НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СИМОНЕНКО Наталія Олексіївна

УДК 619:617.7+617.57/.58:579.887:636.2

КОН’ЮНКТИВАЛЬНО-СИНОВІАЛЬНИЙ СИНДРОМ МІКОПЛАЗМОЗНОГО ПОХОДЖЕННЯ У МОЛОДНЯКУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

К И Ї В – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті

Кабінету міністрів України

Науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор

Петренко Олег Федосійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри хірургії ім. професора І.О. Поваженка

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

Іздепський Віталій Йосипович,

Луганський національний аграрний університет,

завідувач кафедри хірургії та хвороб дрібних тварин

кандидат ветеринарних наук

Передера Роман Вікторович,

Полтавська державна аграрна академія,

доцент кафедри хірургії та акушерства

Провідна установа – Львівська національна академія ветеринарної медицини

імені С.З. Гжицького, кафедра хірургії Міністерства

аграрної політики України, м. Львів

Захист відбудеться “5” червня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.13 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус № 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус № 4, к. 28

Автореферат розісланий “03” травня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лакатош В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороби очей і кінцівок у великої рогатої худоби зустрічаються часто і наносять скотарству значні економічні збитки (Фомин К.А., 1968; Авроров В. Н., Лебедев А. В., 1985; Панько І. С., 1982, 1999; Шакалов К. И., 1987; Русинов А. Ф., 1988; Борисевич В. Б. та співавт., 2001; Schmidt V., 1973; Wehr J. u. and., 1980; Thalmann R., 1984; Voigt A., Dietz O.,1988; Stellmacher H. , Kehnscherper G., 1988).

Ураження очей у великої рогатої худоби, як правило, найчастіше проявляються кон’юнктивітами, кератитами, кон’юнктивокератитами, увеїтами тощо. Вони зумовлені дією різноманітних пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища. До числа останніх, найбільш поширених належать інфекційні агенти ? рикетсії, хламідії, мікоплазми, стрептококи, мораксели (Атамась В.А., Морозов Н.Г., 2002). Інфекційні хвороби очей порівняно швидко поширюються серед поголів’я молодняку. Дорослі тварини хворіють порівняно рідко, що пояснюється набуттям ними імунного захисту.

У числі хвороб кінцівок звертають на себе увагу ураження їх синовіальних утворень – суглобів, сухожилкових піхв. Нерідко причиною артро- і тендосиновітів є інфікування різноманітними мікроорганізмами. Ці захворювання в господарствах можуть уражувати значну кількість поголів’я, переважно молодняку. Подекуди вони супроводжуються накопиченням гнійного ексудату, що може ускладнюватися сепсисом. В той же час відомі випадки інфекційних артритів і інфекційних тендовагінітів, які проявляються гранулематозною реакцією без ознак нагноєння (Борисевич В.Б.і співавт., 1993). Їх причина нерідко полягає в інфікуванні мікоплазмами, продукти життєдіяльності яких порушують хемотаксис нейтрофільних гранулоцитів.

Хворобу яка послідовно уражує кон’юнктиву і синовіальну оболонку суглобів і сухожилкових піхв, у доступній літературі не виявлено. Вивченню цієї патології, що включає захворювання очей (кон’юнктивіт) та синовіальних утворень кінцівок (артро- та тендосиновіт) присвячено наше дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною програми науково-дослідної роботи кафедри хірургії ім. проф. І.О. Поваженка факультету вете-ринарної медицини Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва Національного аграрного університету “Сучасні методи діагностики, лікування та профілактики хірургічних хвороб тварин у ділянці голови, тулуба та опорно-рухового апарату”, що виконується за завданням Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (номер державної реєстрації 0103U005853).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягала у вивченні клінічних особливостей синдрому кон’юнктивіт-синовіту (артрит, тендовагініт) молодняку великої рогатої худоби в умовах стійлового утримання тварин і розробці лікувально-профілактичних заходів у разі його виникнення.

Для досягнення цієї мети, в роботі були поставлені такі задачі:

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт досліджень ? клінічно здоровий та хворий на кон’юнктивіт-синовіт (артро- та тендосиновіт) молодняк великої рогатої худоби.

Предмет дослідження ? сполучна оболонка ока, суглоби і сухожилкові піхви грудної та тазової кінцівок в нормі та при кон’юнктивально-синовіальному синдромі.

Методи дослідження ? біопсія кон’юнктиви, цитологічне дослідження препаратів-відбитків і препаратів-зскрібків сполучної оболонки ока, мазки синовії суглобів та сухожилкових піхв; гістологічні (фарбування зрізів гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван Гізон), гістохімічні (виявлення нуклеїнових кислот, білків, глікопротеїдів і протеогліканів, лужної та кислої фосфатази), гематологічні (вміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів, визначення лейкограми), імунологічні (кількісний і якісний склад субпопуляцій лімфоцитів, активність фагоцитарної реакції), серологічні (реакція пасивної гемаглютинації) дослідження; статистична обробка цифрового матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні:

-

кон’юнктивіт-синовіту мікоплазмозного походження;

-

-

-

-

-

стадії інфікування;

-

-

мікоплазмозного походження;

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Вдосконалено експрес-діагностику кон’юнктивально-синовіального синдрому молодняку великої рогатої худоби. Встановлено, що при лікуванні хвороби необхідно враховувати стадійність перебігу синдрому. Рекомендовано поряд із використанням антибіотиків тетрациклінового ряду, ширше використовувати більш ефективний фармазин-200 та ДМСО. Доведено раціональність комплексного застосування субпальпебрального закладання тетрациклінової мазі з інтрапальпебральним ін’єктуванням розчину фармазин-200 (1–2 мл стандартного розчину); у випадках синовітів інтрасиновіальне введення фармазину-200, а при периартикулярному фіброзиті щоденне використання ватно-марлевих пов’язок просочених 50 %-м розчином димексиду з лідазою (64 ОД / 15 мл), ін’єктування у фіброзні розрощення суміші фармазин-200, 5 %-го ДМСО (на 0,5 %-му новокаїні) з лідазою (на кожні 20 мл суміші 64 ОД лідази, використовувати щоденно).

