КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.742 (477)

ПАШИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ

12.00.02. – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та євроатлантичної інтеграції України Національної академії оборони України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Олійник Анатолій Юхимович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри загальноюридичних дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри конституційного права

кандидат юридичних наук, доцент

заслужений юрист України

Кравченко Віктор Віталійович,

Університет економіки та права “КРОК”,

завідувач кафедри конституційного

та адміністративного права

Провідна установа: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого,

кафедра конституційного права України, м. Харків

Захист відбудеться “21” червня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, Солом’янська площа,1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03680, м. Київ, Солом’янська площа, 1.)

Автореферат розісланий “15” травня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проведення в Україні військової реформи по створенню сучасної, невеликої за чисельністю, мобільної, всебічно забезпеченої армії має на меті також створення ефективної системи реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців, забезпечення їх конституційних прав і свобод, посилення соціального захисту військовослужбовців. Адже реальність і гарантованість забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців є важливим показником наявності соціальної, правової держави і безпосередньо впливає на морально-психологічній стан військовослужбовців та стан боєготовності військ.

Незважаючи на те, що Конституцією і законодавством України визначені основні права і свободи військовослужбовців, конституційні гарантії їх соціального захисту, реального забезпечення цих прав ще не досягнуто.

Безсумнівно, що така робота буде більш плідною, якщо вона буде здійснюватися з урахуванням наукових досліджень, узагальненого практичного досвіду вирішення подібних проблем як у минулому, так і в новітній історії України, а також досвіду інших держав.

Актуальність обраної теми значною мірою обумовлена саме ступенем наукового розроблення проблеми. Справа в тому, що на цей час в Україні відсутні дисертаційні роботи, присвячені комплексному дослідженню тенденцій розвитку інституту конституційно-правового статусу військовослужбовців. У межах дисертаційного дослідження важливим є не тільки аналіз теоретичних основ конституційно-правового статусу військовослужбовців, але й гарантій його реалізації у нових суспільно-політичних умовах. Це передбачає виявлення специфіки законодавства, що закріплює статус військовослужбовців, його місця в системі конституційного законодавства, гарантій реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Сучасні наукові погляди щодо конституційно-правового статусу військовослужбовців нерозривно пов’язані з розвитком людської цивілізації та уявлень про права і свободи людини. Значний внесок у розвиток наукових поглядів про права людини зробили видатні мислителі епохи відродження:
Т. Гоббс, Г. Гроцій, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж. Локк, Дж.-Ст. Мілль, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спіноза; видатні мислителі України: М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Кістяківський, Леся Українка, П. Орлик, І. Франко, Т. Шевченко та ін.

При написанні роботи дисертант спирався на наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких розглядалися питання конституційно-правового статусу особи, прав і свобод людини та громадянина, гарантій їх реалізації. Серед них наукові праці таких радянських та російських учених, як М. Вітрук, Л. Воєводін, М. Ентін, В. Карташкін, Н. Лукашук, О. Лукашова, М. Матузов,
В. Патюлін, В. Скобелкін, О. Тіунов, а також наукові праці українських учених-правознавців М. Баймуратова, М. Гуренко, А. Колодія, В. Копейчикова,
О. Кушніренко, Н. Мяловицької, А. Олійника, В. Погорілка, П. Рабіновича,
О. Скакун, Т. Слинько, Ю. Тодики, Н. Шукліної та ін.

При проведенні дослідження також використовувалися наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджували проблеми правового статусу військовослужбовців, М. Артамонова, А. Добровольського, І. Качана, В. Кириленка, А. Коровнікова, Р. Крокера, Ю. Мігачова, Ю. Поніматченка, Ж.-К. Рокепло,
В. Серьогіна, В. Стрекозова, К. Хессе, Х.-Г. Швенка та ін.

Нормативно-правову основу дисертаційного дослідження становлять видатні історико-правові документи – Руська Правда, Конституція Пилипа Орлика, закони УНР; міжнародно-правові документи з прав людини, Конституція та закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідної роботи Науково-дослідного центру (гуманітарних проблем) Збройних Сил України. Воно є складовою частиною розробки загальної теми “Соціальні аспекти реформування та розвитку Збройних Сил України” (шифр “Соціальний фактор”), державний реєстраційний номер 0104U004996. Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Національної академії оборони України, обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Національної академії оборони України (протокол №1 від 27 вересня 2004 року).

