КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Поклонська Олена Юріївна

УДК 340.0 + 342.2 + 321.01

ПОСТРАДЯНСЬКИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Гіда Євгеній Олександрович,

Київський національний університ внутрішніх

справ, доцент кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України,

Заслужений юрист України

Ярмиш Олександр Назарович,

Державний науково-дослідний інститут МВС України,

начальник

кандидат юридичних наук, доцент

Окіпнюк Володимир Тарасович,

Національна академія Служби Безпеки України,

заступник завідувача кафедри теорії та історії

держави і права

Провідна установа – Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра теорії та історії держави і права (м. Київ)

Захист відбудеться “22” червня 2007р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, Солом’янська площа,1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, Солом’янська площа,1.

Автореферат розісланий “21” травня 2007р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період розвитку України, що настав одразу після падіння радянського режиму, в теоретичній та історичній науці викликав багато суперечок, починаючи вже з назви.

Нині найбільш розповсюдженою є думка про особливий перехідний період, який склався у нашій країні внаслідок історичного розвитку. Проте, слід зазначити, що не всі науковці вкладають у поняття переходу певний раціональний зміст, надаючи йому самостійне позитивне значення. Одні вважають, що перехід є певною невизначеністю, позбавленою своїх особливостей та закономірностей. Інші акцентують увагу на тому, що перехідні держави є незакінченим досвідом руйнування соціально-економічної системи. До того ж, цей термін є дещо некоректним з огляду на те, що будь-яке суспільство весь час розвивається, змінюється, а отже може з впевненістю називатися перехідним. З цими твердженнями погодитися не можливо, адже перехідний період, так само як і інші етапи розвитку держави, виникає не стихійно, а через певні внутрішні та зовнішні закономірності, і тому його слід розглядати як особливий стан політичної, правової, економічної та інших систем суспільства. До того ж, саме такий термін як перехідність найбільш глибоко розкриває досліджуваний період, його нестабільний, багатоваріантний характер, з огляду на те, що ще й сьогодні не існує єдиної думки, до якої саме держави та суспільства ми прагнемо перейти, які обрати шляхи розвитку та вдосконалення державно-правових явищ.

У зв’язку з неоднозначністю, складністю, багатомасштабністю змін та перетворень, які зазнає Україна з часу проголошення незалежності, поряд з поняттям перехідний період зустрічаються і такі трактування сьогоднішнього стану країни як пострадянський, посттоталітарний, посткапіталістичний, постсоціалістичний, постіндустріальний етап розвитку держави та права (О.Л. Богініч, В.А. Греченко, Н. Закошек, А.І. Левченков, В.В. Лемак, В.С. Нерсесянц, Н.Р. Нижник, Н.Б. Пахоленко, В.О. Таран, А. Турен, В.Є. Чиркін, О.О. Шенець, О.Н. Ярмиш). При цьому маються на увазі характеристики різних сфер складного соціально-правового процесу, що відбувається у країні, і які лише у сукупності утворюють уявлення про загальний стан розвитку України.

Для віднаходження відповіді на всі ці питання актуальним стає аналіз історичних передумов та теоретичного аспекту перехідного періоду розвитку держави та права в Україні, розпочати який необхідно з вихідного пункту трансформації – Радянського Союзу, з розпадом якого і постає питання про перехідний режим.

Ще у 1924 році Конституція СРСР проголосила, що вся влада у союзних країнах належить Радам депутатів, що означало офіційне визнання влади народу та затверджувало демократичні основи побудови союзних держав. Вагомим в цьому відношенні став ІІІ З’їзд Рад СРСР 1925 року, де М.І. Калінін проголосив шлях на зміцнення диктатури пролетаріату та “оживлення рад”, що саме по собі є протиріччям між тоталітаризмом та демократією. Визнання влади народу через ради і одночасний монополізм у керуванні комуністичної партії – прямий шлях до беззаконня і політичного терору. Отже, обравши за відправну точку відліку розпад Радянського Союзу, автор зупинився на такому терміні як “пострадянський період”, який основною метою має відхід від монополізму та формалізму у владі і є сукупним поняттям, що характеризує весь процес трансформації держави та права в Україні.

Нажаль, сучасна наука майже не знає відповідних досліджень цієї проблематики, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та включення цієї теми в ряд важливих і актуальних.

