ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШАФ ОЛЬГА ВОЛЬТІВНА

УДК 821.161.2 – 1.09

СОНЕТ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету, Міністерство освіти і науки України (м. Дніпропетровськ).

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, професор,

Заверталюк Нінель Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української літератури

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор,

Марко Василь Петрович,

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.К. Винниченка,

професор кафедри української літератури

кандидат філологічних наук, доцент,

Зборовська Ніла Вікторівна,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України,

старший науковий співробітник

Захист відбудеться _29 січня_ 2008 року о _11__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, пр. Гагаріна, 72.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий "_29 грудня____ " 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради __________________ О.О. Глушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість Емми Андієвської, української поетеси, прозаїка, художниці, є вагомим внеском не тільки в українську, а й у світову літературу. Із установленням державної незалежності України доробок поетеси стає доступним як для читацького загалу, так і для літературознавчих студій, що зумовлено насамперед виданнями її прозових та поетичних творів. Її поезія у 2002 та 2003 рр. була номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Актуальність теми дослідження. Сонетарій Емми Андієвської (він складається з 21 збірки, виданих в період з 1951 по 2006 роки) репрезентує експериментально-інтелектуальний напрям української поезії, зорієнтований на філософську, онтологічну, екзистенційну проблематику та нові поетикально-стилістичні шляхи її художнього вираження. У сфері зацікавлень поетеси феномен буття в його матеріальному і трансцендентному вимірах, що розкривається через свідомість суб'єкта, онтологічні і космологічні закони світобудови. Філософська глибина окреслених у сонетах поетеси тем та ірраціонально-суб'єктивне їх трактування нею зумовлює герметичність їх змісту. Пріоритет сонетного жанру в поезії Андієвської визначається передусім його структурно-когерентними особливостями, що дозволяють художньо втілити складну діалектичну суть буття. Нетрадиційний підхід поетеси до процесу творчості (активізація потенціалу підсвідомої сфери, інтуїтивний, позараціональний спосіб світовідчуття) модернізує її письмо в образотворчому, мовно-поетичному аспектах, сприяє різноваріантному прочитанню її текстів.

Актуальність наукового розгляду теми "Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті" зумовлена тим, що її висвітлення передбачає системне дослідження сонетарію поетеси в естетичному, ідейно-тематичному, жанрово-стилістичному аспектах, а також осягнення феномена її творчої особистості в контексті світоглядних, етично-філософських переконань і комплексу ментальних, психобіографічних факторів. Попри багатогранність, самобутність, мистецьку довершеність творів Андієвської літературознавчо-критичні розвідки діаспорних фахівців та вчених з материкової України не сформували цілісної концепції її творчості, хоча ряд ідейно-тематичних, стилістичних та жанрових особливостей був ними окреслений. Зокрема у працях В. Державина, М.-Р Стеха, Н. Зборовської науково-теоретично обґрунтовано творчий метод поетеси (хоча визначення його не є однозначним – від символізму та імпресіонізму до сюрреалізму). Спробу розкрити світоглядне підґрунтя її поетичного доробку, роль підсвідомого в креативному процесі і з цих позицій потрактувати зміст поезій мисткині здійснено в роботах
Д.-Г. Струка, М.-Р. Стеха, Т. Возняка, П. Сороки. Окремі аспекти її поетичної, в тому числі й сонетної, творчості _мова, лексичний склад, прийоми і характер образотворення, тематика поезій сонетярки _висвітлені в статтях Е. Райса, Ю. Лавріненка, А. Мойсієнка, Ю. Бондара, О. Гриценка, О. Астаф'єва, М. Жулинського, М. Нікули, О. Деко, В. Коптілова. Проте природа поетичного мислення Андієвської, особливості його вияву саме в сонетарії, а також місце і значення останнього в українському і світовому мистецькому русі залишились не визначеними. Потребує наукової систематизації і конкретизації комплекс провідних стилеутворюючих факторів письма поетеси, його кореляція з принципами жанрової організації сонетів.

Усвідомлення унікальності поезій Е. Андієвської та їх ролі в розвитку культури і духовності сучасного суспільства можливе шляхом їх типологічного зіставлення з провідними тенденціями західноєвропейського мистецтва, яке є середовищем формування особистості поетеси. Поділяючи слушну думку Д. Наливайка, що "кожне явище сприймається й осмислюється людською свідомістю в певній системі й інакше осмислюватись не може" Наливайко Д. Спільність і своєрідність української літератури в контексті європейського літературного процесу. – К.: Дніпро, 1988. – С.235., вважаємо, що актуальним є виявлення генетичних джерел та типологічних аналогій як спільних закономірностей художнього відтворення світу в поезії Андієвської та західноєвропейському мистецтві. Суттєвими факторами їх вияву є спорідненість чи відмінність ідейно-тематичного змісту та поетикальної структури поезії, що вводиться в контекст, її приналежність до провідних мистецьких напрямків, шкіл, течій, художніх систем і стилів Там само. – С.238.. Одним з основних аспектів аналізу доробку митця в певному культурному контексті є також світоглядне підґрунтя його творчості, тип світовідчуття. У поезії Андієвської цей чинник є визначальним як для окреслення її самобутніх рис, так і для зіставлення із західноєвропейським мистецтвом.

