ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
УДК 35.088.7
РАШИТОВА Наталія Каміліївна
АДАПТАЦІЯ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ:
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
25.00.03 – державна служба
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
ДНІПРОПЕТРОВСЬК –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник – |
доктор наук з державного управління, професор
СЕРЬОГІН Сергій Михайлович,
директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Офіційні опоненти: |
доктор наук з державного управління, доцент
ХАДЖИРАДЄВА Світлана Костянтинівна, завідувач кафедри загальних дисциплін
та управління освітніми закладами Південно-
українського державного педагогічного університету;
кандидат наук з державного управління
МОЛЧАНОВА Юлія Олександрівна,
завідувач сектору взаємодії з галузевими навчальними закладами управління програмно-методичної допомоги регіональним та галузевим закладам підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Національної академії державного управління при Президентові України.
Провідна установа – |
Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра загального і адміністративного менеджменту,
м. Донецьк
Захист відбудеться 5 квітня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.866.01 у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, к. 104.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29).
Автореферат розісланий 3 березня 2007 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В. М. Дрешпак
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Успіх соціально-економічних і політичних перетворень в Україні багато в чому залежить від ефективної роботи органів державного управління, що зумовлює особливі вимоги до їх кадрового складу. Ці вимоги ставлять на чергу денну, одночасно із забезпеченням стабільності кадрового складу органів державного управління, формування нової генерації управлінських кадрів, здатних працювати в сучасних умовах демократизації влади та ринкових методів господарювання. Адже зміни, що відбуваються в державі і суспільстві, потребують від державних службовців не лише професіоналізму, а й умінь швидко реагувати на події. Це в комплексі має забезпечити якість і своєчасність прийняття управлінських рішень.
За такого підходу постають проблеми адаптації діючих кадрів до професійної діяльності в нових умовах та тих управлінців, які щойно прийшли на державну службу. Як у першому, так і в другому випадку цей процес відбувається в певних часових межах, різних для кожного державного службовця. Крім того, він залежить від ряду економічних, політичних, соціально-психологічних, психофізіологічних та інших факторів, які в сукупності визначають процес адаптації до професійної діяльності в нових реаліях. У контексті зазначених проблем особливої уваги заслуговує соціально-психологічний аспект адаптації до професійної діяльності на державній службі, що охоплює як особливості латентних (прихованих) властивостей людини, так і зміни, які відбуваються в державі та суспільному житті.
Що стосується українських вчених, які займаються дослідженнями державного управління з позиції необхідності професіоналізації державних службовців (В. Авер’янов, В. Князєв, В. Луговий, В. Малиновський, Ю. Молчанова, Н. Нижник, О. Оболенський, В. Олуйко, С. Серьогін, С. Хаджирадєва, Г. Щокін, В. Яцуба та ін.), вони, детально вивчаючи проблеми професіоналізму, зокрема професійної компетентності, формування, добору професійних кадрів для державної служби, професійного менталітету, професійної гідності, професійно-значущих якостей державних службовців, недостатньо приділяють уваги питанням адаптації до професійної діяльності на державній службі.
Проблема адаптації в різних її аспектах досліджувалася досить широко. Зокрема, З. Фрейд акцентував увагу на психологічних механізмах захисної адаптації людини в середовищі. У розвиток цієї думки К. Лєвін стверджує, що до стану адаптованості людину приводить в першу чергу подолання внутрішніх психологічних конфліктів. Г. Айзенк розглядає поведінковий підхід до адаптації. Ж. Піаже наполягає на тому, що адаптація здійснюється за допомогою двох механізмів: асиміляції та акомодації. Т. Шибутані вивчає адаптацію як процес подолання різноманітних ускладнень. Також великим внеском у дослідження цієї проблеми стали праці М. Альберта, П. Бєлкіна, С. Бочарова, М. Джаманової, Л. Карамушки, А. Леонтьєва, Р. Немова, С. Овдєя, Л. Орбан-Лембрик, О. Садовнікової, Г. Солодової, В. Солоніної, Є. Таранової. Ці автори розглядали не тільки загальні аспекти адаптації кадрів незалежно від галузі й умов їх професійної діяльності, а й спеціальні, зокрема адаптації до професійної діяльності на державній службі. У цілому сучасні дослідження відзначають, що у перспективі основне завдання державних службовців буде полягати в прогнозуванні результативності прийнятих рішень, які характеризуватимуться “новим професіоналізмом”, що означає здатність державних службовців адаптуватися до інновацій та постійних змін.
