НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І.Ф. КУРАСА

СТОЄЦЬКИЙ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 327.2 : 339.92] (477+438) (043.3)

УКРАЇНА В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА:

ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ВИМІР

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КИЇВ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті європейських досліджень

Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

іноземний член НАН України

Пеленський Ярослав Богданович,

директор Інституту європейських досліджень

НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

завідувач відділом стратегій розвитку

політичної системи

та громадянського суспільства Національного інституту стратегічних досліджень

кандидат політичних наук,

старший науковий cпівробітник

Кононенко Сергій Володимирович,

завідувач відділом теорії міжнародних відносин

Інституту світової економіки і міжнародних відносин

НАН України

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “_3__” __квітня___ 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кімн. № 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (м. Київ, вул. Кутузова, 8, кімн. № 218).

Автореферат розісланий “ 1 ” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук, доцент Г.І. Зеленько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Україна і Польща вступають у ХХІ століття з новою якістю двосторонніх відносин. Зусиллями політичних та інтелектуальних еліт обох країн досягнуто успіхів у міжнаціональному примиренні та порозумінні, визначено площини взаємовигідної співпраці. Одним з найважливіших вимірів сучасних українсько-польських відносин є взаємодія двох держав у євроатлантичній та європейській інтеграції. На сучасному етапі особливого значення для України набуває формування ефективної стратегії відносин із провідними інституціями євро-атлантичного та європейського просторів – НАТО та ЄС. При цьому особливу роль у формуванні стратегії відносин НАТО та ЄС з Україною може відіграти Республіка Польща як географічно найбільший та політично найвпливовіший сусід України з-поміж членів цих організацій.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлюється низкою взаємо-пов’язаних чинників: необхідністю чіткого окреслення нової якості відносин між Україною та Республікою Польща в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції; пізнання механізмів поглиблення українсько-польського стратегічного партнерства та надання йому більшої змістовності і динамізму; важливістю з’ясування тенденцій та проблем розвитку європейських та євроатлантичних взаємин, визначення місця України в системі сучасних міжнародних відносин. Актуальність дослідження посилюють нагальність формування стратегії взаємин між Україною та НАТО і ЄС в нових геополітичних умовах, а також політична значимість для України ролі й місця Польщі в основних інституціях європейського та євроатлантичного просторів з погляду захисту і зміцнення становища України у відносинах з цими інституціями.

Стан розроблення теми. З огляду на значення міждержавних українсько-польських відносин вони привертають значну увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників, зокрема, українських політологів Г.Зеленько, О.Знахоренко, В.Кирилича, В.Моцока, істориків О.Бабак, Д.Горуна, Л.Ковач, В.Лишко. Серед праць зарубіжних авторів особливо цінними є студії польського політолога К.Федоровича, у яких проаналізовано двосторонні відносини в контексті східної політики Республіки Польща. Д.Горун, Г.Зеленько, О.Знахоренко та В.Моцок висвітлюють політичні, економічні та інші аспекти міждержавних відносин. У працях О.Бабак, К.Федоровича подано узагальнення політики Польщі щодо України періоду кінця 1980-х – 1990-х років ХХ ст. Ця проблема розглядається у ширшому контексті багатьма іншими авторами. Характеристику доробку вітчизняних та зарубіжних вчених представлено в першому розділі роботи “Історіографія та джерельна база дослідження”.

Аналіз праць про двосторонні міждержавні відносини України і Польщі засвідчує, що деякі аспекти, що стосуються євроатлантичної та європейської інтеграції, є недостатньо дослідженими, а низка положень та висновків має дискусійний характер. Тому необхідним є створення спеціального узагальнювального дослідження взаємовідносин України та Республіки Польща в євроатлантичному та європейському інтеграційних вимірах, особливо на сучасному етапі. Зокрема, ретельного вивчення вимагають взаємини в трикутнику Україна – Польща – НАТО в період вступу Польщі до Альянсу та в актуальних умовах, проблеми і перспективи взаємодії двох країн відносно ситуації, породженої розширенням Євросоюзу на схід, позиція Польщі в справі приєднання України до НАТО та ЄС тощо. Це дозволить повніше та глибше зрозуміти мету і завдання політики Польської держави щодо нашої країни в нових геополітичних умовах, та чітко окреслити перспективи двосторонніх відносин і можливості утвердження України в геополітичних координатах євроатлантичного та європейського просторів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах тем НДР Інституту європейських досліджень НАН України “Тенденції розвитку державно-політичних систем у Європі. Перспективи для України” (№ держреєстрації 0105U000387) та “Україна і Республіка Польща в процесах європейської інтеграції. Політичні аспекти міждержавної взаємодії” (№ держреєстрації 0105U005402).