Слово Емми Андієвської, що відкриває нові духовні, інтелектуальні горизонти сучасної людини, вимагає нових форм і методів наукового дослідження, орієнтованих на синтез літературознавчого, лінгвістичного, психоаналітичного, історично-культурологічного підходів. Це зумовлює всебічність аналізу літературної, в даній роботі – сонетної спадщини видатної української поетеси.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету в рамках науково-дослідної теми "Поетика художнього тексту (текст, контекст, паратекст, метатекст) в українській літературі". Тема роботи затверджена науково-координаційною радою при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол №2 від 30.05.2002 №130/66).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розгляд поетики сонетної творчості Емми Андієвської, її генетичних та типологічних зв'язків із західноєвропейським культурним процесом. Для реалізації поставленої мети окреслені такі завдання:

- визначити співвіднесеність традиції та новаторства в сонеті Андієвської;

- простежити еволюцію сонета як жанру у творчості поетеси, представлену динамікою пріоритетних антитез як основних елементів змісту;

- окреслити систему протиставлень у статиці як ідейно-тематичну матрицю сонетарію;

- розкрити художньо-естетичні параметри сонетів Андієвської з урахуванням феномена авторської свідомості (психології творчості митця, ролі підсвідомої сфери, комплексу світоглядних установок, ментальних, психобіографічних факторів);

- осмислити філософське підґрунтя сонетного доробку, що є визначальним чинником у вираженні позиції авторського "Я" стосовно світу, в контексті як західноєвропейської, так і світової філософської думки;

- проаналізувати стилістичні особливості сонетарію Емми Андієвської: а) символічний, сугестивний характер поетичної мови, її функціонально-семантичну диференціацію; б) роль тропіки в розкритті ідейно-тематичного змісту; в) специфіку образної структури поетичного тексту;

- висвітлити контактно-генетичні, типологічні зв'язки сонетарію Е. Андієвської із західноєвропейським культурним процесом другої половини ХХ ст.

Об'єктом дослідження є сонетний доробок Емми Андієвської, вміщений у збірках "Народження ідола", "Риба і розмір", "Кути опостінь", "Пісні без тексту", "Наука про землю", "Каварня", "Спокуси святого Антонія", "Вігілії", "Архітектурні ансамблі", "Знаки. Тарок", "Межиріччя", "Вілли над морем", "Хвилі", "Хід конем", "Півкулі і конуси".

Предметом дослідження є жанрова природа, художньо-естетична, стилістична своєрідність сонетів Емми Андієвської, їх співвіднесеність із західноєвропейським літературно-мистецьким рухом.

Методи дослідження. Широкий спектр поставлених у дисертації завдань вимагає застосування різних методологічних підходів. Ефективною в осягненні змісту поезій Емми Андієвської є герменевтика, що передбачає тлумачення тексту у філософському, ментальному, психоаналітичному контекстах з орієнтацією на каузально-генетичну інтерпретацію смислового наповнення творів. У виявленні специфіки поетичної мови сонетів мисткині (полівалентної семантики лексичних одиниць, еліптичної структури речення) актуальним є лінгвістичний метод. Провідна роль підсвідомого у творчому процесі Андієвської аргументує необхідність звернення до психоаналітичного методу для розкриття психології її творчості, рушійних сил творчого акту, вмотивування "логіки" її поетичного мислення. Посилена увага мисткині до проявів власного душевного життя дозволяє синтезувати психоаналіз із психобіографічним методом. Метод структурального аналізу має на меті висвітлення організації її сонетарію як динамічної художньої цілісності – гіпертексту, виділення в ньому систем образів-констант та бінарних опозицій, що формують його змістовий каркас. Визначення загальних принципів структури сонета Е. Андієвської у зв'язку з психологією її творчості координується в роботі із дослідженням підсвідомої сфери як структурно організованої матриці К. Леві-Стросса, теорією бінарних функцій як конструктивних елементів тексту В. Проппа. Функціональний та порівняльно-типологічний методи застосовані при вивченні поетики, насамперед жанрової специфіки, поетичної мови творів української сонетярки та західноєвропейських митців. При осмисленні еволюції сонетного жанру використаний порівняльно-історичний метод.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві зроблено спробу системного розгляду сонетів Емми Андієвської в західноєвропейському контексті, їх жанрової своєрідності та художньо-естетичної значимості з урахуванням логіки поетичного мислення поетеси, феномена її свідомості, що дає підстави інтерпретувати самобутність стилеутворюючих факторів її письма як закономірний наслідок підсвідомих джерел її поетичної творчості. Еволюцію ідейно-тематичного змісту сонетів Андієвської висвітлено в безпосередньому зв'язку з її світоглядно-філософськими переконаннями, що ґрунтуються на світовій релігійно-філософській думці. Специфіка поетичної мови сонетів Емми Андієвської ґрунтується на сугестивності, полісемантичності мовного знаку (його фонічному, асоціативному, логіко-раціональному значенні), альтернативних принципах кореляції слів (акустичному, асоціативному), семантичній диференціації мовних одиниць (знакові і символічні, або фонові). Тропіка сонетного доробку поетеси (зокрема нетрадиційні тропи – метабола, парабола, альтернатива, метаморфоза) лежить в основі символізації тексту, класифікується за принципом співвідношення раціонального та ірраціонального. Деякі аспекти доробку української поетеси типологічно подібні до творів західноєвропейських митців (Р.-М. Рільке, С. Малларме, П. Верлена), поетів української діаспори (Ю. Тарнавського, М. Ревакович). що засвідчує органічне засвоєння Андієвською найкращих надбань світової культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її матеріал може бути: 1) використаний у подальшому дослідженні історико-літературного процесу в Україні та діаспорних колах, художньо-естетичних засад творчості як вітчизняних, так і зарубіжних поетів-модерністів, у виявленні перспектив розвитку сонетного жанру в сучасній літературі; 2) застосований в лекційних курсах з історії української літератури, спецкурсах і семінарах по вивченню здобутків митців українського зарубіжжя; при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт та укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії української літератури ХХ-го століття.