Кількість наукових публікацій щодо проблеми адаптації свідчить про зростання до неї уваги з боку вчених різних шкіл, напрямів і галузей науки, зокрема філософії, історії, соціології, політології, психології, біології, медицини та ін. Водночас у галузі державного управління ця важлива в прикладному плані проблема до цього часу системно не розглядалась.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі державного управління та місцевого самоврядування ДРІДУ НАДУ в межах науково-дослідних робіт за темами: “Аудит персоналу органів державного управління та місцевого самоврядування і системний розвиток адміністративної еліти регіону” (державний реєстраційний номер 0102U003690) та “Застосування синергетичних підходів до оптимізації системи органів публічної влади” (державний реєстраційний номер 0106U006532), участь у яких дисертант брала як науковий співробітник.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності та розроблення практичних рекомендацій щодо створення умов її реалізації.
Для досягнення цієї мети були встановлені такі завдання: –
проаналізувати стан дослідження проблем адаптації державних службовців до професійної діяльності у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, обґрунтувати сутність і зміст адаптації державних службовців до професійної діяльності;–
визначити сутність поняття “адаптація державного службовця до професійної діяльності” з урахуванням специфіки державної служби;–
розкрити критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності і сформувати відповідну дескриптивну модель процесу адаптації;–
провести діагностику адаптованості державного службовця до професійної діяльності з використанням дескриптивної моделі процесу адаптації, на базі чого встановити: ставлення самих державних службовців до проблеми адаптації у сфері їх професійної діяльності; рівні адаптованості державного службовця до професійної діяльності; фактори, що впливають на ефективність процесу адаптації; причини та наслідки адаптаційних ускладнень, що виникають у процесі адаптації професійної діяльності; –
розробити комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності та рекомендації щодо створення умов для ефективної адаптації в системі державної служби.
Об’єкт дослідження – професійна діяльність державних службовців України.
Предметом дослідження є процес адаптації до професійної діяльності на державній службі.
Гіпотеза дослідження базується на припущені, що процес адаптації державних службовців до професійної діяльності буде більш ефективним, якщо в систему державної служби впровадити комплексну модель даного процесу. Це сприятиме також ефективності професійної діяльності та забезпеченню кращих умов щодо підготовки державних службовців.
Методи дослідження. Відповідно до мети дисертації та характеру поставлених завдань у дослідженні застосовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи та підходи.
На основі порівняльного аналізу вивчено стан досліджуваної проблеми. Комплексний аналіз наукової інформації за темою дослідження та її узагальнення дозволили конкретизувати напрями та розробити методику дослідження адаптаційного процесу.
Методи теоретичного та емпіричного дослідження було використано для аналогії та класифікації можливих ускладнень під час адаптації до професійної діяльності на державній службі. З метою визначення основних показників, що характеризують наявність адаптаційних ускладнень та ступінь їх виразності, використано методи: аналізу експертних оцінок; кореляційного аналізу. Результати опитування оброблялися за допомогою програми SPSS.
Метод системного аналізу, який є методологічною основою всієї дисертаційної роботи, використано під час діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності.
Також у роботі використано соціально-психологічні методи: метод включеного спостереження; метод стандартизованого інтерв’ю. Вони були необхідні під час проведення пілотного дослідження.
Метод моделювання було застосовано під час побудови дескриптивної та комплексної моделей процесу адаптації.
Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що:
уперше:–
розкрито критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності і сформовано відповідну дескриптивну модель процесу адаптації, складовими якої є види адаптації, критерії, показники та банк методик визначення показників адаптованості державних службовців до професійної діяльності;–
розроблено комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності, яка враховує специфіку державної служби і детермінанти адаптаційних ускладнень, дозволяє визначити рівень адаптованості державних службовців через використання дескриптивної моделі процесу адаптації, за результатами чого обираються засоби підвищення рівня адаптованості, формулюються рекомендації щодо створення умов для ефективної адаптації, що забезпечує адекватні зміни організаційної культури як стратегічного засобу адаптаційного процесу;–
обґрунтовано сутність адаптації державних службовців до професійної діяльності, на підставі чого запропоновано авторське тлумачення поняття “адаптація державного службовця до професійної діяльності” як перманентного процесу взаємного пристосування, корекції інтересів, сподівань та вимог службовця і умов професійної діяльності на державній службі, внаслідок чого відбувається розвиток та збагачення як державного службовця, так і державної служби в цілому;
удосконалено класифікацію можливих ускладнень під час адаптації до професійної діяльності на державній службі, серед яких розглянуто особливості темпераменту, адаптаційні здатності, адаптаційний досвід, наявність професійно важливих якостей та ін.;
дістали подальшого розвитку система необхідних умов та факторів підвищення ефективності адаптації державних службовців до професійної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, розроблені автором у дисертаційному дослідженні, використано під час розробки програми роботи з кадрами в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування Дніпропетровської області на 2006-2010 роки “Кадри”. А саме: використано методику експертного оцінювання рівня адаптації державних службовців, яка дозволила оцінити соціально-психологічний стан як працівника, так і колективу в цілому; враховано оцінку ефективності інституціонального розвитку державної служби (довідка про впровадження № 724/1/06-1 від 19.09.2006).
