НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

СТРАННІКОВ Андрій Миколайович

УДК 355.48 (73) “ХХ”

ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ПРОТИБОРСТВО У ВОЄННИХ КОНФЛІКТАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

????? – 2007

??????????? ? ???????.

Робота виконана на кафедрі гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля.

???????? ????????: | ???????? ?????????? ????

????? ?????? ??????????,

?????????? ???????? ???????? ??????? ??. ?????? ?????????, ???????? ??????? ???????????? ?? ?????????-??????????? ?????????

???????? ????????:

| ?????? ?????????? ????

???????? ?????? ???????????,

??????????? ???????? ?????? ??????? ???????,

????????? ??????? ?????? ?? ??????? ???????????? ?????????;

???????? ?????????? ????, ??????

????????? ????? ???????????,

??????????? ???????? ??????? ???????, ????????? ??????? ??????? ???? ?? ???????? ?????????.

???????? ????????: |

Київський національний університет внутрішніх справ МВС України, м. Київ.

Захист відбудеться “27“ квітня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий “ 07 ” березня 2007 р.

Вчений секретар

??????????????? ?????? ???? ????? ?.?.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Світова спільнота вже давно „переросла” те розуміння збройних конфліктів, згідно з якими велася друга світова війна. Технічний прогрес сказав своє вагоме слово, і тепер навіть „ядерна війна” є вже „вчорашнім днем” у воєнному мистецтві. Якщо баталії Великої Вітчизняної війни нині можна умовно віднести до війн четвертого покоління, збройні конфлікти із застосуванням ядерної зброї – до п’ятого, то на новітньому етапі йдеться про війни шостого покоління, яскравим прикладом яких стали воєнні дії в зоні Перської затоки та в Югославії.

Обґрунтуванням доцільності проведення цього дослідження є практична відсутність в Україні наукових праць з такої проблематики, в яких був би узагальнений досвід ведення інформаційно-психологічного протиборства в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX сторіччя з глибоким аналізом його форм та способів, а також взаємозв’язку з інформаційною безпекою та інформаційною війною тощо.

Актуальність теми зумовлена двома головними чинниками. Перший з них полягає в тому, що орієнтація воєнної політики України на реалізацію принципу оборонної достатності за умов скорочення Збройних Сил та економічної кризи визначає необхідність пошуку якісно нових шляхів забезпечення воєнної безпеки держави, пріоритетного розвитку таких форм і методів збройної боротьби, які б забезпечували високий рівень бойової готовності військ і підвищення якісних параметрів озброєння та військової техніки.

Сутність другого чинника полягає в тому, що останнім часом у періодичних виданнях дедалі частіше з’являються публікації, в яких розглядають такі поняття, як „інформаційна безпека”, „інформаційно-психологічна боротьба”, „інформаційна зброя” тощо. І якщо ці поняття відображають об’єктивно існуючі в світі тенденції зміщення способів і методів забезпечення своїх інтересів сторонами, що протиборствують, в якісно іншу, відмінну від традиційного розуміння сферу „воєнних дій”, а саме – в інформаційно-психологічну, то ці тенденції і повинні визначати сьогодні відповідні пріоритетні напрямки вдосконалення та розвитку Збройних Сил України, що забезпечують відповідність їхнього рівня сучасним реаліям та ефективне розв’язання завдань воєнної безпеки. Понад те, орієнтація на них дасть змогу максимально ефективно прогнозувати можливі „переходи” евентуального противника в реального та своєчасно реагувати на це адекватним чином, наприклад, шляхом вжиття заходів з попередження цих процесів або запобігання їм.

Наукове завдання: виходячи з актуальності теми розкрити сутність інформаційної боротьби та виявити головні тенденції і закономірності трансформації традиційних війн в інформаційні війни, а також показати зростаючу роль інформаційної безпеки в комплексі як завдань національної безпеки загалом, так і завдань воєнної безпеки зокрема.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до завдань науково-дослідницької роботи Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, а саме - спеціальної теми з воєнного мистецтва, що розробляється на кафедрі гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля (НДР: шифр „Кобза” № 010U000220), де автор готував проміжні та підсумкові звіти. Напрямок дослідження також узгоджено з планами і програмами Національної академії оборони України та Львівського військового інституту Сухопутних військ Національного університету “Львівська політехніка”.

Мета і завдання дослідження. На підставі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів розкрити місце, роль, значущість інформаційно-психологічного протиборства в комплексі завдань інформаційної безпеки, а також сутність і механізми її інформаційного впливу на особистість, суспільство та державу, розробити систему головних понять інформаційно-психологічної боротьби та пропозиції щодо розвитку теоретичних засад інформаційно-психологічного протиборства та їх застосування в інтересах розв’язання завдань інформаційної безпеки України.

