АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

ШУЛИГІНА РАЇСА АНДРІЇВНА

УДК 373.5.032 (043.3)

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.07 – теорія і методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському міському педагогічному університеті імені Б.Д. Грінченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Мартиненко Світлана Миколаївна,

Київський міський педагогічний університет

імені Б.Д. Грінченка, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Сагач Галина Михайлівна,

Міжрегіональна академія управління персоналом,

директор центру риторики “Златоуст”

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Алєксєєнко Тетяна Федорівна,

Інститут проблем виховання АПН України,

завідувач лабораторії соціальної педагогіки

Захист відбудеться “  ” червня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9 (8-ий поверх, зала засідань).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “  ” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Масол

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Саме тепер важливо закласти у нашому суспільстві засади повноцінної культури спілкування, яка сприяла б духовно творчому потенціалу українського народу, адже її характер помітно впливає на стан економічного, політичного та соціального розвитку країни, духовність громадян і їхню національну свідомість.

Актуальність проблеми формування у старшокласників культури спілкування визначається зрослими на сучасному етапі вимогами, які суспільство висуває до комунікативної компетентності випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Об’єктивні та суб’єктивні труднощі її формування передбачають пошук досконаліших шляхів, нових підходів у позакласній виховній роботі школи. На цьому наголошує й Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2003). Ці положення є базовими у Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту“, Національній доктрині розвитку освіти в Україні.

Проблема культури спілкування відображена у численних філософських, психолого-педагогічних дослідженнях, в яких наголошується на винятковій її важливості у процесі виховання.

Увагу зазначеній проблемі приділяли вітчизняні педагогічні діячі Б.Д.Грінченко, О.В.Духнович, А.С.Макаренко, П.С.Могила, І.І.Огієнко, Феофан Прокопович, С.Ф.Русова, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський та інші.

Останніми роками різні аспекти проблеми спілкування активно вивчаються сучасними вченими: філософсько-методологічні підходи до розв’язання проблеми спілкування досліджував М.С.Каган; соціально-психологічні особливості спілкування вивчали В.А.Богданов, Б.Д.Паригін, П.М.Якобсон; психологічним основам спілкування присвячені праці Б.Г.Ананьєва, М.М.Бахтіна, В.М.Бехтерєва, О.О.Бодальова, Л.С.Виготського, Н.В.Кузьміної, О.О.Леонтьєва, Б.М.Ломова, В.М.М’ясищева, С.Л.Рубінштейна, В.А.Семиченко, В.М.Соковніна та інших; педагогічні проблеми спілкування розглядали І.А.Зязюн, О.В.Киричук, С.М.Мартиненко, А.В.Мудрик, Л.Н.Новикова; соціологічний аспект спілкування розроблений Г.М.Андрєєвою, В.Н.Ковальовим; спілкування як складова мистецтва риторики досліджене Г.М.Сагач; вивченням “вільного спілкування“ однолітків різних вікових груп займалися Т.В.Драгунова, І.В.Полонський, Я.О.Уманський та інші. Важливі дані про можливості педагогічного управління спілкуванням в учнівському колективі отримані В.О.Кан-Каликом, М.І.Лісіною, Т.М.Мальковською та іншими.

Проблема формування культури спілкування особистості знайшла своє відображення у працях вітчизняних (Т.Ф.Алєксєєнко, І.А.Ільяєва, Т.М.Левашова, М.І.Скрипник, Л.В.Соколов, І.В.Страхов, М.О.Чернишова, В.Є.Штифурак) та зарубіжних (А.Адлер, Б.Басс, Л.Картер, Д.Коуен, Г.Олпорт, Г.Роршах, Г.Саллівен, Г.Триендис, К.Хорні, У.Шутц) вчених. Однак у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях ще недостатньо розкрито сутність, зміст, способи реалізації культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. Лише частково розроблений методичний аспект формування вмінь і навичок спілкування учнів старших класів, який охоплюється поняттям “культура спілкування”. Цим зумовлена необхідність виявлення теоретико-методичних засад, а також педагогічних умов, в яких окреслене педагогічне завдання успішно реалізовуватиметься. Саме це й спонукало вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів“.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною комплексної теми науково-дослідної роботи Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка “Теорія і практика професійної підготовки вчителя у системі неперервної педагогічної освіти”, державний реєстраційний номер 0106001217. Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д. Грінченка (протокол № від 29.06.2005 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № від 27.09.2006 року).

