КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Семенюк Лариса Леонтіївна
УДК 911. 3:30 (477.65)
СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
11.00.02 – економічна та соціальна географія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі економічної і соціальної географії
Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова
Науковий керівник:
кандидат географічних наук, професор
Загородній Володимир Васильович,
Національний педагогічний університет імені
Михайла Драгоманова, професор
кафедри економічної і соціальної географії
Офіційні опоненти:
доктор географічних наук, професор
Доценко Анатолій Іванович,
Рада по вивченню продуктивних сил України
НАН України, головний науковий співробітник
відділу проблем відтворення людського
капіталу та розселення
кандидат географічних наук, доцент
Мезенцева Наталія Іванівна
Київський національний університет імені
Тараса Шевченка, доцент кафедри економічної
та соціальної географії
Провідна установа:
Чернівецький національний університет імені Юрія
Федьковича Міністерства освіти і науки України,
географічний факультет, м. Чернівці.
Захист відбудеться 26 березня 2007 року
о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.001.07 Київського національного університету
імені Тараса Шевченка за адресою: МСП - 03680, м. Київ, проспект акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд 312.
З дисертацією можна ознайомитися у
бібліотеці Київського національного університету імені
Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ-33, вул. Володимирська, 64.
Автореферат розісланий 20 лютого 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор географічних наук, професор С.І.Іщук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Сучасний стан соціально-економічного розвитку України характеризується помітними якісними та кількісними змінами в усіх сферах життєдіяльності населення. Докорінні політичні, економічні та соціальні трансформації вимагають всебічного врахування їхньої дії при плануванні перспективного розвитку українського суспільства.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні в останні десятиріччя, особливо загострили існуючі та викликали нові проблеми розвитку сільської місцевості (СМ). Зміна форм власності, поява якісно нових типів суб’єктів господарювання у сільській місцевості та факторів впливу на її розвиток, поставили в ранг актуальних суспільно-географічне дослідження сільських територій окремих регіонів. Оскільки СМ є поліфункціональною суспільно-територіальною спільністю, то її вивчення має базуватись на дослідженні рівнів та ефективності розвитку основних функцій, виявленні загальних і внутрірегіональних особливостей та тенденцій в їх розвитку. У цьому контексті дослідження суспільно-географічних аспектів розвитку сільської місцевості Кіровоградської області як одного з агропромислових регіонів Центральної України є, безумовно, актуальним. Варто зазначити, що дослідження такого спрямування в регіоні не проводилися, а необхідність у них зумовлена не тільки соціально-економічною ситуацією та суто науковими чинниками. Важливість наукового вивчення та ґрунтовного аналізу стану СМ підкреслюється Законами України, Указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України щодо розвитку села.
Зв’язок з науковими програмами і темами. Дисертація виконана на кафедрі економічної і соціальної географії Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова і є складовою частиною її загальної наукової тематики. Окремі положення дисертації використані при розробці держбюджетної теми „Наукове обґрунтування ринку праці педагогічних кадрів природничих спеціальностей у сільських місцевостях України до 2015 року” (№ державної реєстрації РК – 0105U000449). Дисертація також пов’язана з темою наукових досліджень кафедри географії та геоекології Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка „Систематика та функціонування ландшафтних комплексів Центральної та Південної України в умовах інтенсивного антропогенного пресингу, геоекологічні та соціально-географічні аспекти проблеми переходу регіону до сталого розвитку”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення загальних та внутрірегіональних особливостей комплексного розвитку сільської місцевості Кіровоградської області та визначення перспектив і напрямків її функціонування.
Відповідно до мети наукового дослідження були визначені наступні завдання:
Проаналізувати теоретичні засади та поглибити методичні основи суспільно-географічного дослідження сільської місцевості.
Виявити та проаналізувати вплив природно-екологічних та соціально-економічних факторів на розвиток СМ області.
Розкрити особливості соціальної інфраструктури як фактора розвитку СМ у сучасних економічних умовах.
Визначити та доповнити перелік основних функцій, які виконує СМ у територіальній організації суспільства.
Визначити загальні риси, рівень, ефективність та територіальні відмінності в розвитку основних функцій.
Провести районування сільської місцевості та розробити прогноз перспективного функціонального розвитку різних типів районів.
Об’єктом дослідження виступає сільська місцевість адміністративної (Кіровоградської) області. Вибір Кіровоградської області зумовлено тим, що вона має типові для багатьох областей України природні та соціально-економічні характеристики, та, разом з тим, є яскравим прикладом особливих умов розвитку депресивного агропромислового регіону.
Предметом дослідження є функціональний розвиток сільської місцевості Кіровоградської області в умовах трансформації економічних, соціальних та політичних відносин у суспільстві.
Методи дослідження. За теоретико-методичну основу дисертаційного дослідження слугують наукові положення, що викладені у працях Е.Б. Алаєва, О.І. Алексєєва, Г.В. Балабанова, В.Р. Бєлєнького, Д.І. Богорада, П.П. Борщевського, М.Х. Валєєва, І.О. Горленко, В.О. Джамана, В.В. Долішнього, А.І. Доценка, В.В. Загороднього, Т.І. Заславської, Д.Ф. Крісанова, С.О. Ковальова, В.І. Куценко, В.О. Максимова, В.П. Нагірної, М.Д. Пістуна, Л.Г. Руденка, О.Г. Топчієва, М.І. Фащевського, Г.С. Фтомова, Л.Г. Чернюк, О.І. Шаблія та інших вітчизняних і зарубіжних учених про закономірності розвитку та територіальну організацію суспільства, життєдіяльність територіальних спільностей людей, у тому числі і розвитку СМ.
