ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ АМН УКРАЇНИ

ПРАНІК Світлана Андріївна

УДК 614.2:61/656.629:001.5

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

МЕДИКО – ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ РОБІТНИКАМ ВОДНОГО

ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ

БАСЕЙНОВОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ МОЗ УКРАЇНИ)

14.02.04 - Історія медицини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії науки і техніки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

Науковий керівник: | доктор медичних наук, професор

ДУПЛЕНКО Юрій Костянтинович

Центр досліджень науково-технічного

потенціалу та історії науки

ім. Г.М. Доброва НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: | доктор медичних наук, професор

НАГОРНА Антоніна Максимівна,

Інститут медицини праці АМН України,

завідувачка відділом епіддосліджень

кандидат історичних наук, доцент

СТУПАК Федір Якович,

Національний медичний

університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

доцент кафедри „Соціальної медицини та

охорони здоров'я”

Захист відбудеться 13.09.2007 р. о 12-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.554.01 в Інституті медицини праці АМН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 75.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту медицини праці АМН України: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 75.

Автореферат розіслано 17.07.2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Степаненко А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається тим, що в роботі доводиться засобами історико-наукового аналізу розвитку медицини водного транспорту, що однією з форм успішної реалізації сучасних тенденцій в медицини є створення комплексних науково-лікувальних структур, в яких лікувальний процес безпосередньо поєднаний з науковими дослідженнями і підготовкою медичних кадрів. Впровадження в життя зазначеної форми ефективної взаємодії медичної науки, освіти і лікувального процесу має особливе значення для тих галузей народного господарства, які відрізняються специфічною професійною патологією зайнятих в ній працівників і тому потребують відповідного проблемно орієнтованого підходу до лікування і проведення профілактичних заходів. Саме до таких галузей належить водний транспорт.

Тому зовсім не випадковим є факт створення в 40 роках минулого століття Київської лікарні водників, як науково-клінічної бази нового типу (Пелещук А.П., 1999). Для України, яка будучи морською державою, активно нарощувала свій водний транспортний потенціал на той час важливим завданням стало створення ефективного медичного обслуговування працівників цієї стратегічної галузі. В короткий термін була сформована загальнонаціональна мережа медицини водного транспорту, в складі якої ключову роль стала відігравати Київська лікарня водників. Її становленню як науково-клінічної бази в значній мірі сприяла участь видатних вчених-медиків і організаторів охорони здоров'я (Аронов Г.Ю., 2001 р.).

За роки свого існування колектив медиків та науковців цієї лікарні зробив вагомий внесок в розвиток вітчизняної системи охорони здоров'я завдяки широкому впровадженню досягнень сучасної медичної науки в лікувальну практику. Проте економічна криза, що розвинулася в незалежній Україні, і яка в значній мірі торкнулася стану водного транспорту, поставила під загрозу подальше існування в складі цієї галузі науково-клінічного комплексу (Скакун М.П, 2004).

Результати аналізу історичної спадщини медицини водного транспорту в контексті нових тенденцій і перспектив соціально-економічного розвитку транспортної галузі України засвідчують необхідність не тільки збереження галузевої медичної мережі, а й сприяння її подальшому розвитку. У світлі цього є необхідним, перш за все, визначити нові механізми організації діяльності мережі і, зокрема такої науково-клінічної структури, як Київська лікарня водників. Важливо було ретельно дослідити накопичений досвід роботи Київської лікарні водників, як ключового елементу системи медицини водного транспорту України, визначити соціально-економічні умови, в яких ця нова для свого часу галузева науково-лікувальна структура виникла і розвивалась. Цьому і присвячена дисертація.

В дисертації проаналізовано процес становлення Київської басейнової лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу, який сприяє опануванню новітніх досягнень медичного знання, і застосовуванню їх на практиці. На прикладі діяльності лікарні простежується процес поєднання медичної науки з практичною медициною, що стає умовою більш повного і стійкого клінічного результату при зменшенні економічних витрат, скороченні строків лікування. Все це відповідає вимогам реформування охорони здоров’я в сучасних умовах шляхом поєднання якісної медичної допомоги із зменшенням бюджетних витрат.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планової науково-дослідної теми „Фундаментальні ідеї і теорії сучасного природознавства: історико-культурний і світоглядний контексти” (номер держрегістрації 0104U006358), яка виконувалася в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України в 2004-2006 рр.

Мета дослідження – здійснити цілісний історико-науковий аналіз процесу становлення та розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні.

Завдання дослідження:

· проаналізувати історію становлення та розвитку форм взаємодії медичної науки, медичної освіти та лікувального процесу;

· з’ясувати передумови виникнення і динаміку розвитку медицини водного транспорту;

· оцінити діяльність лікарні для обслуговування водників та її значення для розвитку системи охорони здоров’я України;

· простежити особливості умов праці та професійної патології водників та їх еволюцію з часом;

· відтворити історико-біографічні портрети видатних вчених і клініцистів, які працювали у лікарні і зробили вагомий внесок у вирішення основних проблем медицини водного транспорту.

