Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Сомов Максим Віталійович

УДК 32.019.5 (477.75)

ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

політичних наук

Сімферополь – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського МОН України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Габрієлян Олег Аршавірович, завідувач кафедри

політичних наук Таврійського національного

університету ім. В.І. Вернадського.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бабінов Юрій Олександрович, кафедра

філософських і соціальних наук

Севастопольського національного технічного

університету, професор;

кандидат політичних наук

Козубський Валентин Олексійович, “

Всесвітня служба” УТР”, власний

кореспондент, Кримський факультет Київського

національного університету культури і мистецтв,

старший викладач.

Захист відбудеться “ 6 ” вересня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К52.051.07 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь, вул. Київська, 116а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, 95007, м. Сімферополь, пр. Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розіслано 1 серпня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Ніколко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Політична комунікація є своєрідним видом соціальних відносин, і без неї неможливо уявити сучасний політичний процес. Вона дозволяє не тільки створити повне і достовірне уявлення про політичну дійсність. За допомогою політичної комунікації можлива передача політичних знань і досвіду, а також формування образу влади. Специфічне місце посідають функції політичної комунікації, що забезпечують поширення, передачу інформації як між елементами політичної системи, так і між політичною системою і суспільством. Політична комунікація відіграє провідну роль у функціонуванні елементів, складових одиниць інформаційного простору. Рівень її розвитку вирішальним образом впливає як на економіку, так і на політику. Від цього рівня значною мірою залежить поведінка людей, формування суспільно-політичних орієнтирів і соціальна стабільність. Отже, нерозвиненість інформаційно-комунікаційних обмінів у конкретній політичній системі послабляє владу держави, веде до зниження можливості адаптації її інститутів до соціальних змін, а, в остаточному підсумку, сприяє дестабілізації влади і суспільства. Політична комунікація, що розуміється як інформаційна взаємодія політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям стосовно влади, владно-управлінських відносин, є атрибутом, тобто необхідним, істотним, невід'ємним компонентом інформаційного простору. Так, в умовах становлення інформаційного суспільства аналіз проблеми боротьби за владу, мабуть, зміщується в площину боротьби за владу і власність на “засоби виробництва суспільної думки”, тобто засоби комунікації. Це дає підстави розглядати владу і її здійснення як комунікаційний процес, що припускає інформаційну взаємодію “керівників” і “керованих”, інформаційний обмін, зворотний зв'язок між ними.

Однак необхідно визнати, що дана ділянка політичної науки є недостатньо розробленою. Вище зазначена наукова проблематика у вітчизняних дослідженнях практично не вирішена не тільки операціонально, тобто в змісті вироблення понятійного апарату, необхідного кола методів вивчення політико-комунікативних процесів і технологій їхньої реалізації, аналізу політико-комунікативної складової інформаційного простору, але й в аспекті, зв'язаному з впровадженням у соціально-політичну сферу сучасних інформаційних технологій (так званою інформатизацією), що додають нові форми і зміст політичної комунікації.

Активно впроваджуючись у сферу політики, нові інформаційно-комунікаційні технології не тільки якісно видозмінюють старі уявлення, установки, стереотипи, але й ламають моделі взаємин між політичними інститутами й індивідами. Сьогодні можна вже з повною впевненістю говорити про початок формування нового великого каналу політичної комунікації, динаміка розвитку якого може перевернути уявлення як про систему забезпечення політичної діяльності, так і про традиційні інструменти політичної участі. У цілому якість цивілізації все більшою мірою починає залежати від розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій. Тому не дивно, що в останні роки суспільно-політичний лексикон збагатився такими поняттями, як “електронний уряд”, “кіберполітика”, “кібердемократія”, “комп’ютерноопосередкована політична комунікація”, “цифрова (дигітальна) демократія”, “комунікаційна демократія”, “електронне громадянство” та ін.

