КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РУДЕНКО ОКСАНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 341.96:349.2

Уніфікація МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
в ЄвропеЙському союзі

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

член-кореспондент Академії правових наук України
ДОВГЕРТ Анатолій Степанович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

ПРИТИКА Юрій Дмитрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, в.о. завідувача кафедри правосуддя

кандидат юридичних наук

ТРУТЕНЬ Віктор Володимирович,

Рівненський інститут Київського університету права НАН України, доцент кафедри конституційного, адміністративного та підприємницького права

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України, кафедра цивільного права і процесу

Захист відбудеться “10” квітня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розіслано “6” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. За своєю природою уніфікація міжнародного приватного права (надалі – МПрП) в Європейському Союзі (ЄС) є правовою реформою, орієнтири якої суттєво змінилися у зв’язку з досягненням “критичної маси” нормативного матеріалу європейського права в останні 5-10 років.

Склалася нова правова ситуація, яка полягає в тому, що джерелом уніформованого європейського МПрП, тобто колізійного та конфліктно-процесуального (надалі – конфліктного), стають не міжнародні угоди, що укладалися з 1968 р. на підставі ст. (колишня ст. ) Договору про заснування Європейського Співтовариства, а нормативні джерела, передбачені ст. (колишня ст. ), переважно регламенти, які є способом зближення правопорядків країн ЄС у сфері внутрішнього ринку (ст. названого Договору). Цей процес можна охарактеризувати як перехід від інтернаціоналізації до європеїзації МПрП в ЄС, яке за своєю суттю і походженням раніше було національним правом держав-членів ЄС.

Новим процесом, який потребує дослідження, є також формування когерентного європейського матеріального приватного права, насамперед підготовка “Загальної системи координат” (Common Frame of Reference, CFR). Цей правовий інструмент розглядається як реалізація офіційної політики ЄС, яка полягає в тому, що в третьому тисячолітті цілі та задачі, які стоять перед європейськими народами, можна краще досягнути за допомогою матеріально-правової, а не колізійно-правової уніфікації. Отже, колізійна уніфікація в ЄС, як і уніфікація конфліктного права, має зворотний бік і доповнюється уніфікацією у формі створення мінімальних стандартів у галузі загальноєвропейського цивільного процесуального права.

Стан дослідження проблеми уніфікації європейського МПрП у вітчизняній юридичній літературі не тільки не враховує згадані тенденції розвитку найбільш сучасного європейського МПрП та приватного права загалом, але й залишає поза увагою розвиток цієї сфери в останні кілька десятиліть. Враховуючи шлях, пройдений об’єднаною Європою після 1992 р., сучасним етапом якого є процес ратифікації Договору про ухвалення Конституції ЄС (надалі – Конституція ЄС), потрібно врахувати не тільки дані факти, але й спрогнозувати, зокрема, чи зможуть держави-члени ЄС прийти до ухвалення єдиних європейського цивільного кодексу (ЦК) та цивільного процесуального кодексу (ЦПК), які б створили умови для того, щоб між згаданими країнами МПрП як колізійне право та право про конфлікт юрисдикцій і про визнання та виконання судових рішень (документів) перестало застосовуватися.

Отже, утвердження права ЄС як загальновизнаної правової системи (правопорядку) sui generis, з одного боку, та політика добросусідства ЄС та України – з іншого, вимагає встановлення, на основі порівняльного аналізу, особливостей еволюції європейського МПрП. Це стає ще актуальнішим з огляду на необхідність виконання Україною зобов’язань щодо адаптації внутрішнього приватного права згідно із ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та прагнення нашої держави стати у майбутньому повноправним членом ЄС.

Таким чином, аналіз європейського МПрП дає можливість констатувати недостатній рівень дослідження будь-яких аспектів цієї правової системи у вітчизняній науці. Водночас у зарубіжній літературі (зокрема, таких країн як Франція, Німеччина, Англія тощо чи РФ) відсутні такі наукові дослідження узагальнюючого та спеціального характеру, які б без застереження могли бути використані вітчизняною міжнародно-приватноправовою доктриною, що й обумовило актуальність вибору теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і планової теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР № 01БФ048-01), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи було виявлення особливостей уніфікації норм МПрП в ЄС та розробка на цій основі рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правової бази України для гармонізації відносин з ЄС та його державами-членами.

Для досягнення зазначеної мети були визначені такі завдання:

– здійснити порівняльний аналіз тлумачень сутності процесу уніфікації права різними авторами та сформулювати на його основі авторське ставлення щодо змісту цього поняття;

– розробити систему критеріїв для оцінки процесу уніфікації норм МПрП;

– на основі запропонованої системи критеріїв провести аналіз норм колізійного та конфліктного права ЄС на фоні уніфікації відповідних йому норм матеріального та процесуального права ЄС для виявлення сучасних тенденцій усіх зазначених сфер права в рамках ЄС;

– на основі проведених досліджень розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо гармонізації українського законодавства з МПрП ЄС.