Об’єктом дослідження є становлення та розвиток медицини водного транспорту України.

Предмет дослідження –діяльність Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті розвитку медицини водного транспорту України.

Методологічною основою дисертації є принципи об’єктивності та історизму. Використовувалися хронологічний, порівняльно-історичний, логічний та синтетичний методи аналізу та оцінки наукової літератури з досліджуваної теми, а також науковознавчий і соціологічний методи.

Застосування загальнонаукових, міждисциплінарних, історичних та власне медичних методів (аналіз динаміки професійної патології водників, особливостей умов праці, що зумовлюють дану патологію, наукових робіт, виконаних у Київській центральній басейновій клінічній лікарні ім.. В.М. Іванова) стало шляхом розв’язання завдань дисертаційного дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1934 по 2005 рр. Обрані межі надають можливість виявити зміст і організацію медичної допомоги працівникам водного транспорту України у різних системах суспільного ладу – в умовах України Радянської Республіки в складі СРСР, а згодом – в умовах незалежної України. Початкова межа обумовлена часом організації і становлення української водницької служби, кінцева межа – функціонування сформованої медицини водного транспорту в сучасних умовах. Хронологічні рамки дослідження подекуди порушуються, що викликано необхідністю показати історичні корені або наслідки того чи іншого явища.

Джерелознавчу основу дослідження становить загальноісторична і галузева література з проблем історії медицини та медицини праці, в тому числі автореферати дисертацій та закінчені дисертаційні дослідження, монографії, збірники наукових статей і матеріали наукових з’їздів та конференцій. В процесі роботи дисертантом проаналізовано також архівні джерела та матеріали газет і журналів. Особлива увага приділена творам вітчизняних першопроходців водницької медицини - В.М. Іванова, Є.Л. Ревуцького, А.П. Пелещука, Л.А. Пирога. Цінним джерелом виявилися видання наукових товариств України: публікації, протоколи, статути, звіти та інша друкована продукція, а також матеріали архіву Київської лікарні водників за 1934-2005 рр.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що:

· вперше відтворено історію Київської лікарні водників на тлі становлення і розвитку медицини водного транспорту в Україні;

· залучено до наукового обігу неопубліковані матеріали з архівів, що стосуються досліджуваної проблеми;

· докладно досліджено історичну динаміку професійної виробничо-обумовленої патології водників, її лікування та профілактики;

· висвітлено роль Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу;

· проаналізовано наукову та організаційну спадщину співробітників кафедри факультетської терапії №2 Київського медичного інституту, що базувалася в Київській центральній басейновій клінічній лікарні;

· викладені у дисертації положення дозволяють заповнити прогалину в історії медицини України стосовно оцінки розвитку медицини водного транспорту.

Теоретична цінність роботи. Викладені у дисертації положення дозволяють заповнити прогалину в історії медицини України стосовно оцінки розвитку медицини водного транспорту. Проведений історико-науковий аналіз цього процесу виступає теоретичним обгрунтуванням необхідності створення науково-лікувальних комплексів, як запоруки ефективної реалізації тенденцій в сучасній медицини щодо єдності науки, освіти і лікувальної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть сприяти обізнаності широкої медичної громадськості щодо особливостей професійної патології працівників галузі. Узагальнені матеріали дослідження можуть бути використані при розробці програм і методичних рекомендацій щодо підготовки спеціалістів з професійної патології, а також фахівців лікувально-профілактичних установ мережі водного транспорту. Результати, отримані в ході виконання дисертації, допоможуть подальшим науковим пошукам в галузі історії медицини України.

Апробація дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на ІІ Міжнародному з’їзді Конфедерації істориків медицини (Москва, 2003); XX Міжнародному київському симпозіумі з науковознавства, історії науки і техніки „Академічна наука: минуле, сучасне, майбутнє” (Київ, 2004); на Науково-медичних радах лікувально-профілактичних установ Дніпровського басейну (Дніпропетровськ, 2003; Запоріжжя, 2004).

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених в дисертації опубліковано 10 наукових праць, серед яких 6 у фахових виданнях, визначених ВАК України, 1 публікація у ювілейному виданні до 90-річчя Київської центральної басейнової лікарні, 1 у тезах доповідей, 2 у матеріалах Науково-медичних рад лікувально-профілактичних установ Дніпровського басейну.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (119 назв) та трьох додатків (20 сторінок). Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, дається характеристика стану розробки проблеми, розкривається її актуальність та ступінь вивченості, сформульовано мету і основні завдання дослідження, розкривається новизна і практичне значення, даються відомості про апробацію дисертаційної роботи.