Об’єкт дослідження – процес формування культури спілкування старшокласників у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що процес формування культури спілкування старшокласників буде ефективним за умов: врахування органічної єдності змістовно-інтелектуального, емоційно-оцінювального, мотиваційного, діяльнісно-функціонального компонентів культури спілкування; впровадження комплексної методики формування культури спілкування, до складу якої входить факультативний курс “Основи культури спілкування” у поєднанні з формами, активними методами і засобами навчання та виховання; здійснення особистісно орієнтованого підходу у вихованні старшокласників; створення у виховній діяльності психологічної атмосфери комфортності, товариськості, взаємодопомоги.

Цілісності, узгодженості, єдності елементів процесу формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів сприятиме побудована модель зазначеної діяльності.

У відповідності до мети та гіпотези дослідження визначені його завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Методологічною основою дослідження є філософські та психолого-педагогічні концепції про сутність, природу, функції та роль спілкування в життєдіяльності людини; концепції детермінації розвитку особистості діяльністю та спілкуванням, соціальної зумовленості інтелектуального, емоційного та вольового розвитку; положення про діалектичний характер взаємодії суб’єктів; теорія інтеріоризації загальнолюдських цінностей у сферу особистісних надбань; педагогічні принципи щодо організації навчально-виховного процесу як особливої форми суспільної діяльності.

Теоретичною основою дослідження стали філософські, соціологічні та психологічні положення про особистість як суб’єкт життєдіяльності (Н.І.Анциферова, І.Д.Бех, В.О.Білоусова, П.М.Якобсон); концепція спілкування як виду людської діяльності (О.О.Бодальов, М.С.Каган, В.А.Кан-Калик, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв, М.І.Лісіна, Б.М.Ломов, М.М.Обозов, Б.Д.Паригін, В.М.Панферов, В.А.Семиченко, В.М.Соковнін, О.І.Щербаков); закономірності розвитку старшокласників та роль спілкування в ньому (Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, І.С.Кон, Г.С.Костюк, В.В.Крутецький, А.В.Мудрик, В.М.М’ясищев, А.В.Петровський, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн); положення Конституції України, законодавчих та нормативних документів про освіту, зокрема Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні.

Для розв’язання поставлених мети і завдань, перевірки гіпотези застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:

–

–

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва: гімназій № імені П.Г.Тичини, № , № ; спеціалізованих шкіл № імені Т.Г.Шевченка, № ; середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № ; Київського професійного ліцею сфери послуг. Дослідженням було охоплено 523 старшокласники та 119 учителів.

Дослідження проводилося поетапно:

На першому етапі (2000-2001 рр.) – теоретико-діагностичному – аналізувались наукові роботи з філософії, психології, педагогіки, етики та інші джерела. Здійснювався аналіз літератури з методології та методики проведення педагогічного дослідження. Було визначено структуру наукової роботи та проведено розробку вихідних теоретичних засад, методологічних підходів; встановлено об’єкт, предмет дослідження, його мету, завдання, висунуто гіпотезу. На основі аналізу одержаних теоретичних та емпіричних даних конкретизувалися загальні завдання дослідження, визначалися вірогідні шляхи їх вирішення.

На другому етапі (2001-2003 рр.) – аналітико-пошуковому – виявлено вихідний рівень сформованості культури спілкування старшокласників, включених у процес виховної діяльності, проаналізовано педагогічні умови формування культури спілкування учнів старших класів у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів, внесено корективи у формулювання гіпотези дослідження. Для оцінки сформованості досліджуваного явища визначено критеріальні характеристики, розроблено систему показників та апробовано методику його діагностики, здійснено кількісну та якісну обробку наукових результатів та їх узагальнення. Результати другого етапу педагогічного експерименту були використані для розробки експериментальної методики дослідження.

На третьому етапі (2003-2005 рр.) – формувальному – здійснювалася експериментальна перевірка моделі, педагогічних умов формування культури спілкування учнів старших класів у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів (впроваджувалася програма факультативного курсу “Основи культури спілкування” для учнів 9-11-х класів); корекція педагогічних умов, які забезпечують формування культури спілкування старшокласників. Узагальнювалися й уточнювалися напрацьовані матеріали, які були піддані кількісному та якісному аналізу за допомогою методів математичної статистики. Проводився порівняльний аналіз одержаних проміжних і кінцевих результатів педагогічного експерименту, що дозволило зробити переконливі висновки щодо відповідних положень висунутої робочої гіпотези експериментального дослідження.

