Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет
імені В.Н. Каразіна
Сокурянська Людмила Георгіївна
УДК 316.752-057.87
Ціннісна детермінація становлення соціальної суб’єктності студентства в умовах соціокультурної трансформації
Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора соціологічних наук
Харків – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.
Науковий консультант: | доктор соціологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Бакіров Віль Савбанович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, ректор, завідувач кафедри прикладної соціології.
Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, старший науковий співробітник Головаха Євген Іванович, Інститут соціології НАН України (м. Київ), заступник директора, завідувач відділу історії, теорії та методології соціології;
доктор соціологічних наук, професор Подольська Єлізавета Ананіївна, Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія”, професор кафедри соціології;
доктор соціологічних наук, професор Черниш Наталія Йосипівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії соціології.
Захист відбудеться “4” жовтня 2007 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий “3” вересня 2007 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради |
І.І. Шеремет
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження обумовлюється як нагальною потребою суспільств, що трансформуються, у визначенні суб’єктів соціальних зрушень, так і логікою розвитку сучасної соціології. Суспільний запит на теоретичне осмислення рушійних сил трансформаційних процесів та чинників, які детермінують суб’єктні якості групових та індивідуальних акторів, має чітку практичну спрямованість, оскільки його здійснення сприятиме більш цілеспрямованому реформуванню пострадянської соціокультурної реальності. Водночас зміни, які відбуваються на посткомуністичному просторі, суттєво позначаються на соціологічному дискурсі, що виявляється в акцентах сучасної соціології не тільки на макросоціальних феноменах, але й на індивідуальних практиках як полі реалізації соціальних можливостей, що змінюються.
За сучасних умов потужними чинниками конструювання нових життєвих стилів, соціальних позицій як на груповому, так і на індивідуальному рівні стають такі об’єктивні фактори, як молодість та високий рівень освіти. Серед суб’єктивних чинників цього процесу чи не найважливішими є цінності та ціннісні орієнтації певної соціальної групи або особистості, зокрема їх динамічні характеристики, плюралістичність та амбівалентність. Саме тому молодь, насамперед студентська, привертає сьогодні пильну увагу науковців. Їхні дослідження свідчать про значну динаміку ціннісних орієнтацій студентства, а реальна соціальна практика, зокрема події останніх років вітчизняної історії, - про актуалізацію ним позицій суб’єкта суспільних перетворень. Отже, звертання до аналізу змісту та спрямованості змін у ціннісному дискурсі студентської молоді та їх впливу на становлення її соціальної суб’єктності в умовах соціокультурної трансформації є актуальною суспільною та науковою проблемою.
Сучасна соціологія має на озброєнні різноманітні пояснення трансформації посткомуністичних суспільств, окремих соціальних інститутів, зокрема вищої школи, та чинників, що її спричиняють. Концептуалізації цього процесу, в т.ч. ролі ціннісної динаміки у його актуалізації, присвячені праці таких вітчизняних та закордонних дослідників, як Л. Аза, В. Андрущенко, В. Астахова, В. Бакіров, Л. Герасіна, Є. Головаха, Т. Заславська, С. Катаєв, О. Куценко, М. Лапін, С. Макеєв, О. Навроцький, Н. Наумова, В. Оссовський, Н. Паніна, В. Пилипенко, І. Попова, Є. Подольська, В. Радаєв, А. Ручка, Л. Сохань, Н. Тихонова, В. Хмелько, Ю. Чернецький, Н. Черниш, І. Шеремет, М. Шульга, В. Ядов, О. Якуба, М. Арчер, У. Бек, Д. Белл, Р. Будон, І. Валлерстайн, Е. Гідденс, Р. Інглехарт, Т. Маршалл, Д. Пантіч, О. Тоффлер, А. Турен, Ф. Хайєк, С. Хантінгтон, П. Штомпка та ін.
Суб’єктний дискурс соціологічного знання, який наразі у вітчизняному контексті представлений значно менше, ніж трансформаційний та ціннісний, презентують дослідження Б. Ананьєва, Т. Заславської, О. Злобіної, В. Ільїна, В. Левічевої, А. Пригожина, Ю. Резніка, Р. Ривкіної, Ж. Тощенка, В. Ядова, О. Якуби, П. Бергера, П. Бурдьє, М. Карвата, П. Мітєва, З. Фрідріха та ін. Попри деяке пожвавлення інтересу сучасної соціології до проблеми соціальної суб’єктності, її науковий аналіз у контексті ціннісної динаміки молодіжної свідомості поки що не став предметом соціологічного теоретизування.
Брак концептуальної бази аналізу ціннісної детермінації формування соціальної суб’єктності у нових соціокультурних умовах, зокрема несформованість адекватної мови для інтерпретації та пояснення цього процесу на особистісному рівні, обмежує можливості наукового осмислення пострадянської реальності. Тому серед актуальних завдань вітчизняної соціології особливого значення набуває проблема концептуалізації факторної обумовленості переходу українського суспільства від його безсуб’єктного стану до стадії актуалізації суб’єктних характеристик різноманітних елементів соціального цілого, в т.ч. студентської молоді, що й визначило основну наукову проблему дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукового напрямку досліджень кафедри соціології соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, зокрема, таких держбюджетних тем, як “Сучасні університети як центри формування інтелектуальної еліти українського суспільства” (2000-2001 рр.) (номер державної реєстрації 0100U003309), “Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації” (2002-2004 рр.) (номер державної реєстрації 0102U000387), “Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій” (2005-2007 рр.) (номер державної реєстрації 0105U000709). Усі теми виконані під науковим керівництвом пошукача.