Визначено предмет, завдання, методи і джерельну базу проведеного історико-наукового дослідження в зазначених хронологічних межах, що відображено на рис.1. Основні етапи проведення наукових досліджень подано на рис.2.

Здійснено історіографічний огляд пошуку форм взаємодії медичної науки, медичної освіти і лікувального процесу під кутом зору завдань доказової медицини. Доказова медицина покликана переозброїти медицину, очистити її від сумнівних положень і гіпотез, а також від малоефективних методів діагностики, профілактики і лікування, значно підняти рівень фармакотерапії.

Пошук форм взаємодії названих елементів нерозривно пов’язаний в історії із становленням державної системи охорони здоров’я. Цей процес на українських землях відбувався в рамках Російської імперії. Він був започаткований на медичному факультеті Московського університету, коли процес викладання медицини став включати демонстрацію хворих, що датовано початком ХІХ ст. В цей період на медичних факультетах університетів Російської імперії було сформовано чотири взаємопов’язані і послідовні етапи клінічної підготовки майбутніх лікарів.

Об’єктом дослідженняСтановлення та розвиток медицини водного транспорту України.

Предмет дослідженняДіяльність Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті розвитку медицини водного транспорту України. | Наукове спрямування діяльності лікарні в різні періоди її розвитку

Науково-дослідні розробки

Методичні та інформаційні матеріали

Мета дослідження | Цілісний історико-науковий аналіз процесу становлення та розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні в контексті історії медицини водного транспорту України. | Історико-бібліографічний пошук необхідних джерел | Комплексний історико-науковий аналіз матеріалу

Матеріали дослідження | Літературні джерела, історичні довідки, спогади | Наукові праці з госпітальної терапії, історії медицини та охорони здоров'я | Нормативні та методичні документи, інформаційні матеріали | Звіти науково-дослідницької роботи, дисертаційні дослідження

Методи дослідження | Історичний, хронологічний, наукознавчий, соціологічний, логічний, порівняльного аналізу, аналітичний, синтетичний

Рис.1. Об'єкт, мета та методи досліджень

На українських землях фундамент для медичної освіти закладався ще Києво-Могилянською академією. Чимало її вихованців, згодом, після подальшої фахової освіти у шпитальних школах, а потім – і в європейських університетах, стали відомими вченими-медиками. З 1802 р. в Києво-Могилянській академії почали викладати основи медичних знань, для чого було відкрито медичний клас. Першим професором у цьому класі був відомий український лікар, доктор медицини Опанас Масловський. Кількість студентів, що прослухали цей “первоначальный” курс медичних наук перевищила 150 чоловік. Це був дійсно початковий курс: з одного боку, він був

І етап | Вивчення та аналіз історії становлення і розвитку медицини водного транспорту

Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду з вирішення проблем медицини водного транспорту | Передумови виникнення медицини водного транспорту в Україні

Літературні джерела

ІІ етап | Проведення наукометричного аналізу напрямків досліджень в галузі охорони здоров'я на різних етапах розвитку медицини водного транспорту

Вивчення наукової продукції НМУ ім.

О.О. Богомольця | Вивчення матеріалів конференцій, з'їздів лікарів | Аналіз науково-дослідних робіт з проблем організації охорони здоров'я

Матеріали архівів фондів ЦДАВОВ, МОЗ України, кафедр медичних вузів, КЦБКЛ ім. В.М. Іванова | Спогади лікарів-науковців НМУ ім. О.О. Богомольця | Додаткові джерела інформації про розвиток медицини водного транспорту

ІІІ етап | Вивчення та аналіз історії становлення і розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті розвитку медицини водного транспорту України

Дослідження організації лікарні для працівників водного транспорту в Києві та її розвитоку в 1934-2005 рр. |

Вивчення основних напрямків наукової діяльності лікарні. | Аналіз гігієнічних аспектів праці водників Дніпровського басейну в світлі формування професійної патології

Оцінка досвіду роботи Київської центральної басейнової клінічної лікарні ім. В.М. Іванова як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу | Характеристика стратегії взаємодії лікарні з іншими установами охорони здоров’я в Україні

ІV етап | Узагальнення та систематизація результатів досліджень

V етап | Впровадження

Пропозиції до створення науково-освітньо-лікувальних комплексів на базі лікарень Дніпровського басейну | Публікації статей, тез, виступи на конференціях

Накази МОЗ України

Рис.2. Етапи проведення наукових досліджень

націлений на мінімум медичних знань для пересічної культурної людини, а з іншого – міг слугувати базою для подальшої фахової освіти.

Одним з перших медичних факультетів, створених в Україні, було відділення лікарських і медичних наук в Харківському університеті, який відкрився на початку 1805 року. У 1841 р. із відкриттям медичного факультету Київського університету Київ стає одним із значних університетських центрів з підготовки висококваліфікованих лікарів.

