Інститут законодавства Верховної Ради України

СІЦІНСЬКИЙ Анатолій Станіславович

УДК 352/354 (477)

УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНОГО СКЛАДУ

СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ВИДУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ:

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

(за матеріалами Державної прикордонної служби України)

25.00.03 – державна служба

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті, Кабінету Міністрів України.

Науковий консультант – доктор наук з державного управління,

професор, заслужений діяч науки і техніки

України ШАМРАЙ Василь Олександрович,

Національний аграрний університет, кафедра

адміністративного та фінансового права,

завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор СЕРЬОГІН Сергій Михайлович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, директор інституту;

доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування, завідувач відділу.

доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник освіти України СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ Микола Павлович, Національна академія Служби безпеки України, головний науковий співробітник.

Захист відбудеться “26” грудня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .867.03 Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, Несторівський провулок, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України (04053, м. Київ, Несторівський провулок, 4).

Автореферат розісланий: “23” листопада 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. М. Соловйов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Професійна діяльність керівного складу спеціалізованого виду державної служби у структурі органів державної влади, що завжди вважалася однією з найбільш змістовних, цікавих і престижних за рубежем, за останні роки починає одержувати адекватну оцінку й в межах України. У наш час роль управлінської діяльності для забезпечення ефективного економічного розвитку української держави та підтримки її високої обороноздатності є очевидною. Особливе значення це має у контексті створення сучасної системи державного управління у сфері охорони державного кордону України.

Як відомо, розвиток української державності та Державної прикордонної служби України характеризується розгортанням не лише позитивних процесів, але й появою деструктивних тенденцій, одна з яких виявляється в зниженні якості та результативності діяльності державно-управлінських кадрів. Це обумовлено суперечностями соціально-економічного характеру, незатребуваністю сутнісного потенціалу суб’єктів військової праці, складністю переходу від традиційно-авторитарних стереотипів в управлінській діяльності до її оптимальної моделі. Негативну роль при цьому відіграють фактори, що стримують відновлення практики ефективного, продуктивного, результативного управління.

По-перше, щодо діяльності управлінського персоналу спеціалізованих видів державної служби помітною є певна невідповідність її реального стану загальній спрямованості сучасного управління, завданням спеціалізованої служби і тим можливостям керівників, які не затребувані сучасною практикою.

По-друге, аналіз діяльності управлінського персоналу в спеціалізованих видах державної служби свідчить про те, що у багатьох ланках керівники порушують основні принципи управління як один з основних видів військово-професійної діяльності. Це, у свою чергу, свідчить про низький відсоток керівників, що мають вищу військову освіту, а отже, знайомі з основами теорії управління.

По-третє, модель управління, сформована ще в умовах авторитарного режиму, виявилася неадекватною складним реальним змінам, демонструючи свою неспроможність, особливо в складних умовах організації служби з охорони державного кордону.

Перехід від авторитарної-бюрократичної системи до нової моделі державного устрою і управління здійснюється в умовах радикального протиборства прогресивних тенденцій з недієздатними стереотипами при втручанні антисоціальних і навіть криміногенних сил. За таких умов розвиваються тенденції суб’єктивування, особливо під впливом психологічних факторів, переоцінки цінностей.

На превеликий жаль, в управлінні персоналом у спеціалізованому виді державної служби на сьогодні не вивчено й не сформовано теоретико-методологічні та науково-практичні підходи, які б оптимально узгоджували особистісні інтереси військовослужбовців та інтереси військових інституцій. Явні соціально-психологічні невідповідності обумовлюють зниження зацікавленості особового складу в якісному виконанні службових обов’язків, ефективність використання професійного потенціалу офіцерського корпусу.

Успішне виконання сучасних вимог керівним складом у сфері охорони державного кордону України й досягнення високої продуктивності в управлінській діяльності залежить від їхньої здатності враховувати умови і фактори у цілісному взаємозв’язку, виявляти пріоритетні напрями керівництва й ефективно реалізовувати свій творчий потенціал. Важливо, щоб кожен керівник мав можливість розкриватися та позиціонувати себе як цілісний феномен- ? індивід, особистість, суб’єкт управлінської діяльності, творча та неповторна індивідуальність. Саме це слугувало нам методологічним інтересом і умовою розробки принципово нової дослідницької парадигми.

Незважаючи на широку розробленість і велику кількість досліджень, присвячених різним проблемним питанням державного управління, все ще бракує досліджень, у яких організаційно-психологічні основи державного управління у спеціалізованих видах державної служби були б предметом спеціального аналізу. Різні аспекти цієї проблеми висвітлено в наукових працях фахівців з державного управління: В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, С.О. Білої, І.А. Грицяка, С.Д. Дубенко, В.М. Князєва, О.Л. Копиленка, М.Х. Корецького, В.С. Куйбіди, М.Д. Лесечка, В.К. Майбороди, А.Р. Мацюка, П.І. Надолішнього, Н.Р. Нижник, В.М. Олуйка, В.А. Ребкала, С.М. Серьогіна, Г.П. Ситника, В.А. Скуратівського, І.М. Солоненка, М.П. Стрельбицького, В.П. Троня, В.О. Шамрая, а також у працях психологів: Б.Г. Ананьєва, А.О. Бодальова, Н.Ф. Вишнякова, А.О. Деркача, Н.В. Кузьміної, Є.А. Климова, А.К. Маркова, А.Ю. Панасюк, Є.М. Потапчука, І.М. Семенова, О.Д. Сафіна, О.А. Яблокова, Т.С. Яценко та інших. Проте необхідно зазначити, що дослідження не передбачало комплексного розроблення зазначеної проблеми. Це дає підстави стверджувати, що феномен оптимального державного управління у військовій сфері вивчено недостатньо: не виявлено закономірностей, механізмів, умов і факторів досягнення високого рівня продуктивності управлінської діяльності керівного складу.

