НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

Шихненко Ігор Миколайович

УДК 930.1:94(477) Грушевський

Історичні погляди Олександра Грушевського

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ –2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Щербак Микола Григорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Верба Ігор Володимирович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра історії Росії, професор

кандидат історичних наук

Степченко Ольга Петрівна,

Національна бібліотека України імені В.І.

Вернадського, Інститут рукопису, відділ фондів

рукописної спадщини, завідувач

Захист відбудеться “25” жовтня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4).

Автореферат розісланий 21 вересня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Песчаний

Актуальність теми. Розвиток української історичної науки на сучасному етапі позначений відродженням давніх традицій, основа яких була закладена в кінці ХIХ – на початку ХХ ст., застосуванням нових підходів і методів до вивчення актуальних проблем минулого. Це стосується, насамперед, життя і діяльності видатних українських вчених, а також їх інтелектуальної спадщини. За роки незалежності України проблематика і методика історичних досліджень зазнали позитивних зрушень. Демократизація суспільства, яка характеризується утвердженням свободи наукових пошуків і подоланням партійно-класового підходу до вивчення минулого, дозволила вітчизняним вченим правдиво й об’єктивно відтворювати історичні події, життя і творчість відомих осіб.

Одним з напрямів досліджень сучасної історіографії є вивчення діяльності і творчого доробку вчених доби українського національного відродження першої третини ХХ ст., і серед них об’єктивного висвітлення життєвого шляху, історичних поглядів і творчого здобутку Олександра Сергійовича Грушевського (1877-1943 рр.). Талановитий вчений-історик, рідний брат М. Грушевського, він був помітною фігурою в національно-культурному розвитку України вищевказаного періоду. Подвижницька діяльність О. Грушевського та його активна громадська позиція дозволяють говорити про нього, як про видатну особистість у вітчизняній науці. Вченому належить авторство двотомного історико-краєзнавчого нарису “Пінське Полісся”, що охоплює період – з IX по XVI ст., монографії “Міста Великого Князівства Литовського XIV-XVI ст. Старина і боротьба за старину”, а також ряду інших праць.

На сьогодні немає грунтовних праць узагальнюючого характеру, у яких би було здійснене спеціальне, комплексне дослідження історичних поглядів О. Грушевського. Відповідно, звернення до цієї теми є даниною пам’яті відомому досліднику минулого України та необхідністю об’єктивного вивчення і осмислення його творчої спадщини.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках тематичного плану кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки за темою: “Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки”, яка є складовою наукової теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№ 97173).

Мета дисертації: полягає у комплексному і всебічному аналізі історичного доробку і практичної діяльності вченого, дослідженні його поглядів на події та явища минулого українського народу. Це обумовлює, у свою чергу, такі завдання:

- з’ясувати стан наукової розробки проблеми та виявити основні види комплексу джерел з теми дисертаційного дослідження;

- розкрити процес формування історичних поглядів О. Грушевського;

- простежити наукову діяльність вченого, його участь у національно-культурному житті України першої третини ХХ ст.;

- проаналізувати праці вченого на історичну тематику та з’ясувати коло проблем, які він досліджував;

- визначити місце та значення висловлюваних О. Грушевським думок у контексті росту національної свідомості українського народу.

Об’єктом дослідження є творчий доробок О. Грушевського, комплекс історичної літератури та джерел, пов’язаних із дослідженням поглядів вченого на минуле українського народу.

Предметом дослідження є процес становлення О. Грушевського, як історика, еволюція його поглядів на історію України у контексті загальних тенденцій розвитку вітчизняного джерелознавства й історіографії.

Методи дослідження складають принципи історизму та об’єктивності, методи критичного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічній, системно-структурній, порівняльній, ретроспективній та логічній, які дозволили комплексно дослідити процес формування і розвитку історичних поглядів вченого та визначити тематику його праць. У дисертації застосовувалися також методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, їх ідентифікації, що допомогло виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої, потенційної та актуалізованої інформації, провести атрибуцію джерел.

Хронологічні межі дослідження визначені роками життя і творчої діяльності О. Грушевського (1877-1943), а також періодом формування джерельної та історіографічної бази дослідження ( початок ХХ-ХХI ст.).

Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала достатнього висвітлення в історичній літературі та у створенні комплексного наукового дослідження історичних поглядів О.Грушевського.

На основі використання значного масиву джерел, виявлених в архівах і бібліотеках України, зроблено спробу комплексно та системно дослідити формування історичних поглядів вченого, його участь у національно-культурному житті України першої третини ХХ ст. У дисертації визначені пріоритетні напрями досліджень О. Грушевського, розглянуті історичні погляди вченого на суспільно-політичний, господарський і культурно-просвітницький розвиток України за період з XI по XX ст., його відмінності та спільні риси. Оцінено персональний внесок О. Грушевського у вітчизняну історичну науку, проаналізовано і систематизовано його творчу спадщину.

