НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ШАПОВАЛОВА Ольга Вікторівна

УДК 346.545

АДАПТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ДО ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України (м. Луганськ).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

Знаменський Георгій Львович,

Інститут економіко-правових досліджень

НАН України, завідувач відділу проблем

господарського права (м. Донецьк)

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

Костицький Василь Васильович,

Інститут законодавчих передбачень і правової

експертизи, науковий керівник (м. Київ)

доктор юридичних наук, професор

Запорожець Аркадій Митрофанович,

Макіївський економіко-гуманітарний інститут,

професор кафедри господарського

і цивільного права (м. Макіївка, Донецька обл.)

Захист відбудеться “  ” жовтня 2007 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

Автореферат розісланий “31” серпня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цілі і принципи Концепції сталого розвитку, схваленої ООН, щодо гармонійного поєднання економічних, природоохоронних та соціальних підходів і рішень є орієнтирами для будь-якої науки, у т.ч. юриспруденції. Глобалізація світового економічного простору призводить до погіршення технологічних і організаційно-майнових умов видобутку та використання природних ресурсів, споживання яких різко зростає. Основними цільовими орієнтирами сталого (збалансованого) розвитку для умов України є формування соціально орієнтованої економіки, що передбачено ч.4 ст.13 Конституції України, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального і соціального благополуччя, створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів. Завдання, що випливають з цієї Концепції, ставлять певні вимоги до всіх галузей вітчизняного права і законодавства, і перш за все – до господарського.

Найбільшою мірою триєдина проблематика сталого розвитку стосується господарсько-правових засобів. Саме вони мають своїм завданням утримання цілісності правової регламентації найважливіших економічних діянь, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів та забезпеченням соціальної спрямованості природокористування. Водночас зростання економічної влади у сфері господарювання, у тому числі щодо природних ресурсів, нерідко створює різного ступеня перешкоди на шляху реалізації Концепції сталого розвитку. Тому ті з господарсько-правових засобів, які адекватні завданням Концепції, потребують активізації, зокрема, є потреба в адаптації законодавства до вимог сталого розвитку не ситуативно, а цілеспрямовано - на комплексне вирішення завдання організації господарського використання надр, вод, повітря. Така можливість дещо зросла з прийняттям Господарського кодексу України (ст.ст. 5, 6, 11-12, 14-15, 45, 48, 148-153, 392, 406), оскільки він започаткував виокремлення в господарському законодавстві функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку. Натомість недостатньо скоординованими залишаються інституціональні перетворення, які необхідні для підвищення ефективності господарського використання природних ресурсів.

Умови глобалізації змушують насичувати національну систему права нормами щодо стимулів зниження енергоємності ВВП на випередження, гарантуючи: довгостроковість зобов'язань держави з організації програм переорієнтації ресурсовитратної діяльності на збільшення оборотоспроможності, у т.ч. альтернативних природним, ресурсів; ефективність інвестиційних зобов'язань; гнучкі форми перерозподілу прав на використання надр і природно-рекреаційних територій. Необхідність екологізації матеріального виробництва є давно визнаною і передбачає відповідний розвиток правових основ господарювання, однак це ускладнюється необхідністю розв’язання поточних макроекономічних завдань. Соціальний зміст та основи взаємодії господарсько-правових засобів так змінюються з розвитком економіки, потреб та інтересів суспільства, що доводиться вносити корективи до загальновизнаних теоретичних положень, піддаючи їх необхідній модернізації. Так, господарське законодавство складалося у контексті сприяння розв’язанню соціальних проблем, мобілізації резервів економічного росту, однак в основному безвідносно до цілей збалансування господарського обороту природних ресурсів та екологізації господарської діяльності. Окремі його положення не тільки не сприяють, а навіть гальмують розв’язання цих важливих завдань. Так, статус суб'єктів природокористування в системах надро- і шельфорозробки сприймається і практикою, і законодавцем, в основному, у ракурсі комерціалізації, а не реалізації національних інтересів, тому щорічний збиток від деградації природи в Україні оцінюється (від ВВП) у 10-15%, у країнах з розвинутою економікою – 0,4-2%. Це є наслідком того, що специфічні правові чинники сприяння сталому розвитку не були зведені у функціонально-цільовий комплекс, здатний забезпечити стабільність перебігу у цілому таких процесів, як укладання і виконання угод про об’єднання майна, розподіл продукції, послідовність операцій для отримання права на використання природних ресурсів. Адаптованість поведінки учасників відносин до рівного підпорядкування суспільному господарському порядку досягається введенням комплексу прав, переваг, стимулів, обмежень та інших засобів правового регулювання. Відсутність функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства призводить до тенденції укладання сумнівних угод, реалізації у господарській діяльності зобов’язань, які дестабілізують економічні відносини та дезорганізують розвиток господарського природокористування.