Актуальність дослідження організаційно-психологічних засад управлінської діяльності керівного складу у сфері охорони державного кордону обумовлена: по-перше, об’єктивною нагальною потребою у перегляді принципів і засад сучасного військового будівництва, у забезпеченні оптимального управління життєдіяльністю в усіх ланках Державної Прикордонної служби України; по-друге, необхідністю розробки наукової концепції з проблем раціоналізації професійної діяльності державних управлінців у військовій сфері.

Таким чином, актуальність зазначеної проблеми, недостатність систематизованих теоретичних і методичних розробок, соціальна затребуваність обумовили вибір та визначили структуру аналізу проблематики в межах дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертації покладено результати досліджень і розробок, отримані автором за безпосередньою участю у виконанні науково-дослідної роботи “Аналіз організаційно-психологічних засад організації державного управління у сфері охорони державного кордону” (шифр 204-0003 К “Управління”), затвердженої планом наукової і науково-організаційної діяльності Державної прикордонної служби України на 2004 рік. Водночас окремі положення дисертаційної роботи є складовою частиною заходів по виконанню Концепції розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року, затвердженою Указом Президента України від 19 червня 2006 року № 546/2006, а також на виконання доручень Президента України: від 15.05.03 р. №452/16678-02, від 16.07.03 р. №1-1/875, від 16.02.04 р. №452/5658-01.

Мета і завдання дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні організаційно-психологічних основ управлінської діяльності керівного складу спеціалізованого виду державної служби за матеріалами Державної прикордонної служби України, розробці на цій основі концептуальних засад удосконалення механізмів функціонування та розвитку цього виду державної служби, нових підходів щодо їх організаційного забезпечення.

Досягнення даної мети обумовлює розв’язання таких завдань:

1. Здійснити теоретико-методологічне обґрунтування на основі наукових праць, нормативно-правових актів, сучасного стану розвитку державної служби, визначити її сутність та особливості функціонування у сфері охорони кордону, як спеціалізованого виду державної служби.

2. Уточнити зміст і визначити сутність базових понять дослідження проблеми: “спеціалізований вид державної служби”, “управлінська діяльність”, “професіоналізація офіцерського складу”, “психолого-акмеологічне забезпечення”.

3. Розкрити специфіку управлінської діяльності у спеціалізованому виді державної служби.

4. Експериментально дослідити процес професіоналізації керівного складу при проходженні служби в Державній прикордонній службі України.

5. Охарактеризувати методологію формування професіоналізму керівного складу (основні показники, методику оцінювання, вимірювання) та алгоритм і технологію оптимальної реалізації управлінських функцій керівним складом Державної прикордонної служби України.

6. Удосконалити модель та конкретизувати принципи розвитку професіоналізму управлінської діяльності керівного складу Державної прикордонної служби України.

7. Виявити особливості психолого-акмеологічного забезпечення управлінської діяльності керівного складу у сфері охорони державного кордону, сутність, структуру та механізм розвитку мотивації ефективної реалізації управлінських функцій керівним складом ДПСУ.

8. Обґрунтувати критерії удосконалення управлінської культури та шляхи вирішення конфліктів в управлінській діяльності керівного складу Адміністрації й регіональних управлінь у ДПСУ.

9. Установити основні шляхи формування та розвитку ефективного стилю управлінської діяльності керівного складу ДПСУ.

10. Виявити сучасні тенденції удосконалення управлінської діяльності керівного складу у сфері охорони державного кордону.

Об’єктом дослідження є управлінська діяльність керівного складу в спеціалізованому виді державної служби.

Предметом дослідження є організаційно-психологічні засади управлінської діяльності керівного складу спеціалізованого виду державної служби (за матеріалами Державної прикордонної служби України).

Гіпотеза дослідження базується на припущенні про детермінованість діяльності керівного складу в спеціалізованому виді державної служби цілісним комплексом взаємозалежних компонентів теоретико-методологічного, організаційного й соціально-психологічного характеру.

Із загальною гіпотезою пов’язані часткові:

формування суб’єктності та відповідної їй активності забезпечують державному управлінцю у сфері охорони державного кордону оптимальність управлінської діяльності;

продуктивність виконання управлінських функцій посадовими особами у спеціалізованому виді державної служби можна підвищити при відповідному психологічному забезпеченні.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасних теорій – державного управління та психології управління. З використанням системного підходу розкрито специфіку управлінської діяльності у спеціалізованому виді державної служби й визначено організаційно-психологічні засади діяльності керівного складу ДПСУ.

