ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені ІВАНА КОЖЕДУБА

ПРУДНИКОВА Олена Вікторівна

УДК 130.3

ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР

У СУЧАСНОМУ КОНЦЕПТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ

(філософсько-історичний аналіз)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: | кандидат філософських наук, доцент

Квіткін Петро Васильович,

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба,

начальник кафедри філософії.

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу етнополітики;

кандидат філософських наук, доцент

Фінін Георгій Іванович,

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, завідувач кафедри соціально-економічних дисциплін.

Провідна установа: | Національний технічний університет України „КПІ” Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться „24”травня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська, 77/79.

Автореферат розісланий „23”квітня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Є.М. Мануйлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Людство вступило в ХХІ століття, накопичивши величезний досвід успіхів і невдач на шляху соціального розвитку. Індустріальний етап розвитку суспільства породив велику кількість проблем екологічного характеру, що відповідним чином позначились на сучасному стані екосистеми планети. Насамперед – це результат тієї технікоцентристської моделі розвитку соціуму, якій людство надавало перевагу в останні три століття свого існування і яка виявила свою недосконалість у сучасних умовах. Загрози й виклики сучасності, що постали перед світовою спільнотою, обумовлюють необхідність переосмислення змісту історичного процесу, джерел і тенденцій соціального розвитку, системи цінностей і ціннісних орієнтацій, потребують визначення сучасного концепту соціального прогресу, в якому б акцент робився не на технікоцентристському, а на екосоціальному розвиткові людства, та усувалися існуючі протиріччя в розвитку екосоціальної системи планети. Таким чином, дослідження проблеми людського виміру сучасного концепту соціального прогресу є актуальним в аспекті переосмислення спрямованості історичного процесу, сутності й змісту соціального прогресу в дусі антропоцентризму, визначення детермінант і тенденцій розвитку сучасного суспільства; корегування парадигми сучасного соціального прогресу, яка б відповідала загрозам і викликам сьогодення й майбутнього; виявлення змісту й основних напрямків діяльності щодо реалізації антропоекологічного концепту розвитку суспільства в нових реаліях ХХІ століття. Отже, проблема сутності й змісту сучасного концепту соціального прогресу і його людського виміру є актуальною науковою проблемою, що має теоретичне й практичне значення.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з науково-дослідними роботами “Гуманітаризація” і “Гуманізація”, які проводилися кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за завданням Міністерства оборони України. Отримані результати знайшли відображення у проміжних і заключних звітах з науково-дослідницьких робіт.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження питання людського виміру соціального прогресу дозволяє визначити основні напрямки аналізу проблеми й ступінь ефективності її розв’язання.

Першу групу становлять роботи класиків соціально-філософської думки (Арістотеля, Платона, М. Бердяєва, Зб. Бжезинського, Ж. Бодрійяра, В. Вернадського, Е. Дюркгейма, А. Камю, І. Канта, Р. Дж. Коллінгвуда, Е. Левінаса, Ж.-Ф. Ліотара, К. Р. Поппера, П. Сорокіна, А. Дж. Тойнбі, М. Федорова, К. Ясперса та ін.), присвячені переважно методологічним проблемам соціального прогресу.

Другу групу становлять публікації провідних філософів, політологів і соціологів ХХ століття з проблеми пошуку шляхів сучасного концепту соціального розвитку (Х. Арендт, Ж. Атталі, У. Бека, Д. Белла, М. Бубера, П. Бьюкенена, І. Валлерстайна, Л. Гумільова, Дж. Гелбрейта, П. Дракера, М. Кастельса, Д. Нейсбіта, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона та ін.).

Третю групу становлять дослідження українських і зарубіжних філософів, політологів, соціологів (Р. Абдєєва, І. Алексєєнка, І. Альошиної, В. Андрущенка, Г. Ареф'євої, І. Бойченка, Б. Гаврилишина, Л. Губерського, О. Данильяна, Л. Кейсевича, В. Крисаченка, В. Куценка, В. Лозового, Є. Мануйлова, М. Михальченка, М. Мойсєєва, Ю. Пахомова, А. Печчеї, В. Табачковського, П. Тейяра де Шардена, С. Франка, В. Франкла, Е. Фромма та ін.), у яких здійснено аналіз людського виміру сучасного концепту соціального прогресу.