Мета і завдання дослідження полягають у комплексному розгляді теоретичних та практичних проблем конституційно-правового статусу військово-службовців, аналізі діючого законодавства та досвіду провідних країн світу і формулюванні на цій основі науково обгрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства та практики реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні.

Для досягнення вказаної мети передбачено вирішити такі завдання:

– провести аналіз розвитку і сучасний стан теоретичного опрацювання проблеми конституційно-правового статусу військовослужбовців;

– дослідити історичний розвиток і сучасний стан нормативно-правового регулювання та провести аналіз законодавчих актів, що визначають конституційно-правовий статус військовослужбовців, гарантії його реалізації;

– з’ясувати поняття, структуру та дослідити елементи конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні;

– здійснити комплексне дослідження сутності прав і свобод військово-службовців, їх класифікацію, особливості реалізації та стан дотримання у відповідності до Конституції, законодавства України і міжнародних стандартів прав людини;

– дослідити правові гарантії конституційних прав і свобод військово-службовців, що сприяють реалізації їх конституційно-правового статусу;

– розробити науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, яке визначає конституційно-правовий статус військово-службовців, на основі узагальнення позитивного зарубіжного і вітчизняного досвіду.

Таким чином, сутність наукового завдання полягає у комплексному дослідженні теоретичних та практичних проблем реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері правового закріплення та реалізації конституційно-правовового статусу людини і громадянина в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правовий статус військово-службовців в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектичний метод пізнання державно-правових процесів і явищ, що дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності. Із загальнонаукових методів використовувалися системний, структурно-функціональний, історичний та інші. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило визначити структуру елементів конституційно-правового статусу військовослужбовців, визначити критерії класифікації та здійснити класифікацію прав і свобод військовослужбовців, здійснити класифікацію гарантій їх реалізації, визначити ієрархію державних органів, що є гарантами конституційно-правового статусу військовослужбовців та їх повноваження щодо реалізації конституційних прав військовослужбовців. Використання історичного методу дозволило дослідити становлення та розвиток теорії і практики конституційно-правового статусу військовослужбовців та його нормативно-правове закріплення.

Із спеціально-юридичних методів автор застосовував формально-юридичний, порівняльно-правовий та ін. За допомогою формально-юридичного методу досліджено діяльність державних органів щодо реалізації конституційних прав військовослужбовців та запропоновано напрями вдосконалення їх діяльності. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати систему законодавства України про конституційно-правовий статус військовослужбовців та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів цієї роботи полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження інституту конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні, що дозволило визначити його особливості та головні тенденції розвитку, розробити пропозиції з удосконалення чинного законодавства про конституційно-правовий статус військовослужбовців.

У дисертації обґрунтовано низку понять, теоретичних положень і висновків, що мають наукову новизну:

1. Запропоновано авторське визначення поняття “військовослужбовець” – це громадянин України, який проходить військову службу, що є державною службою особливого характеру, в одному з військових формувань України, яке створене відповідно до чинного законодавства України для здійснення оборони держави.

2. Набуло подальшого розвитку дослідження основних елементів структури конституційно-правового статусу військовослужбовця, до яких належать: правові норми; основні права, свободи і обов’язки; правосуб’єктність; правові принципи; громадянство; гарантії прав і свобод; юридична відповідальність.

3. Вперше узагальнено результати комплексного дослідження сутності прав і свобод військовослужбовців, проведено їх класифікацію, досліджено особливості та проблеми реалізації в умовах військової служби. Права і свободи військовослужбовців можна поділити на: конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни; військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби.

4. Проведено аналіз і розглянуто класифікацію правових гарантій прав і свобод військовослужбовців та виявлено специфіку законодавства в цій сфері. Правові гарантії реалізації прав та свобод військовослужбовців – це сукупність встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяються на дві великі групи: нормативно-правові гарантії і організаційно-правові гарантії.

5. Сформульовано авторську концепцію нормативно-правових гарантій як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми.