Проблема створення комплексу правових засобів забезпечення сталого розвитку за кращих правових традицій привернула до себе увагу сучасної науки господарського права ще на початку 70-х років минулого століття, однак і дотепер вона ще не набула необхідного методологічного забезпечення. Соціальне призначення господарського законодавства має чимало трактувань. Однак фундаментального підходу до розуміння господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в науці не вироблено. Вищенаведене свідчить про актуальність і доцільність проведення дослідження за обраною темою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в рамках наукових досліджень, що проводилися у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України за темами “Методологічні основи управління функціонуванням та розвитком суб'єктів господарювання в епоху економіки знань” (держреєстрація № 0106U000293) і “Дослідження та формування механізму забезпечення стійкості фінансових та промислових компаній регіону” (держреєстрація № 0103U000419), у яких здобувачка брала участь як співвиконавець. У межах зазначених тем дисертанткою розроблено методологічне забезпечення та шляхи адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою є розбудова методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку господарсько-правовими засобами та напрямів модернізації господарського законодавства для її реалізації.

Відповідно до зазначеної мети поставлено і вирішено наступні завдання:

виявлення потенціалу та форм прояву адаптивних функцій господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку та обґрунтування шляхів, принципів, способів (прийомів) господарсько-правового сприяння розумному надро- і шельфокористуванню та реалізації стратегії енергозабезпечення без незворотнього втручання до стану навколишнього середовища;

конкретизація вимог сталого розвитку для нівелювання невідповідності програм розвитку населених пунктів загальносвітовим тенденціям і попередження протиріч у відносинах з надрокористування, розвитку рекреаційних територій, підтримки підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії;

обґрунтування необхідності створення довгострокових організаційно-господарських зобов'язань (договірних і позадоговірних) відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України;

розроблення теоретичних засад узгодження елементів систем господарювання і природокористування для створення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, без порушення системних зв’язків із спорідненими інститутами та іншими структурними одиницями суміжних галузей;

визначення напрямів формування адекватної правової бази для переходу до економіки природокористування на засадах сталого розвитку, виявлення неузгодженості в правових основах використання і обороту природних ресурсів у сфері господарювання та визначення шляхів її усунення;

обгрунтування необхідності пріоритету господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, виявлення їх функції щодо забезпечення виконання організаційно-господарських зобов'язань з довгострокового соціально-економічного розвитку країни в частині закріплення вектору, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування;

обгрунтування напрямів розвитку структури господарського права з урахуванням необхідності кодифікації правових норм про концесію та угоди про розподіл продукції, аргументація необхідності перегляду офіційної доктрини угод про розподіл продукції та застосування континуальної методології для розвитку базового визначення господарської діяльності;

визначення співвідношення доктринальних підходів до гармонізації господарського і природоресурсного законодавства в ракурсі умов функціонування суміжних інститутів різних галузей, уточнення (конкретизація) рівнів внутрішньогалузевої і міжгалузевої гармонізації норм про використання природних ресурсів на основі оцінки тенденцій інтеграції і гармонізації системи законодавства України і його адаптації до законодавства ЄС;

визначення доцільності та шляхів зміни юридичної конструкції інвестиційного режиму довгострокового залучення в господарський оборот природних ресурсів для об'єднання інтересів інвестора (у частині розподілу продукції) з економічною стратегією держави (у частині розподілу ризиків);

обґрунтування доцільності та напрямів використання апробованих у інших країнах правових методів і прийомів забезпечення освоєння ресурсозберігаючих технологій та екологоорієнтованих нововведень;

визначення сутності екологізації виробництва концесіонера та її ролі в стабілізації розвитку економіки приймаючої сторони (з позицій господарського права), розроблення напрямів усунення дисбалансу одержаних прав володіння природними ресурсами і величини внеску концесіонера у розвиток економіки приймаючої сторони та її поетапні структурні перетворення, встановлення кола суб'єктів, зобов’язаних до забезпечення соціальної спрямованості економіки при концесійному залученні до господарського обороту об'єктів надрокористування;

обґрунтування основних напрямків структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності.

Об'єкт дослідження – комплекс суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням вимог сталого розвитку країни.

Предмет дослідження – методологічні аспекти адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку як визнаних світовим співтовариством цілей і принципів, модифікованих з урахуванням правових традицій України.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні положення теорії господарського законодавства, науки господарського права, господарського права зарубіжних країн, загальнонауковий принцип екологізації суспільного буття (у тому числі господарської діяльності та її правового забезпечення), методологія гомеостатики в економічній кібернетиці, континуальна методологія в теорії права.

Методичну основу дослідження становить системний підхід до правового регулювання господарських відносин і діяльності як взаємообумовлених елементів єдиного об'єкта дії. Застосування системно-структурного та абстрактно-логічного методів дали можливість обґрунтувати: використання положень теорії господарського законодавства для виокремлення нової функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку у системі її взаємодії із суміжними інститутами; структурну модель протистояння підміні прибуткового користування природними ресурсами (для користувача) збитковим для власника ресурсів. Дедуктивний метод використано для визначення координат державного регулювання концесійних відносин і відносин з розподілу продукції. Метод індуктивної логіки застосовано в аналізі процесів розвитку вугільної галузі і визначенні стратегії сталого розвитку населених пунктів. Історичний метод використано для аналізу еволюції: концепції сталого розвитку, її змісту і сутнісних характеристик стосовно України; причин зволікань із запровадженням довгострокових програм соціально-економічного розвитку країни щодо закріплення вектора, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування; методів гармонізації і модифікації господарського законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу обґрунтовано концепцію впливу на динаміку надрокористування при регулюванні господарських відносин. Аналітико-синтетичний метод використано для зведення господарсько-правових норм в цільовий комплекс, призначений забезпечувати узгоджену дію норм інвестиційного і договірного права.

