Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

САХАРЕНКО Олександр Вікторович

УДК: 327.7 : 061.1ЄС (436)

ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА АВСТРІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та

зовнішньої політики Інсти-туту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

Копійка Валерій Володимирович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої полі-тики

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович

Інститут світової економіки та міжнародних відносин

Національної академії наук України, м. Київ,

завідувач відділу трансатлантичних досліджень

кандидат історичних наук, доцент

Асатуров Сергій Костянтинович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри міжнародної інформації

Провідна установа:

Одеський національний університет імені І.І. Мечнікова.

Захист відбудеться “16” квітня 2007 р. о 14.00 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.29

Київського національного університету імені Тараса

Шев-ченка (04119, м. Київ, вул.. Мельникова, 36/1, Інститут міжнародних відносин).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирівська, 58).

Автореферат розісланий: 14 березня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю ви-вчення європейської політики країн, що під впливом успіхів європейського інтег-раційного процесу були змушені відмовитися від колишніх парадигм зовнішньої політики, спрямува-вши свої зусилля на входження в ЄС. Австрійська республіка є наочним прикладом того, як внаслідок поглиблення і розширення європейської інтеграції національні еліти постають перед необхідністю переглянути свої підходи до напрямів здійснення європейської політики власних країн. Інтеграція Австрії в ЄС обумовила цілу низку кардинальних внутріш-ньополітичних змін, що безпосередньо вплинули на процеси формування та реаліза-ції її європейської політики, мі-сце і роль Австрії у Європі тощо.

Дослідження європейської політики Австрійської республіки з огляду на вказані чинники має неабияке значення для України, яка останнім часом здійс-нює активні кроки у напрямі наближення до ЄС. Незважаючи на відмінність вихі-дних передумов Австрії та України, аналіз австрійського досвіду дає можливість об’єктивніше оцінити чинники, що сприяють або перешкоджають інтеграції в ЄC, визначити характер впливу цих процесів на зовнішню та внутрішню політику держави.

З огляду на пошук Україною оптимальної моделі політики оборони і безпеки та необхідність побудови взаємовигідних відносин з європейськими та євроатлантичними структурами безпеки, особливу актуаль-ність має дослідження трансформації політики оборони та безпеки Австрії під впливом вступу та членства у ЄС.

Останнім часом помітно зростає роль Австрії у регіоні ЦСЄ. Стратегічне значення ЦСЄ для України обумовлює необхідність ретельного аналізу процесів, що відбуваються в цьому ре-гіоні, та пошуку у ньому надійних і стабільних партнерів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослі-дження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Ки-ївського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 0197U015201), програми Ін-ституту міжнародних відносин “Розробка міжнаро-дно-правових, політичних та еко-номічних основ розбудови української дер-жави” (номер державної реєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з на-уковою програмою кафедри між-народних відносин та зовнішньої політики Ін-ституту міжнародних відносин Київсь-кого національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації 0197U003325).

Метою дослідження є виявлення чинників, що обумовили інтеграцію Австрії до ЄС, та визначення шляхів й особливос-тей трансформації єв-ропейської політики Австрії під впливом процесу інтеграції та членства у ЄС.

Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:–

дослідити внутрішні чинники формування і реалізації євро-пейської політики Австрійської республіки;–

визначити внутрішні та зовнішні передумови відходу Австрії від концепції глобально орієнтованого активного нейтралітету та прийняття нею рішення про інтеграцію в ЄС;–

визначити особливості процесу вступу Австрії в ЄС;–

дослідити специфіку та напрями трансформації політики оборони та безпеки Австрії у контексті її європейської інтеграції;–

охарактеризувати політику Австрії щодо територіального розширення ЄС та визначити її позицію щодо євроінтеграційних прагнень України;–

визначити позицію Австрії щодо по-глиблення європейської інтеграції та реформування Європейського Союзу.

Об’єкт дослідження – зовнішня політика Австрійської республіки.

Предмет дослідження – європейська політика Австрійської республіки.

Методологія дослідження базується на використанні методів системного та іс-торичного аналізу. При дослідженні чинників формування європейської політики Австрії використовувалися системно-структурний, системно-аналітичний, нормати-вний методи та елементи теорії прийняття рішень. Історичний, порівняльний та структурно-фун-кціональний методи застосовувалися при аналізі чинників євроінте-граційної стратегії Австрії та процесу її входження в ЄС. При роботі з фактичним матеріалом та документами викорис-тано методики аналізу документів, інтерпретації фактів, порівняння тощо.

Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що дана робота є першою в українській науці спробою комплексного дослідження європейської політики Авст-рійської республіки, чинників її формування та реалізації, головних тенденцій та на-прямів трансформації до та після вступу Австрії в Європейський Союз. На-укову новизну отриманих результатів визначають такі положення.–

Встановлено, що ключовими внутрішніми чинниками формування і реалізації європейської політики Австрії стали політичні механізми досягнення міжпартійного та міжгрупового консенсусу в умовах парламентської форми правління, експортоорієнтований характер авс-трій-ської економіки за тісних економічних зв’язків з країнами ЄС, а також статус постійного нейтралітету.–

Доведено, що головним чинником відмови Австрії від подальшого здійснення глобально орієнтованої політики активного нейтралітету та прийняття рішення про вступ в ЄС стала зрос-таюча залеж-ність Австрії від процесів поглиблення інтеграції у межах ЄС, обумовлена збільшенням обсягів взаємної торгівлі, участю у форму-ванні Європейської економічної зони та кризовими явищами в австрійській еконо-міці. Водночас важливе, проте не першочергове значення мали завершення ери блокового протистояння, прозахідна орієнтація австрійської еліти тощо.–

Встановлено, що в процесі вступу до ЄС Австрія була змушена піти на односторонні поступки в адаптації до норм і стандартів ЄС, що було зумовлене незначними зовнішньополітичними ресурсами країни.–

Доведено, що під впливом зміни характеру зовнішніх загроз, процесу інтегра-ції в ЄС та здійснення практичних кроків у напрямі формування спільної зовні-шньої, безпекової та оборонної політики ЄС Австрія визначила солідар-ність в межах ЄС головним принципом національної політики оборони та безпеки.–

Встановлено, що під впливом загрози ізоляції Австрії у Європі, обумовленої кризою 2000 р. та жорстко прагматичною політикою Австрії щодо країн ЦСЄ, що створювала загрозу територіальному розширенню ЄС, уряд Австрії змінив свою політику у цій сфері, запропонувавши низку механізмів посилення співпраці у регіоні ЦСЄ та підтримавши розширення ЄС. На сьогодні Австрія в цілому схвально ставиться до перспективи наближення України до ЄС, однак її позиція під час безпосередніх переговорів значною мірою залежатиме від соціально-економічної ситуації у Австрії.–

Встановлено, що Австрія є одним з найактивніших прихильників поглиблення інтеграції в межах ЄС, що виявилося, зокрема, у повній підтримці нею проекту Конституції ЄС. Водночас як невелика країна вона прагне зберегти рівень представництва в органах ЄС та механізми впливу на процеси прийняття загальнокомунітарних рішень. Для досягнення своїх цілей Австрія використовує, насамперед метод колективного впливу на позицію провідних країн-членів.

У роботі було висунуто рекомендації щодо принципів формування євроінтеграційної стратегії України, шляхів використання австрійських ініціатив для реалізації національних інтересів України в межах ЄС та у регіоні ЦСЄ.

Наукове та практичне значення дисертації визначається тим, що висунуті та обґрунто-вані у роботі наукові положення створюють додаткові умови для системнішого дослідження європейської політики Австрії, об’єктивнішого визначення видимих та реальних інтересів цієї країни, оцінки її впливу на регіональні та загальноєвропей-ські процеси тощо. Запропонований автором підхід дозволить досліджувати шляхи впливу інтеграції та членства в ЄС на європейську політику держав, зокрема тих, що володіють незначними зовнішньополітичними ресурсами. Здійснений ав-тором аналіз трансформації політики оборони і безпеки Австрії може бути вико-ристаний для дослідження перспектив подальшої розбудови СЗБП та СБОП, а та-кож можливості збереження різних стратегій безпеки окремими країнами-членами.

Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності ор-ганів, відповідальних за розробку та здійснення зовнішньої політики України, зок-рема МЗС України, Секретаріату Президента України, профільних комітетів Верховної Ради України, інших відомств при розробці подальшої стратегії відносин України з ЄС, а також при формуванні політики нашої держави щодо регіону ЦСЄ.

Наукові положення та висновки дисертації, присвячені проблемам трансформа-ції політики оборони і безпеки Австрії, можуть застосовуватися у діяльності Міністерства оборони України, апарату РНБО України та інших відповідних держа-вних установ при розробці стратегії оборони та безпеки нашої держави, її відносин з європейськими воєнно-політичними інтеграційними структурами тощо.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути корисними для проведення до-сліджень у сфері зовнішньої політики та європейської інтеграції у науково-дослід-них та аналітичних установах, а також при підготовці фахівців у сфері міжна-родних відносин, зовнішньої політики, європейської інтеграції, історії тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукової роботи дисертанта знайшли практичне застосу-вання при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів для Президента України, були взяті до розгляду та врахування у роботі Комітетом з питань Європейської ін-теграції Верховної Ради України та Міністерством закордонних справ України. Висновки та положення дисертації представлені на науково-теоретичній конференції Інституту міжнародних відносин у вересні 2004 р. Основні наукові результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох публікаціях автора у фахових наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України: у трьох статтях та тезах однієї доповіді на науково-теоретичній конференції.

Структура дисертації.

Дисертаційна робота загальним обсягом 224 сторінки складається із вступу, переліку умовних скорочень, чо-тирьох розділів, висновків та списку використаних дже-рел та літера-тури (289 найменувань, 24 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується наукова актуальність теми, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, встановлюється зв'язок з науковими про-грамами і планами Інституту міжнародних відносин Київського національного уні-верситету імені Тараса Шевченка, висвітлюється наукова новизна та практичне зна-чення отриманих результатів, а також апробація висновків дисертації, вказуються наукові публікації, у яких викладені результати дослідження.