Одними з головних орієнтирів для всього процесу подолання тоталітарного соціалізму, що склався в країні на той час, стали ідеї та цінності правової держави та громадянського суспільства. Дуже важливо, що вони отримали своє визнання в Конституції України 1996 року, яка закріпила основи нового періоду в розвитку українського суспільства і держави та стала основою для здійснення радикальних політичних та економічних перетворень.

Така орієнтація на формування та розвиток правової держави та становлення громадянського суспільства зумовлена об’єктивними потребами суспільного і політичного розвитку в пострадянській Україні, метою і необхідністю яких є утвердження прав та свобод людини і громадянина у всіх сферах життя суспільства і держави.

У ході підготовки дисертаційного дослідження використані відповідні ідеї, викладені у працях Аристотеля, Цицерона, Ф. Гегеля, Г. Гроція, Т. Гоббса, І. Канта, Дж. Локка, Т. Пейна, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Бодена, робіт вітчизняних мислителів - К.О. Неволіна, О.Л. Малицького, Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, Б.О. Кістяківського, досліджень представників сучасної західнофілософської, політичної та правової науки: Р. Дарендорфа, Дж. Міллера, М. Кеннеді, Дж. Сороса, Ф. Хайека, А. Пшеворського, С. Хантінгтона, Е. Геллнера, Т. Карозерса та ін.

На теоретичному рівні питання, що стосуються принципів, взаємодії правової держави та громадянського суспільства, розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні, розглядаються у працях С.С. Алексєєва, С.Д. Гусарєва, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, В.В. Медведчука, В.Ф. Погорілка, В.О. Полохала, Ю.І. Римаренка, В.Ф. Савельєва, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, В.Я. Тація, О.Д. Тихомирова, Ю.Н. Тодики, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Б.Ф. Чміля та інших науковців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004 – 2009 роки (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.04р. № 755), пункту 1.5. основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2007 роки. Робота безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Закону України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року, Концепції реформування політичної системи України, Програми “Україна – 2010”, Концепції адміністративної реформи, Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України № 2296-XII від 28 квітня 1992 року, Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 115 від 04.02.2005 року та багатьох інших державних і відомчих програм, а також узгоджується з тематичним планом з навчальної дисципліни теорія держави та права кафедри теорії та історії держави і права Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ.

Тему дисертаційного дослідження “Пострадянський розвиток держави та права в Україні” обговорено та затверджено вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 23 грудня 2003 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення характеристики пострадянського етапу розвитку держави і права в Україні, основних напрямів пострадянської трансформації державно-правових явищ та винесення пропозицій щодо шляхів вдосконалення правової, соціальної, економічної, політичної, ідеологічної сфер буття задля розбудови правової держави, забезпечення реалізації її принципів та повноцінного функціонування громадянського суспільства в Україні.

Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання:

- визначити основні характеристики пострадянського етапу розвитку України з огляду на вихідний пункт трансформації, з’ясувати на підставі цього поняття пострадянської держави, пострадянського права та пострадянського періоду розвитку України;

- виявити проблеми та перспективи розвитку перехідних держав;

- з’ясувати особливості становлення форми правління та державно-правового режиму України у перехідний період;

- узагальнити вчення про історичну ґенезу та етапи розвитку правової держави та громадянського суспільства як основних напрямів пострадянської трансформації, дати їм відповідні визначення та характеристику, проаналізувати нормативно-правову базу та наукові джерела, що стосуються розвитку та становлення в Україні цих явищ, їх взаємовплив;

- охарактеризувати основні принципи правової держави та визначити ступінь їх реалізації в Конституції України;

- виявити фактори та умови, що гальмують процеси розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні;

- визначити основні шляхи реформування політико-правової системи в Україні;

- внести пропозиції щодо підвищення ефективності законодавства як запоруки розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства у перехідний період.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають між особою, суспільством та державою у пострадянській Україні.

Предметом дослідження є пострадянський розвиток держави та права в Україні.

Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження був застосований комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання.