Об’єктом дослідження є правова реформа міжнародно-приватноправового регулювання в ЄС.

Предметом дослідження є законодавство ЄС та уніфіковані міжнародні акти.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають: метод порівняльного правознавства (порівняльно-правовий метод), за допомогою якого досліджувався досвід регулювання міжнародних приватних відносин у сферах конфліктного, колізійного та матеріального права країн ЄС; історичний метод, який використано для дослідження “вертикальної” та “горизонтальної” історії уніфікації МПрП в ЄС; метод логічної семантики, який надав можливість з’ясувати зміст досліджуваних термінів і понять, дати їх сучасне тлумачення тощо.

Теоретичну основу дослідження склали праці сучасних вчених-юристів України, країн СНД та країн-членів ЄС, таких як: А.І. Абдулін, В.М. Аверков, В.А. Астапенко, Ю. Базедов, Н.К. Барчукова, С.А. Беляєв, М.М. Богуславський, Л.Г. Варшаломідзе, Н.Г. Вілкова, Г. Вінтер, Г. Дейпенброк, А.С. Довгерт, Л.М. Ентін, Г.Г. Іванов, Е.В. Кабатова, А.Я. Капустін, В.І. Кисіль, А.В. Клемін, С.Е. Корнєєв, М. Круше, Л.А. Лунц, О.О. Маковська, В. Обвексер, А.А. Попов, Ю.Д. Притика, О.К. Прокоф’єва, Р.трейнз, Ю.А. Тихоміров, Б.Н. Топорнін, В.В. Тру---тень, Т.К. Хартлі, А.Г. Хачатурян, В. Хьюмер, М. Швейцер та ін.

Основною нормативною базою дисертації слугували нормативні акти ЄС, опубліковані в “Офіційному журналі Європейських Співтовариств”, а починаючи з 2003 р. – в “Офіційному журналі Європейського Союзу” та на офіційному сайті ЄС (www.europa.eu.int/eur-lex). Дисертантом здійснений власний переклад більшості нормативних матеріалів.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі проведеного автором дослідження досягнуті такі результати, що характеризуються науко-вою новизною та виносяться на захист:

1. Уперше запропоновано розрізняти уніфікацію міжнародного при--ватного права в ЄС та в рамках ЄС на основі критерію поділу пра-вопорядків на супра-, інтер-, транс- та інтранаціональні. Під супра-на-ці-о-нальним правопоряд-ком автор розуміє європейський правопорядок зага-лом; під інтернаці-о-на--льним – міжнародний правопорядок, який склада-ється в рамках ЄС; під транснаціональним – своєрідний правопорядок (sui generis), локалі-зо-ва-ний у кордонах ЄС, тобто такий правопорядок, який загалом прий-ня-то називати “soft law, “lex mercatoria”, “загальні прин---ципи права” то--що; під інтранаціональним – національні правопо-ряд-ки держав-членів ЄС.

2. Обґрунтовано поділ уніфікації міжнародного приватного права в ЄС та в рамках ЄС на уніфікацію у вузькому, широкому та технічному сенсі. Пред-ме-том уніфікації міжнародного приватного права ЄС в вузькому сен-сі дисертант вважає уодноманітнення європейського колізійного пра-ва, в технічному сенсі – колізійного та конфліктного права, а в широ-кому сенсі – європейського колізійного, конфліктного, матеріаль-но-го та процесуального права. При цьому автором доведено, що уніфіка-ція в ЄС у вузькому сенсі є супрауніфікацією, а в технічному сенсі – ще й інтеруніфікацією, в той час як уніфікація в рамках ЄС охоплює по-ряд із попе-редніми двома типами уніфікації ще й трансуніфікацію (уніфі-ка-цію в широ-кому сенсі) та інтрауніфікацію (уніфікацію в найширшому сен-сі) між-на-род-ного приватного права.

3. Дано нове визначення сучасної тенденції розвитку міжнародного приват-ного права в ЄС як поступового переходу від інтернаціоналізації до європеїзації.

4. Обґрунтовано, що з 2003 р. у ЄС відбувається перео-рієнтація з уні-фікації матеріального приватного права на уніфікацію колі-зійного пра-ва та в замороженому стані залишається уніфі-кація єдиного європей-сь-ко-го процесуального права, що має своїм наслід-ком розвиток європейського міжна-родного цивільного процесуального права (конфліктного права).

5. Виявлені три сучасні вимоги, які на сьогодні висуваються до між-на--род-ного приватного права ЄС: транспарентність (прозорість, ясність), сім-плі-цитність (простота) та когерентність (взаємопов’язаність).

6. Уперше охарактеризовані пріоритетні тенденції уніфікації європейсь-ко-го колізійного, європейського конфліктного, європейського матеріаль-но-го приватного та європейського цивільно-процесуального приватного права.