Для вирішення поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи досліджень: системного підходу, історичний, статистичні і математичні методи, абстрактно-логічний, аналізу, синтезу, аналогій, рейтингового аналізу; порівняльно-географічний, районування, картографування, класифікації та типізації.
У процесі підготовки дисертації використовувалися наукові та методичні літературні джерела, статистичні матеріали державного, обласного та районних управлінь статистики, звітні та планові матеріали окремих відомчих організацій, картографічні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів:
вперше:
- здійснено суспільно-географічне дослідження сільської місцевості Кіровоградської області на основі аналізу рівня розвитку основних функцій, що дало змогу виявити загальні та внутрірегіональні особливості комплексного розвитку СМ;
- проаналізовано систему факторів, які впливають на розвиток сільської місцевості області, особливу увагу приділено фактору соціальної інфраструктури;
- проведено районування сільської місцевості області за рівнем розвитку основних функцій, що дало можливість виділити та охарактеризувати три типи СМ;
удосконалено:
- суспільно-географічне поняття сільська місцевість, зокрема обґрунтовано специфічність способу життя сільського населення, що визначає особливість і значення СМ у територіальній організації суспільства;
- методику дослідження СМ, яка базується на визначенні рівня та ефективності розвитку основних функцій у сучасних умовах;
- перелік функцій, що виконує СМ у територіальній організації суспільства, зокрема виділено соціальну функцію, базовою складовою якої є найбільш розвинена в сільській місцевості області - освітня;
- структуру групи соціально-економічних факторів розвитку СМ, яку, зокрема, доповнено сучасними, такими як: зміна форм власності, інвестиції;
отримали подальший розвиток:
- принципи і основні напрямки перспективного розвитку різних типів СМ області, що дадуть змогу вирівняти внутрірегіональні диспропорції у їхньому функціональному розвитку.
Практичне значення отриманих результатів пов’язане з можливістю їхнього використання для удосконалення наукових основ територіального прогнозування, планування та управління територіями. Виявлені автором тенденції та закономірності в розвитку окремих функцій та пропозиції щодо удосконалення їх ефективності та схем розвитку в СМ області були використані Кіровоградською обласною радою при розробці програм соціально-економічного розвитку Кіровоградської області на 2005–2006 рр., Стратегії економічного і соціального розвитку області до 2011 р., Програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р. та ін. (довідка № 26-51/1 від 18.04.06). Окремі положення дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, зокрема, при вивченні курсів „Економічна і соціальна географія України”, „Краєзнавство і туризм”, „Географія населення”, читанні спецкурсів, підготовці кваліфікаційних робіт (довідка № 252-Н від 20.09.06).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно написаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу комплексного розвитку сільської місцевості Кіровоградської області. У роботі містяться певні концептуальні положення, методичні підходи, висновки, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на наукових конференціях: Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2002–2006 рр.); „Суспільно-географічні дослідження природно-господарського комплексу Запорізького краю і суміжних територій” (Мелітополь, 2003); “Актуальні проблеми розвитку економіко-географічної науки та освіти в Україні” (Київ, 2003); „Роль освіти для економічного, соціального і культурного розвитку регіонів” (Кіровоград, 2003); ІХ з’їзді Українського географічного товариства „Україна: географічні проблеми сталого розвитку” (Чернівці, 2004); „Регіональні суспільно-географічні дослідження: стан, проблеми, перспективи” (Тернопіль, 2005); „Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку” (Київ, 2006).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено у 7 статтях, у тому числі 6 фахових, 4 тезах наукових конференцій.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (196 джерел) та 3-х додатків (56 стор.). Основний текст дисертації – 168 стор. Робота містить 59 таблиць та 20 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі „Теоретичні та методологічні засади суспільно-географічного дослідження сільської місцевості” проаналізовано розвиток теорії суспільно-географічного дослідження сільської місцевості, розглянуто поняття сільської місцевості, її функції, визначені методологічні принципи та методичні прийоми дослідження.
Суспільно-географічне дослідження сільської місцевості має досить помітну історію і здобутки. Як об’єкт дослідження сільська місцевість почала розглядатись у 60-х роках ХХ століття вченими московської (С.О. Ковальов), згодом новосибірської (Т.І. Заславська), прибалтійської (С.Я. Ниммік) наукових шкіл. В 70-х роках цей напрямок набув розвитку в українській суспільній географії у працях Л.М. Жембровського, А.І. Доценка, В.В. Загороднього та ін. Трансформація та розвиток суспільства, господарського комплексу наприкінці ХХ століття поставили нові завдання перед науковцями, котрі займаються аналізом проблем сільських місцевостей.