Практичне значення результатів дослідження визначається новизною і комплексним підходом у вивченні даної проблеми. Висловлені у дослідженні думки та висновки, можуть бути використані при підготовці вузівських курсів з історіографії, джерелознавства, краєзнавства, праць з історії України, укладанні біографічних і бібліографічних довідників, при дослідженні окремих періодів вітчизняної історії, зокрема, давньоруського, литовсько-руського, доби Гетьманщини, нового та новітнього часу. Систематизований у дисертації матеріал може бути використаний також у практичній викладацькій роботі.

Методика пошукової роботи, яка була застосована під час дослідження, а саме: аналіз становлення історичних поглядів О. Грушевського, його участі у національно-культурному житті України першої третини ХХ ст., проведення аналізу творчої спадщини вченого, може використовуватися у процесі розгляду діяльності інших відомих науковців, праці яких присвячені історичній тематиці. Загалом, отримані результати дисертації можуть бути корисними для утвердження нових методологічних підходів до вивчення історичних робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані на всеукраїнських наукових конференціях: Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (К., 2003); “Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (К., 2003); “П’яті джерелознавчі читання. Джерела з історії Київського університету” (К., 2003); “Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених і студентів” (К., 2004). Результати дослідження здійснювалися шляхом його обговорення і рекомендації на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Зміст дисертації відображений у 4 статтях обсягом 2,5 друкованих аркушів, опублікованих у виданнях, що затверджені переліком ВАК України, як фахові.

Структура роботи відповідає актуальності теми, поставленій меті та розв’язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (23 сторінки, 288 позицій). Обсяг основного тексту дисертації становить 163 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, і хронологічні рамки, визначено мету та завдання, предмет і методологічну основу, показано зв’язок роботи з науковими програмами, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” аналізується рівень і стан наукових досліджень проблеми та джерельної бази, використаної при написанні роботи.

Підрозділ 1.1. “Стан дослідження проблеми” відображає рівень вивчення історичних поглядів О. Грушевського, зробленого на основі аналізу наукової спадщини вченого, його життєвого шляху, світогляду та національно-культурного оточення. У дисертації використано праці, які характеризують історичну творчість О. Грушевського, висвітлюють його життєвий шлях, а також проаналізовано основні етапи наукової розробки теми дослідження. У роботі виділено три хронологічні періоди дослідження проблеми: початок ХХ ст. – 1930-ті рр., 1930-ті – кінець 1980-х рр., початок 1990-х рр. – 2000-ні рр.

Перший період (початок ХХ ст. – 1930-ті рр.) визначається появою відгуків і рецензій на окремі біографічні праці О. Грушевського, присвячені життю та діяльності М. Максимовича та М. Костомарова. Це, насамперед, статті С. Томашівського та В. Доманицького. У працях вказаних авторів, вчений визначається як талановитий дослідник, а його нарисам дається висока наукова оцінка.

Позитивні відгуки на деякі роботи О. Грушевського зустрічаються у рецензіях М. Залізняка та М. Возняка. Дослідники, аналізуючи джерелознавчі нариси вченого, відзначали у них наукову об’єктивність автора, послідовність та обгрунтованість викладених ним думок. Високу оцінку раннім історичним студіям О. Грушевського дав П. Смірнов. Він, зокрема, зазначав, що незважаючи на присутній у працях вченого описовий метод та певний брак аналітизму, вони мають велику цінність, оскільки написані на багатому джерельному матеріалі. Позитивні відгуки на роботи О. Грушевського з історії українського середньовіччя знаходимо у рецензіях С. Голубєва та М. Карачківського. Ім’я вченого зустрічається також у працях його сучасників, більшість з яких була опублікована у наш час. Це, зокрема, роботи О. Гермайзе, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка. Високо оцінили шевченкознавчі студії О. Грушевського, В. Дорошенко та О. Дорошкевич. Праці вченого з середньовічної історії України отримали позитивну оцінку у рецензіях М. Карачківського. Ім’я О. Грушевського згадується також в оглядах К. Копержинського.

Таким чином, слід зазначити, що перші публікації про вченого та його наукову діяльність, хоча і не відзначалися глибоким аналізом, але містять цінні відомості, які необхідні для дослідження.