Теоретичною основою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних науковців з питань реалізації права на розвиток (економічне зростання), з використанням потенціалу господарсько-правових засобів, зокрема, роботи таких вчених, як: О.А. Беляневич, А.Г. Бобкова, О.М. Вінник, В.О. Вітушко, О.П. Віхров, В.М. Гайворонський, В.П. Грибанов, І.Є. Замойський, З.М. Заменгоф, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, В.С. Мартем'янов, О.П. Подцерковний, Б.І. Пугінський, Г.В. Пронська, Б.Г. Розовський, Ю.К. Толстой, О.О. Чувпило, Ю.С. Шемшученко, В.С. Щербина, О.І. Ющик. Також істотний вплив на досягнення результатів дослідження справили роботи В.І. Андрейцева, І.Л. Бачило, І.І. Бернштейна, М.І. Брагінського, В.Т. Варнавського, В.В. Вітрянського, Д.В. Задихайла, А.М. Запорожця, Ю.В. Зворикіна, В.М. Горшеньова, М.М. Клеандрова, Б.Д. Клюкіна, В.В. Костицького, В.В. Луця, Н.Р. Малишевої, О.А. Медведєвої, О.Ю. Мірошник, В.Л. Мунтяна, С.А. Сосни, В.Ф. Опришка, І.Г. Побірченка, В.Ю. Полатая, В.А. Удінцева та ін.

Емпіричну основу дослідження склали: господарське, цивільне, екологічне та гірниче законодавство України і практика його реалізації, а також окремі нормативно-правові акти Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, Республіки Білорусь, Російської Федерації, США, Франції, КНР, Швейцарії, Японії, ЄС та міжнародні документи.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у юридичній науці системним монографічним дослідженням господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України, на основі якого розроблено методологію оновлення господарського законодавства, спрямовану на розв’язання наукової проблеми конструктивної модернізації зазначеної галузі шляхом впровадження функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в теоретичних положеннях і висновках, найбільш важливими з яких є наступні.

Вперше:

аргументовано актуальність та доцільність запровадження наукової доктрини імплементації функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в систему господарського законодавства, доказові положення якої дозволяють відновити в ГК України втрачений пакетний зв'язок законів щодо угод про розподіл продукції і концесії, що сприятиме координації організаційно-майнових взаємозв'язків інвестування паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) України;

обґрунтовано невідповідність принципових положень Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” сучасній господарсько-правовій думці щодо вимог сталого розвитку (за концепцією Національної доповіді України 1999 р.), для усунення якої представлено нові завдання господарського законодавства по реалізації довгострокових проектів розвитку та запропоновані зміни до зазначеного Закону;

розроблено правовий режим господарського обороту природних ресурсів надр і шельфу, сутність якого полягає у встановленні типових організаційно-майнових умов функціонування цього обороту для реалізації приписів ст.5 ГК України за допомогою інструментів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку;

розроблено методику попередження господарсько-правовими засобами неефективної діяльності суб’єктів господарювання НАК “Укрнафтогаз” у частині укладання недоцільних угод і здійснення сумнівних операцій стосовно розподілу та використання природних ресурсів у господарському обороті;

обґрунтовано, що мотив використання природних ресурсів у сфері господарювання має правове значення, тому у разі прийняття Закону України “Про концесії природокористування” прогнозується створення правових умов досягнення інвестором і державою своїх інтересів, відповідно, для першого – у частині звуження предмета регулювання та розширення об'єкта договірних організаційно-майнових зв'язків, для другого – навпаки;

запропоновано конкретизацію правової конструкції угоди про розподіл продукції шляхом розширення предмета однойменного Закону та удосконалення його офіційної доктрини;

реконструйовано принцип функціональної спрямованості господарського законодавства на створення правових умов реалізації довгострокових проектів сталого розвитку населених пунктів країни, що зумовлено потребами розв’язання економіко-правових проблем обслуговування містоутворюючих підприємств;

обґрунтовано пропозицію щодо ліквідації подвійного стандарту оцінки економіко-правової ситуації, коли прибутком від реалізації корисних копалин, визнаних власністю народу, розпоряджається винятково суб'єкт господарювання, що є власником коштів та активів, задіяних у їхньому освоєнні (видобутку) з надр, минаючи потреби відтворення національного господарства, що принципово спотворює зміст норми ст.5 ГК України та знижує соціальний ефект правового регулювання підприємництва.