Матеріали дисертаційної роботи використовуються під час читання лекцій та проведення лабораторно-практичних занять на факультеті ветеринарної медицини та біолого-технологічноному факультеті Сумського НАУ, Львівської Національної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького та Луганського НАУ. Результати досліджень впроваджені у ДП “Григорівське” Черкаської обл. Канівського району.

Особистий внесок здобувача полягає у вивченні наукової літератури, виконанні всього обсягу експериментальних досліджень, аналізі отриманих результатів, їх узагальненні у висновках та пропозиціях. За участю здобувача проведено клінічну апробацію методів лікування кон’юнкти-вально-сино-віального синдрому молодняку великої рогатої худоби. Аналіз та обговорення результатів дослідження, підготовку іх до друку та написання дисертації й автореферату здійснено самостійно при консультації наукового керівника.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були апробовані на науково-виробничих конференціях професорсько-викла-дацького складу та аспірантів факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету у 2003?2005 рр., а також на Міжнародній науково-практичній конференції з незаразної патології при Білоцерківському державному аграрному університеті (4?5 червня 2003 р.).

Публікації. Результати досліджень опубліковано в 7-и наукових роботах: у збірнику наукових праць “Аграрний вісник Причорномор’я” (1), “Вісник Білоцерківського державного аграрного університету” (2), журналі “Ветеринарна медицина України” (3), в матеріалах Міжнародної науков-практичної конференції “Актуальні проблеми ветеринарної хірургії”, в т. ч. три з них без співавторів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 163 сторінках комп’ютерного тексту і складається з 13 розділів, висновків, рекомендацій виробництву та списку використаних джерел, що включає 231 джерело літератури, з яких 76 ? іноземні, містить 13 таблиць, 8 схем та 21 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОРИ

ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Дисертаційна робота виконана в 2001?2004 рр. безпосередньо у господарствах та в умовах кафедри хірургії ім. проф. І. О. Поваженка Національного аграрного університету.

Експериментальні дослідження проводили у весняно-літньо-осінній період на молодняку великої рогатої худоби 2–12-місячного віку.

Поряд із звичайними клінічними методами використовували для дослідження очей кератоскопію, бокове фокусне освітлення. Стан кінцівок визначали за загальноприйнятими в хірургії методиками, цитологічні дослідження препаратів-зскрібків та мазків синовіальної рідини за методом Романовського-Гімза. Характерною ознакою мікоплазм слугувала їх мембранотропність; крім того, проводили відповідні серологічні дослідження. Матеріал для гістологічного та гістохімічного дослідження отримували безпосередньо після забою тварин. Фіксацію проводили у нейтральному 10 %-му формаліні, кальцій-формолі, рідині Карнуа.

Гістологічні препарати фарбували гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван Гізон, Малорі, Гейденгайну. Гістохімічно визначали ДНК, РНК, білки, протеоглікани, глікопротеїди, лужну та кислу фосфатази (Лилли Р., 1969; Кононский А. И., 1976; Пирс А., 1979).

Дослідження крові включали вивчення вмісту гемоглобіну (гемоглобін-ціанідним методом), кількості еритроцитів і лейкоцитів (у камері Горяєва); лейкограму вивчали у мазках крові, пофарбованих за Романовським-Гімза; кількість Т- і В-лімфоцитів та субпопуляцій Т-лімфоцитів визначали у тесті розеткоутворення (Кондрахін І. П., 1985; Чумаченко В. Ю., Судаков М. О., Береза В. І., 1987; Меньшиков В. В., 1987); фагоцитарну активність (ФА, %) – за методикою В. Ю. Чумаченка (1991).

Серологічні дослідження включали проведення реакції пасивної гемаглютинації (РПГА).

Весь цифровий матеріал статистично обробляли за програмою „Статистика”.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Клінічні ознаки кон’юнктивально-синовіального синдрому. При клінічному дослідженні 315 голів молодняку великої рогатої худоби виявлено 61 тварину (19,36 %) з ураженнями очей і суглобів, 32 тварини (10,16 %) з ураженнями очей і суглобових піхв грудних і тазових кінцівок; у 16 тварин (5,08 %) виявили комбіновані ураження (артрит-тендовагініт).

Хвороба найчастіше починається кон’юнктивітом, який незабаром ускладнюється поверхневим інфільтративно-десквамативним кератитом. При відсутності ефективного лікування можливі ускладнення (глибокий кератит, ірит, увеїт тощо), які зумовлюють сліпоту.

При мікроскопії препаратів-зскрібків і препаратів-відбитків виявляли великі (8–22 мкм) кулястої форми мікроорганізми, які за своїми розмірами значно переважали звичайну кокову мікрофлору. Характерною була виражена мембранотропність, що розглядається як диференціальна ознака мікоплазм (молекут).

Через 6–19 днів симптоми кон’юнктивокератиту ускладнювалися ознаками ураження суглобів і сухожилкових піхв (табл. 1).

Втягнення в патологічний процес суглобів і сухожилкових піхв супроводжувалося посиленням пригнічення тварин, підвищенням ректальної температури на 0,5–1,2 0 С. У хворих тварин зменшувався апетит, спостерігалася атонія шлунково-кишкового тракту. Частота дихання збільшувалася в 1,5–1,8 разів; дихання ставало поверхневим; спостерігався періодичний кашель. У хворих тварин мало місце зменшення приростів живої маси на 35?65 %, схуднення, 11 тварин були вимушено забиті.