Вирішенню цих завдань присвячені, зокрема, наукові праці О.О. Афоніної, О.В. Гладкого, А.М. Гольцова, Т.А. Гринюк, О.Д. Левади, К.В. Мезенцева, М.Л. Сажнєва та ін. Ними започаткований новий комплексний підхід до дослідження сільської місцевості, що ґрунтується на аналізі основних функцій, які вона виконує в територіальній організації суспільства. При цьому основними функціями є: виробнича, демографічна, історико-культурна, природоохоронна, рекреаційна та ін. (рис.1).
У роботі окремо виділено особливу освітню функцію СМ, яка є базовою складовою соціальної функції. Система освіти, як відомо, є важливим елементом розвитку сільської місцевості. Освіту відносять до сфери, соціальне значення та рівень розвитку якої визначає якість життя і є одним з головних показників рівня людського розвитку. У межах виконання соціальної функції можна розглядати також і системи охорони здоров’я та культури, але вони не мають співвідносного із системою освіти ступеня розвитку в межах сучасної СМ області.
Виходячи із багатофункціональності розвитку та комплексності дослідження, нами уточнено поняття сільська місцевість. Вона розглядається як історично сформована у взаємозв’язку з містами природно-соціо-економічна територіальна спільність, що отримала розвиток поза межами міських територій, характеризується специфічним способом життя населення, функціонально-територіальною структурою і виконує загальні та специфічні функції у розвитку суспільства.
Головними методологічними принципами дослідження визначено – діалектичний принцип, принципи територіальності, комплексності та пропорційності, регіональної цілісності, системності. Особливу увагу приділено комплексному підходу, під яким розуміють взаємозумовлений розвиток геосистеми як єдиного цілого, що забезпечує зв’язок усіх підсистем і елементів. У господарській практиці комплексність визначають як забезпечення пропорційного і збалансованого функціонування території.
У роботі використано власну методику дослідження комплексного розвитку території. Як відомо, поняття „комплексність”, „комплексний розвиток території” належать до фундаментальних наукових понять, що найчастіше використовуються у суспільно-географічних дослідженнях та у практиці регіонального господарювання.
Запропонована нами методика комплексного розвитку СМ базується на визначенні рівня розвитку основних функцій, які виконує СМ у територіальній організації суспільства. Рівень розвитку (m) визначаємо методом рейтингового аналізу, або за формулою:
,
де Rф – фактичні показники розвитку функції в адміністративному районі, Rсер – середньообласні показники рівня розвитку функції. Для підсумкового аналізу внутрірегіональних відмінностей СМ визначаємо коефіцієнт комплексного розвитку території (Ккр):
,
де mі – рівень розвитку функцій, n – кількість функцій.
Методика дослідження розвитку окремих функцій СМ спрямована на виявлення внутрірегіональних відмінностей у рівнях комплексного розвитку СМ і базується на аналізі системи основних статистичних показників, що дозволяє розкрити кількісну та якісну характеристику основних процесів у функціонуванні СМ регіону, виявити тенденції і закономірності їх розвитку. Останні тенденції і закономірності покладені в основу розробки перспективних напрямів розвитку різних типів СМ регіону.
У другому розділі „Фактори розвитку сільської місцевості Кіровоградської області” розглянуто природно-екологічні та соціально-економічні фактори розвитку СМ області, проаналізовано роль соціальної інфраструктури в її функціонуванні.
Природну основу розвитку і територіальної організації сільської місцевості утворюють земельні, водні, лісові та ресурси мінеральної сировини.
Особливості природних умов території, а через них рівень та специфіку функціонального розвитку СМ визначає її фізико-географічне положення: північна та північно-західна части-ни області розташовані в межах південного лісостепу (43,5% площі), а південна та південно-східна – північного степу (56,5%). Саме ці фізико-географічні відмінності природних умов вплинули на особливості функціонального розвитку сільської місцевості області. Вища щільність населення та краща господарська освоєність території спостерігається у більш сприятливій для життєдіяльності, давньозаселеній лісостеповій частині області. Найважливішими ресурсами для розвитку сільської місцевості є земельні. Значна кількість орних земель (в області 2043,7 тис. га сільгоспугідь, де рілля складає 86,4%) сприяє інтенсивному розвитку виробничої функції СМ, запобігає потенційній міграції сільського населення. Однак збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси і низька технологічна культура призвели до прискорення процесу деградації ґрунтів, зниження їх родючості.
Матеріал дослідження дозволяє констатувати, що природно-ресурсний потенціал (родючі ґрунти, м’який клімат, наявність корисних копалин тощо) є сприятливим для комплексного соціально-економічного розвитку області загалом та її сільської місцевості зокрема.
Соціально-економічні фактори здійснюють помітний вплив на розвиток СМ. Традиційно важливими серед них є: економіко-географічне положення області, історико-географічні особливості заселення території, населення і його розселення, економічно активне населення, транспортний фактор (доступність). Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що останнім часом все більшого значення набувають також такі фактори, як зміна форм власності, інвестиції.
Для Кіровоградщини економіко- та транспортно-географічне положення можна оцінити як вигідне за рахунок таких рис: 1) розташування області у центрі України на перетині важливих економічних шляхів; 2) транзитності території; 3) вигідного сусідського положення південно-східних районів області з високорозвиненим регіоном Придніпров’я; 4) виходу до Дніпра. Ці фактори позитивно впливають на розвиток виробничої, демографічної, рекреаційної функції СМ. Розвиток зазначених функцій у районах області, які, наприклад, розташовані вздовж основних транспортних магістралей або межують із Придніпров’ям має, зазвичай, вищі показники.