На четвертому етапі (2005-2007 рр.) – підсумковому – здійснювалася розробка та апробація методики контрольного експерименту, проводилася статистична обробка отриманих результатів. Узагальнювались експериментальні дані, формулювалися загальні висновки, готувалися і впроваджувалися у практику навчально-виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів методичні рекомендації з означеної проблеми. Систематизувалися дослідницькі матеріали та результати наукового пошуку. Проводилося упорядкування бібліографічного додатку наукового дослідження та загальне оформлення роботи.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше визначено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено модель, педагогічні умови формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів; охарактеризовано структурні компоненти і показники, визначено критеріальні характеристики та виявлено рівні сформованості досліджуваної якості; уточнено сутність поняття “культура спілкування старшокласників”; подальшого розвитку набули положення педагогічної науки щодо удосконалення форм та методів організації виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів в аспекті використання його можливостей для формування культури спілкування старшокласників.

Практичне значення дослідження визначається тим, що узагальнено практичний досвід загальноосвітніх навчальних закладів з проблеми формування культури спілкування старшокласників; розроблено і апробовано факультативний курс “Основи культури спілкування” для учнів 9-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів. Впроваджено виховні організаційні форми та методи, які сприяють активізації формування досліджуваної якості й можуть використовуватися в діяльності загальноосвітніх навчальних закладів; підготовлено методичні рекомендації з формування культури спілкування старшокласників.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані вчителями, класними керівниками, вихователями, педагогами-організаторами загальноосвітніх навчальних закладів різного типу в практичній роботі зі старшокласниками, а також викладачами і студентами педагогічних навчальних закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти.

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження; критичним аналізом і урахуванням стану проблеми в теорії і практиці; застосуванням комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження, адекватних меті, предмету та завданням; поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричного матеріалу; дослідно-експериментальною перевіркою гіпотези; позитивними результатами формування культури спілкування старшокласників в експериментальних групах.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження апробовані під час виступів на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Культура і освіта фахівців туристської сфери: сучасні тенденції та прогнози“ (м. Київ, 2004 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Національна освіта: провідні тенденції та перспективи” (м. Київ, 2003 р.), “Сучасні технології навчання в початковій освіті” (м. Київ, 2006 р.), “Педагогіка і психологія в контексті гуманізації освіти” (м. Хмельницький, 2007 р.); Всеукраїнських науково-методичних конференціях: “Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (м. Київ, 2005 р.), “Вплив творчості В.О.Сухомлинського на розвиток професійної компетентності педагога” (м. Сімферополь, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Дитина і світ: проблеми культурного діалогу” (м. Київ, 2005 р.); Науковій конференції “60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє” (м. Київ, 2006 р.); Міській науково-практичній конференції “Якість і результативність виховного процесу – соціально-педагогічна реальність школи ХХІ століття” (м. Київ, 2006 р.); обговорення на засіданнях кафедри педагогіки Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Грінченка, виступах на педагогічних радах, районних та міських методичних об’єднаннях педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів, а також у публікаціях зазначених в авторефераті.

Результати дослідження впроваджено в практику навчально-виховної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів: гімназій № імені П.Г. Тичини (довідка № від 22.06.2006 р.), № (довідка № від 21.06.2006 р.), № 32 (довідка № від 16.06.2006 р.); спеціалізованих шкіл № імені Т.Г.Шевченка (довідка № від 20.06.2006 р.), № з поглибленим вивченням іноземних мов (довідка № від 29.06.2006 р.); середньої загальноосвітньої школи № (довідка № від 15.11.2006 р.) м. Києва; Київського професійного ліцею сфери послуг (довідка № від 16.06.2006 р.); гімназії імені С.І.Олійника м. Бровари (довідка № від 22.01.2007 р.); загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № м. Білої Церкви (довідка № від 26.01.2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 17 одноосібних наукових праць, з них: 7 – у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 навчально-методичний посібник та 1 методичні рекомендації.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (291 найменування, з них 4 іноземною мовою), додатків. Загальний обсяг дисертації складає 225 сторінок, основний зміст викладено на 176 сторінках. Робота містить 13 рисунків, 25 таблиць, 11 додатків на 27 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження і доцільність наукового пошуку, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, етапи дослідження, його теоретичну та методологічну основу; сформульовано гіпотезу; розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дослідження, підтверджено вірогідність здобутих результатів; подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади процесу формування культури спілкування” розкрито теоретичні основи досліджуваної проблеми, стан її розробленості у філософській, психологічній, педагогічній літературі; проаналізовано різні підходи до визначення сутності взаємопов’язаних понять “спілкування”, “педагогічне спілкування”, “педагогічна взаємодія”, “культура спілкування”, “культура спілкування старшокласників”; висвітлено педагогічні особливості та умови формування культури спілкування, а також визначено її компоненти та критеріальні характеристики.