Віддаючи належне досягненням вітчизняних і зарубіжних учених в осмисленні проблеми, слід зазначити відсутність спеціального філософсько-історичного дослідження людського виміру сучасного концепту соціального прогресу, сутності й змісту сучасного соціального розвитку, якостей людини як суб'єкта реалізації сучасного концепту соціального прогресу.

Об'єкт дослідження – соціальний прогрес в умовах постіндустріального суспільства.

Предмет дослідження – людський вимір сучасного концепту соціального прогресу.

Мета й завдання дослідження. З огляду на ступінь розробленості проблеми, а також її багатомірність мета дослідження полягає в тому, щоб на основі філософського аналізу історичного процесу та особливостей сучасного етапу буття соціуму визначити антропологічні аспекти сутності і змісту сучасного концепту соціального прогресу, зміст і основні напрямки діяльності щодо його реалізації.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

n

n

n

n

n

Методи дослідження. Визначаючи методологічну основу роботи, дисертант виходила із необхідності комплексного підходу до визначення методів дослідження такого складного феномена, як соціальний прогрес, та його людського виміру. Це дозволило в дослідженні опиратися на філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, що забезпечило єдність соціально-філософського, філософсько-антропологічного й філософсько-аксіологічного аналізу сучасного концепту соціального прогресу.

Теоретичну основу дослідження становлять роботи вітчизняних (В. Андрущенка, І. Бойченка, Л. Губерського, О. Данильяна, Л. Кейсевича, В. Крисаченка, В. Куценка, В. Ларцева, В. Лозового, М. Михальченка, В. Сухіної, В. Табачковського та ін.) і зарубіжних дослідників (Х. Арендт, Ж. Атталі, У. Бека, Д. Белла, М. Бубера, П. Бьюкенена, І. Валлерстайна, Л. Гумільова, Дж. Гелбрейта, П. Дракера, М. Кастельса, А. Печчеї, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона та ін.), які займалися аналізом проблеми людського виміру соціального прогресу в історії розвитку суспільства. Велика увага приділена сучасній філософсько-історичній, соціально-філософській, філософсько-антропологічній літературі, в якій аналізуються сучасні аспекти соціального прогресу, його можливі парадигми в новому тисячолітті (ноосферогенез, інформогенез тощо), виділяються необхідні якості особистості, які передбачається активно формувати для реалізації сучасного концепту соціального прогресу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі аналізу домінуючих парадигм соціального прогресу і особливостей буття соціуму в умовах інтенсифікації процесів глобалізації та входження людства в інформаційну еру здійснено філософську рефлексію антропологічного виміру соціального прогресу, запропоновано нові критерії соціального розвитку та визначено шляхи забезпечення антропоекологічного розвитку суспільства.

У дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:

- визначено, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід – суспільство – природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишньому середовищу;

- обґрунтовано, що критерієм соціального прогресу в сучасних умовах буття соціуму є можливості суспільства забезпечити найбільш повні умови для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті та діяльності, створенні ефективної соціально-екологічної системи;

- розкрито, що сучасний концепт соціального прогресу реалізується в соціально-екологічному розвитку суспільства, створенні ефективної соціально-екологічної системи й побудові соціально-екологічного суспільства на основі ідеології соціально-екологічного розвитку – системі поглядів, ідей і теоретичних принципів, що відображають інтереси світової спільноти, всіх соціальних верств сучасного суспільства і спрямовані на створення ефективної соціально-екологічної системи, яка забезпечує умови для всебічного й гармонійного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил і потенцій в житті та діяльності, збереження життя, розвиток природи;

- визначено елементи процесу формування людини як суб'єкта соціально-екологічного розвитку: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об'єктивних умов для життєдіяльності людини за допомогою перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і установок соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо предметної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування;

- розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства - цілісність світосприйняття, єдність свідомості й мислення, свобода думки й творчості, активність особистості та її прагнення до самореалізації, високий рівень екологічної культури тощо.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в створенні передумов для розробки концепції соціально-екологічного суспільства, подальшої розробки цілісної концепції розвитку суспільства в умовах екологічної кризи, дослідження проблем соціально-екологічного розвитку, подальшої розробки теорії формування й розвитку людини, визначення стратегії й тактики розвитку українського суспільства в контексті світових змін.