Як доводить дослідження, поселенська мережа області формувалась навколо пунктів, вигідно розташованих в оборонному та географічному плані, вздовж головних військово-транспортних шляхів у напрямку із півночі на південь. Саме тому найбільш освоєними є лісостепові північні та північно-західні райони області, прибережні смуги великих річок, а одними з найбільш розповсюджених типів сільських поселень в області є яружно-балковий і долинно-яружний.
Матеріал дослідження дозволяє підтвердити думку, що населення та особливості його розселення є одним з важливих факторів у територіальній організації сільськогосподарського виробництва. Станом на 1.01.2006 року загальна чисельність сільського населення Кіровоградської області складала 415,5 тис. осіб. За цим показником область посідає 23 місце в Україні. Впродовж тривалого періоду під дією багатьох факторів, у першу чергу – урбанізації, значних відмінностей в умовах життя і праці міського та сільського населення, а в останні десятиліття, і у зв’язку з погіршенням соціально-економічних умов (і як наслідок – депопуляції), чисельність сільського населення області постійно зменшувалася. Крім того, область має середню щільність сільських поселень на рівні 4,5 населених пункти на 100 км2. (середній по Україні – 5,3).
Зміна меж області, районів, адміністративної приналежності сільських населених пунктів та деякі інші фактори постійно впливали на стан та розвиток сільської місцевості. Зокрема, інфраструктура СМ постійно пристосовувалася до потреб селян та кількості населених пунктів і мешканців у них. До факторів, які помітно вплинули на систему розселення та розвиток СМ області можна віднести: 1) трансформацію системи пунктів міжселенної структури – збільшення кількості міст районного підпорядкування і селищ міського типу, які виконують роль центрів, де зосереджені об’єкти медичного, культурного, побутового обслуговування мешканців СМ, та скорочення (на 15%) кількості великих сіл, які також виконували роль пунктів міжселенної структури, що зменшило ступінь доступності певних послуг; 2) зменшення кількості сільських населених пунктів та сільського населення, що призвело до закриття частини об’єктів соціально-культурної та соціально-побутової сфери (особливо нерентабельних), та вплинуло на зниження привабливості значної частини населених пунктів, унеможливило їх нормальний розвиток і відродження (зокрема, демографічне), стимулювало процеси внутрішньообласної та внутрішньодержавної міграції.
У структурі сільського населення Кіровоградщини економічно активне населення складає 70% (середньообласний показник – 74%). Питома вага економічно активного населення у загальній чисельності сільських мешканців має певні територіальні відмінності. Найвищі показники мають центральні та приміські адміністративні райони, найнижчі показники у північних, зазвичай, демографічно депресивних районах області.
Одним із головних соціально-економічних чинників останніх десятиліть, який помітно впливає на стан та розвиток сільської місцевості, є процес зміни форм власності. Найбільше зміна форм власності в сільській місцевості області торкнулася сільськогосподарських підприємств та об’єктів, пов’язаних із переробкою сільськогосподарської продукції. Поява таких типів підприємств як: ВАТ, ЗАТ, приватні сільськогосподарські підприємства, агрофірми, спільні товариства, с/г товариства з обмеженою відповідальністю, колективи сільськогосподарських виробників, с/г виробничі кооперативи, орендні підприємства тощо помітно змінила економічні та майнові відносини у СМ. Аналіз ефективності роботи основних об’єктів і підприємств у СМ, що змінили форму власності, дає можливість говорити про інтенсифікацію розвитку виробничої функції, і, перш за все, за рахунок створення сприятливих умов для інвестицій та їх ефективного використання.
Інвестиції є важливим чинником розвитку сільської місцевості в сучасних економічних та соціальних умовах. Аналіз їх обсягу на рівні області дозволяє констатувати, що обсяг інвестицій в основний капітал сільського господарства із 2000 року постійно зростав: у 2001 р. вони склали 10,1% від всього обсягу інвестицій в області, а у 2005 – 17,2 %. Переважна кількість коштів іде на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств, будівель, споруд (64,9%), на нове будівництво та розширення існуючих підприємств – 35,1%. Інвестиції у соціальну сферу села не мають такої прогресуючої динаміки. В останнє десятиліття можна констатувати зменшення інвестицій в основний капітал соціально-культурної сфери СМ області. Це призвело до певної диспропорції, коли соціальна інфраструктура СМ почала деградувати, що стало одним із чинників міграції сільського населення та вплинуло на зниження ефективності інвестицій у виробничу сферу села.
Загальновідомо, що розвиток виробництва і соціальної сфери взаємно зумовлені. Зважаючи на це, створення належних умов життя, формування сучасного життєвого середовища на селі є одним із визначальних факторів ведення ефективного і високопродуктивного сільськогосподарського виробництва, використання, збереження і примноження природного та матеріального потенціалу села, комплексного розвитку сільських територій.
