ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г. С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

СКОК Алла Георгіївна

УДК 316.647.5: 37.015.3

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія організаційної психології, м. Київ.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Карамушка Людмила Миколаївна,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

лабораторія організаційної психології, завідувач (м. Київ).

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Пірен Марія Іванівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України, професор кафедри політології (м.Київ);

кандидат психологічних наук, доцент

Бохонкова Юлія Олександрівна,

Східноукраїнський національний університет (м. Луганськ)

ім. В.Даля, доцент кафедри психології.

Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології

АПН України (м. Київ), лабораторія фундаментальних та

прикладних досліджень психології спілкування.

Захист відбудеться 22 березня 2007 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .453.01 в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України, за адресою 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розіслано 22 лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Ефективність діяльності сучасних викладачів вищих навчальних закладів обумовлена різними чинниками, в тому числі й соціально-психологічними. Саме ці чинники надають якісного імпульсу розвиткові взаємодії викладача з оточенням, забезпечують особистісне зростання викладача. Важлива роль серед соціально-психологічних чинників належить комунікативній толерантності викладача вищого навчального закладу, яка може сприяти підвищенню ефективності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.

Аналіз психологічної літератури показує, що ця проблема толерантності є предметом уваги досить широкого кола дослідників. Вона знайшла досить широке відображення в роботах, присвячених з’ясуванню сутності терпимості і толерантності в онтології суспільної свідомості й самосвідомості (В. Золотухін, О. Кондаков, В. Красиков), місця толерантності у процесі набуття особистісної цілісності (О. Асмолов, Є. Казаков, В. Тишков), толерантності у суспільстві з ринковою економікою (Н. Баранова, Г. Бардієр), проблеми міжетнічної толерантності (Н. Лебедєва, О. Лункова, О. Петрицький, М. Пірен, Г. Солдатова, Т. Стефаненко), толерантності як категорії відносин ( О. Клєпцова, В. Маралов, В. Ситаров), толерантності як особистісної риси (С. Бондирєва, Д. Колесов), комунікативній толерантності (В. Бойко), толерантності як етико-психологічної проблеми діяльності педагогічних працівників вищих навчальних закладів (О. Винославська, С. Ярмійчук). Разом з тим, проблема комунікативної толерантності викладачів вищої школи спеціально не вивчалася.

Отже, соціальна значущість проблеми толерантності викладача вищого навчального закладу та її недостатня наукова розробка й зумовили вибір теми нашого дослідження „Соціально-психологічні умови формування комунікативної толерантності у викладача вищого навчального закладу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних науково-дослідних тем лабораторії організаційної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України: „Теоретико-методологічні основи психологічної підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організації” (реєстраційний номер 0100U000100, 2002-2004 рр.), “Психологічні основи діяльності організацій в умовах соціально-економічних змін” (реєстраційний номер 0105U000271, 2005-2007 рр.) та наукової програми „Вивчення соціально-психологічних особливостей сучасної молоді” кафедри психології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка (2004-2006 рр.).

Тему дисертаційного дослідження затверджено на Вченій раді Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України (протокол № 8 від 23.12.2004 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 22.02.2005 р.).

Об’єкт дослідження ? толерантність особистості.

Предмет дослідження ? соціально-психологічні особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу.

Мета дослідження ? визначити зміст, структуру комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу та соціально-психологічні чинники й умови її формування.

Гіпотеза дослідження містить такі припущення:

1) комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу зумовлена: а) особистісними характеристиками викладача (позитивна комунікативна установка; емпатія; інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні якості особистості; стратегії взаємодії); б) професійно-демографічними чинниками (стаж діяльності викладача; його стать; вік);

2) підвищенню рівня толерантності викладача вищого навчального закладу сприятиме використання спеціальної програми соціально-психологічної підготовки, яка передбачає: а) оволодіння знаннями, що розкривають сутність толерантності викладача вищого навчального закладу; б) оволодіння уміннями та навичками діагностики власного рівня толерантності та психологічних чинників, що впливають на її становлення; в) оволодіння уміннями та навичками толерантної взаємодії.

У відповідності до гіпотези визначено наступні завдання дослідження:

1. Визначити зміст і структуру комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу.

2. Дослідити особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу та соціально-психологічні чинники, що впливають на її формування.

3. Розробити та експериментально перевірити програму соціально-психологічної підготовки викладача вищого навчального закладу, орієнтованої на формування комунікативної толерантності.