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю проблематики та її практичним спрямуванням. За мету поставлено з’ясувати місце та роль України в зовнішній політиці Республіки Польща в контексті процесів євроатлантичної та європейської інтеграції, поглибити та удокладнити знання про ці процеси в галузі політичних наук. У зв’язку з цим окреслено такі дослідницькі завдання:

– проаналізувати сучасний стан дослідження відносин між Україною та Республікою Польща в контексті процесів євроатлантичної та європейської інтеграції;

– дослідити концептуальні основи політики Польщі щодо України;

– визначити інституційні механізми політичного співробітництва між Україною та Польщею на рівні вищих органів державної влади;

– проаналізувати вплив розширення НАТО на схід на міждержавні українсько-польські взаємини ;

– з’ясувати роль Польщі в реалізації курсу України на євроатлантичну інтеграцію;

– проаналізувати вплив приєднання Польщі до ЄС на розвиток відносин з Україною;

– висвітлити позицію Польщі в справі європейської інтеграції України;

– окреслити перспективи поглиблення українсько-польського стратегічного партнерства в євроатлантичному та європейському вимірах.

Об’єктом дослідження є розвиток міждержавних українсько-польських відносин періоду від 1989 р. до початку 2005 р., становлення концептуальних основ та інституційних механізмів двостороннього співробітництва на рівні вищих органів державної влади в процесах євроатлантичної та європейської інтеграції.

Предметом дослідження є політика Республіки Польща щодо України в умовах розширення НАТО та ЄС на схід.

НАТО та ЄС розглядаємо як міжнародні організації, розвиток яких має визначальний вплив на сучасний стан міжнародних відносин у Європі та загальну геополітичну конфігурацію. Євроатлантичну інтеграцію розуміємо як сукупність відносин насамперед між Організацією Північноатлантичного договору та відповідною державою, спрямованих на досягнення останньою членства в цій організації. Європейську інтеграцію розглядаємо як сукупність відносин головним чином між Європейським Союзом та відповідною державою, спрямованих на її приєднання до ЄС. З огляду на це вплив інших міжнародних організацій (Нарада / Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Західноєвропейський союз, Рада Європи) на двосторонні українсько-польські відносини в інтеграційному вимірі розглядається лише в загальних рисах.

Хронологічні межі дослідження – період від 1989 р. – початок 2005 р. Це зумовлено зміною політичного режиму у Польщі у 1989 р., наслідком чого стали системні перетворення у країні та кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу Польської держави. Верхню хронологічну межу визначають події “Помаранчевої революції” в Україні як етапні в її суспільно-політичному розвитку та у відносинах з основними зовнішньо-політичними партнерами; за визначені хронологічні межі виходимо при дослідженні еволюції польської політичної думки ХХ століття щодо “українського питання” з метою глибше проаналізувати передумови сучасних партнерських відносин між Україною та Польщею.

Методологію дослідження становлять загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, індукції, дедукції), загальнофілософські (системний, структурно-функціональний, інституційний, порівняльний, проблемно-хронологічний), та методи емпіричних досліджень (аналіз документів і матеріалів). Застосування порівняльного методу дозволило з’ясувати спільне та відмінне у підходах різних ідейно-політичних течій у Польщі до “українського питання” та розбудови відносин з Україною як незалежною державою, визначити ідентичне та специфічне у ставленні Польщі та країн-членів НАТО до перспектив євроатлантичної інтеграції України, а також країн-членів Євросоюзу та органів ЄС до задекларованого Україною прагнення увійти до ЄС. Системний метод у поєднанні з структурно-функціональним та проблемно-хронологічним розкриває уявлення про українсько-польські міждержавні взаємини як цілісний сегмент сучасної системи міжнародних відносин, дозволяє відтворити їхню динаміку та виокремити основні напрями. За допомогою інституційного методу визначено інституційні механізми співробітництва між Польщею та Україною на рівні вищих органів державної влади в інтеграційних процесах.

Наукову новизну одержаних результатів визначають постановка та розв’язання нового наукового завдання в галузі політичних наук: вперше у вітчизняній політології з’ясовано концептуальні підходи, інституційні механізми, практичні можливості та форми зовнішньополітичного впливу Республіки Польща на реалізацію стратегічного курсу України на інтеграцію до НАТО та ЄС, на формування стратегії відносин між Україною і зазначеними організаціями. Автором одержано результати, що мають наукову новизну та у сукупності розв’язують низку наукових завдань.

1. Проаналізовано основні дослідницькі підходи до вивчення інтеграційного виміру відносин між Україною та Польщею. Встановлено, що вітчизняні та західні, зокрема польські дослідники, на відміну від російських, переважно схвалюють наміри України інтегруватися до НАТО і ЄС, позитивно оцінюють роль Польщі в цьому процесі; проте реальну можливість приєднання України до цих організацій оцінюють загалом скептично.

2. Проаналізовано відносини з Україною в контексті реалізації основних завдань, цілей та напрямів польської зовнішньої політики. З’ясовано, що Польща розвивала відносини з незалежною Україною на основі концепції тісного і стратегічного партнерства, прагнучи до успішної взаємодії двох країн в євроатлантичній та європейській інтеграції.

