ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

ПУРЕХОВСЬКА ОЛЬГА ВЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 821. 161. 1 – 5. 09 “16”

Симеон Полоцький: 7. 034

СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОГО БАРОКО XVII СТОЛІТТЯ

В ПРОЗІ СИМЕОНА ПОЛОЦЬКОГО

10.01.02 – російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Міністерства освіті і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Лук’янов Сергій Олександрович, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, доцент кафедри російської та зарубіжної літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Михед Павло Володимирович, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Дербеньова Лідія Вікторівна, доцент кафедри перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу

Провідна установа

Донецький національний університет, кафедра російської літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “20” березня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “ 14” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лавров В. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Бароко – одна з найскладніших проблем теорії та історії літератури і, навіть якщо вона й обмежена конкретним місцем чи часом, практично невичерпна (В. Л. Хайт).

Мистецтво барокового характеру формується в період складних культурних та соціальних катаклізмів, що свідчать про повну перебудову картини світу. О. В. Михайлов вважав, що бароко – це особливий період існування усталених уявлень про світ та одна з останніх стадій в історії традиційної культури.

Російське бароко в дисертації розглядається як варіант слов'янського бароко, для якого характерний певний зсув етапів розвитку культури та різноманіття змішаних форм.

Один із головних напрямків сучасного російського літературознавства – вивчення вітчизняної словесності епохи Бароко XVII століття в контексті риторики. Тому актуальність теми дисертації також пов'язана з вирішенням проблеми національної риторичної культури.

Акцент на вивченні російського бароко у вітчизняній науці посилюється в останню чверть ХХ ст. Роботи І. С. Заярної, Т. Л. Левченко, П. В. Михеда, Д. С. Наливайка, І. О. Подтергери, Г. М. Сивоконя, М. М. Сулими, Л. В. Ушкалова та ін. свідчать про прагнення представити цілісну картину українського та російського бароко XVII ст., про науковий інтерес до проблеми бароко, про розмаїття досліджень та підходів до аналізу творчості словесників.

До середини XX сторіччя в дослідженнях з історії російської літератури XVII століття термін “бароко” застосовувався щодо надто обмеженого кола літературних пам'яток, головним чином, – до творчості Симеона Полоцького.

Аналіз прозової спадщини Симеона Полоцького сприяє цілісному розумінню всієї його творчості. Актуальність та новизна дисертаційної роботи обумовлені відсутністю комплексного дослідження прозової спадщини Симеона Полоцького, фундаментальної методології вивчення проповідницьких текстів та недостатністю наукового матеріалу з теорії жанру літературної проповіді. В дисертації на підставі аналізу своєрідності літературної культури літургійного характеру розкривається специфіка російського бароко 2-ї половини XVII ст., яскравим представником якого і є Симеон Полоцький.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського в межах комплексної теми “Література і культура: світовий та регіональний аспекти” (№ 01.98V005637). Тема дисертації затверджена Вченою радою Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (протокол № 4 від 24 березня 2004 року) і схвалена Координаційною радою “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).

Мета дисертаційної роботи – багатоаспектне осмислення прозової спадщини Симеона Полоцького, а також виявлення специфіки російського бароко XVII століття та його закономірностей у прозі письменника.

Дана мета потребує вирішення низки завдань:

- дати характеристику Бароко як епохи та бароко як творчого методу;

- визначити особливості поетики російського бароко XVII століття та риторичні ознаки духовної літератури XVII століття;

- виявити духовні та світські орієнтири творчої манери Симеона Полоцького;

- осмислити феномен поєднання “просвещения ума” з “просвещением рассудка” (за формулою мтп. Єрофея (Влахоса)) в ціннісній системі Росії XVII століття;

- виявити закономірності взаємодії художньої та релігійної свідомості в творчій манері Симеона Полоцького, показати, яким чином співвідношення православ'я та просвітництва обумовило особливості творчого методу автора та оригінальність російського бароко;

- дослідити жанрову своєрідність прози Симеона Полоцького;

- проаналізувати прозу письменника з погляду барокової естетики.

Об'єктом дослідження є проза Симеона Полоцького, розглянута в контексті всієї творчості письменника.

Предметом дослідження стали поетикальні особливості російського бароко 2-ї половини XVII століття, відображені в прозі Симеона Полоцького.

Методи дослідження – історико-генетичний, генетико-контактний, описовий, дискурсивний, історико-функціональний, порівняльно-історичний, структурний, системний аналіз.

Методологічною основою дисертації стали роботи О. М. Березіної, С. М. Брайловського, Ж. В. Васильєвої, Л. В. Левшун, Д. С. Лихачова, Л. М. Майкова, О. В. Михайлова, П. В. Михеда, І. О. Подтергери, В. Попова, Л. І. Сазонової, Г. М. Сивоконя, І. Татарського, архієпископа Оверка (Таушева), протоієрея Георгія (Флоровського), О. В. Флорі, І. А. Чернова, Д. І. Чижевського та інших вітчизняних і зарубіжних вчених, що торкаються проблем вивчення творчості Симеона Полоцького, питань теорії літератури, історико-літературних, філософських, психологічних проблем.

Наукова новизна дисертації. Дослідження творчості Симеона Полоцького вперше зорієнтовано на цілісний аналіз (філософський та духовно-релігійний, ідейно-тематичний, літературознавчий та стилістичний) його прозової спадщини. До наукового обігу вводиться значна кількість проповідей, забутих текстів митця. В дисертаційній роботі розглядається своєрідність реалізації риторичних принципів у російській бароковій ораторській прозі.

