Харківський національний університет

внутрішніх справ

ПАЗИНИЧ ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 343.98

Криміналістична характеристика шахрайств та основні положення їх розслідування

Спеціальність12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРКІВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі криміналістики, судової медицини та психіатрії Харківського національного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Гаєнко Володимир Іванович.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Тіщенко Валерій Володимирович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент Старушкевич Анатолій Володимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант.

Провідна установа: Київський національний університет

внутрішніх справ, кафедра

криміналістики, МВС України

(м. Київ).

Захист відбудеться 22 лютого 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 20 січня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Литвинов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Шахрайство у структурі злочинності відповідно до статистичних даних МВС України складає незначну частку (3-4%). Але незважаючи на це, боротьба з цим видом злочинів є актуальним напрямком діяльності правоохоронних органів, що обумовлено декількома чинниками. Зокрема, шахрайство традиційно має високу латентність – далеко не всі потерпілі звертаються до правоохоронних органів з відповідними заявами. Окрім того, з розвитком ринкових відносин шахрайство маскується під окремі види підприємницької діяльності (інвестиційну, страхову, банківську), що створює суттєві труднощі у розслідуванні. Криміналістичні ж дослідження на даний час відстають від потреб слідчої практики – відомості щодо криміналістичної характеристики окремих різновидів шахрайств мають фрагментарний характер і не дають достатньо повного уявлення щодо механізму його вчинення і відображення. Тому викладені у спеціальній літературі методики розслідування шахрайства потребують удосконалення і подальшого розвитку.

Проблемам розслідування шахрайства у різний час приділялася увага у дослідженнях С.М. Астапкиної, А.Ф. Волобуєва, О.В. Волохової, В.І. Гаєнка, М.Ф. Галагузи, В.Ю. Голубовського, В.М. Єгошина, О.В. Журавльова, В.В. Колесникова, В.Д. Ларичева, О.І. Лученка, О.С. Овчинського, В.І. Отряхина, Р.С. Сатуєва, Г.М. Спіріна, К.В. Суркова, Є.П. Фірсова, С.Ю. Шарова, В.Ю. Шепітька, П.С. Яні та інших. Розроблені названими вченими положення методики розслідування шахрайств використовуються у підручниках і навчальних посібниках з криміналістики. Разом з тим потрібно відзначити, що проведені дослідження були або загальними і не враховували особливостей окремих різновидів шахрайств, або стосувалися досить вузької групи шахрайств (у сфері обігу житла, цінних паперів, страхування). Комплексних ж досліджень, які б поряд з визначенням загального у механізмі шахрайств визначали б й особливості окремих груп цих злочинів та їх вплив на методику розслідування, до останнього часу не проводилося. Саме це і визначає актуальність обраної теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося у відповідності із завданням підвищення рівня захисту економічних відносин від злочинних посягань, визначеним п. 5 розд. ІІ та п. 32 розд. V Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки (затв. Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376), а також п. 87 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 р.р. (п. 6.2).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні класифікації шахрайств, визначенні особливостей їх криміналістичної характеристики та формулюванні основних положень і рекомендацій щодо розслідування окремих класифікаційних груп шахрайств. Для її досягнення були поставлені наступні взаємопов’язані завдання:

– класифікувати різноманітні способи шахрайства за механізмом їх вчинення на окремі групи, які обумовлюють особливості їх розслідування;

– визначити основні елементи криміналістичної характеристики класифікаційних груп шахрайств та особливості цих елементів;

– визначити особливості оцінки матеріалів дослідчої перевірки про окремі різновиди шахрайств у стадії порушення кримінальної справи;

– визначити типові ситуації початкового етапу розслідування окремих різновидів шахрайств із формулюванням відповідних рекомендацій щодо проведення комплексів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Об'єктом дослідження є злочинна діяльність з використанням обману і зловживання довірою, а також діяльність правоохоронних органів щодо розслідування таких злочинів і відносини, що складаються при цьому.

Предметом дослідження виступають окремі групи шахрайств, елементи механізму їх вчинення, а також організаційно-тактичні засоби і прийоми, що застосовуються при їх розслідуванні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальний діалектичний метод наукового пізнання реально-існуючих суспільно-правових явищ та їх зв’язку з практичною діяльністю правоохоронних органів, а також спеціальні методи дослідження:

– методи логіки (аналіз, індукція, дедукція, синтез) при дослідженні нормативних актів, матеріалів кримінальних справ, матеріалів звітів правоохоронних органів України, наукових концепцій, що входили у предмет дослідження;

– системно-структурний метод при дослідженні різновидів шахрайств, їх класифікації, визначенні зв’язку окремих елементів криміналістичної характеристики;

– порівняльно-правовий метод при дослідженні кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, Російської Федерації та інших країн;

– соціологічні методи використано при зборі додаткової (окрім матеріалів кримінальних справ) інформації про механізм вчинення шахрайств та особливості їх розслідування.

