ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

СТРІЛЬКО Яна Сергіївна

УДК 351.346:331

ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник: | доктор наук з державного управління, професор

Мордвінов Олександр Григорович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”,

завідувач кафедри державного управління та адміністративного менеджменту.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

Мартиненко Василь Миколайович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри державної кадрової політики;

кандидат економічних наук

Греськів Тетяна Степанівна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”,

доцент кафедри обліку та аудиту.

Захист відбудеться 21 грудня 2007 р. о 900 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .127.03 в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою:
69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 20 листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічних показників, що разом з обсягом ВВП визначає економічну кон’юнктуру національного ринку, впливає на рівень життя населення, забезпечує добробут кожного громадянина країни. Це зумовлює необхідність державного регулювання зайнятості для забезпечення її оптимальності та ефективності. Особливої уваги з боку держави та органів місцевого самоврядування потребує регулювання зайнятості населення, що мешкає на сільських територіях. Причин такої уваги кілька, і вони загальновідомі: це глибока і системна криза аграрного сектора (згортання сфери застосування праці через спад обсягів сільськогосподарського виробництва), занепад сільських територій (майже зруйнована соціальна інфраструктура, зникають малі села), негативні демографічні процеси, що характеризуються тотальним старінням сільського населення, вимиранням українського села, та багато інших. Зважаючи на досить високу питому вагу сільського населення в загальній кількості населення України (32%), важливість і актуальність проблем зайнятості на сучасному етапі аграрного реформування важко переоцінити.

Варто зауважити, що з початком ринкових перетворень в українському суспільстві проблеми зайнятості та безробіття постійно перебувають у центрі уваги вітчизняних учених, що вивчають проблеми державного регулювання економіки, економіки праці та соціально-трудових відносин. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили С. Бандур, Д. Богиня, О. Грішанова, А. Дєгтяр, Ю. Краснов, О. Лебединська, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Мартиненко, А. Мерзляк, О. Мордвінов, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко, Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс, Ф. Хайек та інші. Проблеми зайнятості сільського населення порушують у своїх працях В. Лишиленко, О. Булавка, Г. Купалова, І. Гнибіденко. Регіональний аспект регулювання проблем зайнятості сільського населення розкривається переважно в працях науковців західноукраїнської наукової школи. Зайнятість же сільського населення східного регіону, можливо, через його промислову спеціалізацію, вивчається недостатньо, хоча тут і накопичено певний позитивний досвід, який може бути корисним і для інших зацікавлених суб’єктів ринку праці.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання зайнятості населення залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості сільського населення. Не визначено напрямів впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Відсутня методика оцінювання заходів державного регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення реалізація державної політики на ринку праці на селі. Не обґрунтовано механізм державної підтримки зайнятості сільського населення.

Актуальність проблеми, її практичне значення і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені у межах теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” – “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості населення в сільській місцевості.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування і розробка рекомендацій щодо формування державної політики зайнятості сільського населення як складової державного регулювання суспільного розвитку України.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені такі завдання:–

визначити теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення в сільській місцевості;–

дослідити напрями впливу соціально-економічного розвитку села на зайнятість населення;–

здійснити оцінювання заходів державного регулювання зайнятості сільського населення;–

обґрунтувати механізм державного регулювання зайнятості сільського населення;–

визначити фактори, які формують зайнятість з погляду сільського жителя, держави, власника бізнесу;–

розробити основні напрями удосконалення механізму реалізації державної політики зайнятості сільського населення.

Об’єктом дослідження є процес формування державної політики зайнятості сільського населення.

Предмет дослідження – механізм реалізації державної політики зайнятості сільського населення.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що цілеспрямована соціальна політика, забезпечення державної підтримки зайнятості сільського населення та запровадження концепції змішаного регулювання зайнятості населення сприятимуть формуванню ефективної державної політики зайнятості сільського населення.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження у сфері програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що встановлюють правові та організаційні основи суспільних відносин у сфері зайнятості населення України.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених із ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження теоретичних засад зайнятості населення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану державного регулювання зайнятості сільського населення в Україні; методи аналізу й синтезу – для розробки ефективного механізму реалізації державної політики у сфері зайнятості сільського населення; експериментальний – для формування напрямів удосконалення державного регулювання зайнятості сільського населення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:– 

запропоновано зміст та структуру поняття “інфраструктура сільської зайнятості”, яка представляє комплекс організацій, механізмів і служб, що забезпечує ефективне сприяння зайнятості населення в умовах сільської економіки, включає інформаційне, координуюче, аналітичне і консультаційне обслуговування всіх учасників відносин зайнятості;