Методологічна та теоретична основа дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають фундаментальні положення системного підходу до становлення особистості (Б. Ананьєв, Б. Ломов, С. Максименко), діяльнісний підхід до розгляду особистості як активного суб’єкта власного розвитку (К. Абульханова-Славська, О. Леонтьєв), положення про взаємозалежність зовнішніх і внутрішніх чинників становлення особистості (Л. Виготський, Н. Коломінський, Г. Костюк, С. Рубінштейн, О. Старовойтенко, Л. Собчик, В. Татенко), ідеї гуманістичного підходу (А. Маслоу, К. Роджерс). Базовим підходом в даному дослідженні є культурно-історичний, оскільки формування толерантності викладача вищого навчального закладу ми розглядаємо в контексті його культурного розвитку (Л. Виготський, О. Леонтьєв).

В основу дослідження комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу покладено концепцію психологічного забезпечення управління сучасними освітніми організаціями Л. Карамушки, а також наукові праці, в яких відображено теоретико-методологічні основи діяльності та розвитку освітніх організацій (О. Бондарчук, Н. Коломінський, С. Максименко, В. Москаленко, Л. Орбан-Лембрик).

Особливе місце займають роботи, котрі відображають сутність феномену загальної й комунікативної толерантності (О. Асмолов, Г. Балл, М. Бахтін, В. Бойко, О. Леонтьєв, О. Потебня, М. Тутушкіна) та особливості діяльності викладача вищого навчального закладу в сучасних умовах (О. Винославська, А. Морозов, Ю. Орлов, В. Попков, В. Сластьонін, Б.Степанишин, Н. Тализіна, Н. Творогова, М. Тутушкіна, Д. Чернилевський).

Суттєве значення для розробки програми формування комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу мають роботи, які розкривають сутність активного соціально-психологічного навчання (Ю. Ємельянов, Л. Карамушка, С. Максименко, В. Татенко, В. Третьяченко, Н. Хрящова, Н. Чепелєва, Ю. Швалб, Т. Яценко). Розробку програми соціально-психологічного тренінгу було здійснено з урахуванням технологій роботи практичних та соціальних психологів, які представлені у роботах Г. Бардієр, Г. Солдатової, К. Фопеля, С. Щеколдіної, а також технологій роботи організаційних психологів, розроблених в лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Організація та методи дослідження. Для перевірки гіпотези і розв’язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичні (аналіз проблеми на базі психологічної та філософської літератури); емпіричні (констатуючий та формуючий експерименти; тестування; опитування); методи математичної статистики (кореляційний, факторний, дисперсійний аналіз).

Дослідно-експериментальна робота проводилась в три етапи упродовж 2002-2006 рр.

На першому етапі (2003 р.) було здійснено теоретичний аналіз проблеми, розроблено програму дослідження.

На другому етапі (2003-2004 рр.) було вивчено особливості загальної та комунікативної толерантності у викладача вищого навчального закладу та соціально-психологічні чинники її становлення. Для вирішення цих завдань було використано такі методики дослідження: а) „Методика діагностики рівня толерантності” Л. Г. Почебут – для дослідження загальної толерантності викладачів вищих навчальних закладів; б) „Методика діагностики комунікативної толерантності” В. В. Бойка – для дослідження особливостей комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів; в) „ Методика діагностики комунікативної установки” В.В. Бойка; „Методика діагностики рівня емпатійних здібностей” В. В. Бойка, методика „16-факторний особистісний опитувальник” Р. Б. Кеттела та „Методика діагностики міжособистісних відносин” Т. Лірі – для вивчення соціально-психологічних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів. Отримані дані піддавалися статистичному аналізу з подальшою якісною інтерпретацією й змістовним узагальненням. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалися за допомогою комп’ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 13.0).

На третьому етапі (2005-2006 рр.) було здійснено розробку та експериментальну перевірку ефективності програми соціально-психологічної підготовки, спрямованої на формування комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу. Було використано комплекс інтерактивних технік (групова дискусія, “мозкові штурми”, рольові ігри, міні-лекції та ін.).

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в освітніх закладах України: вищих навчальних закладах м. Чернігова та м. Києва. Дослідженням було охоплено 209 викладачів вищих навчальних закладів.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічною обґрунтованістю вихідних положень, використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті, об’єкту, предмету та завданням дослідження, кількісним та якісним аналізом значного обсягу емпіричного матеріалу, репрезентативністю вибірки, використанням багатовимірного підходу в ході аналізу й інтерпретації результатів.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає а) у розкритті змісту комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу; б) у виявленні особливостей комунікативної толерантності та основних виявів комунікативної нетолерантності (інтолерантності) викладача вищого навчального закладу; в) у виділенні основних типів викладачів вищих навчальних закладів щодо розвитку комунікативної толерантності; г) у з’ясуванні особистісних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів (позитивна комунікативна установка; емпатія; інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні якості особистості; стратегії взаємодії); д) у розробці й апробації програми формування комунікативної толерантності викладачів вищого навчального закладу.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає у можливості використання отриманих результатів дисертаційного дослідження для: а) організації соціально-психологічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів з метою формування у них комунікативної толерантності; б) підготовки психологів вищих навчальних закладів до роботи з викладачами з метою підвищення у них рівня комунікативної толерантності.

