ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СИВАК Олександр Іванович

УДК 355.1 (477)

КАДРОВА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РОЛЬ

У РЕФОРМУВАННІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Спеціальність – 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛЬВІВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету „Львівська політехніка”.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Ткачук Павло Петрович,

Львівський інститут Сухопутних військ

Національного університету „Львівська політехніка”,

начальник інституту

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Панчук Май Іванович,

Київський інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса

Національної академії наук України,

завідувач відділом національних меншин

кандидат політичних наук, доцент

Остапець Юрій Олександрович,

Ужгородський національний університет,

декан факультету суспільних наук

Захист відбудеться 25 січня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 21 грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої Вченої ради О.Б.Шурко

кандидат політичних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Реформування Збройних Сил України розглядається як проблема загальнодержавної ваги, оскільки безпосередньо впливає на рівень національної безпеки держави.

Зріє розуміння того, що такий процес обумовлюється не лише забезпеченням нормального фінансового, майнового стану, насиченням військ сучасним озброєнням, військовою технікою, засобами зв’язку, транспорту, комп’ютерним обладнанням. Щораз більшою мірою зростає розуміння узалежнення підвищення боєздатності Збройних Сил від дії людського фактору.

Складність і унікальність розбудови національних Збройних Сил полягає у тому, що вони формувалися здебільшого на базі радянських військових з’єднань, дислокованих в Україні після розпаду СРСР. Вирішення цієї важливої і складної проблеми вимагало термінової переатестації всього офіцерського корпусу, виявлення спроможності колишніх радянських офіцерів скласти присягу на вірність незалежній Україні, стати на захист її національних інтересів.

У зв’язку з цим актуалізується проблема якісного складу Збройних Сил України як своєрідного інституту, що стабілізує політичну систему в умовах не завжди передбачуваної динаміки політичного процесу суспільства, що трансформується.

Проблема удосконалення кадрової політики у Збройних Силах України, формування офіцерського корпусу, надання йому високих професійних, морально-психологічних якостей, наближення системи його підготовки та проходження служби до сучасних європейських стандартів залишається актуальним загальновійськовим, загальнодержавним завданням.

Спроба здійснити науковий аналіз, узагальнити діюче нормативно-правове законодавство, практичний досвід становлення системи добору та підготовки кадрів у Збройних Силах України обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Обрана тема дослідження має досить високу наукову і політичну актуальність, оскільки в ньому уперше в українській політології зроблено спробу теоретично осмислити досвід, практику реалізації одного з важливих напрямів реформування Збройних Сил України – підготовку командних офіцерських кадрів, спроможних забезпечувати належну боєздатність Збройних Сил України, а також розкрити нові підходи до утвердження демократичних принципів формування командних, офіцерських кадрів на засадах пріоритетності професіоналізму, морально-психологічних якостей, подолання притаманних тоталітарній добі принципів добору кадрів, що ґрунтувалися на партійно-класових принципах, хабарництві, протекціонізмі, родинних, приятельських стосунках тощо.

Отже, тема дисертаційного дослідження за цих обставин є актуальною щодо розгляду не лише проблем розвитку Збройних Сил, а й проблем політичного життя України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з науковою тематикою кафедри політології Національного університету „Львівська політехніка”, спрямованої на дослідження проблем державотворення та національної безпеки України.

Метою дисертаційної роботи є узагальнення практики реалізації кадрової політики у Збройних Силах України, обґрунтування шляхів формування професійно зрілого, національно свідомого українського офіцерського корпусу.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- виявити ступінь наукової розробки проблем здійснення кадрової політики в незалежній Українській державі, зокрема в Збройних Силах України, та її вплив на політичні процеси;

- оцінити стан утвердження принципів демократії, соціальної рівності, професіоналізму, морально-психологічних якостей, які декларувалися і запроваджувалися як домінуючі у кадровій політиці у Збройних Силах України;

- визначити ефективність існуючої системи військової освіти щодо формування необхідних якостей, знань, практичних навичок майбутніх офіцерів, опанування досвіду зарубіжних країн у підготовці офіцерських кадрів;

- проаналізувати заходи керівництва Міністерства оборони України, керівного складу видів Збройних Сил, командування з’єднань і частин щодо подолання таких негативних явищ, як корупція, хабарництво, крадіжки, дідівщина, алкоголізм тощо та визначити їх ефективність;

- з’ясувати сучасний стан добору, розстановки, виховання кадрів у Збройних Силах України, відповідність діючої системи стандартам провідних європейських країн;

- розглянути заходи держави щодо соціально-правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей виходячи з діючого в Україні законодавства, їх вплив на якість та стабільність офіцерського корпусу Збройних Сил України;

- розглянути трансформацію форм кадрової політики при переході Збройних Сил України на контрактну (професійну) систему комплектування особового складу.

Об’єктом дисертації є кадрова політика у Збройних Силах України як важливий чинник у формуванні та функціонуванні воєнної організації держави, її національної безпеки та політичної стабільності.