Досягнення означеної мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:–

узагальнити досвід ведення інформаційно-психологічної боротьби у війнах другої половини XX сторіччя;–

визначити головні чинники, що впливали на розвиток її форм і способів;–

розкрити роль і місце інформаційно-психологічного протиборства у локальних війнах і збройних конфліктах означеного періоду;–

розглянути характерні особливості інформаційно-психологічної боротьби;–

надати можливі рекомендації і пропозиції щодо розгортання робіт у напрямку розвитку теоретичних засад інформаційно-психологічної боротьби та їх практичного застосування.

Об’єктом дослідження є воєнні конфлікти другої половини XX сторіччя.

Предметом дослідження є інформаційно-психологічне протиборство у воєнних конфліктах другої половини XX сторіччя.

Методи дослідження. Використання історичного та логічного методів дослідження дало змогу розглянути інформаційно-психологічне протиборство у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX сторіччя як частину загальної тенденції, вираженої у намаганні провідних країн домінувати в світі, що особливо виявилося після другої світової війни. Такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сприяли визначенню тенденцій удосконалення апарату та змісту інформаційно-психологічної боротьби в сучасних локальних війнах і збройних конфліктах. Порівняльний аналіз надав автору можливість дослідити це питання у контексті розвитку стратегії і тактики інформаційно-психологічних операцій у структурі нової концепції інформаційних війн. Особливе значення при підготовці дисертації мало використання спеціальних методів дослідження: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, періодизації, систематизації, ретроспективи, а також сумісних: класифікації, статистичного та ін.

Досліджений у дисертації період обмежений 1950 –2000 роками. Вибір 1950 року як початку досліджуваного періоду зумовлено практичною реалізацією концепції психологічної війни американськими військами на основі настанови FM-33-5. Рубіж тисячоліть відзначений виходом цілої низки документів, які аналізують досвід проведення інформаційно-психологічних операцій, підбивають їхні підсумки та визначають шляхи їх удосконалення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у комплексному висвітленні проблеми, яка донині не була предметом спеціального дослідження. Вперше в історіографії розглянуто питання, пов’язані зі створенням після другої світової війни нетрадиційних засобів збройної боротьби і досвідом їх застосування під час воєнних дій; визначено особливості ведення інформаційно-психологічної боротьби і характерні риси її взаємозв’язку з інформаційною безпекою та інформаційною війною; виявлено головні тенденції та закономірності трансформації традиційних війн в інформаційні війни; висвітлено дедалі зростаючу роль інформаційної безпеки в комплексі як завдань національної безпеки загалом, так і завдань безпосередньо воєнної безпеки зокрема, а також показано головні напрямки розвитку засобів збройної боротьби тощо.

Проаналізовано та систематизовано наукові погляди на концепцію повномасштабної інформаційно-психологічної операції, яку було започатковано при використанні збройних контингентів на території колишньої Югославії в операції „Союзницька сила” (1999 р.) та яка знайшла своє завершення в операції „Шок і трепет” в Іраку. Розроблено нові підходи щодо організації та запропоновано нові методи інформаційно-психологічної протидії для впровадження їх у Збройних Силах України з урахуванням отриманого досвіду.

Положення та результати дослідження значно розширюють і поглиблюють наукове розуміння сучасних форм і способів збройної боротьби та їх застосування у війнах нового покоління. У науковий обіг уводиться значна кількість не вивчених попередниками першоджерел.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її найважливіші положення та результати можна використати при розв’язанні проблем військово-історичної науки, теорії і практики розбудови Збройних Сил України, для поліпшення підготовки офіцерських кадрів. Матеріали дисертації можуть бути використані також при написанні навчальних посібників і підручників, при читанні курсів з всесвітньої історії, а також історій війн і воєнного мистецтва.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації здійснювалася через участь автора у роботі Міжнародної науково-практичної конференції „Стан та тенденції розвитку системи морально-психологічного забезпечення в умовах реалізації концепції гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” (Київ, 2005), а також на семінарах і засіданнях кафедр історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України та гуманітарних і соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля.

Публікації. Головні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в авторській монографії, трьох статтях у фахових виданнях та у тезах доповіді на науково-практичній конференції.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 168 сторінок. Список використаних джерел включає 177 найменування. Повний обсяг дисертації – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, досліджуваний історичний період, методологічні засади, визначено наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база” проведено історіографічний огляд літератури, джерельної бази та обґрунтовано вибір напрямків дослідження, викладено загальну методику та головні методи, використані у дисертаційній роботі.

Автором зазначено, що висока динамічність воєнних подій останніх років змусила науковців розпочати впорядкування воєнної історії як складової частини системи знань про війну та армію. Це викликає необхідність створення об’єктивної воєнної історії України. Сучасність вимагає досліджень, які б аналізували діяльність Збройних Сил у процесі врегулювання воєнних конфліктів, потребує вірогідної воєнно-історичної інформації з цих проблем.

В історіографії процес застосування та розвитку засобів збройної боротьби у локальних війнах другої половини XX сторіччя не залишився поза увагою істориків, особливо військових, які від самого початку намагалися з’ясувати для себе причини виникнення такого явища, як воєнний конфлікт, класифікувати його за типами, визначити роль і місце людського чинника, головні шляхи та способи використання у ньому сил і засобів тощо.

