Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

УДК 349.4)

Стрепко Володимир Любомирович

Правові засади регулювання

соціальних допомог в Україні

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

Пилипенко Пилип Данилович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Процевський Олександр Іванович,

Інститут економіки і права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри цивільного і трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент

Панасюк Олег Терентійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового земельного та екологічного права.

Провідна установа:

Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ з проблем цивільного, трудового та підприємницького права (м. Київ).

Захист відбудеться „23” березня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.04. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „21” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Г. Шукліна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Започатковані Україною економічні перетворення та реформа вітчизняної системи права призвели до оновлення одного з найважливіших інститутів ринкових відносин – законодавства про соціальні допомоги. Його реформування зумовлено необхідністю вирішення завдань щодо забезпечення життєдіяльності людей, які з незалежних причин опинилися у скрутному матеріальному становищі та потребують соціального захисту.

Позбавлене належної теоретичної бази законодавство про соціальні допомоги не завжди забезпечує повноту регулювання відповідних відносин, а суперечливі за характером програми соціального захисту ускладнюють правозастосувальну діяльність. Тому об‘єктивно існує потреба проведення глибоких наукових досліджень з метою побудови ефективної системи захисту осіб, що зазнали впливу соціального ризику, а також вдосконалення відповідних юридичних норм.

Не менш важливим завданням вітчизняної юридичної науки на сьогодні є відмежування допомог від інших соціальних виплат, у тому числі й таких, що регулюються нормами суміжних галузей права та позбавлені функцій соціального захисту.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена також підготовкою в Україні Соціального Кодексу, що вже найближчим часом має бути ухвалений Верховною Радою, і у якому мають знайти відображення найновіші досягнення юридичної науки щодо соціального захисту громадян.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає загальній темі науково – дослідної роботи кафедри трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка "Проблеми становлення і розвитку соціального права в Україні", яка затверджена наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № Н – 350 від 15.06.2005 року (номер державної реєстрації 0105U007455).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблем, що пов‘язані із правовим забезпеченням соціальних допомог в Україні. На основі найновіших напрацювань правничої науки і передусім науки права соціального забезпечення, аналізу законодавства України і практики його застосування, з‘ясовується юридична природа та сутність соціальних допомог, а також їхня роль у забезпеченні життєвого рівня громадян України.

Завдання дослідження зумовлені поставленою метою та полягають у тому, щоб:

розкрити поняття соціальних допомог, визначити та охарактеризувати їхні риси й ознаки;

окреслити підстави виникнення права на допомоги, провести класифікацію останніх та дослідити зміст;

обґрунтувати об‘єктивні критерії організаційно – правових форм реалізації права на допомоги за правом соціального забезпечення, назвати їх спільні та відмінні риси;

сформулювати визначення принципів регулювання соціальних допомог;

дослідити систему принципів, що є визначальними для інституту допомог за правом соціального забезпечення;

сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальні допомоги.

Об‘єктом дослідження є соціальні допомоги як один із видів соціального захисту та відповідні норми, що формують самостійний інститут права соціального забезпечення. При цьому основну увагу приділено засадам правового регулювання соціальних допомог в Україні.

Предметом дослідження є правові основи допомогового забезпечення в умовах ринку. Автор розраховує привернути увагу до найбільш складних та дискусійних проблем соціального захисту, в тому числі щодо форми та адресності допомог і принципів їхнього правового регулювання. Предметом дослідження є також норми чинного законодавства про соціальне забезпечення, а також практика їхнього застосування.

Методологічну основу дослідження склали дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний, структурно – функціональний, формально – логічний, системного аналізу) та спеціальні (порівняльно – правовий і метод тлумачення правових норм). Застосування діалектичного та історичного методів дозволили проаналізувати процес становлення та розвитку системи допомог за правом соціального забезпечення, а також засад їх правового регулювання. За допомогою формально – логічного та методу системного аналізу досліджувалися поняття та підстави виникнення права на соціальні допомоги. Комплексний та структурно – функціональний методи дозволили з‘ясувати організаційно – правові форми реалізації права на допомоги. Порівняльно – правовий та метод тлумачення правових норм сприяли аналізу законодавства про соціальний захист.

