ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

ШЕВЧИШИН Марія Михайлівна

УДК 334.732:631.115.8](477-22)(043.3)

КООПЕРАТИВНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ

ВИРОБНИЧОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ СФЕР СЕЛА

08.00.03 – економіка та управління національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2007Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування НАН України”

Науковий керівник: | доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Прокопа Ігор Васильович,

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, головний науковий співробітник відділу економіки і політики аграрних перетворень.

Офіційні опоненти: |

доктор економічних наук, професор,

Заслужений економіст України

Молдаван Любов Василівна,

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”,

головний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі;

кандидат економічних наук

Бурачек Ігор Володимирович,

Житомирський державний технологічний університет,

доцент кафедри менеджменту.

Захист відбудеться “24” жовтня о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “21” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Левчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кооперація як добровільне об’єднання власності та праці для досягнення спільних цілей відіграє важливу роль у різних сферах людської діяльності. На сільських територіях у процесі формування нової організаційної структури агропродовольчого виробництва і життєзабезпечення населення, реалізація кооперативних ініціатив у виробничій (сільське господарство, легка та харчова промисловість, будівництво, транспорт, зв’язок тощо) і соціальній (зайнятість і доходи населення, охорона здоров'я, освіта, культура, задоволення побутових потреб) сферах набуває особливої ваги.

Актуальність теми. В Україні формування кооперативної системи господарювання не стало складовою політики подолання кризових явищ перехідної економіки. Темпи організації кооперативного руху залишаються надто низькими, а кооперативний сектор економіки все ще невиправдано малий. Нерозвиненість кооперації належить до невикористаних можливостей сільського розвитку, кооперативні принципи мало використовуються для підвищення результативності сільськогосподарського виробництва, рівня добробуту селян і розвитку сільських територій.

Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи стали праці класиків світової економічної думки: Р. Оуена, Ш. Фур’є, а також наукові дослідження українських і російських учених: А. Жука, К. Коберського, Б. Мартоса, М. Туган-Барановського, О. Чанова. Вагомий внесок у формування новітньої кооперативної думки здійснили С. Г. Бабенко, І. В. Бурачек, В. В. Гончаренко, Л. П. Горкіна, В. С. Дієсперов, В. К. Збарський, В. В. Зіновчук, О. В. Крисальний, М. Й. Малік, В. І. Марочко, О. М. Могильний, Л. В. Молдаван, О. М. Онищенко, Є. А. Рехлецький, П. Т. Саблук, І. В. Прокопа, Л. О. Шепотько, В. В. Юрчишин та інші.

З розвитком суспільних відносин актуалізуються різні аспекти кооперативного руху: оптимального співвідношення складових соціально-економічної місії кооперації; адекватної оцінки ефективності діяльності кооперативних організацій як соціально орієнтованих систем; виявлення невикористаних резервів кооперації. Вибір теми дисертаційної роботи зумовлений необхідністю пошуку відповідей на перелічені й інші питання в контексті використання кооперативних принципів для ефективної організації діяльності виробничої та соціальної сфер села.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах виконання науково-дослідних робіт відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК Об’єднаного інституту економіки НАН України “Формування економічного і соціального середовища ефективного розвитку АПК” (№ ДР 0104U000485); відділу економіки і політики аграрних перетворень Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” “Агропромисловий комплекс України в контексті здійснення сучасної аграрної політики” (№ ДР 0104U000957); “Розроблення та обґрунтування напрямів розвитку і важелів підтримки малого і середнього підприємництва” (№ ДР 0105U005529); “Сільський розвиток на сталій основі: теорія і методологія, індикатори оцінки, практика реалізації” (№ ДР 0106U004943).

У межах зазначених НДР автором виконане комплексне дослідження сучасного стану кооперації в сільській місцевості (проаналізовано рівень розвитку різних видів кооперативів, їх значення у вирішенні соціально-економічних проблем сільського розвитку тощо), а також обґрунтовано пропозиції щодо активізації процесів кооперування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування напрямів та шляхів використання кооперативних принципів і форм для подальшого розвитку й підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розв’язання соціальних проблем села. Відповідно до визначеної мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- уточнити роль і значення кооперації як соціально-орієнтованого процесу в розвитку сільського господарства і сільської місцевості;

- дослідити особливості організації та функціонування кооперативних формувань у виробничій та соціальній сферах села;

- визначити соціальну значимість кооперування як для окремих учасників кооперативних процесів (індивідуальний рівень), так і для їх спільнот (загальний рівень), використовуючи систему оціночних показників;

- узагальнити світовий досвід державної підтримки кооперативного сектора сільської економіки, оцінити можливості його застосування в Україні;

- обґрунтувати напрями реалізації покладених на кооперацію функцій в умовах післяприватизаційного розвитку аграрного сектора.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі організації виробничо-господарської діяльності та життєзабезпечення сільського населення на кооперативних засадах.