Другий період (1930-ті – кінець 1980-х рр.) характеризується відсутністю вивчення, як наукової спадщини О. Грушевського, так і його історичних поглядів. Дослідження діяльності вченого у радянські роки, вважалося небажаною темою для вітчизняних істориків. Ім’я О. Грушевського у цей період практично не згадувалося. Ідеологічна заангажованість тодішньої історичної науки не сприяла виробленню об’єктивних підходів до вивчення творчого доробку вченого. У незначних працях радянських дослідників, в основному енциклопедичного характеру, О. Грушевського називали буржуазним націоналістом, а його діяльність піддавалася нищівній критиці. Так І. Березовський у своїй статті про вченого, вміщеній в “Українській Літературній Енциклопедії” за 1988 р. писав, що О. Грушевський був членом націоналістичної Української Центральної Ради, а його діяльність і наукові праці позначені буржуазно-ідеалістичним спрямуванням. При цьому, деякі роботи дослідника, автор вищевказаної статті визнавав досить цінними, оскільки вони написані з використанням маловідомих архівних джерел. У “Історії української літературної критики. Дожовтневий період.” О. Грушевський згадується лише один раз, як представник “ліберально-буржуазної та націоналістичної течії в українській критиці кінця XIX – початку ХХ ст. Автори даної праці звинувачували вченого у “вульгарному соціологізмі”.

Аналіз наукових робіт про О. Грушевського вищевказаної групи показав, що для них характерні радянські ідеологічні стереотипи та суб’єктивна оцінка дослідників. Зазначено, що при вивченні вказаних праць потрібно підходити критично, керуючись принципами історизму та об’єктивності.

Певні відомості про діяльність О. Грушевського, його вклад у розвиток вітчизняної історичної науки містяться у працях представників української “зарубіжної” історіографії. Це статті та нариси О. Оглобліна, Б. Крупницького, І. Кошелівця, Б. Кравціва, Л. Винара та ін.

Третій період (початок 1990-х рр. – 2000-ні рр.) визначається, як якісно новий у дослідженні життя і діяльності О.Грушевського. Цьому сприяли зміни у тодішньому суспільстві, насамперед, проголошення незалежності України та початок демократичних перетворень. Зазначено, що праці вітчизняних істориків вказаного періоду, характеризуються більш об’єктивним і системним підходом до аналізу наукового доробку вченого. Це, зокрема, роботи Р. Пирога, І. Верби, Т. Ківшар, І. Гирича і В. Гирич, Л. Гісцової, О. Юркової, В. Качкана, Л. Дубровіної та О. Онищенка, В. Пристайка та Ю. Шаповала, П. Соханя, В. Ульяновського та С.Кіржаєва, І. Костюк та ін. Підкреслено, що основу для грунтовного дослідження життєвого шляху та історичної спадщини О. Грушевського заклали наукові праці І. Матяш: “Перший голова Бібліотечно-архівного відділу (до 120-ліття від дня народження О.С.Грушевського)”, “Він ніколи не був ні шовіністом, ні націоналістом, а тільки українцем… . Життєва драма О. Грушевського”, “Олександр Грушевський, як діяч архівної справи”, “Останній автограф Олександра Грушевського” та ін. Дослідженням життя і діяльності вченого, його вкладу у розвиток вітчизняної історичної науки, освіти, архівної та бібліотечної справи є дисертація Л. Приходько – “Олександр Сергійович Грушевський – історик, організатор архівної та бібліотечної справи, педагог” (2005). Зазначено, що у вказаній праці, питання історичних поглядів вченого не знайшли достатнього висвітлення.

Отже, як показав історіографічний аналіз досліджуваної проблеми, питання поглядів О. Грушевського на минуле українського народу не були предметом спеціального вивчення. Це, у свою чергу, обумовлює вибір теми дослідження.

У підрозділі 2.1. “Джерельна база дослідження” аналізується комплекс архівних та опублікованих документальних матеріалів, використаних дисертантом у роботі. Це документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф. № 1235 “Грушевські – історики, етнографи, лінгвісти (1830-1958 рр.)”), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (фонд. Х “Архів ВУАН”, фонд. XII “Модзалевський В.Д.”, фонд. XXIX “Данилевич В.А.”, фонд. I “Літературні матеріали”), які нараховують у загальному обсязі більше 100 одиниць зберігання. Основна частина цих матеріалів представлена рукописами, машинописними копіями, друкарськими відбитками та фотографіями. Аналіз архівних документів дозволив класифікувати їх за такими групами:

Першу групу становлять матеріали біографічного характеру, які містять відомості про родовід О. Грушевського, його дитинство, гімназійні та студентські роки. Це автобіографії вченого, копії атестату зрілості, посвідчення про закінчення Київського університету св. Володимира, послужні списки, наукові статті, рецензії його батька – мовознавця і педагога Сергія Федоровича Грушевського. В дану групу включені також матеріали про матір О. Грушевського – Глафіру Захарівну Грушевську та його дружину – Ольгу Олександрівну Грушевську (автобіографії, посвідчення членів різних товариств і організацій).

Друга група представлена документами із службової діяльності вченого. Це, зокрема, посвідчення і довідки про викладання у середніх та вищих учбових закладах, свідоцтва про роботу в Бібліотечно-архівному відділі, комісіях ВУАН та інших установах.