Теоретичною основою дослідження є наукові положення, що стосуються соціальних допомог, та містяться у працях відомих вчених - юристів радянського періоду: В.С. Андреєва, К.С. Батигіна, А.Д. Зайкіна, Р.І. Іванової, В.О. Тарасової, а також висловлені вітчизняними науковцями, зокрема В.М. Андріївим, Н.Б. Боло-ті-ною, В.Я. Бураком, Т.З. Гарасимівим, В.В. Жернаковим, Р.І. Кондратьєвим, П.Д. Пилипенком, С.М. Прилипком, О.І. Процевським, С.М. Синчук, І.М. Си-ро-тою, Н.М. Стаховською, Б.І. Сташківим, Б.С. Стичинським, Н.М. Хуторян, Г.І. Ча-нишевою та іншими. У роботі використані також праці вчених, фахівців у галузі економіки та соціології.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в сучасному українському правознавстві монографічним дослідженням теоретичних засад соціальних допомог. Її наукова новизна характеризується наступними положеннями, що виносяться на захист:

Визначення поняття соціальних допомог, якими є безповоротні грошові виплати, що надаються уповноваженими державою органами особам, які зазнали соціального ризику, з метою підтримання їхнього життєвого рівня за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;

Сукупність положень щодо соціальних ризиків. Такими є складні життєві обставини об‘єктивного порядку, що спричиняють настання соціально – небезпечних для людини наслідків (втрати заробітку, погіршення стану здоров‘я, тощо), та які не можуть бути подолані нею самостійно;

Обґрунтування нової класифікації соціальних ризиків, які з огляду на соціально – небезпечні наслідки, що настають в результаті їхнього впливу, поділяються на матеріальні, нематеріальні та змішані, а за характером впливу на людей - на загальні та індивідуальні;

Науковий підхід, який доводить, що законодавчо встановлене правило, за яким перші п‘ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцями, а решта фондами соціального страхування, суперечить основним принципам соціального страхування, а тому допомоги у зв‘язку із тимчасовою втратою працездатності повинні надавати страхові фонди починаючи з першого дня такої непрацездатності;

Визначення принципів правового інституту соціальних допомог, як вихідних положень загальносоціального права, що відображають найбільш істотні прагнення людей у сфері соціального захисту, визначають зміст та скеровують розвиток цього правового інституту;

Висновок про те, що інститут соціальних допомог базується на засадах всезагальності права на допомоги, їх адресності та універсальності, забезпечення рівня життя не нижче за прожитковий мінімум, а також добровільності та доступності;

Обґрунтування про те, що зволікання із введенням у дію ст. 24 – 26 Закону України про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття суттєво погіршує гарантії соціального захисту осіб, які з незалежних від них обставин не можуть отримати повноцінну роботу. Крім того з позицій всезагальності права на соціальні допомоги, пропонується поширити чинність цих статей на іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово працюють в Україні;

Висновок щодо доцільності звуження кола осіб, у яких право на допомогу у зв‘язку із безробіттям настає з 91 дня їхньої реєстрації у державній службі зайнятості, зокрема ними можуть бути лише особи, що звільнені з останнього місця роботи за вчинення ними протиправних дій. Звільнення за власним бажанням без поважних причин є наслідком реалізації особою права на дострокове розірвання трудового договору, а тому допомога по безробіттю їм повинна виплачуватись з першого дня реєстрації як безробітних.

Практичне значення одержаних результатів полягає утому, що сформульовані у дисертації висновки та теоретичні положення є базою для розвитку законодавства про соціальні допомоги та можуть слугувати основою для подальшого вивчення теорії права соціального забезпечення.

Матеріали дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі, зокрема для читання курсу "Право соціального забезпечення України", а також для написання підручників, навчальних посібників, практикумів, коментарів законодавства, тощо.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дисертаційного дослідження висвітлювалися у доповідях на науково – практичних конференціях, зокрема на VIII та ІХ Регіональних науково – практичних конференціях "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2002 та 2003 р.р.), науково - практичній конференції "Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні" (м. Київ, 2003 р.), науково - практичній конференції "Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти та законодавство України" (м. Київ, 2004 р.).

Публікації. Головні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у п‘ятьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та у матеріалах зазначених наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел, який налічує 189 найменувань. Обсяг дисертації становить 152 аркуша без списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми. Характеризується стан її наукової розробки, визначаються мета, основні завдання, об‘єкт та методологічні засади дисертаційного дослідження. Сформульовані наукова новизна, теоретичні та практичні результати, що були отримані дисертантом.

Розділ 1. Загальнотеоретичні основи допомог за правом соціального забезпечення містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. "Поняття допомог за правом соціального забезпечення" з‘ясовуються найбільш характерні ознаки цього виду соціального забезпечення, його відмінність від пенсій, а також від допомог, що є об‘єктом регулювання інших галузей права.