Перш за все, це філософський метод, за допомогою якого була проаналізована сутність таких важливих явищ як пострадянський період, правова держава та громадянське суспільство. Історичний метод зумовив визначення особливостей пострадянського періоду з огляду на вихідний пункт трансформації, а також дослідження етапів становлення і розвитку теоретичних аспектів правової держави та громадянського суспільства в Україні. Діалектичний метод зумовив розгляд предмету саме у процесі його розвитку, змін та перетворень. Порівняльно-правовий метод дав можливість проаналізувати подібні процеси в інших країнах світу задля використання корисного досвіду в Україні. Конкретно-соціологічний метод з притаманними йому прийомами (інтерв’ювання, анкетування, спостереження) дозволив зробити висновки щодо вивчення відношення громадян до основних проблемних питань становлення демократії в нашій країні. Метод правового моделювання дав можливість запропонувати певні шляхи та напрямки вдосконалення різних сфер життя суспільства. Методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, в свою чергу, дозволили показати зв’язок та взаємовплив між конкретними соціальними явищами та всією соціальною дійсністю і навпаки та дослідити обрану тему в комплексі. За допомогою психологічного методу вдалося з’ясувати, що собою являє національна ідея і який безпосередній вплив вона має на всі зрушення, перетворення, реформування, кризові явища у державі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше автором зроблена спроба здійснити детальний аналіз пострадянського етапу розвитку держави та права в Україні, а також становлення правової держави та громадянського суспільства з урахуванням історичних особливостей української дійсності та основних характеристик пострадянського періоду, що зумовлює особливості всього трансформаційного процесу.

Наукову новизну дослідження характеризують наступні основні положення:

1. Запропоновані власні визначення пострадянської держави (держава, яка характеризується особливим станом життєдіяльності суспільства, що знаходиться у пошуку альтернатив розвитку та здійснює перехід від тоталітарного соціалізму до становлення структур громадянського суспільства з метою формування правової держави), пострадянського права (система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою правил поведінки, що характеризуються високим ступенем динаміки, впливом соціалістичної ідеології і мають на меті регламентацію взаємовідносин громадян та діяльності механізму пострадянської держави у напрямі закріплення демократичної спрямованості державного будівництва) та пострадянського періоду розвитку України (історичний етап розвитку держави та права, для якого характерними є зміни і реформування усіх сфер життя людей з метою подолання конфронтації між гілками влади, позбавлення відчуженості громадян від влади, створення належних умов існування людей, налагодження внутрішніх і зовнішніх зв’язків, подолання економічної, політичної кризи, зміцнення довіри громадян до влади, підвищення духовності, рівня правової культури, професіоналізму державних службовців, запровадження дієвих механізмів контролю за законністю, що забезпечить становлення і функціонування демократичного режиму в країні).

2. Вперше, на прикладі України, здійснено аналіз проблем та перспектив розвитку перехідних держав, у позитив яких можна віднести те, що вони отримують переваги формування нових соціальних структур у їх чистому вигляді, а негативне зводиться до того, що економічна система рухається майже по колу, не знаходить виходу на спіраль розвитку.

3. Визначено основні напрями пострадянської трансформації в Україні – розвиток правової держави та становлення громадянського суспільства. В цьому напрямі дістало подальшого розвитку вчення про історичну ґенезу вказаних явищ і здійснено узагальнення нормативно-правової бази та наукових джерел, які стосуються розвитку та становлення в Україні правової держави та громадянського суспільства.

4. Дістало подальшого розвитку дослідження принципів правової держави, зокрема, в напрямі їх закріплення в Конституції України.

5. Уточнене розуміння правової держави (це специфічна форма організації публічної влади, яка здійснює свої основні функції в напрямі постійного утвердження суверенітету народу, діє на підставі принципу верховенства права, в якій гарантуються та вільно реалізуються права та свободи людини і громадянина, а робота державних органів будується та функціонує у відповідності з принципом розподілу влад і в якій створені належні умови для існування та функціонування громадянського суспільства на підставі права і закону) та громадянського суспільства (це система відносин між вільними і рівноправними громадянами, кожному з яких держава гарантує та забезпечує юридично рівні можливості щодо реалізації своїх прав та свобод в усіх сферах життєдіяльності суспільства і які через форми народовладдя та за допомогою системи стримувань та противаг контролюють державу у рамках суспільного договору, як виразу консенсусу між суспільством і державою).

6. Запропоновано розгляд співвідношення правової держави і громадянського суспільства як результату співпраці та партнерських взаємовідносин, за яким вони існують паралельно і не посягають на чітко обумовлені сфери. Проте, деякі інститути належать як громадянському суспільству, так і державі. Вони і виступають тією ланкою, яка забезпечує взаємодію громадянського суспільства та держави. До того ж правова держава і громадянське суспільство не є кінцевим результатом пострадянського періоду, ці явища завжди перебувають у стані розвитку та вдосконалення.

