АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ОНКОЛОГІЇ  

САВИЧ ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ 

УДК: 616.379-008.64:616.36.366-073. 916 

КОМПЛЕКСНА РАДІОНУКЛІДНА ДІАГНОСТИКА

ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ПЕЧІНКИ ТА ЖОВЧНОГО МІХУРА

У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 

14.01.23 - Променева діагностика, променева терапія  

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук   

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор

Славнов Валентин Миколайович

Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України

провідний науковий співробітник лабораторії радіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук Солодянникова Оксана Іванівна, Інститут онкології АМН України, керівник відділу ядерної медицини;

доктор медичних наук Афанас’єва Наталія Іванівна, Інститут медичної радіології, провідний науковий співробітник відділення радіонуклідної діагностики та терапії.

Захист відбудеться “14” листопада 2007 р. о 13 годині 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.619.01 в Інституті онкології АМН України (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту онкології АМН України (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

Автореферат розісланий “13” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Родзаєвський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Цукровий діабет (ЦД) є одним з найбільш поширених захворювань, яке займає провідне місце в структурі ендокринної патології [Ефимов А.С. Скробонская Н.А., 1998; Балаболкин М.И., 2000]. В теперішній час ЦД перестає бути лише медичною проблемою, бо зачіпає соціальні і економічні устої.

За даними світової статистики, у світі на цукровий діабет хворіє майже 150 млн. осіб і щорічно число хворих неухильно зростає, а кожні 10-15 років - збільшується вдвічі. Спеціальні розрахунки експертів ВООЗ показують, що до 2025 року число хворих на цукровий діабет у світі може досягнути 300 млн. [Балаболкин М. И., 1997]. Особливо швидко збільшується чисельність хворих на цукровий діабет типу 2. На жаль, стан проблеми ЦД в Україні, ще більш невтішний. Постаріння населення в поєднанні з несприятливою екологічною і соціальною ситуацією значно збільшують ризик розвитку цукрового діабету. Смертність серед хворих на ЦД в Україні за останні 10 років зросла вдвічі з 0,8 до 1,6%. В Україні нараховується більше 900 тис. хворих. За останні 10 років поширеність ЦД в Україні збільшилась більш ніж у 1,5 рази [Ефимов А.С. Скробонская Н.А., 1998; Тронько М.Д. Єфімов А.С. Кравченко В.И. Паньків В.И., 2000].

Вивчення патогенезу цукрового діабету та його ускладнень, обґрунтування методів їх діагностики та лікування, незважаючи на значний прогрес у діабетології протягом останнього десятиріччя, залишається одним з актуальних напрямків медицини і знаходиться у колі уваги багатьох дослідників у розвинутих країнах світу [Dixon S., Currie C.J., Peters J.R., 2000; WHO, 1997].

Останнє десятиріччя відзначене істотним зростанням поширеності печінкових патологій серед населення України: зростання рівня захворюваності на хронічний гепатит у 2,2 рази, на цироз печінки понад 60% серед осіб віком понад 15 років [Бабак О.Я., 1999; Голубчиков М.В., 2000].

За даними літератури діабетична гепатопатія зустрічається у 24-88% хворих [Балаболкин М.И., 2000; Боднар П.Н., Мусиенко Л.П., 1987; Величко А.Я., Ерин Ю.С., 1994]. Частота цирозу печінки у хворих з діабетичною гепатопатією становить 17,4-21,6%, а серед усіх хворих - 2,7% [Хворостинка В.Н., Моисеенко Т. А., Москаленко О.И., 2001; Clarke B.F., 1991].

Ураження гепатобіліарної системи може виникнути ще на доклінічних стадіях діабету і збільшуватися в міру прогресування захворювання. Особливістю уражень печінки при цукровому діабеті є слабка вираженість клінічних проявів, при відсутності виражених змін з боку біохімічних показників крові [Беляева Г.А., 1970, Генес С.Г., 1976, Думбрава В.А., 1971].

Значний прогрес у радіонуклідній діагностиці, що спостерігається за останнє десятиліття пов’язаний з використанням сцинтиляційних гамма-камер з ЕОМ, однофотонних комп’ютерних томографів, розробкою радіофармпрепаратів (РФП), мічених короткоживучими радіонуклідами з низьким ступенем радіотоксичності. Завдяки цьому, в клінічну практику активно впроваджуються високочутливі і точні радіонуклідні методи діагностики функціонального стану печінки.

Дані дослідження дозволяють розширити можливості виявлення ранніх доклінічних уражень печінки, базуючись на цьому, призначати адекватне патогенетичне лікування та об’єктивно його оцінювати. Це приведе до поліпшення якості життя хворих на цукровий діабет і допоможе уникнути розвиту загрозливих ускладнень.

