Львівський національний університет
імені Івана Франка

СТЕФАНИШИН ОЛЬГА ВАСИЛІВНА

УДК 331.101.262:330.8

ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

(політико-економічний аналіз)

Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України Злупко Степан Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри економіки України

Офіційні опоненти: академік НАН України, доктор економічних наук, професор

Чухно Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Лібанова Елла Марленівна,

директор Інституту демографії та соціальних досліджень

доктор економічних наук, професор

Павлишенко Михайло Миколайович,

Львівська комерційна академія,

професор кафедри економіки підприємства

Захист дисертації відбудеться “__5__” _вересня_2007 р. о _13.30_ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, просп. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 1 серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. В. Стасишин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Початок третього тисячоліття знаменний помітними змінами в розвитку української економіки. Вдалося закріпити задовільні макроекономічні тенденції: забезпечити економічне зростання, підвищити зайнятість, знизити інфляцію, стабілізувати курс гривні. Кардинальна зміна системи розвитку і використання людського потенціалу – один із шляхів стабілізації української економіки, забезпечення її інноваційного поступу як першооснови побудови інформаційної економіки.

Універсальність, комплексність сучасної науково-технологічної революції змінює зміст праці. Нині першочергове значення має не фізична сила та витривалість і, навіть, не рівень вузькоспеціалізованої підготовки, а здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності. Зростає роль соціально-психологічних чинників праці, мотивації діяльності працівника.

За цих умов суттєво змінюється роль людини в економіці – творця і організатора цього процесу. Це, відповідно, передбачає зміни у структурі та якості людського потенціалу: зменшення можливостей зростання ефективності праці завдяки фізичним властивостям людини та залучення інтелектуально-творчих здібностей, які пов’язані з її майстерністю, освітою, професійною підготовкою, системою духовних інтересів, соціальної взаємодії тощо. Особистість людини стає одним із найважливіших складників людського потенціалу і національного багатства.

Посилення тенденції до гуманізації праці у світовій економіці з 70-х рр. ХХ ст. означає акцентування на людині у взаємодії матеріальних ресурсів та людського потенціалу. Процес гуманізації володіє особливим значенням для української економіки. Це доконечна умова прогресивних змін в економіці, покращення духовного розвитку суспільства, підвищення рівня якості життя.

Характерними ознаками формування інформаційної економіки визначаємо зростання частки зайнятих у сфері послуг (наука, освіта, охорона здоров’я, культура, галузі інформаційно-комунікаційних послуг тощо) і відповідно збільшення обсягів реалізації послуг населенню, підвищення інтелектуалізації праці, що простежується і в Україні. Зокрема, 55,8% економічно активного населення зайнято у нематеріальному виробництві і впродовж 2001–2004 рр. мало місце зростання в 1,8–2,8 рази обсягів реалізації населенню соціальних та інформаційних послуг (в розрахунку на одну особу). Особливо така тенденція характерна для молодіжного сегменту зайнятості, де близько 60% української молоді у 2004 році працювало у сфері послуг. Зайняті молоді люди – це здебільшого висококваліфіковані працівники, праця яких є вагомим внеском у ВВП України.

Схвалена міжнародним співтовариством Концепція розвитку людського потенціалу наприкінці ХХ ст. розглядала людський розвиток як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості. Матеріальний добробут – лише одна з базових можливостей вибору.

Людський розвиток розглядається і як процес розширення людського вибору, і як досягнутий рівень добробуту людини. Однак ще досі головні засади Концепції розвитку людського потенціалу не зреалізовані в Україні.

В умовах становлення інформаційної економіки в Україні базисом створення новітніх факторів виробництва стає інтелект. За його допомогою людина опановує існуюче знання і створює нове знання, яке в свою чергу сприяє витворенню нової інформації і нової технології. Інтелект є також безмежним джерелом творчої діяльності і може забезпечити гідний добробут людині, країні, що сприятиме свободі вибору. Отже, інтелектуальний потенціал людини стає визначальним чинником економічного зростання та економічного поступу нації.

Широке коло теоретико-методологічних питань людського розвитку фор-мує об’єкт новітніх наукових досліджень і численних публікацій українських та зарубіжних учених. Водночас джерела досліджень проблем розвитку людського потенціалу, ефективності праці як основи діяльності з метою задоволення людських потреб, започатковані ще у давньоєгипетській літературі, також у працях мислителів античності Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Анахар-сія, Катона, меркантилістів Дж. Гелса, А. Монкретьєна, класиків економічної теорії В. Петі, Ф. Кене, А. Сміта, Т. Мальтуса, Д. Рікардо, Дж. Міля, В. Кара-зина, М. Балудянського, І. Вернадського, соціалістичної теорії К. Маркса, М.Зібера, представників історичного напряму в політичній економії Ф. Ліста, В. Рошера, Б. Гільдебранда, В. Зомбарта, М. Вебера, М. Бунге, Д. Піхна, теоретичній системі Дж. Кейнса, неокласичної теорії А. Маршала, Й. Шумпетера, неоліберальної школи Ф. Гаєка, інституціоналізму Д. Бела, З. Бжезинського, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, Р. Коуза, Д. Тофлера, неоінституціоналізму Г. Бе-кера, Д. Норта, Т. Шульца.