удосконалено:– 

теоретичні погляди на елементи державної політики регулювання ринку праці на селі, що включає активне, пасивне регулювання та правове забезпечення функціонування ринку праці; – 

з'ясування сутності факторів, які формують зайнятість з погляду сільського жителя, держави, власника бізнесу, шляхом виділення загальних для всіх зазначених суб’єктів: наявність трудових ресурсів на селі, баланс попиту і пропозиції робочої сили; відносини власності; прибутковість трудової діяльності; наявність на селі розвинених соціально-побутових умов життя і роботи; забезпечення багатопрофільного ринку праці; – 

обгрунтування внутрішньої структури механізму державного регулювання зайнятості сільського населення шляхом виділення трьох блоків: економічного, організаційного, правового;

набуло подальшого розвитку:– 

визначення напрямів впливу соціально-економічного розвитку села на зайнятість сільського населення, які передбачають комплекс економічних, організаційних, правових і адміністративних заходів, спрямованих на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, поліпшення умов праці і зростання його продуктивності.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані у діяльності Запорізького обласного центру зайнятості в процесі створення Асоціації сприяння зайнятості в сільській місцевості (довідка № від 15.09.2006 р.), у діяльності Запорізької обласної адміністрації при розробці цільових програм зайнятості сільського населення в Запорізькій області (довідка № 67-12 від 27.03.2007 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Менеджмент”, “Державне управління”, “Державне регулювання економіки”, а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 21 від 05.04.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях: “Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції”, м. Запоріжжя (2006 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні”, м. Дніпропетровськ (2005 р.), “Державне управління та місцеве самоврядування”, м. Харків (2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені в 8 публікаціях, загальним обсягом 4,3 обл.-вид. арк., у тому числі в 5 статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 180 сторінок, із них 17 рисунків, 7 таблиць, список використаних джерел (178 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи державного регулювання зайнятості сільського населення” – викладено теоретико-методологічну базу досліджень державного регулювання зайнятості сільського населення.

Оптимальна зайнятість населення передбачає підвищення частки приватного сектора в економіці, створення інфраструктури для ефективного функціонування ринку праці.

У зв'язку з цим необхідно визначити в сільському господарстві стратегію короткострокового і середньострокового розвитку у сфері зайнятості, що передбачає вибір оптимальної моделі зайнятості, створення соціально-економічного і правового механізму регулювання трудових ресурсів. При цьому доцільно, як нам видається, дотримуватися таких основоположних принципів:

-

-

-

-

Основними державними пріоритетами у сфері регулювання зайнятості сільського населення мають бути: забезпечення раціональної зайнятості і вільного вибору роду діяльності та професії; визначення кількості максимально можливих безробітних; активна боротьба всіма засобами із застійним безробіттям; створення стимулу для активного пошуку роботи тим, хто реально виявився незайнятим суспільно корисною працею. Для цього потрібний дієвий механізм стимулювання зайнятості: підтримка як державою, так і недержавними структурами малого і середнього бізнесу, індивідуального підприємництва; заохочення і допомога тим, хто створює нові робочі місця; розвиток системи мікрокредитів; організація суспільних робіт із залученням осіб, які виявилися безробітними впродовж тривалого часу; встановлення квоти для осіб, слабозахищених на ринку праці через невисоку професійну підготовку, недостатній досвід, не адаптованість до нових економічних умов; орієнтація системи підготовки і перепідготовки безробітних відповідно до потреб ринку праці; розробка механізмів удосконалення трудової міграції, захист внутрішнього ринку праці за допомогою ліцензування діяльності із залучення іноземної робочої сили і контролю за її використанням.

Розглядаючи проблему зайнятості, необхідно враховувати особливості способу життя сільського населення, які виражаються в такому: незвичайний режим життя, пов'язаний із щоденним виконанням певної роботи, з необхідністю вести господарство для отримання доходів як в натуральному, так і в грошовому виразі для життєзабезпечення, за участю всіх членів сім'ї в трудовій діяльності; наявність різноманітних практичних навиків і специфічних знань про природу, про способи, прийоми і методи ведення сільського господарства і даної місцевості, які накопичуються і передаються з покоління в покоління; соціальна значущість трудової діяльності сільської сім'ї, що є основним джерелом доходу в сімейному бюджеті.