При написанні дисертації було проаналізовано кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, Російської Федерації, Франції, ФРН та Іспанії, закони і підзаконні нормативні акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів, використані статистичні дані, огляди практики, аналітичні матеріали з питань, що входили у предмет дослідження. Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи українських і російських вчених, зокрема Р.С. Бєлкіна, А.Ф. Волобуєва, В.А. Журавля, Г.А. Матусовського, А.Ф. Зелінського, В.С. Зеленецького, О.Н. Колесниченко, В.І. Комісарова, В.О. Коновалової, Н.Ф. Кузнецової, В.М. Кудрявцева, В.Д. Ларичева, В.В. Лисенка, В.Г. Лукашевича, В.М. Поповича, О.С. Овчинського, М.В. Салтевського, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблокова, П.С.  Яні та інших авторів. Були також використані роботи українських і російських вчених у галузях кримінального і кримінально-процесуального права, кримінології, які стосувалися предмету дослідження.

У процесі дослідження проаналізовано матеріали 112 кримінальних справ, порушених за ст. 190 КК України і розглянутих судами різних областей України. Крім того, було проведено опитування слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури (47), оперативних працівників підрозділів кримінального розшуку (11) і боротьби з економічною злочинністю (27) з різних областей, які приймали участь у розслідуванні шахрайств.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що одним з перших в Україні на монографічному рівні проведено комплексне наукове дослідження механізму вчинення окремих різновидів шахрайств із формулюванням основних положень їх розслідування. При цьому були отримані наступні результати, які мають певний ступінь новизни:

– вперше з використанням криміналістичної підстави (елементів механізму вчинення) розроблено класифікацію шахрайств, яка спрямована на подальше її використання для удосконалення методик розслідування окремих різновидів цього злочину;

– удосконалено криміналістичну характеристику окремих класифікаційних груп шахрайств;

– одержали подальший розвиток положення щодо особливостей оцінки первинного матеріалу про окремі різновиди шахрайств на стадії порушення кримінальної справи;

– одержали подальший розвиток положення щодо типових ситуацій початкового етапу розслідування окремих різновидів шахрайств, визначення завдань розслідування і відповідних засобів їх вирішення;

– вперше сформульовані рекомендації щодо проведення тактичних операцій при розслідуванні шахрайств окремих класифікаційних груп;

– одержали подальший розвиток рекомендації щодо тактики проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів при розслідуванні окремих різновидів шахрайств.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації наукові положення та рекомендації можуть бути використані:

– безпосередньо працівниками правоохоронних органів при досудовому розслідуванні окремих різновидів шахрайств;

– у наукових дослідженнях з методики розслідування злочинів проти власності, у тому числі у сфері господарської діяльності, вчинених з використанням обману і зловживання довірою;

– при викладанні навчального курсу криміналістики і спеціальних курсів з розслідування окремих груп та видів злочинів.

Результати дослідження у вигляді методичних рекомендацій щодо розслідування шахрайств подані до Головного слідчого управління МВС України для використання у практичній діяльності. Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ при викладанні криміналістики (тема: „Методика розслідування шахрайств”), про що є відповідні акти впровадження.

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана автором самостійно. Стаття “Проблемні питання розслідування окремих видів шахрайств” виконана у співавторстві з А.Ф. Волобуєвим (частка дисертанта 50%). Розробки та ідеї співавтора статті при написанні дисертації не використовувались

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися автором на засіданнях кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії Харківського національного університету внутрішніх справ, на між кафедральних засіданнях і дістали позитивну оцінку. Окремі положення дисертації були оприлюднені на міжнародних і регіональних науково-практичних конференціях (Хмельницький, 2003 р., Донецьк, 2006 р., Белгород, 2006).

Публікації. Наукові результати проведеного дослідження опубліковані автором у п’яти наукових статтях у фахових виданнях України і двох тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 215 стор., з яких 188 стор. тексту, 19 стор. списку використаних джерел, який налічує 211 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються її зв'язок з науковими програмами, темами, мета і завдання дослідження, викладається наукова новизна та практична значимість одержаних результатів.

Розділ 1 “Загальна характеристика шахрайств та їх криміналістична класифікація” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття шахрайства та його особливості” розглянуті особливості складу злочину шахрайства, а також окремі елементи механізму його вчинення. На основі аналізу положень Кримінального кодексу України сформульовано поняття форм вчинення шахрайств і виділено їх спільні риси, а також відмітні ознаки. Зазначається, що під заволодінням чужим майном розуміється обманне, протиправне і безоплатне вилучення чужого майна та обернення його на користь винної чи іншої особи, що спричиняє шкоду власнику майна. Шахрайство ж у формі придбання права на чуже майно має місце тоді, коли зловмисник незаконно набуває певних повноважень щодо чужого майна (володіння, користування чи розпоряджання).