7. Уперше доведено, що перевага у зближенні матеріального при-ват-ного права ЄС надається такому специфічному правовому інстру-мен-ту як Загальна система координат, яка за своєю природою, з одного боку, нагадує принципи права, а, з іншого боку, є в порівнянні з остан-ньою більш обов’язковим джерелом права.

8. Для підвищення ефективності процесу адаптації українського міжнародного приватного права до міжнародного приватного права ЄС дисер-тантом запропоновано спрямувати в майбутньому українські суди на застосування Загальної системи координат. З метою більш повної інтерпретації сучасного європейського міжнародного приватного права автором рекомендовано ввести в сучасну українську юридичну науку термін “когерентне право”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дозволяють зрозуміти специфіку процесу уніфікації в рамках ЄС, її відмінність і навіть унікальність. Комплексний підхід, який охоплює дослідження уніфікації всіх ланок МПрП (колізійного та конфліктного, а в найширшому сенсі – й матеріального та процесуального), сприяє формуванню цілісного уявлення про дану правову систему, про взаємозамінність її елементів і взаємодію між ними. Практичне значення роботи полягає також в аналізі ряду нормативних актів, розроблених у рамках ЄС протягом останнього десятиріччя і вперше перекладених українською мовою. Це дозволить спрямувати удосконалення нормативної бази МПрП України у відповідності з новими тенденціями, які намітились останнім часом у рамках ЄС, що сприятиме зближенню обох правових систем.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та кафедри міжнародного права Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців “Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право” (Луцьк, 30 вересня – 1 жовтня 2004 р.), науково – теоретичних конференціях молодих учених Інституту міжнародних відносин (Київ, жовтень 2003 р., жовтень 2004 р.), науково-теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (жовтень 2006 р.), XIII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 8 – 9 лютого 2007 р.).

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Чернівецького національного університету при читанні курсів “Міжнародне приватне право” та “Право міжнародних організацій”.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлені в 9-ти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та у 3-х тезах доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи визначена метою та завданнями досліджень. Дисертація складається зі вступу, переліку основних скорочень, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел літератури (155 найменувань). Загальний обсяг дисертації 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ зміст РОБОТИ

Розділі 1 – Уніфікація міжнародного приватного права країн ЄС як правова реформа – присвячений розкриттю сутності понять “уніфікація МПрП в ЄС”, “уніфікація в рамках ЄС”, “європейське МПрП”. Зокрема, у підрозділі 1.1 – Загальне поняття уніфікації європейського МПрП – автор доводить необхідність оцінки уніфікації МПрП в ЄС і в рамках ЄС на основі двох основних критеріїв: за критерієм поділу правопорядків і за критерієм законодавчої спеціалізації. Крім того, у цьому підрозділі дається визначення поняття “європейське МПрП” та розкривається його структура та предмет. Доводиться, що у вузькому сенсі – це колізійне право, яке має дати відповіді на всі колізійні питання: просторові колізії (інтернаціональні та інтерлокальні), персональні, темпоральні, ранжирні та предметні. В ширшому сенсі це право охоплює також норми європейського цивільного процесу і європейського комерційного арбітражу. Автор доводить, що в найширшому сенсі, європейське МПрП містить, поряд із двома згаданими складовими, також норми приватного матеріального та процесуального права. Отже, варто говорити відповідно про європейське МПрП у вузькому сенсі (колізійне право), в широкому сенсі (а також конфліктне право) та найширшому сенсі (доповнені матеріальним і процесуальним правом).

Проаналізувавши зміст ст. 249 і поєднаних з нею статей та ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, автор стверджує, що уніфікація європейського МПрП відбувається на основі двох принципів, які умовно можна назвати принципом асимптоти (принцип А І) і принципом амальгамації (принцип А ІІ). У першому випадку, на основі ч. 3 ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства, уніфікація МПрП відбувається шляхом прийняття директив у такий спосіб, що право різних країн-членів ЄС тільки постійно наближається одне до одного, але не зливається повністю, тобто не стає уніформним. На основі ч. 2 ст. 249 та ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, уніфікація шляхом прийняття регламентів, у першому випадку, або регіональних (європейських) конвенцій, у другому, може призвести до повного злиття правового регулювання. Автор приходить до висновку, що в залежності від мети, яка стоїть перед країнами ЄС, уніфікація МПрП може бути досягнута на основі двох принципів: або часткового, або повного злиття правового матеріалу.

У підрозділі 1.2 – Уніфікація юридичної термінології приватного права як офіційна політика ЄС – звертається увага на те, що в Договорі про заснування Європейського Співтовариства, зокрема в ст. 95, не використовується слово “уніфікація”, а замість нього вживаються три слова: “апроксимація”, відповідником якого в українській юридичній мові є слово “зближення”, “гармонізація” та “координація”. У даному підрозділі автор розкриває зміст і співвідношення цих понять, апелюючи до семантики та сучасного тлумачення відповідних термінів. Апроксимація – це “наближене зображення”, гармонізація – “приведення в стан відповідності, злагодженості; збільшення гармонійності”, координація – “1. погодження, зведення до відповідності, установлення взаємозв’язку, контакту в діяльності людей, між діями, поняттями тощо. 2. узгодженість рухів, дій і т. ін.”. Автор приходить до висновку, що ці три останні слова можна вважати різновидами правової уніфікації в широкому сенсі.