Встановлена така частота уражень суглобів: на грудній кінцівці – плечовий (3 випадки), ліктьовий (3 випадки), зап’ястний (22 випадки), путовий (3 випадки), вінцевий (2 випадки), копитцевий (1 випадок); на тазовій кінцівці – кульшовий (1 випадок), колінний (3 випадки), заплесневий (5 випадків), путовий (2 випадки), вінцевий (1 випадок). Таким чином, на грудній кінцівці ураження зап’ястного суглоба відмічали у 50 % випадків, а заплесневого суглоба у 29,4 % випадків; відносно високу частоту уражень саме цих суглобів пояснюємо широкою амплітудою згинально-розгинальних рухів, що сприяє надходженню сюди мікоплазм.

Найбільш часто на грудній кінцівці спостерігали ураження сухожилкових піхв зап’ястя (13 випадків, 65 %) і пальцевої сухожилкової піхви (7 випадків, 35 %); на тазовій кінцівці – сухожилкових піхв заплесна (9 випадків, 75 %), пальцевої сухожилкової піхви (3 випадки, 25 %).

Ураження суглобів і сухожилкових піхв починалося із симптомів ексудативного запалення. Як артрити, так і тендовагініти, мали негнійний характер, що було зумовлено вираженим пригніченням таксису нейтрофільних гранулоцитів, найбільш вірогідно, продуктами життєдіяльності мікоплазм.

Синовіти ускладнювалися периартикулярним та перитендовагінальним фіброзитом. Кроки хворих тварин укорочувалися, тварини залежувалися, спостерігали артрогенні та тендогенні контрактури.

Більша частота синовітів на грудній кінцівці, ніж на тазовій, зумовлена вираженою ортостатичною функцією грудних кінцівок. Грудні кінцівки переважно знаходяться в спокійному стані, в той час як тазовими кінцівками тварини частіше переступають, що зменшує в них застійні явища і осідання мікоплазм.

Таблиця 1 ? Перебіг кон’юнктивіт-синовіального синдрому

Етапи

(на підставі симтпомів) | Ураження | Тривалість

Очний | Серозно-катаральний кон’юнктивіт Поверхневий серозно-інфільтративно-десквамативний кератит |

6 – 19

днів

Гострий

синовіально- ексудативний |

Серозно-інфільтративний

артро- та теносиновіт |

8 – 17

днів

Хронічний

фіброзно- проліферативний |

Периартикулярний та

перитендовагінальний

фіброзит з контрактурними ускладненнями |

2,5 – 3,5

місяців

При ураженні кон’юнктиви, суглобів і сухожилкових піхв спостерігається запальна гіперемія, нерідко паралітичного типу, порушення реологічних властивостей крові у зоні запалення, що проявляється внутрішньосудинною сепарацією крові на клітинну масу і сироватку. Патовазальний феномен призводить до набряку, обмеженої інфільрації мононуклеарами і лімфоцитами при відсутності поліморфноядерних лейкоцитів (ПМЯЛ), що зумовлено, як ми вважаємо, блокуванням хемотаксичної активності останніх. Це призводить до розбалансування і ослаблення кооперативної захисної функції ПМЯЛ, макрофагів і лімфоцитів, що сприяє прогресуванню хвороби.

У синовіальній рідині виявляли скупчення лімфоцитів, моноцитів, макрофагів та мікоплазм. У синовіальній мембрані має місце дистрофія, некробіоз і некроз синовіоцитів. У мазках синовії виявляється скупчення мононуклеарів, десквамованих синовіоцитів, лімфоцитів, мікоплазм, які заносяться всередину синовіальних утворень макрофагами. Синовіт має негнійний характер.

В уражених тканинах спостерігали виражений поліморфізм мікоплазм. Розрізняли дрібні гіпохромні округлі форми молекут діаметром 0,5–2,8 мкм, вкриті капсулою. Це ? неактивні клітини, здатні тривалий час переживати в несприятливих умовах запалення. Поряд розташовувались клітини молекут діаметром 0,8–2,5мкм, що містили більш-менш значну кількість нуклеопротеїдів; це – дрібні гіперхромні клітини. З цього моменту започатковується збудження біосинтетичної активності мікоплазм.

Дрібні гіперхромні мікоплазми зазнають гіпертрофії, досягаючи в діаметрі 6–18 мкм, інколи 20?28 мкм; це – великі гіперхромні мікоплазми, збагачені нуклеопротеїдними сполуками. Крім того, диференціюються гігантські гіпербазофільні клітини, окремі з яких досягають у діаметрі 38–75 мкм. Великі гіперхромні форми молекут розпадаються, насичуючи середовище дериватами нуклеопротеїдних сполук. Останні, можливо, використовуються для живлення більш дрібних форм мікоплазм. Ця ознака може слугувати діагностичним критерієм при постановці діагнозу на мікоплазмоз.

У діагностиці кон’юнктивально-синовіального синдрому мікоплазмозної етіології доцільно використовувати метод мікроскопії препаратів-відбитків і мазків, пофарбованих за Романовським-Гімза або толуїдиновим синім (1:1000, рН 4,2) із додаванням до кожних 20-25 мл барвника 3-4 крапель ДМСО, які слід вважати головними методами експрес-діагностики. Мембранотропність є характерною ознакою мікоплазм; крім того, необхідно враховувати поліморфізм збудника. При застосуванні цього методу у 47 клінічно хворих тварин позитивні результати отримано в 44 випадках (93,62 %); при застосуванні РПГА у 46 клінічно хворих тварин позитивні результати одержано у 39 випадках (84,78 %); різниця статистично вирогідна (Р<0,05).