Перехід України до інформаційного суспільства зумовлює зростання ролі людського потенціалу як головного ресурсу, мети і критерію соціально-економічного розвитку. Даний процес вимагає певної систематизації теоретич-ного надбання сучасних українських і зарубіжних учених та вияв-лення основних тенденцій розвитку наукових парадигм теорії людського розвитку.

Враховуючи різноаспектність та багатовекторність об’єкта дослідження, і оскільки предтечею людського потенціалу виступав трудовий потенціал, всі відповідні наукові підходи українських, а також зарубіжних учених можна, на нашу думку, поділити на такі:

– визначення трудового потенціалу як ресурсів праці, якими оперує суспільство на даному етапі (В. Адамчук, Ю. Кокін, В. Онікієнко, Р. Яковлєв);

– трудовий потенціал як конкретизація категорії “робоча сила” (В. Була-нов, Н. Волгін);

– трудовий потенціал як система, що складається з певних структурних елементів (М. Бібен, М. Долішній, В. Мікловда, С. Пирожков, М. Пітюлич, В. Приймак, С. Трубич, Л. Шевчук,);

– людський капітал як приведена вартість минулих інвестицій у навички людей (О. Бородіна, О. Грішнова, Л. Харкянен);

– людський потенціал (С. Злупко, О.Грішнова, О. Стефанишин);

– інтелектуальний потенціал суспільства (М. Гуревичов, С. Вовканич, Ю. Канигін, О. Кендюхов, В. Куценко, Є. Марчук, В. Прошак, А. Чухно).

Однак, розглядаючи інтелектуальний потенціал суспільства, вчені не досліджували і не виокремлювали людський інтелектуальний потенціал, який становить важливий складник людського потенціалу і в умовах формування інформаційної економіки стає ключовим економічним ресурсом. Головна увага зосереджувалась на аналізі трудового потенціалу чи людського капіталу економічних індивідів, а також – на інтелектуальному потенціалі суспільства (тут переважав технократичний підхід, тобто досліджувалась лише його складова – технологічний капітал), проте в інноваційній економіці надзвичайно зростає роль людського інтелекту порівняно з машинним. Особливо це актуально для України, бо інтелектуальна творчість є невід’ємною стороною людської духовності, виступає в якості механізму, що є противагою регресивним лініям в розвитку суспільства. Праця інтелекту – це також запорука особистої свободи людини і самодостатності її індивідуальної долі. Таке спонукало автора до дослідження сутності, структури, особливостей розвитку і механізмів реалізації людського потенціалу економіки України в умовах становлення інформаційного суспільства та зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням досліджень, передбачених планом науково-дослідницьких робіт економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, і, зокрема, затверджених Міністерством освіти і науки тем: “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (шифр ЕУ-270Б, 1999–2001 рр.); “Національна та економічна культура – основа розбудови української економічної системи” (номер державної реєстрації 0103U005951, 2002–2004 рр.), “Наукові основи розвитку національної економіки і реґіональної політики в Україні на початку ХХІ століття” (номер державної реєстрації 0105U007450, 2005–2007 рр.).

Дисертація також охоплює виконання досліджень, які були у плані науково-дослідницьких робіт Львівського державного фінансово-економічного інституту, затвердженої Міністерством фінансів України теми: “Актуальні проблеми соціального захисту населення в перехідній економіці України (реґіональний аспект)” (СЗН-01, номер державної реєстрації 0100U003506, 2001–2002рр.).

За цією темою також була виконана міжнародна програма (Фонд ЄВРАЗІЯ) зі створення першої молодіжної біржі праці на Львівщині при Центрі підтримки бізнесу “НюБізнет” (1997).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні нової парадигми формування і розвитку людського потенціалу України в контексті становлення інформаційної економіки та визначення ефективних механізмів його примноження і використання.

Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило потребу розв’язати такі завдання:

– здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до визначення змісту і структури людського потенціалу та його місця в економічному потенціалі суспільства;

– проаналізувати еволюцію поглядів на людський потенціал зарубіжних і українських учених та поєднати їх із сучасними теоріями людського розвитку;

– дослідити особливості формування і використання людських ресурсів в умовах командно-адміністративної економіки;

– дати оцінку матеріально-технічних умов формування і використання людського потенціалу в директивно-плановій економіці;

– дослідити і визначити основні напрями впливу демографічних чинників на формування людського потенціалу на початку ХХІ ст.;

– проаналізувати необхідність і обґрунтувати можливість становлення інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу в Україні;

– розкрити специфіку впливу макро- та мікрочинників на розвиток національного і реґіональних ринків праці та формування нової структури людських ресурсів;

– проаналізувати світовий досвід використання прогресивних форм зай-нятості та перспективи їх розвитку в Україні;

– визначити чинники підвищення якості людського потенціалу в умовах становлення інформаційного суспільства;

– розкрити конкретні напрямки формування сучасної освітньої парадигми;

– обґрунтувати головні механізми посилення духовної мобільності людського потенціалу в умовах глобалізації;

– виділити основні напрями трансформації соціального молодіжного потенціалу в умовах розвитку інформаційного суспільства;

– розробити концептуальні засади реалізації активної соціальної молодіжної політики в інформаційно-індустріальній економіці України.

Об’єкт дослідження – людський потенціал сучасної ринкової економіки України як пріоритетна, багатовекторна соціально-економічна, духовна підсистема зі складною структурою, якій властиві певні спільні закономірності.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади розвитку людського потенціалу в умовах становлення інформаційно-індустріальної економіки України та особливості інноваційної парадигми удосконалення інфраструктури його примноження і використання.

Методологія і методика дослідження. У дисертаційному дослідженні використано пізна-вальний інструментарій, який обумовлений метою наукової роботи і характером досліджуваного об’єкта. Методологічною основою проведеного дослідження є новітні теорії розвитку соціально-економічних систем, людського розвитку, теорія макроекономіки, інституційна теорія.

Застосований у дисертаційному дослідженні міждисциплінарний пізнавально-методологічний інструментарій обумовлений метою наукової роботи, що полягає в обґрунтуванні нової інноваційної парадигми розвитку людського потенціалу. Даний інструментарій містить широкий спектр методів, що властиві водночас теоретичному та емпіричному рівням наукового пізнання (методи наукового абстрагування (1.1, 1.2, 3.1), аналізу і синтезу (3.2, 3.3, 3.4), індук-ції та дедукції, історичний і логічний (1.2,1.3,1.3), теоретичного і економіко-математичного моделювання, формалізації (4.1), методи системного підходу (1.1, 1.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5), статистичні та соціологічні методи (2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.2, 3.3, 4.5), графічний і табличний методи (3.1, 3.2, 3.3,4.5), методи інституційної теорії, зокрема метод інституційного детермінізму, метод еволюціонізму (2.4) тощо.

Інформаційна база дослідження – статистичні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Світового банку, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, Internet, результати проведеного автором соціологічного дослідження професійного працевлаштування студентів та молодіжного підприємництва, а також таксонометричного, кластерного і рег-ресійного аналізу розвитку людського потенціалу України.

Широко використано законодавчі, нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, монографії і науково-аналітичні матеріали, опубліковані у статистичних та періодичних фахових виданнях України і світу, матеріали міжнародних конференцій тощо.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У дисертаційній роботі з’ясована проблема формування, розвитку і використання людського потенціалу за умов ринкових соціально-економічних відносин. Особлива увага приділяється питанням примноження і раціонального використання людського потенціалу в умовах становлення національної інформаційної економіки, яка базуватиметься на знаннях та інноваціях. Така проблема досліджується на основі розробленого і запропонованого автором системного підходу, що базується на концептуальному обґрунтуванні підсистем людського потенціалу з урахуванням особливостей формування інноваційної системи зайнятості і сучасного ринку праці національної економіки. У дисертації вирішення цієї проблеми представлено сукупністю нових теоретичних, методологічних та методичних наукових положень, висновків і рекомендацій, серед яких головними вважаються наступні:

вперше:

1)

2)

3)

4)

5)

удосконалено:

1) теоретичну оцінку і систематизацію існуючих уявлень про людський потенціал у світовій економічній науці та визначено пріоритетне місце людського потенціалу економіки України в складі економічного потенціалу суспільства;

2) категорії Концепції людського розвитку в соціально-економічному аспекті, а саме поняття: “трудовий потенціал”, “людські ресурси”, “людський капітал”, “інтелектуальний потенціал” тощо; уточнено поняття “людський капітал”, встановлено його співвідношення з категоріями “людський потенціал” та “інтелектуальний потенціал”;

3) методику дослідження демографічного стану розвитку людського потенціалу впродовж 1992–2004 рр. з визначенням особливостей динаміки народонаселення, суперечливих тенденцій стану захворюваності;

4) теорію ринку праці з розширенням змісту категорії “ринок праці” і визначення оптимального ринкового механізму використання людського потенціалу національної економіки;

5) теорію зайнятості в умовах становлення інноваційної економіки, оскільки визначено зміст категорії “зайнятість” та обґрунтовано оптимальну класифікацію гнучких форм зайнятості в інноваційній економіці з виокремленням освітньої як пріоритетної форми зайнятості;

отримали подальший розвиток:

1)

2)

3)

4)

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційної роботи відкривають новий напрямок теоретич-ного дослідження проблеми розвитку, примноження людського потенціалу в умовах становлення інформаційного суспільства, передусім, його важливої складової – людського інтелектуального потенціалу і розроблення головних концептуальних засад здійснення активної соціальної молодіжної політики та широкого використання прогресивних форм зайнятості економічно активного населення в аспекті застосування комплексного системного підходу (врахування економічних, культурних, в тому числі інтелектуальних і соціальних його підсистем) і дії закону еволюції, заснованого на принципах синергетизму.