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає у концептуалізації процесу становлення суб’єктних характеристик особистості, а також такої соціальної групи, як студентство, в умовах соціокультурної трансформації пострадянського простору, у виявленні та аналізі макро-, мезо- та мікрофакторів формування соціальної суб’єктності як якості майбутніх фахівців з вищою освітою.
Реалізація мети спричинила вирішення наступних завдань:
- аналіз теоретичної та емпіричної інтерпретації досліджуваної проблеми у ретроспективному та актуальному соціологічному контексті;
- визначення поняття та феноменів соціокультурної трансформації, її змісту, етапів та суб’єктів в умовах сучасної України;
- уточнення категоріального апарату аксіодискурсу соціології;
- визначення змісту поняття “соціальна суб’єктність”, критеріїв, показників, рівнів, видів та етапів формування цього феномену;
- концептуалізація факторної обумовленості становлення соціальної суб’єктності сучасної особистості;
- здійснення порівняльного аналізу ціннісних орієнтацій поколінь українського студентства 1970-х – початку 2000-х років;
- визначення спрямованості ціннісної динаміки у студентському середовищі, порівняльний аналіз ціннісних орієнтацій студентів України та Білорусі;
- вивчення ролі вищої школи в становленні соціальної суб’єктності майбутніх фахівців;
- аналіз співвідношення соціалізаційного впливу та самоконструювання в процесі формування сучасної особистості;
- дослідження ціннісної динаміки на особистісному рівні;
- концептуалізація амбівалентних проявів ціннісної свідомості особистості в умовах соціокультурної трансформації тощо.
Об’єкт дисертаційного дослідження – динаміка ціннісних орієнтацій сучасного українського студентства. Предмет – чинники формування соціальної суб’єктності як феномену, що відображає зсув у ціннісному вимірі сучасного суспільства та його окремих елементів.
Теоретико-методологічні засади дисертації. Для досягнення мети та розв’язання завдань дослідження в роботі застосовувалась методологія теоретичного синтезу макро- й мікросоціологічних підходів, зокрема структурно-функціонального аналізу (на соцієтальному, інституціональному та груповому рівні вивчення обраної проблеми) та гуманістичного підходу (на особистісному рівні її дослідження).
Теоретичним підґрунтям дослідження є роботи вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячені вивченню процесів соціокультурної трансформації, ціннісної динаміки та становлення соціальної суб’єктності. Так, представлений у дисертації аналіз поняття та феноменів соціокультурної трансформації спирається на науковий доробок таких учених, як М. Арчер, Д. Белл, І. Валлерстайн, Е. Внук-Липинські, Е. Гідденс, Р. Інглехарт, Н. Луман, Е. Мокрицький, К. Поланьї, К. Поппер, П. Сорокін, Д. Старк, О. Тоффлер, А. Турен, Ф. Хайєк, С. Хантінгтон, П. Штомпка, Ш. Ейзенштадт, В. Бакіров, Є. Головаха, Т. Заславська, О. Куценко, С. Макеєв, Н. Наумова, Н. Тихонова, Н. Черниш, В. Ядов, О. Якуба. У роботах цих та багатьох інших соціологів концептуалізуються трансформаційні процеси на посткомуністичному просторі, осмислюється їх сутність, рушійні сили, механізми, реальні та перспективні результати тощо.
У контексті ціннісного фокусу дослідження автор звертається до творчості таких соціальних учених, як Р. Лотце, Г. Тард, Е. Дюркгейм, М. Вебер, М. Хоркхаймер, Р. Лінтон, Ф. Адлер, М. Шелер, М. Хайдеггер, З. Фрейд, Х. Ортега-і-Гассет, А. Тойнбі, У. Томас, Ф. Знанецький, Т. Адорно, П. Сорокін, Т. Парсонс, К. Клакхон, М. Рокіч, Н. Смелзер, Р. Інглехарт, Д. Пантич, В. Бакіров, О. Балакірєва, Є. Головаха, А. Ручка, Є. Подольська, О. Дробницький, М. Каган, І. Попова, В. Сагатовський, А. Здравомислов, М. Лапін, В. Хмелько, Н. Черниш, В. Ядов, О. Якуба та ін. У дисертації використані їх ідеї щодо природи цінностей, їх впливу на поведінку особистості, типологічні особливості, спрямованість динаміки тощо.
Відправними положеннями суб’єктного дискурсу дослідження є теоретичні розробки, зокрема концепти суб’єкта та суб’єктності, таких науковців, як М. Арчер, У. Бек, Е. Гідденс, Т. Заславська, О. Злобіна, І. Ільїнський, М. Карват, І. Кон, В. Левічева, В. Міляровський, П. Мітєв, В. Мошняга, Б. Поршнєв, А. Пригожин, Р. Ривкіна, А. Согомонов, А. Турен, З. Фрідріх, А. Шендрик, П. Штомпка, В. Ядов, О. Якуба та ін.
Методи дослідження. Теоретичне дослідження здійснювалось на основі синтезу методів філософського, соціологічного та загальнонаукового аналізу, зокрема, методів індукції та дедукції, аналізу та синтезу, систематизації, порівняльного аналізу, типологізації тощо.
Емпіричною базою дисертації є матеріали регіональних, загальнонаціональних та міжнародних досліджень, здійснених протягом 1971-2004 рр. кафедрою соціології та соціологічною лабораторією Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за участі та під науковим керівництвом пошукача. Серед них: дослідження проблем ідейно-політичного виховання студентів (1971-1975); дослідження проблем розвитку соціальної активності молодих фахівців (1976-1980); дослідження з питань розвитку громадсько-політичної активності українського студентства (1978-1980); дослідження ефективності виховного впливу вищої школи (1981-1985); дослідження впливу вищої освіти на розвиток якостей інтелігентної людини (1991-1993); дослідження процесу формування у ВНЗ спеціаліста ХХІ сторіччя (1995-1997); дослідження ролі пострадянської вищої школи в процесах соціокультурної трансформації (2002-2004).