Крім того, на основі аналізу кримінального законодавства України, Росії, Швейцарії, Франції, ФРН, праць вчених (І.Я. Фойницького, С.В. Познишева, І.І. Аносова, В.Д. Ларичева, Г.М. Спірина, П.С. Матишевського, В.Д. Харченко) а також емпіричних даних уточнено поняття обману і зловживання довірою, які традиційно склалися і використовуються в теорії кримінального права. Пропонується оцінювати як обман не тільки повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або свідоме приховування певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим, а тлумачити його більш широко, використовуючи положення кримінального законодавства інших країн (Швейцарії). Зокрема, враховуючі різноманітність проявів шахрайства в сучасних умовах та його маскування, обман визначається як поведінка особи, яка свідомо спрямована на те, щоби будь-якими засобами сформувати в іншої людини уявлення, яке не відповідає дійсності, і спонукати її до передачі майна або права на нього. Під зловживанням довірою як способом вчинення шахрайства пропонується розуміти використання особою для заволодіння чужим майном довірливих відносин, які склалися при відсутності ознак обману.

Досліджені й інші елементи об’єктивної сторони шахрайства такі, як місце і обстановка, час вчинення, використані засоби, залишені сліди, надається характеристика особи потерпілого та особи злочинця. Проаналізована суб’єктивна сторона шахрайства.

У підрозділі 1.2. “ Криміналістична класифікація шахрайств” на підставі аналізу праць І.М. Якимова, О.Ю. Головіна, Г.А. Матусовського, В.В. Тіщенка, Ю.П. Аленіна, В.А. Журавля, В.К. Гавло, О.Н. Колесниченка, А.Д. Трубачова, І.А. Возгріна, В.О. Образцова, І.М. Лузгіна, Т.В. Авер’янової, Р.С. Бєлкіна, Ю.Г. Корухова та інших, які присвячені проблемі систематизації злочинів, обґрунтовується необхідність класифікації шахрайств за криміналістично значущою ознакою. Відзначається, що така класифікація буде слугувати основою для розробки найбільш наближених до потреб правоохоронних органів методик розслідування окремих класифікаційних груп шахрайства.

Для цього пропонується використовувати таку ознаку як соціальна сфера діяльності людей, де вчиняється шахрайство. Саме особливості соціальної сфери обумовлюють специфічність механізму вчинення шахрайства, який впливає на методику розслідування. Шахрайства класифікуються на п’ять окремих груп: 1) шахрайства, що вчиняються у сфері задоволення повсякденних матеріальних і культурних потреб людини; 2) шахрайства, що вчиняються у побутовій сфері; 3) шахрайства, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів; 4) шахрайства, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності; 5) шахрайства, що вчиняються у сферах використання електронних технологій.

Складання криміналістичної характеристики шахрайств в залежності від соціальної сфери, де вони вчиняються, обумовлене особливостями таких елементів: місце, обстановка і час вчинення шахрайств; особливості предмету посягання; способи вчинення шахрайств; сліди шахрайств; особа шахрая; особа потерпілого. Саме особливості названих елементів детермінують специфіку слідчих ситуацій на момент порушення кримінальної справи, характер завдань розслідування і засобів їх вирішення – окремих слідчих дій і тактичних операцій.

Усередині класифікаційних груп можуть бути виділені окремі підгрупи злочинів за тією чи іншою криміналістично значущою ознакою. Така класифікація шахрайств може слугувати принциповою схемою для розробки методик розслідування окремих груп і підгруп цього надзвичайно різноманітного виду корисливих злочинів. Зокрема, звертається увага на доцільність розробки методик трьох рівнів: 1) методичні положення і рекомендації щодо розслідування шахрайств як виду злочинів проти власності; 2) методичні положення і рекомендації щодо розслідування окремих груп шахрайств; 3) методичні положення і рекомендації щодо розслідування окремих підгруп шахрайств.

Розділ 2 “Криміналістична характеристика окремих класифікаційних груп шахрайств” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Криміналістична характеристика шахрайств, що вчиняються у сфері задоволення повсякденних матеріальних, культурних потреб людини” відзначається, що характерним для цієї групи шахрайств є відсутність соціальних зв’язків між потерпілим та злочинцем - їх зустріч є випадковою. Місцем вчинення шахрайств даної класифікаційної групи є місця скупчення людей (вулиці, магазини, ринки, вокзали, громадський транспорт, підземні переходи, метро, міста відпочинку). Предметом посягання є суми грошей, які людина має при собі, або ювелірні прикраси чи побутова відео-, радіо- чи комп’ютерна техніка. Обманне заволодіння майном громадян відбувається під виглядом надання певних послуг (обміну валюти, гадання, продажу товарів, квитків) або залученням до гри (“наперстки”, “лототрони”).