Практична цінність дослідження полягає й у тому, що розроблені в ньому теоретичні положення і методичні підходи щодо людського інтелектуального потенціалу можуть використовуватись і у діяльності органів виконавчої влади з реалізації основних положень Закону України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”. Головні результати, теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в розробленні спеціального курсу “Основи підприємництва” для студентів неекономічних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка (1997) та написанні і виданні навчального посібника “Підприємництво: основи, особливості, механізми” (2000), навчального посібника “Макроекономіка” (2001) з грифом Міністерства освіти і науки України; читанні курсів лекцій “Основи економічної теорії”, “Основи підприємництва”, “Сучасні проблеми національної економіки” (довідка № 2263-У від 17 травня 2007 р.).

Теоретичні та практичні положення роботи знайшли впровадження на рівні Львівського обласного центру зайнятості, про що свідчать позитивні відгуки щодо використання розроблених у дисертації пропозицій (Акт впровадження № 2910/01); посвідчення про участь у створенні Молодіжної біржі праці при Центрі підтримки бізнесу “НюБізнет”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлені ідеї та розробки, що належать особисто автору і містить отримані дисертантом результати, що забезпечують розв’язання проблеми розвитку, примноження і використання людського потенціалу в контексті системного дослідження процесу формування його підсистем (людського потенціалу творчих індивідів, їх духовно-інформаційного потенціалу, соціального потенціалу) і в аспекті, розроблених автором, головних концептуальних засад здійснення активної соціальної молодіжної політики в умовах формування інноваційної економіки. У дослідженні містяться ті положення, висновки і пропозиції, які сформулював особисто здобувач наукового ступеня. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише здобутки, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані в методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, викладені у монографіях і статтях, впроваджені в систему освіти, науки, сферу зайнятості України.

Основні теоретичні та практичні положення і результати дослідження доповідалися на щорічних звітних, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних семінарах, конференціях, зокрема:

– щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів і аспірантів економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 1997–2007 років);

– всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Економічна підготовка фахівців у непрофільних вищих навчальних закладах” (Львів, 2000); “Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи реформування)” (Ірпінь, 2001); “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 2001); “Реґіональні проблеми зайнятості і ринку праці” (Тернопіль, 2004); “Економіка, соціоекономічні та правові аспекти прийняття управлінських рішень” (Львів, 2006);

– міжнародних науково-практичних конференціях: “Нові підходи до організації і проведення лікування, реабілітації та рекреації в умовах курорту” (Трускавець, 1994); “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (Львів, 1997); “Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку” (Хмельницький, 1997); “Реґіональна політика України” (Львів, 1998); “Становлення фінансової системи України та проблеми її стабілізації” (Львів, 1999); “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (Дніпропетровськ, 2002); “Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід” (Львів, 2003); “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 2003); “Проблеми демографічного розвитку: сучасний стан та його перспективи в західному реґіоні України” (Львів, 2005).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автор опублікувала одноосібну монографію (19,6 д. а), розділ у колективній монографії (0,6 д. а), розділи у чотирьох навчальних посібниках (4,6 д. а), одну брошуру (1,0 д. а), 23 статті у наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України (13,5 д. а). Загальний обсяг цих публікацій, які становлять основу дисертації, перевищує 38,0 друкованих аркушів, з яких понад 35 – особистий внесок здобувача. Крім цього, 9 статей за темою дисертаційного дослідження опубліковано в матеріалах всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (507 позицій), додатків. Основний зміст дисертації викладено на 375 сторінках комп’ютерного тексту, Дисертація містить 43 таблиці, 22 рисунки, 21 формулу, 18 додатків на 55 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено сутність наукової проблеми, сформульовано мету і завдання, конкретизовано об’єкт, предмет, визначено методологію дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне і теоретичне значення отриманих результатів, зазначено форми їхньої апробації.

У першому розділі роботи – “Теоретико-методологічні засади дослідження людського потенціалу економіки України” – з’ясовано понятійно-категорійний апарат і проаналізовано сучасні методологічні підходи дослідження людського потенціалу з врахуванням Концепції людського розвитку, яка розглядає розвиток людських потенцій, як кінцеву мету цивілізаційного поступу, досліджено еволюцію поглядів на людський потенціал як у зарубіжній, так і в українській економічній літературі, визначено методологію його дослідження.