Перший розділ – “Методологічні засади та джерельно-документальна база дослідження” – присвячено аналізу стану наукової розробки проблеми, огляду дже-рел та літератури та формулюванню методологічної ос-нови дослідження.

Для реалізації завдань дисертації методологічною основою було обрано системний підхід з притаманними йому системно-структурними, сис-темно-функціо-нальними та системно-аналітичними методами дослідження. На його основі було проведено аналіз європейської політики Австрії як результату взаємодії та взаємного впливу комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників. Також використовувалися метод структурно-функціонального аналізу, елементи теорії прийняття рішень, нормативний, системно-аналітичний метод, метод аналізу документів та інші.

Джерельну базу дисертації склали: національне законодавство Австрії; джерела, пов’язані з діяль-ністю парламентсько-урядових коаліцій та окремих політичних партій у Австрії; офіційні доктрини та їх проекти; звітні та статистичні документи федерального уряду й окремих міністерств; міжнародно-правові договори за участю Австрії; дво-сторонні угоди між Австрією та ЄС, багатосторонні угоди за участю обох сторін; документи, що супроводжували офіційні контакти між Австрією та ЄС; засадничі договори ЄС, угоди, що доповнюють їх, рішення керівних органів ЄС, НАТО; виступи, заяви, декларації ор-ганів та функціонерів ЄС, окремих європейських країн, загальноєвропейських та на-ціональних політичних партій, інших політичних діячів; мемуари.

Специфіка наукової літератури з європейської політики Австрії обумов-лена насамперед обмеженою кількістю публікацій за-рубіжних дослідників. Фактично переважна більшість досліджень у цій сфері проводилася австрійськими науко-вцями або фахівцями з країн, що мають з Австрією тісні історичні зв’язки. При цьому роботи зарубіжних авторів були переважно частинами більш широких досліджень міжнародних відносин у Європі, європей-ської інтеграції, нейтралітету тощо. Зазначені особливості разом з помітною політичною заангажованістю більшості австрійських дослідників змусили автора максимально критично підходити до аналізу наявної наукової літе-ратури та якомога більше спиратися на фактичний матеріал, документи та першо-джерела.

Дослідження європей-ської політики Австрії можна розподілити на такі групи: роботи, в яких аналізується європейська політика Австрії у період правління окремих партій або урядових коаліцій; дослідження, присвячені особливо-стям австрійського постійного нейтралітету та практиці його застосування Австрією у контексті інтеграції в ЄС; роботи, в яких досліджується проблематика взаємовідносин Австрії з ЄС, особливості вступу Австрії в ЄС та її участі у розширенні та поглиб-ленні європейської інтеграції; роботи, предметом яких є проблеми націоналістичних та ксенофобських настроїв у Австрії та їхнього впливу на європейську політику країни.

Перша група робіт присвячена дослідженню особливостей, тенденцій та трансформацій позицій австрійських партій у сфері європейської політики та їх відображенні на європейському курсі країни. Вони створюють уявлення про перебіг внутрішньопартійної боротьби щодо відповідних питань, позиції партійних лідерів, чинники трансформації позицій окремих партій тощо. Найцікавішими дослідженнями цієї групи є роботи Е. Фрьошля, Х. Цойтля, С. Верости, Г. Шміда, Х. Крамера, Б. Мюллера та ін.

Друга група робіт є найчисленнішою з-поміж наукових досліджень з даної тематики. Дослідження австрійськими фахівцями впливу нейтралітету на європейську політику Австрії відбувалося паралельно із дискусією з цього питання і значною мірою сприяло обґрунтуванню позицій її ключових учасників, висвітлювало перебіг боротьби усередині урядових коаліцій та окремих політичних сил. Аналіз австрійської наукової літератури дозволяє констатувати наявність двох основних підходів до проблеми співвідношення постійного нейтралітету та європейської інтеграції. Згідно з першим постійний нейтралітет є унікальним здобутком Австрії і має бути збережений де-юре у подальшому; участь Австрії у ЄС та його воєнно-політичному вимірі не суперечить вимогам нейтралітету, а надто надає ЄС нових можливостей у сфері зовнішньої політики та безпеки. Цього підходу дотримувалися такі дослідники як Х. Фішер, К. Айнем, І. Єгер, Т. Ройтнер та ін. Прихильники другого підходу – В. Хуммер, В. Сандріссер, А. Коль, Е. Райтер, стверджували, що із завершенням міжблокового протистояння нейтралітет виконав свою функцію і має поступитися місцем надійнішим механізмам безпеки, зокрема активній участі у розбудові військового та безпекового компоненту ЄС, членству в НАТО тощо. Більш виваженими, на думку автора, є роботи іноземних авторів, зокрема Д. Фіннемора, І. Лучікова, Ф. Степаняна, Л. Воробйової. У них, зокрема, зазначається, що на шляху повноцінної інтеграції до ЄС Австрія позбавила себе можливості виконувати вимоги статусу постійного нейтралітету. У той же час з метою підтримання своєї популярності у суспільстві австрійські партії заявляють про необхідність збереження нейтрального статусу.