На основі здійсненого аналізу досліджень науковців встановлено, що існування різних підходів до проблеми формування культури спілкування підростаючого покоління пов’язане насамперед з недостатнім рівнем її розробки. До проблеми оволодіння культурою спілкування зверталися відомі вітчизняні педагоги-просвітителі минулого О.В.Духнович, М.І.Пирогов, К.Д.Ушинський. Непересічні думки щодо спілкування вчителя з учнями висловлювали Б.Д.Грінченко, М.П.Драгоманов, С.Ф.Русова та інші. Проблема культури спілкування у вихованні порушувалася у вітчизняній педагогічній науці відомими педагогами Г.Г.Ващенком, А.С.Макаренком, В.О.Сухомлинським. Зазначена проблема у різних її аспектах досліджувалась багатьма сучасними вітчизняними та зарубіжними вченими-дослідниками: філософами, психологами, педагогами, які визначають проблему культури спілкування за соціальним, психологічним і педагогічним аспектами і розглядають спілкування як особливу форму взаємодії. Ця точка зору обґрунтована в працях Г.М.Андрєєвої, О.О.Бодальова, І.Д.Беха, О.В.Киричука, Г.А.Ковальова, Б.Ф.Ломова, О.М.Леонтьєва, О.О.Леонтьєва, Т.О.Матіс, Б.Д.Паригіна, Л.О.Петровської, І.В.Страхова, П.М.Якобсона (психологічні аспекти взаємодії); В.О.Кан-Калика, Ю.М.Кулюткіна, Л.В.Кондрашової, А.В.Мудрика, Л.І.Рувінського, Л.О.Савенкової (педагогічні аспекти міжособистісної взаємодії).

Науковці Б.В.Бушелева, І.А.Ільяєва, А.М.Москаленко розглядають аспекти педагогічного спілкування, що сприяють досягненню взаєморозуміння між учителем і учнем та більш високих результатів навчально-виховного процесу; Д.І.Болдинюк, В.А.Грехнев, В.А.Кан-Калик, К.М.Левітан вивчають специфіку культури педагогічного спілкування; І.В.Карпюк, О.В.Киричук, Є.С.Кузьмін, Х.Й.Лійметс, К.К.Платонов, Л.П.Ростовецька досліджують індивідуальні особливості особистості, зокрема здатність до саморегулювання, самоконтролю, вміння розуміти погляди та позицію іншого, узгоджувати свою поведінку з вимогами колективу в процесі взаємодії (спільної діяльності).

На основі проведеного теоретичного аналізу уточнено сутність поняття “культура спілкування старшокласників”, яке ми розглядаємо як опосередковану віковими особливостями систему норм і цінностей, досвіду і потреб, що реалізуються у взаємодії старшокласника з однолітками, вчителями, батьками та іншими людьми у процесі обміну змістовим, емоційним і ціннісним досвідом, а також в їх діяльності та поведінці.

Було встановлено особливості спілкування сучасних старшокласників, до яких ми віднесли: зміну певних психологічних новоутворень, здатність до самопізнання, самоспостереження, самоаналізу; перебудову психічних процесів старшокласників під впливом соціального досвіду; ступінь самостійності й соціальної активності; гостру потребу в спілкуванні, зокрема з дорослими – на психологічно рівних засадах; встановлення інтимно-особистісних стосунків між однолітками; суперечливість між вчинками і бажаннями тощо.

У процесі дослідження визначено чотири структурні компоненти сформованості культури спілкування: змістовно-інтелектуальний (пізнавальний), емоційно-оцінювальний, мотиваційний, діяльнісно-функціональний (поведінковий).