З часом у матриксі суглобової та тендовагінальної оболонки спостерігалося відкладання білкових мас, фібрину, гомогенізація, мукоїдне та фібриноїдне набухання сполучнотканинних структур. Це зумовлювало певне посилення бар’єрних властивостей, внаслідок чого, вірогідно, утруднювалося занесення мікоплазм та лейкоцитів всередину синовіальних утворень. Все це змінювало характер перебігу патологічного процесу. Останній з ендосиновіального ставав перисиновіальним, тобто акцент ураження зміщувався з середини синовіальних органів на їх зовнішні межі; процес із гострого та підгострого став хронічним.

При утворенні периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту патологічні зміни реєструвались у фіброзному листку стінки синовіальних утворень і в прилеглій пухкий тканині. У їх формуванні важливу роль мають макрофаги. Спостерігали своєрідну взаємодію макрофагів з мікоплазмами, що є однією з провідних ланок у хронізації ураження.

Тривалий час спостерігалась певна неспроможність макрофагів щодо знищення мікоплазм при наявності рясної мононуклеарної інфільтрації. Ураження супроводжувалось анемією, що проявлялось помітним зменшенням у крові вмісту еритроцитів та гемоглобіну (табл. 2).

Таблиця 2 ? Морфологічні дослідження крові, n=5, M --± m

Показники | Клінічно здорові бички (контроль) | Бички, хворі

на мікоплазмозний синовіт |

Р

Еритроцити,

Гемоглобін, г/л

Лейкоцити, | 5,46± 0,13

101,12± 1,22

5,56 ±0,19 | 4,34 ±0,15

82,42 ±1,09

10,64 ±0,41 | <0,01

<0,001

<0,001

Кількість еритроцитів у крові в середньому зменшувалась на 20,51 %. Вміст гемоглобіну в крові в середньому знижувався на 18,49 %. Це відображає значну важкість перебігу хвороби.

Виражені зміни мали місце також у лейкограмі (табл. 3).

У крові бичків контрольної групи має місце незначна кількість базофілів, у той час як при мікоплазмозному синовіті кількість базофілів у крові тварин достовірно зростала. Базофіли мають важливу роль у захисних реакціях тваринного організму, оскільки вони за допомогою своїх специфічних гранул, які містять гепарин, інактивують біогенні аміни, переважно гістамін, що виконує роль своєрідного гормону запалення.

Виразно збільшувався вміст еозинофілів, основна функція яких полягає в інактивації імунних комплексів (антиген+антитіло), оскільки відкладання останніх у тканинах зумовлює їх пошкодження.

Таблиця 3 ? Лейкограма крові здорових та хворих на мікоплазмозний синовіт бичків, %, n=5,М±м

Показники | Клінічно здорові бички (контроль) | Бички, хворі

на мікоплазмозний

синовіт |

Р

Гранулоцити:

-базофільні;

-еозинофільні.

Нейтрофільні:

-юні;

-паличкоядерні;

-сегментоядерні.

Лімфоцити

Моноцити |

1,2 ±0,41

2,8 ±0,43

-

4,0 ±0,64

20,8 ±0,86

67,0 ±1,29

4,2 ±0,64 |

3,2 ±0,43

7,8 ±0,43

5,0 ±0,64

10,4 ±1,07

16,0 ±2,15

47,6 ±1,72

10,0 ±0,64 |

<0,01

<0,001

-

<0,001

<0,001

<0,001

<0,001

З’являються юні форми нейтрофільних гранулоцитів, збільшується кількість паличкоядерних нейтрофілів, що відображало лівостороннє зрушення ядра нейтрофільних гранулоцитів у зв’язку із запаленням, яке спричиняє викидання у кров менш зрілих клітин зі зниженою захисною активністю.

Вміст сегментоядерних нейтрофілів достовірно зменшувався. Такі зміни у крові пояснюються вираженим, і в певному розумінні позамежним, напруженням функціональної активності популяції нейтрофільних гранулоцитів.

Гістологічними дослідженнями уражених суглобів при наявності значного скупчення мікоплазм (3–6 клітин у полі зору мікроскопа, х960) встановлена майже повна відсутність еміграції з крові ПМЯЛ (порушення таксису нейтрофілів).

Спостерігали виражені преформації макрофагів, що суттєво впливає на особливості патогенетичних механізмів (табл. 4).

У гострий період мікоплазмозу макрофаги, які масово надходять з кровоносних судин у фокуси скупчення мікоплазм, помітно гіпер-трофуються (розміри клітин збільшуються у 2–3,5 раза), в їх цитоплазмі – у десятки разів (якщо судити по зв’язуванню толуїдинового синього при рН 4,2) інтенсифікується синтез нуклеопротеїдного матеріалу, який повністю виповнює клітину. Така активація макрофагів зумовлена здатністю молекут продукувати мітогени макрофагальної та іншої спрямованості (Прозоровський П. В., 1995), які посилюють проліферативну та біосинте-тичну активність. У цей період, а також у підгострий та на більшій частині хронічного перебігу мікоплазмозної інфекції виявляли відсутність або істотне зменшення поглинальної активності гіпертрофованих макрофагів щодо оточуючих їх мікроорганізмів.