У роботах, присвячених особливостям взаємовідносин Австрії з ЄС, розглядалися економічні та політичні проблеми інтеграції Австрії в ЄС. До найбільш фундаментальних робіт з цієї тематики відносяться дослідження М. Гелера, Р. Штайнінгера, А. Цігерхофер-Претенталер, А. Пелінки та ін. Аналіз цих та інших робіт дозволяє констатувати, що головним чинником активізації відносин Австрії та ЄС у середині 1980-х років та ухвалення рішення про вступ у ЄС більшість авторів називає тісні економічні зв’язки Австрії з ЄСп та посилення її залежності від поглиблення економічної інтеграції усередині Спільноти, хоча деякі віддають перевагу таким чинникам як зменшення впливу СРСР, дестабілізація регіону ЦСЄ тощо. Проблеми взаємовідносин Австрії з ЄС знайшли своє відображення у роботах іноземних авторів, присвячених проблемам розширення європейської інтеграції, європейській політиці окремих країн Європи. З-поміж них слід виділити роботи українських вчених В. Копійки, Т. Шинкаренко, Р. Кривоноса та інших. Незважаючи на висвітлення у цих роботах значної кількості проблем, з якими зіткнулася Австрія на шляху до ЄС, більшу увагу в них привернуто до міжнародно-політичної ситуації навколо Австрії у зв'язку із вступом в ЄС, а також політиці ЄС та його окремих членів щодо Австрії. Водночас значний обсяг внутрішніх проблем і чинників європейської інтеграції Австрії залишилися поза увагою.

Аналіз наукової літератури щодо сучасної європейської політики Австрії свідчить про відносно незначний інтерес австрійських та іноземних науковців до цієї тематики, окрім проблем участі Австрії у формуванні СЗБП та СБОП, а також подій 2000 року. З огляду на це, автор намагався заповнити існуючі прогалини, зокрема щодо проблем політики австрійського уряду стосовно країн ЦСЄ, розширення європейської інтеграції, проекту Конституції ЄС тощо.

Поява публікацій, віднесених автором до четвертої групи, була спричинена зростанням популярності та входженням до уряду у 1999 р. право-популістської Вільної партії Австрії. Одіозність партії та її лідера Й. Хайдера обумовили значне емоційне навантаження переважної кількості публікацій австрійських та іноземних дослідників, що вимагало від автора максимально критичного підходу до аналізу літератури, присвяченої кризі 2000 р. Водночас слід виділити дослідження таких фахівців як К. Котанко, Р. Бюргер, Д. Кім, К. Донфрід, Ш. Бюссе, які намагалися провести об’єктивний аналіз електоральної основи ВПА, причин суттєвого зростання її популярності у Австрії, дійсних політичних мотивацій та орієнтацій керівництва цієї партії тощо.

У другому розділі – “Внутрішні чинники формування і реалізації європейської політики Австрійської республіки” – проаналізовано систему прийняття рішень у сфері європейської політики Австрії, а також загальні зовнішньополітичні позиції австрійських партій. Зазначений аналіз є ключовим з огляду на застосований автором підхід до дослідження європейської політики Австрії, що максимально враховує внутрішні чинники, і у подальших розділах дослідження дозволив глибше зрозуміти причини тих чи інших рішень австрійського уряду, з'ясувати характер та механізми впливу подій у зовнішньому оточенні Австрії, насамперед у межах ЄС, на її європейську політику.

Система ухвалення зовнішньополітичних рішень у Австрії подібна до інших парламентських республік, водночас володіє низкою характерних відмінностей. Передусім, слід відзначити історично обумовлену значну роль політичних партій у австрійській політичній системі та наявність системи формальних і неформальних норм, відомих як “консоціаційна” (“компромісна”) демократія, спрямованої на досяг-нення міжпартійного компромісу з принципових державних питань, залучення опозиції до прийняття важливих рішень тощо. Ця система обумовлює відносну самостійність міністрів у федеральному уряді, що робить Федеральне міністерство закордонних справ Австрії головним органом, відповідальним за формування і здійснення європейської політики. Невід'ємним елементом “консоціаційної демократії” є система “соціального партнерства” – відносно ефективний канал доведення позицій та вимог зацікавлених груп до відома відповідних керівних осіб та установ.

Значний вплив на визначення пріоритетів європейської політики Австрії через систему “соціального партнерства” та інші механізми справляють представники австрійської економіки, що має значний експортний та інвестиційний потенціал і переважно орієнтована на ринки країн-членів ЄC.

Постійний нейтралітет залишається важливим чинником європейської політики Австрії як через його закріплення на рівні конституційного права, так і з огляду на позитивне сприйняття більшістю населення. Питання нейтралітету стало ключовим елементом понад 50-річної дискусії щодо взаємовідносин Австрії та ЄС і супроводжувало всі етапи політики Австрії щодо цього об'єднання. На сьогодні в Австрії триває дискусія щодо ролі постійного нейтралітету в нових міжнародно-політичних умовах, його сумісності з поглибленням економічної та політичної інтеграції в межах ЄС, а також відповідних міжнародно-правових зобов'язань Австрії.

Зовнішньополітичні орієнтації австрійських політичних партій тісно пов'язані з явищем сегментованості австрійського суспільства, що обумовило формування у них низки стійких позицій. Водночас глибокі соціальні зміни та поступова руйнація корпоративістської системи управління призвели до посилення прагматичності у визначенні партійних позицій та відходу від низки усталених принципів.

