дослідників.

Наукова думка останнього десятиріччя повернена до вивчення етнологічних аспектів взаємовідносин між народами у різних регіонах світу та причин конфліктів на етнонаціональному ґрунті (О. Бабенко, Т. Бурмістров, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, В. Євтух, Б. Попов, М. Йордан, В. Фадєєв, І. Іванченко, О. Картунов, В. Котигоренко, І. Курас, О. Нельга, Г. Перепелиця, М. Ярощук та інші).

У працях В. Ананьїна, В. Андрущенка, В. Беха, В. Ворони, В. Горбатенка, О. Дєргачова, В. Кременя, А. Кулібаби, І. Кресіної, С. Макєєва, М. Михальченка, І. Надольного, П. Надолішного, В. Пазенка, М. Панчука, М. Поповича, І. Радіонової, О. Шевченка, Л. Шкляра, М. Шульгі та інших велика увага приділена соціальним процесам, що відбуваються в українському суспільстві, проблемі створення правової держави, етнополітичної консолідації громадянського суспільства та формуванню української політичної нації.

Відзначене вище свідчить про те, що в галузі вивчення національної безпеки та міжетнічних відносин на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях є наукові досягнення. Разом з тим залишилося ще багато нерозв’язаних проблем. Зростання національної свідомості, намагання етносів створити свою державність, гарантувати її безпеку поволі зачіпає інтереси інших народів. Практика сучасних міжетнічних відносин потребує проведення подальших глибоких досліджень у напрямі соціально-філософського аналізу проблем безпеки та чинників, що впливають на неї.

Виявлена міра розробки проблеми, аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також гостра потреба у соціально-філософському осмисленні визначили об’єкт та предмет дослідження.

Мета і завдання дослідження полягають у вивченні механізму впливу етнонаціонального чинника в процесі побудови й функціонування системи безпеки. Зокрема, мета дослідження пов’язана з необхідністю дослідження структурних елементів системи безпеки та їхніх зв’язків в українському суспільстві перехідної доби.

Відповідно до названої мети, в дисертації послідовно вирішуються дослідницькі завдання:– 

проаналізувати історично сформоване розуміння сутності безпеки на різних етапах розвитку суспільства;– 

виявити сутність і розкрити структуру безпеки як складової системи суспільства;

– проаналізувати етнонаціональний чинник та його вплив на безпеку та соціальну стабільність сучасного перехідного суспільства;

–  виявити особливості формування системи безпеки українського суспільства в умовах трансформаційних процесів всіх сфер його життя;– 

дослідити взаємозв’язок суспільного процесу з явищами, що відбуваються в етнонаціональній структурі держав, які характеризуються різними рівнями соціально-економічного розвитку;– 

з’ясувати вплив етнічних процесів на безпеку перехідних суспільств сучасної доби.

Об’єктом дослідження є національна безпека сучасної поліетнічної України перехідної доби.

Предметом дослідження є вплив етнічного чинника на формування та функціонування системи безпеки перехідного суспільства.

Теоретико-методологічна основа. У процесі роботи над дисертаційним дослідженням вивчені та узагальнені теоретичні положення, що висунуті у працях зарубіжних та вітчизняних вчених щодо різних аспектів проблеми безпеки, а також етнічних процесів у поліетнічних державах і світі загалом.

В цілому робота здійснена на основі комплексного використання загальнонаукових методів, а саме: системного, структурно-функціонального та комплексного аналізу. Під час дослідження використані виданні за останні роки праці вітчизняних авторів В. Андрущенка, Є. Бистрицького, В. Євтуха, І. Надольного, В. Котигоренка, М. Култаєвої, В. Лутая, М. Михальченка, М. Поповича, В. Кременя та інших.

Для розв’язання поставлених завдань автор використовував результати досліджень вчених Інституту вищої освіти АПН України, Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, Інституту соціології НАН України, а також низки інших організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній соціально-філософській літературі на основі комплексного аналізу впливу етнічного чинника на систему безпеки України обґрунтована концепція етнонаціонального виміру безпеки суспільств перехідної доби.