Особливу увагу дисертант звертає на з‘ясування концептуальних засад соціальних допомог. Він доводить, що домінуюча у галузевій теорії права концепція аліментарності соціальних допомог, яка ґрунтується на засадах планової економіки та передбачає їх безоплатну, безеквівалентну виплату державним коштом, не відповідає ринковим умовам. Тому в основу визначення цього виду соціального забезпечення необхідно покласти теорію соціального ризику, яка відображає об‘єктивні чинники, що лежать в основі виникнення права на соціальні допомоги та урізноманітнює джерела їх надання.

Важливою ознакою соціальних допомог є виплата їх за рахунок спеціальних джерел. Крім державного та місцевих бюджетів такими є фонди загальнообов‘язкового державного соціального страхування та кошти роботодавців.

Для визначення соціальних допомог важливе значення має форма їх надання. Відзначаючи дискусійність цього питання, автор заперечує можливість надання допомог одягом, продуктами харчування і т.п., наполягаючи на збереженні грошової форми забезпечення. Він зокрема обґрунтовує це не пристосованістю системи соціального захисту до натурального забезпечення. Лише грошові допомоги, що надаються замість відсутнього чи втраченого заробітку (доходу), гарантують людині вільний вибір предметів особистого чи сімейного користування.

Суттєве значення дисертант надає тривалості виплати допомог. З‘ясовуючи сучасні підходи до проблеми соціальних ризиків та небезпеки, яку вони несуть людині, обґрунтовується необхідність надання соціальних допомог впродовж усього часу їх впливу на особу.

Допомоги за правом соціального забезпечення автор визначає як безповоротні грошові виплати, що надаються уповноваженими державою органами особам, які зазнали соціального ризику, з метою підтримання їхнього життєвого рівня за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Завершується підрозділ з‘ясуванням критеріїв та ознак, що відрізняють допомоги від пенсій, вихідної та медичної допомог.

У другому підрозділі "Соціальні ризики – підстави виникнення права на допомоги" досліджуються поняття, види, та зміст соціальних ризиків, які є необхідною умовою реалізації права на допомоги за правом соціального забезпечення.

На підставі останніх наукових досліджень теорії права соціального забезпечення автор визначає соціальні ризики як складні життєві обставини об‘єктивного характеру, що спричиняють зазвичай втрату людиною заробітку, погіршення стану здоров‘я або настання інших соціально – небезпечних наслідків, і при цьому не можуть бути подолані нею самостійно.

Відзначаючи неоднорідність соціальних ризиків, дисертант крім традиційного для юридичної науки поділу їх на страхові та не страхові виділяє з огляду на характер впливу ними на людину також загальні й індивідуальні соціальні ризики. Загальними вважаються ризики, які загрожують життєдіяльності невизначеного кола людей, а загрози індивідуальних ризиків обмежуються впливом лише на певну особу.

За соціально-небезпечними наслідками, що можуть настати в результаті впливу соціального ризику пропонується класифікувати їх на матеріальні, не матеріальні та змішані. Перші призводять до втрати заробітку (доходу) постраждалого, другі - спричиняють настання наслідків, не пов’язаних із втратою заробітку (доходу), а в результаті останніх настають водночас матеріальні й нематеріальні наслідки.

Зважаючи на характер соціальних допомог, дисертант доводить, що підставами виникнення права на них є ризики, що призводять переважно до матеріальних втрат.

Чимало місця у роботі відведено з‘ясуванню сутності та змісту ризику безробіття. Дисертант відзначає, що Основний Закон держави оперує поняттям "безробіття з незалежних від громадян обставин", тоді як інші законодавчі акти послуговуються терміном "безробіття". При цьому він доводить, що за характером та змістом - це один і той же ризик, а "незалежні від громадян обставини" – ознака об‘єктивності, що властива для будь - якої з підстав виникнення права на соціальні допомоги.

Від безробіття дисертант відрізняє часткове безробіття, яким вважається повна або часткова втрата працівником заробітку, що є наслідком запровадження роботодавцем неповного робочого часу або ж простою викликаного об‘єктивними обставинами незалежними від волі сторін трудового договору.

Чільне місце у роботі відводиться з‘ясуванню таких підстав допомогового забезпечення як інвалідність та малозабезпеченість. Автор вважає, що інвалідність призводить не лише до втрати працездатності, але й до інших негативних обставин, які обмежують життєдіяльність особи, зокрема здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю поведінки, спілкування, навчання тощо. Ризик малозабезпеченості характеризує матеріальний стан сім‘ї (одинокої особи), коли її середньомісячний сукупний дохід стає меншим за передбачений законодавством прожитковий мінімуму для сім‘ї. При цьому відзначається, що характерною рисою цього ризику є те, що він стосується сім‘ї, а не якогось з її членів. А це істотно відрізняє малозабезпеченість від інших підстав виникнення права на соціальні допомоги, які є ризиками індивідуального порядку.