Після подій 1917 р. одним з визначних моментів пошуку форм взаємодії медичної освіти, науки та практичної діяльності можна вважати організацію Інституту охорони здоров’я (1920), який об’єднав медичний факультет університету Св. Володимира, Київський жіночий медичний інститут (заснований у 1916 р. на базі Вищих жіночих курсів), медичний факультет Українського державного народного університету та Одонтологічний інститут, невдовзі перейменований на Київську державну медичну академію. У грудні 1921 р. Київську державну медичну академію перетворену у Київський медичний інститут.

В дисертації показано, що подальший пошук оптимальних форм взаємодії медичної науки, освіти та лікарської діяльності відбувався в повній залежності від розвитку суспільного життя, новим завданням відповідали нові навчальні заклади і вдосконалення системи підготовки фахівців. Кожний послідовний історичний етап розвитку охорони здоров’я характеризується своїми вимогами до підготовки лікарів-спеціалістів, розробки актуальних проблем та впровадження їх результатів у практичну діяльність у відповідності до соціальних потреб і можливостей медицини, з врахуванням нових технологічних моделей лікарської діяльності.

Наведені в дисертаційній роботі дані свідчать про складності процесу підготовки практичних лікарів і фахівців профілактичної спрямованості, що стимулювало постійні пошуки кращих форм взаємодії всіх ланок медичної науки, освіти і практики охорони здоров’я.

У першому розділі „Стан медичної допомоги працівникам водного транспорту в Україні на початку – в першій третині ХХ століття” охарактеризовано соціально-політичну ситуацію в Україні у зазначений період, в умовах якої відбувалося становлення медицини водного транспорту. Проаналізовано передумови відокремлення медицини водного транспорту в спеціальну галузь, простежено процес її розвитку.

На початку ХХ століття медицина водного транспорту підпорядковувалась Міністерству шляхів сполучення. Міністерство організувало лікарську допомогу і санітарний нагляд на залізницях і в межах смуги відчуження, а також санітарний нагляд на водних шляхах. Число лікарів, які були на службі під орудою Міністерства, в 1910 р. складало 948 осіб. Крім того, низка інших відомств також була причетна до організації медичної допомоги на транспорті. А саме - Міністерство торгівлі і промисловості здійснювало санітарний нагляд і медичну допомогу в торгових портах і торгово-морехідних училищах, Головне управління землеустрою і землеробства забезпечувало лікувально-санітарну допомогу переселенцям в дорозі і місцях їх поселення; Морське міністерство мало спеціальну лікувально-санітарну частину на флоті, а також забезпечувало лікарську допомогу портовим робітникам і службовцям.

Характерними рисами транспортної медицини того часу були такі: недостатнє наближення допомоги до населення, її елементарний, спрощений обсяг, низька кваліфікація лікарів (з переважаючим наданням фельдшерської допомоги - до 30% і вище), вузько лікувальний напрям без ознак профілактичної роботи, крайня відомча відокремленість.

Перші кроки радянського режиму були пов’язані з мілітаризацією всієї медико-фармацевтичної галузі, з декретуванням і жорсткою централізацією. Встановлення радянської влади в Україні супроводжувалося перенесенням на її територію моделей російського революційного управління. В лютому 1919 р. було ліквідовано всі ланки медичного управління дорадянського часу, вся медична справа передана здороввідділам Рад, які проводили мобілізаційні та інші надзвичайні заходи. Але стан медичної допомоги залишався вкрай недостатнім.

Перші декрети Радянської влади і інші законодавчі акти були спрямовані на розвиток медичного обслуговування. Однак центрального органа управління всією медичною справою країни спочатку не було. Деякий час в системі наркоматів діяли лікарські колегії. Згодом була створена Рада лікарських колегій (1917 р.). По суті, це був перший централізований орган медичної служби країни. Однак пошуки оптимальних шляхів управління тривали.

З перших років Радянської влади була зроблена спроба організації медичного обслуговування робітників водного транспорту у відповідності з проголошеними принципами санітарно-профілактичної медицини. Проголошеною метою створення системи медичної допомоги на водному транспорті було всебічне кваліфіковане медико-санітарне обслуговування населення і робітників галузі, вивчення умов їх праці і побуту, покращення здоров’я на засадах профілактичної медицини тощо.

Медицина водного транспорту України після 1917 р. також зазнала відповідних змін.

В роки перших п’ятирічок йшло активне розширення мережі лікувально-профілактичних закладів на водному транспорті, покращувалася їх робота. Все більш широке розповсюдження отримував диспансерний метод і з 30-х років запроваджувалися комплексні профілактичні огляди плавскладу, а згодом і робітників берегових підприємств.

Отже, в період 1919 -1926 рр. медицина водного транспорту була виділена в окрему галузь. Замість медико-санітарних організацій (портових та берегових лікарів) була створена санітарно-профілактична організація із мережею обладнаних лікувальних закладів, пов’язаних із контингентом водників, яка поставила своєю метою вивчення та покращення умов праці та побуту працівників на водному транспорті, всебічне та кваліфіковане медико-санітарне обслуговування.

