ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СТАСІВ Олег Федорович

УДК 338.43.01/02

РЕФОРМУВАННЯ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.00.04 – економіка

та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Галанець Василь Григорович,

Львівський державний аграрний університет,

професор кафедри менеджменту організацій,

заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Слав’юк Ростислав Анатолійович

заступник директора з наукової роботи

Львівського інституту банківської справи

Університету банківської справи НБУ;

кандидат економічних наук, доцент

Ткачук Василь Іванович

Державний вищий навчальний заклад

“Державний агроекологічний університет”,

доцент кафедри економіки АПК.

унівет ім. Вадима Гетьмана

Міністерства освіти і науки Україкафедра економіки агропромислових формувань.

Захист відбудеться 29 січня 2008р. о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.814.02 у Львівському державному аграрному університеті за адресою: 80381, м. Дубляни Жовківського району Львівської області, вул. Володимира Великого, 1, головний корпус, ауд. 309.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного аграрного університету за адресою: 80381, м. Дубляни Жовківського району Львівської області вул. Володимира Великого, 1.

Автореферат розісланий “ грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Біттер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Аграрна реформа в нашій країні спрямована на вдосконалення земельних відносин, формування агропродовольчого ринку, поліпшення умов для соціального розвитку села. Однією з найважливіших її складових є господарська реформа, яка передбачає формування нової організаційної структури сільськогосподарського виробництва, створення й розвиток сучасних організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств.

Метою аграрної реформи є підвищення соціально-економічної ефективності АПК, поліпшення забезпечення населення продовольчими товарами на основі зростання їх якості й рівня цінової доступності, значного скорочення чисельності зайнятих сільськогосподарським виробництвом. Однак цілі реформи не можна вважати досягнутими. Замість високопродуктивного й висококонкурентного крупнотоварного сільськогосподарського виробництва у країні сформовано в основному дрібнотоварне, напівнатуральне. Більша частина сільськогосподарської продукції виробляється в особистих селянських господарствах, які не мають перспектив підвищення продуктивності. Особливо складна ситуація склалася в Карпатському регіоні, в якому в умовах малоземелля все більша частина сільськогосподарських угідь не використовується.

Помітне місце серед нових процесів і явищ, спричинених аграрними реформуваннями, посідає трансформація форм господарювання, становлення і розвиток різноукладності в сільському господарстві, які формують майбутню соціально-економічну модель села. У зв’язку з цим виникла потреба узагальнити науково-прикладні надбання, сприяти подальшому розвитку різноукладності на засадах системності, окреслити найважливіші напрями стратегії її розвитку в сільському господарстві.

Теоретичному обґрунтуванню й практичному вирішенню проблеми поглиблення та підвищення ефективності аграрної реформи присвятили свої праці такі вітчизняні вчені, як В.Г.Андрійчук, І.Ф. Баланюк, П.С.Березівський, О.М. Бородіна, В.Х. Брус, О.Г.Булавка, В.Г.Галанець, Т.Г.Дудар, І.І. Лукінов, О.М.Онищенко, Л.М. Запша, В.В. Зіновчук, І.В.Коновалов, О.В.Крисальний, Д.Ф.Крисанов, В.Я. Месель-Веселяк, О.П. Попова, І.В. Прокопа, П.Т.Саблук, В.М. Скупий, М.Н. Скурська, Р.А.Слав’юк, В.М. Трегобчук, Г.В.Черевко, Л.М.Шевченко, Л.О. Шепотько, В.В. Юрчишин.та багато інших. Вони розглянули різноманітні аспекти досліджуваної проблеми. Однак на даний час малодослідженими залишаються регіональні особливості проведення аграрної реформи. Недостатньо розробленою є проблема залучення до сільськогосподарського обороту невикористовуваних угідь за межами сільських населених пунктів, відродження тваринництва в сільськогосподарських підприємствах, розвитку сільськогосподарського підприємництва. Необхідність наукового дослідження цих винятково важливих та актуальних проблем зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною бюджетних наукових тем економічного факультету Львівського державного аграрного університету на 2000-2005 рр. “Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки АПК” (номер державної реєстрації 0100U002332) та на 2006-2010 рр. “Розробка організаційного механізму підвищення соціально-економічної ефективності функціонування АПК Західного регіону України” (номер державної реєстрації 0106U002073). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягає в дослідженні проблем реформування аграрної сфери та розробці пропозицій з удосконалення економічного механізму функціонування АПК.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних основ і прикладних аспектів становлення і розвитку різноукладності в сільському господарстві, визначення ефективності різних форм господарювання, прогнозування їх подальшого розвитку.

Для досягнення поставленої мети виконувались завдання:

- узагальнити досвід проведення аграрних реформувань, обґрунтувати необхідність розробки та реалізації нової державної аграрної політики, яка дозволила б об’єднати інтереси селянства і держави;

- розкрити сутність різноукладності в сільському господарстві;

- виявити тенденції розвитку сільського господарства Львівської області в перехідний період до ринку;

- визначити порівняльну ефективність виробництва у різних формах господарювання (укладах);

- розробити концептуальну структуру різноукладності в сільському господарстві Львівської області, яка б відповідала її природно - економічним умовам;

- здійснити прогноз подальшого розвитку укладів у сільському господарстві, що сприяло б успішному завершенню аграрної реформи.