В дослідженні з православної точки зору переосмислено творчу індивідуальність ієромонаха Симеона. В роботі поставлено питання про співвідношення православ'я та типів просвітництва. При аналізі творчості письменника враховуються особливості православного образу світу та православного менталітету XVII сторіччя, канони християнської духовності. Проведене дослідження розширює уявлення про характер взаємодії російської літератури та релігії в 2-й половині XVII сторіччя.

Теоретична значущість дисертації. В дисертації відтворюється епоха російського Бароко XVII століття, виявляються принципи побудови літературного тексту в зазначений період, представлено системний аналіз прози Симеона Полоцького.

Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її результатів як для подальшого осмислення творчості Симеона Полоцького в академічній науці та складання нових коментаріїв до його творів, так і для вивчення у вищих навчальних закладах курсу історії російської літератури. Матеріали можуть бути використані як джерело нових відомостей для соціологів, істориків, культурологів, релігієзнавців, богословів, а також усіх, хто цікавиться богослов'ям, історією православної церкви.

Особистий внесок дисертанта у виконану роботу є достатнім. Дисертація та статті написані автором самостійно.

Апробація результатів роботи. Основні положення дослідження викладено в доповідях на міжнародних наукових конференціях “Християнство і література: проблема взаємодії в загальнокультурному контексті” (Херсон, 2004 р.), “Симеон Полоцький: світогляд, суспільно-політична і літературна діяльність (до 375-річчя з дня народження)” (Полоцьк, Вітебська обл., 2004 р.), “Література – театр – суспільство” (Херсон, 2005 р.), “Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 2005 р.), молодих учених (Київ, 2005 р.), “І. Л. Сельвинський і театр поета” (Сімферополь, 2005 р.), “Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів до сьогодення” (Сімферополь, 2005 р.), “Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006 р.), “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2006 р.), “Мистецтво авангарду і творчості І. Л. Сельвинського” (Сімферополь, 2006 р.), “Русистика і сучасність” (Одеса, 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 26 публікаціях, із них 7 – у провідних наукових фахових виданнях України, 19 – у матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатка та списку використаних джерел з 302 позицій. Обсяг основного тексту дисертації – 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі вмотивовується вибір теми, обгрунтовується її актуальність, визначаються наукова новизна, об'єкт, предмет, мета та завдання, найбільш загальні теоретико-методологічні основи дослідження, вказуються його теоретична та практична значущість, характеризується структура роботи, йдеться про апробацію положень дисертації.

У розділі I “Підсумки та перспективи вивчення проблеми”, що включає три підрозділи, розкривається різноманіття аспектів вивчення проблеми, дається характеристика сучасного стану науки про Симеона Полоцького , викладається історіографія питання.

У підрозділі 1.1. “Термінологічні дефініції та їх обґрунтування в літературознавстві. Поняття “російське бароко”: його інтерпретації в науці” розглянуто дискусію про варіанти східнослов'янського бароко. Приймаючи до уваги існування українського, білоруського, чеського, польського та інших варіантів бароко, варто визнати реальність російського бароко та термін “російське бароко”.

Бароко оформляється в російському контексті XVII сторіччя. І. П. Єрьомін підкреслював, що бароко збагатило літературу новими темами, сюжетами, засобами художнього зображення, сприяло виникненню нових жанрів художньої творчості. “Портрет” епохи російського Бароко 2-ї половини XVII сторіччя створювався поступово. Але, чим більшою кількістю подробиць обростає цей “образ літературної епохи” (Н. Т. Пахсарян), тим він менш виразний і в своїх контурах, і в межах, і в своєму внутрішньому загальному змісті, тим складніше виразити в єдиному слові його естетичну своєрідність.

Про російське бароко XVII століття писав ще в XIX сторіччі О. І. Соболевський у нарисі “Когда начался у нас ложно-классицизм?” (1890). Він назвав Симеона Полоцького південноруським письменником, що переніс псевдокласицизм до суто російського культурного контексту. Вперше термін “бароко” щодо російських літературних явищ кінця XVII – початку XVIII ст. був залучений Л. В. Пумп’янським (“Тредиаковский и немецкая школа разума, 1937).

У російському літературознавстві радянського періоду проблема поетики російського бароко була поставлена в 1948 р. і протягом 1948 - 1953 рр. розроблялася І. П. Єрьоміним, а потім стала предметом наукового обговорення (О. І. Білецький, Д. С. Лихачов, О. О. Морозов, О. М. Панченко, Л. І. Сазонова, Л. А. Софронова, О. М. Робінсон, І. А. Чернов, Ю. М. Лотман, Б. О. Успенський, О. С. Дьомін та ін.).

