ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ШЕПЄЛЄВ Максиміліан Альбертович

УДК 327 (075.8)

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету

Науковий консультант доктор філософських наук, професор

ТОКОВЕНКО Олександр Сергійович,

декан соціально-гуманітарного

факультету, професор кафедри політології

Дніпропетровського національного

університету

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ШЕРГІН Сергій Олександрович,

завідувач кафедри глобальних і

регіональних систем Дипломатичної

академії України при Міністерстві

закордонних справ України

доктор політичних наук, доцент

ФЕДУНЯК Сергій Георгійович,

професор кафедри міжнародних відносин

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

доктор історичних наук, професор

ТРОЯН Сергій Станіславович,

професор кафедри політичних наук

Рівненського державного гуманітарного

університету

Захист відбудеться 25 січня 2008 року о 11 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. М. Коцюбинського, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. М. Коцюбинського, 2.

Автореферат розісланий 24 грудня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук,

доцент |

П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи визначається глибинними, революційними трансформаціями, пов’язаними з руйнуванням або виродженням вже не тільки традиційних, але й модернових соціальних і політичних структур та формуванням нового глобального універсуму, в якому на перший погляд еклектично поєднуються риси різних цивілізаційних укладів, засади порядку і хаосу, організації та самоорганізації. Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їх глибинну логіку, але й ставити і вирішувати питання про можливості суб’єктів історії – людини і суспільства – впливати на їх розгортання, конструювати майбутнє в інтересах свого виживання і розвитку. Це робить у вирішальній мірі актуальним дослідження проблеми наукової рефлексії меж і напрямів управлінського впливу Людини Політичної на сучасне та майбутнє світової цивілізації.

В умовах, коли світ знаходиться у точці біфуркації, у так званій глобальній пограничній ситуації, першочергового значення набуває оцінка спрямованості глобалізаційних процесів. В цьому контексті особливо важливо розрізняти глобалізацію як об’єктивно-закономірний, природний процес та як суб’єктивний, штучний, насильницький процес в інтересах “глобалізаторів”. Саме цей другий вимір, який сьогодні виходить на перший план, ставить у центр уваги проблему політичного вибору та політичного управління глобальними процесами, покликаного відвернути глобальну цивілізаційну катастрофу. Однак сама по собі наявність вибору між альтернативами є ситуацією ризику. Будучи усвідомленою, вона перетворює те, що вважалось неполітичним, у політичну проблему, потребуючи його політичної рефлексії. Наявність і усвідомлення можливості вибору робить глобальну ситуацію трансформації цивілізації перш за все політичною ситуацією, вимагає політичної оцінки та політичних рішень. В цьому сенсі глобалізація означає зростаючу політизацію світу.

Глобалізація знищила міцні бар’єри, що існували раніше, між класичною політологією, яка вивчала окрему державу, і традиційною наукою про міжнародні відносини, яка займалась аналізом взаємодії держав на міжнародній арені. Дослідження глобалізації призвели до висновку, що всесвіт міжнародних феноменів має не тільки самостійну логіку розвитку, але й очевидний пріоритет стосовно локальних співтовариств, що утворюють його, підпорядковуючи їх поведінку своїм закономірностям. З іншого боку, у ході глобалізації ми зіткнулись із тим, що політичне вирвалось за рамки держави-нації, зажадавши політичного рішення у тих областях соціального життя, що раніше вважались самостійними і неполітичними. Це принципово змінює положення політичної науки, яка раніше мала справу з національною державою, а нині змушена звертати все більшу увагу на нових політичних суб’єктів, таких як транснаціональні корпорації, міжнародні неурядові організації, глобальні соціальні рухи, міжнародні терористичні мережі, “світові клани”. Вони стають предметом теорії світової політики та політичної глобалістики.

Оскільки розвиток кожного суспільства підпорядковується загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є саме тенденція глобалізації, тому для кожного суспільства в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Взагалі вплив глобальності має потужний політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів. Саме тому на початку третього тисячоліття глобалізація у її політико-управлінському аспекті виходить на перший план наукового пошуку вчених різних країн світу. Насамперед постає завдання розробки теоретико-методологічного інструментарію політологічного дослідження глобалізації управління.

Для України актуальність дослідження глобалізаційних процесів та проблем управлінського впливу на їх розвиток значною мірою зумовлена тим, що становлення її як незалежної держави відбулось одночасно з переходом світу на якісно новий етап розвитку глобалізації. Адаптація до умов цього етапу ускладнилась тим, що Україна, зайнята розбудовою власної державності, допустила стратегічний прорахунок. Виходячи з традиційної марксистської точки зору про пріоритет внутрішніх чинників державотворення, вона не приділила потрібної уваги формуванню національної глобалізаційної стратегії. І в результаті – виявилась не готовою адекватним чином відповісти на виклики глобалізму і глобальної конкуренції.