Об’єктом дослідження є система економічних відносин у сільському господарстві та АПК, процес становлення та забезпечення ефективності розвитку нових організаційно-виробничих форм підприємств.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних положень, методичних і практичних підходів до реформування аграрного виробництва, розробка шляхів підвищення ефективності форм господарювання (укладів) з урахуванням природно-економічних умов регіону.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення економічних процесів і явищ, які відбуваються в аграрному секторі економіки, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних учених щодо аграрної реформи, становлення різноукладності в сільському господарстві, законодавчі та інші нормативні документи з питань розвитку агропромислового комплексу в ринкових умовах.

Використовувалася сукупність методів економічних досліджень: абстрактно-логічний (для теоретичних узагальнень, формування висновків і пропозицій); монографічний (для узагальнення результатів функціонування різних укладів у сільському господарстві Львівської області); статистико-економічний (для аналізу розвитку сільськогосподарського виробництва в різних організаційно-правових формах господарювання та виявлення ступеня і форми взаємозв’язків між результативними й факторними ознаками); графічний (для наочного зображення взаємозв’язків і взаємозалежностей під час виявлення тенденцій розвитку галузі); розрахунково-конструктивний та економіко-математичний (для обґрунтування стратегічного розвитку форм господарювання). Достовірність отриманих результатів, висновків і пропозицій підтверджується розрахунками з використанням економіко-математичного моделювання.

Інформаційної базою дослідження стали закони України, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів з питань аграрної реформи, матеріали Головного управління статистики у Львівській області за 1990-2006 рр., нормативні матеріали та особисті спостереження і розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше:

- з використанням кореляційно-регресійної моделі залежності результатів господарювання від рівня концентрації виробництва проведено порівняльну оцінку адаптаційного потенціалу великих сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, що дозволило визначити ступінь сприятливості соціального, економічного, правового середовища їх функціонування;

уточнено:

- економічну природу і функції особистих селянських господарств в умовах різноукладності аграрного сектора економіки, яка ґрунтується на високій персональній мотивації їх власників, поєднанні виробничих і побутових сторін життєдіяльності, що дозволяє одночасно і комплексно виконувати економічну, соціальну, морально-виховну, естетичну та екологічну функції. Одночасно стверджується, що особисті селянські господарства в силу дрібного розміру та низької технічної оснащеності не можуть бути пріоритетною формою господарювання, оскільки не спроможні запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу;

- сутність сільськогосподарського укладу, під яким розуміється соціально-економічна категорія, що уособлює пріоритети і відповідні їм типи економічної поведінки селян, які реалізуються в конкретних виробничих відносинах на основі діючих відносин власності з їх соціальними, економічними, організаційними та іншими складовими.

набули подальшого розвитку:

- пропозиції щодо підвищення рівнів концентрації та інтенсифікації виробництва у фермерських господарствах, поліпшення їх технічного оснащення, спеціалізації на вирощуванні овочів, плодів та ягід, надання фермерам ціле-спрямованої державної допомоги;

- пропозиції щодо повернення пріоритетної ролі в умовах різноукладності сільськогосподарським підприємствам, спроможним запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу та інновацій, збереження виробничих сільськогосподарських кооперативів як ефективної форми господарювання на перехідний період до ринку, використання обслуговуючих кооперативів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що комплексна оцінка сучасного стану та ефективності функціонування різних форм господарювання в умовах різноукладності дозволяє виявити можливості і способи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва за рахунок синергетичного ефекту й вибору раціональної спеціалізації.

Результати дослідження прийняті для практичного використання Головним управлінням агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації (довідка № 09-05/9-164 від 27.10.2005 р.) і використовуються в розробці стратегії економічного розвитку Львівщини.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною самостійною роботою автора. Наукові результати, наведені в ній, отримані особисто автором, який має великий досвід практичної роботи в сільському господарстві.

Усі публікації, крім монографії, є одноосібними. Наукові розробки сприяють вирішенню важливої проблеми розвитку різноукладності в сільському господарстві, підвищенню економічної ефективності агроформувань за рахунок синергетичного ефекту.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (Харків, 2001р.), “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (Львів,2002р.), “Динаміка наукових досліджень – 2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.), на звітних наукових конференціях аспірантів і здобувачів економічного факультету у 2002-2007 роках.

Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковані в 6 наукових працях, в тому числі в 4 статтях у наукових фахових виданнях, 1 статті в матеріалах конференцій, 1 монографії (у співавторстві). Загальний обсяг публікацій – 12,2 друк. арк., з яких автору належать 8,2 друк. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел і додатків. Робота викладена на 198 сторінках, у тому числі на 168 сторінках основного тексту, містить 32 таблиці, 14 рисунків. Список використаних джерел має 191 найменування на 16 сторінках. Додатки займають 12 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт і предмет, сформульовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, показано їх апробацію.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади становлення та розвитку форм господарювання в сільському господарстві” – узагальнено теоретичні засади сутності аграрних реформувань і різноукладності в сільському господарстві, обґрунтовано необхідність розробки нової державної аграрної політики, яка б поєднувала інтереси селянства і держави.