Предметом є принципи та механізми детермінування загальними трансформаційними політичними процесами формування кадрового потенціалу Збройних Сил України, системи підготовки, добору кадрів у Збройних Силах України, соціально-правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей.

Методологія, методи дослідження. В ході дисертаційного дослідження, у виробленні концептуальних підходів до кадрової політики у Збройних Силах України автор керувався загальнонауковими принципами пізнання, принципами діалектики і формальної логіки, об’єктивності, системності, цілісності, історизму, комплексного (міжпредметного) підходу до розв'язання наукової проблеми.

Провідне значення в дисертації надано методам: структурно-функціональному, соціально-психологічному, порівняльно-правовому, описовому, комплексно-аналітичному тощо.

Під час аналізу дієвості, ефективності кадрової політики у Збройних Силах України активно використовувалися методи соціальної діагностики, системні методи наукового пізнання, допоміжні процедури, засоби, спрямовані на одержання об’єктивної, достовірної інформації про реальний стан кадрового потенціалу у Збройних Силах України, пріоритети кадрової політики, її найближчі перспективи, завдання.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від заснування у 1991 році українських національних збройних сил до 2007 року, коли реально склався досвід запровадження і удосконалення системи добору кадрів у Збройних Силах України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається передусім тим, що:

- доведено, що кадрова політика є одним із основних важелів успішної реалізації заходів реформування Збройних Сил України - формуванням професійного, національно свідомого, патріотичного, морального офіцерського корпусу укріплюється основа майбутніх збройних сил, здатних забезпечити захист суверенітету та незалежності держави, а також є показником загальної динаміки політичних процесів у державі;

- в контексті процесу трансформації політичної системи України проаналізовано хід реформування вітчизняної системи військової освіти та доведено, що з урахуванням майбутньої чисельності Збройних Сил України формування військових навчальних закладів за видовим принципом є економічно вигідним, ефективним за навчальними показниками та найсприятливішим для зосередження наукового та педагогічного потенціалу військової організації держави;

- на основі дослідження впливу сучасних процесів політичної євроінтеграції встановлено позитивний вплив на формування професійних якостей курсантів інтеграції у веденні освітньої діяльності військових та цивільних вищих навчальних закладів, необхідність проведення змін методик навчання з урахуванням досвіду підготовки офіцерських кадрів у провідних країнах світу, внесення змін до програм навчання з урахуванням майбутнього входження України до євроатлантичних структур;

- досліджено вплив рівня соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей на піднесення іміджу у суспільстві військової служби, стабілізації, поліпшення морально-психологічного клімату військових колективів.

З’ясовано, що кадрова політика на загальнодержавному рівні та у Збройних Силах зокрема, побудована на наукових засадах, проведення добору кадрів на всіх без винятку рівнях при суворому дотриманні таких критеріїв, як професійна компетентність, освіченість, морально-психологічна стійкість, відданість справі, громадському обов’язку, набуває загальнодержавної ваги. Нехтування визначеними критеріями, прийняття кадрових рішень на основі протекціонізму, земляцтва, хабарництва призводили до некомпетентних, волюнтаристських дій, зловживання владою, потурання марнотратству, компрометації державотворчих процесів в Україні.

Матеріали дисертаційної роботи являють собою вклад у визначення місця, ролі військової кадрової політики в загальній системі державного управління, системі загальної державної кадрової політики.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та результати можуть бути використані при подальшій розробці самостійних наукових, навчальних дисциплін, спецкурсів "Кадрологія", "Управління персоналом" тощо.

Практичне значення роботи полягає в тому, що викладені в ній матеріали, теоретичні положення, висновки, рекомендації можуть бути використані у навчальному процесі вищих військових навчальних закладів – під час розробки лекційних курсів, написання курсантами дипломних і курсових робіт. Висновки, рекомендації, теоретичні положення, фактологічний матеріал можуть бути використані структурними підрозділами Міністерства оборони України, Генерального штабу в подальшому удосконаленні системи кадрової політики у Збройних Силах України.

Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій сторіччю О.Ольжича 14 червня 2007 року у Національному університеті "Львівська політехніка", на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Військового інституту "Львівська політехніка". Результати дослідження обговорювалися на наукових семінарах кафедри політології Національного університету „Львівська політехніка”, в ході проведення нарад в Департаменті військової освіти та науки, Департаменті кадрової політики Міністерства оборони України (2005-2007 рр.).

Публікації за темою дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях, зокрема у п’яти наукових статтях, розміщених у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які містять вісім підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок (із них 169 сторінок основного тексту). Список використаних джерел містить 401 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, визначається ступінь і стан розробленості наукової проблеми, сформульовано мету, основні завдання, визначено об’єкт, предмет, методологічну основу, методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, теоретичне та практичне значення основних узагальнень, наведено дані про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - „Методологічні, теоретичні підходи до розробки і реалізації кадрової політики у Збройних Силах України” з’ясовується, що теоретичною базою дослідження були положення, висновки, оцінки, сформульовані відомими вітчизняними і зарубіжними мислителями, присвячені політичній та соціальній проблематиці. Дослідження набуло чітко вираженого міждисциплінарного характеру, що однак не применшує визначального характеру оцінок, висновків з позиції політології, лише фрагментарно збагачених теоретичними, фактологічними матеріалами, які умовно можуть бути віднесені як до політології, так до філософії, соціології, військової історії.