У дисертації наголошено, що вичерпність матеріальних факторів виробництва як джерела економічного зростання української економіки зумовлює необхідність здійснення інноваційної стратегії розвитку, тобто розвиток інфор-маційної економіки, де відбуватиметься мінімізація матеріального, а натомість зростання інформаційного виробництва в Україні. Вже тепер щорічні темпи зростання сфери інформаційно-комунікаційних технологій становлять 125 – 160%, обсяги ринку інформаційних послуг в 2005 р. дорівнювали 80 млн дол. США; понад половину економічно активного населення зайнято в галузях сфери послуг, що зумовлює поширення гнучких форм зайнятості, частка яких у 2004 р. становила 30,8%.

За результатами проведеного дослідження у дисертації критично оцінено й узагальнено наявні в науковій економічній літературі теоретичні положення щодо економічної сутності таких понять як: трудові ресурси, робоча сила, людські ресурси, людський капітал, трудовий потенціал, соціально-трудовий потенціал, людський потенціал, інтелектуальний потенціал суспільства.

У роботі показано, що у світовій економічній літературі концепції людського розвитку та людського капіталу мають багато спільного, але вони різні. Якщо в концепції людського капіталу інвестиції в людину є передусім засобом збільшення продуктивності праці і доходу, чим і визначається їхня ефективність, то в концепції людського розвитку високоосвічена, розвинена, благополучна людина – це мета. Це означає, що людський потенціал є не засобом досягнення добробуту, а обов’язковим компонентом їхнього добробуту. У зв’язку з цим закономірно людський капітал є одним з елементів людського потенціалу сучасної ринкової економіки України.

Автором запропоновано економічний зміст людського потенціалу визначати з позицій системної якості на противагу найбільш поширеному ресурсному тлумаченню. Людський потенціал – це сукупні здібності та уміння індивідів (вроджені, набуті або ж втрачені) до інтелектуальної, творчої, розумової, економічної, культурної діяльності з метою індивідуального та суспільного розвитку.

Дисертант доходить висновку, що оскільки сучасному українському суспільству властиві риси “аграрної”, “індустріальної”, а також “інформаційної” економік, тому головними формами функціювання людського потенціалу ринкової економіки є: робоча сила; людський капітал економічних індивідів; людський інтелектуальний потенціал. Саме людський інтелектуальний потенціал в умовах формування інноваційної економіки стає базисом творення новітніх факторів виробництва – знань та інформації, бо зростають масштаби технічної могутності суспільства, в тому числі – індивідуальної технічної озброєності, має місце інформаційна уразливість сучасної людської цивілізації тощо.

У дисертації показано, що сутність людського інтелектуального потенціалу економіки України має визначатись комплексно з врахуванням як якісних його ознак, так і – кількісних. По-перше, як економічна категорія “людський інтелектуальний потенціал” – це сукупність творчих здібностей, знань та умінь індивідів, які дозволяють використовувати новітні технології, засвоювати набуті й створювати нові знання та інформаційні блага (наукоємні товари і послуги, комп’ютерні програми, віртуальні послуги тощо) на основі довіри, співробітництва для ефективного соціально-економічного розвитку країни. По-друге, людський інтелектуальний потенціал є також інтегральним показником кількості і якості праці, якою володіє суспільство при певному рівні розвитку науки і технології, інформації, знань, довіри і співробітництва.

У дисертації відзначено, що інформація як базовий системоутворювальний фактор в інформаційній економіці надає принципово нові можливості, пов’язані з особливостями праці (зокрема, віртуалізація процесів, підвищення креативності), специфікою соціальних відносин (формування мережевих систем, глобалізація та інше). Тому людська особистість стає дедалі більше носієм інформаційних ресурсів. Звідси автором запропоновано наступну структуру людського інтелектуального потенціалу: людський потенціал творчих індивіді в, їх духовно-інформаційний потенціал, соціальний потенціал (рис. ).

У роботі сутність людського потенціалу творчих індивідів визначається як сукупність розумових, творчих здібностей і умінь, здоров’я індивідів, які використовуються для відтворення особистостей і суспільного розвитку.

В інформаційному суспільстві завдяки збереженню мовної, культурної, наукової та іншої ідентичності створюються умови для творчої реалізації кожною людиною своїх інтелектуальних потенцій, тобто інтелектуального капіталу. Автор вважає, що духовно-інформаційна складова повинна функціювати окремо, оскільки її роль особливо зростає в інформаційній економіці. Духовно-інформаційний потенціал індивідів як економічну категорію визначено як сукупність звичаїв, цінностей і норм, що дають змогу на теоретичному рівні застосовувати знання, відомості, факти, залежності між ними для ефективного соціально-економічного розвитку суспільства.

У дисертації показано, що наступною складовою людського інтелектуального потенціалу української економіки є соціальний потенціал, який, на думку вчених, є інтегральним показником нереалізованих можливостей зміни соціальної дійсності.