Таблиця 4 ? Характеристика мононуклеарних фагоцитів у перебігу мікоплазмозної інфекції

Мононуклеарні фагоцити | Форми перебігу хвороби | Цитохімічні ознаки | Функціональна характеристика | Цільове призначення

Великі

гіпербазофільні клітини | Гострий,

підгострий перебіг та початок хронізації | Високий вміст

нуклео-протеїдів та лужної

фосфатази | Редукція

поглинальної активності;

інтенсифікація біосинтезу

нуклео-

протеїдів | Постачання нуклеїнових кислот, їх компонентів і попередників

Світлі

епітеліоїдні клітини

(макрофаги

секреторної диференціації) | Перша

половина хронічного перебігу | Низький вміст

нуклеопротеїдів та обох

фосфатаз | Продукування фіброкінів | Проліферація

фібробластів (фіброз

тканин

і органів)

А-клітини

(макрофаги

високої

поглинальної здатності

та імуногенної активності) | Друга

половина хронічного перебігу | Незначний вміст

нуклеопротеїдів

та високий вміст кислої фосфатази | Поглинання

та переробка антигенного матеріалу

в імуногенну форму | Формування антиміко-плазмозного імунітету

Поодинокі клітини молекут, які виявляли всередині фагоцитів, не проявляли жодних ознак деградації. Частина гіперплазованих гіперхромних макрофагів з мікоплазмами в середині зазнають розпаду. Раніше фагоцитовані молекути вільно розсіюються у міжклітинному середовищі, зберігаючи здатність до розмноження.

Наші спостереження підтверджують результати досліджень ряду інших авторів (Серова В. В., 1983; Пигаревского В. Е., 1983; Цизерлинга А. В., 1983), які вважають, що макро- і мікрофаги можуть виконувати роль рознощиків мікоплазм у тваринному організмі. Цьому феномену сприяють інтрамакрофагальне пригнічення лізосомальної активності (виражене зниження інтенсивності реакції на кислу фосфатазу). Недостатність лізосомальної функції супроводжується гіпертрофією фагосом; їх розміри збільшуються у 10?20 разів при майже повній відсутності гідролітичної активності, що зумовлює пригнічення перетравної здатності макрофагів. Останнє сприяє персистенції мікоплазм.

Отже, у патогенезі кон’юнктивально-синовіального синдрому мікоплазмозної етіології важливим є пригнічення лізосомально-фагосомальної функції макрофагів продуктами життєдіяльності мікоплазм.

Тимчасова фагоцитарна нездатність макрофагів призводить до преформації їх у епітеліоїдні клітини (макрофаги трансформовані за секреторним типом). Специфічною функцією останніх, як відомо (Серов В. В., 1983, 1998), є продукування монокінів з їх вираженою здатністю зумовлювати проліферацію фібробластів, внаслідок чого виникає фіброз та контрактури.

Пригнічення макрофагальної активності супроводжується імунною супресією (табл. 5).

Таблиця 5 ? Лімфоцитограма здорового та хворого на мікоплазмозний синовіт молодняку великої рогатої худоби, n=5, M±m

Показники | Клінічно здорові

тварини

(контроль) | Бички, хворі

на мікоплазмозний синовіт |

Р

Лімфоцити

Т-лімфоцити, %

В-лімфоцити, %

0-лімфоцити, %

Т-хелпери, %

Т-супресори, %

Імунорегуляторний індекс (Тх/Тс) | 3,7± 0,15

40,42± 1,14

8,52 ±0,41

51,06 ±0,73

28,44 ±1,59

10,72 ±0,62

2,68 ±0,22 | 5,1 ±0,31

30,22 ±1,61

13,32 ±2,04

56,46 ±2,27

18,72 ±1,54

13,06 ±0,81

1,71 ±0,17 | <0,01

<0,001

<0,001

<0,05

<0,001

<0,05

<0,01

Як видно з таблиці, у бичків, хворих на мікоплазмозний синовіт спостерігали виражене збільшення загальної кількості лімфоцитів, у середньому у 1,38 раза. Це свідчить про значне функціональне напруження лімфоцитарної популяції, в першу чергу у зв’язку зі значною патогенністю мікоплазм, а також у зв’язку з хронічним перебігом мікоплазмозного синовіту.

У хворих тварин помітно зменшувався вміст у крові Т-лімфоцитів (на 25,24 %), що зумовлено імуносупресивною здатністю мікоплазм.

Збільшення кількості В-лімфоцитів на 36,04 % свідчить про досить інтенсивне включення гуморального імунітету у перебіг хворобливого процесу.

Зростання кількості нуль-лімфоцитів (на 9,04 %) відображає супресивний вплив мікоплазм на лімфоцитарну популяцію, який проявляється гальмуванням диференціації лімфоцитів.

Про наявність імуносупресивного впливу, що сприяє хронічному перебігу мікоплазмозного синовіту, також свідчить зниження вмісту у крові Т-хелперів (на 34,86 % відносно контролю). Імуносупресія, крім того, пов’язана із зростанням (на 9,69 %) у крові Т-супресорів, які пригнічують диференціацію В-лімфоцитів у антитіло продукуючі клітини.

Співвідношення Тх/Тс (імунорегуляторний індекс) у хворих на мікоплазмозний синовіт знизилося на 36,19 % (відносно контролю). Це відображає дисфункцію клітинних популяцій імунної системи.

Отримані дані узгоджуються з результатами вивчення експериментального мікоплазмозного артриту (Больман Р. і Келлер В., 1985; Alfa M. et al. 1995), у перебігу якого мікоплазми проявляють загальний токсичний вплив і виражено змінюють проліферативну активність кістково-мозкового кровотворення, викликаючи значну імуносупресію.

Таким чином, морфологічне дослідження крові та клітинних факторів імунітету свідчить, що перебіг мікоплазмозного синовіту характеризується вираженими патогенетичними механізмами на рівні цілісного організму та синовіальних утворень.

З часом серед макрофагальної популяції у зонах ураження починають з’являтися макрофаги іншого типу – багаті на кислу фосфатазу з численими фагосомами; це так звані А-клітини (Прозоровський П. В. та спів. авт., 1985). Ці макрофаги регулюють процес бласт-трансформації лімфоцитів, зумовлений мітогенами різного походження.