У першому підрозділі - „Теоретичні засади, методологія і методи дослідження кадрової політики у Збройних Силах України” зазначено, що у процесі дослідження кадрової політики у Збройних Силах України враховувалися три вихідні рівні її методології: по-перше, сукупність філософських загальнонаукових принципів пізнання, пізнання кадрової діяльності, кадрових процесів і відносин тощо; по-друге, розробка з методологічних позицій кадрової політики, концепцій її змісту та предмету, суб’єктів і об’єктів, формування основного понятійного апарату, визначення субординації понять тощо; по-третє, необхідність вибору відповідно до певних методологічних принципів методів дослідження, як загальнометодологічних так і спеціальних, прикладних, а також добір відповідних технологій, процедур.

Вибір методологічних позицій, прагнення пізнати найвагоміші чинники кадрової політики у Збройних Силах України, її зміст, предмет, суб’єкти і об’єкти обумовили такі основні методи дослідження.

Конкретно-історичний метод дав змогу підійти до аналізу змісту кадрової політики у Збройних Силах України з урахуванням радянського минулого, нинішнього її стану і майбутніх перспектив та застосовувався у зв’язку з аналізом подій, процесів, що змінили політичний, суспільний лад у країні, співвідношення політичних сил у суспільстві.

Метод порівняльного аналізу дав змогу виявити динаміку змін у кадровому потенціалі різних родів військ, військових формувань, з'єднань, виявити причинно-наслідкові закономірності у кадровій політиці в Збройних Силах України, дати характеристику якісних і кількісних параметрів кадрового потенціалу Збройних Сил України, зіставити ці дані з відповідними даними розвинутих країн Європи.

Структурно-функціональний метод як складова системного підходу дав змогу виявити місце і роль кадрової політики в системі управління в Збройних Силах України, а також структуру, функції, форми організації, призначення, найважливіші напрями кадрової політики.

Соціологічний метод дав змогу виявити природу і характер кадрової політики в Збройних Силах України як багатоманітного соціального явища, ставлення до нього різних політичних сил, прошарків населення, військовослужбовців та їхніх сімей, здійснити стратифікацію кадрової політики, виявити місце кадрової політики в системі соціальних зв’язків у суспільстві, військовому соціальному середовищі, виявити реальну потребу в певних професіональних кадрових резервах.

У другому підрозділі - „Аналітичний огляд джерел” передусім проаналізовано зміст численних нормативно-правових документів, які визначили засади кадрової політики в Збройних Силах України. Це, зокрема, Закони України „Про оборону України”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, „Про Збройні Сили України”, „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” тощо.

Безпосередній вплив на удосконалення системи кадрової політики у Збройних Силах України мали такі важливі документи, як „Концепція кадрової політики у Збройних Силах України до 2005 року”, „Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року”, „Про Концепцію переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року” тощо.

Документи свідчать, що особлива увага найвищих владних структур постійно приверталася до вдосконалення системи військової освіти, яка відіграє домінуючу роль у підготовці професійних кадрів для Збройних Сил України. Урядом, Міністерством оборони України були сформульовані директивні вимоги щодо створення оптимальної мережі військових навчальних закладів, радикального перепрофілювання їх діяльності відповідно до назрілих потреб Збройних Сил, всебічного якісного поліпшення підготовки військових фахівців, їх раціонального використання у військових колективах.

Аналіз ефективності заходів держави щодо формування належного морально-психологічний стану військовослужбовців у Збройних Силах України, визначення засобів, механізмів, технології його достовірної оцінки дає докторська дисертація М.Й.Варія "Морально-психологічний стан військ та його оцінка", а також дисертаційні роботи А.Б. Єрмоленка "Збройні Сили України як елемент воєнної організації держави", А.М. Зачепи "Суспільна діяльність та її вплив на морально-психологічний стан військового підрозділу”, докторська дисертація та опублікована на її матеріалах монографія М.І.Нещадима "Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика" тощо.

Важливою джерелознавчою підмогою у написанні дисертаційної роботи стали "Біла книга – 2005. Оборонна політика України", "Біла книга – 2006", у яких ґрунтовно розглянуті загальні підсумки реформування і розвитку Збройних Сил України у 2001 – 2006 рр., перспективні напрями подальшого реформування Збройних Сил. Особливо важливими є розділи книг, в яких розглянуто структуру, чисельність Збройних Сил, підготовку військ, кадрову політику та військову освіту, соціальні гарантії військовослужбовцям.

Серед проблем, що належало розв’язати в процесі дослідження, надзвичайно важливо було виявити і дати належну оцінку джерелам, які розкривають заходи держави щодо соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Крім офіційно оприлюднених документів держави, у пресі було опубліковано чимало інформаційних матеріалів, які роз’яснювали суть розглянутих вище питань.