У підрозділі 1.3. "Організаційно – правові форми реалізації права на соціальні допомоги" досліджуються проблеми здійснення соціального захисту у формі допомог.

Конституція України, виділяє лише одну з форм реалізації права на соціальні допомоги – загальнообов‘язкове державне соціальне страхування. Натомість дисертант обґрунтовує існування й інших форм здійснення цього права, які розрізняє за видами та органами соціального захисту, колом одержувачів та джерелами забезпечення. До таких форм реалізації права на допомоги належать державне соціальне забезпечення, місцеве (регіональне) соціальне забезпечення та соціальне забезпечення коштом підприємств, установ, організацій.

З огляду на важливість кожної з форм для системи соціального захисту, організаційно – правові форми соціальних допомог пропонується класифікувати на основні й додаткові. Основними є загальнообов‘язкове державне соціальне страхування та державне соціальне забезпечення. Про це свідчить обов‘язковість надання допомог у кожному випадку настання соціального ризику. На відміну від основних, додаткові форми реалізації права на соціальні допомоги передбачають забезпечення ними винятково на добровільних засадах за кошти органів місцевого самоврядування чи юридичної особи.

Автор відмежовує загальнообов‘язкове державне соціальне страхування від цивільно – правового страхування, що також застосовується на практиці. Соціальне страхування належить до колективних форм захисту людини від ризиків, які можуть її спіткати, натомість цивільне - передбачає зазвичай індивідуальний спосіб захисту матеріальних інтересів особи. Умови надання допомог соціального страхування однакові для усіх його одержувачів, а умови захисту за цивільним правом є індивідуалізованими та фіксуються у договорі страхування. Соціальне страхування належить до єдиної загальнодержавної системи, а аналогічної системи цивільно – правового страхування не існує.

Аналізуючи відмінності між основними формами реалізації права на допомоги дисертант наголошує, що базовим принципом загальнообов‘язкового державного соціального страхування є солідарна відповідальність роботодавців та працівників. Вона виражається у їх спільному фінансуванні страхових фондів. Натомість в основу державного соціального забезпечення покладено принцип субсидіарності, який передбачає реалізацію права на соціальні допомоги без будь – яких зустрічних зобов‘язань з боку особи. Особливістю цієї організаційно - правової форми є і те, що держава може надавати соціальні допомоги особисто або через органи місцевого самоврядування, наділяючи їх необхідними повноваженнями та фінансовими ресурсами.

Беручи до уваги, що підприємства, установи, організації, надають допомоги добровільно, пропонується звільнили їх від обов‘язку виплачувати допомогу у зв‘язку із тимчасовою непрацездатністю впродовж перших п‘яти днів з часу її настання. Це функція фондів соціального страхування, і вони повинні її виконувати.

Органи місцевого самоврядування та роботодавці можуть встановлювати додаткові, не передбачені централізованим законодавством, види соціальних допомог або ж здійснювати доплати до вже існуючих.

Розділ завершується короткими висновками.

Другий розділ "Принципи регулювання соціальних допомог" складається з п‘яти підрозділів та присвячений засадам регулювання допомог за правом соціального забезпечення.

У першому підрозділі "Поняття та система принципів регулювання допомог за правом соціального забезпечення" визначаються основні засади соціальних допомог та з‘ясовується їх правова природа.

Констатується, зокрема, що правові норми, які регулюють відносин щодо надання допомог, об‘єднані в окремий інститут системи права соціального забезпечення, який базується на відповідних принципах права. Зважаючи на відсутність у науковій літературі чіткого уявлення про принципи права соціального забезпечення, визначальним для з‘ясування принципів соціальних допомог є загальнотеоретичні положення про принципи права України. Аналізуючи наукові джерела автор підтримує висловлену у науковій літературі ідею, що принципами права є вихідні засади, що пов‘язують право з його соціальними основами, визначають зміст останнього та вказують на перспективи подальшого розвитку. Їх характеризують такі ознаки як вища імперативність, універсальність та загальна значимість.

У дисертації обґрунтовується, що принципи права та принципи інституту соціальних допомог співвідносяться як ціле і його частина.