Удосконалено:

прийоми прогнозування пріоритетів оновлення господарського законодавства, обумовленого економічною сутністю використання природних ресурсів і правовою сутністю порядку організації їх експлуатації, що дозволяє ввести господарсько-правову компоненту у комплекс норм про здійснення реєстраційно-дозвільних процедур інвестування до галузі надрокористування, паспортизації цільових програм сталого розвитку населених пунктів, проведення ефективної концесійної політики та заходів екологізації діяльності суб’єктів господарювання;

спосіб конкретизації правового статусу суб'єктів відтворення національного господарства завдяки встановленню їх обов’язків по реалізації програм економічного та соціального розвитку на основі спільних з недержавними суб’єктами господарювання проектів інвестиційної підтримки, що дозволяє визначити перелік суб’єктів проведення концесійної політики та уточнити суб’єктний склад територіально-господарських договірно-зобов'язальних відносин;

сукупність засобів стабілізації суб’єктно-об’єктного складу правовідносин концесійного використання природних ресурсів шляхом деталізації умов реалізації норм про особливості режиму сировинних та територіально-рекреаційних концесій природокористування;

рівні гармонізації законодавства про використання нафтогазових ресурсів, зокрема четвертий рівень, на якому досягається узгодження відповідних критеріїв забезпечення системності вимог сталого розвитку для України, з одного боку, та концепції теорії господарського законодавства – з іншого, що дозволить створити цільовий комплекс вимог процедурно-технічного, економічного, організаційно-майнового характеру на концептуальних засадах ГК України.

Дістали подальшого розвитку:

доктрина Закону України “Про угоди про розподіл продукції” у частині обґрунтування в його предметі самостійного типу організаційного та договірного зв'язку господарських зобов'язань, що дозволяє конкретизувати умови реалізації довгострокових програм розвитку економіки регіонів і країни;

доктрина Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” шляхом розширення можливостей правового впливу на економічну політику, з одного боку, та узагальнення досягнень господарсько-правової науки з питань організації державних програм розвитку населених пунктів, з іншого, що забезпечить її взаємозв'язок із запропонованою функціонально-цільовою підсистемою;

підходи щодо подолання концептуальних труднощів у визначенні природи угод про розподіл продукції, а саме шляхом уточнення предмета господарської діяльності, яке надано в ч.1 ст. 3 ГК України;

конкретизація вимог сталого розвитку шляхом введення до складу господарських прав, обов’язків і зобов’язань мотивів, які є необхідними для системної законотворчості та втілення в ГК України, що дозволить посилити господарсько-правовий режим сировинних концесій та підтвердити доцільність розробки спеціального закону про концесії у сфері природокористування;

науковий апарат щодо використання природних ресурсів у сфері підприємництва, зокрема, шляхом запровадження нових прийомів тлумачення обов’язків з: паспортизації об'єктів концесії; корегування господарсько-правових вимог і дозвільно-реєстраційних процедур обліку; оцінки досягнутих результатів діяльності надро-, лісо-, водогосподарських комплексів внаслідок залучення їх у відтворювальний процес, що дозволить потенційному концесієдавцеві віддати перевагу у відносинах з інвестором одній з наступних альтернатив: концесія – ліцензія/дозвіл – угода про розподіл продукції/про об'єднання майна тощо;

вимоги до організації правової роботи, серед яких новий доцільним є підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів концесії, шляхом створення інформаційно-пошукової системи "ЕТАП-КОНЦЕСІЯ" у частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів та ведення претензійно-позовної роботи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що концептуальні положення, які у сукупності становлять методологію зведення у комплекс господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, є основою для доопрацювання теорії господарського законодавства та науки господарського права з питань оновлення функцій цієї галузі.

Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані для удосконалення господарського законодавства, гармонізації положень ЦК України, ГК України, Кодексу про надра України. Втілення результатів дослідження у практичну діяльність буде сприяти налагодженню договірних взаємозв’язків суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі при розробці державних і недержавних цільових програм забезпечення ефективного й бережливого використання природних ресурсів на засадах сучасних технологій.

Основні висновки дисертації знайшли відбиток у вдосконаленні концесійного та господарського законодавства, науково-практичному коментуванні ГК України, доробці та напрацюваннях стратегічних заходів для підвищення рівня прозорості договірних відносин у сфері надрокористування. Окремі результати використані під час створення науково-технічної продукції з надання консультаційних послуг при організації та проведенні семінарів ТОВ “Еліт Консалтинг” (довідка № /11-П від 13.11.2006 р.), здійсненні проектних рішень з розвитку курортних селищ АР Крим, зокрема, при розробці „Генерального плану селища Лівадія” виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради міста Ялта (довідка № /14-416 від 23.04.2007 р.), при укладанні договорів про інвестування проектів виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради міста Феодосія (довідка № с від 27.11.2006 р.). Положення дисертаційної роботи використовувались Луганською обласною радою при розробці аналітико-господарських рекомендацій з передачі у концесію ОКП „Компанія „Луганськвода” (довідка № /13-835 від 11.01.2007 р.), Скадовською районною Радою Херсонської області стосовно організації договірно-правової роботи (довідка № 02/78 від 23.10.2006 р.).