Найбільш повну уяву про соціальний захист військовослужбовців дають публікації В.А. Гошовської „Актуальні питання гуманітарної та соціальної політики в Збройних Силах України”, „Соціальна домінанта реформування”, І. Сабурова, І. Ревка “У центрі уваги – демократія та права людини у Збройних Силах”. Збагатили джерелознавчу базу дослідження окремі періодичні видання з Російської Федерації.

Зазначається, що проблеми державної кадрової політики, зокрема кадрової політики у Збройних Силах України заслуговують подальшого ґрунтовного наукового дослідження, оскільки відіграють важливу політичну роль у поглиблені процесів державотворення, у розбудові та реформуванні Збройних Сил України.

Дослідження показало низку проблемних, дискусійних питань у сфері правового, соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, зокрема тих, що звільнилися від військової служби.

Поглиблення демократичних процесів у країні, поширення можливостей скористатися джерелами інформації з зарубіжних країн дали змогу ширше вивчити досвід, механізми реформування збройних сил, підготовки військових спеціалістів у багатьох зарубіжних країнах, що мають не лише пізнавальне, а й безпосереднє практичне значення для військового керівництва нашої країни.

У другому розділі - “Кадрова політика та її роль у розбудові Збройних Сил України” розглядається динаміка змін, удосконалення концептуальних засад, підходів, теоретичних підтекстів кадрової політики, аналізується її роль у формуванні Збройних Сил України, обґрунтовується об’єктивна доцільність подальшого реформування Збройних Сил.

У першому підрозділі - “Політичні, наукові, нормативно-правові засади кадрової політики у Збройних Силах України” визначаються наукові дефініції щодо суті кадрової політики як сукупності теоретичних знань і організаційно-практичних заходів державної влади і військових органів управління, спрямованих на визначення та втілення в життя мети, характеру, принципів, завдань і методів кадрового забезпечення Збройних Сил.

Аналізується складний початковий процес утворення Збройних Сил України, обставини, об’єктивний і суб’єктивний “фон” приведення до присяги на вірність Україні колишніх радянських офіцерів, які добровільно вирішили продовжувати службу у Збройних Силах України. Відповідно до нових концептуальних підходів керівництва нашої держави до забезпечення національної безпеки України Міністерство оборони послідовно здійснювало поетапне скорочення чисельності особового складу військових з’єднань, розформування і перепрофілювання діяльності деяких з них, забезпечення військових підрозділів кадрами, які виявилися дефіцитними, зокрема офіцерів молодшого і середнього військового рангу. Збройні Сили стали виходити на оптимальну модель за чисельністю особового складу Збройних Сил, системою керівництва військовими формуваннями. Водночас здійснювалося удосконалення нормативно-правової бази, яка забезпечувала впровадження заходів щодо підвищення якості підготовки, професіоналізації офіцерських кадрів, набуття ними бойового досвіду, підвищення ефективності кадрової політики, зокрема у питаннях, безпосередньо пов’язаних із реформуванням Збройних Сил. Суттєво оновлена система, механізми атестування офіцерського складу з метою досягти об’єктивної оцінки їх професійних, морально-етичних, ділових та особистих якостей. Передбачається створення резерву кандидатів для просування по службі, спрямування на навчання, перепідготовку, встановлюються граничні терміни перебування на офіцерських посадах, визначаються оптимальні співвідношення між категоріями офіцерського складу.

У другому підрозділі - “Пріоритетні напрями військової кадрової політики в сучасних умовах” розкривається діяльність кадрових структур щодо укомплектування усіх ланок Збройних Сил України професійно підготовленими кадрами, запровадження якісно нової системи супроводження служби військовослужбовців на всіх етапах її проходження, удосконалення рейтингової системи атестування офіцерського складу, підвищення ролі атестаційних комісій у вирішенні кадрових питань. Зазначено, що важливу роль у підвищенні професійної майстерності, бойового вишколу військовослужбовців відіграла участь українських воїнів у миротворчих акціях під егідою ООН, ОБСЄ, НАТО. До таких акцій, як правило, залучалися військовослужбовці контрактної служби. В Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 р., затвердженому Указом Президента України від 22 червня 2004 р., містяться важливі аспекти кадрової політики в Збройних Силах, зокрема передбачається, що Збройні Сили зразка 2015 року будуть гнучкими, матимуть високу мобільність, здатність до реагування на будь-які надзвичайні ситуації. Збройні Сили матимуть удосконалену структуру, достатній рівень технічної оснащеності. Зазначено, що чисельність офіцерів зменшуватиметься при одночасному збільшенні чисельності сержантського складу.

У дисертаційній роботі розкрито заходи до запровадження комплектування Збройних Сил України на контрактних засадах, аналізуються політичні, соціальні, економічні, демографічні аспекти такої важливої акції.

У третьому розділі -„Реалізація кадрової політики у системі військової освіти” - розглядаються проблеми реформування військової освіти як важливого напряму кадрової політики.