Одними з перших це намагалися зробити такі видатні історики, політологи, теоретики проблем війни та миру, як З.Бжезінський, Д.Волкогонов, Дж.Джоулвен, Г.Кіссінджер, Дж.Кеннан, Дж.Мак-Конелл, Дж.Робертсон, Х.Солана, С.Хантінгтон та ін. Їхні праці про сутність і витоки збройних конфліктів, причини їх виникнення і дотепер залишаються найгрунтовнішими та фактологічно найбільш наповненими.

Важливий фактичний матеріал з цієї проблеми наведено у працях відомого вченого В.Еміна, який увів до наукового обігу великий масив першоджерел, чим значно полегшив умови для подальших студіювань тематики.

Про те, що зазначена тема на теперішній час є найактуальнішою, свідчить поява у 1990-х роках цілого напрямку наукових досліджень воєнних конфліктів, кількість яких, починаючи з 1991 року, у різних регіонах планети значно зросла.

Вагомий доробок тут належить французьким ученим, зокрема Гастону Бутулю, який заснував Французький інститут полемології у Парижі, а також фахівцям з Інституту досліджень ненасильницьких відносин у конфліктах.

До провідних центрів вивчення цієї проблематики належать також Інститут дослідження міжнародного миру в Осло (Норвегія), Стокгольмський інститут досліджень проблем миру (Швеція), Товариство дослідників проблем миру та конфліктів при Гамбурзькому університеті (Німеччина), Центр аналізу конфліктів при Кентському університеті (Великобританія), Центр дослідження миру та конфліктів при Копенгагенському університеті (Данія), Центр дослідження соціальних конфліктів (Нідерланди), Центр міжнародної інформації та досліджень миру і конфліктів (Іспанія).

Оригінальний підхід щодо війн та конфліктів демонструють військові експерти США та НАТО. Насамперед вони звертають увагу на воєнно-стратегічні та воєнно-технічні аспекти, поділяючи війни за масштабами та засобами застосування на ядерні; звичайні, ядерні війни на театрі воєнних дій; звичайні війни на театрі воєнних дій. При реалізації своєї стратегії глобального домінування, зіткнувшися з конфліктами більш низького рівня, ніж глобальні війни, американські вчені розробили концепцію воєнних конфліктів різної інтенсивності, в якій охоплено весь їх спектр – від „незначних” війн до глобальної. При цьому війну з використанням ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також загальну війну на театрі воєнних дій визначають як конфлікт високої інтенсивності; інші війни, що проводяться з обмеженими цілями, зараховують до конфліктів середньої інтенсивності. Решту акцій – від воєнних до психологічних – об’єднано в конфлікти низької інтенсивності. Критерієм справедливості вони вважають прийняття рішення щодо ведення війни законною владою, якщо при цьому відсутні інші засоби досягнення політичних цілей. Вивчення конфліктів на підставі їхньої інтенсивності дає змогу планувати необхідні заходи щодо своєчасного реагування на них ще на етапі зародження.

На сучасному етапі відбувається інтенсивне формування російської школи вивчення інформаційної війни. До неї належать насамперед провідні фахівці К.Арцибазов, О.Арбатов, Б.Божедомов, А.Краснов, Є.Рогов, В.Семенов, Л.Фітуні, а також вчені Інституту воєнної історії Міністерства оборони Російської Федерації під керівництвом В.Золотарьова, фахівці Центру воєнно-стратегічних досліджень Генерального штабу Збройних Сил РФ та Інституту політичного та воєнного аналізу Росії Ю.Морозов, В.Глушков, О.Шаравін, керівник Центру з вивчення сучасної балканської кризи Інституту слов’язнознавства Російської Академії наук О.Гуськов, російські дослідники теорії воєнних конфліктів В.Баринькін, Д.Гордієнко, С.Шинєв.

Представники зазначених наукових центрів головну увагу зосереджують на комплексному вивченні всіх форм колективних агресивних дій, застосовуючи методи дослідження різних наук: біології, математики, соціології, демографії, психології тощо. Вони визначають способи виміру ймовірності воєнних конфліктів, розраховують їхню можливу періодичність, висувають гіпотези про закономірність подолання війни та встановлення миру. Проте стосовно нашого питання, а саме щодо ведення інформаційно-психологічної боротьби під час воєнних конфліктів, залишилося ще багато нез’ясованого.

У нашій державі дослідженням проблем воєнних конфліктів та їх урегулювання займаються потужні наукові центри та установи – Національна академія оборони України, Інститут історії України НАН України, Український інститут воєнної історії, Національний інститут проблем міжнародної безпеки та Національний інститут стратегічних досліджень.