Радянські вчені по-різному називали нові явища в російській літературі 2-ї половини XVII – 1-ї половини XVIII ст.: Д. С. Лихачов запропонував термін “бароко”, П. М. Берков, В. Кузьміна та О. Державіна – поняття “передкласицизм”, О. О. Морозов – “раціоналізоване бароко”, О. С. Дьомін – “фантоми бароко”, О. В. Флоря – “епоха постренесансу” чи “епоха Бароко та класицизму”. О. В. Флоря підкреслював бігенетичність бароко: первинне бароко народжується при розпаді маньєризму, вторинне – в ході внутрішньої полеміки з класицизмом. І. А. Чернов пов'язував із бароко створення нових моделей зміни типів мистецтва та культури й довів необхідність поняття “літературна культура бароко”, Є. М. Шпинарська – термінів “бароковий класицизм” та “бароковий постмодернізм”, Є. Г. Соколов – поняття “бароклас”, Р. Піккіо – “літературна доктрина бароко”. Кінець кінцем, було зроблено висновок: “Ми не володіємо ніякою схемою, що дозволяла б побудувати з цих суперечливих елементів когерентне й прозоре ціле”33 Окара А. Н. Автохтонное и заимствованное барокко в русской и украинской литературе // Древняя Русь и Запад. - М.: Наследие, 1996. – С. 5., - тобто знайти достовірну дефініцію бароко.

Літературна культура російського бароко 2-ї половини XVII сторіччя характеризується особливим “комплексом культур” літератур, чи літературним симбіозом культур (П. В. Михед).

Таким чином, російське православне літературне бароко 2-ї половини XVII сторіччя можна визначити як ідіостиль: систему змістових та формальних характеристик, властивих творам Симеона Полоцького, що свідчить про унікальність втіленого в цих творах авторського методу.

У підрозділі 1.2. “Сучасний стан науки про Симеона Полоцького” зроблено доповнення до творчої біографії та творчого портрета Симеона Полоцького в руслі вивчення явища російського бароко.

Хронологія історіографії життєвого шляху та творчої діяльності письменника включає три етапи: до 1917 р. (цілісний підхід у вивченні його спадщини з урахуванням творчого, світського, релігійного, духовного компонентів діяльності митця); до 1990 р. (аналітичні роботи зі світським компонентом, присвячені різним напрямкам життя та діяльності ієромонаха); з середини 1990-х рр. до сьогодення (відновлення аналізу релігійного компонента діяльності Симеона).

Слідом за І. О. Подтергерою в історії вивчення життя та творчості Симеона Полоцького можна виділити епохи міфориторичну (XVIII – початок XIX ст.), точного документального історизму (XIX – перші десятиліття XX ст.) та дослідження творів Симеона як літературного факту, явища риторичної словесної культури (середина XX – XXI ст.).

Незважаючи на суперечливе ставлення до особистості Симеона Полоцького та неприйняття його ідей в останні роки XVII століття, XVIII сторіччя визнало письменника як мислителя й теоретика. Епоха російського Просвітництва, зібравши основні відомості про ієромонаха Симеона, створила культурний міф про нього (І. О. Подтергера). Дослідники не ставили власне наукового завдання вивчати творчість митця: важливо було скласти деяке загальне уявлення про цього автора, зібрати основні відомості про нього, щоб осмислити значення його діяльності на тлі просвітницьких ідей того часу, тобто визначити місце Симеона серед сучасних літературознавців-просвітителів.

Власне наукове вивчення біографії й творчості Симеона Полоцького почалося в XIX столітті. Дослідники XIX сторіччя, головним чином, сприймали ієромонаха як письменника, церковного діяча та просвітителя (мтп. Євгеній (Болховітінов)). Вчені звернулися до матеріалів, зібраних їхніми попередниками, і ввели до наукового обігу нові документи та нове осмислення фактичного матеріалу.

Рефероване дисертаційне дослідження спирається на позиції Л. М. Майкова, В. Ф. Певницького, В. Попова, І. Татарського, в роботах яких утвердився комплексний підхід до вивчення творчості Симеона Полоцького й прагнення дати об'єктивну оцінку особистості автора та його письменницької манери.

Інтерес до вивчення творчої індивідуальності Симеона та його спадщини у вітчизняному літературознавстві посилюється в 2-й половині XX й на початку XXI ст. (Л. М. Сидорович, І. О. Подтергера та ін.).

Зацікавленість особистістю та прозою ієромонаха Симеона наприкінці 90-х рр. минулого сторіччя, коли в соціумі актуалізується релігійний аспект буття, може бути пояснена потягом до вивчення творів релігійних письменників, які раніше глибоко не розглядалися.

В підрозділі 1.3. “Проза Симеона Полоцького в дослідженнях XVIII – початку XXI ст.” проаналізовано й визначено основні теоретичні дослідження прози Симеона.

Вивчення прозової спадщини митця почалося в 2-й половині XVIII сторіччя, коли М. Новиковим була опублікована “Челобитная к царю Алексею Михайловичу от Симеона Полоцкого”. У XIX сторіччі було виявлено інтерес до епістолярної творчості письменника.

У 1860 р. В. Ф. Певницький дав оглядову характеристику полемічних та проповідницьких творів Симеона Полоцького, виступивши апологетом його художнього методу й авторського стилю. В. Попов глибоко й послідовно розглядає своєрідність прози митця: він досліджує образну палітру проповідей Симеона, дає системний аналіз проповідницької спадщини ієромонаха, обгрунтовує виховне значення цих текстів та педагогічні погляди давньоруського філолога.

У XX сторіччі увага дослідників, головним чином, була зосереджена на публіцистиці Симеона Полоцького: О. С. Дьомін, Г. С. Елеонська, О. Д. Калінін розглядали його твори як ораторську прозу, створену за канонами літературної культури російського бароко 2-ї половини XVII століття; у 1980-х рр. викликають зацікавленість передмови до творів Симеона Полоцького; у 1990-х рр. зростає інтерес до своєрідності творчого методу проповідника (Л. В. Левшун).