Змістовно-інтелектуальний (пізнавальний) компонент передбачає наявність у старшокласників певного обсягу необхідних знань для оволодіння культурою спілкування. Основними показниками цього компоненту є усвідомлення потреби у формуванні культури спілкування, розуміння її необхідності для повсякденного життя та забезпечення взаємин (взаєморозуміння) у майбутньому, спрямованих на створення позитивного мікроклімату в колективі.

Емоційно-оцінювальний компонент характеризує ставлення учнів до подій, фактів, явищ, оточуючих людей, дійсності, до самих себе через відповідні переживання особистості; уміння адекватно сприймати інформацію під час спілкування, володіти своїм емоційним станом; прагнення виявляти у цьому процесі відповідні моральні, етичні, культурні якості. Основними показниками є узагальнені оцінки фактів, ситуацій, явищ; розуміння спрямованості власних знань з культури спілкування та готовність застосовувати їх у взаємодії.

Мотиваційний компонент передбачає прагнення перетворювати знання у переконання щодо необхідності формування культури спілкування, позитивних особистісних якостей, які відображають переживання людиною свого ставлення до поведінки, вимог, вчинків, дій; бажання усвідомлювати, в яких стосунках із оточенням вона перебуває, і відповідно до цього коригувати свою поведінку. Показником компоненту є переконаність у необхідності самовиховання та самовдосконалення, соціально цінні мотиви поведінки вихованця.

Діяльнісно-функціональний (поведінковий) компонент передбачає визначення учнями життєвої позиції; застосування знань про культуру спілкування та поведінки, стилі взаємодії; відповідальне ставлення до участі в позаурочній діяльності. Відповідно показниками цього компоненту є уміння відстоювати і обґрунтовувати власну позицію, критично мислити, здійснювати самовиховання (самооцінка, самоаналіз, самокритика тощо).

Кожен з цих компонентів передбачає динаміку змін, а у своїй сукупності вони відображають зміст культури спілкування особистості. Їх інтегральними характеристиками виступають знання, інтереси, потреби, морально-етичні норми, система взаємин, що виявляються через переконання, поведінку, спілкування старшокласників на різних рівнях взаємодії (з однолітками, учителями, батьками).

У другому розділі “Педагогічні умови формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів та експериментальна перевірка їх результативності” розкрито і обґрунтовано програму дослідно-експериментальної роботи; теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено дієвість моделі та ефективність педагогічних умов формування культури спілкування у виховному процесі; розроблено і впроваджено комплексну методику формування культури спілкування: факультативний курс “Основи культури спілкування” в поєднанні з активними формами, методами і засобами виховання; встановлено найефективніші серед них у зазначеному аспекті, а також представлено аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи.

Вивчення реального стану сформованості досліджуваної якості на практиці засвідчило, що в системі виховання старшокласників недостатньої уваги надається питанням культури спілкування, педагогічними працівниками не враховуються особистісні якості учнів у процесі формування в них умінь планувати й організовувати спілкування на різних рівнях взаємодії з урахуванням його особливостей; значна кількість старшокласників не виявляють належного розуміння необхідності володіння певними вміннями для встановлення контактів, взаємин з оточуючими (однолітками, дорослими).

В дослідно-експериментальній роботі брали участь 523 учні 9-11-х класів та 119 педагогів загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва.

У результаті проведення дослідної роботи на констатувальному етапі експерименту визначені три рівні сформованості культури спілкування старшокласників: високий, середній, низький, які характеризуються наступним чином:

Високий рівень притаманний учням, які добре володіють необхідними знаннями про сутність та особливості культури спілкування, усвідомлюють особистісні риси, які зумовлюють його конструктивний чи деструктивний характер; їм властива оригінальність і нестандартність у плануванні та організації процесу спілкування; вони добре орієнтуються в складних ситуаціях і вміють розв’язувати їх засобами спілкування; володіють безпосередньо етичними нормами поведінки і культурою мовлення; виявляють доброзичливість, гуманні почуття у спілкуванні; їхнім діям характерна мобільність, нетрадиційність, творчий пошук, самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності; наявне стійке прагнення до самопізнання та самовдосконалення; їх самооцінка адекватна особистісним якостям, можливостям, вчинкам, поведінці, внутрішній культурі. Таких старшокласників виявлено 13,0%.