Аналіз ролі сучасних інформаційних технологій як гаранта демократії є одним із самих перспективних напрямків у політичній теорії. В Україні предметне поле політичних досліджень у рамках міждисциплінарної проблематики “Політична комунікації в інформаційному просторі” тільки починає складатися, і на сьогоднішній день необхідно виробити теоретико-методологічні підстави таких досліджень. У нашій роботі це робиться з урахуванням специфіки АР Крим. Своєю чергою, політологічний аналіз проблем функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим дозволив нам виявити:

- особливості функціонування політичної комунікації в АР Крим в межах політичної системи України;

- особливості функціонування політичної комунікації між різними підсистемами політичної системи України: центральними органами влади, органами влади АР Крим і кримським співтовариством;

- особливості функціонування політичної комунікації в АР Крим в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дана робота тісно вписується в рамки комплексної теми кафедри політичних наук ТНУ ім. В.И. Вернадського “Регіональна політика: проблеми соціального капіталу” (державна реєстрація теми № 0106U008460).

Мета і завдання дослідження.

Мета: аналіз політичної комунікації в сучасному інформаційному просторі АР Крим.

Відповідно до цієї мети ставилися такі завдання:

-

-

-

-

-

-

Об'єкт дослідження.

Інформаційний простір АР Крим

Предмет дослідження.

Політична комунікація між органами державної влади, між регіональними органами влади і суспільством в сучасному інформаційному просторі АР Крим.

Методи дослідження.

Основу дослідження склали:

-

- методи теоретичного дослідження чи дослідницькі підходи (загальнонаукові принципи системно-структурного аналізу в поєднанні з порівняльно-історичним методом дослідження, що дають можливість простежити процес генезису політичної комунікації в АРК, аспекти, зв'язані з її функціонуванням як у рамках політичної системи, так і у взаєминах між політичними інститутами і суспільством);

- методи емпіричного дослідження (опитування – анкетування й інтерв'ювання, статистичний аналіз, аналіз документів, порівняльний аналіз, проблемно- порівняльний, структурний аналіз).

Наукова новизна отриманих результатів.

Наукова новизна дисертації полягає як у самій постановці проблеми дослідження, так і в запропонованих рішеннях конкретних її аспектів. Вона є одним із перших в українській політичній науці системним і цілісним науковим дослідженням особливостей функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим.

Конкретні новаційні моменти дослідження полягають тому, що:

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно спрямоване на розвиток одного з перспективних напрямків в українській політичній науці, доводить необхідність удосконалювання політико-комунікативних відносин як між елементами політичної системи України та Криму, так і між політичною системою та суспільством. Отримані результати дослідження являють собою певний внесок у розробку концепції політичної комунікації в інформаційному суспільстві. Вони можуть бути використані:

-

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача.

Дисертація є самостійно виконаним, цілісним науковим дослідженням особливостей функціонування політичної комунікації в АР Крим. У ній уперше в Україні досліджено інформаційно-комунікативний простір автономії в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій. Сформульовані в дисертації положення і наукові висновки є результатом особистих досліджень, що отримані здобувачем на основі наукових методів аналізу соціально-політичної сфери, критичного аналізу джерел і наукової літератури, а також практики взаємин між органами влади України й АР Крим.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення і висновки роботи апробовані на міжнародних, всеукраїнських, республіканських конференціях і науково-методологічних семінарах: “Розвиток демократії і демократична освіта в Україні” (Ялта, 2006), “Інформаційні технології в системі освіти для всіх” (Київ, 2006), “Кримська автономія на початку XXI століття” (Сімферополь, 2006), “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2006), “XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства” (Київ, 2006), “Консолідація українського суспільства” (Алушта, 2005), “Демократичні цінності, цивільне суспільство і держава” (Харків, 2005), “Крим у контексті Російського світу: історія і культура” (Сімферополь, 2005), щорічних конференціях науково-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферополь, 2001 - 2006), науково-методологічних, аспірантських семінарах, круглих столах кафедри політичних наук ТНУ.