У даній групі шахрайств виділені і проаналізовані наступні способи його вчинення: обманне заволодіння грошима громадян при обміні валюти “за більш високим курсом”; обманне заволодіння грошима громадян шляхом їх обігравання в азартні ігри; обманне заволодіння грошовими коштами громадян у вигляді передоплати за фотографування їх на вулиці з умовою надіслання фотокарток на домашню адресу; обманне заволодіння грошима громадян під виглядом гадання, знахарства; обманне заволодіння коштовними речами шляхом підкидання гаманця перехожому з організацією його участі у розділі “знахідки; обманне заволодіння грошима громадян шляхом продажу їм під виглядом ювелірних прикрас біжутерії або інших фальсифікованих товарів; викрадення домашніх тварин з подальшим їх поверненням за винагороду; збирання пожертвувань на благодійні цілі з наступним їх присвоєнням; навмисна провокація дорожньо-транспортної пригоди з наступною вимогою відшкодування збитків; заволодіння грошовими коштами громадян, які намагаються придбати білет на потяг (автобус).

Джерелами доказів (слідами) окрім показань потерпілого і свідків є предмети, використані шахраєм для введення потерпілого в оману. Особа шахрая даної категорії характеризується антисоціальною спрямованістю на здобування коштів нетрудовим способом шляхом обману, але одержані у такий спосіб кошти використовуються для задоволення короткочасних потреб (добре поїсти, палити дорогі цигарки, розпивати спиртні напої, грати в казино). Більшість шахраїв цієї групи (68%) вже перебували в місцях позбавлення волі, де й набули або вдосконалили, навики “шулера”, “катали” або “крутячого”. Особливостями потерпілого є наявність у нього рис, які роблять його привабливими для „вуличного” шахрая (віра у забобони, зайва довірливість, наївність, жадність, схильність до азартних ігор).

У підрозділі 2.2. “Криміналістична характеристика шахрайств, що вчиняються у побутовій сфері” зазначається, що для даного різновиду шахрайств характерним є існування між потерпілим і злочинцем певного соціального зв’язку у вигляді спільного проживання, роботи чи навчання, родинного зв’язку, шлюбних або дружніх відносин. Місцем вчинення злочинів є місця проживання, роботи, навчання потерпілого і злочинця. Найчастіше предметом посягання виступають певні суми грошей, але можуть бути й цінні речі.

Визначені і проаналізовані типові способи вчинення шахрайств даної класифікаційної групи: позичання грошей без наміру повернути борг; вступ у фіктивні шлюбні відносини з метою отримання права володіння і користування майном дружини (чоловіка) з наступним заволодінням цим майном; привласнення грошей та інших цінностей, які потерпілий доручив передати посадовій особі в якості хабара; привласнення грошей громадян, що були зібрані під виглядом надання певних послуг; привласнення побутової техніки громадян, що була передана для тимчасового користування.

Підкреслюється, що сліди злочину залишаються, перш за все, у пам’яті потерпілого та його оточення. Але якщо злочинець заволодів цінними речами або використовував матеріальні засоби для введення в оману, то вони також виступають речовими доказами. При викладенні характеристики особи злочинця акцентовано увагу на тому, що „побутовий” шахрай часто має вигляд пересічного громадянина, який має постійне місце проживання, роботу, але схильність до збагачення за рахунок близького оточення суттєво впливає і трансформує психіку людини, перетворює її на розважливого егоїста, хитрість якої, черствість та злопам’ятність переважає над сумлінням. Потерпілими від побутового шахрайства найчастіше стають люди, що мають завищене почуття дружньої шани, обов’язку взаємодопомоги оточуючим, безмежної довіри близьким і керуються в своєму житті альтруїстичними переконаннями.

У підрозділі 2.3. “Криміналістична характеристика шахрайств, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів” виділено дві підгрупи шахрайств в залежності від того, які саме державні чи інші суспільні інституції використовуються злочинцем. Першу підгрупу утворюють шахрайства, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур. До другої підгрупи віднесені ті, що вчиняються з використанням соціальних інститутів і спрямовані на отримання майна з певних державних чи громадських фондів.

Для шахрайств, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур, характерними є місця, де здійснюється підприємницька діяльність; місця, в яких, як правило, здійснюється стягнення різного роду платежів (курортні зони, території митниць). До цієї підгрупи злочинів віднесені дії зловмисників, які видають себе за представників певних державних органів чи громадських організацій: заволодіння майном громадян під виглядом збору обов’язкових платежів; привласнення вилученого майна громадян при адміністративних правопорушеннях і “складанні протоколу”; привласнення цінних державних нагород радянських часів, документів, орденів під виглядом передачі їх для збереження у спеціальний відомчий підрозділ СБУ або для організації виставки в історичному музеї; заволодіння грошима громадян під виглядом адвоката, працівника міліції для нібито передачі їх відповідним особам в якості хабара за закриття кримінальної справи, звільнення людини з під варти, за винесення більш м’якого вироку суду тощо; заволодіння грошима громадян-підприємців під виглядом працівників податкової міліції чи пожежної безпеки, що проводять перевірку дотримання відповідних правил, які стягують штрафи або беруть хабарі; заволодіння грошима водіїв автомобілів під виглядом працівників ДАІ, які стягують штрафи за порушення правил дорожнього руху або беруть хабарі та інші.