У першому підрозділі - “Військова освіта як важіль професійної підготовки військовослужбовців” визначається, що Україна успадкувала від колишнього СРСР розгалужену мережу військових навчальних закладів. Проте потрібні були якісно нові підходи до налагодження діяльності військових навчальних закладів. Їх завдання було чітко окреслено: забезпечити підготовку військових фахівців такої номенклатури спеціальностей і в такій кількості, що потрібні як у мирний, так і воєнний час. Водночас наголошувалося, що економічне обґрунтування майбутньої системи військової освіти ставало одним із визначальних чинників при формуванні нових і збереженні діючих військових навчальних закладів. Передбачалося поетапне докорінне реформування системи військової освіти в Україні.

Певні позитивні зрушення в діяльності вищих військових навчальних закладів на початку XXI ст. були наслідком посилення керівництва цією важливою ділянкою кадрової політики передусім з боку керівних структур Міністерства оборони України. Питання організації військової освіти, її змісту, якості, раціонального використання випускників військових вузів, підготовки, перепідготовки професорсько-викладацького складу регулярно розглядалися керівними структурами Міністерства оборони України. В прийнятих документах зазначалося, що військова освіта є вагомою складовою частиною загальнодержавної системи освіти, що забезпечує підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації військових фахівців відповідно до сучасних вимог Збройних Сил, формує високі морально-психологічні якості громадянина - захисника Вітчизни.

Серед чинників, які найбільше вплинули на масштабні якісні зміни у змісті, організації вищої військової освіти, в першу чергу слід назвати процес інтеграції системи військової освіти в загальнодержавну (цивільну) систему. Це дало змогу, крім значної економії бюджетних асигнувань, досягти максимально-ефективного використання потужної навчально-матеріальної бази, високопрофесійного науково-педагогічного потенціалу цивільних навчальних закладів у підготовці військових спеціалістів.

Львівський військовий інститут був одним із перших в Україні, що ініціював інтегрування військової і цивільної освіти; він став органічною складовою Національного університету “Львівська політехніка”. Це дало змогу у процесі підготовки військових фахівців ширше використати потужну навчально-матеріальну базу університету, багатий бібліотечний фонд, налагодити спільне проведення науково-дослідних робіт. До навчального процесу з курсантами було залучено численний висококваліфікований професорсько-викладацький склад університету “Львівська політехніка”.

У другому підрозділі - “Виховання військовослужбовців – важливе завдання кадрової політики у Збройних Силах України” стверджується, що упродовж останніх років у військових колективах Збройних Сил України якісніше, переконливіше, ефективніше здійснюється виховання військовослужбовців, їх морально-психологічне загартування, правове виховання. Це обумовлюється:

по-перше, розробкою і реалізацією фундаментально мотивованих нормативних актів, які визначили теоретичні засади, завдання, форми і методи виховної і гуманітарної діяльності у військових колективах Збройних Сил України;

по-друге, приверненням уваги до формування військовослужбовців як особистостей, ідейно, морально, психологічно, фізично загартованих захисників Вітчизни з боку керівництва держави, Міністерства оборони, науковців, преси, докорінного поліпшення всієї системи соціально-правового захисту військовослужбовців;

по-третє, підвищенням ролі, інтенсифікації діяльності воєначальників усіх рангів, офіцерів, співробітників структур гуманітарної сфери у військах, створення ними у військових колективах атмосфери вимогливості, нетерпимості щодо порушників військової дисципліни, носіїв негативних вчинків, нестатутних відносин, схильності окремих воїнів до алкоголізму, наркоманії і тощо.

Враховуючи необхідність підвищення рівня правового, наукового, кадрового, матеріально-технічного і фінансового забезпечення гуманітарного й соціального розвитку Збройних Сил, Президент України 25 жовтня 2003 року видав розпорядження “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери Збройних Сил України”, а 12 січня 2004 року своїм Указом схвалив “Концепцію гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України”. Ці документи віддзеркалювали науково обґрунтовану систему поглядів на поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у Збройних Силах України, гуманізацію всіх сфер військової діяльності, задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців та членів їхніх сімей. Її положення визначили основні принципи гуманітарної і соціальної політики в Збройних Силах України та механізми їх реалізації.

Досвід показав, що у процесі реалізації гуманітарної політики у Збройних Силах важливого значення набула освітньо-виховна функція, сутність якої полягає у формуванні у військовослужбовців високої національної та громадянської свідомості, патріотизму, активної життєвої позиції.

Етапною подією стало затвердження у вересні 1998 року Указом Президента України “Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”.

Концепція містила ґрунтовний аналіз стану виховної роботи у військових колективах Збройних Сил, і що особливо важливо, було визначено конкретні напрямки подальшого удосконалення виховної роботи у Збройних Силах України. Цей документ відіграв важливу роль в удосконаленні управлінської діяльності всіх структур Збройних Сил.