Новизна наукових результатів міститься в наступному:– 

подальшого обґрунтування набуло положення про те, що причиною виникнення й існування системи безпеки є об’єктивна потреба будь-якого суспільства (держави, особистості) в самозбереженні. Зокрема в умовах перехідного суспільства;– 

показано, що розуміння сутності безпеки має історичний характер і походить від тлумачення її як здатності суб’єкта захиститися від збройного насильства ззовні та нейтралізації комплексу загроз у середині країни (у т.ч. особистості, суспільства, держави);– 

аргументовано, що головним змістом безпеки слід вважати гармонізацію суспільних відносин між усіма суб’єктами суспільства, а саме розв’язання конфліктів державою, соціальними групами населення, особистістю;– 

розкрито, що на створення системи безпеки суспільства важливий вплив здійснюють усі сторони та сфери суспільного життя (економічна, політична, соціальна, культурна); безпека завжди пов’язана з якістю функціонування головних структурних компонентів суспільства, а саме соціальних груп, світоглядів та інтересів соціальних суб’єктів тощо.– 

на основі аналізу доведено, що особливості процесу формування безпеки в Україні визначаються наступними рисами сучасного українського суспільства: відсутність єдиного підходу до розуміння консолідуючої національної ідеї; складна економічна ситуація; соціальна напруженість суспільства; поліетнічність; наявність різних релігійних конфесій; багатовекторність зовнішньої політики та інші;– 

показано, в наслідок того що Україна є поліетнічною державою не тільки за етнічним чинником, але й за ціннісно-культурним; етнічні чинники (етнічна структура населення, рівень задоволення етнічних інтересів окремих груп населення, ступінь соціально-політичної активності етнічних груп в житті суспільства, ступінь загальної комфортності етносів, рівень і характер зв’язків з діаспорою) виконують в механізмі системи безпеки важливу роль і можуть служити як стабілізуючою, так і дестабілізуючою силою в тісному зв’язку з культурним процесом становлення нової держави;– 

розкрито особливості перехідного етнонаціонального процесу в Україні, однією з яких є синдром “лімітрофності”, тобто проміжного цивілізаційного і геополітичного положення держави;– 

обґрунтовано, що специфіку процесів, які відбуваються в сучасному українському транзитному суспільстві, визначають не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники: політична і економічна нестабільність, криза цінностей, прояви сепаратизму, конфлікт релігійних конфесій, незавершеність політичної та судової реформ тощо ;– 

доведено, що політика регулювання міжетнічних відносин в сучасному українському суспільстві потребує подальшого конкретного теоретичного та практичного державницького підходу, що знайшло своє відображення в пропозиціях дисертанта.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що вперше зроблено всебічний аналіз впливу етнічних факторів на національну безпеку суспільства перехідної доби.

Отримані результати доповнюють та систематизують знання про характер етнонаціональних процесів та їх вплив на безпеку перехідного суспільства.

Проведений аналіз може бути корисним у подальшій розробці теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з проблемою безпеки сучасного українського суспільства;

Матеріали та висновки можуть бути також використані у науковій та педагогічній роботі, у розробці та викладанні загальних та спеціальних курсів соціальної філософії, соціології, політології, військового навчання та виховання.

Апробація результатів дисертації. Принципові ідеї, теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідались на VІ міжнародній науково-теоретичної конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія”, (Київ, 2007 р.), V міжнародній науково-теоретичної конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія”, (Київ, 2006 р.), ІІ міжнародній науково-практичної конференції “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє”, (Київ, 2006 р.), ІV міжнародній науково-теоретичної конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія”, (Київ, 2005 р.), науково-практичній конференції “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку”, (Київ, 2005 р.), міжвузівській науково-практичної конференції “Проблеми розвитку та модернізації податкових і правоохоронних органів України, боротьба з корупцією та злочинністю”, (Київ, 2005 р.), спільному засіданні кафедри військово-гуманітарних дисциплін та ІV спеціальної кафедри ВІТІ НТУУ “КПІ”, (Київ, 2005 р.), засіданні відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України, (Київ, 2006 р.).

Результати дослідження неодноразово використовувалися в навчально-педагогічній діяльності автора, при розробці та викладанні курсантам (студентам), ад’юнктам навчальних дисциплін: філософії, соціології, політології та спеціальних курсів, а також під час проведення навчальних занять з гуманітарної підготовки особового складу Головного управління зв’язку та інформаційних систем Міністерства оборони України, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУУ “КПІ”.

Публікації. Основні положення й результати дисертації висвітлено у п’ятнадцяти публікаціях, з яких чотири опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Мета, характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертаційне дослідження містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Обсяг дисертації складає 191 сторінку, з яких обсяг основного тексту складає 170 сторінок, список використаних джерел – 212 найменувань обсягом 21 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, характер та ступінь її розробки, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслено його теоретичні й практичні засади, показано наукову новизну, теоретичну та практичну значимість роботи, а також форми апробації її результатів.