При розгляді проблеми зайнятості сільського населення необхідно мати на увазі взаємодію трьох основних суб'єктів економіки і різні вектори їх інтересів щодо питань зайнятості. Суб'єкти: населення, бізнес і держава. У кожного з них свої інтереси у відносинах зайнятості, свої чинники і критерії участі трудових ресурсів у трудовій діяльності. Необхідні чинники і умови зайнятості сільського населення з погляду сільського жителя: наявність землі і природних ресурсів, їх економічна і юридична доступність до використання, прибутковість (наявність прийнятної земельної ренти); виконання органами влади своїх функцій з реалізації та захисту прав громадян на повну, продуктивну і вільно вибрану зайнятість; професійно-кваліфікаційні навики роботи в умовах сільської місцевості; наявність на селі соціальної інфраструктури (житло, засоби комунікацій, сфера освіти, медичне обслуговування, сфера культури). Чинники і умови зайнятості сільського населення з погляду держави (суспільства): сприятлива демографічна ситуація на селі, що забезпечує адекватну обсягу ринку праці пропозицію робочої сили; наявність робочих місць у сільській економіці і платоспроможного попиту на робочу силу; ефективний розвиток виробництва товарів і послуг у різних сферах економіки села; відповідність професійно-кваліфікаційних характеристик робочої сили вимогам ринку праці; наявність соціально-інженерної інфраструктури, доступного житла і екологічної безпеки життєдіяльності на селі; конкурентоспроможний ринок вітчизняної продукції в умовах вільної конкуренції; дотримання суб'єктами економіки юридичних норм і законів господарської діяльності.

Чинники й умови зайнятості сільського населення, що є важливими для підприємця – великого власника засобів виробництва: наявність вільної робочої сили, необхідних професійно-кваліфікаційних характеристик, і наявність активного попиту на робочі місця; захист приватної власності, наявність ринку землі і капіталу; відсутність адміністративних бар'єрів для бізнесу; оптимальна структура виробництва і ефективна система трудової мотивації; наявність ефективного попиту місцевого сільського населення на товари і послуги; наявність соціальної інфраструктури для припливу і закріплення робочої сили, якої не вистачає.

Незважаючи на відмінності на користь окремих суб'єктів економіки, що взаємодіють у сфері зайнятості сільського населення, необхідно виділити деякі загальні чинники і умови, що формують цю зайнятість: наявність трудових ресурсів на селі, балансу попиту і пропозиції робочої сили; ефективні відносини власності на засоби виробництва в сільській місцевості і ефективне управління ними; прибутковість трудової діяльності на селі (як економічні і соціальні передумови ефективної зайнятості); наявність на селі розвинених соціально-побутових умов життя і роботи; забезпечення багатопрофільного ринку праці на основі багатогалузевої сільської економіки і диверсифікації робочих місць.

У межах дослідження нами запропоновано механізм державного регулювання ринку праці на селі. Прийнято виділяти два типи політики зайнятості: пасивну й активну. При пасивній політиці основну роль відіграє держава, яка прагне забезпечити працівникам збереження робочих місць, працедавцям – підтримку попиту на продукцію, безробітним – виплату допомоги і допомогу в працевлаштуванні.

Одним із найважливіших аспектів активної політики зайнятості є постійне підвищення кваліфікації працівників. Досвід всіх країн показує, що ймовірність опинитися без роботи знижується із зростанням кваліфікації. Певне місце в регулюванні зайнятості займають громадські роботи. Їх використовують на регіональних рівнях у багатьох країнах. Організація громадських робіт пов'язана не тільки з економічними і соціальними проблемами безробіття, а й з охороною навколишнього середовища, розвитком соціальної й економічної інфраструктури регіонів. Недоліком громадських робіт є те, що, як правило, вони не сприяють зростанню кваліфікації безробітних і ускладнюють їм пошук постійної роботи. У сільській економіці коло громадських робіт досить вузьке, оскільки більшість сезонних робіт потребує певної кваліфікації. Важливим напрямом сприяння активній політиці зайнятості є розвиток самозайнятості і підприємництва, який спрямований на створення умов для того, щоб люди могли самі для себе створювати робочі місця.

Систему регулювання зайнятості сільського населення доцільно формувати з урахуванням особливостей сільської економіки, і її інфраструктури, стану зовнішнього і внутрішнього ринків праці провідних галузей регіону, умов розподілу і використання сільських трудових ресурсів.

У другому розділі – “Організація процесу регулювання зайнятості населення” – проведено аналіз зайнятості сільського населення, який показав, що в середньому за 2005 р. кількість зайнятого сільського населення збільшилася порівняно з 2004 р. на 448,9 тис. осіб і становила 6586,1 тис. осіб, рівень зайнятості сільського населення зріс на 4,4 % і становив 60,5% населення у віці 15–70 р. Кількість сільських мешканців, працевлаштованих службою зайнятості, становила 234,7 тис. осіб і порівняно з 2004 р. зросла у 1,2 раза (у Хмельницькій, Запорізькій та Житомирській областях працевлаштування збільшилось в 1,4–1,6 раза). У сільській місцевості завдяки наданню дотацій роботодавцям протягом року працювало 25,8 тис осіб. Кількість безробітних скоротилась порівняно з 2004 р. на 159,8 тис. осіб і становила 400,9 тис. осіб, а рівень безробіття знизився з 8,4% до 5,7% економічно активного населення.