Сьогодні стратегічні пріоритети та окремі напрями інтеграції України у світову систему розглядаються багатьма вченими, насамперед О.Г. Білорусом, С.Д. Василенко, Л.В. Губерським, Б.І. Гуменюком, В.О. Дергачовим, О.П. Дергачовим, Є.Є. Камінським, Б.І. Канцеляруком, І.М. Ковалем, О.О. Ковальовою, А.М. Круглашовим, В.М. Литвином, Ю.І. Макаром, Ю.М. Мацейком, В.Є. Новицьким, Б.О. Парахонським, Ю.М. Пахомовим, Д.В. Табачником, С.С. Трояном, С.Г. Федуняком, В.П. Фісановим, С.О. Шергіним, С.В. Юрченком Втім зовнішньополітичний курс України не спирається на наукове осмислення глобалізаційних процесів, визначається виключно прагненням правлячої еліти інтегруватись у глобальне елітарне співтовариство. В той же час реальність і подальші перспективи поширення на Україну неоліберальних міжнародних регуляторних нормативів і стандартів змушують ставити і вирішувати питання про контроль над глобалізацією, про управління глобалізаційними процесами в національних інтересах, в інтересах більшості людства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначити та концептуалізувати теоретико-методологічні засади політологічного аналізу глобалізації управління як мегатенденції сучасного світового розвитку. Це зумовлює постановку наступних завдань роботи:

- визначити предметне поле та розробити дослідницьку стратегію політологічного аналізу глобалізації управління;

- розкрити сутність парадигми порядків та її специфіку як методологічної основи політологічного аналізу глобалізації управління;

- з’ясувати специфіку понять “мондіалізм” та “мондіалізація” у предметному полі політичної глобалістики;

- розкрити природу й закономірності мондіалізаційного процесу як політико-управлінського виміру глобалізації;

- виявити особливості застосування технологічної парадигми як методологічної основи дослідження глобальної інженерії, що розкриває технологічний характер глобалізації управління;

- визначити специфіку застосування політико-системної парадигми проаналізувати для аналізу природи, принципів, закономірностей та механізмів глобалізації управління;

- показати місце та роль проблеми вибору альтернативних моделей глобального устрою у предметному полі політичної глобалістики.

Об’єктом дослідження є політико-управлінський вимір процесу глобалізації.

Предметом дослідження є політологічна рефлексія процесу глобалізації управління, що полягає у концептуалізації теоретико-методологічних засад його політологічного аналізу.

Методи дослідження. Фундаментальний та комплексний характер поставленої наукової проблеми зумовлює використання у дослідженні комплексної методики, що охоплює філософські, загальнонаукові та спеціальні підходи і методи. Світоглядною (нормативно-ціннісною) основою дослідницької стратегії є принципи політичного реалізму, постбіхевіоралізму та світ-системного глобалізму. В основу методології дослідження покладено діалектичні принципи наукового пізнання та геоцивілізаційний підхід, що дозволяє осмислити передумови та спрямованість розгортання глобалізаційного процесу, проаналізувати місце та роль в ньому політико-управлінського виміру, визначеного як “мондіалізація”. Дослідження мондіалізаційного процесу здійснюється на основі парадигми порядків, що передбачає розгляд цього процесу як еволюції форм організації міжнародного життя від міжнародного порядку до світового. У процесі здійснення функціональної характеристики мондіалізаційного процесу застосовується синтез парадигми порядків з технологічною парадигмою, що дозволяє проаналізувати сутність і закономірності технологізації глобального управління, визначити технологічні критерії типологізації світового порядку та на їх основі розкрити спрямованість його сучасної трансформації. Аналіз політичної системи мондіалізму спирається на застосування методологічних принципів і підходів політико-системної парадигми в її системно-структурному, системно-інтегративному та системно-функціональному аспектах. Дослідження проблем та перспектив глобального політичного протистояння в умовах формування передумов кризи політичної системи мондіалізму забезпечується застосуванням синтезу змістовно-дескриптивного підходу з елементами системного підходу, парадигми конфлікту та методу побудови сценаріїв.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає насамперед у тому, що в ньому вперше в українській та світовій політичній науці запропоновано концепцію мондіалізації як політико-управлінського виміру глобалізації, яка розкривається у наступних основних положеннях:

- розроблено нову дослідницьку стратегію політологічного аналізу глобалізації управління, що ґрунтується на поєднанні парадигми порядків, технологічної парадигми і політико-системної парадигми, й дозволяє досліджувати глобалізацію управління як політичний процес формування та інституціоналізації світового порядку, який пов’язаний з виникненням і використанням його суб’єктами політичних технологій глобальної інженерії та втілюється у становленні системи глобального управління як специфічної політичної системи, що інституціоналізує глобальний вимір світу політики;

- на основі розмежування об’єктивного (“природного”) та суб’єктивного (“штучного”) вимірів глобальності введено в науковий обіг поняття мондіалізації у значенні універсального процесу впорядкування соціального буття людства як цілісності, еволюції форм організації міжнародного життя від міжнародного порядку до світового, який визначається глобалізацією управління світовим розвитком, та інституціоналізації світового порядку в політичній системі мондіалізму. Визначено, що детермінантою процесу мондіалізації є об’єктивна потреба стабілізації економічної системи глобалізму, в якій на сучасному етапі знаходить своє інституційне оформлення глобалізація як геоекономічний процес;