Теоретичні і практичні аспекти роботи використовувалися автором при викладанні навчальних курсів: “Політологія”, “Соціологія”.

Публікації.

Основні теоретичні і прикладні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 10 наукових статтях, опублікованих у провідних спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, матеріалах і тезах конференцій. З них – 4 у спеціалізованих, 6 - у матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують 8 підрозділів, висновків. Обсяг дисертації складає 189 сторінок тексту, у списку використаної автором літератури 276 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення теми, подано її зв'язок з науковими програмами і темою кафедри політичних наук ТНУ, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено методи аналізу, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі – “Методологічні засади вивчення політичної комунікації - розробляється методологія дослідження, теоретико – методичні аспекти вивчення політичної комунікації, а також аналізується процес ії модернізації. У першому підрозділі “Методологія дослідження”розглядаються основні підходи до вивчення політичної комунікації як проблеми політологічного дослідження. Проводиться операціоналізація ключових понять дослідження, а також обґрунтований системно-структурний підхід до вивчення політико-комунікативної складової в інформаційному просторі. Підкреслюється, що своїм перетворенням з вузькоспеціального терміна в загальнонаукове поняття “комунікація” багато в чому зобов'язане Ф. Ратцелю, Н. Вінеру. Н.Вінер увів поняття Homo communicans, “людина комунікаційна. Зазначено, що великий внесок у становлення загальної теорії політкомунікації зробили представники двох американських шкіл: прихильники кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем (К. Дойч) і представники структурно-функціонального підходу до вивчення політики (Г.Алмонд й ін.). Також внесок у розвиток політичної комунікації зробили такі західні вчені, як Р.Ж. Шварценберг, Л.Пай, Дж. Гелбрейт, Д.Белл, Ю.Хабермас, Н. Луман, А. Тоффлер,
Г. Лассуелл, Р.Бреддок, Г. Маклюен та ін. Автор характеризує еволюцію сучасної західної теорії комунікації і характерізує етапи в її становленні.

У вивчення ж політичної комунікації в Росії вносять вклад такі сучасні вчені: М.М. Грачов, О.І. Соловйов, М.С. Вершинін,
А.В. Чугунов, М.Ю. Гончаров, В.В. Латинов, В.Л. Музикант,
Ю. Буданцев, Б. Грушин, Л.М. Землянова, Т. Іларіонова,
В. Конецька, В.П. Пугачов, Т. Лебедєва, Ю.О. Нісневич та ін.

В українській політичній науці практично відсутні прикладні дослідження політичної комунікації. Наприклад, не застосовуються системно-кібернетичний та інший методи аналізу політико-комунікативної сфери, що досить поширені на Заході. Значна частина наявних розробок присвячена більшою мірою організації виборчих кампаній. Безпосереднє ж вивчення політичної комунікації в Україні ведеться в таких напрямках, як “соціальний діалог” (М.М. Саппа, Н.В.Балабанова), “комунікативний конфлікт” (В.М.Ніколаєвський, О.В.Кабачна ), “політичний маркетинг (В.М.Бебик , В.А. Полторак ), “політичні маніпуляції” (Б.І. Мотузенко, О. Суська), “паблік рилейшнз” (В.Г. Королько, Г.Г.Почепцов) та ін. Також вивченням політичної комунікації в Україні так чи інакше займаються такі дослідники, як Д.О. Шидловський, А.Б. Буданова, О.Б. Зінчина, Ю.Г. Сорока, А.С. Філатов, А.Г. Стариш, В.А. Коляденко,
Н.Р. Потураєв, К.В. Луценко, В.М. Долгов, О.А. Третяк та ін.

Автор розглядає політичну комунікацію як особливий, окремий випадок комунікації, що являє собою інформаційну взаємодію політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям, будучи атрибутом, невід'ємною властивістю політичної діяльності. Ті ж сфери суспільно політичного життя, у яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль, являють собою інформаційний простір.