Учні, що мають середній рівень, володіють необхідними знаннями і вміннями щодо планування процесу спілкування: продумують власні дії, висловлювання, намагаються передбачити реакції співрозмовників; вони орієнтуються в складних ситуаціях спілкування з однолітками, батьками та вчителями; вдало використовують набуті знання для пошуку доцільного розв’язання проблемних ситуацій, проте часто їхні дії відбуваються за аналогією до відомих зразків, копіюють звичні способи; старшокласники нерідко виявляють категоричність, небажання поступатися своєю думкою; у ситуаціях, коли треба виявити творчість, відшукати оптимальний варіант вирішення проблеми, відчувають нерішучість, певні утруднення; прагнення до самопізнання та самовдосконалення зумовлюються певними зовнішніми чинниками, зокрема узгодженням їхніх дій з авторитетними однолітками чи дорослими (вчителями, батьками) і бажанням змінити їх на краще. Такий рівень виявлений у 57,3% учнів старших класів.

Старшокласники з низьким рівнем характеризуються обмеженими вміннями організації спілкування; стикаючись з проблемою, вони намагаються розв’язати її не на основі знань, аналізу та оцінювання її сутності, а інтуїтивно, часто обираючи спосіб випробувань і помилок; власні дії цих учнів у спілкуванні мають стихійний, неусвідомлений характер; не прогнозуються можливі реакції співрозмовника, наслідки; самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності у даної категорії учнів відсутні, спостерігається стійке небажання до самовдосконалення; до процесу формування культури спілкування вони ставляться байдуже, не замислюються над питаннями вибудови конструктивних взаємин з партнером по спілкуванню, сповідуючи твердження “нехай буде так, як буде”. На цьому рівні виявлено 29,7% учнів.

Розробці конкретної програми з формування культури спілкування старшокласників передував етап моделювання. Створення моделі є дієвим засобом перевірки ефективності педагогічних умов, доцільності й необхідності тих чи інших форм, методів, засобів виховання.

Розробляючи модель формування досліджуваної якості, ми дотримувалися таких вимог: чіткої визначеності й обґрунтування мети виховної роботи; усвідомлення взаємозв’язку між усіма підсистемами, кожна з яких сприяє досягненню загальної мети – формування культури спілкування учнів. Схематично взаємозв’язок і взаємозумовленість компонентів моделі: мети, змісту, педагогічних умов, форм, методів та результату формування культури спілкування старшокласників зображено на рис.1.

На етапі формувального експерименту перед нами стояло завдання визначення, обґрунтування та експериментальної перевірки ефективності педагогічних умов формування культури спілкування старшокласників на основі врахування тих емпіричних даних, які були здобуті за результатами аналітико-пошукового дослідження. До них ми відносимо: органічну єдність змістовно-інтелектуального, емоційно-оцінювального, мотиваційного, діяльнісно-функціонального компонентів; розробку і впровадження комплексної методики формування культури спілкування: факультативного курсу “Основи культури спілкування” для учнів 9-11-х класів у поєднанні з активними формами, методами і засобами навчання та виховання; особистісно орієнтований підхід у вихованні старшокласників; психологічну атмосферу комфортності, товариськості, взаємодопомоги.

У формувальному експерименті взяли участь 232 старшокласники експериментальних та 291 – контрольних груп, 119 педагогів – класних керівників, вчителів різних предметів, вихователів, соціальних педагогів, психологів, заступників директорів з виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Педагогам була запропонована комплексна методика організації виховної діяльності з формування культури спілкування старшокласників. Аналіз чинників, що впливають на процес формування зазначеної якості, дав змогу визначити логіку побудови змісту факультативного курсу “Основи культури спілкування” для учнів 9-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів, програма якого спрямована на розв’язання означених завдань у поєднанні з питаннями етики, культури спілкування і поведінки людини, в тому числі й культури міжособистісного спілкування, з технологіями і техніками саморегуляції, що підкріплене безпосередньою участю старшокласників у практичній виховній діяльності. Зміст факультативного курсу визначався за такими критеріями: виховна спрямованість; творча колективна діяльність учнів у навчально-виховному процесі; взаємозумовленість пізнавальної інформації і змісту практичних завдань; послідовність і доступність змісту навчального матеріалу.