Після проголошення незалежності Україна обрала шлях переходу до ринкових відносин, оскільки ринкова економіка у всьому світі продемонструвала незаперечні переваги перед централізованою, плановою економікою. Важливе місце в цьому процесі займають соціально-економічні перетворення на селі. Однак через низку об’єктивних і суб’єктивних причин вони не дали очікуваних результатів. Основними причинами, що зумовили кризову ситуацію в агропромисловому виробництві були: послаблення регулювальної ролі держави; політичне протистояння у верхніх ешелонах влади; невміле керівництво виконавчої влади на всіх рівнях ієрархії; невміння керівників і спеціалістів політично і психологічно пристосуватися до ринкової економіки.

У Львівській області застосовано “революційний” підхід до деколективізації, що призвело до руйнування матеріально-технічної бази, насамперед тваринницьких комплексів, освоєних сівозмін, меліоративних систем тощо. Відсутність всебічно відпрацьованої і схваленої на найвищому рівні державної аграрної політики створила ситуацію, за якої аграрна реформа мала безсистемний характер і орієнтується на вживання не завжди достатньо узгоджених між собою, не об’єднаних єдиним задумом і не підпорядкованих досягненню кінцевої мети заходів.

У результаті аграрної реформи створено нові ринкові організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств: господарські товариства, виробничі сільськогосподарські кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства. Достатньо інтенсивно відбувається процес утворення обслуговуючих кооперативів і різних формувань інфраструктурного призначення. Суттєво збільшилися за розмірами особисті селянські господарства, змінилося їх соціально-економічне значення в аграрній економіці.

Проблема різноукладності є новою, її науково-прикладне вивчення тільки починається, хоча категорія “уклад” має порівняно давню історію і різні визначення. В одних зосереджується увага на суспільно-політичних аспектах, в інших йдеться про виробничі характеристики. З переходом до ринкових відносин виникли підстави розглядати уклади як усталені соціальні та економічні системи, що виконують певні цільові функції. До них належать: власність, суб’єкт власності, спосіб використання власності, тип організації виробництва, виробничі відносини. Уклад нами розглядається як неформалізована соціально-економічна система, осередком якої є селянин з його соціальною сутністю і обраними ним способами виробничо-господарської діяльності та всієї системи життєзабезпечення. Таке розуміння укладу зумовлене тим, що він не є організаційно чи іншим чином консолідованою системою; за ним як за окремим об’єктом не ведеться ні облік, ні звітність, його з жодного боку не розглядає статистика; він не підлягає державному чи будь-якому іншому регулюванню.

Важливою методологічною передумовою становлення різноукладності є відповідність цільовим завданням, вимогам і потребам ефективного здійснення державної аграрної політики. Процес формування різноукладності в подальшому буде залежати від того, наскільки сприятиме цьому державна аграрна політика у частині її соціально-економічної результативності.

З іншого боку, характер розвитку різноукладності, глибина і результативність відповідних перетворень знаходитимуть відображення у соціально-економічній ефективності державної аграрної політики. З огляду на це, розвиток різноукладності має розглядатися не як відокремлений, самодостатній елемент аграрних реформувань, а як безпосередня складова державної аграрної політики.

Багатоукладність, взаємодія й трансформація її складових забезпечують певне нівелювання економічних спадів у сільському господарстві, підвищують гнучкість, цілісність і стійкість аграрної системи за рахунок синергетичного ефекту, який дає спільне функціонування підприємств з високим рівнем концентрації та інтенсифікації виробництва і дрібних особистих господарств населення. Взаємодопомога і взаємовиручка (надання послуг під час виконання польових робіт, зооветеринарне обслуговування, залучення робочої сили для виконання сезонних робіт, кооперація) вигідні обом формам і підвищують ефективність виробництва загалом.

Проблема опрацювання різноукладності для одержання позитивних результатів у реформуванні аграрної сфери є складною, багатоаспектною, нелегкою для практичного вирішення. Нову державну аграрну політику не можна розглядати як спадкоємицю попередньої. Вона повинна формуватися як принципово нове соціально-економічне та суспільно-політичне явище. Відповідальність за неї мають нести державні органи управління. Найосновнішою передумовою ефективного вирішення селянського питання має стати системне здійснення низки політичних, соціальних, економічних, нормативно-правових, організаційних, управлінських, технологічних, екологічних кроків.

Нова державна аграрна політика має базуватися на визнанні сільського господарства базовою галуззю економіки країни. Усіма критеріальними ознаками і характеристиками, механізмами здійснення та соціально-економічною результативністю вона повинна знаменувати реальний, активно здійснюваний перехід до подальшого розвитку аграрної сфери країни, включаючи відповідні відносини й механізми їх здійснення на принципово нових засадах.

У другому розділі - “Тенденції розвитку сільського господарства в умовах багатоукладності” – проведено аналіз тенденцій розвитку сільськогосподарського виробництва в особистих селянських господарствах і сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм, визначено показники ефективності використання їх ресурсного потенціалу.

У дисертації здійснено аналіз динамічних змін, які відбулися (1990-2005рр.), і відбуваються в процесі аграрних реформувань у Львівській області. Насамперед це стосується розподілу сільськогосподарських угідь між землекористувачами. У 1990 р. основна їх частина була зосереджена в сільськогосподарських підприємствах (88,8%), а в підсобних особистих господарствах їх було лише 11,2%. У 2005 р. в сільськогосподарських підприємствах угідь залишилося 36,3% угідь, в господарствах населення питома вага останніх збільшилася до 59,4%.