На відміну від галузевих принципів, що визначають сутність усього права соціального забезпечення, принципи соціальних допомог впливають безпосередньо лише на норми, які регулюють відносини допомогового забезпечення осіб, які зазнали впливу соціального ризику. Ними є вихідні положення загальносоціального права, які відображають найбільш істотні прагнення людини у сфері соціального захисту, визначають зміст та характер розвитку цього правового інституту.

Визначальною засадою, що пронизує усю систему регулювання соціальних допомог, і яка є основою для формування принципів допомог за правом соціального забезпечення, має бути вимога про гарантування людині достатнього життєвого рівня у випадку настання соціального ризику.

Вирішальне значення для регулювання соціальних допомог мають такі принципи права як: універсальність та адресність; всезагальність права на соціальні допомоги, забезпечення ними рівня життя не нижче за прожитковий мінімум; добровільність та доступність допомог за правом соціального забезпечення.

У підрозділі 2.2. "Універсальність та адресність соціальних допомог" досліджується природа та сутність одного з базових принципів регулювання допомог, у якому поєднуються два різні способи набуття права на цей вид забезпечення.

Першим з них є універсальність. Він передбачає виникнення права на допомоги із настанням соціального ризику. Тобто самого факту настання ризику достатньо аби людина, що опинилася у сфері його впливу набула права звернутися до органу соціального захисту за допомогою. На противагу йому, адресність соціальних допомог зумовлює необхідність врахування деяких додаткових обставин.

Характеризуючи адресність соціальних допомог, автор відзначає особливості її природи, що зумовлена матеріальною незабезпеченістю особи. За цією обставиною усі допомоги, що надаються у зв‘язку з настанням ризику малозабезпеченості є адресними за своєю суттю.

Адресні допомоги неоднорідні і поділяються за метою надання та колом одержувачів. За першою ознакою розрізняють допомоги, що забезпечують рівень життя не нижче за прожитковий мінімум, та всі інші, які не пов‘язані із прожитковим мінімумом. За колом одержувачів вони класифікуються на адресні допомоги малозабезпеченим сім‘ям та допомоги, що надаються деяким малозабезпеченим особам.

Дисертант стверджує, що адресні допомоги не можуть надаватися фондами загальнообов‘язкового державного соціального страхування, оскільки малозабезпеченість, яка покладена в основу виникнення права на них, не вважається страховим ризиком, а отже повинна фінансуватися з державного бюджету України.

Підрозділ 2.3. "Всезагальність права на соціальні допомоги" присвячено проблемам реалізації права на соціальні допомоги іноземцями та особами без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні. Відзначається, зокрема, непослідовність законодавчого регулювання питань в частині відповідності з міжнародними нормами регулювання соціального захисту. Автор наголошує при цьому на необхідності дотримання міжнародних договорів, учасником яких є Україна, а також використання досвіду інших держав у забезпеченні права на соціальний захист.

За висновком дисертанта всезагальність права на соціальні допомоги передбачає право кожної людини, що зазнала ризику, звернутись до органів соціального захисту за матеріальною підтримкою. У зв‘язку з цим пропонується змінити ст. 46 Основного Закону наділивши правом на допомоги не лише громадян України, як це випливає з її чинної редакції, але й іноземців та осіб без громадянства.

Дотримання принципів всезагальності зумовлює необхідність поширення на іноземців та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають в Україні, чинності статей 24 – 26 Закону України про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, які теж повинні мати право на допомоги у зв‘язку із частковим безробіттям.

Підрозділ завершується з‘ясовуванням питання про сім‘ї, які також є суб‘єктами права на соціальні допомоги. Щоправда допомоги сім‘ям надаються лише в разі настання ризику малозабезпеченості.

Підрозділ 2.4. "Забезпечення допомогами життєвого рівня не нижче за прожитковий мінімум" розкриває передусім проблему соціальних стандартів допомог, де основним є прожитковий мінімум. Його у дисертації визначено як вартісну величину (грошову оцінку) основних потреб людини у харчуванні, одязі та послугах. Тобто прожитковий мінімум характеризує такий стан добробуту людини, за якого вона споживає мінімум матеріальних благ необхідних для підтримання її життєдіяльності.

Дисертант ґрунтовно досліджує методику обчислення прожиткового мінімуму. Найбільш прийнятною він вважає нормативну методику, яка заснована на засадах визначення вартості товарів і послуг, що входять до складу трьох споживчих кошиків – продовольчого, непродовольчого та кошику послуг.

Оскільки вартісна величина прожиткового мінімуму асоціюється з певною грошовою сумою, то вона повинна бути захищеною від інфляційного знецінення. Пропонується Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” поширити і на прожитковий мінімум та щомісячно індексувати його вартісну величину. Це дозволить відслідковувати зміни реального рівня життя людини, і водночас рівень доходів, необхідний для підтримання її життєдіяльності.