Результати дослідження знайшли практичне втілення протягом 2005-2006 рр. в процесі викладання навчального курсу “Формування комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу” для викладачів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (див. довідку про впровадження № 04 – 11/ 405 від 16.05.2006 р.) та Чернігівського обласного інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників освіти (див. довідку про впровадження № 01 – 12/ 268 від 16.05.2006 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації дістали своє відображення в публікаціях автора, обговорювалися на засіданнях лабораторії організаційної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України та кафедри психології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.

Результати дисертаційної роботи репрезентувалися автором на всеукраїнських та міжнародних наукових, науково-практичних та науково-методичних конференціях: “Психологія – освіті та вихованню” (Чернігів, 2004); “Професійне вигорання: гендерні аспекти” (Кам’янець- Подільський, 2004); “Психологічні основи підготовки менеджерів, персоналу організацій, організаційних та економічних психологів” (Умань, 2005); “Психологічні засади здорового способу життя студентської молоді” (Чернігів, 2005), “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2006), “Актуальні проблеми соціалізації особистості в сучасних умовах” (Чернігів, 2006), а також на І-му Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації, результати дослідження, його висновки опубліковано в 7 статтях у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (219 найменувань). Основний зміст дисертації викладено на 196 сторінках. Робота містить 33 таблиці, 16 малюнків, 8 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обґрунтування актуальності обраної теми дослідження та напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу, завдання, методологічну та теоретичну основу та методичні підходи. Обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу” висвітлено актуальний стан наукового вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до визначення загальної та комунікативної толерантності особистості. Розкрито зміст і особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу, проаналізовано її функції.

При аналізі сутності толерантності особистості, насамперед, розглянуто різні наукові позиції й підходи до проблеми та показано, що дослідження толерантності здійснювалося в двох основних напрямках: філософському (М. Бахтін, М. Бубер, Р. Друа, В. Лекторський, Г. Маркузе, С. Мендаса, К. Поппер, Ж. Сартр, В. Соловйов, П. Тейяр де Шарден, С. Франк, А. Швейцер) і психологічному (О. Асмолов, Г. Бардієр, С. Бондирєва, О. Винославська, О. Грива, І. Гриншпун, Ю. Іщенко, О. Клєпцова, Д. Колєсов, В. Москаленко, Г. Олпорт, М. Пірен, А. Реан, А. Садохін, Г. Солдатова, Е. Фромм, Л. Шайгерова, С. Ярмійчук та ін.).

В роботі, що виконана в межах психологічного напрямку, толерантність особистості розглядається як таке її ставлення до оточуючих, яке характеризується повагою й визнанням рівності іншої особистості, відмовою від домінування, визнанням багатовимірності і різноманіття людської культури, норм, установок, вірувань (Г. Бардієр, С. Бондирєва, В. Бойко, О. Грива, О. Клєпцова, Д. Колєсов). Основними характеристиками толерантності особистості є такі: терпимість, емпатійність, комунікативність, емоційна стабільність, соціальна активність, достатній рівень культури та освіти.

Аналіз і систематизація джерел дали змогу виявити наступні складові толерантності особистості: когнітивну; емоційну; особистісно-діяльнісну (О. Асмолов, І. Гриншпун, Л. Орбан-Лембрик).

На основі аналізу літератури виділено декілька видів толерантності особистості, а саме: соціальну толерантність (І. Гриншпун), соціально-психологічну (В. Москаленко, А.Реан), етнічну (О. Грива), комунікативну (В. Бойко), політичну (А. Жадан) та інші.

Комунікативна толерантність, на думку автора, являє собою такий вид соціально-психологічної толерантності, який репрезентує ставлення особистості до інших людей, їх психічних станів, якостей чи вчинків в ситуаціях комунікативної взаємодії.

Комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу – це таке ставлення викладача до студентів, яке характеризується повагою й визнанням рівності студентів у ситуаціях комунікативної взаємодії, відмовою від домінування, врахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів в процесі спілкування та створення умов для їх самореалізації.