Передумовами для цього були:

1. Епідеміологічна роль транспорту в поширенні інфекційних захворювань.

2. Необхідність проведення оздоровчих заходів серед робітників транспорту з метою підвищення продуктивності праці задля забезпечення розвитку економіки після 1917 р.

3. Проблема доцільності використання існуючих медичних закладів з метою покращення якості лікувально-профілактичної допомоги.

4. Забезпечення доступності і своєчасності медичної допомоги робітникам водного транспорту.

Виділення медицини водного транспорту в окрему галузь призвело до позитивних наслідків.Лише трьома роками потому захворюваність на паразитарні тифи, кишкові інфекції (зокрема дизентерію), натуральну віспу, що були основною проблемою на водному транспорті, знизилася до спорадичних випадків.

В період з 1926 по 1938 рр. медицина водного транспорту піддається ряду перетворень. В цей час вона невід’ємно пов’язана з медициною залізничного транспорту.

У 1938 р. відбувся новий поштовх у розвиткові медицини водного транспорту в Україні – була виділена медицина водного транспорту Дніпровського басейну з передачею керівної ролі Київській лікарні водників.

Цей процес було перервано Великою вітчизняною війною, під час якої відбулося руйнуванням створеної до цього часу системи - багато лікувально-оздоровчих підприємств зазнало евакуації, а медичні працівники стали військовими.

У післявоєнний час почався новий бурхливий етап розвитку медицини водного транспорту із формуванням її сучасного стану як організації охорони здоров’я України.

Отже, медицина водного транспорту пройшла тривалий та нелегкий шлях свого становлення. Цей процес був тісно пов’язаним з розвитком медичних знань, освіти та медичної практики в Україні. На цьому становленні позначилися політичні події, що відбувалися на теренах колишнього СРСР.

Одним із основних моментів розвитку було виділення медицини водного транспорту в окрему галузь. Необхідність цього була продиктована специфічними умовами праці та побуту річковиків і моряків, несприятливою санітарно-епідеміологічною ситуацією на суднах і підприємствах водного транспорту, незабезпеченістю цього контингенту працюючих кваліфікованою і доступною медичною допомогою, заснованою на знанні особливостей праці та професійної захворюваності робітників на водному транспорті, а також рядом питань економічного характеру. Виокремлення медицини водного транспорту сприяло вирішенню зазначених питань і започаткувало розвиток цієї галузі як самобутньої частки системи охорони здоров’я України.

У другому розділі „Організація лікарні для працівників водного транспорту в Києві та її розвиток в 1933-1956 рр.” подано хронологію становлення Київської лікарні водників як провідної дослідної установи медицини водного транспорту.

Як лікарня для обслуговування водників стаціонар функціонує з 1933 р, після розділення до того часу об’єднаних лікувальних закладів залізничного та водного транспорту. Але справжнім початком наукової і освітньої діяльності лікарні треба вважати 1934 р., коли вона стала базою кафедри факультетської терапії №2 Київського медичного інституту, якою завідував професор В.М. Іванов – найближчий учень одного із засновників київської терапевтичної школи академіка Ф. Г. Яновського.

З 1938 р. керівна роль в організації лікувальної допомоги річковикам в Україні була доручена Київській лікарні водників.

У 1941 р. с початком Великої вітчизняної війни колектив лікарні та кафедри був евакуйований. Багато лікарів та середнього медичного персоналу було призвано до лав Червоної армії. В 1943 р. після звільнення міста Києва в лікарні розміщувався шпиталь Першого Українського фронту.

В 1946 р. лікарню знов передали Дніпровському водздороввідділу. Після об’єднання її із поліклінікою водників, яка існувала до 1948 р. самостійно, вона стала називатися Київською клінічною басейновою лікарнею Дніпровського водздороввідділу.

В 1956 р. лікарня була підпорядкована Міністерству охорони здоров’я і одержала назву „Київська клінічна лікарня МОЗ УРСР для обслуговування водників”.

В 1962 р. терапевтичній клініці лікарні присвоєно ім’я академіка Академії наук УРСР та Академії медичних наук СРСР, Заслуженого діяча науки України В.М. Іванова, який очолював кафедри і клініки Київського медичного інституту, що розташовувалися в лікарні починаючи з 1934 р., та багато зробив для її розвитку. В тому ж 1962 р. лікарня стала базою і для відділу клінічної неврології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця.

Починаючи з 1978 р. і до наших днів, лікарня вже не зазнавала суттєвих реорганізаційних змін. Протягом цього періоду продовжується цілеспрямований розвиток її як науково-освітньо-лікувального комплексу - фактично нового типу закладів в практиці охорони здоров’я України.

