У процесі дослідження було показано процес розподілу домініканських монастирів Волині між різними орденськими структурними організаціями: Польською і Руською провінціями та Конгрегацією обсервантів св. Людовіка Бертранда. Зокрема було доведено, що залишення на початку XVII ст. двох волинських монастирів у складі Польської провінції не залежало від специфіки їх особового наповнення та особливостей діяльності порівняно з іншими руськими монастирями в період XIV-XVI ст., а було зумовлено активною боротьбою керівництва провінції за право юрисдикції над ними. З’ясовано, що визначальними чинниками в процесі включення волинських осідків до тієї чи іншої домініканської організації впродовж XVII-XVIII ст. були бажання фундаторів осідків та активність орденських провінцій у конкретний проміжок часу. Встановлено, що всі волинські монастирі, крім луцького, відігравали слабку роль у загальнопровінційному житті.

Доведено, що кількість і специфіка особового наповнення волинських монастирів визначалися передусім фактом наявності в їх стінах новіціату та становищем, яке займав конкретний осідок у провінції. Наявність у стінах луцького монастиря активно діючого новіціату й орденського студіуму спричинили перебування в його складі головним чином братії молодого віку, значна частина якої походила з волинського регіону. Робота новіціатів і кількісний склад монахів у інших волинських монастирях не були стабільними; вони поповнювалися за рахунок направлень провінції, їх братія здебільшого не походила із Волині та була відносно старшою за віком. Незначна кількість новіціатів у волинських осідках і невисокий статус більшості з них у провінціях зумовили перебування у волинських осідках відносно невеликої кількості братії. На відміну від луцького, який був найбільшим монастирем регіону, і любарського, що став великим осідком на початку ХІХ ст., кількість монахів в інших монастирях була незначною і, як правило, не доходила до необхідного згідно з орденськими правилами числа – 12 монахів.

Доведено, що в XVII-XVIII ст. домінуючою тенденцією духовного життя волинських домініканських спільнот стає активне поширення марійного культу. В процесі проведеного дослідження були виявлені певні відмінності у духовному житті волинських конвентів різних провінцій. Було висунуто гіпотезу про те, що монастирі Руської провінції та Конгрегації домінікан-обсервантів залучали до духовного життя своїх спільнот культи поширених у східнохристиянському середовищі святих з метою зближення із духовним життям оточуючого руського населення. Встановлено, що підтримка орденських традицій не була домінантою духовного життя усіх волинських монастирів у XVIII ст. Активність у напрямку популяризації орденських святих простежується тільки у стінах луцького та володимирського конвентів. Домініканські монастирі, що розташовувалися в невеликих містечках і займалися парафіяльною діяльністю, часто використовували популярні в народі культи францисканських святих.

Аналіз інтенсивності діяльності орденських шкіл, репертуару монастирських бібліотек і написаних волинськими домініканами власних творів не дає можливості стверджувати наявність у волинських монастирях значних інтелектуальних центрів. З початку XVII ст. в інтелектуальному плані виразно виділяється луцький осідок, де в цей час починає активно формуватися бібліотека, а згодом відкривається формальний студіум університетського рівня, в якому викладають кращі представники провінції. Робота орденських шкіл та репертуар бібліотек більшості волинських монастирів XVIII ст. були підпорядковані підготовці монахів до виконання душпастирських обов’язків. Підтримка власне орденської інтелектуальної традиції і протиставлення її єзуїтській була актуальною для волинських домініканських конвентів тільки на початку XVII ст., в подальшому ж, внаслідок загального занепаду інтелектуального життя ордену в Речі Посполитій, вона перестала бути домінуючою.

В процесі аналізу місіонерської та душпастирської активності волинських монастирів було встановлено, що цей напрям діяльності волинських монастирів значно пожвавлюється на початку XVII ст. Особливо помітною є активізація душпастирської та місіонерської позиції монастирів Руської провінції. Основним проявом цієї активності в середовищі волинських осідків провінції була підтримка в регіоні унійних проектів. Встановлено, що з другої половини XVIІ cт. активність волинських осідків була спрямована передусім на забезпечення діяльності існуючих при них парафій. Найбільш масштабною була душпастирська позиція луцького конвенту, який завдяки великій кількості братії, розташуванню у великому міському центрі і наявності відомого марійного санктуарію активно залучав до свого храму все більшу кількість вірних, здійснював патронат над іншими храмами та займався капеланством при шляхетських дворах.

Доведено, що організаційні форми благодійницької та культурницької роботи набули поширення в середовищі волинських конвентів тільки наприкінці XVIII ст. й проявилися в організації шкіл, притулків для сиріт та шпиталів і діяльності при луцькому монастирі власної друкарні. Попри незначний період роботи цих інституцій їм належить вагомий внесок у культурне життя регіону, оскільки в багатьох випадках були єдиними освітніми і благодійними закладами в межах тих населених пунктів, де розташовувалися домініканські осідки.

