НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

ПЕТРОВА Юлія Іванівна

УДК 81’34:81’366 – 811.411.21’06 (81’28)

ФОНОЛОГІЧНА ТА МОРФОЛОГІЧНА СИСТЕМИ

ЄГИПЕТСЬКОГО ДІАЛЕКТУ АРАБСЬКОЇ МОВИ

10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів

Америки та Австралії

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Рибалкін Валерій Сергійович,

завідувач відділу Класичного Сходу

Інституту сходознавства

ім. А. Кримського НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Тищенко Костянтин Миколайович,

завідувач міжфакультетського

лінгвістичного музею, професор кафедри

Близького Сходу Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук

Рижих Володимир Іванович,

доцент кафедри Міжнародних відносин

Одеського національного університету

ім. І.І. Мечникова МОН України

Провідна установа:

Київський національний лінгвістичний

університет МОН України

Захист відбудеться “20” квітня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З текстом дисертації можна ознайомитися в бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207.

Автореферат розісланий “15” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Хамрай О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Системний опис регіональних розмовних форм сучасної арабської мови – одна з найважливіших проблем арабістики. Це зумовлено, з одного боку, тим, що об’єктом дослідження сходознавців до ХХ століття традиційно виступала арабська літературна мова (АЛМ), без урахування даних територіальних діалектів, з іншого боку – новою якісною роллю розмовної мови в житті сучасних арабомовних суспільств. Єгипетський діалект (ЄД), а саме його найпрестижніший варіант – каїрське койне – посідає особливе місце серед побутово-розмовних форм арабської мови завдяки своєму значенню в соціальному та культурному житті арабського світу. У другій половині ХХ століття ця мовна форма посіла найвищий щабель у соціально-функціональній ієрархії арабських народно-розмовних мов і почала обслуговувати сфери, які в інших країнах закріплені за АЛМ. Для переважної більшості верств єгипетського суспільства ця мовна форма стала основним комунікативним засобом. Її вплив поширюється навіть поза межі Єгипту, а її престиж як основного наддіалектного засобу спілкування в арабському світі постійно зростає. Дослідження мовних особливостей престижних наддіалектних столичних розмовних форм становить значний інтерес у сучасній арабській діалектології. На прикладі ЄД можна ефективно дослідити особливості мовної ситуації в інших арабських країнах і краще зрозуміти структуру інших арабських діалектів.

Актуальність дисертаційного дослідження визначається також цілковитою відсутністю на теренах України будь-яких праць, як наукових, так і практичного характеру, присвячених загальним проблемам арабської діалектології або конкретним діалектам, та браком необхідного науково-теоретичного підходу й підготовлених кадрів для викладання найпоширенішого арабського діалекту.

Попри значну кількість праць з арабської діалектології, створених радянськими та російськими арабістами-діалектологами (Г.Ш. Шарбатов, Ю.М. Завадовський, Е.М. Мішкуров, А.Г. Белова), дуже мало з них присвячені детальному аналізу окремих аспектів діалектного ладу (здебільшого це лексико-граматичні характеристики). Деяким із них, написаним кілька десятиліть тому, бракує сучасних підходів до інтерпретації досліджуваних аспектів. Наприклад, низка положень дисертації Г.Ш. Шарбатова потребує розвитку й уточнення фактів. Праць, присвячених власне ЄД, на пострадянському просторі дуже мало (дисертації Г.Ш. Шарбатова, А.Г. Жорданії, А.Б. Ханафі та Ф.З. Хайрудінова, посібники М. Усманова та Л. Касаєвої, С. Тимофеєва та В. Шагаля, М. Вашкевича).

До аналізу окремих аспектів фонології та морфології ЄД зверталися здебільшого західні арабісти. Значний внесок у розробку загальних теоретичних питань арабської діалектології зробили В. Марсе, Ж. Кантіно, Ч. Фергюсон, Х. Біркеланд, Х. Бланк, А. Чапкевич, К. Ферстеєх, К. Хоулз, А. Кайє. Дослідженням структури ЄД займалися В. Гарднер, Р. Харрел, Т. Мітчелл, Д. Паркінсон, Е. Броуслоу. Проте на сьогодні низка важливих проблем структури не лише ЄД, а й інших арабських діалектів, залишаються нерозв’язаними (інтерпретація систем консонантизму й вокалізму, класифікації афіксів, іменних і дієслівних словотвірних типів та характеристики їхніх значень). Це пояснюється недостатнім рівнем досліджень у цій галузі, що з теоретичної точки зору спричинило прогалини у науковій трактовці багатьох важливих аспектів, а з практичної – викликає значні труднощі при спілкуванні з носіями цієї форми розмовної мови.

Таким чином, детальне дослідження різних аспектів арабської діалектології взагалі та ЄД зокрема й подальше запровадження теоретичних результатів і практичних розробок у вітчизняну арабістику та навчальний процес є вкрай необхідними. Сучасний арабіст не може обійтися у своїй професійній діяльності без знань основ ЄД, який є найпоширенішою розмовною формою в арабському світі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової теми “Країни Близького Сходу та виклики сучасності: трансформаційні процеси в політиці, економіці, культурі” (розділ ІІІ “Еволюційні процеси в країнах Близького Сходу та досвід збереження культурної ідентичності”), яка розроблялася у 2005–2006 рр. (номер державної реєстрації 01050003674).