- визначено міжнародний порядок як спосіб самоорганізації міжнародного життя через взаємодію між державами, в основі якої лежить конкуренція національних інтересів та співвідношення національних сил. Характеристика міжнародного порядку визначається через конфігурацію співвідношення сил, баланс інтересів, співвідношення цінностей та наявність каналів комунікацій між учасниками взаємодії;

- обґрунтовано, що в процесі еволюції міжнародного порядку змінились такі його історичні типи, як конкурентний порядок, порядок координації та порядок субординації, а в умовах порядку субординації виникають можливості для переходу вперше в історії людства до світового порядку як способу цілераціональної організації міжнародного життя шляхом формування глобального інституційного середовища узгодження суперечливих інтересів міжнародних акторів усіх рівнів і типів. Показано, що світовий порядок передбачає наявність правової та етичної систем норм і правил глобальної взаємодії (світове право і глобальна етика), системи глобальних політичних інститутів та процедур політичного узгодження, а також об’єкта впорядковуючих впливів у особі глобального суспільства;

- визначено в якості суб’єкта мондіалізаційного процесу транснаціональну еліту, інтегровану в простір глобальної культури. Вона розглядається як основа нового правлячого класу - інтеркратії. На цій підставі мондіалізація розкривається як процес формування транснаціональними елітами інфраструктури й технологій глобального управління, що спрямовані на забезпечення потреб глобальної економіки та відбивають ціннісні настанови глобальної культури. Вона полягає в цілеспрямованій стратегії інтеркратії по зміні основ життя людської цивілізації в напрямку її перетворення в об'єкт глобального керування, що передбачає активне застосування політичними суб’єктами технологій свідомого ослаблення традиційних територіальних, соціокультурних, державно-політичних і економічних бар'єрів;

- показано, що формування глобального виміру світу політики є результатом мондіалізації і пов’язано з утратою національними суспільствами контролю над процесом прийняття політичних рішень, які відтепер визначаються глобальними, у тому числі транснаціональними, інститутами, що створює передумови для винесення соціального протистояння за національні рамки, його глобалізації;

- визначено як організаційну та ресурсну основу розгортання мондіалізаційного процесу формування глобального корпоративно-державного симбіозу, що спирається на глобальні корпорації та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. Показано, що саме інтеграція цих двох типів міжнародних акторів зумовлює постановку на порядок денний світового розвитку проблеми глобального управління як центральної проблеми мондіалізації;

- визначено основну закономірність становлення світового порядку – закономірність глобалізації управління світовим розвитком, що проявляється у виникненні та розширенні простору міждержавного і наддержавного регулювання міжнародних відносин і процесів. Розкриття цієї закономірності відбувається під впливом зростання значення територіального імперативу суспільного життя в усіх його вимірах. При цьому показано, що оскільки єдиною формою політичної організації, яка визначається територіальною основою структурування і інтеграції людських макроколективів, є держава, то незалежно від ослаблення територіальних бар’єрів державного суверенітету принцип державної організації суспільства залишиться незмінним, і тому глобалізація управління неможлива при його відриві від територіальної основи соціальної організації людства;

- встановлено, що глобалізація управління в умовах світового порядку, як квінтесенція процесу мондіалізації, має технологічний характер, що зумовлює застосування технологічної парадигми у дослідженні глобалізації управління. Показано, що параметри світового порядку, в якості яких виступають сила, інтереси, цінності та комунікації, визначають глобальну інженерію як систему глобальних технологій - специфічних різновидів соціальних технологій, які відрізняються спрямованістю на досягнення стратегічного управлінського ефекту глобального або транснаціонального масштабу, перетворюють світовий простір в інтересах суб'єктів глобального управління, задають систему координат для регулювання міжнародних відносин і управління світовим розвитком, забезпечують підтримання світового порядку;

- вперше визначено технологічні критерії типологізації світового порядку, які дозволили виділити порядок кондомініуму, гегемоніальний порядок, імперіальний порядок, бімультиполярний порядок. З’ясовано, що на сучасному етапі спостерігається вичерпання потенціалу гегемоніального порядку, основою якого є настільки безперечна перевага одного з міжнародних акторів, що незадоволені актори не мають надії змінити статус-кво, при тому, що центр-гегемон не прагне поглинути цих ослаблених акторів, поважаючи зовнішні атрибути їхнього суверенітету. Створюються передумови для переходу від гегемоніального до імперіального типу світового порядку, насамперед у вигляді військово-економічного симбіозу, що забезпечує глобальне застосування силових технологій з метою штучного створення бажаної інфраструктури світового порядку (квазідеміургізм);

- визначено, що результатом формування і розвитку економічної системи глобалізму на сучасному етапі є утворення політичної системи мондіалізму – системи глобальної олігархії, яка забезпечує підтримання влади транснаціональних еліт, які втратили національну прив’язку та діють всупереч інтересам власних народів, що виражається у змісті і способах прийняття глобальних політичних рішень. Показано, що інститутами політичної системи мондіалізму є глобальні держави, глобальні медіакорпорації, транснаціональні фінансово-політичні об’єднання, міжнародні організації, світові клани, які формують глобальну політичну культуру, що здійснює нормативно-ціннісне забезпечення глобальної влади транснаціональних еліт;