3. Розкрито значення інституційних механізмів співробітництва Польщі з Україною на рівні вищих органів державної влади в контексті євро-атлантичної та європейської інтеграції, що дозволяє з’ясувати роль польської сторони як ініціатора у створенні важливих та дієвих механізмів – Консультативного комітету Президентів, Постійної конференції з питань європейської інтеграції, Українсько-польської міжпарламентської асамблеї.

4. Запропоновано нове розуміння основних проблем та наслідків для двосторонніх відносин вступу Польщі до НАТО, яке полягає в тому, що сторони дійшли партнерського порозуміння з даного питання. Інтеграція Польщі та інших постсоціалістичних країн до НАТО відкрила для України нові можливості в царині зовнішньої політики. Доведено, що важливою сферою українсько-польського співробітництва є взаємодія в ході операцій Альянсу з відновлення миру в окремих регіонах світу та в боротьбі з міжнародним тероризмом; особливим внеском у політичне та військове співробітництво двох країн в євроатлантичному контексті стала їхня взаємодія під час стабілізації “постсаддамівського” Іраку.

5. Висвітлено роль Республіки Польща в реалізації курсу України на повномасштабну євроатлантичну інтеграцію; доведено, що підтримка співробітництва та зближення України з НАТО, а згодом – і рішення про інтеграцію в Альянс, є характерною рисою “української політики” Польщі.

6. З’ясовано наслідки вступу Польщі до ЄС для розвитку торговельно-економічного співробітництва з Україною та транскордонного руху населення. Підкреслено, що запровадження Польщею візового режиму для українських громадян на принципах асиметричності свідчить про врахування українських інтересів. Аналіз двосторонніх торговельних відносин та українського експорту до Польщі в 2003 – 2004 рр. переконує у збереженні їх позитивної динаміки.

7. Досліджено роль Польщі в реалізації європейського вибору України. Зіставний аналіз позицій Польщі та країн-членів Європейського Союзу та органів ЄС щодо задекларованого Україною прагнення увійти до ЄС дає підстави говорити про послідовну підтримку Польщею курсу України на європейську інтеграцію як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях.

8. Розкрито перспективи розвитку двосторонніх відносин в їх євроатлантичному та європейському вимірах. Підкреслено, що Польща і надалі буде одним з найактивніших прихильників приєднання України до НАТО та ЄС. Натомість можливість реалізації цієї ідеї залежить від ситуації в Україні, позиції Заходу та впливу Росії на геополітичне позиціонування України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. У дисертації розроблено та використано комплексну багатоаспектну матрицю для дослідження дво- чи багатосторонніх міждержавних відносин з увагою до результатів діяльності учасників процесу та його мінливих обставин. Дослідження, зокрема його основні положення та висновки можна використати для поглибленого вивчення відносин між Україною та Республікою Польща, між Україною та НАТО і ЄС. Матеріали можуть бути використані в опрацюванні стратегії діяльності та її реалізації вищих органів державної влади, а також у дидактиці вищої школи – спецкурсів з політології, новітньої історії, теорії та історії міжнародних відносин.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено в Інституті європейських досліджень НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дослідження апробовано на конференціях, семінарах, круглих столах: “Роль паризької “Культури” в становленні українсько-польського взаєморозуміння” (Київ, 25–26 травня 2000 р.), “Кордони і система безпеки в Європі: роль України і Польщі” (Київ, 25 жовтня 2001 р.), “Майбутня перспектива українсько-польського співробітництва у ХХІ столітті” (Київ, листопад, 2001 р.), “Україна – Польща: чи дійсно існують перспективи “стратегічного партнерства”?” (м. Київ, 27 жовтня 2003 р.), “Україна – Польща: європейське сусідство” (Київ, 17 червня 2004 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації розкрито в дев’яти публікаціях, зокрема в п’яти наукових статтях фахових видань України та в одній статті у зарубіжному фаховому виданні.

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, основну частину, яка складається з чотирьох розділів та висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 175 сторінок. Список використаних джерел і літератури займає 36 сторінок, містить 456 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та стан її розроблення, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, розкрито зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” висвітлено підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців до вивчення міждержавних українсько-польських відносин, схарактеризовано джерельну базу роботи.

Вагомий внесок у вивчення проблеми взаємин України і Польщі новітнього періоду, поряд з вищезгаданими авторами, зробили вітчизняні дослідники В.Будкін і З.Петренко, Т.Возняк, С.Грицай, Т.Зарецька, В.Карасьов та Є.Звонков, Є.Кіш, О.Клинченко, О.Кордун, О.Малиновська, Р.Павленко, С.Павленко, Б.Парахонський, М.Пашков та В.Чалий, С.Пирожков та О.Крамаревський, В.Полохало, П.Рудяков, М.Рябчук, І.Солоненко, Л.Чекаленко. Важливе значення у висвітленні різних аспектів досліджуваної проблеми мають праці А.Гальчинського, М.Горєлова, В.Гречанінова, Я.Грицака, Я.Дашкевича, О.Дергачова, В.Євтуха, О.Івченка, С.Кононенка, О.Красівського, І.Кресіної, А.Кудряченка, І.Кураса, Ю.Левенця, В.Литвина, М.Михальченка, Б.Осадчука, М.Панчука, Я.Пеленського, О.Рафальського, В.Репринцева, Ф.Рудича, В.Солдатенка, Ю.Шаповала, Ю.Шемшученка, Л.Шкляра, В.Ярового та ін. Значний інтерес зберігають студії С.Василенко, Ю.Горбач, В.Дем’янця, О.Ковальової, Р.Кривоноса, В.Крушинського, О.Мітрофанової, Д.Ткача про участь країн Вишеградської групи, Німеччини, Франції, Великобританії в євроатлантичній та європейській інтеграції, зокрема, відносини цих держав з Україною.