Серйозні наслідки, до яких призводить діабетична гепатопатія, дали підставу окреслити проблему дослідження, яка полягає в об’єктивній оцінці структурно-функціональних особливостей печінки і жовчного міхура у хворих на ЦД та вирішенні питання щодо призначення патогенетичної терапії і оцінки її ефективності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідної роботи Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України та є фрагментом тем № 405: “Вивчити можливість використання радіонуклідних методів для діагностики ускладнень цукрового діабету та оцінки ефективності їх лікування” (номер держреєстрації 0100U000923); № 429 “Радіонуклідні дослідження функціонального стану внутрішніх органів у хворих на цукровий діабет типу 2 з метаболічним синдромом” (номер держреєстрації 0100U000931).

Мета дослідження. Покращення діагностики і оцінки ефективності лікування діабетичних гепатопатій і холецистопатій шляхом використання комплексу сучасних радіонуклідних методів дослідження функціонального стану печінки та жовчного міхура.

Завдання дослідження. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити стан гепатобіліарної системи у хворих на ЦД.

2. Вивчити стан макрофагальної системи печінки у хворих на ЦД.

3. Дослідити стан печінкового кровотоку у хворих на ЦД.

4. Оцінити ефективність препаратів альфа-ліпоєвої кислоти в лікуванні діабетичної гепатопатії та холецистопатії.

Об’єкт дослідження – функціональний стан гепатобіліарної, макрофагальної систем, печінкового кровотоку у хворих на ЦД типу 1 та типу 2.

Предмет дослідження – діагностика діабетичної гепатопатії і холецистопатії та оцінка ефективності патогенетичного лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти.

Методи дослідження – Виходячи з мети та основних завдань роботи, проведено радіонуклідні дослідження. Стан гепатобіліарної системи оцінювався за допомогою динамічної гепатосцинтиграфії, стан макрофагальної системи і печінкового кровотоку – динамічної сцинтиграфії.

Наукова новизна одержаних результатів

На основі проведеного дослідження вперше:

1. За допомогою комплексу сучасних радіонуклідних досліджень структурно-функціонального стану печінки та жовчного міхура проведена оцінка гепатобіліарної, макрофагальної систем печінки, печінкового кровотоку у хворих на ЦД, виявлена залежність від типу ЦД, віку хворих, тривалості захворювання та наявних ускладнень.

2. Встановлено, що показники функціонального стану печінки та жовчного міхура можуть бути використані для діагностики діабетичних гепатопатій та холецистопатій у хворих на ЦД без клінічних проявів ураження печінки та жовчного міхура.

3. Вивчено антиоксидантний вплив препаратів альфа-ліпоєвої кислоти на стан гепатобіліарної, макрофагальної систем та печінкового кровотоку у хворих на ЦД.

Практичне значення отриманих результатів. Визначена діагностична цінність сучасних радіонуклідних методів обстеження для виявлення діабетичних гепатопатій і холецистопатій на доклінічних стадіях. Доведено, що радіонуклідні дослідження є методом вибору для встановлення структурно-функціонального стану печінки у хворих на ЦД. На основі статистично достатньої кількості спостережень автором встановлено залежність стану гепатобіліарної і макрофагальної систем, печінкового кровотоку від типу ЦД, тривалості захворювання, віку хворих і наявних ускладнень. Оцінено ефективність запропонованого курсу лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти.

Проведені наукові дослідження переконливо доводять обґрунтованість комплексної радіонуклідної оцінки функціонального стану печінки у хворих на цукровий діабет. Проведені дослідження даюсь можливість обрати адекватне патогенетичне лікування і оцінити його ефективність.

Особистий внесок здобувача. Автор роботи самостійно добирав хворих; проводив радіонуклідні дослідження; аналізував результати клінічних, клініко-інструментальних, лабораторних досліджень; провів обробку отриманих результатів на персональному комп’ютері; провів інформаційний пошук, написав всі розділи дисертації, підготував до друку наукові праці та дисертацію до захисту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи представлені на: Науково-практичній конференції “Сучасні напрямки розвитку ендокринології (Другі Данилевські читання)” (Харків, 2003); Всеукраїнському з’їзді асоціації радіологів (Київ, 2003); засіданні Київського міського товариства фахівців з ядерної медицини (Київ, 2004); ІІІ Всеросійському з’їзді товариства фахівців з ядерної медицини (Дубна, Росія, 2004); ІІ з’їзді Українського товариства фахівців з ядерної медицини (Черкаси, 2004).

Публікації. Матеріали дисертації надруковані у медичних журналах, матеріалах з’їздів, конференцій. Всього опубліковано 7 наукових праць. Всі журнали, в яких публікувалися матеріали дисертації, включені до переліку, рекомендованому ВАК.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 126 сторінках машинопису, складається із вступу, огляду літератури, розділу власних спостережень, обговорення результатів, висновків та списку літератури, який містить 159 джерел, з них 100 – вітчизняних та 59 іноземних. Містить 40 таблиць, ілюстрована 12 діаграмами та 1 рисунком.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Робота проводилася на базі лабораторії клінічної радіології та радіобіології і діабетологічного відділення Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України. Для вирішення завдань дослідження обстежено 119 осіб. Серед обстежених було 42 хворих на ЦД типу 1, 30 хворих на ЦД типу 2, 35 хворих на хронічний гепатит (умовно-контрольна група) та 12 практично здорових людей, що ввійшли до контрольної групи.