Відповідно потерпілими у таких справах є громадяни, які допустили правопорушення. Предметом посягання виступають певні суми грошей під виглядом стягнення штрафів чи платежів або цінні речі під виглядом вилучення „речових доказів”. Вчиняють такі злочини найчастіше особи, які у минулому працювали на таких посадах, виконували допоміжні функції в цих підрозділах або мали можливість іншим чином спостерігати лінію поведінки вказаних осіб. Сліди залишаються у пам’яті очевидців у вигляді ознак зовнішності і використаних злочинцями засобів (форменого одягу, транспортних засобів) і у вигляді документів залишених шахраями (протоколи, акти, квитанції).

Для шахрайств, спрямованих на отримання майна з певних державних чи громадських фондів характерним є те, що вчиняються вони у місцях знаходження названих фондів, і саме там залишають сліди у вигляді, перш за все, підроблених документів. До цієї категорії злочинів можуть бути віднесені наступні: отримання пенсій інших виплат з органів соціального забезпечення шляхом надання підроблених документів про трудовий стаж, розмір заробітку, інвалідність тощо; незаконне отримання житла або права на нього з муніципального житлового фонду шляхом використання відповідних підроблених документів; незаконне отримання пільг матеріального характеру. Найчастіше шахраями стають представники малозабезпеченого прошарку суспільства (пенсіонери, безробітні, малозабезпечені громадяни), які йдуть на вчинення злочину заради отримання засобів для існування.

У підрозділі 2.4. “Криміналістична характеристика шахрайств, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності”, відзначається, що для даного різновиду шахрайств характерним є використання атрибутів підприємства, інститутів і механізмів підприємницької діяльності. Шахрайство вчиняється у специфічному середовищі, яке визначається як „підприємницька діяльність” з усіма його чисельними детермінуючими факторами. Предметом посягання найчастіше виступають грошові кошти у готівковій (стосовно фізичних осіб) та у безготівкові формі (стосовно юридичних осіб), що обумовлює використання банківського розрахункового механізму. Автором акцентовано увагу на тому, що способи шахрайств даної класифікаційної групи відрізняються досить великою різноманітністю в залежності від сфер господарської діяльності, використаних засобів, тривалості вчинення, комбінації та складності використаних прийомів. Тому з метою розробки найбільш ефективних прийомів і методів розкриття і розслідування способи цих шахрайств визначені і проаналізовані в залежності від виду підприємницької діяльності: 1) при здійсненні торгівельної діяльності; 2) при працевлаштуванні; 3) при наданні послуг іншого роду; 4) у банківській діяльності; 5) у сфері діяльності небанківських фінансових установ; 6) у сфері сплати податків.

Сліди шахрайств залишаються, перш за все, у різноманітних документах (засновницьких, бухгалтерських, банківських) як справжніх, так і підроблених. При наданні характеристики особи шахрая, зауважено, що ними є представники економічної еліти, які мають антисоціальну спрямованість, що проявляється у збагаченні як за рахунок окремих громадян, так і за рахунок партнерів по бізнесу і держави з використанням атрибутів суб’єкта підприємницької діяльності. Потерпілими виступають фізичні особи, юридичні особи, держава.

У підрозділі 2.5. “Криміналістична характеристика шахрайств, що вчиняються у сферах використання електронних технологій” проаналізовано основні елементи механізму шахрайств даної класифікаційної групи. Зазначається, що шахрайства названої категорії специфічні з точки зору використовуваних засобів і середовища (обстановки), які обумовлюють особливість носіїв інформації про злочин і, відповідно, виявлення, фіксацію, дослідження і використання доказів. Разом з тим особливістю цих злочинів даної групи є те, що вони можуть бути вчинені в різноманітних сферах суспільного життя, зокрема, у побуті, функціонуванні окремих суспільних інститутів, підприємницькій діяльності тощо. Місце безпосереднього вчинення протиправного діяння (місцезнаходження злочинця, засобів вчинення злочину) не співпадає з місцем знаходження потерпілого і настання наслідків злочину, що пов’язано з використанням електронних технічних засобів. Шахрай заволодіває предметом посягання (грошовими коштами) з використанням різноманітних електронних технічних засобів і відповідного середовища (стільникового зв’язку, пластикових платіжних карток, комп’ютерної мережі Інтернет).

Серед шахрайств, що вчинюються у сферах використання електронних технологій визначено та розглянуто найбільш типові способи цього злочину: обманне заволодіння грошима громадян - абонентів мобільних мереж шляхом їх переконання у необхідності перерахування певних сум (повідомлення кодів оплачених карток поповнення рахунку) для участі у різного роду акціях; обманне заволодіння чужими коштами шляхом використання підроблених (крадених) пластикових карток; обманне заволодіння грошовими коштами іноземних громадян за допомогою шлюбних сайтів; обманне заволодіння грошовими коштами банків через комп’ютерну мережу Інтернет шляхом зламу банківської електронної системи захисту інформації, коли гроші переводяться на підставні рахунки в банки різних країн.