Різновидом уніфікації є також кодифікація, модернізація, консолідація тощо. Так, кодифікація – це “зведення в єдине ціле (в кодекс) різних правових законів, постанов тощо”; модернізація – “зміна, вдосконалення відповідно до сучасних вимог і смаків”; консолідація – “дія за значенням консолідувати й консолідуватися”, а консолідувати – це “зміцнювати, укріплювати що-небудь, об’єднувати, згуртовувати когось”. Усі згадані різновиди уніфікації права в широкому сенсі можна об’єднати також словом “симпліфікація”, яке в такому разі, маючи значення “спрощення”, є майже повним синонімом терміна “уніфікація”. Уніфікація та симпліфікація логічно доповнюються словом асиміляція, тобто “уподібнення (ант. дисиміляція), ототожнення”.

Наголошується, що досить широка низка термінів, які потрібні для належного тлумачення європейського МПрП, буде незавершеною, якщо не доповнити її ще деякими термінами, які потрібні для того, щоб одним словом позначити запропоновані в дисертації кожен з двох принципів уніфікації європейського МПрП. Йдеться про “амальгамацію” та “асимптоту”. Принцип асимптоти (А І) стосується директив, а амальгамації (А ІІ) – регламентів і міжнародних конвенцій, укладених у рамках ЄС: у першому випадку уніфікація МПрП ніколи не може призвести до повного злиття нормативного матеріалу, оскільки така мета всього-на-всього не ставиться, а в другому випадку – навпаки, завжди призводить до повного злиття нормативного матеріалу.

На основі аналізу цінностей європейського права, а також офіційних джерел європейського МПрП, в першу чергу ст.ст. 249, 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, у підрозділі 1.3 – Структура поняття та правова природа уніфікації європейського МПрП – діагностуються напрямки уніфікації МПрП в ЄС. Показано, що такими орієнтирами є, з одного боку, процес, який був історично першим, інтернаціоналізації МПрП в ЄС на основі ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, а, з іншого боку, – пізніший процес європеїзації цього права на основі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Інтернаціоналізацію МПрП в ЄС можна прив’язати до 1968 р., коли була прийнята в Брюсселі Конвенція про юрисдикцію, визнання та примусове виконання іноземних судових рішень (Брюссель І), а європеїзацію – до 2001 р., коли Конвенція-Брюссель І була замінена відповідним Регламентом-Брюссель І.

Метою інтернаціоналізації МПрП в ЄС є уніформізм цього права, а метою європеїзації – як уніформізм на основі регламентів, так і конформізм на основі директив. У даному підрозділі автор виявляє існування антагоністичної суперечності, яка полягає в тому, що накладення одне на одне процесу уніфікації європейського приватного та європейського МПрП призводить до створення когерентного європейського приватного права (без колізійного та конфліктного права) на основі регламентів нині та єдиних ЦК і ЦПК у майбутньому, ліквідує потребу в рамках ЄС в існуванні колізійного та конфліктного права, тобто МПрП в технічному сенсі. Тим не менше, створення когерентного європейського приватного права не може знищити необхідність в існуванні європейського МПрП, а лише територіально обмежує сферу його застосування.

Розділ 2 – Шляхи уніфікації МПрП ЄС– присвячений дослідженню процесу уніфікації в історичному та порівняльно-правовому аспектах.

Підрозділ 2.1. – “Вертикальна” та “горизонтальна” історія уніфікації МПрП в Європі – починається з констатації того факту, що в порівняльно-правовій літературі, яка має тісний стосунок до проблеми уніфікації приватного права, історію розділяють на дві частини: так звану горизонтальну та вертикальну історію. Зокрема, таку класифікацію наводять німецькі дослідники К. Цвайгерт та Г. Кьотц у відомій монографії “Вступ до порівняльного правознавства у сфері приватного права”. Виходячи з цього, в контексті історії уніфікації МПрП в ЄС автор спочатку розглядає історію уніфікації як таку (вертикальну історію), а пізніше порівняльно-правову історію (горизонтальну історію).