У другому підрозділі “Теоретико – методичні аспекти вивчення політичної комунікації” дисертант указує на те, що інформаційний простір має дуже складну внутрішню структуру. Саме взаємодія елементів його структури і породжує гаму комунікацій у просторі політики. Єдиний інформаційний простір складається з таких головних рівнів: інституційний, технологічний, змістовний, котрі структурують інформаційний простір і модернізаційний, що додає йому нової якості.

Автор розглядає основні види політичної комунікації й особливості їхнього функціонування в соціально-політичній сфері, систематизує види політичної комунікації, відзначає критерії її класифікації.

Сучасний етап розвитку політичної комунікації характеризується відсутністю єдиної моделі, що ії описує. Автор пропонує критерії для класифікації сучасних комунікативних моделей. Необхідно відзначити, що ці моделі не дають повного опису функціонування політичної комунікації в АР Крим, як: 1) у рамках політичної системи України; 2) в умовах перехідного суспільства; 3) в умовах модернізації політичної комунікації в інформаційному просторі. У роботі автором пропонується такий спосіб аналізу політичної комунікації, як модель дослідження взаємодії. Дисертант дає опис причин превалювання в політико-комунікативній сфері віщальної моделі й акцентує увагу на тому, що освоєння населенням і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій буде сприяти становленню моделі діалогу в політичній комунікації.

У третьому підрозділі “Політична комунікація в інформаційному просторі: модернізаційний аспект” аналізується інформаційне суспільство як фактор модернізації політичної комунікації. Вказується, що аналіз політико-комунікативних відносин в інформаційному просторі неможливий без вивчення аспектів, зв'язаних з розвитком, становленням в Україні й в АР Крим інформаційного суспільства. Автор розробляє критерії аналізу інформаційного суспільства в Україні, розглядає процес його розвитку, що відповідає стану “у русі” (початок розвитку інформаційного суспільства, масового використання інформаційно-комп'ютерних технологій і т.д.). Вказується на істотне відставання України від передових держав у галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, їхньому використанні в державному секторі.

У другому розділі – “Аналіз стану політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим” - аналізується політико-комунікативна складова інституційного, технологічного і змістовного рівнів інформаційного простору автономії.

У першому підрозділі “Інституційний рівень” автором аналізується динаміка розвитку правового регулювання взаємин органами державної влади України та АРК на основі моделі взаємодії, зіставляються нормативно-правові взаємодії з розглянутими моделями політичної комунікації, а також порівнюються періоди розвитку політичної комунікації між центральними і регіональними органами влади з еволюцією інформаційного законодавства в Україні.

При розгляді вищевказаних аспектів автор розширює формулу Г. Лассуелла і вводить поняття “резонанс ефективності політичної комунікації” (чи “розширена ефективність”) на прикладі АР Крим, а також поняття “шум” (чи “перешкоди”), представлене в моделях К. Шеннона – У. Уївера і М.Дефлера у взаєминах між центром і автономією. Здійснюється періодизація розвитку політичної комунікації в АР Крим, робляться висновки щодо особливостей політичної комунікації в АРК, її сутності у взаєминах між органами державної влади України й органами влади Автономної Республіки Крим. Цілісна сукупність взаємин складає окремий інститут політичної комунікації – інститут взаємин органів державної влади України й органів влади Автономної Республіки Крим. Варто говорити про превалювання ритуальної політичної комунікації в АР Крим на відміну від інших регіонів України.