У межах цього підходу використано комплекс взаємодоповнюючих методів, які забезпечили досягнення дослідницької мети:

порівняльно-історичний, функціонально-структурний аналіз, що передбачав вивчення досліджуваної проблеми і дав змогу простежити причинно-наслідкову й історичну її зумовленість, виявити закономірності та тенденції її розвитку;

герменевтично-аналітичний (концептуальний аналіз наукової літератури з використанням інтерпретації, порівняння, систематизації та узагальнення);

класифікації та структурного аналізу (при розкриті методології формування вимог до функціонально-діяльнісної моделі керівного складу та розробці алгоритму і технології оптимальної реалізації управлінських функцій посадовими особами Державної прикордонної служби України);

програмно-цільових (при виявленні сучасних тенденцій удосконалення управління у сфері охорони державного кордону);

математичних (при розробці методологічних принципів кількісного виміру рівня професіоналізму державного службовця).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці цілісної концепції науково-теоретичного обґрунтування організаційно-психологічних засад, закономірностей, умов і особливостей, що обумовлюють ефективність управлінської діяльності керівного складу у сфері охорони державного кордону. У дисертаційному дослідженні отримано наукові результати, які характеризуються новизною, зокрема

вперше:

здійснено теоретико-методологічний аналіз сучасного стану державної служби у сфері охорони державного кордону як спеціалізованого виду державної служби;

конкретизовано дефініції категорійно-понятійного апарату і введено в науковий обіг удосконалені поняття “спеціалізований вид державної служби”, “управлінська діяльність”; “професіоналізація офіцерського складу”, “психолого-акмеологічне забезпечення”;

обґрунтовано сутність, зміст та особливості ДПСУ як спеціального виду державної служби;

досліджено методологію формування вимог до функціонально-діяльносної моделі керівного складу та розроблено алгоритм і технологію оптимальної реалізації управлінських функцій керівним складом Державної прикордонної служби України;

виявлено сучасні тенденції удосконалення управлінської діяльності у сфері охорони державного кордону;

розроблено концептуальні основи психолого-акмеологічного супроводу управлінської діяльності керівного складу у сфері охорони державного кордону;

експериментально досліджено процес професіоналізації керівного складу при проходженні служби в ДПСУ;

удосконалено:

модель та конкретизовано принципи розвитку професіоналізму управлінської діяльності керівного складу ДПСУ;

шляхи формування та розвитку ефективного стилю управлінської діяльності керівного складу ДПСУ;

технологію кадрової роботи та особливості управління нею у ДПСУ у сучасних умовах;

критерії, показники та рівні оптимальної управлінської діяльності керівного складу спеціалізованого виду державної служби;

алгоритм і технологію оптимальної реалізації управлінських функцій керівним складом ДПСУ;

дістали подальшого розвитку:

психолого-акмеологічні інструментарії та організаційно-психологічні засади управлінської діяльності керівного складу як спеціалізованого виду державної служби України;

методичні підходи до визначення сутності, структури та механізмів розвитку мотивації до ефективної реалізації управлінських функцій керівним складом ДПСУ;

критерії удосконалення управлінської культури та шляхи вирішення конфліктів в управлінській діяльності керівного складу Адміністрації та регіональних управлінь ДПСУ;

питання самовдосконалення управлінської діяльності керівного складу спеціалізованої державної служби.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження теоретичні результати і методичні підходи безпосередньо впроваджено у ДПСУ. Зокрема, на рівні Адміністрації ДПСУ впроваджено методологію формування вимог до функціонально-діяльнісної моделі керівного складу та оптимальної реалізації управлінських функцій посадовими особами ДПСУ, на рівні регіональних управлінь –розробку шляхів формування та розвитку ефективного стилю управлінської діяльності посадових осіб ДПСУ.

Створено алгоритм продуктивної управлінської діяльності керівного складу у військовій сфері, що визначає порядок і правила реалізації ним управлінських функцій, які щонайкраще відповідають завданням служби з охорони державного кордону, можливостям суб’єктів військової праці.

Результати дослідження апробовані й успішно використовуються при розробці керівних документів, створенні науково-методичного і програмного забезпечення підготовки управлінців у сфері діяльності прикордонної служби. Розроблений інструментарій дозволяє здійснювати діагностику і моніторинг управлінської діяльності, а також підвищувати її ефективність з урахуванням впливу різних детермінант.

Матеріали дисертаційного дослідження увійшли у навчальні курси “Управління соціальними процесами у військових колективах”, “Акмеологічні аспекти педагогічного менеджменту у навчальному процесі”. Основні положення і висновки дисертації апробовано у навчальному процесі, своє відображено у навчальних, навчально-методичних посібниках, методичних розробках і практичних рекомендаціях.

Результати дослідження використовуються також у процесі підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу ДПСУ.