- встановлено наявність закономірної залежності між зміною типу світового порядку та зміною режиму функціонування політичної системи мондіалізму, яка проявляється у тому, що в умовах порядку кондомініуму політична система мондіалізму функціонує в тоталітарно-конфліктному режимі, в умовах гегемоніального порядку – в елітарно-консенсусному режимі, в умовах імперіального порядку – в неототалітарному режимі, а можливому бімультиполярному порядку відповідатиме консенсусно-демократичний режим функціонування політичної системи мондіалізму;

- визначено передумови глобального неототалітаризму, в якості яких постають комунікаційна глобалізація, наукові й технологічні досягнення в галузі формування свідомості, контролю поведінки, руйнування стихійних і неконтрольованих соціальних зв’язків, інституціоналізація світової системи “вільної торгівлі”, корпоратизація держав, руйнування базових принципів сучасного міжнародного права, втрата національними державами можливості здійснювати ефективний контроль над світовими соціально-економічними процесами, паразитарний характер глобальної економіки, який посилює нерівність і продукує глобальну експлуатацію, а також руйнування стримуючого чинника - глобальної геополітичної рівноваги та підрив конкуренції альтернативних шляхів розвитку;

- визначено наростання раціоналізму в суспільній свідомості й організації, а також ріст ступеня організованості різних сфер суспільного життя в якості найважливіших загальних показників неототалітаризму як доведеної до крайності і розповсюдженої на свідомість форми соціального контролю, що виходить на глобальний рівень за умов взаємодії впливів глобалізації та інформаційно-комунікаційної революції;

- доведено, що новітні успіхи альтернативної моделі капіталізму та вичерпання західної домінанти, що проявилося у відмові від стратегії глобальної модернізації, обумовлюють виникнення та загострення конкуренції альтернативних моделей світоустрою, яка є проявом посилення цивілізаційної конкуренції в сучасному глобальному світі. Ситуація ускладнюється тим, що система мондіалізму парадоксальним чином зорієнтована на антисистемні шляхи розвязання конфликтів і суперечностей, оскільки реально в ній домінують не інтеграційні звязки, а процедури виключення, які ставлять будь-яку силу, що проявила реальну опозиційність, у позасистемні рамки.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається перш за все його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист. Насамперед воно полягає у розкритті теоретико-методологічних засад аналізу політико-управлінського сенсу глобалізаційного процесу, що дозволяє суб’єктам світової політики раціонально-критично осмислювати реалії міжнародного життя, конкретні дії і рішення у сфері глобального управління. Важливою функцією запропонованого дослідження є започаткування в Україні нового напрямку глобальних досліджень – мондіалістики, предметом якої в загальному визначенні є політико-управлінські проблеми глобалізації та глобалізму. Розвиток цієї сфери пізнавального інтересу є важливим чинником адаптації нашої держави до нової глобальної ситуації.

У сфері політичної теорії представлена концепція окреслює нові перспективні напрями аналізу окремих аспектів мондіалізації, конкретних типів світового порядку, питань взаємовпливу економічної системи глобалізму і політичної системи мондіалізму, певних технологій глобального управління та особливостей їх застосування, структурних елементів і зв’язків та режимів функціонування політичної системи мондіалізму, інших проблем, пов’язаних з політико-управлінським виміром глобалізації – мондіалізацією. У сфері політичної практики вона є концептуально-методологічною основою для розробки стратегічних документів у сфері глобалізаційної стратегії України, оскільки не лише містить аналіз, оцінку і прогноз розвитку процесу мондіалізації, але й визначає конкретні національні пріоритети України в глобальному середовищі.