Предметом дослідження є конкретні кооперативні зв’язки і формування, особливості їх організації та функціонування в сільській місцевості.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження були наукові праці, законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань кооперування. Для реалізації поставлених завдань застосовувалися такі методи і форми дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний, системного аналізу – при визначенні суті, місця та ролі кооперації в розвитку виробничої та соціальної сфер села; порівняння – при співставленні показників; монографічний – при вивченні сучасного стану, досвіду та особливостей функціонування кооперативів у регіонах України; SWOT- аналіз – при оцінці стратегії кооперативного руху в сільській місцевості; соціологічного опитування – для оцінки ставлення сільських жителів до процесів кооперування; логічного узагальнення – при формуванні висновків; табличний і графічний методи відображення інформації тощо.

Інформаційною базою дослідження були офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики та Міністерства аграрної політики України, головних управлінь сільського господарства і продовольства державних адміністрацій окремих областей, обласних управлінь статистики, матеріали обстежень окремих кооперативів, соціологічного опитування, інформація, яка має форму недрукованої продукції і розміщена в мережі INTERNET.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну та виносяться на захист, належать такі:

вперше:

- обґрунтовано пріоритетність функцій кооперативів залежно від їх типів (видів) і сфер діяльності, а також комплексний підхід до розв’язання соціальних проблем села шляхом широкого залучення сільських жителів до формування системи різнотипних кооперативів;

- запропоновано дворівневу оцінку результатів реалізації виробничими кооперативами соціальної функції: 1) індивідуальний соціальний ефект, що має значення для кожного члена кооперативу (кооперативні виплати, заробітна плата для членів - безпосередніх працівників); 2) загальний соціальний ефект, який проявляється на рівні всього кооперативу та має суспільно значимий характер на території його діяльності (кількість створених робочих місць, витрати на підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації, витрати на утримання і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури);

уточнено:

- сильні і слабкі сторони кооперативного сектора нинішньої сільської економіки, причини недостатнього використання потенціалу кооперативного руху в сільській місцевості України під час реформування аграрного сектора, можливості і загрози кооперації від зовнішнього середовища;

доповнено:

- класифікацію існуючих в Україні кооперативів новою формою, визначеною як “соціальні кооперативи” (за аналогією із зарубіжними social co-operatives), які можуть функціонувати як виробничі (для самозайнятості осіб з обмеженими можливостями), так і обслуговуючі (дитячі дошкільні заклади, заклади з охорони здоров’я на кооперативних засадах тощо);

отримало подальший розвиток:

- обґрунтування необхідності трансформації сутності та організаційної форми сільськогосподарських виробничих кооперативів як об’єднань виробників-власників.

Практичне значення результатів дослідження. Наукові розробки за темою дисертаційної роботи, які стосуються використання можливостей кооперації у створенні додаткових робочих місць у сільському господарстві, зберіганні та переробці продукції, агросервісному обслуговуванні тощо, використані Міністерством аграрної політики України при розробленні проекту Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року (довідка № 17-1-129 від .04.06).

Результати дослідження враховані при уточненні предмету діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу с. Жуків Бережанського району Тернопільської області (довідка управління агропромислового розвитку Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області № 101 від 12.04.06).

Теоретичні і прикладні розробки дисертанта використовуються в навчальному процесі при викладанні економічних дисциплін Бережанським агротехнічним інститутом Національного аграрного університету (довідка № 200 від 31.10.05).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення проведених досліджень, висновки та рекомендації дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Розвиток дорадництва в аграрній сфері економіки” (Тернопіль, 2004 р.), “Розвиток аграрного ринку та продовольча безпека України” (Київ, 2005 р.), “Фінансова система України: становлення і розвиток” (Острог, 2006 р.), Міжнародному Форумі молодих учених “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн” (Харків, 2005 р.).

Публікації. За результатами наукового дослідження автором опубліковано 7 одноосібних наукових праць, у тому числі 5 статтей у фахових виданнях і 2 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 2,7 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Матеріали дисертації викладено на 238 сторінках комп’ютерного тексту, в тому числі 17 рисунків та 13 таблиць, які займають 18 сторінок, список використаних джерел (166 найменувань) – 15 сторінок, 14 додатків – 21 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі – “Теоретико-методологічні аспекти розвитку кооперації в агропродовольчому комплексі та сільській місцевості” – розкрито особливості кооперації як соціально-економічного явища та складової розвитку сільських територій; запропоновано авторське бачення використання можливостей кооперації у посиленні соціальної спрямованості цього розвитку. На основі аналізу літературних джерел узагальнено існуючі погляди науковців на поняття кооперації, її основні види. При цьому особливе значення надавалося дослідженню типів кооперації у сільському господарстві (виробничі, обслуговуючі кооперативи).

Кооперація виконує економічну та соціальну функції, які реалізуються у виробничій та соціальній сферах. Економічна функція передбачає об’єднання засобів і предметів праці та їх спільне використання для отримання за рахунок ефекту синергії більшої вигоди, порівняно з індивідуальною діяльністю, а соціальна – спрямована на досягнення соціальних цілей та передбачає соціальний захист і підтримку, забезпечення соціальних гарантій, соціальну орієнтацію господарської діяльності учасників кооперації.