Особистий внесок здобувача полягає: 1) в окресленні психобіографічних засад формування поетичного світовідчуття Е. Андієвської; 2) у конкретизації ідейно-тематичного змісту її сонетів, їх лейтмотиву; 3) в інтерпретації тексту сонетарію поетеси як структурованого гіпертексту з ієрархічно організованою (залежно від глибини символізації) образною системою; 4) у виявленні рівнів художнього простору сонетів мисткині, що трактуються як виміри авторського світовідчуття; 5) у виділенні символу як домінанти поетичного стилю Е. Андієвської.

Апробацію результатів дослідження було здійснено на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська література в контексті світової літератури" (Одеса, 2002), "Поетика художнього тексту" (Дніпропетровськ, 2003, 2006, 2007), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність, ментальність" (Кривий Ріг, 2002), звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури ДНУ.

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в 7 статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг – 225 сторінки. Основний текст – 212 сторінок. Список літератури нараховує 184 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено її актуальність і наукову новизну, сформульовано мету та завдання роботи, її предмет, окреслено теоретико-методологічну основу, теоретичне та практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено структуру та обсяг роботи.

У першому розділі дисертації "Жанрова природа сонета Емми Андієвської: традиції і новаторство" висвітлено основні інгредієнти поетики мисткині, етапи її дослідження діаспорними та вітчизняними літературознавцями, відзначений особливий внесок М.-Р. Стеха, П. Сороки, Н. Зборовської та інших у розкриття художньо-естетичних засад та стилістичних особливостей поезії Андієвської. Окреслено теоретико-методологічну основу дисертації, яку складають праці теоретико-літературознавчого спрямування, а саме: роботи І. Бехера, К. Герасимова, І. Качуровського, В. Лебанідзе, Д. Павличка, В. Чаплі, а також В. Грібова, О. Куцевола, С. Крижанівського, О. Мороза та інших з історії розвитку та теорії сонета, з питань еволюції сонетного жанру, його трансформації в сучасному літературному процесі. При виконанні дисертації взяті до уваги розвідки І. Кошелівця, В. Жирмунського, Б. Томашевського, М. Гаспарова, Г. Шенгелі з теорії віршування, строфічної, метро-ритмічної, версифікаційної організації ліричного твору, монографії М. Бахтіна, Л. Гінзбург, Б. Кормана, в яких висвітлено концепції ліричного героя, авторської свідомості, їх специфіка в сучасній поезії. Праці І. Скоропанової, Ю. Линника, М. Наєнка про тенденції сучасного письменства допомогли з'ясувати стан і перспективи сонетописання в українській літературі. Враховано методологію аналізу культурного контексту Д. Наливайка. Для окреслення філософської концепції буття, художньо втіленої в сонетах Е. Андієвської, а також визначення етичних та естетичних засад її творчості в дисертації використано дослідження філософського, теософічного, езотеричного спрямування: філософські концепції пізнання та суб'єктивної свідомості Е. Гуссерля, Ж.-П. Сартра, теорія інтуїтивізму А. Бергсона, погляди на Бога і людину Ф. Ніцше, М. Бердяєва, ідея кругообігу культур О. Шпенглера; "філософія серця" Г. Сковороди, П. Юркевича, метафізика (космологічні, онтологічні погляди) Геракліта, Платона, Плотіна, вчення брахманізму, даосизму (Бхагавад-гита, Дао-Де цзин), теософічна концепція структури й закономірностей матеріального та трансцендентного буття О. Блаватської; інтерпретація посмертя як виміру інобуття в Тибетській книзі мертвих (Бардо Тходол). З метою осягнення феномена творчої особистості поетеси, специфіки її креативного акту, з'ясування образно-поетичної, мовностилістичної організації її художніх текстів залучені тенденції психоаналітичного спрямування: вчення З. Фройда, К.-Г. Юнга про вияв і функціонування підсвідомої сфери, комплекс архетипів підсвідомого людини, механізми та символіку сновидіння; використана методологія дослідження мови як універсальної моделі підсвідомого Ж. Лакана. Аналіз поетичної мови та системної організації тексту в сонетах Андієвської зумовив звернення до лінгвістичних, структуралістських концепцій, насамперед теорії семантичної диференціації та структури слова О. Потебні, теорії письма Р. Барта, його положення про слово як дискурс, аналіз структуралістських тенденцій у західноєвропейській філології Г. Косікова, а також його дослідження сугестивної функції слова, теорії символу, тропіки як акту символізації.

У розділі здійснено спробу вмотивувати вибір Е. Андієвською сонетного жанру і його домінування в її поетичному доробку передусім його структурно-когерентною специфікою: композиційною двочленністю, що формально забезпечує протиставлення тези та антитези, художньо реалізує ідею діалектичної цілісності буття – центральну в естетиці сонетярки. У процесі вивчення модифікації жанру сонета у творчості поетеси найвищий ступінь новаторства зафіксований на змістовому рівні її творів, яким притаманна онтологічно-екзистенційна, філософська тематика (метафізична суть видимих реалій буття, трансцендентний світ, проблеми смерті, апокаліпсису). Зміст її поезій відзначається своєрідністю співвіднесення антитетичних змістових елементів у тексті. Формальна побудова сонетів Андієвської здебільшого канонічна. Сонетна строфа вибудована за петрарківською строфічною моделлю, вона зрідка модифікується шляхом додавання п'ятнадцятого рядка – коди, яка служить для узагальнення виражених у поезіях рефлексій, забезпечує цілісність їх змісту. Але всупереч традиційному канону сонетна строфа поетеси, як правило, синтаксично не завершена, що зумовлено способом співвіднесення тези й антитези, який не вимагає їх композиційного розмежування.