Основні положення роботи використовуються у навчальному процесі в Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля МОН України при викладанні дисциплін „Корпоративне право”, „Господарське право”, „Підприємницьке право”, „Екологічне право” (довідка № 538-исх. від 11.12.2006 р.), а також в Інституті управління, бізнесу і права (м. Донецьк, Ростовська обл. РФ) при викладанні спецкурсу „Правовые проблемы использования природных ресурсов в сфере хозяйствования” (довідка № 4 від 3.01.2007 р.).

Особистий внесок здобувачки. Основні наукові результати отримані дисертанткою самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, авторці належать результати аналізу законопроектів про Концепцію сталого розвитку України; визначення шляху опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”; аргументи критичного ставлення до ідеї прийняття Інноваційного кодексу України при можливості відповідного доопрацювання чинного ГК України; обґрунтування доцільності збереження в уніфікованій формі ГК України функціональних взаємозв’язків суміжних норм та інститутів; прогнозування позитивних наслідків прийняття ГК України для утворення цільового комплексу норм про використання природних ресурсів у сфері господарювання в структурі господарського законодавства.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на: міжнародних науково-практичних конференціях “Університет і регіон” (Луганськ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 1999); другій міжнародній науково-практичній конференції „Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур” (Севастополь, 2000); другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (Суми, 2000); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 125-річчю Бєлгородського державного університету “Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (Бєлгород РФ, 2002); 3-й міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції ,Сучасні проблеми науки і освіти” (Ужгород – Харків, 2002); круглому столі “Рекомендації по внесенню змін до законодавства у зв’язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів України” (Донецьк, 2003); III міжнародній науково-практичній конференції „Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2003); Першій міжнародній науково-практичній конференції “Сотрудничество без границ” (Донецьк Ростовської обл. РФ, 2003); Другій міжнародній науково-практичній конференції “Сотрудничество без границ в условиях глобализации и интеграции” (Ростов-на-Дону РФ, 2004); міжнародних науково-практичних конференціях “Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку у контексті європейського вибору” (Донецьк, 2005), „Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006), міжнародній науково-методичній конференції „Проблемы взаимодействия отраслей частного права: доктрина и методика преподавания” (Вороніж РФ, 2006), Ш міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2007) та ін.

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано дві індивідуальні монографії загальним обсягом 26,3 д.а., 29 основних наукових праць у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, обсягом особистої участі 10,2 д.а., 27 додаткових друкованих наукових праць загальним обсягом особистої участі 19,7 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 500 сторінок. З них 50 сторінок займає список використаних джерел, в якому 417 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Господарське законодавство у системі забезпечення вимог сталого розвитку містить 4 підрозділи, в яких характеризується його значимість в умовах глобалізації, що дозволяє виявити стан пізнання сукупності найважливіших господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в цілісній системі забезпечувальних можливостей та вимог.

У підрозділі 1.1. “Понятійний апарат та методологічні засади дослідження” подається загальна характеристика категорій “господарське законодавство”, “сталий розвиток”, “вимоги сталого розвитку”, “цілі розвитку для України”, “економічний розвиток”, “соціальна спрямованість економіки”, “господарське використання природних ресурсів”, “організація розвитку” тощо. Обґрунтовується необхідність запровадження правових форм забезпечення прибутковості економіки природокористування. Стверджується, що існуюче в юридичній науці уявлення про господарське законодавство як сукупність правових засобів сприяння сталому розвитку відповідає вимогам правореалізації в умовах зростання ролі Концепції сталого розвитку для України, а подолання непрозорості комерційного надрокористування є соціальним призначенням господарського законодавства. Здійснюються понятійні уточнення з метою розкриття підходів до трактування самого предмету дослідження та відбору, поруч з традиційними, нових методологічних засад. Обґрунтовується, що методологічну основу адаптації вказаної галузі законодавства, крім традиційних прийомів, складають Концепція сталого розвитку в сукупності з методами порівняльного правознавства, методологія екологізації, юридичний континуальний підхід та гомеостатика.

Для підтримання зазначеної тенденції пропонується забезпечити подальшу впорядкованість змістовної основи вимог сприяння сталому розвитку. У межах постановки нової наукової проблеми висувається гіпотеза про доцільність утворення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства. Її мають складати: договірні та недоговірні зобов’язання; конструкції публічно-приватних угод (про розподіл продукції, про концесії тощо); правовий режим господарського використання природних ресурсів; норми з екологізації правових засад господарювання.

У підрозділі 1.2. “Програмні положення Концепції сталого розвитку України та законодавство” визначаються принципово новаторські шляхи дослідження господарсько-правової проблематики, пов'язаної з реалізацією вимог сталого розвитку на засадах українського господарського законодавства.

