ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

Смаль Ірина Ігорівна

УДК: 167.258.4

МЕТАТЕОРІЯ СВІДОМОСТІ: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського

державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського, Міністерство

освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент

Кавалеров Анатолій Анатолійович,

Південноукраїнський державний

педагогічний університет

ім. К.Д. Ушинського

доцент кафедри філософії та

соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Івакін Олексій Аркадійович,

Одеська національна юридична

академія, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Надибська Оксана Ярославівна

Одеський юридичний інститут

Національного університету

внутрішніх справ, викладач

кафедри соціально-економічних

дисциплін

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться 04 квітня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41 053 02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розіслано “02 “ березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний процес державотворення в Україні демонструє формування нового ладу соціокультурного буття, що ставить завдання перегляду низки нормативно-ціннісних структур та вироблення нової світоглядної парадигми, спрямованої на визнання самобутності існування людини як автономної особистості. Це вимагає теоретичного обґрунтування нових аксіологічних імперативів в усвідомленні духовно-культурного буття соціуму, зумовленого суспільною потребою забезпечення інтеграції української нації в світову цивілізацію в умовах інтенсивних суспільних трансформацій і глобалізаційних перетворень. Одночасно звільнення від аморфних смисложиттєвих цілепокладань актуалізує проблему свідомості, в якій відображаються потреби реформування соціокультурного простору, становлення нової організації суспільства.

В контексті нагальних задач соціокультурного розвитку суспільства та його громадсько-політичної консолідації постає не менш важлива проблема формування високорозвиненої самосвідомості особистості. Без її одухотвореної, внутрішньо визначеної і цілеспрямованої життєдіяльності неможливі будь-які суттєві соціальні, політичні, економічні, культурні та державні перетворення. Вирішення даного завдання взаємопов’язане з виокремленням проблеми “життєвого світу”, в якому утримуються сутнісні структури і змістовна цілісність досвіду. Їх аналіз конкретизує основу пізнання і переживання поліфонії духовних реалій. Дана ситуація розкривається як феноменологічна проблема смисложиттєвих цінностей, з якими людина ототожнює власну сутність, співмірну національній ідентичності.

Важливість поставленої проблеми обумовлена також змінами в теоретичних визначеннях і поглядах людей на систему усталених світоглядних орієнтирів, безпосередньо корегованих з ідеєю цілісної особистості. В силу цього актуалізується метатеоретичний аналіз феномену свідомості, який сприяє її найбільш концептуальному вирішенню.

Вивчення спеціальної літератури з даної проблематики показало, що проблема свідомості активно досліджується в психології, соціальній психології, філософії, соціології, але у соціальній філософії, тим більше, в аксіологічнлму аспекті їй приділялася недостатня увага. Соціальна значущість піднятої проблеми, її актуальність на сучасному етапі розбудови громадянського українського суспільства та недостатня дослідженість зумовили необхідність вирішення наукової задачі, яка виявляється в соціально-філософському осмисленні метатеоретичного підходу до проблем свідомості та визначення теми дисертаційного дослідження “Метатеорія свідомості: аксіологічний аспект”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського “Інноваційність у методології та технології наукового і соціального пізнання (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 року) і є одним з аспектів соціально-філософського осмислення буття людини.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування метатеоретичного підходу до природи свідомості у вимірах “життєвого світу” та аксіологічних орієнтацій особистості.

Досягнення зазначеної мети передбачало вирішення наступних основних завдань:

1) виявити евристичний і когнітивний потенціал метатеоретичного підходу в дослідженні феномену “свідомості” та зясувати сутність поняття “метатеорія”;

2) розкрити зміст поняття “життєвий світ” в контексті метатеорії свідомості;

3) здійснити метатеоретичний аналіз процесу формування самосвідомості в аспекті соціокультурного буття;

4) виявити смислове значення етосу духовного у співвідношенні з поняттям “свідомість”;

5) визначити іманентну сутність екзистенційно-феноменологічних смислів суб’єктивного досвіду в модусах ціннісних цілепокладаннь;

6) розглянути ґенезу та раціональну сутність аксіологічних орієнтацій в процесах самореалізації особистості;

7) довести значущість духовних та етнічних чинників в синтезі змісту національної свідомості.

Об’єкт дослідження – феноменологічна теорія свідомості особистості.

Предмет дослідження – метатеорія свідомості в контексті аксіологічних орієнтацій особистості.

Методи дослідження: у процесі роботи над дисертацією використовувалися логічний, історичний та системний підходи в їх єдності, що дало змогу застосувати метатеорію свідомості в змістовній цілісності, тим самим залучити її до соціально-філософських дискурсів. Проте завдання роботи вимагали зосередження уваги й на визначенні сутності свідомості в реальній співмірності з духовно-культурними чинниками національного буття, що безпосередньо пов’язувалося з конститутивним методом. Феноменологічно-регулятивний аналіз змісту та онтологічних активацій свідомості в аксіологічному аспекті здійснено за допомогою методу реконструкції і змістовного співставлення паралельних пошуків нових філософських парадигм. Трансцендентальні та раціональні чинники проблеми духовності досліджено в контексті методологічних дискурсів філософської антропології, класичного і позитивного екзистенціалізму, персоналізму і герменевтики, що конкретизувало поняття метатеорії свідомості. Для виявлення ментально-ірраціональних основ індивідуальних структур особистісного “Я” у вимірах екзистенційних смислів використано метод феноменологічної редукції. Аналітичний метод сприяв виявленню специфіки предметного розуміння культурних проявів в якості детермінантів національної духовності в контексті аксіологічних самовизначень особистості.