Поступово у складі запальних клітинних інфільтратів з’являються широкоплазменні лімфоцити а також окремі плазматичні клітини, які є продуцентами імуноглобулінів (антитіл). Проліферація А-клітин на пізніх стадіях мікоплазмозної інфекції запускає імунну відповідь (гуморальний імунітет), оскільки відкривається можливість фагосомного перетравлення мікроорганізмів (Sh. Rhazin, 1985). У свою чергу антитіла сприяють фагоцитозу мікоплазм, значно посилюючи його ефективність (Kahane J., 1996).

Кількісні зміни різних видів макрофагів у перебігу мікоплазмозної інфекції (на прикладі мікоплазмозного артриту) у великої рогатої худоби наведено в табл. 6.

Таблиця 6 ? Показники змін макрофагальної популяції в перебігу мікоплазмозного артриту , %, n = 5, M±m

Види

макрофагів | Періоди хвороби

гострий | підгострий | розпал хвороби | видужування

Нуклео-протеїдвмістні | 89,2±2,15 | 83,4±2,36 | 54,8±3,1 | 25,6±5,79

Епітеліоїдні

клітини | 8,4±1,5 | 14,4±2,36 | 35,8±3,86 | 20,2±1,93

Фагосомно-

вмістні | 2,4±0,64 | 2,0±0,43 | 9,4±1,07 | 55,4±3,65

Як видно з таблиці, кількість нуклеопротеїнвмісних макрофагів у перебігу хвороби істотно зменшувалася; кількість епітеліоїдних клітин зростала особливо виразно в розпал хвороби, після чого в стадії видужування зменшувалася; кількість фагосомовмістних макрофагів на початку патологічного процесу незначна, але на стадії видужування вона зростала більш як у 20 разів, що пов’язано із розблокуванням і задіянням у перебігу хвороби імунологічної функції.

Тим самим підтверджується центральна роль макрофагів у патогенезі кон’юнктивіт-синовіального синдрому. При цьому з’ясовується здатність мікоплазм використовувати мононуклеарну популяцію для потреб свого виживання у тваринному організмі. Через 15–21 день відновлюється захисна функція імунної системи і настає видужування. У частини тварин, що перехворіли, залишаються важкі ускладнення, переважно у вигляді контрактур, зумовлених фіброзитом.

На підставі проведеного дослідження склали схему етіопатогенетичних механізмів периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту (рис. 1).

Мітогенна активність Токсична активність

Токсичний вплив

Монокіни

Рис. 1. Схема етіопатогенезу периартикулярного

та перитендовагінольного фіброзиту

Експериментальне обґрунтування різних методів лікування. У першому досліді з лікувальною метою застосували очну тетрациклінову мазь, яку закладали за повіки двічі на день, з одночасним внутришньом’язовим ін’єктуванням пролонгованої форми антибіотика – тетрацикліну-200 у дозі 1 мл/10 кг маси тварини з інтервалом 72 години. З 11 хворих тварин видужало 7 голів (63,64 %); тривалість лікування в середньому становила 19 днів.

Коефіцієнт лікувальної ефективності, який вираховували шляхом поділу відсотка тварин, що видужали, на середню тривалість лікування (у днях) в цьому досліді становив 3,35, тобто був досить низьким.

З метою удосконалення лікування, поряд із застосуванням очної тетрациклінової мазі, проводили внутрішньом’язове введення фармазину-200, який особливо активний проти мікоплазм. Препарат застосовували в дозі 5 мг/кг маси тіла раз на добу. Фармазин добре проникає через тканинні і органні бар’єри, а також клітинні мембрани. З 19 хворих тварин видужало 17 (89,47 %); лікування тривало в середньому 12 днів; коефіцієнт лікувальної ефективності ? 7,45, тобто тетрациклін-фармазиновий метод лікування кон’юнктивіт-синовіального синдрому виявився у 2,23 раза більш ефективним ніж лікування тетрацикліном.

У випадках утворення периартикулярного і перитендовагінального фіброзиту застосування цього лікування виявилося не ефективним, оскільки не відбувалося зворотного розвитку фіброзних розрощень. З метою лізування фіброзних розрощень на тлі фармазинотерапії протягом 10 днів застосовували димексид-лідазні компреси на уражені суглоби і суглобові піхви та місцеве ін’єкування даної суміші.

Диметилсульфоксид (ДМСО) є антисептиком, який має протизапальну дію і характеризується вираженою пенетруючою і провідною активністю; він інтенсивно проникає через шкіру і проводить за собою у глиб тканин різні лікувальні препарати, в тому числі лідазу. Остання є тестикулярним ферментом, що ефективно розщеплює складові частини патологічної фіброзної тканини.

З метою порівняльної оцінки цього способу терапії провели його співставлення з відомим димексид-йодним методом В. І. Саєвича, В. І. Завірюхи (1980) лікування хвороб кінцівок. Був використаний 50 % ДМСО, який містив 10 % кристалічного йоду, у вигляді ватно-марлевих аплікацій під бинтову пов’язку раз на два дні. Цим методом лікували 12 тварин з явищами фіброзиту. Вдалося вилікувати 8 тварин (66,67 %); тривалість лікування в середньому ? 20 днів. Коефіціент виліковування ? 3,33.

За розробленим нами методом на тлі щоденних внутріньом’язових ін’єкцій фармазину використовували такі самі ватно-марлеві аплікації, просочені 50 % ДМСО, що містить на кожні 15 мл препарату 64 ОД лідази. У товщу фіброзних розрощень ін’єктували 5 %-й ДМСО на 0,5%-у новокаїні, 20 мл якого містить 64 ОД лідази. З 15 тварин з фіброзитом вилікували всіх (100 %); тривалість лікування в середньому становила 14 днів; коефіціент лікування у даному випадку ? 7,14, що у 3,06 раза перевищує коефіціент ефективності димексид-йодного методу.