7. Зроблено висновок про те, що одними з факторів, які гальмують побудову правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні є: наявність відголосків старого досвіду у діяльності державного механізму, а також кризові явища перехідного періоду, які нерідко ускладнюються бюрократизацією управлінських установ, криміналізацією суспільства, корупцією та діяльністю тіньових структур в економіці. Це зумовлено, зокрема, відсутністю глибоких правових традицій у суспільстві, сильного політичного лідерства, що користувалося б довірою до нього усього суспільства, особливостями правової ментальності українців та багатьма іншими факторами. На підставі цього в роботі передбачене введення обов’язкового правового виховання населення.

8. Запропоновано зміни до діючого українського законодавства у вигляді законопроектів “Про внесення змін в Конституцію України”, “Про внесення змін до Закону України “Про політичні партії в Україні” в напрямі закріплення відповідальності депутатів у разі виходу з депутатської фракції, “Про внесення змін до Закону України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” з метою введення консультативного референдуму як способу висловлювання громадянами України шляхом голосування власної думки з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, що має враховуватися органами державної влади при прийнятті відповідних законодавчих актів і рішень, “Про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” задля визначення фінансовою основою місцевого самоврядування доходів загального фонду Державного бюджету країни.

9. Розроблено проект Державної програми законодавчих робіт на 2007-2008 роки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації можуть бути використані при внесені змін до діючого законодавства і практики його застосування з питань становлення правової держави та громадянського суспільства в Україні, при визначені конкретних шляхів реформування політичної системи України, у процесі викладання таких юридичних дисциплін як “Теорія держави та права”, “Конституційне право України”, “Актуальні проблеми теорії держави та права”, “Міжнародне право”, вони будуть сприяти вдосконаленню навчально-методичних посібників для студентів і слухачів вищих навчальних закладів, а також у науково-дослідній діяльності при проведенні подальших теоретичних пошуків.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані автором на наукових конференціях: Щорічній студентській науковій конференції “Права людини в Україні: реалізація та захист” (23-24 березня 2001 року, 19-20 квітня 2002 року, м. Київ) (тези доповідей опубліковані), Десятій підсумковій конференції наукового товариства курсантів факультету підготовки кадрів оперативних служб Національної академії внутрішніх справ України (5 квітня 2002 року, м. Київ) (тези доповіді опубліковані), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми протидії економічній злочинності, тінізації економіки та корупції в умовах формування ринкової економіки в Україні” (30 вересня 2005 року, м. Львів), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (17-18 листопада 2005 року, м. Запоріжжя) (тези доповіді опубліковані), Міжнародній науково-практичній конференції “Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку” (25 листопада 2005 року, м. Миколаїв).

Висновки та пропозиції дисертанта прийняті Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики для врахування при проведенні законотворчої діяльності по подальшому вдосконаленню українського законодавства (Акт № 06-1/21-375 від 27 лютого 2006 р.).

Положення дисертації використовуються у навчальному процесі в Кримському юридичному інституті ХНУВС при викладанні навчальних курсів з теорії держави та права, конституційного права України для студентів та курсантів інституту (Акт від 7 березня 2006 р. вих. № 471).

Основні висновки та пропозиції автора, здійсненні на підставі проведеного опитування працівників практичних підрозділів ДСБЕЗ ГУ МВС України в м. Києві, прийняті УДСБЕЗ ГУ МВС України в АР Крим для врахування при здійсненні боротьби з корупцією та організованою злочинністю (Акт від 26.04.06р. № 4/1863).

Публікації. За темою дисертації опубліковано дванадцять наукових праць, з яких вісім надруковані у періодичних виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура роботи обумовлена метою і завданням дослідження. Загальний обсяг роботи складає 235 сторінок, містить вступ, три розділи, що вміщують дев’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел, що займає 21 сторінку і охоплює 252 найменування та 7 додатків (15 с.). Обсяг основного тексту дисертації – 197 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь розробки розглянутих автором питань у науковій літературі, їх важливість на сучасному етапі розвитку України, окреслюється джерельна база; показаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета і завдання дослідження, об’єкт, предмет та методологічна основа дисертації; вказана наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, надаються відомості про апробацію результатів дисертації та загальну структуру наукового дослідження.