Цей напрям досліджень в Україні репрезентують А.Атрохов, В.Бруз, Ю.Бадах, О.Гончаренко, Б.Іванов, В.Косевцов, Г.Костенко, В.Кохно, Е.Лисицин, В.Макаров, С.Пирожков, Г.Перепелиця, М.Рибак, В.Сліпченко, В.Толубко, В.Телелим, О.Пулим та ін. Стосовно нашої теми особливу увагу привертають праці М.Рибака, Ю.Бадаха „Воєнне мистецтво в локальних війнах після другої світової війни”, Б.Іванова „Війна в зоні Перської затоки” та В.Толубка, Ю.Бута, В.Косевцова „Основні закономірності сучасних локальних війн та збройних конфліктів”.

Ці автори у своїх працях детально розкрили причини виникнення локальних війн, розробили їх класифікацію, описали хід воєнних дій у цих конфліктах, виявили характерні риси та особливості розвитку стратегії і тактики в них. Проте, що стосується поставлених у нашій дисертації питань та охопленого у ній історичного періоду, то праць, в яких було б комплексно проаналізовано та узагальнено безпосередньо досвід ведення інформаційно-психологічної боротьби та виявлено її взаємозв’язок з інформаційною безпекою та інформаційною війною з усебічною характеристикою їх форм та способів, що висвітлював би їхню новизну, ще немає.

Вагомим доробком у справі опрацювання українськими дослідниками теорії воєнного конфлікту та застосування у ньому сил і засобів є розвідки та напрацювання доктора політичних наук Г.Перепелиці, завідувача відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень. Головні наукові погляди на цю проблему він виклав у значній кількості праць, в яких проаналізував воєнно-політичний конфлікт з точки зору методології його дослідження та врегулювання. Обравши за мету пошук і розробку специфічних критеріїв типології воєнно-політичного конфлікту, визначення рівня їх узагальнення з урахуванням усіх його головних аспектів, учений запропонував принципово новий підхід до розв’язання цієї проблеми, а саме довів необхідність розмежування формальної та змістовної класифікації воєнно-політичних конфліктів як об’єкта дослідження. Проте і він питання інформаційно-психологічного протиборства розглядав лише у загальних рисах.

Ґрунтовну класифікацію воєнних конфліктів на підставі сукупності найбільш істотних показників, що визначають їх характер, подав у своїх працях професор кафедри стратегії Національної академії оборони України Г.Костенко. Показники класифікації при цьому формуються з урахуванням спільності їхніх однорідних істотних ознак – правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних. Новизна запропонованої методології полягає в тому, що вона дає змогу перейти від систематизації агресій до класифікації збройних конфліктів. Разом з тим дослідник не ставив за мету розглянути безпосередньо питання щодо застосування форм і способів збройної боротьби у цих локальних війнах, а також щодо ролі інформаційної боротьби у цьому процесі.

Для типології та класифікації воєнних конфліктів, до врегулювання яких могли б бути залучені Збройні Сили України, найбільш обґрунтованим, на наш погляд, є застосування підходів, запропонованих дослідниками Г.Перепелицею та В.Сліпченком. Проте й вони головну увагу звернули лише на загальні аспекти. Питання інформаційної боротьби вони розглядають побіжно, не розкриваючи її суті.

Значний інтерес становлять праці, об’єктом вивчення в яких є процес формування та розвитку воєнної політики України.. Передусім це публікації керівників військового відомства України, які були і залишаються безпосередніми учасниками прийняття військово-політичних рішень щодо застосування Збройних Сил України при врегулюванні воєнних конфліктів: В.Гудими, О.Затинайка, О.Кузьмука, М.Пальчука, В.Радецького, В.Собкова, В.Шкідченка.

Також необхідно зазначити, що деякі важливі дані містяться у політологічних дослідженнях. Щоправда, у них, як правило, інформація наведена у дуже стислому вигляді, як така, що головним чином ілюструє певні положення або висновки їхніх праць. Відсутні так звані відкриті праці, які давали б узагальнений аналіз щодо безпосередньої організації та ведення інформаційно-психологічної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах, описували б процес творення системи протидії їй. Окремі з цих аспектів висвітлено у студіях О.Пилими, В.Смолянюка, М.Телелима, М.Цюрупи.

Правові засади застосування сил і засобів у розв’язанні міжнародних криз та конфліктів викладено у працях А.Капта, М.Карпенка, В.Нікітюка.

