Запорізький національний університет

півень Володимир федорович

УДК: 811.161.2

ідіостиль поетичних творів святослава гординського

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Юридична академія МВС України, м. Дніпропетровськ, професор кафедри українознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, відділ стилістики та культури мови, провідний науковий співробітник

кандидат філологічних наук, доцент

Малюга Наталія Миколаївна, Криворізький державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови

Захист відбудеться “24” січня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 17.051.02 у Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус , ауд. .

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус .

Автореферат розіслано “22” грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук |

Л.І. Кучеренко |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Багатовимірність сучасного світу знаходить самобутнє мовообразне відображення у творах національної літератури кожного народу. Яскраво й виразно це відбувається у віршових творах через характерні мовнопоетичні стильові форми, які є зовнішніми виявами внутрішнього світоглядного й естетичного потенціалу автора.

Проблема вивчення мовного стилю відомих майстрів слова була й залишається в центрі уваги сучасного мовознавства, бо ці майстри – репрезентанти самобутнього мовомислення народу – мають особисті лексичні пріоритети, авторські деривати, оригінальні синтаксичні конструкції, переосмислені мовні символи, нестандартний стиль. Особливу увагу привертають творчі індивідуальності з різнобічними літературно-мистецькими уподобаннями. Такою постаттю був український поет-художник Святослав Гординський (1906 – 1993), спадщину якого ще належить вивчити як лінгвістам, так і мистецтвознавцям.

Базові методологічні принципи лінгвістичного аналізу самобутньої мови майстрів художнього слова сформульовані в працях відомих вітчизняних і зарубіжних мовознавців: І. Білодіда, В. Виноградова, Г. Винокура, В. Григор’єва, С. Єрмоленко, Б. Ларіна, Ю. Шереха та ін. Окрім того, приклади використання методичного інструментарію лінґвістичного аналізу стилю видатних письменників наводилися в окремих монографіях В. Виноградова, С. Єрмоленко, Б. Ларіна, Н. Сологуб та інших.

У мовознавчих і літературознавчих працях висвітлювалося особливості індивідуального стилю визначних майстрів художнього слова: “Кольорономінація як особливість ідіостилю В. Стефаника” І. Бабій, “Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К. Паустовського” Р. Гладкової, “Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко” Г. Губаревої, “Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х – початку 90-х років ХІХ ст.” Л. Костецької, “Поетика новелістичної творчості Григора Тютюнника” О. Лихачової, “Семантичні перетворення слів у поезії Й. Бродського” І. Перцової, “Національно-культурний компонент у структурі художнього тексту (на матеріалі роману Д. Мордовця “Сагайдачний”)” В. Пустовіт, “Міфопоетика творчості М.М. Коцюбинського” Т. Саяпіної, “Семантико-стилістичні особливості фразеологічних одиниць (поетичні твори М. Рильського)” А. Супрун, “Творчість О. Ольжича. Проблеми поетики” Л. Чернявської.

До спеціальних наукових джерел дослідження словесної кольористики належать праці з проблем семантики барвопозначень (У. Бер, С. Іваненко, І.Ковальська, Р. Фрумкіна та інші); індивідуального сприймання й відображення кольорів відомими майстрами слова (І. Бабій, Г. Губарева, О. Федорук); психологічного сприйняття барв (А. Зайцев, М. Люшер, Л. Миронова, Я. Скотт, Р. Фрумкіна); класифікації кольоративів (Чжун Сяовен); мовних концептів кольорів (Г. Яворська) і, зрештою, роздумів поета-художника С. Гординського про сприймання кольорів у житті й мистецтві.

Індивідуальний стиль С. Гординського, який, за оцінкою М. Ільницького, є однією з чільних постатей в українській культурі ХХ ст. – “як “материковій”, так і діаспорній” – до сьогодні ще не став об’єктом системного вивчення для вітчизняних вчених-лінгвістів, але інтерес до його творчої спадщини за останні роки помітно зріс. Тому проблема вивчення поетичної мови цього автора є важливою й актуальною.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету й розкриває один із аспектів загального напрямку – “Актуальні проблеми сучасного мовознавства”.

Тему погоджено на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України (протокол № 16 від 20.04.2004).

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей індивідуального стилю поетичної спадщини С. Гординського на лексичному, семантичному, дериваційному, стилістичному та інших рівнях. Для реалізації мети дослідження поставлені основні завдання:–

на основі теоретичних праць відомих вітчизняних і зарубіжних мовознавців вибудувати науково-методологічну модель дослідження мови поезії С. Гординського;

– з’ясувати витоки мовних і позамовних чинників індивідуального стилю автора;–

охарактеризувати художні засоби індивідуального стилю поезії

С. Гординського; –

розкрити новаторську знаково-символічну природу мовомислення поета й художника;–

проаналізувати семантику та стилістичні функції барвопозначень поезії С. Гординського.

Об’єктом дослідження є індивідуальна поетична мова С. Гординського.

Предмет дослідження – лексичні, граматичні та стилістичні компоненти індивідуального стилю поетичної спадщини митця.

Джерела дослідження: Поетичні твори С. Гординського в окремих збірках і публікації митця в часописах української діаспори. Всього проаналізовано понад 300 індивідуально-авторських мовних одиниць.