Публікації у фахових виданнях, які відображають результати і зміст

дисертаційного дослідження:

1. Католицькі монастирі Волині: потенційні можливості джерел (попередні нотатки) // Просемінарій: Медієвістика, історія Церкви, науки і культури / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Історичний факультет. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 116-146.

2. Фундації домініканських монастирів на Волині в кінці XVI - першій половині XVII ст. // Український історичний збірник / Національна академія наук України. Інститут історії України. Рада молодих вчених. – К., 2004. – Вип. 6. – С. 47-70.

3. Ікона Богородиці луцького домініканського монастиря: історія та особливості поширення культу // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Міністерство освіти і науки України. Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка. Дрогобицький осередок українського історичного товариства ім. М. Грушевського. Інститут Центрально-Східної Європи. – Дрогобич, 2005. – Вип. 9. – С. 225-233.

4. Домінканський орден і реалізація унійних проектів на Русі // Koњcioіy wschodnie XVI - XVIII wieku. Zbiуr studiуw. Studia i materiaіy do dziejуw chrzeњcijaсstwa wschodniego w Rzeczypospolitej / Instytut Europy Њrodkowo-Wschodnej. – Lublin, 2005. – Т. 3. – S. 168-176.

5. Культ Богородиці в домініканських монастирях Волині як важливий елемент духовного життя та місіонерської роботи ордену в регіоні // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія “Історія”. – Київ, 2006. – Вип. 82-84. – С. 51-52.

6. Релігійні культи в домініканських монастирях Волині як вияв духовного життя і місіонерської роботи ордену. // Український історичний збірник / Національна академія наук України. Інститут історії України. Рада молодих вчених. – К., 2006. – № 9. – С. 63-76.

7. Духовне та інтелектуальне життя волинських домінікан XVI – поч. XVII ст. через призму монастирських бібліотек: реконструкція та аналіз книгозбірень // Просемінарій: Медієвістика, історія Церкви, науки і культури / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Історичний факультет. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – К., 2007. – Вип. 6. – С. 186-219.

Публікації, які додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:

8. Основні тенденції місіонерської та душпастирської діяльності монастирів Волині в другій половині XVI-XVIII ст. // Історія релігій в Україні / Інститут релігієзнавства – філія львівського музею історії релігії. Львівське відділення інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Відділення релігієзнавства інституту філософії ім. Г. Сковороди. – Львів, 2006. – Книга 1. – С. 540-550.

9. Фундації домініканських монастирів на Волині як новий етап залучення краю у вир західної культури // Україна та об’єднана Європа: християнське коріння та перспективи / Український католицький університет. Інститут релігії та суспільства. – Львів, 2006. – С. 82-85.

10. Діяльність домініканського ордену в Кафі та Солдайї в XIV – першій половині XV ст. // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре: материалы ІІІ Судакской международной конференции 18-21 сентября 2006 г. – Киев-Судак, 2006. – Т. 2. – С. 290-294.

11. Проблема взаємостосунків ляхівецького домініканського монастиря з фундатором у світлі нових документів // Могилянські читання: збірник наукових праць / Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. – К., 2006. – С. 477-483.

12. Основні проблеми дослідження персонального складу домініканських монастирів Волині в XVII – на початку ХІХ ст. // Історія релігій в Україні / Інститут релігієзнавства – філія львівського музею історії релігії. Львівське відділення інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Відділення релігієзнавства інституту філософії ім. Г. Сковороди. – Львів, 2007. – Книга 1. – С. 791-800.

АНОТАЦІЯ

Сінкевич Н.О. Домініканські монастирі Волині кінця XVI – початку XIX ст.: інституційні засади, соціосередовище та основні напрями діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2007.

Дисертація присвячена дослідженню інституційних засад, соціосередовища й основних напрямів діяльності домініканських монастирів Волині кінця XVI – початку ХІХ ст. Визначено основні етапи інституціоналізації ордену в регіоні, проаналізовано особливості контактів домініканських монастирів із довколишнім суспільством, особливості взаємовідносин волинських конвентів з орденськими провінціями, специфіку особового складу домініканських осідків Волині. Розглянуто такі напрями діяльності волинських домініканських монастирів, як духовне й інтелектуальне життя, душпастирська і місіонерська робота, благодійницька та культурницька діяльність.

Ключові слова: домініканський орден, провінції, монастирі, діяльність, соціосередовище, Волинь.

АННОТАЦИЯ

Синкевич Н.А. Доминиканские монастыри Волыни конца XVI – начала ХІХ вв.: институциональные начала, социосреда и основные направления деятельности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию институциональных начал, социосреды и основных направлений деятельности доминиканских монастырей Волыни на протяжении конца XVI – начала ХІХ вв. – проблеме, которая не нашла должного освещения в историографии. На основании широкого круга источников, в первую очередь архивных (из хранилищ Киева, Варшавы, Кракова и Рима) решается ряд вопросов истории доминиканского ордена на Волыни.