Зазначається, що слідами шахрайств є засоби використанні шахраєм а також наслідки їх використання в електронному середовищі. Акцентується увагу на тому, що шахраями є особи, які володіють навичкам використання комп’ютерної техніки та інших електронних засобів: а) аматори; б) високоосвічені спеціалісти, які діють у складі організованих злочинних груп. Потерпілими можуть бути пересічні громадяни, господарюючі суб’єкти, а також державні установи, які користуються здобутками новітніх технологій.

Наведені криміналістичні особливості окремих класифікаційних груп шахрайств впливають на формування слідчих ситуацій на момент порушення кримінальної справи, характер завдань розслідування і засобів їх вирішення – окремих слідчих дій і тактичних операцій.

Розділ 3 “Особливості розслідування окремих класифікаційних груп шахрайств на початковому етапі” складається з шести підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Етапи розслідування, слідчі ситуації і тактичні завдання у структурі криміналістичної методики” автором акцентується увага на тому, що у структурі окремої криміналістичної методики розслідування ключове значення мають такі поняття як „етап розслідування”, „слідча ситуація”, „тактичне завдання”. Тому на підставі аналізу положень, викладений у працях І.М. Лузгіна, С.О. Голунського, А.І. Вінберга, Р.С. Бєлкіна, В.О. Коновалової, А.Ф. Волобуєва, В.Г. Лукашевича, І.Ф. Герасимова, Н.Л. Гранат, Н.К. Кузьменко, О.Г. Філіпова, В.О. Образцова, В.Г. Танасевича, Л.Я. Драпкіна, Т.С. Волчецької, В.А. Зоріна та інших, були викладені і уточнені вказані ключові поняття.

Початковий етап розслідування розглядається як такий його період, на протязі якого вирішуються завдання встановлення виду і обставин злочину, винної особи і збирання доказів, достатніх для притягнення особи як обвинуваченої.

Автор підтримує позицію вчених, які визначають слідчу ситуацію, перш за все, як сукупність інформації про злочин на певний момент розслідування. Такий підхід дає можливість типізувати слідчі ситуації, зокрема на початковому етапі розслідування, де їх характер визначається сукупністю первинних матеріалів про злочин. Слідча ситуація, у свою чергу, є основою для формулювання тактичних завдань розслідування, які розглядаються як окремі завдання на шляху вирішення загального завдання кримінального судочинства, пов’язані з застосуванням криміналістичних засобів. Засобами вирішення тактичних завдань розслідування є тактичні прийоми, окремі слідчі дії і тактичні операції (комплекси слідчих дій та ОРЗ). Використання у методиках розслідування злочинів схеми: „слідча ситуація - тактичні завдання - тактичні операції” дозволяє закласти основи програмування розслідування і тим самим підвищити його ефективність.

У підрозділі 3.2. “Особливості порушення кримінальної справи і початкового етапу розслідування шахрайств, що вчиняються у сфері задоволення повсякденних матеріальних, культурних потреб людини” визначено, що при розслідуванні цього різновиду шахрайств на перший план виступають завдання встановлення підозрюваного і затримання його „на гарячому” з наступною його ідентифікацією, збиранням інших доказів його вини, які вирішуються проведенням тактичних операцій „Затримання шахрая на-гарячому”, „Ідентифікація шахрая”, ”Епізоди шахрайства”, ”Організатор шахрайства”. Тактика слідчих дій повинна базуватися, по-перше, у виключенні (нейтралізації) можливого впливу на потерпілого не тільки з боку підозрюваних (обвинувачених), але й з боку їх родичів, по друге – у використанні суперечностей між кількома співучасниками шахрайства, керуючись їх ролями у вчиненні злочину, віком, психологічною характеристикою тощо.

У підрозділі 3.3. “Особливості порушення кримінальної справи і початкового етапу розслідування шахрайств, що вчиняються в побутовій сфері” зазначено, що специфіка розслідування шахрайств, що вчиняються у побутовій сфері, обумовлюється тим, що ці злочини спрямовані стосовно осіб, з якими зловмисник знаходиться у певних відносинах (родич, сусід, співробітник). У зв’язку з цим такі шахрайства полягають у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, і мають вигляд надання побутової послуги („дати у борг”, „дати покористуватися, покататися” тощо). При розслідуванні таких злочинів ключовим завданням є встановлення умислу на заволодіння чужим майном на момент отримання згоди потерпілого щодо такої послуги, яке вирішується проведенням тактичних операцій „Встановлення обставин передачі майна та умислу на шахрайство”, „Попередження протидії розслідуванню і забезпечення відшкодування завданої шахрайством шкоди”. Враховуючи характер побутових стосунків між потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим), а також незначний розмір завданої шахрайськими діями шкоди, тактика слідчих дій повинна будуватися на спонукані підозрюваного до дієвого каяття з орієнтиром на примирення сторін (п. 1, 2 ст. 7-1; ст. 8 КПК України).