Розділ перший “Характеристика пострадянського розвитку держави та права в Україні” містить три підрозділи та розкриває сутність пострадянського періоду як перехідного етапу розвитку України. У підрозділі 1.1. “Пострадянський період як перехідний етап розвитку держави та права в Україні” автор зазначає, що нинішнє положення, яке склалося в Україні, слід вважати періодом пострадянського розвитку або просто перехідним періодом – перехідним від тоталітарного соціалізму до демократії, що має властивості як попереднього, так і наступного етапів. Акцентування уваги саме на такому розумінні трансформації державного ладу в Україні свідчить про неабияке значення зміни державно-правового режиму.

Враховуючи негативні (система рухається майже по колу) та позитивні риси перехідного періоду (суспільство отримує переваги формування нових соціальних структур та можливість обирати для себе шляхи розвитку, використовуючи досвід, набутий людством), автор визначає певні тенденції переходу: тимчасове послаблення її соціально-правової основи; падіння моральності; домінування в системі поділу влади виконавчої влади; конфронтація між владними структурами; посилення суб’єктивного фактора в розвитку держави і права; органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового; періодична зміна правових режимів; здійснення “революції згори”; криміналізація, корумпованість владних структур; амбівалентність свідомості населення. Ці аспекти зумовили надання особливого значення правовому забезпеченню, адже здійснення будь-яких перетворень у країні обов’язково супроводжується правовим визнанням та закріпленням у відповідних нормативно-правових актах. Пострадянське право має високий ступінь динаміки, характеризується впливом соціалістичної ідеології та має на меті закріплення демократичної спрямованості державного будівництва.

Таким чином, дисертант дає визначення пострадянській державі як державі, яка характеризується особливим станом життєдіяльності суспільства, що знаходиться у пошуку альтернатив розвитку та здійснює перехід від тоталітарного соціалізму до становлення структур громадянського суспільства з метою формування правової держави.

У підрозділі 1.2. “Особливості становлення форми правління та державно-правового режиму України у перехідний період розвитку” автор зазначає, що перехідний характер мають усі державні та правові явища пострадянської України. Це стосується і зміни форми правління, і державно-правового режиму. Так, характеризуючи форму правління України, її становлення у перехідний період дисертант визначає її змінюваність у напрямі перерозподілу повноважень між президентом та парламентом. Це і визначило специфіку республіканської форми правління у напрямі від парламентсько-президентської до президентської, президентсько-парламентської і у зворотному напрямі. Зрештою, практика підтвердила, що президентська форма правління ефективна при подоланні кризових періодів в економічному та суспільно-політичному житті країни. Проте, узурпація влади в одних руках певними чином негативно позначилася на становленні демократії в Україні. Це зумовило потребу обмеження всевладдя президента шляхом надання більш широкого кола повноважень парламенту та становлення таким чином парламентсько-президентської форми правління.

Що стосується державно-правового режиму, автор робить висновок, що безпосередній перехід до демократії розвинутого типу неможливий без необхідних авторитарних форм і методів управління суспільством. Неминучий і досить тривалий етап змішаного правління, за якого можуть скластися та ефективно запрацювати демократичні інститути влади. Авторитаризм перехідного періоду може подолати негативні наслідки стихійної демократизації, які обернулися політичною відчуженістю та соціально-економічною кризою. До того ж, слід відзначити й те, що державно-правовий режим в Україні містить в собі елементи всіх різновидів цього правового порядку здійснення державної влади, що робить досить варіативною українську конституційну модель організації і здійснення влади. Сукупність розглянутих у дисертації об’єктивних та суб’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню у нашій державі політично спроможного і економічно розвиненого суспільства. Висловившись на користь демократичних перетворень, Україна не довела поки що своєї спроможності їх успішно завершити.

У підрозділі 1.3. “Основні напрями пострадянської трансформації України” зазначається необхідність розвитку в Україні правової держави та становлення повноцінного громадянського суспільства, як основних напрямів пострадянської трансформації. Гальмування процесу становлення та розвитку цих явищ в Україні зумовлений особливостями перехідного періоду: у наші дні українське суспільство отримало політичну свободу, принаймні порівняно з тими відносинами, які існували в СРСР. Проте, отримавши свободу думки, слова та віросповідання, люди не отримали свободу діяльності, яка є не меншою, а, можливо, і більш важливою свободою; українське суспільство в цілому не було готове до здобуття своїми громадянами свободи дій, що було зумовлено відсутністю у громадян відповідних навичок, технологій поведінки і стереотипів сприйняття. Підкріплювала ці чинники відсутність в Україні необхідних структур та інституцій; до того ж, виголошена після 1991 року широка демократизація суспільства сприймалася більшістю пересічних громадян і тими, хто опинився в різних структурах влади як уседозволеність, як можливість чинити будь-які правопорушення і зловживання, задовольняючи власні інтереси; крім того, характерною рисою нашої теперішньої держави є існування декількох порівняно автономних центрів влади, які перебувають у стані постійної конкуренції, якщо не сказати – війни; держава багато втратила і в плані свого міжнародного іміджу, в тому числі йдеться про довіру з боку Заходу в широкому розумінні цього слова.