Головними методами отримання інформації у дослідженнях 1970-80 рр. були: анкетне опитування студентів, формалізовані інтерв’ю з викладачами та керівниками ВНЗ, аналіз вузівської та державної статистики. Усі дослідження 1990-х - початку 2000-х рр. були кількісно-якісними. Застосовувалися такі якісні методи, як фокусовані групові інтерв’ю та біографічний метод. Обробка інформації здійснювалась за допомогою різноманітних методів математичного аналізу, зокрема інтелектуального аналізу даних (багатомірне шкалювання, факторний та кластерний аналіз, метод дерева класифікації тощо).
У роботі здійснено вторинний аналіз матеріалів соціологічних досліджень, здійснених фахівцями Інституту соціології НАН України (м. Київ), Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка (м. Київ), Центру “Соціомоніторинг” (м. Київ), Східноукраїнського Фонду соціальних досліджень (м. Харків) та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні комплексної наукової проблеми – визначенні рушійних сил трансформації пострадянського простору, зокрема у розробці та застосовуванні ціннісно-суб’єктного підходу до аналізу соціокультурних змін українського суспільства. В межах цього підходу вперше у вітчизняній соціології представлено авторську концепцію факторної обумовленості становлення соціальної суб’єктності пострадянського студентства.
На основі розробленої концепції отримані такі нові результати:
- уперше виявлено зумовленість трансформації культурних і соціальних феноменів змінами в системі цінностей різних елементів соціального;
- уперше доведено, що процес “модернізації” та “постмодернізації” ціннісних орієнтацій є найважливішим чинником становлення соціальної суб’єктності особистості (соціальної групи) як головного трансформаційного ресурсу;
- уточнено дефініції понять “соціокультурне”, “трансформація”, “соціокультурна трансформація”, визначені феномени соціокультурної трансформації в Україні, її етапи та головні суб’єкти;
- виявлено, що “модернізація” цінностей українських студентів здійснюється за віссю “індивідуалізм-комуналізм”, “постмодернізація” - за віссю “прагматизм-ідеалізм”, що знаходить відображення у різних стратегіях самореалізації майбутніх фахівців;
- уперше визначені чинники ціннісної диференціації сучасного українського студентства, зокрема економічний, культурний та соціальний капітал батьківської родини, високоурбанізований/неурбанізований спосіб життя до вступу у ВНЗ; престижність/непрестижність професії, що отримується, тощо;
- уперше здійснено порівняння змісту понять “актор”, “агент”, “суб’єкт”; уточнено дефініції понять “суб’єктність”, “соціальна суб’єктність”, визначені типи, рівні, носії відповідних їм феноменів; до наукового обігу введені поняття “диспозиційна суб’єктність” та “актуалізована суб’єктність”;
- уперше у вітчизняній соціології здійснено порівняння ціннісних орієнтацій різних поколінь студентської молоді; доведено, що актуалізована суб’єктність перш за все притаманна студентам “другого покоління незалежності”;
- уперше у вітчизняній соціології за допомогою методів інтелектуального аналізу даних, зокрема методу дерева класифікації, виявлені різні типи орієнтацій на самореалізацію, а також охарактеризовано феномен знехтуваності у студентському середовищі;
- одержав подальший розвиток категоріальний апарат соціологічної теорії цінностей, зокрема, уточнено зміст понять “цінність”, “ціннісні орієнтації”, “ціннісна система”; введено до наукового обігу поняття “ціннісне поле”; уточнено критерії типології цінностей;
- уперше в соціології розроблена теорія “ціннісного поля особистості” як її нового соціокультурного виміру;
- одержала подальший розвиток типологія амбівалентної особистості, зокрема доведено, що виокремлений у дослідженні інноваційно-амбівалентний тип особистості володіє найбільшим потенціалом суб’єктних диспозицій.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Запропонований пошукачем ціннісно-суб’єктний підхід та розроблені у його межах концепція факторної обумовленості формування соціальної суб’єктності та теорія “ціннісного поля особистості” започатковують новий напрям теоретизування на шляху синтезу макро- та мікросоціологічних теорій. Отримані завдяки цьому результати по-новому розкривають механізми суспільної трансформації, зокрема дають можливість більш глибокого розуміння таких її чинників, як ціннісна динаміка та соціальна суб’єктність різних елементів соціуму. Основні положення та висновки дисертації створюють теоретичне підґрунтя для подальших емпіричних досліджень обраної проблеми.