В дисертації проаналізовано різні аспекти зазначених комплексних проблем, розв’язанню яких підпорядковано праці названих авторів, підкреслено перспективність проблематики та вказано на невирішені питання. Спеціальну увагу приділено дослідженням українсько-польських відносин, в яких різною мірою висвітлено їх євроатлантичний та європейський контекст, підкреслено цінність цих праць і водночас виявлено деякі положення і висновки, які мають дискусійний характер.

Ознайомлення з науковими працями українських вчених переконує в тому, що взаємини між Україною та Польщею дослідники в цілому розглядають як важливу складову зовнішньої політики обох країн, як дієвий чинник налагодження тісної співпраці та дальшої інтеграції з євроатлантичними та європейськими структурами.

Українсько-польські відносини були об’єктом постійної уваги польських та західних фахівців, зокрема, В.Балюка, К.Бахманна, Б.Бердиховської, З.Бжезинського, Я.Браткевича, С.Буранта, В.Гілля та Н.Гілля, Ґ.Ґромадзького, П.Журавського-вель-Ґраєвського, В.Зайончковсь-кого, А.Камінського, Є.Клочовського, Я.Ключковського, Є.Козакевича, К.-О.Ланга, З.Лещинського, З.Найдера, Є.М.Новаковського, Т.А.Ольшансь-кого, М.Фалковського, К.Федоровича, Е.Фігель, А.Хойновської, М.Я.Цалки, М.Цєшліка, З.Шмид та ін. Польські фахівці загалом позитивно ставляться до ідеї всебічного розвитку відносин з Україною, висловлюють розуміння важливості взаємної підтримки двох країн на шляху євро-атлантичної та європейської інтеграції. Водночас деякі польські політологи допускають стосовно України міркування і твердження з національно-егоїстичних та навіть провокаційних позицій. В західній історіографії переважає визнання важливості розвитку українсько-польских відносин з погляду сучасної геополітики та процесів, зумовлених актуальними проблемами побудови стабільної демократичної Європи; помітною є симпатія багатьох з цих дослідників до прозахідної орієнтації України.

Натомість у науковому доробку російських дослідників (І.Алексєєвої, М.Бухаріна, М.Ізвекова, І.Кобринської, В.Колосова, В.Кувалдіна, А.Мошеса, В.Орлова, В.Пастухова, О.Салміна, Д.Треніна) українсько-польські відносини здебільшого розглядаються побіжно, як похідна більш широкого контексту. В сучасній російській політології переважає негативне ставлення до прозахідної політики офіційного Києва, зокрема, наголошується на тому, що зближення України і Польщі може становити загрозу для інтересів Росії.

Джерельну базу дисертаційного дослідження складають правові акти та інші офіційні документи органів державної влади України та Польщі, зокрема, міждержавні (договір 1992 р., міжурядові угоди, спільні декларації, заяви, протоколи), документи міжнародних організацій – НАТО та ЄС, політичних та громадських організацій, об’єднань і діячів та державних посадовців (президента Польщі А.Кваснєвського, міністра закордонних справ К.Скубішевського, послів в Україні Є.Козакевича та М.Зюлковсь-кого, міністра закордонних справ України А.Зленка, члена Єврокомісії П.Ламі, генсека НАТО Я. де Хооп Схеффера та ін.), збірники документів, довідкові та інформаційно-аналітичні видання, що висвітлюють різні аспекти зовнішньої політики Польщі. Крім того, враховуючи, що специфіка теми та її часові рамки поки що не дають можливості ширшого використання архівних матеріалів, наявний комплекс документальної інформації доповнено фактографічним матеріалом періодичних видань, а також інтернет-ресурсами.

У другому розділі “Концептуальні та інституційно-правові основи політики Республіки Польща щодо України” з’ясовано основні концептуальні підходи в політиці Польщі щодо України, визначено інституційні механізми політичного співробітництва між країнами на рівні вищих органів державної влади в інтеграційному контексті.

Значний вплив на становлення сучасних міждержавних відносин спра- вила еволюція польської державної політики та політичної думки ХХ ст. Особливо відзначимо схвалення польськими політичними та інтелектуальними колами утвердження незалежної української держави в межах сучасних кордонів та визнання їх непорушності, завдяки чому відбулося закріплення досягнутого після Другої Світової війни державно-територіального розмежування двох країн.

