Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Рогатін Василь Петрович

УДК 323.174

ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЛІ СУБНАЦІОНАЛЬНИХ РЕГІОНІВ У СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ

Спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Сімферополь – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Науковий керівник: кандидат політичних наук, доцент

С'єдін Микола Олександрович

Таврійський національний

університет ім. В.І. Вернадського

Офіційні опоненти: доктор політичних наук

Сьомін Сергій Валерійович

Національна Академія державного управління при Президенті України

доктор політичних наук, професор

Чемшит Олександр Олександрович

Севастопольський національний технічний університет

Провідна організація: Інститут держави і права

ім. В.Н. Корецького

Захист відбудеться “27” квітня 2007 р. о 15-00 год. на засіданні Спеціалізованої ученої ради К 52.051.07 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, пр. Академіка Вернадського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, пр. Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “23” березня 2007 р.

Учений секретар

Спеціалізованої ученої ради М.В. Ніколко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається цілою изкою обставин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Проголошений українською державою курс на євроінтеграцію передбачає як засвоєння цінностей сучасної європейської політичної культури, так і впровадження відповідних інституційних принципів і норм, до числа яких входять і принципи децентралізації, деконцентрації та субсидіарності. Досвід нових членів Євросоюзу, особливо тих, що володіють значною територією і істотними регіональними відмінностями, показує, що успішна євроінтеграція неможлива без реалізації на практиці регіональної політики, побудованої на принципах, прийнятих в країнах Євросоюзу.

Регионалізація є однією з провідних тенденцій в трансформації держави в постіндустріальну епоху. Дані процеси проходять в основному під “тиском знизу”. Сучасне суспільство за своєю природою не приймає диктату і самоорганізовуватиметься в такі структури, що якнайповніше сприяють розкриттю його творчого потенціалу. Одним з рухів, направлених проти централізації, є регіоналізація. Ті соціальні інститути, які виявляються не в змозі адаптуватися до пануючих тенденцій, як свідчить історична практика, або зникають, або приходять до занепаду. Повною мірою ця залежність стосується державних інститутів: якщо вони перестають відповідати потребам суспільства, то це нерідко закінчується серйозними соціальними потрясіннями. Актуальності набули цінність і значущість локальних, регіональних варіантів національної культури, якнайповніший розвиток яких вимагає більшої самостійності регіонів, формування відповідних інститутів регіонального розвитку.

В світлі розвитку тенденції регіоналізації перед українською державою постає завдання вироблення найадекватніших форм регіональної політики, трансформації державних інститутів і органів відповідно до вимог регіоналізму. Пошук власної моделі взаємостосунків “центр – регіони”, що найбільш повно відповідає реаліям українського соціуму, повинен відбуватися з урахуванням як історичних обставин, так і сучасних політичних реалій. Територія України формувалася в умовах поступового розширення, коли окремі регіони включалися до її складу вже будучи самобутніми цілісностями, які володіють значними особливостями в культурі і способі життя населення. Міграційні потоки, що активно освоюють територію нинішньої України з кінця ХІХ століття, також сприяли зростанню своєрідності регіонів України. Таким чином, регіональна політика спочатку була однією з головних складових внутрішньої політики нашої держави. Проте, вектор цієї політики принципово змінювався. В перші роки незалежності України (початок і середина 1990-х років), головною задачею було збереження цілісності молодої держави, і тому цілком адекватною була політика, спрямована на посилення центральних органів влади. На початку ж ХХІ століття перед українською державою постають вже інші завдання: оптимізації державних інститутів, приведення їх у відповідність з кращим світовим досвідом і пануючими в сучасному суспільстві тенденціями. Так чи інакше, але протягом всієї нетривалої історії незалежної України тема регіоналізації є однією з провідних. Центр і регіони як би обертаються навкруги один одного, намагаючись знайти оптимальну модель взаємостосунків. Специфіку і гостроту нинішньої ситуації визначає те, що в умовах незавершеності політичної реформи наближається момент ухвалення рішень, у тому числі на конституційному рівні.

Про актуальність регіональної проблематики свідчить і запитаність даної теми в дискурсі публічної політики. Низка політичних сил активно експлуатують тему регіоналізму, економічних преференцій і культурно-мовних відмінностей. Багато політичних партій мають чітко виражену регіональну прив'язку. Тобто регіоналізм є актуальний стан української держави і інститутів цивільного суспільства, а вивчення даного феномена сучасного політичного життя повинне стати одним з шляхів подолання можливих дезінтеграційних процесів. Політична наука повинна бути готовою відповісти на можливі виклики регіоналізму. Відсутність розробленого дослідницького апарату в даній області може привести до того, що наукові теоретичні знання не відповідатимуть політичній практиці. Особливо актуальним слід визнати аналіз процесів регіоналізації в загальнотеоретичному плані, розуміння нової ролі регіонів, що повинно передувати аналізу конкретних регіональних процесів в масштабах всієї держави або дослідженням окремих регіонів.

В даний час, коли йде процес трансформації субнаціональних регіонів в активних самостійних політичних акторів, поняття регіон набуває все більш конкретного змісту. Він трансформується з об'єкту в суб'єкт політичного управління і політичних процесів, стаючи одночасно і зосередженням боротьби за владу, і учасником перерозподілу владних повноважень, власності. Тому однією з найактуальніших задач політичної науки стає пошук нових концептуальних і методологічних підходів у вивченні регіонів, всебічний аналіз регіону як політичного феномена, його структурних і функціональних характеристик, змін ролі регіонів в сучасних політичних процесах.