Використання у межах метатеоретичного аналізу категоріального апарату, що виконує функцію теоретичного і практичного освоєння соціокультурної дійсності, сприяло визначенню методологічних засад соціофілософського дослідження у поліфонії духовних парадигм.

Наукова новизна дослідження. Вперше в українській філософській думці здійснено концептуальне осмислення метатеорії свідомості в контексті цінностей та структур “життєвого світу” людини, що обумовлює змістовний, структурний та методологічний виміри соціокультурного досвіду як специфічного комплексу переживань світу особистістю. У феноменологічній персоніфікації суб’єктивного “Я” з індивідуальною соціо-психологічною організацією утворюється адекватна модель гуманістично-екзистенційного буття. Аксіологічний аспект свідомого існування визначає самість “Я” в реалізації індивідуальної перспективи в процесі творення світу.

В результаті вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань по розгляду метатеорії свідомості сформульовані теоретичні положення, що мають певну наукову новизну:

– концепція метатеорії свідомості викликана необхідністю адекватного з’ясування змісту суб’єктивного досвіду, який постає в якості цілісного розуміння дійсності;

– “життєвий світ” як переживання свідомістю соціокультурного буття піднімає особисте існування людини до знання про себе від одиничних актів до універсального самоосмислення й відповідальності та свідомого ствердження ідеї автономності всіх сфер життя;

– сутність свідомості в її аксіологічній самоідентифікації як найістотнішої умови специфічно-унікального буття індивіда проявляється в межах реального духовного існування; процес інтеграції людини в світ означає діалог з соціальністю, яка через прояви “життєвого світу” уможливлює вирішення гуманістично-демократичного вибору в самореалізаціях “Я”;

– запропоновано новий погляд на співвідношення понять “свідомість” і “самосвідомість” через доведення їхньої співмірності, в сфері якої відбувається інтеграція об’єктивного в суб’єктивне, перетворення цінностей особистісного характеру в загальнолюдські світоглядні орієнтації, оскільки рефлексія суб’єктивного “Я” в індивідуальній життєдіяльності обумовлює перманентне функціонування духовного по усвідомленню явищ соціокультурного буття;

– реалізація “Я” на раціональному та ірраціональному рівнях є умовою активізації суб’єктивного досвіду в мисленні, котре в своїй поліфункціональній діяльності спрямовує особистісний вибір на духовні цінності як втілення змісту смисложиттєвих пошуків суб’єкта. Сутність цінностей розкривається на засадах гуманістичних детермінант соціуму в контексті реалізації можливостей індивідуальних стратегій соціального вибору, здійснюваних суб’єктом соціокультурного буття;

– закономірності подолання об’єктно-суб’єктних суперечностей буття проявляються в ґенезі екзистенційного самоствердження особистості; іманентна спроможність “Я” втілюватись у відкритість “життєвого” світу визначається рівнем суб’єктивного усвідомлення можливостей ідентифікації, яка обумовлює створення індивідно-унікального образу особистості в контексті ціннісного означення сенсу власного існування в процесі розвитку національної свідомості;

– визначеність свідомості суб’єкта обєктивується не тільки соціальними детермінантами, але й чинником ментальності, котра в найбільшій мірі сприяє розумінню глибинних трансцендентальних уявлень людей. Ментальність в кореляції з світом вітчизняної історії та культури як відтворення сукупності раціонально-світоглядних настанов, емоційних внутрішніх станів і переживань активізує свідому діяльність по визначенню національних пріоритетів;

– сутність національної свідомості для суб’єкта соціально-культурної діяльності є ціннісносмисловим типом існування, змістовною рефлексією інтегративних чинників у стимулах до творчості і культурного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Підсумки проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому філософському осмисленні духовно-культурного буття людини в аксіологічному аспекті. Специфіка феномену свідомості в структурі “життєвого світу” в контекстах культурно-національних процесів детермінує масштаб застосування її результатів як в суто гуманітарних галузях знання, так і в практичних сферах діяльності, а саме: філософсько-освітній, культуротворчій, політичній, педагогічній, виховній тощо.

Висунуті та обґрунтовані в дисертаційному дослідженні ідеї і положення можуть бути використані не тільки філософською наукою, а й всією системою сучасного науково-теоретичного пізнання – в галузях етнополітики, культурології, педагогіки, спецкурсах з онтології свідомості, філософської антропології, нормативних курсах філософії тощо.

Результати дослідження дозволяють ставити не лише методологічні, а й аксіологічні, евристичні, праксеологічні акценти в теоретико-філософських студіях. Наукові положення, репрезентовані в даній роботі, використовуються автором у педагогічній та науковій діяльності. Практичне застосування результатів дослідження може бути здійснене при написанні дипломних та курсових робіт, наукових доповідей та рефератів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати концепції феноменологічної сутності свідомості у взаємодіях “життєвого світу” відображені в теоретичних статтях, вмішених у наукових збірниках та часописах, доповідались автором у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії Рівненського інституту словянознавства Київського славістичного університету; на засіданнях методологічного семінару кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського; на міжнародній науковій конференції “Інновації в технології та методології наукового пізнання” (26 – 27 жовтня 2006 р., Одеса), присвяченій 190-річчю з дня заснування Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, у лекціях та доповідях на студентських та викладацьких науково-практичних конференціях.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано три статті у фахових наукових виданнях.