Зроблено висновок, що в післяприватизаційний період у сільському господарстві, як провідній галузі виробничої сфери села, розвивається кооперація виробнича у формі виробничих кооперативів, кооперація виробників у формі обслуговуючих кооперативів. У соціальній сфері діє споживча кооперація через споживчі товариства, спілки, зароджуються кооперативи із комунально-побутового і соціально-культурного обслуговування. Обидві сфери обслуговує кредитна кооперація шляхом акумулювання грошових ресурсів і надання позик на цілі виробничого та споживчого характеру. При цьому всі кооперативи по відношенню до сільського жителя виконують і виробничу, і соціальну функції, лише з різною пріоритетністю. Для тих, що функціонують у виробничій сфері, основною є виробнича, а для тих, що у соціальній сфері - соціальна.

Зважаючи на достатньо вагомі напрацювання дослідників щодо економічних переваг кооперації, в дисертації більша увага приділена соціальній складовій кооперативного руху.

Можливості кооперації можуть бути використані при розв’язанні багатьох соціальних проблем, з яких найгострішими є низький рівень зайнятості сільських жителів, відсутність стабільного трудового доходу, погіршення комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування, забруднення довкілля. Успішне розв’язання цих та інших проблем можливе за умови злагодженої дії як пересічних сільських жителів, так і суб’єктів господарювання, зокрема особистих селянських, фермерських господарств, сільськогосподарських і інших підприємств, що діють на сільських територіях. Усі вони є потенційними учасниками кооперації, оскільки можуть стати ініціаторами-засновниками, членами виробничих, обслуговуючих кооперативів, споживчих товариств, кредитних спілок. При цьому чинне законодавство не забороняє членства в кількох кооперативних організаціях різних видів, що створює передумови для ширшого використання можливостей кооперації у розв’язанні проблем сільських територій та окремих громадян.

Таким чином, обов’язковою умовою дієвої реалізації соціальної функції кооперації є участь фізичних і юридичних осіб в її різноманітних типах: виробничі, обслуговуючі кооперативи, споживчі товариства, кредитні спілки і т.п. Реалізація соціальної функції кооперації забезпечується, зокрема, в таких напрямах: забезпечення роботою, підвищення освітнього рівня, поліпшення сільського побуту, підтримка соціальної інфраструктури, турбота про навколишнє середовище (рис.1).

Кооперація у соціальній сфері села – це самоорганізація і об’єднання сільських жителів, суб’єктів господарювання на території населеного пункту, за підтримки місцевих органів влади, для організації закладів соціально-культурного (дитячі дошкільні, охорони здоров’я, бібліотеки, інтернет-клуби, обслуговування людей з обмеженими можливостями і т.п.) та комунально-побутового обслуговування на кооперативних засадах.

Отже, кооперація – не лише засіб економічного самозахисту суб’єктів господарювання, а й дієвий чинник розвитку сільських територій. Світова практика використання кооперативних принципів в організації життєдіяльності сільського населення свідчить про величезний потенціал, що стоїть за цією системою. При цьому спостерігається поширення сфери діяльності сільської кооперації за межі аграрного виробництва.

У зарубіжних країнах набули розповсюдження так звані “соціальні кооперативи”, які створюються з метою соціального обслуговування своїх членів

Рис.1. Реалізація соціальної функції кооперації в аграрному секторі економіки

(освітні, медичні та інші соціально-культурні послуги), а також для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці людей, які мають фізичні вади, проблеми зі здоров’ям, засуджених тощо і потребують соціальної адаптації в суспільстві. “Соціальні кооперативи” поки що не мають аналогів в Україні, хоча нормами чинного законодавств (Закон України “Про соціальні послуги”) передбачається залучення до даного виду діяльності неприбуткових організацій. У перспективі соціальна кооперація в Україні може розвиватися у формі виробничих (об’єднань інвалідів, інших соціально незахищених верств населення з метою самозайнятості) та обслуговуючих кооперативів з комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування. Ці кооперативні формування певною мірою беруть на себе виконання функцій, які є прерогативою держави, що створює передумови для компенсації з бюджету хоча б частини витрат, пов’язаних з їх діяльністю.

У процесі реформування аграрного сектора економіки України можливості кооперації не були використані достатньою мірою для вирішення проблем аграрного виробництва і забезпечення нормального функціонування соціальної сфери села. Приватні підприємства, посередницькі структури, які з’явились у цей час, пропонують свої послуги виробникам сільськогосподарської продукції і сільським жителям на умовах, які їм не під силу. Оскільки підприємства не зобов’язані виконувати соціальні функції, а органи місцевого самоврядування не мають необхідних для цього засобів, то захистити свої інтереси селяни можуть шляхом кооперування.

Другий розділ – “Сучасний стан розвитку кооперації в аграрному секторі економіки України” – присвячений аналізу рівня виробничого та обслуговуючого кооперування в сільському господарстві, оцінці соціальної ефективності сільськогосподарських виробничих кооперативів, ролі споживчого та кредитного кооперування у поліпшенні умов життєдіяльності сільського населення.

Сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК) є одним із видів підприємств, що утворилися в процесі аграрних трансформацій. Їх частка в організаційній структурі сільського господарства зменшується. Якщо у 2001 р. вони становили 17,4% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, на них припадало 17,2% загального обсягу землекористування та 19,8% усієї кількості працівників сільськогосподарських підприємств, то у 2005 р. зазначені показники знизилися відповідно до 12,6%, 11,7%, 14,2%. Загальна кількість СВК зменшилася від 2165 у 2001 р. до 1041 у 2005 р., тобто на 52%. До цього спричинились як об’єктивні, так і суб’єктивні (в т. ч. адміністративний) чинники.