Дослідження показали, що в області відбулися процеси, які негативно вплинули на розвиток сільського господарства. Вартість основних засобів у розрахунку на одиницю земельної площі зменшилися на третину. Суттєвої руйнації зазнали виробничі приміщення і споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, поголів’я худоби, площі багаторічних насаджень, меліоративні системи. Нестача техніки, порушення технології, зниження мотивації до високопродуктивної праці спричинили зменшення виробництва сільськогосподарської продукції в розрахунку на одиницю земельної площі .

Найпоширенішими формами господарювання в сільському господарстві Львівської області стали: господарства населення (323,1 тис.), фермерські господарства (1258), товариства з обмеженою відповідальністю (158), приватні (орендно-приватні) підприємства (154). Низький рівень заробітної плати, безробіття, фінансова криза в сільськогосподарських підприємствах призвели до зміщення епіцентру трудової активності сільського населення в особисті селянські господарства. Вони стали основними виробниками сільськогосподарської продукції. Упродовж 2001-2006 рр. вартість виробленої ними продукції сільського господарства в порівнянних цінах 2005 р. зросла з 3391,2 до 3713,8 млн. грн., тобто на 5,9, незважаючи на те, що їх загальна чисельність зменшилася з 419,0 до 323,1 тис. (табл. 1), а питома вага у продукції усіх категорій господарств у 2006 р. досягла 87,1%.

Розвиток особистих селянських господарств тісно пов'язаний з розміром доходів населення. Зростання сукупного середньодушового доходу сільського домогосподарства Львівської області протягом 2001-2005 рр. з 182,01 до 428,75 грн. за місяць (у 2,36 раза) призвело до значних змін у тенденціях розвитку особистих селянських господарств. За загального зростання обсягів виробництва площа сільськогосподарських угідь також зросла, а чисельність поголів’я великої рогатої худоби та виробництво валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь зменшилися. Це засвідчує вичерпання інтенсивних чинників зростання обсягів виробництва продукції.

Статистика домогосподарств дає підстави для висновку про значне скорочення обсягів споживання виробленої всередині особистих селянських господарств продукції. З урахуванням індексу зростання цін на продовольчі товари вони (обсяги) скоротилися на 23,3%. Одночасно вартість реалізованої продукції з розрахунку на одне господарство зменшилася на 5,5%, незважаючи на зростання розрахункового рівня товарності з 28,0 до 32,3%. Таким чином, особисті селянські господарства Львівської області демонструють чітко визначену тенденцію до прискореного згортання діяльності. За подальшого зростання грошових доходів населення, особливо за межами аграрної сфери, ці тенденції стануть ще гострішими. Якщо не буде вирішено проблему розширення сфери сільськогосподарського підприємництва, галузь занепадатиме й надалі.

Таблиця 1

Показники розвитку особистих селянських господарств Львівської області

Показник | 2001р. | 2006р. | 2006р. до 2001р., %

Кількість господарств, тис. | 419,0 | 323,1 | 77,2

Вартість валової продукції сільського господарства в порівнянних цінах 2005 р., млн. грн. | 3391,2 | 3713,8 | 105,9

Так само на:

одне господарство, грн. |

8094 |

11494 |

142,0

100 га сільськогосподарських

угідь, тис. грн. |

527,6 |

465,6 |

88,2

Площа сільськогосподарських угідь, тис. га | 656,8 | 815,1 | 124,1

Поголів’я великої рогатої худоби, тис. голів | 479,6 | 313,9 | 65,5

Вартість спожитої продукції, виробленої в особистих господарствах (у поточних цінах), млн. грн. |

822,6 |

813,3* |

98,9

Так само з поправкою на індекс зростання цін на продовольчі товари |

822,6 |

631,0* |

76,7

Так само на одне господарство, грн. | 1963 | 1953* | 99,5

Вартість реалізованої продукції (у поточних цінах), млн. грн. |

319,2 |

388,8* |

121,8

Так само з поправкою на індекс зростання цін на продовольчі товари |

319,2 |

301,6* |

94,5

Так само на одне господарство, грн. | 762 | 933* | 122,4

Розрахунковий рівень товарності, % | 28,0 | 32,3* | Х

*Дані за 2005 р.

З 2001р. у Львівській області спостерігається тенденція до покращання результатів діяльності сільськогосподарських підприємств. Загальна їх чисельність за 2001-2006 рр. скоротилася з 583 до 322. Водночас, вартість виробленої ними продукції у порівнянних цінах 2005 р. зросла з 346,5 до 550,9 млн. грн., тобто на 59,0% (табл. 2).

Аналіз розкриває певні тенденції: до 2003 р. включно відбувалося поступове зменшення питомої ваги валової продукції, виробленої сільськогосподарськими підприємствами, і збільшення, – виробленої господарствами населення. У 2004 р. така тенденція почала змінюватися – стала зростати питома вага продукції, виробленої сільськогосподарськими підприємствами. Ці зміни вселяють надію на те, що деградація сільсько-гос-подарських підприємств припинилася, більшість із них адаптувалася до умов ринкової економіки.