Сучасна державна політика щодо розвитку підприємництва на селі, зокрема низький рівень державної підтримки фермерства, може призвести до масового банкрутства фермерських господарств і втрати значної кількості робочих місць.

Поряд із цим варто наголосити ще й на відсутності: належної підтримки прямих бюджетних програм, спрямованих на розвиток агропромислового комплексу; максимального зниження вартості кредитів, що надаються комерційними банками; цілеспрямованих дій територіальних громад щодо розвитку економічної та соціальної інфраструктури сільських територій; створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу.

Стратегiчними напрямами реалiзацii державної полiтики соцiального захисту населення в аграрному секторi економiки мають стати запобiгання успадкованiй бiдностi, яка притаманна сiльському населенню, створення для працездатного населення економiчних умов, що дають змогу забезпечувати вищий рiвень життя, формування сприятливого соцiального середовища для забезпечення всебiчного розвитку особистостi, створення умов для розвитку й пiдвищення якостi трудового потенцiалу села та вiдродження мотивацii до працi, сприяння процесам професiйноi та соцiальноi мобiльнотi сiльського населения. На державному рiвнi слiд переглянути методологiю визначення доходiв громадян, якi мешкають i працюють в аграрному секторi економiки, та громадян, котрi працюють в особистому селянському господарствi, з метою визначення статусу безробiтного на селi, внести змiни до вiдповiдних Законiв Украiни та розробити систему заходiв, здатних пом'якшити економiчнi наслiдки вступу Украiни до СОТ та iнших мiжнародних формувань.

Виходячи з вищезазначеного, пріоритетними напрямами дій на сільському ринку праці в найближчій перспективі мають стати такі. По-перше, забезпечення підприємств сільськогосподарського виробництва кваліфікованими робітниками й фахівцями, зокрема: стимулювання залучення й закріплення для роботи в секторах сільської економіки випускників вищих і середніх професійних навчальних закладів, молодих фахівців. Для цього слід: створити дієвий механізм резервування робочих місць на підприємствах для випускників професійної освіти з одночасним наданням їм соціальної підтримки; сформувати умови для підвищення освітнього рівня сільських школярів, студентів, що навчаються у професійних закладах аграрного профілю підготовки; привести систему освіти у відповідність до сучасних , що забезпечують конкурентоспроможність кадрів на ринку праці. Для реалізації в сільській місцевості цього завдання доцільним є здійснення таких заходів: розвиток профільного навчання учнів старших класів; створення гнучких форм додаткової, початкової професійної освіти в сільській місцевості, формування центрів довузівської підготовки учнів; здійснення підготовки кадрів за інтегрованими професіями для аграрного виробництва, соціальної сфери з орієнтацією на їх професійну мобільність; стимулювання залучення інвестицій у розвиток освіти на селі; найбільш повне задоволення потреби освітніх установ села у кваліфікованих фахівцях; проведення соціологічних експрес-опитувань щодо вивчення професійних намірів учнів випускних класів сільських шкіл; введення в навчальні плани загальноосвітніх установ курсів (навчальних, факультативних) з профорієнтації.

По-друге, створення нових і збереження існуючих ефективних робочих місць у сільськогосподарському виробництві: шляхом залучення сільського населення до вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону, організації громадських рад, проведення зборів, “круглих столів”, тематичних зустрічей із представниками державної адміністрації для обговорення питань, що стосуються соціально-економічного розвитку території й забезпечення зайнятості місцевого населення; сприяння в реалізації законодавчих ініціатив, спрямованих на розвиток місцевого господарства й підприємництва, підтримку безробітних і незайнятих громадян; створення координаційних рад, що включають представників місцевої виконавчої влади (районна й сільська адміністрація), некомерційних і громадських організацій, підприємців, для розробки й просування законодавчих ініціатив у сфері підтримки зайнятості й місцевого підприємництва; регулярного проведення моніторингу потреби в кадрах для агропромислового комплексу регіону, сфери послуг, підприємництва, особистих підсобних господарств; організації надомного виробництва на базі діючих підприємств, майстерень або центрів ремесел; підвищення координації дій органів державної виконавчої влади, і рівнів місцевого самоврядування, роботодавців і територіальних органів при вирішенні питань зайнятості, фінансового забезпечення програм зайнятості населення, оновлення існуючих робочих місць та створення нових; розширення обсягів і видів громадських робіт, виходячи з потреб конкретних муніципальних утворень і необхідності вирішення соціальних проблем на селі.