Отже, раціональне лікування складного і важкого кон’юнктивально-синовіального синдрому мікоплазмозної етіології відгодівельного молодняку великої рогатої худоби потребує використання різних терапевтичних методів і різноманітних лікувальних прийомів, застосування яких узгоджено з етіопатогенетичними механізмами ураження та з етапами його перебігу.

В И С Н О В К И

1. У дисертаційній роботі наведено нове практичне вирішення і теоретичне узагальнення важливої науково-практичної задачі по розкриттю етіологічних і патогенетичних механізмів, особливостей перебігу та лікування кон’юнктивально-синовіального синдрому молодняку великої рогатої худоби.

2. Синдром кон’юнктивіт-синовіту молодняку великої рогатої худоби зумовлений мікоплазмозним інфікуванням у 23 % випадків.

3. Методом експрес-діагностики даного ураження є мікроскопічне дослідження препаратів-відбитків з кон’юнктиви та мазків синовії, пофарбованих за Романовським-Гімза або толуїдиновим синім (1 : 1000, рН 4,2) з додаванням до кожних 20?25 мл барвника 3?4 крапель димексиду, при якому особливо характерною ознакою є мембранотропність збудника.

4 Мікоплазми в інфікованих тканинах характеризуються вираженим поліморфізмом; вони диференціюються у вигляді дрібних гіпохромних інкапсульованих форм (0,5?2,8 мкмк) та гіперхромних дрібних (0,8?2,5 мкм), великих (6?18 мкм), гігантських (38?75 мкм) форм.

5. Кон’юнктивально-синовіальний синдром проявляється катаральним кон’юнктивітом, поверхневим інфільтративно-десквамативним кератитом, які у подальшому ускладнюються артро- і тендосиновітом з вираженим периартикулярним і перитендовагінальним фіброзитом та утворенням контрактур.

6. Патогенетичні механізми ураження зумовлені судинно-паралі-тичним ефектом, гальмуванням хемотаксичної активності гранулоцитів при вираженій проліферації макрофагів з порушенням у них перетравлювальної здатності відносно збудника (роз’єднання лізосомної та фагосомної функцій), вираженої епітеліоїдної трансформації макрофагів (за секреторним типом), що призводить до інтенсивної місцевої фібробластичної реакції, вираженої імуносупресії внаслідок порушення імунорегуляторної функції.

7. Ефективним методом лікування початкової форми кон’юнкти-вально-синовіального синдрому (до виникнення симптомів периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту) є застосування очної тетрациклінової мазі у поєднанні з внутрішньом’язовим введенням фармазину-200

у дозі 5 мг/кг маси тіла, що забезпечує виліковування у 89 % хворих тварин (у контролі 23 %).

8. Ефективне лікування периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту полягає у щоденному застосуванні ватно-марлевиих аплікацій просочених 50 %-м димексидом з лідазою (64 ОД/15 мл) під бинтову пов’язку на тлі щоденних внутришньом’язових ін’єкцій фармазину-200 ( 5мг/кг маси) та ін’єкцій у товщу фіброзних розрощень 5 %-го ДМСО на 0,5 %-у новокаїні з додаванням 64 ОД лідази на кожні 20 мл суміші.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

Використовувати метод лікування початкової форми кон’юнкти-вально-синовіального синдрому (до з’явлення симптомів периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту) застосуванням очної тетрациклінової мазі двічи на день у поєднанні з внутрішньом’язовим введенням фармазину-200 у дозі 5 мг/кг маси тіла.

При лікуванні периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту щоденно застосовувато ватяно-марлеві аплікації просочені 50 %-м димексидом з лідазою (64 ОД/15 мл) під бинтову пов’язку на тлі щоденних внутрішньом’язових ін’єкцій фармазину-200 та ін’єкування в товщу фіброзних розрощень 5 %-го ДМСО на 0,5 %-у новокаїні з додаванням на кожні 20 мл суміші 64 ОД лідази.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Борисевич В.Б., Петренко О.Ф., Симоненко Н.О. Синдром кон’юнкти-віту-синовіту в молодняка великої рогатої худоби//Ветеринарна медицина України. – 2003. ? № 3. – С. 35–37. (Здобувач виконала весь об’єм клінічних і лабораторних досліджень, а також провела статистичну обробку цифрового матеріалу).

2. Борисевич В.Б., Петренко О.Ф., Борисевич Б.В., Симоненко Н.О., Коваленко.В. М. Роль макрофагів у патогенезі мікоплазмозів великої рогатої худоби //Вісник БЦДАУ. – 2003. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 27?34. (Здобувач провела відбір матеріалу, виконала цитологічні, гістологічні і гістохімічні дослідження, а також здійснила статистичну обробку цифрових показників).

3. Симоненко Н.О. До питання патогенезу мікоплазмозного синовіту молодняку великої рогатої худоби //Вісник БЦДАУ. – 2003. – Вип. 25. – Ч. 1. ? С. 224?229.

4. Симоненко Н.О. Перебіг кон’юнктивально-синовіального синдрому молодняка великої рогатої худоби та його лікування //Аграрний вісник причорномор’я. ? 2004. Вип. 23. ? С. 162?167.

5. Симоненко Н.О. Лікування молодняка великої рогатої худоби з кон’юнктивально-синовіальним синдромом. //Ветеринарна медицина України. 2003. ? № 12. ? С. 22?23

6. Петренко О.Ф., Симоненко Н.А. Лечение конъюнктивально-синовиального синдрома у молодняка крупного рогатого скота //Труды Международной научно-практической конференции посвященной 75-летию УГАВМ, г. Троицк. ? С. 104. (Здобувач виконала весь об’єм клінічних і лабораторних досліджень, а також провела статистичну обробку цифрового матеріалу).