Ступінь наукової розробки проблеми.

В світовому досвіді політичної регіоналістики найбільший інтерес представляють роботи С. Роканна, В. Крістеллера, Ж.-П. Бландіньєра, Т. Вюртенбергера, Б. Гурне, Ж. Зіллера, М. Киттінга, М. Петерсена, Л. Снайдера, Е. Томпсона, Б. Яловецького, Т. Зарицького, С. Ларсена, К. Хенш, Д. Дж. Елейзера, Т. Холфа, Дж. Розенау, А. Розенбаума, Р. Таллока, У. Віберга, Д. Данкерлі, В. Ляймгрубера, Р. Робертсона.

Реальна політична практика 90-х років ХХ століття, особливості радикальних політичних трансформацій в Російській Федерації зумовили активний випереджальний розвиток досліджень в області політичного аналізу ролі регіонів, становлення регіональних еліт, інституалізації регіоналізму, формування регіональної ідентичності. Серед найцікавіших досліджень в області політичної регіоналістики, що мають теоретичне і практичне значення не тільки для Російської Федерації, слід назвати роботи О. Барбакова, С. Барзілова, І. Барцица, В. Белової, Р. Бігметова, С. Бірюкова, І. Бусигіної, В. Гельмана, В. Ігнатова, Е. Попової, С. Риженкова, А. Дахина, Д. Замятіна, С. Кирдіної, А. Макаричева, М. Орешиної, Н. Распопова, Р. Туровського, А. Чернишова та ін.

В Україні проблеми організації адміністративно-територіального устрою, розділення повноважень центральних і регіональних органів влади, територіальної організації українського суспільства розглядалися ще в роботах класиків української політичної, історичної, географічної науки М. Драгоманова, М. Грушевського, А. Ященко, С. Рудницького, Д. Яворницького, Д. Багалія.

Дослідження сучасних проблем регіонального устрою України, вивчення політичних, політико-правових, соціальних, економічних практик, актуальних для розвитку української політичної регіоналістики подано в роботах таких українських учених як Б. Андресюк, В. Андрущенко, М. Багров, З. Варналій, І. Власенко, В. Воронкова, Т. Воропай, О. Габрієлян, С. Глухачов, Е. Головаха, А. Голіков, М. Дністрянський, М. Долішній, А. Зоткин, В. Зуєва, В. Ігнатов, В. Карпенко, А. Ковальов, Т. Козак, І. Кононов, В. Кремінь, І. Кресина, О. Куценко, Т. Кучеренко, С. Макєєв, А. Мальгин, Н. Ніжник, З. Оксамітная, В. Пархоменко, Е. Перегуда, Н. Погорєлая, В. Прошко, Ю. Римаренко, С. Романюк, В. Рубцов, Т. Рубцова, С. Рябов, В. Селютін, В. Симоненко, А. Стегній, Д. Ткач, В. Токовенко, М. Харіточук, К. Черкашин, Ю. Чернецький, Н. Чумаченко, М. Чурилов, О. Шульга, Р. Щедрова, Л. Яковенко.

Дослідження феномена регіоналізму, ролі субнаціональних регіонів в політичних процесах вимагає багатобічного аналізу. Він повинен включати вивчення загальнотеоретичних проблем політичної науки, глобальних політичних процесів і місця в них регіоналізму, впливу субнаціональних регіонів у формуванні політичного простору, ролі регіонів в системі державного управління і конструювання регіональної політики, процесів інституалізації регіоналізму, формування систем регіональної політичної влади і регіональної еліти, ролі самосвідомості і регіональної ідентичності у відповідних політичних процесах. Дуже цікавий досвід підвищення ролі субнаціональних регіонів в інших країнах, порівняльний аналізу процесів регіоналізації в Україні і пострадянських державах

На жаль, необхідно визнати відсутність як у вітчизняній, так і в російській політичній науці узагальнюючих монографічних досліджень, які охоплювали б все або хоча б велику частину перерахованих вище проблем. Але не можна не визнати докладне дослідження даних питань в працях вітчизняних і зарубіжних учених. Загальнотеоретичні проблеми політичної науки, що мають велике значення для вивчення регіоналізму розглядалися в роботах В. Белової, О. Габрієляна, Т. Зарицького, Т. Козак, І. Кононова, І. Кресиної, С. Ларсена, А. Лейпхарта, М. Лернера, Д. Норта, С. Роккана, Д. Ростоу, Дж. Саторі, С.Сьоміна, Л. Снайдера, А. Стегнія, Е. Тоффлера, Р. Туровського, А. Чемшита, М. Чурилова, В. Шилова, Л. Яковенко та ін.

Глобальним тенденціям світового розвитку, в руслі яких розвертаються процеси регіоналізації в сучасному світі, присвячені дослідження І. Валлерстайна, Т. Вюртенбергера, Дж. Грума, М. Кастельса, Н. Ковальського, І. Кононова, С.Конопацького, В. Кременя, А. Макаричева, О. Морозової, Р. Робертсона, Т.Снайбі та ін. Вивчення досвіду європейського регіоналізму проводиться в роботах Ж.-П. Бландиньєра, Ф. де Брюке, І. Бусигіної, Д. Ткача, І. Грицяка, І. Данилевича, І.Іванова, І. Ілько, М. Китінга, А. Круглашова, М. Лендьєл, М. Петерсона, І.Семененко, Т. Татаренко, Е. Томпсона.