Розташування та художня якість (точність, повнота, ритмічна та фонетична досконалість) рими в сонетах Е. Андієвської суголосні канону сонетописання, проте її суттєвою рисою є базування на співзвуччі приголосних. Використання в сонеті поетеси дисонансного римування є новаторським порівняно із класичними зразками жанру. Завдяки дисонансному римуванню сонетярка уникає традиційних римованих кліше, досягає багатства та різноманітності фонічної структури творів. Сонети Е. Андієвської ґрунтуються на утвердженому каноном п'ятистопному ямбі. Відхилення в метро-ритмічній системі деяких творів (стопи пірихія та спондея, елементи акцентного вірша) становлять виняток. Тяжіння до тонічної системи віршування (тримірної, рідше двомірної акцентуації) за умови формального дотримання ямбічного розміру є характерною рисою індивідуального стилю поетеси. У лексичній системі її сонетів, на відміну від класичних зразків цього жанру, поряд із загальновживаною книжною лексикою побутують застарілі слова ("смолоскип"), неологізми ("хитиннозябрий"), діалектизми ("нетля"), розмовно-просторічні слова ("шпетить", "комизиться"), професіоналізми ("адсорбент", "регулятор"), терміни ("квазар", "хризопраз"). Еклектичний лексичний склад сонетів Андієвської орієнтований на художнє втілення в них ідеї "тотальності" буття.

У розділі розглянуто еволюцію сонетного жанру згідно з концепцією аполлонівського та діонісійського типів культури, запропоновано методологію класифікації сонетів "позакласичного" періоду (зразки цього жанру від запозичення їх європейськими літературами у ХVІ ст. до сьогодення) за такими параметрами: культурно-мистецький напрямок, національна літературна традиція, індивідуальний стиль митця; теоретично окреслені поняття сучасного та модерністичного сонета. Останнє закріплюється за творами зазначеного жанру, зміст яких базований на опозиційних тезах, що не потребують синтезу (на відміну від класичного сонета), а утворюють змістову цілісність, утверджуючи "поліфонічну компліментарність буття" Герасимов К. Диалектика канонов сонета // Гармония противоположностей. Аспекты теории и истории сонета. – Тбилиси: Издательство Тбилисского университета, 1985. – С.24.. Роль Емми Андієвської в історії сонетописання визначена в роботі з позицій модерністичного дискурсу безвідносно до певної національної школи та літературного угрупування, зважаючи насамперед на авторську індивідуальність.

У другому розділі "Концептуальність антитези в сонетах Емми Андієвської" розглядається специфіка розгортання змісту творів поетеси через співвіднесення тези й антитези, осмислюється система бінарних опозицій як основа часово-просторової моделі поетичного світу, визначаються глобальні антиномії та реалізація через них ідейно-тематичного спектра сонетів мисткині. З урахуванням зміни пріоритетних антитез простежується вияв еволюції світоглядних установок автора.

Діалектичність змісту сонетів Е. Андієвської, зумовлена домінуванням у них мотиву трансформації, розкривається через систему антитез, сфокусованих на опозиціях буття і небуття, життя і смерть, реальний світ та інші виміри існування. Рефлексія цих дихотомій властива і творчості західноєвропейських сонетистів-модерністів (Р.-М. Рільке, П. Валері, С. Малларме) здебільшого як тло розгортання ліричного почуття, в той час, як у сонетах української поетеси вони виступають головними об'єктами художнього осмислення. Членування змісту сонетів Андієвської на бінарні опозиції є способом конструювання в них поетичного світу, координуючими осями якого виступають глобальні антиномії "реальність – ірреальність" та "старе буття – нове буття". Через антиномію "реальність _ірреальність" в поезіях сонетярки знаходить вираження ідея дотичності видимого світу та потойбіччя через протиставлення макро- і мікросвіту, конкретно-буденного та абстрактно-космічного, зовнішнього світу та внутрішньо-суб'єктивного буття, дійсності та її віддзеркалення. У сонетах, де домінують названі антитези, наявне змістове взаємопроникнення, тенденція до ототожнення опозиційних елементів (реального світу та позареального): "Світ, що – лазівку – у цей світ прогриз". Спосіб співвіднесення тези й антитези в таких сонетах синхронічний (взаємозворотний), що не передбачає їх композиційного протиставлення; останнє реалізується здебільшого на образному рівні. Подібний спосіб співвіднесення антитетичних елементів наявний і в ряді сонетів Р.-М. Рільке.