Другий підрозділ “Технологічний рівень” присвячено аналізові стану технологічного рівня інформаційного простору, що включає вивчення друкованих й електронних ЗМІ, представлених в автономії, як каналів політичної комунікації. Розглянуті структура і ринок друкованих видань у АР Крим. Як видно з проведеного аналізу, більша частина загальнореспубліканської і регіональної суспільно-політичної преси друкується російською мовою загальним тиражем більше як півмільйона примірників на тиждень. Наведені цифри говорять про те, що практично до кожного четвертого жителя півострова може потрапити як мінімум один примірник суспільно - політичної кримської преси, а коли врахувати, що сім’ї складаються з двох - трьох людей, то можна говорити, що практично кожний кримчанин має можливість отримувати політичну інформацію через такий канал політичної комунікації, як преса. Також описано подання у телевізійній структурі автономії суспільно-політичних програм та новин, визначено їхні кількісні показники, які складають більше 60 годин на тиждень, що у загальній ефірній мережі складає біля 11%. В цілому, дана цифра відповідає стандартам інформаційного телемовлення, а також на окремих кримських каналах перебільшує суспільно-політичне подання на деяких національних ТВ каналах.

У рамках третього підрозділу “Змістовний рівень” розглядається нормативний та соціокультурний аспекти функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі. Автор класифікує інформаційне законодавство, вказує проблемні сторони механізмів його реалізації, особливо, зв'язаних із процесом інформатизації суспільства, що впливають на модернізацію політичної комунікації.

Дані, наведені в рамках аналізу соціокультурного аспекту інформаційного простору, говорять про те, що за останні роки збільшився спектр комунікативних дій жителів автономії, а також можна говорити про високий рівень їхньої політико-комунікативної активності. Підкреслюється, що найбільш активними формами політичної комунікації для жителів АР Крим є участь у виборах, а також у дискусіях на політичні теми. Низький, ситуативний характер політичної комунікації між органами влади і суспільством позначається на відповідній оцінці діяльності органів влади з боку суспільства. Можна зробити висновок про неготовність роботи органів влади як України, так і АР Крим у режимі постійної взаємодії із суспільством. В наявності – переконлива форма політичної комунікації із ситуативним характером взаємодії з боку суспільства. Необхідно зазначити, що така модель комунікації характерна в цілому для держав і суспільств перехідного типу. Це свідчить про те, що назріває необхідність у нових формах взаємодії, комунікації з владою, за допомогою яких комунікація могла б мати діалоговий, частіший характер, ліквідувалася б проблема комунікаційної нерівності, було б вирішеним питання рівноправного інформаційного обміну, що є наявним у розвинутих демократичних державах, якою прагне стати Україна.

У роботі розглядається ставлення молоді автономії до деяких аспектів комунікації у сфері політики, агенти, інститути її соціалізації. Сучасні інформаційні технології, як показує міжнародний досвід, можуть змінювати, у тому числі, і механізм уведення молоді в політику (sms - референдуми, електронний уряд), а також різко збільшити політичні можливості молоді.

У третьому розділі – “Перспективи розвитку політичної комунікації в АР Крим” - розглядаються процеси, пов'язані з модернізацією політичної комунікації в АР Крим, а також аспекти, зв'язані з реалізацією державної політики у процесі руху до інформаційного суспільства.

У першому підрозділі “Модернізація політичної комунікації в АР Крим” дане явище аналізується шляхом вивчення рівня інтернетизації, домашньої комп'ютеризації, а також рівня політико-комунікативного сегмента кримських користувачів міжнародної мережі Інтернет, їхніх тематичних переваг.

Розвиток і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій, процес інформатизації істотно змінює форму і зміст політичної комунікації початку XXI століття (приклад – електронне правління, sms-голосування й ін.). Одним із показників процесу інформатизації є рівень інтернетизації і домашньої комп'ютеризації. Результати досліджень говорять, що найширше послугами Інтернет користується молодь, як з метою одержання свіжої інформації, так і в розважальному аспекті. Люди старшого покоління знайомі з Інтернет через необхідність виконання ними професійних обов'язків. Неминучість звертання до можливостей Інтернет обумовлена, насамперед, сучасним способом життя.

Автор аналізує суспільно-політичну репрезентацію кримського сегмента мережі Інтернет. Класифікує кримські сайти, аналізує їх за рівнем відвідуваності і ступенем “зворотного” зв'язку, а також указує на особливості подання в Інтернеті кримських відділень політичних партій і органів місцевого самоврядування.