В той же час, роки незалежності України довели, що перехід суспільства на якісно новий, “людино-центристський шлях розвитку не є процесом автоматичним. Проте, “Помаранчева революція в Україні дала потужний імпульс перетворенню етнічної нації на політичну. Тобто таку, яка має свій соціальний ресурс (насамперед середній клас), схильний до сповідування загальнолюдських цінностей, демократичних, цивілізованих норм, правил та стандартів життя і наполегливо шукає оптимальну формулу своєї національної ідеї. Вперше в Україні так переконливо продемонструвало свій потенціал громадянське суспільство. Активізувавши ці пориви, сконцентрувавши зусилля на найголовніших важелях демократизації, обравши для себе оптимальний шлях вдосконалення всіх систем державного устрою український народ вибудує зрештою ту саму правову державність, до якої прагне вже не одне покоління.

Розділ другий “Теоретико-правові засади побудови правової держави та громадянського суспільства в пострадянській Україні” складається з трьох підрозділів і містить характеристику правової держави та громадянського суспільства з огляду на ступінь їх становлення та розвитку в пострадянській Україні. Так, у підрозділ 2.1. “Історія формування поглядів на правову державу та громадянське суспільство” визначається, що правова держава, спочатку як певна ідея, теорія та концепція, а потім – і відповідна модель організації держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу та сучасні варіанти її розуміння. Ще за часів існування Античного світу ідея правової держави хвилювала відомих і до тепер філософів і мислителів (Платон, Аристотель). Але сам термін “правова держава” затвердився і став загальновідомим на початку XIX ст. (Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко).

Концепція правової держави в сучасних умовах (Б.О. Кістяківський, О.Л. Малицький, В.В. Копейчиков, А.М. Колодій, А.П. Заєць, В.С. Нерсесянц, С.Д. Гусарєв) – це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових суспільно-політичних інститутів, що замінили б існування авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка б діяла на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Теоретичні засади громадянського суспільства також формувались поступово (Цицерон, Т. Гоббс, Ж. Боден, Б. Спіноза, А. Фергюсон, С. Пуфендорф, Т. Пейн, А. де Токвіль, Г. Гегель, З. Захарієв, Дж. Крізан, Д. Плєвнік, Дж. Кін, К.О. Неволін, Н.В. Філик). В західному суспільствознавстві довгий час взагалі не існувало відмінності понять "суспільство" і "громадянське суспільство". Західна наука не вважала за необхідне підкреслювати, що суспільство є громадянським, як немає необхідності підкреслювати, що держава є суверенною. Але слід визнати, що в наш час це питання є одним з найактуальніших, зважаючи на те, що громадянське суспільство не залежить від держави, лише взаємодіє з нею і об’єднує осіб високого політичного, економічного, соціального, культурного та морального статусу, до чого має прагнути і Україна.

У підрозділ 2.2. “Характеристика основних принципів правової держави та їх забезпечення в Конституції України” дисертант, визначаючись в питанні співвідношення суспільства і держави, зупиняється на тому, що крім сутності і змісту правова держава в громадянському суспільстві повинна базуватися на певних принципах. Принципи правової держави – це найголовніші, найзагальніші закономірності її сутності. До основних принципів правової держави на думку автора належать: верховенство і панування правового закону; постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади; поділ влад на законодавчу, виконавчу і судову; забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов’язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством; врегулювання взаємовідносин особи і держави на засадах загальнодозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам – тільки те, що прямо дозволено законом; взаємовідповідальність особи та держави; ефективна організація контролю і нагляду за здійсненням законів і режиму законності; наявність у громадян високого рівня правової свідомості і правової культури; наявність реальних і ефективних форм нагляду і контролю за реалізацією правових норм; юридична захищеність особи; високе становище у суспільному та державному житті суду; демократичний плюралізм і гласність тощо.

