НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І.КРИП’ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

РУДЬКО СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 94 (477) „1866/1935”: 929 Василенко

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИКОЛИ ВАСИЛЕНКА

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету “Острозька академія”

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Яремчук Віталій Петрович,

Національний університет “Острозька академія”,

доцент кафедри історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кондратюк Костянтин Костянтинович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України

кандидат історичних наук, доцент

Райківський Ігор Ярославович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії України

Захист відбудеться „23” жовтня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розісланий “13” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Середа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Помітне місце у політичній історії України кінця ХІХ першої третини ХХ ст. належить українським вченим-історикам. Відтак одним із важливих завдань сучасної історичної науки є дослідження їх політичної, громадської та наукової діяльності. Вирішення цих питань дасть змогу встановити їх внесок в суспільно-політичне життя України того часу, визначити роль представників української історичної науки в загальноросійських та національному рухах, державотворчих процесах, зрештою становленні модерної національної спільноти. Йдеться як про участь (політичну, адміністративну, військову) в конкретних політичних процесах того часу, зокрема, Українській революції 1917 – 1921 рр., так і про інтелектуальний вклад у вироблення напрямів і моделей суспільного розвитку.

Окрім того, аналіз біографій представників інтелігенції підросійської України дозволяє поглибити знання про характер національних ідентичностей в тогочасному українському суспільстві та їх еволюцію, зокрема про перехід від „дуалістичної” національно-політичної лояльності до української орієнтації. Отож, „біографічний” підхід урізноманітнює та розширює наукові уявлення про шляхи українського націотворення.

До таких постатей, діяльність яких заслуговує спеціального дослідження, належить знаний історик, організатор Української Академії Наук та її другий президент Микола Прокопович Василенко (1866 1935). М.Василенко був не лише відомим вченим, а й активним учасником суспільно-політичного життя в Україні кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., а особливо в період Української революції 1917 – 1921 рр. Навколо постаті цього діяча в радянській історичній науці склалось багато ідеологічних нашарувань, а то й відвертих міфів та вигадок. Сучасна ж історіографія зробила лише перші кроки в науковому осмисленні діяльності М.Василенка.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація пов’язана з науково-дослідницькою роботою з напрямку „Актуальні проблеми української історії та історіографії модерної доби”, яка проводиться кафедрою історії Національного університету „Острозька академія”.

Метою дисертаційного дослідження є визначення місця і ролі вченого в українському націотворчому та державотворчому процесах кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.

Для реалізації вказаної мети дисертант поставив перед собою такі дослідницькі завдання:

- охарактеризувати історію вивчення проблеми та джерельну базу дослідження;

- розкрити наукову та педагогічну працю М.Василенка та її взаємозв’язок з його суспільно-політичною діяльністю;

- проаналізувати політичний світогляд М.Василенка і фактори, що вплинули на його формування та еволюцію;

- з’ясувати роль вченого в політичному і громадському житті Наддніпрянської України;

- охарактеризувати головні напрямки діяльності М.Василенка в найвизначніший період його політичної кар’єри – добу Української Держави 1918 р.

Об’єктом дослідження є національно-громадське життя України кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., а предметом – суспільно-політична діяльність Миколи Прокоповича Василенка.

Методологічною основою дослідження стали принципи історизму та об’єктивізму. Згадані принципи стали головними умовами для досягнення неупередженості та достовірності висвітлення та інтерпретації історичних фактів у дисертації, забезпечили дослідження подій суспільно-політичної діяльності М.Василенка з врахуванням конкретно-історичних умов, в яких діяв вчений.

Важливу роль для підготовки роботи відіграв такий спеціальний історичний метод, як біографічний. За його допомогою було реконструйовано політичну біографію М.Василенка та витлумачено пов’язані з нею історичні факти.

Хронологічні рамки роботи зумовлені роками життя і суспільно-політичної діяльності М.Василенка, тому обмежуються 1866-1935 рр.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше відтворено чинники та еволюцію суспільно-політичних поглядів М.Василенка, встановлено взаємозв’язок між історичним світоглядом науковця та його національно-політичними орієнтаціями, розширено за рахунок невідомих відомостей та синтезовано матеріал про його участь у суспільно-політичному житті Російської імперії, відтворено цілісну картину діяльності М.Василенка в період Гетьманату П.Скоропадського, проаналізовано його роботу на різних посадах в Українській Державі 1918 р. До наукового обігу вперше введено значний масив архівних документів, які дозволяють більш достовірно реконструювати невідомі досі сторінки життя М.Василенка.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації, нагромаджений у ній фактичний і теоретичний матеріал можуть бути використані під час написання загальних праць з політичної історії України; також дослідження може придатися для вивчення історії української історіографії.

Результати дослідження були апробовані на засіданнях теоретичного семінару кафедри історії Національного університету “Острозька академія”. Основні її положення викладені у виступах на Всеукраїнській науковій конференції „Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХХХІ ст.” (Вінниця, 2004), міжвузівській конференції, присвяченій 140-річчю М.С.Грушевського, що проходила в Національному університеті „Острозька академія” (Острог, 2006), чотирьох звітних наукових конференціях у Національному університеті „Острозька академія” (Острог, 2004 – 2007), а також у п’яти публікаціях автора.