Бачення Соціал-демократичною партією Австрії (СПА) зовнішньої політики країни є типовим для європейських лівих партій. Особливе місце посідає статус постійного нейтралітету, який тривалий час, і насамперед завдяки впливу концепції глобально орієнтованого активного нейтралітету Б. Крайскі розглядався партією як механізм отримання Австрією нових можливостей на міжнародній арені та ефективний засіб її зовнішньої та безпекової політики за рахунок уваги до євроінтеграційного напрямку. Відставка Крайскі та нові зовнішні та внутрішні виклики сприяли прагматизації поглядів СПА та її переходу на помірковані проєвропейські позиції.

З моменту розгортання процесу європейської інтеграції Австрійська народна партія (АНП) посіла чітку та послідовну позицію, що полягала у необхідності долучення Австрії до європейських інтеграційних структур та якомога вужчого тлумачення постійного нейтралітету. Наполегливість та послідовність АНП суттєво сприяли швидкому приєднанню Австрії до ЄС. На сьогодні АНП активно підтримує більшість ініціатив, спрямованих на поглиблення інтеграції у межах ЄС та її розширення.

Позиції Вільної партії Австрії (ВПА) обумовлюються її історичною основою, тривалим перебуванням у опозиції та боротьбою національного і ліберального крил. Перший чинник значною мірою вплинув на ставлення партії до постійного нейтралітету, яке є послідовно негативним, та сприяв перебуванню ВПА на проєвропейських позиціях до початку 1990-х рр. Перехід ВПА на антиєвропейські позиції був обумовлений тривалою опозиційністю партії та діяльністю її лідера Й. Хайдера, що використав протестні настрої у суспільстві для посилення електоральної підтримки. Відставка Й. Хайдера сприяла більшій зваженості поглядів партійного керівництва.

Третій розділ – “Політика Австрії щодо Європейських Спільнот до 1995 р.” – присвячено етапам формування політики Австрії щодо ЄСп до моменту її інтеграції в Європейський Союз, аналізу передумов та особливостей кожного з цих етапів та з'ясуванню причини відмови Австрії від подальшого здійснення політики глобально орієнтованого активного нейтралітету і прийняття рішення про входження в ЄС.

Аналіз внутрішньої дискусії щодо відносин Австрії та ЄСп, пріоритетів федеральних урядів у сфері європейської політики у зазначений період та зовнішніх чинників, що впливали на позицію Австрії, дозволив автору запропонувати таку періодизацію політики Австрії щодо ЄСп до 1995 р.: 1950-1970-ті роки, 1980-ті роки та 1989-1995 роки.

Особливостями першого етапу політики Австрії щодо ЄСп слід вважати прагнення максимально реалізувати свої економічні інтереси у відносинах із ЄСп в умовах поступового поглиблення інтеграції у межах Спільноти та жорстких обмежень, що накладалися на Австрію біполярною системою міжнародних відносин та вимогами постійного нейтралітету, який, згідно з висновками юристів-міжнародників був несумісним з участю в економічних інтеграційних структурах. Після кількох невдалих спроб отримати одну з форм членства уряд Австрії спрямував свої зусилля на досягнення особливого режиму торгівлі з ЄСп та участь у інших формах багатостороннього економічного співробітництва, зокрема у ЄАВТ. Відносне досягнення поставленої мети у вигляді угоди між ЄС та ЄАВТ 1972 р. та прихід до влади СПА призвели до помітного зниження уваги уряду Австрії до відносин з ЄСп та окремими країнами-членами.

Початок другого етапу був викликаний поглибленням інтеграції у межах ЄСп, що разом із збільшенням частки ЄСп у зовнішній торгівлі Австрії та її участю у формуванні ЄЕЗ загрожувало життєздатності австрійської економіки. Обумовлений зазначеними чинниками тиск з боку австрійського бізнесу призвів до посилення євроінтеграційної риторики правих партій та поступового переходу СПА на проєвропейські позиції. Разом із завершенням одноосібного правління СПА та утворенням коаліції СПА-АНП це призвело до відмови уряду від подальшого здійснення політики глобально орієнтованого активного нейтралітету та переведення у практичну площину дискусії щодо членства у ЄСп. Цьому значною мірою сприяла руйнація консенсусу австрійських юристів щодо несумісності членства Австрії у ЄСп і постійного нейтралітету.

Прийняття австрійським урядом рішення про подання заявки на вступ в ЄС стало результатом усвідомлення неможливості повної реалізації австрійських національних інтересів без повноцінного членства у ЄС. Цей крок був значною мірою обумовлений змінами у системі міжнародних відносин, зокрема лібералізацією позиції СРСР. Ключовим компромісом у зазначеному рішенні стало включення до заявки застереження про нейтралітет, яким би Австрія позбавлялася необхідності виконувати положення договорів ЄС, що суперечать її статусу. Однак можливість відхилення заявки з огляду на це застереження змусила уряд Австрії вдатися до кроків із поступового звуження сфери дії постійного нейтралітету.