Зокрема, у даному підрозділі основний акцент зроблено на аналізі вертикальної історії уніфікації МПрП в ЄС. Значна увагу приділена аргументації встановленої автором тенденції, яка схематично полягає в переході від інтернаціоналізації до європеїзації МПрП в ЄС. При цьому зазначається, що в 2003 р. був підведений певний логічний підсумок у ставленні різних наукових кіл до напрямків можливої подальшої уніфікації приватного права в широкому сенсі. Так, вибір подальших шляхів розвитку відбувався в рамках таких чотирьох можливих теоретичних і практичних тенденцій в еволюції європейського приватного права, в т.ч. МПрП: а) сильний акцент на матеріальну (процесуальну) уніфікацію зі створенням у кінцевому рахунку єдиних ЦК та ЦПК; б) акцент на колізійну уніфікацію в усіх сферах приватного права, крім договірного права; в) компромісний варіант, коли зберігається існуюча раніше тенденція, що частина питань вирішується колізійним і конфліктним способом, а частина – за допомогою уніфікації матеріальних і процесуальних норм; г) залишити все, як є, на розсуд ринку.

У кінцевому підсумку автор приходить до висновку, що якщо до 2001-2003 р. перевага віддавалася спільній тенденції а) і б), то в останніх декілька років почала переважати тенденція в).

У підрозділі 2.2. – Інструментарій уніфікації європейського МПрП з точки зору взаємного визнання судових і інших рішень в ЄС – автор звертає увагу на той факт, що нині акцент переводиться з конвенційної уніфікації МПрП в ЄС на супрауніфікацію на загальноєвропейському рівні.

Методами уніфікації в такому разі є ухвалення в першу чергу регламентів, які мають пряму дію і застосування та не підлягають впровадженню в національне право країн-членів. Імплементація регламентів, отже, відбувається поза національними правовими рамками, а при тлумаченні регламентів основним джерелом є судова практика (юриспруденція) Суду ЄС. У разі прийняття директив трансформація супранаціонального права необхідна. Вона в цілому нагадує розглянуту вище імплементацію міжнародних джерел. Тлумачення директив також належить до компетенції Суду ЄС, а тлумачення інтранаціональних нормативних актів, які видані на виконання директиви, має бути директивноконформним, тобто відповідати цілям і завданням, визначеним нею.

З’ясуванню особливостей методів, форм, механізмів, галузей, масштабів дії та інших аспектів уніфікації норм МПрП в ЄС присвячено підрозділ 2.3. – Конкретизація поняття уніфікації МПрП в ЄС. У цьому підрозділі зроблена спроба аналізу уніфікації в європейському праві крізь призму деяких додаткових критеріїв її оцінки. Показано, що за обсягом охоплюваних джерел права у ЄС намітився обережний відхід від принципу юридичного позитивізму. Встановлено, що за масштабами дії в рамках правової системи ЄС застосовується уніфікація як універсального, так і регіонального характеру. За зміною в часі угоди ЄС мають трансформаційно-еволюційну природу. Набуло подальшого розвитку положення про те, що комунітарне право – це право особливого роду – sui generis, яке відрізняється значною своєрідністю як від міжнародного права, так і від внутрішньодержавного, зберігаючи при цьому багато спільного із зазначеними правовими утвореннями.

У розділі 3 – Інтернаціоналізація МПрП на підставі ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства – основна увага автора зосереджена на аналізі конфліктних і колізійних норм. Так, у підрозділі 3.1. – Уніфікація міжнародного цивільного процесу в ЄС – зазначено, що політика взаємного визнання найпростіше реалізується у формі визнання судових рішень, які були ухвалені в інших державах, але, як свідчить подальший розвиток історії європейського приватного права, не зводиться тільки до визнання цих рішень. Тому щонайперше варто розглянути уніфікацію конфліктних норм європейського приватного права. При цьому варто звернути увагу, що відповідно до пояснення Зеленої Книги про трансформацію Римської конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов’язань в інструмент Співтовариства, як і про її актуалізацію, вираз “МПрП” не має в усіх державах-членах одного і того ж значення, однак у Зеленій книзі МПрП ЄС розуміється як сукупність не тільки колізійних, але й конфліктних норм. Таке розуміння ми називаємо технічним.

Отже, конфліктне право ЄС представлено нині в трьох основних історичних документах – Брюссельській конвенції ЄЕС від 27 вересня 1968 р. про юрисдикцію та примусове виконання судових рішень з цивільних і торговельних справ, в однойменній конвенції в Лугано (Швейцарія) за участю держав-членів ЄЕС і держав-членів ЄАВТ від 16 вересня 1988 р. та в Регламенті Ради ЄС від 22 грудня 2000 р. про юрисдикцію, визнання та примусове виконання судових рішень з цивільних і торговельних справ. З метою дослідження сучасних тендерцій розвитку колізійного права ЄС нами була зроблена спроба провести порівняльний аналіз відповідних документів, виділивши, з одного боку, найбільш стабільні та консервативні положення, а з другого – положення, які зазнали найбільш змін.