Аналізу процесів регіоналізації в Україні та інших пострадянських державах присвячені дослідження Р. Бігметова, М. Багрова, А. Вальовського, З. Варналія, О. Габрієляна, В. Гельмана, Т. Даренської, І. Кононова, І. Кресиної, Т. Кучеренко, Р. Макарова, С. Макєєва, А. Мальгіна, Р. Марченко, А. Нікіфорова, Н. Погорєлої, Н. Прозорової, Н. Ротаря, С. Риженкова, В. Симоненко, А. Стегнія, А. Сушко, Р. Туровського, Т. Холфа і ін.

Проблема формування регіональної політики в Україні, відповідній сучасним політичним реаліям, розглядається в роботах З. Варналія, С. Глухачова, А. Голікова, В. Голоцвана, В. Гриньова, М. Долішнього, Л. Нагорної, С. Романюка, В. Рубцова, В. Симоненко, І. Студенникова, Д. Ткача, Л. Торгової, Н. Чумаченко та ін.

Роль субнаціональних регіонів у формуванні політичного простору аналізується в дослідженнях С. Барзілова, І. Барцица, А. Дахіна, Т. Зарицького, А. Ковальова, С. Макеєва, С. Оксамитної, Л. Малес, Н. Погорєлої, К. Черкашина, А.Чернишова. Різним процесам і формам інституалізації регіоналізму і субнаціональних регіонів присвячені роботи В. Белоусова, І. Гоптарьової, К.Зубкова, М. Харитончука, Н. Плахотнюка, В. Зуєвої, В. Ігнатова, В. Карпенко, С. Курдіної, М. Лендьєл, В. Маслакова, А. Мацнева, А. Хлопецького. Дослідження формування регіональних політичних еліт проводиться в роботах С. Бірюкова, І.Варзара, В. Гельмана, А. Зоткіна, А. Коваленко, І. Кресиної, М. Кунявського, О.Куценко, Т. Кучеренко, В. Ледяєва, О. Перегуди, О. Покальчук, І. Попової, Д.Сельцера, Р. Туровського, А. Якубовського. Вивченню проблем регіональної самосвідомості і ідентичності присвячені дослідження І. Бусигіної, В. Гельмана, Д.Замятіна, Н. Замятіної, А. Звєрєва, Є. Мелешкіна, О. Куценко, Т. Холфа, О.Орачової, В. Середи, А. Стегнія, О. Філіпової.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами визначається тим, що дослідження виконано на кафедрі політичних наук Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського відповідно до комплексної теми кафедри політичних наук Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Регіональна політика: проблеми соціального капіталу”; номер державної реєстрації №0106U008460

Метою даної дисертаційної роботи є подальша розробка теоретичних основ політичного дослідження формування і зміни ролі регіонів як самостійних суб'єктів політичних процесів, вивчення найважливіших складових цього складного політичного феномена. Для досягнення даної мети в роботі розв'язуються наступні завдання:

- розробити концептуальні підходи дослідження регіону як самостійного суб'єкта політичних процесів, проаналізувати наукове використовування і зміст понять “регіон держави” і “регіональна політика”, співвідношення понять “регіоналізація” і “регіоналізм”;

- визначити основні методологічні підходи в дослідженні регіонів як окремих політичних феноменів;

- розглянути структурні характеристики регіону як політичного феномена, що визначають формування регіону держави як самостійного суб'єкта політичних процесів;

- на підставі дослідження теоретичних проблем розвитку субнаціональних регіонів проаналізувати нові форми участі регіонів в політичних процесах;

- проаналізувати представленість регіональних проблем в масовій політичній свідомості, показати роль репрезентативних і наративних чинників у функціонуванні регіону як політичного феномена, місця і ролі в ньому регіональних еліт;

- вивчити культурно-історичні чинники сучасного регіоналізму і розкрити основні етапи становлення регіоналізму в Україні;

- прослідити основні тенденції розвитку і перспективи регіоналізму в Україні.

Об'єктом дослідження є субнаціональний регіон як політичний феномен і суб'єкт політичних процесів.

Предмет дослідження – трансформація ролі регіонів в сучасному політичному процесі і вплив на розвиток політичної системи сучасної України.