По-третє, сприяння й розвиток особистих підсобних господарств з боку органів законодавчої й виконавчої влади всіх рівнів господарювання, на території яких розміщуються й функціонують особисті підсобні господарства: прийняття нормативно-правових актів, що дозволяють включити зайнятість громадян в особистому підсобному господарстві до виробничого стажу і гарантувати право на пенсію; здійснення заходів соціальної захищеності сільського населення, що сприяють створенню сприятливого економічного середовища для розвитку особистих підсобних господарств, зокрема: прийняття Закону “Про соціальні гарантії громадян, що займаються сільськогосподарським виробництвом в особистому підсобному господарстві”, яким були б визначені критерії реєстрації сільськогосподарської діяльності громадян в особистому підсобному господарстві, умови одержання доплати до соціальної пенсії й зарахування до виробничого стажу часу, протягом якого здійснювалася сільськогосподарська діяльність в особистому підсобному господарстві; сприяння створенню постачальницько-збутових кооперативів-власників особистих підсобних господарств для надання послуг з реалізації сільгосппродукції; надання фінансової допомоги (з регіонального бюджету або спеціально створених фондів підтримки) організаціям, що здійснюють закупівлю в населення сільськогосподарської продукції.

По-четверте, формування міжвідомчих комісій з координації структур, що діють у сільській місцевості (представники місцевої виконавчої влади, некомерційні й громадські організації, підприємці): укладання міжвідомчих угод про співробітництво у сприянні зайнятості населення, що проживає в сільській місцевості. Сторонами-учасниками угод можуть стати органи виконавчої влади, громадські організації, профспілки агропромислового комплексу.

Дієвим важелем підвищення ефективності розвитку підприємництва на селі є практична реалізація заходів Державної програми розвитку малого підприємництва з урахуванням необхідності її аналітичного, правового та багатоканального фінансового забезпечення. Для реалізації програми слід передбачити навчання сільських жителів, які бажають відкрити власну справу, основам бізнесу.

Діюча політика регулювання ринку трудових ресурсів сільської місцевості повинна мати превентивний характер і включати цілий комплекс заходів державного впливу, що запобігають зростанню безробіття і його переходу в застійну форму. Найбільш важливими заходами державної політики у даній галузі, як нам видається, є: перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень тощо. Такі підприємства повинні отримати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників; бюджетне субсидування наймання додаткової (відносно фактичного рівня) робочої сили на підприємствах. Воно може мати вид надання державного кредиту.

Дієвий механізм регулювання ринку трудових ресурсів сільської місцевості повинен забезпечувати координацію довгострокових і середньострокових інвестиційних програм, державних цільових програм, програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, інших програмних рішень, прийнятих органами виконавчої влади на державному і регіональному рівнях, з метою підвищення ефективності витрат фінансових і матеріальних ресурсів, що спрямовуються на створення і збереження робочих місць (рис. 1).

Рис. 1. Алгоритм реалізації механізму регулювання ринку трудових ресурсів сільської місцевості.

Особливу актуальність сьогодні має питання вдосконалення державної статистики в галузі зайнятості населення, і особливо у сільській місцевості, формування і регулювання ринку трудових ресурсів. Гостро відчувається відсутність статистичної інформації з питань використання робочої сили на недержавних підприємствах, розвитку на них процесів підготовки і перепідготовки кадрів, удосконалення умов праці та її оплати.

Основні напрями державного регулювання соціального й економічного розвитку сільського господарства полягають у формуванні та зміні матеріальної і вартісної структури виробництва; поєднанні капіталу в суспільному продуктивному процесі та в соціальній сфері; забезпеченні створення прибутку, розвитку продуктивних сил, оновленні виробництва продуктів і послуг; розширенні масштабів виробництва і соціальної сфери обслуговування населення; забезпеченні збалансованості суспільного виробництва.

Необхідність регулювання відносин власності в сільському господарстві пов'язана зі створенням передумов раціонального використання землі, інших засобів виробництва, результатів праці (продукції, доходів, прибутку).

Істотне значення для державного регулювання сільського господарства має бюджетна політика щодо створення спеціальних фондів стабілізації і підтримки на державному і регіональному рівнях, гарантованого скуповування сільськогосподарської продукції, придбання матеріальних ресурсів, пільгового оподаткування і кредитування на період відновлення паритетності міжгалузевого обміну, цінового регулювання.