Третю групу складають численні рукописи, машинописи наукових праць О. Грушевського: статті та нариси з історії Великого Князівства Литовського, Гетьманщини, життя і діяльності М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Максимовича, рецензії на роботи М. Драгоманова, Л. Білецького, К. Харламповича, М. Макаренка та ін. У дану групу були включені також конспекти лекцій вченого, його виписки з документальних матеріалів Сенатського архіву у Москві, Рум’янцевського музею, рукописного відділу бібліотеки колегії Павла Галагана.

Четверта група представлена виписками до історико-географічного словника українських земель, головним редактором якого був О. Грушевський. Значну частину вказаних матеріалів становлять рукописи та машинописи статей самого вченого, а деякі мають його редакторські правки. Вказана група джерел відображає особистий вклад О. Грушевського у становлення і розвиток вищеназваної галузі історичної науки.

П’яту групу складає епістолярна спадщина вченого. Це листування О. Грушевського з рідними, колегами , яке є складовою частиною джерельної бази дослідження його історичних поглядів.

Шоста група представлена записними книгами про прибутки та витрати вченого, повідомленнями про відкриття ним кредиту у розмірі 1000 крб. та ін.

До сьомої групи віднесені матеріали, які були зібрані О.Грушевським для написання своїх історичних праць. Це його виписки з архівних документів про перебування Катерини II у Києві, біографії різних вчених, виписки з наукових праць К. Лазаревської, рецензії В. Данилевича на роботи Д. Багалія, копії листів Т. Шевченка та ін. Вказана група джерел характеризує творчу лабораторію О. Грушевського і дає можливість глибоко дослідити його історичні погляди.

Восьму групу складають зображальні джерела. Це фотографічні знімки вченого з родиною, видів Петергофу, Гатчини, Кисловодська, таблиця гербів губерній і областей Росії та ін. Вказані документи також доповнюють відомості з життя вченого та його наукових інтересів.

В процесі роботи над дисертацією був використаний також значний комплекс опублікованих джерел. Це часописи “Чтения Исторического Общества Нестора Летописца”, “Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка”, “Літературно-Науковий Вісник”, “Україна”, “Известия Отделения русского языка и словестности”, “Украинская Жизнь”, “Журнал Министерства Народного Просвещения”, щоденник М. Грушевського, збірник документів з історії Київського університету св. Володимира у добу Української революції 1917-1920-х рр., “ALMA MATER” під редакцією В.Короткого і В.Ульяновського та ін.

Загалом джерельна база достатня для отримання сукупності наукових фактів, як основи дослідження історичних поглядів О. Грушевського. Вона характеризується репрезентативністю і повнотою інформації.

У другому розділі “Становлення історичних поглядів вченого” показано вплив родинного виховання та університетського середовища на формування О. Грушевського як історика, а також участь вченого у національно-культурному житті України першої третини ХХ ст.

Зазначено, що становлення історичних поглядів О.Грушевського було тісно пов’язано з суспільними умовами того часу та обставинами особистого життя.

У підрозділі 2.1. “Вплив родинного виховання та університетського середовища на формування О. Грушевського як історика” показано велику роль родинного оточення, інтелектуальної атмосфери та духовних джерел у формуванні світогляду О. Грушевського. Зазначено, що становлення життєвої позиції майбутнього вченого відбувалося у сімейному колі, де дотримувалися українських звичаїв, шанували мову, літературу та минуле рідного народу. Серед важливих духовних джерел формування історичних поглядів була творчість Т. Шевченка, Л. Глібова, І. Котляревського, М. Гоголя та ін.

У період навчання у Владикавказькій гімназії (1888-1895 рр.) О. Грушевський не змінив своїх уподобань. Він продовжував цікавитися українською і світовою літературою: творами І. Нечуя-Левицького, Г. Квітки-Основ’яненка, В. Жуковського, Ф. Достоєвського, М. Твена та Ж. Верна. Поряд з цим, майбутній вчений захоплювався математикою і фізикою. Зазначено, що великий плив на формування історичних поглядів О. Грушевського у вказані роки здійснив його старший брат Михайло – студент Київського університету св. Володимира. Спілкуючись з М. Грушевським через листування, юний Олександр дізнавався про особливості суспільно-політичного та культурного життя в далекій і одночасно близькій для нього Україні. Завдяки дружнім порадам і настановам брата Михайла, О. Грушевський ознайомився з творами світової філософської думки та історичними працями. Зазначено, що під впливом М.Грушевського юний Олександр згодом і обрав своїм майбутнім фахом історію та захопився ідеями української державності. Гімназію О. Грушевський закінчив з відзнакою, вагомим розумовим багажем і твердими національними переконаннями.