У роботі з’ясовано, що людський потенціал реалізується через такі різновиди праці, які вирізняються якісним змістом (рис. ): некваліфікована, середньокваліфікована та інтелектуальна (репродуктивна, алгоритмічна і творча) праця. Тому в умовах інформаційної економіки успіх підприємства забезпечує колектив інноваторів.

Автором відзначено, що використання людського інтелектуального потен-ціалу, особливо творчих здібностей людини, які є невичерпними, дозволяє збільшити обсяги товарів, послуг у разі зменшення затрат робочого часу та інтенсивності праці. В дисертації обґрунтовано, що людський потенціал є пріоритетним компонентом економічного потенціалу країни, величина якого в основному ним і визначається, оскільки людина є активним його творцем.

Проведений у дисертаційній роботі аналіз наукових праць з проблеми еволюції поглядів на людську працю (фізичну, розумову), як основу формування людського потенціалу у зарубіжній і українській економічній літературі, дає змогу зробити висновок, що відбувається перехід від вивчення “людини економічної” до “людини творчої” або “людини ноосферної”, де важлива роль належить інтелектуальним, духовно-інформаційним, соціально-психологічним чинникам і це зумовлює, на нашу думку, необхідність використання плюралістичного, еклектичного, міждисциплінарного підходу в дослідженні людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки України.

У другому розділі – “Передумови формування інноваційної моделі людського потенціалу української економіки” – визначено демографічні чинники формування людського потенціалу в Україні на порозі третього тисячоліття, досліджено вплив міграційних процесів на людський потенціал УРСР, проаналізовано особливості професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, матеріально-технічні умови використання людського потенціалу в умовах командної економіки і обґрунтовано необхідність становлення інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу національної економіки.

За результатами проведеного аналізу стану демографічного розвитку людського потенціалу впродовж 1992–2004 рр. автор відзначає зниження народжуваності: показник сумарної народжуваності зменшився протягом 1990-2004рр. від 1,8 до 1,2 дитини, що унеможливлює просте відтворення населення, хоча при цьому зростає рівень позашлюбної народжуваності. Простежується також зменшення природного приросту населення за реґіонами України із заходу на схід; незбалансованість статево-вікової структури, зниження частки сільського населення, різниця в тривалості життя чоловіків і жінок. Крім того, зростає концентрація населення у великих промислових містах, збільшується еміграція, переважає стійка депопуляція населення.

У дисертації показано, що дедалі більший негативний вплив на демографічні процеси мають екологічні чинники, що носять чітко сформований реґіональний характер.

Дослідження стану захворюваності в Україні засвідчує суперечливі тенденції: згасання одних хвороб (окремі інфекційні хвороби, розлади психіки та ін.) і зростання соціальних хвороб (СНІД, туберкульоз тощо). Автор відзначає в роботі, що порівняння зростання кількості захворювань, рівня захворюваності зі змінами населення показують пропорційну залежність: чим вищий рівень захворюваності, тим інтенсивніше зменшення кількості населення.

Дисертант звертає увагу, що міграційні процеси негативно впливали на людський потенціал України в умовах директивної економіки, бо: здійснювались примусово і головно стосовно освіченої молоді і жіноцтва; працівник був позбавлений усякої свободи, передусім економічної, централізовано визначалась низька ціна на працю і відповідно була низькою її ефективність.

Автором зазначено, що в умовах командно-адміністративної економіки застосовувався екстенсивний метод використання трудових ресурсів, монополія держави на ринку праці і відповідно низька ціна робочої сили та суттєва втрата матеріальних стимулів до високопродуктивної праці, постійного підвищення кваліфікації трудових ресурсів, функціювала нераціональна структура зайнятості у галузях економіки. Проведений у дисертаційній роботі аналіз стану матеріально-технічних умов розвитку людського потенціалу за адміністративно-командної системи свідчить, що економіка України мала індустріальний колоніальний характер, розвивалась екстенсивним шляхом з мінімальним впровадженням нових продуктів і технологій (окрім галузей ВПК, який не належав Україні) і тому не було потреби у якісному, кваліфікованому людському потенціалі. Структурна перебудова економіки України повинна передбачати технологічний прорив, який має спричинити розвиток прогресивної професійно-кваліфікаційної структури зайнятості.