З формального, чисто юридичного боку вітчизняне законодавство досягає рівня міжнародних вимог, що дає підставу говорити про реальну можливість інтеграції України у світове співтовариство. Що ж до фактичного стану справ з втіленням в життя основних принципів правової держави, які зрештою отримали своє нормативне закріплення в Конституції України, а також мають певні впровадження основоположних ідей у процесі взаємодії суспільства і держави, то тут ще існує багато проблем, пов’язаних, насамперед, з необхідністю науково-методичної розробки правового навчання і виховання громадян, пропаганди та роз’яснення чинного законодавства, уникання колізій, прогалин та неузгоджень у законодавстві. Так, наприклад, автор пропонує доповнити частину 1 статті 8 Конституції України наступним положенням: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права, що означає панування легітимованих суспільством правил поведінки, що ґрунтуються на правових ідеалах та прагненнях населення, і які через механізми представницької демократії визнані нормативним регулятором суспільних відносин”.

У підрозділі 2.3. “Взаємовплив інститутів громадянського суспільства та соціальної демократичної правової держави у пострадянській Україні” зазначається, що створення громадянського суспільства є важливою передумовою побудови в Україні правової держави, де знайшли б надійний захист права, свободи та інтереси кожної людини, де існувала б не лише відповідальність громадян перед державою, а й держава несла певні обов’язки перед своїми громадянами. Побудова правової держави є основною метою розвитку громадянського суспільства в Україні, у поєднанні з яким вона становить ознаку сучасного цивілізованого рівня суспільного буття. Тобто, автор наголошує на тому, що громадянське суспільство та правова держава взаємопов’язані, взаємопереплетені, взаємодоповнюють одне одного. При цьому громадянське суспільство є своєрідним базисом, а правова держава – надбудовою над ним.

Громадянське суспільство виступає першоосновою не тільки правової, але й соціальної, демократичної держави. Ці характеристики нерозривно пов’язані між собою, адже лише у комплексі здатні взаємодіяти із громадянським суспільством, забезпечувати йому належний рівень існування і розвитку.

У будь-якому разі, держава поширює свою владу на громадянина і має право вимагати від нього виконання певних обов’язків, а громадянин може претендувати на захист державою його законних інтересів, в тому числі й від протизаконних дій державних органів – це дозволяє громадянському суспільству не перетворитися на руйнівний та дестабілізуючий чинник, а демократії бути не просто добіркою юридичних норм, а реальною формою державного управління.

Правова держава і громадянське суспільство не є кінцевим результатом запровадження певних механізмів та здійснення конкретних реформ, ці явища завжди перебувають у стані розвитку та вдосконалення. Основна задача ж нашої країни – створити умови для того, щоб кожний громадянин усвідомив свою значущість, уявив важливість та необхідність з відповідальністю ставитися до своїх вчинків задля благополуччя майбутніх поколінь.

Розділ третій “Реформування держави та права як основні шляхи розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства в пострадянській Україні” містить три підрозділи та розкриває основну мету дисертаційного дослідження – внесення пропозицій щодо подальшого вдосконалення держави та права задля виходу України з перехідного пострадянського періоду на світовий рівень розвитку.

У підрозділі 3.1. “Розвиток економіки в системі гарантій забезпечення принципів правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні” дисертант доводить, що питання майбутнього багато в чому залежить від економічного стану пострадянських держав.

Успіхи в економіці відкриють шлях до розв’язання соціальних проблем. Для цього, на нашу думку, доцільно розробити концепцію національної доктрини економічного реформування та побудови повноцінного громадянського суспільства, забезпечити дієвість, ефективність реалізації даної програми, викорінити у соціальній свідомості українських громадян розуміння того, що покращення ситуації у державі можливе лише на системній основі, переглянути співвідношення усіх державних явищ, їх взаємодію, відродити платоспроможний сукупний попит, здійснити цільове використання інвестиційного потенціалу виробничої сфери, відтворити та накопичувати капітал на новій технічній основі, забезпечити зростання вагомості та домінуючої ролі доходів від трудової діяльності, та, нарешті, активізувати інноваційну діяльність. Тільки після цього Україна зможе гідним чином інтегрувати у світову економічну спільноту, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення.