Функція антиномії "старе буття – нове буття" в поезії Е. Андієвської, що набуває смислової ваги, починаючи з її збірки "Наука про землю", полягає в реалізації ідеї трансформації як динамічного руху від минулого недосконалого світу до майбутнього оновленого (можливо інтерпретувати і як перехід від матеріального до трансцендентного буття). Антиномія "старе буття – нове буття" має відкриту структуру, до якої входять, крім полярних змістових компонентів (старий світ і новий світ), онтологічні категорії апокаліпсису як руйнації матеріального та небуття. У поетичних текстах сонетярки, як правило, протиставляються окремі аспекти антиномії, виражаючи той чи інший етап світового поступу. Так, у збірці "Вігілії" акцент зроблено на темі світової руйнації, у збірці "Знаки. Тарок" домінує рефлексія небуття, у "Межиріччі" – світового оновлення. Компоненти антиномії "старе буття – нове буття", що, за логікою авторського світовідчуття, є взаємозумовленими як закономірні етапи всесвітньої еволюції, в сонетах поетеси співвідносяться діахронічно, або лінійно, на композиційному рівні "перетікаючи" одне в одного. Для таких сонетів властиві елементи драматичності (драматургічності), що простежуються в сюжетному русі до кульмінації та розв'язки, формально виявляються в тексті через нагнітання емоційної напруги шляхом вживання образів зростаючої експресивності, через виклад думки в русі від її конкретизації до філософського узагальнення. Такі прийоми розгортання змісту сонета за законами драми властиві і творчості класиків жанру Ф. Петрарки, В. Шекспіра та інших.

Глобальні антиномії "реальність – ірреальність" та "старе буття – нове буття" формують часово-просторову модель поетичного світу в сонетах Андієвської: змістовий аспект категорій реальності та старого буття окреслює поле об'єктивної дійсності (цього світу), відповідно, категорії ірреальності та нового буття – поле потойбіччя. На опозиції "цей світ – інобуття" ґрунтується онтологічна концепція поетеси _ідейно-естетичне ядро її сонетної творчості. Точкою кореляції названих категорій в художньому просторі її творів є безпосередньо момент поетичної рефлексії, націленої на оприявнення перетворення цього світу в інобуття. У поезіях збірок Андієвської останнього десятиріччя ("Межиріччя", "Вілли над морем", "Хвилі", "Хід конем") варіюються обидві антиномії з тенденцією до їх злиття в синтетичну змістову єдність. У художньому осмисленні поетесою матеріальних та метафізичних аспектів буття в названих збірках ключовими є антитетичні онтологічні домінанти – дух і матерія, світло і темрява, тиша і звук – їх поетична рефлексія, не властива західноєвропейській сонетній творчості, надає віршам Андієвської художньої своєрідності. Вагоме місце в її поезіях 1980 – 2000-х років посідає опозиція навколишньої дійсності та внутрішнього буття суб'єкта, компоненти якої теж тяжіють до ототожнення.

У сонетному доробку Е. Андієвської виділяються твори з морально-етичною проблематикою (цикли "Про добро і зло" (збірка "Риба і розмір"), "Відозви" ("Каварня"), "Портретна галерея" ("Вігілії"), збірка "Спокуси святого Антонія") - добра і зла, Божественного і людського, Бога і диявола. Глибокий діалектичний зміст таких опозицій розгортається близьким до класичного способом.

У третьому розділі "Співвідношення "Я – світ" у сонетній творчості Емми Андієвської" увагу зосереджено на висвітленні художньо-естетичних засад доробку поетеси, які визначаються специфікою спрямування її творчої активності на пізнання і художнє відтворення світу в номінально-матеріальному, індивідуально-психологічному, космологічно-трансцендентному вимірах. У процесі осягнення істинної суті світу Е. Андієвська вибудовує філософську концепцію буття, базовану на діалектичній єдності феноменів буття, інобуття та свідомості ліричного суб'єкта. У цій концепції оприявнені позиція письменниці щодо світу, комплекс її світоглядних позицій, характер світовідчуття.

У підрозділі 3.1Феномен авторської свідомості: пов'язаність етногенетичної пам'яті з інтелектуальними мітами світової культури" окреслюється індивідуальність свідомості Е. Андієвської в її зв'язаності із психобіографічними рисами, ціннісними пріоритетами, вагомими в інтерпретації поетики її сонетів, визначаються її (свідомості) темпоральні зближення і відповідності до світової культури.

Феноменальність поетеси виявляється в її всебічній освіченості та ерудованості ("Мене цікавить все – від седиментів морського дна до космології чи комахознавства" Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. – К.: Факт, 2002. – С.36.), орієнтації виключно на творчість ("Можу творити цілу добу, аби не дуже заважали" Там само. _С. .), у її світобаченні та креативному акті. Позараціональна, інтуїтивно-емоційна рецепція світу поетесою, перегукуючись з феноменологічним "баченням сутності" Е. Гуссерля, ідеями Ж.-П. Сартра, А. Бергсона, визначає зміст її сонетів (рефлексія реалій світу, їх трансформації в метафізичну площину) та стилістичні особливості її письма (асоціативність образів, алогізм їх поєднань, зображення довкілля крізь призму емоційно-почуттєвої сфери суб'єкта). Ці поетикальні риси сонетів Андієвської спричинені також активізацією в її творчому процесі підсвідомої сфери ("…у мене 24 години на добу працює підсвідомість. <…> Мені мусить бути дана візія, щоб я побачила, тоді я втілюю" Лисенко Т. Океанічний лабіринт, або Феномен Емми Андієвської (Інтерв’ю) // Сучасність. – 2003. _ №11. – С.143.). Її пріоритет у креативному акті поетеси уподібнює його до сновидної діяльності, а її твори _до сновидіння передусім через спонтанність їх виникнення, асоціативність, образність, символічність виразу ліричного почуття.