Одержані в процесі виконання дисертаційної роботи результати було використано: Адміністрацією ДПСУ (акт реалізації від 29.04.2004 р. №141); Національною академією Державної прикордонної служби України (акт реалізації від 19.04. 2004 р. №1389); Національною академією Державної податкової служби України (акт реалізації від 11.05.2004 р. №1386/01-12); Національною академією Служби безпеки України (акт реалізації від 12.05.2004 р. №273); Львівським інститутом пожежної безпеки (акт реалізації від 18.04.2004 р. №364-2); Науково-дослідним інститутом Державної прикордонної служби України (акт реалізації від 19.04.2004 р. №16).

Результати дослідження можна використовувати для аналізу управлінської діяльності керівного складу у спеціалізованих видах державної служби.

Особистий внесок здобувача.

У статті „Дослідження професійної компетентності військового керівника у сфері державного управління” внесок автора полягає в розкритті питань творчої продуктивності управлінської діяльності військового керівника.

У статті „Деякі проблемні питання державного управління у мілітаризованій сфері держави” внесок автора полягає в дослідженні проблеми перспективи розвитку науки державного управління у мілітаризованій сфері держави. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, сформульовані автором, доповідались й обговорювались на міжнародних конференціях: „Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці” (Ірпінь, 2003), „Актуальні проблеми державної регіональної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні” (Хмельницький, 2003), „Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах” (Львів, 2003), „Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому навчальному закладі освіти” (Ірпінь, 2003), „Педагогічні технології підготовки спеціалістів в сучасних умовах розвитку вищої освіти” (Хмельницький, 2004), „Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства” (Запоріжжя, 2004), „Менеджмент у ХХІ столітті: розвиток організацій та управління персоналом” (Львів, 2004), „Державна прикордонна служба України: крок за кроком до європейських стандартів” (Київ, 2004), „Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004), „Ukraine-NATO Cooperation in the Field of Border Security and Terrorism Combating. International conference” (Belgium, 2004), „Організація та психологічне супроводження виховної роботи зі слухачами та курсантами вищих навчальних закладів спецслужб і правоохоронних органів України” (Київ, 2004), „Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (Хмельницький, 2004), „Border Security as essential component of the general system of International Security. Congress” (USA, 2004), „Державне управління та шляхи удосконалення політичної системи” (Харків, 2003), „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), Науково-практичні конференції: „Освоєння Тимчасового статуту Державної прикордонної служби України” (Київ, 2004), „Боротьба з міжнародною транскордонною злочинністю і роль прикордонних органів у боротьбі з тероризмом” (Угорщина, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в одній монографії, 32 статтях фахових збірників наукових праць (з них 30 одноосібні), 17 матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації становить 433 сторінки, у тому числі основний текст ? 380 сторінок. Робота містить 23 рисунки, 31 таблицю, список використаних джерел, що складається з 330 найменувань, розміщених на 25 сторінках, додатки розміщені на 28 сторінках.

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію дисертації та впровадження результатів у практику.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження діяльності керівного складу у спеціалізованих видах державної служби” – розкрито зміст державної служби, систематизовано основні дослідницькі підходи до визначення сутності та специфіки управлінської діяльності в органах державної влади, проаналізовано особливості державної служби у сфері охорони державного кордону України.

На основі джерельного аналізу сформульовано розуміння державної служби як специфічного організаційно-правового та соціально-політичного інституту організації роботи особового складу всього державного апарату, який передбачає практичну й професійну участь службовців у здійсненні цілей і функцій держави через виконання обов’язків і повноважень на посаді в конкретному державному органі.

Зважаючи на відсутність законодавчого регулювання поділу державної служби на види, здійснено поділ державної служби відповідно до принципу розподілу влади й особливостей функціонування сфер державного управління. Відповідно до конституційного принципу поділу влади державну службу класифіковано на службу в органах представницької (законодавчої), виконавчої та судової влади. У роботі доведено, що такий поділ не охоплює всієї багатоманітності видів державної служби. Автор пропонує здійснити поділ державної служби на два види: цивільну (служба в цивільних державних органах) і спеціалізовану (військова служба, в тому числі в ДПС України).

Цивільна служба на відміну від спеціалізованої є загальнофункцірнальною, оскільки включає здійснення загальних, традиційних, “стандартних” для всіх сфер діяльності державно-службових функцій, які не мають галузевої специфіки, тоді як спеціалізована служба включає реалізацію спеціально встановлених у нормативно-правових актах повноважень службовців, котрі повинні мати чітко визначену галузеву компетенцію, що визначає практичну діяльність персоналу (наприклад, суддя, державний нотаріус, дипломат, митник тощо).

У розділі наголошується, що до спеціалізованої служби можна зарахувати державних службовців, які працюють чи служать у державних органах зі спеціальним статусом, мають спеціальні завдання і спеціальні чи специфічні повноваження. Цивільна служба й спеціалізована можуть включати в себе різні підвиди цих служб, які об’єктивно необхідні державі для реалізації спеціальних функцій та особливої внутрішньогалузевої компетенції.