Теоретичні положення й висновки дисертації певною мірою сприятимуть вибору найбільш ефективних шляхів модернізації суспільства, корегуванню програм реформування всіх сфер буття українського соціуму, можуть бути використані у викладанні гуманітарних і соціально-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах і організації навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, практичні висновки й рекомендації обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедр філософії Харківського військового університету й Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, апробовані на I-IV наукових конференціях молодих учених Харківського військового університету (2002-2004 рр.), XIV Харківських політологічних читаннях (2003 р., Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), І-ІІ наукових конференціях Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2005-2006 рр.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 11 авторських публікаціях, 6 з них опубліковано в спеціальних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи. Логіка вирішення завдань дослідження визначає його структуру й назви розділів. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 180 сторінок. Список використаних джерел включає 309 найменувань (обсягом 23 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її наукової розробки; сформульовано мету, завдання, предмет, об’єкт дослідження, а також визначено теоретичні та методологічні засади дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їх апробації; наведено дані про публікації та структуру роботи.

У першому розділі „Концепт соціального розвитку як предмет філософсько-історичного пізнання” розглянуто ідею соціального розвитку в історії філософської думки; досліджено домінуючий концепт соціального розвитку в другій половині XX століття.

У підрозділі 1.1. „Ідея соціального розвитку в історії еволюції філософсько-історичної думки” доведено, що проблема сутності й змісту соціального розвитку є центральною проблемою соціально-філософського й філософсько-історичного осмислення буття соціуму. Поставлена в давньоіндійській філософії як проблема детермінації розвитку суспільства об'єктивними законами, вона знайшла своє цілісне осмислення й концептуальне відображення в європейській філософії. Ідея соціального розвитку в європейській філософії формувалася протягом століть, поступово збагачуючись і набуваючи сучасного змісту. Соціальний розвиток розглядався, насамперед, крізь призму певного концепту соціального прогресу.

Поняття “прогрес” сформувалося в античній філософії, заклавши основи двох концептуальних підходів до проблеми - розвиток як розкриття закладених у ньому потенцій, що у своєму русі проходить через фіксовані стадії (епохи), поліпшуючи дійсність; розвиток як певний, незворотний і необхідний процес, що визначається священною, божественною волею або провидінням.

Обґрунтовано, що філософська рефлексія сутності й змісту соціального розвитку обумовлена досягнутим рівнем розвитку суспільства й системи філософського знання, світоглядними й методологічними позиціями дослідників. Показано, що зміст історичного процесу уявляється як послідовний розвиток і реалізація божественної волі; як закономірна зміна й розвиток суспільно-економічних формацій; як послідовна зміна способів виробництва, стадій розвитку суспільства на основі розвитку й вдосконалення техніко-технологічної основи його життєдіяльності; як саморозвиток людини, розгортання її біологічної, соціальної й духовної природи, що характеризуються мірою всебічності, гармонійності й цілісності розвитку, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті й діяльності.

Підрозділ 1.2. “Домінуючий концепт соціального розвитку в другій половині XX століття” присвячено аналізу домінуючого концепту соціального прогресу в другій половині ХХ століття, що в основному базувався на ідеї постіндустріалізму. Дана ідея з'явилася в результаті синтезу різних підходів до оцінки динаміки стану й розвитку суспільства й підкреслювала превалювання технологічних факторів розвитку над політичними й соціальними.

Аналіз концепцій постіндустріалізму в різних його модифікаціях (Д. Белл, Г. Канн, Зб. Бжезинський, Х.М. Мак-Люен, Е. Тоффлер, П. Дракер, М. Кастельс та ін.) дозволяє стверджувати, що інформаційне суспільство – це реальність сьогоднішнього дня, яка характеризується наростанням глобальних процесів. Показано, що глобалізація як явище сучасного життя має такі характерні виміри: глобалізацію ринку, глобалізацію виробництва, глобалізацію фінансів і глобалізацію комунікацій. Кожний вимір глобалізації висуває вимоги до інформаційної інфраструктури й робить свій внесок у її розвиток. Доведено, що головними елементами інформаційної інфраструктури є: всесвітнє поширення й експансія таких послуг, як банківські та фінансові, страхування й реклама, які є основними компонентами глобалізації. Для надання такого роду послуг необхідні виробництво, збереження й поширення інформації. Глобалізація вимагає виробництва комп'ютерів, їхнього вдосконалення й розвитку комунікативних технологій, зростання інформаційних потоків.