Об’єкт дослідження – форма розмовної мови Єгипту, яка є природною для населення Каїра та найближчих до нього населених пунктів, склалася на основі каїрської говірки й увібрала до своєї структури найбільш характерні ознаки інших міських і сільських говірок.

Предметом дослідження є фонологічна, морфологічна та морфонологічна системи цієї мовної форми. Особлива увага приділяється специфічним діалектним рисам, яких немає в АЛМ.

Мета дослідження – систематизація фонологічних закономірностей та морфологічних і морфонологічних особливостей у системі іменного й дієслівного словотвору ЄД, виявлення спільних з АЛМ рис і відмінностей від її фонологічної та дериваційної систем; виявлення особливостей реалізації фонологічних та морфологічних закономірностей на трьох основних функціональних рівнях діалекту (у розмовній мові інтелігенції, освічених та неосвічених).

Предмет дослідження і поставлена мета передбачають розв’язання низки конкретних завдань теоретичного та практичного характеру:–

системний опис ЄД як складової діалектної макросистеми арабської мови на фонологічному і морфологічному рівнях; –

здійснення синхронічного аналізу фонологічної системи ЄД і виявлення особливостей реалізації всіх типів консонантних і вокалічних альтернацій на його трьох функціональних рівнях, а також фонологічних та екстралінгвістичних закономірностей, які впливають на вибір варіантів реалізації фонем, що зазнають змін порівняно з їхніми аналогами в АЛМ;–

складання класифікацій приголосних і голосних фонем ЄД, систематизація типів морфонологічних альтернацій з урахуванням підходів, що склалися у вітчизняній та зарубіжній арабістиці;–

проведення всебічного аналізу найважливіших формальних аспектів дієслівного словотвору як основної складової морфологічної системи будь-якої форми арабської мови і пов’язана з цим розробка детальної класифікації всіх непохідних і похідних дієслівних форм ЄД та систематизація морфонологічних закономірностей його словотвірної системи;–

виявлення нових, типових для ЄД, характеристик плану змісту досліджуваних словотвірних дієслівних та іменних моделей;–

визначення ступеня продуктивності різних словотвірних типів у системі імені й дієслова ЄД за допомогою методу лінгвостатистичного аналізу; –

дослідження особливостей морфонологічних альтернацій у словотвірній та словозмінній системах неправильних дієслів різних типів як носіїв різноманітних морфонологічних репрезентацій морфем і морфонологічних закономірностей, які визначають характер звукової репрезентації морфем у ЄД.

Методи дослідження. Основними методами, застосованими в процесі роботи, є: а) описовий метод, який використано при аналізі, інвентаризації, таксономії та інтерпретації досліджуваних мовних явищ ЄД як системного утворення у синхронічному аспекті; б) метод порівняння, який дозволив виявити спільні риси фонологічного та морфологічного рівнів АЛМ та ЄД, а також специфічні діалектні особливості, яких немає в АЛМ; в) таксономічний метод, у межах якого складено низку класифікацій мовного матеріалу; г) метод лінгвостатистичного аналізу, який дозволив виявити частотність вживання досліджуваних морфологічних моделей та ступінь їхньої продуктивності, підтвердити висновки конкретними кількісними підрахунками; д) емпіричний метод спостереження за мовленням інформантів-носіїв ЄД, за допомогою якого проведено польові дослідження та виявлено низку специфічних явищ фонологічного та морфологічного рівнів, які мають місце на різних функціональних рівнях ЄД.

У ролі джерел дослідження використано: а) єдиний наявний на сьогодні у світовій арабістиці великий словник ЄД (M. Hinds, S. Badawi. A Dictionary of Egyptian Arabic, 1986) обсягом 981 сторінка, на основі якого подано всі квантитативні дані, а також інші лексикографічні праці (збірники прислів’їв і фразеологізмів); б) зразки природного діалектного мовлення каїрців, записані з каналів супутникового телебачення та в процесі польових досліджень у Каїрі (інформантами виступали здебільшого представники інтелігенції та освічених прошарків суспільства, середнього віку, чоловічої статі, вихідці з Каїра та прилеглих до нього провінцій); в) мовний матеріал, представлений у сучасних естрадних піснях, телевізійних серіалах, ток-шоу та інших видах телепрограм, записаних з каналів супутникового телебачення (’Al-fad?в’iyya al-mis?riyya, Nile-TV, EDTV, SAT-7, Mu‘рiza) в період з 2001-го по 2006 р. (загальна тривалість звучання – близько ста годин); г) письмові тексти, що представляють зразки розмовної мови єгиптян (діалоги в художніх творах єгипетських письменників ХХ століття).

З науково-теоретичних робіт, на положення яких ми спиралися, використані праці відомих російських арабістів Г.Ш. Шарбатова, Е.Н. Мішкурова, Б.М. Гранде, Ю.М. Завадовського, В.Е. Шагаля та низки провідних західних дослідників у цій галузі: Ч. Фергюсона, Т. Мітчелла, А. Кайє, Д. Паркінсона, К. Ферстеєха, К. Хоулза.

Наукова новизна отриманих результатів. Після творів А.Ю. Крим-ського в українській арабістиці практично припинилося вивчення живого народного мовлення в арабському світі. Тому наша праця має на меті реанімувати дослідження арабських діалектів на науковій основі і тим самим закласти основи арабської діалектології в Україні.

Новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній арабістиці:–

проведено комплексний аналіз морфологічної системи ЄД;–

складено детальну класифікацію словотвірних та словозмінних форм ЄД у системі імені та дієслова;–

складено детальні порівняльні класифікації афіксів ЄД та АЛМ (позиційну та за функцією творення);–

надано конкретні квантитативні дані, які підтверджують ступінь продуктивності досліджуваних словотвірних типів;–

детально досліджено зв’язок плану змісту з планом вираження у непохідних і похідних дієслівних основах; –

здійснено семантичний аналіз словотвірних моделей ЄД в системі іменного та дієслівного словотвору, в тому числі нових діалектних форм; –

систематизовано закономірності реалізації гортанного вибуху й типів його трансформацій в ЄД;–

критично проаналізовано всі наявні дані щодо фонологічної системи ЄД.

Теоретичне значення роботи. Дослідження розмовної арабської мови в усіх її формах є важливим не лише для розвитку арабістики, а й для порівняльно-історичних афразійських досліджень, оскільки діалекти арабських країн генетично походять від стародавніх племінних діалектів Центральної Аравії та сформувалися в результаті їхньої інтерференції з місцевими мовами.

Типологічні особливості фонетичної та граматичної систем арабських діалектів, структури кореня і слова, відмінності в системі граматичних категорій порівняно з АЛМ становлять значний інтерес для структурно-типологічного напряму в загальному мовознавстві. Результати фонологічного і морфологічного дослідження ЄД можуть бути використані для проведення компаративного аналізу з аналогічними системами близькоспоріднених східних арабських діалектів. Подальші науково-теоретичні дослідження в галузі морфонологічного складу арабських діалектів, їхній типологічний аналіз має велике значення для вивчення різних рівнів мовних систем і визначення ступеня їхньої універсальності для генетично споріднених мов.

Практичне значення отриманих результатів. Результати нашого дослідження можуть бути використані для укладання праць практичного призначення й мають стати також базою для створення першого в Україні підручника з ЄД, який може бути використано як при викладанні цієї мовної форми на відділеннях арабської мови закладів вищої освіти, так і при її самостійному вивченні.

На основі досягнутих результатів також може бути розроблена навчальна програма з арабської діалектології та ЄД, враховуючи, що ця навчальна дисципліна запроваджена як обов’язкова на відділеннях арабської мови деяких закладів вищої освіти України. Низка положень нашого дослідження може увійти до наукової праці з порівняльної граматики арабських діалектів. Така праця дозволила б поставити на наукову основу вивчення арабських діалектів та створити навчальний посібник з арабської діалектології, який містив би характеристику всіх основних груп діалектів із використанням необхідного ілюстративного матеріалу в належній науковій транскрипції.

Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилася на міжнародних наукових конференціях: “ІХ читання А. Кримського” (м. Київ, 1–2 червня 2005 р.), “Х сходознавчі читання А. Кримського, присвячені 135-річчю від дня народження А.Ю. Кримського” (м. Київ, 5–6 жовтня 2006 р.), XIV Міжнародна наукова конференція “Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (м. Київ, 19–23 червня 2006 р.), на засіданні наукового семінару Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.

Публікації. Результати та основні положення дисертації висвітлено в шести наукових статтях, що вийшли в наукових журналах, включених до відповідних списків фахових видань ВАК України.

Ключові результати дослідження використовуються нами в навчальному процесі при викладанні курсу арабської діалектології та враховуються при укладанні відповідної навчальної програми.

Обсяг та структура роботи. Дисертація загальним обсягом 232 сторінки (з них 199 с. тексту) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (215 позицій), додатків А–Г.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність, визначено об’єкт, мету, завдання й методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні та лінгвопрагматичні засади дослідження єгипетського діалекту” подається історіографія проблеми та характеристика підходів провідних діалектологів до стилістичної стратифікації розмовної мови. Класифікація, яка береться за основу в роботі, – відома функціональна парадигма С. Бадаві, що складається з п’яти мовних рівнів, два з яких – це класична арабська мова і сучасна АЛМ, а решта належать до розмовної мови (діалект інтелігенції, освічених і неосвічених).

Зазначається, що першу у світі спробу вивчення ЄД здійснив наприкінці XVI ст. Ю. аль-Магрібі (праця daf‘ al-’is?r ‘an kalвm ’ahl mis?r ‘Усунення тягаря з мовлення жителів Єгипту’), після чого аж до ХХ ст. арабські філологи не виявляли інтересу до діалектів. Така ж ситуація панувала і в Європі, і в дореволюційній Росії, сходознавство в яких орієнтувалося на арабську національну традицію.

Першим, хто усвідомив необхідність докорінної зміни цієї ситуації й значення діалектології в арабському мовознавстві, був А.Ю. Кримський, який присвятив характеристиці різних груп арабських діалектів кілька розділів у праці “Семитские языки и народы”. Її значення полягає в тому, що при описі семітської мовної системи вперше у світовій лінгвістичній науці арабські розмовні форми отримали рівний статус із класичною мовою. Заслуга вченого полягає також у класифікації арабських діалектів, які він поділив на чотири групи: діалекти Аравії, діалекти Сирії і Месопотамії, діалекти Єгипту та діалекти Магрібу. Саме цей підхід було покладено в основу їхньої сучасної класифікації. Вченим було розроблено наукову фонетичну транскрипцію на базі російського алфавіту для фіксації живого мовлення сирійців і вперше виявлено науковий підхід до вивчення арабської фонетики.