У підрозділі 3.4. “Особливості порушення кримінальної справи і початкового етапу розслідування шахрайств, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів” висвітлені особливості розслідування шахрайств, що вчинюються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур, які обумовлені тим, що злочинець використовує атрибути представника певного державного органу або громадської організації. Тому при розслідуванні першочерговими тактичними завданнями виступають розшук та ідентифікація підозрюваного з використанням інформації від потерпілих, речових доказів та інших даних, пов’язаних з функціонуванням тих чи інших суспільних інституцій. Ці завдання вирішуються тактичними операціями „Встановлення особи шахраїв ”, „Затримання шахрая” „Ідентифікація шахрая”, ”Встановлення ролі кожного із співучасників та інших епізодів шахрайств”. Тактика слідчих дій залежить від особистості злочинців, які при затриманні схильні чинити опір, виявляючи володіння прийомами рукопашного бою, застосовувати вогнепальну чи холодну зброю. При проведенні інших слідчих дій з їх участю характерною є активна протидія з їх боку.

Тактика слідчих дій з участю обвинувачених у шахрайстві, пов’язаного з отриманням майна з певних державних чи громадських фондів (літні малозабезпечені люди), повинна будуватися на схилянні їх до щирого каяття з відшкодуванням заподіяної шкоди, що є з правової точи зору пом’якшуючою обставиною і повинно бути враховано судом при визначенні виду і міри покарання.

У підрозділі 3.5. “Особливості порушення кримінальної справи і початкового етапу розслідування шахрайств, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності” зазначено, що розслідування шахрайств, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності, має специфіку, обумовлену тим, що заволодіння чужим майном здійснюється під прикриттям господарських договорів, для чого злочинцями використовується статус суб’єкта підприємницької діяльності. Тому перевірка заяв (повідомлень) про злочин полягає у збиранні досить об’ємного первинного матеріалу, у якому повинні бути ознаки фіктивності укладених договорів. Потрібно враховувати також правовий статус потерпілих, якими можуть бути окремі громадяни, юридичні особи і держава. Ця обставина суттєво впливає як на структуру первинного матеріалу про злочин, так і на характер слідчих ситуацій і завдань розслідування. Відповідні завдання вирішуються шляхом проведення тактичних операцій „Попередження протидії розслідуванню”, ”Документ”, „Свідки шахрайства”, „Забезпечення відшкодування заподіяної шахрайством шкоди”, „Епізоди шахрайства”, „Експертизи”.

Тактика слідчих дій, що входять у склад названих тактичних операцій залежить від низки специфічних обставин. Зокрема, потрібно враховувати, що з метою приховування злочинів шахраї при використанні суб’єктів підприємницької діяльності, на посади їх керівників „призначають” некомпетентних, а в окремих випадках судимих і навіть психічно хворих осіб. Таким чином вони перекладають юридичну відповідальність за протиправні дії на таких “службових осіб”. Окрім того особливості тактики слідчих дій при розслідуванні шахрайств у сфері підприємницької діяльності обумовлюються тим, що названі злочини вчиняються, як правило, при сприянні працівників державних органів (податкових адміністрацій, митниць). Це створює для злочинців підвищені можливості у протидії розслідуванню з використанням корумпованих зв’язків. Тому потрібно враховувати названий детермінуючий фактор і проводити слідчі дії у максимально стислі строки з прийняттям заходів щодо збереження не тільки інформації, що становить слідчу таємницю, але й інших відомостей.

У підрозділі 3.6. “Особливості порушення кримінальної справи і початкового етапу розслідування шахрайств, що вчиняються у сферах використання електронних технологій” визначено, що особливості розслідування шахрайств, які вчиняються у сферах використання електронних технологій, обумовлені тим, що предметом посягання є кошти, доступ до яких можливий тільки через здійснення певних дій з спеціальними засобами. Особливістю тактичних операцій, які проводяться у кримінальних справах зазначеної категорії для збирання доказів, є те, що вони пов’язані з вилученням і дослідженням електронних носіїв інформації, що потребує проведення значної кількості слідчих дій з участю спеціалістів в галузі комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.

Необхідність встановлення обставин використання шахраєм тих чи інших електронних технологій відбивається на тактиці проведення значного кола слідчих дій (виїмки документів і засобів комп’ютерної техніки, обшуки, допити, призначення експертиз). Їх особливістю є те, що при їх підготовці і проведенні потрібна допомога відповідного спеціаліста, вивчення спеціальних питань особисто слідчим, належне планування й організація. Тому обов’язковою умовою ефективності розслідування шахрайств, що вчиняються у сферах використання електронних технологій є створення спеціалізованих слідчо-оперативних груп у складі підготовлених слідчих, оперативних працівників і спеціалістів відповідних служб.