Дисертаційне дослідження також сприятиме забезпеченню навчального процесу у вищих навчальних закладах за напрямами підготовки Політологія, Міжнародні відносини, Філософія, Державне управління, оскільки поглиблене вивчення глобалізації та глобалізму, в тому числі в їх політико-управлінському вимірі, дозволить студентам та аспірантам краще усвідомити принципи та закономірності функціонування та розвитку сучасного глобального суспільства, особливості застосування інструментів і технологій управління глобальними процесами.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено дві наукові монографії, підручник для студентів вищих навчальних закладів та 40 інших наукових та навчальних публікацій. У співавторстві опубліковано одну монографію, один підручник та чотири наукові статті.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на 18 Міжнародних наукових і науково-практичних конференціях - “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, листопад 2001 р.); “Альтернативы глобализации. Человеческий и научно-технический потенциал России” (Москва, 21-23 червня 2002 р.); “Новая политика для новой єкономики: альтернативы рыночному и консервативному фундаментализму”. (Москва, 21-23 червня 2003 р.); “Гуманизм как теоретическая и практическая проблема” (Москва, 2004 р.); “Россия: тенденции и перспективы развития” (Москва, 16–17 грудня 2002 р.); “Россия: приоритеты выборов и выбор приоритетов” (Москва, 20-21 листопада 2003 р.); “Глобальні трансформації та загрози сучасного глобалізму” (Київ, 15 грудня 2003 р.); “Конкурентоспроможність і сталий розвиток в глобальній перспективі” (Київ, 24 червня 2005 р.); “Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 28-30 травня 2003 р., 21-22 травня 2004 р. та 26-28 травня 2005 р.); “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Львів, 20-22 травня 2005 р.); “Філософія Джона Локка і сучасність” (Дніпропетровськ, 2002 р.); “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2002 р.).; “Класичні університети – центри освіти, науки і культури регіонів: традиції і сучасність” (Дніпропетровськ, 16-17 грудня 2003 р.); “Межкультурный диалог в Беларуси: национально-культурное и духовное развитие в условиях глобализации” (Мінськ, 10-12 грудня 2003 р.); “Актуальные проблемы гармонизации социально-трудовых отношений” (Вітебськ, 28 листопада 2003 р.); “Новая эра: международные отношения после 11 сентября 2001 г.” (); 2 Всеукраїнських наукових конференціях - “Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні” (Київ, жовтень 2003 р.), “Проблеми соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Півдня України” (Миколаїв, жовтень 2003 р.); 2 Регіональних науково-практичних конференціях “Європейський вибір України: проблеми та перспективи” (Дніпропетровськ, 17 травня 2003 р.), “Управління соціальним розвитком: історія, теорія, методологія” (Дніпропетровськ, 10-11 червня 2005 р.), а також “круглих столах” науково-теоретичного альманаху “Грані”, наукових семінарах кафедри політології Дніпропетровського національного університету та відділу глобалістики, геоекономіки і геополітики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, засіданні Вченої Ради Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Положення дисертаційного дослідження апробовані також у навчальному процесі при викладанні низки навчальних дисциплін, зокрема “Теорія міжнародних відносин”, “Світовий політичний процес і геополітика”, “Глобалістика”, “Політична цивіліологія”, “Методологія міжнародних досліджень”, для студентів Дніпропетровського національного університету. На основі цих матеріалів опубліковано ряд навчальних видань, у тому числі затверджені Міністерством освіти і науки України підручники “Теорія міжнародних відносин” (авторський) та “Політична філософія” (у співавторстві).

Публікації. За темою дисертації автором одноосібно опубліковано 50 наукових та навчальних публікацій загальним обсягом 127,5 авт. арк., у тому числі дві одноосібні монографії загальним обсягом 51 ум.-друк. арк.; у співавторстві – 5 наукових та навчальних публікацій загальним обсягом 107,2 авт. арк. (в яких особистий внесок здобувача становить 27,85 авт. арк., у тому числі розділ у колективній монографії обсягом 8,2 ум.-друк. арк.) Серед наукових публікацій - 22 наукові статті у наукових фахових виданнях України загальним обсягом 12,8 авт. арк., 2 статті обсягом 0,9 ум.-друк. арк. – у фахових виданнях зарубіжних країн.

Структура дисертації обумовлена поставленими метою і задачами дослідження та складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 419 стор., з них 14 стор. – додаток, 53 стор. - список використаних джерел (683 найменування). Обсяг текстової частини дисертації складає 354 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, формулюються об’єкт, предмет, мета і задачі, визначаються методи дослідження, наукова новизна та практична значимість його результатів.

У першому розділі дисертаційної роботи “Політична глобалістика як міждисциплінарна галузь наукового знання: концептуально-методологічні орієнтири розвитку” розглядається процес формування концептуальних підвалин та пріоритетні напрямки аналізу політичного виміру глобалізаційного процесу, визначається місце у структурі глобальних досліджень предметного поля мондіалістики, а також розробляється методика політологічного дослідження глобалізації управління, у тому числі формулюються його світоглядні підвалини і методологічні принципи.

Підрозділ 1.1. “Формування предметного поля політологічного аналізу глобалізації” містить аналіз .розвитку досліджень глобальних процесів у рамках окремих, насамперед соціальних і гуманітарних, наук. Відзначається, що цей розвиток обумовив формування специфічного предметного поля глобальних досліджень. Усі вони виходять з об'єктивної передумови - існування глобальної світоцілісності як феномена сучасної дійсності. Її наявність виявляється як в універсальному характері глобальних процесів, так і в наявності специфічної системи взаємозалежних глобальних проблем, саме існування яких, як і потреба в їхньому розв’язанні, диктують необхідність формування планетарної свідомості людства як єдиного суб'єкта світового розвитку.

У першій половині 80-х років ХХ ст. радянські системники розробили поняття “глобальної системної спільності” людства, чим був зроблений важливий внесок у формування глобалістики як галузі наукового знання. Ними глобальна система представлялася як сукупність структур і процесів життєдіяльності людства і природи в їхній взаємодії. Висновок про системний характер глобальних проблем сучасності з необхідністю підводив до розгляду логіки системного процесу їхнього розвитку, його основ і механізмів. Цим передбачається висування в центр уваги глобалістики феномена глобалізації, а в більш широкому плані - динаміки становлення світоцілісності.

Отже, поряд з вузьким розумінням предметного полю глобалістики, що обмежує його аналізом глобальних проблем, виник інший підхід, орієнтований на вивчення глобальної цілісності світобуття. Він пов'язаний також із традиціями світ-системного аналізу і культурологічним поворотом у науці в 80-і рр.. ХХ ст. У 90-і рр. рамки економо- і культуроцентризму стають вузькими й набувають поширення теорії, що відбивають поліфундаментальність планетарного універсуму. Так, М.О. Чешков обґрунтовує інтегральний антропосоціогенетичний підхід, згідно якому ядро глобальної спільності утворюють три необхідно співвіднесені начала: природне, соціальне і діяльнісне.