Колізійному праву в ЄС присвячено підрозділ 3.2. – Уніфікація колізійного права в ЄС. Із зазначеного вище, виходить, що у міжнародній практиці розрізняють не тільки уніфікацію конфліктних норм, але й колізійних. Викладене є формальним вступом до аналізу конвенції Рим І. Так, ще наприкінці 1967 р. представник Бельгії у Комісії ЄС запропонував провести уніфікацію колізійних норм, які існують у праві держав-членів ЄС. У 1980 р. була прийнята конвенція про право, що застосовується до договірних зобов’язань (конвенція Рим І), яка вступила в силу 1 квітня 1991 р. У даному підрозділі дається детальний аналіз зазначеної конвенції, а також оцінка її значення. Зокрема, з’ясовано, що правила конвенції повинні застосовуватися для регулювання відносин суб’єктів національного права різних країн-учасниць не тільки між собою, але і з суб’єктами прав третіх країн. Більше того, правила Конвенції мають універсальний характер, тобто дозволяють при регулюванні цих відносин застосовувати закон держави, що не є учасницею конвенції. У підрозділі акцентується увага на тому, що дана конвенція забезпечує визнання тільки тих осіб, які мають визначений правовий зв’язок з однією із держав-членів ЄС, мають зв’язок з територією ЄС, займаються економічною діяльністю. Загальним висновком до розділу слугує констатація двох фактів. По-перше, конфліктна уніфікація в ЄС іде попереду колізійної уніфікації, а остання попереду матеріальної. По-друге, уніфікацію конфліктного та колізійного права, яка є за своїм способом конвенційною уніфікацією, можна називати інтернаціоналізацією традиційного європейського МПрП.

Розділ 4 – Європеїзація МПрП на підставі ст. 249 разом із ст. 61 (с), 65 та 67 Договору про заснування Європейського Співтовариства – спрямований на виявлення сучасних змін, які можна охарактеризувати як політика європеїзації.

Показано, що зміни в інтеграційній політиці, які зафіксовані в Амстердамському та Ніццьких договорах, призвели до того, що тенденція взаємного визнання, яка була характерна також для попереднього періоду, ще більше посилилася. Взаємне визнання судових рішень, публічних і приватних документів, а також правових норм інших держав-членів ЄС, починає оформлюватися з 1997 р. не на підставі ст. 293, а на підставі ст. 249 в поєднанні зі ст. 61(с) та ін. Договору про заснування Європейського Співтовариства, тобто в рамках, з одного боку, політики створення внутрішнього ринку, а, з іншого – в рамках так званої першої опори ЄС. Зазначений стан прийнято називати політикою європеїзації, яка полягає в зближенні цивільно-процесуального права, конфліктного, колізійного та матеріального приватного права країн ЄС, зі збереженням пріоритету в уніфікації конфліктного права, свого другого місця для уніфікації колізійного права, та доповненням уніфікаційного процесу сферою матеріальних і процесуальних, останні – при необхідності, норм.

Підрозділ 4.1 – Зближення конфліктного права (ст. 65 (b) Договору) та цивільно-процесуального права (ст. 65 (с) Договору) країн ЄС – присвячена з’ясуванню тих особливостей, якими прийнятий у 2001 р. Регламент–Брюссель І, відрізняється від Брюссельської конвенції 1968 р. та Луганської конвенції 1988 р. Автором показано, що сучасне колізійне право ЄС в основній своїй частині не зазнало суттєвих змін порівняно з нормативною базою, визначеною в Брюссельській Конвенції. Головною відмінністю сучасного колізійного права є виокремлення і суттєве вдосконалення юрисдикції з договорів особистого найму. У Регламенті від 22 грудня 2000 р., який регулює колізійне право ЄС, збільшена кількість ризиків у сфері страхування, за якими можуть бути укладені договори про підсудність. Крім того, у зазначеному нормативному акті до юрисдикції з договорів зі споживачами вперше віднесено договір про перевезення, який включає в себе ціну за подорож та проживання. Нарешті, Регламент, на відміну від Брюссельської та Луганської Конвенцій, зазнав певного вдосконалення форми: положення протоколів ввійшли в текст документу, натомість з’явилися додатки, куди ввійшла інформація суто технічного характеру (перелік судів, шаблони документів тощо).

Крім Регламенту Брюссель І, нині чинний Регламент Брюссель ІІІ, який замінив Регламент Брюссель ІІ. Цей Регламент є доповненням до Регламенту Брюссель І за рахунок сімейної сфери та батьківської відповідальності.

Установлено, що Брюссельські Регламенти не є єдиним джерелом європейського конфліктного права. Так, наприклад, у ЄС є чинним Регламент (ЄС) № 805/2004 Європейського Парламенту та Ради від 24 квітня 2004 р. про встановлення європейського порядку примусового виконання неоспорюваних позовів та ін. Автор констатує, що ці Регламенти рухаються в напрямку формування не європейського конфліктного права, а власне цивільного процесуального права ЄС.