Особливості австрійської політичної системи, що сприяла реалізації інтересів, насамперед, представників великого промислово-фінансового сектору, обумовили практичну відсутність у Австрії організованої опозиції до вступу у ЄС.

Третій етап політики Австрії щодо ЄС охопив увесь період переговорів. З огляду на високі економічні показники та адаптацію Австрією значної частини комунітарного права завдяки участі у ЄЕЗ найсерйознішими проблемами переговорного процесу стали висунуті Австрією застереження в економічній, екологічній сфері та щодо постійного нейтралітету. Через обмеженість політичних ресурсів та можливість зриву переговорів про вступ Австрії не вдалося досягнути значних поступок з боку ЄС. Враховуючи негативне ставлення з боку Комісії та інших структур ЄС щодо висунутого Австрією застереження про нейтралітет, австрійський уряд вжив низку заходів, якими даний статус було остаточно усунуто як перешкоду європейській інтеграції Австрії. Ключову роль у цьому відіграла поява серйозних зовнішніх загроз на кордонах Австрії, а також активна цілеспрямована політика АНП та суттєві поступки з боку СПА.

У четвертому розділі – “Європейська політика Австрії після вступу до ЄС” – досліджено трансформації європейської політики Австрії під впливом членства в Європейському Союзі. Автор розглянув такі аспекти, як формування нової національної політики оборони і безпеки, позиція Австрії щодо поглиблення і територіального розширення європейської інтеграції, окрему увагу приділено кризі 2000 року між Австрією та 14 країнами ЄС та її впливу на подальшу європейську політику країни.

Було з’ясовано, що вступ до ЄС сприяв зміні парадигми європейської політики Австрії у бік її відходу від особливого шляху на міжнародній арені на користь солідарної участі у подальшій розбудові Європейського Союзу в усіх його вимірах. Водночас Австрія активно прагне зберегти своє представництво в керівних органах ЄС, забезпечити механізми участі у формуванні комунітарної політики, розширити свій вплив у регіоні ЦСЄ тощо. Головними причинами таких змін автор вважає необхідність Австрії перебувати у руслі загальнокомунітарних процесів, прилаштовувати до них свою політику з огляду на добровільність інтеграції в ЄС, обмеженість можливостей впливу на позицію країн-членів та прагнення поліпшити свій міжнародний імідж.

Формування нової політики оборони і безпеки стало процесом остаточного відходу від колишнього розуміння змісту та ролі постійного нейтралітету в європейській політиці Австрії. Під час дискусії, викликаної необхідністю реагування на нові міжнародні загрози та визначення принципів участі Австрії у воєнно-політичному вимірі ЄС, австрійські партії досягли консенсусу щодо пріоритетності активної участі Австрії у розбудові СЗБП та СБОП, що фактично унеможливлювало виконання Австрією зобов'язань постійно нейтральної держави. У той же час постійний нейтралітет залишається частиною законодавства Австрії як через його популярність серед населення та політичні амбіції деяких партій, так і через прагнення уряду Австрії зарезервувати можливість утриматися від участі у воєнних акціях на майбутнє. Цим може бути пояснена й низька ймовірність входження Австрії в НАТО у найближчій перспективі.

Вирішальний вплив на напрями і методи європейської політики Австрії справила криза 2000 року між Австрією та 14 країнами ЄС, викликана входженням до Федерального уряду Вільної партії Австрії. Усупереч очікуванням зазначена криза не призвела до посилення антиєвропейських настроїв у Австрії, а натомість викликала прагнення довести відданість Австрії прийнятим у ЄС цінностям. Водночас криза помітно вплинула на політику Австрії щодо країн ЦСЄ та підходи до реалізації її інтересів у межах ЄС. Протягом 1990-х років основою політики Австрії щодо ЦСЄ була економічна експансія та жорстко прагматичне обстоювання своїх інтересів, у т.ч. під час переговорів про вступ країн регіону в ЄС, що подеколи створювало загрозу блокування Австрією розширення ЄС. Криза 2000 р. та негативна реакція на попередню політику Австрії щодо ЦСЄ створили загрозу політичної ізоляції Австрії у Європі, що змусило австрійський уряд здійснити низку кроків щодо поліпшення іміджу країни. Найпомітнішим виявом цього стала ініціатива “регіонального партнерства” з країнами ЦСЄ, що мала на меті узгодження та представлення позицій держав регіону на рівні ЄС, здійснення спільних проектів та обстоювання власних інтересів на противагу великим країнам ЄС тощо. Такий “колективний” підхід слід вважати на сьогодні одним з головних засобів здійснення європейської політики Австрійської республіки.

Наслідки впливу зазначених подій та процесів було наочно продемонстровано в діяльності австрійського уряду щодо підготовки проекту Конституції ЄС. Активність та конструктивність позиції Австрії, подолання нею прагнення обстоювати вузьконаціональні інтереси на противагу до загальнокомунітарних та практично одностайна ратифікація Конституції ЄС Федеральними зборами стали, на думку автора, завершенням процесу “європеїзації” зовнішньої політики Австрії, що розпочався із розгортанням дискусії щодо членства Австрії у ЄС у середині 1980-х років.