У процесі становлення глобалістики формується й методологія глобальних досліджень. Методологічні аспекти дослідження глобалізаційних процесів і глобальних проблем розглядаються у працях Е. Азроянца, М. Делягіна, А. Костіна, Е. Кочетова, О. Неклесси, І. Следзевського, А. Дубнова, В. Загладіна, І. Фролова, А. Гальчинського, Ю. Павленка, С. Шергіна, М. Еллмана, А. Кінга, Б. Шнайдера, Р. Робертсона, Х. Хондкера, тощо. Дослідженню сутності глобалізації присвячені численні праці, серед яких – роботи О. Білоруса, М. Делягіна, М. Чешкова, В. Кузнєцова, М. Косолапова, Е. Кочетовa, О. Панаріна, С. Тангіна, А. Бутенка, М. Кравчука, А. Уткіна, С. Удовика, У. Бека, І. Валлерстайна, Р. Робертсона, А.Г. Франка, А. Макгрю, П. Льюїса. Діапазон розгляду проблеми коливається від її доволі тривіальної постановки (“глобалізація - міф чи реальність?”) до заперечення цього феномену, підкреслення його ілюзорності (В. Іноземцев). У процесі наукових досліджень глобалізації склалися геополітичний, цивілізаційний, соціологічний, економічний, екологічний, а також політологічний підходи.

Останній пов'язаний з інтерпретацією глобалізації як певного світового порядку, що припускає деяке його інституційне оформлення. Політологи зв'язують глобалізацію з народженням нового світового порядку, що розуміється або як світ без гегемонії, або як відновлення супергегемонізму, або як становлення світового громадянського суспільства. Для політологічного підходу до глобалізації важливо, що в ході цього процесу в міжнародному житті стверджуються нові центри прийняття політичних рішень, здатні не просто впливати на правила “глобальної гри”, але навіть визначати нові правила. У першу чергу мова йде про деконструкцію традиційних уявлень про суверенітет держав і обмеження їхнього статусу основних міжнародних акторів. Висування США на роль світового лідера об'єктивно означає, що для них проблеми глобалізації вже стали питаннями повсякденного керування, тобто склався американоцентристський світопорядок як тип міжнародно-політичної організації глобального світу.

Саме політологічний підхід до осмислення глобалізації, взагалі глобальних процесів і проблем сучасності, є методологічною основою конституювання політичної глобалістики як галузі глобалістики. У його рамках важливе місце зайняли проблеми управління глобальними процесами, що відповідало загальним тенденціям розвитку глобальних досліджень. У суспільних науках поступово знайшло усвідомлення того, що вирішення глобальних проблем вимагає підвищення рівня керованості світовим розвитком (А. Данілов, А. Вебер, Є. Камінський, І. Подзігун, А. Толстоухов, Д. Медоуз, А. Печчеі, С. Фрідріх, Е. Ласло, А. Етціоні, ін.). Провідну роль в її забезпеченні має відіграти наука (С. Кримський, Е. Мірський, О. Білорус, О. Скаленко, Ю. Павленко). У загальному контексті це виражається у значному підвищенні інтересів наукового співтовариства до проблем соціальної інженерії. При цьому все більше акцент зміщується на конструювання соціальної реальності засобами управління свідомістю, формування політичного світосприйняття, застосування PR-технологій у міжнародних відносинах, про що свідчать, зокрема, праці П. Бергера, Т. Лукмана, В. Кривошеїна, В. Пугачова, Є. Тихомирової, О. Шевченко.

Розвиток синергетики спричинив підвищення інтересу до проблем співвідношення порядку і хаосу, стихії у суспільному, в тому числі міжнародному житті. Теоретичні проблеми міжнародного порядку розглядаються, зокрема, у працях Е. Баталова, А. Богатурова, П. Циганкова, Е. Соловйова, С. Шергіна, Л. Міллера, М. Мортімора, Дж. Розенау, проблеми формування світового порядку – у працях В. Алтухова, Ю. Давидова, С. Кортунова, В. Кувалдіна, В. Кулагіна, М. Лебедєвої, І. Лукашука, Ю. Пахомова, В. Савельєва, А. Уткіна, С. Федуняка, П. Циганкова, У. Грейдера, А.-М. Слаутер, Я. Тінбергена, Д. Хелда, Н. Хомського. Ці та інші дослідження заклали фундамент для застосування методологічних принципів і підходів у рамках парадигми порядків до політологічного аналізу глобалізації, зокрема глобалізації управління.

Світовий процес став розглядатися з точки зору зростання або зниження впорядкованості зв’язків і відносин. На цьому ґрунті з’явились концепції, за якими формування глобального суспільства має супроводжуватись переходом від міжнародного до світового порядку, коли загальносистемна структура визначатиме внутрисуспільні процеси на національному і локальному рівнях. Перехід від міжнародного порядку до світового багатьма вченими визнається єдиною альтернативою світовому безладу, стихійному розвитку людства. Перспектива “нового світового безладу” як альтернативи “новому світовому порядку” розглядається А. Харламенком, І. Рамоне, поряд з ними А. Громико вбачає перспективу в “некерованому світі”.