Методологічно-теоретичною основою є наукові положення видатних вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, в яких сформульовано основні принципи і методи дослідження поезії, а також наведені зразки аналізу мови відомих майстрів слова ( І.  Білодід, В. Виноградов, Г. Винокур, В. Григор’єв,

С. Єрмоленко, Б. Ларін, О. Потебня, В. Чабаненко, Ю. Шерех та ін.), а також матеріали дисертаційних досліджень останніх років, присвячених проблемам індивідуальної мови українських і зарубіжних поетів, прозаїків і драматургів (Р. Гладкова, Г. Губарева, Л. Костецька, І.  Перцова, Т. Саяпіна, А. Супрун, Л. Чернявська та ін.). Відповідно до мети й завдань дослідження застосовано такі методи: загальнопізнавальні – спостереження й опис, індуктивний, дедуктивний, аналізу й синтезу; лінгвістичні – структурний (зокрема дистрибутивного аналізу), семасіологічний, семіотичний та інші.

Наукова новизна. Дисертація є першим в українському мовознавстві дослідженням оригінального індивідуального стилю поета-художника

С. Гординського, в якому здіснено спробу системного вивчення особливостей його поетичного мовомислення, систематизовано барвопозначення синкретичного (словесно-колірного) мовлення митця й визначено його місце і роль як новатора мовно-колірного стилю в українській поезії ХХ сторіччя.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження є основою для теоретичних висновків та узагальнень у галузі вивчення індивідуального стилю письменника, зокрема поета-художника; сприятимуть подальшому вивченню й глибшому розумінню специфіки художньо-естетичних властивостей сучасного поетичного слова, розширюватимуть наукові знання про особливості ідіостилю як однієї з основних категорій стилістики художньої літератури.

Практичне значення результатів дослідження. Робота може бути використана при розробці й викладанні навчальних курсів і спецсемінарів з історії української літературної мови на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, факультативних курсів для загальноосвітніх шкіл, методичних рекомендацій щодо лінґвістичного аналізу тексту індивідуального поетичного стилю; може слугувати матаріалом для написання дипломних і курсових робіт, рефератів, наукових статей тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Апробацію результатів дослідження здійснено у формі виступів і доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2003” (Дніпропетровськ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 2003), щорічних науково-практичних конференціях Слов’янського державного педагогічного університету (2001 – 2007), лекційних заняттях з курсів “Стилістика української мови”, “Культура і техніка мовлення”, “Лінгвістичний аналіз художніх текстів”, “Культура української мови”.

Окремі розділи та текст дисертації обговорено на засіданні кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету.

Публікації. Основний зміст роботи викладено у 12 публікаціях,

6 з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (60 найменувань), списку використаної літератури (200 найменувань). Загалом – 260 найменувань, додатків, а також „Словника барвопозначень Святослава Гординського” (окремим виданням). Загальний обсяг роботи з додатками складає 198 сторінок; основний зміст викладено на 172 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання, окреслено об’єкт і предмет дослідження, визначено методи дослідження, з’ясовано наукову новизну та практичне значення роботи. Зазначені основні праці вітчизняних та зарубіжних вчених, що склали основу науково-методичної бази дисертації.

Перший розділ “Ідіостиль як вияв самобутності письменника” складається з трьох підрозділів, у яких на основі відповідних теоретичних положень стилістики, культури мови та загального мовознавства визначено аспект дослідження індивідуального стилю поета-художника як його самовияву.

У першому підрозділі “Ідіостиль як об’єкт лінґвістичних досліджень”, спираючись на наукові праці лінґвістів (В. Виноградова, Г. Винокура, В. Григор’єва, В. Гумбольдта, С. Єрмоленко, Б. Ларіна, Н. Сологуб, Ю. Шереха та інших) узагальнено розуміння індивідуального стилю як сукупності мовновиражальних засобів окремого творчого індивіда, які є наслідком його авторського мовомислення, а також наведено варіанти дефініцій поняття “індивідуальний стиль”. При цьому враховано, що кожний письменник створює свою окрему мову, має свої характерні вислови, улюблені слова; вказано також на “системність виразових засобів автора, що вирізняє його серед інших мовців” (Л. Лисиченко).

Отже, індивідуальний стиль поета-художника – це сукупність ознак маркованих засобів мови, яка характеризується особливою системною організацією індивідуалізованого мовлення, детермінованого зображувальним образним мисленням, що вирізняє його серед інших майстрів слова. Тут же накреслено аналітичний алгоритм, що відповідає специфіці рецептивно-медіативного мовлення художника-поета С. Гординського.

Другий підрозділ “Об’єктивні та суб’єктивні чинники формування індивідуальної мовно-поетичної картини світу творця” торкається лінґвофілософського аспекту мови поета. Проаналізовано різні тлумачення поняття “індивідуальна мовна картина світу”, а також взято за основу тезу Л.Лисиченко: “…для мовної картини світу важливі три явища, тісно пов’язані між собою: людина – світ – мова”; з огляду на зміст цієї тези, зроблено теоретичне обґрунтування дослідницької моделі мовної картини світу С. Гординського; взято до уваги особистісні, мистецькі й суспільно-історичні чинники.