Структура дисертації розроблена за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 191 сторінка, із них 161 сторінка основного тексту, перелік джерел та літератури складається з 332 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет , методологічні засади дослідження, його хронологічні межі, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Історіографічні та джерелознавчі засади дослідження” – проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу роботи.

У першому підрозділі – „Історія вивчення проблеми” – здійснено аналіз стану наукової розробки питання про суспільно-політичну діяльність М.Василенка. Історіографія проблеми налічує близько десяти праць загального характеру, підготовлених як українськими діаспорними вченими, так і істориками сучасної України Падох Я. Микола Василенко історик і будівничий української державності (у 125-річчя його народження) // 125 р. київській українській академічній традиції. 1861 – 1986.: Зб.? Нью-Йорк, 1993.– С.359-375; Окиншевич Л. Пам’яті академіка М.П.Василенка: з нагоди сторіччя з дня його народження // Правничий вісник (Нью-Йорк).? 1971.? Кн.3.? С.22-29; Гришко В. Пам’яті учителя (В 25-річчя з дня смерти академіка М.П.Василенка) // Батьківщина (Львів).? 1960.? Ч.35-36 (1019-1020).? С.5-12; Полонська-Василенко Н. Академік М.П.Василенко // Віра і культура (Вінніпег).? 1956.? №31.? С.23-41; Полонська-Василенко Н. М.П.Василенко // Голос державника.? 1948.? №6.? С.3-48; Полонська-Василенко Н. Микола Прокопович Василенко життя та наукова діяльність // Український історик. 1966. Ч.3-4 (11-12). С.41-45; Полонська-Василенко Н. Микола Прокопович Василенко (1866-1966, з нагоди 100-ліття з дня народження) // Визвольний шлях (Лондон).? 1967.? Кн. ІХ.? С.1043-1059; Калішевська І. Визначний історик і правознавець М.Василенко // Вісник АН УРСР.? 1991.? №6.? С.108-110; Шемшученко Ю. Визначний історик і правознавець. Доповідь на урочистому засіданні Відділення історії, філософії і права АН УРСР (14 лютого 1991 р.) // Вісник АН УРСР.? 1991.? №6.? С.108-110; Шемшученко Ю. Микола Прокопович Василенко // Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії.? К., 1991.? С.312-314; Кістерська Л., Матвєєва Л. Загублені президенти: (з історії Академії наук України).? К., 1991.? С.3-13.. Серед них слід виділити монографію В.Вороненка, Л.Кістерської, Л.Матвєєвої, І.Усенка Вороненко В., Кістерська Л., Матвєєва Л., Усенко І. Микола Прокопович Василенко. К.: Наук. думка, 1991.? 272 с.. У книзі на основі архівного фактажу вперше подано життєпис М.Василенка, зроблено спробу систематизувати його наукову спадщину. Проте через синтетичний характер цієї праці поза увагою авторів залишились як значна частина конкретних аспектів політичної біографії М.Василенка (студентські роки, публіцистична спадщина, діяльність в партії кадетів), так і проблеми змісту та еволюції його політичних поглядів та національної свідомості.

Що стосується окремих аспектів теми, що розглядається, то вони розкриті в близько 90 наукових та науково-популярних студіях. Всю літературу з даної проблематики за характером вміщеної в ній інформації варто поділити на такі групи:

- праці, в яких містяться згадки про діяльність М.Василенка в громадських організаціях, політичних партіях та рухах 1890-х – 1910-х рр.;

- дослідження про наукову та публіцистичну спадщину вченого;

- студії, у яких аналізується участь М.Василенка в роботі українських урядів доби революції 1917 – 1921 рр.

- розвідки про інших вчених та громадсько-політичних діячів та їх співпрацю з М.Василенком;

У низці досліджень про громадські організації, політичні партії і рухи Росії та України 1890 – 1910-х рр. містяться поодинокі згадки про участь в їхній діяльності М.Василенка Павко А. Становлення та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Автореф. дис. доктора іст. наук.– Донецьк, 2001; Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кін. ХІХ ? поч. ХХ століття: Дослідження.? К.: Смолоскип, 1996.? С.76; Аврех А. Масоны и революция.? М.: Политиздат, 1990.? С.144; Думова Н. Кадетская партия в период Первой мировой войны и февральской революции.? М.: Наука, 1988.? С.40, 85. . Зовсім мало в спеціальній літературі інформації про його діяльність в кадетській партії Білоус А. Українські кадети й національне питання // Наукові праці з питань політичної історії: Партії і соціальні групи в першій російській революції.? К.: Либідь, 1992.? Вип.173.? С.33.. Найбільш ґрунтовно дане питання висвітлене в публікаціях та дисертаційному дослідженні М.Якупова Якупов М. Діяльність конституційно-демократичної партії в Україні (1917?1918 рр.): Дис... канд. іст. наук. К., 1994.? С.71, 137; Якупов М. Кадети та національно-визвольний рух на Україні в 1917 р. // Зб.: Українська державність: історія і сучасність.? К., 1994.? С.187; Якупов М. Партія кадетів та Українська держава гетьмана П.Скоропадського // Всеукраїнська науково-практична конференція „Південь України і складання української державності: історія і сучасність”.? Одеса, 1994.? С.136, 142, 146..