Управлінську діяльність керівного складу спеціалізованої служби (військова, прикордонна, міліцейська тощо) визначають відповідні нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус цих видів державної служби. Відповідно до цього у роботі визначено принципову відмінність в управлінській діяльності державної служби взагалі та військової служби зокрема. При цьому державна служба розглядається як складова частина державного управління, адміністративна (апаратна) діяльність якої спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів, а військова служба – як професійна діяльність із захисту держави, її кордонів передусім від зовнішньої агресії. Це свідчить про те, що державна й військова служби є різними сферами професійної діяльності: їх фінансує держава, але вони мають хоча й однопорядкові, але різні цілі, тому їх не можна ототожнювати.

Першочерговими заходами, які повинні забезпечити подальше вдосконалення системи державної служби у спеціалізованій сфері її реалізації згідно із Стратегією реформування системи державної служби в Україні повинні бути: удосконалення правових засад державної служби та діяльності державних органів; удосконалення класифікації посад державних службовців; оптимізація управління державною службою; забезпечення конкурсності, об’єктивності, прозорості й гласності під час прийняття на державну службу та просування по службі; удосконалення адміністративної культури державних службовців, посилення суспільної довіри до них; посилення мотивації та стимулювання праці, заохочення державних службовців та їх соціальної захищеності; посилення відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків та неналежну роботу щодо запобігання проявам корупції; професійне навчання державних службовців та кадрового резерву; наукове забезпечення реформування державної служби.

У контексті реалізації адміністративної реформи, особливу увагу слід приділити реформуванню системи управління воєнною сферою держави. Це зумовлено ще тим, що силові структури держави сьогодні перебувають на різних стадіях реформування і мають різну адміністративну підпорядкованість. У зв’язку з цим в теоретико-методологічному плані важливо визначити достатню сукупність фундаментальних понять, за допомогою яких можна пояснити особливості реалізації державою своїх функцій у Збройних силах України (ЗСУ), Державній прикордонній службі України (ДПСУ) та в інших спеціальних формуваннях.

У роботі вперше визначено особливості ДПСУ як спеціалізованого виду державної служби: це правоохоронний орган і військова структура водночас; державна службою особливого характеру, яка пов’язана із захистом державного кордону України; структура, що виконує правоохоронні функції з охорони кордону та контролю за його перетином; центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрація Держприкордонслужби України).

У своїй діяльності прикордонники виконують передусім правоохоронні функції з охорони кордону та контролю за його перетином. Центральним органом виконавчої влади у справах державного кордону є Адміністрація Держприкордонслужби України, якій належить здійснювати практику застосування законодавства з питань, що належить до компетенції ДПСУ, розробляти пропозиції щодо його вдосконалення та ін.

Необхідно зазначити, що прикордонна служба в Україні функціонує на військових засадах, тобто Державна прикордонна служба є правоохоронним органом і у той же час військовим формуванням держави, в питаннях військової служби вона керується законодавством із військових питань. Однак, відповідно до Закону України “Про державну службу” та інших нормативних актів із питань, що визначають межі державної служби, тобто у вузькому розумінні – як такої, що діє “у державних органах та їх апараті”, потрібно вести мову про функціонування державної служби в Адміністрації державної прикордонної служби України та регіональних органах управління ДПС України.

В умовах подальшої розбудови Української держави, поступової її інтеграції у геополітичний простір важливого значення набуває питання функціонування такої системи охорони державного кордону, яка б повністю відповідала вимогам сьогодення щодо максимального забезпечення економічних інтересів людини й держави на кордоні.

На основі положень законодавства України можна зробити висновок про те, що військову службу у ній визначено як державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я та віком громадян України щодо захисту державного кордону України. При цьому слід зауважити, що навіть з урахуванням того, що час проходження військової служби (незалежно від виду й місця) зараховується громадянам до стажу державної служби, було б неправильно ототожнювати цю державну (військову) службу особливого характеру з державною службою в державних органах та їх апараті, передбаченою законом України “Про державну службу”. Це різні за змістом і формою діяльності поняття, у яких об’єднуючим критерієм є: державницька спрямованість такої служби задля забезпечення загальнодержавних інтересів; здійснення її за рахунок державних коштів; військова служба осіб, які обіймають посади в апараті відповідних військових формувань, спрямована на практичне виконання завдань та функцій держави, є державною службою спеціалізованого типу. Таким чином, уся військова служба у ДПСУ є державною службою особливого характеру, але не вся військова служба у Держприкордонслужбі України є звичайною державною службою, а лише та її частина, яку здійснюють посадові особи органів державного управління військ, наділені відповідними повноваженнями.

Для повного поширення державної служби на спеціалізовану сферу та підвищення відповідальності військовослужбовців за державну службу необхідно з призначенням військовослужбовців на відповідні посади в апарати управління запровадити присвоєння їм відповідних рангів державних службовців, прийняття присяги державного службовця, підписання відповідних попереджень про обмеження, подання декларацій тощо і включення посад цих посадових осіб (військовослужбовців, прикордонників, співробітників тощо) до реєстру посад державних службовців.

У другому розділі – “Специфіка управлінської діяльності у спеціалізованому виді державної служби: організаційно-психологічний аспект” розкрито організаційно-психологічні засади управлінської діяльності керівного складу у спеціалізованій сфері державного управління Украйни; розроблено психолого-акмеологічний інструментарій реалізації управлінської діяльності керівного складу у спеціалізованих видах державної служби України; визначено критерії, показники та рівні оптимальної управлінської діяльності керівників.