Хворі на ЦД типу 1 і 2 характеризувалися тяжким перебігом хвороби. Серед 42-х хворих на ЦД типу 1 мали вік до 40 років 34 особи, 9 хворих вік від 41 до 60 років. Серед 30 хворих на цукровий діабет типу 2 - 16 осіб мали вік в інтервалі від 41 до 60 років, та 13 осіб віком понад 60 років. Вік пацієнтів з ЦД типу 1 коливався від 17 до 58 років (32,2±11,8 років в середньому). Вік пацієнтів з ЦД типу 2 коливався від 39 до 69 років. Середній вік хворих на ЦД типу 2 складав 57,5±7,4 років. Обстежені хворі мали ЦД середнього або важкого ступеню. ЦД характеризувався лабільним перебігом.

У хворих були наявні ускладнення ЦД. У 15 хворих на ЦД типу 1 перебіг хвороби був ускладнений наявністю полінейропатії. В групі хворих на ЦД типу 2, явища полінейропатії було діагностовано у 10 осіб. Явища кетоацидозу відмічалися у 13 хворих на ЦД типу 1 та 5 хворих на ЦД типу 2. Окремо виділена група хворих, у яких клінічно діагностовано збільшення печінки (12 осіб з ЦД типу 1 та 15 осіб з ЦД типу 2).

До контрольної групи належали практично здорові особи (6 чоловіків і 6 жінок, середній вік 38,4±14,4) та окремо виділена умовно-контрольна група хворих на хронічний гепатит (19 чоловіків і 16 жінок, середній вік 39,8±10,4).

Перед початком обстеження і лікування всі пацієнти отримали інформацію щодо методів діагностики та лікування. Пацієнти включалися в групи дослідження тільки після надання інформованої згоди. Факт інформованої згоди зафіксовано протоколом комісії з питань біоетики Інституту ендокринології.

Статистичні розрахунки проводилися за допомогою програмних пакетів: Excel 2003 виробництва компанії Microsoft, SPSS 10.0 виробництва компанії SPSS Inc.

Методи дослідження. Радіонуклідні дослідження виконувалась на сцинтиляцiйнiй томографiчнiй гамма-камерi ГКС-301Т з низькоенергетичним колiматором загального призначення. Запис даних проводився за допомогою програми "ANTICS" - система збору радiодiагностичної iнформацiї. Обробка отриманої iнформацiї проводилась програмним пакетом "Spect Works". Дослідження гепатобіліарної системи проводилося за допомогою динамічної гепатобілісцинтіграфії з використанням РФП 99m-Тс-мезиди. Дослідження макрофагальної системи проводилося за допомогою динамічної сцинтиграфії з використанням РФП 99m-Тс-технефіту. Дослідження печінкового кровотоку проводилося за допомогою динамічної сцинтиграфії з використанням РФП 99m-Тс-технефіту.

Застосування препаратів альфа-ліпоєвої кислоти. Оцінка впливу препаратів альфа-ліпоєвої кислоти є фрагментом теми наукової роботи Інституту ендокринології, яка була присвячена вивченню характеру впливу препаратів альфа-ліпоєвої кислоти при лікуванні ускладнень ЦД. До групи обстежених включено 12 осіб (6 осіб з ЦД типу 1 та 6 осіб з ЦД типу 2). Всі хворі характеризувалися тяжким ступенем діабету, лабільним його перебігом та наявними ускладненнями у вигляді ангіопатій та/або полінейропатій. Препарати альфа-ліпоєвої кислоти призначалися як монотерапія у 2 етапи. Враховуючи, що всі хворі при госпіталізації знаходилися у стані декомпенсації ЦД, призначалася адекватна цукрознижуюча терапія. Хворі виписувалися для продовження амбулаторного лікування при досягненні стійкого стану компенсації ЦД. Радіонуклідні дослідження проводилися не пізніше 2-х місяців після завершення амбулаторного прийому препаратів альфа-ліпоєвої кислоти.

Для порівняння стану систем, що вивчаються у хворих на цукровий діабет, в доповнення до контрольної групи, обстежена умовно-контрольна група, до якої належали 35 осіб, що перенесли гепатит. Обстеження цієї групи проводилося з метою оцінки стану систем печінки до та після курсу неспецифічної терапії. При порівнянні цієї групи з хворими на цукровий діабет використовувалися показники, що були отримані до проведення курсу неспецифічної терапії.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Результати досліджень гепатобіліарної системи (Таблиця 1). Проведені радiонуклiднi дослідження свідчать про те, що у хворих на ЦД типу 1 вiдсутнi зміни поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки при наявності виражених порушень видільної функції. На відсутність змін поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки вказують нормальні показники часу максимального накопичення i часу початку виведення 99m-Тс-мезиди з печінки. Патологічні зміни видільної функції характеризуються значним збільшенням часу напiввиведення радiонуклiда з печінки. Час напіввиведення РФП з печінки становить 50,2±3,4 хв, контрольний показник – 37,1±1,0 хв.