В. С. Ніконенко пояснює, що “світська інтелігенція забула їх (праці Симеона Полоцького. – О. П.) завдяки зв'язку цих праць із релігійністю, з церковнослов'янською культурою, духовна інтелігенція – внаслідок їх загальної світської спрямованості і, можливо, їх універсальності. Хоча ніхто не міг відмовитися від традицій, закладених Симеоном Полоцьким”.44 Никоненко  В. С. Русская философия накануне петровских преобразований. – СПб.: Санкт-Петербургский университет, 1996. – С. 120.

Вивчення прози митця почало відроджуватися лише наприкінці XX століття. Істотна лакуна в історії дослідження прозових текстів Симеона обумовлена відсутністю вільного доступу до його прозових творів; значним обсягом книг автора; літургійним характером змісту прози, завдяки чому його проповіді та богословські трактати були віднесені до сфери релігієзнавства; дидактичними ідеями та концепціями освіти, що здавалися зрозумілими й тому не потребували детального розгляду. Богословські та релігійно-філософські твори полемічного характеру, створені Симеоном Полоцьким, дотепер не були предметом комплексного вивчення та детального аналізу.

У розділі II “Ідейно-художній світ російського бароко: європейське та національне (типологічне й оригінальне)”, що складається з п'яти підрозділів, розглядаються естетичні позиції російського бароко 2-ї половини XVII століття та специфіка духовно-релігійних умов його виникнення, формулюються філософські принципи літературної культури російського бароко XVII сторіччя, простежується реалізація барокової концепції “світ театр” у творчій системі Симеона Полоцького.

У підрозділі 2.1. “Естетичні принципи російського бароко та їх відтворення в творчості Симеона Полоцького” йдеться про своєрідність російського барокового “космосу”.

Підґрунтям барокової поетики є антитеза й контраст. Важливим словесно-образним компонентом художньої системи літературної культури бароко є порівняння-уподібнення, порівняння-зіставлення, порівняння-опис тощо.

Симеон спрощує розуміння жанрової природи словесного образу, ототожнюючи його з іносказанням, “прикладом”, розгорнутим порівнянням тощо. Йому притаманне сприйняття іконопису як теологічної емблематики. Використовуючи терміни “прообраз”, “прототип”, “від-образ”, письменник поєднує образ та іносказання, образ та порівняння, образ та зразок, образ та приклад. Слово “образ” набуває значення, яке свідчить про початок розриву з давньоруською традицією.

У підрозділі 2.2. “Філософські принципи літературної культури російського бароко XVII сторіччя” розглядається творче вирішення Симеоном Полоцьким барокових концепцій “досконалої людини” та письменницької праці

Ієромонах Симеон відкрив для Росії концепцію письменницької праці, відповідно до якої мистецтво слова розглядається як моральний подвиг у створенні досконалого суспільства. З точки зору письменника, література є ототожненням Слова Божого та Слова як першоелемента словесності, що доводить її благословенність. Водночас ієромонах Симеон підійшов до Слова Божого з позицій дотепності.

Теоретично Симеон Полоцький спирається на старі риторичні джерела: кожне слово мало кілька значень у відповідності з історичним, алегоричним (христологічним), тропологічним (індивідуально-повчальним), анагогічним (есхатологічним) аспектами. Він активно використовує принцип відображення: риторично організований текст розпадається на самодостатні за змістом частини. Одна частина описує епізод історичної події чи вигаданої ситуації, а інша містить моральний висновок, доведений Священним Писанням, думками отців Церкви. Христологічний та алегоричний аспекти відтворюють відображене, що оформлюється в символічний образ завдяки риторичним фігурам.

Ієромонах Симеон творчо осмислив збіг аскетичного подвигу та “рассудочного делания”. Для нього останнє не заміняє “умное делание”: автор відштовхувався від положення, що за допомогою “ума” людина здобуває досвід пізнання Бога, а за допомогою “рассудка” викладає результати цього досвіду. Аскетизм 2-ї половини XVII сторіччя був виражений відповідно до аристотелівської етики з її культом помірності, та щодо християнства й античної філософії з їх культом духовності. Загальний етичний принцип свого світогляду письменник виразив у словах: “Борец или воин есть всяк человек в мире сем, ибо искупление или брань есть житие человеческое на земле, брань же с плотью, с миром и с демоном, брань о отечестве небесном, о свободе вечной, о венце славы бессмертныя.99 Симеон Полоцкий. Обед душевный. – М.: Верхняя типография, 1683. – Л. 115 об.

На перетині давньоруського та нового світорозуміння в XVII сторіччі виникає тип християнського інтелектуала-філософа. Симеон Полоцький постає філософом-проповідником.

У підрозділі 2.3. “Духовно-релігійні основи бароко в Росії” йдеться про духовні первіні суспільства 2-ї половини XVII століття як причину формування православного російського літературного бароко.

Бароко – це нова культурна система, результат релігійної реформи 1-ї половини XVII сторіччя, метою якої було відновлення моральних цінностей благочестя, зруйнованих у Смутні часи. В Росії бароко оформлювалося, з одного боку, в руслі європейських традицій, а з іншого, увібрало в себе суперечності епохи “духовного розслаблення” (прот. Георгій (Флоровський)). У цьому вбачається ключ до розуміння внутрішньої драми проповідника Симеона.