У першому розділі “Безпека як методологічна проблема соціально-філософського аналізу” автор роботи на основі аналізу наукової літератури розглядає рівень розробки проблеми безпеки у західній та вітчизняній соціальній науці.

В розділі показано, що вперше проблема безпеки у розумінні її як захисту від озброєного нападу мала місце у працях Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є та інших мислителів минулого. Людина живе в суспільстві, в житті якого важливу роль відіграє соціальне насильство. Останнє можна визначити як процес нав’язування суб’єктом за допомогою сили своєї волі об’єкту з метою змусити його діяти в протиріччі з власним бажанням. Впродовж ХХ століття у науці і політиці формувалися та застосовувалися різні підходи до розуміння безпеки, зокрема національної. У концептуально-теоретичному оформленні основні ідеї сучасного розуміння безпеки вперше були сформульовані в “Законі про національну безпеку”, який був прийнятий у США в 1947 році. Домінуюче на той час розуміння “безпеки”, “національної безпеки”, як правило, полягало в сполученні ефективних заходів захисту від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей і виживання людства стає у 80 –  ті роки ХХ століття ядром нової парадигми безпеки і сприяє поширенню нового політичного мислення, з визнанням за кожним народом права вибору шляху соціального розвитку. Розвиток цілого ряду країн (в тому числі з перехідною економікою) і світу в цілому наочно показало, наскільки складним здається поняття “безпека”. У теперішній час існують загрози безпеці, що пов’язані з впливом на економічний потенціал, соціальний розвиток, інформаційний простір, екологію та інші сфери суспільного життя.

Особливий вклад в розробку теоретичних питань безпеки зробили Д. Афіногенов, З. Бжезінський, У. Бек, Б. Бузан, А. Вільямс, М. Гарєєв, А. Галкін, А. Синайський, В. Сорокін, О. Кокошин, В. Мальков, Ч. Мур, П. Хат і багато інших закордонних вчених.

В роботах вітчизняних вчених О. Бодрука, В. Горбуліна, О. Гончаренка, В. Грубова, О. Данільяна, М. Дзюби, Е. Лісіцина, Г. Перепелиці, С. Пирожкова, Г. Костенка, В. Кохна, Г. Крючкова та інших визначені методологічні підходи до формулювання концептуальних основ національної безпеки України.

Великий теоретичний інтерес для аналізу процесів, що відбуваються в області забезпечення безпеки у воєнній сфері, представляють праці, які присвячені реформі силових соціальних інститутів і побудові систем колективної безпеки. До них варто віднести праці В. Баранівського, В. Бадрака, А. Гриценка, С. Гончарова, В. Гречанинова, О. Маначинського, В. Мандрагелі, В. Смолянюка в яких розглядаються місце і роль силових інститутів у системі безпеки країни, процес їх реорганізації у зв’язку з новими підходами до вирішення цієї проблеми.

Важливе значення для осмислення соціальних процесів в Україні, яка відноситься до суспільств перехідного типу, мають дослідження відомих українських вчених В. Андрущенка, О. Бабкіної, І. Бойченка, В. Євтуха, В. Кременя, О. Картунова, В. Крисаченка, В. Лутая, М. Михальченка, І. Надольного та інших. У цих працях здійснено теоретичне узагальнення даних про глибокі соціальні зміни у сучасних поліетнічних суспільствах, досліджено проблеми становлення громадянського суспільства в багатоетнічній Україні. Важливою ознакою рішення цих проблем у вищевказаних дослідженнях, на думку автора, є та обставина, що даний процес супроводжується серйозними змінами в соціальній структурі українського суспільства, які призводять до його тимчасової нестабільності.