Ще за життя вченого, в період розгортання репресій проти діячів української науки та культури 1920-х рр., почали виходити роботи з аналізом його наукових праць. У радянських публікаціях 1930 – 1980-х рр. містилися заідеологізовані і суто негативні оцінки наукової творчості та політичної діяльності М.Василенка, якого було проголошено провідником „кадетської контрреволюції” в Україні. Зокрема, таке бачення вперше було оприлюднено в статті одного з учнів вченого С.Іваницького Іваницький С. Повернута в минуле аграрна політика ліберальної буржуазії. (З приводу праць академіка М.П.Василенка з історії кріпаччини на Україні) // Україна: Журнал циклу наук історичних.? К., 1932.? №1/2.? С.111-166; №3.? С.61-104.. Схожі характеристики подані і в пізніших радянських дослідженнях История Академии наук Украинской ССР.? К.: Наукова думка, 1979.? С.515; Історія Академії наук Української РСР.? К.: Наук. думка, 1982.? С. 502; Историография истории Украинской ССР.? К.: Наукова думка, 1986.? С.100..

З відновленням незалежності України виходить кілька публікацій, в яких розглянуто та проаналізовано наукову діяльність М.Василенка. Серед таких слід відзначити студію М.Петріва Петрів М. Конституція 1710 р.: Орлик і Василенко.? К.: Українська видавнича спілка, 1997.? С.3-9.. Загальні оцінки наукового доробку М.Василенка та „Комісії для виучування західноруського і українського права” ВУАН, яку очолював вчений, містяться в синтетичних історіографічних дослідженнях О.Оглоблина Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію.? Нью-Йорк: Організація оборони чотирьох свобод України, 1963.? С.10-12; Ohloblyn O. Ukrainian Historiography, 1917 – 1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.? 1957.? Vol. V-VI.? № 4 (18) – 1, 2 (19, 20).? S.327, 338, 340., Я.Калакури Калакура Я. Українська історіографія: Курс лекцій.? К.: Генеза, 2004.? С. 10, 43, 225, 227 та ін., С.Водотики Водотика С. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х років.? К.; Херсон, 1998.? С.40-50. , В.Масненка Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ ? перша третина ХХ ст.).? К.; Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001.? С.272, 285. , В.Яремчука Яремчук В. Призабуті постаті української історіографії ХХ століття: Біоісторіографічні нариси.? Острог: Національний університет „Острозька академія”, 2002.? С.65-74. .

Практично відсутні наукові розвідки про публіцистичну та редакторську діяльність М.Василенка. Дотичною до даної проблематики є лише стаття Н.Полонської-Василенко „Цензурові утиски на Україні” Полонська-Василенко Н. Цензурові утиски на Україні // Україна (Париж). 1952. Ч.7. С.511, 515..

Порівняно краще, ніж інші аспекти політичної біографії, в літературі відображена участь М.Василенка у творенні Української Держави 1918 р. Так, у працях українського діаспорного історика Д.Соловея розглянуто питання про діяльність М.Василенка в кадетській партії та в урядах часів Гетьманату Соловей Д. Василенко, Мілюков і самостійність України в 1918 р.: Спроба характеристики з нагоди 45-річчя від часу проголошення 3 й 4 універсалів Центральної Ради.? Вінніпег, 1965.? 68 с.; Соловей Д. Втрата орієнтиру: українська інтелігенція у визвольних змаганнях.? К.: Час, 1998.? 66 с.. У публікаціях О.Машевського, В.Богуславської, Ю.Телячого, В.Юрчука та Л.Матвєєвої проаналізовано внесок вченого в гуманітарну політику Української Держави 1918 р. Машевський О. Відродження української культури в Українській державі 1918 р. // Відродження української державності: проблеми історії та культури: Матеріали Міжнародної наукової конференції, 13?16 травня 1996 р., м. Одеса.? Одеса, 1996.? Ч.1.? С.94; Машевський О. Політика уряду гетьмана П.Скоропадського в галузі освіти, науки, мистецтва (квітень-грудень 1918 р.): Дис... канд. іст. наук.? К., 1997.? С.63, 65, 74, 75; Машевський О. Українізація освіти в 1918 році // Вісник Київського університету: Історія.? К., 1996.? Вип.34.? С.82?84.; Богуславська В. Розвиток народної освіти в Україні за часів Гетьманату (квітень ? грудень 1918 р.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: (Зб. ст.).? К., 1999.? Вип.7.? С.202?208.; Телячий Ю. Державна і освітня діяльність М.П.Василенка в контексті шкільної реформи (1917?1920 рр.) // Наук. праці Кам’янець-Подільського педагогічного університету. Історичні науки.? 1998.? Т.2.? С.279-288; Юрчук В. Академік М.П.Василенко // УІЖ. 1994. №5. С.86-97; Юрчук В. Національний фактор у заснуванні та перші кроки діяльності Академії наук України // УІЖ.? 1993.? №11?12.? С.7-9; Юрчук В. Один з фундаторів УАН (Микола Василенко) // Українська ідея. Постаті на тлі революції.? К.: Т-во „Знання”, 1994.? С.139-148; Матвєєва Л. Нариси з історії Всеукраїнської Академії наук. К.: ВД „Стилос”, 2003. С.8-104; Матвєєва Л. Національна Академія наук України: етапи розвитку та доля вчених (історико-джерелознавче дослідження) / Дис... д. іст. наук. К., 1996. С.42-47, 54-56, 68-72. Підкреслено його провідне місце в проведенні урядами Гетьманату освітніх реформ та в процесі утворення і налагодження роботи УАН.