Як окремий напрям у радянській арабістиці діалектологія сформувалась у другій половині ХХ століття. Зокрема, було виявлено низку принципових відмінностей у типологічній структурі АЛМ та розмовних форм. На сьогодні в наукових установах і закладах вищої освіти Росії та країн СНД створено описові граматики багатьох арабських діалектів, у тому числі столичних говірок. Однак, попри значну кількість праць з арабської діалектології, дуже мало з них присвячені аналізу окремих аспектів діалектного ладу (здебільшого це лексико-граматичні характеристики). Спеціальних робіт, присвячених безпосередньо предмету нашого дисертаційного дослідження, не існує.

Західними вченими було зроблено значний внесок у розвиток арабської діалектології як окремої дисципліни, досліджено структуру більшості діалектів.

В арабському мовознавстві дослідження розмовної мови досі посідає скромне місце, й арабська діалектологія як дисципліна розвивається поза межами арабського світу. Арабські філологи, як правило, не ставлять за мету наукове дослідження структури діалектів, а залучають їх для інтерпретації фонетичних, граматичних, лексичних особливостей АЛМ у її взаємодії з розмовними формами. Наявні праці, присвячені окремим діалектам, як правило, мають практичний і навчальний характер.

Другий розділ “Фонологічна система єгипетського діалекту” присвячено дослідженню консонантизму, вокалізму, реалізації гортанного вибуху та проблемам суперсегментного рівня. Важливі питання, пов’язані з класифікацією приголосних і голосних фонем не лише ЄД, а й регіонального варіанта АЛМ, залишаються дискусійними у світовій арабістиці. До “класичної” класифікації приголосних звуків АЛМ у її єгипетському варіанті ми додаємо g (єгипетський варіант “класичної” фонеми р) і z? (алофон “класичної” емфатичної інтердентальної z? ). До консонантної системи ЄД ми включаємо 28 приголосних, що свідчить про незначне розходження з консонантною системою АЛМ. З інвентарю класичних приголосних зникли інтердентальні s, z, емфатична інтердентальна z?, із діалектних з’явилися g і z?. Обґрунтовується недоцільність виключення з інвентарю приголосних “класичних” фонем q і р з огляду на доволі високу частотність їхнього вжитку та включення до нього запозичених p і v через оказіональний характер їхньої реалізації.

Основними видами фонетичних змін, які відбуваються у консонантній системі ЄД, є: а) реалізація “класичних” фонем (інтердентальні s, z; емфатичні s?, d?, t?, z?; увулярний q; африката р) через інші звуки; б) якісна зміна вимови (полегшена або напружена) звуків (сонорні r, l); в) випадіння звуку або його перехід у слабкий приголосний (гортанний вибух). Вибір варіанта реалізації фонем залежить, з одного боку, від фонетичних закономірностей (як АЛМ, так і ЄД) та консонантного або вокалічного оточення, з іншого боку – від соціолінгвістичних чинників. Останні в гетерогенному суспільстві відіграють неабияку роль у становленні мовних форм. Зокрема, на вибір фонетичних варіантів приголосних s, z, d?, z?, q та’ у багатьох випадках впливає належність лексичної одиниці до тієї чи іншої тематики або галузі (суспільно-політичного життя, які зазвичай обслуговує АЛМ, або побутової сфери, яку обслуговує діалект). Варіанти реалізації приголосних можуть також різнитися залежно від соціального статусу мовця та рівня його освіти.

Характерною ознакою єгипетського територіального варіанта сучасної АЛМ є тенденція до вимови замість інтердентальних звуків s і z дентальних s і z. Реалізація інтердентальності не сприймається єгиптянами як ознака більш престижного діалекту, а заміна інтердентальних відповідними дентальними стає загальноприйнятою тенденцією навіть на “високих” мовних рівнях. Таким чином, загальноарабська літературна норма поступається найбільш престижному діалекту тієї чи іншої соціальної групи.

В опозиції звукових пар t/s та d/z як алофонів “класичних” інтердентальних фонем звуки t і d можна назвати більш “діалектними” варіантами, а s і z – більш “високими”, більш престижними. З трьох стилістичних варіантів t>s>s звук s може належати до двох функціональних рівнів: як до неформальної, спрощеної АЛМ, так і до “формалізованого” діалекту. Семантичні ознаки “t-лексем” та “d-лексем” здебільшого пов’язані з побутовою сферою: ti‘ban ‘змія’, tihin ‘товстіти’, tфm ‘часник’, dibbana ‘муха’, had ‘взяти’; а “s-лексем” і “z-лексем” – з більш “високою”: ’istismвr ‘інвестування’, gursыma ‘бактерія’, zarra ‘атом’, zihn ‘розум’.

У низки коренів можливі обидва варіанти реалізації, що є проявом двох ознак фонем: а) диференційних: ’inba‘at ‘бути відправленим’ / ’inba‘as ‘виникати’; sanya ‘секунда’ / tanya ‘вигин’; h?adоt ‘розмова’ / h?adоs ‘хадіс; сучасний’; б) інтегральних (пов’язані з соціальним статусом мовця): musallas ‘трикутник’, suqb ‘діра’, h?addis ‘розповідати’, gizr ‘корінь’ у мовленні освічених / mitallit, tu’b, h?addit, gidr у мовленні неосвічених відповідно.