Аналіз офіційних документів Польщі в галузі зовнішньополітичної діяльності країни свідчить про те, що на урядовому рівні розвиток відносин з Україною було визначено в рамках концепцій “dwutorowoњci” (“двоколійності”) як загальної концепції польської східної політики до розпаду СРСР, тісного партнерства та стратегічного партнерства. Характерно, що ідея розвитку та ущільнення партнерських взаємин з Україною послідовно поділялася й розвивалася правлячими коаліціями у Польщі – і правого, і лівого політичного спрямувань. Важливу роль у розвитку двосторонніх відносин відіграли також президенти Польщі Л.Валенса та особливо А.Кваснєвський.

Попри деякі непорозуміння й труднощі на початковому етапі розвитку двосторонніх взаємин у першій половині 90-х років ХХ століття на міждержавному рівні поступово сформувалося зближення позицій сторін щодо необхідності встановлення партнерських відносин та надання їм характеру не лише тісних, а й стратегічних. Cлід підкреслити, що одним з основних концептуальних елементів “української політики” Польщі є підтримка щодо євроатлантичної та європейської інтеграції з метою сприяння у становленні України як незалежної демократичної стабільної європейської держави. Водночас польські політичні еліти демонструють уважне ставлення до питання про відповідність реального рівня й стану двосторонніх відносин їх декларованому стратегічному характерові.

В дисертації показано, що між Україною та Польщею налагоджена широка та стабільна співпраця на рівні вищих органів державної влади, сформовано механізми і моделі цієї співпраці. Зокрема, у сфері євроатлантичної та європейської інтеграції найбільш дієвими механізмами двостороннього співробітництва є Консультативний комітет Президентів України та Польщі, Постійна конференція з питань європейської інтеграції, Українсько-польська міжпарламентська асамблея. Звернуто увагу на необхідність активізації співпраці по лініях вищезгаданих механізмів двосторонньої співпраці із можливим залученням при цьому інших механізмів з метою поглиблення відносин стратегічного партнерства між країнами.

В третьому розділі “Політика Польщі щодо України в контексті євроатлантичної інтеграції” проаналізовано вплив розширення НАТО на міждержавні українсько-польські відносини та з’ясовано роль Польщі в реалізації курсу України на євроатлантичну інтеграцію.

На шляху Польщі до НАТО важливу роль відіграла готовність Альянсу прийняти до своїх лав нових країн-членів, власні зусилля Польщі, та міжнародний діалог щодо пошуку параметрів розширення Альянсу, прийнятних і для інших учасників європейської системи безпеки.

Україна спочатку ставилась негативно до ідеї розширення НАТО на схід. Це ставлення зазнало поступових змін внаслідок зміцнення позицій України на міжнародній арені, розвитку співпраці з Альянсом та конструктивного міжнародного діалогу щодо питань розширення НАТО. В дисертації встановлено, що Польща, зацікавлена у позитивному ставленні Києва до її прагнень вступити до НАТО, після періоду пасивності усвідомила необхідність докладати практичних зусиль для формування довіри українського партнера. Виявом конструктивної позиції Польщі щодо України стала низка кроків, спрямованих на сприяння зміцненню позицій Києва на міжнародній арені, заохочення до дво- та багатостороннього військового співробітництва за програмою НАТО “Партнерство заради миру”, активна підтримка ідеї підписання Хартії Україна – НАТО. Однак, Україні та Польщі не вдалося знайти порозуміння з надзвичайно важливого питання розміщення ядерної зброї на території майбутніх членів Альянсу.

У роботі аргументується, що вступ Польщі до НАТО не зумовив ні стагнації українсько-польських відносин, ні зменшення зацікавленості розвитком України як незалежної демократичної держави. Навпаки, зібрані й подані в дисертації факти вказують на активізацію двостроннього співробітництва та його вихід на якісно новий рівень. Доведено, що основними формами співпраці між Україною та Польщею в євро-атлантичному вимірі є взаємодія в операціях НАТО з відновлення миру в різних регіонах світу та в боротьбі з міжнародним тероризмом, в рамках програми “Партнерство заради миру”, Ради євроатлантичного партнерства, Комісії Україна – НАТО. Вагому роль відіграє функціонування спільного військового підрозділу для забезпечення міжнародних миротворчих і гуманітарних операцій – УКРПОЛБАТУ. Особливим внеском у політичне та військове співробітцтво України і Польщі в його євроатлантичному вимірі стала взаємодія в окупації та стабілізації “постсаддамівського” Іраку.