Студентські роки майбутнього вченого (1895-1899 рр.) пройшли у Київському університеті св. Володимира. Зазначено, що інтелектуальне середовище вищеназваного вузу та його професорсько-викладацький склад були вирішальними для О. Грушевського у подальшому визначені свого місця в українському науковому житті. Він виявився наполегливим і старанним студентом. Велике враження на майбутнього вченого у цей період справили лекційні курси з класичної філософії професора О. Гілярова, під впливом яких він захоплювався творами Платона, Арістотеля, Ж-Ж.Руссо, Вольтера та ін.

Великий вплив на формування О. Грушевського, як історика, здійснив професор Київського університету В. Антонович. У дисертації зазначено, що заняття на джерелознавчих семінарах відомого вченого зумовили подальший вибір наукових інтересів здібного студента. В результаті наполегливої роботи на вищевказаних семінарах, О.Грушевський підготував свою першу історичну працю – нарис “Турово – Пінське князівство ХI – XIII вв.”, який пізніше був опублікований окремою книгою. Вищеназвана студія певною мірою відображає історичні погляди, перейняті молодим дослідником від свого авторитетного наставника. Це регіональний принцип дослідження історії України, ідеї народництва та позитивізму. У дисертації повідомляється, що за “Турово-Пінське князівство Х-XIII вв.” О. Грушевський отримав золоту медаль.

У подальші роки світогляд О. Грушевського постійно еволюціонував, оскільки вчений постійно перебував у центрі українського суспільного та наукового життя.

У підрозділі 2.2. “Участь вченого у національно – культурному житті України першої третини ХХ ст.” висвітлюється викладацька, дослідницька та організаторська діяльність історика. Зазначено, що після закінчення Київського університету, О. Грушевський активно працював у Науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка, в Історичному товаристві Нестора-Літописця, Українському науковому товаристві, викладав історію у Новоросійському (Одеському), Московському та Петербурзькому університетах, опублікував велику кількість праць, присвячених історії Гетьманщини, діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, історичній творчості М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша.

У добу національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920-х рр., вчений зробив вагомий вклад у розбудову вітчизняної освіти та науки. Участь у створенні Українського народного університету, в роботі Бібліотечно-архівного відділу та історичній секції УНТ значно розвинули історичні погляди О. Грушевського. Це знайшло відображення у його працях і задумах. У своїх статтях присвячених Українському народному університету, вчений писав, що вказаний заклад мав стати культурно-просвітнім центром єднання всіх національно свідомих сил, а також підготовки майбутніх педагогів і науковців. Зазначена велика роль О. Грушевського у справі становлення і розвитку вітчизняної архівної та бібліотечної справи. У дисертації повідомляється, що в період роботи в Бібліотечно-архівному відділі, вчений працював над створенням статуту Українського національного архіву, брав участь у розробленні законопроектів Української національної бібліотеки, статуту Українського археологічного інституту, Волинської архівної комісії та ін. Вважаючи архівні документи одним з найцінніших державних скарбів, які містять відомості про минуле українського народу, вчений закликав своїх співвітчизників допомагати місцевим архівним комісіям у виявленні та зберіганні історичних колекцій, збірок, передаванні їх до Бібліотечно-архівного відділу. Зазначено, що велику надію по сприянню розвитку вітчизняної архівної справи О. Грушевський покладав на матеріальну та фінансову допомогу українського уряду.

Законопроект вченого про створення Української національної бібліотеки передбачав створення великого книгозібрання вітчизняної та світової літератури з різних галузей науки на зразок Французької національної бібліотеки у Парижі, або Британського Музею у Лондоні. О. Грушевський висловлював думку, що УНБ повинна бути, у першу чергу, гордістю української держави, показником її високого культурного розвитку, а також задовольняти духовні та інтелектуальні потреби народу.

У дисертації повідомляється, що помітний слід залишив вчений у громадському житті України в добу національно-визвольних змагань 1917- 1920 рр. О. Грушевський, як депутат від Трудової партії входив до складу Центральної Ради. У своїх публіцистичних статтях вчений закликав співвітчизників відстоювати власну національну гідність, не цуратися рідної мови та культури. О. Грушевський критикував необдумане рішення голів Паризької мирної конференції 1918-1919 рр., стосовно передання Польщі земель Східної Галичини, де переважну кількість населення становили українці. Він зазначав, що таке рішення не вирішить етнічні та релігійні проблеми вказаного краю і призведе до нових міжнаціональних конфліктів.

Період 1920-х рр. характеризувався, як один із найактивніших у науковій діяльності О. Грушевського. Це було безпосередньо пов’язано з роботою вченого у комісіях та відділах ВУАН. Зазначено, що у вказані роки О. Грушевський очолював Постійну комісію по складанню історично-географічного словника української землі, працював у Археографічній комісії, на Науково-дослідній кафедрі історії України та ін. У цей час вченим була написана та опублікована велика кількість праць з історії міського життя України XIV-XVI ст. і земельної політики Гетьманщини.