Дитинноподібність її світовідчуття (зауважена Б. Бойчуком, Б. Рубчаком, Е. Райсом у поетиці Андієвської), що зумовлює розкутість фантазії, гумор, стихію гри, визначає і стиль її живописних робіт, "сновидійний" світ яких, відтворений у техніці примітивізму, наближений до дитячого малюнку відсутністю світлотіней, багатовимірної перспективи, фактури, зовнішньої схожості об'єктів дійсності. Єдність художньо-естетичних, стилістичних засад образотворчого та поетичного доробку, домінанта в них підсвідомого як рушія креативного акту свідчать про їх синтез у творчому феномені мисткині. Ознаками малярства в її поезії є ілюстративність у відтворенні світу, поєднання в одному образі різних перспектив його бачення, фіксація миттєвого стану об’єкта, увага до його форми і кольору. На органічну взаємодію доробку Е. Андієвської із світовим образотворчим мистецтвом вказує наявність у її мистецькому стилі традицій далекосхідного живопису, течій і напрямків авангардизму ХХ ст. (кубізму, сюрреалізму, імпресіонізму), ремінісценцій із всесвітньо відомих шедеврів ("Душа _Даная _під дощем монет"; "Венера, що народжена в відрі").

Пріоритет підсвідомості у творчому процесі поетеси визначає специфіку вираження ліричного "Я", що функціонує в її сонетах як ментальна субстанція, позбавлена статевих, соціальних, національних ознак. В окремих поезіях (цикли "Спокуси святого Антонія", "переклади" вигаданих поетів Арістодімоса Ліхтноса ("Риба і розмір"), Халіда Хатамі ("Хвилі")) суб’єкт набуває пластичного виявлення як особа чоловічої статі із гомосексуальною орієнтацією, що зумовлено впливом "анімусу" (за К. Юнгом, нереалізованої "чоловічої" половини особистості жінки Юнг К. Г. Психология бессознательного. Собр. соч.– М.: Канон, 1994. _С.274.), що з виплеском підсвідомого у творчому акті втілюється в образі ліричного героя з компенсаторною метою. Перевага "чоловічих" рис у поетичному стилі Е. Андієвської виражається в ідейній цілісності, філософічності, глобальності осягнення світу, відсутності сентиментальності, ліризму, чіткому, рвучкому темпоритмі, ілюструючи типову для української культури “маскулінну жіночість” Зборовська Н. Фемінний характер української ментальності // Сучасність. _2001. _№7_. – С.149.. Суттєвим у феномені свідомості Емми Андієвської є фактор "ментальної трансформації", який виявляється в поєднанні етногенетичної пам'яті та світових культурних досягнень і оприявнюється в її сонетах в аналітичному образі України, що постає як іманентний суб’єкту внутрішній космос його буття.

У підрозділі 3. Філософія буття в сонетах Емми Андієвської в контексті світової філософської думки та літератури" окреслюється онтологічна концепція поетеси, що як складова авторського світовідчуття є суттєвою в розкритті позиції "Я" – світ". Домінантами філософії буття поетеси є світ, суб'єкт та інобуття, які в контексті її творчості є сферами прояву один одного.

3. . Модель буття-інобуття в сонетах Андієвської". У сонетній творчості поетеси діалектично пов'язані категорії буття та інобуття реалізуються шляхом розкриття в матеріальному світі – метафізичного підґрунтя, у космологічному вимірі – трансцендентних законів, на рівні свідомості суб'єкта – сфери підсвідомого. Інобуття трактується автором як істинна трансцендентна суть світу, структурний антипод видимої дійсності відповідно до ідеалістичних концептів платонізму та неоплатонізму, релігійних вірувань Далекого Сходу, Стародавньої Індії, езотеричних доктрин. Філософська інтерпретація Е. Андієвською буття та інобуття близька до оприявненої у творах К. Кастанеди бінарності світоустрою – його раціональної ("тональ") та ірраціональної ("нагваль") площин.

У сонетах поетеси інобуття відтворене як суб'єктивний феномен у ракурсі його ототожнення з підсвідомим ліричного "Я", або зі зміненим баченням ним довкілля та як трансцендентний світ, що існує незалежно від людського сприйняття. Сфера підсвідомості в моделі буття-інобуття Е. Андієвської розуміється як "психічне" потойбіччя, в якому сприйнята дійсність трансформується в суб'єктивне її переживання. У зображенні картин підсвідомого переважають сюрреалістичні засоби: абсурд ("хомути дедалі довших тиш"), зосередженість на якості безвідносно до предмета ("на зламах опливаючи у туркус"), фантасмагорія ("анфіляди із волових туш"). Безпосереднім вираженням підсвідомості суб'єкта в поезіях мисткині є стихія сну, звернення до якої виправдовує алогічне нагромадження образів у тексті, що прочитуються як сновидні візії: "Не зуби потічка – бульдозер-кесар / Вилазить з яру серед сну провалля, / Овальним ящірки яйцем накривши віллу / І вулицю сивіл". Рефлексію сну (підсвідомого) як "суб'єктивного" виміру інобуття в сонетах Андієвської (переважно 1980_х років) не слід ототожнювати із "сновидійністю" її письма, що виявляється на стилістичному рівні. Вагомими в художній реалізації ідеї переходу світу в інобуття шляхом зміни рецепції довкілля суб'єктом є мотиви “інакобачення” (аналогічне спостерігається й у творах К. Кастанеди, Ж.-П. Сартра) та ясновидіння. Мотив "прозріння" в навколишньому світі метафізичних первнів (інобуття) часто активізується в сонетах поетеси через образи дощу, ночі, весни, що в уявленнях автора символізують ірреальне: "Відлига прочинила оболонки з'яв, / Й проріджене нутро речей замайоріло"; "Ніч виструнчує колони / Світів незнаних…".