На основі аналізу сутності професійної компетентності викладача вищого навчального закладу (Є. Білозерцев, А. Бусигіна, З. Єсарева, Н. Кузьміна, В. Ситаров, В. Сластьонін) зроблено висновок про те, що комунікативна толерантність викладача повинна виступати важливою складовою цієї компетентності. Обґрунтовано також, що комунікативна толерантність є важливою психологічною умовою становлення стосунків “викладач – студент”, вона лежить в основі взаємної довіри і розуміння між викладачами та студентами, сприяє вияву доброзичливості, допомагає встановленню сприятливого психологічного клімату в колективі вищого навчального закладу.

На основі аналізу діяльності викладача вищого навчального закладу визначено основні соціально-психологічні чинники, які впливають на формування його толерантності: особистісні (позитивна комунікативна установка; емпатія; інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні якості особистості; стратегії взаємодії) і професійно-демографічні (стаж діяльності викладача; його стать; вік).

У другому розділі роботи „Емпіричне дослідження рівня розвитку та соціально-психологічних чинників комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу” визначено загальну стратегію, методичні засади експериментального дослідження, обґрунтовано та описано систему методичних прийомів та діагностичних методик, що були застосовані на етапі констатуючого експерименту, наведені й проінтерпретовані отримані результати. Розкрито особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу та психологічні чинники, що впливають на її становлення.

Дослідження проводилося у два етапи упродовж 2003-2004 років.

Перший етап емпіричного дослідження було присвячено вивченню рівнів загальної толерантності та комунікативної толерантності викладачів вищого навчального закладу, а також аналізу основних виявів їхньої нетолерантності.

Дослідження загальної толерантності викладачів вищого навчального закладу (за методикою “Методика діагностики рівня толерантності” ІНТОЛ Л.Почебут) показало, що низький рівень вказаної якості мають 38,3% викладачів вищих навчальних закладів, середній – 34,4% та високий – 27,3%. У процесі вивчення комунікативної толерантності (за методикою „Рівень комунікативної толерантності” В. Бойка) виявлено, що найбільша кількість викладачів (46,4%) потрапила до групи із середнім рівнем комунікативної толерантності. Для чверті усіх опитаних (24,9%) характерним є низький рівень комунікативної толерантності. І лише 28,7% викладачів досягають високого рівня комунікативної толерантності.

Виявлено, що існує статистично значущий взаємозв’язок (р < 0,05) між рівнем загальної толерантності особистості й рівнем комунікативної толерантності. Тобто. Можна говорити про те, що рівень розвитку загальної толерантності викладача може виступати основою для розвитку комунікативної толерантності.

При факторному аналізі основних складових комунікативної нетолерантності (інтолерантності) виділено два головних фактори.

Перший фактор „нетерплячість до індивідуальності інших” об’єднав такі складові: „нетерплячість до фізичного та психологічного дискомфорту, в якому знаходиться партнер” (0,810); „невміння або небажання прийняти індивідуальності інших людей” (0,764); „погане пристосування до характеру, звичок, установок інших” (0,558); „невміння приховувати неприємні почуття, що виникають при зустрічі з некомунікативними якостями партнерів” (0,543); „використання в якості еталону самого себе при оцінюванні поведінки, образу думок та окремих характеристик інших людей” (0,541).

Другий фактор „перевиховання партнерів по взаємодії” утворили такі складові: „намагання “переробити”, перевиховати свого партнера” (0,858); „намагання „підігнати” партнера під себе, зробити його „зручним” (0,656); „невміння прощати іншому його помилки, незграбність” (0,567); „категоричність та консерватизм в оцінках інших людей” (0,529).

На основі кластерного аналізу встановлено, що за виявами зазначених вище двох факторів опитувані викладачі можуть бути об’єднані в три групи. Першу групу – „нетерплячі викладачі” (24%) утворили викладачі, для яких характерна переважно „нетерпимість до індивідуальності інших людей”. Другу групу утворили – „викладачі-“перевихователі” (35%), яким в основному притаманно те, що вони намагаються „переробити”, перевиховати партнерів по взаємодії. І до третьої групи – „толерантні” (41%) віднесено викладачів, які характеризуються відсутністю названих виявів складових нетолерантності. Отже, можна говорити про те, що більша частина викладачів (59%) утворює проблемну групу, оскільки для її представників характерна наявність тих чи інших виявів комунікативної нетолерантності.

Другий етап емпіричного дослідження був спрямований на визначення психологічних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів. (Використовувався критерій „хі-квадрат”).