Результати дослідження можуть бути використані у діяльності органів державного управління освітою, зокрема в удосконаленні державної освітньої політики; у навчально-виховному процесі у вищій школі, у викладанні таких дисциплін, як “Загальна соціологічна теорія”, “Сучасні соціологічні теорії”, “Соціологія молоді”, “Соціологія освіти”, “Соціологія особистості”, “Соціологія соціальних змін” тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на науково-методологічних семінарах соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та були доведені пошукачем до наукового співтовариства протягом 1993-2007 рр. на 23 національних та 34 міжнародних наукових конференціях та семінарах, серед яких: Міжнародна наукова конференція “Харківські соціологічні читання” (Харків, 1994, 1995, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006), 6-ий Міжнародний міждисциплінарний конгрес жінок (Аделаїда, Австралія, 1996), 7-ий Міжнародний міждисциплінарний конгрес жінок “Жінка в університеті” (Сідней, Австралія, 1998), 42-ий науковий конгрес психологів Німеччини (Єна, 2000), Всеукраїнська соціологічна конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000, 2002, 2003, 2004), Всеукраїнська наукова конференція “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи” (Київ, 2000), Міжнародна науково-практична конференція “Громадянськість інтелігенції: шляхи формування в кризовому суспільстві” (Харків, 2001), Міжнародна наукова-практична конференція “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006), ІІ Всеросійський соціологічний конгрес “Російське суспільство і соціологія у ХХІ сторіччі: соціальні виклики та альтернативи” (Москва, 2003), Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми ХХІ сторіччя: культура поведінки молоді. Роль суспільства у вихованні молоді” (Санкт-Петербург, 2004), Міжнародна наукова конференція “Методологія соціологічного дослідження: проблеми та нові тенденції” (Мінськ, 2004), Міжнародна наукова конференція “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001), ІІІ Всеросійський соціологічний конгрес “Глобалізація та соціальні зміни в сучасній Росії” (Москва, 2006), Міжнародна наукова конференція “Інновації в технології та методології наукового пізнання” (Одеса, 2006), Міжнародна наукова конференція “Моральні імперативи інтелігенції” (Харків, 2006), Міжнародна науково-практична конференція “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2006, 2007), Міжнародна науково-практична конференція “Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення й майбутнє” (Луганськ, 2006), Всеукраїнська наукова конференція “Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління” (Донецьк, 2005, 2006, 2007), Міжнародна науково-практична конференція “Глобальні проблеми людства як фактор трансформації освітніх систем” (Харків, 2007) та ін.
Публікації. За темою дисертації опубліковано: одноосібну монографію обсягом 44,7 др. арк.; 10 розділів у колективних монографіях, 65 наукових статей, у т.ч. 35 публікацій у фахових виданнях, 25 тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділені на підрозділи, висновку, списку використаних джерел, додатків. Робота викладена на 387 сторінках основного тексту. Робота містить 19 рисунків, 24 таблиці. Список використаних джерел складає 280 найменувань та викладений на 21 сторінці, додатки містять 3 таблиці та 12 рисунків.
Основний зміст роботи
У вступі розкрито сутність та стан розробки наукової проблеми, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його теоретичну та емпіричну базу, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми та характер її апробації.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу ціннісної динаміки та становлення соціальної суб’єктності у контексті суспільства, що трансформується” визначаються головні теоретичні координати дослідження обраної проблеми у її трансформаційному, ціннісному та суб’єктному дискурсах, аналізуються понятійний апарат класичної та сучасної соціології та філософії у контексті цих дискурсів; визначаються особливості соціокультурної трансформації в Україні, її феномени, суб’єкти та основні етапи; формулюються теоретичні засади авторської концепції факторної обумовленості, зокрема, ціннісної детермінації становлення соціальної суб’єктності особистості та соціальної групи.
У першому підрозділі першого розділу дисертації – “Сутність та зміст поняття “соціокультурна трансформація”” – підкреслюється, що у сучасній соціальній науці тлумачення категорії “соціокультурна трансформація” почасти суттєво відрізняються. У пошуках власної дефініції цієї категорії автор вдається до аналізу її складових – понять “соціокультурне” та “трансформація”. Інтерпретація першого обумовила звернення до праць П. Сорокіна, який трактував “соціокультурне” як надорганічні явища, що включають до себе “мову, науку, філософію, релігію, мистецтво, … право і етику, мораль і манери, технічні винаходи та процеси, ... а також соціальні інститути”. Близько до сорокінського тлумачення визначає поняття “соціокультурне” П. Штомпка, який пише про культурні (“соціальна свідомість” і “соціальні інструкції”) та соціальні (“соціальна організація” та “соціальна ієрархія”) виміри “соціокультурного поля”. Базуючись на цих концептах, пошукач визначає категорію “соціокультурне” як таку взаємодію між індивідами (або групами індивідів) у всіх сферах їх життєдіяльності, що передбачає співвимір, єдність тих чи інших культурних феноменів (перш за все норм та цінностей), які інтерналізовані цими індивідами (або групами), та певних соціальних конструктів (структур), в яких ці культурні феномени (смислові конструкції) виявляються.
Визначаючи поняття “трансформація”, автор спирається на науковий доробок таких учених, як М. Арчер, В. Андрущенко, В. Бакіров, Д. Белл, І. Валлерстайн, А. Вишневський, Е. Внук-Липинські, Е. Гідденс, Є. Головаха, Ш. Ейзенштадт, Т. Заславська, Р. Інлехарт, О. Куценко, С. Макеєв, К. Поппер, Д. Старк, Н. Тихонова, О. Тоффлер, А. Турен, С. Хантінгтон, Н. Черниш, М. Шабанова, П. Штомпка, В. Ядов та ін. Здійснюючи порівняльний аналіз понять “трансформація” та “модернізація”, пошукач підкреслює, що головна відмінність у їх змісті полягає у тому, що модернізація – це зміни, які мають конкретний напрямок – відтворення інституціонального порядку сучасних західних суспільств, в той час як трансформаційна парадигма акцентує увагу не на подібності суспільств, а на їх відмінностях; модернізація – це переважно свідоме регулювання суспільних процесів, трансформація вбирає до себе й спонтанні прояви.
Важливим теоретичним підґрунтям авторського бачення поняття та феноменів трансформації стала її концептуалізація такими соціологами, як Т. Заславська (концепти “трансформаційна структура суспільства”, “трансформаційна активність”, “суб’єкти трансформаційної активності”, “людський потенціал”, “динамічний потенціал”) та П. Штомпка, який визначає трансформацію як якісні перетворення суспільства, кардинальні зміни його сутнісної якості. Розробці авторської дефініції поняття “трансформація” сприяло також звернення до постмодерністських теорій, зокрема положень про незаданість вектору соціального розвитку, пріоритетну роль соціальних суб’єктів у становленні різноманітних форм їх соціального буття тощо.