У роботі відділу соціально-психологічних досліджень Академії митної служби України практичного застосування дістали: модель процесу адаптації як інструмент забезпечення сприятливих умов для підготовки державних службовців; комплекс психологічної діагностики під час добору кадрів (довідка про впровадження № 11/1935 від 30.10.2006).
Центром підвищення кваліфікації кадрів ДРІДУ НАДУ при Президентові України застосовано рекомендації стосовно удосконалення диференційованого підходу до оцінювання базових знань державних службовців перед підвищенням їх кваліфікації та рекомендації щодо індивідуальної роботи з державними службовцями, які вважають цей навчальний процес зайвим витрачанням часу. Крім зазначених принципів і методик, враховано теоретичне положення, що фактор спеціальної професійної підготовки є дуже значущим для сумлінного виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків, ефективного вирішення ними практичних завдань, а також є визначальним у їх прагненні до кар’єрного зростання. Результати дослідження мають значення для вдосконалення системи безперервної освіти державних службовців в Україні (довідка про впровадження № 03/5 – 17-778 від 31.10.2006).
Особистий внесок здобувача. Постановка та вирішення комплексу завдань дисертаційного дослідження здійснено автором самостійно. У дисертації не використовувались ідеї і розробки, що належать співавторам, разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації. Сформульовані в дисертації висновки і рекомендації відповідають її змісту і випливають з основних результатів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях на 3 науково-практичних конференціях: “Впровадження системних підходів у професійну підготовку державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та узагальнення досвіду роботи регіональних та місцевих владних структур” (м. Харків, грудень 2003 р.); “Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні” (м. Дніпропетровськ, січень 2004 р.); “Концепція сучасної кадрової політики в Україні” (м. Дніпропетровськ, червень 2005 р.).
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного при Президентові України.
Публікації результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковані в 9 роботах: 6 наукових статей у фахових виданнях, 1 навчальний посібник (у співавторстві), 2 публікації як тези матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з яких 170 сторінок основного тексту. Робота містить 8 таблиць, 10 рисунків, 9 додатків, список джерел із 303 назв.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі визначено сутність і стан наукової розробки проблеми адаптації, обґрунтовано її актуальність, показано зв’язок з науково-дослідними роботами; визначено мету, завдання й гіпотезу дослідження, його об’єкт і предмет, методи дослідження; визначено положення, що характеризують наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо опублікування та апробації цих результатів, зазначено структуру дисертації та її обсяг.
У першому розділі – “Науково-теоретичні засади адаптації державних службовців до професійної діяльності” – розглянуто професійну діяльність як об’єкт сучасних наукових досліджень, проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід впровадження програм адаптації до професійної діяльності; розкрито соціально-психологічний аспект адаптації державний службовців до професійної діяльності.
Аналіз професійної діяльності державних службовців було здійснено на базі існуючих нормативно-правових документів (Конституція України, Закони України “Про державну службу”, “Про місцеве самоврядування”, Укази Президента України “Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій”, “Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців”, “Про стратегію реформування системи державної служби в Україні” та ін.) і науково-методичної літератури вітчизняних (В. Авер’янов, В. Князєв, О. Крушельницька, І. Лаврінчук, Г. Леліков, В. Луговий, В. Малиновський, Ю. Молчанова, Д. Мельничук, Н. Нижник, О. Оболенський, С. Хаджирадєва, Г. Щокін та ін.) та зарубіжних (Г. Атаманчук, Н. Браун, О. Зотова, Т. Кабаченко, І. Кряжева, Г. Райт) дослідників у галузі державного управління.
За результатами проведеного аналізу існуючих визначень сутності поняття “професійна діяльність державного службовця” за основу було прийнято позицію О. Оболенського, який стверджує, що це діяльність, яка є для особи професією, тобто основним родом трудової діяльності.
Було встановлено, що в більшості країн світу (Албанія, Болгарія, Канада та ін.) система державної служби передбачає існування спеціальних початкових та адаптаційних навчальних програм, які спрямовані на створення найкращих умов адаптації державних службовців до професійної діяльності. Основний акцент у цих програмах робиться на психологічній, соціальній та професійній адаптації. Це регламентується законами цих країн. У більшості країн ці програми включені до програм навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.