Джерельну базу дослідження становлять документи вищих державних органів управління, політичного та військового керівництва України, які висвітлюють заходи щодо участі Збройних Сил України у розвитку світової та регіональної системи безпеки, міжнародного військового співробітництва, застосування підрозділів Збройних Сил України у процесі врегулювання воєнних конфліктів. Автор відпрацював деякі відкриті документи галузевого Державного архіву Міністерства оборони України, поточних архівів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Cил України, Головного управління кадрової політики та Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України, а також Центрального архіву Міністерства Оборони Російської Федерації. Широко використано матеріали глобальних та регіональних інформаційних мереж, а саме документи сайтів Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua), Кабінету Міністрів України (http://www.kmu.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), автоматизованої системи управління повсякденною діяльністю військ Міністерства оборони України „Дніпро” (http://www.dod.ua/novini/md.ua), Ради національної безпеки та оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), Національного інституту проблем міжнародної безпеки (http://www.niisp.gov.ua), Національного інституту стратегічних досліджень (http://www.niss.gov.ua), інформаційного центру Міністерства юстиції України (httm://www.informjust.kiev.ua/index.html), Центру інформації та документації НАТО в Україні (http://www.nato.int), наукової програми НАТО „Співпраця вчених-науковців задля миру та прогресу” (http://www.nato.int/science). Важливим джерелом інформації є документи ООН з миротворчих операцій, до яких є доступ на сайті ООН (http://www.un.org). Як джерела дисертант також використав офіційні видання державних інституцій та матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України. Під час роботи з вітчизняними та зарубіжними джерелами автор врахував особливості та специфіку цієї проблематики, той факт, що публічне висвітлення цієї діяльності є лише частиною загальної проблеми інформаційних війн. Задуми інформаційних операцій, технології їх здійснення ще багато років будуть недоступними широкій науковій громадськості.

Таким чином, аналіз історіографії, архівних та інформаційних джерел, що стосуються нашого дослідження, дає підстави стверджувати, що питання інформаційно-психологічного протиборства у воєнних конфліктах були й залишаються одними з визначальних у діяльності Збройних Cил України. І оскільки цей аспект на сьогодні не знайшов належного висвітлення, то, спираючись на досягнення попередників та наявну джерельну базу, дисертант здійснив спробу розв’язати це завдання.

У другому розділі „Роль і місце інформаційної боротьби у воєнних конфліктах другої половини XX ст.” узагальнено і систематизовано наукові знання про еволюцію поглядів провідних фахівців світу на можливості та перспективи інформаційної боротьби та інформаційно-психологічного забезпечення, розглянуто чинники, що впливали на розвиток форм і способів інформаційно-психологічного протиборства у воєнних конфліктах після другої світової війни.

Автором визначено, що останнє десятиріччя засвідчило феноменальне зростання можливостей інформаційних технологій. Але тільки зараз це питання починає поставати як одне з головних у боротьбі за світовий інформаційний простір у національних інтересах.

Аналіз існуючої джерельної бази та літератури дає змогу сказати, що інформаційна боротьба може бути визначена як комплекс заходів інформаційного забезпечення, інформаційної протидії та інформаційного захисту, які проводять за єдиним задумом і планом з метою захоплення та утримання інформаційної переваги над супротивником при підготовці та у ході воєнних (бойових) дій.

При цьому слід відзначити взаємозв’язок інформаційної боротьби з видами оперативного (бойового) забезпечення та іншої діяльності військ (сил), що складають її зміст.

Інформаційний вплив, який дедалі посилюється на всіх рівнях і сферах державного та військового управління, дає можливість стверджувати, що на сьогодні формуються умови для відокремлення інформаційно-психологічного протиборства у відносно самостійний вид боротьби.

Більшість розвинених країн володіють потужним інформаційним потенціалом, який за певних умов забезпечить будь-якій з них досягнення своїх політичних цілей, до того ж на сьогодні відсутні міжнародні юридичні норми ведення інформаційної боротьби. Взагалі на сучасному етапі історичного розвитку, як було встановлено автором, домінує тенденція до розв’язання зовнішньополітичних конфліктів без збройного насильства.

Доведено, що головна тенденція інформаційної боротьби полягає в підвищенні її ролі у розв’язанні бойових завдань мірою поглиблення інформатизації збройних сил. Використання інформаційних засобів і систем збільшує можливості військ, ефективність застосування зброї та бойової техніки. Разом з тим збільшується уразливість систем управління від цілеспрямованого впливу в інформаційній сфері. Обидві ці тенденції об’єктивно призводять до розширення арсеналу методів і засобів інформаційної боротьби, посилення її впливу на хід і результат воєнних дій, зростання кількості залучених до неї сил і засобів.

На відміну від збройної, інформаційно-психологічну боротьбу ведуть як у воєнний, так і в мирний час. Саме під час підготовки до збройної боротьби розв’язують широке коло завдань інформаційної боротьби, закладають фундамент майбутніх перемог.

Автором установлено, що факт ведення й наслідки інформаційної боротьби не завжди очевидні для того, проти кого вона спрямована.

Необхідність випереджального розв’язання завдань інформаційної боротьби стосовно бойових завдань операції (бою) зумовлена всеосяжною роллю інформації в процесах управління військами та зброєю. Можна сказати більше – тільки після захоплення інформаційної переваги можна ефективно розв’язувати завдання захоплення переваги в повітрі, на землі й на морі.

Дисертант також зазначає, що розвиток інформаційного протиборства ініціює та із сторін, яка володіє більшим інформаційним потенціалом. Інформаційний потенціал характеризується рівнем інформатизації військ, які беруть участь в операції (бою), і відображає рівень їхньої здатності до захоплення та утримання інформаційної переваги над противником. Засадовими для нього є інформаційні ресурси, а також сили та засоби інформаційної боротьби. До сил і засобів інформаційної боротьби належать ті, що розв’язують її завдання при підготовці та у ході операції (бою). Великий вплив на інформаційний потенціал справляють рівень організації інформаційної боротьби та готовність військ до неї.