В диссертации определены основные этапы институционализации доминиканского ордена в регионе, уточнены перечень и время основания волынских доминиканских монастырей. На протяжении конца XIV – середины XVIII вв. на Волыни возникло тринадцать постоянно действующих мужских доминиканских монастырей, три функционировали непродолжительное время, фундации минимум трех не были реализованы. Исходя из хронологии и количества фундаций, было выделено четыре этапа институционализации доминиканского ордена на Волыни.

В работе были проанализированы особенности материальной поддержки ордена на Волыни, а также – причины его конфликтов с окружающим обществом. Была доказана активная материальная поддержка волынских монастырей со стороны местной шляхты и магнатерии. Было доказано, что на решение основать или оказать материальную поддержку волынским доминиканцам влиял комплекс причин духовного, ситуативного, экономического характера, а особенно – предыдущие связи благотворителя с представителями ордена, которые формировались в результате душпастырской опеки, вступления в орден родственников донаторов, а также длительных персональных контактов с доминиканскими монахами. Высокая степень зависимости волынских монастырей от шляхетской благотворительности, а также размещение большинства из них в частных владениях, были специфическими чертами, которые отличали волынские монастыри от тех, которые существовали в больших городах Речи Посполитой. Проанализированные конфликты волынских доминиканцев с окружающим миром не дают возможности говорить об идеологических или конфессиональных их первопричинах.

В исследовании был показан процесс распределения доминиканских монастырей Волыни между отдельными орденскими структурными организациями. В частности, было доказано, что оставление в начале XVII в. двух монастырей в составе Польской провинции не зависело от специфики их кадрового наполнения и функционирования в сравнении с другими монастырями Руси на протяжении XIV-XVI вв. Определяющим фактором в процессе включения монастырей Волыни в состав той или иной доминиканской организации было желание фундаторов и активность провинций в определенный отрезок времени.

В работе рассматриваются особенности персонального наполнения волынских доминиканских конвентов. Наличие при луцком монастыре активно действующего новициата стало причиной пребывания в его составе значительного количества монахов молодого возраста. Среднестатистический портрет луцкого монаха-доминиканца XVIII в. следующий: он происходит из среды мелкой русинской (в большинстве – волынской) шляхты, вступает в орден в возрасте 15-23 лет, умирает в 39-47 лет, его последующая деятельность связана с родным или другими волынскими доминиканскими монастырями. Работа новициатов и количество монахов в других волынских конвентах не были стабильными.

Исследование духовной жизни волынских монастырей позволило выделить ряд ее основных особенностей. На протяжении XVII-XVIII вв. доминирующей тенденцией духовной жизни волынских доминиканцев была популяризация марийного культа. В процессе исследования были установлены также некоторые отличия в духовной жизни монастырей различных орденских организаций. Установлено, что поддержка орденской традиции не была доминантой духовной жизни волынских монастырей. Более активно она развивалась в стенах луцкого и владимирского монастырей.

Анализ интенсивности деятельности монастырских школ, репертуара библиотек и написанных волынскими доминиканцами произведений не дает возможности утверждать наличие при волынских монастырях значительных интеллектуальных центров. С начала XVII ст. в интеллектуальном отношении ярко выделяется луцкий монастырь, где с этого времени активно формируется библиотека, а впоследствии открывается школа университетского уровня. Работа школ в других монастырях была подчинена исключительно подготовке монахов к исполнению душпастырских функций.

В процессе анализа душпастырской и миссионерской работы волынских монастырей было установлено, что это направление деятельности доминиканцев значительно усиливается в начале XVII ст. Основным проявлением миссионерской активности волынских монастырей в это время была поддержка в регионе Берестейской Унии. Начиная со второй половины XVII в., активность волынских конвентов была направлена на обеспечение существующих при них приходов. Наиболее масштабной была душпастырская позиция луцкого доминиканского монастыря.

Доказано, что организационные формы благотворительной и культурной работы распространились в среде волынских доминиканцев в конце XVIII в. и проявились в организации школ, приютов для немощных и сирот, деятельности при луцком монастыре типографии.

Ключевые слова: доминиканский орден, провинции, монастыри, деятельность, социоседа, Волынь.

SUMMARY

Sinkevych N.O. The Volyn Dominican monasteries in the end of XVI and at the beginning of XIX centuries: the institutional principles, social environment and main directions of activity. – Manuscript.

Thesis for candidate’s degree in speciality 07.00.01 – history of Ukraine. – Kyiv Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2007.

The thesis deals with the investigation of the institutional principles, social environment and main directions of the Volyn Dominican monasteries activity during the end of XVI and at the beginning of XIX centuries. The main periods of the order spreading in the region have been determined, the peculiarity of the Dominican monasteries contacts with the surroundings, the features of the intercommunication of the Volyn convents with the order provinces, the specifics of the personal staff of the monasteries have been analyzed. Such directions of the Volyn Dominican monasteries have been investigated: they are spiritual and intellectual life, pastoral and missionary work, charity and cultural activity.

Key words: Dominican order, provinces, monasteries, activity, social environment, Volyn.