Стосовно соціально-психологічного аспекту адаптації державних службовців до професійної діяльності автор зазначає, що не існує усталених поглядів на процес адаптації, що обумовлюється належністю вчених до різних шкіл та течій. Так, інтеракціоніст Л. Філіпс вважає, що адаптація обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами середовища. При цьому адаптивність виявляється у двох типах відповіді особистості на вплив середовища. Перший – прийняття умов й ефективна відповідь на соціальні очікування, другий – неприйняття нових і потенційно небезпечних умов. На думку автора, важливим для даного дослідження є висновок Л. Філіпса, що основною ознакою ефективної адаптованості є адаптація у сфері соціально-економічної активності, тобто здобуття людиною знань, набуття вмінь, навичок, компетентності й майстерності. Аналізуючи поведінковий підхід до процесу адаптації, автором виділено погляд Г. Айзенка, який вважає, що адаптація особистості – це такий її стан, коли потреби індивіда, з одного боку, а вимоги професійного та соціального середовища – з іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії індивіда та середовища. При цьому внутрішні конфлікти особистості, пов’язані з необхідністю гармонізації, не зачіпаються, а основним джерелом досягнення такої гармонії є соціальне навчання. Ідея соціального навчання, яка відбивається через особистісно-діяльнісні аспекти, знаходить своє відображення під час аналізу факторів ефективної адаптації державних службовців до професійної діяльності.
Зазначимо важливість врахування науково-теоретичної класифікації в аналізі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. На підставі огляду літератури в дисертаційній роботі автором розглянуто наявні класифікації процесу адаптації за такими критеріями: відносини суб’єкта – об’єкта: активна, пасивна адаптація (Т. Снєгірьова); вплив на працівника: прогресивна, регресивна адаптація (О. Зотова, И. Кряжева); напрям: первинна, вторинна адаптація (Т. Кухарева); вид: адаптація працівника на новій посаді, адаптація працівника до пониження в посаді (В. Воліна); механізм: добровільна та примусова адаптація (Н. Свиридов); сфера: виробнича, невиробнича адаптація (Л. Растова, Г. Слєсарев); спрямованість: професійна, психофізіологічна, соціально-психологічна адаптація (А. Налчаджян, Ш. Надірашвілі).
Крім того, виявлено декілька підходів до періодизації адаптації. А. Субочева виділяє три рівні і відповідно три періоди адаптації персоналу: дисфункціональний (перші дні й тижні в організації); стереотипний (до одного року) і функціонально-ініціативний (до трьох років). Н. Лукашевич виділяє чотири етапи адаптації персоналу, звертаючи увагу, перш за все, на глибину адаптації: навчальний, прийнятний, високий і етап лідерства. На думку В. Замкового існує декілька періодів адаптації до професійної діяльності: навчальний (6 – 9 місяців), пов’язаний з ознайомленням адаптанта з новими умовами професійної діяльності; критичний (до одного року), якому властиві найбільші внутрішні особистісні й інтерактивні конфлікти, цей період характеризується переживаннями особистості, пов’язаними з труднощами адаптації; стабілізації (від одного до трьох років), коли на перший план виходить мотиваційна підсистема, тобто виробляється стійке ставлення спеціаліста до нової посади, стають очевидними цілі його діяльності. Автором зроблено висновок, що періоди адаптації можуть і повинні визначатися із всебічним урахуванням як специфіки діяльності, так і конкретних соціальних характеристик суб’єктів і об’єктів адаптації.
Під адаптацією державного службовця до професійної діяльності автор розуміє перманентний процес взаємного пристосування, корекції інтересів, сподівань та вимог службовця і умов професійної діяльності на державній службі, внаслідок чого відбувається розвиток та збагачення як державного службовця, так і державної служби в цілому.
На підставі аналізу наукових джерел з проблеми адаптації у дисертації встановлено, що, з одного боку, ця проблема має міждисциплінарний характер і повинна розглядатися в контексті різнопланових (політичних, соціальних, економічних тощо) змін, з іншого боку, вона не може ґрунтуватися тільки на загальних універсальних принципах, а в конкретизованому вигляді містить ознаки спеціального й окремого. Під час дослідження процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі України необхідно враховувати: її відмінність від інших видів праці; специфіку національного інституту державної служби; своєрідність змін, що відбуваються в державі й суспільстві; умови, напрямки, цілі й завдання реформ; існуючі й перспективні умови роботи персоналу, який має адаптуватися до змін; складність оцінювання результативності діяльності кадрів державної служби порівняно з працівниками бізнесових та виробничих структур; своєрідність суспільної свідомості й сталої ментальності, історичні й культурні традиції носіїв досвіду і країни.
У другому розділі – “Діагностика адаптованості державних службовців до професійної діяльності” – розкрито критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності, сформовано дескриптивну модель адаптації та запропоновано програму дослідження адаптованості державних службовців до професійної діяльності.