Проблемним виявляється питання просвітництва (за формулою мтп. Єрофея (Влахоса)) в Росії XVII століття: давньоруська свідомість ґрунтувалася на “просвещении ума”, тепер же придворні ченці-інтелектуали знайомили з “просвещением рассудка”, поєднуючи інтелектуальне богослов'я з досвідом богослов'я святоотецького. Естетичні домінанти переважали в порівнянні з критерієм богословським: Текст почав сприйматися як джерело земного задоволення, що було пов'язано з виникненням усвідомленого авторства й новою філософією творчості – ідеєю “виправдання справами”.

В 2-й половині XVII сторіччя світоглядні уявлення, зберігаючи релігійну основу й звернення до філософії, включаються до наукового контексту. Догматичні віроповчальні традиції та наукові засади в Росії перетиналися, але не відкидали одна одну. Однак ієрархія цінностей була змінена, тому що людина втрачала висоту свого духовного стану.

Завдяки раціональному, впорядкованому спрямуванню російського бароко культурний простір Росії XVII століття обирає шлях світоспоглядання в обмін на давньоруське Богоспоглядання. Внаслідок цього проявляється “почуттєвий модус” (Л. В. Левшун) російської літератури XVII століття, що розвинувся в релігійний егоцентризм.

У підрозділі 2.4. “Барокова концепція “світ – театр” у творчій системі Симеона Полоцького” увага приділяється драматургії митця.

Особливості культурної системи XVII століття – виникнення “ілюзорного мистецтва” та “дифузія” окремих мистецтв (П. Флор енський). Яскравим свідченням є театральні вистави, що відбивають нову філософію творчості та стверджують ідею Нового часу – “світ театр”. У Росії XVII століття літургійність “затемнюється” театральністю.

Звертаючись до духовних драм, ієромонах Симеон переосмислює структуру шкільних дійств, привносить сюди елемент свободної творчості.

У підрозділі 2.5. “Роль Симеона Полоцького в розвитку російської гомілетики” йдеться про зв'язок феномена “внутрішньокультурного дуалізму” з відродженням проповідницького мистецтва.

Однією з особливостей ситуації XVII сторіччя стає опозиція між “новим” та “старим”, що запропонувала два розуміння старовини.

В умовах загубленої духовної рівноваги проповідницьке мистецтво заявляє про свою актуальність: канонічний жанр міг дати нові за формою відповіді на духовні труднощі, що виникли при переході від давньоруського аскетичного “просвещения ума до “просвещения рассудка. В культурі російського бароко тісно переплетені антична, антропоцентрична та теоцентрична риторичні моделі – з акцентуванням першої та останньої.

У літературі виникає особливий жанр твору великого обсягу – “бароковий сад”, в якому панував дух інтелектуальної гри. Мета автора полягала у виявленні якнайбільшої розмаїтості зв'язків на якнайменшій “площі” досліджуваного матеріалу, що повинно було сприяти розвитку гнучкості розуму та ясності мислення, необхідних для обробки значної кількості інформації й розвитку метафоричного мислення.

Основними принципами творчості Симеона Полоцького є заданість основного змісту, поява мовця нового типу, нова мовна етика, орієнтація на новий тип аудиторії.

Розділ III “Жанрова поетика прози Симеона Полоцького в руслі давньоруської та барокової літературної традицій”, що складається із шести підрозділів, знайомить із принципами поетології прозових текстів Симеона Полоцького на прикладі аналізу проповідницької спадщини автора, його передмов, богословських та полемічних творів. Акцентується увага на ролі Симеона в історії російської гомілетики та визначається своєрідність російського бароко 2-ї половини XVII століття в його прозі. Розглядається специфіка трансформації Слова як традиційного жанру давньоруської словесності та інших літературних жанрів у творчій спадщині митця.

У підрозділі 3.1. “Жанрово-стильові пошуки російського бароко та їх втілення в творчості Симеона Полоцького” увага закцентована на змінах у жанровій літературній системі 2-ї половини XVII сторіччя.

В зазначений період, незважаючи на перевагу духовної (церковної) літератури, виникає опозиція світської та духовної культур.

У культурній мові епохи Бароко наукове та художнє зближено, художнє демонструє таємне, непізнанне. Реалії світу відбиваються в поетиці твору. Тексти створюються як зводи: твори поєднані з цілим світом і репрезентують його. Доробок епохи Бароко тяжіє до енциклопедичної просторості. Енциклопедизм у риторичну епоху припускає виникнення та взаємопроникнення нових жанрів.

Літературні тексти Симеона Полоцького відповідають жанрово-стилістичній системі “Риторики Макария” (1620) та новгородської “Риторики Усачева” (1699).

У підрозділі 3.2. “Наслідки впливу європейського бароко на літературну культуру російського бароко” розглядається реалізація принципів давньоруської іконосфери та культури XVII століття в творчому методі Симеона Полоцького.

В Росії та Західній Європі XV – XVI ст. необхідно співставляти іконосферу та культуру. В 2-й половині XVII сторіччя відбуваються зміни в розумінні терміна “культура”, виникає літературна проповідь. Це було свідченням переродження іконосфери в культуру. XVII століття підготувало давньоруську свідомість до сприйняття процесів “обмирщения” (XVII століття) й секуляризації (кінець XVII - початок XVIII ст.).