Таблиця 2

Показники розвитку сільськогосподарських підприємств

Львівської області

Показник | 2001р. | 2006р. | 2006р. до 2001р., %

Кількість підприємств | 583 | 322 | 55,2

у тому числі: господарські товариства | 271 | 158 | 58,3

приватні підприємства | 159 | 154 | 96,9

сільськогосподарські кооперативи | 28 | 2 | 7,1

Фермерські господарства | 1190 | 1258 | 105,7

Вартість валової продукції сільського господарства в порівнянних цінах 2005 р., млн. грн. |

346,5 |

550,9 |

159,0

Так само на:

одне підприємство, тис. грн. |

594,3 |

1710,9 |

287,9

одного працівника, грн. | 7769 | 43722 | у 5,6 разів

100 га сільськогосподарських

угідь, тис. грн. |

70,8 |

214,6 |

303,1

Середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільському господарстві, тис. осіб |

44,6 |

12,6 |

28,3

Площа сільськогосподарських угідь, тис. га | 378 | 177 | 46,8

Так само на одне підприємство, га | 648 | 550 | 84,5

Рівень рентабельності реалізації продукції сільського господарства, % |

-3,4 |

22,6 |

Х

Площа сільськогосподарських угідь, які використовуються сільськогосподарськими підприємствами, впродовж 2001-2006рр. продовжувала скорочуватися. За досліджуваний період зменшилася також чисельність зайнятих у них працівників. Однак виробництво валової продукції на одного середньорічного працівника сільського господарства як основний показник продуктивності праці збільшилося з 7769 до 43722 грн., або у 5,6 раза. Так само значно зросли обсяги виробництва на 100 га угідь. На відміну від особистих селянських господарств, спостерігається позитивна тенденція до переважання інтенсивних чинників зростання обсягів виробництва в сільськогосподарських підприємствах.

В основі значного скорочення чисельності великих сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм лежить насамперед нестабільність зовнішніх соціально-економічних умов їх функціонування. Однак не менш важливе значення мають внутрішні чинники розвитку, зокрема рівень їхнього ресурсозабезпечення. Для виявлення взаємозв’язку між обсягом виручки від реалізації продукції сільського господарства на 1га угідь і показниками ресурсозабезпечення сільськогосподарських підприємств адміністративних районів Львівської області у процесі дисертаційного дослідження проведено результативне групування (табл. 3).

Таблиця 3

Залежність обсягу виручки від реалізації продукції сільського господарства на 1га угідь від показників ресурсозабезпечення сільськогосподарських підприємств Львівської області, 2006 р.

Групи адміністративних районів за виручкою на 1га, грн. | Кількість районів у групі | Середня виручка на 1га, грн. (у) | Кількість працівників на 1 підприємство (х1) | Вартість активів на 1 підприємство, тис. грн. (х2) | Площа сільськогосподарських угідь на 1 підприємство, га(х3)

І – до 1000 | 5 | 692 | 27,8 | 1059 | 424

ІІ – 1001-

2000 |

8 |

1572 |

42,5 |

2093 |

650

ІІІ–2001 і більше |

5 |

4613 |

37,5 |

3891 |

529

Разом і в середньому |

18 |

2358 |

39,3 |

2653 |

549

Нестабільність соціально-економічних умов функціонування сільськогосподарських підприємств, безсистемність урядових реформаційних заходів в умовах перехідної економіки спричиняє значні коливання в показниках економічної ефективності виробництва. Зокрема, рівень рентабельності від реалізації зерна впродовж кількох років знизився зі ста до нуля відсотків. Цей показник більше залежить від зовнішніх, ніж від внутрішніх чинників господарювання. Тому у процесі групування як результативну ознаку нами обрано показник обсягу грошової виручки від реалізації продукції на 1га сільськогосподарських угідь.

У результаті статистичного групування адміністративних районів Львівської області встановлено високий рівень впливу на результативну ознаку вартості активів на 1 підприємство як одного з основних показників ресурсозабезпечення сільськогосподарських підприємств. Ступінь забезпечення підприємств трудовими й земельними ресурсами має значно менший вплив на значення результативної ознаки. Означені показники ресурсозабезпечення одночасно є показниками розмірів сільськогосподарських підприємств і рівня концентрації виробництва.

Однією з достовірних статистичних закономірностей, визначених вченими різних країн світу, є позитивний вплив зростання масштабів виробництва на показники економічної ефективності. З метою виявлення такого взаємозв’язку та його форми в сільськогосподарському виробництві Львівської області проведено множинний кореляційно-регресійний аналіз, результати якого наведено в табл. 4.

Коефіцієнт детермінації між результативною й факторними ознаками у всій сукупності сільськогосподарських підприємств становить 0,80. Найвищий він у господарських товариствах, а у приватних підприємствах і фермерських господарствах – значно нижчий. Оскільки чинник масштабів виробництва в господарських товариствах у 2006 р. діяв якнайчіткіше, можна зробити висновок про найвищий рівень адаптованості цієї організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств до сучасних вимог ринкової економіки в досліджуваному регіоні.

Таблиця 4

Статистичні характеристики залежності обсягу виручки від реалізації продукції сільського господарства на 1га угідь від показників ресурсозабезпечення сільськогосподарських підприємств Львівської області, 2006 р.