В розділі показано, що в науковій думці сформувалося декілька напрямків щодо розуміння безпеки. Представники одного напрямку розглядали безпеку як стан суспільства (країни), другого – як ступінь захищеності інтересів, третього – як систему визначених гарантій та інше. Не заперечуючи право на існування всіх цих точок зору, автор роботи показує, що більш перспективно розглядати безпеку як визначений ступінь захищеності особистості, суспільства, держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Це дозволяє їм існувати і постійно розвиватися. Варто підкреслити, що безпека не повинна розглядатися як самоціль. Вона повинна забезпечувати нормальне функціонування й розвиток об’єкта захисту. Завдання забезпечення безпеки досить складне, оскільки це передбачає проведення глибокого аналізу безлічі факторів, а також виявлення ступеня взаємозв’язку різних процесів та явищ у всіх сферах соціального життя. Для цього необхідно вивчити весь комплекс протиріч як у середині об’єкта, так і у його взаємодії з навколишнім середовищем, щоб відшукати ті з них, які в ході розвитку можуть досягти критичної фази, що приховує небезпеку порушення подальшого розвитку об’єкта.

Автор показує, що основними підсистемами безпеки, виходячи з об’єктів захисту, є безпека особистості, держави і суспільства. Безпека однієї з підсистем не означає автоматично наявності такого ж рівня безпеки іншої. Їхні місця визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм суспільства і ступенем загрози. Часто між підсистемами виникають гострі протиріччя. Це відбувається, коли безпека однієї з них здійснюється за рахунок інших. Традиційно, особливо в минулі сторіччя, в такому особливому положенні виявляється безпека держави, що домінує над безпекою особистості і суспільства. Це відбувається з наступної причини. Безпека усіх вищезгаданих об’єктів значною мірою забезпечується державними інститутами. Цілком природно, що держава спрямовує діяльність своїх структур у першу чергу на забезпечення своєї власної безпеки. Це, як правило, відбувається за рахунок зниження рівня безпеки особистості і суспільства.

Автор розкриває, що держава в сучасному світі є засобом у руках суспільства, а не самоціллю. Безпека не може ототожнюватися лише з державою і тим більше з правлячим режимом або будь-яким соціальним інститутом держави. У правовому громадянському суспільстві найважливішу роль повинна грати саме суспільна безпека, у центр якої поставлено інтереси особистості й суспільства та їхній захист, у тому числі й від власної держави. Суспільство створює поряд з такими соціальними інститутами як родина, релігія, держава та інші систему своєї власної безпеки. Інакше воно просто буде соціально не життєспроможне. З цього погляду система безпеки – це продукт конкретного суспільства, у якому відбиваються його специфічні риси. На початку ХХІ століття у світі разом з переосмисленням категорії “безпека” відбувається пошук шляхів перебудови системи безпеки на різних рівнях. В останні роки у світовій політиці спостерігається тенденція до створення регіональних, а в перспективі й глобальних систем безпеки.

У розділі теоретично обґрунтовується, що побудова системи безпеки соціального об’єкту може бути представлена наступним ланцюгом: визначення життєво важливих інтересів; виявлення потенційних і реальних загроз; створення системи і механізму функціонування безпеки; корегування її в процесі функціонування. Національна безпека як система формується і функціонує в результаті цілого ряду умов об’єктивного і суб’єктивного характеру. До них, як правило, відносяться: рівень економічного і соціально-політичного розвитку суспільства, рівень його соціальної стабільності, матеріальні і людські ресурси, міжнародний статус країни та інші. Виходячи з цього, автор підкреслює і обґрунтовує наявність цілого ряду факторів, що істотно впливають на безпеку країни: геополітичний, економічний, соціально-політичний і етнічний. Далі у розділі розглядаються наступні види безпеки: економічна, політична, екологічна, воєнна, інформаційна та інші.

Таким чином, в даному розділі всебічно обґрунтовується теза про те, що у процесі розвитку людського суспільства зміст безпеки розширився від розуміння її як здатності суб’єкта захиститися від збройного насильства ззовні до нейтралізації комплексу загроз країні (у т.ч. особистості, суспільства, держави) у різних сферах її життєдіяльності.

У другому розділі “Етнонаціональне відродження в транзитних суспільствах в контексті глобальних трансформаційних процесів” розкриваються причини, основні напрямки, тенденції процесу етнонаціонального ренесансу в транзитних суспільствах. Даючи загальну характеристику процесу етнонаціонального відродження, автор визначає факт формування держави як поліетнічного утворення.

В останні десятиліття ХХ – початку ХХІ сторіччя питання етнічних відносин знову постали в центрі уваги політиків та науковців. Розвиток людства характеризується подальшим ростом національної свідомості, посиленням національних рухів, які являють загрозу безпеці багатьох держав сучасного світу. Ситуація ускладнювалася завдяки появі на політичній карті світу цілого ряду так званих “транзитних” суспільств або суспільств “перехідного типу”.