У дисертації зазначено, що згортання політики українізації та масові репресії проти інтелігенції на початку 1930-х рр., трагічно позначилися і на долі О. Грушевського. У 1933 р. його звільнили з усіх займаних посад, а згодом виключили із самої ВУАН. Пізніше, у 1938 р. вченого арештували і засудили до заслання у м. Павлодар Казахської РСР. Помер О. Грушевський в м. Іртишську у 1943 р., а реабілітували його посмертно лише у 1989 р.

Основою історичної концепції О. Грушевського стали його погляди, що сформувалися під впливом ідей народництва та української державності, які відобразилися у його науковому доробку .

Третій розділ “Наукова проблематика історичних праць О.Грушевського” охоплює різнобічні напрями наукових досліджень вченого і складається з 4-х підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Джерелознавчі, біографічні та історіографічні студії дослідника” аналізуються праці О. Грушевського, присвячені дослідженню етнографічних збірок М. Цертельова, О. Бодянського, О. Русова, архіву Стороженків, нарису “Історія Русів” і творів з полемічної літератури XVI-XVII ст., як історичних джерел, нариси з життя і діяльності М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша та ін.

У дисертації зазначається, що дослідивши етнографічні збірки вищеназваних українських вчених, О. Грушевський відзначив їх високий науковий рівень і вдалий виклад матеріалу. У працях присвячених вивченню архіву Стороженків, вчений, на основі епістолярної спадщини відомих землевласників, висвітлив особливості економічного та культурного життя українського панства першої половини XIX ст., його захоплення вивченням історії та ін. Проаналізувавши листування між членами вищеназваної родини, О. Грушевський зазначав, що Стороженки були добрими господарями, а їхні генеалогічні розвідки заклали основу вітчизняної історіографії.

Велику наукову цінність становить нарис вченого “До долі “Історії Русів”, у якій він дослідив походження відомого твору, авторство та його вплив на творчість багатьох літераторів. О. Грушевський доводить, що головний задум автора “Історії Русів” – це показати походження і долю слов’янського населення України з власною мовою та культурною самобутністю. Головними категоріями вказаного твору вчений називає патріотизм, любов до батьківщини та пропагування ідеї української держави. Зазначено, що у своїх джерелознавчих працях, вчений використовував комплексний підхід до вивчення історичного джерела, додаючи при цьому детальну характеристику його змісту та відомостей про події минулого. Досліджуючи джерела, О. Грушевський керувався, насамперед, принципами історизму та об’єктивності, застосовував методи текстологічного, порівняльного та критичного аналізу.

У біографічних та історіографічних нарисах вченого висвітлений життєвий шлях М. Максимовича, М. Костомарова, О. Русова, М. Драгоманова та проаналізована їх творча спадщина. О. Грушевський зазначав, що кожен із вищеназваних дослідників українського минулого зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної історичної науки.

Підрозділ 3.2 “Погляди О. Грушевського на історію України ХI- ХVI ст.” містить аналіз праць вченого, у яких висвітлюється соціально-економічний, політичний та культурний розвиток України в добу середньовіччя. Зазначено, що у своєму двотомному історичному нарисі “Турово-Пінське князівство”, О. Грушевський висловив думку, що вказане державне утворення за період свого існування з XI по XIV ст. перебувало під постійним політичним впливом сусідніх князівств: Київського, Полоцького та Литовського, але змогло зберегти при цьому власні риси духовної культури. Велика кількість праць вченого присвячена історії міського життя у литовсько-руську добу. Це нариси: “З міського життя у полудневих замках у ХVI в.”, “Любецькі справи другої пол. XVI ст.”, “Луцьке міщанство в XVI в.” та ін. У дисертації зазначено, що вказаний цикл праць О. Грушевського, передував його монографії “Города Великого Княжества Литовского в XIV-XVI вв. Старина и борьба за старину”. У вказаному дослідженні вчений висвітлив характерні особливості звичаїв та побуту українського міщанства у вищезазначений період, його боротьбу з великокнязівськими намісниками за збереження своїх давніх прав і вольностей та ін. О. Грушевський при цьому підкреслював, що вольності багатьох українських міст склалися ще за княжої доби. В умовах же литовського панування, вони збереглися та отримали подальший розвиток Цінність вказаної роботи полягає також у тому, що вона написана на великій кількості історичних джерел: великокнязівських грамот, статутів та люстрацій.

У підрозділі 3.3 “Історія Гетьманщини у науковому доробку вченого” проаналізовано праці О. Грушевського, присвячені земельній політиці та культурно-просвітницькому життю Лівобережної України у XVII-XVIII ст.