У системі емфатичних фонем найбільших змін зазнає “класична” z?. Обґрунтовується доцільність позначення у транскрипції ознаки її інтердентальності для розмежування з діалектним дентальним алофоном z?. Переважно ця фонема реалізується як твердий напружений простий z? (слова з “високої” сфери), у решті – як емфатичний d? (з побутової сфери). Існують релевантні альтернації: z?ill ‘дотична’ / d?ill ‘тінь’ і нерелевантні (залежно від соціального статусу мовця): galоz? / galоd ‘товстий’; mah?faz?a / mah?fad?a ‘гаманець’. Фонема d? лише у семи коренях реалізується через інші звуки: простий d (dabah? ‘охрипнути’, dayya’ ‘вузький’) та напружений z? у дериватах кореня (d?bt?). Щодо емфатичних s? і t?, то нерелевантні варіації s/s? і t/t? спостерігаються лише у семи та 17 коренях відповідно: sabag / s?abag ‘фарбувати’, tвza / t?вza ‘свіжий’.

Через реалізацією фонеми q можна судити про рівень освіти мовця та його соціальний статус. Із 750 коренів, до складу яких вона входить, у 120 коренях зберігається її літературна реалізація, в решті – відбувається перехід у гортанний вибух на всіх функціональних рівнях. За особливостями реалізації фонеми q в ЄД всі досліджувані лексичні одиниці можна поділити на такі групи: 1) слова, в яких ця фонема представлена єдиним можливим варіантом – гортанним вибухом (найчисленніша група, загальновживана лексика): ’alb ‘серце’, ’atal ‘вбити’, ’izaz ‘скло’; 2) слова, в яких звук q вимовляється лише як в АЛМ (суспільно-політична сфера, термінологія): taqaљљuf ‘аскетизм’, ’iqt?в‘о ‘феодальний’; 3) лексеми АЛМ, які функціонують винятково на рівні інтелігенції: qad ‘вже’, qat?‘an ‘абсолютно’; 4) слова, в яких зустрічаються нерелевантні альтернації q/’: qurh?a’urh?a ‘виразка’, ’usquf / ’us’uf ‘єпископ’, qis?s?a / ’is?s?a ‘розповідь’. 5) слова, в яких альтернації q/’ мають диференційну ознаку: ’il-bunduqiyya ‘Венеція’ / bundu’iyya ‘рушниця’, qazaf ‘бомбити’ / ’adaf ‘метати’.

Реалізація р через більш фрикативний варіант ћ зустрічається лише у лексиці іншомовного походження: ћirsзh ‘пуловер’, muntвћ ‘монтаж’.

Деякі дослідники, слідом за Ч. Фергюсоном, вважають доцільним розмежування емфатичної l? / неемфатичної l з огляду на фонологічну релевантність цієї опозиції: wal?l?вhu ‘і Бог’ / wallвhu ‘він призначив його’. В дисертації ці два звуки також протиставляються як окремі фонеми. Щодо решти “вторинних емфатиків”, то підстав для виділення їх в незалежні фонеми в ЄД немає.

Реалізація гортанного вибуху пов’язана не лише з фонетичними трансформаціями, а й з морфологічною перебудовою слова і змінами типологічного характеру. Ініціальна та медіальна позиції даної фонеми у більшості випадків не спричиняють корінних змін у структурі слова. Типами трансформацій у цих позиціях є: а) випадіння гамзи: kаl ‘їсти’; б) перехід гамзи у слабкий приголосний: widn ‘вухо’; в) перехід роз’єднувальної гамзи у з’єднувальну: wintu ‘і ви’. У дієсловах із фінальною гамзою відбуваються зміни типологічного характеру (перехід дієслова до типу недостатніх). Системним явищем ЄД є перехід гамзи у слабкий приголосний у звукосполученні -в’i (fayiz ‘переможець’; garвyim ‘злочини’) та випадіння її у словоформах, що закінчуються на -в’ з кількісною редукцією попереднього довгого голосного (buka ‘плач’; h?ukama ‘мудрі’). Словоформи, в кінці яких реалізується гортанний вибух у повній вимові, здебільшого є інтерференцією з АЛМ (banna’ ‘конструктивний’), оскільки чим більш загальновживаним є слово, тим менш стійким є гортанний вибух на всіх функціональних рівнях ЄД. В якості кореневого приголосного гортанний вибух є значно стійкішим, ніж у дериватах від інших типів неправильних коренів.

Питання класифікації загальнодіалектної системи вокалізму та вокалізму конкретних діалектів, а також наукової транскрипції для діалектних вокалічних елементів залишаються дискусійними. Різні дослідники виділяють у ЄД п’ять, шість, вісім, дев’ять або дванадцять голосних. У дисертації береться за основу підхід Т. Мітчелла (п’ять фонем (a-e-o-і-u), кожна з яких може мати довгу й коротку форми, і три дифтонги (aw-ay-iw). Фонема а представлена двома звуковими варіантами – переднього і заднього рядів, що зумовлено консонантним оточенням. Пропонується виділити в системі алофонів фонеми а “нейтральний” голосний середнього ряду.

Голосні ЄД за кількісною характеристикою можуть бути найкоротшими, короткими, середніми, неповними, довгими (власне довгими і наддовгими). Наслідком перерозподілу голосних у мовленнєвому потоці є утворення фонетичних слів, переміщення наголосу та перерозподіл силабічних меж. Найпродуктивнішим складом у ЄД є CVC, питома вага якого порівняно з аналогічним типом в АЛМ збільшується за рахунок кількісної редукції етимологічно довгих голосних у закритих складах всередині слова або конструкта.