Дослідження особливостей комунікативної установки (за “Методикою діагностики комунікативної установки” В. Бойка) та її зв’язку з комунікативною толерантністю виявило наявність статистично значущого зв’язку (р < 0,01) між позитивною комунікативною установкою та комунікативною толерантністю. Це проявилось у тому, що чим вищий рівень позитивної комунікативної установки, тим вищий і рівень комунікативної толерантності.

Дослідження особливостей емпатії викладачів вищих навчальних закладів (за “Методикою діагностики рівня емпатійних здібностей” В. Бойка) та її зв’язку з комунікативною толерантністю не виявило статистично значущого зв’язку між цими двома показниками. Разом з тим, можна констатувати на рівні тенденції, що найвищі показники комунікативної толерантності мають викладачі з середнім рівнем емпатії.

Дослідження інтелектуальних, емоційно-вольових та комунікативних якостей (за допомогою багатофакторного опитувальника Р. Кеттела) та їх зв’язку з комунікативною толерантністю виявило наявність статистично значущого зв’язку між рівнем комунікативної толерантності та особистісними рисами, що входять до кожного з вказаних блоків. Констатовано, що найбільш тісно комунікативна толерантність пов’язана з емоційно-вольовими особистісними рисами, що складають емоційно-вольовий блок, та дещо менше – з якостями, які належать до комунікативного та інтелектуального блоку. Так, дослідження показало наявність статистично значущого зв’язку між рівнем комунікативної толерантності та наступними особистісними характеристиками:

а) емоційно-вольовими – „емоційна стійкість” (p < 0,001), „нормативність” (p < 0,01), „жорсткість” (p < 0,01), „тривожність” (p < 0,01); б) комунікативною – „соціальна сміливість” (p < 0,05); в) інтелектуальною – „радикалізм” (p < 0,01). Причому з деякими із названих якостей спостерігається позитивний зв’язок, а з деякими – негативний.

Дослідження особливостей стилю міжособистісних стосунків викладачів вищих навчальних закладів (за допомогою методики Т. Лірі) та його зв’язку з комунікативною толерантністю показало наявність статистично значущого зв’язку (р < 0,05) між стилем „доброзичливість” і комунікативною толерантністю.

Третій етап емпіричного дослідження спрямований на визначення професійно-демографічних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів (стать, вік, стаж діяльності викладачів вищого навчального закладу).

Аналіз впливу статі на рівень комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу не виявив статистично значущих відмінностей між викладачами-чоловіками та викладачами-жінками, але встановлено залежність комунікативної толерантності від поєднання двох факторів (статі та віку, р < 0,05).

У процесі дослідження залежності впливу професійного стажу на рівень комунікативної толерантності не виявило статистично значущого зв’язку, проте на рівні тенденції встановлено, що у викладачів із стажем професійної діяльності понад 15 років спостерігається деяке підвищення рівня комунікативної толерантності.

У третьому розділі “Формування комунікативної толерантності у викладача вищого навчального закладу” наведено загальну стратегію формуючого експерименту, визначено завдання й принципи його проведення, містяться характеристики програми соціально-психологічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, спрямованої на формування комунікативної толерантності, аналізуються отримані дані про результати впровадження програми.

Формуючий експеримент було проведено протягом 2005-2006 року у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка. Для проведення експерименту було підібрано еквівалентні за соціально-психологічними характеристиками експериментальну й контрольну групи. Незалежною змінною в експерименті була система соціально-психологічної підготовки викладачів, спрямована на формування у них більш високого рівня загальної і комунікативної толерантності. В експериментальній групі підготовка мала цілісний характер. Організаційною формою підготовки був психолого-методичний семінар викладачів, що регулярно проводився на психолого-педагогічному факультеті Чернігівського державного педагогічного університету. В експерименті брали участь 60 викладачів вищих навчальних закладів. План формуючого експерименту включав попереднє та підсумкове тестування членів обох груп, але в експериментальній групі був ще етап експериментального впливу, а в контрольній він був відсутній.

Загальними принципами описуваної програми соціально-психологічного підготовки щодо формування комунікативної толерантності стали наступні: системність, проблемність, комплексність використання методичних засобів та організаційних прийомів.

Програма соціально-психологічної підготовки включала реалізацію таких психологічних умов: а) оволодіння знаннями, які розкривають сутність толерантності викладача вищого навчального закладу; б) оволодіння уміннями та навичками діагностики власного рівня толерантності та соціально-психологічних чинників, що впливають на її становлення; в) оволодіння уміннями та навичками толерантної взаємодії.