У підрозділі 3.3. “Концепція проповіді як літературного жанру” проаналізовано різні погляди на проповідне слово.

Симеон Полоцький вважав, що справжня проповідь повинна бути як мистецьки сплетене мереживо: “Мрежа бо суть словес сплетение, или проповедь, ряже акт из многих нитей, из различных разумений писания сплетается.110 Симеон Полоцкий. Обед душевный. – Л. 321 об.

0

В дисертації підкреслюється, що проповідь, перебуваючи в сфері риторики, належить до церковно-богословського красномовства і є дидактичним твором, що містить етичні вимоги (зазвичай із релігійним забарвленням) і вимагає прислухання до цих вимог, бо в основі проповідницького тексту лежить догмат, що виражає богонатхненну істину, яку потрібно переживати в процесі прилучення до глибокої зміни свого розуму, до його внутрішнього перетворення.

У підрозділі 3.4. “Слово” в риторичній практиці Симеона Полоцького: особливості поетики” детально розглядається специфіка прози письменника.

Ієромонах Симеон при складанні проповідей користується принципами поетики “scholastica theologia” - теології, що при розгляді своїх питань більш за все залучає розум та аргументи.

У Давній Русі Слово розуміли як доробок, що належить до урочистого красномовства.

Слово в жанровій системі Симеона Полоцького використовується в нейтральному значенні “твір”. Тому проза Симеона – це всі його тексти, написані невіршованою мовою.

Проповіді митця зближуються за загальними ознаками-домінантами зі старозаповітними пророцтвами: поліжанровий характер; сполучення посиленої емоційності та суб'єктивізму з установкою на вірогідність, прагнення з максимальною точністю передати побачене й почуте в стані глосалії; “роздвоєння” авторського “я”; тенденція до розкриття внутрішнього світу автора-героя; тенденція до автобіографизму; наявність стандартних зачину та композиційних поєднань-звертань; діалогізм.

Зі стилістичних фігур Симеоном використовувався синтаксичний паралелізм, що виявляється в розгорнутому описі. Він створює роздуми-описи – перелік догматичних антиномій.

У Слові ієромонаха Симеона наявні повчальний, судовий, розмірковуючий, демонструючий різновиди літературної мови.

У творчому методі письменника поєднуються риторичне повчання та практика створення тексту. Автор акцентує увагу на теоретичних аспектах, тому що, дотримуючись структури, форми зовнішньої, піклується про збереження духовної істини, яку він пропонує своїм “слухачам благочестивим” для повчання й творення світу духовного.

Слова Симеона Полоцького виглядають як закінчені твори: кожне Слово – це окремий текст. Ідея проповіді викладена в цитаті зі Священного Писання – у своєрідному епіграфі. Далі в роздумах автора наводяться паралельні старозаповітні та новозаповітні образи-відповідності, житія святих та уривки зі святоотецьких творів. Як підсумок наводиться короткий авторський висновок.

Автор зберігає провідні жанрові ознаки проповіді: гармонійну єдність Істини та розроблених людським розумом прийомів її репрезентації, внутрішню діалогічність, загальнодоступність, соборність, драматичність, ставлення до часу та історії як поклику вічності.

Письменник демонструє знання польських риторик та теорії кончетизму, звертаючись до вчення про дотепність, тому що в будь-якому його Слові закладена інтелектуальна гра.

У підрозділі 3.5. “Повчання Симеона Полоцького” пропонується аналіз повчань ієромонаха, головним питанням яких є співвідношення грамоти й розуму.

Крім об'ємних проповідей у творчості Симеона, є повчання, що складають його “рукописну Богословію”, адресовану царю Олексію Михайловичу. Ці твори відрізняються концентрованістю викладу думки. Але цей дидактичний жанр як вид проповіді в осмисленні ієромонаха Симеона стає “изследованием о человеке, о душе, о сотворении мира, о Боге и о Вере”, що він супроводжує “любомудрием или светскою нравственностию”. 111 Продолжение и окончание отрывков из рукописной Богословии Симеона Полоцкого // Русский вестник. – 1810. - Ч. XI. - № 9. – С. 85.1

Симеон Полоцький розкриває сутність жанру повчання – передавати знання, що сприяють моральному перетворенню людини, – в роздумах про грамоту. “Наставление царю Алексею Михайловичу він починає “Приписанием”, у якому оповідає про користь науки й надає можливість зіставити співвідношення останньої та грамоти.

Повчання – це текст, у якому зафіксовано явище синкретизму поезії та прози, характерне для барокової поетики, та принцип барокового концептизму. Поетичні вкраплення в прозовому тексті використовувалися митцем для емоційного “пожвавлення” тексту, застосовувалися експериментально, дозволяючи таким чином зосередити увагу реципієнта на найголовнішому в змісті дидактичного твору.

При створенні повчань (“Поучение о благоговейном стоянии во храме Божии и слушании божественныя Литургии” та “Поучение от иереов сущим под ними в пастве их, о еже пребывати им во всяком благочестии, и не пети бесовских песней, и не творити игр, и всякаго безчинства: паче же не ходити к волхвом и чародеем, ниже призывати их в домы”) Симеон Полоцький змінює принцип побудови повчання: за кількістю та особливостями розглянутих релігійних питань ці повчання стають богословськими трактатами. Автор у цих невеликих “книжицах” викладає ази Православ'я. Підґрунтям значеннєвої структури прозових творів ієромонаха Симеона є топ “Меч духовный.