Методи дослідження. Початковим принципом дослідження є розробка теоретичного аналізу формування регіону як самостійного суб'єкта політичних процесів, без прив'язки до конкретних політичних проблем окремих держав і регіонів. Вивчення багатогранних процесів субнаціонального регіону як комплексного політичного феномена вимагає використання різносторонніх методів, що застосовуються різними науками. Як такі використані: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія. Дисертаційне дослідження проводилося як на макрополітичному, так і мікрополітичному рівнях. Макрополітичний аналіз використовується в дисертації для дослідження місця регіоналізму в глобальних політичних і соціокультурних процесах сучасності, впливу загальносвітових тенденцій політичного розвитку на формування регіоналізму в сучасній Україні. Мікрополітичний аналіз застосовується для вивчення становлення регіоналізму в українському політичному просторі, ролі регіональних чинників у сучасних політичних процесах України. Крім того, в даному дисертаційному дослідженні використано структурно-функціональний метод, що дозволяє розглядати регіон як елемент політичної структури і одночасно складну систему, кожна складова частина якої виконує специфічні функції. Формально-логічний метод дозволив дослідити правила організації діяльності регіонів з точки зору їх відповідності законам формальної логіки і закономірностям людського мислення. Застосування порівняно-історичного методу дало можливість простежити процеси формування субнаціональних регіонів в історичній динаміці і контексті сучасних соціокультурних трансформацій. Методи конструктивізму і соціально-психологічного аналізу забезпечили можливість дослідження представленості регіону в масовій свідомості, ролі соціально-психологічних чинників в формуванні регіону як суб'єкта політичних процесів. Статистичний і соціометричний методи дозволили за допомогою великих кількісних показників отримати інформацію, яка об'єктивно відображає стан, динаміку і тенденції досліджуваного явища.

Наукова новизна одержаних результатів.

В ході дослідження субнаціонального регіону як суб'єкта політичних процесів були одержані наступні результати:

- на основі концептуального аналізу використовування і змісту поняття “регіон держави” (“субнаціональний регіон”) обгрунтовано положення, що найадекватнішим для політологічного дослідження є розуміння субнаціонального регіону як соціокультурної цілісності (що містить етнокультурні, соціальні, економічні риси), що зафіксована у межах адміністративно-територіального розподілу і володіє власними органами управління;

- сформовано набір параметрів, що дає можливість для якнайповнішого політологічного дослідження регіону, розкриття сутності політичних процесів, що відбуваються в ньому, його ролі в загальнодержавній і міжнародній політиці.

- запропоновано авторське розуміння сутнісної відмінності регіоналізму і федералізму як принципово різних систем підходів до перерозподілу повноважень від центральної влади до регіональної. Встановлено, що регіоналізм припускає здійснення цього процесу без змін основ конституційного ладу держави, на відміну від федералізму, який вимагає зміни форми державного правління;

- виходячи з термінологічного аналізу понять “деволюція”, “деконцентрація”, “субсидіарність”, запропоновано нове розуміння регіональної політики, що припускає активне використовування потенціалу регіонів як суб'єктів політичних процесів. При цьому встановлено, що деконцентрація і деволюція, як методологічно різні підходи в реалізації регіональної політики, можуть бути успішно поєднані як два етапи при переході від централізованої моделі державного управління до сучасної регіоналізованої держави;

- розкрито культурно-історичні чинники становлення сучасного регіоналізму в Україні, показано зв'язок регіональних процесів з соціокультурними трансформаціями в сучасному світі;

- запропоновано періодизацію процесу розвитку регіоналізму в сучасній Україні, перший етап якого (1990-1991гг.) характеризується підйомом регіоналізму, другий (1992-1996) - переважанням централізації, третій (1996-2004) латентного розвитку регіоналізму у вигляді зміцнення регіональних еліт, четвертий (з 2004 року і по теперішній час) відзначений переглядом неформальних правил взаємостосунків Центру і регіональних еліт, що склалися. \_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________активізація ролі субнаціональних регіонів веде до впровадження елементів мережного управління в сучасній державі, що робить його більш адекватним до нових умов, що складаються;

- показано зростаючу зовнішньополітичну роль субнаціональних регіонів в умовах трансформації міжнародних політичних процесів, зміни сутності державного суверенітету, обгрунтовано тенденцію до перетворення субнаціональних регіонів в самостійних акторів міжнародних відносин;

- встановлено залежність зростання значущості субнаціональних регіонів в політичних процесах з тенденціями розмивання державного суверенітету в процесі глобалізації;

- розкрито механізми формування регіональної ідентичності та її роль в конструюванні регіонів. Встановлено, що як суб'єкт політичних процесів регіон виступає багато в чому завдяки самосвідомості мешканців. Регіональна ідентичність стає чинником політичної поведінки і інструментом політичної мобілізації;

- на основі аналізу результатів парламентських виборів 2002 і 2006 років і президентських виборів в 2004 року в окремих виборчих округах показано роль регіональної ідентичності у формуванні електоральних переваг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в їх застосовності в сфері державного і регіонального управління, при розробці основ регіональної політики, вироблення її найбільш оптимальних форм. Результати дослідження дозволяють підвищити точність прогнозування процесів регіоналізації, участі регіонів у здійсненні загальнодержавної політики. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі у вищих навчальних закладах, для розробки спецкурсів, навчально-методичних посібників, монографічних досліджень з політичної регіоналістики, політології, політичної соціології.

Особистий внесок претендента. Всі публікації з теми дисертації здобувачем написані самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Основні положення, аналітичні узагальнення і висновки дисертаційного дослідження відображені в наукових статтях, докладалися і обговорювалися на науковій конференції “Актуальні проблеми розвитку духовної культури” (Севастополь, 2004), на XVIII і XIX науковому читанні “Культура народів Причорномор’я з давніших часів і до наших днів” (Сімферополь, 2005), на міжвузівській науково-практичній конференції “Крим: стан і перспективи розвитку спорту і туризму” і на Всеукраїнській науковій конференції “Відношення Сходу і Заходу України: минуле, теперішнє і майбутнє” (Луганськ, 2006).