У розділі підкреслюється, що створення суверенної української держави і демократизація суспільства дозволила українським вченим глибше ознайомитися з досягненнями закордонних дослідників у сфері етнонаціональних відносин у сучасних суспільствах. Роботи західних і українських вчених свідчать про складність процесу етнонаціонального розвитку суспільства, особливо “транзитного” типу.

Автор обґрунтовує той факт, що у транзитних країнах етнічні процеси відбуваються у більш гострій формі, що наближається до збройного конфлікту (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Югославія та інші). Цьому сприяло тимчасове послаблення центральної влади, складне соціально-економічне становище у цих країнах і ряд інших обставин.

У розділі доводиться, що людство в цілому наприкінці другого тисячоріччя опинилося в кризовому стані, що знайшло своє відображення в понятті глобальної кризи. Остання посилюється для країн, що знаходяться у перехідному стані, в якому знаходиться багато країн. Характерною для них є криза соціальних інститутів та розпад духовних цінностей, що змушує людей шукати опору в таких цінностях як історичне походження, мова, етнічна спільнота, національна культура тощо.

У дисертаційному дослідженні автор показує, що аналіз етнонаціонального розвитку людського суспільства передбачає надалі уточнення таких понять, як “етнос”, “народність”, “національність”, “нація”, “етнічні відносини”, “націоналізм”, “національна держава” тощо. Серед українських вчених вагомий внесок у розробку цих понять зробили І. Варзар, В. Вілков, О. Картунов, О. Майборода, Б. Парахонський, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, М. Шульга та інші. Відносно багатьох фундаментальних положень, які використовуються в сфері етнонаціональних відносин, донині не сформовано загальноприйнятих визначень. Цей факт викликає певні ускладнення у розумінні місця й ролі ентонаціонального фактора в національній безпеці українського суспільства.

До 70 х років ХХ століття в науковому світі існувала думка, що час етнонаціонального ренесансу пройшов, а процеси індустріалізації та глобалізації ведуть до стирання етнічних кордонів. Передбачалося, що науково-технічний прогрес приведе до єдиного стандарту життя, нівелювання матеріальної і духовної культур.

В умовах глобалізації, як визначає автор, загальною реакцією став поворот суспільної свідомості до національної самоідентифікації. Ріст етнічної (національної) свідомості в умовах глобальних трансформаційних процесів у світі став парадоксом сучасності. Зростання самосвідомості знаходить часто своє вираження в ідеї національної державності. Етнічні громади все більше шукають альтернативи традиційній державі, прагнуть побудувати утворення, які більш їм прийнятні, зрозумілі і враховують їхній історичний досвід.

Відродження в останні десятиріччя інтересу до етнічності є своєрідною реакцією на існуючу соціальну несправедливість, яка накопичувалася роками щодо народів і етнічних груп у поліетнічних державах. Незадоволеність потреб етнічних груп у саморозвитку породжує етнічний сепаратизм. Однією із самих популярних форм національного самовизначення стало прагнення створити свою національну державу.

Аналізуючи загострення протиріч на етнічній основі як в окремих країнах, так і у світі в цілому, автор приходить до висновку, що внутрішня соціальна напруга часто залежить від характеру міжнародних відносин.

В розділі обґрунтовуються положення про те, що низький соціально-економічний тонус суспільства перехідного типу, неминуче позначається на етнонаціональних відносинах. Зміна характеру загроз у перехідних суспільствах веде до істотної зміни місця й ролі етнонаціонального чинника. Він в останній час знаходиться в числі основних чинників системи безпеки суспільства й держави. Етнонаціональний чинник є стійким соціальним феноменом, вплив якого може носити як конструктивний, так і деструктивний характер для транзитних суспільств.

У третьому розділі “Безпека українського суспільства в сучасних умовах” продовжено аналіз соціальних процесів в українському транзитному суспільстві, які впливають на його безпеку.

Україна, яка в 1991 році проголосила свій суверенітет, опинилася в умовах радикально зміненої геополітичної ситуації. Її національні інтереси виявилися тісно поєднаними з інтересами інших суверенних держав не тільки Європи, а й усього світу.

Входження й закріплення України в “цивілізованому світі” вимагає рішення цілого ряду проблем, серед яких важливе місце займає проблема створення досить ефективної і раціональної системи власної національної безпеки.