Дослідження в дисертації динаміки структури зайнятості за секторами української економіки свідчить, що простежується тенденція неухильного зростання частки зайнятих у сфері послуг упродовж 1980–2004 рр., хоча ще має місце суттєве відставання за цим показником від економічно розвинених країн (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка структури зайнятості за секторами економіки України

в 1980–2004 рр., %*

Сектор економіки | 1980 | 1990 | 1991 | 2001 | 2004

Сільське господарство | 22,9 | 19,7 | 19,6 | 24,0 | 19,7

Промисловість | 38,7 | 40,1 | 40,1 | 22,5 | 24,5

Сфера послуг | 38,4 | 40,2 | 40,3 | 53,5 | 55,8

Разом | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

Народне господарство Української РСР у 1991 році. Статщорічник. – К.: Техніка, 1992. – C.98. Статистичний щорічник України за 2003 рік. – К.: Держкомстат України, 2004. – C. 36, 361. Статистичний щорічник України за 2004 рік. – К.: Держкомстат, 2005. – С. 388.

Аналіз динаміки індексу людського розвитку в Україні, як загального міжнародного показника якості розвитку людського потенціалу впродовж 1992–2004 рр. показав в цілому його середній рівень порівняно зі світовим і незначне зростання ( на 0,01 відсоткових пункти) у 2004 р. (0,774) порівняно з 1992 р.

Дослідження дисертантом перспектив розвитку людського потенціалу вітчизняної економіки в контексті побудови інформаційного суспільства також показують, що система освіти володіє достатньою ресурсною базою для формування людського інтелектуального потенціалу, бо: в основному розбудовано національну освітню систему з упровадженням наскрізного змісту неперервного навчання; відбувається поступове оновлення матеріально-технічної бази шкіл, вищих навчальних закладів, їх комп’ютеризація, хоча обсяги і темпи останньої недостатні; наявне в 1,6 рази зростання кількості студентів вищих навчальних закладів у 2004 р. порівняно з 1990 р.

Дисертант звертає увагу, що національній сфері освіти властиві певні недоліки: розвиваються передусім рефлекторні навички, а не виховується індивідуальність; наявна неписьменність серед молоді (0,49%); простежується старіння наукових кадрів, що передбачає необхідність активнішої їх ротації; є значна недоступність вищої освіти для молоді з малозабезпечених родин; залишається нерозв’язаною проблема бюджетного фінансування системи освіти в обсягах, передбачених Законом України “Про освіту”; недостатньо здійснюється державне регулювання системи освіти, оскільки обсяг навчання на контрактних умовах дорівнює 50%, а має бути втричі меншим (рівень 1995/96 н. р.), як засвідчує світовий досвід розвитку інформаційних суспільств, має місце еміграція молодих учених за кордон, труднощі з працевлаштуванням випускників вищих навчальних закладів тощо.

Автор робить висновок, що усунення зазначених недоліків посилюватиме прогресивні тенденції розвитку національної системи освіти у процесі входження в європейський освітній простір, сприятиме підвищенню її соціальної та економічної ефективності. Дисертант обґрунтовує, враховуючи наявні значні резерви у зростанні освіченості населення, розвитку сфери високотехнологічних і соціальних послуг, необхідність переходу від індустріальної до інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу економіки України.

У третьому розділі – “Особливості розвитку людського потенціалу в умовах ринкового механізму його реалізації” – досліджено передумови становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу; з’ясовано економічну сутність і чинники розвитку національного ринку праці та їхній вплив на використання людського потенціалу; визначено роль реґіональних ринків праці у формуванні нової структури людських ресурсів; проаналізовано світовий досвід використання прогресивних форм зайнятості та їх перспективи в Україні.

За результатами проведеного у дисертації дослідження сутності і особливостей функціювання ринкового механізму не лише через систему цін, але й конкуренцію та здійсненого аналізу еволюції основних моделей ринку праці, автор відзначає, що жодна з них не відповідає повністю сучасним соціально-економічним реаліям українського ринку праці. Тому дисертант робить висновок, що реальною є рівноважна модель ринку праці з випадками нерівноважного та рівноважного його станів, а також при цьому вказує на необхідність врахування особливостей функціювання гнучкого ринку праці, передусім, рин-ку праці фахівців. У роботі запропоновано визначення ринку праці як сукупності економічних відносин з приводу реалізації особливого економічного блага – людського потенціалу інноваційної економіки.

У дисертації досліджено процес становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу і виокремлено три етапи його розвитку: 1990–1994 рр. – зародження (рівновага на ринку праці); 1995–1999 рр. – становлення (праценадлишкова кон’юнктура на національному ринку праці); з 2000 р. – удосконалення (зростає попит на послуги праці, наявне застійне безробіття, зберігається праценадлишкова кон’юнктура ринку праці). Автор відзначає, що сама по собі трансформаційна криза в українській економіці виступала інструментом розвитку, засобом радикального інноваційного оновлення системи гос-подарських відносин.