Побічно торкались постаті М.Василенка у своїх працях науковці, які висвітлювали життя та діяльність різних вчених та суспільно-політичних діячів, що свого часу співпрацювали з ним. У ґрунтовних дослідженнях І.Верби про Н.Полонську-Василенко та О.Оглоблина міститься інформація про зв’язки цих істориків з М.Василенком у науковій царині Верба І. Життя і творчість Н.Д.Полонської-Василенко (1884-1973).? К., 2000.? С.40, 80, 84, 87 та ін.; Верба І. Олександр Оглоблин.? К., 1999.? С.23, 37, 34, 36 та ін.. У дослідженнях І.Гирича про архів М.Грушевського знайдемо цінні відомості про співпрацю останнього з М.Василенком Гирич І. Архів М.Грушевського // Київська старовина.? К., 1992.? №1.? С.33, 34; Гирич І. Архів М.Грушевського як джерело для вивчення діяльності визначних постатей українського руху (М.Грушевський, С.Єфремов, В.Липинський, М.Василенко): Дис... канд. іст. наук.? К., 1995.? С.130-156; Гирич І. М.Грушевський і М.Василенко (До історії творчих взаємин) // Український археографічний щорічник. Нова серія. В.3/4. Український археографічний збірник. Т.6/7.? К.,1999.? С.344?355.. Його взаємини та наукові контакти з іншим відомим істориком В.Модзалевським висвітлено у статті О.Оглоблина Оглоблин О. Микола Василенко й Вадим Модзалевський // Український історик.? 1966.? Ч.3-4 (11-12).? С.5-25.. Розвідки І.Молчанова та Л.Дражевської про В.Вернадського частково розкривають обставини співпраці першого президента УАН та М.Василенка у творенні УАН Молчанов И. Владимир Иванович Вернадський (1863-1945).? М.: Наука, 1982.? С.222; Дражевська Л. Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945) // 125 р. київській українській академічній традиції. 1861 – 1986.: Зб.? Нью-Йорк, 1993.? С.382, 387..

Таким чином, на сьогоднішній день в історичній науці суспільно-політична діяльність М.Василенка розкрита епізодично і досить не рівномірно. Практично не отримано відповіді на питання про його політичний світогляд та фактори, які його визначали. Існують серйозні прогалини у вивченні публіцистичної спадщини Миколи Василенка, його участі в громадсько-політичному житті підросійської України.

У другому підрозділі – „Джерельна база дослідження” – охарактеризовано специфіку видів джерел, які склали основу дисертації.

Джерельна база дослідження складається з опублікованих та неопублікованих письмових джерел актового і наративного характеру. Їх можна умовно поділити на такі види:

- діловодча документація (протоколи засідань наукових та державних установ, громадських та політичних організацій, в яких працював М.Василенко чи в яких міститься інформація про нього);

- приватні акти (свідоцтва, довідки, дипломи тощо);

- наукові історичні праці вченого;

- публіцистика М.Василенка;

- документи особистого походження (мемуари, щоденники, листи М.Василенка та інших осіб);

- періодичні видання, в яких містяться відомості про М.Василенка.

Важливий комплекс джерел складають архівні матеріали, частина яких в широкий науковий обіг вводиться вперше.

Зокрема, у документах ф.10 (Академія Наук УРСР) Інституту Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ) міститься інформація про працю вченого в Українському Науковому Товаристві (далі – УНТ) та на ділянці створення УАН. Матеріали ф.40 (Особистий фонд М.П.Василенка) цієї ж установи містять півтори тисячі одиниць зберігання і хронологічно охоплюють весь період життя М.Василенка. Найбільшу за обсягом частину фонду становлять рукописи творів і виступів та підготовчі матеріали до наукових праць – виписки з архівів, друкованих джерел та літератури, бібліографічні картки тощо. Ф.42 (Особистий фонд Н.Д.Полонської-Василенко) ІР НБУВ містить спогади дослідниці про М.Василенка як науковця та людину. У ф.71 (Особистий фонд Є.Ківлицького) ІР НБУВ знаходиться кілька листів Миколи Прокоповича до Є.Ківлицького.