Особистий внесок здобувача. У праці, написаній у співавторстві, авторці дисертації належить теоретичне обґрунтування ментально-етнічних чинників національної свідомості особистості.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, висновків, переліку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 188 сторінок, перелік використаних джерел містить 274 найменувань, розміщених на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі основна увага зосереджена навколо обгрунтування актуальності обраної проблеми, визначено мету, завдання, обєкт, предмет та методи дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, подається концептуальність наукової новизни положень дисертаційного дослідження, визначено практичне значення роботи, подано відомості про апробацію.

Перший розділ “Теоретико-методологічні основи дослідження концепту свідомості” присвячений розгляду базових засновків поставленого завдання, аналізу методологічних підходів до розв’язання проблеми метатеорії свідомості в системі філософського знання, визначено напрямки її дослідження, розкрито культурно-історичну генезу проблеми онтології національної свідомості в структурі духовного буття людини.

У першому підрозділі першого розділу “Аналітичний огляд стану наукового опрацювання теми” здійснено аналіз феномену свідомості, що вимагає осмислення теоретичних передумов, які визначають специфіку духовно-культурного життя індивіда і суспільства. Розглянуто сучасну філософську традицію дослідження проблеми метатеорії свідомості в межах екзистенційного, персоналістського, феноменологічного підходів, а також досвід вітчизняної світоглядно-антропологічної школи в осмисленні сутності мисленнєвої культури особистості, у якій репрезентовано людинотворчі можливості духовного буття. Встановлено, що аналіз свідомості доцільно здійснити через онтологічний “зріз” категорії “самосвідомість”, виявляючи її як “усвідомлене буття”, як суперечливу сферу, реалізовану в “життєвому світі”.

Проаналізовано світоглядно-антропологічну переорієнтацію сучасної вітчизняної філософії, яка отримала своє закономірне продовження в осмисленні духовної культури як світу національного буття і національних цінностей. Це спричинило дослідницькі пріоритети і увагу автора на феноменологічних, екзистенційних та філософсько-антропологічних методологічних засадах як визначальних в процесі формування свідомості людини.

Аналіз та переосмислення проблеми свідомості та її ролі у становленні людської екзистенції з позицій визначення методологічних засад, ментальної специфіки, культурологічного аналізу належать українським філософам В.І.Шинкаруку, А.К.Бичко, І.В.Бичку, В.С.Горському, С.Б.Кримському, М.В.Поповичу, С.В.Пролєєву, В.Г.Табачковському, які розглядають світову і вітчизняну філософську, духовно-культурну спадщину через призму специфіки національної свідомості. М.Ю.Савельєва репрезентує грунтовний всебічний розгляд метатеорії свідомості як методології культури Постмодерну.

Світоглядно-смисловий зміст свідомості в онтологічних та гносеологічних концептах розкрито в працях В.П.Андрущенка, М.Г.Братасюк, І.В.Бойченка, В.Г.Воронкової, П.П.Гайденко, Б.А.Головка, Л.В.Губерського, Л.М.Димитрової, К.К.Жоля, А.Є.Конверського, В.Г.Кременя, В.С.Лісового, А.І. Кавалерова, М.І.Михальченка, Б.В.Новикова та ін.

Методологічною і теоретичною основою дисертаційного дослідження стали також праці класиків зарубіжної і вітчизняної історії філософії: Арістотеля, Р.Декарта, Б.Паскаля, Д.Локка, П.Могили, М.О.Бердяєва, Г.С.Сковороди, Г.В.Ф.Гегеля, М.Костомарова, П.Д.Юркевича та ін.

В підрозділі відзначається, що вивчення проблеми національної свідомості, як напрям у з'ясуванні природи свідомості в аксіологічному та духовно-культурному вимірі, стало актуальним для багатьох зарубіжних та українських вчених – І.Ф.Дзюби, С.Грабовського, О.Кульчицького, І.Лисяка-Рудницького, О.Мостяєва, М.Костомарова, О.Невелюка, М.В.Русина та інших, які аналізують проблему суб’єкта історичного процесу, його свободи та духовності, розкрито особистісний вимір національного буття, його сутнісну змістовність.

Наведений перелік авторів і досліджень не є вичерпним, однак формує уявлення про ступінь актуальності і теоретичної опрацьованості проблеми, репрезентує її наукову значимість і методологічну обгрунтованість.

У другому підрозділі першого розділу “Методологічні засади та принципи вивчення проблеми” прослідковуються основні вектори методологічного аналізу концепції свідомості в класичній та сучасній філософії. Особливої уваги приділено аналізу різноманітних напрямів і течій філософського знання як умови інтеграції теоретичних завдань дослідження, уникнення абсолютизації матеріально-економічної та соціальної детермінації як принципу дослідження духовно-культурних процесів, який відображає реалізацію інтелектуально-свідомої діяльності. В даному випадку доцільним є застосування принципів, методів, підходів, спроможних виявити смислову наповненість свідомості в трансформаціях соціоекономічного та духовно-культурного буття. Враховуючи даний факт, визначено теоретичну необхідність застосування методів феноменологічного, філософсько-антропологічного, структурного та постмодерністського спрямування.