7. Борисевич В.Б., Петренко О.Ф., Симоненко Н.О. Поліморфізм мікоплазм і макрофагів у перебігу мікоплазмозів великої рогатої худоби //Ветеринарна медицина України. ? 2004. ? № 4. ? С. 38?41. (Здобувач виконала весь об’єм клінічних і лабораторних досліджень, а також провела статистичну обробку цифрового матеріалу).

Симоненко Н.О. Кон’юнктивально-синовіальний синдром мікоплазмозного походження у молодняку великої рогатої худоби. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. ? Національний аграрний університет, Київ, 2007.

Ефективним методом лікування початкової форми кон’юнктивально-синовіального синдрому (до виникнення симптомів периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту) є застосування очної тетрациклінової мазі у поєднанні з внутрішньом’язовим введенням фармазину-200. Ефективне лікування периартикулярного та перитендовагінального фіброзиту полягає у щоденному застосуванні ватно-марлевих аплікацій, просочених 50 %-м димексидом з лідазою (64 ОД/15 мл) під бинтову пов’язку на тлі щоденних внутрішньом’язових ін’єкцій фармазину-200; у товщу фіброзних розрощень слід ін’єктувати 5 %-й димексид на 0,5 %-му новокаїні з додаванням 64 ОД лідази на 20 мл суміші.

Ключові слова: мікоплазми, кон’юнктивіт, синовіт, периартикулярний, перитендовагінальний фіброз, фармазин-200.

Симоненко Н. А. Конъюнктивально-синовиальный сидром микоплазмозного происхождения у молодняка крупного рогатого скота. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата ветеринарных наук по специальности 16.00.05 – ветеринарная хирургия. ? Национальный аграрный университет, Киев, 2007.

Диссертация посвящена изучению клинических, цитологических, гистологических, гистохимических, гематологических, иммунологических изменений при конъюнктивально-синовиальном синдроме молодняка крупного рогатого скота. Поражение обусловлено микоплазмозным инфицированием. Методом его экспресс-диагностики является микроскопическое исследование препаратов-отпечатков из конъюнктивы и мазков синовии, окрашенных по Романовскому-Гимза или толуидиновым синим (1:1000, рН 4,2) c добавлением на каждые 20-25 мл краски 3-4 мл димексида; с учетом мембранотропности возбудителя, которая является характерным цитологическим признаком микоплазмозной инфекции.

Микоплазмы в инфицированных тканях характеризуются выраженным полиморфизмом в виде мелких (0,5–2,8 мкм) гипохромных инкапсулированных форм, гиперхромных мелких (0,8–2,5 мкм), крупных (6–18 мкм) и гигантских (38 –75 мкм) форм.

Синдром проявляется катаральным конъюнктивитом, поверхностным инфильтративно-десквамативным кератитом, которые в дальнейшем осложняются артро- и тендосиновитом с выраженным периартикулярным и перитендовагинальным фиброзитом и образованием контрактур.

Патогенетические механизмы поражения в ответ на токсическое и митогенетическое действие микоплазм проявляются сосудисто-парали-тическим эффектом, торможением хемотаксической активности гранулоцитов при выраженной пролиферации макрофагов с нарушением у них переваривающей способности вследствие рассоединения лизосомальной и фагосомной функций и выраженной эпителиоидной трансформации (макрофаги измененные по секреторному типу, продуцирующие фиброкины), что приводит к интенсивной местной фибробластической реакции. В результате формируются обширные периартикулярные и перитендовагинальные фиброзные разращения, сопровождающиеся контрактурами. Одновременно имеет место выраженная иммуносупрессия с нарушением иммунорегуляторной функции.

Эффективным методом лечения начальной формы конъюнктивально-синовиального синдрома (до появления симптомов периартикулярного и перитендовагинального фиброзита) является применение глазной тетрациклиновой мази в сочетании с внутримышечным введеннием фармазина-200. Эффективное лечение периартикулярного и перитендовагинального фиброза заключается в ежедневном использовании ватно-марлевых аппликаций пропитанных 50 %-м димексидом с лидазой (64 ОД/15 мл) под бинтовую повязку на фоне ежедневных внутримышечных инъекций фармазина-200 (5мг/кг массы); одновременно в толщу фиброзных разращений следует инъецировать 5 %-й димексид на 0,5 %-м новокаине, содержащим 64 ЕД лидазы на 20 мл смеси.

Ключевые слова: микоплазмы, конъюнктивит, синовит, периартикулярный, перитеновагинальний фиброз, фармазин.

Simonenko N.A. Conjunctivo-sinovialis syndrome of young cattle mycoplasmosis etiology. – The Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of veterinary sciences on a specialty 16.00.05 – veterinary surgery. National Agricultural University, Kiev, 2007.

The application of eye tetracycline ointment in a combination with intramuscular injection of Pharmasin is the effective method of treatment of the conjunctivo-sinovialis syndrome initial form (before occurrence of periarthicularis and peritendovaginalis fibrositis symptoms). Effective treatment of periarthicularis and peritendovaginalis fibrositis consists in daily use of cotton-wool-and-gauze applications, impregnated by 50%-th Dimexid with Lidasa (64 ОД/15 ml) under bandage on a background daily intramuscular injections of Pharmasin; simultaneously in thickness fibrous разращений follow to inject 5% Dimexid on 0,5%-th Novocain, containing 64 ЕД Lidasa on 20 ml of a mix.

Keywords: mycoplasmas, conjunctivitis, sinovitis, periarthicularis, peritendovaginalis fibrositis, Pharmasin.