6. Обґрунтовано авторську концепцію організаційно-правових гарантій прав і свобод військовослужбовців, до системи яких входять держава, її органи та посадові особи, інститути громадянського суспільства (політичні партії та громадські організації, профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації).

7. Розроблено пропозиції та рекомендації з поліпшення системи і змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань конституційно-правового статусу військовослужбовців, конкретні доповнення до законодавчих актів, спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів держави по захисту прав і свобод військовослужбовців. Зокрема, автором розроблено проект структури Закону України “Про правовий статус військовослужбовців в Україні”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дисертації можуть бути використані в процесі вдосконалення чинного законодавства про конституційно-правовий статус військовослужбовців, а також у діяльності органів державної влади щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців. Матеріали дослідження, основні ідеї та висновки можуть бути використані в процесі викладання конституційного права України, при розробці навчальних програм, читанні спецкурсів “Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні”, “Забезпечення прав і свобод людини в умовах військової служби” у вищих військових навчальних закладах, у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів юридичних факультетів і в роботі з правового виховання населення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема: “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку” (Київ, 2005 р.); “Формування у військовослужбовців позитивного ставлення до НАТО” (Київ, 24 листопада 2005 р.). Тези виступів опубліковані.

Результати дисертаційної роботи були використані при підготовці науково-дослідної роботи “Соціальні аспекти реформування та розвитку Збройних Сил України” (шифр “Соціальний фактор”), державний реєстраційний номер 0104U004996, що підтверджується відповідним актом впровадження.

Публікації. Основні положення дисертації відображено у шести наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та логікою дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 205 сторінок, із яких список використаних джерел становить
20 сторінок (229 найменувань), додатки – 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості теми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію та публікації результатів дисертації, структуру і обсяг роботи.

Перший розділ “Теоретичні дослідження та нормативно-правове регулювання конституційно-правового статусу військовослужбовців”, який складається з двох підрозділів, присвячено розгляду та аналізу теоретичних досліджень питань прав і свобод людини, правового статусу особи, конституційно-правового статусу військовослужбовців, а також дослідженню історичного розвитку та становлення нормативно-правового закріплення правового статусу військовослужбовців.

У першому підрозділі “Теоретичні дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців” розглянуто питання історичного розвитку та становлення сучасних наукових поглядів на права і свободи людини, конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус військовослужбовців, а також проаналізовано наукові дослідження з цих проблем.

Сучасні наукові погляди на права і свободи людини, конституційно-правовий статус людини і громадянина, в тому числі й військовослужбовців, нерозривно пов’язані з розвитком людської цивілізації, певних юридичних концепцій людини як суб’єкта права і на відповідних поглядах про її права і обов’язки, свободи і несвободи. Кожен народ вніс свою частку в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему залежно від історичних обставин свого буття.

Усі вчені, які досліджували цю проблему, вважають, що правовий статус особи – це складна збірна категорія, яка відбиває весь комплекс зв'язків людини із суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. Основу правового статусу особи складають її права, свободи і обов'язки, закріплені в Конституції та інших законодавчих актах, проголошені в Загальній декларації прав людини. Це головним чином і визначає правове становище особи в суспільстві, її роль, можливості, участь у державних справах.

З усіх розглянутих класифікацій правового статусу найбільш істотне наукове і практичне значення мають, на нашу думку, ті, що визначають види правового статусу особи: загальний (конституційний) статус особи, спеціальний (родовий) статус особи, індивідуальний статус особи. Всі вищевказані правові статуси особи співвідносяться між собою як загальне, особливе та одиночне. Вони тісно взаємопов’язані та взаємозалежні, нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. Кожен індивід одночасно виступає у всіх вказаних якостях: громадянина своєї держави (конституційний правовий статус), члена певної соціальної групи (спеціальний або родовий правовий статус), неповторної особистості (індивідуальний правовий статус).

Проведений аналіз наукових поглядів учених, теоретичних досліджень проблем правового статусу особи, правового статусу військовослужбовців дозволяє нам резюмувати, що як вітчизняні, так і закордонні вчені виходять з положення про особливий правовий статус військовослужбовців, який складається з прав, свобод, обов'язків, відповідальності та їх гарантій.