Вивчення політичної комунікації в АР Крим в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій немислимо без аналізу стану процесу такого аспекту інформатизації, як рівень домашньої комп'ютеризації на півострові. Ґрунтуючись на даних проведеного дослідження, можна констатувати, що наявна тенденція до росту оснащеності домашніми ПК у 2006 році; основні користувачі домашнім ПК – службовці у віці 30-39 років і їхні діти (в основному, школярі), а домашній ПК необхідний насамперед у використанні в роботі і для навчання, і, по-друге, в домашньому побуті.

Як видно з результатів дослідження “Тематичні переваги користувачів Інтернет в АРК”, у загальній кількості інформаційних запитів кримської Інтернет-аудиторії новини політики й онлайнова преса (мережні ЗМІ) посідають відповідно сьоме місце.

У другому підрозділі “Механізми реалізації державної політики в процесі руху Криму до інформаційного суспільства” розглядаються проблеми переходу автономії до інформаційного суспільства. Аналізується процес інформатизації в автономії (динаміка парку обчислювальної техніки підприємств, у тому числі органів влади АР Крим, розподіл домогосподарств за наявністю комп'ютерів, темпи росту парку обчислювальної техніки, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств за основними видами економічної діяльності, інформатизація загальноосвітніх установ АРК, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств у регіонах Криму).

Основою кримського шляху до інформаційного суспільства повинні стати:

-

-

-

Відзначається, що сьогоднішнє прагнення суспільства бачити державні структури і їхнє функціонування більш прозорими й ефективними реалізується шляхом упровадження в багатьох країнах світу системи e-government (“електронний уряд”, “електронне правління”). Україна й АР Крим як її складова частина істотно відстають від передових держав в галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, у їхньому використанні в державному секторі. У роботі розглянута проблема входження України в інформаційне суспільство на прикладі функціонування системи e-government у нашій державі. Підкреслюється, що електронне правління здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне правління також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема в законотворчості. Кожен громадянин може взяти участь у створенні законів, обговоренні суспільно значущих проблем, обмірковуючи і голосуючи за них у мережі. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг.

Виходячи з прийнятих провідними державами світу програм, “електронний уряд” - головне завдання влади в єдиному мережному просторі й основа всіх моделей держуправління XXI століття. Програма ж “Електронна Україна” була представлена в квітні 2003 року і розрахована до 2010 року. У правовій сфері вже досягнуті певні результати – прийняті 22 травня 2003 року Закони “Про електронний цифровий підпис” і “Про електронні документи й електронний документообіг”, що стали чинними 1 січня 2004 року. Автором також виділяються основні проблеми становлення електронного правління в Україні як модернізаційної форми політичної комунікації.

ВИСНОВКИ

Зроблено висновки щодо поставленої мети і дослідницьких завдань. Основним результатом проведеного дослідження є аналіз функціонування і перспектив розвитку політичної комунікації в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим.

При аналізі питань, пов'язаних із вивченням політичної комунікації в Україні, варто вказати на слабкість розвитку теоретичних і прикладних аспектів вивчення цього найважливішого елемента інформаційного простору. Політико-комунікативні взаємини в українській політичній науці довгий час перебували в тіні інших проблем і починають виходити на провідне місце в науковому дискурсі унаслідок розвитку і повсюдного впровадження в соціальну практику інформаційних технологій. У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що у вивченні комунікації на початку XXI століття потрібні нові теоретичні моделі і методологічні підходи. За допомогою функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі підвищуються можливості участі громадян у політиці, зростає інформаційна відкритість, прозорість держави. Цьому сприяє регулярне інформування населення державними органами, іншими елементами політичної системи через такі канали політичної комунікації, як засоби масової інформації, а також надання громадянам послуг в інформаційній формі. Політична комунікація розглядається як інструмент цілеспрямованого конструювання політичних порядків, засіб вибудовування необхідних владі зв'язків і відносин із суспільством.