Автор аналізує роботи українських вчених О. Бодрука, О. Гончаренка, В. Горбуліна, В. Кременя, Г. Мурашко та інших, в яких теоретично розроблені основи безпеки України. Він показує, що формування концепції національної безпеки ускладнювалося не тільки відсутністю первинного чіткого уявлення про цей феномен, але і невизначеністю геополітичної орієнтації України.

В розділі обґрунтовано, що національна безпека України тісно пов’язана з національними інтересами, що відбивають вищі інтереси всього суспільства. До них відносяться: забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; створення умов для побудови правової держави й громадянського суспільства тощо.

У подальшому в розділі визначається, що важливе місце в системі національної безпеки перехідного українського суспільства посідають основні напрямки реалізації його інтересів, що здійснюються в різних сферах. Цим сферам відповідають наступні види безпеки: політична, економічна, екологічна, соціальна, воєнна, науково-технологічна і інформаційна.

Автор показує, що більшість загроз прямо або побічно зв’язано з складною соціально-економічною та екологічною ситуацією. Це підтверджується соціально-економічними індикаторами стану суспільства. До них в першу чергу відносяться показники соціальної структури, рівня економічного розвитку, якості і рівня життя та інші. Соціальна стабільність українського суспільства зменшилась у результаті наступних факторів: зниження життєвого рівня населення, трансформації соціально-політичної системи, руйнування традиційно-ціннісної системи.

У розділі обґрунтовується твердження про те, що загрози національної безпеки України не являють собою якусь визначену сталу сукупність. Їх різновиди можуть у різні періоди зростати, зменшуватися або зовсім зникати. Надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить у першу чергу від створення ефективної системи безпеки і механізму її реалізації. Специфіка процесу формування національної безпеки в Україні визначається цілим рядом факторів, а саме складною загальноекономічною ситуацією в Україні, соціальною напруженістю у суспільстві, поліетнічністю та іншими.

Результати дослідження дозволяють дійти висновку, що трансформаційні процеси, які відбуваються в українському суспільстві й інших державах у рамках глобалізації, часто ведуть до уніфікації і стандартизації життя. Це, у свою чергу, викликає зростання етнічної і національної самосвідомості, осмислення загрози етнічної своєрідності, а в радикальних формах до етніфікації політичних, соціальних та культурних процесів. В сучасній Україні поки що немає єдиного соціально-політичного орієнтиру, єдиних поглядів на безпеку країни. Це робить надзвичайно складним забезпечення національної безпеки. На цей процес також негативно впливає неоднорідність України за культурно-історичним і соціально-політичним субстратом, що сприяє наявності потенціалу відцентрових тенденцій. Вони певною мірою підсилюються геополітичним положенням України.

На території України, як вказує автор, тривалий час взаємодіяли різні культури. Це пояснює наявність у неї досить сильних європейських і азіатських соціально-культурних елементів, синтезувати які надзвичайно складно. Ніяк не полегшує ситуацію в Україні наявність протиріч між різними релігійними конфесіями.

Об’єднання народів, що проживають в Україні, на основі консолідації навколо загальних національних інтересів є одним з найважливіших завдань, оскільки воно сприяє посиленню безпеки країни.

ВИСНОВКИ

Проведене соціально-філософське дослідження характеру впливу етнонаціонального чинника на формування та функціонування безпеки суспільства перехідної доби дало можливість сформулювати наступні висновки:– 

на основі аналізу історичного процесу формування сутності безпеки показано, що причиною виникнення й існування системи безпеки є об’єктивна потреба будь-якого суспільства в самозбереженні. У процесі розвитку людства зміст безпеки розширився від розуміння її як здатності суб’єкта захиститися від збройного насилля ззовні до нейтралізації всього комплексу загроз країні. Об’єктами безпеки є людина, суспільство, держава. При створенні системи безпеки країни варто оцінювати її як відкриту, складну соціальну систему. Головними елементами системи безпеки слід вважати: соціальні процеси і зв’язки в суспільстві; соціальні інститути, які забезпечують безпеку; соціальні групи людей, як виразників значимих потреб та їх інтересів. На створення системи безпеки країни важливий вплив здійснюють такі чинники, як: геополітичний, соціальний, економічний, етнічний, культурний;– 