Встановивши прожитковий мінімум основним критерієм визначення розміру соціальних допомог держава повинна відмовитись від надання їх на підставі інших стандартів, зокрема рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму) чи розміру стипендіального забезпечення. Обчисленні за ними допомоги не гарантують навіть мінімального рівня життя.

З огляду на деякі відмінності у рівні життя регіонів України та з метою його уніфікації обґрунтовується доцільність диференціації вартісної величини прожиткового мінімуму за регіональною ознакою. При запровадженні регіонального прожиткового мінімуму, органи місцевого самоврядування зобов‘язані гарантувати людині рівень життя не нижче за місцеві соціальні стандарти.

Щодо соціальних допомог, які надаються коштом підприємств, установ, організацій, то їхній розмір не повинен залежати від прожиткового мінімуму.

У підрозділі 2.5. “Добровільність та доступність допомог за правом соціального забезпечення” досліджуються проблеми умов реалізації права на соціальні допомоги.

Дисертант констатує, що соціальний ризик лише породжує право на допомогу. Його реалізація ґрунтується на добровільності та передбачає вчинення особою активних дій з метою одержання соціального захисту. Ніхто не вправі примусити її звертатися за допомогою чи навпаки не звертатися. Рішення про це людина приймає самостійно.

Щоправда і держава не повинна залишатись осторонь вирішення проблем людей, що зазнали соціального ризику. У законодавстві необхідно закріпити доступні умови реалізації особою права на соціальні допомоги, які сприятимуть захисту від ризиків і не перешкоджатимуть її соціальному забезпеченню.

Обґрунтовуються зміни до законодавства про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Пропонується звузити коло осіб, у яких право на допомогу у зв’язку з безробіттям виникає з 91 дня реєстрації у державній службі зайнятості. Такими можуть бути лише особи, що звільнені з останнього місця роботи в результаті винних дій з їхнього боку. Що стосується безробітних, які припинили трудові відносини за власним бажанням без поважних причин, то зазначена допомога повинна надаватись на загальних засадах. Адже стаття 38 Кодексу Законів про Працю України визнає за ними право на звільнення за власним бажанням. Реалізація цього права не може вести у подальшому до обмеження їхнього права на допомогу по безробіттю, яку необхідно надавати незалежно від причини звільнення з попередньої роботи.

Пропонується змінити правила видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, наділивши лікарів недержавних закладів охорони здоров‘я, та лікарів фізичних осіб - суб‘єктів підприємницької діяльності правом видавати листки непрацездатності.

Цей розділ як і попередній закінчується короткими висновками.

На підставі проведеного комплексного дослідження зроблені загальні висновки науково - теоретичного та практичного характеру:

соціальні допомоги є вагомим чинником підтримання життєдіяльності людей, що опинилися у скрутному матеріальному становищі та об‘єктивно потребують соціальної підтримки. Втративши притаманні їм у радянські часи риси соціальної аліментарності, соціальні допомоги представляють собою безповоротні грошові виплати, що надаються уповноваженими державою органами особам, які зазнали соціального ризику, з метою підтримання їхнього життєвого рівня за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;

право на допомоги виникає за наявності соціальних ризиків, тобто складних життєвих обставин об‘єктивного порядку, що спричиняють, зазвичай, втрату людиною заробітку, погіршення стану здоров‘я або настання інших соціально – небезпечних наслідків, і не можуть бути подолані нею самостійно;

соціальні ризики, окрім традиційного для юридичної науки поділу на страхові та не страхові, класифікуються також на загальні, що можуть спіткати будь – яку людину та індивідуальні, які впливають на обмежене коло осіб. За соціально – небезпечними наслідками вони поділяються на матеріальні, що призводять до втрати особою заробітку (доходу), не матеріальні, які передбачають настання наслідків, що не пов‘язані із втратою заробітку (наприклад погіршення стану здоров‘я) і змішані, які зумовлюють водночас матеріальні та нематеріальні наслідки;

підставами, що породжують право особи на допомоги є безробіття та часткове безробіття. Незважаючи на термінологічну подібність – це різні за характером та змістом соціальні ризики. Безробіттям вважається такий соціальний стан непрацюючої особи працездатного віку, яка бажає та готова працювати, але не може знайти роботи. Частковим безробіттям є повна або часткова втрата працівником заробітку, якщо вона сталася внаслідок запровадження роботодавцем неповного робочого часу або у зв‘язку із простоєм, що викликаний об‘єктивними обставинами;