У третьому розділі „Основні напрямки наукової діяльності лікарні” подається аналіз наукової і практичної діяльність на базі лікарні видатних медиків – В.М. Іванова , Є. Л. Ревуцького, А.П. Пелещука, Л.А. Пирога та їх послідовників.

Особливістю науково-клінічної діяльності В.М. Іванова був глибокий інтерес до фізіології, патологічної анатомії та біохімії. Наукові пошуки В.М. Іванова здійснювалися в декількох напрямках:

· Роботи, присвячені діагностиці та клініці захворювань шлунку;

· Фізіолого-експериментальні роботи з вивчення функціонування шлунку натще;

· Роботи фізіолого-біохімічного спрямування, присвячені взаємодії між періодичною діяльністю травного апарату та біохімічними процесами в організмі;

· Роботи з онкології;

· Роботи за іншою тематикою (сипний тиф, туберкульоз тощо).

Ретельні спостереження видатного науковця та клініциста дозволили йому сформулювати нові наукові положення, підмітити нові важливі факти, які зберігають своє значення для діагностики та клініки і нині.

В.М. Іванов заснував наукову школу терапевтів - онкологів, значення якої особливо проявилось у зв'язку з інтенсивною розробкою в наступні роки питань медикаментозної терапії злоякісних новоутворень та їх профілактики шляхом лікування передпухлинних захворювань.

Його учень Є.Л. Ревуцький розвивав основний напрямок наукових праць школи академіка В.М. Іванова– клінічну фізіологію органів травлення. Він одним з перших організував підвищення кваліфікації викладачів середніх медичних навчальних закладів. Йому належить ініціатива в розробці проблеми атеросклерозу, легеневої гіпертензії, впливу метеорологічних факторів на стан серцево-судинної системи тощо.

Є.Л. Ревуцький розробив і впровадив в практику нові діагностичні, зокрема рентгенологічні методи дослідження легень при злоякісних захворюваннях, вивчав диференційну діагностику, особливості клінічного перебігу нагнійних процесів у легенях і зміни, що відбуваються при цьому в організмі в цілому.

Інший його учень А.П. Пелещук сформував концепцію функціональних захворювань органів травлення, дослідив вікові аспекти гастроентерологічних захворювань, працював над удосконаленням Київської басейнової лікарні як лікувальної, наукової та навчальної бази. Він започаткував новий аспект наукової діяльності кафедри – геронтологія і геріатрія.

За А.П. Пелещука, як завідувача кафедрою, значно активізувалась діяльність колективу в галузі нефрології в тісній співпраці з відділом терапевтичної нефрології Київського науково-дослідного інституту урології. Колектив кафедри взяв активну участь в організації першого в Україні відділу гемодіалізу і трансплантації нирки, який довгий час розміщувався на базі кафедри, де було встановлено аппарат “Штучна нирка”.

У лікарні водників у 1975 р. була здійснена перша в Україні трансплантація нирки хворому з хронічною нирковою недостатністю. Згодом ця операція з використанням трупної нирки була широко запроваджена у клініках Інституту урології та нефрології, а згодом і в інших лікарнях у поєднанні з плазмаферезом та гемофільтрацією. Пожвавлення роботи кафедри в галузі нефрології пов'язане також з діяльністю Л.А. Пирога, який розробляв питання діагностики і лікування хронічного гломерулонефриту.

Отже, наукова діяльність професорів Є.Л. Ревуцького, А.П. Пелещука і Л.А. Пирога є яскравим прикладом успадкування традицій київської терапевтичної школи, закладених В.М. Івановим у стінах Київської центральної басейнової клінічної лікарні. Вони не лише підняли медичну науку і практику в лікарні на ще більш високий щабель розвитку, але й розширили коло наукових інтересів її співробітників, поглибивши інтеграцію науки, освіти та лікувального процесу в умовах єдиного медичного закладу.

У четвертому розділі „Динаміка професійної патології водників” простежено зміни професійної патології працівників морського та річкового транспорту, які відбулися з часом в світі і, зокрема в Україні. Висвітлено питання особливостей праці, які зумовлюють професійну патологію водників Дніпровського басейну, і в зв'язку з цим - лікувально-профілактична робота Київської центральної басейнової клінічної лікарні.

Умови праці та побуту на водному транспорті мають певні особливості, які принципово відрізняють їх від багатьох інших виробництв. Це вплив різноманітних фізичних, хімічних та психофізіологічних факторів.

Серед фізичних факторів слід відзначити особливості кліматичної зони, в якій перебуває судно, а також особливості його мікроклімату, шум, вібрацію і качку судна, електромагнітне та іонізуюче випромінювання.

Робота річковиків нерідко пов’язана із значною хімізацією повітря робочої зони завдяки продуктам життєдіяльності організму людини, газовиділенню при роботі двигунів і машин, а також вантажам, що перевозяться. На суднах звичайно використовується багато полімерних матеріалів, в результаті деструкції яких у навколишнє середовище виділяються мономери, що мають функціонально-активні хімічні групи.