Багато важливих джерел, насамперед до політичної діяльності М.Василенка в роки Української революції 1917 – 1921 рр., знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОВУ). Ф.1064 (Рада Міністрів) та ф.2201 (Міністерство освіти Української держави) ЦДАВОВУ містять документи, що розкривають головні напрямки діяльності М.Василенка в часи Гетьманату П.Скоропадського. У ф.2581 (Народне міністерство освіти УНР) ЦДАВОВУ розміщені матеріали, які висвітлюють діяльність М.Василенка як попечителя Київської шкільної округи та його вклад у реформування освітньої системи України в 1917 р. У цій архівній установі також зберігаються особисті фонди М.Василенка (ф.3974) та його дружини Н.Полонської-Василенко (ф.3806).

Джерела до діяльності М.Василенка знаходимо у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ). У ф.542 (Особистий фонд М.П.Василенка) ЦДАМЛМ містяться близько 340 справ, пов’язаних з постаттю М.Василенка. Велику за об’ємом складову фонду займають спогади вчених та громадсько-політичних діячів, які працювали з М.Василенком, зібрані Н.Полонською-Василенко. Більшу їх частину становлять спогади самої дружини вченого. Найбільшою тематичною групою фонду є листування М.Василенка з такими відомими вченими, як В.Вернадський, Д.Петрушевський, В.Модзалевський, І.Лучицький, В.Мякотін та ін.

Деякі відомості з проблем дослідження можна отримати з матеріалів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі – ЦДІАУК). У ф.274 (Київське Губернське жандармське управління) та ф.318 (Київська Судова палата) ЦДІАУК містяться кримінальні справи, заведені на М.Василенка, як головного редактора газети „Киевские отклики” і діловодча документація з інформацією про його політичну діяльність протягом 1905 – 1914 рр. Матеріали ф.707 (Управління Київського учбового округу) цього ж архіву є особливо значущими при дослідженні внеску вченого у реформування освіти в Україні протягом 1917 – 1918 рр. У ф.1235 (Грушевські – історики та філологи) знаходимо листування М.Грушевського та М.Василенка.

Слід відзначити й інформативну вартість опублікованих збірників документів і матеріалів. Серед них „Історія Академії наук України, 1918 ? 1923: Документи і матеріали” Історія Академії наук України, 1918 ? 1923: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Шмельов, В.Кучмаренко, О.Луговський та ін.? К.: Наукова думка, 1993.? 375 с.. Однією з підстав для вивчення політичного світогляду Миколи Прокоповича та його діяльності в Партії Народної Свободи є документи, вміщені в збірці „Съезды и конференции конституционно-демократической партии. 1905 – 1920 гг.” Съезды и конференции конституционно-демократической партии. 1905 – 1920 гг.: В 3 т. / Сост. О.Лежнева.? М.: „Российская политическая энциклопедия”, 2000.? Т.2.? 655 с.; Т.3.? Кн.1.? 832 с. Зокрема, було використано другий та третій томи видання, в яких опубліковано протоколи конференцій та з’їздів кадетської партії за 1908 – 1917 рр. У збірках джерел, присвячених діяльності Української Центральної Ради, містяться документи, що дозволяють розкрити заходи, які здійснював М.Василенко на посаді попечителя Київської шкільної округи Українська Центральна Рада: документи і матеріали у двох томах. К.: Наукова думка, 1996.? Т.1. 588 с.; Український національно-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд. В.Верстюк. К.: Видавництво Олени Теліги, 2003. 1022 с. .

Особливо цінним джерелом для дисертації є преса. У роботі були використані газети, які виходили наприкінці ХІХ – в перші два десятиліття ХХ ст. в Києві – „Киевская мысль”, „Киевские вести”, „Киевские отклики”, „Киевский голос”, „Киевское слово”, „Нова Рада”, „Отголоски жизни”, „Відродження”, „Державний Вісник”.

Важливе місце в роботі займають відомості, почерпнуті з публікацій джерел особистого походження. Опубліковані листи В.Вернадського до М.Василенка Из эпистолярного наследия В.И.Вернадского. Письма Н.П.Василенко и А.А.Богомольцу.? К., 1991.? 46 с. розкривають історію співпраці двох вчених та роль останнього у формуванні та становленні УАН. Значну інформативну цінність для дослідження мають мемуари. Уривки зі спогадів М.Василенка, опубліковані в „Українському істо-рику” (1988 – 1990) Василенко М. Моє життя // Український історик. 1988. Ч.1-4 (97-100). С.129-138; 1989. Ч.1-3 (101-103). С.114-120; 1989. Ч.4 (104). С.90-95; 1990. Ч.1-4 (104-107). С.186-197; Василенко М. Історія мого приват-доценства // Український історик. 1966. Ч.4-3 (11-12). С.52-58.; Василенко М. Два тижні в Лук’янівській в’язниці // Український історик.? 1972.? Ч.1-2 (33-34).? С.110-115; 1973.? Ч.1-2 (37-38).? С.130-138. , розповідають про дитинство та юність вченого, обставини формування його як особистості. Цікавими для розуміння формування громадських та політичних позицій вченого є його спогади про студентське життя в Дерптському університеті Василенко Н. Воспоминания.? К.: Університетське вид-во „Пульсари”, 2003.? Ч.3. Дерптский университет: неизвестные странички дневника.? 120 с. .