Виходячи з такої логіки аналізу, автор визначає трансформацію як дискретний процес якісних радикальних змін суспільства як соціокультурної системи, що детерміновані як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками, перш за все соціальною суб’єктністю. Підкреслюючи дискретний характер трансформації, пошукач виходить із того, що цей процес складається із багатьох етапів, які мають власну логіку, суб’єктів, ресурси і т. ін., тому завершення певного етапу може сприйматися як завершення трансформації в цілому. У цьому контексті автор не погоджується із тими російськими та вітчизняними колегами, які вважають, що трансформація у наших суспільствах практично вичерпала себе. Визначаючи перетворення пострадянського простору як соціокультурну трансформацію, автор сприймає її як процес кардинальних змін у змісті взаємодії різних соціальних суб’єктів, у т.ч. міжособистісної взаємодії (тобто процес ціннісної, власно культурної трансформації), який обумовлює такі ж кардинальні зміни у різноманітних формах цієї взаємодії (тобто власно соціальну трансформацію). Така дефініція визначила теоретичні межі феноменального аналізу соціокультурної трансформації в Україні.
У другому підрозділі першого розділу роботи – “Особливості соціокультурної трансформації українського суспільства: феномени, суб’єкти, основні етапи” - виходячи із положення про ціннісну детермінацію соціокультурної трансформації, автор вдається до аналізу її феноменів в Україні, найважливішим з яких вважає зміни у суспільній свідомості, що перш за все виявляється в її “індивідуалізації”. Автор визнає, що ці зміни як показник соціокультурної трансформації детермінуються також соціально-економічною ситуацією в українському суспільстві, в той же час саме вони обумовлюють цю ситуацію.
Ціннісна динаміка здійснює суттєвий вплив на переструктурацію українського суспільства. Головною ознакою цього феномену трансформації є неусталеність процесів, що відбуваються у соціальних групах та поміж ними.
До феноменів соціокультурної трансформації автор відносить також суттєві інституціональні зміни, зокрема феномен подвійної інституціоналізації, про який писали Є. Головаха та Н. Паніна.
Серед політичних феноменів трансформації пошукач, з одного боку, виокремлює такі, як відмова від однопартійності, ідеологічний плюралізм, зміни у виборчій системі тощо, з іншого, політичну пасивність більшості українських громадян, невідповідність рівня розвитку опозиційної свідомості формам та масштабам опозиційної поведінки. Важливим феноменом політичного аспекту соціокультурної трансформації автор вважає ту обставину, що сьогодні політичний вибір, особливо молоді, детермінується не стільки ідеологічними чинниками, скільки орієнтаціями на конкретні культурні взірці та стилі життя.
Підкреслюючи суперечливість трансформаційних процесів в Україні, автор зазначає, що це обумовлено протиріччям між соціалістичною ментальністю і вільним підприємництвом, що передбачає меншу рівність при більшому індивідуальному ризику та особистій відповідальності. Проте саме останні феномени детермінують соціальну суб’єктність як важливий трансформаційний ресурс. Її становлення обумовлено характером та змістом тих чи інших етапів трансформації українського суспільства, а також особливостями їх основних суб’єктів.
Аналізуючи етапи соціокультурної трансформації в Україні, автор виходить із логіки їх виокремлення, запропонованої Є. Головахою. Перший із них (за Є. Головахою) – етап посткомуністичного розвитку (1991-1992 рр.). Його відрізняли спрямованість на створення ринкової економіки, домінування на рівні масової свідомості цінностей політичного плюралізму тощо. Пошукач зазначає, що на цьому етапі соціальна суб’єктність була лише на старті свого становлення, деякі її прояви були притаманні певній частині інтелектуальної еліти суспільства та студентства.
Феноменами етапу посткомуністичного регресу (1995-1996 рр.) Є. Головаха називає: політичний курс на розвиток “соціально-ринкової економіки”, появу впливових політичних сил, які бажали реставрації Союзу, конкуренцію демократичних орієнтацій із цінностями комуністичного минулого тощо. За цих умов суб’єктність була пов’язана лише з діяльністю політичної еліти, хоча, за даними досліджень дисертанта, тенденція її становлення у студентському середовищі ставала у цей період все більш помітною.
Наслідуючи логіку Є. Головахи, наступний етап автор називає передкомуністичним (1997-1998 рр.). Його феномени: погіршення економічної ситуації, в т.ч. рівня життя населення, що позначилось на електоральних настроях (особливо старших поколінь). Соціальна суб’єктність на цьому етапі акумулюється переважно у середовищі “лівої” політичної опозиції. Проте у цей період дещо активізували роботу молодіжні рухи, але впливовою суспільною силою за умов низької підтримки їх діяльності українською молоддю вони не стали.
У наступні півтора року (1999 р. – жовтень-листопад 2000 р., тобто до початку “касетного скандалу”) виявляються ознаки не тільки посткомуністичного регресу, але й посткомуністичного розвитку. Це певні позитивні зрушення у соціально-економічній сфері та, головне, життєві орієнтації населення не стільки на пристосування та обмеження, скільки на досягнення. Але визначити даний період як переддемократичний не можна. Щодо наступного етапу, який почався з “касетного скандалу” та закінчився парламентськими виборами 2002 р., то значну його частину автор характеризує як “повзучий передкомунізм”. При цьому підкреслюється, що після “касетного скандалу” можливість перетворення “маятникової” моделі трансформації в Україні в “бумерангову” стала надзвичайно актуальною. Тільки останній період цього етапу (передвиборча кампанія) завдяки діям опозиційних блоків не дозволив комуністам стати його головними суб’єктами.