Форма підприємств | Рівняння регресії | Коефіцієнт детермінації

Сільськогосподарські підприємства - всього |

У = 285,9-38,9х1+1,6х2-0,9х3 |

0,80

Господарські товариства | У = 254,8+42,7х1+0,42х2-3,2х3 | 0,92

Приватні підприємства | У = 470,8+7,8х1-0,1х2+0,4х3 | 0,43

Фермерські господарства | У = 3378,4+0,7х1+3,6х2-13,3х3 | 0,45

Низький рівень ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах є однією з основних причин скорочення інвестицій у сільське господарство. Недостатня інвестиційна привабливість галузі є наслідком фінансової нестабільності, високої фондомісткості продукції, кредитної заборгованості підприємств, високого рівня зношення основних засобів, низького рівня продуктивності праці. За таких умов можливості збільшення інвестицій у сільське господарство досить обмежені. Аналіз показує, що сільське господарство внаслідок своєї непривабливості суттєво відстає від промисловості, транспорту і зв’язку, будівництва як за вартістю, так і за питомою вагою інвестицій в основний капітал. Виробництво більшості видів продукції (цукрові буряки, молоко, м'ясо великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці) залишається у підприємствах збитковим. Якщо в рослинництві тільки виробництво цукрових буряків залишилося збитковим, то в тваринництві збитковим є виробництво всіх видів продукції, крім яєць. Низький рівень рентабельності виробництва складається під дією високого рівня собівартості продукції, яка протягом 2001-2005 рр. зросла: зерна - в 13,9 раза, цукрових буряків - у 6,4 раза, овочів - у 7 разів, молока - у 5,3 раза.

Державні підприємства виявилися хронічно збитковими. Перспектив розвитку вони не мають. Суттєвої різниці у рівні рентабельності в недержавних підприємствах не виявлено. Вони рентабельні, але рівень рентабельності є низьким (3,9-5,5%). Є підстави для висновку, що рентабельність виробництва тут залежить не стільки від форм господарювання, скільки від невідпрацьованого економічного механізму, який однаково діє у всіх господарствах.

Основною соціальною метою сільського господарства є забезпечення населення продовольством і підвищення рівня життя сільського населення. Цієї мети сільське господарство Львівської області не досягло. Менше від фізіологічних норм на душу населення споживається: м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів, яєць, овочів, фруктів і ягід, риби і рибопродуктів, більше - картоплі, хліба, олії. Високоцінний білково-вітамінний тип харчування змінився на менш цінний – вуглеводний. За розміром номінальної заробітної плати працівників сільського господарства Львівщина суттєво відстає від оплати праці в інших галузях економіки. Прожитковий мінімум у сільській місцевості у 2004 р. забезпечувався зарплатою лише на 77,3%, у 2005 р. – на 80,5%.

Оцінка ситуації, яка виникла в аграрному секторі економіки Львівської області, підтверджує загальний висновок про те, що аграрна реформа поки що не дала очікуваних результатів, вказує на необхідність розробки і реалізації нової державної аграрної політики, здатної поєднати інтереси держави і селянства, вивести аграрний сектор економіки з економічної кризи.

У третьому розділі - “Прогнозування змін у подальшому розвитку багатоукладності на селі” – розроблено основи структуризації багатоукладності, обґрунтовано пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування особистих селянських та фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств.

У практичному вирішенні проблеми різноукладності в сільському господарстві потрібно керуватися тим, що становлення, розвиток і утвердження на селі різноукладності – це не окрема, самодостатня проблема, яка вимагає великих додаткових, у тому числі економічних і організаційних, зусиль. Формування різноукладності є безпосередньою складовою соціально-економічного розвитку сільського господарства і села, внаслідок чого все те, що працюватиме на підвищення результативності галузі, одночасно сприятиме зміцненню формування різноукладності. Треба виходити з того, що поступове зменшення ресурсного потенціалу сільськогосподарської галузі ставатиме реальною передумовою розвитку укладотворчих процесів, насамперед у частині соціально-економічного зміцнення укладів. Оскільки останні є неконсолідованими структурами, то розвиток господарюючих суб’єктів, як правило, не вимагатиме додаткових спеціальних витрат ні держави, ні інших суб’єктів розвитку села. Згідно з цим економічна підтримка розвитку різноукладності становитиме собою консолідацію, зосередження тієї частини грошових витрат, які держава виділятиме на формування й утримання соціальної інфраструктури сільських поселень, коштів, які надходитимуть з органів місцевого самоврядування, відповідних відрахувань сільськогосподарських підприємств та інших виробничо-господарських структур, що діятимуть у кожному сільському поселенні, а також часткових внесків домогосподарств. Отже, навіть не усвідомлюючи цього, а лише виконуючи покладені на них функції, органи місцевого самоврядування стануть структурами, які поступово перебиратимуть на себе функції формування мікроструктур сільського рівня соціальнозабезпечуючого укладу.