Особливе місце серед соціально-економічних факторів розвитку СМ займає соціальна інфраструктура. Сучасне реформування економічних відносин у сфері соціальної інфраструктури пов’язане зі зміною форми власності, поступовим формуванням нових структур з обслуговування населення. Цей процес в області відбувається у надзвичайно складних умовах економічної і фінансової кризи, що призвело до значного скорочення обсягу культурно-побутового обслуговування населення взагалі й особливо населення сільської місцевості. Скорочення фінансування галузей соціальної інфраструктури зумовило гострий дефіцит соціальних послуг при зростаючих тарифах на них.
Серед основних тенденцій, що характеризують стан сучасної соціальної інфраструктури СМ області можна назвати: 1) відчутне зменшення обсягів введення в експлуатацію об’єктів житлового та соціального призначення; 2) негативна динаміка кількості установ сфери культури й охорони здоров’я, а також кількості їх працівників та збільшення радіусу обслуговування цих установ; 3) трансформацію системи роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, прогресуюче домінування приватного сектору в цій сфері; 4) збільшення можливостей телефонізації, газифікації, покращення житлових умов з одного боку, та постійне зростання рівня оплати за ці послуги з іншого.
Таким чином, можна констатувати, що більшість елементів соціальної сфери сільських районів області не сприяють створенню належних умов життя сільських мешканців та потребують удосконалення. Без цих складових загальний комплексний розвиток сільської місцевості не може бути успішним.
У третьому розділі „Сучасний функціональний розвиток сільської місцевості Кіровоградської області” розглянуто розвиток основних функцій СМ. Сільська місцевість Кіровоградської області виконує важливі функції: демографічну, виробничу (сільськогосподарську), рекреаційну, культурно-історичну, управлінську. Окрім того, проведені нами дослідження дозволяють виокремити і таку важливу функцію, як соціальна.
Ефективність виконання зазначених функцій, особливо в останні 10- 15 років, залежить не тільки від природно-географічних особливостей, але й зазнає помітного тиску соціально-економічних факторів. І саме тиск цих факторів (зміна форм власності, державної ідеології, внутрішньої та зовнішньої політики, ринкова конкуренція, глобалізація економіки, демократизація поля міграцій, збільшення впливу міських поселень тощо) призводить до певної дестабілізації виконання традиційних функцій СМ та робить не завжди прогнозованим їх результат, особливо на мікрорівні.
Найбільш розвиненими та важливими є демографічна і виробнича функції. Для останніх десятиліть демографічна функція СМ області (як і держави в цілому) є не досить ефективною, і основним підтвердженням цієї тези є стала тенденція до зменшення кількості сільського населення в області, що особливо виразно проявилася в останні 15 років. Так, із 1990 по 2005 р. воно зменшилося з 491,2 до 415,5 тис. осіб – на 15,4%. Скорочення сільського населення в області пояснюється: 1) порушенням статево-вікової структури мешканців СМ; 2) невисоким ступенем розвитку соціальної інфраструктури; 3) низьким рівнем заробітної плати, умов праці. Все це сприяло депопуляції та активним міграційним процесам у СМ області.
Сільська місцевість Кіровоградщини характеризується помітним зниженням народжуваності та підвищенням рівня смертності протягом останніх 3–4 десятиліть. Так, рівень народжуваності за період із 1990 по 2005 рр. зменшився на 30%. Цей процес зумовлений низкою соціально-економічних та екологічних чинників (збільшення зайнятості та рівня міграцій жінок фертильного віку, несприятливий екологічний стан певних територій, постійна диференціація відмінностей у культурно-побутовому, житловому, економічному, медичному, транспортному та інших видах послуг міського та сільського населення). Підвищується рівень смертності населення СМ – за період 1990–2005 рр. він зріс на 17%, що пояснюється, перш за все, порушенням віково-статевої структури сільського населення та недостатнім рівнем медичного обслуговування в СМ. За такий же проміжок часу природний приріст населення СМ зменшився з -7,9‰ у 1990 р. до -14,7‰ у 2005 році. Коливання показників природного приросту залежить від соціально-економічного розвитку регіону, добробуту населення, екологічних факторів, розвитку системи охорони здоров’я, доступності медичної допомоги.
Неефективність демографічної функції призводить до нестачі трудових ресурсів, що є й одним із факторів, які заважають ефективній реалізації сільськогосподарської функції. Однак такий зв’язок проявляється не завжди, іноді економічна ситуація в районі (слабкий розвиток сільськогосподарського виробництва) і середній або високий рівень розвитку демографічної функції сприяють розвитку безробіття на певній території.
Територіальні відмінності у розвитку основних демографічних процесів у сільській місцевості області дозволяють констатувати певні тенденції:
1. Більш сприятлива демографічна ситуація спостерігається у сільських районах, розташованих у безпосередній близькості до крупних промислових центрів, та деяких центральних районах. Особливо гостро проблема розвитку демографічної функції на сучасний момент постає у північних і західних районах. 2. Розташування поблизу великого міста (промислового центру) не завжди є основним позитивним складником демографічної ситуації, про це свідчить приклад СМ Олександрійського і Олександрівського районів. 3. Постійно зростають темпи втрат сільською місцевістю рівня розвитку демографічної функції, що вже призвело до загострення депопуляційних процесів населення. 4. В усіх сільських адміністративних районах показники природного приросту населення мають негативне значення. 5. СМ регіону (практично на рівні всіх районів) втрачає ефективність своєї традиційної демографічної функції і перетворюється із трудонадлишкової в трудодефіцитну.