Вважаємо характерною рисою “української політики” Польської держави підтримку співробітництва і зближення України з НАТО, а також обраного Києвом у 2002 р. курсу на інтеграцію до Альянсу. Це зумовлено баченням Польщею основних контурів європейської безпеки в контексті її національних інтересів та прагненням відігравати важливу роль в оновленому Альянсі, який адаптується до сучасних умов. Сприяння євроатлантичним устремлінням Києва було продемонстровано урядами як правих, так і лівих сил за активної підтримки президента А.Кваснєвського. В політичному плані найбільш значущою є активна підтримка Варшавою разом з деякими іншими членами Альянсу (в першу чергу, США і Туреччиною) ідеї приєднання України до Плану дій з розширення членства в НАТО, виконання якого наблизить нашу країну до членства в цій міжнародній організації. Проте можливості та результативність намагань Польщі у сприянні євроатлантичній інтеграції України залежать від загального стану відносин між Києвом та НАТО. Зазначено, що Польща порівняно з іншими членами блоку намагалась гнучкіше підходити до розв’язання проблем у відносинах між офіційним Києвом і НАТО. Однак лише після “Помаранчевої революції” Варшава з новою силою заявила про готовність і надалі підтримувати Україну на шляху євроатлантичної інтеграції.

В четвертому розділі “Вплив європейської інтеграції на розвиток відносин між Україною та Польщею” проаналізовано основні наслідки приєднання Польщі до ЄС на розвиток двосторонніх взаємин та висвітлено польську позицію щодо європейської інтеграції нашої держави.

Інтеграція Польщі до ЄС стала важливим чинником формування політики цієї держави щодо України. Київ та Варшава дійшли згоди щодо взаємної підтримки прагнень до інтеграції з європейськими структурами, яку оцінюють як основу розвитку відносин стратегічного партнерства. Водночас процеси євроінтеграції створили не тільки нові шанси для співробітництва двох країн, а й поставили їх перед необхідністю дати відповідь на низку важливих нових актуальних проблем, зумовлених розширенням Євросоюзу.

Аналіз впливу приєднання Польщі до ЄС на розвиток двосторонніх українсько-польських відносин свідчить про те, що польський партнер намагався сприяти пом’якшенню можливих негативних для нашої держави наслідків розширення. Зокрема, прагнучи поєднати виконання вимог вступу до ЄС із збереженням добросусідських відносин з Україною, а також враховуючи значення свободи транскордонного руху громадян для польської економіки та соціальної стабільності в східному регіоні країні, Варшава доклала зусиль для підписання з Києвом угоди про умови поїздок громадян, яка сприяє збереженню високого рівня взаємних контактів на період до приєднання Польщі до Шенгенської зони. Надалі зменшення негативних для України наслідків приєднання до Шенгенської зони Польщі та інших нових членів ЄС залежатиме від ефективності “візового” діалогу між Києвом та Брюсселем.

Як з’ясовано, приєднання Польщі до ЄС не спричинило негативних наслідків для двостороннього торговельно-економічного співробітництва. Аналіз товарообігу за 2003 і 2004 рр. свідчить про збереження тенденції його зростання, як і обсягів українського експорту до Польщі, включно з найбільшими товарними групами.

Підтримка Польщею співробітництва та зближення України з ЄС, включаючи у перспективі вступ до ЄС, стала характерною рисою її “української політики”. Це зумовлено загальним баченням Варшавою основних контурів європейського розвитку в контексті польських національних інтересів та прагненням відігравати важливу роль у східній політиці Євросоюзу. Польська держава найповніше в нинішній Європі враховує українські євроінтеграційні інтереси та наміри. У дисертації водночас простежено залежність можливостей підтримки Варшавою українських євроінтеграційних устремлінь від наявності реальних успіхів України на шляху до Об’єднаної Європи.

В роботі підкреслено, що підтримка Польщею європейської інтеграції України набуває особливо важливого значення в умовах, коли поза офіційним порядком денним Євросоюзу продовжує залишатися принципове питання про надання Україні чіткої перспективи членства. Політично більш впливові органи ЄС та більшість країн-членів не виключають вступу України у віддаленій перспективі, але зараз воліюють розвивати двосторонні взаємини лише у форматі політики сусідства. На цьому загальному тлі особливість польського підходу полягає у намаганні вже тепер активно сприяти створенню політичних передумов для приєднання нашої країни до європейської спільноти. З метою підтримки України Польща діє спільно з європейськими партнерами – Німеччиною, країнами Вишеградської групи та іншими країнами ЄС. Разом з тим, з огляду на небажання ЄС відкрити перед Україною чітку перспективу членства у ЄС Варшава змушена частіше вдаватися до формулювань, які враховують офіційну позицію Євросоюзу щодо цього питання.

У висновках узагальнено інформацію опрацьованих різнопланових джерел, сформульовано теоретичні підходи щодо поглиблення вивчення окресленого кола проблем, запропоновано рекомендації для практичної діяльності.

Визначено особливості формування та реалізації політики Республіки Польща щодо України в контексті євроатлантичної та європейської інтеграції на концептуально-теоретичному та практично-політичному рівнях.

Аналіз джерел показав, що, незважаючи на значний науковий доробок, присвячений різним аспектам сучасних взаємин України та Польщі, проблема їхніх відносини щодо євроатлантичної та європейської інтеграції досі не висвітлена у спеціальній узагальнювальній праці. Більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників, за винятком російських, позитивно ставляться до ідеї інтеграції України з НАТО і ЄС, позитивно оцінюють роль Польщі в цих процесах. Разом з тим вони висловлюють переважно скептичні міркування щодо шансів та часу інтеграції України в зазначені структури.