Наводяться результати порівняльного аналізу Концепції переходу України до сталого розвитку за проектом, внесеним депутатами Верховної Ради України Ю.І. Самойленком і В.Б. Хазаном та урядовим проектом Концепції сталого розвитку України. Обґрунтовується необхідність попередження юридичного протиборства в ході досягнення єдності підходу до опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”. Аналізуючи правові питання організації програм економічного і соціального розвитку, подаються докази того, що системне пізнання правових аспектів організації програм сталого розвитку окремих галузей промисловості орієнтує на доцільність модернізації відповідних положень господарського законодавства. Узагальнено досвід правового регулювання державного програмування країн з розвинутою економікою, що дозволило підтвердити як переваги, так і виявити недоліки вітчизняних досягнень щодо втілення наскрізних функцій господарського законодавства у практику організації програм економічного і соціального розвитку країни, її регіонів і галузей матеріального виробництва.

На основі розгляду еволюції теорії управління розвитком зроблено висновок, що уникненню загроз розвитку (заходи КМ України з реалізації Програми “Україна-2010” і Програми “Назустріч людям” у частині зміни соціально-економічних позицій з використання природних ресурсів у сфері господарювання) сприяє формалізація юридичного механізму реалізації довгострокових програм розвитку економіки природокористування. Пропонуються зміни законодавства про стратегічне планування економічного розвитку та пропозиції з удосконалення договірних форм організаційно-господарських зобов'язань. Доводиться, що в їх контексті завданням господарсько-правових заходів стає забезпечення умов інвестування під довгострокові інвестиційні проекти надро- і шельфокористування. Подаються аргументи недоцільності прийняття Кодексу економічного планування та Економічного кодексу.

У підрозділі 1.3. “Господарське законодавство як сукупність засобів сприяння сталому розвитку”, спираючись на вихідні положення теорії господарсько-правових засобів, яка дає повне і глибоке уявлення про можливості їх комбінування завдяки ключовому методу господарсько-правового регулювання, наводяться результати встановлення неадекватності господарсько-правових засобів нормативним вимогам забезпечення екологічної сприятливості економічного росту. Використовуючи наукове прогнозування негативних наслідків помилкового розуміння об'єкта відносин, пов’язаних з господарським оборотом стратегічних природних ресурсів, визначається характер правового забезпечення інвестиційної підтримки розвитку господарювання, що має концептуально-визначальне значення для реалізації права на розвиток суспільства на основі адекватної системи законодавства. Обґрунтовується закономірність відображення в функціях господарського законодавства об'єктивної української реальності – впливу права на економіку, що по-новому висвітлює проблему місця і ролі функцій даної галузі.

Обґрунтовується, що на підставі методології правової регламентації господарської діяльності доцільно розробляти прийоми досягнення узгодженості впливу на поведінку суб'єктів у відносинах з реалізації інвестиційних проектів довгострокового розвитку галузі надрокористування. На підставі результатів аналізу стверджується: "мінімум" навантаження цільової функції адаптації – бути індикатором оцінки правомірності поведінки та запобігання господарським правопорушенням. "Максимум" визначається адекватністю засобів досягнення цілей регулювання, які перед правом ставить суспільство на кожному з етапів свого розвитку.

Аналізується позитивний досвід Швейцарії з усуспільнення всієї промисловості та оцінюється як негативний досвід інших країн, в яких розосереджено норми про охорону публічного інтересу у відносинах товарного обороту природних ресурсів у Цивільному кодексі, Кодексі про надра, Водному кодексі тощо. При цьому наявні правові обставини та наукові факти тлумачаться, виходячи зі складу системи законодавства України. Зокрема, обґрунтовується доцільність принципової вимоги розширення адаптивних можливостей норм та інститутів господарського законодавства і висвітлюється змістовно-понятійний аспект вдосконалення його засобів сприяння сталому розвитку нашої країни. Стверджується, що зазначена задача органічно вирішується шляхом пристосування до неї аналітико-правової цілісності предмета ГК України, що дозволить розвинути знання про базові положення для наступних досліджень з теорії господарського законодавства.

У підрозділі 1.4. “Правовий режим господарського використання природних ресурсів” розглядаються можливості теорії господарського законодавства у пізнанні шляхів структурування названого правового режиму завдяки запровадженню цілі сприяння сталому розвитку. Таку ціль правового режиму будуть забезпечувати наступні завдання: раціоналізація форм господарювання; взаємозв’язок відтворювальних процесів у комплексі з зобов'язаннями використання природних ресурсів; детінізація та декриміналізація надрокористування; підвищення ефективності управління державною власністю. Обґрунтовується, що внаслідок відсутності системи цілеположень недбайливе використання загрожує нанесенням збитку інтересам інвестора і держави: відсутність норми-припису про мету їх використання у сфері господарювання (як вимоги до всіх елементів правового режиму) є прогалиною, яка робить незахищеним даний об'єкт перед несумлінними користувачами.

Аргументується доцільність переміщення в інші системні зв'язки правових засад Гірничого закону України на підставі того, що державне регулювання соціально орієнтованої економіки передбачає рівнобіжне реформування гірничовидобувної сфери з реформуванням системи соціального захисту при економічній трансформації. Зокрема, обумовленість модернізації виробництва в зазначеній галузі (економічний фактор) удосконаленням господарського законодавства (правовий фактор) і реалізацією довгострокових проектів стабілізації розвитку при розробці урядових заходів для ліквідації вуглевидобувних підприємств зробили Гірничий закон України недієвим.