основними формами реалізації права на соціальні допомоги є загальнообов‘язкове державне соціальне страхування та державне соціальне забезпечення. На відміну від основних, додаткові форми права на соціальні допомоги, тобто місцеве (регіональне) соціальне забезпечення та соціальне забезпечення за кошти роботодавців, передбачають виплату допомог за рахунок юридичних осіб чи органів місцевого самоврядування винятково на добровільних засадах понад розміри встановлені чинним законодавством або ж додатково до видів соціального захисту, що ним передбачені;

добровільний характер надання допомог органами місцевого самоврядування та юридичними особами зумовлює необхідність зміни існуючої практики, коли перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцями, а решта – фондами соціального страхування. Останні зобов‘язані надавати допомогу у зв‘язку із тимчасовою непрацездатністю починаючи з першого дня її настання;

загальнообов‘язкове державне соціальне страхування істотно відрізняється від цивільно-правового страхування, що також застосовується на практиці. Соціальне страхування – це колективна форма захисту людей від соціального ризику, а цивільне – індивідуальна. Умови надання допомог соціального страхування є однаковими для їх одержувачів, тому вони виписані у законодавстві України. Умови захисту від цивільно-правового ризику завжди індивідуалізовані та фіксується у договорі страхування. Соціальне страхування є єдиною загальнодержавною системою захисту людини від соціального ризику. Аналогічної системи цивільно-правового захисту не існує.

правові норми, що регулюють соціальні допомоги утворюють однойменний інститут права соціального забезпечення, який базується на вихідних положеннях загальносоціального права, що відображають найбільш істотні прагнення людини у сфері соціального захисту, і саме завдяки їм визначається зміст та характер розвитку цього правового інституту;

основними принципами, на яких ґрунтуються соціальні допомоги є всезагальність права на допомоги, їх адресність та універсальність, забезпечення ними рівня життя не нижче за прожитковий мінімум, а також добровільність і доступність допомог за правом соціального забезпечення;

основним критерієм визначення розміру соціальних допомог є вартісна величина прожиткового мінімуму. Пропонується вилучити із законодавства норми, які передбачають визначення розміру допомог на підставі інших критеріїв, зокрема, рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), або ж розміру стипендіального забезпечення. Їх подальше існування зумовлює надання допомог у розмірах, що не гарантують людині мінімального рівня життя;

до статті 23 Закону України про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття необхідно внести зміни з метою звуження кола осіб, для яких право на допомогу у зв’язку з безробіттям виникає з 91 дня реєстрації у державній службі зайнятості. Такими можуть бути лише особи, що звільнені з останнього місця роботи в результаті протиправних дій з їхнього боку. Безробітними, які припинили трудові відносини за власним бажанням без поважних причин зазначена допомога повинна надаватись на загальних підставах. Стаття 38 Кодексу Законів про Працю України визнає за ними право на звільнення за власним бажанням, а тому реалізація цього права не може вести у подальшому до обмеження права на допомогу по безробіттю.

Список опублікованих праць

Стрепко В.Л. Поняття допомог у праві соціального забезпечення // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. - С. .

Стрепко В.Л. Організаційно – правові форми реалізації права на соціальні допомоги // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України / Гол. ред. В.Л. Ортинський. – Львів: Львівський юридичний інститут МВС України. – Вип. 3. – 2004. – С. 223 – 232.

Стрепко В.Л. Щодо визначення ризиків допомог за правом соціального забезпечення // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Випуск 40. – С. 307 – 312.

Стрепко В.Л. Принципи регулювання соціальних допомог // Життя і право. – 2005. - № 5. - С. 46 – 49.

Стрепко В.Л. Про допомоги як вид соціального забезпечення // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2005. – Випуск ХV. – С. .

Стрепко В.Л. До питання про адресність страхових допомог за правом соціального забезпечення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2002 р. – Львів: Видання юридичного факультету ЛНУ, 2002. - С. .

Стрепко В.Л. Форми та строки виплати допомог за правом соціального забезпечення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Видання юридичного факультету ЛНУ, 2003. - С. .

Стрепко В.Л. Безробіття – підстава надання допомог за правом соціального забезпечення // Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення: Матеріали науково – практичної конференції. 30 січня 2003 р., м. Київ / За ред. Н.Б. Болотіної. – К.: МП "Леся", 2003. – С. .