Методика і процедура, які використовувалися під час дисертаційного дослідження, дозволили застосувати системний підхід щодо аналізу адаптованості державних службовців до професійної діяльності та запропонувати дескриптивну модель адаптації державних службовців до професійної діяльності. Згідно з таким підходом, державний службовець, проходячи процес адаптації, розглядається через сукупність взаємопов’язаних макрохарактеристик, тобто особливості його профілю, зв’язки та відносини на посаді як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності.
Саме з позиції системного підходу щодо аналізу, адаптація державних службовців до професійної діяльності у дослідженні розглядається як прояв взаємодій складних, багаторівневих структур і вирішення між ними соціально-психологічних суперечностей.
Структурними елементами адаптації державних службовців до професійної діяльності є міжособистісна адаптація, групова адаптація, професійно-управлінська адаптація, організаційно-комунікативна адаптація.
Так, оцінку рівня міжособистісної адаптації пропонується визначити за такими показниками: особистісна акцентуація, тип нервової системи, конфліктологічна компетентність. Оцінюючи групову адаптацію, автор пропонує спиратися на ефективність спільної діяльності, відповідність поведінки статусу та ролі в системі державної служби, рівень соціально-професійної мобільності. Найважливішими показниками професійно-управлінської адаптації визначено нормативно-правову компетентність у сфері державного управління, професійну компетентність відповідно до посади та управлінську компетентність. Під час характеристики організаційно-комунікативної адаптації акцент необхідно зробити на обізнаності у сфері організаційно-комунікативних систем, ефективності витрат робочого часу, самооцінці.
Автором створено банк методик оцінювання показників адаптованості державних службовців, до якого входять: методика визначення акцентуацій характеру К. Леонгарда, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса й Р. Даймона, методика діагностики міжособистісних та міжгрупових відносин Дж. Морено, “Експрес-методика” з вивчення психологічного клімату в трудовому колективі, методика “Комунікативних та організаційних нахилів” (КОН-2), методика діагностики комунікативних настанов В. Бойко та ін.
Дескриптивна модель адаптації містить суб’єктивний критерій (ефективність професійної діяльності), об’єктивний (задоволеність роботою і самим собою) та інтегральний (відповідність особистості державного службовця і професійної діяльності).
Розроблено програму дослідження адаптованості державних службовців до професійної діяльності, яка реалізовувалась у два етапи. На першому етапі (пілотне дослідження) було виявлено ставлення державних службовців до проблеми адаптації у сфері їх професійної діяльності; на другому етапі (констатувальне дослідження) встановлено рівні адаптованості державного службовця до професійної діяльності. В експерименті брали участь державні службовці Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської та Черкаської областей, які навчалися за магістерською програмою або підвищували кваліфікацію.
За результатами пілотного дослідження встановлено, що для державних службовців проблема адаптації існує. По-перше, невивченою проблемою державної служби є неврахування латентних (прихованих) властивостей особистості державного службовця, конституйованих у його взаємодії з мінливими умовами служби, а звідси – з мінливими вимогами з боку керівництва. Цей процес характерний для нестабільного соціуму, точніше для суспільства ризику. Керівники не враховують адаптаційний період, який має бути у державного службовця у професійній діяльності. По-друге, в нормативно-правових документах органів державної влади не передбачається програма щодо адаптації державних службовців до професійної діяльності. На початковому етапі своєї професійної діяльності державний службовець проходить стажування. Проте у рамках стажування не розглядаються соціально-психологічні умови професійної діяльності. По-третє, у сучасних умовах державний службовець повинен вміти швидко адаптуватися до професійної діяльності на державній службі, виконувати свої функції з мінімальною кількістю помилок, якісно та ефективно. Це зумовлює особливі вимоги до рівня компетентності, організованості, активності та професіоналізму державних службовців. Тому потрібні професійно орієнтовані соціологічні та психологічні програми дослідження даної проблеми. На сьогодні відсутня цілісна програма адаптації державного службовця до професійної діяльності.
Завдяки констатувальному експерименту охарактеризовано рівні адаптованості державного службовця до професійної діяльності; проаналізовано причини та наслідки адаптаційних ускладнень, що виникають у процесі професійної діяльності.
Результати, що характеризують рівні адаптованості до професійної діяльності на державній службі залежно від приналежності до вікової групи та статі державного службовця, наведені в таблиці.
Таблиця
Рівні адаптованості до професійної діяльності
залежно від вікової групи та статі (%)
Рівень адаптованості | Вікова група/ Стать
до 30 років
(n=163) | до 40 років
(n=176) | до 50 років
(n=181) | понад
50 років (n=23)
Ж | Ч | Ж | Ч | Ж | Ч | Ж | Ч
Оптимальний | 5 | 7 | 4 | 5 | 2 | 4 | 2 | 1
Достатній | 12 | 30 | 20 | 30 | 16 | 14 | 12 | 12
Частково адаптований | 14 | 15 | 22 | 17 | 35 | 24 | 30 | 35
Дезадаптований | 7 | 10 | 1 | 1 | 4 | 1 | 2 | 6
Оптимальний рівень адаптованості державних службовців до професійної діяльності засвідчують 12державних службовців, вік яких до 30 років, 9 % респондентів віком до 40 років, 6респондентів віком до 50 років та всього 3державних службовців, вік яких становить більш ніж 50 років.