Іншу частину мемуарної літератури становлять спогади вчених та громадських і політичних діячів, які мали службові, людські, творчі контакти з М.Василенком в наукових, політичних та державних структурах. До таких слід віднести мемуари першого президента УАН В.Вернадського Вернадський В. Дневники. 1917 ? 1921.? К.: Наукова думка, 1994.? 270 с.; Вернадський В. Із спогадів. Перший рік Української академії // Наука і культура.? К.: Знання, 1988.? Вип.22.? С.39?64., відомого історика Л.Окиншевича Окиншевич Л. Моя академічна праця в Україні.? Львів, 1995.? 88 с. , гетьмана П.Скоропадського Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 ? грудень 1918 р.? К.; Філадельфія, 1995.? 493 с. , історика, міністра закордонних справ Української Держави 1918 р. Д.Дорошенка Дорошенко Д. Мої спогади про давнє минуле: 1901-1914 роки. Вінніпег: Тризуб, 1949. 167 с.; Дорошенко Д. Мої спогади про недавнє минуле. Мюнхен, 1969. 542 с. та міністра релігійних справ в одному з урядів Гетьманату В.Зіньківського Зіньківський В. Спогади // Alma mater: Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917 ? 1920: Матеріали, документи, спогади: В 3 кн. / Укл. В.Короткий, В.Ульяновський.? К.: Прайм, 2001.? Кн.2.? С.87..

Окремим видом джерел є наукові студії М.Василенка. В контексті теми нашого дослідження науковий доробок вченого умовно можна поділити на дві групи. Перша – це праці, що висвітлюють обставини формування М.Василенка як науковця та громадсько-політичного діяча та його ставлення до людей, які з ним співпрацювали та на нього впливали. Друга – це його наукові праці з історико-правової тематики, що є підставовими для вивчення не тільки історичних, а й суспільно-політичних поглядів вченого.

Таким чином, джерельна база дисертації характеризується видовою різноманітністю джерел та всебічністю і рівномірністю охоплення ними предмету дослідження. Високим є рівень вірогідності залучених до написання роботи документів та наративів. Все це створює можливість для вирішення завдань і досягнення мети дисертації.

У другому розділі – „Наукова і педагогічна діяльність М.Василенка” – висвітлено наукову та педагогічну працю М.Василенка в підросійській Україні та УСРР.

У першому підрозділі – „Участь у науковому та освітньому житті підросійської України” – досліджено діяльність М.Василенка в науковій та педагогічній царині до 1917 р.

Микола Прокопович народився 2 лютого 1866 р. в с. Есмань (нині с. Червоне Глухівського району Сумської області). Середню освіту здобув спочатку в Глухівській прогімназії, а потім Полтавській гімназії. У 1885 р. його було зараховано до числа студентів медичного факультету Дерптського університету.

Прагнення здобути звання магістра історії зумовило переїзд М.Василенка до Києва у 1890 р. Уже з початку наукової діяльності молодого вченого найбільше цікавила державно-правова тематика. Його авторитет як науковця помітно зростав. Зокрема, науковою новизною визначалися його дослідження, опубліковані в енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона. Вчений став одним з найдіяльніших членів „Исторического общества Нестора-летописца”.

З початку 1890-х рр. М.Василенко викладав у навчальних закладах Києва: Кадетському корпусі, гімназії А.Бейтель та Фундуклеївській гімназії. Навесні 1902 р. вчений залишив вчителювання та наукові студії і цілком зосередився на редакторській та публіцистичній роботі в київських газетах.

У період 1909 – 1917 рр. М.Василенко знову активізує наукові дослідження. Він стає активним діячем різних наукових об’єднань тодішньої України, зокрема УНТ та Наукового товариства ім. Т.Шевченка (далі – НТШ). Аналіз наукової діяльності вченого дає підстави стверджувати, що саме в цей час зміцнюється „українська” складова його національної свідомості. Цьому значною мірою посприяв М.Грушевський. М.Василенко перейшов на засади схеми М.Грушевського, популяризував його твори, активно рецензував їх. Найбільш очевидно перехід вченого на позиції національної концепції української історії помітний в найвідомішій з його наукових студій – „Очерках по истории Западной Руси и Украины” (К., 1916).

З початком революційних подій 1917 р. М.Василенко полишає наукові дослідження і стає активним учасником політичного життя в Україні.

Другий підрозділ – „Наукова діяльність в радянський період” – присвячено науково-організаційній роботі М.Василенка в УСРР.