Третій розділ “Дериваційні особливості єгипетського діалекту” присвячено дослідженню структуризації словоформ. Вона може бути аглютинативною (в системі правильних коренів) та фузійною (в системі неправильних коренів). Це підтверджує інтерпретацію арабських діалектів у цілому як систем флективно-фузійних з елементами аглютинації. Іменна діалектна словоформа може включати до свого складу, крім основи, від однієї до п’яти морфем різних типів, а також проклітичні та енклітичні елементи. Загалом нараховується сімнадцять можливих комбінацій морфем у системі імені та дев’ять структурних типів у системі дієслова ЄД.

Морфологічні типи в системі імені не зазнали істотних кількісних або якісних змін порівняно з АЛМ і значною мірою репрезентують ті самі форми. Загальна кількість регулярних іменних словотвірних моделей ЄД та АЛМ є приблизно однаковою – близько 105 типів (враховуючи моделі конкретних і абстрактних імен, масдарів, дієприкметників).

Спостерігається збільшення продуктивності іменних моделей, основи яких поширені гемінацією, довжиною голосного або за допомогою двох цих засобів одночасно, а також моделей, структура яких пов’язана з класичним типом демінутива fu‘ayl, що реалізується в декількох варіантах (близько ста лексем). Модель fu‘ayyі/аl використовується для утворення прикметників, які вказують на малу кількість, короткий відрізок: ’us?ayyar (короткий); ’urayyib (близький); ru’ayya’ (тонкий). Загалом, за нашими підрахунками, у ЄД активно функціонують близько 45 іменних словотвірних типів, з яких лише вісім є суто діалектними.

У системі імені виявляються дві протилежні фонетичні тенденції – гармонія голосних та її відсутність. Перша характерна для “класичних” типів fa‘оl і fa‘il, у яких фатха першого кореневого переходить у кясру. Тип fa‘оl у 320 випадках реалізується як класичний, у 65 випадках – у діалектизованій формі. У 25 випадках існують нерелевантні альтернації. До типу fi‘оl переходять широковживані імена з побутової сфери, а також лексеми з вузьким значенням, що відображають національний побут: gidоd (новий); kinоsa (церква); ’is?-s?i‘оd (Верхній Єгипет); zirоba (загін; район сміттярів). У типі fa‘il спостерігається системне явище переходу фатхи в кясру під впливом тенденції до гармонії голосних, незалежно від консонантного оточення. “Діалектизований” тип fі‘il реалізується у 80 випадках зі 110: wisih (брудний); rit?ib (вологий). Релевантних альтернацій не спостерігається.

Друга тенденція виявляється в чотириконсонантних основах “класичних” типів fu‘lыl, fi‘lоl, у яких системним явищем є перехід огласовки першого кореневого у фатху: ‘as?fыra (пташка); ‘an’ыd (гроно); s?ahrоg (цистерна).

Для іменного словотвору характерне ускладнення морфологічної структури діалектної словоформи шляхом зовнішньої афіксації. Хоча в арабських діалектах класична система вокалізації й афіксації словоформи порушена через характерні фонологічні процеси, які спричинили “розмиття” структури моделей, у морфологічній системі ЄД спостерігається досить високий ступінь чіткості зовнішньої форми дериваційних типів та її зв’язку з планом змісту.

У дисертації подається детальна порівняльна класифікація афіксів АЛМ та ЄД (позиційна та за функцією творення). Позиційні типи морфем поділяються на дві великі категорії: дифіксація та власне зовнішня афіксація. Кількісне співвідношення афіксів АЛМ та ЄД становить 57:55 відповідно. До позиційних типів афіксів АЛМ та ЄД належать суфікси (25:25), префікси (14:17), циркумфікси (13:7), інфікси (1:1), афіксоїди (1:2), преформативи (3:3) відповідно. Дискусійним питанням залишається наявність афіксоїдів в арабській мові, до яких у роботі віднесені дві напівморфеми-напівлексеми – -hвna і baљ-.

Кількісне співвідношення афіксів АЛМ та ЄД за функцією творення становить: словотворчих іменних – 13:20, словотворчих дієслівних – 5:7, формотворчих іменних – 9:7, формотворчих дієслівних – 30:21 відповідно. Детально розглядаються словотворчі суфікси ЄД як важливі компоненти дериваційної системи з характеристиками їхніх значень. Спільними для АЛМ та ЄД є суфікси -а, -і, -вn, -вni(yy), -iyya, -ыt. Специфічними суфіксами ЄД виступають -вwi (migannawi ‘співак’), -вya (bat?аt?вya ‘картоплина’), -gi (gawahirgi ‘ювелір’), -вti (mіs?awwarвti ‘фотограф’), -li (љarbatli ‘продавець солодких напоїв’), -ti (’akalti ‘недобросовісний’), -lik (h?arаmlik ‘жіноча половина дому’), з яких останні три непродуктивні як архаїзми. Новими словотворчими діалектними префіксами виступають ’it- (значення пасиву) та ’isti- (утворює похідну дієслівну форму). За допомогою деяких найпродуктивніших діалектних словотворчих суфіксів (-вn, -вti, ’it-, ’isti-) формуються нові іменні словотвірні моделі (mifa‘‘a/ilвti; mifa‘li/alвti; ’itfa‘al, ’itfa‘‘а/іl, ’itfв‘il, ’istifa‘‘а/іl, ’istifв‘il).