Розглядаючи працю суднових спеціалістів і особливості організації режиму і умов виробництва та відпочинку на суднах, необхідно класифікувати її як напружену нервово-емоційну (а для членів машинно-котельної команди - одночасно і важку).

Вищезазначені специфічні умови праці та особливості виробничого процесу на водному транспорті позначаються на стані здоров’я працюючих, обумовлюючи особливості професійної та загальної захворюваності водників.

Дані облікових форм за окремими професійними групами виявляють явну залежність між особливостями праці і впливом виробничих факторів, з одного боку, і станом здоров’я різних груп плавскладу – з іншого. Так, у керівників об’єктів (капітанів, головних і старших механіків) розповсюджені захворювання серцево-судинної системи, що може розглядатися як результат постійного і вираженого нервово-емоційного напруження. Штурмани, машиністи та мотористи страждають на гострі респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів, у зв’язку із працею в умовах значних температурних перепадів, а також виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки. Серед матросів на перший план виходять травми. В групі механіків гострим респіраторним захворюванням верхніх дихальних шляхів та гіпертонічній хворобі належить домінуюча позиція, поширені захворювання периферичної нервової системи, обумовлені поєднаною дією несприятливого мікроклімату, шуму, вібрації тощо. У докерманів переважне місце займають невралгії і гіпертонічна хвороба, що пов’язано з дією токсичних речовин, які виділяються вантажем, що перевозиться, напруженою безперервною працею під час перевантажувальних операцій.

Серед обслуговуючого персоналу, який в більшості представлений особами жіночої статі, хвороби сечо-статевої системи виходять на перше місце, відтісняючи простудні захворювання дихальних шляхів та гіпертонічну хворобу.

Патологія органів дихання займає перше-друге місце серед причин первинного звернення в суднові амбулаторії, іноді поступаючись хворобам системи кровообігу, а також травмам і захворюванням органів травлення. Найбільше число захворювань органів дихання зареєстровано у судномеханіків, осіб судноводійських професій, мотористів, матросів. При цьому загальна захворюваність у працівників суховантажного флоту значно вища, що відбиває специфіку праці цієї категорії плавскладу в умовах постійного контакту зі шкідливими хімічними речовинами.

Патологія органів дихання у водників - одна із соціально значимих проблем, для вирішення якої необхідне застосування нових, доступніших і недорогих засобів ранньої діагностики, лікування і профілактики.

Хвороби органів травлення займають одне з провідних місць у структурі захворюваності працівників водного транспорту і поряд з серцево-судинними захворюваннями є основними причинами професійних обмежень.

У структурі загальної захворюваності серед працівників річного та морського флоту велике значення має патологія системи кровообігу, звертає на себе увагу тенденція до збільшення числа нервово-судинних захворювань або хвороб, які пов’язані з факторами неврогенного характеру, тривалим напруженням функції центральної і вегетативної нервової системи.

Підсумовуючи, треба зазначити, що незаперечною є необхідність профілактичних заходів на водному транспорті та їх спрямованість на підвищення рівня знань щодо санітарії і гігієни, загартування, попередження розвитку шкідливих звичок, а також виховні заходи задля зміцнення моральних основ. Саме на цих засадах базується робота медико-санітарних служб Дніпровського басейну та Київської басейнової лікарні зокрема, що є запорукою формування здорового способу життя і підготовки здорової зміни робітників річкового і морського транспорту. Одночасно все більшого значення набуває рання діагностика професійних та загальних захворювань. Для цього потрібні достатній досвід і знання лікарями клініки професійних захворювань та особливостей перебігу загальної патології. Ці знання необхідні для проведення попередніх та періодичних медичних оглядів плавскладу, і постійного надання лікувальної допомоги працівникам водного транспорту. Звідси випливає, що тільки медичні установи, які мають достатній кадровий і науковий потенціал, великий практичний досвід роботи з медичного обслуговування працівників водного транспорту, здатні в повній мірі забезпечити сучасну якість медичних оглядів плавскладу.

У п'ятому розділі „Досвід роботи Київської центральної басейнової клінічної лікарні ім. В.М. Іванова як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу” основна увага приділяється питанням об’єднання в діяльності лікарні наукових досліджень, педагогічного процесу і комплексного лікування з формуванням системи забезпечення якості медичної допомоги в лікарні. Аналізуються здобутки лікувально-профілактичного закладу у взаємодії з іншими установами охорони здоров’я в Україні. Також характеризується функціонування системи контролю якості надання медичної допомоги, яка передбачає широке застосування щодо кожного пацієнта еталонів (програм) обстеження, лікування та догляду. Експертиза та основні механізми гарантій якості медичної допомоги відпрацьовувались і корегувались протягом певного часу і мають ознаки професійної моделі гарантій якості. Вони включають в себе облік структурного забезпечення медичних технологій, оцінку кінцевого результату і можливість моніторингу якості процесу реалізації медичної допомоги конкретному пацієнту. Якість медичної допомоги являє собою ступінь відповідності проведеного комплексу лікувальних заходів професійним стандартам або правилам виконання тих або інших технологій, що спрямовані на досягнення кінцевих результатів.