У дисертації визначено, що інтенсифікація інформаційних потоків характеризується деякими особливостями: зростанням швидкості передачі інформації; збільшенням обсягу переданої інформації; прискоренням обробки інформації; використанням зворотних зв'язків; ростом обсягу виробництва нової інформації й прискоренням її впровадження; візуалізацією інформації; зростанням технічної оснащеності управління.

Обґрунтовано, що у філософсько-історичній рефлексії розвитку суспільства сформульовані основні методологічні й світоглядні підходи дослідження історичного процесу, відображенні сутність і зміст, детермінанти й тенденції суспільного розвитку та накопичено значний фактичний матеріал для осмислення проблем стану й перспектив подальшого розвитку соціуму.

На основі аналізу глобальних проблем сучасності доведено, що одним з домінуючих концептів соціального розвитку людства в доступному для огляду майбутньому буде перехід від саморегульованої до керованої еволюції планетарного співтовариства та його природного середовища.

Другий розділ “Антропологічні виміри сучасного концепту соціального прогресу” присвячено аналізу теоретико-методологічних основ формування парадигми сучасного концепту соціального прогресу, з'ясуванню його сутності й змісту.

У підрозділі 2.1. “Теоретичне обґрунтування парадигми сучасного концепту соціального прогресу” обґрунтовується, що однією з теоретико-методологічних основ сучасного концепту суспільного розвитку можуть бути погляди антропокосмістів (М. Федоров, К. Ціолковський, О. Чижевський та ін.), які визнають залежність перебігу та результату значних історичних подій від законів природи. У дисертації наголошується, що антропокосмізму притаманний погляд на суспільний прогрес як прогрес у відносинах суспільства з природою, спрямований на відновлення порушених зв'язків. У підрозділі доведено, що теоретичні погляди представників антропокосмізму доцільно розглядати, зіставляючи їх у двох аспектах – соціально-екологічному та соціально-етичному. Обґрунтовано, що антропокосмізм при побудові своїх концепцій характеризується використанням досвіду минулого й історичних даних. Багато висновків антропокосмістів базуються саме на результатах аналізу історичних даних, дослідженнях причин і наслідків тих або інших суспільних змін і перетворень.

Іншою теоретико-методологічною основою сучасного екосоціального розвитку суспільства може виступати ноосферогенез (П. Тейяр де Шарден, В. Вернадський, Л. Гумільов та ін.). Показано, що ноосфера – це система, де кожний елемент є індивідуальним у діяльності й світовідчуттях і в той же час, взаємодіючи з іншими елементами, утворює гармонійну спільність свідомостей. Прогрес йде шляхом персоналізації, тому що накопичення свідомості відбувається, в першу чергу, в процесі знаходження індивідом самого себе як особистості. Тому необхідно прагнути не до індивідуалізації як відокремленості від інших, а до особистості як диференціальної єдності. Наголошується, що відповідальність за результат еволюції лежить на людині.

Доведено, що в основі процесу ноосферогенезу лежать два принципи прогресивної етики: почуття відповідальності та ідея осуду індивідуалізму як основної перешкоди на шляху формування особистості, що може досягти свого розквіту тільки шляхом колективної співпраці. Обґрунтовано, що людина може досягти кінцевої мети своєї еволюції лише колективними засобами й за рахунок духовного вдосконалення.

Показано, що в ході планомірного перетворення біосфери на ноосферу відбувається зміна ціннісних установок і світоглядних уявлень людей про місце й роль створеної ними цивілізації у Всесвіті. Доведено, що ноосфера (або космічний феномен взаємодії природних і соціальних факторів) може бути представлена як глобальна й оптимізована соціально-екологічна система, у межах якої здійснюється коеволюція людини, суспільства й природи.

У підрозділі 2.2. “Сутність і зміст сучасного концепту соціального прогресу” наголошується, що сучасний концепт соціального прогресу реалізується в соціально-екологічному розвитку суспільства. Показано, що соціально-екологічна система є комплексом взаємозалежних і взаємовпливаючих підсистем: економічної, політичної, соціокультурної, етносоціальної і природної. Розкрито основні показники соціоекосистеми.