Вищевказана програма містить теоретичну частину – навчальний спецкурс “Толерантність і проблема взаєморозуміння”, що складається з таких навчально-смислових блоків: 1) толерантність як цінність: філософсько-психологічний підхід; 2) семантичні аспекти толерантності; 3) толерантність у структурі суспільної свідомості; 4) методи дослідження й розвитку толерантності викладача; 5) толерантна особистість й толерантний викладач; 6) взаєморозуміння й спілкування у відносинах „викладач – студент”; 7) міжгрупова взаємодія й динаміка толерантності; 8) проблема толерантності в конфліктній взаємодії; типи й характеристика конфліктів між викладачем й студентом; 9) особливості толерантності викладача вищого навчального закладу. Даний спецкурс (обсяг 20 годин) був включений до програми підготовки викладачів вищого навчального закладу.

Практична частина програми соціально-психологічної підготовки репрезентована соціально-психологічним тренінгом, спрямованим на формування та корекцію емоційної та особистісно-діяльнісної складових толерантності. Його основними завданнями були наступні: 1) аналіз змісту толерантності й чинників, що впливають на її формування у викладача вищого навчального закладу; 2) набуття вмінь і навичок профілактики й подолання комунікативної інтолерантності у взаємодії “викладач – студент”; 3) набуття вмінь і навичок толерантності та тісно пов’язаних з нею особливостей (проявів емпатії, позитивної комунікативної установки, толерантних рис особистості – емоційної зрілості, нормативності, впевненості у собі та ін.).

Для оцінки ефективності програми соціально-психологічної підготовки викладачів з проблеми формування їхньої комунікативної толерантності було визначено об’єктивні й суб’єктивні, кількісні та якісні критерії. Було також підібрано адекватні методи дослідження: анкетування, діагностичні методики.

Розподіл рівнів комунікативної толерантності в експериментальній та контрольній групах до початку та після закінчення формувальних заходів показано на рис. 1 і 2.

p < 0,01

Рис. 1. Рівень сформованості комунікативної толерантності в учасників експериментальної групи (до початку формуючого експерименту та після закінчення формуючого експерименту, у %)

Рис. 2. Рівень сформованості комунікативної толерантності в учасників контрольної групи (до початку формуючого експерименту та після закінчення формуючого експерименту, у %)

Було встановлено статистично значущу різницю (на рівні р<0,01) між рівнем комунікативної толерантності викладачів вищого навчального закладу експериментальної групи до початку експерименту та після його закінчення. Як видно з рис. 1 кількість викладачів, які мають низький рівень комунікативної толерантності, зменшилась, а кількість викладачів, які мали середній та високий рівень комунікативної толерантності збільшилась. У той же час статистично значущих відмінностей у рівні комунікативної толерантності викладачів контрольної групи не відбулося.

Аналіз результатів експериментального впровадження показав, що розроблена програма соціально-психологічної підготовки забезпечила реалізацію таких психологічних умов розвитку комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів: а) оволодіння знаннями, що розкривають сутність толерантності викладача вищого навчального закладу; б) оволодіння уміннями та навичками діагностики власного рівня толерантності та психологічних чинників, що впливають на її становлення; в) оволодіння уміннями та навичками толерантної взаємодії.

Доведена в процесі формуючого експерименту ефективність програми соціально-психологічної підготовки викладача вищого навчального закладу, орієнтованої на формування комунікативної толерантності, дозволяє використовувати її в системі професійного розвитку викладача.

У процесі розвязання завдань дисертаційного дослідження ми дійшли наступних висновків:

1. Комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу – це таке ставлення викладача до студентів, яке характеризується повагою й визнанням рівності студентів у ситуаціях комунікативної взаємодії, відмовою від домінування, врахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів у процесі спілкування та створення умов для їх самореалізації.

2. Результати констатуючого етапу дослідження виявили недостатній рівень розвитку комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів, що проявилось в тому, що менше, ніж третина, опитаних викладачів мають високий рівень розвитку зазначеної якості.

3. Встановлено статистично значущий взаємозв’язок (p < 0,05) між рівнем загальної толерантності й рівнем комунікативної толерантності особистості.