у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів

У процесі реалізації комплексної методики на етапі практичної дії ми використовували сукупність педагогічних засобів впливу на старшокласників, застосовували різноманітні форми, методи, прийоми, зокрема участь у проектах, зустрічі класного колективу за “круглим столом”, години відвертого спілкування, вечори-роздуми, інтерв’ю, культурні діалоги, що відіграють особливу роль у формуванні культури спілкування, самопізнанні, саморегуляції в процесі спілкування завдяки посиленню емоційного аспекту у сприйнятті фактів, людей, подій, вчинків. Її ефективність забезпечували: особистісно орієнтований підхід; особливий мікроклімат взаєморозуміння, співпраці, довіри, психологічний комфорт, оберігаюче та стимулююче мікросередовище; нетрадиційні підходи до активізації пізнавальної діяльності учнів засобами спілкування, які кореспондуються з компонентами досліджуваної якості.

Широкого застосування і результативності у процесі експериментальної роботи набули різноманітні нетрадиційні форми, активні та інтерактивні методи і прийоми виховної роботи в експериментальних групах: практикуми, тренінги, диспути, структуровані та спонтанні групові дискусії, “круглі столи”, години тематичного спілкування, рольові та ділові ігри, моделювання і аналіз конкретних ситуацій, складання психологічних характеристик, розв’язування проблемних задач, самотестування, планування процесу самонавчання та самовиховання, аналіз результатів діяльності тощо.

Після завершення формувального експерименту, оцінюючи рівні сформованості культури спілкування старшокласників експериментальних груп за змістовно-інтелектуальним компонентом, можна констатувати, що кількість учнів з високим рівнем сформованості зазначеної якості зросла на 14,5%, з низьким рівнем – зменшилася на 15,1% (Таблиця 1).

Таблиця 1

Динаміка рівнів сформованості компонентів

культури спілкування старшокласників (ЕГ)

№з/п | Рівні | Компоненти

змістовно-інтелектуальний | емоційно-оцінювальний | мотиваційний | діяльнісно-функціональний

до

проведення експерименту |

після проведення експерименту | до

проведення експерименту |

після проведення експерименту | до

проведення експерименту |

після проведення експерименту | до

проведення експерименту |

після проведення експерименту

Абс | % | Абс | % | Абс | % | Абс | % | Абс | % | Абс | % | Абс | % | Абс | %

1 | Високий | 29 | 12,3 | 62 | 26,8 | 33 | 14,2 | 91 | 39,2 | 26 | 11,2 | 40 | 17,2 | 34 | 14,7 | 79 | 34,1

2 | Середній | 141 | 61,0 | 143 | 61,6 | 142 | 61,2 | 126 | 54,3 | 153 | 65,9 | 151 | 65,1 | 108 | 46,5 | 112 | 48,3

3 | Низький | 62 | 26,7 | 27 | 11,6 | 57 | 24,6 | 15 | 6,5 | 53 | 22,9 | 41 | 17,7 | 90 | 38,8 | 41 | 17,6

Щодо емоційно-оцінювального компоненту культури спілкування після проведення експерименту спостерігалося значне збільшення кількості учнів експериментальних груп з високим рівнем (до початку експерименту – 14,2%, після його проведення – 39,2%). Відбулися порівняно незначні позитивні зміни і в контрольних групах, де простежується тенденція до збільшення кількості старшокласників з високим рівнем емоційно-оцінювального компоненту культури спілкування (до початку експерименту – 10,0%, після проведення – 15,1%).

Найменше піддається впливу мотиваційний компонент (кількість учнів з високим рівнем зросла тільки на 6,0%, з низьким зменшилася на 5,2%). Це дає підстави для висновку про необхідність подальшого цілеспрямованого формування у старшокласників мотиваційного компоненту досліджуваної якості.

Аналіз рівня розвитку діяльнісно-функціонального компоненту культури спілкування старшокласників підтверджує, що позитивні зрушення відбулися на всіх рівнях. Певна частка учнів експериментальних груп підвищили рівень сформованості культури спілкування з середнього до вищого на 19,4 %, інша – з низького до середнього – на 21,2 %. Загалом підвищення рівня сформованості культури спілкування відбулося у 40,6% старшокласників експериментальних груп. У контрольних групах також простежується позитивна динаміка, але порівняно з експериментальними – результати недостатньо переконливі – 13,4%.

На підставі даних експериментальної роботи, проведеної у загальноосвітніх навчальних закладах, їх аналізу нами було здійснено зіставлення здобутих результатів на констатувальному та формувальному етапах і узагальнено їх у вигляді таблиці та у порівняльній характеристиці (Таблиця 2).