Обґрунтовано доцільність запозичення концептуального підходу законодавця Японії з раціоналізації вуглевидобувної промисловості, спираючись на сучасну тенденцію повернення до довгострокових проектів господарювання. Впорядковуються стратегічні й оперативні, глобальні й локальні, довгострокові й короткострокові завдання використання природних ресурсів у правовому режимі господарського використання, особливості якого окреслено у ГК України.

Розділ 2. “Напрями адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку” складається з 4-х підрозділів, в яких адаптація розглядається як шлях, спосіб та прийом модифікації законоположень, а її напрями обумовлюються пріоритетом еволюційних змін.

У підрозділі 2.1. “Конкретизація вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки” визначаються та досліджуються загальні проблеми змісту й спрямованості конституційного положення у співвідношенні з конкретизованими вимогами ГК України стосовно: раціоналізації використання природних ресурсів; підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання з боку держави; позитивних зобов'язань суб'єктів господарювання щодо врахування ними суспільних інтересів, відображених у програмних документах економічного і соціального розвитку. Спираючись на доведеність прямої залежності між ступенем деталізації загальноправового вирішального фактора на рівні конституційного й окремо-галузевого регулювання (з однієї сторони), і фактичним станом організаційно-господарських відносин, що виникають у зв'язку із здійсненням курсу економічного розвитку України (з іншої), стверджується, що вказані фактори об’єднує мета досягнення стану розширеного відтворення національного господарства. У створенні системоутворюючого акту (ГК України) доводяться переваги відбору засобів, вдаючись до яких попереджається та долається дисбаланс заходів-дій держави із запровадження вимог соціальної спрямованості економіки природокористування.

Обґрунтовується, що втрата керованості процесом господарського використання природних ресурсів у багатьох галузях виробництва тривалий час була зумовлена кризою державного регулювання зв'язків у структурі національного господарства, що супроводжувалася високим рівнем “паразитування” на використанні природних ресурсів (включаючи рекреаційні). Визначаються наслідки обмеження законних інтересів первинного суб'єкта права власності на них: 1) без особливих перешкод віддалилися в „тінь” зв'язки господарського відання, чому сприяло залишення відповідного кола відносин господарювання поза межами впливу організаційно-господарських дій; 2) мета використання природних ресурсів у сфері господарювання не завжди оцінювалася за соціальним, економічним і майновим критерієм і тому втрачалися надходження до бюджету плати за користування шпарами нафто- і газовидобутку, за оренду кліматопавільонів на Південному березі АР Крим, оренду земель військових частин тощо.

Запропоновано доктрину закону про концесії природокористування, в якій визначено принципову значимість господарсько-правових засобів для забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування.

У підрозділі 2.2. “Координація прогнозних і програмних заходів економічного і соціального розвитку” розглядається стан вказаного напряму адаптації, який поки що не забезпечує потреби сталого розвитку, маючи для цього невитрачений потенціал. Стратегічне програмування (планування) господарського використання надр визнається сучасним і затребуваним господарсько-правовим засобом, який здійснює програмно-прогностичну функцію забезпечення інвестиційної, дотаційної та іншої підтримки інновацій в галузі надрокористування. Невиконання вказаної функції владними структурами є підставою застосування мобілізаційного правового режиму.

Аналізується західноєвропейський досвід з питань господарського використання природних ресурсів та встановлюється, що в основному в Європі вимоги забезпечення стійкого розвитку досліджуються в контексті проблем гармонізації екологічного законодавства різних країн. Але питання деталізації договірних форм господарських зобов'язань із забезпечення сталого розвитку і конкретизації їх змісту невиправдано залишаються майже виключеними з поля зору.

Отримано результати порівняльного аналізу стратегій програмування господарського використання надр, якими доводиться, що довіра до реалізації прав підприємців на основі господарських угод обумовлена не тільки станом економічного розвитку суспільства, але й їх участю в реалізації програмно-стратегічних актів. Обґрунтовується доцільність створення такої форми усунення факторів дестабілізації (необґрунтованих або штучно створених бар'єрів в прозорому використанні та обороті природних ресурсів у сфері господарювання) як “Стратегія застосування господарсько-правових засобів забезпечення економічного і соціального розвитку України”, яка розбудована на доктрині створення законодавчої бази забезпечення соціальної спрямованості економіки. Встановлюється вихідне юридичне значення ГК України та проекту Закону України “Про концесії природокористування” у закріпленні державної реєстрації інвестицій та заходів інвестиційної підтримки сфер надрокористування і рекреації.

У підрозділі 2.3. “Забезпечення сталого розвитку населених пунктів” визначаються шляхи створення умов правового регулювання територіально-господарських відносин у контексті продовження дослідження, що було розпочато В.С. Мартем’яновим на початку 90-х р. ХХ ст. Незавершеність наукових пошуків стосовно територіально-господарських зобов'язань гальмує розвиток права господарського відання на підвідомчій території, перешкоджає популяризації паспортизації суб'єктів господарювання в окремих галузях. Обґрунтовується сигнальна функція господарсько-правових засобів, яка забезпечує здійснення реєстраційно-дозвільних процедур та дій з виконання позадоговірних організаційно-господарських зобов'язань із збуту металобрухту.