Характеризуючи політико-комунікативні взаємини в інформаційному просторі АР Крим, слід зазначити, що вони у своєму розвитку пройшли чотири етапи. Також можна говорити про високу участь кримчан у процесі політичної комунікації, популярними формами якої є участь у виборах і дискусіях на політичні теми. Дані висновки говорять про нерозвиненість політичної комунікації, що є однією з причин низького ступеня адаптації політичної системи, що веде до втрати підтримки і стабільності. Інформаційні технології відкривають нові широкі обрії для удосконалювання комунікацій і обміну інформацією між людьми в глобальних масштабах. Інтернет, що поєднує мільйони людей у всіх частинах світу і стрімко збільшує кількість своїх абонентів, забезпечуючи можливість двостороннього інтерактивного спілкування, є революційним методом комунікації, що дає можливість трансформувати найбільш поширену в політичній комунікації України модель віщання в модель діалогу. В умовах розвитку інформаційного суспільства відбувається поступове зниження витрат на одержання і передачу інформації, що створює передумови для розвитку двох тенденцій. По-перше, поступово збільшується група людей, що мають можливість брати участь у виробленні і прийнятті політично значущих рішень; по-друге, створюються технологічні передумови для поступового зменшення нерівності політичних можливостей громадян.

Модернізація політичної комунікації призводить до розвитку інформаційного суспільства в Україні й у АР Крим. Можна чекати, що основні його риси й ознаки будуть сформовані при стабільних соціально-політичних умовах і глибоких економічних перетвореннях у першій чверті XXI сторіччя. Інформаційні технології відіграють істотну роль у процесі соціалізації молодих кримчан, виступаючи як особливий інститут соціалізації і визначаючи специфіку молодіжної свідомості.

У цілому, стратегія переходу Криму до інформаційного суспільства повинна враховувати особливості регіону як суб'єкта України, одного з системотворчих центрів півдня України, найважливішого науково-технічного й освітнього центру країни. Перехід Криму до інформаційного суспільства здійснюється в процесі інформатизації. Тому стратегія руху Криму до інформаційного суспільства є стратегією інформатизації півострова.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ
ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сомов М.В. Отношение учащейся молодежи АР Крым к политической коммуникации: результаты исследования // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Вип. 325-326. Чернівці: Рута, 2007. – С. 141-145.

2. Сомов М.В. Украина на пути к информационному обществу // Перспективи. - Одеса: ПДПУ, 2005. – С. 130 -137.

3. Сомов М.В. Методы исследования политической коммуникации // Учені записки ТНУ.- Том 17 (56), № 1. Серія “Політичні науки”.- Сімферополь: ТНУ, 2004. С.107-116.

4. Сомов М.В. Политическая коммуникация: вопросы теории // Учені записки ТНУ.-Том 16 (55), № 1. - Серія “Політичні науки”. - Сімферополь: ТНУ, 2003.- С.146-157.

5. Сомов М.В. Информатизация в Автономной Республике Крым // Питання фізичної та духовної культури, спорту і рекреації: Збірник наукових праць. – Том III. – Сімферополь: “СГТ”, 2007. – С. 307-311.

6. Сомов М.В. Информатизация как фактор демократических преобразований в Украине // XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Книга 1. Філософські аспекти. – К.: Фенікс, 2006. – С. 171-174.

7. Сомов М.В. Молодежь в информационном пространстве АР Крым // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції. – Житомир: ЖЕГІУ “Україна”, 2006. – С. 109-111.

8. Сомов М.В. Українська держава на шляху до електронного правління // Консолідація українського суспільства: сучасний стан, проблеми та перспективи. Сімферополь: СФ Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. – С. 161-166.

9. Сомов М.В. Проблемы развития информационного общества в России и в Украине // Сборник материалов научно – практической конференции “Крым в контексте Русского мира: история и культура”. – Симферополь: Таврия, 2005.- С.136-144.

10. Сомов М.В. Информационная политика и демократия в Украине // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава.-Матеріали XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. Харків: ТОВ “ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС”, 2005. С. 261-264.