Період між парламентськими (2002 р.) та президентськими (2004 р.) виборами, враховуючи його фінал, автор називає переддемократичним. При цьому головними суб’єктами цього етапу (перш за все на завершальній стадії) були опозиція та студентство, без якого Майдану могло б і не бути.
Сучасний етап соціокультурної трансформації в Україні, початком якого автор вважає січень 2005 р., відрізняється безпрецедентною боротьбою компроматів на всіх рівнях владної вертикалі. Тому пошукач називає його етапом “розгулу демократії”. Нестабільність економічного розвитку країни, подорожчання життя населення, нескінченні політичні баталії, парламентська криза не додають авторитету жодній із гілок української влади. Щодо головного суб’єкту останніх двох років вітчизняної історії, то ним є український політикум, в якому сьогодні широко представлені основні бізнес-клани країни. Масовий соціальний суб’єкт все ще залишається неконсолідованим. Суб’єктність молоді, як засвідчив Майдан-2, стає предметом купівлі-продажу. Проте, акцентуючи увагу на поколінні молодих, автор вважає його потенційним носієм соціальної суб’єктності. Перетворення потенційної в актуалізовану суб’єктність української молоді значною мірою обумовлюється, на думку пошукача, спрямованістю динаміки її цінностей.
Третій підрозділ першого розділу дисертації – “Аксіодинаміка як чинник та показник соціокультурної трансформації” – містить у собі два пункти. У першому – “Ціннісний дискурс філософського та соціологічного знання: ретроспекція та актуальний аналіз” – автор звертається до аналізу аксіологічного дискурсу філософії, соціології та соціальної психології, уточнюючи зміст таких понять, як “цінність”, “ціннісні орієнтації”, “ціннісні системи”, “ціннісне поле”. Вдаючись до аналізу філософських інтерпретацій перших двох категорій, автор засновується на працях Р. Лотце, Ф. Брентано, А. Мейнонга, Р. Перрі, Е. Гуссерля, М. Шелера, Н. Гартмана, Г. Клоскі, Дж. Дьюї, К. Льюіса, Н. Решера, В. Тілліха, В. Вайскопфа та ін. Особлива увага приділяється питанню щодо природи цінностей, розглядаються їх тлумачення як суб’єктивного феномену (Р. Лотце), як продукту емоційно-волютивної активності людини (Р. Перрі), як інтенціонального емоційного акту (Е. Гуссерль), як ідеальних, незалежних один від одного якостей, що не належать до емпіричного світу (М. Шелер). З іншого боку, аналізуються уявлення про інструментальну природу цінностей в межах філософського прагматизму та натуралізму (Дж. Дьюї, К. Льюіс, Н. Решер та ін.), а також марксистської філософії, яка наполягає на їх суб’єкт-об’єктній природі.
Аналізуючи філософську рефлексію щодо глобальної ціннісної трансформації останніх десятиліть XX сторіччя, дисертант доходить висновку про переважно песимістичну тональність концепцій, спрямованих на осягнення наслідків цієї трансформації. Проте останнім часом філософське бачення загальновизнаних ціннісних імперативів зазнало суттєвих змін. По-новому визначається домінантність “інваріантних цінностей”, їх пріоритетність та субординація. Увага філософів усе більше фокусується на ціннісних феноменах особистості чи конкретної соціальної групи, на цінностях повсякденності.
На відміну від філософської, соціологічна рефлексія щодо ціннісної динаміки сучасного суспільства є, на думку дисертанта, більш реалістичною, менш конотованою, що обумовлюється увагою соціології до актуальних соціокультурних феноменів. “Реалізм” її аксіологічного дискурсу виявляється вже на рівні дефініцій поняття “цінність”. У цьому контексті особлива увага приділяється роботам М. Вебера, який розумів цінності як узагальнені цілі та засоби їх досягнення; У. Томаса і Ф. Знанецького, на думку яких цінності належать до суб’єктивної реальності та не можуть бути зведені до жодної із природних категорій; Т. Парсонса, який розглядав цінності як вищі принципи, на засадах яких забезпечується згода як у малих соціальних групах, так і у суспільстві в цілому, а також таких учених як Ф. Адлер, К. Клакхон, Н. Смелзер, Е. Андерсон та ін.
Новітні дослідження цінностей українськими та російськими соціологами свідчать про плюралізацію методологічних підходів до аксіологічної проблематики, зокрема про теоретичний синтез марксистського та веберівського підходів. Спираючись на такий підхід, дисертант визначає “цінність” як концепцію життєвих уподобань особистості (або соціальної групи), що відображає її здатність осмислення оточуючої реальності, оцінюючого ставлення до неї, а також її емоційний (афективний) стан, волютивні інтенції та виступає головним мотиватором поведінки і діяльності того чи іншого соціального суб’єкту.
Уточнюючи дефініцію поняття “ціннісні орієнтації”, пошукач звертається до інтерпретації цієї категорії такими закордонними та вітчизняними вченими, як М. Вебер, У. Томас, Ф. Знанецький, Т. Парсонс, К. Клакхон, А. Орум, Дж. Торней, Д. Локвуд, Дж. Пат, А. Здравомислов, В. Ольшанський, В. Ядов, Л. Аза, В. Бакіров, В. Водзинська, Є. Головаха, Г. Головних, М. Лапін, Ю. Левада, Н. Наумова, В. Піддубний, А. Ручка, А. Тельнов, В. Хмелько та ін. Не поділяючи позицію деяких авторів, які ототожнюють поняття “цінності” та “ціннісні орієнтації”, пошукач підкреслює, що перше із них належить до категоріального апарату філософії та соціології та є насамперед світоглядним концептом, натомість ціннісні орієнтації, тобто процес і результат інтеріоризації особистістю таких концептів, входячи до “мови” соціології та соціальної психології, є, так би мовити, більш соціологічним поняттям, ніж “цінності”.