Висновки

1. Формування та реалізація європейської політики Австрії, що розуміється автором як політика Австрії щодо європейсь-ких інтеграційних стру-ктур, є результатом дії комплексу внутрішніх чинників та явищ, до найбільш суттєвих з яких слід віднести механізми досягнення міжпартійного та міжгрупового консенсусу в умовах парламентської форми правління, спе-цифіку партійної системи та зовнішньополітичних позицій австрійських пар-тій, осо-бливості зовнішньоекономічних зв’язків Ав-стрії та нормативно закріплений статус постійного нейтралітету.

Система ухвалення зовнішньополітичних рішень у Австрії подібна до інших парламентських демократій. Специфіка полягає у надзвичайно тісному взаємозв’язку пар-тій із суспільством і його структурами та існуванні ком-плексу формальних та неформальних механізмів, відомого як “консоціа-ційна” демократія, що змушує урядові партії досягати консенсусу з принципових державних питань та залучати до цього опозицію. Важливим аспектом цієї сис-теми є відносна самостійність міністрів за обмеженості повноважень феде-рального канцлера, наслідком чого є широка сфера компетенції Федерального міністерства закордонних справ – головного центру прийняття зовнішньополітичних рішень у Австрії. Особливості суспільно-політичного розвитку Австрії обумовили наявність відносно стійких зовнішньополітич-них позицій провідних австрійських партій, відмінність між якими обумовлювалася різницею їхньої соціальної та ідеологічної основи і полягала насампе-ред у різному баченні характеру відносин Австрії з європейськими та євроатлантич-ними інтеграційними структурами та місця статусу постійного нейтралітету в європейській політиці країни.

Ключовим елементом європейської політики Австрії Со-ціал-демократична партія Австрії тривалий час вважала статус постійного нейтралітету. Однак під впливом змін у зовнішньому оточенні та внутрішньопартійних трансформацій СПА поступово лібералізувала свою позицію з цього питання, що стало важливою передумовою вступу Австрії до ЄС та її активної участі у поглибленні та розширенні європейської інтегра-ції. На сьогодні СПА посідає помірковані проєвропейські пози-ції.

Австрійська народна партія є найпослідовнішим прихильником євро-пейської інтеграції Австрії, що визначається ключовим чинником роз-витку австрійської економіки та збереження Австрії у західному ареалі. Протягом “холодної війни” АНП стримано ставилася до постійно нейтралітету та виступала за його максимально ву-зьке тлумачення. Із входженням Австрії до ЄС АНП активно підтримала процеси поглиблення європейської інтеграції, у т.ч. у воєнно-політичній сфері.

Найпринциповішими позиціями Вільної партії Австрії є негативне ставлення до постійного нейтралітету та під-тримка вступу Австрії до НАТО. Її позиція щодо інтеграції Австрії до ЄС зазнавала кардинальних змін, обумовлених насамперед внутрішньопартій-ними чинниками. На сьогодні ВПА підтримує процеси поглиблення та те-риторіального розширення європейської інтеграції, однак наполягає на пріо-ритетності національних інтересів перед загальнокомунітарними.

Значний вплив на формування європейського курсу Австрії справляють представники австрійської економіки, що має суттєвий експортний та інвестиційний потенціал і практично повністю орієнтована на ринки країн ЄС. Важливим засобом такого впливу є система “соціального партнерства”, що дозволяє доволі ефективно доводити інтереси ділових кіл до відома осіб і установ, що приймають рішення.

Протягом практично всього післявоєнного періоду ключовим елементом європейської політики Австрії був статус постійного нейтралітету. Кардинальні зміни у зовнішньому оточенні Австрії викликали дискусію щодо змісту цього статусу в нових умовах та необхідності його збереження як основи європейської політики країни. Особливого значення вона набула із посиленням військово-політичного виміру ЄС і на сьогодні не завершена. Враховуючи характер нормативного закріплення постійного нейтралітету та його підтримку населенням, рішення про відмову від нього може бути прийняте лише в разі консенсусу провідних політичних сил.

2. Ключове місце Європейських Спільнот у європейській політиці Австрії до 1995 р. обумовлене насамперед тісними економічними зв’язками Австрії з країнами-членами ЄСп. Головними чинниками політики Австрії щодо ЄСп у цей період слід вважати особливості міжнародних відносин у Європі, динаміку інтеграційних процесів у межах ЄСп, ставлення до євроінтеграційних кроків Австрії з боку провідних країн ЄСп, партійний склад федерального уряду, трансформації позицій австрійських партій та тлумачення статусу постійного нейтралітету австрійськими юристами.

Переведення дискусії щодо членства Австрії у ЄСп у практичну площину на початку 1980-х років та відмова від подальшої реалізації політики глобально орієнтованого активного нейтралітету були пов’язані з початком формування Спільного ринку ЄСп, що суттєво загрожувало конкурентоспроможності австрійської економіки, утворенням Європейської економічної зони, що передбачало інкорпорування Австрією близько 2/3 aquis communautaire за відсутності можливостей впливати на їхній зміст, кризою успішної австрійської економічної моделі, завершенням одноосібного правління СПА, її поступовим переходом на проєвропейські позиції тощо. Ключову роль у цьому процесі відіграли представники австрійської економіки, які через систему “соціального партнерства” ініціювали відповідне обговорення та тиснули на найвпливовіші політичні партії.