Одночасно здійснюється аналіз сучасного стану методології досліджень свідомості, рефлексії концепції національної свідомості тощо. В силу цього в дисертації зосереджується увага на дослідженні структурних рівнів національної свідомості у контексті визначення структури філософсько-антропологічного знання та його соціально-практичного значення. Методологія сучасної метатеорії презентує життєдіяльність індивіда і соціуму як складну, внутрішньо-суперечливу картину суб’єктивно-особистісного освоєння дійсності, відзначаючи величезний інтелектуальний потенціал в інтеграції української нації в спільноту світової цивілізації.

Другий розділ дисертації “Трансцендентальні основи свідомості”, що охоплює два підрозділи, присвячений аналізу достовірності способу і можливості існування суб’єктивно-індивідуального в структурах “життєвого світу”, визначеності свідомості трансцендентальними основами її формування в цілісності соціального буття.

У першому підрозділі другого розділу “Рефлексія самосвідомості в контексті буття свідомості” досліджено зміст і завдання метатеоретичного дискурсу у вирішенні проблеми онтологічного статусу свідомості, котра завжди є спрямованою на світ, на буття духовного і соціального, тобто “перебуває в світі”, виявляє необхідність повернення до трансцендентності, властивій свідомості, яка є виявленням її самототожності.

В дисертації зазначається, що метатеорія свідомості є способом ґрунтовного опису умов функціонування свідомої здатності до різних форм діяльності. В загальних рисах вона може бути висловлена в положеннях: свідомість неможливо досліджувати як об’єкт, оскільки усвідомлюючий завжди, первісно і повністю, перебуває в ньому як в “бутті”, вона може бути лише “квазі-об’єктом” або метаоб’єктом, “уявлятися як об'єкт” (Е.Гуссерль); позиція усвідомлюючого як “внутрішнього” по відношенню до свідомості не дозволяє розглянути останню як проблему, а тільки описувати, інтерпретувати її як таке, що може бути зрозуміле як “свідомий досвід”; метатеорія свідомості, поза апріорними синтетичними судженнями, володіє синтетичною природою: вона містить в собі значно більше, чим значення, яке їй приписується, як терміну; свідомість як феномен є більше, ніж факт; свідомий акт має відношення до такої області речей, котрі виникають тільки через певні уявлення про самих себе.

В підрозділі показано укоріненість буття людини в соціальності, де відбувається подолання суперечностей індивідуального і колективного, предметно-тілесного і свідомо-духовного, опосередковано-соціального, об’єктивованого в суспільній та індивідуальній свідомості.Обгрунтовується необхідність застосування методу трансцедентально-феноменологічної редукції, завдяки чому виникає можливість проникнення в трансцендентні глибини свідомості, що зміщує акцент наукового пошуку з теоретико-пізнавальної здатності особистості на умови її буття в світі: вона визначається через суб’єктивність власного “Я” в силу розуміння, осмислення належності до світу, існування якого вона “оцінює”, “переживає” тощо.Відзначається, що центром свідомості суб’єкта виступає “Я”, в якому інтегрована його інформаційно-пізнавальна база, внаслідок чого воно є особливою духовною формою освоєння соціального і духовно-культурного світу і разом з тим формою саморозвитку самосвідомості. В результаті спосіб життєдіяльності індивіда набуває повноти універсальності, активного характеру в процесі рефлексії соціокультурної сфери і продовжується в духовному житті суб’єктивного “Я”. Стверджується, що самосвідомість утворює неповторність, індивідуальність свідомості людської особистості.

В другому підрозділі другого розділу “Логіка основ свідомості в структурах “життєвого світу” вперше досліджено зміст і завдання феноменологічного дискурсу у вирішенні проблеми онтологічного статусу свідомості, що дає можливість через трансцендентальні структури “життєвого світу” визначити соціально-світоглядні орієнтації індивіда.

В підрозділі показано, що феноменологічна визначеність “життєвого світу” виявляє залежність пізнання від “позанаукової” свідомості, котра складається із суми “безпосередніх очевидностей”. Встановлено, що концепт “життєвого світу” на практиці є культурно-історичним образом, яким він виступає у свідомості різних людських спільнот та індивідів. Завдяки трансцендентним основам, “життєвий світ” завжди суб'єктивний, а тому релятивний, мінливий, динамічний. В силу цього він завжди проблемний, що є умовою розвитку творчих можливостей особистості. Як “проблемне поле”, “життєвий світ” не тематизується об’єктивістсько-раціоналістичними дослідженнями і емпіричною наукою. Інваріанти “життєвого світу” є конструктами абстрагуючої теоретичної діяльності, результатом феноменологічної редукції індивідуально-суб’єктивного смислу об’єктів соціокультурного середовища як сфери значень і знань, конституйованих суб’єктивністю. Обґрунтовується думка, що вчення Е.Гуссерля про “життєвий світ” може мати теоретико-практичне значення за умови поєднання і взаємодії із світом “соціального буття”, в якому інтенції свідомості входять” в процес розвитку культури. Концепт “життєвого світу” розкриває внутрішню, трансцендентну композицію сил і здібностей індивіда в процесі життєдіяльності, внаслідок чого соціокультурна реальність розуміється як нескінченне поле вимірів екзистенції й інтелектуальності особистості. Аналіз “життєвого світу” показує, що відповідно до логіки Е.Гуссерля, самі поняття феноменального походження, такі як “свідомість”, і можуть складати чіткість філософської мови – особливу чіткість “логічних переживань” онтологічного “категоріального споглядання” та інших станів, які утворюють механізм філософування. Це вміння думки балансувати “на межі абсолютно-відносного” (Ж.-П.Сартр).