Розглянуті закономірності дали авторові змогу сформулювати специфічні принципи організації та ведення інформаційної боротьби при підготовці та у ході операції (бою). Це: підпорядкованість цілей, завдань і заходів інформаційної боротьби задуму і плану операції (бою); відповідність обстановці; виділення питань інформаційної боротьби у загальному процесі організації бою; раціональне сполучення форм і способів збройної та інформаційної боротьби, багатоцільове застосування сил і засобів при підготовці та у ході операції (бою); безперервність; прихованість задуму здійснюваних заходів.

Головні принципи та закономірності інформаційної боротьби належать до того методологічного базису, на якому грунтовані всі наші подальші дослідження цього складного та неоднозначного явища. Аналіз використання сучасних інформаційних технологій для досягнення мети збройної боротьби дає змогу стверджувати, що на межі сторіч розпочався перехідний період від операцій суто психологічних до операцій інформаційного характеру. Це сприятиме зростанню ймовірності для збройних сил у майбутньому успішно здійснювати широкомасштабні воєнні операції з мінімальними втратами.

У третьому розділі „Зростання ролі інформаційного компонента у збройній боротьбі” дисертантом розкрито роль інформаційно-психологічного протиборства у збройній боротьбі, визначено характерні особливості інформаційно-психологічного забезпечення операцій і воєнних дій, проаналізовано можливості використання досвіду інформаційно-психологічного забезпечення за умов сучасного етапу реформування Збройних Cил України та запропоновано головні напрямки протидії негативному інформаційно-психологічному впливові на їхній особовий склад.

Встановлено, що інформаційна війна – це вкрай загострена форма інформаційної боротьби, яку характеризує суттєве підсилення цілеспрямованих інформаційних впливів на життєво важливі сфери супротивника. Виникнення такої війни було зумовлене бурхливим розвитком інформаційних ресурсів та інформаційних технологій, що їх розглядають як сучасні високоефективні засоби боротьби за досягнення переваги при розв’язанні поставлених завдань. Головна мета „інформаційного агресора” у цьому випадку полягає в тому, щоб змусити керівництво супротивної сторони прийняти рішення, вигідне для нього.

Загалом, на думку автора, інформаційну боротьбу (війну) характеризують такі особливості:

1. Низькі грошові витрати.

2. Нечіткість традиційних кордонів.

3. Підвищення можливості для маніпулювання суспільною свідомістю. Нові інформаційні технології відкривають ширші можливості щодо маніпулювання суспільною свідомістю та дезінформації, що в остаточному підсумку може бути використане для дискредитації політичних, економічних та інших ініціатив держави, проти якої ведуть підривну діяльність.

4. Нестача, а іноді просто відсутність стратегічної розвідувальної інформації стосовно такого типу дій. Тут не можна примирити класичні принципи збору розвідувальної інформації та методи її аналізу.

5. Складність попередження та оцінки наслідків „інформаційної атаки”.

6. Складність створення та підтримки коаліцій. Неспроможність захисту партнерів від інформаційного нападу знижує можливості держави або корпорації формувати та підтримувати коаліції.

Автором доведено, що взаємодія управління сторін, які протиборствують, має чітко визначений конфліктний характер на інформаційному рівні, який виявляє себе у боротьбі за вірогідну інформацію та у нав’язуванні противнику бажаного інформаційного уявлення, що становить сутність інформаційної боротьби. Перевага в інформаційній боротьбі є вирішальним чинником позитивного результату протиборства угруповань в операціях та бойових діях. Вона може бути забезпечена за рахунок більш повної автоматизації всіх прийомів інформаційної боротьби на основі підвищення рівня „інтелектуалізації” аналізу обстановки та скорочення часу прийняття інформаційного рішення.

Визначено, що реалізація концепції інформаційної боротьби дасть змогу за умов паритету активних засобів озброєння в рамках оборонного характеру воєнної політики нашої країни отримати перевагу в рівні обгрунтованості прийнятих рішень щодо оцінки противника та у випереджальному впливі на канали розвідки та інформаційні канали управління з метою своєчасної дезорганізації дій противника і нав’язування своєї волі шляхом формування у ворога бажаного інформаційного образу, а також захиститися від аналогічних дій противника.

Крім того, автором установлено, що комплексний підхід до захисту системи управління розвідкою, забезпечення її надійності та ефективності функціювання за умов інформаційного впливу противника під час проведення першої оборонної операції є одним з найважливіших питань у забезпеченні безперервного управління ходом операції командувачем та штабом.