З поразкою українських урядів 1917 – 1918 рр. почалася нова, остання сторінка його біографії, цілком пов’язана з науковою та науково-організаційною працею. 26 липня 1920 р. на спільному зібранні УАН М.Василенка було обрано академіком. Згодом вчений очолив „Комісію для виучування західноруського і українського права” при Соціально-економічному відділі УАН. 18 липня 1921 p. М.Василенка було обрано Президентом Всеукраїнської Академії Наук. Проте вже 27 липня 1922 р., не витримавши тиску з боку влади, він склав з себе повноваження президента.

У вересні 1923 p. М.Василенка було несподіва-но заарештовано. Йому інкримінували участь у „Київському Обласному Центрі Дії” та „контрреволюційній” діяльності. Завдяки міжнародному розголосу, термін ув’язнення М.Василенка було скорочено до п’яти років. У лютому 1925 р., після 8 місяців перебування в тюрмі, вченого було звільнено, амністовано й поновлено в правах академіка.

В останній період життя М.Василенко набув визнання як одна з провідних постатей в українській історичній науці, організатор наукової історичної школи, представники якої досліджували історію держави і права України з позицій самобутності українських історико-юридичних феноменів. Отож маємо підстави говорити про поглиблення в радянські роки такого розуміння М.Василенком українського історичного процесу, яке спиралося на схему М.Грушевського.

З 1929 р. почалися масові арешти співробітників ВУАН. Реформа ВУАН та початок масових репресій співпали з прогресуванням тяжкої недуги М.Василенка – хвороби Паркінсона. 3 жовтня 1935 р. Миколи Прокоповича не стало.

Отож в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. М.Василенко увійшов до кола відомих вчених та громадсько-політичних діячів тогочасної України. Співпраця з видатними постатями українського руху, історичні погляди вченого, втілені в наукових працях цього часу, а також спрямування наукових інституцій, чільним діячем яких він був, дозволяють твердити про наявність в національній самосвідомості та політичному світогляді „дореволюційного” М.Василенка виразного „українського” складника. Активна діяльність академіка ВУАН в царині історії держави і права України, які досліджувалися з перспективи схеми М.Грушевського, може свідчити на користь думки про те, що вже в „радянський” період його життя такий елемент став домінуючим.

У третьому розділі – “У суспільно-політичному житті імперії” – проаналізовано політичний світогляд М.Василенка, фактори, що вплинули на його формування та еволюцію, з’ясовано роль вченого в політичному і громадському житті підросійської України.

У першому підрозділі – „Участь у громадсько-політичному житті Києва в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.” – висвітлено діяльність М.Василенка у громадських та політичних організаціях Києва на межі ХІХ – ХХ ст.

У підрозділі підкреслено, що вже з 1890-х рр. М.Василенко виявляв активну зацікавленість не лише до наукових питань, а й до гострих проблем, якими жило суспільство в Російській імперії. Зокрема, в 1890-ті роки вчений був активним діячем неполітичних громадських організацій, які намагались розв’язувати конкретні суспільно значущі проблеми – розвитку освіти, культури, боротьби проти пияцтва.

Поряд з поміркованим культурництвом в молоді роки М.Василенко схилявся до організацій з чіткішими політичними пріоритетами. Одразу ж після приїзду до Києва він увійшов до добре законспірованої антиурядової організації, яка називалась „Гурток лікаря М.Фокіна”. У 1904 р. М.Василенко входив до так званої групи „Визволення” і був одним з організаторів політичного бенкету з приводу 40-річчя введення судових статутів у Києві.

Другий підрозділ – „Співробітництво в київських газетах” – присвячено редакторській діяльності М.Василенка.

Важливим, а в період 1904 – 1909 рр. – ключовим напрямком громадсько-політичної діяльності М.Василенка була участь у виданні та редагуванні київських газет. Зокрема, найбільш плідною була його участь у виданні „Киевских откликов”. У 1905 р. в газеті з’явилася низка статей, які закликали до встановлення республіканського устрою в Росії. Це одразу ж привернуло увагу поліції, тим більше, що на той час М.Василенко, який був редактором „Киевских откликов”, уже був під її негласним наглядом. Почалися цензурні переслідування; його, як головного редактора, за антиурядову діяльність було в 1905 р. ув’язнено на два тижні, а в 1908 – 1909 рр. – на дев’ять місяців. У 1906 – 1907 роках М.Василенко був причетний до видання ще кількох опозиційних газет: „Киевские отголоски”, „Киевский голос”, „Отголоски жизни” та „Киевские вести”.

У третьому підрозділі – „Діяльність в партійних організаціях. Політичний світогляд М.Василенка” – досліджено працю вченого в партійних організаціях та охарактеризовано його політичні уподобання.

Особливо важливою сторінкою політичної біографії М.Василенка була його діяльність в Партії Народної Свободи, до якої він вступив у 1910 р. Незабаром вчений став провідним її діячем в Україні, яким залишався до припинення її існування. Він входив до київського комітету, а згодом і до Центрального Комітету цієї партії, брав активну участь у її з’їздах. М.Василенко займався проблемами організації кадетів в Україні, вважав, що головну увагу слід звернути на створення і забезпечення функціонування партійної мережі на місцях.