Подання Австрією заяви на вступ до ЄСп у 1989 р. стало наслідком усвідомлення правлячою коаліцією неможливості реалізації економічних та політичних інтересів Австрії без повноцінного членства в Європейських спільнотах з огляду на зростаючу залежність від процесів, що відбувалися в межах ЄСп. Головними передумовами цього рішення стали внутрішньокоаліційний компроміс щодо застереження про нейтралітет та відсутність заперечень проти інтеграції Австрії в ЄСп з боку СРСР. Водночас лібералізацію позиції СРСР автор вважає лише одним з чинників, що сприяв наближенню Австрії до ЄСп, оскільки принципове рішення про входження до ЄСп було прийняте насамперед під впливом економічних чинників і до завершення “холодної війни”.

Зазначені висновки мають бути враховані при розробці євроінтеграційної стратегії України, яка, на думку автора, повинна ґрунтуватися передусім на об’єктивному аналізі переваг і недоліків членства в ЄС для економіки України, а вже потім для її політичного статусу, безпеки, просторової та культурно-цивілізаційної самоідентифікації.

3. Завдяки високому рівню соціально-економічного розвитку та інкорпоруванню більшої частини aquis communautaire Австрія стала найбільш підготовленим кандидатом на вступ за всю історію розширення ЄС, що суттєво полегшило переговори. Це, а також значний фінансово-економічний та інвестиційний потенціали Австрії, її стратегічне територіальне розташування, можливість набуття ЄС додаткових можливостей у відносинах з ЦСЄ тощо надавали Європейському Союзу значних переваг від вступу Австрії. Однак наведене не дозволило Австрії як країні з незначними зовнішньополітичними ресурсами відстояти більшість висунутих у поданій заявці застережень, зокрема щодо вантажного транзиту та торгівлі нерухомістю в альпійських регіонах, сільського господарства. Наслідком цього стало швидке завершення переговорів і одностороннє прилаштування політики у відповідних сферах до норм і стандартів ЄС.

Особливості австрійської системи державного управління, свідома політика правлячих кіл із замовчування недоліків членства у ЄС, неспроможність ВПА об'єднати навколо себе противників такого кроку та інші чинники обумовили відсутність у Австрії консолідованої опозиції щодо вступу до ЄС.

4. Активізація зусиль з розбудови спільної зовнішньої, безпекової і оборонної політики ЄС та трансформація характеру зовнішніх загроз Австрії викликали серйозну внутрішню дискусію щодо подальшої долі постійного нейтралітету та участі країни у воєнно-політичних структурах, що відбувалася насамперед у межах обговорення Доповіді про варіанти політики оборони та безпеки Австрії (1996 р.) та Доктрини оборони та безпеки Австрії (2002 р.). Під час цієї дискусії провідним партіям не вдалося досягти цілковитої єдності щодо концепції подальшої політики оборони і безпеки країни та місця у ній постійного нейтралітету. Існуюча на сьогодні доктрина є відображенням насамперед позиції АНП та ВПА. У той же час кроки, здійснені коаліціями СПА-АНП та АНП-ВПА (підписання та ратифікація Амстердамського договору та договору про Конституцію ЄС та деякі конституційні зміни), свідчать про те, що на сучасному етапі австрійська політична еліта головним принципом політики оборони і безпеки розглядає солідарність у межах ЄС. Це позбавляє Австрію можливості виконувати вимоги, що накладає статус постійного нейтралітету. Отже нині Австрія може розглядатися виключно як позаблокова країна. Збереження постійного нейтралітету де-юре обумовлене насамперед підтримкою його населенням, відсутністю консенсусу щодо його усунення між провідними партіями й відповідних вимог з боку ЄС, можливістю посилатися на цей статус для уникнення участі Австрії у бойових діях тощо. Скасування цього статусу та вступ Австрії до НАТО у середньостроковій перспективі слід вважати малоймовірними.

5. Політика Австрії щодо країн Центральної та Південно-Східної Європи у 1990-х рр. орієнтувалася переважно на жорстко прагматичне обстоювання власних інтересів та розширення економічної присутності, що виявлялося як у двосторонніх відносинах, так і під час переговорів щодо вступу країн ЦСЄ до ЄС. Подеколи така політика створювала напруженість у взаємних відносинах та загрожувала загальмувати розширення ЄС.

Криза між Австрією та 14 країнами ЄС 2000 року та загроза дипломатичної ізоляції країни в Європі змусили Австрію переглянути не лише підходи до відносин з країнами ЦСЄ, а й політику щодо Європейського Союзу. Всупереч прогнозам криза посилила прагнення Австрії довести свою відданість європейським цінностям та європейському інтеграційному проекту загалом, що виявилося у підвищенні її активності в інституціях ЄС та сприятливішому ставленні до розширення і поглиблення інтеграції у межах ЄС.

Безпосереднім наслідком кризи 2000 р. став пошук Австрією надійних партнерів з-поміж країн-членів ЄС та країн-сусідів, метою чого слід