Досвід військових конфліктів останнього десятиріччя показує, що евентуальний противник застосовує перед початком бойових дій сили і засоби інформаційного впливу, спрямовані на знищення систем управління військами та зброєю, виведення з ладу комунікацій, справляє активний вплив на свідомість як особового складу, так і місцевого населення, впливає на зниження можливостей оперативного обладнання території. Це наочно було продемонстровано під час конфліктів у Перській затоці (операція „Буря в пустелі”), в колишній Югославії (операція Об’єднаних збройних сил НАТО „Союзницька сила”) та в Афганістані (операція „Непохитна свобода”).

Виходячи з цього, автор зазначає, що сили і засоби розвідки, які в першу чергу підпадають під інформаційний вплив, повинні перебувати на високому рівні бойової і мобілізаційної готовності, яка змогла б забезпечити своєчасне їх розгортання та забезпечення командування та військ необхідними даними для відбиття можливого нападу евентуального противника.

При підготовці оборонної операції управління силами і засобами здійснюватиметься з пункту постійної дислокації через існуючі мережі та канали зв’язку, але при проведенні бойових дій управління здійснюватиметься із захищених, рухомих пунктів управління, які повинні відповідати вимогам щодо забезпечення безпеки інформації.

В цей час розвідка противника буде значно активніша, тобто вона намагатиметься повністю викрити бойовий потенціал, у тому числі розвідувальний і протиповітряний. Виходячи з розглянутого, слід урахувати, що максимальна інтенсивність дій супротивника щодо викриття системи управління військами припадатиме на період підготовки та проведення ним повітряно-наземної наступальної операції. Найбільш ефективними слід вважати дії радіо- та радіотехнічної розвідки, сполученої з системами радіоелектронної боротьби та високоточної зброї супротивника.

Ефективність реалізації принципів стійкого та жосткого управління військами (силами) із застосуванням інформаційних технологій, а також силами і засобами розвідки у Збройних Силах України було перевірено у ході командно-штабного навчання „Редут”, що відбувалося під керівництвом Верховного Головнокомандувача – Президента України.

Отже, результати дослідження вказують на зростання ймовірності майбутніх конфліктів у кіберпросторі, можливості перенесення тероризму в площину інформатизації тощо. Досвід інформаційно-психологічного протиборства свідчить про неможливість виявлення підготовки до його ведення, а також про можливість застосування засобів кібернетичного нападу з будь-якої точки земної кулі.

ВИСНОВКИ

У дисертації розв’язане важливе наукове завдання дослідження історії інформаційної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах у період 1950 – 2000 рр. та можливості використання отриманого досвіду у Збройних Силах України, що має суттєве значення для сучасної практики вітчизняного військового будівництва.

Здійснений в історичному аспекті комплексний науковий аналіз досвіду ведення інформаційно-психологічної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах у період 1950 – 2000 рр. є певним кроком уперед в організації та становленні системи інформаційної безпеки Збройних Сил України як складного й багатопланового соціального явища з урахуванням іноземного досвіду.

Головні висновки виконаної дисертаційної роботи є такими:

1. Проведено аналіз історичної та військової літератури, показано стан розробки теми дослідження, наведено характеристику його джерельної бази. Зроблено висновок про те, що хоча питання використання досвіду інформаційної боротьби є одним з найважливіших у процесі реформування Збройних Сил України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. Аналіз процесу еволюції методів, форм і способів інформаційно-психологічного протиборства у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX сторіччя підтвердив, що у ході історичного розвитку збройних сил військово-політичне керівництво провідних країн світу приділяло дослідженню сутності інформаційної боротьби, її взаємозв’язку з інформаційною безпекою та інформаційною війною, розробці системи головних понять інформаційної боротьби тощо першочергову увагу. Інформаційна боротьба завжди була пріоритетним напрямком розвитку теорії та практики воєнного мистецтва, її завжди повною мірою використовували для досягнення мети в усіх війнах і збройних конфліктах, які відбувалися після другої світової війни.

За цей час відбулася істотна трансформація поглядів військово-політичного керівництва різних країн світу на можливості та перспективи інформаційної боротьби. Від допоміжного засобу, застосовуваного при розв’язанні завдань, як правило, на тактичному рівні, інформаційна боротьба зросла до статусу чинника-примножувача бойової могутності збройних сил, засобу управління конфліктами на стратегічному рівні, а у деяких випадках – нелетального, але досить ефективного виду зброї.

Дослідження показало, що інтенсивне впровадження інформаційних систем у військову сферу діяльності дало змогу у кілька разів підвищити оперативність та ефективність розв’язання завдань інформаційного процесу, автоматизацію процесів управління, збору та обробки даних, керівництва. Широке використання концепції взаємозв’язку відкритих систем надало великі можливості для створення інтегрованих систем від нижчої ланки до найвищої, які розосереджені на великій території, але об’єднані в єдину спільну мережу із загальним інформаційним ресурсом. Це, у свою чергу, значно покращило управління підпорядкованими з’єднаннями та частинами розвідки, керівництво ними під час підготовки та проведення оборонної операції, перенацілення та вплив на організацію взаємодії щодо виконання завдань розвідки. Але, на превеликий жаль, у Збройних Силах України поки що не створено єдиної мережі, яка б поєднувала систему пунктів управління й відповідала всім необхідним вимогам щодо надійного функціювання та збереження інформації в ланці окрема механізована бригада-армійський корпус-розвідувальне управління Міністерства оборони. І це першочергове завдання натепер для нашого керівництва.