У третьому підрозділі “Дихотомія лінґвальної та мистецької природи індивідуально-авторської мови поета” мотивовано введення в обіг поняття “дихотомія” з огляду на специфіку мистецької діяльності автора; спираючись на Арістотеля, Г. Лесинґа, О. Потебню, І. Франка та інших мислителів, доведено внутрішню глибинну схожість слова й зображення, мови й малярства.

Другий розділ “Лексичні і словотвірні складники ідіостилю Святослава Гординського” містить два підрозділи та ряд пунктів, в яких проаналізовано такі основні словесні ресурси ідіостилю, як: метафори, епітети, порівняння, метонімії, перифрази, антоніми, синоніми, ключові слова, власні назви та новотвори.

Перший підрозділ “Лексичні засоби поетики”. Серед способів метафоричного перенесення наявні такі, що стосуються взаємодії мистецького і словесного відображення дійсності: ...на сині бульвари вечір смуток коновками ллє.

Переважна більшість епітетів належить до означень, виражених прикметниками. Групу індивідуалізованих епітетів складають композити з двох основ: люльково-філософський смак; білопінні брови та інші. Частовживаними в С. Гординського є епітети у функції обставин способу дії, що виявляють індивідуальний характер не тільки через граматичний аспект, а й через поетичне означення, у якому словоформа та словосполучення відіграють допоміжну роль: М’яко стікає по грудях солодке і тепле натхнення. Конструкт м’яко стікає … солодке і тепле натхнення включає дві форми епітетів – обставини способу дії (м’яко стікає) й означення (солодке і тепле). Епітет м’яко стікає… натхнення є синкретичним, бо має ознаки метафори.

Особливістю порівнянь є їхній образно-поетичний, здебільшого переносний характер значень суб’єкта й об’єкта порівняння: думи – пом’яті трамвайні білети; спокій – пес; туман – мокре полотно.

Серед оригінальної тропіки поета помітне місце належить метонімії як “мовленню навпростець” (Л. Мацько), як перенесення за принципом “автор – його твори”: …Верлен. На ньому помідор... Характерною рисою манери С. Гординського є його частиномовний пріоритет: схильність до активного використання іменників. Це стосується як найменування предметів, явищ, так і кольорів, наприклад, золотонебо, стохід, тереза?, височінь, оранжад, червінь; часто використовуються іменники невідповідної усталеній формі роду: гвоздик ка”)(від “гвозди та інші. Такі лексеми складають основу оригінальних метонімій, утворюючи суто авторські перейменування.

Особливе місце належить описовим висловам. У групі перифрастичних одиниць “Словесна творчість” нецікаві новини паризьких газет автор поетично описує як огидливу жуйку; серед одиниць – “Визвольні змагання. Політика” сема “зброя” перифразована на металу холодний вантаж.

С. Гординський як майстер поетичного слова мав власні уявлення про опозицію лексичних значень, виражену антонімами. Про поетичні лексеми, їх добір та осмислення у творчому процесі автор пише: легкі, як тінь, але як біль, важкі.

Для творів Святослав Гординського характерна багата та оригінальна синонімія: Упертий і твердий, та довговічний камінь… Індивідуальними рисами позначені й контекстуальні синоніми: Та хижий і жадний той ум на небі тьмянім...

Автор активно використовує ключові слова й словосполучення як своєрідні знаки, за якими читач “розпізнає” його самобутню мовообразність як поета-художника. На вираження поетичної й малярської творчості – навала форм; Пегас; Муза; лабіринти слів; химерна уява; синтези барвних плям; осколки кольорів; хмарки думок; футуризні химери та інше; природи – спливає вечорінь, блакитніє ліс; сходить кроками ніч; замерехтіла далечінь; сріблистість атмосфер; неба емаль; синій вечір; рожеві ранки та інше; соціальних явищ та історичних подій – стягів жовтоблакит; чорний шлях; Наливайків бик; розхристаність епохи; слави мармур; чорне бойовище; румовища держав та інше.

Другий підрозділ “Словотворчість Святослава Гординського як одна з найхарактерніших властивостей його ідіостилю”.

Методологічною основою лінґвістичного аналізу поетичних дериватів цього видатного поета-художника є науково-концептуальні напрацювання сучасних лінґвістів-дериватологів, які вивчають лексичні одиниці за структурою і способом їх творення ( В. Горбачук, В. Горпинич, О. Земська, Є. Карпіловська, Н. Клименко, І. Ковалик, В. Лопатін та інші). З погляду словотворення, лексичні одиниці поетичних творів автора є різноманітними як за частиномовною ознакою (іменники, прикметники, дієслова, прислівники тощо), так і за способами їх творення (словоскладання, основоскладання та афіксація). Найпоширенішим типом є словоскладання.

Значну кількість становлять іменники, створені шляхом основоскладання, наприклад, золотонебо – Немов алябастрові, шиби / Просочують світло бліде, / На золотонебі апсиди / Мадонна із дитятком жде... Потенційний лексичний новотвір-іменник утворено сполученням слів – прикметника золоте та іменника небо. Можна було б припустити, що перший складник – іменник золото, оскільки тло храмових стінописних образів зазвичай покривали тонким шаром золота – позолотою. Однак, на користь прикметника маємо більш вагомий аргумент: С. Гординський зауважував, що реальну дійсність, світ предметів і явищ він сприймає передусім через колір, тобто чуттєво за зовнішніми ознаками їх кольористичного забарвлення. Тому іменник золотонебо – це суто авторський новотвір.