У хворих на ЦД типу 2 відмічається збільшення часу максимального накопичення РФП і початку виведення, що свідчить про наявність змін поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки. Час максимального накопичення РФП в цій групі становить 21,1±2,0 хв. (контрольна група – 16,7±1,3 хв.). Час початку виведення – 27,5±3,5 хв. (контрольна група – 19,1±1,3 хв.). Наявність порушень видільної функції підтверджується різким збільшенням часу напiввиведення РФП з печінки. Виведення 50% радіофармпрепарату відбувається за 57,2±3,3 хв., що більше, ніж у півтора рази перевищує показник контрольної групи.

При порівнянні показників хворих на ЦД типу 1 та 2 з групою пацієнтів, що перенесли гепатит привертає увагу те, що характер патологічних змін показників, які характеризують функцію паренхіматозних клітин печінки, співпадає, але в умовно-контрольній групі зміни значніші і вірогідно відмінні, як від контролю, так і від показників хворих на ЦД.

При аналізі результатів досліджень в залежності від тривалості захворювання встановлено наявність патологічних змін поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки у хворих на ЦД типу 2 з тривалістю хвороби від 6 до 10 років. Про це свідчить вірогідне збільшення часу максимального накопичення РФП до 24,9±3,5 хв. Аналіз показника часу напіввиведенення радіофармпрепарату (ТЅ) засвідчив значне його збільшення у групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю понад 10 років. ТЅ у цій групі становить 58,4±5,4 хв. Відмічається вірогідна відмінність у даній групі показника часу напіввиведення від показника контрольної групи та в групах з меншою тривалістю ЦД.

У групі хворих на ЦД типу 2 діагностовано збільшення часу напіввиведення ТЅ у всіх групах при порівнянні з контролем. ТЅ у групі хворих з тривалістю цукрового діабету від 0 до 5 років становить 51,2±4,0 хв., у групі хворих з тривалістю ЦД від 6 до 10 років ТЅ дорівнює 66,2±4,6 хв., у групі хворих з тривалістю ЦД понад 10 років – 53,0±6,7 хв. Порівняння показників часу напіввиденння між групами хворих виявило вірогідну відмінність при порівнянні групи з тривалістю ЦД від 0 до 5 років и групи з тривалістю ЦД від 6 до 10 років.

При розподілі хворих по вікових групах не виявлено змін поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки у хворих на ЦД типу 1 всіх вікових груп. Натомість зміни поглинальної функції відмічені у групах хворих на ЦД типу 2 віком від 41 до 60 років. У цій групі хворих показник часу максимального накопичення РФП (Т макс.) становив 23,9±3,8 хв., а показник часу початку виведення (Т поч.вивед.) - 33,0±6,7 хв. Також встановлено вірогідне збільшення часу початку виведення у групі хворих на ЦД типу 2 віком понад 60 років (Т поч.вивед.= 22,8±1,3 хв.).

Паталогічні зміни видільної функції паренхіматозних клітин печінки виявлено у всіх вікових групах хворих як при ЦД типу 1, так і при ЦД типу 2. ТЅ у хворих на ЦД типу 1 віком до 40 років становив 48,2±3,7 хв., у хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до 60 років – 55,5±8,0 хв. У хворих на ЦД типу 2 час напіввиведення РФП становив 58,3±5,3 хв. (хворі віком від 41 до 60 років), та 57,3±4,4 хв. Показники у всіх групах вірогідно відмінні від контролю. Натомість при порівнянні хворих різних вікових груп між собою, не встановлено вірогідних відмінностей показників, що характеризують стан поглинальної і видільної функції печінки.

Показники, що характеризують стан поглинальної функції паренхіматозних клітин не змінені у хворих на ЦД типу 1 в стані декомпенсації. У хворих на ЦД типу 2 відмічається вірогідне збільшення Т макс до 21,4±2,2 хв. та збільшення Т поч. вивед. до 28,6±3,8 хв.

Видільна функція паренхіматозних клітин при наявності декомпенсації значно погіршена як при ЦД типу 1 так і при ЦД типу 2. Час напіввиведення становить: група хворих на ЦД типу 1 в стані декомпенсації – 50,8±3,1 хв., група хворих на ЦД типу 2 в стані декомпенсації – 59,7±3,3 хв.

У групах хворих з явищами кетоацидозу встановлено збільшення часу напіввиведення РФП у порівнянні з контрольною групою. У групі хворих на ЦД 1 з явищами кетоацидозу показник Т Ѕ становив 57,3±6,0 хв., а у групі хворих на ЦД 2 з явищами кетоацидозу - 61,0±11,3 хв. Вірогідних відмінностей від групи осіб з компенсованим ЦД не встановлено.