Трактування потойбіччя як об'єктивного феномена – трансцендентного досконалого, істинно реального світу зближує онтологічну концепцію Е. Андієвської з філософією Платона, езотеричними вченнями. Трансцендентне в уявленні автора проектується на Всесвіт, макрокосм і втілюється в поетичній інтерпретації процесів світового устрою ("На першому відтинку світу / Стояли шершні – ангели початку"). Вихідним принципом світотворення, за Андієвською, є зміна деструктивної та конструктивної фаз (зникнення і відродження світу), розгорнута в її сонетах у мотиві пульсації ("процеси розпорошення й збирання"; "Надходить час – на пил – в нові сполуки"). Реалізація ідеї переходу світу до альтернативного буття здійснюється у зв'язку з розвитком апокаліптичних мотивів, що змістовно пов'язані із констатацією дематеріалізації, дезінтеграції об’єктів довкілля ("Усі предмети поскидали зміст і форму, / Готуючись до вищих і тугіших сфер"; "Без тіл обличчя вийшли з плинних пусток").

Екстраполяція космологічної пульсації на психічне буття суб'єкта в сонетах Андієвської зумовлює звернення до мотивів смерті та посмертного існування. Смерть, художнє осмислення якої є традиційним для західноєвропейської поетичної, зокрема сонетної творчості, відтворена у віршах мисткині як закономірний перехід до нового життя (можливе трактування і як - до специфічного стану свідомості) ("Смерть – лише вхід в давно забуту власність, / Початок і завершення нараз"), що співзвучно з філософсько-релігійною ідеєю реінкарнації (Індія, Єгипет, племена Північної Америки, Давня Греція _орфічний культ, Платон і неоплатонізм, раннє християнство). Розуміння смерті поетесою як іманентної, повсякчасної протилежності життю ("...дійсність, як тепер, / Та з боку смерть, що – листя, мов тапір") суголосне вченню Кастанеди Кастанеда К. Отдельная реальность // Кастанеда К. Учения дона Хуана: Соч. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С.360..

Зміст ряду сонетів Е. Андієвської є виявом авторефлексії суб'єктом моменту вмирання, що простежується у виразі його відчуження від предметів довкілля ("Чужі міста, і запахи, й канали — / Все розчинилося на пляму каламутну"), мутації його свідомості та відображеного в ній світу ("Світ ще стоїть, та пухнуть усі речі"), через звернення до закарбованих в його пам'яті залишкових вражень земного життя ("Із бганок пам'яті _дзвінок – трамвая"). Текст сонетів такого змісту ґрунтується на зображенні потойбічної реальності, насамперед через образи супровідника ("посланець, який – жезлом – "Пора!"), стіни (межі, бар'єра) ("І дивиться, як той, хто щойно вмер, / Дола, не обертаючися, мур"), світла в тунелі ("І — ледь на гальмах — світло у тунелі, — / Шлях, що — нутром, і шлях — назовні — водний"). Психічний стан, відчуття, візії суб'єкта в момент біологічної смерті, зафіксовані в поезіях сонетярки, мають аналоги в релігійних джерелах _Тибетській книзі мертвих (Бардо Тодол) та наукових – дослідженнях американських вчених-танатологів Р. Моуді, Е. Кублер-Росс, Л. Уотсона, К. Рінг та інших. Внутрішній стан суб'єкта в ряді сонетів Андієвської можна трактувати як рефлексію не тільки вмирання, а й народження, що засвідчено виразом відчуття тиску, поступового просування, болі, страху, споглядання світла в темряві ("Все збільшується видноколо й тиск, — / Не криголам — без світла, — самота"). Подібність збережених у підсвідомості психічних переживань людиною смерті і народження Гроф С., Гроф К. Сияющие города и адские муки // Жизнь после смерти. Сборник / Под ред. П. Гуревича _М.: Советский писатель – Олимп, 1991. _С.88_. в сонетній творчості поетеси відтворюється за допомогою полісемнатичності образів брами, сурми, діри, лійки, які символізують і смерть, і народження. Рефлексія цих процесів у творах мисткині зумовлена активізацією її генетичної пам’яті, глибинних шарів підсвідомого.

Темпоральні параметри концепції буття Андієвської визначаються циклічністю світового поступу і втілюються в її творчості в мотиві "круглого" часу, її уявлення про який перегукується з дзен-буддійською ідеєю саторі – "абсолютної теперішності" Стех М. Р. Далекосхідні стежки до меж невимовного // Кур’єр Кривбасу. – 2005. – №2. – С.155.. Колоподібний характер часового руху в поетичній картині світу сонетярки абсолютизує значення миті ("Нетяма-мить, що – кишку-вічність – маца"), що близько до філософських поглядів О. Шпенглера. Ідея "круглого" часу в проекції на вимір свідомості "Я" розгортається в розвитку мотиву пам'яті як одночасної рефлексії суб'єктом реалій різних часів типу "Смолоскип / Пожбурено у присмерку рови. / Коровою підземка з труб реве". Через мотив колективної пам'яті реалізується ідея метафізичного існування реалій минулого в сьогоденні. Організуючим принципом світобудови в онтологічній концепції Е. Андієвської виділено хаос, що постає амбівалентно: як небуття ("Буття нема. Є січка-монолог / Речей”) та як вищий надреальний світ ("І хаос, діжка, із якої — чіп — / Основи духа, що — ядро речей"). У цьому змістовому аспекті хаос ототожнюється з Богом, рефлексія образу якого упродовж творчого шляху поетеси еволюціонувала від антропоморфного зображення (за християнською традицією) в доробку 50_х років ХХ ст., пантеїстичного – в 70_х до аналітичного розуміння цієї субстанції як втілення Вищого закону, Абсолюту, що близьке до буддизму, даосизму та теософічних доктрин. Образ Бога (подібно до поглядів Ф. Ніцше, Ж. П. Сартра), як і синонімічні йому образи хаосу, Духу, в сонетах Андієвської відтворений подвійно: як конструктивна сила ("Розвівши воду, нахилив чоло, / І світ, явившись, на порозі станув"), так і руйнівна ("Він простягнув був до Адама палець, /Аж всесвітом труснуло й загуло, / Й на мить – ввімкнув вселенські вітряки").