У четвертому розділі - „Соціально-правові аспекти кадрової політики у Збройних Силах України”, зокрема у першому підрозділі “Реалізація заходів держави щодо соціально-правового захисту військовослужбовців”, розкривається реалізація заходів держави щодо соціального захисту військовослужбовців.

В умовах сучасних соціально-економічних перетворень в Україні, прагнення до поглиблення Євроатлантичної інтеграції керівництво держави виявляє щораз більшу зацікавленість у створенні надійних правових та соціальних гарантій військовослужбовцям, які б стимулювали їх до сумлінного, високопрофесійного виконання обов’язків військової служби. Досвід показує, що військова служба передбачає ряд специфічних вимог, які дістали відображення в діючому законодавстві, військових статутах. Норми, що діють у цій сфері, враховують складні, відповідальні, часто екстремальні умови праці, пов’язані з постійним ризиком для життя і здоров’я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових якостей. Відомо, що військовослужбовці в інтересах служби можуть багаторазово міняти місце праці і проживання, у них ненормований робочий день. До того ж дружини, члени сім’ї військовослужбовців часто не мають можливості працювати за фахом. Додамо, що військовослужбовці часто в інтересах держави позбавляються можливості реалізації своїх власних життєвих інтересів і планів.

Такі специфічні умови життя і діяльності військовослужбовців, часткове обмеження їх прав і свобод, повністю гарантованих усім громадянам, заслуговують на належну компенсацію, моральну і матеріальну підтримку зі сторони держави та її громадян.

Соціальний захист військовослужбовців повинен передбачати комплекс заходів, направлених на компенсацію обмежень, об’єктивно обумовлених характером військової діяльності, обмежень можливостей реалізації соціальних очікувань військовослужбовців, які лягли в основу їх професійного вибору. Створення відповідних соціально-правових гарантій військовослужбовцям та членам їхніх сімей забезпечує підвищення у суспільстві престижності військової служби, є ключовим у вирішенні завдання переходу Збройних Сил України на комплектування військовослужбовцями контрактної служби.

У другому підрозділі - “Роль кадрової політики у підвищенні авторитету Збройних Сил, стабілізації військових колективів” стверджується, що авторитет Збройних Сил України завойовується високим професіоналізмом, відмінним бойовим вишколом, морально-психологічною стійкістю, ідейним гартом, політичною зрілістю, які демонструють українські воїни, виконуючи відповідальні миротворчі місії у конфліктних регіонах світу, відстоюючи честь і гідність нашої Вітчизни.

Подальша розбудова Збройних Сил України, наближення їх до найкращих європейських стандартів, пов’язується із завершенням їхнього реформування, послідовним запровадженням комплектування Збройних Сил на контрактних засадах, створенням прозорих механізмів атестування офіцерського складу, удосконаленням системи гуманітарного і соціального забезпечення, підвищенням рівня соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

На всіх рівнях державного керівництва, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації сформувалося тверде переконання у тому, що побудова надійної системи соціальних, правових гарантій військовослужбовцям - одна з найважливіших передумов створення Збройних Сил - гідних історичного покликання у XXI столітті. Вони мають бути вільними від недоліків минулого, соціально здоровими, національно свідомими, морально загартованими, боєздатними, професійно досконалими, соціально захищеними. Лише такі Збройні Сили спроможні стати надійними захисниками суверенітету, територіальної цілісності держави.

Отже, удосконалені механізми кадрової політики, добір професійно підготовлених, освічених, морально, психологічно загартованих, досвідчених військових керівників, спроможні забезпечити розв’язання доленосних питань державотворення в аспекті надійного захисту суверенітету держави.

У “Висновках” узагальнено результати дисертаційного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист. До найважливіших результатів дисертації можна віднести такі:

1. На основі аналізу документів та інших джерел доходимо висновку, що прискореному реформуванню Збройних Сил України за вирішальної ролі державної підтримки як нормативно-правової так і фінансово-матеріальної, сприяла удосконалена кадрова полі-тика, яка забезпечила підготовку і раціональне використання у належ-них масштабах висококваліфікованих, професійно досконалих кад-рів для українського війська. Аналіз заходів реформування та розвитку Збройних Сил дозволяє стверджувати, що кадрова політика в Збройних Силах України сьогодні є своєрідним концентрованим відображенням, показником динаміки політичних процесів, які здійснюються у державі.

2. Важливим у здійсненні нової кадрової політики в Збройних Силах України стало наукове обґрунтування реальних потреб Збройних Сил у військових кадрах, яке дало змогу визначити чисельність офіцерського корпусу перспективної моделі Збройних Сил, доцільне співвідношення між категоріями офіцерського складу, потребу у підготовці кадрів для різних рівнів військового управління, що в подальшому вплинуло на формування структури системи військової освіти, системи підготовки та підвищення кваліфікації офіцерського складу, перехід з кадрової на контрактну систему проходження служби. За основу обґрунтування було прийнято показники армій провідних країн світу.

Переведення Збройних Сил на комплектування військовослужбовцями на контрактних засадах обумовлюється низкою вагомих чинників – політичних, соціальних, демографічних, фінансових.