Показники, що характеризують поглинальну функцію у групах хворих, при розподілі за наявністю ускладнень не мають достовірної відмінності від контрольної групи. При ускладнені ЦД полінейропатією відмічається вірогідне збільшення часу напiввиведення, що свідчить про патологічні зміни видільної функції печінки. Час напіввиведення РФП у хворих на ЦД типу 1, що ускладнений полінейропатією, становив 67,2±4,1 хв., а у хворих на ЦД типу 2, що ускладнений полінейропатією – 51,4±5,5 хв. Отже, при ускладненні полінейропатією спостерігаються значні патологічні зміни видільної функції при незміненій поглинальній функції печінки. Аналіз даних в групі хворих, у яких при клінічному обстеженні виявлено збільшення печінки, засвідчив наявність патологічних змін показників поглинальної і видільної функції печінки.

Групи хворих на ЦД, до та після лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти характеризуються нормальними показниками поглинальної функції. Видільна функція паренхіматозних клітин печінки змінена в групі до лікування. У групі хворих, що були обстежені після лікування, показники видільної функції паренхіматозних клітин печінки мають позитивну динаміку, але є все ще вірогідно відмінними від контрольної групи.

Аналіз показників, що характеризують концентраційну функцію жовчного міхура засвідчив значне погіршення концентраційної функції у хворих на ЦД типу 1 і 2. Коефіцієнт концентраційної функції жовчного міхура (КФЖ), що розраховувався на 60-й хвилині у хворих на ЦД типу 1 становив 6,3±1,5, а у хворих на ЦД типу 2 становив 6,8±1,3 при нормі 12,9±0,5. Також виявлено збільшення часу початку візуалізації жовчного міхура. Час початку візуалізації жовчного міхура становив 17,0±1,8 хв. у хворих на ЦД типу 1 і 20,2±3,2 хв. у хворих на ЦД типу 2. В контрольній групі цей показник знаходився в інтервалі 11,2±0,8 хв. Зміни показників, що аналізуються, в умовно-контрольній групі, мають аналогічний характер і вірогідно не відрізняються.

Виявлено зміни моторної функції жовчного міхура у хворих на ЦД. Нормальні показники моторної функції жовчного міхура відмічаються тільки у 23,81% хворих на ЦД типу 1 і у 30% хворих з ЦД типу 2. Явища гіпомоторної дискінезії жовчного міхура виявлені у 50% (ЦД типу 1) і 40% (ЦД типу 2). Гіпермоторна дискінезія спостерігалася у 26,19% (ЦД типу 1) і 30% (ЦД типу 2). Наявність гіпофункції цього сфінктеру встановлена нами у 83,33% хворих на ЦД типу 1 у 63,34% хворих на ЦД типу 2.

У групах хворих на ЦД типу 1 у залежності від тривалості захворювання показники, що характеризують концентраційну функцію жовчного міхура погіршувалися зі збільшенням тривалості захворювання. Дані показники з високою вірогідністю знижувались у групі хворих з тривалістю ЦД 6-10 років, проте подальше збільшення тривалості захворювання не впливало на даний показник.

Зниження коефіцієнту МФЖ, що характеризує наявність гіпомоторної дискінезії, спостерігалося у 38,5% хворих на ЦД з тривалістю від 0 до 5 років, у 50% хворих на ЦД з тривалістю від 6 до 10 років і 31,3% хворих на ЦД з тривалістю більше 10 років. Явища гіпермоторної дискінезії жовчного міхура (підвищення МФЖ) наявні, відповідно, у 46,2% (ЦД 0-5 років), 50,0% (ЦД 6-10 років), 50,0% (ЦД більше 10 років).

Дисфункція сфінктера Одді у хворих на ЦД типу 1 виявлена у 84% хворих з тривалістю ЦД від 0 до 5 років, у 66,7% хворих з тривалістю ЦД 6-10 років і у 87,5% хворих з тривалістю ЦД більше 10 років. У хворих на ЦД типу 2 дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у 62,0% хворих з тривалістю ЦД від 0 до 5 років, у 70,0% хворих з тривалістю ЦД 6-10 років і у 42,9% хворих з тривалістю ЦД більше ніж 10 років.

Звертає увагу на себе те, що у групі хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до 60 років показники концентраційної функції не відрізнялися від контролю, а у більш молодих хворих дані показники вірогідно відмінні. Це обумовлено, більш “агресивним” перебігом ЦД.

Явища гіпомоторної дискінезії виявлено у 60% хворих на ЦД типу 1 віком до 40 років та 16,7% хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до 60 років. Гіпермоторна дискінезія діагностована у 24% (вік до 40 років), у 50% (вік 41-60 років). Нормальна моторна функція встановлена, відповідно у 16% хворих віком до 40 років та у 33,3% хворих віком від 41 до 60 років. У групі хворих на ЦД типу 2 отримані наступні показники – гіпомоторна дискінезія у 50% віком від 41 до 60 років, та у 30,8% хворих віком понад 60 років; гіпермоторна дискінезія у 25% віком від 41 до 60 років, та у 30,8% хворих віком понад 60 років.