Результати проведеного нами дослідження показують, що управлінську діяльність керівного складу у спеціалізованих видах державної служби можна оптимізувати на основі правильно вироблених вимог. Ці вимоги є обов’язковими для виконання, оскільки вони закріплені документально, а також відповідають змісту об’єктивної дійсності.

На основі аналізу практики діяльності керівного складу у спеціалізованому виді державної служби виділено найбільш суттєві умови і фактори, що визначають вимоги до керівного складу спеціалізованих видів державної служби, зокрема глобальні військово-політичні, внутрішньодержавні, умови та фактори, характерні для військового будівництва і реформування.

Сучасний стан управлінської діяльності керівного складу у спеціалізованих видах державної служби України вимагає вироблення і реалізації ефективних заходів щодо її психолого-акмеологічного супроводу і подальшої оптимізації. Це, у свою чергу, вимагає реалізації нових підходів, основу яких могли б скласти суб’єкт-суб’єктний і особистісно-діяльнісний, Ці підходи орієнтують керівний склад на оволодіння практикою управління, що базується на сучасній психолого-акмеологічній моделі управлінської діяльності, її алгоритмі й технології та дозволяє розкрити і задіяти творчий потенціал усіх суб’єктів військової праці для досягнення високих результатів.

У розділі розкрито акмеологічний інструментарій реалізації управлінської діяльності керівного складу у спеціалізованій сфері державної служби. Ключовими компонентами цього інструментарію є професіоналізм та компетентність. Реалізація інструментарію передбачає отримання результатів на трьох рівнях: індивідуальному (індивідуальні особливості, властивості, емоції, акцентуації, мотивація, характер, тип особистості державного управлінця у військовій сфері і його характер); інтегративно-особистісному (самосвідомість, самооцінки, цінності, спрямованість, професійно важливі якості); суб’єктно-діяльнісному (інтелектуальність, дієздатність, комунікабельність). Синтез цих рівнів дозволяє відтворити цілісний образ державного управлінця у військовій сфері та відповідну модель управлінської діяльності. Це у свою чергу дасть можливість визначити закономірності, механізми, умови і фактори її психолого-акмеологічного супроводу і, зокрема, удосконалення.

Відповідно до цього у роботі розроблено акмеограму, тобто критеріальну модель військового керівника, яка дозволяє виявити рівень оптимальної реалізації творчого потенціалу керівного складу в ДПСУ шляхом спрямування його на продуктивне вирішення управлінських завдань.

При розробці критеріїв оптимальності управлінської діяльності керівного складу спеціалізованих видів державної служби автором враховано традиційні вимоги, критерії, основні підходи до типізації показників і у цілому до класифікації критеріїв.

Усе це дозволило сформулювати критерії оптимальної управлінської діяльності військового керівника: а) інтегральний критерій, яким є відповідність результатів роботи вимогам до неї; б) часткові критерії, тобто професійна компетентність військового керівника як державного управлінця; ефективність управлінської діяльності; результативність праці.

В умовах функціонування ДПСУ інтегральний критерій дозволяє оцінювати всю організацію прикордонної служби, зокрема повсякденну діяльність, несення прикордонної служби, стан боєготовності і боєздатності. Основні показниками цього критерію є: результати несення прикордонної служби; результати підтримання правопорядку і військової дисципліни серед особового складу; морально-психологічний стан військовослужбовців; статутні взаємини; досконалість в особистісному розвитку військовослужбовців.

Потреби оптимізації управлінської діяльності військового керівника обумовлюють необхідність використання такого часткового критерію, як результативність військової праці. За його допомогою можна співставити стратегії досягнення загальних цілей військової служби у ДПСУ та визначити власні досягнення у військовій службі.

Відповідно до цього у роботі визначено основні показники військової праці керівного складу, які дозволяють оцінювати його особисті результати: духовно-моральна та загальна культура, висока стабільність особистих досягнень у військовій (прикордонній) службі, організованість, дисциплінованість і моральна чистота, досконалість володіння сучасними технологіями діяльності, спілкування й особистісного розвитку, працездатність, витривалість і фізична досконалість. Використання зазначених показників результативності військової праці дозволяє оцінити військового керівника з гуманістичних позицій, що принципово відрізняються від інших методик, сформованих у військовій практиці. Головна їх відмінність полягає у тому, що керівник у них розглядається не як об’єкт, а як суб’єкт (творча, активна, дієва, емоційна особистість) управлінської діяльності та військової праці.

Таким чином критерій військово-професійної компетентності фахівця дозволяє оцінювати кваліфікаційні можливості військового керівника як державного управлінця. Вони пов’язані з потребою відповідності якостей керівника комплексу розв’язуваних управлінських і загально-службових задач. З іншого боку, вони відбивають структуру його військово-професійного потенціалу і безпосередньо впливають на стан управлінської діяльності. У їхньому складі можна виділити об’єктивно необхідні знання, навички, вміння, психологічні особливості (якості), управлінські військово-професійні позиції, акмеологічні інваріанти. Усі вони визначені нами як основні показники кваліфікаційного критерію - військово-професійної компетентності військового керівника.