Побутує думка, що однією з причин зменшення кількості і частки СВК у виробничій структурі сільського господарства вважається низький рівень їх економічної ефективності. Дійсно, за підсумками 2005 р. прибутковими виявились лише 54 % сільськогосподарських виробничих кооперативів, тоді як приватних підприємств – 71%, господарських товариств – 63%. Водночас оцінка ефективності різних форм організації сільськогосподарського виробництва лише на основі показника рентабельності є недостатньо повною. На економічну ефективність підприємств великий вплив має природо-кліматичний чинник, а розповсюдженість приватних підприємств, господарських товариств і сільськогосподарських виробничих кооперативів у різних природно-економічних зонах нерівномірна. Зважаючи на це, здійснено порівняльний аналіз економічної ефективності СВК і приватних підприємств на прикладі одного регіону, де природно-кліматичні умови більш однорідні.

У Рівненській області в 2005 р. приватні підприємства завершили сільськогосподарську діяльність із рівнем збитковості – ,1%, а сільськогосподарські виробничі кооперативи – ,6%. Водночас у діяльності СВК простежуються певні позитивні зміни порівняно з 2003 р. – вищими темпами зростала виручка від реалізації продукції, зменшилася загальна збитковість від сільськогосподарської діяльності, в т. ч. у розрахунку на 100 га угідь та на одного середньорічного працівника (табл. 1). Існують приклади взагалі успішної діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів (у т.ч. відомого кооперативу “Батьківщина” на Полтавщині), які свідчать про те, що висновок ряду авторів про низьку економічну ефективність виробничих кооперативів як форми організації сільськогосподарського виробництва неоднозначний.

Таблиця 1

Результативність господарювання сільськогосподарських виробничих кооперативів й приватних підприємств Рівненської області*

Показник | Приватні підприємства (ПП) | Сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК) | Відхи-лення темпів зростання СВК відносно ПП

2003р. | 2005р. | Темп зрос-тання, % | 2003р. | 2005р. | Темп зрос-тання, %

Частка прибуткових підприємств у загальній кількості, % | 44 | 56 | 129,8 | 31 | 31 | 100,0 | -29,8

Виручка від реалізації продукції

на 100 га угідь, грн | 668,0 | 814,7 | 122,0 | 525,8 | 665,0 | 126,5 | 4,5

Валовий прибуток в розрахунку:

на одного працівника, грн | 348,3 | 14,4 | 4,1 | -327,3 | -244,7 | 74,7 | 70,5

на 100 га с-г угідь, грн | 2,9 | 0,1 | 3,4 | -2,7 | -1,8 | 66,6 | 63,2

Рентабельність від с-г діяльності, % | 3,0 | -1,1 | х | -7,2 | -2,6 | х | х

* За даними Рівненського обласного управління статистики

В ефективності виробничої кооперації вагоме місце належить соціальній складовій. Сільськогосподарські виробничі кооперативи, реалізуючи свій статутний обов’язок працевлаштування членів кооперативу, займаються вирощуванням трудомістких культур, тваринництвом, що вимагає додаткових витрат, які не завжди себе окуповують. Це негативно впливає на рівень рентабельності і формує несприятливу загалом оцінку ефективності СВК як виробничих формувань.

Соціальний ефект від діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу проявляється як на рівні усього кооперативу (загальний), так і на рівні окремих його членів (індивідуальний). Загальний соціальний ефект можна розглядати як якийсь результат, який має цінність для всіх членів кооперативу, а також певною мірою і для всієї громади населеного пункту, на території якого діє СВК. Його виражають такі показники: кількість створених нових робочих місць; кількість людей, прийнятих на роботу; витрати на професійне навчання; витрати на утримання і розвиток соціальної інфраструктури тощо. Індивідуальний соціальний ефект являє собою сукупність благ, які мають цінність для окремо взятого індивіда. Для члена сільськогосподарського виробничого кооперативу він може бути представлений сумою кооперативних виплат на паї, орендної плати, заробітної плати із соціальними відрахуваннями (крім асоційованих членів). Індивідуальний соціальний ефект різний для працюючих членів кооперативу і для його асоційованих членів.

Розрахунок зазначених показників здійснено на прикладі виробничих кооперативів Зборівського району Тернопільської області. Індивідуальний соціальний ефект розраховано як суму заробітної плати, виплаченої членам кооперативу, та орендної плати. При цьому в асоційованих членів кооперативу він обмежується орендною платою за використання паїв. Індивідуальний соціальний ефект членів СВК “Дніпро” за підсумками 2004 р. становив 153 тис. грн (у середньому на одного асоційованого члена припадає 170 грн, а на працюючого члена кооперативу 2894 грн. за рік), СВК “Злагода” – 47 тис. грн (відповідно 41 грн та 1373 грн), СВК “Жабинський” – 69 тис. грн (аналогічно 62 грн та 1958 грн). Загальний соціальний ефект проявився у підвищенні освітнього рівня членів кооперативів. У СВК “Дніпро” на це витрачено 5,4 тис. грн, СВК “Злагода” – 0,6 тис. грн, СВК “Жабинський” – 2,1 тис. грн.