Важливим напрямом підвищення ефективності сільського господарства, раціонального розвитку соціальної інфраструктури села є вдосконалення організації виробництва на базі створення інтегрованих формувань у формі агрокомбінатів, концернів, споживчих кооперативів; розробка механізму розподілу доходів від реалізації кінцевого продукту пропорційно до внеску кожного учасника.

Забезпечення державної підтримки функціонування сільського господарства і його соціальної сфери передбачає дослідження необхідних матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів в обсягах та на рівні нормативних. Тільки за такої умови можливе підвищення ефективності роботи сільськогосподарських підприємств, розвиток сфери соціального обслуговування і задоволення потреби населення в соціальних послугах.

У третьому розділі – “Напрями формування державної політики зайнятості сільського населення” – визначено, що основними елементами системи державного регулювання зайнятості сільського населення повинна стати сільська інфраструктура зайнятості зі своїм комплексом організацій, механізмів і служб; сільський ринок праці; державне трудове законодавство і цільові програми, територіальне і професійне самоврядування. Загальна схема подана на рис. 2.

Аналіз стану зайнятості показав, що в системі адекватного регулювання зайнятості і ринку праці на селі одним із пріоритетних напрямів є розробка державних і регіональних цільових програм. Програмно-цільовий підхід сприятиме досягненню стратегічної мети регулювання зайнятості сільського населення, поставленої нами вище, а саме: створення стійких моделей зайнятості, розширення сфер зайнятості в сільській економіці. Основними напрямами цільових програм у сфері зайнятості сільського населення, на нашу думку, можуть бути такі: стимулювання попиту на робочу силу і пропозиції робочих місць у великотоварному виробництві АПК;

Система регулювання зайнятості сільського населення

Сільська інфраструктура зайнятості | Сільський ринок праці | Законодавство з праці та цільові програми | Територіальне та професійне самоврядування

Служби зайнятості | Установи професійної агро-освіти та система підвищення кваліфікації працівників АПК | Профорієнтація та навчально-виробнича система освіти сільських школярів | Центри сприяння зайнятості випускників закладів професійної агроосвіти

ФУНКЦІЇ

- оцінка стану та прогноз розвитку зайнятості на селі, інформування про стан ринку праці на селі;

- розробка та реалізація державних, територіальних та інших програм, які передбачають заходи зі сприяння зайнятості на селі;

- сприяння громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям – у виборі працівників;

- організація профорієнтації, профпідготовки та підвищення кваліфікації сільських безробітних;

- здійснення соціальних виплат громадянам, визнаними безробітними | - професійна підготовка та моральне виховання кваліфікованих кадрів;

- взаємодія з підприємствами та організаціями з приводу цільової підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників;

- розробка навчальних планів, номенклатури спеціальностей, навчальних стандартів, які відповідають потребам економіки та стратегічним напрямам розвитку суспільства | - виявлення інтересів та професійних здібностей підлітків, підготовка їх до самостійного життя;

- моральне виховання молоді та передача професійних навичок;

- професійна освіта та набуття кваліфікації | - формування інформаційної системи підтримки працевлаштування молодих спеціалістів;

- аналіз потреб підприємств у працівниках конкретної спеціальності;

- робота з підприємствами-роботодавцями з підбору кадрів;

- проведення конференцій, ярмарків вакансій, семінарів, “круглих столів” з проблем зайнятості молоді та випускників;

- координація дій з організації практик студентів на профільних підприємствах;

- профорієнтація учнів, психологічна, правова та консультаційна підтримка в адаптації на ринку праці;

- взаємодія з навчально-методичними структурами з корегування навчальних планів, а також з іншими органами влади з проблем працевлаштування молоді | - алокативна;

- селективна;

- розподільча | - забезпечення соціальних гарантій;

- регулювання договірних відносин у сфері праці;

- соціальний захист малоконкурентних на ринку праці груп працездатного сільського населення;

- досягнення мети політики зайнятості в інтересах держави та сільського населення конкретного регіону | - моніторинг та оперативне управління процесами у сфері зайнятості сільського населення;

- захист інтересів працівників;

- участь у розробці регіональних програм зайнятості населення та розвитку сільських територій;

- формування умов зайнятості малоконкурентних на ринку праці груп працездатного населення (молоді, інвалідів, жінок)

Рис. 2. Основні елементи системи регулювання зайнятості сільського населення та їх функції.