Експресивними, стилістично маркованими сприймаються безафіксальні лексичні новотвори: скорч – Знесиленим думкам / Свідомість зомліва. Лиш підсвідомим скорчем / Уперті щелепи змикаються…. Цей безафіксальний лексичний потенціальний новотвір-іменник вказує на наслідок одноразової дії (скорченість як форма, утворена внаслідок дії). Окрім того, контекст виявляє переносність (відтак і поетичність) лексичного значення цього слова. Серед афіксальних новотворів привертають увагу також префіксально-суфіксальні мовні одиниці, наприклад: антивирійність – Моя невгамовна туга / Мучиться антивирійністю / Того трикутного розкрилля: / Вона каже йому летіти / Не настріч теплому сонцю, / А напроти вчасних приморозків… Імовірно, твірною базою цього потенційного лексичного словотвірного неологізму є іменник вирійність з префіксоїдом анти-, до якого приєднано суфікс -ість.

Прикметникові новотвори С. Гординського також утворено в різноманітний спосіб – словоскладання й основоскладання, афіксації, за аналогією усталених морфологічних моделей та інше.

У деяких контекстах автор використовує ад’єктиви-неологізми, створені за аналогією зі словами з подібними морфемними схемами: дітвацький – …І щоб не підстелить вам свого Я під ноги! / Й на крики, верески, дітвацький гул погроз, / Глумливі посмішки глибокодумних гномів, / Стискаю спис міцніш... Українська діалектна лексика має іменник дітва. Ймовірно, словотвірний неологізм-прикметник дітвацький походить від авторської гри слів за аналогією з усталеними словоформами із суфіксацією -аць-к-: хижацький, чудернацький, дивацький.

Змальовуючи колірні явища, художник-поет С. Гординський часом звертається до нетрадиційного написання слів: мутнобагряний – Сняться походи, пожежі, безмір’я, розкриті наостіж, / Клики ворожі якісь, люди з мечами, чужі, / Гарби, насипані збіжжям, на межах – порубані кості, / Сонце ж – вовтузиться в хмар мутнобагряній іржі. Потенціальний лексичний неологізм мутнобагряний утворено за звичайною словотвірною моделлю: прислівник мутно + прикметник багряний із інтерфіксом -о- та прикметниковим суфіксом -н- на означення кольору та інших властивостей предметів і явищ. Серед найвиразніших прикметникових словосполучень помітними є окремі мовні витвори, як-от новотвір стрілистощоглий – Зіп’яті по хребтах холодних бурунів / Задріботять вони в своїм останнім танці / Туди, де жде на них у синій далині / Вагонів стук і в млі – стрілистощоглий Данціґ. Твірною основою потенційного лексичного новотвору-юкстапозиції стрілистощоглий є модель якісних прикметників, а саме інтенсивного вияву ознаки форми за схожістю (зі стрілою). Крім того, автор дає суб’єктивно-інтенсивну оцінку панорамі портового міста: художник-поет сприймає насамперед форму предметного світу й характер пейзажу. Модель новотвору: прикметник стрілиста, в якому суфікс -ист слугує інтенсивному вияву форми, + іменник щогла + афікс -ий.

Серед індивідуально-авторських дієслів помітне місце належить інфінітивам: ліричити – Часом, як стане тобі на душі несподівано гірко, / Виходиш блукати тоді по бульварах засмічених / І, пальцем у серці своїм провертівши маленьку дірку, / Починаєш ліричити. Суфіксальне дієслово ліричити утворене від іменникової основи лір(ика) та афіксів за зразком – музичити, п’яндичити, а також батрачити і тому подібне, де суфікс -и означає незавершеність і тривілість дії у часі. Дієслівне словотворення у порівнянні з іменниковим і прикметниковим хоч і не відрізняється оригінальністю, але має певні авторські особливості: глибша – Ще теплі дні, та холод ранній. / І глибша неба синь, / У невимовному чеканні / Застигла далечінь. Дієслово глибша є усіченою формою лексеми глибшає, що означає незавершену дію, процес.

Стилістично своєрідними у С. Гординського є прислівникові утворення: устокроть – Це ж квіти ті, що стоптані колись, / Як станемо усміхнуті на межах / Нам устокроть заквітнуть багряніш / Паланням барв на блюзах і на лезах... Ймовірно, оказіональний авторський неологізм устокроть утворено від – устократ, або – книж. стократ, стократно.

Самобутнім словотвірним явищем поетичного мовлення С. Гординського є прислівники-словосполучення: верхдерева – Земля у ворожому стиску. / Відходить останній похід, / Верхдерева скиглить Див, / Свище в пустий набій… Потенціальний лексичний новотвір-словосполучення верхдерева утворено шляхом зрощення номінатива верх з відмінковою формою іменника дерева.

Номінативи, що входять до складу індивідуальної лексики С. Гординського вирізняють його з-поміж інших письменників. Їх уподядковано в такі групи: 1) література та мистецтво; 2) природа, людина; 3) фольклор, культура, духовність; 4) застарілі та маловживані слова;

5) лексеми загального словника. Очевидним є те, що український еміґраційний мовний континуум не справив вирішального впливу на словник митця, його лексика зберегла основні ознаки власне української літературної мови. Сполучаючи елементи активної й пасивної лексики, автор проставляє необхідні логічні, смислові й стилістичні акценти, надаючи висловам додаткової експресивності.