Логіка розвитку свідомості є способом інтеграції індивіда у “життєвий світ” і одночасно умовою формування його “Я”. Свідомість як основа духовного універсуму особистості містить в собі те, що виходить за межі “наявного” буття. В результаті стверджується свобода вибору в будь-якій сфері людського існування, що приводить до визнання самоцінності, самодостатності, самобутності індивідуально-екзистенційного самовизначення особистості як умови реальності свідомості в структурах “життєвого світу”. Адже те, що схоплюється мисленням в чистому виді, є трансценденція. Отже, це момент безпосереднього досвіду, свідомого досвіду, який передбачає певні опосередковані засоби передачі.Феноменологічне пізнання включає в себе не лише чуттєву інтуїцію, але й категоріальну. Остання і гарантує пізнанню цілісність, адекватність і абсолютність. І в цьому перевага феноменологічного “життєвого світу” перед раціоналізмом гегелівської логіки. В підсумку це відкриває широкі можливості подальшого розвитку суверенності індивіда у вимірах духовності, свободи, самовизначення в аксіологічних орієнтаціях.

Третій розділ дисертаційної роботи “Смислова вертикаль свідомості в бутті індивіда” присвячений аналізу духовного в структурі свідомості, що дозволило визначити сутнісні особливості суб’єктивного досвіду в реальності розвитку етосу культури.

В першому підрозділі третього розділу “Модус духовного в апріорності “Я”-свідомості”, аналізується духовність як основа дійсного буття особистості. Відзначається, що в метатеорії свідомість одночасно постає і як метафізичний, і як трансцендентальний принцип. Останній є загальною апріорною умовою, котра допускає можливість речей “стати об’єктами нашого пізнання” (І.Кант). Як трансцендентальний принцип, свідомість виступає основою всього наступного предметно-практичного мислення, при цьому саме виключаючись з його процесу. Метатеоретичний опис свідомої діяльності є спробою показати, що світ сущого, який містить в собі акти свідомості, ніяк не впливає на їх протікання. І розкриває ряд особливостей світу буття, котрий являє собою актуалізацію свідомості. Важливим моментом даного процесу є духовність. Універсум особистості, основою якого є духовність, на основі трансцендентального принципу вміщує в собі речі, котрі виходять за межі наявного буття; динаміка і мінливість їх буття відбувається в “екзистенційній миттєвості”, “ситуативності”, залученні в рухливі смислові, інтенційні поведінкові контексти. В даному випадку існування набирає водночас “практичного й онтологічного характеру” (П.Рікер).

Важливим аспектом духовності, котра зумовлює особистість бути “живою активністю самотворчості”, комунікації і єдності з іншими особистостями, виступає “Я”-особистості. Вже в найпростіших своїх проявах “Я” виступає сутнісним фактором особистісної рівноваги. Дійсне духовне “Я” особистості виявляється у вмінні робити все, що й інші, воно зберігає себе в постійному розширенні своєї активності, розширенні сфери своїх взаємозв’язків з іншими людьми і речами, що їх опосередковують. Процес формування “Я”розкривється в реальності буття. Це знаходить вираз у “формуванні буття “Я” як мислячого розуму, і одночасно – у формуванні буття світу як розумного порядку. Обгрунтування дійсності екзистенціальної проблеми є умовою буття “Я” і світу. Процес розкриття світу людини є тією динамічною реальністю, через яку людина укорінюється в світі і усвідомлює себе в якості духовної істоти в ньому.Свідомість, зумовлена культурними, соціальними, ментальними, раціонально-дискурсивними та екзистенційно-трансцендентними факторами, в своїй метатеоретичній змістовності найбільш повно розкривається у співвідношенні з поняттям “духовність”. В даному аспекті духовність є цілком закономірним продовженням практичної природи людини, її “Я”-свідомості. Як би не здійснювалась людська активність, її упереджує духовна діяльність. В кінцевому підсумку духовність виступає основою активації і свободи вибору.

В другому підрозділі третього розділу дисертації “Суб’єктивний досвід в реальності розвитку культури” здійснюється аналіз специфіки діяльності “Я”-свідомості в особливостях проявів культурного буття. Культура виступає сукупною здатністю суб’єкта до багатогранної діяльності, в результаті якої дійсність постає в якості соціально-духовної реальності. Відзначається необхідність розглядати “світ культури” як реальність і культурно-історичний процес, “пронизаних” духовністю, що утворює особливий вимір буття. Якщо культура є сукупністю узагальнених форм духовної діяльності, то вона забезпечує введення актуальної пізнавальної дії в русло сукупного свідомого досвіду людства і разом з тим “підключення” цього досвіду у вигляді певного категоріального змісту до актуальної пізнавальної дії. Даний зміст виступає як суб’єктивне, усвідомлене людиною, що робить його в кінцевому підсумку соціально значимим. Підкреслюється неможливість осягнення культури без врахування суб’єкта її діяльності, оскільки безсуб’єктний, чисто “об’єктний” погляд на предметну дійсність просто не існує. З культури не може бути елімінований її суб’єктивний самодіяльний план, так, щоб світ цієї культури постав перед іншими культурами й епохами як суцільно об’єктивний світ, як предметна діяльність, котра рухається власними законами, без залучення до неї інших задумок і соціальних дій. Кожний культурний світ в своєму об’єктивному бутті невіддільний від свого суб’єктивного джерела. Суб’єктивність, котра утворює суб’єктивний досвід, є конституюючою основою культури.