У хворих на ЦД типу 1 дисфункція сфінктера Одді виявлена у 92,6% хворих віком до 40 років, у 55,6% хворих віком від 41 до 60 років. У хворих на ЦД типу 2 дисфункція сфінктера Одді виявлена у 75,0% (вік – 41-60 років) та у 50,0% (вік понад 60 років) хворих. Всі показники, що характеризують концентраційну функцію жовчного міхура достовірно змінені у групі хворих з декомпенсованим ЦД як 1-го так і 2-го типу.

У хворих на ЦД типу 1 з явищами кетоацидозу відмічалося погіршення показників концентраційної функції та збільшення часу початку візуалізації жовчного міхура, КФЖ 45’ становив – 3,1±0,7, КФЖ 60’ – 5,6±2,0, Тпоч. візуал. – 21,9±3,3 хв. Натомість, дані показники у групі хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу не змінені відносно контрольної групи. У групі хворих на ЦД у стані компенсації відмічено тільки зниження коефіцієнту КФЖ 60' до 1,5±0,5. Слід звернути увагу на те, що дана група характеризується найнижчими значеннями КФЖ серед усіх обстежених при незмінених інших показниках. У більшості хворих на ЦД типу 1 та типу 2 у стані декомпенсації встановлена дискінезія жовчного міхура. Дискінезія по гіпотонічному типу діагностовано у 50% хворих на ЦД типу 1, та у 36,8% хворих на ЦД типу 2. По гіпертонічному типу – у 34,4% хворих на ЦД типу 1 та 26,3% хворих на ЦД типу 2.

У групі хворих з компенсованим ЦД у 20% хворих виявлені явища дискінезії по гіпотонічному типу та в 20% хворих – по гіпертонічному типу. У 60% хворих явища дискінезії були відсутні. В групі хворих на ЦД типу 1 з явищами кетоацидозу у 66,6% хворих встановлено дискінезію по гіпотонічному типу та в 16,7% - дискінезію по гіпертонічному типу. В групі хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу відповідно - дискінезія по гіпотонічному типу – 33% та дискінезія по гіпертонічному типу – 33%, у 34% - дискінезії не встановлено.

Гіпофункція сфінктера Одді спостерігалася у 82,4% хворих на ЦД типу 1 в стадії декомпенсації та у 68,4% хворих на ЦД типу 2 у стадії декомпенсації. При компенсованому ЦД гіпофункція сфінктера Одді спостерігалася лише у 20% хворих. У групі хворих на ЦД типу 1 з явищами кетоацидозу виявлена гіпофункція сфінктера Одді у 75% хворих, а у групі хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу у 34% хворих.

У хворих на ЦД типу 1 та 2 ускладненим полінейропатією та клінічно виявленим збільшенням печінки відмічається зниження концентраційної функції жовчного міхура.

Гіпомоторна дискінезія виявлена у 44% хворих на ЦД типу 1, що ускладнений полінейропатією, та у 61,1% хворих на ЦД типу 2, що ускладнений полінейропатією. Також ознаки гіпомоторної дискінезії виявлено у 50% хворих на ЦД як типу 1 так і типу 2 зі збільшеною печінкою. Гіпермоторна дискінезія встановлена відповідно у 36% хворих на ЦД типу 1 з полінейропатією та у 22,2% на ЦД типу 2 з полінейропатією, у 16,7% хворих на ЦД типу 1 та типу 2 зі збільшеною печінкою.

Дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у 69% хворих на ЦД типу 1, що ускладнений полінейропатією та у 70% хворих на ЦД типу 2, що ускладнений полінейропатією, у 60% (тип 1) та 50,0% (тип 2) хворих зі збільшенням печінки.

Аналіз результатів досліджень групи хворих до лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти виявлено вірогідну відмінність від контрольної групи показників концентраційної функції жовчного міхура. Показники концентраційної функції жовчного міхура у групі хворих, які отримали курс лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти не мали достовірної відмінності від показників контрольної групи (крім збільшення часу початку візуалізації жовчного міхура та часу напіввиведення). Показник часу напіввиведення більший та вірогідно відмінний від аналогічного показника у групі до лікування. Також одним з ефектів впливу лікування є збільшення показника КФЖ 60, який після лікування наблизився до аналогічного показника контрольної групи і вірогідно не відрізнявся від нього.

Явища гіпомоторної дискінезії в групі до лікування виявлені у 45,5% хворих (після лікування – 33,3%), явища гіпермоторної дискінезії у 18,1% (після лікування – 41,7%). Дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у 91% хворих до лікування і 50% хворих після лікування.

При обстеженні гепатобіліарної системи встановлено, що у хворих на ЦД типу 1 та 2 мають місце виражені порушення видільної функції паренхіматозних клітин печінки. У хворих на ЦД типу 2 в доповнення до порушень видільної функції, виявлено паталогічні зміни поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки. Стан видільної функції погіршується у хворих на ЦД типу 1 при збільшенні тривалості захворювання. Нами не встановлено залежності змін від віку. Видільна функція паренхіматозних клітин значно погіршена у хворих з некомпенсованим ЦД типу 2. Ці результати необхідно сприймати в контексті літературних даних, які свідчать, що одержані нами зміни, вірогідно, обумовлені розвитком жирової дистрофії, яка виникає внаслідок нераціональної інсулінотерапії та при тяжкій формі перебігу ЦД.