Дисертант узагальнює, що колізійна уніфікація залишається й надалі необхідним елементом в уніфікації приватного права в ЄС і не може бути заміна ні нині, ні в перспективі матеріальною уніфікацією до тих пір, доки не буде прийнятий єдиний європейський ЦК. Прийняття останнього є, однак, віддаленою перспективою, оскільки проти цього виступають французькі та англійські юристи-науковці, а за – тільки німецькі.

У підрозділі 4.2 – Зближення колізійного права країн ЄС (ст. 65 (b) Договору) – на основі аналізу Зеленої Книги про трансформацію Римської конвенції про право, яке застосовується до договірних зобов’язань, автор виділяє ті питання, які на сьогодні відносяться до колізійних: “бізнес-життя в загальному; малий бізнес зокрема; відносини між бізнесом та споживачами/робітниками ”.

Уніфікація колізійного права у формі Регламенту Рим І має бути доповнена Регламентом Рим ІІ, який стосується позадоговірних зобов’язань. Цей регламент прийнятий у квітні 2006 р. і стосується такої сфери, як делікти та ведення чужих справ без доручення. Готується також проект Регламенту Рим ІІІ, який стосується сімейної сфери і є паралельним Регламенту Брюссель ІІІ.

У підрозділі 4.3. – Зближення матеріального приватного права країн ЄС – доводиться, що уніфікація матеріального, в першу чергу договірного, права ЄС є зворотним боком уніфікації колізійного права в ЄС. Виділено пріоритетні форми уніфікації договірного права, які намітились останнім часом. Це уніфікація у формі принципів, резолюцій Європейського парламенту, рішень Ради ЄС, а також повідомлень Європейської Комісії. У підрозділі розкривається внесок Комісії Ландо та „Стаді груп” (Study Group), а також європейських дослідників у створення принципів договірного права. Висвітлюється значення основних резолюцій Європейського парламенту, які стосуються уніфікації європейського матеріального права: першої – 1989р., другої – 1994р., третьої – 2001р., четвертої – 2003р. та п’ятої – 2006р. Доводиться особлива роль Повідомлення Комісії Європейському Парламенту і Ради “Європейське договірне право і переробка aсquis communautere – подальший розвиток” від 2004 р. у визначення першочергових заходів у зближенні матеріального права. У світлі цього документа зроблено висновок про те, що на сьогодні, в порівнянні з попереднім періодом, перевага у зближенні матеріального приватного права ЄС віддається такому специфічному правовому інструменту як Загальна система координат, яка за своєю природою, з одного боку, нагадує принципи права, а, з іншого – в порівнянні з останньою є більш обов’язковим джерелом права.

Констатується, що уніфікація європейського матеріального приватного права нині відбувається не у формі підготовки єдиного європейського ЦК, а у формі а) підготовки відповідних директив та регламентів, а також створення до 2009 р. такого правового інструменту, як Загальна система координат.

Доведено, що, сучасна уніфікація галузей матеріального права ЄС характеризується впливом різних суспільних змін і закономірно обґрунтованим пріоритетом різних форм нормативно-правових актів.

У Висновках проведено узагальнення одержаних результатів і показано ряд важливих закономірностей сучасного розвитку процесу уніфікації в ЄС:

По-перше, необхідно розрізняти уніфікацію МПрП в ЄС і в рамках ЄС на основі критерію поділу правопорядків на супра-, інтер-, транс- та інтранаціональні правопорядки. Уніфікація в ЄС на основі запропонованого критерію у вузькому сенсі є супрауніфікацією, а в технічному сенсі – ще й інтеруніфікацією. Уніфікація МПрП в рамках ЄС на основі того самого критерію охоплює поряд із попередніми двома типами уніфікації ще й трансуніфікацію (уніфікацію в ш.с.) та інтрауніфікацію (уніфікацію в най ширшому сенсі) МПрП.

По-друге, на основі аналізу джерел європейського права, керуючись критерієм законодавчої спеціалізації, потрібно розрізняти уніфікацію МПрП в широкому сенсі і вузькому сенсі. В першому випадку уніфікація містить такі різновиди: зближення (апроксимація), гармонізація, координація та уніфікація в вузькому сенсі.

Уніфікація МПрП у вузькому сенсі – це такий різновид правової реформи європейського приватного права, який відбувається на такій нормативній основі як міжнародна угода.

По-третє, враховуючи зміни, які відбулися в європейському праві (Амстердамський від 1997 р. та Ніццький від 2002 р. Договори), встановлено, що якщо до Амстердамського Договору від 1997 р. уніфікація МПрП, по-перше, відбувалася у формі інтеруніфікації на основі ст. 220 Договору про заснування Європейського Співтовариства, то після 1997 р. уніфікація відбувається у формі супрауніфікації на основі ст. 249 (колишньої 189) у поєднанні зі ст. 61 Договору про заснування Європейського Співтовариства з одночасною поступовою відмовою від інтеруніфікації на основі ст. 293 (колишньої 220) Договору про заснування Європейського Співтовариства. Коротко сучасну тенденцію розвитку МПрП в ЄС можна охарактеризувати як поступовий перехід від інтернаціоналізації (на основі ст. 293 (220)) до європеїзації (на основі ст. 249 (189)) в поєднанні зі ст. 61 та деякими іншими статтями Договору про заснування Європейського Співтовариства). Останнє також означає, що якщо до 1997 р. єдиним джерелом уніфікації МПрП була міжнародна угода, то після цієї дати стандартним джерелом уніфікації стає регламент.