Вивчення концептуальних та інституційно-правових основ політики Польщі відносно України не залишає сумнівів щодо важливості нашої країни в польській зовнішній політиці. Польща виявила готовність до розвитку з нашою державою відносин тісного, а згодом стратегічного партнерства, розглядаючи їх як вагомий чинник національної, регіональної та континентальної безпеки, а також взаємин двох держав з НАТО та ЄС. Стратегічний характер двосторонньої партнерської співпраці полягає передусім в обопільній підтримці щодо євроатлантичної та європейської інтеграції.

Польська сторона є ініціатором створення найбільш дієвих і важливих механізмів співпраці на рівні вищих органів державної влади, функціонування яких стосується і євроатлантичної та європейської інтеграції – Консультативного комітету Президентів, Постійної конференції з питань європейської інтеграції, Українсько-польської міжпарламентської асамблеї.

Дослідження політики Польщі відносно України в контексті євро-атлантичної інтеграції переконливо доводить, що вона надавала великого значення діалогу з Україною під час свого вступу до НАТО, продовжує активно співпрацювати у різних формах з нашою державою вже як член Північноатлантичного альянсу. В процесі розширення НАТО та вступу Польщі до Альянсу двосторонні відносини в цілому розвивалися на засадах партнерського діалогу і взаєморозуміння. Після вступу Польщі до НАТО відбулася активізація співробітництва з Україною в різних формах та досягнення якісно нового рівня.

Польща активно підтримує курс України на євроатлантичну інтеграцію. Це виявляється в документах вищих органів державної влади, у політико-дипломатичній діяльності на двосторонньому та багатосторонньому рівнях міжнародних відносин, а також у формі військово-політичного співробітництва. Найважливішою є підтримка разом з деякими країнами-членами Альянсу ідеї приєднання України до Плану дій з розширення членства в НАТО.

З’ясування різних аспектів взаємодії України та Польщі в процесах європейської інтеграції дає підстави твердити про її відповідність вимогам стратегічного партнерства між двома країнами. Позиція Польщі щодо запровадження віз для українських громадян свідчить про намагання мінімізувати негативні наслідки розширення ЄС на схід. Стратегічною метою у відносинах між Україною та ЄС має бути укладення угоди про безвізовий режим поїздок громадян, а на період до реалізації цієї мети слід взяти за приклад українсько-польську асиметричну модель вирішення “візового питання”. З’ясовано, що вступ Польщі до ЄС не спричинив зниження динаміки торговельно-економічного співробітництва з Україною. Важливе значення має підтримка офіційною Варшавою ідеї створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка з часом може стати способом вирішення багатьох проблем економічної співпраці.

Показово, що після вступу Польщі до ЄС її увага до України зросла. Важливою є підтримка Польщею євроінтеграційних прагнень нашої держави. Варшава послідовно виступає за надання Україні чіткої перспективи членства в Євросоюзі. Основними формами підтримки європейської інтеграції України є заяви польських політиків та державних діячів, положення низки документів вищих органів державної влади та неурядових структур, та активна політико-дипломатична діяльність. Події “Помаранчевої революції” продемонстрували послідовність Польщі у підтримці розвитку України як незалежної держави, орієнтованої на європейські демократичні цінності.

Дослідження двосторонніх відносин, окреслення їх перспектив дозволяє прогнозувати, що Польща і надалі буде активно підтримувати інтеграцію України з НАТО і ЄС. Це сприятиме динамічному розвитку партнерських стратегічних відносин між двома державами. Проте цілком вірогідно, що внаслідок низки внутрішньополітичних та зовнішньополітичних чинників, що залежать від тенденцій розвитку НАТО та ЄС і взаємин Заходу з Росією, Україна буде змушена керуватися у відносинах з цими організаціями концепцією партнерства, яка не передбачає членства в них. Натомість у випадку інтеграції України з Росією українсько-польські відносини втратять стратегічний характер. З огляду на актуальні завдання зовнішньої політики України, а також враховуючи сучасний стан і динаміку українсько-польського партнерства, вивчення євроатлантичного та європейського контексту взаємин між Україною та Республікою Польща зберігатиме свою важливість.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Стоєцький С.В. Українсько-польське стратегічне партнерство та сучасні проблеми євроатлантичних відносин // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – Вип. 24. – 2003. – С. 189–200.

2. Стоєцький С.В. Польща і європейський вибір України: стратегічне партнерство в дії // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – Вип. 26. – 2004. – С. 225–240.

3. Стоєцький С.В. Концепція стратегічного партнерства в політиці Республіки Польща щодо України // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3 (12). – С. 147–158.

4. Стоєцький С.В. “Українське питання” в польській політичній думці ХХ століття та формування сучасних українсько-польських відносин // Наукові записки / Збірник – К.: ІПіЕНД, 2005. – 380 с. / Сер. “Політологія і етнологія”. – Вип. 27. – С. 105–117.