Літературний жанр “повчання письменник використовує, щоб повніше розкрити сутність важливих богословських питань, філософських та релігійних понять.

У підрозділі 3.6. “Передмови в творчості Симеона Полоцького як жанр російської літератури 2-ї половини XVII сторіччя” увага зосереджена на поетиці передмов до поетичних та прозових збірників ієромонаха Симеона .

Передмова митця є носієм головного змісту твору, виразником дидактичних та моральних ідей автора. Зв'язок прозового доробку письменника з передмовою виражається в постійному поверненні до неї.

Передмова Симеона була носієм вступного слова автора, виконувала функції післямови: він у передмові не лише пояснював свої естетичні та етичні погляди (передмови до “Псалтири рифмотворной”, “Рифмологиона”), але й полемізував із критикою (передмова до полемічного трактату “Жезл правления”). Таким чином, цей літературний жанр для Симеона Полоцького є автокоментарем.

Передмова була складовою частиною барокового проповідницького політекстового доробку. В творчості Симеона варто розмежовувати передмови – позатекстові, загальні для всієї збірки, та внутрішньотекстові, що виконували своєрідну функцію епіграфа.

Передмови Симеона за змістом незалежні від твору, побудовані з урахуванням принципів створення літературних риторичних літургійних текстів 2-ї половини XVII сторіччя і можуть розглядатися як окремі доробки.

Передмова, як історико-культурний, літературознавчий феномен 2-ї половини XVII сторіччя, чітко виражала дидактичну функцію літератури зазначеного періоду, її прагнення до самопояснення та інтерпретації.

В передмовах Симеона Полоцького присутня інформація про духовно-релігійні особливості епохи Бароко зазначеного періоду, розкриваються аспекти своєрідності літературної культури того часу, відтворюється стан “філологічної науки”, про що свідчать звернення автора до розкриття образу книги – символу християнської словесності та апеляція до традиційних давньоруських жанрів.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

1. Барокко розглядається як толерантна зустріч-діалог “духовних територій” культур та епох, тому провідна риса літературної культури російського бароко 2-ї половини XVII століття – це помірність. Полігістерство, концептизм, раціоналізм, сенсаціоналізм та дотепність створюють багатогранність та поліфонізм барокового космізму. Діалогічна сутність російського бароко виявляється у феномені російського барокового космосу, що є синтезом споглядального античного космосу з раціональним західноєвропейським середньовічним та ренесансним бароковим космосом.

2. Синтезуючи існуючі традиції культурного розвитку й розширюючи давньоруську інформаційну “картину світу”, російське бароко за допомогою дидактико-просвітницької функції наближувало людину до пізнання найвищої духовності та внутрішнього світу. Симеон Полоцький прагне зберегти принципи давньоруської іконосфери. Філософія в його сприйнятті – це шлях духовності. Письменник творчо осмислив зіткнення аскетичного подвигу й розумової дії, поєднавши в своїй творчості “просвещение ума та просвещение рассудка”. В епоху російського Бароко зміст текстів залишається духовним, а форма обігрується, налаштовує на сприйняття напучування. Підґрунтям текстів ієромонаха Симеона є православна спадщина давньоруської літератури – в цьому полягає духовний аспект його стилю. Зміст же набуває форми, продиктованої новою культурою. Штучність проповідей Симеона була формальною: проповідь вбачалася письменником як своєрідна форма духоповчання поряд із духівництвом та старецтвом. Через метафору “книга-духовні ліки” митець розкриває барокову ідею “світ - книга”. Підґрунтям проповіді Симеона Полоцького є мотив “посещения письмом” (одержання благословіння) та принцип лікування словом (лінгвотерапії).

3. Релігійно-філософські, психологічні, етико-естетичні погляди ієромонаха Симеона складають систему монологічного тексту, особливостями якого є ускладнені семантика та синтаксис. Змістом монологів письменника є опис теоретичних (богословських, релігійно-філософських, естетичних і навіть філологічних – у деяких передмовах) положень, умоглядних концепцій та теорій.

4. Творчість Симеона Полоцького характеризується жанровим розмаїттям. Прозова текстова система автора включає проповідь, передмову, Слово, повчання, полемічний публіцистичний та богословський твори. Основним жанром прози письменника є проповідь.

5. Поетику літературної проповіді Симеона Полоцького сформували принципи “нової риторики”, віцефігури, архітипоси, “дзеркальні відображення”, що дозволили аналізувати духовну словесність із риторичних позицій.

6. Проза ієромонаха Симеона характеризується молитовністю, сповідальністю, харизматичністю, теогностичністю, повчальністю, ознаками літургійності та соборності. Він наближує своє Слово до “сакрального тексту, тому його прозовий текст може бути визначений як “сакрально-утилітарний” ( В. Г. Адмоні).

7. Принципи поетики прози Симеона відтворюють естетичну модель російського бароко 2-ї половини XVII сторіччя, що характеризується орієнтацією на риторичність, орнаменталізм, біблійні, античні та міфологічні ремінісценції, християнізацію античних мотивів. Образна “тканина” прозового тексту епохи російського Бароко формується за допомогою концептизму, алегоричності, емблематики, метафоричності, гіперболізації, антитетичності, цитатності. Для творчості Симеона Полоцького характерні типологічна екзегеза, алегорична ампліфікація, зворотна типологія. Поєднуючи в одному Слові різноманітні судження, автор створює ілюзорну “вещность”: він на словесній “тканині” робить аплікацію із символів, які в метафоричній формі передають моральні ідеї. У прозі письменника відбито “дотепність у думках”, тобто створюється риторика всередині риторики. Прозова творчість ієромонаха пов'язана з ідеєю апостольського служіння. Проза стала для Симеона вираженням ідей профетизму.