Щодо достатнього рівня адаптованості державних службовців до професійної діяльності виявлена така залежність від віку респондентів: 42наймолодших респондентів, вік яких до 30 років, половина тих, хто брав участь у дослідженні, тобто 50респондентів, вік яких до 40 років, 30державних службовців віком до 50 років, 24державних службовців, вік яких перевищує 50 років.
Результати дослідження щодо частково адаптованого рівня адаптованості державних службовців до професійної діяльності такі: 29державних службовців віком до 30 років, 39респондентів, вік яких до 40 років, 59респондентів віком до 50 років. Серед державних службовців, вік яких перевищує 50 років великий відсоток частково адаптованих до професійної діяльності державних службовців, а саме 65
Вивчаючи дезадаптований рівень адаптованості державних службовців до професійної діяльності, автор дійшла таких висновків, що зовсім не можуть адаптуватися 17державних службовців, вік яких становить до 30 років, усього 2респондентів, віком до 40 років, 5тих, хто брав участь у дослідженні, віком до 50 років, та 8державних службовців, вік яких перевищує 50 років.
У результаті дослідження було встановлено, що серед найбільш значущих факторів ефективної адаптації до професійної діяльності виділено такі, як вік, стать, досвід, спеціальна професійна підготовка, професійна компетентність, організаційна культура, активність працівників і здатність до саморозвитку.
Автором виявлено, що значущими блокаторами ефективності процесу адаптації державних службовців виступають негативні соціальні фактори, зміни у професійній діяльності, недостатнє знання як особливостей діяльності, так і психологічних механізмів оптимального пристосування до неї. З’ясовано, що державні службовці найчастіше уявляють сутність професійної адаптації поверхово. Основними труднощами процесу адаптації більшість (48назвала недолік необхідних знань, умінь, навичок, 18– власну неорганізованість, 22– невміння планувати час, 12– відсутність системи контролю.
Аналізуючи аспекти адаптації, автор розглядає ускладнення, що виникають у процесі адаптації до професійної діяльності. Вони обумовлюються двома групами детермінант. Першу групу складають особистісно-професійні детермінанти, які включають особливості темпераменту адаптанта, специфічні риси його характеру, адаптаційні здатності, інтеріорізований адаптаційний досвід, ціннісні орієнтації особистості, а також наявність у нього професійно-важливих якостей. Можна стверджувати, що адаптаційний процес передбачає перегляд та стверджування нової системи цінностей працівників. До другої групи належать соціально-психологічні детермінанти, які є складовими таких рівнів детермінації, як сімейний, трудовий, суспільно-державний та загальнолюдський колектив.
Запропонована автором дескриптивна модель адаптації та програма дослідження адаптованості державних службовців до професійної діяльності дозволяє науково обґрунтувати механізми адаптації до професійної діяльності на державній службі, оцінювати за цим параметром кожного державного службовця, визначати конкретний рівень його адаптованості. Дескриптивна модель та програма дослідження можуть використовуватися і як основа для формування комплексної моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності, тому що в них фактично викладена програма корекції процесу адаптації послідовно від рівня до рівня.
У третьому розділі – “Шляхи удосконалення адаптації до професійної діяльності на державній службі” – запропоновано засоби підвищення рівня адаптованості; розроблено комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності; сформульовано рекомендації щодо створення умов для ефективної адаптації.
Автором запропоновано шляхи удосконалення адаптації до професійної діяльності на державній службі. Основні з них такі: оволодіння технологічною культурою підготовки і здійснення професійної діяльності в інтересах підвищення адаптаційної активності; створення оптимальних умов для адаптації до професійної діяльності, залучення кожної людини в процес безперервної професіоналізації.
У результаті проведених досліджень зафіксовано стійкі кореляційні зв’язки між організаційною культурою і результатами ефективної адаптації до професійної діяльності. Найістотніші з них виділені під час дослідження професійної компетентності, яка дозволяє спеціалістові успішно адаптуватися до професійної діяльності. Завдяки успішному процесу адаптації у людини формується високий рівень організаційної культури та належна професійна орієнтація. Як свідчать результати дослідження, важливим компонентом організаційної культури працівників є їх адаптаційна активність і підготовленість до продуктивного саморозвитку і саморегуляції. Вони характеризують готовність і здатність людини вирішувати завдання з активної підготовки до виконання функцій у професійній діяльності на державній службі, спираючись на власний досвід і можливості. Цей компонент відрізняється від інших сформованістю не тільки ціннісних орієнтацій, стійкої позитивної мотивації, але також психофізіологічної підготовленості й активного самостійного її нарощування в інтересах успішної діяльності на державній службі.