Висновки

У „Висновках” сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, наголошено на практичному значенні розробленої проблематики, визначені шляхи удосконалення розслідування шахрайств. Зокрема констатується що:

– для розробки ефективних методик розслідування шахрайств велике значення має криміналістична класифікація цих злочинів в залежності від сфери суспільної діяльності, особливості якої і визначає специфічність механізму вчинення цих злочинів;

– кожна класифікаційна група шахрайств потребує складання її криміналістичної характеристики, елементи якої мають суттєвий вплив на методику їх розслідування;

– одним з найважливіших елементів методики розслідування шахрайств є оцінка первинного матеріалу про злочин (визначає характер слідчої ситуації), структура та особливості якого, у свою чергу, обумовлені класифікаційною групою шахрайства;

– характер слідчої ситуації є вихідним для визначення тактичних завдань розслідування стосовно окремих класифікаційних груп шахрайств;

– засобами вирішення типових тактичних завдань розслідування шахрайств є типові комплекси слідчих дій та ОРЗ – тактичні операції („Встановлення особи шахрая”, „Затримання шахрая” „Ідентифікація шахрая”, „Документ”, „Забезпечення відшкодування заподіяної шахрайством шкоди” тощо);

– тактика слідчих дій обумовлюється природою об’єктів дослідження (слідів злочину) та особистісними рисам і процесуальним статусом їх учасників (обвинувачених, потерпілих, свідків).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Пазинич Т.А. Криміналістична характеристика шахрайства та основні напрямки його розслідування // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Вип. 23. – 2003. – С. 28-32.

2. Волобуєв А.Ф., Пазинич Т.А. Проблемні питання розслідування окремих видів шахрайств // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Вип. 3. – 2003. – С. 124-131.

3. Пазинич Т.А. Про деякі проблеми досудового слідства у кримінальних справах про шахрайство // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький: ХІУП, 2003. – С. 75-77.

4. Пазинич Т.А. Про криміналістичну класифікацію шахрайств // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип. 21. – Одеса: Фенікс, 2004. – С. 184-187.

5. Пазинич Т.А. Особливості механізму вчинення шахрайств та їх криміналістичне значення // Збірник наукових праць. Серія “Право”. – Вип. 5. – Харків, 2005. – С. 113-116.

6. Пазинич Т.А. Особливості сучасних шахрайств та вплив їх на методику розслідування // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Науково-теоретичний журнал. – Вип.4. – 2005. – С. 243-248.

7. Пазинич Т.А. Особливості розслідування шахрайств, вчинених шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки // Международное сотрудничество в борьбе с компьютерной преступностью: проблемы и пути их решения. Сб. материалов междунар. науч.-практ. конференции. – Донецк: ДЮІ, 2006. -– С. 41-45.

АНОТАЦІЇ

Пазинич Т.А. Криміналістична характеристика шахрайств та основні положення їх розслідування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2006.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням криміналістичної характеристики шахрайств та основних положень їх розслідування. Визначено загальні особливості шахрайства як майнового злочину. У роботі здійснено класифікацію шахрайств за такою ознакою як соціальна сфера діяльності людей на п’ять груп: 1) шахрайства, що вчиняються у сфері задоволення повсякденних матеріальних і культурних потреб людини; 2) шахрайства, що вчиняються у побутовій сфері; 3) шахрайства, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів; 4) шахрайства, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності; 5) шахрайства, що вчиняються у сферах використання електронних технологій.

Розроблено криміналістичну характеристику кожної окремої класифікаційної групи злочину даної категорії з урахуванням особливостей таких елементів: місце, обстановка і час вчинення шахрайств; особливості предмету посягання; способи вчинення шахрайств; сліди шахрайств; особа шахрая; особа потерпілого. Також у роботі сформульовані теоретичні положення і практичні рекомендації щодо розслідування шахрайств окремих класифікаційних груп.

Ключові слова: шахрайство, криміналістична класифікація шахрайств, криміналістична характеристика шахрайств, особливості слідчих ситуацій при розслідування шахрайств, основні тактичні завдання, які вирішуються на початковому етапі розслідування шахрайств, тактичні операції, які проводяться для вирішення завдань розслідування шахрайств.

Пазинич Т.А. Криминалистическая характеристика мошенничеств и основные положения их расследования. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2006.

Диссертация является комплексным монографическим исследованием криминалистической характеристики мошенничеств и основных положений их расследования. Определены общие особенности мошенничества как имущественного преступления. При этом рассмотрены особенности состава преступления мошенничества, а также некоторые элементы механизма его совершения. Пересмотрено понятие обмана и злоупотребления доверием, которые традиционно использовались в теории уголовного права Украины. Исследованы и другие элементы объективной стороны мошенничества такие, как место и обстановка, время совершения, использованные средства, оставленные следы, изложена характеристика личности потерпевшего и мошенника. Проанализирована субъективная сторона мошенничества. Осуществлена классификация мошенничества по такому признаку, как социальная сфера деятельности людей. При этом определены пять групп данного преступления: 1) мошенничества, которые совершаются в сфере удовлетворения повседневных материальных и культурных потребностей человека; 2) мошенничества, которые совершаются в бытовой сфере; 3) мошенничества, которые