Обґрунтовано актуальність і наведено докази на користь наповнення новим змістом територіально-господарських відносин у зв'язку з реалізацією Концепції сталого розвитку населених пунктів, що у масштабах конкретної адміністративно-територіальної одиниці забезпечить контроль за виконанням територіально-господарських договірних та недоговірних зобов'язань. У постановочному плані обґрунтовано дослідницьке завдання з виявлення критеріїв пов’язаності територіально-господарських зобов'язань з іншими зв'язками попередження безхазяйного використання вторинної сировини. При цьому запровадження прийому локалізації вимог сталого розвитку розкриває характер не лише організаційно-господарських дій, але й бездіяльності.

Обґрунтовується доцільність збагачення української Концепції сталого розвитку населених пунктів методологією прив'язки глобальних вимог до локальних соціально-економічних проблем шахтарських міст Донбасу, розвиваючи правові основи раціоналізації використання вугленосних надр. Новим науковим результатом став прийом забезпечення підтримки та розвитку населених пунктів за договірними зобов'язаннями територіально-господарського партнерства, у зв'язку з чим обґрунтовується конструкція територіально-господарських зобов'язань, які мають знайти втілення в спеціальному законі про концесії природокористування. Обґрунтовуються пропозиції щодо змін до ст.148 та ст. 406 ГК України.

У підрозділі 2.4. “Залучення до господарського обороту природних ресурсів” встановлюється, що правове регулювання відносин, пов’язаних із залученням до господарського обороту природних ресурсів, є різноманітною і недостатньо розробленою в прикладному аспекті проблемою модернізації господарського законодавства. На основі проведеного аналізу робиться висновок, що адекватність обороту природних ресурсів у сфері господарювання господарському правопорядку проявляється, насамперед, у своєчасному орієнтуванні державою підприємців на структурні зміни в економіці та господарських відносинах. Тоді як техніко-юридичні особливості ГК України дозволяють застосовувати комплекс запобіжних інструментів, функції правових засобів іншої окремо-галузевої приналежності не здатні виконати таку роль.

Обгрунтовується адаптивна функція господарського правопорядку, яка забезпечує пристосування норм українського законодавства до еталону надрокористування, додержання якого могло б попередити “тінізацію” економіки природокористування.

Визнаються стабільною правовою формою сприяння сталому розвитку положення ст. 392 ГК України про реалізацію інвестицій у господарській діяльності на основі угод про розподіл продукції. На основі аналізу спеціальних нормативно-правових актів про угоди, практики їх застосування в Російській Федерації та інших країнах, а також дослідження наукової і спеціальної літератури стверджується, що трактування предмету Закону України “Про угоди про розподіл продукції” через категорію “прав та обов’язків сторін угоди, які визначаються згідно з цивільним законодавством”, є некоректним. Викриваються дефекти офіційної доктрини вказаного Закону: предмет – не тільки цивільні правовідносини, але й господарські. Тлумачення зазначеного Закону винятково як цивільно-правового джерела дестабілізує стратегічну політику і перешкоджає державі реалізувати свої організаційно-господарські права та бути відповідальною за невиконання обов’язків. Надається теоретичне обґрунтування шляхів подолання вад Закону України “Про угоди про розподіл продукції”, які обумовлені тим, що система норм та правил, які містяться в ньому, відірвана від правил договірного встановлення організаційно-господарських зобов'язань. Пропонуються зміни ч.1 ст.3 ГК України, зокрема, доповнити наступним чином: після слів “що мають цінову визначеність” словами “а також діяльність з організації інвестиційних проектів в господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції”.

Розділ 3. Гармонізація законодавства про використання природних ресурсів у сфері господарювання складається з 4-х підрозділів, у яких розкрито способи досягнення узгодженості між положеннями господарського законодавства та суміжних галузей.

У підрозділі 3.1. “Теоретична база гармонізації” закладається основа принципово нових підходів та рішень з правового регулювання господарського використання природних ресурсів. Новизна методології внутрішньої і міжгалузевої гармонізації на основі ГК України обумовлена обставинами концентрації сукупного правового фактора. Дисгармонія зазначеного фактора негативно відображується на зобов'язаннях забезпечення професійного використання природних ресурсів. Обґрунтовується, що заохочення суб'єктів господарювання до застосування ними новітніх технологій, варто вважати еволюційним шляхом реалізації права на розвиток. Встановлюється джерело проблеми “тінізації” господарських угод: реальні відносини обороту природних ресурсів не спираються повною мірою на концептуальну основу ГК України, що призводить до відсутності гармонії відповідних законоположень. Пропонується комплексний і системний методи правового регулювання відносин використання природних ресурсів, адекватного вимогам сталого розвитку. Зроблено висновок про наявність у ньому критеріального виміру вимог забезпечення сталого розвитку через систему