Процес людського існування в культурній реальності перетворюється в історію знаходження індивідом власної духовної сутності, через яку суб’єкт визначає свою універсальність, в якій формується принцип саморозвитку (самостворення) як смислової домінанти в формуванні культурної реальності. Відповідно до цього суперечність “дійсного” і “недійсного” буття в життєдіяльності людини вирішується в процесі індивідуального самовизначення в світі, що й складає рушійне начало і культурного процесу, і відповідного йому духовному розвитку людини. Духовне самовизначення, зазначається в підрозділі, знаходить свій вияв в культурі, параметри якої з’єднуються в єдиний “життєвий світ”, котрий конституює світ культури, що складає безпосередню дійсніть буття людини як людини (“Я” як “Я”), завдяки чому виявляється нерозривний зв’язок людини і світу, всіх ціннісних смислів буття.

Реальність для людини, яка самовизначається, – це не тільки наявна діяльність, але й сфера можливого, причому можливого не “самого по собі”, а можливого на основі людської активності. Вона в персоналізованій діяльності є моментом реалізації синтезу бажаного і наявного через специфічно-індивідуальне прагнення, суб’єктивне осмислення мети, розуміння сенсу власного існування.

Четвертий розділ дисертації “Аксіологічні детермінації національної свідомості” розглядає проблему формування національної свідомості та її аксіологічних імперативів по визначенню культурних орієнтацій, оскільки ідея ціннісного національного самовизначення присутня на всіх рівнях осмислення буття людини.

В першому підрозділі четвертого розділу “Ментально-етнічні чинники ціннісних мотвацій людини” досліджуються особливості впливу ментальних чинників на формування свідомості індивіда. В межах системи культури ментальність має істотне значення для вироблення інтуїтивного бачення проблем, їх практичної асиміляції в раціональні конструкти свідомості. Обгрунтовується необхідність зв’язку “ментальності” з “свідомістю”, зумовленої в такому випадку не лише культурними, історичними, соціальними факторами, але й ірраціональними, трансцендентальними, котрі безпосередньо пов’язані з етосом “ментальності”.

Зміст поняття “ментальності” не підлягає раціонально-дискурсивним детермінаціям. Те, що є “змістом менталітету”, для раціонального мислення так само не істотне, як не істотне і для ментальної людини. Раціональне мислення може приписати ментальному розумінню безліч тлумачних версій і розглядати їх в сукупності як доповнюючі або протилежні одна одній. Але завдяки ментальності, людина бачить все це по-іншому. Вона включає в себе все, але не як окреме і самостійне, а як наглядно-єдине, котре виключає внутрішню суперечливість і взаємоузгодженість. Форма і зміст не є протилежностями, котрі утворюють категоріальну схему ментальності, яка досліджується. Опосередкованість свідомості ментальністю полягає в тому, що кожна раціональна, свідома дія містить в собі низку неусвідомлюваних, ірраціональних дій по організації суспільного та індивідуального життя, які передують усвідомленню та цілісному досягненню належного, і, водночас, залишаються поза межами усвідомлення соціального чи культурного об’єктів. В даному відношенні ментальність виступає в єдності уявлення і мисленнєвих настанов, як ірраціональний компонент в раціональному, є способом подолання однобічностей об’єктивістсько-діяльнісної парадигми й усвідомлення екзистенційно-смислових моментів існування людини – цінностей, форм соціальної взаємодії, гуманізму тощо.

В підрозділі вказується, що апріорні структури ментальності “піднімають” свідомість “над” емпіричністю відображення. Свідоме зусилля як дія не має місцеперебування, тому що воно – стан. І як таке, воно обов’язково повинно бути “над”, оскільки будь-який стан свідомості перебуває в ідеальному стані. Місце ідеального не володіє матеріальною визначеністю, його географія – “паралельна” соціокультурній предметності. Дана метафізична обумовленість ідеальності свідомості забезпечується впливом ментальності, яка в процесі розвитку свідомості стає основою єдності духовно-теоретичного, діяльно-матеріального та практичного освоєння світу, змістом смислоутворення структур творчої діяльності, її ціннісних орієнтацій. Концептуальне висвітлення проблеми ментальності передбачає розширений аналіз свідомості в її національному аспекті. Національно-етнічне зумовлене ірраціонально-ментальним, виокремлює смисловий вплив на формування суб’єктивного усвідомлення належності до цінностей національного буття в його соціальних та культурних формах.

В другому підрозділі четвертого розділу “Національна свідомість в системі екзистенційних самовизначень індивіда” досліджується процес формування самоусвідомлення національної ідентичності в контексті аксіологічних самовизначень особистості.