Науково-освітньо-педагогічну діяльність в лікарні головним чином здійснює кафедра госпітальної терапії №2. Фахівці кафедри викладають такі розділи внутрішньої медицини: кардіологія, ревматологія, пульмонологія, гастроентерологія, нефрологія та гематологія. Всього протягом року на базі лікарні навчається більше 400 студентів, в тому числі лікарів – інтернів. Крім практичних занять читаються лекції з госпітальної терапії по всім розділам внутрішніх хвороб.

На базі лікарні проводиться велика наукова робота, до якої активно залучаються крім працівників кафедри і співробітники лікарні. Як приклад нерозривного зв’язку наукової та клінічної роботи на базі лікарні може слугувати низка дисертацій, захищених лікарями-ординаторами. Дисертації стали результатом не лише інтеграції роботи кафедри та відділення лікарні, це є сучасним продовженням славних традицій, закладених В.М. Івановим у справу поєднання наукової, освітньої та лікувальної роботи.

На базі лікарні систематично провадяться науково-практичні конференції, присвячені організації медичної допомоги працівникам річкового транспорту.

Особливо відзначається дворічна спільна робота кафедри і Рочестерського університету (США) з обміну досвідом викладання внутрішніх хвороб та єдиних методів контролю знань студентів.

В традиціях лікарні – постійне навчання та удосконалення професійної майстерності, наступність поколінь. Типова картина для лікарні, коли поряд з досвідченими медиками працюють молоді фахівці. Це є приклад поєднання мудрості і молодості, теоретичних знань і практики, спадкоємності традицій.

Досвід Київської центральної басейнової клінічної лікарні свідчить про необхідність спільної діяльності практиків охорони здоров’я і викладачів клінічних кафедр медичних навчальних закладів фахівців науково-дослідних інститутів, які взаємно збагачуються досвідом клінічних спостережень, конкретними новаціями і долучають всіх учасників спільного процесу до розвитку перспективних наукових напрямків. Неможливо переоцінити роль подібного співробітництва в лікувальному процесі, який пов’язаний з використанням нових лікарських препаратів і розумінням їх фармакодинаміки, запровадженням нових лікувальних методик, опануванням діагностичної техніки. Саме з цього виникає впевненість лікаря в коректності діагнозу і правильному виборі схем лікування. Велику роль відіграє також психологічний фактор довіри до лікувального закладу, звідси - його рентабельність, що виражається в досягненні більш повного і стійкого клінічного результату, скороченні термінів лікування. Все це складає конкретний соціально-економічний ефект роботи в охороні здоров’я.

Аналіз, проведений в цьому розділі незаперечно свідчить, що саме в синтезі наукових, навчальних і лікувальних цілей полягає головна особливість галузевих науково-лікувальних комплексів, – цього сучасного типу науково-практичного медичного закладу, прикладом якого є сьогодні Київська центральна басейнова клінічна лікарня ім. В.М. Іванова МОЗ України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено цілісний історико-науковий аналіз процесу становлення та розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні в контексті організації медицини водного транспорту в Україні й світі і в залежності від особливостей соціально-політичної та економічної ситуації в Україні. Сформульовано підсумки проведеного дослідження, які виносяться на захист:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

На базі лікарень Дніпровського басейну слід створювати науково-освітньо-лікувальні комплекси, що обумовлено необхідністю активного впровадження у медичну практику досягнень сучасних технологій. Подібний підхід підвищить соціально-економічну ефективність охорони здоров’я в галузі медицини водного транспорту, оптимізує підготовку висококваліфікованих кадрів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. До 90-річчя Київської центральної басейнової лікарні МОЗ України та 70-річчя терапевтичної клініки імені академіка В.М. Іванова, кафедри госпітальної терапії №2 Національного медичного університету / Свінціцький А.С., Пранік С.А., Омельченко А.А. та інші. - К., 2004. - 26 с. (Автором проведено пошук, збір архівних та літературних джерел щодо історії становлення Київської центральної басейнової лікарні та діяльності на її базі представників терапевтичної школи В.М. Іванова).

2. Праник С.А. Возможности научно-клинических комплексов в условиях ведомственного здравоохранения водного транспорта // Вісник морської медицини. – 2004. - №3. – Т.26. – С. 3 – 6.

3. Праник С.А. Отраслевые научно-клинические комплексы: становление, развитие и значение для здравоохранения (на примере Киевской больницы водников) // Наука та наукознавство. – 2002.