На формування політичних переконань М.Василенка впливали різні чинники. Це і родинне коло та особиста вдача, заангажованість ще з молодих років в українському науковому житті, в українському національно-культурному та загальноросійському ліберально-демократичних рухах, тісне спілкування з видатними діячами як української, так і російської науки та культури.

У четвертому підрозділі – „М.Василенко та реформа освітньої системи в Україні в 1917 р.” – проаналізовано діяльність вченого в системі органів влади Тимчасового уряду в Україні та його ставлення до українського національного руху періоду Центральної Ради.

У березні 1917 р. М.Василенка було призначено попечителем Київської шкільної округи. Важливими напрямками його діяльності на цій посаді були питання демократизації шкільної освіти та запровадження в шкільні програми дисциплін українознавства. М.Василенко виявляв обережність і поміркованість, наполягав на необхідності „додержуватись мудрої розважливості” в проведенні українізації, що стало однією з причин непорозумінь між шкільною округою і Генеральним секретарством освіти.

У серпні 1917 р. М.Василенко обійняв посаду товариша міністра освіти Тимчасового уряду з питань середньої і нижчої школи. На новій посаді він старанно виконував свої обов’язки. Після повалення Тимчасового уряду вчений виїхав до Москви, а звідти наприкінці листопада 1917 р. – до Києва.

Отже, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть діяльність М.Василенка зосереджувалась в основному на вирішенні гуманітарних проблем в громадських організаціях тогочасної України. У 1900-х рр. він все більше співробітничав в організаціях, що схилялися до загальноросійського ліберал-демократизму і фактично стояв осторонь українського руху. Незважаючи на прихильність в більшості суспільно-політичних проблем до основної лінії партії кадетів, в українському питанні М.Василенко в першій половині 1910-х рр. все більше схилявся до української орієнтації. Значний вплив на таку еволюцію справило знайомство з М.Грушевським та його працями. В кінці 1900 – сер. 1910-х рр. остаточно кристалізувався політичний світогляд М.Василенка. Найзагальніше його можна окреслити як прихильність до демократичної перебудови імперії на національно-федеративних засадах. Національний аспект світогляду вченого слід визначати поняттями „національний дуалізм”, „гібридна національна свідомість”, „етнопсихологічне роздвоєння” тощо.

У четвертому розділі – “М.Василенко і творення Української Держави 1918 р.” – охарактеризовано діяльність та визначено роль М.Василенка у реалізації політичного курсу Української Держави 1918 р.

У першому підрозділі – „Напрямки діяльності в часи Гетьманату П.Скоропадського” – розглядається участь М.Василенка у формування першого Кабінету Міністрів, діяльність на посаді міністра закордонних справ та президента Державного Сенату Української Держави 1918 р.

У часи Гетьманату П.Скоропадського М.Василенко став офіційним керівником ключових державних інститутів, одним з натхненників політичного курсу гетьмана. У цей період він обіймав ряд важливих посад, зокрема, голови Ради міністрів, міністра народної освіти, міністра закордонних справ та президента Державного Сенату.

Наведений у підрозділі фактичний матеріал свідчить, що в цей час політичний світогляд вченого залишався амбівалентним. З одного боку, він продовжував бути відданим прихильником ідей Партії Народної Свободи, з іншого, сама логіка державотворення вимагала від нього проведення більш чіткої „української” лінії. Втім, як показують окремі політичні кроки М.Василенка, тягар кадетської традиції залишився ним не подоланим.

Другий підрозділ – „На посаді міністра народної освіти в уряді Української Держави” – розкриває діяльність вченого в період Гетьманату на посаді міністра народної освіти (з 21 червня - міністра народної освіти і мистецтв), яку він обіймав майже шість місяців ? з 2 травня по 27 жовтня 1918 р.

Як міністр освіти М.Василенко надавав важливого значення розвитку української мови. При цьому М.Василенко закликав проявляти обережність, зваженість і толерантність у ставленні до всіх проблем міжнаціональних відносин та національно-мовного будівництва.

Міністерство народної освіти під керівництвом М.Василенка намагалося створити централізовану систему управління освітою. Була практично втілена в життя ідея української національної початкової школи. У стислі строки вдалося також досягти принципових зрушень у справі підготовки нових педагогічних кадрів і організації національної середньої освіти.

Предметом особливої уваги міністра освіти стала вища школа. Зокрема, за його активної допомоги було відкрито два університети з українською мовою навчання ? в Києві та Кам’янці-Подільському. З метою українізації старих російських університетів М.Василенко ініціював створення в них кафедр українознавства. За підтримки міністра освіти значний крок вперед було зроблено і на шляху демократизації вищої школи.

Визначними досягненнями міністерства освіти і безпосередньо його керівника були відкриття Державного драматичного театру, створення Державного оркестру, школи кобзарів. При підтримці міністра була надана матеріальна допомога товариству „Молодий театр”, Українському національному театру.

У третьому підрозділі – „Один з творців Української Академії Наук” – з’ясовано, що М.Василенку належала