Сподіватися на державне, фінансове, правове, організаційне регулювання розвитку різноукладності безпідставно. Слід орієнтуватися на те, що державне управління розвитком різноукладності буде мати не прямий, безпосередній, а опосередкований характер. Його особливість полягатиме в тому, що основною ланкою має стати регулювання розвитку кожного укладу зокрема і всієї системи різноукладності створенням оптимальних правових, економічних, організаційних та інших умов для ефективного розвитку суб’єктів укладотворення. Шлях до реальної, добре організованої та ефективно функціонуючої різноукладності лежить через надійну соціально-економічну результативність розвитку всіх учасників укладотворчих процесів. Потрібне поєднання, з одного боку, нормативно-правових і макроекономічних зусиль владних структур, забезпечення відповідних виробничих і соціальних потреб господарюючих суб’єктів кожного укладу чи субукладу відповідно до специфіки виробничо-господарського функціонування, а з іншого – зацікавленості останніх в одержанні якомога кращих кінцевих результатів. Їхні інтереси стають запорукою задоволення загальногалузевих і загальнодержавних інтересів через ефективний розвиток різноукладності.

Пропонується поєднання виробничих укладів – державного і недержавних - із забезпечуючувальним укладом, який охоплюватиме: виробничо-забезпечуючувальний і соціально-забезпечуючувальний субуклади (рис. 1). Соціально-забезпечуючувальний субуклад повинен консолідувати всі елементи соціальної сфери з метою прискорення процесів її відродження.

Рис. 1. Концептуальна структура різноукладності для сільського

господарства Львівської області.

До визначення ролі селянського укладу (особисті селянські господарства) слід підходити обережно, виважено й об’єктивно. З одного боку, господарства населення виявилися найпристосованішими до особливостей перехідного періоду до ринку. Вони менш залежні від здорожчання енергоносіїв та інших матеріально-технічних ресурсів, тому що тут переважає ручна праця, вони стали основним джерелом існування селянської сім’ї. З іншого боку, за своїми розмірами і рівнем технічної оснащеності вони неспроможні запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу. Не можна беззастережно сприймати аргументи про вищу ефективність виробництва продукції у господарствах населення. Збільшення площі землекористування цих господарств не супроводжується адекватним збільшенням обсягів виробництва.

Особисті господарства населення зберігатимуться доти, доки не зменшиться рівень очевидного і прихованого сільського безробіття, доки рівень заробітної плати зайнятих у різних сферах економіки сільських жителів не зросте настільки, що дозволить їм більше споживати покупні продукти харчування, доки сільськогосподарські підприємства не вироблятимуть достатньої для забезпечення суспільних потреб кількості дешевої продукції.

Малі і великі форми господарювання не повинні протиставлятися, а взаємно доповнювати одна одну. Між господарствами населення і сільськогосподарськими підприємствами існують тісні економічні взаємозв’язки, які необхідно розвивати і використовувати з максимальною ефективністю. Розвиток фермерських господарств як досконалішої, визнаної у всьому світі, кращої форми господарювання в системі “людина-природа” гальмується складною фінансово-економічною ситуацією, відсутністю належної державної підтримки.

Основна причина, яка заважає фермерам розвивати тваринництво – висока капіталомісткість галузі. Потрібні значні затрати на спорудження приміщень й придбання продуктивних тварин, причому термін окупності вкладень досить великий. До того ж, для забезпечення інтенсивного розвитку тваринництва фермерам здебільшого бракує спеціальних знань. Але розвиток цієї галузі є для них об’єктивною необхідністю: дозволяє раціональніше використовувати трудові ресурси, забезпечує господарства органічними добривами, без яких в умовах області одержати високі врожаї сільськогосподарських культур проблематично, сприяє переходу до вітамінно-білкового типу харчування населення.

Для ефективного і повного використання землі, робочої сили і машин, а також для забезпечення регулярних грошових доходів фермерські господарства мають розвивати 2-3 галузі (в тому числі й тваринницькі). Одногалузеві господарства можуть виправдати себе лише в умовах приміських зон, займаючись овочівництвом. Невідкладною є державна підтримка фермерів у придбанні техніки, проектуванні і прокладанні доріг, електромереж, водопостачанні, зв’язку тощо. Вимагає вдосконалення система оподаткування фермерів, надання їм пільгових кредитів під заставу майна та майбутній урожай, кооперування, інформаційне забезпечення, створення консультаційних служб.

У перспективі на особливу увагу заслуговують середні і великі сільськогосподарські підприємства, спроможні запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу. У виборі напряму спеціалізації їх виробництва альтернативи нема. У виробництві зерна конкурувати з підприємствами Південного регіону місцеві підприємства не можуть – не дозволяють природні умови. Пріоритетним у перспективі повинен бути розвиток молочного скотарства. Відродження молочно-м’ясного скотарства в сільськогосподарських підприємствах базуватиметься продуманій системі державної підтримки, використанні досягнень науково-технічного прогресу, маркетинговому обґрунтуванні проектів відродження галузі, удосконаленні мотиваційного механізму.

Розраховано, що на 2011 рік прогнозний рівень фонду споживання молока у Львівській області повинен складати 942,9 тис. т, а виробництво - 1083,1 тис. т. Одержувати від корови треба на рік 3612 кг молока, не допускаючи подальшого скорочення поголів’я корів. Цілком реальним завданням є збільшення середньорічного надою від корови на 25 кг за 5 років.