досягнення оптимальної збалансованості між робочою силою і наявністю робочих місць за умови забезпечення якнайповнішої і продуктивнішої зайнятості працездатного сільського населення; підтримка підприємництва, самозайнятості, малого і середнього бізнесу на селі; стимулювання інвестиційної політики за допомогою надання податкових, кредитних та інших пільг і преференцій при створенні робочих місць для сільських безробітних в умовах низького економічного зростання і високого безробіття; підтримка робочих місць, пов’язаних з НТП; регулювання потоків мігрантів і сезонної робочої сили в сільське господарство з інших держав СНД; залучення до трудової діяльності малоконкурентних на ринку праці груп сільського працездатного населення (молодь, інваліди, жінки); стимулювання розвитку ринку житла на селі.

В умовах структурних та інституційних перетворень на селі, банкрутства сільгосппідприємств і загострення проблеми кадрового забезпечення підвищується значення цільових програм.

На сьогодні зберігається нагальна необхідність розробки подібних програм у регіонах з урахуванням регіональних пріоритетів розвитку села, диференціації доходів і демографічної ситуації.

Проведене дослідження показало, що на селі практично відсутній або перебуває в розрізненому стані механізм, що сприяє працевлаштуванню сільського населення, особливо молоді. Відсутні взаємопов’язані інформаційні, консультаційні й сервісні структури, що забезпечують розвиток ринку найманої праці та самозайнятості на селі. Їх нестача компенсується ринком праці, що хаотично розвивається, з дисбалансом попиту і пропозиції, зміцненням нелегальної зайнятості і праці в малодохідному особистому підсобному господарстві. Отже, встановлення ефективної системи регулювання зайнятості, що охоплює процеси формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів, безпосередньо пов’язане з необхідністю створення інфраструктури сільської зайнятості.

Під інфраструктурою сільської зайнятості розуміють комплекс організацій, механізмів і служб, що забезпечує ефективне сприяння зайнятості населення в умовах сільської економіки, включає інформаційне, координуюче, аналітичне й консультаційне обслуговування всіх учасників відносин зайнятості.

Вона включає відновлення або створення організації і структурні ланки: служби зайнятості з мережею підрозділів у сільській місцевості; установи професійної освіти й система підвищення кваліфікації; система професійної орієнтації та навчально-виробничого навчання сільських школярів; центри сприяння зайнятості випускників закладів професійної освіти.

Сільська інфраструктура зайнятості повинна не тільки забезпечити безробітних необхідною інформацією про вакантні робочі місця, а й сприяти створенню умов для розширення сфер застосування праці, диверсифікації робочих місць у сільській економіці, встановленню стійкої і продуктивної зайнятості, оскільки є сукупністю економічних і соціальних механізмів, що стимулюють зайнятість населення. Це і профорієнтація молоді, організація початкової професійної освіти в сільських школах за спеціальностями, затребуваними на ринку праці, і субсидування створення робочих місць, розвитку підприємництва тощо. Останнє створює умови для найбільш сприятливої реалізації різних форм працевлаштування, забезпечує профілактику (запобігання) кризових процесів, пов’язаних з безробіттям і структурною трансформацією економіки, пом’якшує соціальне напруження на ринку праці.

Становлення ринкових відносин у сфері зайнятості сільського населення зумовлює необхідність регулювання процесів, що відбуваються. Механізм регулювання зайнятості включає соціально-економічні, організаційні та правові заходи. Економічні заходи передбачають фінансування пріоритетних напрямів сприяння зайнятості населення і соціальний захист безробітних. Організаційні заходи мають бути спрямовані на вдосконалення діяльності державних і розвиток альтернативних служб зайнятості, створення робочих місць при службі зайнятості, здійснення заходів щодо регулювання процесу міграції на добровільній основі. Правові заходи базуються на вдосконаленні законодавчих і нормативних актів з регулювання зайнятості й соціально-трудових відносин сільського населення. Формування ефективного механізму регулювання зайнятості в умовах ринкових перетворень передбачає взаємодію всіх його складових. Тільки за такої умови можуть бути створені реальні можливості забезпечення зайнятості і зниження безробіття в сільській місцевості.

У межах долідження розроблено рекомендації зі створення Асоціації сприяння зайнятості. Однією з вирішальних умов, що забезпечує ефективну роботу Асоціації сприяння зайнятості, є кадри, їх високий професійний рівень. Стратегічні інтереси розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах ринку об’єктивно вимагають формування цілісної освітньої системи АПК на основі єдиної кадрової політики держави.

Однією з головних функцій Асоціації сприяння зайнятості є навчання і перекваліфікація безробітних. АСЗ у сільській місцевості покликана сприяти вдосконаленню знань учасників суспільних робіт; робити свій внесок у підготовку фахівців для галузей агропромислового комплексу (агрономія, зоотехнія, механізація, бухгалтерський облік і фінанси, переробка, реалізація і зберігання сільгосппродукції, фермерство, малий і середній агробізнес), адаптованих до умов ринкових методів господарювання.