Обґрунтовано доцільність розвитку виробничої кооперації в агропродовольчому секторі. Враховуючи те, що вітчизняні виробничі кооперативи не повністю відповідають загальноприйнятим принципам організації таких структур, доцільно використати досвід виробничих об’єднань, які діють на кооперативних засадах у США, Франції, Японії. Надати сільськогосподарській виробничій кооперації цивілізованих рис можна шляхом трансформації сутності та організаційної форми сільськогосподарських виробничих кооперативів, подальшого формування їх як об’єднань власників, орієнтованих на доход, а не як осіб, які працюють за заробітну плату. Це, в свою чергу, потребуватиме перегляду норм чинного законодавства щодо зміни оподаткування – податки повинні сплачуватися не кооперативом від спільного доходу, а кожним із членів кооперативу після розподілу цього доходу. Таким чином вдасться забезпечити неприбутковий характер діяльності кооперативу (СВК на даний час є суб’єктом оподаткування).

У світовій практиці об’єднання фізичних і юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність в аграрному секторі економіки з метою розв’язання проблем виробничого і соціального характеру, відбувається переважно у формі сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. Серед наявних в Україні у 2006 р. 1044 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів 429 (41,1%) – багатофункціональні, 309 (29,6%) – сервісні, 149 (14,3%) – заготівельно-збутові, 77 (7,4%) – переробні, 19 (1,8%) – постачальницькі, 61 (5,8%) – інші. Впродовж 2002-2005 рр. кількість багатофункціональних і сервісних кооперативів зростала високими темпами, а заготівельно-збутових, переробних, постачальницьких – зменшувалась. У 2006 р. відбулося стрімке скорочення чисельності сервісних кооперативів, дещо зросла кількість переробних. Таким чином, створюючи в основному багатофункціональні кооперативи, їх засновники надають перевагу поєднанню кількох видів діяльності.

У країнах із великим досвідом кооперування багатофункціональність є вищим щаблем розвитку спеціалізованих кооперативів, які диверсифікують свою діяльність. В Україні ж багатофункціональність більшою мірою викликана відсутністю чіткої стратегії розвитку новостворених кооперативів, невизначеністю їх спеціалізації. З-поміж сервісних кооперативів, які організовуються членами сільських громад, привертають увагу об’єднання, які спеціалізуються на наданні комунально-побутових послуг. Однак серед них трапляються кооперативи, які засновані лише трьома засновниками (фізичними особами) і за формою організації можуть бути визначені швидше як виробничі (дотримується вимога створення кооперативу для працевлаштування його членів), а не обслуговуючі, оскільки порушується умова 20-відсоткового обмеження операцій з не членами кооперативу. Така неузгодженість у використанні термінів призводить до плутанини у класифікації кооперативів.

На час дослідження сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи відігравали незначну роль у забезпеченні потреб сільського населення. Найчастіше їх послугами користуються для виконання сільськогосподарських робіт, переробки та організованої реалізації сільськогосподарської продукції. За результатами анкетування сільських жителів встановлено, що виробничі та побутові потреби селяни задовольняють переважно власними силами (майже 52% опитаних), або користуються послугами комерційних підприємств, приватних осіб (23,4%), сусідів, знайомих (13%). Таким чином, переваги кооперації населення поки що не використовує.

Вагому роль у розвитку сільських територій може відігравати споживча і кредитна кооперація. Споживча кооперація свого часу зародилась у сільській місцевості і нині її товарообіг трохи більше як наполовину формується на селі. В умовах реформування соціальна значимість споживчої кооперації знизилася: втрачено більшість пайовиків, їх довіру, допущено відхід від основоположних кооперативних принципів. Кредитна кооперація знаходиться лише на стадії становлення. Станом на 1 січня 2006 р. зареєстровано 425 кредитних спілок, які надають послуги жителям села у забезпеченні фінансовими ресурсами. З них активно працюють лише 254 (60%) – мають кредитний портфель понад 50 тис. гривень. Однак ці кредитні формування є переважно міськими. Селянам нерідко надаються кредити за ставками, вищими від банківських. Для розвитку кредитної кооперації в Україні мало лише підтримки ініціатив сільських жителів, необхідно здійснювати підготовку відповідних фахівців, а також надавати відповідну фінансову підтримку.

Як підсумок викладеному, слід зазначити, що існуючий рівень кооперування в аграрному секторі є низьким і не справляє відчутного впливу на виробничу та соціальну сфери села. Допускається, що цей вплив був би вагомішим, коли б на території кожної сільської ради функціонував хоча б один кооператив. В даному випадку кооперування у сфері виробництва сільськогосподарської продукції в цілому по Україні знаходиться на рівні 10,1% (один кооператив припадає на 9,9 сільрад), у сфері виробничого обслуговування сільського господарства – 10,2% (9,8), у сфері кредитного обслуговування – 4,1% (24,2). У регіональному розрізі виробнича кооперація найбільш поширена у Волинській (36,4% до бажаного рівня), Одеській (29,4%), Рівненській (27,8%) областях і АР Крим (27,6%); обслуговуюча – в Івано-Франківській (33,1%), Запорізькій (20,5%), Чернівецькій (18,3%), Закарпатській (17,6%) областях; кредитна – в Закарпатській (9,4%), Івано-Франківській (8,8%), Черкаській (7,8%) областях (рис. 2).