Парадигма дієвідмінювання дієслова в ЄД включає лише 19 словоформ, тоді як ця кількість у АЛМ сягає 159, що переконливо свідчить про спрощення діалектної системи граматичних категорій. Загальне співвідношення словозмінних дієслівних форм перфекта АЛМ та ЄД – 13:8, імперфекта – 13:8, форм імператива – 5:3, загалом – 31:19 відповідно.

У роботі вперше подається класифікація лексем ЄД, утворених за допомогою основоскладання: 1) лексеми іншомовного походження, запозичені у готовій складеній формі (40): ’ayskrim ‘морозиво’; haylaif ‘першокласний’; 2) повнозначні лексеми арабського походження (25): ba‘d?iљi ‘трошки’; bani’вdam ‘людина’; balвљ ‘дарма’; 3) складені числівники: а) від 11 до 19: ’itnвљar ‘дванадцять’; б) цілі сотні від 300 до 900: tumnumiyya ‘вісімсот’; 4) частки та питальні слова (30): ’eљmi‘na ‘чому саме?’; ’imta ‘коли?’. Усі виявлені діалектні частки, утворені за допомогою основоскладання, відсутні в АЛМ, що свідчить про значно більшу продуктивність цього словотвірного засобу в ЄД. Принциповою відмінністю між ними є те, що діалектні композити утворюються природно, за внутрішніми мовними законами, на відміну від літературних, утворених здебільшого штучним шляхом.

Четвертий розділ “Найважливіші аспекти дієслівної системи єгипетського діалекту” присвячено дослідженню дієслова, морфологічному аналізу непохідних і похідних дієслівних типів від триконсонантних і чотириконсонантних коренів та словотвірним процесам у дієслівній системі ЄД.

Згідно з даними словника ЄД, загальна кількість дієслів у ЄД сягає 8215, що майже дорівнює кількості дієслів АЛМ (8327). Переважна більшість дієслів непохідної основи ЄД (770) мають морфологічний тип fa‘al, який здебільшого зберігає характерне для нього значення перехідності. Менш продуктивні типи – fi‘il (232) і fu‘ul (50) – зберігають ознаку тимчасового стану або перехід до нього, набуття ознаки, вираженої відповідним прикметником, що є характерним і для АЛМ: ti’il ‘стати важким’, h?izin ‘сумувати’, suhun ‘бути гарячим’. Малопродуктивний тип fu‘ul поступово витісняється більш поширеним fi‘il (47 з 50 дієслів мають паралельний варіант): hurus = hiris ‘замовкнути’. В ЄД простежується тенденція до морфологічного вираження категорії перехідності-неперехідності в системі непохідних дієслівних основ.

Співвідношення типових голосних основ перфекта й імперфекта в ЄД у більшості випадків визначається не консонантним оточенням, а дистинктивно варіюється: yiљgal ‘обіймає посаду’ / yiљgil ‘спонукає до дії’, на відміну від АЛМ, у якій увулярні, фарингальні та ларингальні приголосні найчастіше зумовлюють фатху в імперфекті. Це підтверджується тим, що в деяких дієсловах зустрічаються альтернації типового голосного імперфекта в оточенні увулярних, фарингальних та ларингальних: yiљlih? / yiљlah ‘знімає’.

У системі похідних дієслівних форм ЄД спостерігається низка кількісних та якісних відмінностей порівняно з АЛМ. Інвентар дієслівних словотвірних типів триконсонантного дієслова ЄД складає п’ятнадцять, порівняно з десятьма формами сучасної АЛМ. Розширення системи порід відбулося завдяки продуктивності зовнішньої афіксації. За допомогою словотворчих префіксів ’it- та ’istа/і- утворилися п’ять нових форм: ’itfa‘al, ’itfa‘‘а/іl, ’itfв‘il, ’istifa‘‘а/іl, ’istifв‘il. Типи ’itfa‘‘а/іl та’itfв‘il і форми V та VI порід являють собою словотвірні омоніми, ідентичні в морфологічному відношенні. В роботі вони виділяються в окремі форми з огляду на чітко виражену семантичну диференціацію. Форми, утворені за допомогою префікса ’it-, характеризуються значенням пасиву. У типі ’itfa‘‘а/іl часто переплітаються зворотне і пасивне значення, які не відокремлюються одне від одного: ’itfarra‘ (розгалужуватися; бути розгалуженим). Але в типі ’itfв‘il межа між значеннями VI породи та пасиву пролягає чітко: ’itdafi‘ (штовхати один одного; бути захищеним). Це свідчить про незалежний статус форм з префіксом ’it-, які в роботі умовно позначаються як Іа, ІІа та ІІІа відповідно до типів мотивуючих основ.

Форми ’istifa‘‘а/іl та’istifв‘il, що в деяких працях трактуються як різновиди X породи, в дисертації розглядаються як нові словотвірні типи. Тому вони виділяються в окремі форми, утворені шляхом зовнішньої афіксації від II та III порід, з умовним позначенням ІІб та ІІІб. Їхній незалежний статус підтверджується тим фактом, що подібні форми зустрічаються і в системі чотириконсонантних дієслів.

Відсутність внутрішньофлективного вираження категорії стану в ЄД компенсується за допомогою зовнішньої афіксації. Префікс ’it- може приєднуватися практично до будь-якого перехідного дієслова I, II та III порід, утворюючи діалектну морфологічну форму з пасивним значенням: ’itљarab ‘бути випитим’; ’itgaddid ‘бути поновленим’; ’itdafi‘ ‘бути захищеним’.