Зміст правового статусу військовослужбовців є дуже багатогранним і залежить від ряду факторів. По-перше, військовослужбовець, як громадянин своєї держави, виконує обов’язки щодо збройного захисту держави, пов'язані з необхідністю беззаперечного виконання наказів і поставлених завдань у будь-яких умовах, у тому числі і з ризиком для життя. З цього випливає, що військовослужбовець, як громадянин, повинен наділятися конституційними правами і свободами, нести обов'язки і відповідальність.

По-друге, конституційні права і свободи військовослужбовців, їх обов’язки і відповідальність визначаються з урахуванням можливостей їх реалізації в умовах збройних сил, що спричиняє деякі обмеження в правах і свободах. Отже, виконання громадянином обов'язків військової служби обумовлює те, що стосовно нього буде діяти ряд обмежень, що передбачені законодавчо і випливають із особливостей військової служби, а також відповідно до цих особливостей військової служби їм надаються додаткові права, пільги, гарантії і компенсації.

У другому підрозділі “Нормативно-правове регулювання конституційно-правового статусу військовослужбовців” досліджується історичний розвиток та становлення нормативно-правового закріплення правового статусу військово-службовців, система нормативно-правових актів, що визначають правовий статус, права військовослужбовців та гарантії їх реалізації.

З давніх часів у правових нормах як звичаєвого, так і писаного права, визначалось особливе місце військових людей у суспільстві та особливе ставлення до них держави. На території сучасної України з утворенням Давньоруської держави в ІХ ст. вперше виникає армія, постійним ядром якої була дружина Великого Київського князя. З цього часу між князем і його дружиною укладалися договори, які надавали пільги та переваги дружинникам князя. В різні історичні періоди розвитку України особливе правове положення військовослужбовців закріплювалося у відповідних нормативних актах: у різних редакціях Руської Правди, Гетьманських статтях, Конституції Пилипа Орлика 1710 р., у період боротьби за національну державність у 1917–1920 рр. ХХ ст. у спеціальних законах. За радянських часів прийнято ряд нормативно-правових актів, які визначали права військовослужбовців, особливості соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх родин. Прийнятий 20 грудня 1991 року Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” став першим законодавчим актом у республіках колишнього СРСР, який закріплював правовий статус військовослужбовців. Усі ці нормативно-правові акти закріплювали певні суб'єктивні права і свободи військовослужбовців, їх особливий правовий статус, пільги та переваги не тільки для них, а й для членів їх сімей.

На сьогодні в Україні склалася система нормативно-правових актів різної юридичної сили, які визначають конституційно-правовий статус військово-службовців. Ця система характеризується великою кількістю нормативно-правових актів, їх непослідовністю, дублюванням правових норм, відсутністю єдиної термінології. Правові норми, що містяться в цих актах, не відповідають сучасному стану суспільних відносин, носять чисто декларативний характер і не мають механізмів їх реалізації.

Існуюча нормативно-правова база потребує системного вивчення та аналізу і на цій основі розроблення та прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють конституційно-правовий статус військовослужбовців. В Україні назріла нагальна потреба прийняття нового закону ”Про правовий статус військовослужбовців в Україні”, який би визначав правовий статус військовослужбовців, незалежно від того, в яких військових формуваннях вони проходять службу, і забезпечував реальні гарантії реалізації їх прав і свобод. На його основі необхідно розробляти інші нормативно-правові акти з урахуванням особливостей і умов проходження служби різними категоріями військовослужбовців та сучасних реалій соціально-економічного розвитку нашої держави.

Другий розділ “Загальна характеристика конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні” присвячено дослідженню поняття та елементів конституційно-правового статусу військовослужбовців, прав і свобод військово-службовців та їх класифікації, особливостям та проблемам реалізації конституційних прав в умовах військової служби.

У першому підрозділі “Поняття та структура конституційно-правового статуcу військовослужбовців в Україні” розглядаються поняття конституційно-правового статусу військовослужбовців та елементи його структури. На основі проведеного аналізу нормативно-правових актів запропоновано авторське визначення поняття “військовослужбовець”.