кінець ХХ – початок ХХІ століття характеризується подальшим ростом національної самосвідомості; посиленням могутності національних рухів, які можуть за певних обставин викликати загрозу безпеці поліетнічних держав; почуттям незадоволеності потреб етносів у саморозвитку, яке виникає в поліетнічних державах незалежно від їхніх соціально-економічних систем. Тому етноси прагнуть до створення своєї держави. Це прагнення підсилюється загостренням соціальних умов в транзитних суспільствах та вимогами до їх безпеки. Інтеграційні процеси у світі не привели до очікуваного стирання етнічних розходжень і ослаблення протиріч у етнонаціональних відносинах. Етнічний чинник у поліетнічних суспільствах виконує в системі безпеки важливу роль і може служити дестабілізуючою силою;– 

розвиток суспільства в перехідний період пов’язаний з руйнацією традиційного способу життя, сталих соціальних норм і цінностей. Це призводить до того, що процес створення і функціонування системи безпеки України йде досить складно. В даний час є всі підстави стверджувати, що раціонально побудована й ефективно діюча система безпеки України поки що відсутня. Формування системи безпеки, ефективність її функціонування багато в чому, якщо не повністю, залежить від соціальної стабільності українського суспільства. Проведене дослідження, використані при цьому матеріали соціологічних опитувань свідчать, що в даний час достатньо гострі суперечності існують у всіх сферах суспільства, що істотно послабляє систему безпеки;– 

специфіка процесу формування безпеки в Україні визначається цілим рядом факторів, до яких у першу чергу варто віднести: досить складну загальну економічну ситуацію в країні і, як наслідок, соціальну напруженість у суспільстві; поліетнічність; наявність різних релігійних конфесій; недостатній досвід політичної еліти українського суспільства; відсутність підтримуваної всіма верствами суспільства консолідуючої ідеї й у зв'язку з цим суперечливість соціально-політичної орієнтації українського суспільства. Україна є поліетнічною державою зі складною етнічною структурою. Це означає, що етнонаціональний фактор у системі безпеки виконує важливу роль і може служити як стабілізуючою (об'єднуючою) силою, так і бути спрямованим на її руйнування;– 

політика регулювання міжетнічних відносин в Україні недостатньо усвідомлена і розроблена теоретично та мало ефективна на практиці. Складна економічна ситуація в країні змусила політичні сили суспільства і держави сконцентрувати основну увагу на інші сфери суспільства. Духовне життя народу, національні культури реально приречені на самовиживання, національно-патріотичне виховання більше декларується і часто носить однобокий характер. Ідеологія національної держави після її формулювання перестала бути вихідною точкою формування ціннісних основ створення української демократичної держави. В основі кризи суспільних систем постсоціалістичних країн перехідного типу крім інших лежить також криза ідеології. Отже, можна стверджувати, що процес відродження передбачає формування нової системи цінностей і нової національної ідеології, як ідеології єдності;– 

у цілому ж слід зазначити, що наявні до цього часу серйозні розбіжності серед політиків і вчених у визначенні й оцінках джерел загроз національної безпеки поки що не дозволяють створити найбільш оптимальну систему її забезпечення. Ситуацію погіршує і неконсолідованість суспільства. У подібних умовах проблема гарантування національної безпеки України приречена існувати в теорії у вигляді офіційних і альтернативних концепцій, а на практиці в якості не збалансованої системи, окремі елементи якої можуть, за певних умов, являти загрозу протягом свого функціонування для інших елементів і для суспільства в цілому.

Проте в Україні існує потенціал для успішного рішення такої важливої проблеми як забезпечення безпеки. Це можливо за умови опори на консолідацію сили народів, що проживають в країні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пучков О.О. Безпека, як об’єкт соціально-філософського аналізу // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. . – К.: Український центр духовної культури, 2006. – С. –234.

2. Пучков О.О. Національна безпека, як умова модернізації сучасного українського суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. . – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. –240.

3. Пучков О.О. Етнонаціональний чинник у безпеці суспільства: соціально-філософський контекст // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. . – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. –190.

4. Пучков О.О. Етнонаціональні детермінанти системи міжнародної безпеки // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. Праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. . – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. –217.

5. Пучков О.О. Етнонаціональні відносини й національна політика // Зб. Наук. праць: суспільні науки. Вип. . – К.: ВІТІ НТУУ “КПІ”, 2007. – С. –20.

6. Пучков О.О. Особистість в системі національної безпеки сучасного українського суспільства // Зб. Наук. праць: суспільні науки. Вип. . – К.: ВІТІ НТУУ “КПІ”, 2005. – С. –194.

7. Пучков О.О. Основні напрями розвитку системи