Статистика продуктивності похідних дієслівних форм ЄД становить: І – 1385, ІІ – 1575, ІІІ – 276, IV – 196, V – 460, VI – 225, VII – 583, VIII – 217, IX – 27, X – 384, Ia – 950, IIa – 1125, IIIa – 125, IIб – 37, ІІІб – 4. Загальне кількісне співвідношення всіх словотвірних типів та словозмінних форм у системі триконсонантного дієслова АЛМ з відповідними формами ЄД становить 1090:222 відповідно.

Характерним набором похідних дієслівних основ у ЄД у більшості випадків є комбінація порід, яка включає ІІ породу з її формою пасиву (IIа), VII породу та форму пасиву від непохідної основи (Іа).

Система похідних дієслівних форм ЄД у цілому зберігає сукупність значень, характерних для АЛМ. Разом з тим деякі словотвірні типи набули додаткових значень або відтінків. ІІ порода, поряд з характерними значеннями каузативності та інтенсивності, відрізняється продуктивністю при утворенні деномінативів (значна частина яких неперехідні, на відміну від АЛМ), в тому числі від запозичених слів: fоl ‘слон’> fayyil ‘стати великим і товстим’; рорa ‘кальян’ > љayyiљ ‘палити кальян’. Серед них багато деномінативів часу: lзla ‘ніч’> ’id-dunya layyilit ‘настала ніч’. У V породи з’явилося, але не набуло широкого розвитку значення характеристики поведінки: ’itdalla‘ ‘поводитися як балувана дитина; поводитися легковажно’.

Основним значенням Х породи є ‘вважати якимось’, ‘вважати надто …’ відповідно до семантики імені або непохідного мотивуючого дієслова, (абстрактне з відтінком непрямої зворотності, що розвинулося зі значення ‘привертати до себе’): gimi’ ‘темнішати’> ’istagma’ ‘вважати надто темним’; љiwayya ‘незначна кількість’ > ’istaљwa ‘вважати незначним’. Із цим значенням тісно пов’язане інше – ‘вибирати, надавати перевагу’ (за ознаку, виражену відповідним дієсловом або мотивуючим іменем): sahl ‘легкий’ > ’istashil ‘вважати легким’, ‘надавати перевагу через легкість’.

Загальнодіалектною тенденцією є поступове зникнення з ужитку форми IV породи. В ЄД близько половини дієслів цього типу – це “запозичені” з АЛМ “класицизми”, які функціонують у мовленні інтелігенції: ’aflas ‘стати банкрутом’. Оскільки значення цієї форми часто збігається зі значенням І породи, до якої вона близька морфологічно, необхідність її вживання відпадає.

Спостерігається тенденція до витіснення ІХ породи іншими формами (здебільшого І породи): ’igma’’ = gimi’ ‘стати темним’. У ЄД мотивуючим іменем можуть виступати прикметники, утворені не за моделлю ’af‘al (на відміну від АЛМ): wih?iљ ‘поганий, негарний’ > ’iwh?aљљ ‘стати негарним, непривабливим’, а також прикметники з позитивним або нейтральним значенням: h?ilw ‘гарний; солодкий’ > ’ih?laww ‘стати гарним/ солодким/ приємним’; ‘arоd? ‘широкий’ > ’i‘rad?d? ‘стати широким’.

Діалектні типи з префіксом ’istа/і- у багатьох випадках функціонують як синонімічні форми до інших похідних порід: ’istilabbid =’istalbid ‘зачаїтися’, тому виявлення конкретних відтінків їхніх значень ускладнюється. У багатьох із них спостерігається типовий для основ із префіксом ’ist- відтінок привертання дії на свою користь, що семантично зближує їх з Х породою: ’istimanna ‘жадати’; ’istibarik ‘отримати благословення для себе’. Більшість дієслів цих форм (23) характерні для найнижчих функціональних рівнів.

Загальнодіалектною тенденцією є збільшення продуктивності типів чотириконсонантних дієслів порівняно з АЛМ (серед 700 коренів 270 є новими діалектними утвореннями). В їхній системі виявлено чотири форми, дві з яких є новими діалектними утвореннями: а) форма пасиву на ’it-, яка морфологічно збігається з ІІ породою. У роботі вона виділяється в окремий словотвірний тип з умовним позначенням Іа: ’itzahraf ‘бути прикрашеним; чепуритися’; б) похідна форма на ’istа/i- з умовним позначенням Іб: ’isti’amrik ‘наслідувати американців’. З формами ІІб та ІІІб триконсонантного дієслова останню форму зближує: а) морфологічна структура; б) відсутність чіткого значення словотвірної моделі та збіг її значення з семантикою інших порід; в) функціонування здебільшого в мовленні неосвічених.

Виявлено нову модель масдара tifa‘lоl, який може бути утворений від форми пасиву, що є новою типологічною особливістю системи чотириконсонантних дієслів ЄД.

Максимальна кількість форм, які можна утворити (теоретично) від чотириконсонантного кореня в ЄД, – 21. З них морфологічно розрізнюються 12 форм. Практично від більшості чотириконсонантних коренів утворюються й функціонують не більше восьми–дев’яти форм (здебільшого І порода і пасив з їхніми дериватами).

У роботі розглядаються процеси “вторинного коренеутворення” в дієслівній системі ЄД. Низка нових лексичних одиниць утворилася за традиційними словотвірними моделями від вже поширених, похідних основ. Некореневі приголосні такої основи сприймаються як кореневі. В ЄД їхня кількість сягає 250, причому понад 150 коренів вторинного походження –