На основі дослідження наукових джерел автор дійшов висновку, що конституційно-правовий статус військовослужбовців є спеціальним правовим статусом, в основі якого лежить конституційно-правовий статус особи. Конституційно-правовий статус військовослужбовців – це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов'язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військово-службовців. Він разом з іншими спеціальними статусами (депутата, судді, прокурора та інших) характеризується особливими рисами соціального, правового, службового положення, наявністю відповідно до нормативно-правових актів спеціальних, додаткових прав і обов’язків.

Складні зв’язки, які виникають між державою і військовослужбовцем, їх взаємовідносини між собою фіксуються державою в юридичній формі – у формі прав, свобод, обов’язків, відповідальності, які є основою правового статусу. Конституційно-правовий статус особи включає в себе всю сукупність прав, свобод, обов’язків людини і громадянина, передбачених чинним законодавством. Разом з тим особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством, і визначаються особливостями проходження військової служби.

У другому підрозділі ”Елементи структури конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні” розглянуто елементи структури конституційно-правового статусу військовослужбовців.

Конституційно-правовий статус військовослужбовця як спеціальний правовий статус має свої, тільки йому притаманні особливості, що найбільш повно розкриваються в його структурних елементах, до яких належать: правові норми, які визначають статус; права, свободи і обов’язки; правосуб’єктність; правові принципи; громадянство; гарантії прав і свобод; юридична відповідальність.

Важливим елементом правового статусу військовослужбовців є правові норми, на яких він базується. В першу чергу, йдеться про норми Конституції України, які визначають конституційно-правовий статус людини і громадянина, у тому числі й військовослужбовців. Конституційні норми конкретизуються в законах, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актах.

Ядром, основою конституційно-правового статусу виступають права і свободи, які реалізуються у правовідносинах. Принципи правового статусу особи мають універсальне значення. Вони визначають основні ознаки статусу всіх членів суспільства, розповсюджуються на всі без винятку права, свободи і обов’язки, незалежно від того, якою галуззю права вони закріплені. Важливим елементом правового статусу військовослужбовців є правосуб’єктність, тобто передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасником правовідносин.

Громадянство на сьогодні є основою формування правового статусу військовослужбовця. Адже у відповідності до законодавства України військово-службовці – це громадяни України, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України. Особа, яка не є громадянином України, не може бути військовослужбовцем, а отже, не може мати спеціального правового статусу військовослужбовця.

Гарантії в правовому статусі особи тісно пов’язані з іншими його елементами, взаємодоповнюють одне одного, разом з тим кожен із них має своє значення і виконує свою функцію. Гарантії являють собою ідеальну модель, у відповідності до якої формується юридичне і фактичне становище конкретної особи. Гарантії необхідні як для правового статусу в цілому, так і для кожного його елемента. Але найбільшу потребу в гарантіях мають права, свободи і обов’язки. На нашу думку, подальший розвиток конституційно-правового статусу військовослужбовців буде характеризуватися удосконаленням його структурних елементів, насамперед розширенням та гарантуванням основних конституційних прав, свобод і обов’язків.

У третьому підрозділі “Конституційні права і свободи як головний елемент конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні” розглянуто права і свободи військовослужбовців та їх класифікація, особливості та проблеми реалізації конституційних прав в умовах військової служби та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

На думку автора, права і свободи військовослужбовців можна поділити на: а) конституційні (загальногромадянські), б) військово-службові. Конституційні права і свободи військовослужбовців – це закріплені в Конституції та гарантовані державою можливості, які дозволяють вибирати вид своєї поведінки, користуватися наданими благами для задоволення своїх особистих і суспільних потреб та інтересів особам, які проходять військову службу. Конституційні права і свободи військовослужбовців можна поділити на такі основні групи: особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні і культурні. Водночас конституційні права і свободи військовослужбовців можуть бути обмежені як самою Конституцією, так і нормами військового законодавства.

Військово-службові права і свободи поділяються на загальні, посадові та спеціальні. Загальні військово-службові права і свободи – це права, які мають усі військовослужбовці. Посадові права і свободи військовослужбовців визначаються посадою, яку займає військовослужбовець, і пов’язані з виконанням обов’язків, покладених на них державою. Ці права військовослужбовців закріплюються у статутах Збройних Сил України, а також в інструкціях, положеннях. Спеціальні права і свободи пов’язані із перебуванням військовослужбовців на бойовому чергуванні, при виконанні ними обов’язків внутрішньої, гарнізонної та вартової служб, виконанні спеціальних завдань.