АНОТАЦІЇ

Сомов М.В. Політична комунікація в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. – Політичні інститути та процеси. – Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. – Сімферополь, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене науковій розробці й аналізові стану функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим.

Досліджуються особливості функціонування політичної комунікації на інституціональному, технологічному, змістовному рівнях, а також процес ії модернізації. Аналізуються політико-комунікативні орієнтації жителів Криму, засобів масової інформації як каналів політичної комунікації.

Здійснюється аналіз процесу інформатизації в АР Крим на прикладі освоєння інформаційних технологій молодим поколінням, розвиток інтернетизації та домашньої комп'ютеризації, а також політико-комунікативний сегмент кримських користувачів мережі Інтернет. Запропоновано рекомендації органам державної влади у вигляді стратегії переходу Криму до інформаційного суспільства.

Ключові слова: політична комунікація, інформаційний простір, інформаційне суспільство, сучасні інформаційні технології, інформатизація, Автономна Республіка Крим.

Cомов М.В. Политическая коммуникация в информационном пространстве Автономной Республики Крым. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. – Политические институты и процессы. – Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. – Симферополь, 2007.

Диссертационное исследование посвящено научной разработке и анализу состояния политической коммуникации в информационном пространстве АР Крым.

Исследуются особенности функционирования политической коммуникации в рамках политической системы Украины, между региональной политической системой и крымским социумом на пути к информационному обществу.

В работе проанализировано состояние изучения политической коммуникации в Украине и в мире, систематизированы модели политической коммуникации, выработаны критерии для их классификации, а также критерии анализа информационного общества в стране. Исследован уровень информатизации в автономии, классифицировано и проанализировано информационное законодательство Украины, а также проведен анализ развития системы электронного правления в различных странах мира и в Украине.

Рассматривается динамика развития регулирования политико-коммуникативных взаимоотношений между органами государственной власти Украины и АРК. Выделяются этапы в эволюции таких взаимоотношений и делаются выводы, относительно сущности политической коммуникации между органами власти Украины и Автономной Республики Крым. Исследованы процессы, характеризующие политическую коммуникацию со стороны населения автономии, касающиеся вопросов взаимодействия политической системы и общества.

В работе исследуется структура и рынок средств коммуникации, функционирующих в информационном пространстве автономии, динамика, тенденции их развития. Указывается, что СМИ как канал политической коммуникации должны иметь возможность влиять на органы власти и общественные организации с целью недопущения ограничения одного из главнейших прав - право на свободный и беспрепятственный поиск, получения и распространение информации.

Осуществляется анализ процесса информатизации в АР Крым на примере освоения информационных технологий молодым поколением, развитии интернетизации и домашней компьютеризации. Исследованы предпосылки перехода АР Крым к информационному обществу, в виде стратегии движения Крыма к информационному обществу.

Ключевые слова: политическая коммуникация, информационное пространство, информационное общество, современные информационные технологии, информатизация, Автономная Республика Крым.

Somov M.V. The political communications in information space of Autonomous Republic Crimea. - Manuscript.

The thesis on competition of a scientific degree of the candidate of the political sciences on a speciality 23.00.02. - Political institutes and processes. – The Tavricheskiy national V.I. Vernadskiy university. - Simferopol, 2007.

The dissertation study is devoted to scientific development and the analysis of the functioning of political communication in information space of AR Crimea.

The peculiarities of functioning of political communication are investigated on the institutional, technological, substantial levels, as well as the process of modernization of political communication. The political-communicational orientations of Crimean residents and of mass media as channels of political communication are analyzed.

The analysis of the process of informatization in ARC is realized on the example of mastering of information technologies by young generation, development of the Internetization and home computerization. The politics-communicational segment of the Crimean Internet-users is also analyzed. The recommendations to the state power are proposed in the form of strategy of transition of the Crimea to the information society.

Кеу words: political communication, information space, information society, modern information technologies, informatization, Autonomous Republic Crimea.