Рис. 2. Розповсюдженість кооперативів в сільській місцевості України у 2005 р. (за даними Міністерства аграрної політики, Державного комітету статистики України), од.

У третьому розділі – “Регулювання процесів подальшого кооперування на селі” – проаналізовано особливості розвитку кооперації в Україні з огляду на її сильні та слабкі сторони, можливості та загрози зовнішнього середовища; виявлено основні причини низького рівня кооперативної ініціативи територіальних громад; обґрунтовано необхідність посилення державного регулювання кооперативних процесів в Україні.

У результаті SWOT-аналізу виділено наявні в Україні можливості подальшого розвитку кооперативного руху: вітчизняний історичний досвід; сформована нормативно-правова база; практика залучення кооперативів до фінансування розвитку сільських територій; досвід виробничого обслуговування суб’єктів господарювання в аграрній сфері, комунально-побутового і соціально-культурного обслуговування сільських жителів. Водночас зовнішнє середовище функціонування кооперативів характеризується загрозами: відсутністю активної державної політики, нечіткістю окремих положень нормативно-правових документів, недостатньою обізнаністю потенційних кооператорів та держслужбовців з вигодами кооперації, безконтрольною діяльністю псевдокооперативів, протидією кооперативній ініціативі (в т.ч. через органи влади), недобросовісною конкуренцією тощо.

Потенційно сильними сторонами кооперації є її самодостатність як системи, створення робочих місць у сільській місцевості, посилення ринкового впливу суб’єктів дрібного і середнього бізнесу через обслуговуючі кооперативи, підтримка соціальної інфраструктури через комунально-побутові та соціально-культурні кооперативи. Для пожвавлення розвитку кооперації необхідно подолати такі її слабкі сторони: відхід від кооперативних принципів, некомпетентність управлінського апарату та й самих засновників кооперативу; низький рівень кооперативної самосвідомості та ініціативи; відсутність чіткого бачення стратегії розвитку кооперації.

Зважаючи на тенденції світового кооперативного руху, стратегічними напрямами розвитку кооперації в аграрному секторі України мають бути: 1) кооперування виробників сільськогосподарської продукції у сферах виробничого обслуговування, заготівлі, переробки, збуту продукції, фінансово-кредитного обслуговування; 2) кооперування сільського населення як споживачів у сфері комунально-побутового, соціально-культурного обслуговування, споживчого кредитування; 3) налагодження і розвиток дієвих інтеграційних зв’язків між різними видами і типами кооперативних організацій, що діють у сільській місцевості.

Основними проблемами кооперування є інертність селян, низький рівень довіри між ними, недостатня згуртованість територіальних громад; складність проникнення в економічну систему через протистояння великих комерційних компаній, приватних підприємств із використанням адміністративних важелів впливу; ігнорування важливості кооперативних процесів органами влади, їх самоусунення від популяризації ідей кооперації та підтримки створення кооперативів громадами сіл, селищ, міст. Розв’язання даних проблем вимагає: створення дієвої інформаційно-консалтингової системи, через яку, серед іншого, здійснювалося б ознайомлення потенційних учасників кооперації з прикладами успішної діяльності кооперативів; організації кооперативних об’єднань різних рівнів; забезпечення державної організаційної, фінансово-кредитної підтримки.

Низький рівень розвитку кооперації на селі значною мірою спричинений несформованістю соціального капіталу, який визначається рівнем довіри в суспільстві, готовністю і здатністю до колективних дій. Якраз у роз’єднаності сільського населення, небажанні і невмінні спільно вирішувати існуючі проблеми полягають основні труднощі мобілізації громад, організації кооперативів. Певною мірою це пов’язане з тим, що світогляд основної частини селян сформувався за часів командно-адміністративної системи, коли в працівникові більше цінувалися риси сумлінного виконавця, а не ініціативність. Сільські ж домогосподарства нині очолюють люди, середній вік яких досягає 58 років. Не надто ініціативні й сільські жителі молодшого і середнього віку, про що свідчать дані проведеного автором опитування.

Анкетування щодо можливої участі в кооперативних формуваннях здійснювалося серед осіб віком 17-45 років, які мають або здобувають повну вищу освіту, живуть чи працюють у сільській місцевості. Встановлено, що понад три чверті опитаних не задоволені умовами проживання в своєму населеному пункті, причому четверта частина категорично висловлює своє невдоволення, а більше половини – “швидше невдоволені, ніж задоволені”. Водночас, на думку респондентів, активну роль у поліпшенні умов життєдіяльності на селі має відігравати держава в особі органів виконавчої влади (68,6 % опитаних) та органи місцевого самоврядування (45,7) і лише на третьому місці – сільська громада (21,4%). Кооперативи в наведеному рейтингу займають четверту позицію (10,0сільські жителі реально недооцінюють значення кооперації у поліпшенні свого життєзабезпечення.