Основні положення, аналітичні узагальнення і висновки дисертаційного дослідження відображені в наукових статтях, докладалися і обговорювалися на засіданні кафедри політичних наук Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, науковій конференції “Актуальні проблеми розвитку духовної культури” (Севастополь, 2004), на XVIII і XIX науковому читанні “Культура народів Причорномор’я з давніших часів і до наших днів” (Сімферополь, 2005), на Всеукраїнській науковій конференції “Відношення Сходу і Заходу України: минуле, теперішній час і майбутнє” (Луганськ, 2006), міжнародній науковій конференції “Суспільна дипломатія, неурядові організації і еволюція міжнародних відносин в XX-XXI століттях” (Ялта,15-17 лютого 2007) .

Публікації.

З теми дисертації опубліковано 8 робіт, з них 3 в спеціалізованих наукових виданнях, зі списку ВАК України, і 5 в наукових журналах і матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 1-го додатку (5 стор.). Повний обсяг дисертації складає 201 сторінку, список використаних джерел включає 295 найменувань на 26 сторінках.

Основний зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, дається характеристика ступеня її розробленості, формулюються мета і завдання дослідження, його теоретичні і методологічні основи, визначаються об'єкт і предмет дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, апробація результатів.

У першому розділі “Субнаціональний регіон як об'єкт політологічного аналізу: концептуальні і методологічні основи” розглядаються способи концептуалізації понять “регіон”, “регіоналізм”, “регіоналізація”, досліджується феномен регіональної політики, дається аналіз методів вивчення регіону як суб'єкта політичних процесів.

Перший підрозділ присвяче©_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________0иторіальної одиниці і підхід, що концентрує свою увагу на соціокультурній, історичній унікальності регіону. Перший підхід розцінюється як прояв экономикоцентризма і признається як мало відповідний задачам політичної науки. Другий підхід розглядається як має обмежене вживання для політологічного аналізу, відповідний даним задачам лише в деяких випадках (збіг адміністративних меж з історичними і культурними). Третій підхід визнається найбільш відповідним задачі розуміння регіону як активного суб'єкта політичних процесів, оскільки тільки розгляд регіону як самобутньої соціокультурної цілісності дозволяє аналізувати різноманітні напрями політичної активності регіону.

Перший підрозділ присвячений аналізу спроб визначення поняття “регіон”. Розглядаються три підходи: розгляд регіону як соціально-економічного утворення, як адміністративно-територіальної одиниці і підхід, що концентрує свою увагу на соціокультурну, історичну унікальності регіону. Перший підхід розцінюється як вияв економікоцентризму і визнається як мало відповідний завданням політичної науки. Другий підхід розглядається як такий, що має обмежене застосування для політологічного аналізу, відповідний даним завданням лише в деяких випадках (збіг адміністративних кордонів з історичними і культурними). Третій підхід визнається найбільш відповідним завданню розуміння регіону як активного суб'єкта політичних процесів, оскільки тільки розгляд регіону як самобутньої соціокультурної цілісності дозволяє аналізувати різноманітні напрями політичної активності регіону.

У підрозділі аналізуються відмінності понять “регіоналізм” і “регіоналізація”. Під регіоналізмом розуміється ідеологія і політичний рух, направлений на досягнення регіонами більшої самостійності, а регіоналізація розглядається як процес інституалізації ідей регіонализму в конкретних політичних і правових формах. Розглянуто співвідношення понять “регіоналізм”, “автономізм”, “федералізм”, “сепаратизм”. Показано відмінності їх змісту, виходячи з міри впливу на наявну форму держави. Особливу увагу приділено розрізненню федералізму і регіоналізму, запропоновано авторське розуміння істотної відмінності регіоналізму як системи підходів до перерозподілу повноважень від центральної влади до регіональної без змін основ конституційного ладу держави, на відміну від федералізму, який вимагає зміни форми державного правління. На нашу думку, саме такий шлях політичної трансформації державного устрою відкриває найбільші можливості для ефективного використання сучасного європейського досвіду в державному будівництві в Україні, саме регіоналізація всіх сторін політичного життя дозволить нашій державі зберегти позитивну динаміку в процесі євроінтеграції.

Другий підрозділ присвячений аналізу методології політологічного дослідження регіонів, можливостям формування методологічного апарату, що дозволяє розкривати суб’єктні характеристики регіонів у політичних процесах. На основі даного аналізу показано можливість політологічного дослідження регіону у двох напрямах: аналітичному і синтетичному. Розкрито достоїнства і нестачі аналітичного підходу (описовість, недостатність кількісних методів) і зроблено висновок про необхідність синтезу для дослідження регіону як суб'єкта політичних процесів.

Синтетичний підхід розглядається як такий напрям дослідження, в якому на основі якісних методів виділяються найважливіші риси, що характеризують регіон як суб'єкта політичних процесів, використовується інтерпретація (парадигма розуміння) і порівняльний метод. Головним достоїнством синтезу визнається комплексність і системність дослідження. Саме такий підхід дозволяє розкрити соціокультурну та історичну унікальність регіону, її роль у формуванні політичних дій, залучити для розуміння виникаючих у ньому політичних процесів політико-культурні характеристики, найбільш адекватно розкрити роль політичної еліти регіону.