3.2.2Суб'єкт в художньому осмисленні Емми Андієвської". Екстраполяція законів та принципів організації макросвіту на мікросвіт суб'єктивної свідомості, створення нею альтернативного варіанта навколишнього світу ("психічного" потойбіччя) інтегрує в поезії Андієвської образ суб'єкта в модель буття-інобуття. Він постає як ментальна субстанція _"чиста" свідомість, "розпросторена" на все довкілля, злита з ним. Ідея первинності суб'єкта стосовно світу (у відповідності до концепції Сартра) розгорнута у зв'язку з мотивом його богоподібності, осмисленої з позицій екзистенціалізму. Як Бог, суб'єкт у сонетах поетеси наділений конструктивно-деструктивною силою думки, волі, наміру, масштабністю, різноманітністю спектрів світовідчуття.

Трансформація ліричного героя, що полягає у відсутності його пластичного зображення, перетворенні його, за словами М.-Р. Стеха, на "безстороннього і присутнього всюди обсерватора" Стех М. Пошуки істини крізь інтелектуальну візію всесвіту, або Дещо про поезію Емми Андієвської // Сучасність. – 1989. – Ч.2 (334). – С.31., зумовлена "сновидним" характером творчості поетеси (адже, за М.Бахтіним, уві сні головний суб’єкт – "Я" – "переживається" зсередини, не потребуючи зовнішнього відтворення Бахтин М. Эстетика словесного творчества / Сост. С. Бочаров. – М.: Искусство, 1986. – С.31.). У сонетах (насамперед збірок "Вігілії", "Межиріччя") образ суб'єкта аналітично постає через систему образів - мозку, душі, серця, пам’яті, свідомості. Останні визначають сфери його ментальної субстанції. Її ядром є душа і серце, останнє осмислюється відповідно до "філософії серця" Г. Сковороди, П. Юркевича – як осереддя духовного життя, емоційно-почуттєвий моральний стрижень людини. Образу серця в сонетах Андієвської протистоїть образ мозку як уособлення раціонального пізнання: "Моє єдине (серце – О. Ш.) крізь мізків глухомань, / Все знаючи, бредеш цим полем, повним мін". Образ свідомості співвідносний з рецептивною спроможністю суб'єкта, в той же час протиставлений образам буття, вічності, смерті ("Смерть – гарпуном, _й свідомість, як нарвал"). У найширшому розумінні свідомість у сонетах поетеси поширюється на макрокосм, трактується як головний чинник світових зрушень ("Спіраль нову – вир – зі свідомости – сколотин"). Трансформація ліричного героя в ментальну субстанцію, орієнтовану на рецепцію довкілля, її презентація в тексті образами духовно-інтелектуального плану засвідчують злиття суб'єкта з духовно-креативною суттю авторської особистості, є новаторськими для західноєвропейського сонетного дискурсу.

У четвертому розділі "Своєрідність символізації тексту сонетів Емми Андієвської в дискурсивно-типологічному контексті європейської поезії ХХ ст." висвітлюються стилістичні особливості поезії мисткині, її образна та мовно-поетична системи, що ґрунтуються на засадах символізму.

Провідна в естетиці Е. Андієвської ідея кореляції видимого світу та потойбіччя зумовлює символічність змісту (образи об'єктів довкілля є знаками трансцендентних ідей) та мови її сонетів, де слово функціонує як багатозначний смисловий код, підпорядкований розкриттю метафізичної суті буття. Пріоритетна роль символу споріднює тип творчості української сонетярки із французьким символізмом (Ш. Бодлер, П. Верлен, С. Малларме). Властиві поетиці символізму сугестивний, асоціативний, метафоричний принципи функціонування слова в тексті скерували пошуки Андієвською власного стилю.

4. Тропи як домінанта поетичного тексту: їх символічний зміст". В основі інтуїтивно-асоціативного письма поетеси лежить принцип символізації (головний, за З. Фройдом, механізм сновидної діяльності Фройд З. Вступ до психоаналізу / Пер. з нім. П. Таращука. – К.: Основи, 1998. – С.146.), що визначає характер тропіки в її сонетах. Основним тропом у поетиці Е. Андієвської є символ. Класифікація символів у її поезіях на тематичні групи (життя (народження), смерть, потойбіччя та перетворення) залежить від реалізації через них змісту концептуальних у творчості поетеси категорій буття, інобуття (небуття) та процесу трансформації. Так, буття репрезентують образи-символи променя, молока, листка, легень, води, печі та інші, що втілюють в різних аспектах ідеї животворної енергії,