Доведено, що орієнтацію людини в соціально-екологічній системі можна уявити як одночасне усвідомлення людьми своєї повноправної присутності й активної діяльності в її підсистемах: природній (як суб'єкт і об'єкт взаємодії з природою), економічній (як виробник і споживач матеріальних благ, суб'єкт економічних відносин), політичній (як активний елемент соціуму, що взаємодіє з іншими членами суспільства для встановлення та підтримки соціальної та політичної влади і рівноваги в соціальній системі), соціокультурній (як носій певних соціальних ролей і статусу, культурних традицій, цінностей, інтересів) і етносоціальній (як носій норм, звичаїв, ознак конкретного етносу). Обґрунтовано, що кожна людина існує, діє, розвивається, вступає в комунікації з іншими людьми одночасно в усіх підсистемах. Поза жодною з них її життя немислиме, у кожній вона є носієм певних цінностей, норм, установок.

Визначено, що сучасний концепт суспільного розвитку пов'язаний з переходом від “парадигми людської винятковості” до “антропоекологічної парадигми”, яка виступає, скоріше, як система, що пропонує відповідні цінності, норми і зразки поведінки. Розкрито принципові положення антропоекологічної парадигми.

Обґрунтовано, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід – суспільство – природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища. Доводиться, що загальносоціологічний критерій соціального прогресу – створення умов для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій в діяльності, створення ефективної соціально-екологічної системи.

Третій розділ “Особистість в умовах трансформації концепту соціального прогресу” присвячено аналізу специфіки буття особистості в умовах сучасної трансформації суспільства, її місця й ролі в реалізації антропоекологічного концепту соціального прогресу, осмисленню вимог до особистості в умовах наростаючих екологічних загроз.

У підрозділі 3.1. “Етичні аспекти екологізації особистості” наголошується, що головною запорукою успіху дій людства в майбутньому є виважене ставлення до законів природи й опора на них при розробці концепту соціального прогресу. Досягнення такої узгодженості життєдіяльності суспільства із законами природи передбачає, по-перше, знання цих законів, а по-друге, наявність моральних норм, що опираються на це знання й забезпечують його правильне використання.

Доведено, що основа успішних соціальних перетворень - це сприйняття й розуміння суспільства як цілісної й стійкої сукупності людей, об'єднаних загальними умовами життя й діяльності. Обґрунтовується, що в умовах наростаючої екологічної кризи людство повинне прийти до ідеї нового ставлення до середовища свого існування, стійкого прагнення жити в гармонії з природою. Цей моральний ідеал може й повинен стати тією основою, на якій формується цілісне й системне сприйняття людиною природи, яка, хоча й відчуває постійний вплив суспільства, значною мірою визначає межі, можливості й напрямки діяльності людини, часом “пригнічуючи” її труднощами адаптації до умов мінливого навколишнього середовища.

Однією з основних вимог до формування особистості майбутнього є пошук свого місця в житті, найкращого розвитку і реалізації своїх сил, знань і здібностей.

У підрозділі 3.2. “Особистість в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу” аргументується, що розвиток особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу базується на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми і, найголовніше, з природою. Сукупність цих зв'язків може розглядатися як прояв закону, що дозволить людині пізнати поки що не відомі їй закономірності, прийти до стану гармонії із собі подібними і навколишнім середовищем.

Доводиться, що основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду - погляд на світ як на непорушну й нерозривну єдність великої кількості взаємозв'язків; єдність свідомості й мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної єдності й взаємопроникнення знань і досвіду, даних різних наук, традицій і звичаїв минулого, нинішньої реальності й перспектив на майбутнє; свобода думки й творчості; активність особистості й її прагнення до самореалізації, а значить, пошук смислу своїх вчинків, дій, прагнення людини зрозуміти своє призначення й всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їхній єдності, у цілому; потреба жити в єдності й гармонії з оточуючими людьми й природою.

Обґрунтовано, що людину в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства характеризує, порівняно з типом людини-споживача, інша ієрархія цінностей, що заснована на превалюванні потреби в збереженні життя всіх природних організмів, тобто життя взагалі в усіх його проявах. Показано, що нова екологічна система цінностей починає реально впливати на життєдіяльність суспільства. Пріоритетність цінності життя взагалі змушує її носія - людину в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства осмислювати свої вчинки й рішення, прогнозувати їх наслідки з огляду на можливу реакцію на них з боку природного середовища.