У третьому розділі “Символіка поетичної мови Святослава Гординського” проаналізовано семіотичну систему авторського мовлення, яка складається з мовно-естетичних знаків національної культури та сеґмента барвопозначень.

Перший підрозділ “Мовно-естетичні знаки національної культури” відображає передусім мовну свідомість митця. Серед найвиразніших і найзмістовніших знаків-символів української духовної культури в мовленні С. Гординського зафіксовано семіотичний фітообраз червоної калини як знак життя, крові, вогню і смерті, символ світового дерева та інше. Парадигмою цього словообразу є низка понять: земля (Україна) – червона калина – кров. Ойконім-історизм Полтава є знаком-символом перелому суспільної свідомості у зв’язку з поразкою гетьмана Івана Мазепи, що закономірно активізувало пошук шляхів відродження Української ідеї. Парадигма значень вогонь – прокляття – поразка завершується оптимістично-стверджувальною семемою: Мазепинське зростає вірне плем’я. Узагальнюючи роль Шевченкового слова, автор поглиблює й символізує його значення (Логос), а Кобзаря (у дискурсі протистояння малоросійству) порівнює з Богом: Нетерплячий, гнівний, з Богом спорить, Він, що Словом все почав також. Ідеал профетичної особистості тут вибудовується через парадигму символів Віщий – Слово – Бог.

Другий підрозділ “Семантика та стилістичні функції барвопозначень” розкриває механізми синкретичного словесно-колірного мовомислення поета-художника С. Гординського. Колірні номінації автора органічно пов’язані із мовностилістичною системою його поезії. У різних поетичних контекстах багатозначна кольороназва актуалізується певним значенням: в одному випадку прикметник чорний постає в значенні нестримного пориву пристрасті – чорний спалах тіла…, а в іншому – в значенні болісних журливих думок: Сну вигоріла їдь… чорним виваром напоює свідомість... Словесна кольористика охоплює систему мовного вираження суб’єктивних авторських відчуттів світло-колірних явищ дійсності, що виявляється в його лексико-семантичних одиницях та конструкціях на означення барв і відтінків. Результати застосування статистичного методу задля виявлення домінантної ролі кольороназв у його поетичному мовленні підтверджують припущення, що поетичний кольоропис є однією з провідних ознак мовного стилю С. Гординського.

За сюжетно-тематичним спрямуванням барвопозначення С. Гординського впорядковано у п’ять груп: 1) природа; 2) мистецтво; 3) архітектура й урбаністичний простір; 4) одяг і прикраси. 5) війна та військові атрибути. Сеґмент мовної кольористики як певної ділянки лексико-семантичної тканини віршових текстів поета-художника С. Гординського відіграє вирішальну роль у визначенні загальної картини індивідуальної мови митця. З огляду на те, що поет наголошував на особливостях індивідуального сприйняття світу з домінуванням світло-колірної рецепції, розгляду основних принципів мовного кольоропису приділено значну увагу. Загалом поетичний барвопис автора має суб’єктивно-рецептивний характер і в багатьох семемах словесне вираження кольорів не збігається із загальноприйнятим: пурпурні горби; білі крила янгола смерті; сині бульвари; синя дорога та інше. Найекспресивніші сеґменти поетичного мовлення складаються із семем зі значеннями дескриптивної етики, тобто соціально-історичного аналізу суспільної моралі в поєднанні з теософією: І тупотить юрба народів чорна, в полях толочить квіт і злак І язики гризе: О горе нам! Де знак, спасіння знак? Лексичне значення кольоратива чорна охоплює й пронизує своїм значенням усю семантику вислову.

Окрім широко вживаних автологічних барвопозначень, до найвиразніших одиниць кольоропису, що визначають загальний характер системи кольоронайменувань, належать перифрастичні (описові) одиниці барвопису. Саме вони здебільшого апелюють до почуттів читача, пробуджують у ньому потребу художньо-образного й асоціативного мислення: проміння огнекриле; сонце кривавиться; квітка вогняна. Експресивними є також вислови з одиницями неозначених кольорів: повінь барв; синтези барвних плям; рефлекси неонів... Переважна більшість подібних одиниць характеризується самобутністю й неповторністю. Автологічні кольороназви згруповано в парадигми базових кольоративів, до яких належать: хроматичні (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий) й ахроматичні (білий, сірий, чорний).

Третій підрозділ “Малярство як детермінант мови поета-художника” розкриває каузальну залежність загального характеру й семантичного наповнення текстів поетичного мовлення від особливостей професійного художньо-образного мислення.

Формально галузь зображувальної і словесно-літературної творчості – суть різні галузі. Але практика доводить, що це не зовсім так. Є багато спільного, що споріднює митців і літераторів. Індивідуально-авторське творення художніх образів зближує майстрів пензля і слова. Важко не помітити, що теоретики мистецтва й літератури часто вживають одні і ті ж терміни: ідея, сюжет, композиція, зображення, портрет,пейзаж, ритм, динаміка, експресивність, малюнок, контраст, цілісність, фрагментарність та інше.