3. При розробці стратегії нової кадрової політики у Збройних Силах України, її наукових засад та системи зазначається, що критеріями оцінки військовослужбовців визначено рівень освітньої підготовки, війсь-кову кваліфікацію, досвід, повагу і дотримання демократичних цінностей, професіоналізм, дисциплінованість, морально-психо-логічну стійкість. Визначені критерії мають бути покладені в основу об’єктивної системи атестації військових кадрів при прийнятті рішення про призначення на вищі посади та для скерування на навчання. Необхідна чітка побудова траєкторії кар’єрного росту керівників вищого рівня, визначення для кожної з посад освітньо-кваліфікаційного рівня претендента, обов’язкового переліку, терміну та результату проходження ним служби на посадах вертикалі та горизонталі управління, обов’язкової ротації на посадах командної та штабної ланок. У зв’язку з цим необхідне створення системи перепідготовки, підвищення кваліфікації військових кадрів, стимулювання самоосвіти офіцерських кадрів.

4. Реформування Збройних Сил, відповідне удосконалення кадрової політики обумовили докорінну перебудову системи військової освіти. Забезпечено її функціонування у єдиному нормативно - правовому полі системи вищої освіти України, встановлено відповідні освітньо-кваліфікаційні рівні, визначено напрями, спеціальності та спеціалізації підготовки військових фахівців. З метою виключення дублювання підготовки фахівців однакових спеціальностей для військових формувань міністерств і відомств України в структурі військової освіти створено видові та міжвидові навчальні заклади з закріпленням за ними визначеного переліку спеціальностей для підготовки, що в цілому мало відповідну економічну доцільність, створювало відчуття стабільності в колективах реформованих навчальних закладів, забезпечувало відповідну навчальну ефективність у спільній підготовці представників родів військ виду Збройних Сил України.

Виправдала себе практика інтегрування військової і цивільної освіти, яка дала змогу максимально повно використати потужний матеріально-технічний потенціал, висококваліфікований професорсько-викладацький колектив цивільних вузів для підготовки військових фахівців. Яскра-вим прикладом, який підтверджує плідність цієї інтеграції є діяльність Львівського інституту Сухопутних військ Національного університету “Львівська політехніка”.

Водночас, наповнення змістом системи військової освіти має здійснюватися з урахуванням кращого досвіду радянської системи підготовки офіцерських кадрів, перспектив набуття Україною членства у НАТО, тенденції до поглиблення фундаментальних знань з урахуванням технічного ускладнення сучасних зразків озброєння і техніки.

5. Формування національно свідомих, морально, психологічно стійких офіцерських кадрів, як показує досвід, досягалося організацією змістовної гуманітарної, виховної роботи у військових колективах, удосконаленню якої Міністерство оборони приділяло недостатньо уваги. Створення сучасної системи кадрового менеджменту вітчизняного війська неможливе без посилення уваги до питань гуманітарного та соціального забезпечення, тісної інтеграції кадрової, гуманітарної та соціальної складової у системі комплектування Збройних Сил України людськими ресурсами та реалізації людського потенціалу у життєдіяльності військ. Стрижнем цієї роботи має бути впровадження державницької за духом та змістом ідеології, спрямованої на формування воїна-патріота, захисника незалежної Української держави.

6. Дослідження дає змогу стверджувати, що стабілізації кадрового складу у Збройних Силах України сприяла активізація діяльності вищих органів державної влади щодо соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. І навпаки – відміна окремих положень законодавчих актів щодо соціально-правового захисту військовослужбовців викликала невдоволення та незадовільний морально-психологічний стан офіцерських колективів, спричиняла масові звільнення з лав Збройних Сил молодих офіцерів та офіцерів, що досягли мінімально необхідної для виплати пенсійного забезпечення вислуги років.

Добровільна відмова військовослужбовця від частини прав та свобод громадянина, складні, відповідальні, часто екстремальні умови праці, пов’язані з постійним ризиком для життя і здоров’я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових якостей заслуговують на належну компенсацію, моральну і матеріальну підтримку з боку держави. Створення відповідних соціально-правових гарантій військовослужбовцям та членам їхніх сімей забезпечує підвищення у суспільстві престижності військової служби, є ключовим у вирішенні завдання переходу Збройних Сил України на комплектування військовослужбовцями контрактної служби.

7. У дисертаційному дослідженні розглянуто можливі шляхи розв'язання деяких невідклад-них проблем подальшого удосконалення кадрової політики у Збройних Силах України.

Вирішенням завдання підвищення професіоналізму офіцерського корпусу, набуття ним досвіду, зокрема зарубіжного в питаннях форм та способів бойового застосування частин і підрозділів у сучасних збройних конфліктах, виконання завдань з підтримання миру у складі багатонаціональних сил, використання новітніх інформаційних систем та технологій у військовій справі можуть бути детально сплановані заходи міжнародного військового співробітництва, які повинні передбачати навчання курсантів та офіцерів Збройних Сил України, підготовку науково-педагогічних працівників у військових навчальних закладах країн НАТО, участь підрозділів та частин Збройних Сил у міжнародних військових навчаннях. Успішне виконання завдань міжнародного військового співробітництва, залучення України до миротворчих операцій під егідою ООН, що безумовно сприятиме піднесенню іміджу держави, заходиться в прямій залежності від рівня володіння військовослужбовцями Збройних Сил України іноземними мовами, зокрема англійською, вимогу щодо знання якої кожним офіцером необхідно визначити нормативно.