Обґрунтовано, що для людини в умовах реалізації сучасного концепту розвитку суспільства характерна пріоритетність у системі потреб стійкої й усвідомленої потреби в моральному, фізичному, психічному, пізнавально-інтелектуальному здоров'ї й відповідно активне прагнення до його збереження й поліпшення.

У підрозділі 3.3. “Екологічна детермінанта модернізації людської діяльності в умовах реалізації сучасного концепту соціального прогресу” аналізується загроза глобальної екологічної кризи, що постала перед людством на сучасному етапі розвитку цивілізації, впливаючи на всі боки суспільного життя, модернізуючи спрямованість виробничої діяльності й змінюючи свідомість людей у бік її екологізації.

Показано, що реалізація сучасного концепту соціального прогресу повинна будуватися на основі ідеології соціально-екологічного розвитку. Доведено, що забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства неможливе без високого рівня розвитку екологічної культури, яка визначається як рівень і характер ставлення до природи, спосіб взаємодії суспільства з природою й діяльності щодо забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства, а також результатів цієї діяльності, що втілилися в існуючій соціально-екологічній системі.

Визначено основні елементи процесу формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального розвитку: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об’єктивних умов для життєдіяльності людини шляхом перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і настанов соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо-практичної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування. Особливе місце у процесі формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту суспільного розвитку відведено системі освіти. Розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано рекомендації теоретичного, методологічного й методичного характеру, визначені можливі напрямки подальшої розробки проблеми.

1. Проблема сутності й змісту соціального розвитку є центральною проблемою соціально-філософського й філософсько-історичного осмислення буття соціуму. Філософська рефлексія сутності й змісту соціального розвитку обумовлена досягнутим рівнем розвитку суспільства й системи філософського знання, світоглядними й методологічними позиціями дослідників. Концентрованим вираженням різноманіття філософських підходів до осмислення соціального розвитку суспільства стали християнська концепція історії, історико-матеріалістична концепція, концепції локальних цивілізацій, соціокультурні концепції та концепції індустріального й постіндустріального суспільств.

2. До основних концептів соціального розвитку, що сформувалися в історії й сучасності, належать: розвиток як реалізація божественного призначення, соціокультурний розвиток, техніко-технологічний розвиток, раціоналізація громадського життя, розвиток розуму й науки, інформатизація й глобалізація життя суспільства, подолання відчуження й розвиток людини.

3. Сучасний концепт соціального розвитку полягає в соціально-екологічному розвитку суспільства, створенні ефективної соціально-екологічної системи й побудові соціально-екологічного суспільства. Соціально-екологічна система є комплексом взаємозалежних і взаємовпливаючих підсистем: економічної, політичної, соціокультурної, етносоціальної й природної, об’єднаних у єдине ціле особистістю як біосоціальним і духовним утворенням. Орієнтація в соціально-екологічній системі є усвідомленням людьми своєї повноправної присутності й активної діяльності в її підсистемах. Поза будь-якою із них їхнє життя немислиме, у кожній з них вони є носіями певних цінностей, норм, установок.

4. Соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід – суспільство – природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства й навколишньому середовищу. Критерій соціального прогресу в сучасних умовах буття – це можливості суспільства забезпечити найбільш повні умови для всебічного, гармонійного й цілісного розвитку людини, реалізації її сутнісних сил, фізичних і духовних потенцій у житті та діяльності, створенні ефективної соціально-екологічної системи.

5. Обґрунтовується, що в умовах наростаючої екологічної кризи людство повинне прийти до ідеї нового ставлення до середовища свого існування, стійкого прагнення жити в гармонії з природою. Доведено, що основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду; єдність свідомості й мислення; свобода думки й творчості; активність особистості й її прагнення до самореалізації; потреба жити в єдності та гармонії з людьми й природою.

6. Сучасний концепт соціального прогресу має ґрунтуватися на ідеології соціально-екологічного розвитку суспільства, характерними рисами якої є: відображення інтересів усього світового співтовариства, вищих загальнолюдських цінностей; гуманістичність; новий погляд на систему взаємозв'язку природи й суспільства; орієнтація на формування типу людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства.

7. Забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства неможливе без високого рівня розвитку екологічної культури соціальних суб’єктів – рівня й характеру ставлення до природи, способу взаємодії суспільства з природою й діяльності щодо забезпечення соціально-екологічного розвитку суспільства, а також результатів цієї діяльності, що втілилися в існуючій соціально-екологічній системі.