Така зближеність творчих процесів художньо-образного мислення художників і поетів дозволяє зробити припущення рефлективності перенесення принципів мислення з галузі малярства в галузь словесності. Беручи до уваги теоретичні положення про спорідненість слова і зображення, а також ураховуючи загальну кольористичність мовлення поета-художника, зроблено компаративний семантико-стилістичний аналіз творів Г. Черінь і С. Гординського, що мають спільний мотив осені. Результати підтвердили припущення про якісну й кількісну перевагу образної кольористики мови поета-маляра над аналогічною образністю майстра слова, який не займається живописом. Однак подібність поетичного світовідчуття й мовного вираження кольорів фіксується у зіставленнях лексики творів поетів-художників Т. Шевченка й С. Гординського.

Четвертий розділ “Основні компоненти мовно-поетичного світу Святослава Гординського та особливості їх художнього вираження” має два підрозділи, де висвітлено позамовну сферу діяльності автора та словесне вираження провідних мотивів поетичної творчості як складників мовнопоетичної картини світу митця.

У першому підрозділі “Екстралінґвальні ознаки ідіостилю та витоки мовотворчості письменника” диференційовано світ творчої особистості С. Гординського на різнорідні складники.

Насамперед узято до уваги свідчення сучасників (Б. Бойчук, М. Гнатишак, В. Державін, М. Ільницький, М. Рудницький, Т.Салига та інші.). Стислий літературно-мистецький життєпис, імена відомих вітчизняних (О.Архипенко, М.Бойчук, О.Грищенко, О.Новаківський та інші) та зарубіжних (П. Гоген, П. Пікассо, Ф. Леже та інших), а також обставини й опосередковані чинники впливу на мовостиль автора українських (Т. Шевченко, І. Франко, М. Рильський, П.Тичина, М.Зеров та інші) та зарубіжних (Ш. Бодлер, Р.-М. Рільке, Г. Аполлінер, С. Малларме) майстрів слова, спогади сучасників (М. Ільницького, Г. Костюка, Т. Салиги та інші) складають основу екстралінґвального огляду його поетичного мовлення.

Митець, за свідченнями сучасників ( М. Ільницький, Г. Костюк, І. Кочуровський, М. Рудницький, Т. Салига та інші), зміг піднятися на ту духовну й літературно-мистецьку висоту, на якій він високохудожньо перетворював архетипні образи, надаючи їм рис індивідуальних мовних символів.

Другий підрозділ “Вираження провідних мотивів поетичних творів як складників мовної картини світу автора” відображає ідейно-тематичні й сюжетні пріоритети митця, де подається система концептів, як складників мовної картини світу поета-художника.

Однією з найяскравіших, символізованих С. Гординським реалій мистецького життя, став Париж, де пройшли його кращі студентські роки, паралельна творчість у поезії й малярстві, визвольні змагання (січові стрільці, армія УНР, УВО, УПА), сучасником і свідком яких він був. З французькою столицею поета пов’язує знакова подія його мистецького життя – перший серйозний дотик до вищих здобутків європейської образотворчості: Академія Жуліян, Модерна академія Фернана Леже, престижні виставки в паризьких салонах, споглядання шедеврів архітектурного мистецтва та інше. Це все репрезентовано символічними семемами в синтагматиці творів паризького циклу (кінець 20-х – поч. 30-х рр.); наприклад, образ Парижа як велетня, який у сні тривожному на дні втиснувся на дно велетенської нічної ємності, і тут же – антитеза-порівняння з рідною Галичиною, яка поетові дорожча за будь-які зоряні Парижі.

Концепт власне орієнтаційних інтенцій автора символізовано семемами з кольоративами-професіоналізмами: …кобальт, ультрамарин, зелений веронез, кров цинобри тощо, а пункт “Типологія мовних засобів вираження проблем визвольних змагань” – алегоричним символом лева, що чекає слушного часу, щоб узяти реванш за поразку; або – Жанна д’Арк-Україна та інше.

У пункті “Мовна реалізація типологічних / нетипоголічних рис людини”” розкрито символічно узагальнене розуміння людини як альфи й омеги буття, високоорганізовану істоту, що несе всю повноту відповідальності за те, що робиться на планеті, зокрема, це виражається в уявному діалозі з Богом, а також в імперативно-питальних монологічних синтагмах, наприклад: Стань, озирнися; Де ви, друзі, брати?.. або – символічне звертання до Небес: Серце мені залишіть, Серце, вістря лез... У цьому сеґменті антропоцентричність, гуманістичне наповнення творів знаходить індивідуальне вираження в лексико-семантичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних та інших формах. Ідея добровільного вибору людиною між добром і злом виражена дієсловами другої особи доконаного виду: Ти викув сам собі свою жорстоку долю, / Ти вибрав сам собі безповоротний шлях….“