Виявлено порушення функції жовчного міхура, а саме: патологічні зміни моторної і концентраційної функції, які збігаються з отриманими за допомогою інших інструментальних методів. Літературні дані свідчать, що методом ультразвукової холецистографії встановлені зміни скоротливої активності жовчного міхура та збільшення об’єму жовчного міхура, а також наявність різних форм дискінезії жовчного міхура. Під час проведення досліджень нами було встановлено, що у хворих на ЦД типу 1 та 2 виявлена дисфунція сфінктера Одді, наявність гіпо- та гіпермоторних дискінезій жовчного міхура. Не встановлено залежності змін моторної функції жовчного міхура від тривалості ЦД. Відносно функції сфінктера Одді, ми отримали дані, які дещо відрізняються від результатів інших авторів. Так, наші результати засвідчили наявність значної долі хворих на ЦД зі зниженням тонусу сфінктера Одді.

Таблиця 1

Стан поглинальної і видільної функцій паренхіматозних клітин печінки

та стан концентраційної і моторної функцій жовчного міхура у хворих на ЦД

Група обстежуваних | Стат. | Печінка | Жовчний міхур

показ- | Т макс, | Т поч. | Т Ѕ, | КФЖ | Т поч. | ТЅ

ник | хв. | вивед., хв. | хв. | 60' | візуал. 

Контроль (n=12) | M | 16,7 | 19,1 | 37,1 | 12,9 | 11,2 | 77,5 

±m | 1,3 | 1,3 | 1 | 0,5 | 0,8 | 1,3

Хворі на ЦД | M | 16,6 | 19,5 | 50,2 | 6,3 | 17 | 80,3

тип 1 (n=42) | ±m | 1,6 | 2,1 | 3,4 | 1,5 | 1,8 | 2,5 

p | н.в. | н.в. | <0,001 | <0,001 | <0,01 | н.в.

Хворі на ЦД | M | 21,1 | 27,5 | 57,2 | 6,8 | 20,2 | 80,9

тип 2 (n=30) | ±m | 2 | 3,5 | 3,3 | 1,3 | 3,2 | 3,33 

р | <0,05 | <0,02 | <0,001 | <0,001 | <0,01 | н.в.

Хворі на ЦД тип 1 | M | 13,2 | 15,3 | 41,5 | 3,9 | 15,1 | 79

тривалість 6-10 років | ±m | 1 | 1,6 | 7,3 | 2,3 | 2,9 | 7,8

(n=8) | p | <0,2 | н.в. | н.в. | <0,01 | н.в. | н.в.

Хворі на ЦД тип 1 | M | 18,7 | 21,4 | 58,4 | 4,1 | 18,3 | 80,5

тривалість >10 років | ±m | 3 | 3,7 | 5,4 | 1,7 | 3,3 | 3,7

(n=16) | p | н.в. | н.в. | <0,01 | <0,001 | <0,01 | н.в.

Хворі на ЦД тип 2 | M | 19,4 | 23,4 | 51,2 | 8 | 24,3 | 79,9

тривалість 0-5 років | ±m | 3,1 | 3 | 4 | 1,8 | 7,5 | 4,1

(n=10) | p | н.в. | н.в. | <0,01 | <0,02 | н.в. | н.в.

Хворі на ЦД тип 2 | M | 24,9 | 36,1 | 66,2 | 6,2 | 22,9 | 88,1

тривалість 6-10 років | ±m | 3,5 | 7,4 | 4,6 | 1,7 | 4,5 | 1,3

(n=11) | p | <0,02 | <0,02 | <0,001 | <0,01 | <0,01 | <0,001

Хворі на ЦД тип 2 | M | 18 | 20,9 | 53 | 6,3 | 12,6 | 73

тривалість >10 років | ±m | 3,1 | 3,6 | 6,7 | 3,1 | 2,6 | 9,2

(n=9) | p | н.в. | н.в. | <0,05 | <0,05 | н.в. | н.в.

Хворі на ЦД типу 1 | M | 16,7 | 19,7 | 50,8 | 6,4 | 17,4 | 81,4

в стані декомпенсації | ±m | 1,5 | 1,9 | 3,1 | 1,3 | 1,6 | 2,1

(n=41) | p | н.в. | н.в. | <0,001 | <0,001 | <0,001 | н.в.

Хворі на ЦД типу 2 | M | 21,4 | 28,6 | 59,7 | 6,2 | 19,7 | 82,6

в стані декомпенсації | ±m | 2,2 | 3,8 | 3,3 | 1 | 3,5 | 3,5

(n=26) | p | <0,01 | <0,01 | <0,001 | <0,001 | <0,02 | н.в.

Хворі на ЦД типу 1 | M | 19,9 | 22,9 | 57,3 | 5,6 | 21,9 | 83

з явищами кетоацидозу | ±m | 3,8 | 4,7 | 6 | 2 | 3,3 | 3,4

(n=13) | p | н.в. | н.в. | <0,01 | <0,01 | <0,01 | н.в.