Вирішення демографічних проблем у СМ області є доволі складним завданням. Першочерговими заходами мають бути: створення умов для закріплення працездатного населення на селі, зокрема, нових робочих місць, розвиток соціальної інфраструктури, нова стратегія кредитування молоді тощо. Демографічна проблема потребує державного втручання, розв’язати її тільки на місцевому рівні практично неможливо, але враховувати регіональну специфіку обов’язково.
Природний потенціал області в цілому доволі сприятливий для виконання виробничої функції, особливо у лісостеповій частині області. Помітними факторами впливу на реалізацію виробничої функції СМ в останні 15 років також є: зміни суспільно-економічних відносин на селі, формування ринкових механізмів у країні, міжнародні економічні зв’язки України, зовнішня економічна стратегія держави тощо.
Вивчення виробничої функції безпосередньо пов’язане із аналізом ефективності сільськогосподарського виробництва. У розподілі районів за рівнем розвитку виробничої функції ми використовували комплекс економічних показників за 2003–2005 рр., зокрема – рівня рентабельності, прибутку/збитку від реалізації сільськогосподарської продукції, обсягу валової продукції сільського господарства. Результати дослідження дозволяють констатувати, що найнижчий рівень розвитку виробничої функції СМ мають периферійні, в основному, північні райони області, найвищу – райони, розташовані вздовж межі лісостепової та степової зони. Територіальні відмінності рівня розвитку виробничої функції відображає рис.2.
У період із 1990 по 2005 роки відбулися зміни у галузевій структурі АПК області. Якщо на початку 90-х домінантними галузями с/г виробництва були вирощування зернових культур, скотарство та свинарство, то на цей час пріоритети змінилися, і на чільне місце вийшли вирощування технічних (соняшник, ріпак) та зернових культур, а тваринництво як галузь занепадає (у 1990 р. частка тваринництва у с/г області складала близько 50%, у 2006 – 16%).
Аналіз територіального аспекту функціонування сільськогосподарського виробництва дає підстави стверджувати, що групи районів із досить розвиненою виробничою функцією та аутсайдерів залишаються відносно стабільними протягом досить тривалого часу. Так, до групи лідерів в останні 15 років постійно входять Добровеличківський, Кіровоградський, Новоукраїнський, Олександрійський райони, до групи із низьким рівнем розвитку сільськогосподарської функції – Олександрівський, Онуфріївський, Світловодський райони.
Порівняння показників доводить, що за останні десятиліття в області відбулися помітні зміни у структурі розподілу частки виробництва сільськогосподарської продукції між с/г підприємствами (різних форм власності) та господарствами населення. Так, якщо у 1990 р. валова продукція с/г підприємств і господарств населення складала 79,7% і 20,3% відповідно, то у 2005 – 49,3% і 50,7%. Важливою є і поява у сільськогосподарському виробництві помітної кількості фермерських господарств. Так, якщо у 1991 році в області нараховувалося 55 фермерських господарств, то у 2005 р. – 2677. Найбільша кількість цих господарств у приміських районах – Кіровоградському (230), Олександрійському (182), та районах із розвиненою інфраструктурою і сприятливими умовами для сільськогосподарського виробництва: Новоукраїнському (216), Бобринецькому (215), найменша – у невеликих за територією, демографічно депресивних районах – Устинівському (39) і Вільшанському (55). Збільшилася і питома вага с/г продукції, виробленої фермерськими господарствами: якщо у 1995 р. продукція рослинництва складала близько 3%, а тваринництва – 1% у валовому виробництві с/г продукції в області, то у 2005 р. – 20% та 6% відповідно.
Рівень розвитку виробничої функції зумовлюється зниженням рівня технічної та агрохімічної підтримки сільськогосподарських робіт, нестачею працездатного населення в певних районах і населених пунктах, конкуренцією на ринку переробки продовольчих товарів, ціновою політикою держави та багатьма іншими факторами, які стримують потенційно високі можливості сільськогосподарських підприємств до збільшення обсягів виробництва продукції та економічного розвитку СМ. Підтвердженням високого рівня таких потенцій є постійне збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах населення.
Основою соціальної функції сучасної сільської місцевості є система освіти, яка серед усіх інших елементів соціального розвитку є найбільш розгалуженою та багатопрофільною. Саме освіта на селі залишилася системою, яка має розвинену структуру і сприяє не тільки забезпеченню освіченими кадрами господарства та інфраструктури СМ, але й виконує важливі соціальні завдання, зокрема: підтримки соціального паритету між сільськими та міськими територіями, виконання просвітницьких та культурно-освітніх завдань у сільських населених пунктах тощо. Окрім того, освітні заклади є важливими елементами привабливості поселень, а сама сільська місцевість є територією, на якій переважно зберігаються традиційні ментальні цінності. Все це дає підстави говорити про особливу функцію СМ – освітню. Ефективність її розвитку також зазнає впливу різноманітних факторів, серед яких найважливішими є:
1. Економічні фактори: а) протягом останніх 10–15 років відбулися кардинальні зрушення в інституційній структурі сільського господарства: зміна форми господарювання і власності на селі, трансформація колективних сільськогосподарських підприємств, які утримували заклади соціальної сфери, у тому числі і дошкільні освітні установи, забезпечували пільгові умови для сільських вчителів, транспортні послуги з доставки учнів до шкіл тощо; б) зміни у системі, пропорції та пріоритетності фінансування соціальної сфери державою (загальнодержавним та місцевими бюджетами).