Зростає усвідомлення того, що умовою дійсного світового порядку є глобалізація управління світовим розвитком. Проблеми сутності, способів, моделей та наслідків глобального управління стали предметом зростаючої уваги багатьох дослідників, серед яких можна виділити І. Василенко, Ф. Войтоловського, В. Кременюка, М. Стрежньову, К. Бартлетта, С. Гошала, Л. Брауна, Т. Вейсса, Л. Горденкера, А. Вендта, Дж. Джонсона, Е. Лінклейтера, К. Мушакодзі, О. Рейзера, Б. Дейвіса, В. Рейніке, Дж. Розенау, Р. Фолка, А. Етціоні, О. Янга. Поряд з позитивними оцінками глобалізації управління по мірі просування у цьому напрямку зростає число дослідників, які застерігають, що конкретні її втілення сприяють реалізації зовсім інших цілей, ніж були декларовані, диференціації та фрагментації світу, сегрегації людських суспільств, дискредитації ідей демократії і права.

Окремий напрям становить проблематика формування та розвитку опозиційного руху альтерглобалізму, або “глобалізації опору” (О. Бузгалін, К. Денчев, Б. Кагарлицький, К. Майданик, К. Агітон, С. Амін, Ф. Утар, Н. Кляйн та ін.). В цьому напряму домінують дослідження його історичної еволюції, ідеологічних засад, організаційної структури, форм і методів діяльності, регіональних і національних особливостей.

Слід зазначити, що в процесі розвитку глобальних досліджень увага дослідників зміщується з суто теоретичних досліджень саме у площину технологічних, управлінських проблем глобалізації. Поглиблюються дослідження глобальних політичних інституцій та політичних комунікацій, як у структурному, функціональному, так і у прогностичному аспектах. Проблеми впливу формування глобального інформаційного суспільства на глобалізаційні процеси розглядають М. Моїсеєв, О. Панарін, О. Скаленко, І. Храпченкова, Д. Белл, М. Кастельс, Дж. Лалл, М. Маклюен, Б. Пауерс, М. Мосс, Б. Портер, С. Саксбі, Ф. Уебстер, Ф. Уільямс. Дослідженню глобальних трансформацій систем масової комунікації присвячені праці О. Зернецької. Все більша увага дослідників (І. Василенко, О. Зернецька, О. Кармадонов, В. Полосін, В. Полянська, С. Поцелуєв та ін.) привертається й до посилення значення символічної влади, формування якісно нової політичної реальності – символічної політики, яка на тлі технологічних і наукових досягнень стає помітним чинником політичних трансформацій як у сфері зовнішньої, так і внутрішньої політики.

Все це дозволяє визначити проблеми зростання впорядкованості соціального буття людства, з її суперечностями і закономірностями, проблеми відтворення і застосування технологій глобального управління, спрямованих на конструювання та легітимацію світового порядку в якості важливої складової предметного поля політичної глобалістики.

У підрозділі 1.2. “Поліпарадигматичний статус політичної глобалістики” відзначається, що політична глобалістика сформувалася на стику глобалістики, теорії світової політики, а також науки про міжнародні відносини. Предметна специфіка цієї наукової субдисципліни полягає у вивченні глобального виміру світу політики, тобто політичних структур та відносин, що формуються у глобальному суспільстві, зокрема проблем глобальної влади, лідерства та управління, а також глобальної політичної культури. Предметом політичної глобалістики стає насамперед політичний вплив шляхом прямих дій урядів або через діяльність міжнародних інститутів з метою уніфікації національних економік, політичних режимів і правових систем навколо набору однакових правил гри. Становлячи сутність процесу мондіалізації, він, як виявляється, має мало спільного з універсальними, трансісторичними домінантами світового розвитку, котрі розуміються як такі, що становлять сутність глобалізації.

Політична глобалістика виходить з того, що результатом сучасних процесів глобалізації стала поява перших суб'єктів світової економіки і політики (ТНК, держав, міжурядових організацій), сполучення інтересів, здібностей і можливостей, що очікують від них і дозволяють їм діяти глобально в одній чи декількох сферах на повсякденній основі (“суб'єктів світових відносин”). Вибудовування такого роду відносин стає засобом глобального управління світовим розвитком. Цю тенденцію можна розглядати як найважливішу тенденцію у політико управлінському вимірі глобалізації.

Як і інші суспільні науки, політична глобалістика належить до мультипарадигмальних наук, оскільки в ній важко виділити певну домінуючу наукову парадигму. В ній реалізуються більшість наявних у суспільних науках парадигм - світоглядні, натуралістичні (насамперед геополітична), історичні, соціальні (насамперед цивілізаційна та світосистемна) та іманентно-політичні (такі як конфліктно-консенсусна парадигма). Але для політичної глобалістики набувають фундаментального значення перш за все ті наукові парадигми, котрі, маючи певні пізнавальні переваги по відношенню один до одного, кожна по-своєму витлумачують сутність і природу глобального виміру світу політики, інтерпретують основоположні джерела його розвитку, розкривають його внутрішні та зовнішні зв’язки, визначають масштаби і форми глобалізації політичного.