3. Порівняльний аналіз змісту, форм і способів, технологій і методик інформаційної боротьби дає змогу запропонувати періодизацію її виникнення, становлення та розвитку. Перший період – виникнення системи інформаційної боротьби (з середини XIX сторіччя до середини XX сторіччя). Другий період – становлення системи інформаційної боротьби (з другої половини XX сторіччя до початку 1990-х років, або період „холодної війни”). Третій період – розвиток теорії і практики інформаційної боротьби (від 1990-х років до сьогодення).

Поява нового виду зброї – інформаційної – докорінно змінила сутність інформаційної боротьби у період підготовки та у ході ведення локальних війн та збройних конфліктів. Використання нових інформаційних технологій, координація зусиль усіх ланок державного апарату, засобів масової інформації та органів психологічної війни, а також поєднання форм збройної боротьби з інформаційною боротьбою стали засадничими для концепції інформаційних війн. Одним із складників цієї концепції є інформаційне забезпечення збройних сил.

4. Локальні війни та збройні конфлікти кінця XX – початку XXI сторіччя показали, що невоєнним засобам досягнення політичних та воєнних цілей приділяють дедалі більшу увагу.

Подолання рубежу тисячоліть зумовило тотальну зміну стереотипів людського мислення, прогрес у всіх галузях знання та діяльності. Безперечно, цей процес заторкнув і воєнну галузь – єдину, де дії людини спрямовані не на створення, а на руйнування. Тому набуває актуальності дослідження нових видів і засобів протиборства, ймовірне застосування яких може призвести у майбутньому до суттєвого перерозподілу зон геополітичного впливу. Бурхливий розвиток нових видів зброї – характерна риса нашого часу. На думку дисертанта, глибинні підстави розширення номенклатури засобів протиборства та його форм треба шукати в особливостях сучасного етапу взаємодії чотирьох глобальних компонентів загальнопланетарної системи – соціуму, біосфери, техносфери та інфосфери.

Вирішальною силою розвитку загальнопланетарної системи та формування середовища існування людини були й залишаються потреби суспільства в ресурсах. Обмеженість ресурсів та нерівномірність їх розподілу по регіонах підштовхують соціум до розв’язання протиріч, які виникають на цьому грунті, шляхом протиборства, що й зумовило створення так званих нетрадиційних засобів протиборства. Вони значно оновили та доповнили арсенал цивілізації, який раніше складався лише з традиційних воєнних та невоєнних засобів протиборства. Вдосконалення нетрадиційних засобів на сучасному етапі військово-технічної революції призвело до виникнення зброї глобального ураження, системне застосування якої здатне знищити саме середовище існування людства.

5. Дисертантом установлено, що при організації інформаційного протиборства розглядають два аспекти діяльності – вплив на інфраструктуру противника та захист свого власного інформаційного середовища. Відповідно всі інформаційно-психологічні операції поділяють на наступальні та оборонні, які проводять на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, причому чітких меж між операціями різних рівнів не існує. Внаслідок здійснення таких операцій за єдиним задумом для сприяння ефективному проведенню бойових дій своїми військами та послабленню опору з боку військ противника та населення їхня мета збігається.

6. За видами інформаційно-психологічні операції поділяють на: операційну підтримку бойових дій; дії щодо дезінформації та введення противника в оману; дії у конфліктах низької інтенсивності; спеціальні інформаційно-психологічні операції.

Окреслилась тенденція зростання обсягу друкованих матеріалів: якщо у ході операції у Перській затоці було розповсюджено 29 млн листівок, то на території колишньої Югославії їхня кількість досягла 190 млн примірників.

Порівняльний аналіз об’єктів впливу інформаційно-психологічних операцій, проведених Збройними Силами США у ході воєнних конфліктів, показав, що головними з них у період війни у Перській затоці (1991 р.) були військово-політичне керівництво Іраку та військовослужбовці його збройних сил. Інформаційний вплив у ході підготовки та проведення операції „Буря в пустелі” 1991 року був спрямований головним чином на введення противника в оману щодо термінів початку операції та напрямку головного удару, а також на досягнення раптовості та пропаганду полону.

У Балканському конфлікті головні зусилля були зосереджені на мирному населенні та системах управління, а територія колишньої Югославії стала полігоном для відпрацювання комплексу питань – вогневого ураження та наступної миротворчої операції. Сформована система інформаційного забезпечення дала змогу значно розширити спектр завдань порівняно з тими, які вона розв’язувала після закінчення військової фази операції. Модульна система комплектування апарату інформаційно-психологічного забезпечення дала змогу оперативно реагувати на зміну обстановки.

Досвід інформаційної боротьби у другій половині XX сторіччя підтверджує, що