На основі аналізу синтетичного і аналітичного дослідження сформовано набір параметрів, що дає можливість найбільш повного політологічного дослідження регіону, розкриття суті виникаючих у ньому політичних процесів, його ролі в загальнодержавній і міжнародній політиці:

- міра політичної самостійності регіону;

- роль регіону у відносинах України з іншими державами;

- вплив регіональної бізнес-еліти на політичне життя в регіоні і в країні загалом;

- вплив політичної еліти регіону на бізнес;

- міра єдності регіональної політичної еліти, наявність лідерів, здатних забезпечити дану єдність;

- можливості груп регіональної політичної еліти маніпулювати громадською думкою (країни або регіону);

- можливості регіональної еліти впливати на процеси виборів;

- роль і місце регіональної еліти в загальнодержавній, рівень впливу регіональної еліти у всеукраїнських партіях і рухах;

- рівень міжрегіональних комунікацій;

- міра авторитарності/демократичності політичної культури регіону.

Третій підрозділ присвячений аналізу ролі регіонів у формуванні політичного простору держави. Політичний простір не є порожнє вмістище локальних елементів, воно структуровано і наповнено політичним значеннями. Найважливішим чинником розуміння регіону як суб'єкта політичних процесів є його сприйняття як органічного елемента, організованої цілісності в рамках політичного простору. Тобто регіон це також і просторовий образ, що багато в чому визначає параметри політичної активності населення.

Четвертий підрозділ присвячений концептуальному аналізу феномена регіональної політики, яка розглядається через призму понять “деконцентрація”, “децентралізація”, “деволюція”, “субсидіарність”. Показано існуючі ідеологічні і концептуальні відмінності в розумінні даного феномена. Подано критичний аналіз підходів до розуміння регіональної політики як насамперед управління, направленого на оптимізацію соціально-економічного розвитку територій держави, вирівнювання рівня розвитку регіонів. Аналізуються зміни в розумінні регіональної політики, що відбулися насамперед в європейських країнах наприкінці ХХ століття і направлені на розкриття внутрішнього потенціалу регіонів, підкреслення їх культурної самобутності, підвищення рівня самоврядування і, відповідно, відповідальності регіонів.

На підставі термінологічного аналізу понять “деволюція”, “деконцетрація”, субсидіарність запропоновано розуміння регіональної політики, яка сприяє реалізації потенціалу регіонів, формування їх як активних суб'єктів політичних процесів. Регіональна політика, спрямована на децентралізацію державних функцій, може реалізовуватися у формах деконцентрації і деволюції. Деконцентрація є одним із способів реформування адміністративного управління, який здійснюється за рахунок передачі центральними органами частини повноважень своїм підрозділам на місцях при збереженні за центральним органом, крім контролю, значних можливостей впливу. Деволюція – цей термін у сучасному його трактуванні означає надання органам самоврядування на місцях додаткових прав з ухвалення рішень і самостійної діяльності, тобто децентралізація процесу вироблення рішень. Не дивлячись на те, що деконцентрація і деволюція є двома методологічно різними підходами при реалізації регіональної політики, вони можуть бути з'єднані як два етапи при переході від централізованої моделі державного управління до сучасної регіоналізованої держави. Саме втілення в державному будівництві і політичному управлінні України розуміння регіональної політики, як співпраці центральних і регіональних органів влади, як балансу інтересів держави в цілому і окремих його регіонів на нашу думку здатне зробити позитивний вплив на всебічний розвиток держави в цілому і його регіонів. Концептуальною підставою такої регіональної політики стає принцип субсидіарності, згідно якому в державі формується багаторівнева система управління таким чином, що на більш високий рівень передаються тільки ті повноваження, які неможливо ефективно реалізувати на більш низьких рівнях. Це свого роду взаємодоповнюваність влад, відповідно до якої в коло повноважень верхнього рівня виведено обмежене число функцій, виконати які вони можуть, не вторгаючись в повноваження нижчих рівнів.

У другому розділі “Історико-культурні і політико-економічні детермінанти процесів регіоналізації в сучасному світі” розглядаються зміни в сучасній культурі і політичному житті, які стали причиною розвитку регіоналізму в сучасному світі і нову роль регіонів в політиці і системі міжнародних відносин.

У першому підрозділі на основі аналізу концепцій І. Валлерстайна, Т. Снайбі, Р. Робертсона, Дж. Розенау нами зроблено висновокостанні десятиріччя ХХ віку змінилася на тенденцію децентралізації, що сучасна регіоналізація - це лише одна з особливостей трансформації держави в постіндустріальну епоху. Зростання значущості субнаціональних регіонів у політичних процесах сучасності пов'язується з тенденціями “розмивання” державного суверенітету в процесі глобалізації. В умовах зростання впливу наднаціональних і транснаціональних акторів, кризи легітимності сучасних державних структур субнаціональні регіони “вийдуть з тіні” національної держави. Крім того, нами зроблено висновок, що зростання впливу субнаціональних регіонів багато в чому відповідає інтересам наднаціональних організацій.