2. Демографічні фактори – зменшення кількості населення взагалі, зниження рівня народжуваності. Їх вважають визначальними для формування і функціонування дошкільної і загальної середньої освіти.
Рекреаційна, природоохоронна, культурно-історична функції на території СМ області мають ще недостатній розвиток, на відміну від зазначених вище, але від цього значення їх для загального розвитку СМ не зменшується. Ці функції мають помітну потенцію для свого розвитку, а підвищення ефективності рекреаційної та культурно-історичної функції матиме позитивні наслідки для соціально-економічного розвитку сільської місцевості Кіровоградщини. Найвищий рівень розвитку рекреації в області, закладений ще у другій половині ХХ ст., мають Світловодський та лісисті Знам’янський і Олександрівський райони. Дещо меншу ступінь розвитку (епізодичні об’єкти) мають Маловисківський, Новоукраїнський, Новоархангельський райони. На інших територіях рекреаційний потенціал цілеспрямовано практично не використовується.
У сільській місцевості області виключно розташовані об’єкти природно-заповідного фонду. Станом на 1.01.2006 р. в Кіровоградській області нараховується 178 територій та об’єктів ПЗФ загальною площею 11,5 тис. га. Показник заповідності в області є одним з найнижчих в Україні – менше 1%. В цілому по області лише 23 об’єкти мають статус загальнодержавних (18 заказників, 2 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 2 пам’ятки природи та 1 дендрологічний парк) загальною площею 5,5 тис. га, що становить 13,1% від загальної кількості.
Якщо розподілити всі об’єкти і території за притаманними їм функціями, то найбільшу частку у кількісному відношенні займають заказники – 68 (40,7%), пам’ятки природи – 46 (27,5%), заповідні урочища – 45 (27%), парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – 7 (4,2%) та 1 дендропарк. Аналіз подібного співвідношення дозволяє зробити висновок про необхідність корекції співвідношення, яке існує, за рахунок, наприклад, майбутнього створення Дмитрівсько - Чорноліського національного парку (на території Знам’янського району) та регіональних ландшафтних парків „Світловодський” та „Білецьківські плавні” (Світловодський район).
Управлінська функція СМ розвивалась протягом десятиліть у різних соціально-економічних умовах. Її подальший розвиток набуває особливого значення в контексті адаптації СМ до нових умов. Поява різноманітних варіантів реформування системи управління територією, зокрема і в сільській місцевості, є наслідком розуміння як представниками державного управління, так і науковцями, недосконалості розвитку управлінської функції СМ для її функціонування у сучасних соціально-економічних умовах. На нашу думку, на сучасному етапі основне завдання полягає в оптимізації законодавчої бази, яка б дала змогу існуючим органам управління забезпечувати оптимальний розвиток місцевих громад, а як про наступний етап удосконалення комплексного розвитку території, можна говорити про науково зважене трансформування територій. Зважаючи на це, необхідно врахувати такі чинники: 1) рівень реформування сільськогосподарського виробництва; 2) розвиток малого приватного підприємництва; 3) рівень розвитку соціальної інфраструктури; 4) систему розселення та реальну відстань між населеними пунктами; 5) історично сформовану систему адміністративно-територіальних зв’язків.
Активізація розвитку основних функцій у СМ області потребує комплексного підходу, державного втручання та врахування науково обґрунтованих пропозицій.
У четвертому розділі „Проблеми і перспективи комплексного розвитку сільської місцевості Кіровоградської області” проаналізовано внутрірегіональні особливості функціонального розвитку СМ, розглянуто перспективи та основні напрямки вдосконалення комплексного розвитку сільської місцевості Кіровоградської області.
На основі аналізу факторів розвитку, тенденцій, рівнів та ефективності виконання основних функцій СМ у межах Кіровоградської області було виділено три типи сільських місцевостей: до першого типу СМ, із високим рівнем комплексного розвитку, увійшли два райони – Добровеличківський та Кіровоградський. Дев’ять районів області належать до другого типу СМ із середнім рівнем комплексного розвитку. До третього типу увійшло 10 районів, зокрема і три з чотирьох приміських (Олександрійський, Знам’янський, Світловодський). Невелика кількість сільських районів із високим ступенем розвитку підтверджує визначення СМ Кіровоградської області як депресивної; таку характеристику СМ підкреслює і той факт, що немає районів із високим рівнем розвитку основних функцій, але є район із низьким рівнем розвитку функцій – Світловодський.
Виходячи із аналізу рівня комплексного розвитку СМ області, необхідно зазначити, що вирівняти ситуацію і вдосконалити рівень розвитку функцій, особливо в районах другої групи, можна за рахунок розвитку природоохоронної функції в СМ. Більшість районів має значні потенції для її покращення. Окрім того, для цього потрібні відносно невеликі матеріальні та соціальні ресурси.