Важливе місце серед засобів підвищення рівня адаптованості до професійної діяльності посідає мотивація, підвищення професійної активності державних службовців та більш оптимальне використання їх особистого та ділового потенціалу. У ході дослідження процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі було розглянуто також такий аспект, як моральність. Даний аспект є важливою складовою системи мотивації поведінки, що сприяє розкриттю кращих якостей працівника, інтересів, насамперед інтересу до своєї професійної діяльності, яка має бути активною, доцільною, творчою. Слід зазначити, що для успішної адаптації державного службовця як представника соціального інституту – державного органу – важливо бути не тільки професійно компетентним, але й компетентним в інших сферах життя, що виявляється в загальній культурі людини. Компетентність і інтелект реалізують одну й ту саму сутність – діяльний поведінковий прояв загальної культури людини. Інтелект характеризується як складна, інтегральна, багаторівнева, стійка структура рис особистості, до ознак якої належать глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність мислення та допитливість.
Одним із засобів підвищення рівня адаптованості до професійної діяльності на державній службі, як свідчить історична практика та сучасний досвід, є удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців. Досліджуючи цей аспект автор дійшла висновку, що кар’єрні очікування характерні для вікової групи до 40 років, так само як і прагматичні орієнтації, задоволення власних потреб, тоді як матеріальні орієнтації та реалізація потреб особистості не залежать від віку, вони є актуальними для всіх вказаних груп.
Проведена дослідницька робота дозволила розробити комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності (рисунок).
Незважаючи на різницю аспектів адаптації, всі вони знаходяться у процесі постійної взаємодії, тому потребують єдиної системи інструментів впливу, які забезпечують швидкість і успішність процесу адаптації.
Для поліпшення адаптації державних службовців як засобу запобігання існуючій плинності кадрів запропоновано:
– закріпити за окремими працівниками кадрових служб органів державної влади функцію управління адаптацією, надання консультативної допомоги лінійним керівникам з питань адаптації;
– ввести на нормативно-правовому рівні практику “наставництва”. Як засвідчує міжнародний досвід, завдяки наставництву найлегше здійснюється входження нового працівника в колектив;
– створити спеціальний пакет документів, який буде включати загальну інформацію про діяльність організації, її структуру, основні загальні вимоги і обов’язки працівників, програми діяльності органу влади та ін. Подібна інформація може виконувати роль візитної картки конкретного органу влади.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі вирішено актуальне завдання щодо наукового обґрунтування моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності.
Одержані в процесі роботи результати підтверджують гіпотезу дисертаційного дослідження, а основні теоретичні та науково-практичні висновки й узагальнення, що отримані в ході проведеного дослідження, зводяться до таких:
1. У результаті проведеного аналізу стану дослідження проблем адаптації державних службовців до професійної діяльності у вітчизняній та зарубіжної літератури було виявлено, що професійна діяльність виступала об’єктом багатьох наукових досліджень, які характеризують різні аспекти професійної діяльності: професійну комунікативність, професійну ментальність, професійно-мовленнєву комунікацію, професійно-значущі якості та ін. Проте немає ґрунтовних досліджень проблеми адаптації державних службовців до професійної діяльності. Відсутня цілісна система адаптації державних службовців до професійної діяльності в системі державної служби України;
2. З урахуванням специфіки державної служби автором було визначено сутність поняття “адаптація державного службовця до професійної діяльності” як перманентного процесу взаємного пристосування, корекції інтересів, сподівань та вимог службовця і умов професійної діяльності на державній службі, внаслідок чого відбувається розвиток і збагачення як державного службовця, так і державної служби в цілому.