Проаналізувавши стан забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців, автор дійшов висновку, що на даний час держава не може в повному обсязі забезпечити права військовослужбовців. Існують певні проблеми із забезпеченням таких прав: право на свободу пересування, право на свободу світогляду та віросповідання, право на звернення (скаргу), право на працю, право на житло, право на достатній життєвий рівень.

На основі аналізу правового закріплення та реалізації прав військово-службовців в Україні, з урахуванням досвіду провідних країн світу, автором внесено пропозиції стосовно вдосконалення законодавства та конкретних правових норм з метою реального забезпечення і гарантування конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Для реалізації конституційного права військовослужбовців на свободу совісті необхідно в новому Законі “Про правовий статус військовослужбовців в Україні” більш чітко сформулювати і закріпити право військовослужбовців на свободу совісті, а також законодавчо закріпити діяльність у Збройних Силах України військових священиків. Наявність військових священиків у збройних силах гарантуватиме реалізацію конституційного права на свободу совісті, а також дозволить вирішувати питання виховання та забезпечення високого морально-психологічного стану військовослужбовців.

У процесі проведення військової реформи, вдосконалення військового законодавства необхідно прийняти юридичні норми, які більш конкретно і чітко регулюють політичну діяльність військовослужбовців, дозволивши їм брати участь у зборах, мітингах і демонстраціях тільки у вільний від служби час і в цивільному одязі.

Для реалізації конституційного права на працю, на достатній життєвий рівень необхідно законодавчо врегулювати грошове забезпечення військовослужбовців. Головним завданням є приведення рівня грошового забезпечення у відповідність до тих затрат, які здійснює військовослужбовець при виконанні своїх службових обов’язків. Грошове забезпечення має повною мірою компенсувати всі навантаження військової служби, ризик для життя і здоров’я, гарантувати військовослужбовцям відтворення їх фізичних, моральних і психологічних затрат та забезпечувати належне утримання сімей.

Для того, щоб держава могла в повному обсязі забезпечити реалізацію конституційних прав, соціальний захист військовослужбовців, необхідне прийняття законодавчих та нормативно-правових актів, які відповідають реальному стану суспільних відносин та економічним можливостям держави, створити реальні і дієві механізми реалізації конституційних прав, забезпечити бюджетне фінансування соціальних програм, у першу чергу, будівництва житла.

Третій розділ “Правові гарантії забезпечення прав і свобод військовослужбовців в Україні” присвячено дослідженню правових гарантій реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців та діяльність органів державної влади щодо реалізації прав військовослужбовців.

У першому підрозділі “Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод військовослужбовців в Україні” досліджується поняття правових гарантій, їх класифікація та особливості нормативно-правових гарантій.

Гарантування виступає найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи, поряд із їх визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється і за допомогою правових гарантій, під якими розуміють сукупність встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяють на дві великі групи: нормативно-правові гарантії і організаційно-правові гарантії.

Нормативно-правові гарантії прав і свобод військовослужбовців – це сукупність встановлених правовими нормами специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона та захист прав і свобод, а також поновлення порушених прав військовослужбовців. За елементами вони поділяються на норми-принципи, процесуальні норми, обов'язки та юридичну відповідальність. Ці гарантії знаходять своє закріплення в Конституції, законах України та інших правових актах. Тому залежно від форми закріплення в нормативних актах нормативно-правові гарантії поділяються на конституційні і галузеві.

Конституційні гарантії – це сукупність встановлених конституцією норм, правозахисних інститутів, які є базою гарантування основних прав, свобод та обов'язків громадян. Галузеві гарантії – це юридичні засоби реалізації охорони і захисту прав особи, закріплені правовими нормами відповідних галузей права (цивільного, адміністративного, кримінального та ін).

У другому підрозділі “Організаційно-правові гарантії забезпечення прав і свобод військовослужбовців в Україні” досліджується система організаційно-правових гарантій, їх завдання щодо забезпечення прав і свобод військово-службовців. Під організаційно-правовими гарантіями конституційних прав та свобод військовослужбовців слід розуміти систематичну організаторську діяльність держави та всіх її органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадських організацій і політичних партій, засобів масової інформації, спрямовану на забезпечення реалізації, охорони та захисту прав особи (військовослужбовця).