Проведений у роботі макроекономічний аналіз національного ринку праці показує, що йому властива праценадлишкова кон’юнктура. Важливими чинниками, які збільшують ринкову пропозицію робочих місць виступають: економічне зростання; неухильне збільшення прямих іноземних інвестицій; підвищення обсягу самозайнятих тощо. У дослідженні показано, що ринковий попит на послуги праці зменшують наступні чинники: нестача капіталовкладень в національну економіку, яка зумовлена недостатньою привабливістю загального інвестиційного клімату і робить неможливим прискорене оновлення основного капіталу; незначні обсяги створення робочих місць у сфері високотехнологічних послуг; недостатнє зростання реальних споживчих видатків населення; неефективна приватизація, яка стримує формування ефективної зайнятості; значне обмеження ролі зарплатні як регулятора ринку праці з огляду на низький рівень і заборгованість з її виплати; значний рівень пропорційного оподаткування доходів працівників і фонду оплати праці.

У дисертації досліджено економічну сутність та особливості функціювання реґіональних ринків праці та їх роль у формуванні нової структури людських ресурсів в національній економіці. Дисертант вважає, що процес формування реґіональних ринків праці України визначається нагромадженим людським, в тому числі соціальним і виробничим потенціалами, темпами реформування економіки реґіонів, їхніми природно-географічними умовами.

Автор звертає увагу на те, що економічну ємність територіальних ринків праці визначають суб’єкти господарювання приватної та колективної форм власності, існує суттєва структурна і організаційна розбалансованість на ринках праці Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської, Тернопільської, Чернігівської, Кіровоградської, Херсонської, Вінницької областей, на які припадає понад 30% безробітних, зареєстрованих у 2004 р.

Результати дослідження показують, що простежується тенденція до скорочення інноваційних інвестицій, зважаючи на неефективну їх державну підтримку. Це не дозволяє, на думку автора, сформувати раціональну систему прикладання праці (нові робочі місця у сфері інформаційно-комунікаційних технологій та соціальних послуг), хоча в цілому простежується позитивна тенденція до зростання кількості робочих місць у сфері послуг і зайняті економічною діяльністю в Україні мають достатній рівень освіти (понад 40% з них – базову і повну вищу освіту).

У дисертації показано, що територіальна мобільність працівників сприяє зміні професій і їх кваліфікаційно-професійному вдосконаленню у реґіонах (табл. ), зростає попит на висококваліфіковані кадри (менеджери, професіонали тощо). Автор вказує на особливість сегментації українського ринку праці, яка полягає в тому, що висококваліфіковані працівники зазнали найбільших втрат у процесі реформування національної економіки. Тому, на думку дисертанта, виникає нагальна потреба у передбаченні в Державній програмі зайнятості щорічного створення до 50% робочих місць у високотехнологічній сфері.

Таблиця 2

Навантаження на одне вільне робоче місце за професіями*

Класифікація професій | Кількість осіб на одне вільне робоче місце, осіб | Зміна коефіцієнта навантаження, разів

на 01.01.1998 | на 01.01.2005

Всього | 30 | 6 | -5,0

Законодавці, вищі державні службовці; керівники | 23 | 5 | -4,6

Професіонали | 27 | 3 | -9,0

Фахівці | 42 | 6 | -7,0

Технічні службовці | 147 | 12 | -12,3

Робітники сфери торгівлі та побутових послуг | 9,2 | 14 | +1,5

Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства | 25 | 24 | -1,04

Кваліфіковані робітники з інструментом | 17 | 2 | -8,5

Оператори та складальники устаткування і машин | 22 | 4 | -3,7

Найпростіші професії | 76 | 16 | -4,8

* Статистичний щорічник України за 2003 рік. – К.: Держкомстат України, 2004. – C. 390. Статистичний щорічник України за 2004 рік. – К.: Держкомстат, 2005. – С. .

У дисертації проаналізовано позитивний світовий досвід використання прогресивних форм зайнятості та обґрунтовано можливість реалізації інформаційно-індустріальної моделі зайнятості в Україні з використанням її гнучких форм. У зв’язку з цим дисертант доповнює визначення економічної сутності категорії “зайнятість в умовах інноваційної економіки” і визначає її як діяльність індивідів, пов’язана із задоволенням особистих, громадських та суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить дохід у формі заробітної платні, підприємницького прибутку або ж не приносить доходу у випадку отримання освіти з метою розвитку особистості та альтруїстичної діяльності в громадському секторі.

Дисертантом розкрито особливості гнучкої зайнятості і обґрунтовано авторську класифікацію гнучких форм зайнятості: освітня (навчання і викладання у вузах); самозайнятість; часткова; тимчасова; праця вдома (висококваліфікована, середньо- і некваліфікована); сумісництво.

У розділі зазначено, що особливого розповсюдження серед молоді набули гнучкі форми зайнятості. Автор відзначає виняткове значення у вітчизняній економіці мікро- і малого підприємництва, зокрема, інноваційного як передумови удосконалення ринкового середовища і побудови інформацій-ного сус-пільства, проте вказує на несформованість науково обґрунтованої інноваційної політики держави.

У четвертому розділі – “Удосконалення інтелектуальної інфраструк-тури розвитку людського потенціалу в умовах