Основними причинами неучасті в кооперації є звичка вирішувати свої проблеми власними силами, відсутність кооперативів, погана поінформованість населення про їх діяльність (рис.3).

Рис. 3. Причини неучасті респондентів у кооперативних об'єднаннях

Сільські жителі проявляють зацікавленість в кооперуванні, яка, проте, характеризується доволі обмеженою ініціативою. Більше третини (37%) опитаних мешканців сільської місцевості не готові особисто ініціювати створення кооперативу у своєму населеному пункті, майже стільки ж (38%) згідні над цим подумати. Ініціаторами ж об’єднавчих процесів готова виступити чверть респондентів. Останній показник свідчить про досить високу ймовірність розвитку кооперативного руху на досліджуваній території виділеним контингентом респондентів, які за своїми віковими і освітніми характеристиками належать до категорії людей, здатних до ділової активності. Це підтверджується й такими даними: 47% опитаних готові підтримати створення кооперативів, якщо хтось візьме на себе відповідальність за їх створення; 41% – вагається; 12% – категорично заявляють про свою неучасть у кооперуванні.

Для організації кооперативу, на думку опитаних, необхідні грошові інвестиції (83% респондентів), однодумці серед місцевих жителів (45%), підтримка кооперативної ініціативи органами місцевого самоврядування (40%), наявність кваліфікованого персоналу (36%), інформаційно-консультаційна допомога (28%), врегулювання податкової політики (22%).

Беручи до уваги погану поінформованість селян про кооперативні переваги, відсутність у них необхідного досвіду та бачення чіткої перспективи потрібно більше уваги приділити популяризації кооперації, проведенню семінарів, тренінгів. До формування внутрішньої мотивації до участі в кооперуванні варто задіяти загальноприйняту у світовій практиці систему зовнішнього стимулювання розвитку кооперації (першочергове кредитне обслуговування, можливість бюджетної підтримки виробників, об’єднаних у кооперативи тощо).

Таким чином, пожвавлення розвитку кооперації вимагає донесення до селян інформації, пробудження зацікавленості в кооперуванні. Результативною в цьому напрямі може стати робота місцевих органів влади, які є обізнаними із територіальними проблемами, – їм простіше окреслити коло питань, які найліпше вирішувати шляхом кооперування, що передує ініціюванню кооперації вже в чітко визначених видах. Водночас осторонь розвитку кооперативних процесів не може залишатися і уряд, оскільки лише на найвищому рівні остаточно формується економічна політика, створюються передумови для втілення кооперативної ініціативи, її всебічного заохочення.

Одним із найважливіших факторів досить високої конкурентоспроможності кооперативів у розвинених країнах є державна підтримка їх діяльності, яка передбачає її державне регулювання і допомогу організаційно-правовими та економічними методами. Необхідність державної підтримки кооперативної діяльності обумовлюється спільністю інтересів держави і кооперації, їх узгодженістю у розв’язанні економічних і соціальних завдань на місцевому, регіональному і національному рівнях.

Існує об’єктивна необхідність коригування основних напрямів аграрної політики в нашій державі з метою повнішого застосування кооперативних засад розвитку аграрного сектора. Регулювання кооперативних процесів на національному рівні передбачає визнання вагомості кооперативного сектора в багатоукладній економіці, формування сприятливого нормативно-правового поля кооперативної діяльності, контроль за дотриманням норм законодавства, в тому числі антимонопольного, всіма суб’єктами ринкових відносин; на місцевому рівні – підтримку кооперативної ініціативи органами влади та самоврядування, сприяння об’єднавчим процесам сільського населення, невтручання в справи кооперативних формувань. Кооперативні організації, взаємодіючи з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в питаннях виробництва продукції та надання послуг, сприятимуть зниженню рівня безробіття, розв’язанню інших економічних і соціальних проблем.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та обґрунтовано практичні рекомендації щодо ширшого використання кооперативних принципів і форм для подальшого розвитку і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розв’язання соціальних проблем села. Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки теоретичного та науково-практичного спрямування.

1. Кооперація є вагомою складовою розвитку сільського господарства і сільської місцевості, поліпшення умов життя сільських жителів шляхом забезпечення зайнятості, збільшення доходів (трудових і від власності); підвищення якості людського капіталу на селі; покращення побутових умов, розвитку інфраструктури тощо. Необхідною умовою розкриття її потенційних можливостей є широке охоплення економічно активного населення кооперативними процесами, залучення його до самоорганізації в різні типи кооперації: виробничі, обслуговуючі кооперативи, споживчі товариства, кредитні спілки.

2. Усі типи кооперації виконують економічну та соціальну функції. Залежно від сфери функціонування пріоритетність реалізації даних функцій змінюється. Так, у виробничій сфері села домінантною є економічна функція, пов’язана із виробництвом і виробничим обслуговуванням. Соціальна функція спрямована на досягнення соціальних цілей, в тому числі підвищення рівня зайнятості і доходів населення, задоволення споживчих потреб членів кооперативів. Вона є домінантною для кооперативів, які функціонують у соціальній сфері – споживчих товариств і спілок (споживча кооперація), кооперативів із комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування. Кредитні спілки (кредитна кооперація) надають позики на цілі і виробничого, і споживчого характеру, реалізуючи таким чином свої функції як у виробничій, так і в соціальній сферах. У соціальній сфері, за аналогією із світовим досвідом, перспективним є створення соціальних кооперативів для соціального обслуговування своїх членів (осіб з фізичними вадами, невиліковними хворобами, похилого віку, які потребують домашнього догляду тощо), а також для соціальної адаптації неконкурентоздатних на ринку праці людей через забезпечення їх робочими місцями. В Україні даний тип кооперативів законодавчо ще не визначений.