Підготовці високопрофесійних кадрів середньої та вищої ланки управління сприяє продумана система атестації, призначення на вищі посади, ротації офіцерів на командних, адміністративних та штабних посадах у поєднанні з проходженням курсів підготовки та підвищення кваліфікації. Водночас, не завжди при прийнятті рішення щодо просування офіцера по службі безпосередніми командирами враховувалися тільки об’єктивні показники його службової діяльності, успішне навчання у навчальному закладі. Тому надзвичайно важливим сьогодні є створення відповідного незалежного кадрового центру, на який покладатиметься функція управління кар’єрним ростом офіцера від узагальнення та аналізу атестаційних матеріалів до прийняття рішення щодо призначення на конкретну посаду.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Сивак О.І. Кадрова політика у Збройних Силах України у світлі нової воєнної доктрини: зміст та характерні особливості // Українська національна ідея: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. – Львів, 2006. – № 17 – С. 50-53.

2. Сивак О.І. Підготовка високоосвічених офіцерських кадрів – важливе завдання сучасної кадрової політики у Збройних Силах України // Українська національна ідея: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. – Львів, 2006. – № 18 – С. 206-209.

3. Сивак О.І. Проблеми професійної підготовки офіцерських кадрів Збройних Сил України // Наукові праці: Науково-метод. журн. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. – Т. 69. Вип.56. Політичні науки. Правознавство. – С. 152-159.

4. Сивак О.І. Підготовка висококваліфікованих кадрів, їх соціально-правовий захист – важливе завдання сучасної кадрової політики у Збройних Силах України // Наукові праці. Науково-метод. журн. – Миколаїв: МАГУ ім. Петра Могили. – 2007. – №62. – С.156 – 160.

5. Сивак О.І., Дурач В.М. Виховання правової культури військовослужбовців – невідкладне завдання кадрової політики у Збройних Силах України // Українська національна ідея. Реалії та перспективи розвитку. Зб. наук. пр. – Львів: НУ “Львівська політехніка”. – 2007. – №19. – С.90 – 95.

Анотація

Сивак О.І. Кадрова політика та її роль у реформуванні Збройних Сил України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси – Львівський Національний університет імені Івана Франка – Львів, 2007.

Дисертація є комплексним дослідженням кадрової політики у Збройних Силах України, її впливу на вирішення завдань реформування Збройних Сил, підготовки та формування професійно досконалого, національно свідомого офіцерського корпусу. У роботі обґрунтовано висновок, що прискореному реформуванню Збройних Сил України за вирішальної ролі державної підтримки як нормативно-правової так і фінансово-матеріальної, сприяла удосконалена кадрова полі-тика. Аналіз заходів реформування та розвитку Збройних Сил дозволяє стверджувати, що кадрова політика в Збройних Силах України сьогодні є своєрідним концентрованим відображенням, показником динаміки політичних процесів, які здійснюються у державі. Проаналізовано хід реформування системи військової освіти та визначено шляхи удосконалення системи навчання з урахуванням досвіду підготовки офіцерських кадрів у провідних країнах світу. Досліджено вплив гуманітарного, соціального забезпечення, рівня соціально-правового захисту на стабільність, морально-психологічний стан офіцерських колективів.

Ключові слова: кадрова політика, реформування Збройних Сил, військова освіта, соціально-правовий захист військовослужбовців.

АННОТАЦИЯ

Сивак А.И. Кадровая политика и ее роль в реформировании Вооруженных Сил Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.

Диссертация является комплексным исследованием кадровой политики в Вооруженных Силах Украины, её влияния на решение задач реформирования Вооруженных Сил, подготовки и формирования профессионально совершенного, национально сознательного офицерского корпуса. Анализ мероприятий реформирования и развития Вооруженных Сил убеждает, что кадровая политика в Вооруженных Силах Украины сегодня является своеобразным концентрированным отражением, показателем динамики политических процессов, которые осуществляются в государстве. В ходе исследования определено, что ускоренному реформированию Вооруженных Сил Украины при решающей роли государственной поддержки как нормативно-правовой так и финансово-материальной, благоприятствовала усовершенствованная кадровая политика.

Основой осуществления новой кадровой политики стало научное обоснование реальной потребности Вооруженных Сил в военных кадрах на основе показателей армий развитых стран мира. Эти показатели были определяющими в формировании состава офицерского корпуса перспективной модели Вооруженных Сил, структуры системы военного образования, подготовки и повышения квалификации офицерского состава.

В контексте усовершенствования кадровой политики рассмотрены мероприятия