4. При факторному аналізі основних складових комунікативної нетолерантності (інтолерантності) викладачів вищих навчальних закладів виділено два головні фактори: а) „нетерплячість до індивідуальності інших” (об’єднує складові „нетерплячість до фізичного та психологічного дискомфорту, в якому перебуває партнер”, „невміння або небажання прийняти індивідуальності інших людей”, „погане пристосування до характеру, звичок, установок інших”, „невміння приховувати неприємні почуття, що виникають при зустрічі з некомунікативними якостями партнерів”, „використання в якості еталону самого себе при оцінюванні поведінки, образу думок та окремих характеристик інших людей”); б) „перевиховання партнерів по взаємодії” (охоплює такі складові: „намагання „переробити”, перевиховати свого партнера”, „намагання „підігнати” партнера під себе, зробити його „зручним”, „невміння прощати іншому його помилки, незграбність”, „категоричність та консерватизм в оцінках інших людей”).

5. На основі кластерного аналізу встановлено, що за виявами зазначених вище двох факторів опитувані викладачі можуть бути об’єднані в три групи: а) „нетерплячі викладачі” (24%) – викладачі, для яких характерна переважно нетерпимість до індивідуальності інших людей; б) „викладачі-перевихователі” (35%) – яким в основному притаманно те, що вони намагаються „переробити”, перевиховати партнерів по взаємодії; в) „толерантні викладачі” (41%) – викладачі, які характеризуються відсутністю названих виявів нетолерантності.

6. Виявлено психологічні чинники, які впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів:

6.1. Встановлено статистично значущий зв’язок (p < 0,01) між позитивною комунікативною установкою та комунікативною толерантністю.

6.2. Не виявлено статистично значущого зв’язку між рівнем емпатійних здібностей та комунікативною толерантністю. Разом з тим, констатовано на рівні тенденції, що найвищі показники комунікативної толерантності мають викладачі з середнім рівнем емпатії.

6.3. Дослідження виявило наявність статистично значущих зв’язків між рівнем комунікативної толерантності та наступними характеристиками: а) емоційно-вольовими – „емоційна стійкість” (p < 0,001), „нормативність” (p < 0,01), „жорсткість” (p < 0,01), „тривожність” (p < 0,01); б) комунікативною – „соціальна сміливість” (p < 0,05); в) інтелектуальною – „радикалізм” (p < 0,01). Причому з деякими із названих якостей спостерігається позитивний зв’язок, а з деякими – негативний.

6.4. Дослідження зафіксувало статистично значущий зв’язок (p < 0,05) між стилем міжособистісних стосунків „доброзичливість” та комунікативною толерантністю викладачів вищих навчальних закладів.

6.5. Не виявлено статистично значущих відмінностей в рівні комунікативної толерантності між викладачами-чоловіками та викладачами-жінками.

6.6. Не виявлено статистично значущих відмінностей між викладачами з різним професійним стажем, проте на рівні тенденції встановлено, що у викладачів із стажем професійної діяльності понад 15 років спостерігається деяке підвищення рівня комунікативної толерантності.

7. Результати формуючого експерименту підтвердили висунуту гіпотезу і показали, що підвищенню рівня толерантності викладача вищого навчального закладу сприятиме використання спеціальної програми соціально-психологічної підготовки, яка включає реалізацію таких соціально-психологічних умов: а) оволодіння знаннями, що розкривають сутність толерантності викладача вищого навчального закладу; б) оволодіння уміннями та навичками діагностики власного рівня толерантності та психологічних чинників, що впливають на її становлення; в) оволодіння уміннями та навичками толерантної взаємодії.

Перспективи подальшого дослідження проблеми автор вбачає в розробці комплексної програми формування комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів, яка включатиме як програму соціально-психологічного навчання, так і психологічне консультування викладачів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Скок А.Г. Толерантность преподавателя вуза и ее формирование // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Вип. 25. Психологічні науки. – Чернігів: ЧДПУ, 2004. – С. 103-106.

2. Скок А.Г. Комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу // Актуальні проблеми психології. Соціальна психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія. ? Т. 1. ? Ч. 15. ? К.: Інститут психології імені Г.С.Костюка, 2005. – С.113-117.

3. Скок А.Г. Стан вивчення змісту та основних компонентів толерантності в психології // Актуальні проблеми психології. Соціальна психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія. ? Т. 1. ? Ч. 14. ? К.: Інститут психології імені Г.С.Костюка, 2005. – С. 143-147.

4. Скок А.Г. Особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу // Наукові записки Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип.26, в 4-х томах. – Т. 4. – С. 63-67.

5. Скок А.Г. Активные методы и формы психологической подготовки магистров по формированию навыков толерантного поведения // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Вип.31. Психологічні науки. – Т. 3. – Чернігів: ЧДПУ, 2005. – С. 69-78.

6. Скок А.Г. Вплив особистісних рис викладача вищого навчального закладу на толерантність // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т. VIII, вип. 1. – К., 2006. – С. 317-322.