Великі перспективи має виробничо-обслуговуючий субуклад, який перебуває на стадії становлення. Він формується не безпосередньо у сфері сільськогосподарського виробництва, а у споріднених із сільськогосподарським виробництвом сферах (заготівля, переробка, маркетинг сільгосппродукції, матеріально-технічне постачання, надання технологічних та інформаційно-консультативних послуг тощо), з часом утворюючи складні вертикально інтегровані маркетингові системи. Обслуговуючі кооперативи створюються за добровільного об’єднання грошових і майнових внесків виробників сільськогосподарської продукції (громадян та юридичних осіб), організації демократичного управління і справедливого поділу ризику й доходів. Обслуговуючі кооперативи забезпечують формування стабільного продовольчого ринку, сприяють витісненню зайвих торгових посередників, забезпечують підвищення доходів, створюють нові робочі місця на селі. Розвиток обслуговуючої кооперації потребує розробки і реалізації відповідної державної програми.

Система різноукладності сільського господарства загалом сприятиме кращому використанню аграрного потенціалу, можливостей, створюваних державою для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, дозволяє з меншими втратами уникати ускладнень, які виникають за обмеженості і недосконалості централізованих впливів на ефективний розвиток сільського господарства.

Потреба у виділенні в системі укладотворення на селі соціально-забезпечувального укладу, цільовим призначенням якого має стати забезпечення соціальних потреб села, є об’єктивно необхідною. Через різке зменшення на ці потреби бюджетного фінансування, депресійний стан місцевих бюджетів відбувається подальше нагромадження проблем у функціонуючій мережі об’єктів соціальної інфраструктури. Сільська територія Львівщини забезпечена середніми закладами освіти тільки на 60%, дошкільними закладами – на 10%, клубами та будинкам культури – на 65%, амбулаторно-поліклінічними закладами – на 7%, фельдшерсько-акушерськими пунктами – на 50%.

Для виходу з кризової ситуації на рівні сільських рад необхідно створити спеціальний фонд, функціональним призначенням якого повинно стати формування незалежних потужностей територіального соціального комплексу для надання кожному жителю села гарантованих законодавством мінімальних послуг охорони здоров’я та освіти, доповнення їх послугами житлово-комунального та побутового спрямування, культури, торгівлі, транспорту, зв’язку тощо. Спеціалізоване періодичне та епізодичне обслуговування має надаватися, як правило, на районних та обласному рівнях.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення проблеми реформування форм господарювання в аграрному секторі регіону. Виконане наукове дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:

1. Одне з найпомітніших місць у процесі аграрних реформувань посідає створення нових ринкових форм господарювання, формування рідноукладності в сільському господарстві, трансформація старих укладів, які віджили, в нові ринкові. Система укладів має розглядатися як підсистема загальнішої системи – розвитку аграрних відносин, що у свою чергу є підсистемою розвитку аграрної сфери. Під сільськогосподарським укладом треба розуміти соціально-економічну категорію, що уособлює пріоритети і відповідні їм типи економічної поведінки селян, які реалізуються в конкретних виробничих відносинах, першооснову яких становлять діючі відносини власності з їх соціальними, економічними організаційними та іншими складовими.

2. Форми господарювання в сільському господарстві Львівської області у процесі аграрної реформи і становлення різноукладності на селі постійно удосконалюються, змінюється їх структура. Найбільшого поширення набули особисті селянські та фермерські господарства, господарські товариства, приватно-орендні підприємства. Не одержали розвитку (порівняно з іншими областями) сільськогосподарські виробничі кооперативи. Відбулися кардинальні зміни у розподілі сільськогосподарських угідь між землекористувачами. Якщо у 1990 р. в сільськогосподарських підприємствах їх було зосереджено 88,8%, а в господарствах населення - 11,2%, то у 2005 р. - відповідно 34,8% в сільськогосподарських підприємствах і 65,2% в господарствах населення, які виробляють 87,1% валової продукції сільського господарства.

3. Показники ефективності сільськогосподарського виробництва з технологічного, економічного і соціального погляду в області є незадовільними. У 2005 р. намітилось деяке поліпшення показників: збільшилася сума прибутку і чисельність прибуткових сільськогосподарських підприємств порівняно з попередніми роками, підвищився рівень рентабельності їх діяльності. Однак рівень рентабельності більшості видів продукції (цукрових буряків, молока, м’яса великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці) залишився збитковим, що складається під дією двох чинників: надмірно високої собівартості продукції і відносно низьких середніх цін її реалізації. З розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь порівняно з 1990 р. усі категорії господарств у 2005 р. виробили 81,5% валової продукції, в тому числі фермерські господарства 107,8% (порівняно з 1995 р.), сільськогосподарські підприємства - 56,2%, господарства населення – лише 25,4%.

4. Протягом 2001-2006 рр. відбулися значні зміни в економічній поведінці основних суб’єктів господарювання в сільському господарстві. Скорочується чисельність особистих селянських господарств та обсяги спожитої і реалізованої ними сільськогосподарської продукції. Прискореними темпами зменшується чисельність поголів’я тварин, погіршуються показники виробництва валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь. Простежується чіткий взаємозв'язок між темпами зростання грошових доходів сільського населення і темпами скорочення обсягів виробництва в особистих селянських господарствах. У разі збереження існуючих тенденцій слід очікувати подальшого звуження сфери селянського укладу.

5. Негативні тенденції розвитку укладу сільськогосподарських підприємств,