8. До основних елементів процесу формування особистості в умовах соціально-екологічного розвитку належать: цілеспрямований вплив на духовний світ індивіда; створення об’єктивних умов для життєдіяльності людини шляхом перетворення соціального й природного середовища відповідно до програмних цілей і настанов соціально-екологічного розвитку; цілеспрямована організація безпосередньо-практичної діяльності індивіда, соціально-практичних і соціально-природних аспектів спілкування.

9. Розкрито основні типологічні якості людини періоду соціально-екологічного розвитку суспільства: цілісність світогляду, єдність свідомості й мислення, свобода думки й творчості, активність особистості та її прагнення до самореалізації, високий рівень екологічної культури тощо. Особливе місце в процесі формування особистості в умовах реалізації сучасного концепту суспільного розвитку належить системі освіти, яка повинна: забезпечувати формування екологічної культури, активної життєвої позиції, готовності й здатності до реалізації принципів соціально-екологічного розвитку; сприяти розкриттю творчого потенціалу людини й надавати можливості для творчої самореалізації особистості; сприяти формуванню й розвитку внутрішньої потреби в самоосвіті; створювати передумови для самоствердження й максимальної самореалізації в суспільстві та професійній діяльності; забезпечувати дотримання інтересів кожної особистості й індивідуальний підхід.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЯ

Прудникова О.В. Людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу (філософсько-історичний аналіз) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2007.

У дисертації досліджується людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу, розкриті світоглядні й методологічні засади основних концепцій соціального розвитку. Визначено сутність сучасного соціального прогресу і його критерії. Обґрунтовано, що соціальний прогрес у сучасних умовах полягає в переході суспільства до стану, що забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі „індивід – суспільство – природа”, захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища.

Концепції розвитку особистості в умовах реалізації сучасного концепту соціального розвитку базуються на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми й природою. Основними якостями особистості в умовах сучасного концепту соціального розвитку повинні бути: цілісність світогляду; єдність свідомості й мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної цілісності й взаємопроникнення різних знань і досвіду, традицій і звичаїв минулого, нинішньої реальності й перспектив на майбутнє; свобода думки й творчості; прагнення до самореалізації й активність особистості, пошук змісту своїх вчинків, дій суспільних і природних явищ, прагнення людини зрозуміти своє призначення й всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їхній єдності, у цілому; потреба жити в єдності й гармонії з людьми й природою.

Ключові слова: соціальний прогрес, постіндустріальне суспільство, антропокосмізм, ноосферогенез, сучасний концепт соціального прогресу, екосоціальна система, особистість.

АННОТАЦИЯ

Прудникова Е.В. Человеческое измерение в современном концепте социального прогресса (философско-исторический анализ) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Харьковский университет Воздушных Сил имени Ивана Кожедуба, Харьков, 2007.

В диссертации исследуется человеческое измерение современного концепта социального прогресса, раскрыты мировоззренческие и методологические основы главных концепций социального развития. Показано, что в философии истории содержание исторического процесса представлялось как последовательное развитие и реализация божественной воли; как закономерное изменение и развитие общественно-экономических формаций; как последовательное изменение способов производства, стадий развития общества на основе усовершенствования технико-технологической основы его жизнедеятельности; как саморазвитие человека, развертывание его биологической, социальной и духовной природы, которые характеризуются всесторонностью, гармоничностью и целостностью развития, реализации его сущностных сил, физических и духовных потенций в жизни и деятельности.

Определена сущность современного социального прогресса и его критерии. Современный концепт общественного развития связан с переходом от “парадигмы человеческой исключительности” к “экологической парадигме”, которая выступает, скорее, как предписывающая система ценностей, соответствующих норм и образцов поведения. В качестве ее оснований могут рассматриваться следующие положения: человек остается одним из многих биологических видов, включенных в экосистему планеты, несмотря на специфические культурные, социальные, технологические и иные характеристики; деятельность человека и общества детерминируется не только особенностями развития и функционирования социальных и культурных систем, но и природными процессами и явлениями, поэтому целесообразная антропогенная деятельность в глобальной социально-экологической системе может иметь как предполагаемые, так и неожиданные последствия для цивилизации и биосферы; люди живут в природном окружении и зависят от него, что накладывает определенные ограничения на человеческую деятельность; хотя предметные результаты развития цивилизации до некоторой степени и увеличивают несущую способность среды, объективные законы природы остаются обязательными как для человека, так и для его социума.