У статтях: “Старшинські та млинові займи Лівобережної України XVII ст.”, “З економічного життя українських монастирів у XVII-XVIII ст.”, “Універсали та грамоти у земельних справах 1650-1660 рр.” вченому вдалося висвітлити особливості системи та видів землеволодінь у Гетьманщині, а також охарактеризувати протиріччя між козацькою старшиною і селянами. О. Грушевський при цьому зазначав, що за період від початку Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького і до 1660 –х рр. у земельній політиці України відбулися істотні зміни. Головна з них – це передавання земельних угідь козацької старшини у спадщину, а не дарування їх за службу гетьману, як було раніше.

Велику цінність становлять нариси вченого “Розквартирування російських полків на Україні” та “Конфіскація земель у мазепинців”, об’єднані спільним історичним циклом “По катастрофі 1708 року”, а також “Глухів і Лебедин”. У вищеназваних працях О. Грушевський висвітлив соціальне та моральне становище українського населення під час війни Росії із Швецією та після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII. Вчений при цьому зазначав, що це був трагічний період у житті українського народу, який згодом обернувся повною втратою ним своєї незалежності.

У статті “Зміни шкільної системи на Лівобережжі в XVIII ст.” об’єктом дослідження О. Грушевського була реформа шкільної освіти у Гетьманщині у вказаний період. Зазначено, що головною причиною цієї реформи вчений вважав невідповідність рівня старої системи освіти умовам нового часу. Загалом зміни шкільної системи навчання на Лівобережжі у XVIII ст., які проводилися за російським зразком, О. Грушевський вважав нищівними для української системи освіти з її національними ознаками та демократичними принципами навчання.

У дисертації зазначено, що основна думка, яку проводив вчений у своїх працях, присвячених історії Гетьманщини, була ідея української державності, що знайшла втілення саме у козацькій добі.

Підрозділ 3.4. “Відображення діяльності українських товариств та наукових установ у дослідженнях історика” містить аналіз нарисів і статей О. Грушевського про діяльність Кирило-Мефодіївського братства, Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві та ін.

Зазначено, що у працях, присвячених діяльності Кирило-Мефодіївського братства, вчений висвітлив плани і думки його членів, їх цілі та завдання. Велику увагу у цих студіях історик приділив просвітницькій діяльності у товаристві М. Костомарова, Т. Шевченка та П. Куліша. Аналізуючи ідеї братчиків, стосовно скасування кріпацтва та підвищення культурного рівня народних мас, О. Грушевський зазначав, що вони мали прогресивне значення для того часу та були яскравим прикладом для наступного покоління борців за волю українського народу.

Доля колишніх кирило-мефодіївців знайшла відображення у статті О. Грушевського “З життя українського гуртка в Петербурзі 1858-1861 рр.” Зазначено, що у вказаній праці вчений висвітлив еволюцію світогляду колишніх братчиків, їх нові наукові та творчі захоплення.

У нарисі “З життя Київського українського гуртка”, О.Грушевський дослідив історію виникнення і діяльності осередку майбутнього Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства, дав оцінку внеску у його роботу М. Драгоманова, О. Русова, В. Антоновича та П.Житецького.

У підрозділі аналізуються також нариси О. Грушевського, присвячені Науковому товариству ім. Т. Шевченка у Львові та Українському науковому товариству у Києві. Вчений вважав, що вищеназвані товариства певною мірою передували створенню майбутньої Української академії наук.

У дисертації сформульовано теоретичне узагальнення і вирішення проблеми, що проявилося у дослідженні історичних поглядів О. Грушевського, визначенні їх впливу на духовний та національний розвиток української історичної науки.

У результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:

1. З’ясовано стан наукової розробки проблеми та виявлено основні види комплексу джерел, використаних під час роботи над дисертацією. Аналіз наукової літератури показав, що історичні погляди О. Грушевського не були предметом окремого дослідження. Джерельна база, яку складають документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (фонд 1235 “Грушевські – історики, лінгвісти (1830 – 1958 рр.)”), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (фонд I “Літературні матеріали”, фонд Х “Архів ВУАН”, фонд XII “Модзалевський В.Л.”, фонд XXIX “Данилевич В.Ю.”, періодичні видання: журнали “Україна”, “Літературно-науковий вісник”, “Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца”, “Известия Отделения русского языка и словестности” та ін. є достатньою для вирішення завдань сформульованих у дисертації.

2. Формування і розвиток історичних поглядів О. Грушевського відбувалося під впливом родинного, університетського та суспільного середовища, в якому він жив і працював. Виховання у дусі українських традицій, велика шана до минулого рідного народу, праця на джерелознавчих семінарах В. Антоновича, сприяли подальшому визначенню наукових інтересів О. Грушевського, становленню його як історика. Велика заслуга в цьому належала також старшому брату вченого – М. Грушевському. Зазначено, що все своє життя О. Грушевський був і залишався його найкращим другом і однодумцем.