Національна свідомість визначається як складний соціально-культурний, духовний феномен, який слугує основою єднання нації. В національній свідомості синтезуються поняття граничних основ буття, об’єднаних в цілісну світоглядну формулу, закріплюється результат усвідомлення культурного поступу як структуризації та інституалізації суспільства внаслідок соціального розвитку базових життєвих функцій людини. Як результат трансцендентних впливів ментальності національна свідомість “пронизує” всі сфери життєдіяльності суспільства, є визначенням його буття в системі всіх світоглядно-культурних відносин.

Особливого значення у вирішенні проблеми національної свідомості набуває філософсько-антропологічний підхід, який передбачає врахування як універсальних екзистенційно-буттєвих характеристик індивіда, так і різноманітності антропологічних самостей людей, навіть і належних до одного соціуму. Тому шляхи і способи людського життя не можуть бути уніфікованими; засобом автономності й унікальності людини може виступати в першу чергу національна свідомість. В силу цього особлива увага звернена на аналіз специфіки української національної свідомості через екзистенційно-персоналістичну сутність вітчизняного гуманізму, який виявляє ціннісну самореалізуючу роль людини, її самість, індивідність. Специфіка української гуманістичної позиції полягає в зверненні до “внутрішнього” (“сердечного”) світу, особистісного самопізнання, до власної екзистенції. Поза цим не може відбутися реалізація ролі і призначення людини в світі, основою якого є світ національного буття.

Духовне залученя людини до національної свідомості шляхом входження в розуміння її внутрішнього змісту відкриває дійсні смисли самореалізації особистості в соціокультурному бутті. Шлях оздоровлення сучасного українського суспільства – в аутентичності буття, в здійсненні процесу національного самоусвідомлення, що означає консолідацію спільноти в побудові громадянського суспільства. Але для цього, зазначається в дисертації, людина повинна оволодіти спрямовуючим орієнтиром – національною свідомістю, котра через національну ідею визначить – для якого суспільства, держави, в ім’я якого майбутнього повинна відбуватися такого роду самореалізація.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягае у соціально-філософському осмисленні метатеоретичного підходу до проблеми свідомості. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити наступні висновки:

1. Поняття “метатеорія” є складним терміном, в якому перша частина “мета” (від гр. meta – після, за, через) в сучасній науковій термінології використовується для означення таких систем, які, у свою чергу, служать для дослідження або описання інших систем. Однією з таких систем є феномен свідомості, що характеризує такий спосіб існування суб’єктивності, завдяки якому здійснюється як відношення знань до дійсності, так і оволодіння певними точками духовної опори, котрі забезпечують осмислення світу і спрямованість думки на цілісне осягнення явищ сущого. Метатеорія використовує дані трансцендентальної феноменології, екзистенціалізму, постструктуралізму, герменевтики, що дозволяє їй уникати переваги одного методу над іншим. Метатеорія свідомості межує з постмодернізмом, що сприяє розвитку онтології свідомості. Зміст свідомості в якості феномену буття характеризується перехрещенням в ній внутрішнього і зовнішнього, сутності й існування, індивідуального і суспільного досвіду, що розвивається.

2. Необхідним корелятом свідомості є “життєвий світ”, одне з головних понять феноменології, яке означає світ, який ми переживаємо, який передбачає ідеал автономної людини, котра може сформувати як саму себе, так і розмаїття соціокультурного буття. Світ є такою цілісністю, котра має характер доцільності для свідомості, що відноситься до нього в кожному конкретному акті. Свідомість – не просто знання, а тому і межі дійсності як світу суб’єктам не дані, не фіксуються пізнанням.

3. Сутність свідомості нерозривно пов’язана з характером людського самовизначення, цілепокладання і ціннісного відношення людини до світу. Це означає, що феномен світу повинен бути зрозумілий крізь призму людського самовизначення. В силу цього актуалізуються питання світоглядного порядку: яке місце в світі займає особистість, яке співвідношення духовного і свідомого, національної ідеї і національної свідомості, ціннісних самовизначень людини в цілепокладаннях (ідеї свободи, мети, ідеалів тощо).

4. Концепт свідомості є особливою духовною цілісністю, котра розглядається і розуміється в метатеорії не тільки як щось вторинне по відношенню до незалежної від неї дійсності, але і як соціально-необхідне, об'єктивне, практичне відношення в самій соціально-культурній дійсності.

5. Зміст свідомості розкривається в індивідуальності її іманентного об’єкту “Я”, в силу чого сенс людського існування постає в переході від факту до смисла, від речі до цінності, від відображення до розуміння; реалізація “Я” на раціональному та ірраціональному рівнях є умовою активізації суб”єктивного досвіду в мисленні, котре у своїй поліфункціональній діяльності спрямовує особистісний вибір на духовні цінності як втілення імпліцитного змісту смисложиттєвих пошуків суб”єкта.

6. Національна свідомість через ментальні характеристики розкриває активну, творчу сутність особистості та її смисложиттєві прагнення, універсалізуючи визначення культурного буття, знаходячи сутнісну конкретизацію в буттєвих смислах, що є духовним чинником і внутрішньою опорою індивідуального життя в соціумі.