7. Скок А.Г. Програма соціально-психологічного навчання комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Вип.41. Психологічні науки. – Т. 2. – Чернігів: ЧДПУ, 2006. – С. 135-139.

АНОТАЦІЇ

Скок А.Г. Соціально-психологічні умови формування комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи. Інститут психології імені Г. С. Костюка АПН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена аналізу соціально-психологічних умов формування комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу. Робота містить теоретичне обґрунтування, методичні засади та результати емпіричного дослідження з даної проблеми.

В дослідженні розкрито сутність комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу.

Встановлено недостатній рівень розвитку комунікативної толерантності викладачів вищого навчального закладу та основні вияви комунікативної нетолерантності (інтолерантності). Виділено основні типи викладачів вищих навчальних закладів щодо розвитку комунікативної толерантності.

Встановлено між рівнем розвитку загальної та комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів. Виділено психологічні чинники, які впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів.

Розроблено програму соціально-психологічної підготовки викладача вищого навчального закладу. Орієнтовану на формування комунікативної толерантності, наведено результати її експериментального впровадження.

Ключові слова: викладачів вищих навчальних закладів; комунікативна толерантність, психологічні чинники комунікативної толерантності;соціально-психологічна програма формування комунікативної толерантності.

Скок А.Г. Социально-психологические условия формирования коммуникативной толерантности у преподавателя высшего учебного заведения. – Рукопись.

Диссертация на присвоение учёной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной работы. Институт психологии имени Г. С. Костюка АПН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена социально-психологическим условиям формирования коммуникативной толерантности у преподавателей высших учебных заведений. В работе отражены теоретическое обоснование, методические основы и результаты эмпирического исследования по данной проблеме.

Раскрыта сущность коммуникативной толерантности преподавателя высшего учебного заведения. Показана её роль в профессиональной деятельности преподавателя.

Выявлен недостаточный уровень развития коммуникативной толерантности преподавателя высшего учебного заведения.

На основе факторного анализа основных составляющих коммуникативной нетолерантности (интолерантности) преподавателя высшего учебного заведения выделены два главных фактора: а) “нетерпимость к индивидуальности других”; б) “перевоспитание партнеров по взаимодействию”. По результатам кластерного анализа установлено, что по проявлениям названных двух факторов опрошенные преподаватели могут быть объединены в три группы: а) “нетерпимые преподаватели”; б) “преподаватели-перевоспитатели”; в) “толерантные преподаватели”.

Выявлен статистически значимая связь между общей и коммуникативной толерантностью преподавателей высших учебных заведений. Показано, что на становление коммуникативной толерантности преподавателей высших учебных заведений влияют личностные характеристики преподавателя (положительная коммуникативная установка; эмпатия; интеллектуальные, эмоциально-волевые и коммуникативные качества; стратеги взаимодействия).

Установлено, что повышению уровня толерантности преподавателей высших учебных заведений будет способствовать использование специальной программы социально-психологической подготовки, предусматривающей: а) овладение знаниями, раскрывающими сущность толерантности преподавателя высшего учебного заведения; б) овладение умениями и навыками диагностики собственного уровня толерантности и психологических факторов, влияющих на ее становление; в) овладение умениями и навыками толерантного взаимодействия.

Ключевые слова: преподаватели высших учебных заведений;
коммуникативная толерантность; психологические факторы

коммуникативной толерантности; социально-психологическая программа формирования коммуникативной толерантности.

Skok, A.G. Socio-psychological conditions of development of communicative tolerance in lecturers of institutions of higher education. -

Manuscript.

The dissertation to earn the scientific degree of candidate of psychological sciences in specialty 19.00.05 - social psychology, psychology of social work. -Kostyuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to analysis of socio-psychological conditions of development of communicative tolerance in lecturers of institutions of higher education. The work has theoretical substantiation, methodology and empirical research results.

The research reveals the content of communicative tolerance of lecturers of institutions of higher education.

Communicative tolerance of lecturers of institutions of higher education has been found to be inadequately developed. The research has identified the key signs of communicative intolerance as well as the basic types of lecturers of institutions of higher education in relation to the levels of development of communicative tolerance.

Correlations between levels of development of the respondents' general and communicative tolerance have been found. Psychological factors that influence development of the lecturers' communicative tolerance have been determined.

The author presents the results of an experimental application of a specially designed communicative tolerance development program to be used in socio-psychological training of lecturers of institutions of higher education.

Key-words: lecturers of institutions of higher education; communicative tolerance; psychological factors of communicative tolerance; socio-psychological program of development of communicative tolerance.