Концепт простір …” також має знаковий зміст через семіологічну синтагматику, наприклад: небо – синява, пасовиська хмар. Цей значеннєвий сеґмент також диференційовано за ознаками високо – низько, далеко – близько, що відображається в мовно-мистецький спосіб: предмети, що перебувають високо й далеко, забарвлені здебільшого в холодні кольори – синій, голубий, блакитний та інше, а – близько й низько – у теплі – жовтий, оранжевий, вохристий тощо. Індивідуально-авторським мовленням характеризуються лексико-семантичні модулі за ознаками “високо – низько”, “далеко – близько”, а також модель за ознакою “високо”: предметність (денотат) + ознака кольору + місце перебування предмета; “низько”: характер рельєфу + вид рослинності + ознака поверхні. У поемі “Сновидів” за ознакою “високо” наявна парадигма лексем: хмари, синява, недосяжно; за ознакою “низько”: схили, верес, килим. Отже, за ознакою “високо” вживаються “легкі”, “небесні” номінації – небо, блакить, хмарки та інше, а за ознакою “низько” – “важкі”, “заземлені” – скелі, каміння, пагорби тощо. Так само за ознаками “далеко – близько”: “далечинні” значення пов’язані з безпосереднім відчуттям – синь, луна, задивленість та інше, а “наближені” – зримо матеріальні, конкретні – горби, чагарі, руїни скель та інше.

Темпоральний аспект мовлення (“Концепт часу …”) характеризується різноманітністю словообразного вираження окремих семантичних одиниць: коли йдеться про теперішній час – твій час; про майбутній – коли для думок не буде кордонів; про минулий – минуле впало в вічність. Час визвольних змагань виражається експресивними означеннями: лютий час, час Аттіли, час бурі й напору та інше. Символічною лексемою є архаїзм підвечір (початок вечора). Стилістично цікавою є функція хронеми ніч, яка об’єднує навколо себе такі семи: темнота, самітній, бездонна, зло, похмурий, тиша, сни. Окрім того, розкрито особливості авторського вираження перебігу подій, що знаходить оригінальну мовну форму. У самобутній спосіб поет виражає різний час доби: день як період плідної праці – плесо дня; полудень – блакитний; означення дня в цілому – ритмічний, сонний, однаковий.

Відображення предметного світу здійснено через наведення цілої низки ґлос, що сприяють стилістичному забарвленню певних мовообразів, наприклад, на позначення видів зброї – стилет, револьт, каск; побутових речей – мухолапка, скребло, сплет та інше; для опису архітектурних об’єктів (Собору Паризької Богоматері) автор вдається до ампліфікації:…вріс важко силует Жаги нестримної й екстаз середньовіччя, Де чудно поєднав зусилля будівничих В єдинім пориві конструктор і поет.

Автор зосереджує увагу на загальних принципах словесного змалювання речей і предметів, що були невід’ємною частиною особистого світу автора. Характерною рисою його творів є актуалізація застарілої лексики з метою надання кольориту доби світу речей. Наприклад, домінування назв зброї, що належать до пасивної лексики (архаїзми, діалектизми) – стилет, револьт, кріс та інше; посуду – коновка, глек тощо; а також напоїв – шампан, оранжад, ром: Хай шампаном револьти уп’ються... Через індивідуальні словосполучення поет відтворює той світ, що репрезентує його головні уподобання – поезію та малярство. Дистрибуцію словосполучення фарби і книги складають лексеми: затишшя, радісна, праця, Музи, Грації, високо та ін.

У висновках узагальнено основні теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи.

Спираючись на базові методологічні принципи лінґвістичного аналізу мови письменників, сформульовані в працях провідних вітчизняних та зарубіжних учених, вибудовано концептуальну науково-методологічну модель дослідження поетичної мови поета-художника С. Гординського.

З’ясовано, що індивідуально-авторський стиль митця формувався під впливом взаємозумовлених лінґвальних і екстралінґвальних, мовнопоетичних і мистецьких, соціальних і політичних, світоглядних і філософських чинників, до яких належать, з одного боку, загальнокультурні, етнонаціональні й літературні традиції української та європейської словесності, з іншого – особистісні чинники, зумовлені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням автора, його ідейними та  естетичними засадами, що лежать в основі його мовної картини світу.

В роботі доведено внутрішню глибинну схожість слова й зображення – мови й малярства; дихотомія цих двох сфер творчості не є суперечливою, саме вона значною мірою сприяє виявленню найважливіших властивостей ідіостилю, насамперед індивідуалізованих лексичних одиниць – новотворів, метафор, епітетів, порівнянь, метонімій, перифраз, антонімів і синонімів. Специфіка поетичної мовотворчості мотивує передусім активізацію словотвірної діяльності, винайдення самобутніх словоформ, здатних виражати експресію віршування в широкому інтонаційно-звуковому діапазоні; різноманітні мовні фузії – характерне явище звукової версифікаційної практики майстра слова, внаслідок чого фонетичний складник його стилю розширює й урізноманітнює звукову палітру барв (Пам’ятаю: ти була…п’янка, п’янкіша від вина,.. Я ж припавши, цілував…), де ритмічний повтор глухої губної фонеми [п] переконливо й виразно передає любовні емоції та переживання ліричного героя; або через взаємодію звуків [с] і [з]: …поскрипують… обози, обози, обози створюється звуковий образ дійсності, характерний для часів Першої світової війни в Галичині.

Ряду оригінальних авторських тропів (метафор, епітетів, порівнянь, метонімії, перифраз та інших художніх засобів мови) митець надає характеру поетико-мистецької зображувальності, тим самим додаючи до природних образних властивостей мовлення експресивні конотативні ознаки (…Піднявши догори долоні огнелисті, Як ви, дуби; …Аж блискавка огниста Розірве далеч гарпуном).