7. Шлях оздоровлення сучасного українського суспільства – в здійсненні процесу національного самоусвідомлення, що означає консолідацію спільноти в побудові громадянського суспільства, оволодіння нею національною свідомістю, яка через національну ідею визначить, для якого суспільства, держави, в ім’я якого майбутнього повинна відбуватися самореалізація особистості.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Смаль І.І. Концепт свідомості в ціннісних самовизначеннях субєкта соціальної діяльності // Перспективи. – 2005. - № 4 (32). – С.98 – 103.

2. Смаль І.І. Субєктна цінність ідеальних смислів (темпоральний вимір) // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 56. – К.: Центр духовної культури, 2006. – С.56 – 64.

3. Кавалеров А.А., Смаль І.І. Ментальність – детермінанта ціннісних мотивацій свідомості людини // Перспективи. – 2006. - № 1 (33). – С. 83 – 85.

Анотації

Смаль І.І. Метатеорія свідомості: аксіологічний аспект. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, Одесса, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню метатеорії свідомості в аксіологічних вимірах духовно-культурного життя, умов специфічно-унікального буття людини в реаліях соціальної дійсності. У роботі обгрунтовується положення про те, що зміст свідомості як феномен буття характеризується взаємодією в ній внутрішнього і зовнішнього, суб’єктивного і об’єктивного досвіду в його індивідуальних та суспільних трансформаціях. Істотним моментом онтології свідомості є предметність, визначеність ціннісних орієнтацій, що утворює ідеал особистості. Розкривається сутність свідомості у співвідношенні з поняттям “ментальність”, в силу чого виникає феномен національної свідомості. Доведено, що національно свідома людина втілює в практику національного буття загальнолюдські цінності.

Ключові слова: метатеорія, трансценденція, аксіологія, “життєвий світ”, свідомість, ментальність, національна свідомість.

Аннотация

Смаль И.И. Метатеория сознания: аксиологический аспект. Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории – Южноукраинский государственный педагогический университет им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2007.

Диссертация посвящена исследованию метатеории сознания в аксиологическом аспекте. В работе обосновывается положение о том, что содержание сознания в качестве феномена бытия характеризуется взаимодействием внутреннего и внешнего, сущности и существования, субъективного и объективного опыта в его индивидуальных и общественных трансформациях. Важным моментом онтологии сознания является предметность, определенность ценностных ориентаций, которые образовывают идеал личности. Раскрывается сущность сознания в соотношении с понятием “ментальность”, что способствует формированию национального сознания. Духовное в национальном сознании определяет уникальность личности и возможности для реализации индивидуальной свободы в социально-политической жизни, а также воплощения в практику национального бытия общечеловеческих ценностей.

В диссертации обосновывается положение о том, что феномен сознания характеризует такой способ существования субъективности, посредством которого осуществляется как отношение знаний к реальности, так и овладение определенными точками опоры, которые обеспечивают осмысление мира и направляет мысли на целостное восприятие явлений объективной реальности. Метатеория использует данные трансцендентальной феноменологии, экзистенциализма, постструктурализма и герменевтики, что дает возможность ей избегать преобладания одного метода над другим. Метатеория сознания граничит также с постмодернизмом, что способствует развитию онтологии сознания. Утверждается мысль о том, что важным моментом онтологии сознания является предметность и определенность действительности, в силу чего важное значение в определении её сущности имеет “жизненный мир”, который мы переживаем и который определяет идеал человека, способного формировать самого себя и воздействовать на изменение окружающего мира. Кроме этого, рассматривается сущность сознания в его аксиологической самоидентификации как существенного условия бытия индивида в пределах реального существования, что дало возможность преодолеть мономерность методологического стереотипа, в котором социальное противопоставляется индивидуальному, показано, что процесс интеграции в мир означает диалог с социальностью, которая через интенции “жизненного мира” создает возможность решения выбора в самореализациях “Я”.

В работе предлагается новый взгляд на соотношение понятий “сознание” и “самосознание” и доказывается их соразмерность, в сфере которой осуществляется интеграция объективного в субъективное, превращение ценностей личностного существования в общечеловеческие мировоззренческие гуманистические ориентации, поскольку рефлексия субъективного “Я” в индивидуальной жизнедеятельности обусловливает перманентное функционирование духовного в осмыслении реалий социокультурного бытия.

Доказывается положение о том, что реализация “Я” на рациональном и иррациональном уровнях является условием активизации субъективного опыта в мышлении, который в своей функциональной деятельности направляет личностный выбор на духовные ценности. Характеризуются закономерности преодоления субъективно-объективных противоречий в генезисе самоутверждения личности. Обосновывается мысль, что сознание индивида обусловливается не только социальными детерминантами, но и фактором ментальности, которая в большой степени способствует пониманию глубинных процессов в психологических представлениях и умонастроениях человека.

В диссертации обосновывается мысль о том, что мир культуры необходимо рассматривать как реальность и культурно-исторический процесс, который образует особое измерение бытия. Если культура является совокупностью обобщенных форм духовной деятельности, то она обеспечивает введение актуального познавательного действия в русло совокупного сознательного опыта человечества и подключает этот опыт в виде определенного категориального содержания к актуальным познавательным действиям. Данное содержание выступает как субъективное, осознанное человеком, что и делает его в конечном итоге социально значимым. Акцентируется мысль о невозможности постижения культуры без учета субъекта её создания, поскольку безсубъектный, чисто объектный взгляд на предметную действительность просто