3. Простежено наукову діяльність вченого і його участь у національно-культурному житті України першої третини ХХ ст. У дисертації повідомляється, що О. Грушевський зробив великий внесок у становлення і розвиток вітчизняної освіти та історичної науки. Вчений викладав у Новоросійському, Московському, Петербурзькому та Київському університетах, працював у Історичному товаристві Нестора-Літописця, УНТ та ін. Під час Української революції 1917-1920 рр. О. Грушевський був одним з ініціаторів створення Українського народного університету, Української національної бібліотеки, Українського національного архіву та Волинської архівної комісії. У своїх працях він відстоював думку, що Український народний університет повинен був стати культурно-освітнім центром, який у першу чергу, об’єднав би всі національно-свідомі сили для будівництва держави. Законопроект О. Грушевського про Українську національну бібліотеку передбачав створення великої книгозбірні вітчизняної і світової літератури, як показника високого культурного рівня українського народу. Зазначено, що робота вченого над розробленням статутів Українського національного архіву, Волинської архівної комісії, проекту архівної реформи сприяла вирішенню проблем виявлення і збереження історичних документів.

Патріотичні заклики у публіцистичних статтях О. Грушевського про відстоювання державної незалежності, територіальної цілісності та культурної самобутності, відіграли важливу роль у пробудженні національної свідомості українського народу.

Діяльність О. Грушевського у 1920-ті рр. була позначена активною керівною та дослідницькою роботою в установах ВУАН. Вчений очолював соціально-економічний відділ Науково-дослідної кафедри України, працював у Археографічній комісії та ін. Відзначений вагомий внесок О.Грушевського у становленні та розвитку вітчизняної історичної географії. Під керівництвом вченого було опубліковано 3 томи історично-географічного словника, у якому знайшли висвітлення особливості економічного та господарського розвитку українських земель у різні історичні періоди.

4. Проаналізовано праці О. Грушевського на історичну тематику та з’ясовано коло проблем, які він досліджував. Це, насамперед, джерелознавство, біографістика, історіографія, історія України, діяльність українських товариств та наукових установ:–

у своїх джерелознавчих нарисах вчений сконцентрував головну увагу на вивченні документальних матеріалів архіву Стороженків, трактаті “Історії Русів”, етнографічних збірках М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша та ін. Досліджуючи вказані джерела, О. Грушевський застосовував методи текстологічного, порівняльного та критичного аналізу. Це дало змогу вченому встановити автентичність джерел, їх авторство, інформаційну та наукову цінність. Зазначено, що вивчаючи історичні події відображені у джерелі, О. Грушевський доходив висновку, що кожна доба минулого мала свої особливості, які певною мірою позначилися на соціально-економічному та культурному житті українського народу;–

аналізуючи життя і творчий доробок М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша та інших відомих українських вчених, історику вдалося об’єктивно оцінити їх наукову спадщину та її вплив на наступні покоління дослідників минулого. О. Грушевський відзначав, що праці вищеназваних дослідників збагатили вітчизняну історіографію та етнографію;–

історія України XI-XVI ст., знайшла відображення у двотомному дослідженні вченого “Пінське Полісся. Історичні нариси XI-XIII ст.” (1901, ч.1.), “Пінське Полісся. Історичні нариси XIV-XVI ст.” (1903, ч.2), монографії “Міста Великого Князівства Литовського XIII-XIV вв. Старовина і боротьба за старовину” та в інших нарисах і статтях. У вказаних працях, О. Грушевський розкрив процес зародження української державності, її соціально-економічний та культурний розвиток, що знайшли своє продовження у литовсько-руську добу;–

висловлюючи свої погляди на господарський устрій, земельну політику Гетьманщини XVII-XVIII ст., відносини гетьманської влади з царськими намісниками, події Північної війни та Полтавської битви О. Грушевський зазначав, що це був трагічний період у вітчизняній історії, який згодом призвів до втрати українським народом власної державності;–

характеризуючи причини поразки Кирило-Мефодіївського братства, вчений зазначав, що вони полягали у невідповідності прогресивних демократичних ідей його членів суспільно-політичним умовам того часу.–

аналізуючи діяльність Українського гуртка в Петербурзі, НТШ та УНТ, О.Грушевський відзначив їх вагомий внесок у становлення вітчизняної історичної науки. Вчений вважав, що вищевказані гуртки та товариства певною мірою передували створенню у 1918 р. Української академії наук.

5. Визначено місце та значення висловлюваних вченим думок у контексті росту національної свідомості українського народу. Зазначено, що історична спадщина О. Грушевського засвідчує різнобічну тематику його досліджень. Це дозволяє стверджувати про вагомий внесок вченого у розвиток цієї галузі науки у першій третині ХХ ст. Характеризуючи історичні погляди О. Грушевського, слід підкреслити, що вони зазнали в основному впливу народницької та позитивістської теорій. Головна ідея, яку