Політична глобалістика, хоча і є досить молодою наукою, має тривалу передісторію (так званий допарадигмальний період свого існування), коли формувались уявлення про передумови, можливості та специфіку здійснення глобальної влади. Цей період пов'язаний з інтелектуальною традицією мондіалізму, яка є втіленням нормативно-ціннісного підходу. Мондіалізм як ідейна течія (термін походить від французького слова “le monde”, що означає “світ”, утвореного від латинського слова “mundus”) відбиває прагнення до глобального впорядкування політичних, економічних і культурних відносин, наповнених глибокими суперечностями. В цьому сенсі він є невід’ємною складовою тривалих пошуків ідеалу досконалого соціально-політичного устрою. Витоки мондіалізму сягають пізнього Середньовіччя, коли в Європі набули значного поширення ідеї створення універсальної (католицької, тобто вселенської) монархії. Починаючи з Данте Алігьєрі, ці ідеї обстоювали гуманісти, релігійні вільнодумці XV-XVI ст., такі як Франческо Пуччі, що ратував за припинення релігійних війн в Європі та мріяв про створення “вселенської держави”, та Томмазо Кампанелла, який у “Монархії Месії” висловив думку про згуртування людського роду в єдину “гілку” під проводом єдиного пастиря – римського папи, з метою створення досконалої держави та встановлення на землі справедливості, рівності і миру.

З початку ХХ ст. мондіалізм нерозривно пов’язаний з ідеєю світового порядку (le Ordre Mondial, the World Order), що має ліквідувати, наскільки можливо, кордони і відмінності між культурами, способами життя і господарювання, націями, державами і релігіями, створивши тим самим універсальну політичну і правову надбудову для економічної системи глобалізму. Центральними його ідеями є світова держава, світовий уряд, світове право, в решті решт – глобальне управління як найбільш універсальна категорія, що розкриває цілі мондіалізму. Серед активних прибічників мондіалізму були Г. Кельзен, А. Тойнбі, Б. Расселл, Ж. Марітен, Дж.А. Борґезе, М.Дж. Адлер, Р.М. Хатчінс, С. Барр, А. Жірар, Р. Редфілд, Р. Тагвелл, У.Г. Катц, Г. Іннес, Дж.П. Варбург.

Довгий час феномен мондіалізації підмінювався глобалізацією і розглядався в соціально-політичних теоріях переважно з позицій економоцентричної парадигми, оскільки саме в економічній сфері процеси глобалізації були із самого початку найбільш очевидними. У рамках економоцентризму були розроблені теорії імперіалізму В. Леніна, К. Каутського, М. Бухаріна, І. Скворцова-Степанова, а також більш пізні теорії залежності П. Пребиша, Ф. Кардозо й Е. Фалетто, світ-системна теорія І. Валлерстайна й А.Г. Франка. Під впливом економоцентричної парадигми процеси, що складають феномен мондіалізації, стали розглядатися як непорушна закономірність, що випливає виключно з об'єктивних економічних процесів. У рамках політичної глобалістики сформувались також теологічна, елітистська, антропологічна, інституційна, технологічна, класова парадигми.

У підрозділі 1.3. “Дослідницька стратегія політологічного аналізу глобалізації управління: світоглядний, методологічний та методичний аспекти” розглядається методологічна специфіка політологічної рефлексії глобальності, аналізуються особливості застосування методологічних принципів, підходів і методів у процесі реалізації дослідницької стратегії політологічного аналізу глобалізації управління.

Робоча гіпотеза дисертаційного дослідження побудована на основі поєднання діалектичних принципів наукового пізнання з геоцивілізаційним підходом до осмислення спрямованості світового розвитку. Відзначається, що глобалізація у найбільш загальному розумінні означає певний соціоприродний процес. Як формування певної соціоприродної якості, вона є процесом розвитку, що підпорядковується загальним закономірностям. Будь-який розвиток завжди передбачає відносини взаємозв’язку і взаємодії. В основі цих відносин завжди лежить роздвоєність єдиного на протилежності, їх боротьба та подолання, зняття. Взаємодія протилежностей, які одночасно взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну, є витоком будь-якої організації. І саме ця взаємодія наповнює існування і розвиток організації внутрішніми суперечностями.

Основним принципом організації життя у природі та суспільстві є принцип парності, специфічним проявом якого у природі є наявність двох протилежних географічних реальностей – території і акваторії, Суші і Моря. З ними споконвічно пов’язане існування людини. Протистояння континентальних і морських держав (теллурократій і талассократій) розглядається геополітикою в якості рушійної сили світової історії.

Основоположною тезою дослідження глобалізаційного процесу є те, що в його основі лежить виникнення і конституювання планетарного дуалізму Номосів Суші і Моря, Сходу і Заходу. Під впливом його розвитку поряд з традиційними цивілізаціями постала техносфера – матеріальна основа глобалізації. Її експансія, яка йшла слідом за вестернізацією, супроводжувалася поширенням ринкових відносин, техноекономоцентризму, руйнуванням традиційних культур.

Глобалізація, з завершенням на початку ХХ ст.