Процеси регіоналізації розглядаються в руслі сучасних соціокультурних трансформацій, становлення нової постмодерністської культури, відмінною рисою якою є спрямованість проти тенденцій уніфікації, властивих класичній національній державі. Іншим, значущим для процесів регіоналізації елементом сучасної культури, є активне будівництво мережевих структур в політиці, економіці і управлінні. Сучасні мережеві структури виступають як антиподи ієрархізованих і надцентралізованих систем управління, властивих індустріальній епосі. Активна роль субнаціональних регіонів вводить елементи мережевого управління в сучасну державу і тим самим робить його більш адекватним новій культурі управління, яка складається.

Другий підрозділ присвячений новій ролі субнаціональних регіонів у міжнародних відносинах. Процеси регіоналізації в поєднанні з процесами глобалізації вивели субнаціональні регіони на орбіту зовнішньої політики. Найбільш яскраво субнаціональні регіони виявили себе в міжнародній економіці. Регіони активно працюють в сфері залучення іноземних інвестицій, зовнішньої торгівлі, транскордонної співпраці. Форми такої співпраці в цей час вийшли на рівень інституалізації.

Можливість активної участі субнаціональних регіонів в сучасних міжнародних відносинах зумовлена зростаючою роллю міжкультурних взаємодій у зовнішній політиці. Серед чинників, що визначають зовнішньополітичну активність регіонів, крім потреб економіки фігурують етнокультурна специфіка регіону і відповідна самосвідомість, що легітимують участь регіону в міжнародних відносинах.

Третій розділ “Перспективи розвитку регіоналізму в Україні” займає центральне місце в дисертаційному дослідженні. У ньому розглядаються проблеми регіональної ідентичності, ролі регіонів у формуванні політичного простору держави, інституціональні характеристики регіону, феномен регіональної політичної еліти. На основі даного теоретичного аналізу проводиться дослідження процесу інституалізації регіоналізму в Україні.

У першому підрозділі аналізується феномен регіональної ідентичності, яка розглядається як чинник політичної поведінки, інструмент політичної мобілізації і колективних дій у регіоні. Роль регіональної ідентичності полягає в тому, що регіон як самостійний суб'єкт політичних процесів конституюється багато в чому завдяки самосвідомості його жителів. У цьому значенні регіональна ідентичність виступає як структуроутворюючий чинник регіоналізації. На основі аналізу соціологічних досліджень регіональної ідентичності в Україні зроблено висновок про високу значущість для жителів України регіональних ідентифікацій.

Розвинена регіональна ідентичність повинна включати в себе: по-перше, уявлення індивіда про себе як члена регіональної територіальної спільності (ідентифікація), разом з емоційними і ціннісними смислами такого членства; по-друге, регіональна ідентифікація повинна входити в комплекс з іншими ідентифікаціями, що визначають якісні характеристики жителів регіону; по-третє, регіональна ідентичність повинна виявлятися в політичних діях; по-четверте, регіональна ідентичність повинна формуватися на основі соціального порівняння зі значущими іншими, за які в просторовому вимірюванні виступають центрю У рамках даних просторово-часових параметрів і формується регіональна ідентичність.

Роль регіональної ідентичності в політичних процесах аналізується на прикладі результатів виборів в Україні в 2002, 2004 і 2006 роках. На основі вивчення підсумків голосування у виборчих округах, що знаходяться вздовж “кордону електорального розколу” України, нами на великій кількості матеріалу було зроблено висновок про те, що саме регіональний розподіл, приналежність виборців до того або іншого регіону стали головним чинником, що визначає результати голосування. Дані результати свідчать про те, що штучно створені адміністративно-територіальні одиниці в Україні за рахунок формування регіональної самосвідомості стали чинником, що визначає політичні дії. Головним чинником, що сприяє перетворенню штучно створених адміністративно-територіальних одиниць в цілісні регіони, що багато в чому визначають спрямованість політичних дій своїх жителів, є система комунікацій, що складається в системі управління.

У другому підрозділі регіон аналізується як комплекс інститутів, інституалізоване соціально-політичне і просторово-територіальне утворення, що має як зовнішню (органи управління, нормативна організація), так і внутрішню (елементи політичної культури) структуру. Регіон як соціально-політичний інститут реалізовує набір певних соціальних потреб сучасного суспільства, які створюють систему функціонального призначення регіону. Перша потреба - подолання нестач управління в централізованій державі шляхом перерозподілу сфер функціонального втручання. Друга потреба - розвиток демократії. Дана потреба реалізовується в формах подальшого розвитку принципу розділення влади, розширення можливості впливу виборців на органи влади, зміцнення інститутів цивільного суспільства. Третя потреба - реалізація в політичній сфері інтенцій сучасної культури на різноманітність і плюралізм форм життя.

Регіон як політичний інститут діє в системі владних відносин, його роль в них найбільш адекватно описується в парадигмах обміну і мережевого аналізу. Роль регіональної політичної влади в сучасній державі відповідає параметрам “гри з ненульовою сумою”, в рамках якої перерозподіл владних повноважень веде не до зниження значущості одних органів на користь інших, а до підвищення ефективності відносин влади загалом.

Центральну роль у функціонуванні регіону як соціально-політичного інституту відіграє регіональна еліта, яка виступає як визначальний чинник самостійної політичної активності регіону.