У підрозділ 3.2. “Основні шляхи реформування політико-правової системи в Україні. Конституційна реформа” дисертант вказує, що політична система передбачає існування і функціонування п’яти систем – інституціональної, регулятивної, функціональної, ідеологічної, комунікативної – тож і реформування в цілому політичної системи необхідно здійснювати через вдосконалення її складових. В цьому напрямі автор пропонує внести зміни до діючого українського законодавства у вигляді законопроектів “Про внесення змін в Конституцію України” щодо розширення кола суб’єктів, що мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Генеральна прокуратура, Національний банк України та органи місцевого самоврядування), у напрямі істотного спрощення процедури проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою шляхом зменшення кворуму голосів виборців до двох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови збору підписів не менш як в 2/3 областей по 50 тисяч голосів в кожній області; “Про внесення змін до Закону України “Про політичні партії в Україні” у напрямі закріплення відповідальності народного депутата через дострокове припинення повноважень у разі його виходу з депутатської фракції тієї політичної партії, від якої його було обрано; “Про внесення змін до Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” з метою введення консультативного референдуму як способу виразу громадянами України шляхом голосування власної думки стосовно найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення, яке повинно враховуватися органами державної влади при прийнятті відповідних законодавчих актів і рішень; “Про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” для визначення фінансовою основою місцевого самоврядування доходів загального фонду Державного бюджету країни і т.д.

У підрозділі 3.3. “Підвищення ефективності законодавства як запорука розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства у перехідний період” автор зазначає, що досвід багатьох держав показує - для успішного проведення будь-яких реформ у країні необхідна насамперед стабільна правова база, повага громадян до Конституції та інших законів, неухильне дотримання норм всіма суб’єктами владних відносин. Йдеться не лише про законодавче регулювання партійної чи лобістської діяльності. Слід удосконалити весь комплекс взаємовідносин державних органів і посадових осіб із громадськими об'єднаннями та засобами масової інформації. При цьому всі принципові питання, сторони, відносини (як матеріальні, так і процесуальні) мають визначатися законами, а не підзаконними актами. Це дасть змогу якщо не унеможливити, то ускладнити корисливе втручання правлячих політичних угруповань у визначення основ політичної організації суспільства. При цьому має бути виключена можливість суперечливого тлумачення й застосування норм закону.

Ми впевнені, що всеосяжна криза усіх сфер життя українського народу пов’язана безпосередньо з кризою духовності. За таких умов право і тільки право має пріоритетне значення, може і повинно позитивно впливати на стабільність українського суспільства. Право покликане бути інструментом духовного оновлення та оздоровлення останнього.

ВИСНОВКИ

1. Визначаючи тип переходу української держави як пострадянський, автор розуміє його як сукупне явище, що включає характеристику різних сфер суспільного життя, а отже і такі поняття як посттоталітарний, посткапіталістичний, постсоціалістичний, постіндустріальний період. Наголошуючи при цьому на вихідному пункті трансформації кожного аспекту складного соціально-політичного процесу в країні, в роботі констатується, що фактор вихідного пункту трансформації чинить особливий вплив на розвиток України.

2. Особливої уваги при здійсненні пострадянської модернізації набуває право. Пострадянське право визначено дисертантом як система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою правил поведінки, що характеризуються високим ступенем динаміки, впливом соціалістичної ідеології і мають на меті регламентацію взаємовідносин громадян та діяльності механізму пострадянської держави у напрямі закріплення демократичної спрямованості державного будівництва.

3. Розбудова правової держави та становлення громадянського суспільства – основні напрями здійснення пострадянської трансформації.

4. Таким чином, пострадянська держава - це держава, яка характеризується особливим станом життєдіяльності суспільства, що знаходиться у пошуку альтернатив розвитку та здійснює перехід від тоталітарного соціалізму до становлення структур громадянського суспільства з метою формування правової держави.

5. Демократична, соціальна, правова держава може виступати як форма обмеження державної влади правами і свободами людини. Ідея зв'язаності держави правами і свободами людини та громадянина є складовою праводержавної концепції, критерієм усвідомлення меж втручання держави в життя громадянського суспільства, правовою домінантою при визначенні обов'язків держави перед людиною і суспільством.

6. Автор пропонує запровадити такий механізм взаємодії правової держави та громадянського суспільства, за якого будуть впроваджені реальні дієві гарантії їх повної взаємовідповідальності, взаємоконтролю і взаємодопомоги на основі законності та справедливості. Мова йде, зокрема, про винесення на всенародне обговорення усіх нормативно-правових актів, що приймаються на благо