Окрім зазначених вище, пошукач звертається до поняття “система цінностей”, розуміючи його як упорядковану, структуровану єдність, елементи якої знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. При цьому автор доводить, що у контексті суспільства, що трансформується, більш придатним до аналізу результатів ціннісної динаміки є поняття “ціннісне поле”. Цього висновку дисертант доходить завдяки аналізу якісної інформації, що надало можливість розробки авторської теорії “ціннісного поля особистості”.
У другому пункті третього підрозділу першого розділу – “Проблеми типологізації аксіофеноменів у сучасній соціальній науці” – аналізуючи підходи та критерії класифікації цінностей, автор звертається до типології Шелера-Рокіча (розподіл цінностей на цінності-цілі та цінності-засоби); Е. Фромма, який класифікував цінності у відповідності до п’яти виокремлених ним груп потреб (у спілкуванні, творчості, безпеці, самоідентифікації, пізнанні оточуючого світу); типології, розробленої за критерієм розповсюдженості цінностей російськими та вітчизняними соціологами В. Ядовим, М. Лапіним, Н. Наумовою, І. Поповою та ін., згідно з якою виокремлюються загальновизнані, домінуючі цінності, ціннісна “периферія” та ціннісний “хвіст”. За сучасних умов особливої значущості набуває типологія цінностей за їх роллю у функціонуванні кризового соціуму (цінності, що інтегрують, та цінності, що диференціюють суспільство). Проте головна увага в дисертації приділяється типології цінностей, побудованій за “цивілізаційним” (соціокультурним) критерієм: традиційні, модерністські та постмодерністські цінності. Підкреслюється, що культурна генетика цінностей має велике значення для виявлення їх динамічних та консервативних характеристик. У цьому контексті дисертант звертається до робіт Р. Інглехарта, який визначав постмодерністський ціннісний дискурс як результат переходу від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей. За Інглехартом, зміни саме у цій площині ціннісної свідомості обумовлюють сьогодні глобальні ціннісні перспективи.
У роботі підкреслюється особлива значущість соціокультурної типології цінностей у визначенні спрямованості динаміки ціннісних орієнтацій студентства, зазначається, що домінування традиційних, модерністських чи постмодерністських цінностей не тільки визначає ступінь відповідності ціннісної свідомості окремої особистості чи соціальної групи напрямку суспільного розвитку, але й обумовлює їх суб’єктний потенціал.
Четвертий підрозділ першого розділу роботи – “Соціальна суб’єктність як прояв ціннісних змін у суспільстві” - розкриває теоретичні засади суб’єктного фокусу дисертації. У першому пункті підрозділу – “Поняття та феномени соціальної суб’єктності: соціологічні інтерпретації” - здійснюється порівняльний аналіз понять “агент”, “актор” та “суб’єкт”, зазначається, що, саме останнє є найбільш придатним для аналізу рушійних сил соціокультурної трансформації. Це обумовлюється тим, що поняття “суб’єкт” відображає самодіяльність, самостійність індивіда (або соціальної групи), його “авторство” конкретної соціальної дії, здатність до самостійного вибору типу діяльності, цілей та засобів їх досягнення. Найважливішою атрибутивною властивістю суб’єкта є його соціальна суб’єктність. Аналізуючи останню у контексті трансформаційних процесів в Україні, дисертант звертається до актуальних суспільних змін як об’єктивних чинників її формування. Проте головна увага приділяється внутрішнім детермінантам нового типу соціальної суб’єктності – цінностям та ціннісним орієнтаціям, зокрема модерністським та постмодерністським аксіофеноменам, які актуалізують цілі досягнення життєвого успіху та самореалізації особистості. При цьому маються на увазі як термінальні, так і інструментальні цінності. Їх інтеріоризація індивідом (чи групою) свідчить про становлення суб’єктної самосвідомості. Обумовлена модерністськими та постмодерністськими цінностями соціальна суб’єктність виявляється у стратегії самореалізації індивіда, яка відрізняється спрямованістю суб’єкта на самостійність у вирішенні власних проблем; високим рівнем життєвих домагань тощо.
Одним із визначальних критеріїв того чи іншого типу соціальної суб’єктності є вибір індивідом (соціальною групою) засобів досягнення цілей. Так, вибір протиправних засобів актуалізує кримінальний тип суб’єктності, що породжує кримінальні структури як суб’єкти суспільних процесів. У цьому контексті актуалізується проблема формування створювальної суб’єктності. При цьому мова йде не тільки про суспільне, але й про особистісне відтворення, що має особливе значення в умовах індивідуалізації суспільної свідомості.
До показників соціальної суб’єктності автор відносить психологічну готовність індивіда до самостійної діяльності, його теоретичну та практичну підготовленість до неї, відповідальність за результати, готовність до ризику, здатність впливати на інші соціальні суб’єкти тощо.
Чинником та одночасно показником соціальної суб’єктності пошукач вважає адаптивно-інноваційний потенціал особистості, який визначається як її здатність перебудовувати свою свідомість та поведінку у відповідності до соціокультурних умов, що змінюються. На думку автора, таким потенціалом перш за все володіє молодь, завдяки гнучкості її свідомості та здатності до сприйняття нового.