З урахуванням того, що управлінська діяльність керівного складу у спеціалізованій сфері державної служби має свою предметність та вмотивованість, у роботі визначено основні рівні мотивації: початковий (зовнішній), що включає загальносуспільні та вузькообистісні інтереси (державний патріотизм, посадові обов’язки, службова кар’єра та ін.); основний (внутрішній) рівень мотивації, що досягається тоді, коли потреба керівника „знаходить” себе у предметі, яким є сама управлінська діяльність і її результат - управлінський вплив (така ”опредмечена потреба” стає внутрішнім мотивом управлінської діяльності керівника) вищий (внутрішній) рівень мотивації, що відображає потребу керівника в самореалізації в управлінській діяльності через залучення творчого потенціалу.

На основі здійсненого автором експертного опитування керівного складу регіональних управлінь та адміністрації ДПСУ оцінено рівень комфортності умов управлінської діяльності, що дозволило отримати відповідні показники: надійний реальний соціально-правовий статус, адекватний покладеним обов’язкам і відповідальності; можливості для самоствердження, творчої самореалізації і перспективи служби; очікування і прогноз результатів управління та задоволення умовами служби у ДПСУ і безпосередньо управлінською діяльністю; стабільний матеріальний достаток і визнання результатів військової праці у суспільстві.

У третьому розділі – „Експериментальне дослідження процесу професіоналізації офіцерського складу при проходженні служби в Державній прикордонній службі України” – розкрито методологію формування вимог до функціонально-діяльнісної моделі керівного складу ДПСУ; визначено алгоритм і технологію оптимальної реалізації управлінських функцій посадовими особами ДПСУ; висвітлено психолого-організаційні принципи створення моделі розвитку керівного складу ДПСУ; розкрито основні результати дослідження розвитку професійної компетенції керівного складу ДПСУ.

Здійснене автором експериментальне дослідження проблеми професіоналізму офіцерського складу Державної прикордонної служби України дозволило виробити кількісні показники оцінки поточного стану професійної підготовленості офіцерів Державної прикордонної служби України на різних рівнях реалізації командно-управлінських функцій. Відповідно до цього визначено вектор станів професіоналізації офіцерів, розроблено критерії та кількісні показники вимірювання рівнів професіоналізму, здійснено експертизу оцінки значущості критеріїв професіоналізму, розроблено модель лінійного згортку узагальненого показника професіоналізму на основі загальноприйнятих критеріїв, розроблено методику (інструменти) кількісного оцінювання рівня професіоналізму на основі психофізіологічних даних управлінця.

У роботі концептуально розкрито зміст категорій “професіоналізм” та “процес професіоналізму” керівного складу у спеціалізованій сфері державного управління.

Для визначення структури професіоналізму військового керівника (модель професійного управлінця) використано результати дослідження особистості, що дозволяють усебічно врахувати психолого-акмеологічні аспекти в реалізації професіоналізму керівника. Їх вивчення дозволяє зробити висновки про те, що: професіоналом можна вважати людину, що опанувала норми професійної діяльності, професійного спілкування домагаючись професійної майстерності, дотримуючись професійної етики, керуючись професійними ціннісними орієнтаціями; розвиває і змінює свою особистість та індивідуальність засобами професії; прагне й уміє викликати інтерес суспільства до результатів своєї професійної діяльності, сприяє підвищенню ваги і престижу своєї професії у суспільстві, гнучко враховує нові запити суспільства до неї.

Процес формування основних якостей професіонала проходить ряд рівнів, етапів, ступенів. Це якісні зміни професіоналізму на окремих етапах, які можна вивчати, формувати і шліфувати у себе й в іншої людини, враховувати при атестації і т.д. Відповідно до цього визначено такі рівні, як: допрофесіоналізм, професіоналізм, суперпрофесіоналізм, непрофесіоналізм і післяпрофесіоналізм. Усередині рівнів можна виділити етапи, на кожному з яких розпочинається новий напрямок становлення професіонала. Ці етапи мають не обов’язкову хронологічну послідовність, адже кожен з них може тривати протягом усього життя людини паралельно з іншими етапами:

а) етап адаптації - прилаштування людини до професії. Реально еталонна модель фахівця формується фрагментарно. Це означає, що задані ззовні норми професії (предметна професійна норма - вимоги до результату, способів праці; соціальна професійна норма - вимоги до способів спілкування в професії; психологічна професійна норма - необхідні психологічні якості) керівник освоює не цілком, адже він може служити тривалий час, так і не усвідомивши повною мірою, яких результатів суспільство очікує від його праці. Етап адаптації офіцера до професії включає: неповну, більш досконалу, повну адаптацію (остання може бути у тих випадках, де він не тільки чітко усвідомлює вимоги професії і суспільства, але і гнучко реагує на ці зміни, перебудовує свою діяльність у потрібному напрямку). Допомогу в адаптації керівного складу в ДПСУ до управлінської діяльності можуть надати відповідні фахівці, професійні психологи;

б) професіоналізм - прилаштування керівного складу в ДПСУ до управлінської діяльності та до специфіки професії в цілому. Це дає підстави виділяти у процесі становлення професіонала етап самоактуалізації у професії. Військовий керівник з раціональним мисленням із самого початку своєї трудової діяльності й протягом всього життя шукає адекватні шляхи реалізації своїх можливостей у професії;

в) етап гармонізації - урівноважування військового керівника з професією. Це відбувається, на наш погляд, при вільному володінні професією, коли він виконує свою роботу на рівні високих зразків, як майстер;

г) етап перетворення - засвоєння військовим керівником професійних надбань попередників та формування власного професійного досвіду (порушення рівноваги людини і професії виникає через прояви творчості).