Особливістю поетичної лексики автора є те, що більшість образних слів поетичних текстів знаходимо не тільки серед метафор (Рефлекси асфальти сполохані лижуть; Підіймаю на щоглу серця барвистий стяг), метонімій (Оздобив пурпуром опаль твого чола; Притискають Францію), перифраз (кратер уст [рот], огидлива жуйка [нудна писанина]), а й – епітетів (невговтані навали, замріяні люльки, філософський місяць) і порівнянь (думи, як пом’яті трамвайні білети; слова, як п’янюги) вживаються в переносних значеннях. Характерно, що серед іменників домінують назви неістот (слова, уява, плями, думки, дух та інші). Більшість антропонімів – це імена героїв міфів і легенд (Муза, Пегас, Наливайко та інше). У групі “Природа” автор активно використовує дієслова дійсного способу (спливає вечорінь, верби ідуть, сходить кроками ніч, блакитніє ліс та інші), а в групі “Соціальні явища та історичні події” – відносні та якісні прикметники (серця невговтані, бунтарні; отави вечірні, чорне бойовище та інше).

Рисами авторської самобутності позначені синоніми (грайливий, примхливий, бурливий; змінне, неуловне; невговтаний, бунтарний) та антоніми (тиша – крик; палахкотів – погас; гриф – голуб).

Ключові слова та словосполучення у С. Гординського сприймаються своєрідними знаками, за якими читач “розпізнає” його самобутню мовообразність як поета-художника. На вираження поетичної й малярської творчості – навала форм; Пегас; Муза тощо; природи – спливає вечорінь, блакитніє ліс; сходить кроками ніч тощо; соціальних явищ та історичних подій – стягів жовтоблакит; чорний шлях; Наливайків бик; розхристаність епохи; слави мармур; тощо.

Розмаїття власних назв, зокрема антропонімів: Тарас Шевченко, Христос, Бодлер, Бажан, Рильський; топонімів: Україна, Київ, Париж, Франція, Львів, Галич; оронімів: Карпати, Говерля, Ґолгота; гідронімів: Дніпро, Черемош, Дністер, Сена, безперечно, свідчить про різнобічність інтересів і зацікавлень поета.

У ході роботи розкрито новаторську знаково-символічну природу мови письменника. Мовно-естетичні знаки національної культури в поезії Святослава Гординського – це продукт комплексного авторського осмислення, уточнення й інтерпретації фольклорно-міфологічних символів-архетипів, витворених нашими попередниками, що містять у собі ідею посутнього, вічного й незмінного в духовному житті народу. Відштовхуючись від здобутків Т. Шевченка й І. Франка, С. Гординський разом із М. Рильським, П. Тичиною, М. Бажаном та іншими майстрами слова першої половини ХХ ст. був в аванґарді мовотворців доби. Ключові мовно-естетичні знаки поетичних текстів (Калина, Полтава, Тарас Шевченко та інше) є традиційними, але автор наповнює їх новим сучасним змістом. Саме вони складають семантичне ядро мовної картини світу поета-художника.

У дисертації проаналізовано семантику та стилістичні функції барвопозначень автора. Словесне барвопозначення творів автора пронизує фактично всю мовностилістичну тканину поетичного доробку майстра слова й пензля. Система індивідуального колірного мовомислення поета має широкий спектр частиномовного, словотвірного, лексичного, семантичного, стилістичного вираження; серед оригінальних кольоронайменувань більшість складають відад’єктивні утворення – деад’єктиви (синь, голубінь, жовтінь, фіолет та інші); серед дериватів – відтінкові кольоративи, утворені через сполучення двох основ або окремих слів (синьо-зелений, білопінний, жовто-блакитний тощо).

До групи самобутніх кольороназв належать перифрази та конструкції семантичних одиниць неозначених кольорів: бенкет барв; бризки барв; блиск реклам; пера паві та ін.

В індивідуально-авторський спосіб також відтворюється кольористичний світ речей і явищ, які у словесному вираженні створюють ефект “хроместезії”, за якого зорові стимули й образи, зафіксовані у мові, викликають колірні відчуття (…Був кошичок нагрудника з двома теплими помаранчами).

Словесний барвопис як один із компонентів цієї мовностилістичної системи є визначальним елементом індивідуального стилю поета-митця загалом. Подібних виявів мовно-колірних явищ в українській літературі не спостерігалось ні в попередників, ні в його сучасників.

Отже, у сфері словесного кольоропису цей поет-художник є новатором мовного барвопозначення в українській літературі ХХ ст.

У дисертації розроблено концептуальну модель вивчення індивідуального стилю мовлення поета-художника, яка може слугувати для подальших поглиблених досліджень лексикологічних і стилістичних проблем, пов’язаних з відображенням різноманітних колірних і синестезійних явищ у творах письменників минулих років і сучасності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Колірна лексика поезій С. Гординського // Ономастика і апелятиви:

Ювілейний зб. на пошану В. О. Горпинича. – Д.: ДНУ, 2002. – С. 172 – 179.

2. Колірне поетичне мовлення С. Гординського та його каузальний зв’язок із малярством // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. – Славянск: СДПУ, 2002. – Вып. Х. Ч. 2. – С. 205