Концепции развития личности в условиях реализации современного концепта социального прогресса базируются на мировоззренческих позициях, основанных на стремлении к сохранению естественных неразрывных связей человека с обществом, с другими людьми и, самое главное, с природой. Совокупность этих связей может рассматриваться как проявление естественного закона, следуя которому человек сможет познать пока неведомые ему закономерности, прийти к состоянию гармонии с себе подобными и с окружающей средой.

Исходя из современного концепта социального прогресса предпочтительными качествами личности могут стать: целостность мировоззрения – взгляд на мир как на незыблемое и неразрывное единство бесчисленного множества взаимосвязей; синкретичностъ сознания и мышления, направленных на объединение, достижение органической связности и взаимопроникновения различных знаний и опыта, традиций и обычаев прошлого, настоящей реальности и перспектив на будущее; свобода мысли и творчества; стремление к самореализации и социальная активность личности, поиск смысла своих поступков, действий окружающих общественных и природных явлений, стремление человека понять свое предназначение и всю совокупность связей и процессов в мире в их единстве, в целом; потребность жить в единстве и гармонии с окружающими людьми и природой.

Основной характеристикой человека в условиях реализации современного концепта социального прогресса выступает, по сравнению с предшествующим ему типом человека-потребителя, иная иерархия ценностей, основанная на превалировании потребности в сохранении не только своей жизни, но и жизни всех природных организмов, т.е. жизни вообще во всех ее проявлениях. Ценность жизни становится осознанной и ведущей, начинает реально управлять деятельностью общества. Приоритетность ценности жизни вообще заставляет ее носителя – человека в условиях реализации современного концепта развития общества осмысливать свои поступки и решения, прогнозировать их последствия, учитывая, таким образом, предстоящую реакцию на них со стороны окружающей естественной среды.

Для человека в условиях реализации современного концепта социального прогресса характерна устойчивая и осознанная потребность в нравственном, физическом, психическом, познавательно-интеллектуальном здоровье и соответственно активное стремление к его сохранению и улучшению.

Современный концепт социального прогресса невозможен без наличия экологической культуры, которая формирует и описывает условия и способы взаимодействия и взаимоотношения социальных систем и социальных институтов между собой (с точки зрения последствий человеческой деятельности по использованию биосферных процессов и явлений) и с естественно-природным окружением.

Ключевые слова: социальный прогресс, постиндустриальное общество, антропокосмизм, ноосферогенез, современный концепт социального прогресса, экосоциальная система, личность.

SUMMARY

Prudnikova O.V. Human Measurement in Modern Concept of Social Progress (Philosophical and Historical Analysis) - Manuscript.

Dissertation on competition of the scientific degree of candidate of philosophical sciences on specialty 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. - Kharkiv I. Kozhedub University Air Forces, Kharkiv, 2007.

The dissertation is devoted to revealing the human measurement in modern concept of social progress, research outlook and methodological bases of the basic concepts of social development is investigated. The essence of modern social progress and its criterion is determined. Is proved, that the social progress consists in modern conditions in transition of a society to a condition, which is provided the most complete conditions for гармонического of existence of the man in system "individual - society - nature ", protection socium from the newest threats to existence of mankind and environment.

The concepts of development of the person in conditions of realization modern concept of social development are based on aspiration to preservation of natural indissoluble communications of the man with a society, with other people and nature. The basic qualities of the person in conditions modern concept of social development should be: integrity of outlook; syncretism of consciousness and thinking directed on association, achievement organic unity and mutual penetration of various knowledge and experience given different sciences, traditions and customs of the past, present reality and prospects on the future; freedom think also of creativity; aspiration to self-realization and activity of the person, search of sense of the acts, actions environmental, public and natural phenomena, aspiration of the man to understand the applicability and all set of connections and processes in the world in their unity, as a whole; need to live in unity and harmony with the environmental people and nature.

Key words: social progress, postindustrial society, anthropospacism, noospheregenesis, modern concept of social progress, ecology and social system, person.

Відповідальний за випуск

кандидат філософських наук, доцент

Квіткін Петро Васильович

Підписано до друку __.__.2007. Формат 60?90 1/16.

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Ум. друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100. Зам. № ___