Становлення керівника-професіонала завжди є індивідуальним процесом. Кожен крок просування до професіоналізму керівники здійснюють по-різному: по-різному пристосовуються до професії, неоднаково виражають себе в ній, різною мірою прагнуть і готові до професійної майстерності та творчості. Відповідно відрізняються поєднання професійно важливих якостей (мотиваційних спонукань, технік професійного мислення, видів здібностей), утворюються неповторні індивідуальні особистісні профілі.

У цілому в становленні військового керівника як професіонала виявляються суперечливі тенденції: між саморозвитком і самозбереженням (саморозвиток вимагає інтенсивно вкладати всі сили і прискорювати професійний ріст, а самозбереження - розраховувати сили на всю траєкторію життєвого шляху); між результатами і процесом праці; розбіжність між деякими предметними, соціальними еталонами, нормами праці та індивідуальними нормами і критеріями; нерівномірність становлення різних видів компетентності (спеціальної, соціальної, особистісної, індивідуальної); нерівномірність темпів розвитку в окремих керівників мотиваційної й операційної сфер управлінської діяльності; різна роль і ступінь виваженості процесів розвитку і компенсації у різних керівників, або в одного, але на різних етапах; нерівномірність освоєння окремих дій і цілісної структури управлінської діяльності; протиставлення у свідомості керівника прагнень до вузької спеціалізації і потреби дізнаватися щось про суміжні професії, опанувати близькими спеціальностями, бути універсалом; розбіжність проявів у того самого керівника психічних якостей у професійній і непрофесійній сфері; неоднакове ціннісне ставлення до себе у військовій праці та до цього виду праці у собі. Неврахування подібних суперечливих тенденцій у розвитку окремого військового керівника може звести до професійних криз, зупинок у розвитку та просуванні по кар’єрі.

У розділі обґрунтовано висновок про те, що необхідною умовою позиціонування професіоналізму є безпосереднє духовне наповнення професії військового керівника, що включає такі складові: розвиток професійної свідомості; самокорекція відповідно до вимог професії; реалізація високих зразків та стандартів професійної майстерності; збагачення професії військового керівника творчими можливостями набуття свого досвіду; залучення суспільства до результатів своєї праці. Ці елементи, у свою чергу, дозволили визначити основні критерії професіоналізму: об’єктивні критерії (наскільки офіцер відповідає вимогам військового керівника, йдеться про високу продуктивність праці, кількість і якість, надійність продукту праці, досягнення певного соціального статусу в професії, уміння); суб’єктивні критерії (вміння самостійно вирішувати різноманітні професійні завдання та ін.), йдеться про те наскільки професія відповідає вимогам військового керівника, його мотивам, схильностям, наскільки офіцер задоволений працею); результативні критерії (чи досягає військовий керівник бажаних сьогодні суспільством результатів у своїй праці); процесуальні критерії (чи використовує він при досягненні своїх результатів професійні знання, уміння, прийоми, техніки, технології, а також особисті психічні якості); нормативні критерії (чи засвоїв офіцер норми, правила, еталони професії і чи уміє відтворювати їх на рівні майстерності); індивідуально-варіативні критерії (чи прагне офіцер індивідуалізувати свою працю, самореалізовувати в ній свої особисті потреби, виявити в праці свою самобутність, розвивати себе засобами професії); критерії наявного рівня (чи досяг офіцер сьогодні досить високого рівня професіоналізму, найчастіше саме актуальний рівень професіоналізму оцінюється при атестації); прогностичні критерії (чи має і чи шукає офіцер перспективи свого професійного розвитку); критерії професійної навченості (чи готовий офіцер до сприйняття професійного досвіду інших, чи виявляє професійну відкритість); критерії соціальної активності й конкурентноздатності професії в суспільстві (чи вміє офіцер зацікавити суспільство результатами своєї праці); критерії якісні (глибина, системність знань, сформованість професійної діяльності військового керівника) й кількісні (бали в рейтингу, категорія та ін.).

З урахуванням результатів проведеного аналізу нами розроблена акмеограма військового керівника, у якій структуровані об’єктивні характеристики його управлінської діяльності (завдання, функції, результати) і суб’єктивні (знання, навички, уміння, психологічні особливості, військово-професійні позиції, акмеологічні інваріанти і протипоказання). Відповідність сукупності всіх якостей військового керівника вимогам професіограму визначає успішність його управлінської діяльності.

Бачення військовим керівником стратегії досягнення вершин професіоналізму і проходження логіки просування до них пропонує проходження ним ряду рубежів, кожний з який