8. Як представник повчального способу пояснення Священного Писання, спираючись на метод четирьохаспектного тлумачення, Симеон Полоцький у межах одного слова поєднує різні види проповідей, створюючи збірники проповідей – духовно-моральні хрестоматії. Його проповідь – це поліскладовий жанр, у якому різножанрові тексти створюють “пирование духовное”. Симеон Полоцький дотримується принципу “складання тексту”, створюючи “жанр-мозаїку” (за формулою С. О. Демченкова). В естетиці барокового доробку 2-ї половини XVII сторіччя органічно поєднуються поетика, риторика та герменевтика. Письменник Симеон поставив гомілетику в залежність від риторичних систем: він сприймає проповідь як жанр церковно-релігійної книжності та як особливий вид ораторського мистецтва. Проповідь-Храм як символ Небесного Єрусалима в епоху Бароко трансформується в ренесансний Храм Думки. Проповіді Симеона варто розглядати як такі, що претендують на “відносно-допоміжний авторитет” (за формулою арх. Василія (Кривошеїна)).

9. Текст в епоху Бароко усвідомлювався як відкритий, тому було можливим його множинне прочитання, пов'язане з його послідовним розгортанням та поступовим перетворенням в метатекст та мегатекст. Російське бароко 2-ї половини XVII сторіччя стало формою риторики, а культура одержала статус метатексту. Симеон теоретично пропонує нове світобачення, яке базується на ідеї нагромадження інтелектуального потенціалу та творчого знання.

10. Підґрунтям механізму укладання російської барокової проповіді 2-ї половини XVII сторіччя є принцип концентрації тропів. Топіка ритора Симеона – це спосіб генерування тексту, шлях літератора Симеона – це зворотний процес розщеплення “тканини” тексту з метою зрозуміти його при виявленні варіацій та генезису кліше, які в ньому використовуються. Основними топами прозової творчості Симеона Полоцького стали “Жезл правления”, “Меч духовный”, “Орел Российский” та інші. Він також створює нові метафоричні визначення відомих літературних жанрів: “гусль, “цветок тощо. Митець використовує поетику жанру екфрасиса та створює прикрашений опис всередині оповіді. Орієнтуючись на шестискладову композицію проповіді, він поєднує схеми, запропоновані в “добароковій” риториці архієпископа Макарія та працях Іоанікія Галятовського. Симеон Полоцький зберігає головні жанрові ознаки проповіді: внутрішню діалогічність, загальнодоступність, “соборність”, драматичність тощо.

11. У зв'язку з полемічною спрямованістю тексту 2-ї половини XVII сторіччя Симеон Полоцький використовує літературний прийом “маскування під документ”: його проповідь, будучи богословським трактатом, відрізнялася документальністю. У творчій системі ієромонаха Симеона оформляється Проективний літературний текст (за формулою В. П. Бєляніна) – набір невеликих текстів, створених на основі творів святоотецької літератури, давньоруської словесності, античної, середньовічної, західноєвропейської книжності, що були типологізовані на підставі відбитих у них акцентуаціях. Це свідчить про посилену роль інтертекстуальності як провідної риси поетології російського літературного барокового тексту. Прозову спадщину Симеона репрезентують “складні” доробки, тобто твори, що рідко зустрічаються в художній літературі, мають науково-філософський характер та пов'язані з релігійною, навколорелігійною та філософською тематикою.

12. Своєрідність російського бароко 2-ї половини XVII сторіччя в прозі Симеона Полоцького виявляється в залежності від жанру: барокова поетика найбільш повно виражена в його проповідях та передмовах. Специфіка російського бароко була виявлена у формі та структурі прозового тексту письменника, зміст же відповідав давньоруським традиціям.

У додатках до дисертаційної роботи запропоновано словник термінів та понять, використаних у дослідженні.

Дисертаційна робота заповнює певні лакуни в “симеонознавстві” й відкриває перспективи спеціальних досліджень прози Симеона Полоцького.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Пуреховская О. В. Проза Симеона Полоцкого в контексте русского барокко XVII столетия // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2003. – № 38. – С. 118 - 121.

2. Пуреховская О. В. Проза Симеона Полоцкого в контексте славянской риторической культуры 2-й половины XVII столетия // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – Випуск XXVI. – С. 143 - 147.

3. Пуреховская О. В. Творчество Симеона Полоцкого. К вопросу о жанровом многообразии литературной эпохи русского барокко 2-й половины XVII столетия // Культура народов Причерноморья. - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2004. – № 52. – Т. I. – С. 94 - 98.

4. Пуреховская О. В. Литературно-религиозно-философский “Спор о пресуществлении” 2-й половины XVII столетия в прозаическом осмыслении Симеона Полоцкого // Учёные записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия “Филология”. – Симферополь: Таврический национальный университет, 2004. – Т. XVII (56). – № 1. – С. 191 - 198.

5. Пуреховская О. В. Особенности русской