Президент України як глава держави, гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина і як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України безпосередньо виступає гарантом забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців.

Все більше у забезпеченні прав і свобод людини зростає роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Значним кроком щодо забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців стало впровадження спеціального інституту омбудсмана – представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців. З метою підвищення ефективності правозахисної діяльності українського омбудсмана по захисту прав і свобод військовослужбовців доцільно ввести посаду представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Оперативних командуваннях (у майбутньому територіальних командуваннях) Збройних Сил України.

В сучасних умовах однією з ефективних організаційно-правових гарантій прав та свобод виступають судові органи як національні, так і міжнародні, до яких належать Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, Європейський суд з прав людини. Зростає роль Конституційного Суду України щодо забезпечення гарантій прав і свобод військовослужбовців, особливо його рішення про невідповідність Конституції України законодавчих актів, що порушували конституційні права і свободи військовослужбовців.

Значним кроком у гарантуванні судом прав і свобод людини є запровадження адміністративного судочинства. Тепер військовослужбовці, як суб’єкти публічної служби, можуть захищати свої права в адміністративному суді в разі їх порушення органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, їх службовими чи посадовими особами.

Разом з тим є необхідним удосконалення всієї системи організаційно-правових гарантій, зміцнення та розвиток існуючих способів, а також створення нових механізмів до утворення цілісного комплексу організаційно-правових гарантій захисту прав та свобод військовослужбовців в Україні.

ВИСНОВКИ

Основні результати проведеного дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1. Запропоновано авторське визначення поняття ”конституційно-правовий статус військовослужбовців” – це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов'язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військовослужбовців.

2. Доведено, що в структурі конституційно-правового статусу військово-службовця виділяють такі складові: загальний статус – як громадянина України, закріплений в Конституції і конституційних законах; спеціальний статус – як представника певної соціальної групи (військовослужбовця), наділеного спеціальними, додатковими правами і обов’язками; індивідуальний статус – персоніфіковані права і обов’язки, що визначаються особливостями правового положення кожного конкретного військовослужбовця.

3. Теоретично обґрунтовано та досліджено структуру елементів конституційно-правового статусу військовослужбовця. Конституційно-правовий статус військово-службовця є комплексним правовим інститутом, що складається із ряду взаємозв’язаних між собою структурних елементів. На думку автора, до структури елементів конституційно-правового статусу військовослужбовця, як інтегрованого поняття, входять: а) правові норми, які визначають статус;
б) основні права, свободи і обов’язки; в) правосуб’єктність; г) правові принципи; д) громадянство; е) гарантії прав і свобод; є) юридична відповідальність.

4. Основою конституційно-правового статусу військовослужбовців виступають права і обов’язки, які реалізуються через правовідносини. Права і свободи військовослужбовців – це закріплені в Конституції, законах України та гарантовані державою можливості, які дозволяють вибирати вид своєї поведінки, користуватися представленими благами для задоволення своїх особистих і суспільних потреб та інтересів особам, які проходять військову службу. На думку автора, права і свободи військовослужбовців можна поділити: а) на конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни; б) військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби.

Особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Разом з тим для військовослужбовців встановлені конституційні гарантії соціального захисту.

5. Як показує аналіз, на сьогодні держава не може повною мірою забезпечити реалізацію деяких конституційних прав військовослужбовців: права на свободу совісті, на відпочинок, достойне грошове забезпечення, на житло та ін.. Найбільш складною залишається проблема забезпечення соціальних і економічних прав військовослужбовців, в першу чергу, права на житло.

6. Визначено, що гарантування виступає найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи, поряд із їх визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється також за допомогою правових (юридичних) гарантій реалізації прав та свобод військовослужбовців, що є сукупністю встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяють на дві великі групи: нормативно-правові гарантії і організаційно-правові гарантії.

7. Сформульовано авторську концепцію нормативно-правових гарантій, як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод військовослужбовців – це сукупність встановлених правовими нормами специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона та захист прав і свобод, а також поновлення порушених прав військовослужбовців.