Таблиця 2

Рівні сформованості культури спілкування старшокласників (у %)

№ з/п | Рівні | До

проведення експерименту | Після

проведення експерименту | Різниця

між показниками до і після проведення експерименту

ЕГ | КГ | ЕГ | КГ | ЕГ | КГ

1 | Високий | 13,1 | 12,8 | 29,3 | 16,3 | 16,2 | 3,5

2 | Середній | 58,7 | 55,9 | 57,3 | 57,7 | 1,4 | 1,8

3 | Низький | 28,2 | 31,3 | 13,4 | 26,0 | 14,8 | 5,3

Примітка: ЕГ – експериментальні групи, КГ – контрольні групи.

Суттєві зрушення, які відбулися на всіх рівнях, свідчать про результативність проведеної експериментальної роботи. Однак ці зрушення нерівномірні відносно різних рівнів сформованості культури спілкування. Найбільші зміни відбулися на високому рівні, який підвищився у 16,2% старшокласників експериментальних груп, незначні – на середньому (1,4%). Достатньо переконливими є зрушення на низькому рівні – частка старшокласників з таким рівнем зменшилася на 14,8%. Це можна пояснити тим, що виховний процес детермінований різними чинниками, зокрема спеціально створеними педагогічними умовами, авторитетним впливом дорослих (учителів, батьків), які спонукали старшокласників до переосмислення власної позиції відносно значущості культури спілкування в життєдіяльності людини, сприяли активному включенню учнів у комунікативну діяльність.

Аналіз результатів сформованості рівнів культури спілкування старшокласників контрольних груп показав, що у них також відбулися зміни, однак порівняно з експериментальними – незначні, а саме: високий рівень зріс на 3,5%, середній – на 1,8%, низький зменшився на 5,3%. Отже, у звичайних умовах організації процесу формування культури спілкування без впровадження комплексної методики та дотримання інших педагогічних умов змін практично не відбувається.

Після завершення експериментальної роботи підвищилася активність старшокласників у позаурочній діяльності, житті школи, поліпшилися взаємини, загальний мікроклімат, зросли співробітництво, взаєморозуміння, культура спілкування. Розуміння значущості формування культури спілкування спонукало старшокласників до самовдосконалення, набуття необхідних знань і навичок, перевірки своїх можливостей у реальних життєвих ситуаціях.

Таким чином, результати проведеної дослідно-експериментальної роботи підтвердили ефективність розроблених педагогічних умов формування культури спілкування старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1.

2.

3.

За результатами констатувального етапу експерименту встановлено, що у загальноосвітніх навчальних закладах недостатньо уваги надається формуванню культури спілкування старшокласників. Організація та здійснення позаурочної виховної роботи потребують модернізації та оновлення основних підходів до задоволення особистісних інтересів і потреб (пізнавальних, духовних, моральних, культурних тощо) старшокласників.

У дослідженні визначено компоненти та показники культури спілкування старшокласників, а саме: змістовно-інтелектуальний (пізнавальний), емоційно-оцінювальний, мотиваційний, дільнісно-функціональний (поведінковий). Їх інтегральними характеристиками виступають знання, інтереси, потреби, морально-етичні норми, система взаємин, що виявляється через переконання, поведінку, спілкування на різних рівнях взаємодії (з учителями, батьками, однолітками) і особистісне самовизначення старшокласників.

Відповідно до визначених критеріальних характеристик виявлено рівні сформованості культури спілкування старшокласників: високий (13,0%), середній (57,3%), низький (29,7%).

4.

5.

6.

Виконане дослідження не вичерпує всього комплексу розв’язання зазначеної проблеми. Подальшого наукового вивчення потребують: специфіка формування культури спілкування учнів різних вікових категорій; використання конкретних навчальних дисциплін як засобу формування культури спілкування; проблема культури педагогічного спілкування як одна з провідних передумов виховання культури спілкування учнів та інші.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шулигіна Р.А. Роль педагогічного спілкування у формуванні особистості старшокласника // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. – № 18 – С. 94-98.

2. Шулигіна Р.А. Педагогічний такт і професійна етика як необхідні складові педагогічної діяльності у процесі спілкування з учнями // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, НМАУ, 2002. – № 19. – С. 135-138.

3. Шулигіна Р.А. Спілкування як вагома складова соціальної адаптації особистості // Наукові записки КУТЕП: Щорічник / Ред. кол.: Пазенок В.С. (голова) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Вип. 3. – С. 499-507.

4. Шулигіна Р.А. Педагогічні умови організації вільного часу старшокласників // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2004. – Вип. 36. – С. 125-137.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.