Таким чином, беручи участь у суспільних роботах у рамках АСЗ, вчорашні незайняті відкривають для себе гарну перспективу стати професіональними працівниками, які відповідають вимогам ринкових відносин, конкурентоспроможними фахівцями, що вміють вільно орієнтуватися у світовому науково-інформаційному просторі. Для цього необхідно здійснювати принцип багатоваріантності і гнучкості всіх форм навчання на різних їх стадіях, посилити економічний аспект навчання кадрів для села: знайомити майбутніх фахівців з основами менеджменту, маркетингу, підприємництва, бухгалтерського обліку й аудиту. Необхідно здійснювати підготовку сільських підприємців, а також фахівців з переробки сільськогосподарської продукції; фахівців для банківської, іпотечної, податкової, біржової та аудиторської діяльності; кадрів з управління земельними ресурсами, експлуатації транспортних і технологічних машин в АПК; кадрів для інформаційно-консультаційних служб.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання державного регулювання зайнятості сільського населення шляхом визначення теоретичних підходів, обгрунтування подальшого удосконалення механізму державного регулювання зайнятості, процесу регулювання ринку праці, розробки заходів державного регулювання зайнятості сільського населення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і надати пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Визначено, що в сільському господарстві на державному рівні необхідно розробити стратегію короткострокового і середньострокового розвитку у сфері зайнятості, що передбачає вибір оптимальної моделі зайнятості, створення соціально-економічного і правового механізму регулювання трудових ресурсів. При цьому доцільно дотримуватися таких основоположних принципів: стабільне зростання економіки; обґрунтованість організаційно-економічних заходів; комплексність прийнятих рішень; дотримання принципу регіональності.

2. Основними державними пріоритетами у сфері регулювання зайнятості сільського населення мають бути: забезпечення раціональної зайнятості і вільного вибору роду діяльності і професії; визначення кількості максимально можливих безробітних; активна боротьба всіма засобами із застійним безробіттям; створення стимулу для активного пошуку роботи тим, хто реально виявився незайнятим суспільно корисною працею. На цій основі запропоновано дієвий механізм стимулювання зайнятості в сільській місцевості, що має включати такі основні складові: підтримка як державою, так і недержавними структурами малого і середнього бізнесу, індивідуального підприємництва; заохочення і допомога тим, хто створює нові робочі місця; розвиток системи мікрокредитів; організація суспільних робіт із залученням осіб, які виявилися безробітними впродовж тривалого часу; встановлення квоти для осіб слабозахищених на ринку праці внаслідок невисокої професійної підготовки, недостатнього досвіду, неадаптованості до нових економічних умов; орієнтація системи підготовки і перепідготовки безробітних відповідно до потреб ринку праці; розробка механізмів вдосконалення трудової міграції, захист внутрішнього ринку праці за допомогою ліцензування діяльності із залучення іноземної робочої сили і контролю за її використанням.

3. Особливістю зайнятості населення в сільській місцевості є те, що на його стан великий вплив має відсутність на селі альтернативного попиту на робочу силу.

Наявність кола проблем зайнятості населення в сільській місцевості зумовлює необхідність розробки і реалізації стратегії розвитку сфери зайнятості, основними складовими якої є: підвищення продуктивності праці на основі відновлення та розвитку сільськогосподарського виробництва на шляху інтенсифікації, впровадження у всіх його галузях прогресивних технологій і техніки; індустріалізація сільських районів; розвиток місцевих промислових виробництв; модифікація системи освіти з метою забезпечення прямої залежності професійної підготовки і рівня кваліфікації сільськогосподарських товаровиробників від розвитку сфери зайнятості в сільській місцевості; управління міграційною рухливістю населення, включаючи її міждержавний аспект.

4. У межах дослідження встановлені чинники та умови зайнятості з погляду сільського жителя, держави, власника бізнесу. До найбільш загальних чинників та умов, що формують занятість у сільській місцевості належать: наявність трудових ресурсів на селі, баланс попиту і пропозиції робочої сили; ефективні відносини власності на засоби виробництва в сільській місцевості і ефективне управління ними; прибутковість трудової діяльності на селі (як економічні і соціальні передумови ефективної зайнятості); наявність на селі розвинених соціально-побутових умов життя і роботи; забезпечення багатопрофільного ринку праці на основі багатогалузевої сільської економіки і диверсифікації робочих місць.

5. Запропоновано елементи державної політики регулювання ринку праці на селі, що включає активне, пасивне регулювання та правове забезпечення функціонування