8. Обґрунтовано авторську концепцію організаційно-правових гарантій прав і свобод військовослужбовців, до системи яких входять: Українська держава, Президент України, Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, органи правосуддя, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна, адвокатура, політичні партії та громадські організації, профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації.

9. Виявлено, що у забезпеченні прав і свобод військовослужбовців все більше зростає роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та судових органів. Значним кроком щодо забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців стало впровадження спеціалізованого інституту омбудсмана – представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців.

У зв’язку з проведенням судової реформи, запровадженням адміністративного судочинства, для забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод військовослужбовців, у складі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих адміністративних судів доцільно створити колегії (палати), які розглядатимуть справи, в яких однією із сторін виступає військовослужбовець, орган військового управління чи його посадова особа.

10. На основі проведеного аналізу автор дійшов висновку, що сьогодні в Україні склалася система нормативно-правових актів, які регулюють питання конституційно-правового статусу, конституційних прав і свобод військово-службовців. Ця система характеризується великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, їх непослідовністю, дублюванням правових норм, відсутністю єдиної термінології. Правові норми, що містяться в цих актах, не відповідають сучасному стану суспільних відносин, носять чисто декларативний характер і не мають механізмів їх реалізації.

11. Запропоновано практичні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та розроблено проект структури нового Закону України “Про правовий статус військовослужбовців в Україні”, який має базуватися на таких основних положеннях: 1) чітке законодавче визначення питань обмеження прав військовослужбовців; 2) законодавче визначення пільг та компенсацій, що надаються у зв’язку з обмеженням прав, та їх відповідність економічним можливостям держави; 3) адресне надання пільг та компенсацій кожному військовослужбовцю чи його сім’ї; 4) наявність реальних гарантій та правових механізмів реалізації прав військовослужбовців; 5) заборона обмеження та дублювання передбачених цим законом прав іншими законодавчими актами;
6) встановлення відповідальності за порушення визначених законом прав.

12. Зазначені основні результати дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців не є вичерпними. Практика державного будівництва в Україні, розвиток воєнної організації держави буде сприяти подальшому розширенню та вивченню кола наукових і практичних проблем, пов’язаних з реалізацією конституційно-правового статусу військовослужбовців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пашинський В. Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні // Право України. – 2005. – № 4. – С. 40–44.

2. Пашинський В. Правове регулювання конституційно-правового статусу військовослужбовців // Збірник наукових праць Академії державного управління при Президентові України. – 2005. – № 1. – С. 347–356.

3. Пашинський В. Поняття та елементи конституційно-правового статусу військовослужбовців // Право України. – 2005. – №7. – С. 74–77.

4. Пашинський В. Конституційні права військовослужбовців: класифікація та обмеження // Право України. – 2006.– № 1. – С. 65–69.

5. Пашинський В. Соціально-економічні права військовослужбовців // Зовнішня торгівля: економіка та право. – 2006. – № 1(24). – С.92–97.

6. Пашинський В. Правові гарантії конституційних права і свобод військовослужбовців Право України. – . – № . – С. –65.

7. Пашинський В. Нормативно-правове регулювання соціального захисту військовослужбовців в Україні // Матеріали науково-практичної конференції ”Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку”.– К.: НАОУ, Збірник наукових праць.– Ч. 1. – 2005.– С. 41– 48.

8. Пашинський В. Формування у військовослужбовців позитивного ставлення до НАТО на основі міжнародних стандартів прав людини // Матеріали науково-методичної конференції “Євроатлантична інтеграція України: формування у особового складу Збройних Сил України позитивного ставлення до НАТО”( м. Київ, 24 листопада 2005 року). – К.: НАОУ, 2005. – С. 157–160.

АНОТАЦІЇ

Пашинський В. Й. Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. – конституційне право. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2007.

У дисертації досліджуються актуальні теоретичні і практичні проблеми реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в умовах проведення військової реформи, забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців та гарантії їх реалізації.

Особливу увагу приділено дослідженню теоретичних питань конституційно-правового статусу військовослужбовців, як одного із спеціальних правових статусів; розглянуто історичний розвиток та становлення нормативно-правового закріплення правового статусу військовослужбовців; досліджено поняття і структуру конституційно-правового статусу військовослужбовців та проведено аналіз основних його елементів,