3. Виробнича кооперація в аграрному секторі України набула тенденції до згортання – з 2001 до 2006 р. кількість СВК скоротилася на 52%. Цьому є декілька причин: об’єктивні – невідповідність даної організаційно-правової форми господарювання сподіванням членів кооперативу; суб’єктивні – “стимулювання” зміни форми господарювання, в т.ч. адміністративними методами. За рівнем рентабельності, заробітної плати СВК мають найнижчі показники серед існуючих агропідприємств. Водночас вони більше практикують виробництво трудомістких видів продукції, прагнучи зберегти можливість працевлаштування і заробітку для своїх членів. Сільськогосподарська виробнича кооперація себе не вичерпала, в майбутньому вона зможе посісти належне місце, якщо буде організовуватися у формі свідомого об’єднання виробників як власників, а не лише працівників. Перспективним є перетворення неформальної співпраці власників земельних ділянок, яка поширена у формі спільного вирішення проблем забезпечення технікою, трудовими ресурсами (толоки), реалізації продукції у виробничі об’єднання на кооперативних засадах.

4. Вагомим аргументом виробничого кооперування на селі є можливість розв’язання проблеми зайнятості населення через обов’язок працевлаштування виробничими кооперативами своїх членів. Соціальну складову ефективності сільськогосподарської виробничої кооперації доцільно визначати на двох рівнях: загальному та індивідуальному. Загальний соціальний ефект може розраховуватися як сума витрат на створення робочих місць, професійну підготовку і перепідготовку кадрів, на утримання об’єктів соціальної інфраструктури і т.п. Індивідуальний соціальний ефект може оцінюватися через кооперативні виплати, орендну плату, заробітну плату. При цьому індивідуальний соціальний ефект буде різним для постійних і асоційованих членів кооперативу. Ця різниця є істотною (в десятки разів) за рахунок виплати заробітної плати членам-працівникам, що може бути додатковим стимулом до роботи в кооперативі.

5. Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація в Україні розвивається у формі багатофункціональних (41,1% від загальної кількості), сервісних (29,6%), заготівельно-збутових (14,3%), переробних (7,4%), постачальницьких (1,8%) кооперативів. Домінування багатофункціональних кооперативів нині пов’язано з відсутністю чіткого бачення перспектив розвитку кооперативу його засновниками, невизначеністю спеціалізації. Негативним чинником інформаційного відображення розвитку кооперації в Україні є нечіткість використання термінів. Так, деякі виробничі кооперативи (члени-засновники, яких працюють безпосередньо в них) ідентифікуються як обслуговуючі лише через те, що надають послуги населенню. Тому існує необхідність чіткішого моніторингу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Для цього в Мінагрополітики варто створити відповідний моніторинговий центр.

6. Помітну роль у розвитку сільських територій, поліпшенні умов життєдіяльності сільських жителів свого часу відігравала споживча кооперація, в системі якої здійснювалися заготівлі сільськогосподарської продукції, торгівля товарами широкого вжитку, розвивались несільськогосподарські види діяльності, надавались побутові послуги. Сьогодні обсяги її діяльності значно згорнулися, що обумовлено як зовнішніми чинниками, так і кризою всередині системи. Кредитна кооперація, вирішуючи проблему акумулювання і перерозподілу фінансових ресурсів на цілі виробничого і соціального характеру, створює передумови до поліпшення умов життя на селі. Для реалізації цих передумов необхідно не лише стимулювати ініціативу сільського населення до кредитного кооперування, а й здійснювати підготовку відповідних фахівців.

7. На даному етапі розвитку кооперація не забезпечує відчутного впливу на виробничу та соціальну сфери села. В середньому по Україні функціонує один сільськогосподарський виробничий кооператив на 9,9 сільрад, один сільськогосподарський обслуговуючий кооператив на 9,8 сільрад, одна кредитна спілка на 24,2 сільські ради. За такого поширення кооперативних форм у сільській місцевості важко стверджувати про ефективність кооперації на макрорівні. Основними перешкодами кооперативного руху є низький рівень кооперативної ініціативи сільських жителів, індиферентність органів місцевого самоврядування, протидія кооперації з боку суб’єктів великого бізнесу (в т.ч. через органи влади).

8. Реалізація потенційних можливостей кооперативного сектора сільської економіки України може здійснюватися за такими стратегічними напрямами: кооперування виробників сільськогосподарської продукції, кооперування сільського населення як споживачів, інтеграція різних видів і типів кооперативних організацій за галузевою та регіональною ознаками.

9. Результати анкетного опитування сільських жителів щодо їхньої участі в кооперуванні свідчать, що люди бажають підтримати