3. Розкрито критеріально-методологічні засади проведення діагностики адаптованості державних службовців до професійної діяльності і сформовано відповідну дескриптивну модель адаптації, що містить у собі такі елементи: види адаптації (міжособистісна, групова, професійно-управлінська, організаційно-комунікативна адаптація), суб’єктивний, об’єктивний та інтегральний критерії, за якими можна охарактеризувати адаптованість державних службовців відповідно до даних видів, показники адаптованості до кожного виду адаптації та банк методик визначення показників адаптованості державних службовців до професійної діяльності;
4. За результатами діагностики адаптованості державного службовця до професійної діяльності, встановлено, що у державних службовців усіх вікових груп переважає достатній і частково адаптивний рівні адаптованості. Причому спостерігається тенденція зміни рівня адаптованості на частково адаптивний зі збільшенням віку державного службовця. Водночас відзначається закономірність у зменшенні кількості державних службовців, старших за віком, що мають оптимальний, достатній і дезадаптивний рівні. Характер процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності змінюється у зв’язку з тим, що службовці з віком прагнуть в цілому відповідати прийнятим нормам і стандартам без додавання особливих зусиль на особистісне і професійне самовдосконалення і самоствердження;
5. Під час пілотного дослідження процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності автором виявлено фактори, що впливають на ефективність процесу адаптації: вік, стать, досвід, спеціальна професійна підготовка, професійна компетентність, організаційна культура, активність працівників і здатність до саморозвитку. У процесі дослідження цілком підтвердилося припущення, що висока професійна компетентність сама по собі є сильним мотивуючим фактором в оптимальному розвитку процесу адаптації. Крім того, доведено, що розвиток адаптації до професійної діяльності на державній службі проходить більш ефективно за умови попередньої підготовки (перепідготовки) державних службовців, що означає оволодіння визначеним рівнем знань, умінь, навичок, необхідних для діяльності на державній службі;
6. На підставі аналізу результатів констатувального експерименту автором встановлено причини та наслідки адаптаційних ускладнень: недостатній рівень професіоналізму, який обумовлює низьку успішність професійної діяльності; напруженість у міжособистісних відносинах, наявність серйозних неузгоджених особистісних і колективних цінностей; неспроможність до самоконтролю; невпевненість у ситуаціях лідирування в групах, а також у стосунках із підлеглими та керівниками; низький рівень здатності до конструктивного подолання нестандартних труднощів; неадекватна самооцінка; несамостійність. Усі ці недоліки можна перебороти організаційними або психологічними методами. Позитивним результатом цього є повна адаптованість державного службовця, професійне зростання, негативним – дезадаптованість.
7. Запропоновано комплексну модель процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності, що враховує специфіку державної служби і детермінанти адаптаційних ускладнень, включає дескриптивну модель адаптації, яка дозволяє визначити рівень адаптованості державних службовців до професійної діяльності, за результатами чого обираються засоби його підвищення, формулюються рекомендації щодо створення умов для ефективної адаптації, що забезпечує постійне підвищення рівня організаційної культури як стратегічного засобу адаптаційного процесу;
8. З метою забезпечення ефективної адаптації в органах державної влади внесено практичні рекомендації щодо створення умов реалізації комплексної моделі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. Запропоновано нормативно регламентувати створення психологічної служби, основними функціями якої має бути: здійснення діагностики процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі, розвитку творчого потенціалу державних службовців і використання наявних здібностей; координація зусиль і взаємодія психологічної служби зі структурами, які забезпечують державну службу кадрами; формування високого рівня організаційної культури державних службовців, важливим компонентом якої є їх адаптаційна активність і підготовленість до продуктивного саморозвитку і саморегуляції; залучення кожного службовця в процес безперервної професіоналізації; удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Рашитова Н. К. Адаптація до змін у професійній діяльності як об’єкт досліджень // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. –
Вип. 4 (22). – С. 210 – 218.
2. Рашитова Н. К. Адаптаційні ускладнення у професійній діяльності персоналу державної служби // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (23). – С. 248 – 253.
3. Рашитова Н. К. Підвищення кваліфікації державних службовців як засіб управління їхньою кар’єрою // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Х: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – № 2 (21): У 2 ч. – Ч. 2. – С. 55 – 68.
4. Рашитова Н. Удосконалення організаційної культури персоналу під час адаптаційного процесу // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 2. – С. 202 – 205.
5. Серьогін С. М., Рашитова Н. К. Образ державної особи в політичній думці Стародавньої Греції // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ УАДУ, 2002. – Вип. 4 (10). – С. 3 – 11. (автором проаналізовано роль особистості в управлінні державою).
6. Серьогін С. М., Рашитова Н. К. Поняття професійної та соціально-психологічної адаптації державних службовців // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 3 (17). – С. 167 – 172. (автором розглянуто проблеми адаптації державних службовців на робочому місці).
7. Серьогін С. М., Прокопенко Л. Л., Рашитова Н. К. Державне управління та державна служба: Навч. посіб. – Х.: Вид-во ХаРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – 160 с. (автором обґрунтовано засоби управління кар’єрою державних службовців).
8. Рашитова Н. К. Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції / Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. Т. 1. – С. 103 – 105.
9. Рашитова Н.К. Адаптація персоналу державної служби в умовах реформування державного управління // Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні: Матеріали регіон. наук.-практ. конф. / За заг. ред. О. М. Рудіка. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – С. 56 – 58.
АНОТАЦІЇ
Рашитова Н.К. Адаптація до професійної діяльності на державній службі: соціально-психологічний аспект. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з