Стрепко В.Л. Соціальні ризики – підстави виникнення права на соціальні допомоги // Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України: Матеріали науково-практичної конференції. 12 березня 2004 року, м. Київ / За ред. О.Ф Штанька, Н.Б. Болотіної. – К.: МВС КЮІ України, 2004. – Ч. 2. – С. .

Анотація

Стрепко В.Л. Правові засади регулювання соціальних допомог в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню проблем допомог за правом соціального забезпечення. Розкрито їх поняття, підстави та організаційно – правові форми реалізації права на соціальні допомоги.

Значна увага приділена принципам регулювання допомог, з‘ясована їх система та проаналізовані види.

На підставі проведеного аналізу сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальне забезпечення з метою покращення гарантій здійснення права на соціальний захист в умовах становлення ринкових відносин.

Ключові слова: соціальні допомоги, соціальний захист, право соціального забезпечення, організаційно – правові форми реалізації права на допомоги, принципи регулювання соціальних допомог.

Аннотация

Стрепко В.Л. Правовые основания социальной помощи в Украине. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию проблем одного из видов социального обеспечения – социальной помощи. Раскрываются понятие и значение социальной помощи в обеспечении уровня жизни граждан, исследуются критерии отмежевания ее от других видов социальной защиты, а также тех пособий, правовое обеспечение которых осуществляются иными отраслями права. В частности пособиями автор называет денежные выплаты предоставляемые лицам подвергшихся воздействию социальных рисков с целью обеспечения им нормального уровня жизни за счет бюджетных и иных средств. Кроме государственного и местных бюджетов пособия выплачиваются также фондами обязательного государственного социального страхования и непосредственно работодателями.

Социальными рисками являющимися основанием возникновения права на пособия следует считать независящие от воли человека сложные жизненные обстоятельства, причиняющие вред его здоровью, потерю заработка или наступление иных социально – опасных последствий, которые не могут быть им самостоятельно устранены. Система социальных пособий разнообразна, что дает основание классифицировать их на отдельные виды. Помимо общеизвестного деления пособий на страховые и не страховые, диссертант подразделяет их на материальные, нематериальные и смешанные, а также в зависимости от способов влияния на человека выделяет общие и индивидуальные пособия.

Организационно - правовые формы реализации права на пособия в зависимости от их значения и места в системе социальной защиты подразделяются на основные и дополнительные. Основные (обязательное государственное социальное страхование и государственное социальное обеспечение) обеспечивают выплату пособий в каждом случае наступления социального риска. Дополнительные – местное (региональное) социальное обеспечение и социальное обеспечение за счет работодателей, осуществляется на добровольной основе.

Значительное внимание уделено исследованию принципов регулирования социальной помощи. Таковыми следует считать исходные положения социального права, отражающие стремления человека в области социальной защиты и определяющие развитие одноименного института права социального обеспечения. Определяющими принципами регулирования социальной помощи автор называет: универсальность и адресность, всеобщность реализации права на социальную помощь, обеспечение пособиями жизненного уровня не ниже прожиточного минимума, а также добровольность и доступность последних.

Анализируя законодательство о пособиях автор приходит к выводу о его несоответствии основным принципам обеспечивающими регулирования социальной помощи и предлагает пути его совершенствования. Предлагается в частности предоставить иностранцам и лицам без гражданства права на получения пособия в случае частичной безработицы. А лицам, уволенным с последнего места работы по собственному желанию следует предоставлять пособие по безработице на общих основаниях. Обосновывается необходимость выплаты пособий по временной нетрудоспособности начиная с ее первого дня за счет фондов обязательного социального страхования, освободив работодателей от обязанности делать это в течении первых пяти дней потери трудоспособности. Вносятся и другие предложения касающиеся усовершенствования законодательства о социальной защите.

Ключевые слова: пособия, социальная защита, право социального обеспечения, организационно – правовые формы реализации права на пособия, принципы регулирования пособий.

Annotation

Strepko V.L. Law basis of social assistances' regulation. – Manuscript.

Dissertation for the master of Law degree speciality – 12.00.05 – Labour Law; Social Security Law. –Taras Shevchenko Kyiv National University. – Kyiv, 2007.

Dissertation is devoted to complex research of Social Law assistances problems. Their conceptions, reasons, organizational and legal forms of social assistances right is discovered. Much attention is devoted to assistances regulating principles; their system is found out and their types are analyzed.

By reason of made analysis motions concerning social legislation improvement are formulated, the aim is to is to male more effective guarantees concerning realization of social security right under marled economy.

Key words: social assistances, social security, organizational and legal forms of social assistance right, social assistance regulating principle.

Підписано до друку 19.02.2007 р. Формат