Хворі на ЦД типу 2 | M | 15 | 19,5 | 61 | 10,2 | 35,7 | 86

з явищами кетоацидозу | ±m | 1,3 | 1,1 | 11,3 | 3,3 | 17 | 3,5

(n=5) | p | н.в. | н.в. | <0,02 | н.в. | н.в. | <0,05

Хворі на ЦД, до лікування | M | 20,4 | 30,9 | 59,6 | 7,6 | 16,2 | 75,9

препаратами альфа- | ±m | 4,2 | 8,4 | 6,5 | 2,3 | 1,6 | 6,42

ліпоєвої кислоти (n=12) | p | н.в. | н.в. | <0,01 | <0,02 | <0,001 | н.в.

Хворі на ЦД, після лікування | M | 14,3 | 18 | 47,3 | 9,5 | 15,8 | 85,8

препаратами альфа- | ±m | 1,3 | 1,2 | 4,6 | 3,1 | 1,3 | 2

ліпоєвої кислоти (n=12) | p | н.в. | н.в. | <0,01 | н.в. | <0,01 | <0,01

p - вірогідність відмінностей у порівнянні з контрольною групою

Проведення досліджень у хворих після запропонованого курсу лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти виявило тенденцію до нормалізації показників концентраційної функції жовчного міхура. Стосовно стану концентраційної та моторної функції жовчного міхура у хворих після лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти, слід відзначити нормалізацію показників концентраційної функції, збільшення кількості хворих з нормотонією жовчного міхура.

Результати досліджень макрофагальної системи печінки (Таблиця 2). Аналіз показників, що характеризують стан макрофагальної системи (МФС) печінки у хворих на ЦД у залежності від типу ЦД, засвідчив наявність виражених змін функції даної системи у хворих на ЦД типу 1. Встановлено вірогідне зниження константи загального кліренсу (КЗК) радіоколоїду до 0,30±0,03 при нормі 0,44±0,01. Спостерігалося значне, вірогідне зменшення константи печінкового кліренсу (КПК) до 0,28±0,02 при нормі 0,42±0,01. У групі хворих на ЦД типу 1 виявлено вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у крові (КРК), цей показник становив 0,54±0,02 при нормі 0,42±0,01, також встановлено вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у печінці – 1,75±0,05 при нормі 1,61±0,01.

При порівнянні накопичення РФП у печінці та селезінці спостерігалося вірогідне зменшення долі накопичення РФП у печінці до 94,1±0,8% і, відповідно, збільшення долі накопичення РФП у селезінці до 5,9±0,8%. Аналіз аналогічних показників у групі хворих на ЦД типу 2 виявив тільки вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у крові до 0,54±0,02 і коефіцієнту ретенції РФП у печінці до 1,78±0,04. Інші показники, що характеризують МФС у групі хворих на ЦД типу 2 не відрізняються від показників контрольної групи. У порівнянні з показниками групи хворих на ЦД типу 1 існує вірогідна відмінність.

Порівняння показників МФС груп хворих на ЦД типу 1 та 2 з умовно-контрольною групою засвідчило, що зміни функції МФС в умовно-контрольній групі носять більш виражений характер, можливо, через вичерпаність компенсаторних механізмів. При розподілі хворих на ЦД у групи в залежності від тривалості захворювання виявлено зміни функції МФС печінки. У групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю захворювання від 0 до 5 років встановлено: вірогідне зменшення значення КЗК до 0,35±0,04, вірогідне зменшення КПК до 0,32±0,03, вірогідне збільшення КРК (0,32±0,03) та вірогідне зменшення індексу печінкового захоплення (ІПЗ) до 2,79±0,13.

Група хворих на ЦД типу 2 з аналогічною тривалістю захворювання характеризується підвищенням значень КПК (0,61±0,09), КРК (0,57±0,02), КРП (1,79±0,04) та зменшенням значення індексу печінкового захоплення (3,19±0,15). Група хворих ЦД типу 1 з тривалістю від 6 до 10 років характеризується вірогідно зменшеним КЗК (0,32±0,06) і вірогідно збільшеним КРК (0,49±0,03). У хворих на ЦД типу 2 з тривалістю від 6 до 10 років виявлено вірогідне підвищення значення КРК (0,57±0,02) та КРП (1,74±0,04).

Майже всі показники функції МФС вірогідно змінені у групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю хвороби більше 10 років: вірогідне зменшення КЗК (0,27±0,02 та КПК (0,25±0,03) і збільшення КРП (1,83±0,10). У групі хворих на ЦД типу 2 з тривалістю хвороби більше 10 років вірогідно збільшені значення КРК (0,51±0,03) та КРП (1,77±0,02).

Виявлено вірогідні відмінності у розподілі РФП між печінкою і селезінкою у хворих на ЦД типу 1 з тривалістю хвороби більше 10 років у порівнянні з контрольною групою. Доля накопичення РФП у печінці зменшена до 92,98±1,20%, а доля накопичення РФП