Аналіз основних характеристик функціонування регіону як суб'єкта політичних процесів дозволив простежити процес інституалізації регіоналізму в Україні. У даному процесі було виділено чотири етапи. Перший - 1990-91 роки -підйом регіоналізму; другий - кінець 1991-96 роки - характеризується поєднанням суперечливих тенденцій з переважанням централізації; третій - 1996-2004 роки - період переважання централізації і латентного розвитку регіоналізму у вигляді зміцнення регіональних еліт; четвертий - з кінця 2004 року по теперішній час - характеризується новою роллю регіонів в зв'язку з “регіональним розколом” в Україні і адаптацією неформальних правил взаємовідносин Центра і регіональних еліт до нової політичної ситуації і змін в Конституції.

У рамках вивчення процесу інституалізації регіоналізму пророблено аналіз формування регіональної еліти України. Проведено класифікацію регіональних еліт за ступенем впливу на політичні процеси в державі. Регіональні еліти розділено на наступні групи:

- претензиозні еліти, що претендують на визначальну роль у політичних процесах у країні загалом;

- автаркичні еліти, що мало беруть участь у загальнодержавних процесах, але відстоюють свою особливу роль у політичних процесах у регіоні;

- автономістські еліти відіграють загалом підлеглу роль у відносинах з центром і регіональними елітами першого типу, але відстоюють свої власні ніші впливу в своїх регіонах;

- залежні еліти фактично виконують роль представництва в регіонах більш могутніх політичних сил.

Проведене в дисертації дослідження трансформації ролі субнаціональних регіонів в сучасному світі дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, необхідно констатувати різке підвищення ролі субнаціональних регіонів в державі і міжнародних відносинах. В процесі глобалізації державний суверенітет трансформується не тільки за напрямом “держава – транснаціональні інститути”, але й за напрямом “держава – субнаціональні регіони”.

Це веде до зміни сучасного змісту поняття “регіональна політика”. Якщо в середині ХХ століття вона розглядалася, перш за все, як засіб зміцнення держави шляхом підвищення керованості субнаціональних регіонів центральними органами влади і була направлена на перерозподіл ресурсів, то в даний час вона повинна вести головним чином до розкриття потенціалу регіонів. Нова регіональна політика в Україні, на нашу думку, повинна бути побудована з розуміння ролі регіону, що змінилася, як активного суб'єкта політичних процесів.

Підвищення ролі субнаціональних регіонів в житті держави, формування нової регіональної політики вимагають вдосконалення методологічного апарату політичної науки. Найефективнішим для політологічного вивчення регіонів держави є підхід, заснований на аналізі регіону як самобутньої соціокультурної цілісності, що зафіксована у межах адміністративно-територіального розподілу і володіє власними органами управління. Головним принципом політологічного вивчення регіону є комплексність і системність дослідження.

Третій висновок дисертаційного дослідження полягає в тому, що функціонування регіону включає як об'єктивні параметри (інститути, елітні групи), що вивчаються в рамках парадигми структурного функционалізму, так і суб'єктивне сприйняття регіону його мешканцями, що виявляється у феномені регіональної ідентичності і просторової перцепції регіону як елемента політичного простору держави. Тому одне з центральних місць в дослідженні регіонів повинна займати проблема регіональної ідентичності.

По-четверте, представляється доцільним розглядати регіон як інституційне соціально-політичне і просторово-територіальне утворення. Інституційне розуміння регіону означає, що він виконує певний набір функцій у сфері державного будівництва і самоорганізації політичного і соціального життя. Серед них – подолання недоліків управління в централізованій державі шляхом перерозподілу сфер функціонального втручання, розвиток демократії, створення можливостей для різноманітності культурних і духовних форм життя.

В дисертації зроблено висновок про існування в Україні системи регіональних еліт, що склалася. Визначальним чинником функціонування регіону як соціально-політичного інституту є їх здатність вибудовувати рівноправну політику з центром, формувати ресурсну базу взаємодії зі значущими політичними акторами як усередині держави, так і зовні неї.

На підставі проведеного дослідження можна затверджувати, що в Україні йде процес зростання ролі регіонів як активних суб'єктів політики. Не дивлячись на те, що даний процес повністю узгоджується із загальносвітовими тенденціями, його реалізація на практиці стикається з певними труднощами, серед яких в першу чергу слід назвати інерцію колишніх підходів в управлінні, культурні суперечності між регіонами України, відсутність продуманої регіональної політики. Остання обставина настійно вимагає подальшого розвитку відповідних напрямів в політичній науці.

Основні положення і висновки дисертації викладно в публікаціях

1. Рогатин В.П. Регион государства как субъект внешнеполитических процессов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – Том 17 (56). Политические науки. – 2004.- №1. – С. 136-143.

2. Рогатин В.П. Регион государства как воображаемое сообщество: к вопросу о формировании региональной идентичности // Грани. – 2005. - №3(41). – С. 132-136.

3. Рогатин В.П. К вопросу о методологии политологического исследования регионов: аналитический и синтетический подход // Грани. – 2005. - №4(42). – С. 129-133.

4. Рогатин В.П. К вопросу о концептуализации понятий регионализм и регионализация // Культура народов Причерноморья. – 2005. - №71. – С.62-63.

5. Рогатин В.П. Регион как фактор электорального поведения: влияние административно-территориального деления Украины на результаты голосования в 2002-2006 гг. // Отношения Востока