5. Стоєцький С.В. “Візове питання” в українсько-польських відносинах: пошуки оптимальної моделі в умовах розширення ЄС // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1 (16). – С. 159–171.

6. Stojec`kyj Sergij. Ukrajina u politici Republike Poljske. Idejne osnove i euroatlantski kontekst // Hrvatska Revija. – 2006. – Godiste VI. – Broj 2. – Str. 55–59.

Тези доповідей:

7. Стоєцький С.В. [Без назви] // Кордони і система безпеки в Європі: роль України і Польщі: Матеріали Міжнародного круглого столу (Київ, 25 жовтня 2001 р.) // Економічний часопис. – 2001. – № 10. – С. 50–51.

8. Стоєцький С.В. Україна в геополітичній концепції “Культури”: історія і сучасність // Роль паризької “Культури” в становленні українсько-польського взаєморозуміння: Збірник наукових праць Міжнародного круглого столу (25–26 травня 2000 р.). – Київ: Центр Українсько-Польських студій, 2002. – С. 73–79.

9. Стоєцький С.В. Україна і Польща в сучасних геополітичних координатах: проблема стратегічного вибору і асиметрії партнерства // Україна і Польща – стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє: Зб. наук. пр. – К.: Центр Українсько-Польських студій, 2002. – Ч. 2. – С. 76–80.

АНОТАЦІЯ

Стоєцький С.В. Україна в зовнішній політиці Республіки Польща: євроатлантичний та європейський інтеграційний вимір. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2007.

В дисертації розглядаються взаємовідносин України та Польщі в процесах євроатлантичної та європейської інтеграції. Першочергова увага приділяється з’ясуванню концептуальних підходів, практичних можливостей та форм впливу Польщі щодо реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до НАТО і ЄС як провідні організації євроатлантичного та європейського простору, та на формування стратегії відносин між Україною та цими організаціями. Доведено активний характер зусиль Польщі, спрямованих на підтримку в різних формах інтеграції України з євроатлантичними структурами. Дисертація дає уявлення про актуальний стан та рівень відносин між Україною і ЄС, наголошуючи на прагненні Польщі до максимального сприяння європейському вибору України. В роботі проаналізовано низку чинників внутрішнього та зовнішнього характеру, які самостійно та у сукупності впливатимуть на стан і динаміку двосторонніх відносин, визначаючи їх перспективи та можливості реалізації курсу України на членство в НАТО і ЄС.

Ключові слова: євроатлантична та європейська інтеграція, стратегічне партнерство, міждержавна взаємодія, дружні взаємини, діалог, нові форми співпраці.

АННОТАЦИЯ

Стоецкий С.В. Украина во внешней политике Республики Польша: евроатлантическое и европейское интеграционное измерение. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Інститут политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2007.

В диссертации рассматриваются взаимоотношения Украины и Польши в процессах евроатлантической и европейской интеграции. Перво-степенное внимание уделяется определению концептуальных подходов, практических возможностей и форм влияния Польши на реализацию стратегического курса Украины на интеграцию в НАТО и ЕС как ведущие организации евроатлантического и европейского пространства, а также на формирование стратегии отношений между Украиной и этими организациями. В контексте исследования евроатлантическая интеграция понимается как совокупность отношений в первую очередь между Организацией Североатлантического договора и определённым государством, направленных на его присоединение к этой организации. Европейская интеграция понимается как совокупность отношений главным образом между Европейским Союзом и определённым государством, направленных на членство в этой организации.

В работе отображена эволюция польськой государственной политики и политической мысли ХХ века в “украинском вопросе” и определено её влияние на формирование современных отношений между Украиной и Польшей. Важное значение имеет определение основных концептуальных подходов в политике Польши относительно Украины в общем контексте целей и направлений польской внешней политики. По мнению автора, Польша продемонстрировала стремление к приданию отношениям с Украиной тесного, стратегического характера, рассматривая их как весомый фактор национальной, региональной и континентильной безопасности, а также успешного осуществления целей евроатлантической и европейской интеграции. Отдельное внимание уделено определению значения двустороннего сотрудничества на уровне высших органов государственной власти относительно процессов евроатлантической и европейской интеграции, показана роль официальной Варшавы в создании наиболее эффективных механизмов институционального взаимодействия.

В диссертации рассмотрены вопросы взаимоотношений между Украиной и Польшей в процессе расширения НАТО, проанализирована политика Польши как страны-члена Альянса относительно украинского государства на современном этапе развития НАТО, в том числе стремлений официального Києва к вступлению в Альянс. Надлежащим образом обосновано мнение о том, что в процессе своего вступления в НАТО Польша придавала весомое значение развитию диалога с Украиной и продолжает активное сотрудничество с украинским партнёром после присоединения к Альянсу, используя для этого различные механизмы двустороннего и мгногостороннего сотрудничества.

Касаясь перспектив присоединения Украины к НАТО, автор подчёркивает активный