Виходячи із цих показників, пошукач здійснює типологічний аналіз соціальної суб’єктності, виокремлює її рівні, види, форми та основні етапи формування, що представлено у другому пункті підрозділу 1.4. – “Типологія, рівні та етапи формування соціальної суб’єктності”. Зокрема, пошукач виокремлює дійсну та псевдосуб’єктність (прикладом останньої, вважає автор, є “тусовочна” суб’єктність як імітація активної діяльності). Як перший, так і другий тип може бути притаманний різним видам суб’єктності, що диференціюються за сферами діяльності індивіда (групи): професійна, політична, правова, релігійна, сімейно-побутова тощо. Кожен із видів суб’єктності обумовлюється відповідними цінностями та ціннісними орієнтаціями (професійними, політичними і т. ін.).
Певний вид суб’єктності, доводить автор, характеризується специфічною життєвою стратегією, адаптивно-інноваційним потенціалом, характером та формами. За характером діяльності у дисертації виокремлюються продуктивна, комунікативна, інноваційна тощо суб’єктність, за носієм - суб’єктність індивіда, соціальної спільноти, соціального інституту. Головний акцент у дисертації робиться на аналізі індивідуального рівня суб’єктності. При цьому автор говорить про “індивідуально-особистісну суб’єктність” людини (позиціювання щодо засобів та характеру вирішення проблем власного життя), її “соціально-групову суб’єктність”, яка виявляється в позиції індивіда в групі приналежності, його здатності діяти в інтересах цієї групи, як у своїх власних, та “соціальну суб’єктність”.
Підкреслюючи багаторівневу структуру соціальної суб’єктності, дисертант вводить до наукового обігу поняття “диспозиційна суб’єктність” та “актуалізована суб’єктність”. Перше визначається як налаштованість особистості на самостійну та відповідальну соціальну діяльність, що знаходить відображення у відповідній системі ціннісних орієнтацій, а також установок на актуалізацію життєвої стратегії самореалізації. Щодо актуалізованої суб’єктності, то, включаючи суб’єктну диспозицію, вона обов’язково передбачає певний рівень підготовленості особистості (чи групи) до здійснення життєвої стратегії самореалізації (відповідні освіта, вміння та навички професійної, політичної і т. ін. діяльності) та власно активну, самостійну, творчу та відповідальну діяльність у різних сферах. Соціальну суб’єктність дисертант розглядає як динамічну характеристику особистості (групи), що володіє високим внутрішнім трансформаційним потенціалом. Певні суспільні умови можуть провокувати перетворення диспозиційної в актуалізовану суб’єктність. У зв’язку з цим пошукач виокремлює ситуативну суб’єктність, що виникає під впливом зовнішніх факторів, та усталену суб’єктність, обумовлену внутрішніми чинниками. В умовах ситуативної суб’єктності індивід може вирішувати лише обмежене коло питань. Реалізація життєвих стратегій та протидія системним загрозам можливі тільки за умов усталеної суб’єктності.
Формування суб’єктності може бути як спонтанним, так і цілеспрямованим. Попри велику значущість у цьому процесі первинної соціалізації, диспозиційна і актуалізована, в т.ч. усталена, суб’єктність найбільші імпульси до розвитку отримують на етапі вторинної соціалізації, особливо у формативний період, коли індивід не лише самостійно обирає власний варіант життєвого проекту, але й починає реалізувати його. Цей період обіймає й роки навчання у вищій школі.
У другому розділі роботи – “Проблеми формування соціальної суб’єктності студентства в нових соціокультурних умовах” - викладено бачення дисертанта студентської молоді як соціокультурної спільноти; проаналізовано ціннісний світ вітчизняного студентства різних поколінь та ціннісну диференціацію сучасної студентської молоді; розглянуто процес “постмодернізації” ціннісної свідомості пострадянських студентів як чинника становлення їх суб’єктних характеристик, у т.ч. освітні та професійні аксіофеномени майбутніх фахівців, їх позиціювання у студентській групі; роль навчально-виховного процесу у ВНЗ у становленні соціальної суб’єктності студентства тощо.
Перший підрозділ другого розділу – “Студентська молодь як соціокультурна спільнота” - присвячений проблемі ідентифікації студентства як цілісного соціального утворення. Визнаючи близькість понять “соціальна група” і “соціальна спільнота”, автор не вважає їх тотожними, підкреслюючи, що у визначенні першого переважають об’єктивні ознаки, що об’єднують людей, другого - суб’єктивні. На думку пошукача, “соціальна група” є більш широким поняттям та включає до себе поняття “соціальна спільнота”. Так, молодь як соціально-демографічна група складається із різних соціальних спільнот, тобто сукупностей людей, що об’єднані загальними умовами життя, метою, інтересами та цінностями (субкультурою) та ін. З огляду на останнє, пошукач вважає більш доцільним використання поняття “соціокультурна спільнота”, в т.ч. по відношенню до студентства. Формулюючи дефініцію цього поняття, автор виходить із трактування “соціокультурного” П. Сорокіним, включаючи до його змісту символічний та предметний світ конкретної сукупності людей. Існування специфічного символічного (ціннісного) та речового світу студентства, який визначає її особливу субкультуру, вирізняє цю молодіжну спільноту від інших, які, у свою чергу, можуть володіти власним символічним та предметним світом, а, отже, бути соціокультурною спільнотою. Говорячи про певну гомогенність студентства як соціокультурної спільноти, пошукач співвідносить це поняття з поняттям “peer group” (Ш. Ейзенштадт), що позначає не стільки групу однолітків, скільки групу рівних як за віком і статусом, так і за спільністю поглядів, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки тощо. На думку автора, можливість існування єдиної студентської субкультури обумовлена, з одного боку, особливою студентською мовою, цінностями, перш за все освітніми, образом та стилем життя, дозвіллєвими практиками тощо.