Помітно стабілізує ситуацію у СМ районів другої та третьої групи удосконалення соціальної інфраструктури (рівня розвитку сфери медичного обслуговування й освітньої функції). Розвиток соціальної інфраструктури вплине й на ефективність демографічної функції.
З огляду на ступінь розвитку, першочерговими завданнями для СМ області є корегування рівня розвитку районів третьої групи. Важливим є підвищення ефективності виробничої (сільськогосподарської) функції, оптимізації соціальної інфраструктури, зокрема галузей охорони здоров’я, культури та спорту.
Одним із напрямків удосконалення СМ області є створення регіональної програми на основі використання внутрішніх потенцій соціально-економічного зростання та пошуку оптимальних механізмів участі регіону у загальнодержавних процесах. Головною рисою такої програми повинна бути наукова обґрунтованість, раціональність у використанні трудових та природних ресурсів. Необхідними умовами цього є визначення ефективності використання виробничого та науково-технічного потенціалу, ступеня узгодженості господарства з ресурсами й екологічними можливостями території. Для багатьох регіонів України, зокрема й Кіровоградської області, пріоритетними галузями для подальшого розвитку СМ є сільське і рекреаційне господарство, харчова промисловість, виробництво будматеріалів, сфера послуг.
ВИСНОВКИ
1. Становлення географії СМ, формулювання її основних принципів припало на другу половину 80-х років – період початку соціально-економічних змін. У ХХІ столітті дослідження сільської місцевості, особливо для держав Східної Європи, зокрема України, набуває ще більшого значення тому, що розвиток СМ в умовах трансформації соціально-економічної системи суспільства потребує нових науково обґрунтованих рекомендацій. Найбільшого розвитку вивчення сільської місцевості отримало у працях українських та російських учених, де увага приділялася теоретичним та прикладним дослідженням із географії сільських місцевостей, зокрема, вивченню сільського населення та його розселення, інфраструктури, аналізу розміщення окремих галузей сільського господарства та невиробничої сфери тощо. В сучасних роботах особливий акцент робиться на вивченні таких проблем, як: взаємовідносини міст та сільських місцевостей, особливості територіальної організації СМ, стан соціальної інфраструктури СМ, комплексні дослідження та моделювання розвитку СМ регіону тощо.
2. Сільська місцевість це „історично сформована у взаємозв’язку із містами природно-соціо-економічна територіальна спільність, що отримала розвиток поза межами міських територій, характеризується специфічним способом життя населення, функціонально-територіальною структурою і виконує загальні та специфічні функції у розвитку суспільства”. СМ є специфічним типом геосистем, які мають складний функціональний характер та відрізняються від міських територій: домінуванням сільськогосподарських підприємств; особливостями землекористування; значно нижчим рівнем розвитку сфери послуг; віковим, соціальним, професійним складом населення тощо. Сільський спосіб життя вирізняється більш низьким рівнем споживання соціально-культурних послуг, незначним рівнем комфортності побутових умов, додатковими витратами часу та зусиль на обслуговування підсобного господарства, що сприяє формуванню особливої системи ціннісних орієнтирів особистості в СМ, які спираються, зокрема, й на консервативні, патріархальні, національно-ментальні основи.
Для дослідження суспільно-географічних аспектів СМ області застосовано методику, яка базується на визначенні рівня розвитку основних функцій, що виконує СМ у територіальній організації суспільства, на основі аналізу системи статистичних показників: демографічної, виробничої, природоохоронної, соціальної. Підсумковий аналіз внутрірегіональних відмінностей сільської місцевості області ґрунтується на визначенні коефіцієнта комплексного розвитку території.
3. Розгляд форм рельєфу, кліматичних умов, мінеральних, водних і земельних ресурсів дозволяє стверджувати, що природні умови та ресурси СМ області в цілому сприятливі для інтенсивного, поліфункціонального розвитку сільської місцевості. Разом з тим, виявлено окремі природні фактори та явища, які вже знижують ефективність розвитку СМ, або можуть найближчим часом стати дестабілізуючим фактором у виконанні деяких важливих функцій СМ, зокрема агровиробничої. Так, значна кількість орних земель (86,4% території області) сприяє виконанню виробничої функції, запобігає міграції сільського населення, створює передумови для розвитку фермерських господарств. Однак, значний відсоток освоєної території стає на заваді розвитку рекреаційної і природоохоронної функцій СМ. Проведений аналіз свідчить, що основними природними ресурсами, які суттєво впливають на розвиток СМ в усіх районах області, є земельні, лісові і водні, пропорції та взаємовідношення між якими змінюються в залежності від фізико-географічного розташування території. Рекреаційний потенціал СМ області формують, в основному, кліматичні, лісові, водні та бальнеологічні ресурси, основний обсяг яких зосереджений у лісостепових районах області.
4. На розвиток сільської місцевості помітний вплив мають соціально-економічні фактори, серед яких найважливішими є історико-географічні особливості заселення території, економіко- та транспортно-географічне положення області, розселення, економічно активне населення, транспортна доступність. Як свідчить багато чинників, в останні роки все більший вплив здійснюють також нові, характерні для ринкової економіки