Нами вперше встановлено, що спільним знаменником для, з одного боку, інтернаціоналізації, та, з іншого боку, європеїзації між народного приватного права є офіційна політика ЄС взаємного визнання, в першу чергу, судових рішень, а в широкому сенсі – опосередковано й іноземних правопорядків, з тією лише відмінністю, що раніше йшлося про створення спільного ринку, а нині про створення внутрішнього ринку в ЄС.

По-четверте, уніфікація МПрП в ЄС у розвиток прагматичної політики взаємного визнання визначається завданням формування з 1968 р. юридичної визначеності в певних сферах раніше спільного, а нині – внутрішнього ринку ЄС.

По-п’яте, зважаючи на приватноправову природу колізійних та конфліктних норм, яка проявляється в тому, що ці два типи норм є зворотним боком матеріальних і процесуальних норм приватного права, в ЄС з 2003 р. відбувається переорієнтація з уніфікації матеріального приватного права на уніфікацію колізійного права, та в замороженому стані залишається уніфікація єдиного європейського процесуального права, що має своїм наслідком розвиток європейського міжнародного цивільного процесуального права (конфліктного права).

По-шосте, розрізняючи поняття колізії законів і конфлікту юрисдикцій (колізійних і конфліктних норм), установлено, що: –

колізії законів вирішуються наступним чином:

у рамках інтеруніфікації – за допомогою міжнародної угоди Рим І;

у рамках супрауніфікації – за допомогою Регламенту Рим ІІ та Проекту Регламенту Рим ІІІ.–

конфлікту юрисдикцій – за допомогою Регламенту Брюссель І, який замінив міжнародну угоду Брюссель І та Регламенту Брюссель ІІІ, який замінив Регламент Брюссель ІІ.

У підсумку аналіз джерел уніфікації МПрП дозволяє зазначити, що уніфікація на рівні супра- витісняє уніфікацію на рівні інтернаціонального правопорядку, а трансуніфікація МПрП стає основою, минаючи інтерніфікацію, супрауніфікацію МПрП в ЄС. Інтрауніфікація МПрП, отже, нині визначається супрауніфікацією на основі загальних принципів європейського права – субсидіарності та пропорційності. В останньому випадку, інтра- та супрауніфікації є тотожними поняттями.

По-сьоме, в рамках загальної політики ЄС щодо модифікації й актуалізації європейського права взагалі та європейського приватного права, частиною якого є європейське МПрП, зокрема, реалізуються в межах, у першу чергу, процесу ухвалення Регламентів Брюссель І та Рим І, такі вимоги до МПрП ЄС, як транспарентність, сімпліцитність і когерентність, тобто вимога щодо прозорості (ясності), простоти та взаємопов’язаності, в першу чергу, колізійних і конфліктних норм, а також власне матеріальних і процесуальних правових норм.

По-восьме, встановлені такі характеристики уніфікації:–

європейського колізійного права – а) перехід від уніфікації колізійних норм у формі міжнародної угоди до уніфікації у формі регламенту; б) незалежність створення ширшого кола колізійних норм (Рим І, ІІ, ІІІ) від процесу уніфікації матеріальних норм; –

європейського конфліктного права – а) аналогічний процес переходу як і в колізійному праві; б) розширення предмету визнання – не тільки судових рішень в цивільних і торгових справах, але й публічних та приватних документів, тобто охоплення сфери латинського нотаріату; в) доповнення уніфікації конфліктних норм уніфікацією у формі мінімальних стандартів цивільних процесуальних норм; –

європейського матеріального приватного права – а) практична уніфікація матеріального права відбувається не у формі створення єдиного європейського ЦК, а у формі створення Загальної системи координат тощо; б) ця Загальна система координат має застосовуватися на основі колізійних норм про вибір права;–

європейського формального приватного права – цивільний процес найменш розвинена форма уніфікації, яка нагадує форму уніфікації вимог щодо захисту споживачів у ЄС (мінімальні стандарти).

По-дев’яте, зважаючи на події, які характерні для розвитку уніфікації приватного права в ЄС після 2003 р., в першу чергу, опираючись на відмову від створення європейського цивільного кодексу (ЦК) та стагнацію процесу створення єдиного європейського цивільного процесуального кодексу (ЦПК), встановлено позитивну тенденцію, відповідно до якої європейському міжнародному приватному праву в вузькому сенсі та технічному сенсі, тобто європейському колізійному та конфліктному праву, нічого нині в